Прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерсво освіти і науки

Національний педагогічний университет ім. М.П. Драгоманова

Інститут управління та економіки освіти

Кафедра управління та євроінтеграції

Курсова робота

на тему: «Прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організацій»

Київ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНТО- СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Основні поняття конкурентоспроможності організації

1.2 Стан дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організації

1.3 Підходи, принципи та методи дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організації

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Прийняття управлінських рішень: загальна характеристика

2.2 Конкурентоспроможність організації: зміст та класифікація

2.3 Критерії оцінки ефективності прийняття управлінських рішень та конкурентоспроможності організації

РОЗДІЛ 3 ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

3.1 Порівняльна характеристика ТОВ «ЕЛЬДОРАДО» ТА ТОВ «В-ЛАЗЕР»

3.2 (Передати досвід цих великих компаній - маленькій компанії з України)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Існування будь-якої організації пов'язано з розробкою, прийняттям і реалізацією управлінських рішень. Від того, які саме управлінські рішення розробляються і реалізуються, залежить поточна та перспективна конкурентоспроможність організації, ефективність її діяльності. Саме ця обставина викликає велику зацікавленість до питань забезпечення якості розробки управлінських рішень, що зрештою визначає ефективність менеджменту в цілому.

В умовах ринкової економіки формується необхідність реалізації таких основних підходів до управління, які забезпечують ринкову конкурентоспроможність організації. Нинішнє економічне середовище через нестабільність і зміни потребує використання ефективних методів управління, таких, що відповідають рівню сучасних виробничих систем. На перший план виходять питання ефективності діяльності організації, безпосередньо пов'язані з якісною підготовкою та реалізацією управлінських рішень.

Саме ці фактори роблять тему даної курсової роботи актуальною для економічного середовища в цілому.

Вище викладене визначає важливість оволодіння кожним спеціалістом у галузі управління сучасними теоретичними знаннями та практичними навичками розробки управлінських рішень.

На сьогоднішній момент існує достатньо потужна база знань та досліджень щодо особливостей розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організацій. Однак з постійним розвитком, науково-технічним прогресом, зміною умов, появою нових факторів, які впливають на цей процес виникає необхідність вдосконалення та доповнення цих знань

Проблемна ситуація - це критична неузгодженість між життєвою необхідністю для компанії розробки найбільш ефективного механізму прийняття управлінських рішень та ризиком повної втрати конкурентоспроможності на ринку через невірно прийнятого рішення чи неточності прогнозів стратегії організації.

Об'єктом дослідження є управління організацією як система прийняття рішень.

Предметом даного дослідження є управлінські рішення, які впливають на конкурентоспроможність організації.

Метою курсової роботи є теоретичне визначення критеріїв ефективності управлінських рішень відносно конкурентоспроможності та з'ясування практичних аспектів конкурентоспроможних рішень.

Завдання роботи:

- розглянути основні поняття конкурентоспроможності організації;

- визначити стан дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організації, підходи, принципи та методи дослідження;

- розкрити загальну характеристику процесу прийняття управлінських рішень;

- розглянути зміст та класифікацію конкурентоспроможності організації;

- визначити критерії оцінки ефективності прийняття управлінських рішень та конкурентоспроможності організації;

- провести порівняльну характеристику 2-х компаній.

Основна гіпотеза в тому що розробка, прийняття і реалізація управлінських рішень, які впливають на конкурентоспроможність організації залежить від умов та факторів впливу на організацію .

Допоміжна гіпотеза:

правильність та ефективність розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень залежить від умов, які склались на даний момент

Курсова робота виконана на 72 сторінках, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел на 2-x сторінках (23 джерела).

управлінський рішення конкурентоспроможність

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНТО- СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Основні поняття конкурентоспроможності організації Для розкриття теми нашого дослідження необхідно, перш за все, визначити основні поняття роботи

Конкурентоспроможність - це здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів у заданих умовах.

Конкурентоздатність - не іманентна якість. Це означає, що вона може бути оцінена виключно в рамках груп підприємств , які відносяться до однієї галузі або випускають аналогічні продукти (послуги). Виявити її можна тільки шляхом порівняння між собою цих груп як в масштабах однієї країни , так і в масштабах світового ринку.

Конкурентоспроможність ( competitiveness ) - здатність конкурувати на ринках товарів і послуг. В основі конкурентоспроможності лежить поєднання ціни та якості.

При однаковій якості продукції та високої репутації виробників постачальники конкурентоспроможні тільки за умови, що їх ціни не перевищують цін конкурентів. Новому постачальникові, який не має стійкої репутації, для збереження конкурентоспроможності необхідно утримувати ціну на свою продукцію на рівні нижче цін конкурентів. Якщо якість продукції нижче, ніж у конкурентів, фірма може виявитися неконкурентоспроможною навіть при низькій ціні на свій товар; з іншого боку, маючи репутацію виробника продукції вищої якості, постачальник може зберігати конкурентоспроможність , навіть встановивши більш високу , ніж у конкурентів, ціну.

Об'єкти, що володіють конкурентоспроможністю, можна розбити на чотири групи:

- Товари;

- Підприємства (як виробники товарів);

- Галузі (як сукупності підприємств , що пропонує товари або послуги);

- Регіони (райони , області, країни або їх групи).

Крім того, принципово можна виділити чотири типи суб'єктів , які оцінюють конкурентоспроможність тих чи інших об'єктів:

- Споживачі;

- Виробники;

- Інвестори;

- Держава.

Конкурентоспроможність підприємства - це перевага підприємства стосовно іншим підприємствам тієї ж галузі як усередині країни , так і за її межами; це його властивість, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об'єктами , представленими на даному ринку.

Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об'єктами на даному ринку ( Ф. Котлер ) .

Конкурентоспроможність підприємства можна визначити як відносну характеристику, що відображає відмінність процесу розвитку даного продуцента від конкурента як за ступенем задоволення своїми товарами ( послугами ) потреби споживачів, так і по ефективності виробничої діяльності (Т.Г. Философова ) .

Підприємство - це самостійний, організаційно відокремлений господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи , який виробляє і збуває товари , виконує роботи, надає послуги.

У сучасних умовах підприємство є основною ланкою ринкової економіки , оскільки саме на цьому рівні створюються потрібні суспільству товари , виявляються необхідні послуги.

Підприємство як юридична особа має право займатися будь-якою господарською діяльністю , не забороненої законодавством і відповідає цілям створення підприємства, передбаченим у статуті підприємства. Підприємство має самостійний баланс , розрахунковий та інші рахунки в банках , печатку із своїм найменуванням

Числиться на балансі підприємства майновий комплекс використовується ним для здійснення підприємницької діяльності. Включає в себе всі види майна , які використовуються для цієї діяльності, у тому числі:

- Земельні ділянки;

- Будівлі, споруди, автомобільні дороги та залізничні колії;

- Обладнання, інвентар;

- Сировина;

- Продукцію;

- Права вимоги;

- Борги;

- Виняткові права ( фірмове найменування, товарні знаки, знаки обслуговування);

- Грошові кошти на рахунках підприємства і в касі підприємства.

Підприємство - це відособлена спеціалізована одиниця, основною ознакою якої є професійно організований трудовий колектив, здатний за допомогою наявних у його розпорядженні засобів виробництва виготовити потрібні споживачеві товари (виконати роботи, надати послуги) відповідного значення, профілю та асортименту. Виробниче підприємство також називають виробництвом.

За масштабом підприємства поділяють на малі, середні і великі. Класифікаційними факторами, що визначають ставлення підприємства до малому, середньому або крупному є: кількість працівників, річний оборот, розмір основного капіталу, кількість робочих місць, витрати на оплату праці, використання вихідних матеріалів.

За організаційно правовій формі підприємства діляться на індивідуальні, партнерства (господарські товариства і суспільства), корпорації (акціонерні товариства, держкорпорації).

Управлінське рішення -- результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Сформувавшись у процесі вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, результатом обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Методи менеджменту, трансформувавшись в управлінські рішення, каналами прямого зв'язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов'язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.

Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.

1. За сферою охоплення:

· загальні рішення -- стосуються всієї організації;

· часткові рішення -- стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.

2. За тривалістю дії:

· перспективні рішення -- реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік);

· поточні рішення -- реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.

3. За рівнем прийняття:

· рішення на вищому (інституційному) рівні управління;

· рішення на середньому (управлінському) рівні управління;

· рішення на нижчому (технічному) рівні управління.

4. За особливостями вирішуваних організацією завдань:

· організаційні запрограмовані рішення -- характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;

· організаційні незапрограмовані рішення -- спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

· компромісні рішення -- покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.

5. За способом обґрунтування:

· інтуїтивні рішення -- ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;

· рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив;

· раціональні рішення -- мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.

6. За способом прийняття:

· одноособові рішення;

· колегіальні рішення -- готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;

· колективні рішення -- приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

7. За характером:

· економічні рішення;

· технологічні рішення;

· соціально-психологічні рішення;

· адміністративні рішення.

Прийняття управлінських рішень -- це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду.

Вона передбачає і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови: право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право приймати лише лінійні керівники.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства.

Обов'язковість є здатністю об'єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень, в тому числі і ті, що впливають на конкурентоспроможність підприємств, охоплює десять етапів:

1. Визначення цілей організації.

2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.

3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.

4. Пошук варіантів вирішення проблеми.

5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.

6. Узгодження рішень в організації.

7. Затвердження рішення.

8. Підготовка рішення до реалізації.

9. Управління реалізацією рішення.

10. Перевірка ефективності рішення.

Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття рішення:

· визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

· ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

· невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

8. Наявність ефективних комунікацій.

9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

1.2 Стан дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організації

Незважаючи на досить велику кількість наукових розробок вітчизняних і зарубіжних учених-економістів з питань управління конкурентоспроможністю, теоретичне обґрунтування прийняття управлінських рішень із забезпечення конкурентоспроможності поки що є недостатнім. На вітчизняних підприємствах прийняття управлінських рішень щодо забезпечення конкурентоспроможності гальмується через недостатність практичного досвіду управління конкурентоспроможністю. У зв'язку з цим важливою та своєчасною є наукова розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень у сфері забезпечення конкурентоспроможності підприємств, організаційної та інформаційної підтримки їх прийняття і реалізації. Об'єктивна необхідність теоретичного обґрунтування та розробки практичних рекомендацій щодо прийняття таких рішень й обумовили вибір теми дисертаційної роботи та її актуальність.

Становлення та розвиток конкурентоспроможності українських підприємств має безліч проблем. Велика кількість наукових праць присвячена питанням поведінки підприємств на ринку, проте відчувається дефіцит робіт, присвячених питанням прийняття управлінських рішень у забезпеченні їх конкурентоспроможності.

Поняття "рішення" в науковій літературі трактується або як процес, або як акт вибору. Управлінське рішення поєднує в собі процес і акт вибору. Найбільш поширеним є погляд на управлінське рішення як на вибір, який повинен зробити керівник у процесі здійснення ним функцій управління, у межах його посадових повноважень і компетенції при розв'язанні конкретної задачі, спрямованої на досягнення цілей підприємства.

Управлінське рішення має багатофункціональний характер. Його обґрунтованість значною мірою залежить від співвідношення та виконання функцій менеджменту, здійснюваних як у ході підготовки, так і в ході реалізації кожного управлінського рішення. Багатофункціональність управлінського рішення значною мірою виявляється в процесі забезпечення конкурентоспроможності підприємства, оскільки цей процес торкається всіх функцій менеджменту. Дана обставина, визначає чималий вплив управлінського рішення на забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Аналізуючи різні підходи вітчизняних і іноземних учених до визначення управлінських рішень, що стосуються забезпечення конкурентоспроможності підприємства, приходимо до висновків, що ця категорія потребує подальшого вивчення та удосконалення. Теплінсткий Г.В. у своїй десертаційній роботі уточнив поняття управлінського рішення у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства, під яким розуміється творчо-вольова дія менеджера, підґрунтям якої виступає поєднання знань об'єктивних законів ринку, результатів аналізу поведінки підприємства на галузевому ринку й оцінки чинників, що впливають на управлінські рішення.

1.3 Підходи, принципи та методи дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організації

Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Бізнес у сучасних умовах формування економіки становить систему взаємопов'язаних стадій загального циклу розвитку виробництва, що починається із здобуття (придбання) населенням країни певної суми знань у системі освіти і завершується використанням матеріалізованих результатів інтелектуального розвитку суспільства в секторах економіки.

Теоретико-методологічні аспекти проблем прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств ґрунтуються на використанні різних методів дослідження, а саме:

· системного підходу - для вивчення зв'язків між явищами та процесами економічної діяльності;

· порівнянь - для співставлення особливостей функціонування різних співрозмірних між собою систем;

· абстрактно-логічні методи - для теоретичного узагальнення результатів досліджень та формування на їх основі проміжних і підсумкових висновків;

· методи економіко-статистичного аналізу - для дослідження процесу прийняття управлінських рішень, що забезпечують конкурентоспроможність підприємств, визначення основних тенденцій та динаміки їх розвитку;

· методи аналізу і синтезу - для виявлення основних факторів середовища підприємства, що впливають на інноваційну сприйнятливість управлінських рішень;

· кваліметричного аналізу та експертних оцінок - для опрацювання результатів анкетного опитування та визначення інтегральної оцінки клімату підприємств;

· кластерного аналізу - для визначення основних регулюючих факторів формування управлінських рішень підприємств;

· методи класифікації - для узагальнення теорій циклів;

· логічний та історичний підходи - для визначення зв'язку між виникненням і використанням управлінських рішень, формуванням нового циклу та відповідного укладу;

· методи статистичного дослідження, формалізації та системного аналізу - для визначення показників впливу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства на процес прийняття управлінських рішень та конкурентоспроможність підприємства в залежності від прийнятих рішень;

· графічний метод - для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного представлення теоретичних і практичних положень;

· експертні оцінки - для визначення вагомості показників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;

· структурний аналіз - для позиціювання впливу кожного з рівнів середовища підприємства;

· кореляційний аналіз - для виявлення рівня впливу показників зовнішнього середовища на процес прийняття управлінських рішень у забезпечені конкурентоспроможності підприємства.

Інноваційний розвиток підприємств зумовлюється різким зростанням впливу науки та нових технологій. Науково-технічний прогрес призводить до суттєвої трансформації діючого економічного укладу. Водночас з позитивними змінами наслідки науково-технічного прогресу можуть мати і негативний характер, який проявляється, перш за все, в підвищенні невизначеності впливу факторів зовнішньої середи підприємства, підвищеному рівні ризику управлінських рішень, що приймаються.

Розглядаючи територіальну галузеву та структурну неоднорідність науково-технічного потенціалу України в різні періоди доцільно розглядати та використовувати різні моделі прийняття управлінських рішень підприємства.

Такий підхід дозволяє стверджувати, що виявлення основних факторів, які формують інноваційний клімат підприємства, є однією з основних передумов активізації його управлінських рішень, що впливають на конкурентоспроможність підприємства. Адже, впливаючи на них, можна не тільки регулювати динаміку продукування управлінських рішень, але й спрямувати їх напрямок, прогнозувати результати - і кількісно, і якісно - і тим самим забезпечити достатній рівень достовірності та реальності очікувань всіх учасників процесу прийняття управлінських рішень.

Процес прийняття управлінських рішень - з позиції дослідження впливу таких рішень на конкурентоспроможність підприємства - можна розглядати як процес взаємодії різних його підсистем з метою реалізації дієвих рішень та нововведень.

Дієздатність цього процесу, його оптимальність та результативність значною мірою залежить від механізмів інформаційного та фінансового обміну між учасниками цього процесу: саме ефективність їх взаємодії детермінує результативність управлінських рішень. В свою чергу, ефективність взаємодії учасників процесу прийняття управлінських рішень детермінується фактором формування очікувань цих сторін щодо реалізації поставлених задач та реалізації проектів. Очевидно, що диспаритет очікувань учасників процесу призводить до «спотворення», «звуження» інформаційних та фінансових потоків між складовими зменшується його конкурентоспроможний потенціал - знижується конкурентоспроможна активність.

Аналізуючи механізми функціонування такого причино - наслідкового зв'язку можна зробити проміжний висновок: диспаритет очікувань сторін процесу прийняття управлінських рішень є одним з основних чинників, котрі формують конкурентоспроможний клімат підприємства, причому зниження рівня асиметричності інформації між складовими покращує конкурентоспроможний клімат підприємства.

Діяльність підприємств, які мають статус експериментальних підприємств, повинні спрямовувати свою роботу на розробку принципово нової продукції для досягнення максимальної конкурентоспроможності.

Діяльність підприємств, які займаються масовим та серійним виробництвом продукції за стандартами, повинна бути зосереджена на розробках нових технологій виробництва та вдосконалення існуючих.

Діяльність підприємств, які займаються сезонним виробництвом, повинна максималізувати сили у період «затишку» на вдосконалення випускаючої продукції та розробку нової.

Діяльність підприємства в умовах конкурентної боротьби залежить від його конкурентоспроможності. Для досягнення кращих показників діяльності, керівництву підприємства треба постійно управляти його конкурентоспроможністю.

Процес управління конкурентоспроможністю зумовлює необхідність використання наступних наукових підходів: системний, логічний, відтворювально-еволюційний, інноваційний, комплексний міждисциплінарний, глобальний, інтеграційний, віртуальний, стандартизаційний, маркетинговий, ексклюзивний, функціональний, процесійний, структурний, ситуаційний, нормативний, оптимізаційний, поведінковий, директивний, діловий - кожний з яких, більш глибоко висвітлює певний аспект в управлінні.

Найчастіше для управління конкурентоспроможністю підприємства застосовують системний підхід, згідно з яким всебічно оцінюється його система управління як у цілому, так і на рівні конкретних конкурентних переваг; аналізується будь-яка ситуацію в межах окремо взятої системи; виявляється характер проблем , враховуються всі необхідні взаємозв'язки та взаємодії в системі управління діяльністю підприємством.

Найефективнішим в конкретній ситуації в важається той підхід, який найбільше відповідає даній ситуації. Аналіз наукових підходів, щодо управління конкурентоспроможністю підприємства, дозволяє:

- розглядати підприємство, як цілісний комплекс взаємозалежних компонентів спільних із зовнішнім середовищем (ознака системного підходу); для підвищення конкурентоспроможності якого в конкретній ситуації, місці і в конкретний час використовуються ті фактори, методи, способи управління, які найефективніші в конкретній ситуації (ознаки ситуаційного підходу);

- виявляти пріоритети, з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів (ознаки структурного підходу); при активізації науково обґрунтованої інноваційної діяльності (ознака інноваційного підходу) та наявності у підприємства стійких конкурентних переваг (ознака ексклюзивного підходу); що сприяють можливості задовольняти потреби (ознака функціонального підходу) зовнішніх і внутрішніх споживачів при дотриманні оптимального співвідношення між упорядкованою діяльністю та індивідуальними замовленнями конкретних споживачів (ознака стандартизаційного підходу), в умовах постійного покращення якості, економії ресурсів (ознака маркетингового підходу),

- поновляти виробництво за рахунок зниження сукупних витрат, розвитку елементів зовнішнього середовища (ознака відтворювально-еволюційного підходу); при підвищенні ефективності людських ресурсів (ознака поведінкового підходу) їх перспективності, культури, професіоналізму, обов'язковості (ознака ділового підходу);

- відповідати вимогам: комплексності, ефективності, обґрунтованості і перспективності (ознака нормативного підходу); в умовах виконання безперервних взаємозалежних дій з стратегічного маркетингу, ціле встановлення, планування, організації процесів, аналізу і контролю, мотивації, регулювання (ознака процесійного підходу), в тому числі при використанні кількісних оцінок (ознака оптимізаційного підходу);

- акцентувати увагу на об'єктивності, всебічності, відповідності, послідовності розгляду об'єкта, при досягненні істинності, уникаючи необґрунтованих тверджень (ознаки логічного підходу); з обов'язковим врахуванням взаємозв'язку технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних та інших аспектів управління (ознака комплексного міждисциплінарного підходу); в умовах посилення співробітництва і розширенні взаємозв'язків між суб'єктами управління (ознака інтеграційного підходу), в тому числі на рівні світового співтовариства (ознака глобального підходу) , при застосуванні мережі Інтернет, стільникового зв'язку й інших засобів електронного зв'язку (ознака віртуального підходу), в рамках регламентації конкурентних дій підприємства в нормативних документах (ознака директивного підходу).

Для розгляду усіх аспектів діяльності підприємства, а саме процесів виробництва, забезпеченості матеріальною базою, збуту, які більше за інші впливають на покращення результативності підприємства, слід виділити додаткові підходи до управління конкурентоспроможністю :

- виробничо-збутовий - посилення уваги управлінського апарату підприємства до ланцюга «виробник - продукція - споживач» та вдосконалення аспектів виробництва продукції, забезпечення ефективних ліній збуту;

- ресурсний - зосередження уваги керівництва на раціоналізації процесу забезпечення ресурсами кожного з етапів виробничої системи «вхід - процес - вихід». Важливим є розрахунок мінімального обсягу ресурсів, який забезпечує максимальний обсяг виробленої продукції.

Кожний з розглянутих підходів окремо не дозволяє розробити стратегію управління конкурентоспроможністю підприємства, оскільки один підхід своїм змістом та напрямком впливу доповнює інший, та тільки в комплексі, уникаючи ухилень, прорахунків, помилок і нехтувань можливо досягти лідерських позицій на ринку та здобути позитивний фінансовий результат, покращити якісні і кількісні параметри продукції; своєчасно оновлювати товари та вилучати економічно неефективні товари із збутової програми підприємства; регулярно удосконалювати системи сервісного обслуговування товарів та системи стимулювання збуту в цілому; ретельно та постійно здійснювати моніторинг продукції конкурентів та комплекс їх маркетингових дій.

У першому розділі роботи були розглянуті такі поняття: конкурентоспроможність, конкурентоздатність, конкурентоспроможність підприємства, підприємство, управлінське рішення, прийняття управлінських рішень. Виявлені ознаки управлінського рішення, проаналізовані етапи прийняття управлінських рішень та фактори, що впливають на процес прийняття таких рішень.

Проаналізовано стан дослідження прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності організацій.

При аналізі методів дослідження проблем прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств зроблено висновок, що доцільно використовувати різні методи для отримання більш повного та достовірного результату.

Процес управління конкурентоспроможністю зумовлює необхідність використання наукових підходів, які були розглянуті в роботі. Найефективнішим в конкретній ситуації вважається той підхід, який найбільше відповідає даній ситуації

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Прийняття управлінських рішень: загальна характеристика

Прийняття управлінських рішень -- це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду. Вона передбачає і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.

Сутність, класифікація та процес вироблення управлінських рішень

Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення.

Управлінське рішення -- результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Сформувавшись у процесі вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, результатом обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Методи менеджменту, трансформувавшись в управлінські рішення, каналами прямого зв'язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов'язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.

Зміст і види управлінських рішень

Важливим резервом підвищення ефективності виробництва послуг і продукції підприємств готельно-ресторанного бізнесу є підвищення якості рішень, які приймаються керівниками всіх рівнів.

Прийняття рішень - це процес, який відбувається впродовж певного часового періоду й здійснюється в кілька етапів. Рішення - це результат вибору з кількох альтернатив, який фіксується письмово чи усно й містить програму дій для досягнення поставленої цілі. Рішення є одним із видів розумової діяльності і є виявом волі людини й характеризуються такими ознаками:

- можливістю вибору з множини альтернативних варіантів (якщо відсутні альтернативи, то й відсутній вибір, а відтак - і рішення);

- наявністю мети (вибір без мети не визначається як рішення);

- наявністю вольового акту.

Управлінські рішення передбачають пошук найбільш ефективного й раціонального варіанта для досягнення кінцевого результату. Процес прийняття й реалізації рішень - це послідовна зміна взаємопов'язаних стадій, та етапів дій менеджера, які розкривають технологію розумового пошуку істини й аналізу похибок. До управлінських рішень ставлять такі вимоги, як: всебічна обґрунтованість, своєчасність, необхідна повнота змісту, узгодженість з прийнятими раніше рішеннями.

Всебічна обґрунтованість рішень означає необхідність прийняття їх на основі максимально повної й вірогідної інформації. Вони повинні охоплювати увесь спектр питань, всю повноту потреб підприємства, враховувати особливості шляхів розвитку галузі й оточуючого середовища, включати аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових напрямів розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємства.

Своєчасність управлінських рішень означає, що прийняті рішення не повинні відставати від потреб і завдань підприємства, або випереджати їх. Рано прийняті рішення не знаходять відповідних умов для реалізації та розвитку й можуть спровокува-ти виникнення негативних тенденцій. Запізнілі рішення, є не менш шкідливими, тому що не сприяють вирішенню «перезрілих» завдань й ще більше посилюють негативні процеси.

Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення повинне охоплювати всі сфери діяльності підприємства й напрями розвитку.

На підприємствах готельно-ресторанного бізнесу управлінські рішення повинні охоплювати:

- усі цілі підприємства;

- ресурси, які використовуються для досягнення цілей;

- основні шляхи й способи досягнення цілей;

- часові орієнтири досягнення цілей;

- порядок взаємодії окремих підрозділів і виконавців;

- організацію виконання робіт на всіх етапах реалізації рішень.

Узгодженість з прийнятими раніше рішеннями означає необхідність дотримання поваги до положень, законодавчих актів, прийнятих раніше постанов та розпоряджень. На рівні підприємств готельно-ресторанного бізнесу узгодженість необхідна для здійснення послідовної науково-технічної, ринкової й соціальної політики, чіткого функціонування виробничих процесів.

Визначальним моментом є умови, в яких приймаються рішення. Рішення можуть прийматись або в умовах визначеності, або в умовах ризику (невизначеності). В умовах визначеності менеджер порівняно впевнений у результатах кожної з альтернатив. В умовах ризику, максимум, що може зробити менеджер - визначити ймовірність успіху для кожної з альтернативи. У цьому разі важливе значення мають його професійна підготовка, ерудованість, досвідченість та інтуїція.

Рішення класифікуються за рядом ознак, а саме:

- за функціональним змістом;

- за характером завдань;

- за рівнем ієрархії;

- за характером організації розробки;

- за характером цілей;

- за причиною виникнення;

- за вихідними методами розробки;

- за організаційним оформленням.

За функціональним змістом або щодо загальних функцій менед-жменту управлінські рішення можуть бути: планові, організаційні, контролюючі, прогнозуючі. Ці рішення пов'язані з аналогічними функціями управління й спонукають до дії у цих напрямах.

За характером вирішуваних завдань рішення поділяють на: еко-номічні, організаційні, технологічні, технічні, екологічні та ін. Найчастіше управлінські рішення пов'язані не з одним, а з кількома завданнями й мають комплексний характер.

За рівнем ієрархії управлінські рішення бувають вищого, середнього та нижчого рівнів.

Залежно від організації розробки рішень вони можуть бути одноосібні, колегіальні й колективні, а за характером цілей поточні, тактичні й стратегічні.

За причиною виникнення управлінські рішення поділяють на: ситуаційні (пов'язані з характером обставин), за розпорядженням вищого керівництва, програмні (пов'язані з включенням об'єкта управління до структури програмно-цільових заходів), ініціативні (пов'язані з виявом ініціативи виробництва додаткових видів послуг чи нових видів кулінарної продукції), епізодичні й періодичні (наприклад, обслуговування непередбачуваних груп туристів).

Важливою класифікаційною ознакою є вихідні методи розробки рішень. До їх числа відносять: графічні (сіткові моделі організації виробництва готельних послуг чи кулінарної продукції ресторанів, графіки виходу на роботу працівників, структурні та технологічні схеми надання послуг та виготовлення продукції), математичні (формалізована уява про співвідношення, пропорції, терміни реалізації, наявність ресурсів), евристичні (пов'язані з використанням експертних оцінок щодо якості послуг і продукції).

За організаційним оформленням управлінські рішення поділяють на: орієнтуючі (визначають напрям розвитку), гнучкі (змінюються відповідно до умов функціонування підприємств), нормативні (визначають параметри здійснюваних процесів).

У практичній діяльності підприємств усі рішення певним чином взаємопов'язані. Одиничні важливі рішення майже напевне передбачають прийняття рішень менш значних. При цьому масштабні рішення мають значення для всього підприємства в цілому, а не для окремих структурних підрозділів.

Процес прийняття рішення - це циклічна послідовність дій суб'єкта управління, направленого на розв'язання проблеми організації і міститься в аналізі ситуації, генерації альтернатив, прийнятті рішення і його виконанні (рис. 2.1).

Технологія менеджменту розглядає управлінське рішення як процес, який складається з трьох стадій: підготовка, прийняття і реалізація рішення.

На стадії підготовки рішення здійснюється економічний аналіз ситуації на макро- і мікрорівні, який включає пошук, збір і обробку економічної інформації, а також формується проблема для виконання рішення.

На стадії прийняття ведеться розробка і оцінка альтернативних рішень, які проводяться на основі багатоваріантних розрахунків, здійснюється відбір критеріїв вибору оптимального рішення і найкращого варіанта.

На стадії реалізації здійснюються заходи по конкретизації рішення і доведення його до виконавців, ведеться контроль за ходом його виконання і дається оцінка результату прийнятого рішення.

Рис. 2.1 Етапи та стадії прийняття управлінських рішень

Фактична структура процесу прийняття рішення визначається конкретною ситуацією або проблемою. Розглянемо етапи прийняття рішення.

Аналіз ситуації. Необхідність прийняття управлінського рішення виникає при зовнішньому або внутрішньому впливі, який викликає відхилення від заданого режиму функціонування системи. Тому важливою умовою прийняття обґрунтованого рішення є аналіз ситуації, який вимагає збору і обробки інформації. На цьому етапі вивчається організація зовнішнього і внутрішнього середовища. Менеджери і спеціалісти аналізують стан справ, зрівнюють реальні значення контрольованих параметрів із запланованими, що дозволяє виявити проблеми, які вимагають вирішення.

Визначення проблеми. Визначення і формулювання проблеми є складною процедурою. Справа в тому, що в момент виникнення, багато важливих проблем слабко структуровані, тобто не містять явних цілей, альтернативних шляхів їх досягнення, уявлення про затрати та ефект, пов'язані з кожним із варіантів. Доведення цих проблем до кількісної визначеності вимагає від керівників не тільки знань і досвіду, але й таланту, інтуїції, творчого підходу.

Необхідно пам'ятати, що вирішення однієї проблеми в організації може кликати появу іншої, тому необхідно домагатися мінімальної кількості виникаючих проблем.

Визначення критеріїв вибору. Керівникові перед розглядом вирішення проблеми необхідно визначити показники, по яким буде проводитися їх порівняння і вибір найкращого варіанта. Ці показники стають критеріями вибору (при прийомі на роботу нового службовця критеріями вибору можуть бути освіта, досвід роботи, кваліфікація, вік, особисті якості).

Розробка альтернативних рішень. Бажано визначити всі альтернативні шляхи вирішення проблеми. Тільки в цьому випадку рішення може бути оптимальним. Але на практиці керівник не може володіти такою кількістю знань і часу для того, щоб сформулювати і оцінити кожну альтернативу.

На практиці виникають ситуації, при яких проблема не зустрічалась раніше і невідомі можливі альтернативи. В таких випадках рекомендується колективне обговорення і генерування ідей.

Вибір альтернативи. Розробив можливі варіанти вирішення проблеми їх необхідно оцінити, тобто порівняти переваги і недоліки, а також об'єктивно проаналізувати можливі результати. Для співставленім варіантів рішення необхідно використовувати порівняльні критерії. При виборі альтернативи важливо враховувати фактор ризику. Врахування фактору ризику призводить до перегляду найкращого рішення, яке забезпечує досягнення бажаного результату із найбільш високим ступенем вірогідності.

Узгодження оптимального рішення. Керівник у багатьох випадках затверджує і несе відповідальність за рішення, які не розробляв. Спеціалісти, які готували рішення, не приймають участі в його реалізації. Виконавці у свою чергу не приймають участь в підготовці і обговоренні рішень. У підсумку в процесах прийняття рішень суттєву роль відіграє стадія узгодження. Найкращим способом узгодження рішення є залучення працівників до процесу його прийняття, але цей спосіб не можна абсолютизувати. В деяких випадках менеджер вимушений приймати рішення особисто, не звертаючись до обговорення і узгодження.

Управління виконанням. Для успішної реалізації рішення необхідно визначити комплекс робіт і ресурсів, розподілити їх за виконавцями і за строками. Якщо мова йде про серйозні рішення, можлива розробка програми їх реалізації. Керівник повинен слідкувати за тим, як виконується рішення, а у випадках необхідності надавати допомогу підлеглим і вносити окремі корективи.

Контроль і оцінка результатів. На етапі контролю проводиться оцінка результатів рішення, яке має часовий характер. У зв'язку з цим основна задача контролю - своєчасно визначити якісне виконання рішення і на підставі цього скоригувати його або прийняти нове. Проблема контролю управлінських рішень є актуальною, особливо для великих організацій. Можна прийняти багато корисних рішень, але без раціонально налагодженої системи контролю виконання вони залишаються на паперах і не дають бажаного ефекту.

Основні вимоги до технології прийняття управлінських рішень менеджменту наступні:

розробка і прийняття рішення повинна бути сконцентрована на тому рівні, де є відповідна інформація;

інформація повинна надходити від усіх підрозділів організації;

прийняте рішення повинно відображувати інтереси того рівня управління, який буде його виконувати;

суворе співвідношення рівнів управління, жорстка дисципліна і висока вимогливість.

В практиці менеджменту існує ще певний розрив між теоретичними розробками різних аспектів процесу прийняття рішень і методами що використовуються на практиці. Гострою залишається проблема розробки методології прийняття тактичних і оперативних рішень, на підготовку яких витрачається значна частина робочого часу керівника.

Прийняття правильного рішення - дуже складна проблема і не завжди точно можна оцінити його результати, тому що існує великий часовий розрив між процесами прийняття і реалізації рішень.

Механізм і техніка прийняття управлінських рішень

Технологія менеджменту має наступний механізм прийняття управлінських рішень:

1. Загальне керівництво прийняттям рішень.

2. Правила прийняття рішень.

3. Плани в прийнятті рішень.

4. Прийняття двосторонніх рішень керівниками одного рівня за особистою згодою.

5. Групова взаємодія на рівних рівнях.

6. Матричний тип взаємодії.

Перші три складових забезпечує вертикальну взаємодію між рівнями управління, а останні три горизонтальний зв'язок. Організація може використовувати як простий, так і складний механізм взаємодії в менеджменті, що залежить від складності рішень і можливостей їх реалізації.

Загальне керівництво прийняттям рішень передбачає, що цей процес знаходиться в руках одного лінійного (загального) керівника, який в свою чергу підпорядкований вищестоячому керівництву. Лінійні керівники несуть персональну відповідальність за свою роботу, маючи право розпоряджатися матеріальними і трудовими ресурсами, необхідними для досягнення намічених результатів. Тут права і відповідальність повинні бути рівними.

Правила прийняття рішень, або нормативи, розробляються і затверджуються підприємствами. Ціллю цих планів є здійснення координації між різними підрозділами і вони діляться на стратегічні, оперативні та організаційні.

Стратегічні правила включають такі види рішень, як визначення типу і видів продукції та послуг, організацію збутової мережі, способів встановлення цін, умов і гарантій при продажу виробів і продукції. Ці правила формуються на вищому рівні управління.

Організаційні правила будуються на державній законодавчій базі і включають: цілі і характер діяльності, відносини з державними установами, статут підприємства, а також права, обов'язки і відповідальність, питання оплати і охорони праці.

Оперативні правила формуються у вигляді різних інструкцій та рекомендацій.

Плани прийняття рішень є засобом координації діяльності різних підрозділів при прийнятті управлінських рішень. В планах визначаються необхідні ресурси для досягнення намічених цілей, охоплюють виробничу діяльність підрозділів і вони є більш гнучкими, які легше пристосовувати до складних умов ринку.

Основними показниками такого плану є: об'єм продаж, прибуток, капіталовкладення. Кожний підрозділ розробляє детальний річний план по наступним показникам: об'єм реалізації кожного виду продукції, доходи від нової продукції, затрати виробництва, прибуток, рівень зайнятості, капіталовкладення. Керівники підрозділів по кожному відхиленню повинні інформувати керівництво організації.

Прийняття двосторонніх рішень керівниками одного рівня на основі індивідуальної взаємодії здійснюється без згоди з вищим керівництвом. В цьому випадку реалізується горизонтальна координація в прийнятті рішень. Для здійснення координації визначаються спеціальні особи. Координатор - керівник має право обговорювати проекти рішень, але не має адміністративної влади, яку мають лінійні керівники.

Цільові групи діють на основі групової взаємодії і приймають рішення по конкретним питанням сумісної діяльності. Цільові групи працюють на тимчасовій або постійній основах, а керівник групи наділяється правами приймати рішення без узгодження з вищим керівництвом.

В матричних структурах керівник наділяється лінійними правами, які надаються керівникам функціональних підрозділів. Сітьова структура дозволяє приймати рішення в складних виробничих умовах.

Організація виконання управлінських рішень

Ефективність рішення залежить не тільки від його оптимальності, але і від форми доведення до виконавців. Організація виконання прийнятих керівництвом рішень як специфічна діяльність менеджера передбачає, що він тримає рішення в полі зору, знаходить спосіб впливу на них, управляє ними.

Способи і методи реалізації рішення залежать від його складу і об'єктивних умов, в рамках яких воно перетворюється в життя, але не від бажань і вмінь відповідних керівників і співробітників. Методи реалізації рішення повинні бути практичними і економічними.

Методи, які використовуються при виконанні рішень повинні мати достатню точність, яка б забезпечувала запланований результат, бути надійними, не допускати значних помилок, не створювати підвищеного ризику. Успіх у вирішенні проблем обумовлює вплив трьох груп факторів: організаційних, матеріальних і особистих.

...