Шляхи підвищення мотивації трудової діяльності персоналу підприємства (на прикладі ВАТ "Хмельпиво")

Все частіше використовується поєднання погодинної оплати з гнучкими формами оплати. При цьому поряд з “твердою” оплатою передбачені винагороди за результатами роботи на принципах дольової участі в прибутках компанії Вони нараховуються на основі індивідуальної кваліфікації і особистого трудового внеску працівників. Така система оплати не лише спонукає їх до високої продуктивності праці, але й ставить заробіток в залежність від успіхів компанії.

Найбільш поширені в США такі різновиди системи “гнучкої” оплати.

1. Участь в доходах. Виплата винагород пов'язана з виконанням виробничого завдання, яке може включати вимоги з підвищення продуктивності праці, якості і культури обслуговування. Це викликає необхідність розробки системи оцінки виконаних робіт, а також вимагає довіри до адміністрації зі сторони працівників. Ця система має ряд недоліків: компанія повинна виплачувати річні винагороди, навіть, тоді, коли немає прибутку; вона спрямована на збільшення кількості, а не на покращення якості продукції [82, с. 65].

2. Участь у прибутках. Зараз її використовує 1/3 американських компаній. Працівники з найму одержують диференційовану річну винагороду з прибутків компанії, яка виплачується чи готівкою, чи перераховується у пенсійний фонд. При цьому виникає колективна зацікавленість працівників і роботодавців у збільшенні прибутків. Недоліком цієї системи є те, що в ній ігноруються довготривалі інтереси. При цьому розглядається продуктивність всього підприємства або виробничої ділянки, тобто групова або колективна ефективність, і преміювання всіх працівників, а не обраних. Відзначимо, що всі ці системи орієнтовані на працівників, що одержують погодинну заробітну плату, індивідуальні трудові зусилля яких не завжди прямо пов'язані з кінцевим результатом. До них також належать і робітники - погодинники. Якщо розглянути застосування даного методу на практиці в Україні, то можна констатувати, що він застосовується як правило відносно керівництва середньої й вищої ланки. Тобто ми бачимо певну адаптацію системи, але в нашому випадку негативну, тому що кінцевий прибуток підприємства практично не зростає, у відповідності до слабкої стимулюючої ролі даного методу [81, с. 64].

3. Одноразові винагороди. Замість систематичного підвищення зарплати компанія виплачує своїм працівникам одноразові винагороди за конкретно виконані завдання. В результаті працівники зацікавлені у виконанні встановлених завдань, а адміністрація може контролювати витрати виробництва за рахунок стабілізації зарплати.

4. Плата за кваліфікацію і знання. Зарплата зростає залежно від особистої кваліфікації, поставлених завдань та якості їх виконання. Ця форма вимагає розробки об'єктивної системи атестації та створення умов для підвищення кваліфікації [82, с. 65].

Домінуючою формою оплати праці в фірмах США є оплата відповідно до кваліфікації. При переході підприємств на цю систему оплати для працівника визначається коло професій, якими він може оволодіти підвищуючи кваліфікацію і встановлюється шкала оплати залежно від обсягу набутих професійних знань і навичок. Працівники отримують доплати лише за оволодіння професіями, які необхідні фірмі. Всіма суміжними професіями вони оволодівають поступово. В першу чергу, професіями “по горизонталі”, які пов'язані з ходом виробничого процесу та вимагають одного рівня знань. Деякі підприємства заохочують опанування професій “по вертикалі”, тобто вище і нижче рівня кваліфікації основної професії. Все це сприяє підвищенню мобільності працівників. Кваліфіковані працівники частіше подають пропозиції, технічно більш грамотні, активно беруть участь в роботі гуртків якості.

Досвід японських і американських систем матеріального стимулювання персоналу успішно поєднався в діяльності найбільш прибуткової компанії в світі - IBM. Мотиваційна система IBM в своїй основі має ряд переконань (так званих принципів “М”).

Цінності, переконання компанії IBM відповідають переконанням працівників, закріплені в свідомості і поведінці персоналу. Кожен працівник компанії говорить і думає про себе, як про “громадянина” цієї компанії. Культура компанії є багатою і сильною, в неї інтегровані культури структурних підрозділів. Головним переконанням IBM є повага до особистості, турбота про покупця, прагнення удосконалення образу життя. Друге переконання пов'язане з персоналом: гордість за власну роботу є важливим стимулом людини.

Повага до особистості в IBM включає ряд положень:

? максимальний розвиток ініціативи, талантів, професійних навичок, творчих здібностей і вмінь

? знайти себе в новій обстановці;

? заохочення досягнень співробітників їх особистого внеску;

? забезпечення умов, коли голос кожного буде почутий;

? створення можливостей для творчого зростання;

? захист прав і гідності;

? гарантія особистої захищеності.

Такі переконання є першою сходиною до завоювання довіри людей, необхідною для досягнення компанією успіху, тому їх важливо пропагувати, щоб вони стали досягненням суспільства. Необхідно переконати працівників в тому, що керівництво дійсно вірить в індивідуалізм.

Система довічного найму, та вся мотивація IBM багато в чому визначається старанним відбором найманих працівників. В IBM вважають, що не можна зазнати поразки, якщо колектив складають особистості найвищого класу. Справою роботодавців є розвивати таланти. Звичайно, набрати потрібних людей на роботу простіше, якщо корпорація спиратиметься на власні принципи.

Істотним аспектом культури IBM є причетність керівництва не лише безпосередньо до роботи персоналу, а й до способу життя кожного працівника. Такий підхід орієнтований на облік і задоволення всіх його потреб і повне використання всіх можливостей [82, с. 66].

Досвід розвитку трудової мотивації показує, що в процесі формування нового типу працівника зусилля менеджерів спрямовані на те, щоб сприяти реалізації свідомої цільової установки працівника на працю. У відношенні до поставлених цілей виявляють компоненти трудової мотивації, встановлюють адекватні форми і методи реалізації окремих мотивів.

Також використовують такі системи оплати праці:

1. Стимулювання інновацій. Інноваційно-орієнтовані компанії, крім того, приділяють велику увагу організації стимулювання творчості. Так, наприклад, IBM заохочує раціоналізаторські пропозиції, які знаходять застосування. Якщо пропозиція приймається, його автор одержує 25% загальної суми економії протягом двох років після його впровадження. Компанія 3М надає фінансову підтримку діяльності новаторів по двох напрямках: свобода у використанні до 15% свого робочого часу; забезпечення істотної ресурсної підтримки (система грантів і субсидій). Сучасні українські компанії нажаль приділяють недостатню увагу інноваційній діяльності взагалі (за різними оцінками від 12 до 28% усіх підприємств України), та можливості участі у ній працівників підприємства. У вітчизняній практиці такі виплати одиничні і їхній обсяг не перевищує 2% від валового обсягу усіх матеріально-стимулюючих виплат.

2. Система Скэнлона. Заснована на розподілі між працівниками й компанією економії витрат на заробітну плату, отриманої в результаті підвищення продуктивності праці, відповідно розрахованої на одного працівника. Методика, застосовувана в цій системі, визначає сферу її ефективного використання. Ця система спрямована на зниження частки витрат на заробітну плату у вартості продукції, на забезпечення більших темпів зростання продуктивності праці стосовно росту заробітної плати й тому застосовується на тих підприємствах або виробничих ділянках, де досить велика частка живої праці (так само як і в тих невиробничих службах, де багато ручної праці). Там, де частка витрат на заробітну плату у вартості продукції низька, розмір премій працівникам, обчислений по системі Скэнлона, мізерний, і ефективність такого методу стимулювання продуктивності - незначна. Розглядаючи застосування даної системи в Україні, можна констатувати, що вона дуже поширена. Українські підприємства досить активно використають можливість “витратної економії”, оскільки кінцевий результат дає в деяких випадках до 30% більший прибуток.

3. Система Ипрошеар. Заснована на преміюванні працівників за економію робочого часу (у людино-годинах), що витрачається на випуск заданого обсягу продукції. Ця система істотно відрізняється від інших систем участі у прибутку, отриманої за рахунок підвищення продуктивності. Результати підвищення продуктивності виміряються не в доларах, а в одиницях витрат робочого часу (у людино-годинах). Спочатку визначається базовий норматив - кількість людино-годин робочого часу, необхідного для виробництва одиниці продукції (загальна кількість відпрацьованих людино-годин робочого часу ділиться на кількість одиниць зробленої продукції). Потім фактична кількість людино-годин робочого часу, витраченого на випуск одиниці продукції в поточному періоді, зіставляється з базовим нормативом. Якщо фактична кількість людино-годин менше базового нормативу, працівникам виплачується премія. Але при використанні цієї системи необхідно пам'ятати, що базові нормативи визначаються при досягнутому технічному рівні виробництва. І будь-яка серйозна технічна реконструкція підприємства може зажадати перегляду цих нормативів. Справа це кропітка й навіть за американського підходу, дорога. Виходячи з вище наведеного, можна зробити простий висновок, що дана система в Україні майже зовсім не застосовується в існуючих економічних реаліях загального рівня розвитку економіки та окремого підприємства [12].

Одним із самих популярних методів стимулювання на заході, і таким, що тальки набирає оберти у нас, є методика соціальних виплат. Роль соціальних пільг і виплат як частини сукупного доходу працівників в останні роки в Україні помітно зростає. Фахівці відзначають, що пільги й виплати перестали носити тимчасовий, додатковий характер. Вони перетворилися в життєву потребу не тільки самих працівників, але і їхніх родин. Спектр пільг, надаваних працівникам, досить широкий (на Україні список реально існуючих пільг набагато менше):

? оплачені святкові дні;

? оплачені відпустки;

? оплачені дні тимчасової непрацездатності;

? оплачений час перерви на відпочинок;

? оплачений час на обід;

? медичне страхування на підприємстві;

? додаткове пенсійне страхування на підприємстві;

? страхування від нещасних випадків;

? страхування від тривалої непрацездатності;

? надання житла або автомобіля;

? забезпечення медичною й соціальною допомогою членів родини;

? оплата послуг мобільного зв'язку;

? надання пільгових кредитів;

? надання безкоштовних стоянок для автомобілів;

? страхування туристів від нещасних випадків;

? допомога в підвищенні освіти, профпідготовці й перепідготовці;

? участь у розподілі прибутків;

? покупка працівниками акцій;

? надання в користування працівників об'єктів відпочинку й розваг;

? надання допомоги в переїзді на нове місце роботи.

Розвиваючи систему соціальних пільг і виплат під тиском працівників і профспілок, підприємці стурбовані зростанням витрат на робочу силу в цілому, а також частини, що пов'язана з наданням цих пільг.

Стурбованість зростаючими витратами й об'єктивна необхідність їх контролю, призвела до появи нового різновиду соціальних пільг і виплат, які одержали назву гнучких пільг (або гнучких планів по пільгах і виплатам). Суть їх полягає в тому, що більш широкий набір пільг і виплат дозволяє працівникам вибирати в кожний конкретний момент ті з них, які їх найбільше влаштовують, пристосовуючи тим самим пільги під поточні потреби працівників. Такий підхід влаштовує обидві сторони - і підприємця, і працівника. Дана схема відносин тільки починає використатися на Україні, оскільки більш поширений старий радянський фіксований соціальний набір. Ніхто не стверджує, що він поганий або не потрібний, але кінцева ефективність як для працівника, так і для роботодавця досить низька. Первинні витрати на фінансування не покриваються кінцевим соціальним продуктом [7].

У Європі великою популярністю користуються банки відпусток, які поєднують оплачені дні відпусток, лікарняні дні й т.п. Коли працівникові потрібно додатково взяти який-небудь день (або кілька днів) для своїх потреб, він може користуватися запасом днів з банку відпусток, “викупити” якесь їхнє число в рахунок майбутніх відпускних або взяти в обмін на інші пільги. Дана можливість поки тільки починає застосовуватися на Україні, хоча кінцевий соціальний і економічний ефект її незаперечний [62, с. 179].

Пільги й виплати соціального плану не фігурують безпосередньо в платіжних відомостях, але істотно впливають на рівень доходів працівників. Вони не тільки служать соціальним захистом працівників, але й дозволяють фірмам залучати кваліфікованих працівників, сприяють розвитку духу лояльності до фірми.

Крім вищенаведених методів часто використовуються не економічні способи мотивації персоналу. До них звичайно ж відноситься можливість кар'єрного росту. Кар'єра, виходячи з ієрархії Маслоу - наймогутніший мотиватор, наявність якого при грамотному підході може перевершити в остаточному підсумку всі стандартні економічні методи. В Україні даний метод найбільш активно застосовується у сферах торгівлі й фінансово-банківської діяльності. Це обумовлено можливістю швидкого кар'єрного росту, коли можлива перспектива не починає сприйматися як віддалена мрія або фантазія.

Досить часто використаються інші не економічні форми заохочення: проведення урочистих прийомів на честь найбільш успішних працівників, вручення невеликих подарунків, видача свідоцтв про досягнення, вказівка імен працівників в спеціальних бюлетенях, тощо. Також може застосовуватися стратегія патріотизму, коли спільність долі підприємства й працівників перетворюється в загальну філософію фірми й втілюється у всіх аспектах діяльності підприємства й роботи з персоналом. Зокрема, це може бути випуск високоякісної продукції з акцентуванням фірмової марки, регулярне залучення працівників до реалізації своєї продукції, ефективна підтримка пропозицій і різних видів активності персоналу. Дуже важливою умовою успішності такої стратегії стимулювання служить відкритість і довірливість у відносинах між керівництвом і працівниками: постійне й точне інформування про виробничо-економічну ситуацію, що складається на підприємстві, про зміни у відповідних секторах ринку, про очікувані перспективи, намічені дії, успішність їх реалізації. Дані форми стимулювання набули досить великого розповсюдження у приватно-корпоративному секторі української економіки, оскільки саме ці компанії найбільш часто використовують провідний західний досвід та розробки в галузі “економного стимулювання”.

Висновки до розділу 1

Вперше термін “мотивація” було запроваджено у науковий обіг А. Шопенгауером у статті “Чотири принципи достатньої причини” (1900 - 1910 pp.). Питання мотивації праці в різні роки досліджували економісти-теоретики, фахівці з економіки праці, менеджменту, соціології, психології та інших наук. Вони зробили значний внесок у вивчення питання мотивації праці. Сьогодні існують різні теорії мотивації, налічується велика кількість визначень поняття мотивації і загалом в науці закріпився плюралістичний підхід до розуміння даної категорії.

Мотивація - це прагнення людини до дії, в якій вона відчуває потребу, але не здатна приступити до неї або здійснити самостійно. Мотивація праці - це прагнення працівника задовольнити свої потреби; це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до трудової діяльності та надають цій діяльності спрямованість, яка орієнтована на досягнення визначених цілей.

Мотивація є атрибутом свідомості людини як чинник, що активізує діяльність або спричинює її припинення. Поняттям ширшим за мотивацію, є захоплення працею, тобто переконання працівника у доцільності, змістовності його праці. Сильне захоплення працівників діяльністю організації викликає скорочення плинності кадрів та невиходів на роботу, але не має виразного впливу на поліпшення ефективності праці. Мотивація є чинником ефективності праці, але надто висока мотивація особистості призводить до численних ускладнень в її функціонуванні і навіть до смерті внаслідок перевтоми.

Мотивація сприяє досягненню прийнятного і стимульованого рівнів індивідуальної результативності праці, а звідси - і піднесенню професійного рівня працівника. Якщо у працівників в мотиваційній сфері переважають мотиви постійного професійного зростання, то досягти стимульованого рівня результативності праці не є складною проблемою. Важливо тільки організувати такий трудовий процес, який вимагав би не механічного виконання трудових операцій, а відповідальної роботи по виробленню, розширенню й удосконаленню трудових навичок.

Мотивацію персоналу як галузь практичної діяльності, що безпосередньо пов'язана з реалізацією інтересів суб'єктів господарювання, взаємодією роботодавців і найманих працівників, урухомленням механізмів посилення трудової активності, правомірно розглядати як одну з провідних складових соціально-трудових відносин.

РОЗДІЛ 2. Аналіз виробничо-господарської та фінансово-економічної діяльності “Ват хмельпиво”

2.1 Характеристика стану пивоварної промисловості в Україні

Пивоварне виробництво - одна з важливих галузей народного господарства України, від її ефективної роботи значною мірою залежить надходження коштів до державного бюджету.

Пивоварна галузь, орієнтуючись на кінцевого споживача, виробляє нові сорти пива, якість яких дуже висока і залежить від сировини - води, хмелю та ячменю. Але з цих основних компонентів вітчизняні виробники стабільно забезпечені лише вітчизняною водою [14, c. 43].

Близько 75 % пива, спожитого середньостатистичним українцем, - це пиво пастеризоване, лише 25 % припадає на непастеризоване, так зване “живе” пиво. Усього в Україні близько 20 млн. людей п'ють пиво з різною регулярністю. Якщо порівняти споживання пива серед європейських країн, то в Україні цей показник у 1,5 рази нижчий, ніж у сусідній Росії, у 8 - Чехії, та, як мінімум, у 10 разів - Баварії, головній пивній провінції Німеччини. Але при цьому в Україні не спостерігається ані дефіциту пива в торгівлі, ані затоварення складів пивоварних підприємств, оскільки обсяги споживання та виробництва цілком від відають одне одному. Попри те, що промисловість працює у важких умовах, ускладнених інфляцією, підвищенням акцизного збору на пиво, гострою конкурентною боротьбою за ринок збуту і постійним зниженням купівельної спроможності населення, підприємства збільшують обсяги виробництва і розширюють ринок збуту своєї продукції.

Ринок пива України є одним з найдинамічніших. Проте говорити про золоту діжку пивоваріння не доводиться. Ринок близький до насичення і дається взнаки зростаюча конкуренція. Зміцнення позицій на ринку компаніями відбувається не за рахунок зростання споживання їх продукції, а за рахунок відвойовування частки у конкурентів. Загалом тенденція очевидна. Вже сьогодні багато малих підприємств змушені залишити галузь або просто перепрофілюватися. На разі спостерігаємо битву титанів: “велика четвірка” бореться за місце під сонцем.

На сьогоднішній день ринок пива України поділили між собою чотири “акули” пивного бізнесу: Sun Interbrew, “Оболонь”, ВВН і “Сармат”. На них припадає близько 95% усіх продажів. Виробництво постійно зростає, асортимент розширюється, галузь функціонує непогано і приносить прибутки. Проте існують і певні проблеми - все більше і більше регіональних пивзаводів вимушені скорочувати виробництво або закриватися. У 2007 році близько 60 підприємств, що не входять до “великої четвірки”, виготовили 14,8 млн. дол. пива - на 2 млн. дол. менше ніж у 2006 році [18].

Тенденція до скорочення виробництва невеличкими заводами буде помітнішою не лише через тиск лідерів, але і через політику уряду. У разі скорочення надходжень від ввозу сировини (зменшення мита на хміль), очікується збільшення акцизного збору на пиво.

На сьогоднішній день понад половина вітчизняного виробництва пива контролюється іноземним капіталом. Головну позицію серед іноземних пивних компаній займає бельгійська компанія San Interbrew, що володіє контрольним пакетом акцій таких великих підприємств-пивовиробників, як ВАТ “Рогань” у Харкові (з грудня 2000 р.), АТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”, АТ “Пивобезалкогольний комбінат “Крим” та Миколаївський пивзавод “Янтар”. Обсяг спільного виробництва пива на цих заводах у 2000 році склав понад 34 млн. дол.

Шведська компання ВВН (Baltic Beverages Holding) володіє контрольними пакетами акцій ВАТ “Славутич” (Запоріжжя) та ВАТ “Львівська пивоварня” (у минулому - львівський пивзавод “Колос”). Разом вони виробили у 2000 році понад 17 млн. дол. пива. У 2000 р. на ринок пива України вийшла досить потужна турецька компания Efes Brewery International. Ставши хазяїном одеського заводу “Черномор”, вона активно поширює свою присутність на українському ринку. До цього можна додати інші факти. Так, британсько-німецька компанія San Group вкладає гроші у Сімферопольський пивзавод, а західно-німецька Huppmann інвестує Донецький пивоварний завод [26].

Найбільшим українським виробником пива (в усіх розуміннях цього поняття) залишається Київське ЗАТ “Оболонь”.

Проаналізуємо асортимент продукції ринка пива в Україні. Традиційно українці віддають перевагу світлому пиву. Його частка у споживанні складає не менше 70%, решта розподіляється між темними та нетрадиційними сортами.

Серед виробників ситуація склалася таким чином, що кожна компанія має у своєму “портфелі” багато сортів та варіацій хмільного напою. Західна практика, коли компанія є вузькоспеціалізованою на одному-двох сортах пива, на українському ринку не прижилась. Проте це може свідчити про сталий розвиток галузі та про постійний пошук компаніями-виробниками своєї ніші. Виняток є лише один - компанія “Рідна Марка” з пивом “Пшеничне Еталон”.

Логічним є також і постійне оновлення асортиментного ряду новими нетрадиційними сортами пива. Восени 2002 року Sun Interbrew порадувало нас випуском пива під ТМ “Чернігівське Біле”, що вариться з використанням як ячмінного, так і пшеничного солоду з додаванням коріандру. Вслід за ним “Оболонь” випустила на ринок свої варіанти “не фільтрату” - “Пшеничне” та ще одне “Біле”. Зараз на ринку присутнє не фільтроване пиво й інших виробників: “Славутич Вайс” (ВВН) і “Пшеничне Еталон” (“Рідна Марка”). Проте Sun Interbrew вирішила не здавати “піонерську” позицію і тепер ми маємо темне не фільтроване пиво - “Біла Ніч”. Залишається чекати на відповідь конкурентів [30].

Ринок пива України може похвалитися утворенням ще однієї ніші - червоного пива. На сьогодні маємо “Славутич Червоне” (ТМ “Славутич”) та “Багряне” (ТМ “Чернігівське”).

Виробництво пивобезалкогольної продукції в Україні не регулюється окремими профільними законами та нормативними актами.

Здійснення діяльності з виготовлення пивобезалгогольної продукції не підлягає ліцензуванню згідно Закону “Про ліцензування окремих видів діяльності”.

Особливості оподаткування діяльності з виготовлення пивобезалкогольної продукції визначено наступними нормативними актами:

1. Закон України “Про державний бюджет на відповідний рік”. Кабінет міністрів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект №4503 "Про внесення змін до закону України “Про державний бюджет України на 2009 р.” та деяких інших законів України”. Законопроектом пропонується підвищити ставки акцизного збору, зокрема з II півріччя 2009 р. на пиво з 0,34 грн до 0,54 грн за 1 л. Установлено, що з 1 липня 2009 року ставка акцизного збору на пиво із солоду (солодове) (код згідно з УКТЗЕД 2203 00) становитиме 34 коп. за 1 літр [1].

2. Закон України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства”. № 587 від 09.04.1999 року. Згідно закону визначено, що платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Встановлено, що об'єктом оподаткування є виручка, одержувана від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв та пива. Ставка збору становить один відсоток від об'єкта оподаткування [2].

3. Декрет КМУ “Про акцизний збір” №18 від 26.12.1992 року. Декретом визначено особливості сплати акцизного збору суб`єктами підприємницької діяльності, серед яких броварні підприємства [4].

Закінчуючи аналіз ринку пива в Україні, слід відзначити деякі тенденції його формування та розвитку:

1. В Україні споживчий ринок пива ще розвивається, його місткість оцінюється близько 150 дол. на рік. На сьогоднішній день український ринок пива закінчує своє формування. Вже визначилися головні виробники пива, які спільно виробляють 85,0 % обсягів виробництва пива. До них належать: “Оболонь”, “Рогань”, “Славутич”, Донецький пивоварний завод, “Десна”, “Янтар”.

2. Понад половину вітчизняного виробництва пива контролюють підприємства з іноземним капіталом.

3. За останні 3 роки імпорт пива в Україну скоротився майже в 20 разів, тоді як виробництво вітчизняного пива збільшилось на 30 %.

4. Найбільші вітчизняні виробники під час конкурентної боротьби за ринки збуту знайшли свої ніші в загальноукраїнському ринку пива, а марки пива, що випускаються ними, поділилися на три цінові категорії: низька (нижче середньої), середня та вище середня.

5. Найбільш поширеною тарою для пива є скляна - у неї розливають не менше двох третин виробленої продукції, хоча й використання ПЕТ-тари для розливу пива себе виправдовує, особливо в літній сезон.

6. Просування власних марок пива до кінцевого споживача здійснюється за різними схемами дистрибуції, але найкраще це виходить у підприємствах “Оболонь” та у пивоварних заводах, які інвестуються фірмами Inter Brew та ВВН.

7. Короткостроковий прогноз розвитку ринку пива не передбачає будь-яких значних змін серед основних виробників цієї продукції [57, 58].

Але все ж таки, фахівці прогнозують що, вітчизняний пивний ринок поступово уповільнить темпи зростання і найближчими роками вступить в період стагнації. Готуючись до гірших часів, виробники вже зараз активно освоюють вузькі ніші і шукають способи відібрати частку у слабкіших конкурентів. Ситуація посилюється тим, що ділити їм вже практично нічого: останній плацдарм, не освоєний лідерами, - сфера впливу регіональних пивзаводів - не перевищує 7 - 10%. Пивний ринок, який бурхливо розвивався протягом останніх років, поступово знижує обороти.

2.2 Загальна характеристика ВАТ “Хмельпиво” та основних напрямків його виробничо-господарської діяльності

Хмельницький пивоварний завод побудовано в 1901 р. дворянином Подільської губернії Леоном Кляве. В 1907 р. потужність заводу складала 148 тис. дол. З року в рік потужність зростала шляхом технічного переозброєння, реконструкції існуючих цехів та будівництво нових. Станом на 01.01.2003 року потужність заводу становить 1533 тис. дол. на рік. За 1970 2002 рр. побудована нова котельня з котлами ДКВР 4/13, варочний цех, каналізаційно насосна станція, розширено бродильно-лагерне відділення, цех пляшкового розливу пива переведено на укладку пляшок в контейнера ОТП-300, встановлено місткість для добового запасу води, встановлена лінія КЕГСТАР-КС-2Н-30 розливу пива в КЕГи ємкістю 50 л., встановлена система фільтрації пива, розливоукупорочний блок, 2-х позиційна етикетировочна машина, мийна машина. В 2001 р. введено в дію дві артезіанські свердловини для водопостачання. В 2002 р. змонтована установка для очищення води, реконструйовано холодильне відділення, проводились значні роботи по розширенню лагерного підвалу.

З 1976 року по 1993 рік Хмельницький пивзавод був головним підприємством пиво об'єднання, в яке входило 3 пивзаводи (Хмельницький, Зіньківський, Славутський), завод по розливу мінеральної води в м. Кам'янець-Подільському та Славутський солодовий завод. В 1993 р. всі підприємства відокремились, а Хмельницький пивзавод перетворено в орендне підприємство “Хмельницький обласний пивзавод”, який в грудні 1993 року в процесі приватизації перетворений у відкрите акціонерне товариство. Скорочена назва якого ВАТ “Хмельпиво”.

Всього працівників на підприємстві 130 чоловік. Очолює ВАТ “Хмельпиво” директор він же Голова правління. Технічна служба-головний механік, головний енергетик, а також виробнича лабораторія підпорядковані головному інженеру. У директора 2 заступника, це по матеріально-технічному постачанню та збуту і по економіці. Виробництво підпорядковане головному пивовару. Правління налічує 9 чоловік. Вищим органом управління є Загальні збори акціонерів. Дочірніх підприємств, філій, представництв ВАТ “Хмельпиво” не має. Змін в організаційній структурі не передбачається.

Облікова політика на підприємстві проводиться у відповідності до затвердженого Положення про організацію бухгалтерського обліку з врахуванням змін та доповнень. Нарахування амортизації - у відповідності з податковим законодавством України, яке діяло в 1999 р. Основні засоби відображалися в обліку за фактичними витратами з урахуванням сум придбання, доставки, монтажу та декількох обов'язкових дооцінок, які були проведені за рішенням Кабінету Міністрів України в зв'язку інфляцією, починаючи з 1992 р.

Основною продукцією яку виробляє товариство являється пиво. Виробництво пива в загальному обсягу товарної продукції складає 99,2%. Підприємство надає послуги по забезпеченню теплоенергією, а також реалізує відходи виробництва. Пиво розливається у пляшки (0,5 л) і КЕГи (50 л). Реалізація в значній мірі залежить від сезону, так в 2002 р. Основними ринками збуту являється Хмельницька область. ВАТ “Хмельпиво” має 3 фірмових магазина та дистрибюторську мережу по області. Основними клієнтами являються дистрибютори, в торговій мережі які реалізовують 75% пляшкового пива.

Пивоварна галузь має проблеми в забезпеченні заводів сировиною: ячменем, солодом, хмелем. Також відчуває податковий тиск, а саме-акцизний збір, який урядом постійно змінюється. Так, розмір акцизного збору встановлений 0,23 грн за 1 л. пива ПДВ та інші податки. ВАТ “Хмельпиво” випускає 11 сортів пива, по класичній технології з застосуванням місцевої сировини (ячмінь, цикорій, хміль). Пиво без консервантів, без пастеризації, “живе пиво”, що надає йому перевагу перед конкурентами. Основними конкурентами являються такі пивзаводи: ЗАТ “Оболонь” (м. Київ), ВАТ “Колос” (м. Львів), ВАТ “Янтар” (м. Миколаїв), ВАТ “Славутич” (м. Запоріжжя).

Основними проблемами являються проблема збуту, закупівля ячменю і хмелю по цінам, які встановлюються в залежності від наявних покупців. Також проблема коштів для закупівлі імпортного устаткування.

Штрафів і компенсацій за порушення чинного законодавства ВАТ “Хмельпиво” несплачувало.

ВАТ “Хмельпиво” технічне переозброєння проводить за рахунок власних коштів. Кредитами банків не користується.

Договори укладаються з сільськогосподарськими виробниками на сировину, по паливно-енергетичним ресурсам, по матеріально-технічному постачанню, а також на поставку пива. Всі договори виконуються.

Наявні потужності на підприємстві використовуються на 69,5% (2002 р.). Тому розширення виробництва на найближчі роки не планується. Перспективним планом передбачено технічне переозброєння, а саме: заміна лінії розливу пива, тобто вона фізично і морально зношена. Планується також придбання аміачно-повітряного компресора та устаткування для очищення води.

На обсяг зазначеного в звіті чистого доходу та прибутку значно вплинуло підвищення акцизного збору на 119 - 120%. Значно впливає на фінансовий стан підприємства сплата ПДВ, тобто кошти за продукцію на розрахунковий рахунок ще не поступили, а ПДВ необхідно сплачувати, що зменшує фактичний дохід і являється сповільнювачем для технічного переозброєння підприємства. Від сторонніх організацій та підприємств позовів не має. Податковими та іншими пільгами підприємство не користується. Державних замовлень не має. Підприємство має свою фірмову торгівлю, є відповідні патенти на право торгівлі.

Отже, Відкрите акціонерне Товариство “Хмельпиво” (далі Товариство) засноване згідно з наказом голови комітету економіки обласної державної адміністрації №283 від 29 грудня 1993 року шляхом перетворення орендного підприємства Хмельницького обласного пивзаводу - у Відкрите акціонерне Товариство відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року №686 “Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні Товариства”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 17 травня 1993 року №51 - 93 і зареєстроване розпорядженням Хмельницької міської адміністрації від 31.12.93 р. за №2975.

Найменування Товариства:

Повне: Відкрите Акціонерне Товариство “Хмельницький обласний пивзавод”

Скорочене : ВАТ “Хмельпиво”

Місце знаходження Товариства :

Україна, 29010, м. Хмельницький, вул. В.Чорновола, 24.

Основна мета і завдання Товариства - об'єднання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів його учасників для здійснення підприємницької діяльності на задоволення економічних і соціальних потреб акціонерів і працівників Товариства.

Предметом діяльності Товариства є:

? виробництво та реалізація:

? пива та товарів народного споживання;

? солоду пивоварного для своїх потреб та для реалізації іншим покупцям;

? відходів виробництва для задоволення потреб в них сільськогосподарських підприємств та членів трудового колективу;

? виконання робіт та надання послуг юридичним особам та громадянам, створення, утримання і розвиток підсобних сільських господарств;

? природоохоронні заходи, направленні на зниження і компенсацію негативної дії виробництва на природне середовище, здоров'я і власність людей;

? внутрішні та міжнародні перевезення вантажів та пасажирів автомобільним транспортом підприємством;

? інвестиційна, посередницька та торгівельна діяльність;

? підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів Товариства;

? закупка сільськогосподарської продукції за готівку та безготівково для потреб Товариства або з іншою метою;

? надання спортивно-оздоровчих послуг, послуг щодо організації відпочинку працівників, їх дітей та членів сім'ї;

? дилерські операції і обслуговування;

? фінансовий лізинг;

? біржова діяльність;

? інформаційне забезпечення і маркетинг;

? благодійна діяльність;

? здійснення зовнішньоекономічної діяльності в установленому законодавством порядку за всіма вказаними вище напрямками діяльності.

ВАТ “Хмельпиво” має таку організаційну структуру, яка показана на рис. 2.1.



Рис. 2.1 Організаційна структура ВАТ “Хмельпиво”

Попит на Хмельницьке пиво постійно зростає, а тому і технологічна служба заводу не дрімає, а постійно працює над розширенням асортименту пива та покращання його якості.

Зараз підприємство ВАТ “Хмельпиво” виготовляє 4 види, а саме: “Проскурівське”, “Хмельницьке”, “Бенефіс”, “Компроміс”. Хоч і зроблено досить багато, але нові пошуки підвищення якості пива не припиняються. На Всеукраїнському святі пива, яке проходило в місті Києві в 1998 р. міжнародною дегустаційною комісією пиву “Хмельницьке оригінальне” присуджено високу оцінку і нагороджено бронзовою медаллю, а в 1999 р. пиву “Лицар” присуджено срібну медаль, пиву “Намісник” - золоту медаль.

Основні техніко-економічні показники підприємства зводимо у табл. 2.1 та робимо розрахунки.

1. Середньорічна продуктивність праці працівника (робітника) (ПП) - розраховується як відношення доходу (виручки) від реалізації продукції, робіт, послуг (без ПДВ, АЗ) до середньооблікової чисельності працівників (робітників):

(2.1)

де ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції;

Чпр - середньооблікова чисельність працівників.

Робимо розрахунки по роках:

- для працівників

2005 р. тис. грн. на одного працівника;

2006 р. тис. грн. на одного працівника;

2007 р. тис. грн. на одного працівника.

- для робітників

2005 р. тис. грн. на одного робітника;

2006 р. тис. грн. на одного робітника;

2007 р. тис. грн. на одного робітника.

2. Середньомісячна заробітна плата одного працівника (ЗП сер):

(2.2)

де ФЗП - фонд заробітної плати працівників;

Чпр - середньооблікова чисельність працівників.

Зробимо розрахунок:

2005 р. грн. на одного працівника;

2006 р. грн. на одного працівника;

2007 р. грн. на одного працівника.

3. Витратомісткість продукції (Вм) показує витрати на 1 грн. реалізованої продукції і розраховується:

(2.3)

де СРП - собівартість реалізованої продукції;

ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції.

Для кожного року проведемо розрахунок:

2005 р. грн. / грн.;

2006 р. грн. / грн.;

2007 р. грн. / грн.

4. Рентабельність доходу (Рд) - відносний показник, що показує прибутковість доходу:

(2.4)

де ПР вал - валовий прибуток до оподаткування (збиток);

ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції.

Розраховуємо для кожного року:

2005 р. %;

2006 р. %;

2007 р. %.

5. Рентабельність витрат (Рв) - відносний показник, що показує прибутковість витрат:

(2.5)

де ПР вал - валовий прибуток до оподаткування (збиток);

СРП - собівартість реалізованої продукції.

Розраховуємо:

2005 р. %;

2006 р. %;

2007 р. %.

6. Середньорічна вартість основних фондів (СВОФ):

(2.6)

де ВОФ поч. - вартість основних фондів на початок року;

ВОФ кін. - вартість основних фондів на кінець року.

Проведемо розрахунок:

2005 р. тис. грн.;

2006 р. тис. грн.;

2007 р. тис. грн.

7. Фондовіддача (Фв) - це відношення обсягу промислової продукції до середньорічної вартості виробничих фондів підприємства:

(2.7)

де ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції.

СВОФ - середньорічна вартість основних фондів.

Проводимо розрахунок:

2005 р. грн.;

2006 р. грн;

2007 р. грн.

8. Темп зростання для всіх показників табл. 1.1 розраховуються:

, (2.8)

. (2.9)

Отримані розрахунки заносимо в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Основні техніко-економічні показники ВАТ “Хмельпиво” за 2005-2007 рр.

№ п/п	Показник	Одиниці виміру	Роки	Темп зростання, %
			2005	2006	2007	2006/2005 рр.	2007/2006 рр.
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Доход (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг (без ПДВ та АЗ)	тис. грн.	10287,6	15174,1	18222,2	147,5	120,08
2	Середньооблікова чисельність -працівників	осіб	131	131	133	-	101,5
	-робітників	осіб	120	124	123	103,33	99,2
3	Середньорічна продуктивність праці: -одного працівника	тис. грн./особу	78,5	115,8	137	147,52	118,31
	-одного робітника	тис. грн./особу	85,7	122	148	142,36	121,31
4	Фонд заробітної плати працівників	тис. грн.	1553,1	2194,1	2703,4	141,27	123,21
5	Середньомісячна заробітна плата одного працівника	грн./особу	987,97	1395,74	1693,86	141,27	121,37
6	Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	6923,8	8742,1	10160,7	126,26	116,23
7	Витратомісткість продукції (витрати на 1 грн. реалізованої продукції)	грн./грн.	0,67	0,57	0,56	85,1	98,2
8	Валовий прибуток до оподаткування (збиток)	тис. грн.	3363,8	6432,0	8061,5	191,21	125,33
9	Рентабельність: -доходу	%	33	42	44	127,27	104,76
	-витрат	%	49	74	79	151,02	106,76
10	Середньорічна вартість основних фондів	тис. грн.	8215,5	9443,4	10063,05	114,95	106,56
11	Фондовіддача	грн.	1,25	1,6	1,81	128	113,13

Отже за даним табл. 2.1 можна зробити висновок, що дохід від реалізації продукції за аналізований період в 2006 р. порівняно з 2005 р. зріс на 47,5%, а в 2007 р. в порівнянні з 2006 р. збільшився на 20,08%. Середньооблікова чисельність працівників залишалася незмінною протягом 2005-2006 рр., а в 2007 р. зросла на 1,5% (на 2 особи).

Середньорічна продуктивність праці на одного працівника становила в 2006 р. 115,8 тис. грн., що на 47,52% більше в порівнянні з 2005 роком, а 2007 р. продуктивність також збільшилася на 18,31%.

Середньомісячна заробітна плата одного працівника збільшується з кожним роком: в 2006 р. - на 41,27%, в 2007 р. - на 21,37%.

Собівартість реалізованої продукції також збільшується, що не досить позитивно, але це може відбуватися під впливом подорожчання сировини, збільшення кількості випущеної продукції. В 2006 р. темп росту склав 26,26%, а в 2007 р. - 16,23%.

Рентабельність доходу становить в 2005 р. 33%, а в 2006 р. - 42%, в 2007 р. рентабельність доходу становила 44%. Отже бачимо, що рентабельність доходу з кожним роком збільшується.

Фондовіддача (інтенсивність використання основного капіталу) становила в 2006 р. 1,6 грн., що на 28% більше за попередній рік, а в 2007 р. - 1,81 грн., що більше на 13,13%.

Отже, з проаналізованих даних можна сказати, що підприємство досить добре розвивається, основні показники його діяльності знаходяться на належному рівні, що сприяє його подальшому розвитку.

2.3 Основні показники фінансово-економічної діяльності ВАТ “Хмельпиво”

Основні фонди - це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної форми, їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань.

За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі й невиробничі. До виробничих належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі або обслуговують його.

До невиробничих належать основні фонди, які не беруть участі у виробничому процесі, але перебувають на балансі промислового підприємства. Матеріальний склад основних фондів підприємства розглянемо через типове групування основних фондів.

Будівлі - будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуговуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства тощо.

Споруди - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов'язаних з виробництвом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади тощо.

Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.

Машини та обладнання:

– силові машини і устаткування, призначені для виробітку та перетворення енергії - генератори, двигуни тощо;

– робочі машини та устаткування, які використовуються безпосередньо для роботи з предметом праці - верстати, преси, молоти тощо;

– вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання;

– обчислювальна техніка;

– інші машини й обладнання.

Транспортні засоби - для транспортування вантажів і людей у межах підприємства та поза ним.

Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів.

Виробничий та господарський інвентар - для полегшення виробничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сипких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші офісні меблі, комп'ютери, копіювальна техніка тощо.

Інші основні фонди - бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети прокату, природні ресурси [24, с. 105].

До основних фондів підприємства не належать і вважаються їх оборотними засобами:

– засоби праці з терміном корисного використання менш як 12 місяців незалежно від вартості;

– малоцінні предмети виробничого оснащення;

– змінне обладнання (таке, що багаторазово використовується у виробництві у вигляді змінних пристосувань до основних фондів);

– спецодяг, спецвзуття, формений одяг;

– предмети, призначені для передання в оренду;

– багаторічні насадження, які вирощуються у розсадниках як посадковий матеріал [77, с. 50].

Дані для аналізу структури основних виробничих фондів наведено у формі 5 “Примітки до річної фінансової звітності” (додатки Д, Н, Ц).

Дані для розрахунку зведемо у табл. 2.2 та зробимо необхідні розрахунки.

З табл. 2.2 робимо висновок, що сума основних фондів в 2005 р. складала 13785,6 тис. грн., в 2006 р. - 16802,5 тис. грн., що на 3016,9 тис. грн. більше за попередній рік або на 22%, а в 2007 р. - 17417,1 тис. грн., що на 614,6 тис. грн. більше, або на 4% в порівнянні з 2006 р.

Таблиця 2.2 Структура основних виробничих фондів ВАТ “Хмельпиво” за 2005-2007 рр.

Основні фонди	2005 р.	2006 р.	2007 р.	Відхилення
	грн.	%	грн.	%	грн.	%	Абсолютні, тис.грн	Відносні, %
							2006/ 2005рр.	2007/ 2006рр.	2006/ 2005рр.	2007/ 2006рр.
ОФ основного виду діяльності в т.ч.	13748,1	99,7	16740,4	99,6	17351,2	99,6	2992,3	610,8	121,8	103,6
Будівлі, споруди і передавальні пристрої	6655,4	48,4	7212,9	43,1	7212,9	41,6	557,5	-	108	-
Транспортні засоби, меблі, прилади та інструменти	715,8	5,2	937,2	5,6	989,4	5,7	221,4	52,2	131	105,6
Машини та устаткування	6376,9	46,4	8590,3	51,3	9148,9	52,7	2213,4	558,6	134	107
Невиробничі основні фонди інших галузей	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Всього	13785,6	100	16802,5	100	17417,1	100	3016,9	614,6	122	104

Основні фонди основного виду діяльності становлять в 2005 р. 99,7%, в 2006 р. - 99,6%, в 2007 р. - 99,6%.

За аналізований період найбільшу питому вагу у сумі основних фондів займають будівлі, споруди і передавальні пристрої та машини і устаткування.

В 2005 р. частка становила відповідно 48,4% і 46,4%, в 2006 р. - 43,1% і 51,3%, в 2007 р. - 41,6% і 52,7%.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними засобами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів (рис. 2.2) [78, c. 105].

Рис. 2.2 Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства. Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення. Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів. Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів.

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів. Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача. Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Основними показниками використання виробничих фондів є:

? фондовіддача (Фв) - це відношення обсягу промислової продукції до середньорічної вартості виробничих фондів:

(2.10)

де ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції;

СВОФ - середньорічна вартість основних фондів.

Цей показник показує, скільки вироблено продукції в розрахунку на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.

2005 р. грн.

2006 р. грн.

2007 р. грн.

? фондомісткість (Фм) - показник, обернений до фондовіддачі. Він характеризує вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю вартості продукції [10, c.56]:

(2.11)

де СВОФ - середньорічна вартість основних фондів;

ВР - дохід (виручка) від реалізації продукції.

2005 р. грн.

2006 р. грн.

2007 р. грн.

- фондоозброєність (Фозб) розраховується за формулою та показує скільки основних фондів припадає на одну особу:

(2.12)

де СВОФ - середньорічна вартість основних фондів;

Чпр - середньооблікова чисельність працівників.

2005 р. грн;

2006 р. грн.;

2007 р. грн.

- технічна озброєність праці (Тозб.пр.) розраховується:

(2.13)

де Вуст - вартість устаткування;

Чпр - середньооблікова чисельність працівників.

2005 р. тис. грн. на особу;

2006 р. тис. грн. на особу;

2007 р. тис. грн. на особу.

- рентабельність виробництва (Рвир) розраховується:

(2.14)

де ПР вал - валовий прибуток до оподаткування (збиток);

СВОФ - середньорічна вартість основних фондів.

2005 р. %;

2006 р. %;

2007 р. %.

Також використовують такі коефіцієнти:

(2.15)

2005 р. ;

2006 р. ;

2007 р. .

(2.16)

2005 р. ;

2006 р. ;

2007 р. .

(2.17)

2005 р. ;

2006 р. ;

2007 р. .

Основні показники та результати їх розрахунків зведемо у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Показники використання основних виробничих фондів ВАТ “Хмельпиво” за 2005-2007 рр.

Показник	Роки	Відхилення
	2005	2006	2007	Абсолютні, тис.грн	Відносні, %
				2006/ 2005рр	2007/ 2006рр.	2006/ 2005рр	2007/ 2006рр
1. Доход (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг (без ПДВ та АЗ), тис. грн..	10287,6	15174,1	18222,2	4886,5	3048,1	147,5	120,08
2. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	8215,5	9443,4	10063,05	1227,9	619,65	114,95	106,56
3. Вартість устаткування, тис.грн.	6376,9	8590,3	9148,9	2213,4	558,6	134,7	106,5
4. Чисельність працівників, чол.	131	131	133	-	2	-	101,5
5. Валовий прибуток, тис.грн.	3363,8	6432,0	8061,5	3068,2	1629,5	191,21	125,33
6. Фондовіддача, грн.	1,25	1,6	1,81	0,35	0,21	128	113,13
7. Фондомісткість, грн.	0,79	0,62	0,55	-0,17	-0,07	78	89
8. Фондоозброєність, грн.	62,7	72	75,7	9,3	3,7	114,8	105,14
9.Технічна озброєність праці, тис.грн./особу	48,7	65,6	68,8	16,9	3,2	1134,7	104,8
10. Рентабельність виробництва, %	41	68	80	27	12	165,8	117,6
11. Коефіцієнт оновлення ОФ	0,11	0,19	0,04	0,08	-0,15	172,7	21,1
12. Коефіцієнт вибуття ОФ	0,014	0,017	0,0023	0,003	0,005	121,4	13,5
13. Коефіцієнт приросту ОФ	0,097	0,17	0,035	0,073	-0,135	175,25	20,6

Отже, дані табл. 2.3 дуже хороші. Фондовіддача за аналізований період постійно зростає, так в 2005 р. вона становила 1,25 грн., в 2006 р. - 1,6 грн., що на 0,35 грн. більше або на 28%, в 2007 р. - 1,81 грн., це вже більше на 0,21 тис. грн. або на 13,13%. Це збільшення заслуговує позитивної оцінки.

Фондомісткість зменшується, як і має бути: в 2005 р. вона становила 0,79 грн., в 2006 р. - 0,62 грн., що на 0,17 грн. менше або на 22%, в 2007 р. - 0,55 грн., це вже менше аж на 0,07 грн. або на 11%. Це зменшення також заслуговує позитивної оцінки.

Рентабельність виробництва також збільшується, що не...