Основи підприємництва

Характеристика сутності підприємництва, як форми господарювання. Визначення поняття статута підприємства. Дослідження процесу формування початкового підприємницького капіталу. Розгляд особливостей організації договірних взаємовідносин у підприємництві.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2015
Размер файла 86,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Підприємництво як форма господарювання

1.1 Історичний розвиток поняття “підприємництво”

Види та суб'єкти підприємницької діяльності

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Ринкова економіка побудована на підприємництві, яке також називають бізнесом.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з' явилися значно раніше. Вперше поняття “підприємець” у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон, який зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом Х^ІІ-ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець - це активний суб'єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують такі дві моделі підприємництва: класична та інноваційна. На практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів.

Згідно з господарським кодексом України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розрізняють такі види підприємницької діяльності:

виробниче підприємництво - це діяльність з виробництва продукції і надання послуг матеріального характеру. Наприклад, підприємства галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, транспорту, сфери побутових послуг;

торговельне підприємництво - діяльність у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує її реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво (агентська діяльність) у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність з забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Наприклад, до сфери торговельного підприємництва відносяться торгові доми, оптові бази, підприємства роздрібної торгівлі; товарні біржі; діяльність комівояжера, дистриб'ютора, брокера, дилера на товарній біржі, комісіонера, консигнанта;

фінансове підприємництво, що пов'язане з обігом вартостей. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Наприклад, до цієї сфери відносяться комерційні банки, фондові, валютні біржі, інвестиційні, страхові, аудиторські фірми.

Останнім часом виділяють окремим видом інформаційне підприємництво (інжинірингова, консалтингова діяльність, проведення маркетингових досліджень, послуги з використання комп'ютерних технологій).

Найбільш важливим, провідним за впливом на ефективність економіки, є виробниче підприємництво. Воно також є найбільш складним, тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу торговельному та фінансовому підприємництву.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав; юридичні особи усіх форм власності (підприємства, організації).

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Посадовими особами органів управління господарського товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України (КМУ), керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності.

Підприємницька діяльність може здійснюватись:

без утворення юридичної особи (громадянин-підприємець),

з утворенням юридичної особи (підприємство).

1.2 Принципи і обмеження підприємницької діяльності

Порядок ліцензування підприємництва

Підприємництво здійснюється на основі принципів:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Для безперервного відтворення підприємницької діяльності необхідні певні передумови, а саме: правові, економічні (наявність ба- гатосуб'єктних власників), політичні (сприятливий політичний клімат), психологічні (позитивна суспільна думка).

У Конституції України записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Разом з тим, законодавчими актами передбачено два типи обмежень у здійсненні підприємницької діяльності:

деякі види діяльності можуть здійснювати тільки державні підприємства;

окремі види діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Тільки державні підприємства й організації можуть здійснювати діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів державної власності, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв.

Здійснюються за умови отримання ліцензії ті види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави.

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія видається КМУ або уповноваженим органом виконавчої влади на основі документів про освіту та кваліфікацію окремо на кожний вид діяльності.

Розглянемо порядок ліцензування підприємницької діяльності. Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж за десять робочих днів з дати надходження заявки про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

- невідповідність поданих документів ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії, на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється КМУ за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим, ніж 3 роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обміном готівкових валютних цінностей, у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

1.3 Державне регулювання підприємництва

Спеціальні (вільні) економічні зони

Роль держави в економічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяльності, митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, соціального захисту населення.

Державне регулювання підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.

Без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції тощо.

Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

підтримка пропорційності виробництва та споживання, ан- тициклічне регулювання;

підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

За засобами впливу на підприємництво можуть застосовуватись як прямі адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і система непрямих економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, кредити, пільги, санкції та ін.).

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:

- фіскальні (податково-бюджетна система);

- монетарні (кредитно-грошове регулювання);

- цінове регулювання;

- зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки та європейської інтеграції України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту суб'єктів підприємництва та споживачів - Антимо- нопольний комітет України.

Законодавство впливає на підприємництво у трьох напрямках:

законодавчі акти, що визначають основи організації та діяльності підприємства (господарський кодекс, Закони України “Про власність”, “Про господарські товариства”; законодавство про приватизацію, ціноутворення, банкрутство, антимонопольне законодавство тощо;

законодавство, що захищає права найманої праці: “Про зайнятість”, “Про охорону праці”, “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці” та ін.;

закони, що захищають права споживача: про правила торгівлі, про безпеку товарів, про охорону навколишнього середовища, про рекламу, про недобросовісну конкуренцію.

Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є:

- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

- залучення суб'єктів підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

- удосконалення структури суб'єктів підприємництва;

- підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;

- заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;

- створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

- сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

- формування соціального прошарку власників і підприємців.

Важливим засобом державної підтримки та регулювання підприємницької діяльності на територіальному рівні є створення вільних економічних зон.

Спеціальною (вільною) економічною зоною (СЕЗ) вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. На території України можуть створюватися СЕЗ різних функціональних типів: вільні митні зони і порти; експортні, транзитні зони; митні склади; технологічні парки; технополіси; комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Перша вільна економічна зона “Сиваш” була заснована в 1995 році. На початку 2005 року в Україні існувало 11 спеціальних економічних зон і 72 території пріоритетного розвитку (ТПР): “Донецьк”, “Славутич”, “Яремча”, ”Яворів”, “Курортополіс Трускавець”, “Миколаїв”, “Азов”, “Закарпаття”, “Інтерпорт Ковель”, “Рені”, “Порто-Франко”, “Порт Крим”. Особливий режим інвестиційної діяльності запроваджено на підприємствах Криму, Донецької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Луганської, Чернігівської областей, у містах Шостка і Харкові. Режим СЕЗ і ТПР поширюється на 12 областей України, або 11 % території України. Уряд планує переглянути питання про існування СЕЗ і ТПР. Рішення щодо припинення режиму СЕЗ прийматимуться після проведення аудиту та техніко-економічного аналізу.

1.4 Середовище підприємництва

Підприємство (підприємець) функціонує у певному зовнішньому середовищі та під його впливом. Для його безперервної діяльності потрібні фінансові, матеріальні ресурси, робітники, послуги, інформація.

Зовнішнє середовище підприємництва - це зовнішні по відношенню до даного підприємства умови та чинники.

У складі зовнішнього середовища підприємництва можна виділити такі елементи:

- фізичне або географічне середовище, яке характеризує природні умови (місцеположення, кліматичні умови, наявність автомобільних доріг, залізниць, морських шляхів, доступність сировини, енергоресурсів);

- демографічне середовище, яке необхідне для вивчення попиту на продукцію та забезпеченості трудовими ресурсами (склад населення, частка трудових ресурсів);

- соціально-культурне середовище, яке впливає на попит на товари, на відношення до роботи, її престижність, на відношення до підприємництва у суспільстві, формування привабливого іміджу (смаки, мода, моральні і релігійні норми, загальноосвітній рівень населення). Тобто це менталітет, світогляд, психологія населення країни та регіону;

- екологічне середовище - екобезпека навколишнього середовища та виробництва;

- науково-технічне (технологічне) середовище відображає рівень науково-технічного розвитку даної галузі. Це рівень технології, устаткування, технічний рівень і якість продукції;

- правове (юридичне) середовище - це закони, які впливають на підприємництво;

- економічні обставини - ступінь державного регулювання (структурна політика, підтримка підприємництва); рівень доходів споживачів (розмір заробітної плати, пенсії), що впливає на платоспроможний попит та його структуру; наявність та доступність позичкових коштів; наявність вільних робочих місць, рівень безробіття; рівень і темпи інфляції; коливання курсу національної валюти; стадія економічного циклу (темпи спаду чи зростання виробництва); ступінь ризику;

- політична ситуація - політична стабільність у суспільстві, ступінь впливу різних політичних партій. У нестабільному політичному середовищі неможливо забезпечити надійний захист підприємців від втрат доходів і майна (зміна відношень власності, експропріація майна);

- міжнародне середовище: зовнішня політика України та інших держав, економічне, науково-технічне співробітництво, підготовка кадрів, рівень митних зборів, а також елементи зовнішнього середовища інших країн (інфляція, податки, заробітна плата тощо). Це має особливе значення для підприємств, які здійснюють зовнішньо - економічну діяльність.

- інституціональне середовище (інфраструктура підприємництва) - це наявність інститутів, за допомогою яких підприємець може вести господарську діяльність. До цих інститутів відносяться банки, постачальники, підприємства оптової та роздрібної торгівлі (біржі, бази, магазини), юридичні, аудиторські, лізингові, консалтингові фірми, навчальні заклади, маркетингові та рекламні агентства, служби працевлаштування, транспортні агентства, страхові компанії, комунальні послуги (тепло-, водо-, енергопостачання, вивезення сміття), засоби зв'язку та передачі інформації, реклама.

Усі ці елементи зовнішнього середовища підприємства можуть у залежності від обставин позитивно або негативно впливати на його діяльність. При аналізі зовнішнього середовища визначаються пріоритети, тобто найбільш значущі елементи, які у першу чергу необхідно враховувати. У результаті аналізу виявляються внутрішні потенційні можливості підприємства, його недоліки та зовнішні проблеми.

1.5 Функції і модель підприємництва

Можна виділити такі основні функції підприємництва за напрямками діяльності підприємця:

- фінансова - ведення фінансів і обліку (мобілізація необхідного капіталу та управління його використанням і доходів);

- кадрова - відбір та прийом на роботу, підготовка, розстановка працівників, стимулювання, розв' язання трудових конфліктів;

- матеріально-технічне постачання та інформаційне забезпечення - придбання устаткування, матеріалів, інформації та ін.;

- виробнича - процес перетворення сировини в продукцію;

- маркетинг - вивчення ринку та управління процесом збуту.

Це основні функції, яки постійно здійснюються у процесі господарської діяльності. Окрім основних, періодично виконуються додаткові функції:

- інноваційна - науково-дослідні та проектні роботи з розробки нових технологій та нової продукції;

- розповсюдження підприємницьких ідей і досвіду управління (передового досвіду);

- зв'язки із громадськістю (паблік рилейшнз) - управління відносинами між підприємством і громадськими структурами та засобами масової інформації.

В сучасній економічній літературі пропонуються й інші варіанти переліку головних функцій підприємництва: інноваційна (творча); ресурсна (мобілізація матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів); організаційна (організація виробництва, збуту, реклами тощо); стимулююча (формування мотиваційного механізму ефективної праці) [1; 2].

Модель підприємництва складається з таких двох частин:

1) мікросередовище - це середовище прямого впливу на підприємство і суб'єкти, з якими підприємство вступає в безпосередній контакт, тобто інституціональне середовище. Це підприємство є ядром мікросередовища;

2) макросередовище - це умови та відносини, що впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Це географічне, демографічне, науково-технічне, екологічне, правове, соціально-культурне, економічне, міжнародне середовища.

2. Технологія створення власної справи

2.1 Етапи створення власної справи

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій - надзвичайно складна і ризикова справа, яка вимагає великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. Процес створення власної справи складається з трьох стадій: підготовчої, установчої та організаційної.

Підготовча стадія включає наступні етапи:

Прийняття рішення про підприємницьку діяльність на основі підприємницької ідеї. Це досить відповідальний, визначальний етап діяльності підприємця. Рішення формується під впливом багатьох факторів.

Підприємницька ідея - конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення. Ідея повинна базуватись на принципі: знайти потребу та задовольнити її.

Визначення цілей підприємницької діяльності, розробка стратегії розвитку підприємства.

Вибір організаційно-правової форми підприємництва. Відповідно до законодавства можна заснувати приватне підприємство, повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю або акціонерне товариство закритого чи відкритого типу. Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати і без набуття статусу юридичної особи (індивідуальна трудова діяльність). При виборі певної форми підприємницької діяльності треба враховувати переваги та недоліки кожної форми організації бізнесу.

Вибір місця розташування підприємства.

Установча стадія складається з таких етапів:

Визначення складу засновників, пошук партнерів (якщо це необхідно). Допомогу в цій справі можуть надавати бізнес-центри (центри розвитку малого бізнесу), що створені в усіх великих містах України.

Визначення величини статутного фонду (початкового капіталу) та джерел фінансування.

Розробка назви підприємства.

Підготовка установчих (засновницьких) документів, а саме: установчого (засновницького) договору та статуту.

Реєстрація підприємства у відповідних органах державної влади.

Оформлення атрибутів підприємства (печатка, бланки, рахунки підприємства і т.п.)

Організаційна стадія включає:

Організацію управління підприємством.

Формування мереж постачання ресурсів і реалізації продукції.

Підбір персоналу.

Організацію виробничого процесу.

2.2 Правова база підприємництва

Найважливіша функція держави - розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто правове регулювання. Сьогодні правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак, уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва та зайнятих на них свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка має бути першоосновою, фундаментом формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

Правова база підприємницької діяльності - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також які дають підприємцям певні правові гарантії.

У 2003 р. Верховною Радою України було ухвалено господарський кодекс, який вступив у дію з 1.01.2004 р. Цей кодекс встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість.

Підприємницьку діяльність регламентують також Закони України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва” тощо.

Закон України “Про власність” (1991 р.) з внесеними до нього змінами і доповненням забезпечує вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу, зокрема, в законі зазначаються права приватної власності.

Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 р. визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в новій редакції від 22 червня 1993 р. визначає економічні, соціальні й правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, які є формою підприємництва громадян України.

І нарешті, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яка прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. записано: “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”.

Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд з існуючими законодавчими актами Верховна Рада України у 1996 р. прийняла Закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та “Про рекламу”, у травні 2000 р. було ухвалено Закон України “Про природні монополії”, а у січні 2001 р. - Закон України “Про захист економічної конкуренції” тощо.

Основними недоліками правового забезпечення підприємництва в Україні є неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва.

В останні роки Президентом України і урядом було прийнято ряд рішень, які стосуються удосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного дерегулювання у сфері підприємництва.

Насамперед це стосується внесення змін до процесів регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, упорядкування планових (позапланових) перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами.

Господарський кодекс Україні містить такі розділи:

Основні засади господарської діяльності (участь держави у сфері господарювання, захист суб'єктів господарювання та споживачів, сутність та принципи підприємництва, права та відповідальність підприємців, державна підтримка підприємництва, припинення підприємницької діяльності, некомерційне господарювання).

Суб'єкти господарювання (утворення, установчі документи, державна реєстрація, припинення діяльності суб'єкта господарювання, види та організаційно-правові форми підприємств, структура та управління підприємством, майно підприємства, його відносини з іншими суб'єктами, зовнішньоекономічна та соціальна діяльності підприємства, об'єднання підприємств, громадяни-підприємці).

Майнова основа господарювання (правовий режим майна суб'єктів господарювання, гарантії та захист майнових прав, використання природних ресурсів, використання прав інтелектуальної власності, цінні папери, корпоративні права).

Господарські зобов'язання (види господарських зобов'язань (майнові організаційні), господарські договори, ціни та ціноутворення, визнання суб'єкта банкрутом).

Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські та адміністративні санкції.

Особливості правового регулювання окремих галузей господарювання (торговельної діяльності, комерційного посередництва, перевезення вантажів, капітального будівництва, інноваційної та фінансової діяльностей, особливості комерційної концесії).

Зовнішньоекономічна діяльність.

Спеціальні режими господарювання (спеціальні економічні зони, концесії, морська економічна зона тощо).

Закон України “Про господарські товариства" містить такі розділи.

Визначення та види господарських товариств.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та(або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств відносяться: повні товариства, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства.

Установчі (засновницькі) документи.

Повне та командитне товариства утворюються та діють на основі установчого (засновницького) договору.

Товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерне товариство діють на основі установчого договору та статуту.

Найменування товариства.

Права учасників товариства:

а)брати участь в управлінні справами товариства у порядку, що визначається в установчих документах;

б)брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частку;

в)одержувати інформацію про діяльність товариства (баланси, звіти, протоколи зборів);

г)вийти з товариства.

Обов'язки учасників:

а)дотримуватися вимог установчих документів і виконувати рішення органів управління;

б)не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

в)вносити внески. Внесками учасників товариства можуть бути будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами, майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти. Внесок становить частку учасника в статутному фонді.

Органи управління: загальні збори та правління.

Далі в законі характеризуються окремі види господарських товариств.

2.3 Зміст установчих документів та їх підготовка

До установчих (засновницьких) документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить рішення про її утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства - це його мала конституція, його основний закон. Статут затверджується власниками підприємства.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Засновницький договір - це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб' єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Засновницький договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) підприємства.

Статут підприємства являє собою подальшу деталізацію положень, що містяться в установчому договорі. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єктом господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Принципи розробки найменування підприємства.

Найменування вказується в засновницьких документах підприємства і повинно містити зазначення виду підприємства (приватне, товариство, акціонерне товариство, державне), для повних і коман- дитних товариств - прізвища (найменування) учасників та інші необхідні відомості (наприклад, завод, фабрика, майстерня тощо). Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Багато хто вважає це питання неважливим. Однак, у міру розвитку ринку найменування стає важливою проблемою. Не дарма засновники закордонних фірм оголошують конкурси та сплачують великі гроші за влучну назву.

Виходячи з практики, сформульовані принципи розробки назви підприємства, а саме:

незмінність (до назви звикають, вона міцно утримується у пам'яті). Це полегшує ділові контакти. Неможливо уявити, щоб всесвітньо відомі фірми “Дженерал Моторс”, “Пежо”, “Рено”, “Міцубісі”, ІВМ раптом перейменували;

асоціації з продукцією, що випускається. Бажано, щоб назва підприємства пов' язувалась у людей з характером його діяльності, продукцією та іншими характерними рисами, наприклад, Автозаз, Ін- комбанк. Вдало підібрана назва сприяє створенню оригінальної емблеми, товарного знака підприємства. Слід уникати надмірної жорсткості у визначенні характеру діяльності, тому що він може змінитися, наприклад, внаслідок диверсифікації;

стислість, естетичність, щоб шляхом заміни літер, їх пере- становлення або додавання не можна було трансформувати у хибну назву, що привело б до падіння престижу фірми. Обережність потрібна і при використанні абревіатури;

застосування іноземних слів тільки тоді, коли немає еквівалента у мові даної країни;

прийнятність для іноземців. Назва не повинна нагадувати нецензурні, неприємні на слух слова чи поняття, які не сприяють авторитету фірми.

2.4 Формування початкового підприємницького капіталу

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд - це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, “ноу-хау”, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, а також одержані в кредит та під заставу.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в установчих (засновницьких) документах. Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства - суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) - 100 мінімальним заробітним платам.

Статутний фонд є не тільки підставою для державної реєстрації, але і стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми). Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва.

Обсяг статутного фонду закріплюється в засновницькому договорі та статуті підприємства (фірми). Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку тощо, які передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням зборів учасників підприємства.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Таким чином, підприємницький капітал охоплює певні капі-

талоутворюючі елементи, а саме:

усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), які використовуються підприємцем на законній підставі (не лише як об'єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

матеріальні оборотні елементи виробництва (сировину і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання);

оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

інтелектуальну власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик - все те, що прийнято називати “ноу-хау”.

Отже, величину підприємницького капіталу (Кп) можна обчислити за формулою:

Кп = Те + Мое + К0 + В,

де Те - технічні елементи;

Мое - матеріальні оборотні елементи;

Ко - оборотні кошти в грошовій формі;

Він - інтелектуальна власність (нематеріальні активи).

Початковим прийнято називати капітал, що вкладається у будь-яку власну справу з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому.

Необхідний розмір початкового (стартового) підприємницького капіталу визначається на основі економічних розрахунків щодо конкретного проекту, розробленого стосовно прийнятої нової підприємницької ідеї.

2.5 Державна реєстрація підприємницької діяльності

Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєстрація. Право на здійснення підприємницької діяльності суб'єкт набуває лише після акту державної реєстрації такої діяльності, інакше вона є незаконною.

Розглянемо порядок державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської (районної) ради за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу;

- установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

- рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

- документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

- реєстраційну картку встановленого зразка;

- документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підписи фізичних осіб на установчих документах засвідчуються нотаріусом.

При створенні у процесі приватизації та(або) корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки акцій, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина- платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

Органи держвлади можуть вимагати експертного висновку щодо екологічного, санітарного і протипожежного стану для реєстрації підприємства.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні, фізичної особи - два робочих дні з дати надходження документів для проведення реєстрації. Свідоцтво про державну реєстрацію повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано) засновнику не пізніше наступного робочого дня з дати реєстрації.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код грома- дянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах Державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, організаційної форми господарювання або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності справляється плата (реєстраційний збір), яка становить для громадян-підприємців 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності справляється потрійний розмір відповідного реєстраційного збору.

За кожний прострочений день реєстрації орган реєстрації повинен сплачувати заявнику 20 % реєстраційного збору, але не більше розміру плати за реєстрацію. Для окремих видів підприємницької діяльності необхідне ліцензування після реєстрації.

2.6 Права, обов'язки та відповідальність суб'єкта підприємницької діяльності

До підприємницької діяльності висуваються багатогранні економічні, соціальні, правові й навіть політичні вимоги. Підприємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення - наповнювати ринок новими товарами і послугами, до того ж за якомога низькими цінами. Отже, підприємець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству.

Великої ваги у цьому зв'язку набуває чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов'язків і відповідальності, особливо визначення правового статусу підприємця. Зокрема, це насамперед стосується України, де підприємництво робить лише перші кроки і нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Розглянемо більш детально правовий статус підприємця, тобто його права, обов'язки та відповідальність.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь- які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів;

- встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

- отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий

дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб:

- укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, що приймаються на роботу за наймом;

- здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством, та її своєчасне одержання працівниками;

- забезпечувати належні і безпечні умови праці, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

- не завдавати шкоди довкіллю;

- не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

...

Подобные документы

  • Поняття і сутність підприємництва та бізнесу. Організаційно-правові форми провадження господарської діяльності та класифікація суб’єктів підприємництва. Бізнес-план підприємства, як основа управління ним. Використання спрощеної системи оподаткування.

    курсовая работа [81,2 K], добавлен 21.12.2011

  • Основні напрямки державної підтримки малого підприємництва. Вивчення особливостей страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Аналіз заходів, направлених на вдосконалення структури українського експорту. Розгляд поняття нетарифних бар'єрів.

    дипломная работа [85,8 K], добавлен 25.03.2010

  • Характеристика підприємства як суб’єкта господарювання. Аналіз цілей і видів діяльності. Визначення місії, перспективних цілей, факторів макро- та мікро середовища. Аналіз сильних та слабких сторін підприємства. Дослідження проблеми, шляхи її вирішення.

    курсовая работа [119,4 K], добавлен 11.02.2011

  • Дослідження підприємства як суб'єкта господарювання. Визначення місії та перспективних цілей діяльності підприємства за допомогою "дерева цілей". Проведення SWOT-аналізу діяльності ЖКУВП "Біатрон-3" з метою вибору стратегії розвитку підприємства.

    курсовая работа [742,1 K], добавлен 07.09.2010

  • Вибір організаційно-правової форми підприємства на прикладі ПП "Дизайн+". Формування функцій менеджменту. Розгляд сильних та слабких сторін підприємства. Опис організації та проектування операційних систем, комунікаційного процесу та управлінської праці.

    курсовая работа [336,4 K], добавлен 18.05.2014

  • Уточнення економічної сутності потенціалу підприємства, виявлення його специфічних особливостей. Характеристика методів дослідження економічного потенціалу торгівельного підприємства. Інформаційне забезпечення діагностики потенціалу підприємства.

    магистерская работа [1,4 M], добавлен 27.04.2014

  • Дослідження ефективності роботи підприємства. Характеристика сутності і теорій лідерства. Розгляд міжособистісних стосунків між менеджерами та підлеглими як особливого джерела влади в організації. Ситуаційний підхід до використання стилів керівництва.

    курсовая работа [307,7 K], добавлен 13.03.2019

  • Теоретичні основи діловодства як галузі наукових знань і сфери практичної діяльності. Розгляд еволюції організації діловодства, характеристика сучасного стану документообороту. Дослідження особливостей нормативного і методичного забезпечення діловодства.

    автореферат [15,5 K], добавлен 07.11.2014

  • Характеристика форми організації підприємства, законодавча база, відмінності від інших форм господарювання. Формування функцій менеджменту. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень на ПП "Готель Профспілковий". Система робіт з документами.

    курсовая работа [329,9 K], добавлен 24.04.2014

  • Розвиток підприємництва як необхідна умова розвитку держави. Підприємницька діяльність в Україні, етапи розвитку та вплив на неї різних факторів. Сутність та види, ознаки та суб'єкти підприємництва. Поняття менеджменту підприємницької діяльності.

    реферат [115,8 K], добавлен 23.02.2009

  • Дослідження економічної сутності оборотних активів підприємства. Розгляд джерел формування оборотних коштів, аналіз показників їх стану, розміщення та ефективності використання. Шляхи оптимізації оборотних коштів ТОВ "Глобинський м’ясокомбінат".

    курсовая работа [386,2 K], добавлен 05.04.2015

  • Маркетингова діяльність підприємства. Управління трудовими ресурсами в ТД "Ніжин". Дослідження можливості впровадження концепції стратегічного управління. Прогноз діяльності підприємства на короткострокову перспективу. Організаційна культура підприємства.

    отчет по практике [1,3 M], добавлен 12.03.2015

  • Визначення теоретичних основ мотивації праці персоналу підприємства, їх форми, методи і основні види. Характеристика соціально-економічного стану країни. Механізм преміювання робітників організації та удосконалення шляхів їх підвищення на ЗАТ"Геркулес".

    курсовая работа [139,0 K], добавлен 12.02.2011

  • Характерні риси розвитку соціально-економічних систем. Основні принципи організації виробничого процесу. Формування виробничої структури підприємства. Організація трудових процесів і значення нормування праці. Основи оперативного керування виробництвом.

    лекция [90,5 K], добавлен 03.07.2009

  • Дослідження бізнес-середовища функціонування підприємства та прогнозування параметрів кон’юнктури вітчизняного ринку. Практика корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Складання програми відповідних маркетингових заходів, стимули та перешкоди.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 08.07.2014

  • Управління знаннями як сучасна концепція менеджменту, визначення поняття інтелектуального капіталу. Створення сучасними світовими компаніями-лідерами організацій, що самонавчаються. Дослідження підходів до управління знаннями в організації ПАТ "Темп".

    курсовая работа [465,3 K], добавлен 10.12.2012

  • Вивчення сучасних методів становлення психологічних взаємовідносин в апараті управління. Визначення шляхів, форм, методів та зв’язків взаємопов’язаних елементів, що складають систему ділових взаємовідносин. Якісні ознаки поведінки керівника організації.

    курсовая работа [71,5 K], добавлен 18.06.2013

  • Класифікаційні ознаки персоналу за категоріями посад в організації. Альтернативні форми наймання персоналу в організацію: лізинг та хедхантинг. Специфіка процесу управління персоналом у багатонаціональних організаціях. Формування кадрового резерву.

    контрольная работа [1,1 M], добавлен 17.11.2010

  • Дослідження поняття та етапів бюджетування - процесу розрахунку й узагальнення фінансових показників, що передбачає деталізацію фінансових планів підприємства в грошовому і натуральному вираженні на конкретний період часу. Види бюджетів підприємства.

    курсовая работа [105,3 K], добавлен 22.03.2011

  • Методологічні засади дослідження стратегії розвитку торгівельної організації. Зміст та форми стратегії розвитку організації. Критерії оцінки ефективності впровадження стратегії організації. Модель формування та впровадження стратегії ТОВ ВО "Еко-плюс".

    дипломная работа [111,4 K], добавлен 22.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.