Філософія менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія менеджменту



Філософія менеджменту - це система ідей, поглядів і уявлень менеджерів, про природу людини і суспільства, завданнях управління і моральних принципах поведінки менеджерів, вироблена переважно дослідним шляхом. Приміром, вас можуть засудити, якщо ви відкрито ображаєте підлеглого, дивіться на нього з підозрою або антипатією, нетерпимо ставитеся до тих, хто нижче вас за посадовим рангом чи соціальним станом. Якщо менеджер поводиться не так, як думає, то це означає, що він не володіє чітко вираженою філософією.

1. Поняття «менеджмент»: сучасні підходи до розуміння

“Менеджмент” - це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

“Менеджмент” - це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” - рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов'язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме: менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; менеджмент - це влада та мистецтво керування; менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

перші вважають, що менеджмент - це професія орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;

другі вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

треті вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

В останні роки спостерігається певна конвергенція поглядів на те, що ж таке менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи, які і є предметом вивчення курсу “Менеджмент” як навчальної дисципліни.

При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши на пам'ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху”.

Робота менеджерів саме і полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів для досягнення цілей (елементів виходу) організації. Як менеджери досягають цього? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту: 1) планування; 2) організацієїя; 3) керування; 4) контролю.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок - планування, у вівторок - організація і т. д.). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

2. Менеджмент як спосіб перетворення навколишнього світу

фокусується на ролі гуманістичної складової сучасного менеджменту як соціокультурного явища. Критерієм успішності управлінської діяльності замість лініаризованої економічної ефективності за часів індустріалізму стає здатність враховувати безліч часто суперечних один одному умов. Завданням менеджменту стає своєчасне ефективне забезпечення інноваційності у кожній організації. Такий інноваційний менеджмент має бути світоглядно-орієнтованим, рефлексивним, синергетичним, екологічним, конструктивним. Формування багатополюсного світоустрою в умовах глобалізації та інтернаціоналізації висуває інші, гуманізовані вимоги до системи суспільних та особистісних цінностей і актуалізує перехід до нової моделі менеджменту, де визначальними стають духовне багатство і соціальні цінності, де змінюється ставлення людини до матеріального багатства, відбувається усвідомлення ролі економічних благ як засобу досягнення високого рівня соціальних стандартів. Соціальний розвиток України в умовах глобалізації обумовлює необхідність підготовки менеджерів нової формації, здатних ефективно працювати за новими умовами.



3. Філософська рефлексія складових явища менеджмент

Менеджмент освіти є відносно новою галуззю знань для вітчизняного керівника - практика і дослідника педагогічної науки, оскільки криза сучасної освіти є наслідком кризи соціального управління, під тиском якої самозруйнувався соціальний організм СРСР, сформувався організаційний контур СНД і розбудовується Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Значущість поставленої проблеми стає особливо зрозумілою у зв'язку з суперечливими поглядами на стан національної і світової системи освіти у контексті Болонського процесу. Суть полеміки достатньо проста і очевидна: є криза або її немає? Якщо залишити осторонь різні проміжні вислови і думки, то, по суті, формулюються дві взаємовиключні точки зору.

Перша: вся вітчизняна освіта (деякі заявляють, що й світова), всі її структури, включно з управлінням, переживають багаторічну глибоку і затяжну кризу. Причина цього полягає у переході світової спільноти від індустріальної до інформаційної фази розвитку.

Друга: ніякої кризи освіти в нашому суспільстві немає, відбувається природний процес її реформування, пов'язаний з об'єктивними, частково суб'єктивними і неминучими труднощами та суперечностями. Більш того, саме освіта, стверджують прихильники другої позиції точки зору, виявилася тією єдиною системою діяльності нашого суспільства, яка не тільки не втратила свого потенціалу, але і в складних умовах глибокої соціальної й навіть соцієтальної кризи досягла помітних позитивних результатів.

Гострота проблеми полягає у потребі демократизувати освіту, оскільки серед найпомітніших явищ у світовій вищій освіті останніх десятиріч ХХ століття є її поступове перетворення з суто елітарної, що охоплювала незначний відсоток молоді студентського віку, спершу в масову, а пізніше, на початку ХХІ століття, - в загальну. Це явище супроводжується серйозними для урядів країн, навіть більш демократичних, ніж Україна, соціальними потрясіннями, запобігти яким можливо тільки демократизацією галузі освіти і суспільства.

Розбудова менеджменту освіти має світоглядно-ідеологічний вимір, оскільки нові способи світоусвідомлення, розвиток багатоваріантної соціальної уяви, надзвичайно розвинена здатність особистості до самоорганізації і соціальної відповідальності перед собою і суспільством - ось найбільш потужний інструмент коеволюції людини і суспільства у ХХІ столітті, оскільки основні здобутки людством нових можливостей у контексті його сучасної еволюції сьогодні лежать не у сфері найновіших біотехнологій і не у сфері генної інженерії.

Актуальності проблемі демократизації управління галуззю освіти надає практика управління, що склалася за роки становлення незалежної України. Ця практика управління, на жаль, поступово бюрократизується, вступаючи у протиріччя з ліберальною моделлю розбудови українського суспільства. Майже усі ключові рішення приймаються на рівні Міністерства освіти і науки України. В країні діє достатньо жорстка система ліцензування спеціальностей і спеціалізацій, у якій участь громадянського суспільства зведена нанівець. Акредитація вищих навчальних закладів має формалізований характер і є обтяжливою для учасників освітнього процесу. Застарілі стандарти підготовки фахівців обмежують динамічність вищих навчальних закладів на сучасному ринку освітянських послуг, а наявність ступенів молодшого спеціаліста і спеціаліста у структурі національної системи освіти є анахронізмом. У той же час своєчасно невизначене положення бакалавра і магістра у структурі вітчизняного ринку робочої сили суттєво гальмує розвиток галузі у напрямку формування єдиного європейського простору вищої освіти.

Система місцевого самоврядування через запроваджену систему збору податків і технології розробки державного бюджету на наступний рік, а також через форми реалізації так званого державного замовлення на підготовку фахівців практично виключена з процесу управління регіональною освітою.

В українському суспільстві давно назріла гостра потреба докорінної демократизації галузі освіти, що пов'язана з організацією навчально-виховного процесу і підходами до визначення місця і ролі студента у ньому. До цього нас спонукають декілька чинників. Коли сьогодні ми використовуємо ідею про необхідність «повернення суб'єкта в освіту», то маємо на увазі цілісну людину як суб'єкт. Цінністю тут є не стільки розум людини, що здатен накопичувати теоретичні й практичні знання й навички, скільки її здатність до інноваційної діяльності й цілеспрямованого запровадження у практику нових зразків продукції і послуг.

Типовим для вітчизняних соціальних відносин довгі роки була відсутність свободи вибору як у побутовій сфері, так і у професійній. Позиція «виконавець, людина-гвинтик» не створювала умов для вибору, для прийняття рішень, для самовизначення, не дозволяла удосконалюватися у рефлексії, а виконання вказівок - у розумності. Соціальне замовлення на такого спеціаліста система національної освіти вправно виконувала протягом багатьох років панування «совдепії». Проте наразі настала принципово інша доба - сьогодні потрібен конкурентноспроможний фахівець, який є самодостатнім й надзвичайно самоорганізованим.

Широка демократизація у сфері освіти передбачає формування якісно нової управлінської культури молоді і професорсько-викладацького складу навчальних закладів усіх рівнів акредитації незалежно від форм власності, - це є неодмінною умовою формування розгалуженого і здатного до самовідтворення громадянського суспільства, в якому функція управління має бути «розлита по головах» усіх його суб'єктів, як це робиться у інших країнах світу.

Сучасний менеджмент освіти вимагає всебічної соціально-філософської рефлексії, тому що інші сучасні наукові підходи до аналізу цього явища через їхню однобічність та фрагментарність є недостатніми для розуміння його сутності і змісту, а тому і для ефективної соціальної управлінської практики. Передусім йдеться про зміну парадигми менеджменту освіти в умовах переходу людства до інформаційного суспільства, відмінною ознакою якого стала людиновимірність. Філософія освіти має розкрити суть терміну «менеджмент освіти» і його зв'язки з родовим поняттям «управління», а також такими видовими поняттями, як «управління технічними системами», «управління біологічними системами», «адміністративний менеджмент», «соціальне управління», «управління соціальними процесами» та ін.

Спрощене визначення менеджменту виглядає наступним чином: менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.

Взагалі поняття «менеджмент» можна розглядати з різних точок зору, кожна з яких відкриває нові грані цього предмета. Мається на увазі, що його можна розглядати: як процес (діяльність) і продукт; як суб'єкт і об'єкт; як структуру і технологію; як формальну або задекларовану владу і неформальне лідерство; як природний дар і фахову освіту; як науку і мистецтво. Саме тому існує велика кількість визначень цього явища. Серед найбільш поширених є, наприклад, такі визначення менеджменту:

1. Менеджмент розглядається як вид діяльності людини, спрямований на досягнення поставленої мети. Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток суспільства. Він є його результатом.

2. Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці формують організації та керують ними шляхом встановлення цілей і розроблення способів їх досягнення. Цей процес є інформаційним процесом, тобто процесом формування, сприйняття, передачі, обробки і зберігання управлінської інформації.

3. Менеджмент трактується як ієрархічна організаційна структура, в межах якої реалізуються функції управління. У свою чергу, ієрархія апарату управління знаходить своє конкретне відображення в системі управління організацією. Таким чином, апарат управління є складовою частиною будь-якої організації і збігається з поняттям «менеджмент». Без нього організація як цілісна складова не може існувати і працювати ефективно.

4. Менеджмент розглядається як категорія людей, професійно зайнятих управлінням. Уміння ставити і реалізовувати цілі Ф.Тейлор визначав як мистецтво точно знати, що належить зробити і як зробити це найкраще і найдешевшим способом. Цим мистецтвом повинна володіти певна категорія людей - менеджерів, робота яких і полягає в організації і керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення мети. Головним завданням управлінського персоналу є ефективне використання і координація всіх ресурсів організації (капіталу, будівель, обладнання, матеріалів, персоналу, інформації).

5. Менеджмент тлумачиться як наука та мистецтво соціального управління. У XX столітті менеджмент став самостійною галуззю знань, наукою, що має свої специфічні проблеми і способи їх вирішення. Наукові основи цієї дисципліни подано у вигляді концепцій, теорій, принципів, способів і систем управління. Менеджмент як наука спрямовує свої зусилля на пояснення природи управлінської праці, встановлення зв'язку між причиною і наслідком, вияву факторів і умов, за яких спільна праця людей є більш корисною і ефективною.

На підставі викладеного вище можна констатувати, що менеджмент освіти є підвидовим поняттям менеджменту або соціального управління, що, у свою чергу, є видовим поняттям родового явища - управління. Будь-який менеджмент - управління, але не будь-яке управління є менеджментом, оскільки поряд з ним існує управління технічними системами і управління біологічними системами. Менеджер освіти у такому випадку - це суб'єкт, що здійснює управління навчально-виховним процесом, навчальним закладом або галуззю. Філософія освіти, узагальнивши існуючі підходи до визначення сучасного менеджменту, має на меті висвітлити ґенези, природу, сутність, зміст, форми, види та рівні менеджменту освіти.



4. Мета і засоби менеджменту

менеджмент неокласичний адміністративний економічний

Мета - дуже важливе поняття в менеджменті. Не можна в ній бачити тільки уявлення про майбутнє. Вона має складну структуру.

Мета менеджменту - це ідеальний образ необхідного, можливого і бажаного стану керованої системи (об'єкта управління). Якщо розуміти, що керуюча система використовується в керованому, то стане зрозуміло, що в ідеалі мета інтегрує діяльність і тієї й іншої.

Управління здійснюється для того, щоб досягти такого стану керованої системи, яке в уявленні менеджера є найкращим. Це уявлення містить розуміння дії об'єктивних законів (необхідне), досвід помилок і досягнень, оцінки реальностей (можливе) і фантазії щодо майбутнього (бажання).

Звичайно, можна ототожнити поняття мети і результату. Практично багато менеджерів так і роблять. Але це невірно і в науковому, і в практичному плані. Мета - щось більше, ніж результат. Це маяк, який визначає шлях руху. Мета відображає цінність результату і його досяжність. Але сама мета недосяжна. Вона відсувається в міру руху до неї і веде до нових результатів. Мета і результат не можуть повністю збігатися.

Вищеназвані елементи цілі можуть перебувати в різних співвідношеннях. Ретельний облік дії об'єктивних законів робить менеджмент науковим, визначає науковий підхід. Переважання фантазії і ефемерних бажань перетворюють управлінську діяльність в суб'єктивізм і волюнтаризм. Якщо головна увага приділяється оцінці можливостей і використанню досвіду, то управління стає обережним, прагматичним. Це непогане управління, але в ньому зникає розуміння перспективи.

Звідси важливою є здатність менеджера відокремити бажане від небажаного, можливе від неможливого, необхідне від випадкового. Мета повинна розроблятися аналітично, вона залежить від обліку всіх факторів її формування - інформації, методології, професіоналізму, організації розробки, усвідомленого досвіду, інтуїції менеджера.

При цьому не можна не враховувати, що цілі можуть бути різними.

І науці, і практиці необхідна класифікація цілей. Науці - для глибшого розуміння ролі мети в менеджменті, практиці - для більш обґрунтованої розробки і вдалого вибору мети.

Класифікувати цілі можна за різними критеріями. За масштабами можна виділити цілі локальні і загальносистемні; за формулюванням - чіткі і розмиті; по області діяльності - економічні, соціальні, організаційні, технологічні, в іншому ракурсі цього критерію - виробничі, маркетингові, цілі управління персоналом, проектні ; з тимчасового лагу - стратегічні і тактичні; за змістом - структуровані і неструктуровані; за значимістю - доленосні і незначні.

Мета визначає всі характеристики менеджменту. Вона є головним фактором методології, несе в собі організаційно і соціально інтегруючий заряд, закладається в основу стратегічної програми розвитку організації, дозволяє готуватися до можливих змін.

Але така роль мети залежить від її змісту і класифікаційної приналежності. Звичайно, мета дрібна, недалекоглядна, незначна не забезпечує ефективного управління. Розробка і формулювання мети є найважливішою функцією менеджменту. В умовах нестабільності економічної обстановки роль мети підвищується, а й розробка її ускладнюється.

Оскільки мета - це бачення майбутнього, вона несе в собі і елемент індивідуальності менеджера, його мистецтво розуміти обстановку і передбачити зміни.

5. Генеза та класифікація видів менеджменту

Пояснення ґенези менеджменту освіти вимагає висвітлення походження, виникнення, а в більш широкому значенні - зародження та процесу розвитку менеджменту освіти як специфічного соціального явища. Таке висвітлення необхідно здійснити у формі теоретичного пізнання субстанції, що лежить в основі суспільства, оскільки освіта є його складовим елементом поряд з наукою, культурою, релігією, мистецтвом та іншими соціальними інститутами, що обслуговують самовідтворення суспільства.

Менеджмент як вид загальної людської діяльності існує відтоді, відколи виникла необхідність у спільній діяльності людей. За висловом нобелівського лауреата Г.Саймона, коли дві людини спільними зусиллями пересувають камінь, який поодинці з місця не зрушити, виникає зародження менеджменту як загальнолюдської практики. Проста дія набуває двох основних властивостей: мети (пересунути камінь) і спільності (декілька чоловік об'єднують свої зусилля для виконання завдання, яке нездійсненне без такого об'єднання). Відтак менеджмент у найширшому сенсі може бути визначено як діяльність групи людей, що поєднують свої зусилля для досягнення спільної мети.

Кожна історична епоха вносила свої корективи у співвідношення між суб'єктами менеджменту, методами стимулювання, масштабами організації самого процесу, але тільки у ХХ столітті з'явилися і стали розвиватися наукові підходи до цього явища. Далеко не випадковим є те, що ХХ століття називають «століттям менеджменту», оскільки прогрес, досягнутий саме у цей час, багато в чому забезпечений успіхами у соціальній практиці.

Поява наукової концепції менеджменту як особливої сфери управлінської діяльності на початку XX століття була об'єктивно зумовлена виникненням масового виробництва, що вимагало кваліфікованого управління великими багатоцільовими виробничо-комерційними підприємствами, де функції володіння власністю і управління діяльністю були вперше розділені. Науковий менеджмент став основною формою організації соціально-виробничих процесів, утілюючи сукупність раціональних методів і організаційних важелів управління.

Дійсно, під менеджментом до 70-х років XX століття розуміли управління лише виробничою сферою. Однак уже протягом наступного десятиріччя Пітер Друкер вимушений був визнати необхідність поширення терміну «менеджмент» і на інші галузі діяльності: управління банками, туристичним бізнесом, державними установами.

Розповсюдження поняття «менеджмент» на сферу освіти є цілком закономірним. У ринковій моделі розвитку суспільства заклади освіти є комерційними організаціями, оскільки надають послуги населенню, а це, у свою чергу, вимагає ефективного управління. Саме це й сформувало потребу у специфічному виді організаційної діяльності фахівців з управління - менеджменті освіти.

6. Етапи розвитку менеджменту: - протоменеджмент; - табу-тотемний етап; - полісно-державний етап; - церковно-релігійний етап; - етап зародження наукового менеджменту

- протоменеджмент - виділено етап протоменеджменту, що складається з трьох періодів, а саме: табу-тотемного, полісно-державного, церковно-релігійного; на його основі відбувається момент зародження менеджменту, що логічно пов'язується з підйомом почуття особистості в історії, до якого значних зусиль доклала церква; етап становлення датується початком ХХ століття, а завершується сходженням з історичної арени індустріальної цивілізації, тобто наприкінці ХХ століття; етап функціонування розпочався з наступом інформаційної доби (на початку ХХІ століття) і характеризується глобалізацією управління, поглибленням демократичних тенденцій, поступовим переходом важелів управління до громадянського суспільства; етап подальшого розвитку має наступити в момент залучення до управління всього населення планети і має ознаменуватися сходженням зі сцени держави;

Етап розвитку церковно-релігійної лексики розпочався задовго до прийняття християнства (Х ст.), бо саме тоді «формувався вербальний апарат основних релігійних понять» більша частина яких з Х ст. була прийнята новою вірою. Цей аргумент є підставою вважати дохристиянський період часом зародження церковно-релігійної лексики.

7. Існуючі парадигми менеджменту

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент (її нерідко називають новою управлінською парадигмою) є наступні принципові положення.

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успіх організації визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Остання характеризується як сукупність змінних, котрі перебувають за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це, насамперед, усі ті організації, а також люди, що зв'язані з даним підприємством у силу виконуваних ними цілей і завдань: постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні союзи, торгові організації, суспільства споживачів, урядові органи та ін. Крім того, існує ніби другий ряд перемінних зовнішнього середовища - соціальні фактори й умови, що, не роблячи прямого впливу на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, прийняті її менеджментом. Найважливіша роль тут належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним факторам і змінним.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом змінних, що роблять безпосередній вплив на процес перетворень (виробництва продукції, послуг). Це структура підприємства, його культура і ресурси, у складі яких величезна роль приділяється людям, їхнім знанням, здібностям і мистецтву взаємодії. Незважаючи на те, що ці фактори діють у межах організацій, вони також не завжди знаходяться під прямим контролем менеджменту, тому що організації у своїй діяльності залежать від енергії, інформації й інших ресурсів, що надходять ззовні.

Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся організація всередині підприємства є не що інше як відповідь на різні за своєю природою впливи ззовні. Його центральний момент - ситуація, тобто конкретний набір обставин, що впливають на роботу організації в даний період часу. Звідси випливає визнання важливості специфічних прийомів, за допомогою яких виділяються фактори, впливаючи на які можна ефективно досягти мети.

Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми, що працюють в організації. Нова роль людини як ключового ресурсу зажадала від менеджерів зусиль в створенні умов для реалізації закладених у ньому потенцій до саморозвитку. Звідси - необхідність уваги до таких факторів, як організаційна культура, різні форми демократизації управління, участь працюючих у прибутках, власності, управлінні, стиль керівництва і лідерство. Найважливішою характеристикою менеджменту на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях - когнитариат, міць якого ґрунтується на знанні та використанні інтелекту, а не мускульної сили. Когнитариат, що має доступ до інформації і наділений високою культурою, не може розглядатися як один з економічних факторів виробництва, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає центральним завданням менеджменту. У відомій книзі Дж. Нейсбита і П. Ебедина "Перебудова корпорації" дана наступна характеристика нових відносин між організацією і працюючими в ній людьми:

* кращі та найбільш обдаровані люди тягнуться до тієї корпорації, що забезпечує персональний ріст;

* менеджер - це не просто керуючий, а людина, що виконує роль судді, учителя, наставника;

* люди хочуть мати частку в капіталі своєї компанії, і кращі компанії забезпечують їм таку можливість;

* найм працівників краще робити за контрактами з персоналом;

* автократичне управління повинно поступитися місцем більш демократичним системам; на зорі інформаційного суспільства здійснюється масований перехід від проблем формування інфраструктури до проблем підвищення якості життя.

Нова парадигма зажадала перегляду принципів управління, тому що старі перестають "працювати" в умовах підприємницьких структур. У 90-і роки в принципах головна увага звертається на людський або соціальний аспект управління: менеджмент спрямований на людину, на те, щоб робити людей здатними до спільних дій, робити їхні зусилля більш ефективними; менеджмент невіддільний від культури, заснований на чесності і довірі до людей; менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат; етика в бізнесі є золотим правилом менеджменту.

8. Класичні та неокласичні теорії менеджменту. Школа людських відносин і поведінкових наук. Кількісний підхід у менеджменті

Класична теорія ( підхід) менеджменту включає дві школи:

а) школу наукового управління;

б) адміністративну школу (класичну теорію організації).

Появу цієї школи пов'язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл. А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії "Дженерал Моторе".

Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить успіх організації.

Суттєвий вклад у теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США. Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці. Сьогодні, при переході до економічних, демократичних методів керівництва народним господарством, доцільними будуть думки Емерсона про організацію системи управління на підприємстві.

Тип організації, який існував до цього, можна назвати командним, бюрократичним, тому що він створений не для раціонального виробництва, а для зручності роботи управлінського апарату. Емерсон говорив, що необхідно перевернути весь адміністративний цикл. Піднімаючись доверху адміністративними східцями, ми переконуємося, що це існує не для задоволення тих, хто працює нижче. Майстер робить на заводі не для того, щоб зняти відповідальність із завідувача, а для того, щоб керувати робітниками для обслуговування їх. Ми лише сьогодні можемо по-справжньому оцінити глибину і розумність цих слів: перехід до економічних методів управління дає нам розуміння тієї простої істини, що не виробництво повинно підлаштовуватися до управління, а, навпаки, управління повинно обслуговувати виробництво. У цьому його зміст і користь.

Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед адміністративним кадрам.

А. Файолю належить розробка ряду принципів адміністративного управління, які, на його думку, є універсальними для будь-якої організації. Ці принципи не втратили свого значення і нині.

1. Влада невіддільна від відповідальності. Ми звикли це формулювати так: "Одержав права - неси відповідальність". Це, звичайно, правильно. Але сьогодні особливо важливий зворотний бік цього принципу: "Наклали відповідальність - дайте права".

2. Розподіл праці при спеціалізації. Користь спеціалізації широко відома. Але відомо також, що зв'язаний з нею розподіл праці має свої межі, за якими йде втрата ефективності.

3. Єдність розпоряджень. Робітник повинен одержувати вказівки тільки від одного керівника.

4. Дисципліна. Головна ідея полягає в тому, що дисципліна обов'язкова для всіх. Але оскільки керівництво завжди здійснюється зверху донизу, то можна сказати, що дисципліна така, який і керівник. Файоль пов'язував дисципліну з повагою і зовнішніми проявами.

5. Єдність керівництва. Це розкривається так: "Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, які мають спільну мету". Тут, по суті, закладаються основи цільового управління.

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним. Це означає, що інтереси робітника або групи робітників не повинні переважати над інтересами підприємства в цілому. Якщо інтереси розходяться, то керівник повинен їх примирити.

7. Винагорода. Файоль вважає, що винагорода та метод оплати праці повинні бути справедливими і максимально задовольняти як співробітників, так і роботодавців.

8. Централізація. Нова думка тут полягає в тому, що централізація має розумну міру. В загальному випадку - чим більше підприємство, тим менше повинно бути централізації.

9. Ієрархія. Тут проводиться актуальна сьогодні думка про необхідність мінімальних ієрархічних сходинок, а також про користь горизонтальних зв'язків у системі управління.

10. Порядок. Файоль ділить порядок на "матеріальний" - порядок речей і "соціальний"- порядок людей. Стосовно речей порядок означає: "Всьому своє місце, і все на своєму місці"; стосовно людей: "Кожному своє місце, і кожен на його місці. Йдеться про необхідність точних знань виробництва і робітників з можливостями і потребами.

11. Справедливість. Вона забезпечується лояльністю і відданістю персоналу - з одного боку, добротою і об'єктивністю адміністраторів - з іншого.

12. Стабільність персоналу. Файоль розглядає плинність кадрів як причину і одночасно як наслідок неефективного керівництва. Стабільність персоналу - перша ознака доброго керівництва.

13. Ініціатива. Адміністратор повинен стимулювати ініціативу знизу. Дуже сучасний принцип.

14. Корпоративний дух Мова йде про важливість колективізму в роботі підприємства. Тому принцип "розділяй і володій" в управлінні виробництвом застосувати не можна. Повинні бути спільні інтереси у працюючих на виробництві людей.

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широковідомою у світі під назвою школи "наукового менеджменту", припадає на початок XX ст. її родоначальником є американський інженер Ф. Тейлор. Він написав такі відомі на весь світ книги, як "Відрядна система", "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). Похований у Філадельфії, де на його могилі написано: "Батько наукового менеджменту".

Своїми експериментами і науковими працями Тейлор намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці та сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Історики менеджменту не випадково підкреслюють американське походження феномену тейлоризму, оскільки центр прогресивного розвитку капіталізму перемістився тоді із Європи в Північну Америку.

У той час, коли Тейлор починав свою професійну та наукову діяльність, діловому менеджменту як особливому виду занять практично не приділялося уваги. Під менеджментом часто розуміли емпіричні знання технічних прийомів виробництва сталі, сорочок, сосисок і всього, що завгодно, крім діяльності з організації.

Але вже в перші роки XX ст. малочисельні менеджери відчули збільшення попиту на свої послуги, основою якого було підвищення ефективності індустріальної праці. Тейлор виступав за перетворення наукового управління в галузь індустріальної праці, схожу на інженерну.

Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів усього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих та економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами. Він характеризував менеджмент як процес злиття матеріальних ресурсів виробництва і технології з власне людським потенціалом виробництва для досягнення цілей індустріальної організації. Науковий менеджмент - навчав він, - спонукає розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як у старих системах управління, а відносини взаємодопомоги між друзями, які допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожен з них краще підготовлений.

За традиційного методу управління ініціатива робітників досягалася в окремих випадках. У науковому менеджменті, за Тейлором, ініціатива проявляється повсякчас. Для цього менеджери покладають на себе нову ношу, додаткові обов'язки і відповідальність. Так, вони повинні буквально по крихітках зібрати в єдине ціле всі ті традиційні знання, навички, вміння, які в минулому були складовими майстерності робітників, класифікувати, кодувати їх, оформлюючи у відповідні правила, закони, формули, які допомагали б робітникам у їхній праці. Саме таким шляхом менеджмент еволюціонує в науку.

Неокласична теорія менеджменту

Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об'єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).

Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

Кількісний підхід ( школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв'язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов'язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан "джунглями теорій менеджменту". Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.

Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов'язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності:

планування;

організація;

керування;

контроль.

Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов'язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

9. Школа наукового управління

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широковідомою у світі під назвою школи "наукового менеджменту", припадає на початок XX ст. її родоначальником є американський інженер Ф. Тейлор. Він написав такі відомі на весь світ книги, як "Відрядна система", "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). Похований у Філадельфії, де на його могилі написано: "Батько наукового менеджменту".

Своїми експериментами і науковими працями Тейлор намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці та сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Історики менеджменту не випадково підкреслюють американське походження феномену тейлоризму, оскільки центр прогресивного розвитку капіталізму перемістився тоді із Європи в Північну Америку.

У той час, коли Тейлор починав свою професійну та наукову діяльність, діловому менеджменту як особливому виду занять практично не приділялося уваги. Під менеджментом часто розуміли емпіричні знання технічних прийомів виробництва сталі, сорочок, сосисок і всього, що завгодно, крім діяльності з організації.

Але вже в перші роки XX ст. малочисельні менеджери відчули збільшення попиту на свої послуги, основою якого було підвищення ефективності індустріальної праці. Тейлор виступав за перетворення наукового управління в галузь індустріальної праці, схожу на інженерну.

Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів усього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих та економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами. Він характеризував менеджмент як процес злиття матеріальних ресурсів виробництва і технології з власне людським потенціалом виробництва для досягнення цілей індустріальної організації. Науковий менеджмент - навчав він, - спонукає розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як у старих системах управління, а відносини взаємодопомоги між друзями, які допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожен з них краще підготовлений.

За традиційного методу управління ініціатива робітників досягалася в окремих випадках. У науковому менеджменті, за Тейлором, ініціатива проявляється повсякчас. Для цього менеджери покладають на себе нову ношу, додаткові обовґязки і відповідальність. Так, вони повинні буквально по крихітках зібрати в єдине ціле всі ті традиційні знання, навички, вміння, які в минулому були складовими майстерності робітників, класифікувати, кодувати їх, оформлюючи у відповідні правила, закони, формули, які допомагали б робітникам у їхній праці. Саме таким шляхом менеджмент еволюціонує в науку.

З точки зору Тейлора, основним завданням менеджменту повинно стати забезпечення найбільшого процвітання підприємця разом з максимальним добробутом кожного робітника.

Слід зазначити, що новаторські ідеї Тейлора на першому етапі зустріли опір багатьох підприємців. Науковий менеджмент вони розцінювали як спробу невиправданого втручання у сферу їхніх суверенних прав. Насправді ж - менеджмент ще міцніше закріпив ієрархічну побудову виробництва, доповнивши право власників на контроль за власністю, яка їм належала, введенням нового елемента - підкорення "законом науки". Принципи наукового менеджменту посилили трактування робітника як простого інструмента, купленого власником і спрямованого менеджментом для виконання певного виробничого завдання.

Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи: 1. Розподіл праці. 2. Вимірювання праці. 3. Завдання-розпорядження. 4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові. 5. Праця як індивідуальна діяльність. 6. Мотивація. 7. Роль індивідуальних здібностей. 8. Роль менеджменту. 9. Роль професійних спілок. 10. Розвиток управлінського мислення.

Тейлор був не одинокий у своїй новаторській діяльності. Серед інших слід виділити Г. Гантта (1861-1919). Він зробив внесок у розробку теорії лідерства. Його перу належать книги "Праця і доход" (1910), "Промислове керівництво" (1916), "Організація праці" (1919). Роботи Гантта характеризують усвідомлення провідної ролі людського фактора в промисловості і впевненість у тому, що робочій людині повинна бути надана можливість віднайти у своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності. За Ганттом, ера примушування до праці поступилася місцем знанням, тому політика майбутнього полягає в намаганні навчати і вести людей до спільної вигоди всіх зацікавлених сторін.

Гантт будував плани прийдешньої "демократії на виробництві" і мріяв про гуманізацію науки управління в майбутньому. Йому належить фраза: "Із всіх проблем менеджменту найбільш важливою є проблема людського фактору".

М. Фоллет (1868-1933) вивчала соціальні відносини в малих групах. Свої погляди вона виклала в книгах, частина яких була опублікована після її смерті: "Творчий досвід" (1924), "Енергійне адміністрування" (1941), "Свобода і підлеглість" (1949). Влада, що розуміється як підлеглість однієї людини іншій, принижує людські почуття і не може бути основою ефективності індустріалізації, організації. Демократія - ось та велика духовна сила, яка використовує кожну людину і компенсує недоліки окремих індивідів тим, що переплітає їх разом у житті суспільства. Лідерами стають не тільки з народження, але й завдяки відповідному навчанню.

Дійсний лідер повинен не тільки передбачити ситуацію, але й творити її. У статті "Менеджмент як професія" (1925) М. Фоллет виділила такі фактори, що зумовлюють зростання потреби в менеджменті:

1. Ефективний менеджмент замінює експлуатацію природних ресурсів, які дуже обмежені.

2. Гостра конкуренція та брак трудових ресурсів.

3. Підвищення етичності людських відносин.

4. Зростаюча свідомість бізнесу як суспільної служби з почуттям відповідальності за її ефективне проведення.

Дещо пізніше Г. Хопф (1882-1949) сформулював ідею оптимальної організації. У статті "Менеджмент і оптимум" (1935) він запропонував конкретні пропозиції, які здатні покращити менеджмент:

1. Чітко уявляти цілі та завдання бізнесу.

2. Визначати загальну політику, якої слід дотримуватися не дивлячись на оперативну обстановку і результати.

3. Формулювати завдання менеджменту зрозуміло для людей.

4. Комплектувати адміністративний штат людьми досить компетентними для успішного вирішення поставлених перед ними завдань.

5. Забезпечити адміністративну групу стандартами, за допомогою яких можна точно перевіряти виконання завдань.

6. Вивчати оперативні результати і встановлювати напрями їх досягнення.

7. Регулювати темпи заміщення членів адміністративної групи відповідно до встановлених в організації правил.

8. Брати до уваги фактор віку стосовно продуктивних можливостей адміністраторів.

9. Встановлювати оптимальний розмір організації на рівні, який забезпечував би найбільш сприятливі результати.

До зарубіжних дослідників, які суттєво вплинули на формування американської концепції менеджменту, слід віднести англійського вченого О. Шелдона і французького підприємця А. Файоля. Перу О. Шелдона належить книга "Філософія управління" (1923), в якій він підкреслював, головним чином, етичний бік менеджменту, притаманну йому функцію відповідальності.

Кожен менеджер повинен сприйняти три принципи філософії менеджменту:

1. Політика, умови і методи промисловості повинні бути спрямовані на підвищення добробуту суспільства.

2. Менеджмент повинен пристосувати вищі моральні зобовґязання суспільства щодо соціальної справедливості в кожному конкретному випадку.

3. Менеджмент повинен проявляти ініціативу у звеличуванні загальних етичних стандартів і концепцій соціальної справедливості.

У ході застосування цих принципів менеджер аналізує як аспект технологічної ефективності, так і аспект соціальної ефективності, що досягається за допомогою наукових методів дослідження праці та розвитку людських можливостей.

У загальному вигляді філософія менеджменту Шелдона зводиться до слідуючого:

1. Промисловість існує з метою виробництва товарів і послуг.

2. Промисловий менеджмент повинен керуватися принципом, який грунтується на наданні послуг колективу.

3. Менеджмент як частина індустрії відділений від капіталу і ділиться на три частини: адміністрацію, власне менеджмент і організацію.

4. Доти, поки індустрія ґрунтується на економічному фундаменті, менеджмент повинен досягати цілей через розвиток ефективності як людського, так і матеріального компонентів фабрики.

5. Ця ефективність розвивається завдяки використанню науки в управлінні і розвитку людських ресурсів промисловості.

6. Ефективність залежить від структури функцій.

7. Використання наукових методів у менеджменті означає:

- використання досліджень і вимірювань у всіх починаннях, які менеджмент запроваджує і контролює;

- підготовку і практичне використання кожного погодинного відрізку роботи;

- визначення трудових витрат для обґрунтування і точного визначення бажаних результатів;

- використання цих стандартів для забезпечення найбільш економічних методів виробництва і менеджменту.

8. Політика відповідальності менеджменту вимагає уваги до людського компонента виробництва.

А. Файоль, за оцінкою американських спеціалістів у галузі менеджменту, був найбільш визначною постаттю, яку Європа дала менеджменту аж до середини XX ст. Саме Файоль першим класифікував вивчення менеджменту за його функціональними ознаками: планування, організація, розпорядження, координація і контроль. Він сформулював перелік якостей, якими повинні володіти менеджери:

1. Здоровґя і фізична бадьорість.

2. Розум та інтелектуальні здібності.

3. Моральні якості, а саме наполегливість, енергія, мужність у прийнятті рішень і відповідальність.

4. Висока загальна освіта.

5. Управлінські здібності, передбачення, уміння розробляти план дій, організаційні навички, мистецтво спілкування з людьми, вміння обґєднувати і спрямовувати зусилля багатьох людей і вміння їх контролювати.

6. Загальна обізнаність з усіх суттєвих функцій підприємства.

7. Істинна компетентність у тій специфічній діяльності, яка характеризує концерн.

З чисто економічної точки зору науковий менеджмент був продуктом свого середовища і свого часу в тому розумінні, що виник із загальної потреби промисловості у підвищенні ефективності виробництва. І тут на перший план виходить не додаткове залучення ресурсів, а швидше раціональне їх використання.

...