Діяльність туристичної фірми на засадах ситуаційного менеджменту
Теоретичні підходи до ситуаційного менеджменту. Його місце у загальній системі управління підприємством. Зв'язок між рівнями лідерської ефективності і мотиваційної сили очікувань наявних послідовників. Економічна характеристика туристичної фірми.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2014 |
| Размер файла | 131,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
Туризм є одною з провідних і найбільш динамічних галузей економіки і за швидкі темпи він визнаний економічним феноменом століття.
У багатьох країнах туризм грає значну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, активізації зовнішньоторговельного балансу, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення.
Туризм робить величезний вплив на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та інші, тобто виступає своєрідним стабілізатором соціально-економічного розвитку. У свою чергу, на розвиток туризму впливають різні чинники: демографічні, природно-географічні, соціально-економічні, історичні, релігійні і політико-правові.
На розвиток туризму в світі роблять вплив науково-технічний прогрес, підвищення якості життя населення, збільшення тривалості вільного часу, відпусток, економічна і політична стабільність і ряд інших чинників.
Туризм - один з небагатьох видів вітчизняного бізнесу, що стійко розвиваються. Інтерес підприємців до туризму пояснюється низкою чинників.
По-перше, для того, щоб почати займатися туристським бізнесом не вимагається великих інвестицій.
По-друге, на туристському ринку цілком успішно взаємодіють крупні, середні і малі (з невеликою кількістю персоналу) фірми. При цьому, туристський бізнес дає швидку оборотність капіталу.
У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.
Але сьогодні, очевидно, що для виживання на ринку туристичних послуг і збереження конкурентоспроможності, підприємство має бути гнучким, динамічним і постійно вносити зміни до своєї діяльності. Долати внутрішні бар'єри персоналу, переборювати консервативні погляди менеджерів і міняти індивідуалістичний підхід до роботи співробітників - завдання, вирішення якого під силу не кожному керівникові.
Знання і уміле застосування ситуаційних підходів до управління допоможе менеджерові корінним чином змінити ситуацію на підприємстві і добитися мотивованого залучення кожного в процес роботи: конструктивне ухвалення і виконання рішень, а також подальшої відповідальності.
Існуючі ситуаційні підходи є простими для розуміння як ученими, так і практиками, і хоча вони були використані багатьма авторами в наукових роботах по проблемах організацій, питання про можливість їх застосування в повсякденній діяльності підприємств як і раніше залишається відкритим.
Найбільший внесок в розробку ситуаційних підходів до управління внесли наступні зарубіжні учені:
- основоположники ситуаційної теорії або теорії зв'язаних обставин Е. Лоуренс, Дж. Лорш, Т. Берне, Дж. М. Столкер, До. Перроу, С. Юді, Р. Хол, Дж. Вудвард;
- автори концепцій життєвого циклу Л. Грейнер, Дж. Ліппіт, М. Портер, А. Едайзес;
- дослідники раціональності управлінських вирішень Р. Саймон, Р. Сайерт, Дж. Марч, М. Коєн, Дж. Олсен, Дж. Томпсон, X. Лейбенстайн;
- розробники методу управління по цілях П. Друкер, Д. Макгрегор, Дж.С. Одіорне, П. Райа.
Дослідженням внутрішньої і зовнішньої діяльності господарюючих організацій на основі інтеграції фундаментальних і прикладних теорій підприємства займаються такі учені як В.А. Антропов, В.Н. Белкин, А.Д. Денісов, Г.Б. Клейнер, Ю.Б. Клюєв, Н.Р. Ковальов, Е.Ю. Кузнецова, Е.В. Попів, В.В. Семененко, А.І. Татаркин і багато інших.
Разом з тим, недостатньо вирішеними є питання застосування на практиці ситуаційних інструментів менеджменту, які допомогли б ефективніше вирішувати управлінські завдання, поставлені перед менеджерами.
Актуальність даної теми полягає в тому, що ситуаційний підхід набув найбільшого поширення внаслідок своєї універсальності, а теорія управління в сучасній Україні повинна розвиватися саме шляхом вирішення конкретних ситуацій (універсально-конкретних моделей), а не пошуком загального виходу.
Звідси мета роботи - розкрити сутність ситуаційної теорії в контексті підходів до управління на прикладі туристичної фірми.
Досягнення поставленої мети обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:
- розкрити ситуаційні концепції менеджменту в контексті підходів до управління;
- розглянути ситуаційні теорії і моделі управління;
- проналізувати діяльність туристичної фірми на засадах ситуаційного менеджменту;
- виявити шляхи удосконалення діяльності туристичної фірми на засадах ситуаційного менеджменту.
Об'єктом дослідження є туристична фірма «Тревел Січ».
Предметом дослідження кваліфікаційної роботи бакалавра є діяльність туристичної фірми на засадах ситуаційного менеджменту.
Теоретичною і методологічною базою дослідження служать положення і виводи, що містяться в роботах вітчизняних і зарубіжних учених у сфері туристичних послуг і управління нею та праці класиків ситуаційної теорії управління.
Теоретичне значення роботи полягає в подальшому розвитку теорії управління підприємством на засадах ситуаційного менеджменту на конкретному і специфічному сегменті ринку послуг.
Інформаційною базою роботи виступають наукові праці, в яких висвітлюються теоретичні та методологічні підходи до ситуаційного менеджменту, особливості системи управління в туристичному бізнесі та звітність ТОВ «Тревел Січ».
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додатків та переліку посилань.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО СИТУАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1 Історія виникнення та сутність ситуаційного підходу до управління
Поняття «Ситуаційна теорія управління» вперше введене в обіг Р. Моклером. Проте, як він сам визнає це, суть цього підходу, який поступово починає виявлятися в самих різних школах і напрямах, не є чимось принципово новим.
Так, наприклад, Пітер Дракер в своїй книзі «Практика управління», що вийшла ще в 1954 р., в основних рисах формулює основи ситуаційного підходу до управління.
Поряд з Дракером необхідність конкретного аналізу ситуацій для ухвалення правильних управлінських рішень відстоювалася багатьма теоретиками управління. Новим в даний час є спроби розглядавати ситуаційну теорію як об'єднуючу концепцію, перетворення її на основоположний принцип управлінського мислення, а також зростаючий вплив цієї теорії на дуже багато областей дослідження, підготовки і перепідготовки управлінських кадрів.
Посилання ситуаційного підходу до питань організації і управління Моклер і інші американські фахівці пояснюють не стільки прагненням створити єдину теорію управління, скільки наслідком зусиль переорієнтовувати теорію управління у напрямі практики управлінської діяльності [6].
Таким чином, виникнення концепції «ситуаційного підходу» прямо зв'язується з недостатньою практичною ефективністю існуючих теорій організації і управління.
Бізнесмени піддають критиці теорії управління за їх «непрактичність», за «відірваність від реального світу», нездатність служити конкретним інструментом в практиці роботи.
Пояснюючи причини такого відношення до теорії управління, Моклер вказує на те, що конкретні ситуації, конкретні умови, в яких діє менеджер, настільки всілякі, що сучасні теорії менеджменту виявилися незадовільними з точки зору практиків, що шукають в теорії практичне керівництво.
Р. Моклер вважає, що «в самому кращому випадку можна розробити умовні або ситуаційні принципи, які є корисними в певних конкретних ділових ситуаціях» [10]. Це стає сьогодні найбільш поширеним в американських дослідженнях в області організації і управління. Таке формулювання починає також поступово домінувати в системі підготовки і перепідготовки менеджерів.
Новий підхід в дослідженнях і в системі підготовки управлінських кадрів виразився в тому, що акцент почав переноситися на вивчення дійсних умов, конкретній ситуації, в якій перебуває та або інша фірма, і розробку на цій основі специфічною, унікальною, якщо це необхідно, організаційної структури, що відповідає конкретним умовам і вимогам.
Ситуаційний підхід до організаційних структур отримав найбільш послідовну розробку в роботі П. Лоуренса і Дж. Лорша «Організація і середовище». Вони називають свій підхід «випадковісною» теорією організації, вихідним положенням якої є твердження, що не існує одного або єдиного способу організації і що на різних стадіях розвитку того або іншого підприємства необхідні різні типи організаційних структур.
Основний вміст книги Лоуренса і Лорша складає аналіз різних типів організаційних ситуацій, потреб, визначуваних різними ступенями зростання компанії, її взаємодії з середовищем. На цій основі, вважають автори книги, стає можливим вибір організаційної структури, що відповідає дійсним потребам фірми.
Такий підхід послужив поштовхом і для фахівців, організаційних структур, що займаються вивченням, які почали відмовлятися від розробок формальних схем і традиційних ієрархічних структур з тим, щоб розробляти індивідуалізовані, специфічні організаційні структури, що відповідають конкретним потребам тих або інших фірм.
Характерно, що ситуаційний підхід зачіпає сьогодні майже всі основні школи і напрями теорії організації і управління. Він не обмежується областю організаційних структур, але усе більш ясно виявляється і при вивченні всіх інших елементів управління. Так, наприклад, ситуаційний підхід до проблеми керівництва розробляється Ф. Фідлером в його роботі «Теорія ефективності керівництва».
Цей автор намагається категоріально визначити різні типи і ситуації групової поведінки людей в організації і відповідно стиль керівництва, найбільш ефективний для даної ситуації. Аналогічний підхід характерний і для В. Уайта, який в роботі «Організаційна поведінка: теорія і її застосування» прагне визначити типи групової поведінки в організації і досліджує вплив різних методів керівництва на групову поведінку і поведінку індивідів.
Ці й інші дослідження свідчать, що ситуаційний підхід починає переважати і в цій області, що означає певний відхід від традиційного прагнення американської теорії управління формувати універсальні принципи керівництва людьми в організації [14].
Розвиток концепцій ситуаційного підходу до теоретичних проблем організації і управління переслідує мету підсилити практичну значущість наукових досліджень в цій області.
У зв'язку з цим він не зв'язується з тією або іншою окремою школою або напрямом, а представляється як якийсь загальний принцип, який застосовується у всіх областях теорії управління (включаючи системні розробки) з метою забезпечення більш впорядкованої наукової основи для дозволу управлінських проблем.
Ситуаційний підхід до проблем управління починає ставати домінуючою тенденцією в теорії організації і управління. Хоча багато теперішніх теоретиків намагаються видати його за «відкриття» нового підходу, по суті він завжди мав досить широке поширення.
Новизна виявляється лише в тому, що цей метод зводиться в абсолют і перетворюється на загальний метод дослідження проблем організації і управління. Зрозуміло, було б безглуздо заперечувати важливість аналізу конкретних умов функціонування тієї або іншої організації. Конкретний підхід до вивчення будь-якого явища, у тому числі і проблем організації і управління, є неодмінною умовою науковості.
Ситуаційний підхід вніс великий внесок в теорію управління, використовуючи можливості прямого застосування науки до конкретних ситуацій і умов.
Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час.
Через те, що в центрі уваги виявляється ситуація, ситуаційний підхід підкреслює значущість «ситуаційного мислення». Використовуючи цей підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми більшою мірою сприятимуть досягненню цілей організації в конкретній ситуації.
Ситуаційний підхід, розроблений наприкінці 60-х років, не вважає, що концепція традиційної теорії управління, біхевіористської школи і школи науки управління невірні.
Системний підхід, з яким ситуаційний тісно зв'язаний, намагається інтегрувати різні часткові підходи. Як і системний, ситуаційний підхід не є простим набором приписуючого керівництва, це швидше спосіб мислення про організаційні проблеми і їх вирішення.
У ньому також збережена концепція управління, застосовна до всіх організацій. Але ситуаційний підхід визнає, що, хоча спільний процес однаковий, специфічні прийоми, які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації, можуть значно варіювати [15].
Ситуаційний підхід намагається зв'язати конкретні прийоми і концепції з певними конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації найефективніше.
Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями і усередині самих організацій. Він намагається визначити, які значимі змінні ситуації і як вони впливають на ефективність організації. Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотири кроковий процес:
1. Керівник має бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це має на увазі розуміння процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу, методів планування і контролю і кількісних методів ухвалення рішень.
2. Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони, або порівняльні характеристики у разі, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачати вірогідні наслідки, - як позитивні, так і негативні, - від застосування даної методики або концепції.
3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які чинники є найбільш важливими в даній ситуації і який вірогідний ефект може спричинити зміну одній або декілька змінних.
4. Керівник повинен уміти зв'язати конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект і таїли б менше всього недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.
Успіх або неуспіх ситуаційного підходу в значній мірі залежить від третього кроку, що визначає змінні ситуації і їх вплив. Якщо це не буде зроблено правильно, не можна буде повністю оцінити порівняльні характеристики або пристосувати метод до ситуації.
Якщо можна проаналізувати ситуацію, тоді не виникає необхідності удаватися до припущень або методу «проб і помилок» для визначення найбільш відповідного вирішення організаційних проблем. І хоча ситуаційний метод ще не був цілком обгрунтований, нещодавні дослідження вказують, що деякі ситуаційні змінні можуть бути вичленувані.
Встановлення цих основних змінних, особливо в області лідерства і поведінки організаційних структур, а також кількісних оцінок, з'явилося найбільш важливим внеском ситуаційного походу в управління [9].
Проте неможливовизначити всі змінні, що впливають на організацію. Буквально кожна грань людського характеру і особистості, кожне попереднє управлінське рішення і все, що відбувається в зовнішньому оточенні організації, певним чином впливає на вирішення організації. Для практичних цілей можна розглядати лише ті чинники, які найбільш значущі для організації, і ті, які скоріш за все можуть вплинути на її успіх.
Отже, ситуаційний підхід орієнтує одні і ті ж функції управління реалізовувати по-різному в різних ситуаціях. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб на основі всебічного аналізу чинників, що формують ці ситуації підібрати відповідні прийоми і методи вирішення виникаючих проблем з врахуванням їх достоїнств, недоліків і реальних можливостей (принцип «пожежної команди»).
Реалізація ситуаційного підходу вимагає від менеджерів глибоких знань і умінь орієнтуватися в змінній обстановці.
Кожна організація має свій потенціал розвитку, свої умови його здійснення і підкоряється законам і закономірностям, у тому числі закономірностям циклічного розвитку всієї соціально-економічної системи. Тому вона знаходиться в стані певного відношення до загальних циклів економіки, маючи при цьому власні цикли і кризовий розвиток.
Якщо економіка країни знаходиться в стані системної кризи, то ця обставина не може не відбитися на стані окремої організації, хоча характер цього відображення може бути різним (у тому числі і позитивним). Усе залежить від виду діяльності, галузевої приналежності, форми власності, розміру організації, її економічного і ресурсного потенціалу, внутрішнього психологічного клімату і т.п.
Можливе і таке становище, коли організація входить у глибоку кризу здавалося б при сприятливих зовнішніх економічних обставинах. У таких випадках домінуючими причинами (у даному випадку і факторами) напевно будуть внутрішні обставини, пов'язані з якістю керування, некомпетентністю персоналу, помилками при прийнятті рішень, низькою якістю організації виробництва, праці і т.п. При цьому важливо вчасно помітити симптоми небезпечного розвитку в організації для того, щоб вчасно відреагувати і запустити механізм ситуаційного керування. У зв'язку з цим варто розрізняти симптоми, фактори і причини появи проблемних ситуацій на підприємстві.
Симптоми виявляються, як правило, у показниках діяльності підприємства і, що особливо важливо, у тенденціях їхньої зміни. Так, наприклад, аналіз показників фондовіддачі, продуктивності, ефективності, фінансового стану може характеризувати настання проблемної ситуації. Крім того, насторожуючими симптомами можуть бути: ріст плинності персоналу, падіння виробничої дисципліни, незадоволеність працею, конфліктність у колективі, часті кадрові перестановки.
Симптомом настання проблемної ситуації може бути або невідповідність показників закономірним співвідношенням, або тимчасові параметри, наприклад, темп росту продуктивності праці повинен випереджати темп росту заробітної плати. Якщо цього не відбувається, збільшується небезпека появи проблемних ситуацій.
Симптоми не завжди відбивають небезпеку кризи [1]. Причини нерідко криються глибше зовнішнього прояву кризових ознак. Симптом - це первісний, зовнішній прояв настання проблемних ситуацій. Оцінка проблемних ситуацій, їхньої глибини і небезпеки випливає не тільки із симптомів, а й і з причин і реальних факторів.
Під фактором у даному випадку варто розуміти подію, зафіксований стан чи тенденцію, що свідчить про настання кризи.
Причина появи кризової ситуації - події чи явища, внаслідок яких з'являються фактори кризи.
Наприклад, в туристичній організації симптомом появи проблемних ситуацій може бути зниження якості надання туристичних послуг, а фактором - зниження рівня мотивації персоналу, порушення посадових обов'язків, дисципліни.
Причиною ж в даному випадку може бути і низька кваліфікація персоналу чи його велика плинність.
З погляду системного підходу організація (підприємство), як система, у процесі своєї життєдіяльності може знаходитися в стійкому або в хиткому стані. При цьому розрізняють її статичну і динамічну стійкість.
Фактори, що впливають на стійкість системи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Якщо стійкість в основному диктується зовнішніми факторами, її називають зовнішньою, якщо внутрішніми факторами - внутрішньою.
Як відомо, небезпечні виробничі ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. У залежності від глибини проблемної ситуації і характеру застосовуваних процедур процес ситуаційного управління може відбуватись або активно, або пасивно. Так, у випадку виникнення негативних тенденцій тимчасового характеру в активному функціонуванні системи ситуаційного управління немає необхідності. Тут управління здійснюється за функціональною класичною формою. В умовах же появи проблемних ситуацій, небезпечних для підприємства, воно активізується в міру перевищення допустимих відхилень і збільшення обставин. Тому існують різні етапи ситуаційного менеджменту, які характеризують визначальні риси його здійснення:
- постійний моніторинг діяльності та її показників;
- своєчасне прийняття рішень;
- стабілізація нестійких ситуацій;
- ліквідація загроз і небезпек по слабких сигналах;
- мінімізація втрат і втрачених можливостей;
- підготовка до появи проблемних ситуацій і мінімізація їх наслідків;
- керування в умовах неминучої появи проблемних ситуацій;
- управління в умовах появи проблемних ситуацій;
- управління процесами виходу з проблемних ситуацій;
- аналіз наслідків кризи і розробка нових заходів превентивного (попереджуючого) характеру.
Ситуаційний менеджмент - один з різновидів управління діяльністю підприємства.
Стійкий стан системи може бути, в свою чергу, стабільним і квазістабільним [1].
Під стабільним станом системи розуміють такий стан, коли жодна її структурна складова не знаходиться в перехідному періоді, чи, іншими словами, усі структурні елементи функціонують стійко в процесі всього циклу життєдіяльності розглянутої системи.
Під квазістабільним (удаваним стабільним) розуміють такий стан, коли принаймні одна структурна складова (елемент) знаходиться в перехідному періоді, але при цьому на стані системи це або взагалі не позначається, або позначається настільки незначно, що, виходячи з цілей вивчення системи, таким станом можна зневажити. Відомо, що складні системи при нормальному своєму функціонуванні, як правило, знаходяться саме в квазістабільному стані.
Організаційно-технічна перебудова народного господарства, що відбувається в даний час, поставила наші вітчизняні підприємства в складне становище.
Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розрив сталих виробничих зв'язків, зміна форм власності і реструктуризація підприємств - вимагають перегляду встановлених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи керування. Це пов'язане також із триваючим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем керування виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.
Відомо, що за змістом об'єктів менеджменту існують такі його види: управління виробництвом, управління персоналом, управління фінансами, управління інвестиціями, управління проектами, управління збутом, маркетингом і т.д. Кожний з перерахованих видів зосереджений на одному певному аспекті діяльності. На відміну від них, об'єктом ситуаційного менеджменту є одночасно всі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, робоча сила, організація виробництва, праці й управління, фінанси, інвестиції, зовнішнє і внутрішнє середовище. Тобто це вид комплексного всеосяжного управління підприємством.
Особливістю ситуаційного менеджменту є те, що предметом цього виду управління виступають лише профілактичні заходи превентивного плану, тобто вибір дій, що запобігають появі проблемних ситуацій на підприємствах, а не розвитку об'єкта управління взагалі.
Інакше кажучи, застосування цього виду менеджменту полягає скоріше в підготовці місця і створенні умов для наступного розвитку й удосконалювання діяльності господарюючого суб'єкта. Це свого роду сполучна ланка управління між усіма видами й ієрархією менеджменту взагалі, а також методами всіх його аспектів як необхідна умова для підвищення ефективності діяльності даного підприємства.
Основним завданням ситуаційного менеджменту в системі стратегічного і тактичного управління діяльністю підприємства є внесення коригувальних дій у напрямок розвитку підприємства й у розподіл ресурсів, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей. Крім того, його практичне значення полягає в тому, що:
- запобігає появі проблемних ситуацій;
- сигналізує про можливість появи незворотних проблемних ситуацій;
- виявляє проблеми в діяльності підприємства;
- визначає ступінь загрози проблем, що з'явилися;
- виділяє пріоритетність проблем;
- виступає засобом виживання у важкий період;
- сприяє мобілізації, раціональному розподілу і використанню ресурсів;
- знижує ризик банкрутства і ліквідації підприємства;
- координує діяльність підприємства в цілому;
- допомагає подолати невизначеність ринкового середовища;
- сприяє переходу на новий виток циклічного розвитку підприємства.
Таким чином, поєднуючи усі види управління, ситуаційний менеджмент вносить гнучкість і динамізм, рухливість в усі елементи системи управління підприємством, змушуючи її удосконалюватися і розвиватися.
Як складова частина управління ситуаційний менеджмент є системою елементів, які збігаються за змістом з елементами системи управління підприємства в цілому. До складу цих елементів входять такі підсистеми:
- цільова - сукупність стратегічних, тактичних і оперативних цілей функціонування підприємства, досягнення яких забезпечує випуск конкурентоспроможної продукції;
- функціональна - розробка, організація і здійснення управлінського процесу. Підсистема реалізується на базі основних функцій управління: аналізу, прогнозування і планування, мотивації й організації, обліку і контролю, регулювання і координації, керівництва;
- забезпечувальна - склад, якість і організація забезпечення системи управління всіма необхідними ресурсами для її нормального функціонування;
- середовище - фактори макро- і мікросередовища підприємства, які впливають на зміст і якість управлінського рішення;
- керівна - сукупність вимог до якості керівництва, системи прийняття управлінських рішень і організація процесу управління персоналом з досягнення цілей і завдань системи;
- зворотний зв'язок - інформація, яка надходить від виконавців і споживачів до джерела прийняття рішення.
Головною проблемою керування всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта керування умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності.
Об'єктні параметри відбивають тип і структуру виробничої організації (підприємства, об'єднання), її місце в галузевій, регіональній і народногосподарській системах керування.
Ці параметри характеризують вид проміжних і кінцевих результатів діяльності підприємства, умови їхнього одержання, вплив НТП на якісний розвиток первинних ланок економіки.
Суб'єктні параметри відбивають мету керування виробничою організацією і її структурними підрозділами, функції керування, структуру і зв'язки керування, якість інформаційної бази і технічне оснащення процесів керування, якісний і кількісний склад управлінських кадрів, здібності і компетентність самого керівника.
Зрозуміло, що взаємозв'язок цих факторів у процесах виробництва і керування виявляється надзвичайно складним, особливо якщо врахувати, що взаємодія їхня може бути не тільки парною (наприклад, виробничі зв'язки - методи керування), але і значно складнішою (наприклад, взаємозв'язок результатів наведеної вище взаємодії й інформаційної бази керування). Більш того, варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі.
Виробничі системи мають певні особливості, знаючи і використовуючи які, можна ефективно керувати ними. До них відносяться:
- мінливість окремих параметрів системи і ймовірність її поведінки;
- унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в неї активного елемента - людини) і разом з тим наявність у неї граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами;
- здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;
- здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;
- здатність адаптуватися до умов, що змінюються;
- здатність і прагнення до творення мети, тобто формування цілей усередині системи.
Виникнення тієї чи іншої виробничої системи, природно, зумовлено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення купівельного попиту, що змінюється.
Отже, неминуче виникають виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.
Відомо, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висока, - здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішення організаційно-економічних і виробничо-технічних проблем, що виникають у взаємодії з іншими організаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати.
Аналіз і синтез виникаючих проблемних ситуацій, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок і складають функцію керівництва.
Реалізація функції керівництва - складна наукова і практична проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги виникаючих проблемних ситуацій, розробити алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно визначити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення виникаючої проблеми, а це пов'язане з наявністю ресурсів і можливості маневру ними.
Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього моделювання і дозволи для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.
Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало загальне наростання нестабільності як основної причини виникнення і розвитку кризових ситуацій.
Починаючи з 50-х років, неухильно зростає кількість нових завдань, зумовлених зміною обстановки. Деякі з цих завдань принципово нові і не можуть бути розв'язані традиційними методами.
Складність і новизна завдань створюють зростаюче навантаження на вищу ланку керування.
Новизна, складність і зростання темпів появи завдань підвищують імовірність несподіванок і криз.
Починаючи з 80-х років, закордонні фахівці з менеджменту вважають, що фірма не може розпізнати нові явища, які швидко розвиваються, доти, поки вони не стануть масовими, не встигає реагувати на зміни, і попадає в кризові умови.
Закордонні менеджери характеризують кризову ситуацію наступними обставинами:
- наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;
- ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;
- гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.
Необхідність керування ситуаціями може виникнути практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини - зовнішні чи внутрішні змушують керівництво приймати негайні рішення. Кризи виникають, оскільки криза - це поворотна точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття поворотні точки і небезпечні моменти завжди присутні.
Керування в кризовій ситуації можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникають перед фірмою.
Тому основним завданням ситуаційного менеджменту є забезпечення гарних результатів - запланованих чи випадкових за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого керування людьми і комунікаціями.
Реалізація даного завдання полягає в перебуванні належного балансу між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу до співробітництва.
Термін «ситуація» у перекладі з латинського означає: становище, обстановка, сукупність обставин.
Для того, щоб організація домоглася успіху, керівник повинен уміти передбачати можливість, імовірність появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і діяти адекватно до сформованих обставин.
1.2 Місце ситуаційного менеджменту у загальній системі управління підприємством
Розуміння вимог мінливого середовища стимулює розробку й активне використання нових концепцій, досконаліших методів і підходів на основі аналізу середовища, моніторингу інформаційних систем, виявлення і постійного удосконалювання існуючих організаційно-економічних систем в умовах низьких інвестиційних можливостей підприємств.
Зрозуміло, що в цих умовах велике значення має чітке розуміння того, чого хоче дослідник і практик у прагненні досягти успіху. Відомо, що будь-яка система, у тому числі і підприємство, є сукупністю взаємозалежних елементів, кожен з яких окремо має певний ступінь свободи. Між елементами системи існують складні різнонаправлені зв'язки з різним ступенем тісноти відносин, їх необхідністю, сталістю і розмаїтістю.
Як відомо, теорія систем уперше була застосована в прикладних, зокрема в технічних, науках, В економічних науках, насамперед в організації та управлінні виробництвом, вона була застосована наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Для того щоб усвідомити, що саме є системним підходом і як він допомагає менеджеру ефективніше керувати виробничою діяльністю та досягнути мети, треба насамперед дати визначення, що таке система.
Система - це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин, кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого.
Усі фірми, підприємства, установи та організації, по суті, теж є системами.
На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність: організатори туризму (туроператори і туристичні агентства); перевізники; готелі й інші підприємства системи розміщення; підприємства громадського харчування; заклади системи розваг; інші туристичні й суміжні з ними послуги; до яких варто віднести:
- підприємства банківської сфери;
- послуг страхування;
- інформації та ін.
Наприклад, готельне підприємство - це складна динамічна система, елементи якої взаємодіють між собою в єдиному процесі, створюють корисний ефект і завдяки тому беруть участь у функціонуванні інших систем.
Туристичне підприємство можна порівняти з виробничою системою, тому що метою діяльності підприємства туристичної галузі є виробництво та надання туристичних послуг.
Елементи системи - це відносно відокремлені частини системи, які, не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.
До елементів виробничої системи належить робоча сила, засоби та предмети праці. Виробництво у цьому випадку як цілісна динамічна система володіє інтегрованою системною якістю і не може бути зведене до суми властивостей його елементів, оскільки воно не є адитивною системою.
Наприклад, сума сил окремих працівників суттєво відрізняється від суспільної сили. Праця кооперованої групи людей ефективніша і продуктивніша, ніж праця окремих виробників, не об'єднаних у систему.
Сучасному досліднику, а тим більше виробничнику-практику часом буває складно розібратися у взаємозалежних економічних категоріях, видах і системах управління, де часто переплітаються різні методи, прийоми і підходи різнорідних тенденцій менеджменту, в інтерпретації яких доводиться орієнтуватися.
Ступінь ефективності взаємозв'язків у соціально-економічних системах значною мірою залежить від структуризації і якості управління на підприємстві - менеджменту, який нині перетворився у своєрідну систему, що вимагає певної упорядкованості, зрозумілості і чіткості на основі сучасних методологічних підходів.
Методи дослідження повинні враховувати вплив зовнішнього і внутрішнього середовища, усю гаму елементів системи, їхню будову і взаємозв'язки, а при необхідності синтезувати їх, досліджувати як ціле. Основна перевага системного методу для сучасних досліджень полягає в аналізі економічного явища як цілісного утворення, в якому будь-яка зміна окремих складових елементів призводить до зміни всієї системи. Систематичний метод включає:
- структурний підхід - виділення структурних елементів системи;
- функціональний підхід - необхідність дослідження функцій кожного елемента цієї системи;
- генетичний підхід - виділення ядра в досліджуваній системі і вивчення його впливу на розвиток усієї структури елементів даної системи;
- інтегративний підхід - дослідження взаємозв'язків між структурними елементами системи і виявлення загальних тенденцій розвитку системи як цілісного організму.
Чітке розчленовування на складові елементи даного методу дозволяє успішно застосовувати його в ряді економічних досліджень, у тому числі і при аналізі систем управління на підприємстві.
Базуючись на даному методі, а також з огляду на підходи, викладені в роботі С. Мочерного в галузі синергетики, можна спробувати виконати поставлене завдання.
Поняття «синергетика» походить від латинського «synergos», що означає спільно діючий, сприяння, співробітництво.
Синергетиками були виділені два основних типи матеріальних систем:
1) замкнуті (закриті), у яких проходження процесів веде до встановлення рівноважного стану (його найважливішими рисами є лінійність і рівноважність), що за певних умов може розвиватися у бік посилення невпорядкованості і навіть хаосу;
2) відкриті (головними рисами їх є нелінійність і нерівноважність), у яких проходження процесів за певних, обставин призводить до появи упорядкованих структур, тобто до посилення самоорганізації.
Закритим системам властива визначеність чи детермінізм. Відкритим - невизначеність, тому що вони містять у собі велику кількість змінних, багато з яких недоступні для нашого впливу і передбачення.
Багато дослідників розцінюють ці змінні не як довільні відхилення чи помилки, а як типові адаптивні дії людей у проблематичних ситуаціях. Стан закритих систем у певний момент часу обумовлює її подальші зміни, тоді як відкриті системи прагнуть до самоорганізації. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії незалежні відносно зовнішнього середовища.
Ми можемо припустити, що система є детерміністською, але внаслідок недостатності наших знань можливі сюрпризи і невизначеність. Іноді такий випадок називають моделлю природної системи.
Під природною системою розуміється складна організація взаємозалежних частин, які утворюють ціле, що, у свою чергу, взаємодіє з ширшим навколишнім середовищем.
Виживання системи розглядається як її мета, а її частини і їх взаємодія визначається еволюційним процесом. Дисфункції можливі, але передбачається, що ушкоджена частина буде відновлена, інакше система вироджується.
Центральним для природної системи є поняття гомеостазу або самозбереження. За допомогою гомеостазу система зберігає життєздатність в умовах збурень, які йдуть від зовнішнього середовища. Тому організацію слід розглядати тільки у взаємодії з її оточенням.
Організація - це не автономний об'єкт. Навіть найкращі плани менеджерів мають ненавмисні наслідки, пов'язані з іншими складними організаціями чи соціальними групами, від яких вона залежить.
Ясно, що, на відміну від стандартного раціонального підходу, ця галузь досліджень зосереджується на змінних, які не піддаються повному контролю організації і, отже, які не містяться усередині системи логіки. Зрозуміло також, що взаємозалежність організації і середовища можна розцінювати як неминучу природну, або як адаптивну чи функціональну.
Таким чином, організація (підприємство), тобто будь-яка соціально-економічна система, знаходиться в постійному не рівноважному стані й у залежності від ентропії (міри невпорядкованості або невизначеності), коли просте додавання сил, які впливають на підприємство, не призводить до їхньої сумарної величини.
Інакше кажучи, виникає ситуація, коли 2 + 2 може дорівнювати 5, 7, 20 або - 3, тобто практично будь-якій можливій в нашому уявленні величині. Інакше кажучи, ентропія - це міра невпорядкованості. При проведенні будь-якої роботи частина енергії використовується за прямим призначенням, а частина її губиться без користі.
Цю різницю між ідеальною можливістю і реально отриманим результатом у найбільш грубому наближенні можна назвати корисністю роботи, її продуктивністю чи ефективністю управління, в залежності від об'єкта дослідження. Система у цьому випадку має певні функції, які характеризуються:
- специфічною поведінкою;
- закономірностями розвитку;
- результатами праці окремих її елементів;
- характеристиками місця і часу її дії;
- обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.
Таким чином, будь-яка функція системи є проявом її якісних властивостей у взаємодії з іншими об'єктами системного і несистемного порядку при взаємодії із зовнішнім середовищем.
Для всіх систем характерна реалізація функції збору, оброблення, передання, накопичення, зберігання та управління інформацією. Для виробничих динамічних систем ще потрібно реалізовувати функцію використання, зберігання та управління енергетичними і технологічними процесами.
Функція виробничих систем полягає насамперед у переробленні ресурсів для створення товарів і послуг. Товари і послуги у цьому випадку є результатом корисної праці і залежать від відповідного кадрового, матеріального та організаційного забезпечення. Результат діяльності виробничої системи, як будь-який інший продукт корисної діяльності, відрізняється певною споживчою вартістю, має свої кількісні та якісні характеристики.
Великі складові частини системи можуть, у свою чергу, складатися з дрібніших підсистем.
Підсистема - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Наприклад, ланка, бригада, зміна, група тощо.
Таким чином, для системи характерна не тільки наявність внутрішніх зв'язків між її складовими, а й нерозривна єдність її із зовнішнім середовищем.
Кожну систему у цьому випадку можна розглядати як елемент або підсистему системи вищого порядку і одночасно частина її елементів може виступати як системи (підсистеми) нижчого порядку. Тому основною рисою складних виробничих систем є їх ієрархічність.
Необхідно відзначити, що для відкритих систем властива наявність у них потужних джерел розвитку, обмін продукцією і ресурсами з навколишнім середовищем. При цьому різні стратегії організацій та їхніх виробництв вимагають особливих структур і різних підходів до побудови систем управління.
Зокрема, синергетичний підхід принципово змінює співвідношення необхідності і випадковості (а отже, підсилює роль статистично-імовірнісних методів і прийомів дослідження), переборює традиційні ідеї про незначний вплив випадків у розробці наукових теорій.
Процес самоорганізації теоретики синергетичного підходу пов'язують насамперед з поняттям «дисипативної структури», тобто структури, яка спонтанно виникає у відкритих нерівноважних системах.
Якщо в стані рівноваги елементи цієї структури поводяться незалежно один від одного, то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, внаслідок чого між ними виникають спільна (або когерентна) взаємодія і кореляційні зв'язки, з'являється дисипативна структура.
Особливістю її є підвищена чутливість до зовнішніх впливів, а зміни в зовнішньому середовищі стають фактором генерації і добору різноманітних структурних конфігурацій. У свою чергу, поняття «дисипативної структури» наповнюється реальним змістом у залежності від сутності категорій «зв'язки» у цілому і «економічні зв'язки» зокрема.
Зв'язки - це те, що з'єднує в єдину системну цілісність окремі об'єкти, явища, властивості, ознаки й ін. У результаті цього зв'язки визначають розвиток і функціонування процесів і виступають як певний «порядок».
Стійкі й істотні зв'язки, які формують порядок, набувають якості структури і законів композиції (побудови). Зв'язки існують між системами і підсистемами, самими підсистемами, підсистемами і їх внутрішніми елементами, окремими елементами і т.д.
Розрізняють зв'язки першого порядку (функціонально необхідні, тобто ті, без яких система існувати не може) і другого порядку (які стабілізують діяльність системи, значно поліпшують її якість, але не є функціонально необхідними).
З урахуванням цього синергія означає забезпечення більшої ефективності цілісної системи, ніж сума ефектів взаємодії окремих підсистем і елементів без урахування зв 'язків другого порядку.
Економічні зв'язки виражають сутність першого порядку (внутрішні і зовнішні зв'язки, необхідні і випадкові тощо), другого і вищого порядків (внутрішньо необхідні зв'язки, причинно-наслідкові і т.д.).
Враховуючи це економічна синергія означає ріст ефективності економічної системи, більшої, ніж сума ефектів дії основних її підсистем (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин, а також господарського механізму) та елементів цих підсистем (у межах продуктивних сил до них належать людина, засоби праці, наука, інформація й ін.) без урахування зв'язків першого порядку.
На рівні окремого підприємства синергія означає односпрямовану дію всіх працівників (у тому числі керівництва фірми), якої можна досягти:
- шляхом впровадження стратегічного підприємництва;
- прогресивної корпоративної культури;
- організаційних структур управління;
- форм і методів організації виробництва;
- заробітної плати і т.д.
Для цього найбільш доцільно впроваджувати мультидивізіональну структуру управління, при якій напівавтономні виробничі об'єднання функціонують на принципах господарського розрахунку і формуються в залежності від технологічного процесу, наявності торгової марки, за географічним принципом та ін.
Для синергетичного підходу класифікації систем управління важливу евристичну цінність мають положення про наявність в цих системах багатоваріантності й альтернативності розвитку при невизначеності умов внутрішнього і, що особливо важливо - зовнішнього середовища організації.
У цих умовах надзвичайно важко зробити класифікацію систем менеджменту за якоюсь однією ознакою. Їх повинно бути кілька, наприклад, за тривалістю, глибиною розчленовування, ступенем реактивності, адаптивності та ін. Найбільш перспективною класифікацією, що відповідає вищевикладеним вимогам, а також визначає в ній місце ситуаційного менеджменту, є класифікація, яку зручніше за все подати у вигляді пірамідальної структури, що легко проілюструвати за допомогою відповідної схеми.
Уявлення про управління, засноване на сформованих функціональних принципах діяльності підприємства, втрачає нині свою актуальність. Особливої важливості набувають гнучкі, динамічні методи і підходи до управління, здатні вловлювати, сприймати мінливу ситуацію й адекватно на неї реагувати. Одним з таких методів є ситуаційний або адаптивний підхід, який є базою ситуаційного менеджменту (СМ).
Ситуаційне управління чи управління по ситуаціях (ситуаційний менеджмент) має місце на всіх етапах інвестиційного процесу функціонування підприємства і на всіх етапах і рівнях ієрархії менеджменту (стратегічного, інноваційного, виробничого).
Зображена на рисунку піраміда містить у собі всю систему управління підприємством, базою (основою) якого є загальна теорія менеджменту, а вершиною - зміст, призначення, причина створення фірми - місія. На основі обраної місії організація виробляє комплексний план її досягнення за допомогою певної стратегії.
Стратегія необхідна підприємству, тому що: «Коли не відають далеких дум, то не уникнуть близького смутку» (Конфуцій).
Стратегія визначає, куди повинна йти організація, щоб досягти своєї мети і виконати свою місію. Вона створює обмеження, які відображують особливості і напрямок діяльності, задає межі вибору.
Вибір стосується таких економічних категорій, як продукти чи послуги, вироблені підприємством, їхній обсяг, номенклатура, ринки збуту й одержання ресурсів, можливості росту, оборот капіталу, розміщення засобів.
Мета стратегічного планування полягає в створенні життєдіяльної ланки між перспективними (стратегічними) цілями, наявними ресурсами організації і сприятливими можливостями оточуючого становища.
Стратегії підприємства розробляються, формуються і розташовуються в ієрархічному взаємозв'язку у вертикальному і горизонтальному розрізах.
По горизонтах стратегія охоплює грані піраміди, що залишилися - СМ, СВМ і ПУР, а по вертикалі - інноваційний і операційний (виробничий) менеджмент, основу якого заклав Фредерік Тейлор.
У зв'язку з тим, що довгострокові стратегії розробляються на 5, 7, 10 років, а товари, що випускаються підприємством, як правило, оновлюються через 3-5 років, то розроблювані стратегії підприємства обов'язково (тією чи іншою мірою) враховують розвиток інноваційних процесів, а отже, і впливають на формування планів відновлення виробництва і сам інноваційний менеджмент.
З іншого боку, реалізація і контроль виконання обраної стратегії здійснюється за допомогою виробничого менеджменту, протікання якого також прямо залежить і від завдань інноваційного управління на підприємстві.
Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в забезпеченні ефективної організації інноваційних процесів і забезпечення високої конкурентоспроможності оновленої продукції.
Вважається, що нижньою межею інноваційного менеджменту є перехід підприємства на серійний випуск освоєного продукту, коли повною мірою у свої права вступає виробничий менеджмент, який вимагає конкретизації загальної системи менеджменту і його основних функцій.
Основною метою виробничого менеджменту - ядра досліджуваної системи - є організація забезпечення досягнення поставлених цілей на базі науково обґрунтованих ефективних поточних і оперативних планів виробництва. Виробничий менеджмент є ядром, основним стрижнем усієї системи управління, від реалізації якого залежить успіх будь-якої організації.
Необхідно відзначити, що розглянуте вертикальне сполучення пронизує зазначені види менеджменту не тільки зверху вниз (прямі зв'язки). Для нього характерні також і зворотні зв'язки по ланцюжках: виробничий менеджмент - управління інноваціями - стратегія; виробничий менеджмент - стратегія фірми; виробничий менеджмент - управління інноваціями й інноваційний менеджмент - стратегія підприємства.
Розглянуті види менеджменту є лише частиною концепції системи менеджменту, яка подана у вигляді піраміди. Друга її грань (СМ) є ситуаційним менеджментом, який є четвертим найважливішим компонентом загальної системи управління підприємством.
Справа в тому, що навколишнє оточення постійно змінюється, будь воно важливим відкриттям в галузі технології, успішним виведенням конкурентом на ринок нового товару, розширенням інтересів покупців і т.д. - завжди залишається визначений ступінь непевності в майбутньому і менеджер не в змозі передбачити всі стратегічні, інноваційні чи тактичні дії заздалегідь. Керівник у будь-який момент може зустрітися з різними проблемними і небезпечними ситуаціями на кожному з розглянутих рівнів.
...Подобные документы
Туристична фірма і основні особливості туризму як об’єкта управління. Аналіз системи управління туристичним підприємством на прикладі діяльності туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків. Напрямки удосконалення системи управління персоналом фірми.
дипломная работа [224,9 K], добавлен 17.11.2011Роль i місце планування в управлiннi підприємством. Характеристика організаційної структури туристичної фірми "Меридіан", оцінка процесу планування. Маркетинговий, техніко-економічний, фінансовий аналіз. Сприяння iнновацiй на розвиток підприємства.
курсовая работа [70,7 K], добавлен 04.02.2012Аналіз діяльності туристичної фірми "Vip Trevel": базова характеристика підприємства, система управління, договірні відносини з партнерами, основні напрямки діяльності. Матеріально-технічна база та організація роботи служб готелю ВАТ "Тернопіль готель".
отчет по практике [51,3 K], добавлен 27.06.2013Економічна сутність та зміст ефективності управління підприємством. Підвищення якості надання туристичних послуг фірмою ТОВ "Янтра". Активізація маркетингового забезпечення розвитку організації. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці.
дипломная работа [225,2 K], добавлен 16.09.2014Фінансово-господарська діяльність та організаційна структура фірми. Економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні методи управління трудовим колективом. Аналіз ефективності розробки і прийняття управлінських рішень в системі менеджменту підприємства.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 16.10.2014Концепції управління в туристичній діяльності. Стратегічні завдання управління фірмою. Принципи управління туристичними підприємствами. Економічні механізми функціонування туристичної фірми. Характеристики управлінської діяльності турфірми "Грінвіч тур".
курсовая работа [856,8 K], добавлен 06.05.2014Поняття ситуаційного підходу в управлінській діяльності, характеристика його методів, прийомів та концепцій. Сучасні тенденції і теорії менеджменту. Особливості управління формальними і неформальними групами. Побудова структури управління організації.
контрольная работа [38,2 K], добавлен 03.08.2010Теоретичні основи дослідження механізму трансформації корпоративної культури організації. Характеристика діяльності туристичної фірми "Норіс". Впровадження пропозицій з вдосконалення трансформації корпоративної культури в системі управління підприємством.
курсовая работа [937,3 K], добавлен 28.01.2013Основні підходи до визначення поняття "менеджмент". Види діяльності менеджерів. Рівні менеджменту в організації. Основні школи менеджменту. Поняття організації, її ознаки, еволюція та концепції життєвого циклу. Сутність ситуаційного підходу до управління.
шпаргалка [318,9 K], добавлен 05.06.2010Поняття й сутність менеджменту на підприємстві, його місце в системі управління. Загальна характеристика соціально-психологічних методів управління на прикладі ВАТ "Луцьк-Фудз". Особливості використання даних методів в роботі старшого менеджера фірми.
курсовая работа [47,8 K], добавлен 13.10.2012Загальна характеристика та організація роботи туристичної фірми "Дія". Оцінка управлінської та маркетингової діяльності туристичного підприємства. Пропозиції щодо удосконалення роботи турфірми для подальшого інтенсивного розвитку та залучення клієнтів.
отчет по практике [36,9 K], добавлен 10.11.2013Навички і якості керівника: організаційні здатності, людські якості. Взаємодія керівника з людьми з використанням комунікативних засобів. Значення зовнішнього вигляду керівника туристичної фірми. Національні особливості ділового спілкування у Франції.
контрольная работа [22,8 K], добавлен 17.11.2011Характеристика моделей менеджменту. Підходи до оцінювання ефективності менеджменту. Основні напрями діяльності менеджера. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці на ТОВ "ЛАРОС", вимоги до професійної компетенції менеджерів підприємства.
курсовая работа [630,5 K], добавлен 21.03.2012Взаємозв'зок енергетичного та екологічного менеджменту. Енергозбереження та охорона навколишнього середовища. Матриця енергоменеджменту, її складові, порядок створення та використання. Енергоменеджер, його роль та місце в системі управління виробництвом.
реферат [27,6 K], добавлен 22.02.2011Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.
учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012Існуючі підходи щодо визначення поняття корпоративного управління. Основні фактори та елементи формування корпоративної культури на підприємстві, її роль в системі корпоративного управління та вплив на результативність господарської діяльності фірми.
статья [22,5 K], добавлен 31.08.2017Концепція та аналіз підходів до управління персоналом в системі сучасного менеджменту. Оцінка персоналу як елемент управління колективом організації. Особливості розвитку українського ресторанного бізнесу. Аналіз ефективності менеджменту на підприємстві.
дипломная работа [111,6 K], добавлен 22.12.2013Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством, концепції менеджменту окремих видів підприємств. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери. Аналіз управління товарними запасами в торговельному підприємстві.
курсовая работа [84,9 K], добавлен 10.04.2013Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Механізми прийняття управлінських рішень та управління групами працівників, побудова комунікацій. Оцінка ефективності системи менеджменту.
курсовая работа [318,1 K], добавлен 11.03.2011Стратегічне управління в системі менеджменту організації. Основні типи стратегій поведінки і розвитку фірми, різноманітність їх класифікацій. Аналіз розвитку і фінансово-економічної діяльності підприємства "Агрошляхбуд", оцінка його стратегічної політики.
дипломная работа [971,3 K], добавлен 09.01.2011
