Моделі взаємодії бізнес-структур з вищими учбовими закладами на прикладі Луганського державного інституту культури і мистецтв

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Кафедра менеджменту

Cпеціальність 7.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування»

ДИПЛОМНА РОБОТА

Моделі взаємодії бізнес-структур з вищими учбовими закладами на прикладі ЛДІКМ

Студент Курсу V

Групи ЗКМС-V Удовиченко Р.О.

Науковий керівник

доцент, к.е.н. А.Ю. Литинська

Луганськ -2012

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Кафедра менеджменту

ЗАВДАННЯ З ПІДГОТОВКИ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

студенту Удовиченко Руслану Олеговичу

1. Тема дипломної роботи «Моделі взаємодії бізнес-структур з вищими учбовими закладами на прикладі ЛДІКМ».

Затверджена наказом по інституту

2. Термін подачі студентом завершеної роботи.

3. Консультанти з дипломної роботи.

4. Науковий керівник - Литинська Анна Юрьєвна

5. Дата видачі завдання

Завдання до виконання отримав

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН

написання дипломної роботи на тему: «Моделі взаємодії бізнес-структур з вищими учбовими закладами на прикладі ЛДІКМ» студента Удовиченко Руслана Олеговича

№	Зміст роботи та назва розділів	Термін	Примітки
1.	Збір інформації, робота над бібліографією		виконано
2.	Актуалізація теми, постановка завдань дослідження		виконано
3.	Робота над розділом 1 «Бізнес-структури та вищі навчальні заклади»		виконано
4.	Робота над розділом 2 «Взаємодія вищіх навчальних закладів з бізнес-структурами на прикладі ЛДІКМ»		виконано
5.	Робота над розділом 3 «Особливості інноваційого проекту»		виконано
6.	Висновки та пропозиції		виконано
7.	Оформлення дипломної роботи		виконано
8.	Подання роботи завідуючому кафедри		виконано
9.	Підготовка докладу до захисту		виконано
10.	Захист дипломної роботи

Науковий керівник А. Ю. Литинська

Студент Р. О. Удовиченко



Зміст

Вступ

Розділ 1. Бізнес-структури та вищі навчальні заклади

1.1 Бізнес-структури та вищі навчальні заклади

1.1.1Відкритість бізнесу для взаємодії з освітою

1.1.2 Джерело підприємницьких можливостей

1.2 Труднощі національної бізнес-освіти

1.2.1 Труднощі бізнес освіти в Україні

1.2.2 Новий підхід до партнерських стосунків

1.3 Ринок бізнес-освіти в Україні: структура галузі та оцінка якості навчання і затребуваності спеціальностей

1.3.1 Розвиток бізнес-освіти в Україні

1.3.2 Процедура акредитації бізнес-шкіл - у руках громадськості

1.3.3 Перспективи розвитку ринку бізнес- та менеджмент-освіти

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Взаємодія ЛДІКМ з бізнес структурами

2.1 Міжнародна діяльність ЛДІКМ

2.2 Взаємодія з бізнес структурами та працевлаштування студентів ЛДІКМ

2.3 Постановка проблеми за допомогою впровадження в їх діяльність

методів паблік рилейшнз

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Особливості інноваційного проекту

3.1 Особливості інноваційного проекту

3.2 Принципи оцінювання і показники ефективності інноваційної діяльності

3.3 Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів

Висновок до розділу 3



Вступ

інтегрований бізнес освіта

На сучасному етапі розвитку світової економіки актуальними практично для всіх держав постають завдання створення ефективної системи додаткової професійної освіти, сертифікації навчальних планів в області менеджменту, економіки і права, встановлення тісних зв'язків між освітніми установами і комерційними структурами, активнішої участі в освітніх процесах працедавців і інших соціальних партнерів, зміцнення науково-дослідної бази установ вищої школи. Особливу важливість ці завдання набувають для країн постсоціалістичного простору, зокрема, для України, де спостерігається істотне порушення тріумвірату «наука-освіта-виробництво» через об'єктивні причини історичних трансформацій, що відбуваються.

Одним з ефективних напрямів виходу з цього становища є розвиток нової форми співпраці між вузами і підприємствами - стратегічне партнерство, яке необхідно розглядати як механізм сучасних взаємин «ВНЗ - підприємство», заснованих на: принципах взаємовигідної співпраці в області проведення спільних наукових розробок, направлених на модернізацію виробництва підприємства і підвищення його конкурентоспроможності; прагненні до підвищення цільової підготовки студентів-випускників для потреб підприємств; створенні спільних структур науково-освітнього і інноваційного профілю для здобуття конкурентних переваг як випускників, так і підприємств.

Сутність інтегрованої системи «вища школа - бізнес-структура» міститься, з одного боку, в забезпеченні ефективної дифузії майбутніх фахівців до бізнес простору шляхом професійної їх підготовки за рахунок поглиблення, розширення і оновлення їх професійних знань, умінь і навичок або набуття іншої спеціальності на основі отриманого раніше освітньо кваліфікаційного рівня, практичного досвіду, з іншого боку - в задоволенні потреб бізнес-структур у компетентних фахівцях на основі впровадження в систему освіти новітніх бізнес-технологій навчання та наукових досліджень.

Таким чином, метою формування та впровадження інтегрованої системи «вища школа - бізнес-структура» є створення передумов та сучасних механізмів інноваційного розвитку економіки України на підставі гармонізації інтересів вищих навчальних закладів та бізнес-структур на засадах приватно - державного партнерства.

Взаємодія бізнесу, виробництва та освіти, - це необхідна умова ефективного розвитку суспільства, при цьому бізнес і виробництво не повинні підміняти державну систему професійної освіти власною, але повинні шукати ефективні шляхи взаємодії і взаємної підтримки.

Систематизація та узагальнення робіт, які описують взаємозв'язки між вищою школою і бізнес-структурою дозволила виділити ряд основних напрямків такої взаємодії, що покладено в основу побудови інтегрованої системи.

Запропоновані напрямки формування взаємовідносин між вищою школою і бізнес-структурою лежать в основі системи взаємовигідного стратегічного партнерства освіти і бізнесу, що відповідає потребам інноваційного розвитку держави.

Враховуючи нові умови формування та розвитку державного устрою освітні установи повинні активно вивчати професійні особливості бізнесу, підтримувати прямі контакти з працедавцями, уточнювати їх потреби в кадрах і в навчанні, організовувати виробничу практику, а згодом і працевлаштування випускників з урахуванням інтересів конкретних компаній.

Зі свого боку, бізнес-структури, якщо вони бажають бути лідерами на ринку та мають перспективні плани свого подальшого розвитку, повинні йти назустріч освітнім установам і всіма заходами сприяти досягненню загальної мети - задоволенню потреби громадян, суспільства і ринку праці в якісній освіті.

Визначені напрями взаємовідносин базуються, насамперед, на поєднання інтересів між вищими навчальними закладами та бізнес - структурами. Аналіз літературних джерел дозволив сформувати комплекс таких інтересів, що становлять основу формування концептуального підходу до побудови інтегрованої системи «вища-школа - бізнес-структура»: 1. Основною метою вищої школи є формування компетентних фахівців певної кваліфікації з певними соціально професійними характеристиками. В свою чергу, метою бізнес-структури є наявність високопрофесійних кадрів, які будуть сприяти її розвитку і отримання максимального доходу від своєї діяльності. Отже, це дозволяє вибудовувати спільну мету освітнього процесу «від результату», долаючи тим самим традиційну когнітивну орієнтованість освіти.

2. Можливість адаптації отриманих випускниками знань, умінь, навичок та сформованих на їх основі базових, особисто професійних, компетенцій до змісту професійної діяльності фахівця на виробництві.

3. Єдність діяльності проявляється в період проходження студентами виробничих практик, при виконанні ними виробничих завдань на підприємстві відповідно до прийнятого технологічного регламенту.

4. Спільність цінностей - це паритетність техніко - технологічних, соціальних, гуманістичних цінностей, без яких неможливий сучасний фахівець.

Тобто, інтегрована система «вища-школа - бізнес-структура» має виступати одним із чинників, що формує інноваційну модель розвитку держави в сучасних умовах за рахунок підготовки компетентного, конкурентоспроможного, затребуваного бізнесом фахівця.

Розвиток взаємодії науки, освіти і виробництва, в Україні в період з 1991 р. ХХ століття і до теперішнього часу, з одного боку, характеризувався адекватною реакцією на ряд гострих соціально-економічних проблем, з іншого боку, був обумовлений дією позитивних передумов і факторів: розвитком нових видів економічної діяльності, поступовою підтримкою держави інноваційного процесу, активною участю у міжнародних науково-дослідних програмах, інтеграцією системи вищої освіти в європейський освітній простір, зростанням числа університетів і їх дослідницького потенціалу.

Проведений аналіз, дозволив зробити висновок, що сьогодні найбільш актуальними є такі форми взаємодії, як консультування; спільна науково-дослідна (наукові проекти) і освітня діяльність (цільові програми, тренінги), як в рамках інноваційної інфраструктури (технопарки, інкубатори), так і поза нею; участь бізнес - співтовариств в управлінні ВНЗ (наглядові ради), створення нових освітніх структур (приватні університети), фінансування наукових та освітніх проектів. Узагальнюючи особливості та характер взаємодії ВНЗ та бізнес - структур в межах цих форм, пропонується їх класифікувати за двома основними типами - договірною та організаційно, що передбачається враховувати при розробці відповідних механізмів взаємодії бізнес-структур та вищих навчальних закладів в межах інтегрованої структури [1; 3; 5].

Договірні форми являють собою усі види взаємодій на основі двосторонніх договорів. Традиційно діалог зводиться до організації учбової практики студентів, стажування викладачів, участі спеціалістів, у керівництві дипломними проектами. Сьогодні на додачу до перелічених видів співробітництва необхідно додавати новітні форми: надання підприємствам інформаційних та консалтингових послуг; спільна комерційна діяльність та реалізація проектів; виконання робіт за договорами підряду; проведення науково-дослідних та технологічних робіт; спільна участь у конкурсах, ярмарках, виставках.

Організаційні типи форм співробітництва є вищим рівнем взаємодії з соціальними партнерами. Вони передбачають створення організаційних структур, наділених спеціальними повноваженнями, що діють на основі статутних та інших регулюючих документів. Як правило, це Ради (професійні, консультативні, опікунські і так далі), які включають крім освітніх установ роботодавців, служби зайнятості, ЗМІ, профспілки.

Виходячи з наведеного вище передумови формування концепції розвитку інтегрованої системи «вища-школа - бізнес-структура» містяться в наступному.

Таким чином, реформування вищої школи в рамках основних напрямків національної інноваційної системи забезпечить не тільки приплив додаткових коштів в освіту, а й стане запорукою її високої гнучкості та адекватності вимогам інноваційної економіки на основі забезпечення ефективного зв'язку «наука - інновації - виробництво».

Взаємовигідна співпраця роботодавців з державною освітньою системою дозволить забезпечити істотний перелом кризових явищ в економіці країни, підвищити конкурентоспроможність вищих навчальних закладів на основі розробки і реалізації державної освітньої політики, спрямованої на збереження науково-технологічного й інноваційного потенціалу і перетворення його на вагомий фактор довгострокового розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки в умовах жорсткої конкуренції посткризового періоду.

Перераховані вище форми взаємодії українських вищих навчальних закладів з бізнесом - це тільки перший крок на шляху формування державно-приватного партнерства в галузі освіти, на що орієнтує Концепція розвитку національної інноваційної системи [4].



Розділ 1. Бізнес-структури та вищі навчальні заклади

1.1 Бізнес-структури та вищі навчальні заклади

1.1.1 Відкритість бізнесу для взаємодії з освітою

Відкритість бізнесу для взаємодії з освітою, коли вона взаємовигідна і гарантує високу якість, реально існує, але у більшості випадків бізнес не отримував пропозицій про співпрацю. Ті, хто вже зараз розуміє значення і зважає на диплом про бізнес-освіту, розраховують на глибше, ніж в кандидатів без бізнес-освіти, усвідомлення економічних законів і бізнес-моделей, більшу, ніж у інших випускників, готовність до роботи, та очікують побачити зрілу і самодисципліновану людину із прагненням до розвитку.

Досвід найбільш економічно розвинутих країн показує, що більша частка їхнього багатства та міць економік визначаються людським капіталом. Для забезпечення свого процвітання розвинуті країни інвестують у системи освіти. Новітня історія країн Центральної та Східної Європи підтверджує ту вирішальну роль, яку відіграє людський капітал при переході до ринку. Ця роль особливо важлива в управлінні економікою та в розвитку підприємництва.

Відтак, стає суттєвим, щоб і Україна зосередила увагу на бізнес- та менеджмент-освіті, оскільки вона сприяє стабільному, ефективному економічному зростанню і зміцнює конкурентоздатність на міжнародних ринках. Країни, що досягли значних успіхів за перехідний період, залучили в даний вид освіти більше студентів, ніж в інші напрями вищої освіти. Навчання студентів післядипломної освіти і управлінців зазвичай підтримувалось тими підприємствами і координуючими державними інстанціями, де вони працювали - структурами, які зробили мудру інвестицію в людський капітал своїх працівників.



1.1.2 Джерело підприємницьких можливостей

В Україні потрібно створити систему сприяння, адаптації, розповсюдження та обміну найкращим досвідом та знаннями в галузі методології бізнес- та менеджмент-освіти між навчальними закладами, чого зараз не існує.

Упровадження і використання такої системи має забезпечити формування нової моделі організації і фінансування досліджень та розробок, взаємодії науки з бізнесом, органічного узгодження елементів ринкової економіки з державним регулюванням такої важливої сфери діяльності суспільства як розвиток малого та середнього підприємництва. Систему можна розширювати, вносити корективи з урахуванням змін.

Причетність до неї користувачів різних рівнів, включаючи регіональні, дуже важлива, тому що це може сприяти її вдосконаленню. Портібно розгорнути нові форми співпраці з зацікавленими сторонами з метою розробки цілісного підходу, що дасть більш чітку стратегічну картину, скоординувати її, випрацювати спільну місію і цілі, щоб покласти край дубляжу функцій, яке призводить до бездумної трати обмежених ресурсів (часу, людей, фінансів, технолгій тощо).

Утвердження моделі економічного зростання, заснованої на активному використанні державно-регулюючих процесів, що сприятиме створенню організаційно-економічного та інформаційного забезпечення інноваційних процесів, ставлячи в основу освітню складову, є однією з базових позицій нової економічної політики розвитку підприємництва.

Посткласична і класична методологія освіти неминуче вступила в протиріччя одна з одною, що і спонукає до необхідності її кардинальної модернізації і адаптації до ринку.

Новаторство як галузь знань (до того ж ще й наукова база підприємництва) - діагностична наука, систематичне дослідження змін, які потенційно можуть стати джерелом підприємницьких можливостей. Для систематичного новаторства треба оволодіти мистецтвом критичного і конструктивного мислення.

Українському менеджерові бракує концептуальної кваліфікації для розуміння взаємозв'язку різних чинників, що впливають на його ситуацію. Таку кваліфікацію кожен може здобувати, якщо є бажання наздоганяти час. Бізнес-освітні заклади повинні дбати про те, якого типу менеджери виходять з її стін, і така турбота повинна бути підтримана наявністю механізмів, які б сприяли зміні особистості та визначенню її життєвих планів.

Робота над розробкою і втіленням новітніх принципів та стандартів у бізнес-освіті, формування критичної маси прогресивних вищих навчальних закладів дозволить надалі змінити систему бізнес- та менеджмент-освіти з іншими учасниками ринку, такими як бізнес-організації, громадські об'єднання, місцеві органи влади та міжнародні структури.

В подальшому заходами програми можна започаткувати формування національних систем акредитації та сертифікації бізнес-освітніх послуг. Спільні проекти є більш ефективними і дієвими, оскільки вони сприяють розвитку не одного окремого інституту, а всіх його учасників.

1.2 Труднощі національної бізнес-освіти

1.2.1 Труднощі бізнес-освіти в Україні

Навчання бізнес-та менеджмент-освіти все ще переживає труднощі:

фінансові - як результат низького доходу на душу населення та кризи державного забезпечення;

нестача кваліфікованих місцевих викладачів;

нестача місцевих навчальних матеріалів, включаючи підручники, кейси та ігри;

бідна інфраструктура, включаючи приміщення, бібліотеки, компю'терні мережі та бази даних;

брак оригінальних академічних досліджень у сфері менеджменту.

Місцевий уряд, місцеві бізнесові структури та багатонаціональні іноземні компанії поки що витрачають обмаль коштів для розвитку бізнес- та менеджмент-освіти. Така освіта характеризується низькою інституалізацією, нестачею якісного контролю та розвитку стандартів навчання, браком відрегульованої конкуренції.

Навчальні бізнес-заклади, школи (інститути) менеджменту мають бути гнучкими, швидкими та підприємливими, а форми освіти і тренінгів - дуже чутливими до ситуації на ринку.

Лектори і експерти мають бути висококваліфікованими і розуміти реальне місцеве бізнесове середовище. Керівники бізнесу потребують консультацій та порад в їхніх реальних проблемах; відтак бізнес-освіта має створити відповідний сервіс для них, беручи до уваги їхні як явні, так і приховані замовлення. При цьому треба мати на увазі, що їхні професійні інтереси та бажання вчитися менеджменту можуть не збігатися.

І тут визначальною є роль місцевих органів влади. Українська бізнес-освіта переважно бере до уваги лише явні замовлення бізнесового середовища, бо приховані замовлення треба ще розпізнати, знайти способи й технології їх вдовольнити. На це в бізнес-освіти засобів уже не вистачає.

Тому для забезпечення ефективного розвитку економіки Україна вкрай потребує мислячих по-новому керівників для управління бізнесом, підприємствами, економікою і владними структурами. Менеджмент-освіта є вирішальним фактором, відколи вона поєднує ряд елементів, необхідних для успішної роботи установ і підприємств.

Новітня економіка, що ґрунтується на засадах знань, і надалі потребуватиме висококваліфікованих і успішних менеджерів. Українці не можуть собі дозволити упустити цю історичну можливість, щоб приєднатись до світової спільноти шляхом створення здорової ринкової економіки та громадянського суспільства. Єдиним шляхом здійснення цього є інвестування в людський капітал через освіту керівників підприємств, нинішніх управлінців та студентів, які стануть управлінцями завтра.

На сьогоднішній день країна, навчальні заклади, підприємства, фінансові групи ставлять перед собою такі важливі проблеми і питання:

задоволення потреб споживачів: студентів і бізнес-співтовариства

розвиток ефективного управління вищими навчальними закладами

розвиток і надання якісної освіти і навчальних програм вищими учбовими закладами і бізнес-школами.

Сучасний стан української освіти цілком відповідає етапу економічного і соціального розвитку, на якому перебуває українське суспільство в цілому. Він є не найгіршим, але і не найкращим. Як і в кожній галузі діяльності, в освіті є приклади виняткової професійності і високої якості діяльності окремих фахівців і організацій. Порівняно з бізнесом, освіта в більшості випадків залишається значно консервативнішою. Але поступово зникає такий підхід до навчання у ВНЗ, в основі якого лежало тільки отримання диплома про вищу освіту як єдине підтвердження освітнього рівня. Зараз студенти вимагають отримання якісних знань і навчань для їх подальшого практичного використання в бізнесі.

Бізнес-освіта є найдинамічнішим сегментом ринку. Стрімкому розвитку цієї галузі послуг сприяли ринкові відносини, гостра потреба в ефективному управлінні, вимушений перехід наукових та інженерних кадрів у бізнес. Річний обіг ринку бізнес-освіти у світі складає близько 100-200 млрд. доларів. Ємність українського ринку оцінити досить важко через велику кількість дрібних гравців і відсутність якісної статистики. Провідні оператори відзначають збільшення власних прибутків і постійну появу нових конкурентів.

Загальновизнано, що на українському ринку бізнес-освіти головним споживачем є студент. Але ми мусимо прийняти реалістичну модель сьогоднішньої освіти, в якій студент - це продукція, а працедавець - це споживач. Як тільки ми стаємо на ці позиції, зразу ж виникають додаткові складнощі, так звані "больові точки".

Перша "больова точка" бізнес-освіти - якість власників і працедавців.

Друга - наявність несумлінних конкурентів.

Третя "больова точка" - конфлікт між системами управління університетом і бізнес-школою.

Четверта - відсутність системного підходу до забезпечення якості.

За останнє десятиріччя українська бізнес-освіта продемонструвала активність, динамічність і здібності, пов'язані з асиміляцією зарубіжного досвіду. Істотною перевагою стала відсутність негативних установок щодо до будь-яких управлінських наукових шкіл. В хорошому значенні всеїдність дозволила акумулювати досвід навчання менеджерів і американських, і європейських бізнес-шкіл. В той же час у деяких українських бізнес-шкіл простежуються надмірні амбіції, що виявляються в настирному відстоюванні власних переконань і концептуальних підходів. Розглядаючи українську бізнес-освіту в термінах періодизації життєвих циклів, можна сміливо стверджувати, що дитинство вона вже подолала. На черзі - підлітковий період. З періодом дитинства пов'язані короткотермінові семінари і тренінги, що сприяють вирішенню актуальних проблем менеджерів у міру їх виникнення, бажання українських слухачів пізнати "все, тут і зараз", відкриття перших довготермінових програм за допомогою зарубіжних колег, не завжди якісні переклади зарубіжних підручників. В дитинстві відбувалося і відбувається формування бізнес-шкіл і потреб клієнтів-менеджерів у якісному і престижному навчанні, аналізувався і узагальнювався досвід програм МВА. Для підліткового періоду буде характерна поява нових методичних підходів, навчальної літератури і викладачів, які здатні не обмежуватися західним досвідом, враховувати особливості українського ринку, власну консультаційну практику. Найважливішим кроком з мінімізації болючості цього періоду стало створення в липні 2002 року Української асоціації з розвитку менеджменту і бізнес-освіти (УАРМБО), яка об'єднала 52 навчальні заклади і постійно працює над інтеграцією зусиль освітніх установ і бізнесу для впровадження в Україні сучасних ефективних навчальних і управлінських технологій в галузі менеджменту і бізнес-освіти.

Послуги в галузі менеджменту і бізнес-освіти надаються на сучасному етапі вищими навчальними закладами, бізнес-школами і окремими тренінговими компаніями.

Бізнес-школи при формуванні комплексу послуг орієнтуються на кінцевого споживача, проте часто очікування клієнтів не виправдовуються у зв'язку з недопрацьованими програмами, некомпетентністю тренерів або неадекватним співвідношенням ціна/ефективність. Перевага вищих навчальних закладів полягає в наявності науково-дослідницької традиції. В той же час поступово формується кістяк педагогічних кадрів нового покоління, людей, орієнтованих на цінності ринкової економіки, в деяких ВНЗ спостерігається цілеспрямоване формування корпусу викладачів-професіоналів, що використовують інноваційні технології підготовки управлінських кадрів. Через фінансові труднощі не завжди вдається оснастити навчальний процес технічними засобами, літературою.

Ще не доведена ефективність освітніх інновацій є чинником, який утримує бізнес-школи від експериментів у галузі менеджменту. Незвичні за змістом методи навчання і програми дорожче розробляти і важче продавати на ринку. Набагато дешевше і простіше експлуатувати звичайні традиційні схеми освіти всупереч їхній неефективності з погляду бізнесу. До таких схем звикли потенційні споживачі. Ризик помилитися посилюється ще і тим, що рішення про новації бізнес-школи в Україні ухвалюють, свідомо йдучи на порушення вимог органів державної виконавчої влади (вимоги щодо змісту програм Міністерства освіти і науки України). Прагнення диктувати, що і як викладати в рамках програм, характерне і для найбільших державних ВНЗ, для яких Міністерство освіти і науки виступає зручним інструментом монополізації ринку.

Щорічно у світі на програмі МВА (Master of Business Administration) навчається не менше 200 000 студентів, і ця цифра постійно зростає. Наразі програми МВА надають в Україні 5 бізнес-шкіл і в найближчі п'ять років є шанси на появу ще десятка різних варіантів цієї популярної програми. З урахуванням її специфічних вимог, не виключено, що саме вона, при всій своїй несхожості на традиційні магістерські програми, створить умови для зближення української освіти з вимогами Болонської декларації (йдеться про розвиток і поширення загальноєвропейської системи кредитів як основи оцінки і планування навчального навантаження студентів - формування умов для можливості ефективних обмінів студентами, продовження навчання в різних школах бізнесу, інтенсивного обміну викладачами, побудови індивідуальної системи пожиттєвого навчання). Дев'ять років тому (25 травня 1998 року), в Парижі, за наслідками конференції "Зона європейської вищої освіти", що відбувалася з нагоди 800-річчя Паризького університету, міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції ухвалили так звану Сорбонську декларацію, ініціювавши тим самим процес, який уже через рік (18-19 червня 1999 року) привів до підписання в Болоньї (Італія) майже тридцятьма європейськими міністрами вищої освіти спільної декларації про створення загальноєвропейської системи вищої освіти (яка отримала назву "Зона європейської вищої освіти"). Відповідно до Болонської декларації, ця зона, функціонуючи на загальних базових засадах, мусить забезпечити введення двоциклового навчання, розширення мобільності учнів і працевлаштування випускників, введення необхідних для цього систем кредитів (накопичувальних залікових годин за системою ЕСTS) і контролю якості освіти, і в результаті привести до підвищення конкурентоспроможності і привабливості європейської системи освіти. Наразі Болонська декларація підписана 33-ма країнами з 45, належних до європейського регіону. Очікується, що повністю всі положення декларації будуть упроваджені до 2010 р. Україна підписала декларацію в травні 2005 року.

Підвищився інтерес до отримання бізнес-освіти серед компаній з регіонів. Все більше компаній, здебільшого з Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей, направляють працівників на навчання до Києва, Захід України вибирає між Києвом і Львовом. Деякі замовляють проведення корпоративних програм на місцях. Проте в цілому ринок бізнес-освіти в регіонах перебуває в зародковому стані і відстає від столичного на 5-7 років.

Насиченість ринку на сьогодні важко схарактеризувати, перш за все через велику кількість компаній, що надають освітні послуги як додаткові (в цілому налічується близько 90 компаній). Проте провідні оператори на цьому ринку відзначають збільшення власних прибутків і постійну появу новачків-конкурентів, що свідчить про зростання і ненасиченість ринку. Короткотермінова освіта (тренінги, семінари) і довгострокові програми зараз користуються практично рівномірним попитом серед бізнесменів.

Цінова політика українських бізнес-шкіл не може бути дуже дешевою, оскільки до консультування і навчання залучають підготовлених фахівців у галузі менеджменту, що мають досвід практичної діяльності. Витрати бізнес-шкіл досить високі в цьому разі. Можливість заплатити за навчання за програмою побічно підтверджує наявність управлінського досвіду у претендента на ступінь або диплом. Але програма не мусить бути надто дорогою. Дуже висока ціна в українських умовах нагадуватиме оплату вже виконаного дослідницького проекту. В середньому, розцінки вітчизняних програм МВА близько 10-13 тис. дол.

Близько половини бізнес-компаній користуються послугами українських консалтингових фірм, приблизно 40% замовляють навчальні програми в українських навчальних закладах. Така тенденція може бути обумовлена різними чинниками, серед яких адаптованість деяких найпопулярніших навчальних програм до місцевих умов бізнесу і відносна дешевизна програм.

30% підприємців, менеджерів і власників бізнесу не відвідують навчальні програми і тренінги. Це підтверджує наявність величезного ринку для навчальних закладів, які можуть пропонувати свої продукти і послуги. Керівники, які самі відвідують тренінги і навчальні програми, віддають перевагу короткочасним програмам тривалістю від 1 місяця із загального стратегічного менеджменту, маркетингу, управління персоналом і продажу.

Попит на бізнес-освіту в Україні формувався з об'єктивних причин: разом з розвитком ринку і бізнесу зростала потреба в нових знаннях. А щоб отримати їх на Заході, треба як мінімум досконало знати англійську мову, мати можливість виїхати за кордон на 1,5-2 роки і володіти необхідною для цього сумою (близько 100 тис. дол.).

Цінність західних МВА-програм полягає в трьох речах. Перша - це здобуття зв'язків, адже відбір здійснюють за дуже жорсткими критеріями і квотами. Якість бізнес-освіти визначають не тим, кого випускає школа, а тим, хто до неї вступає. Друга перевага для людини, яку вона отримує з МВА - перспектива мати хорошу роботу. В західних бізнес-школах відмінно налагоджена така система працевлаштування, коли великі компанії вербують "під себе" слухачів МВА на території самої школи. Репутація таких навчальних закладів та їхніх дипломів на ринку праці західних країн давно стала твердою валютою. І третій "плюс" - рівень знань. Наприклад, у бізнес-школі Чикаго до викладання курсу МВА залучають нобелівських лауреатів.

Проте переваги західної освіти до певної міри втрачають вагу в Україні. Зв'язки, як правило, мають цінність у тому середовищі, в якому людина постійно працює. Диплом авторитетної зарубіжної бізнес-школи на вітчизняному ринку праці коштує поки стільки ж, як і "корочка" місцевого аналога. Принаймні, зарплату на рівні 4-5 тис. дол., на яку претендують випускники МВА на Заході, фахівцю-початківцю тут навряд чи хто запропонує. Річ у тому, що у всьому світі найактивнішими вербувальниками випускників програм МВА є венчурні, консалтингові компанії та інвестиційні банки. Ці ринки і їхні оператори розвинені поки що слабо.

Слід констатувати досить високий рівень наших бізнес-шкіл. Як уже йшлося вище, деяким з них властива надмірна амбітність, яка виявляється в настирному відстоюванні власних висновків і концептуальних підходів. А як основну перевагу варто назвати адекватність потребам вітчизняного ринку.

Практично всі МВА-програми, які пропонують українські бізнес-школи, розроблялися спільно із західними університетами. А на читання окремих курсів усі школи запрошують іноземних фахівців.

Якщо вибір стоїть між вітчизняною і зарубіжною бізнес-освітою, українці нерідко віддають перевагу Заходу. Найчастіше студентами іноземних ВНЗ стають власники великого бізнесу, які прагнуть підвищити не тільки рівень знань, але й престиж. Західна освіта цікавить також фахівців, що не мають свого бізнесу на батьківщині, і охочих влаштуватися за кордоном. Топ-менеджери вітчизняних компаній, які закінчили західні бізнес-школи, характеризують цільову аудиторію українських МВА-програм таким чином: "Це перш за все ті, кому важливе навчання без відриву від виробництва, хто не може виїхати за кордон через сімейні обставини, хто планує робити кар'єру в Україні, не знає і не хоче вивчати англійську, а також не готовий інвестувати у власну освіту великі суми". Небагато українських топ-менеджерів можуть полишити свій бізнес навіть на рік стаціонарного навчання за кордоном.

Втім, багато українців, які пізнали ази менеджменту на своїй батьківщині, відзначають, що набагато важливішим за ціну для них є психологічний комфорт. Пул потенційних споживачів освітніх програм українських шкіл спочатку представляли 2 категорії претендентів. По-перше, це міжнародні компанії, що формують штат співробітників у місцевому представництві і зацікавлені в підвищенні їхньої кваліфікації. Друга група - управлінці, які виростили з нуля свій або чийсь бізнес, але якоїсь миті відчули потребу в систематизації власних знань і досвіду.

Можна скласти орієнтовний портрет українського слухача МВА. Найчастіше це керівник компанії у віці 30 років, здатний витратити 10-20 тис. дол. для вдосконалення своїх менеджерських навичок. Незалежно від галузевої специфіки всіх об'єднує одна проблема - брак досвіду контролю бізнесу. На цю категорію замовників розраховані програми Executive MBA. На заході цей продукт пропонують вищому управлінському персоналу, причому його вважають найскладнішим. Такі програми коротші й інтенсивніші від звичайних. Тут немає азів економічної теорії, а розглядають питання стратегічного рівня. Особливість української аудиторії МВА ще і в тому, що часто це не рафіновані менеджери, а люди реального бізнесу, нерідко без економічної освіти. Тому в більшості випадків вітчизняні програми назвати Executive можна тільки за складом аудиторії, оскільки в такий курс деякі бізнес-школи включають основи макро- і мікроекономіки.

Здебільшого українські школи пропонують програми без відриву від виробництва. Зараз спостерігається перехід від стаціонарних програм МВА до форматів, максимально зручних для людей, які працюють. Найбільш прийнятні вечірня і модульна форми навчання.

Втім, винятково вищою управлінською ланкою бізнес-школи не обмежують свою аудиторію. За допомогою великого арсеналу різних модифікацій того ж МВА вони прагнуть задовольнити попит на бізнес-освіту і з боку мідл-менеджменту. Поки таких студентів "постачають" переважно транснаціональні компанії. Розробка програм корпоративного навчання "під замовлення" - ще один коник українських бізнес-шкіл. Його активно використовують усі оператори цього ринку.

Зараз вітчизняні бізнес-школи змагаються в першості з заповнення ніші програм кар'єрного зростання, яка порожніє. Це звичайна МВА (не Executive) для тих, хто зацікавлений в успішному просуванні службовими сходинками. Слухачами таких курсів можуть бути як люди з управлінським досвідом, так і студенти. Схоже, роботодавці все ж таки усвідомили цінність бізнес-освіти і не залишають без уваги відповідний розділ у резюме претендентів.

У цілому ж для залучення аудиторії вітчизняні бізнес-школи використовують 3 комунікативні стратегії, а саме: імідж навчального закладу, викладацький склад і цінність програми. Формування репутації - процес довготривалий. А запрошувати відомих зарубіжних викладачів, щоб підтвердити високий рівень навчання, наші бізнес-школи якщо і можуть собі дозволити, то нечасто - це надто дорого. Проте спільні проекти стають досить резонансними і комерційно вигідними для них.

Ще одним способом підвищення конкурентоздатності бізнес-шкіл є робота зі своїми випускниками, з алумною (алумна - співтовариство випускників, з якими навчальний заклад підтримує тісні зв'язки).

МВА-програми продаються в Україні вже за рахунок популярності МВА в цілому. Зараз в Україні це модний бренд, що добре продається. І бізнес-школи цим користуються, хоча іноді їхні програми не відповідають ідеології МВА. Особливо це стосується деяких структур на базі великих вищих навчальних закладів, які мають статус національних і важелі впливу на Міністерство освіти і науки України. В зв'язку з цим протягом останніх трьох років українське освітнє співтовариство висловлює стурбованість з приводу дій Міністерства освіти і науки України із запровадження державної акредитації програм MBA. Починаючи з 2002 року всебічному аналізу цих процесів в Україні і була у світі присвячена низка круглих столів, семінарів і міжнародних конференцій, організованих УАРМБО. Можна назвати такі основні висновки, які випливають з проведених обговорень:

у світовому досвіді не заведено здійснювати державну акредитацію програм МВА

введення державної акредитації програм MBA помітно знизить якість цих програм в Україні і підірве міжнародну конкурентність вітчизняних освітніх установ у цій галузі, що у свою чергу призведе до занепаду ринку бізнес-освіти в Україні - це завдасть помітних збитків вітчизняній економіці і спричинить негативні наслідки для репутації українського уряду в очах світової наукової та освітньої громадськості.

В основу проведених у рамках УАРМБО обговорень і зроблених висновків встановлено спільне бачення учасниками заходів сучасних тенденцій розвитку науки і освіти в світі і бажання забезпечити Україні гідне місце в цих процесах, особливо на фоні приєднання України до Болонського процесу і задекларованого українським урядом прагнення вступити до Європейського Союзу.

Стисло характеризуючи ці тенденції, можна стверджувати, що наука і освіта перетворюються на ключовий чинник економічного розвитку і посилення міжнародної конкурентоспроможності провідних країн світу - США, Японії і країн ЄС, де, за оцінками ряду експертів, щорічні витрати в цій галузі сягають 1,5 трлн. дол. Ці витрати приносять необхідний ефект тільки за умови забезпечення ринкової і творчої свободи в галузі. Саме ринок є основним регулятором якості освіти і науки в США, Японії і ЄС. Неринкові методи контролю якості в цій галузі не працюють перш за все внаслідок швидких темпів розвитку і поширення нових знань. Бізнес шукає найкращих постачальників нових знань і швидко переорієнтується на нових постачальників, якщо незадоволений якістю отриманих послуг. Доступ до новітніх і різноманітних знань стає критичним чинником глобальної конкурентної боротьби між мультинаціональними компаніями, що, у свою чергу, чинить тиск на наукові та освітні заклади.

Програми MBA є саме такою послугою освітніх закладів, якість якої, в першу чергу, оцінюється бізнесом. Програми MBA скеровані на професійне зростання менеджерів, оцінюване їхньою здатністю досягати найкращих результатів в управлінні компаніями. Саме тому роботодавці прагматично оцінюють, випускники яких програм найбільшою мірою відповідають їхнім вимогам і можуть принести найбільшу користь компаніям. Учбові заклади, які пропонують МВА, змагаються між собою за визнання з боку бізнесу якості їхніх послуг. Одним зі шляхів такого визнання є отримання акредитації шанованих недержавних професійних асоціацій, акредитаційні процедури яких мають високу репутацію серед працедавців. При цьому гарантією успішної кар'єри випускників програм МВА є не формальний диплом, а репутація відповідного навчального закладу в очах бізнесу.

Спроби Міністерства освіти і науки України запровадити систему державної акредитації програм МВА призведуть до втрати українськими бізнес-школами гнучкості в наданні послуг своїм клієнтам, що, у свою чергу, призведе до зниження якості бізнес-освіти. Наслідком стане переорієнтація українського бізнесу на послуги зарубіжних бізнес-шкіл і університетів, які не потребують української державної акредитації. Подібна неминуча переорієнтація спричинить за собою наступні негативні наслідки: по-перше, відповідні грошові потоки будуть направлені за кордон. По-друге, українські освітні заклади втратять важливе джерело фінансування розвитку якості своїх послуг. По-третє, найкращі українські викладачі програм МВА будуть вимушені шукати роботу за кордоном. По-четверте, поглибиться інтелектуальна прірва між лідерами українського бізнесу, які здобудуть зарубіжну бізнес-освіту, і вітчизняними науковими і викладацькими колами. Загальновідомо, що конкуренція між програмами МВА є істотною перевагою для їхнього розвитку. Одним з небезпечних наслідків, на думку українських експертів, є і просочування конфіденційної комерційної інформації за межі держави в зарубіжні бізнес-школи.

Введення державної акредитації програм МВА отримає негативну оцінку в зарубіжних наукових і освітніх колах. Це буде сприйнято як сигнал відсутності в Україні привабливого клімату для розвитку науки і освіти, що, у свою чергу, обмежить приплив у країну сучасних технологій і інвестицій у наукоємні галузі. Відомо, що в практично у всіх країнах Європи, США, країнах Азії давно існують і користуються визнанням недержавні незалежні асоціації, які на прохання своїх членів проводять професійну акредитацію програм із менеджменту і програм МВА.

Беручи до уваги неминучу подальшу відкритість України для міжнародної конкурентності у всіх сферах економіки, вступ до Світової організації торгівлі і прийнятого вектора європейської інтеграції, одним із стратегічно важливих довгострокових чинників конкурентноздатності України стає власне конкурентноздатність її бізнес-освіти, рівень розвитку і якість якої мусять відповідати чинним міжнародним стандартам і найкращій світовій практиці. Представники сучасного українського бізнесу все більш професійно орієнтуються в цих стандартах, тому з кожним роком збільшують фінансування навчання своїх менеджерів на гнучких програмах МВА, які вже сьогодні активно пропонуються європейськими бізнес-школами в Україні та за її межами.

Програми МВА орієнтовані на людей уже з практичним досвідом управлінської діяльності і, як правило, з першою вищою освітою, які при цьому хочуть здобути додаткову освіту, відповідну встановленим міжнародним стандартам, місії і конкурентним перевагам навчального закладу. Як правило, найякісніші програми МВА реалізують бізнес-школи, які є незалежними і самостійними (IMD, Швейцарія; INSEAD, Франція; IMI, Ірландія; ISМ, Словенія, Школа Леона Козмінського, Польща та інші), або ті, що створені при відомих університетах і мають повну автономію в реалізації своєї власної місії і стратегії (London Business School, Великобританія; Richard Ivey Business School, Канада; Harvard Business School, США; Wharton Business School, США й інші). В світовій практиці програми МВА не належать до традиційних магістерських програм і мають свій особливий статус і загальноприйнятий міжнародний професійний стандарт, який підтверджує не держава, а їх добровільна акредитація в професійній асоціації бізнес-шкіл і університетів. Ці асоціації, як професійні об'єднання бізнесу і провідних бізнес-шкіл і університетів, намагаються виступати незалежним гарантом і інструментом підвищення якості роботи закладів бізнес-освіти, пропонуючи їм процес суспільної акредитації програм МВА. Така акредитація відіграє роль не бар'єру доступу до діяльності, але стандарту якості, якому бізнес-школа прагне відповідати для підтвердження свого високого статусу в очах клієнтів.

Особливий статус програм МВА обумовлений специфічною місією програми, пріоритетами розвитку й інтересів бізнесу, які швидко змінюються, і міждисциплінарним та інтеграційним змістом її дисциплін. Тому вони не можуть належати до сфери компетенції однієї навчально-методичної комісії Міністерства освіти і науки України. Програми МВА можуть відображати інтегровані знання і компетенції з менеджменту, підприємництва, інноваційної діяльності або сучасних управлінських технологій. Подальше "одержавлення" процесу акредитації програм МВА в Україні може призвести до появи подвійних стандартів їхньої якості, втрати українськими бізнес-школами частини ринку бізнес-освіти на користь динамічних західних програм МВА.

В Україні, як свого часу і в Російській Федерації, спостерігаються спроби інтерпретувати програми МВА як різновид магістерських програм зі зміненими чинними стандартами магістрату. Досі деякі представники ВНЗ до кінця не розуміють не тільки розшифровку абревіатури МВА (Майстер бізнес-адміністрування), але і саму суть програми МВА.

МВА - це післядипломний ступінь бізнес-освіти з загального менеджменту і управління бізнесом, що забезпечує формування високопрофесійних менеджерів-практиків, особистий розвиток студентів і кар'єрне зростання випускників і відповідає високим інтелектуальним і академічним стандартам.

При цьому програми МВА за своєю суттю є програмами додаткової освіти, тому не вимагають обов'язкового державного ліцензування. В даному контексті принциповим і важливим є світовий досвід, який свідчить, що:

розвиток програм додаткової освіти є важливим елементом демократичного і відкритого суспільства;

міністерства і відомства активно сприяють упровадженню саморегулювання в різних сферах професійної діяльності, оскільки такі ініціативи демонструють прогрес розвитку професії. Об'єднання фахівців із менеджмент- і бізнес-освіти в УАРМБО є конкретним прикладом такої саморегульованої ініціативи;

використання міжнародного бренду МВА без урахування історії й особливостей його формування вважають проблемним з погляду професійної етики;

міжнародний статус бренду МВА - важлива перевага для студента (зокрема "прозорість" сприйняття працедавцями).

Узагальнюючи практику реалізації програм МВА у світі, можна рекомендувати Міністерству освіти і науки України вивести програми МВА за рамки державної системи акредитації освітніх програм, гарантуючи в цій діяльності відсутність можливості лобіювання інтересів окремих вищих навчальних закладів.

Створення нової школи і формування її іміджу забирає досить багато часу, і враховуючи те, що бізнес-освіта є інерційною сферою діяльності, будь-які спроби державного регулювання і лімітації призведуть тільки до негативних наслідків. При сприятливому розкладі в найближчі кілька років буде відбуватися процес поглиблення і більш чіткої спеціалізації бізнес-шкіл, вони посядуть більш вузькі ніші, що мусить привести до зростання якості послуг, що надаються[7].

1.2.2 Новий підхід до партнерських стосунків

Очікувані результати освітньо-інноваційної діяльності визначаються кінцевою метою реалізації відповідно розробленої програми і полягають у створенні сприятливих умов для стійкої діяльності малих і середніх підприємств, подолання адміністративних перешкод на шляху розвитку підприємництва, впровадженню прогресивних фінансових технологій його підтримки, консолідації коштів та інструментів для фінансування пріоритетних напрямів розвитку малого та середнього підприємництва, інтеграції фінансових інструментів підприємництва в кредитно-фінансову систему пришвидшеному створенню робочих місць, забезпечення імпортозаміщення, створення умов для економічного росту, поповненню бюджетів усіх рівнів з використанням гнучких форм кредитування, державного замовлення, нових фінансових технологій, адресної методичної, інформаційної, консультаційної, учбово-освітньої і юридичної підтримки малого підприємництва, практичному сприянні створенню нових і ефективному розвитку діючих суб'єктів малого підприємництва, підвищенні соціального статусу підприємця, його іміджу і значущості.

Показником якості надання послуг суб'єктами ринку може слугувати суспільна думка, що буде формуватися клієнтами, створена як результат освітніх заходів і консалтингових послуг.

Потрібно дати перспективну оцінку і зрозуміти, в якій мірі це буде співвідноситися з місцевими задачами інноваційного розвитку освітньої сфери і яким чином систему можна розгорнути в часі (5, 10, 20 років), з тим, щоб учасники не лише повністю відповідали за неї і приймали участь в її формуванні, а щоб ця система стала стійким компонентом загальної стратегії і інтегральною частиною розвитку міста в цілому. Це новий підхід до партнерських стосунків.

Місцеві органи самоврядування повинні розуміти, що дані заклади стануть важливим надбанням їхніх громад. Вони повинні розуміти, що заклади, які дають високоякісну освіту та пропонують додаткові послуги діловій спільноті та широкому загалу, суттєво поліпшують існуючий людський капітал та конкурентну позицію регіону, порівняно з іншими містами чи регіонами, в залученні інвесторів. Вони повинні ставитися до цих закладів як до важливої складової розвитку.

Представники державних органів влади та органів місцевого самоврядування, розуміючи і підтримуючи розвиток бізнес-освітніх закладів та інноваційних структур, повинні ще й брати участь у створенні їх дорадчих органів, чим впливатимуть на розробку навчальних планів та програм розвитку, що краще відповідають державним та місцевим потребам. При цьому повинні докладатися максимум зусиль для створення спільних мереж, що об'єднуватимуть бізнес-освітні заклади з бізнесом - потенційним споживачем неперервної освіти та отримувачем освітніх та консалтингових послуг, та інформувати про це широку громадськість.

З огляду на це, потрібно вже зараз почати розробляти освітньо-інноваційну концепцію програми розвитку підприємництва України і передбачити на її розробку та впровадження бюджетне фінансування уже в поточному році.

Завдання бізнес-освітньо-інноваційних закладів має полягати не лише у тому, щоб надавати якісні освітні послуги відповідно до потреб розвитку місцевого підприємництва, а і у формуванні розуміння, що навчання персоналу є не тільки можливістю вирішити нагальні потреби підприємств, а й стати невід'ємною складовою довгострокової програми стратегії їх розвитку. Адже саме кваліфікований персонал у майбутньому може стати джерелом конкурентних переваг[6].

1.3 Ринок бізнес-освіти в Україні: структура галузі та оцінка якості навчання і затребуваності спеціальностей

Поточний стан процесу економічної трансформації України потребує добре освічених керівників і працівників усіх рівнів, які володіють певним набором знань та умінь, необхідних для успішної навігації в бурхливому океані сьогодення. Ця вимога формує зміст навчальних програм для бізнес-менеджмент-освіти та є рушійною силою попиту на них. Навчальні заклади мають оцінити сьогоднішні потреби бізнесу та свої підходи до забезпечення здатності задовольнити їх для того, щоб внести коригування до своїх навчальних планів, змісту навчальних курсів, технологій викладання та практики проведення дослідницької роботи.

Бізнес-освіта стає популярною і в Україні. Про це свідчить зростання інтересу українського топ-менеджменту до програми МВА, а також успішний розвиток вітчизняних бізнес-шкіл.

Зараз в Україні існує 6 бізнес-шкіл: Києво-Могилянська бізнес-школа (КМБС), Міжнародний інститут бізнесу (МІБ), Інститут міжнародних ділових відносин (ІМДО-IRB), Київська бізнес-школа (КБШ), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ) і Міжнародний інститут менеджменту (МІМ).

Програми українських бізнес-шкіл побудовані за західними стандартами, але, як відзначають їх представники, орієнтовані перш за все на реалії України. Попит на такого роду програми зростає, оскільки збільшується кількість платоспроможних менеджерів, бажаючих підвищити свій професійний рівень.

Навіщо українським менеджерам українська МВА? Головна причина - отримання знань, а також надія на збільшення зарплати. Звичайно, престижу української молодої МВА ще далеко до престижу західних шкіл, проте наявність вітчизняного ступеня може зіграти роль в підвищенні зарплати.

...