Управлінська задача як метод управління навчальним закладом

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність теми нашого дослідження визначається потребами розвитку теорії та удосконалення практики управління педагогічними системами в епоху інформаційного суспільства і зумовлена важливими завданнями, які ставлять перед системою освіти і, зокрема загальноосвітніми навчальними закладами, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція 12-річної загальної середньої освіти.

Основою цих державних документів є ідея реформування освітньої системи, одним з важливіших напрямків якої є радикальна перебудова управлiння навчально-виховними закладами, органічна інтеграція науки і освіти, активне використання новiтнiх теоретичних розробок та здобутків.

Найважливішим напрямом досліджень сучасної освіти є вивчення закономірностей, принципів і механізмів її управління.

Роботи вітчизняних і зарубіжних учених (В.І.Бондаря, Д.А.Бєлухіна, Б.М.Бім-Бада, Е.Н.Гусинського, І.Н.Гавриленко, Ю.А.Гагіна, Ю.П.Громико, В.В.Давидова, В.І.Звєрєва, Л.М. Карамушки, В.Г.Кременя, В.С.Лазарева, В.С.Ледньова, Л.І.Масленікової, В.І.Маслова, В.В.Нестерова, Н.М.Островерхової, Т.С.Паніної, О.Я.Савченко, П.І.Підкасистого, І.В.Харламова, В.Я.Шевченко, Ю.Р.Юсуфбекової та ін.), державні документи та нормативні акти про освіту підтверджують важливість теоретичної та практичної розробки проблеми управління сучасними освітніми системами різного рівня.

У наш час в різних регіонах України йде накопичення досвіду організації управління закладами освіти в нових соціально-економічних, культурних і політичних умовах.

Низка досліджень показала, що система управління не є інваріантною вона залежить від соціокультурних особливостей того регіону, де вона впроваджується. Отже, можна зробити висновок, що при проектуванні та моделюванні систем управління освітою необхідно враховувати соціокультурні особливості району, менталітет і моделі поведінки суб'єктів управління та підпорядкування в соціальній організації, особливості національної культури, що ми не можемо не брати до уваги в своєму теоретичному й практичному дослідженні, однак, не абсолютизуючи цього моменту й намагаючись визначити визначальні критерії оцінки навчальної діяльності.

Важливими у цьому зв'язку є дослідження, присвячені проблемам загальної теорії управління (В. Афанасьєв, А. Блінов, Б. Гаєвський, Г. Дмитренко, В. Колпаков, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, С. Платонов, Є. Смірнов, Г. Щокін та ін.); загальнофілософським проблемам освітньої політики (В. Андрущенко, В. Гальперіна, М. Головатий, В. Захарченко, І. Зязюн, В. Кремень, С. Ніколаєнко та ін.); психологічних аспектів управління (Л. Карамушка, В. Крижко, Р. Немов, А. Петровський, В. Семіченко та ін.); особливостей управління освітніми системами (С. Бутівщенко, М. Войтович, М. Генсон, Г. Єльнікова, Ю. Конаржевський, В. Лазарєв, В. Пікельна, М. Поташнік, Т. Шамова та ін.); принципам, методам, моделям, підходам до управління вищими навчальними закладами (В. Гуменник, М. Кондрух, Н. Конопліна, В. Маслов, А. Ніколаєв, В. Нотченко, Є. Яковлєв та ін.).

У цілому, аналіз наявних досліджень з проблем управління освітою дозволяє зробити висновок про те, що існують чітко сформульовані концепції, теоретично обґрунтовані і апробовані алгоритми управління освітніми системами, співвіднесені з реаліями сучасної соціально-економічної ситуації в країні (П. Балашов, Є.Березняк, В. Богачов, В. Бурков, Д. Гвіншані, М. Сологубов та ін.).

Але певна стихійність модернізації системи освіти, що спостерігається зараз в Україні, з одного боку, стимулює пошук нових прогресивних управлінських моделей, а з іншого боку, стримує процес цілеспрямованого, методологічно обґрунтованого їх впровадження. Необхідно застосовувати системний підхід до вивчення тенденцій і суперечностей в розвитку сучасного управління.

Аналіз наукових праць А. Блінова, Т. Вороніної, Б. Гаєвського, М. Генсона, Г. Єльнікової, В. Колпакова, В. Кондруха, М. Обозова, В. Пікельної та ін. дозволив визначити такі важливі складові поняття “управління освітою”, на які ми маємо спиратися в нашому дослідженні:

управління - це вид соціального управління;

управління - це цілеспрямована діяльність, яка відрізняється від інших видів діяльності з надання освітніх послуг;

об'єктивно виділяється об'єкт і суб'єкт управління;

управління передбачає взаємодію структур освітньої системи для досягнення її цілей, забезпечення розвитку, а отже характеризується переходом освітньої системи із одного якісного стану в інший.

Необхідність подальшого поглиблення і сучасної розробки вищезазначеної проблематики як в теоретичному, так і в практичному плані, та існування об'єктивної потреби вдосконалення процесу управління освітніми системами, породжує ряд проблем наукового й прикладного характеру, дослідження яких обумовило актуальність теми дослідження „Управлінська задача як метод управління навчальним закладом”.

Об'єкт дослідження: поняття системи управління навчальним закладом через комплекс управлінських задач.

Предмет дослідження: визначення й формулювання управлінських задач в системі управління навчальним закладом; зокрема практичне удосконалення інформаційного забезпечення процесу управління навчальним закладом як одна з основних управлінських задач.

Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати систему організаційно-педагогічної діяльності навчального закладу в аспекті системи управлінських задач, що стоять перед педагогічним колективом, визначення сутності управлінської задачі як методу управління закладом освіти; практично опрацювати проблему інформаційного забезпечення процесу управління як одну із управлінських задач.

Відповідно до предмету, мети й гіпотези дослідження сформульовано комплекс завдань: управління навчальний комп'ютерний

1. Проаналізувати стан теоретичної розробленості проблеми управлінської задачі як методу управління навчальним закладом.

2. Вивчити та проаналізувати стан усвідомлення необхідності розробки комплексу управлінських задач керівництвом загальноосвітніх навчальних закладів.

3. Теоретично обґрунтувати структуру і зміст управлінської системи крізь призму управлінських задач керівництва загальноосвітнього навчального закладу.

4. Розробити, теоретично обґрунтувати та практично апробувати модель системи організаційно-педагогічної діяльності закладу освіти з урахуванням найважливіших аспектів досліджуваної теоретичної проблеми.

5. Визначити й практично перевірити важливість проблеми інформаційного забезпечення процесу управління навчальним закладом як однієї з управлінських задач.

Гіпотезами дослідження є наступні:

1. Від правильної постановки управлінської задачі й розробки комплексу задач управлінської діяльності значною мірою залежать успіхи чи невдачі всього шкільного колективу.

2. Управлінська діяльність спрямована на вдосконалення всієї системи навчання і виховання учнів, що й зумовлює специфіку формування комплексу управлінських задач.

Методологічну основу дослідження складають: філософські положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ і процесів соціально-педагогічної дійсності; системний підхід до управлінської діяльності; закономірності, принципи та функції управління соціально-педагогічними системами.

Методи дослідження: програмно-цільовий, системно-структурний, порівняльно-зіставний, з позицій яких було: проаналізовано наукову літературу та матеріали, що розміщені в мережі Інтернет, з метою з'ясування науково-практичних наробок, необхідних для успішного розв'язання обраної проблеми; розглянуто нормативні, інструктивно-методичні матеріали, визначено шляхи їх застосування при створенні алгоритмів управління підсистемами ЗНЗ; проведено аналіз документації ЗНЗ для з'ясування типових помилок, які допускаються керівниками закладів освіти. Використовувалися діагностичні методи: усні опитування (бесіда, інтерв'ю); письмові опитування (анкетування) для визначення ступеня володіння керівниками основами теорії управління ЗНЗ та вивчення сучасного стану використання в практиці управління комп'ютерних технологій та ін. Метод декомпозиції використовувався для визначення ієрархії підсистем соціально-педагогічної системи ЗНЗ. Теоретичні загальнонаукові методи: узагальнення, абстрагування, моделювання - застосовувалися при створенні теоретичної моделі системи алгоритмізованого управління ЗНЗ з використанням комп'ютерних технологій.

Методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції та метод системного аналізу використовувалися під час розробки алгоритмів управління ЗНЗ, постановки задач для створення програмного забезпечення моделі системи управління ЗНЗ з використанням комп'ютерних технологій.

Було проведено також формуючий експеримент - як комплексний багатофункціональний метод дослідження.

Теоретичну основу дослідження складають теоретичні та нормативні положення щодо реформування системи освіти України, які містяться в державних документах; фундаментальні дослідження педагогічної та психологічної науки з проблем управління системами освіти (В.І. Бондар, Л.І. Даниленко, М.М.Дарманський, Г.А. Дмитренко, Г.В. Єльникова, Л.М. Калініна, Н.Л.Коломинський, Ю.А. Конаржевський, В.І. Маслов, Н.М. Островерхова, М.М.Поташник, П.І. Третяков та ін.).

Методи дослідження. Для досягнення мети, розв'язання поставлених завдань, перевірки гіпотези були використані:

загальнонаукові методи теоретичного рівня (системно-структурний аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація, алгоритмізація, схематизація, моделювання), застосування яких уможливило об'єктивне вивчення порушених питань, систематизацію і узагальнення отриманих інформаційних матеріалів, обґрунтування системної цілісності та багатофункціональності сучасної управлінської діяльності;

емпіричні методи дослідження (діагностичні - анкетування, інтерв'ю; обсерваційні - пряме та опосередковане спостереження, аналіз документів; прогностичні - метод експертних оцінок, самоаналіз), за допомогою яких було зібрано емпіричний матеріал, констатувальний та формуючий експерименти, завдяки яким була здійснена оцінка ефективності розробленої автором моделі управлінської діяльності.

Джерельну базу дослідження становлять наукові публікації (статті та монографії), матеріали преси, законодавчі та нормативні акти, навчальні посібники з питань школознавства, методичні рекомендації, матеріали конференцій, кандидатські та докторські дисертації, автореферати, в яких відображені результати досліджень українських фахівців з теорії внутрішкільного управління.

Вірогідність результатів дослідження та сформульованих висновків забезпечується методологічною обґрунтованістю теоретичних положень дослідження; застосуванням комплексу методів, адекватних об`єкту, предмету, меті та завданням дослідження; коректним застосуванням методів кількісного та якісного аналізу експериментальних даних.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягають у створенні теоретично обґрунтованої системи цільового комплексу управлінських задач та в розробці цілісного теоретичного дослідження специфіки управлінської задачі як методу; одержали подальший розвиток сучасні концептуальні підходи до модернізації організаційної структури та змісту управлінської діяльності закладу освіти на основі сучасних принципів управління; визначений та науково обґрунтований зміст управлінських функцій закладу освіти (традиційних з оновленим змістом і модернізованих), реалізація яких забезпечує функціонування і розвиток усієї системи освіти в контексті системно-функціонального та ціннісно-культурологічного підходів; розроблена система критеріїв і показників оцінки ефективності управлінської діяльності закладу освіти.

Практичне значення одержаних результатів визначається розробкою технології побудови системи управлінських задач, виокресленням засобів оптимізації управління за рахунок створення системи управлінських задач, що можуть бути використані в практичній діяльності керівників шкіл, у самоосвітній роботі педагогів.

Експериментальна база дослідження. Науково-дослідна робота здійснювалося на базі багатопрофілоного ліцею № 125 м. Донецька. Для порівняльного аналізу стану інформаційного забезпечення управлінської діяльності в закладах освіти залучалися дані 5 навчальних закладів м. Донецька.

Організація дослідження. Педагогічний експеримент організовано у п`ять етапів: підготовчий, констатуючий, формуючий, порівняльний, узагальнюючий.

На підготовчому етапі обґрунтовується мета та завдання дослідження, складається план експериментальної роботи, розроблюється система диференціації потоків інформації, створюється модель цільового інформаційного забезпечення, визначаються об`єкти дослідження та критерії оцінки їх діяльності.

На етапі констатуючого експерименту вивчається якісний стан інформаційного забезпечення в процесі практичної управлінської діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів, проводиться діагностика рівня інформаційної культури керівників та його впливу на рівень інформаційної забезпеченості управлінської діяльності. На основі отриманих даних визначається реальний стан означеної проблеми.

На етапі формуючого експерименту здійснюється впровадження моделі цільового інформаційного забезпечення в управлінську діяльність керівників загальноосвітніх закладів та відстежується ефективність її використання.

На порівняльному етапі здійснюється співвіднесення стану інформаційного забезпечення на "вході" та на "виході" впровадження моделі. Оскільки класичний експеримент будується на порівнянні експериментальної та контрольної груп, то у нашому випадку школи, в яких ведеться експериментальна робота, виступають як контрольні (за параметрами, врахованими на "вході", тобто перед початком роботи) і як експериментальні (за параметрами, врахованими на "виході", тобто в кінці експерименту). Це даватиме можливість підвести підсумки, опираючись на порівняння двох станів в різні періоди діяльності шляхом моніторингу діяльності.

На узагальнюючому етапі підводяться підсумки експерименту, які мають підтвердити попередні висновки про ефективність застосування моделі, розроблюються методичні рекомендації щодо технології її використання, визначаються основні засоби оптимізації інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, який нараховує 97 джерел.

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ТИПОЛОГІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАДАЧ

1.1 Поняття «управління» як соціального феномена та основні управлінські задачі

1.1.1 Організаційна структура управління

Поняття «управління» широко використовується в різних науках, позначаючи функцію, що притаманна організованим системам (біологічним, технічним, соціальним, військовим тощо). Існує величезна кількість визначень цього поняття. У самому загальному вигляді під управлінням розуміється елемент, функція, що забезпечує збереження визначеної структури, організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію програми та цілей.

У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, головними компонентами виступає або людина як член різних організацій, або організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або у складі соціальної групи), представлені в ієрархічній системі управлінських взаємовідносин, можуть виступати суб'єктами й об'єктами управління. Як бачимо, ключовими категоріями соціального управління є «організація», «суб'єкт і об'єкт управління».

Організація являє собою форму об'єднання групи людей (дві та більше осіб), діяльність яких свідомо координується суб'єктом управління для досягнення загальної мети або цілей і для впорядкування спільної діяльності. У залежності від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні виступають суб'єктами й об'єктами управління.

Суб'єктом управління є носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямованої на визначення об'єкта управління. Суб'єктом управління може виступати як окремий індивід, так і соціальна група.

Об'єктом управління може бути частина об'єктивної діяльності, на яку спрямовано управлінський вплив. Об'єктом управління також може виступати як окремий індивід, так і соціальна група.

Між суб'єктом та об'єктом управління існують діалектична взаємодія та взаємовплив. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб'єкта управління його об'єктові. Таким чином, соціальне управління -- це безперервний процес впливу керівника (суб'єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо (об'єкт управління) з метою організації та координації їхньої спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.

Управлінська діяльність -- робота, що принципово відрізняється від інших видів діяльності. Основні психологічні особливості управлінської діяльності можна звести до таких:

* велика розмаїтість видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;

* неалгоритмічний, творчий характер діяльності, здійснюваний при нестачі інформації й в умовах часто мінливої, подекуди суперечливої обстановки;

* яскраво виражена прогностична природа розв'язуваних управлінських задач;

* значна роль комунікативної функції;

* висока психічна напруженість, викликана великою відповідальністю за прийняті рішення.

Управлінська діяльність вимагає здійснення (виконання) керівниками безлічі різноманітних управлінських робіт. Спеціалізовані види цих робіт іменуються функціями управління. Увесь зміст процесу управління розчленовується на спеціалізовані функції головним чином для того, щоби закріпити окремі види роботи за визначеними виконавцями та цим самим надати процесу управління упорядкованості, забезпечити високий професіоналізм виконання управлінських робіт [6,51].

Функції -- основна категорія управління, оскільки в них зливаються воєдино принципи, методи та сам зміст управлінської діяльності. Загальні або універсальні функції властиві управлінню будь-якою сферою, будь-якою діяльністю. Вони розчленовують зміст управлінської діяльності на ряд етапів або видів робіт, що класифікуються за ознакою їхнього порядку виконання в часі з метою отримання визначеного результату.

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належністю до сфер діяльності - спеціальні, а за етапами управління - загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об'єкту управління, а спеціальні - це посадові функціональні обов'язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.)

Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

Система управлінських відносин спирається на два соціально-психологічних феномени, які можна назвати як власне управління, тобто цілеспрямований вплив на визначений об'єкт, і підпорядкування, тобто сприйнятливість і схильність до цілеспрямованого впливу суб'єкта взаємодії. У залежності від типологічних рис різними людьми не однаково усвідомлюється саме почуття підпорядкування, з яких дослідники виділяють три типи:

* покірливе підпорядкування -- працівник сприймає підпорядкування як вимушене та зовні нав'язане ставлення. Для нього характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та почуття обов'язку;

* байдуже підпорядкування -- працівник цілком задоволений своїм положенням, тому що це звільняє його від прийняття відповідальних рішень; сповідується принцип «нехай думає начальник»;

* ініціативне підпорядкування -- працівник усвідомлює необхідність підпорядкування, почуття обов'язку в нього переходить у звичку, але не заглушає ініціативу. В основі такого типу підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визнання його авторитету.

Суб'єкт та об'єкт управління розглядаються також як керуюча та керована системи (підсистеми) та в сукупності взаємних зв'язків складають систему управління, що характеризується інформаційним забезпеченням, процедурою прийняття та виконання рішень.

Сприймаючись як цілісно-організаційне об'єднання, система управління характеризується:

* функціями та цілями діяльності;

* конкретним набором складових частин, що знаходяться у співпідпорядкованості;

* режимом зовнішніх зв'язків (субординація, координація, договірні відносини тощо);

* правовим регулюванням структури, зв'язків, повноважень, діяльності системи управління в цілому та її елементів.

Усвідомлення управління як професії, що спирається на різноманітні досягнення міждисциплінарної, поки ще молодої області наукового та практичного знання, що швидко розвивається. Воно займає міцне місце в сучасній цивілізації. У даний час вважається, що керівник будь-якого рівня покликаний розв'язувати дві взаємозалежні задачі:

* опанувати теоретичні основи раціонального управління, тобто науку управління;

* уміти творчо застосовувати положення цієї науки, тобто опанувати мистецтво управління.

Перша задача вирішується у процесі навчання, друга -- у процесі практичної діяльності.

Управління як наука має властивий їй предмет. На думку більшості вітчизняних і закордонних учених, предметом науки управління є управлінські відносини, тобто відносини:

* між суб'єктом та об'єктом управління;

* між членами організації, які знаходяться на тому самому ієрархічному рівні та спрямовані на взаємне узгодження дій, виходячи з поставлених задач;

* між різними організаційними підрозділами в межах того самого об'єкта управління [6,83].

Управлінська діяльність -- це праця, що принципово відрізняється від інших видів діяльності. Основні психологічні особливості управлінської діяльності можна звести до таких:

* велика розмаїтість видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;

* неалгоритмічний, творчий характер діяльності, що здійснюється за умови недоліку інформації та в умовах часто мінливої, нерідко суперечливої обстановки;

* яскраво виражена прогностична природа розв'язуваних управлінських задач;

* значна роль комунікативної функції;

* висока психічна напруженість, що викликана великою відповідальністю за прийняті рішення.

Перехід до демократії - масштабний процес, який передбачає не лише політичні, а й економічні, соціальні та культурні зміни. Формування демократичного світогляду і культури молоді - одне з найбільш відповідальних і складних завдань сучасної гуманітарної політики, освіти і виховання тому, модернізація змісту освіти на сьогодні є однією з основних проблем перебудови освітньої системи в Україні.

Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська. Вона має забезпечити прискорений випереджальний інноваційний розвиток, а також забезпечити умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що сучасна система управління освітою має розвиватись як державно-громадська, вона повинна враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентноспроможність їх освітніх послуг. Діяльність освітян спрямовується на пошуки нових демократичних відкритих моделей управління освітою, що зорієнтовують освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою" [7,16].

Метою державно-громадського управління освітою є оптимальне поєднання державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади [10]. Основними його завданнями є реалізація визначених прав та обов'язків педагогів, учнів та їх батьків на участь в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами; демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників навчально-виховного процесу; розвиток погоджувальних механізмів у вирішенні загальних завдань [1,23].

Змістом державно-громадського управління є діяльність його суб'єктів за двома напрямами: перший - забезпечення функціонування освітньої сфери: участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази; взаємодія державних органів і громадських об'єднань та організацій, які сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню різноманітних організаційних та організаційно-правових форм взаємовідношень учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і засобів юридичних та фізичних осіб; другий передбачає розвиток системи освіти; розроблення та реалізацію відповідних програм, які спрямовані на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовку, прийняття і введення в дію нормативних документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів управління ними.

В організаційну структуру державно-громадського управління освітою включаються органи державної влади та місцевого самоуправління, регіональні органи управління освітою, органи громадського управління і самоуправління всіх рівнів, що відображено на представленій нами схемі. Основне призначення організаційної структури - забезпечити чітку і налагоджену роботу апарату управління, причому її мобільність, оперативність дозволяють легко орієнтуватися в змінних умовах, вона здатна до ускладнення та організаційного розвитку.

Схематично структуру управління можна представити таким чином:

Державно-громадське управління освітою можна представити як інтеграцію трьох напрямів роботи:

1) демократизації діяльності органів державної влади та управління освітою;

2) розвитку асоціацій учасників освітньої діяльності (професійні асоціації педагогів, органи учнівського та батьківського самоуправління всіх рівнів);

3) організації громадських органів управління освітою [1].

Державно-громадське управління як один зі способів самоврядування суспільства є невід'ємною ознакою історичного цивілізаційного процесу людства взагалі й українського суспільства зокрема. Історичним підґрунтям формування сучасних підходів до державно-громадського управління є Звичаєве право Київської Русі, Магдебурзьке право, військово-адміністративне самоврядування часів Української козацької держави, ІІ Універсал Центральної Ради та Конституція УНР від 29 квітня 1918 року.

У 20-х роках ХХ століття державно-громадське управління було широко представлене діяльністю шкільних рад, які мали досить значні повноваження. “До відання шкільної ради належало: а) видання інструкцій, наказів і постанов у справах, що стосуються усіх установ шкільного закладу; б) обрання президіуму шкільного закладу та завідуючого навчальною частиною відділу в кількості кандидатів, яких виставляють відділи, та подання їх через повітові Наросвіти на затвердження у Губнаросвіти”; в) розгляд та затвердження річного звіту про наукову, шкільну і практичну діяльність закладу; є) розгляд загального кошторису видатків і прибутків по шкільному закладу, який подається на затвердження органів управління шкільного закладу; ж) прохання про зміну і доповнення Положення про шкільний заклад і керування ним” [4]. Це лише незначна частина тих прав, які делегувалися шкільним радам.

Поширеними в царській Росії були попечительські (піклувальні) ради, які мали великий авторитет. Про це свідчить той факт, що почесні попечителі та доглядачі закладів освіти мали статус державних службовців.

Сучасна історія самоврядування в Україні починається у 1990 році з моменту прийняття Законів України “Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування”, “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна освіта в Україні є обов'язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І - початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ - основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ - старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

Головним завданням сьогодення є виховання та підготовка молодого покоління, яке реально здатне оцінити, впровадити, а головне - зберегти ідеї демократії, навчити учнів не лише жити в умовах сучасної держави, дотримуватися її законів, відстоювати свої власні права, а й практично реалізувати ці знання життєдіяльності в навчальному закладі. Останнє можливо здійснити лише за допомогою створення системи державно-громадського управління.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають юридичну можливість впровадження державно-громадського управління у загальноосвітньому навчальному закладі, є такі:

1. Конвенція про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, для України чинна з 27 вересня 1991 року);

2. Європейська хартія про участь молоді в житті комун та регіонів (прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14 січня 1991 року);

3. Конституція України (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року);

4. Закон України “Про освіту” (в редакції від 20 вересня 2003 року);

5. Закон України “Про загальну середню освіту” (від 13 травня 1999 року);

6. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964);

7. Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року);

8. Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу.

Така законодавча база дає можливість не тільки створити дієву систему засобів правового регулювання державно-громадського управління закладом освіти, а й конкретизувати, доповнити її внутрішніми документами. Такими документами в закладі освіти мають бути Статут, Положення про раду закладу освіти, піклувальну раду , батьківський комітет загальноосвітнього навчального закладу, Угода про співпрацю між педагогічною радою та радою закладу освіти, Правила внутрішкільного розпорядку та єдині вимоги до учнів в закладі освіти.

Управління загальною середньою освітою передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти і науки України і закінчується учнем навчального закладу. Способи поєднання громадського та державного управління або залучення громадськості до прийняття управлінських рішень можуть бути різними. Г.Єльнікова визначає такі моделі державно-громадського управління:

модель структурно-громадського супроводу, яка передбачає на кожному управлінському щаблі відповідну громадську структуру, основним завданням якої є незалежна експертиза стану справ освітньої галузі, ведення діалогу з владними структурами для збалансування інтересів громадськості та органів управління загальною середньою освітою;

модель інформаційно-громадського супроводу, яка передбачає організацію зустрічних потоків інформації. Згори до низу надходить нормативно-правова інформація, а знизу догори - претензійна, реакція виконавців громадськості на нормативно-правову та суспільно-ціннісну інформацію;

модель субординаційно-проміжного партнерства, яка передбачає запровадження на всій вертикалі динамічних субординаційних стосунків. До виконання завдань залучається громадськість і стосунки тимчасово перетворюються на партнерські [54,40].

З метою впровадження державно-громадського управління у практику роботи навчальних закладів Київської області реалізуються всі наведені вище моделі. Наприклад, перша модель - під час створення рад школи, піклувальних рад, батьківських комітетів; третя - у створенні тимчасових груп для складання перспективного плану розвитку навчальних закладів, у підготовці до проведення загальношкільних заходів. Зміна моделей відбувається залежно від зміни мети завдань, які в даний час вирішує навчальний заклад.

"Запорукою прогресивних змін в освіті України має стати утвердження державно-громадської моделі управління нею, - зазначав Василь Кремень, - урівноваження впливу державного та громадського чинників на стан і перспективи розвитку системи освіти набуває вирішального значення" [6,21]. Упровадження в життя державно-громадської моделі управління повинно передбачати створення і забезпечення активної участі в управлінні школою таких представників:

- піклувальної ради, до складу якої входять впливові діячі регіону, громадського активу; вона має сприяти не лише поліпшенню роботи закладу освіти щодо залучення додаткових джерел фінансування, зміцнення матеріально-технічної та науково-методичної баз, піклуватися про учасників навчально-виховного процесу, але й здійснювати громадський контроль за діяльністю всієї школи, зокрема, адміністративного апарату;

- ради школи, яка має обиратися і діяти відповідно до положення про раду школи, затвердженим на загальношкільній конференції всіх учасників навчально-виховного процесу;

- батьківського комітету;

- адміністрації школи;

- педагогічної ради;

- органів учнівського самоврядування.

Для ілюстрування системи управління навчальним закладом наводимо витяг із Примірного статуту навчального закладу, що безпосередньо стосується досліджуваного питання:

Управління навчальним закладом здійснюється його засновником (власником).

Безпосереднє керівництво навчальним закладом здійснює його директор. Директором може бути тільки громадянин України, який має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менш як 3 роки.

Директор навчального закладу державної та комунальної форм власності та його заступники призначаються і звільняються з посади відповідним органом управління освітою, а приватного - власником (засновником). Призначення та звільнення заступників директора здійснюється за поданням директора з дотриманням чинного законодавства.

Вищим органом громадського самоврядування навчального закладу освіти є ......... колективу, (загальні збори (конференція), що скликаються не менше одного разу на рік.

Делегати загальних зборів (конференції) з правом вирішального голосу обираються від таких трьох категорій:

працівників навчального закладу -- зборами трудового колективу;

учнів навчального закладу другого-третього ступеня -- класними зборами;

батьків, представників громадськості -- класними батьківськими зборами.

Кожна категорія обирає однакову кількість делегатів. Визначається така кількість делегатів: від працівників навчального закладу ....., учнів ....., батьків і представників громадськості ......

Термін їх повноважень становить ...............

Загальні збори (конференція) правочинні, якщо в їхній роботі бере участь не менше половини делегатів кожної з трьох категорій. Рішення приймається простою більшістю голосів присутніх делегатів.

Право скликати збори (конференцію) мають голова ради навчального закладу, учасники зборів (делегати конференції), якщо за це висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчального закладу, засновник.

Загальні збори (конференція):

обирають раду навчального закладу, її голову, встановлюють термін їх повноважень;

заслуховують звіт директора і голови ради навчального закладу;

розглядають питання навчально-виховної, методичної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу;

затверджують основні напрями вдосконалення навчально-виховного процесу, розглядають інші найважливіші напрями діяльності навчального закладу;

приймають рішення про стимулювання праці керівників та інших педагогічних працівників.

У період між загальними зборами (конференцією) діє рада навчального закладу.

Метою діяльності ради є:

сприяння демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу;

об'єднання зусиль педагогічного і учнівського колективів, батьків, громадськості щодо розвитку навчального закладу та удосконалення навчально-виховного процесу;

формування позитивного іміджу та демократичного стилю управління навчальним закладом;

розширення колегіальних форм управління навчальним закладом;

підвищення ролі громадськості у вирішенні питань, пов'язаних з організацією навчально-виховного процесу.

Основними завданнями ради є:

підвищення ефективності навчально-виховного процесу у взаємодії з сім'єю, громадськістю, державними та приватними інституціями;

визначення стратегічних завдань, пріоритетних напрямів розвитку навчального закладу та сприяння організаційно-педагогічному забезпеченню навчально-виховного процесу;

формування навичок здорового способу життя;

створення належного педагогічного клімату в навчальному закладі;

сприяння духовному, фізичному розвитку учнів (вихованців) та набуття ними соціального досвіду;

підтримка громадських ініціатив щодо вдосконалення навчання та виховання учнів, творчих пошуків і дослідно-експериментальної роботи педагогів;

сприяння організації дозвілля та оздоровлення учнів (вихованців);

підтримка громадських ініціатив щодо створення належних умов і вдосконалення процесу навчання та виховання учнів;

ініціювання дій, що сприяли б неухильному виконанню положень чинного законодавства щодо обов'язковості загальної середньої освіти;

стимулювання морального та матеріального заохочення учнів (вихованців), сприяння пошуку, підтримки обдарованих дітей;

зміцнення партнерських зв'язків між родинами учнів (вихованців) та загальноосвітнім навчальним закладом з метою забезпечення єдності навчально-виховного процесу.

До ради обираються пропорційно представники від педагогічного колективу, учнів (вихованців) II-III ступенів навчання, батьків і громадськості. Представництво в раді й загальна її чисельність визначаються загальними зборами (конференцією) загальноосвітнього навчального закладу.

Рішення про дострокове припинення роботи члена ради з будь-яких причин приймається виключно загальними зборами (конференцією).

На чергових виборах склад ради оновлюється не менше ніж на третину.

Рада навчального закладу діє на засадах:

пріоритету прав людини, гармонійного поєднання інтересів особи, суспільства, держави;

дотримання вимог законодавства України;

колегіальності ухвалення рішень;

добровільності і рівноправності членства;

гласності.

Рада працює за планом, що затверджується загальними зборами (конференцією).

Кількість засідань визначається їх доцільністю, але має бути не меншою чотирьох разів на навчальний рік.

Засідання ради може скликатися її головою або з ініціативи директора навчального закладу, власника (засновника), а також членами ради.

Рішення ради приймається простою більшістю голосів за наявності на засіданні не менше двох третин її членів.

У разі рівної кількості голосів вирішальним є голос голови ради.

Рішення ради, що не суперечать чинному законодавству та Статуту навчального закладу, доводяться в 7-и денний термін до відома педагогічного колективу, учнів (вихованців), батьків, або осіб, які їх замінюють, та громадськості.

У разі незгоди адміністрації навчального закладу з рішенням ради створюється узгоджувальна комісія, яка розглядає спірне питання.

До складу комісії входять представники органів громадського самоврядування, адміністрації, профспілкового комітету навчального закладу.

Очолює раду навчального закладу голова, який обирається із складу ради.

Голова ради може бути членом педагогічної ради.

Головою ради не можуть бути директор та його заступники.

Для вирішення поточних питань рада може створювати постійні або тимчасові комісії з окремих напрямів роботи. Склад комісій і зміст їх роботи визначаються радою.

Члени ради мають право виносити на розгляд усі питання, що стосуються діяльності навчального закладу, пов'язаної з організацією навчально-виховного процесу, проведенням оздоровчих та культурно-масових заходів.

Рада навчального закладу:

організовує виконання рішень загальних зборів (конференції);

вносить пропозиції щодо зміни типу, статусу, профільності навчання, вивчення іноземних мов та мов національних меншин;

спільно з адміністрацією розглядає і затверджує план роботи навчального закладу та здійснює контроль за його виконанням;

разом з адміністрацією здійснює контроль за виконанням Статуту навчального закладу;

затверджує режим роботи навчального закладу;

сприяє формуванню мережі класів навчального закладу, обґрунтовуючи її доцільність в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування;

приймає рішення спільно з педагогічною радою про представлення до нагородження випускників навчального закладу золотою медаллю “За високі досягнення у навчанні” або срібною медаллю за “За досягнення у навчанні” та нагородження учнів похвальними листами “За високі досягнення у навчанні” та похвальними грамотами “За особливі досягнення у вивченні окремих предметів”;

разом із педагогічною радою визначає доцільність вибору навчальних предметів варіативної частини робочих навчальних планів, враховуючи можливості, потреби учнів (вихованців), а також тенденції розвитку регіону, суспільства і держави;

погоджує робочий навчальний план на кожний навчальний рік;

заслуховує звіт голови ради, інформацію директора та його заступників з питань навчально-виховної та фінансово-господарської діяльності;

бере участь у засіданнях атестаційної комісії з метою обговорення питань про присвоєння кваліфікаційних категорій вчителям;

виносить на розгляд педагогічної ради пропозиції щодо поліпшення організації позакласної та позашкільної роботи з учнями (вихованцями);

виступає ініціатором проведення добродійних акцій;

вносить на розгляд педагогічної ради та відповідного органу управління освітою пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу;

ініціює розгляд кадрових питань та бере участь у їх вирішенні;

сприяє створенню та діяльності центрів дозвілля, а також залучає громадськість, батьків (осіб, які їх замінюють) до участі в керівництві гуртками, іншими видами позакласної та позашкільної роботи, до проведення оздоровчих та культурно-масових заходів з учнями (вихованцями);

розподіляє і контролює кошти фонду загального обов'язкового навчання, приймає рішення про надання матеріальної допомоги учням (вихованцям);

розглядає питання родинного виховання;

бере участь за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, в обстеженні житлово-побутових умов учнів, які перебувають в несприятливих соціально-економічних умовах;

сприяє педагогічній освіті батьків;

сприяє поповненню бібліотечного фонду та передплаті періодичних видань;

розглядає питання здобуття обов'язкової загальної середньої освіти учнями (вихованцями);

організовує громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів (вихованців);

розглядає звернення учасників навчально-виховного процесу з питань роботи навчального закладу;

вносить пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу;

може створювати постійні або тимчасові комісії з окремих напрямів роботи.

Склад комісій та зміст їх роботи визначаються радою.

При навчальному закладі за рішенням загальних зборів (конференції) може може створюватися і діяти піклувальна рада та .....................

Метою діяльності піклувальної ради є забезпечення доступності загальної середньої освіти для всіх громадян, задоволення освітніх потреб особи, залучення широкої громадськості до вирішення проблем навчання і виховання.

Основними завданнями піклувальної ради є:

сприяння виконанню законодавства України щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти;

співпраця з органами виконавчої влади, організаціями, підприємствами, установами, навчальними закладами, окремими громадянами, спрямована на поліпшення умов навчання і виховання учнів (вихованців) у навчальному закладі;

зміцнення навчально-виробничої, наукової, матеріально-технічної, культурно-спротивної, корекційно-відновної, та лікувально-оздоровчої бази навчального закладу;

організація змістовного дозвілля та оздоровлення учнів (вихованців), педагогічних працівників;

вироблення рекомендацій щодо раціонального використання фонду загальнообов'язкового навчання;

запобігання дитячій бездоглядності;

сприяння працевлаштуванню випускників навчального закладу;

стимулювання творчої праці педагогічних працівників та учнів (вихованців);

всебічне зміцнення зв'язків між родинами учнів (вихованців) та навчальним закладом.

Піклувальна рада формується у складі ......... осіб з представників місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, окремих громадян, у тому числі іноземних.

Члени піклувальної ради обираються на загальних зборах (конференції) навчального закладу шляхом голосування простою більшістю голосів.

Члени піклувальної ради працюють на громадських засадах.

Не допускається втручання членів піклувальної ради в навчально-виховний процес (відвідування уроків тощо) без згоди керівника загальноосвітнього навчального закладу.

У випадках, коли хтось із членів піклувальної ради вибуває, на загальних зборах (конференції) на його місце обирається інша особа.

Піклувальна рада діє на засадах:

пріоритету прав людини, гармоній6ного поєднання інтересів особи, суспільства, держави;

дотримання вимог законодавства України;

самоврядування;

колегіальності ухвалення рішень;

добровільності і рівноправності членства;

гласності.

Робота піклувальної ради планується довільно. Кількість засідань визначається їх доцільністю, але, як правило, не менш ніж чотири рази на рік.

Позачергові засідання можуть проводитись також на вимогу третини і більше її членів.

Засідання піклувальної ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

Рішення піклувальної ради приймається простою більшістю голосів.

Піклувальна рада інформує про свою діяльність у доступній формі на зборах, у засобах масової інформації, через спеціальні стенди тощо.

Рішення піклувальної рада в 7-денний термін доводяться до відома колективу загальноосвітнього навчального закладу, батьків, громадськості. Їх виконання організовується членами піклувальної ради.

Очолює піклувальну раду голова, який обирається шляхом голосування на її засіданні з числа членів піклувальної ради.

З числа членів піклувальної ради також обираються заступник та секретар.

Голова піклувальної ради:

скликає і координує роботу піклувальної ради;

...