Філософія менеджменту

10. Адміністративна (класична) школа

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (Анрі Файоль - Франція, Ліндалл Урвік - Англія, Макс Вебер - Німеччина, Джеймс Д. Муні - США) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

На перший план вони висували соціологічні аспекти; цю школу називали школою бюрократизму. Згідно з цією теорією бюрократична організація повинна базуватися на системі чітко визначених:

1.правил поведінки суб'єктів;

2.компетенції;

3.регламентації поведінки під час праці.

Батьком адміністративної школи менеджменту вважається французький підприємець та інженер Анрі Файоль. Він розглядав організацію в цілому, а не окремі напрямки її діяльності, і дійшов висновку, що будь - яка організація здійснює функції планування, організації, координації, мотивації і контролю. Він став основоположником процесного підходу до управління організацією, розглядаючи управління не як ряд самостійних операцій, а як серію повторюваних взаємозалежних дій, послідовно і безупинно виконуючих названі п'ять функцій. На запитання `'Від чого більше залежить успіх організації - від адміністративної спроможності керівника чи від його технічних знань?'' Файоль відповідав однозначно: `' Головне для керівника - бути гарним адміністратором''. Більше того, на його думку, всі працівники підприємства тією чи іншою мірою повинні брати участь в адміністративному управлінні. У цьому запорука успіху підприємства, так сам як і запорука успіху просування працівника по щаблях організаційної ієрархії.Ту обставину, що менеджмент не викладали в школах і університетах (як, наприклад, технічні науки), Файоль, пояснював відсутністю теорії менеджменту.

А. Файоль спробував дати визначення теорії менеджменту, яку він розглядав як поєднання принципів, правил і методів управління, вироблених і перевірених загальним досвідом роботи. Оскільки практика набагато багатша теорії, то між ними виникає невідповідність. Це і було причиною тих труднощів, що з'явилися у подальших теоретичних узагальненнях менеджменту і в його викладанні.

11. Проблема класифікації видів менеджменту

Тип, вид менеджменту.

Класифікація типів менеджменту за методологією взаємодії з об'єктом управління:

* традиційний. Традиційний підхід розробляє і, використовуючи принципи і правила управління, придатні для будь-яких організацій. Традиційний підхід розуміє менеджмент як досить просте одномірне взаємодія людей і (або) організацій.

* системний концентрується на взаємодії частин в організації та звертає увагу на важливість вивчення кожної окремої частини в контексті цілого.

* ситуаційний. Ситуаційний підхід заснований на тому, що в управлінні організацією не існує тільки одного набору принципів (правил), який міг би використовуватися у всіх ситуаціях.

* соціально-етичний. Соціально-етичний менеджмент, спрямований на зниження ймовірності прийняття рішень, здатних призвести до заподіяння неправомірної шкоди фінансової, технологічної, технічної, кадрової, зовнішньої і внутрішньої структурам об'єктів, потрапляють у сферу впливу прийнятих рішень.

* морально-етичний. Морально-етичних названий менеджмент персоналу при патерналістському ставленні до співробітників, зі значущим використанням моральних стимулів, навчанням в процесі практичної діяльності за допомогою ротації кадрів і т. п. Цей тип менеджменту найбільш яскраво практикується в Японії. Тому представляється можливим назвати його японським. Практикується він тільки стосовно персоналу;

* стабілізаційний спрямований на стабілізацію фінансової, технологічної, технічної, кадрової, зовнішньої і внутрішньої структури організації.

Типи менеджменту з часу настання наслідків для об'єкта управління і середовища:стратегічний,перспективний,оперативний,поточний.

По частоті прийняття рішень можуть бути виділені наступні типи менеджменту: одноразових рішень,циклічних рішень,безперервного ланцюга частих рішень.

Види менеджменту

Організаційний менеджмент. Управляє процесами створення організації, формування або перетворення її структури, механізму управління; вироблення норм, регламентів, правил, інструкцій тощо. Організаційний менеджмент являє собою систему управлінських дій, прийомів і процедур, спрямованих на реалізацію функцій організації, а також на теорію і практику менеджменту, який спирається на пріоритет загальноорганізаційних принципів та вирішення організаційних проблем. Він включає: проектування, створення і вдосконалення організаційних структур, чітке розмежування функцій, розподіл організаційних завдань та обов'язків, прав і відповідальності структурних підрозділів і окремих виконавців, встановлення взаємозв'язків між ними, суворе дотримання встановлених правил організаційної поведінки, прийняття управлінських рішень. Напрям дій організаційного менеджменту на підприємстві багато в чому визначається особливостями обраної стратегії зростання (розвитку) та необхідністю реалізації її потенціалу.

Виробничий менеджмент. Забезпечує ефективне здійснення основної діяльності підприємства шляхом її спрямування в потрібне русло, координації суб'єктів і ресурсів. Причому термін «виробничий» тут можна розуміти в широкому сенсі, як відноситься до підприємства будь-якої сфери (заводу, банку, агрофірмі). Об'єктом вивчення є підприємство (організація). Розмір підприємства, його організаційно-правова форма і галузева приналежність мають важливе значення. Тому при вивченні дисципліни виділяється те спільне, що характерне для всіх без винятку підприємств, і то приватне, що визначає специфіку певних підприємств. Предметом вивчення виробничого менеджменту є принципи та методи управління виробничої (операційної) діяльності підприємства. Для підприємств галузей сфери матеріального виробництва прийнято їх основну діяльність визначати як виробничу, для підприємств галузей сфери послуг - як операційну.

Інноваційний менеджмент. Здійснює управління нововведеннями. Він має своїм об'єктом здійснення, координацію і контроль наукових досліджень, прикладних розробок, створення дослідних зразків товарів та послуг, впровадження їх у виробництво; формування та оцінку планів і програм інноваційної діяльності, організацію їх ресурсного забезпечення; стимулювання творчості. Являє собою самостійну область економічної науки і професійної діяльності, спрямовану на досягнення будь-якої організаційної структурою інноваційних цілей, адаптивних до умов ринку, обсягу і структури ресурсного потенціалу. Базовими категоріями інноваційного менеджменту є поняття «інновація», «інноваційна діяльність», «нововведення». Інноваційний менеджмент реалізує одну з управлінських функцій, об'єктом управління служать інноваційні процеси та інноваційна політика організації.

Маркетинг - менеджмент. Відає чи не найбільш важливою і складною на сьогоднішній день сферою господарської діяльності організації - поведінкою фірми на ринку. З його допомогою здійснюється вивчення останнього, оцінка поточної та перспективної кон'юнктури, відбір цільових ринків, формування каналів збуту, вироблення цінової і рекламної політики і т. п. Маркетинг-менеджмент можна визначити як управління підприємствами і організаціями різного профілю, орієнтований на ринок і адаптирующее управлінські процеси до динамічних умов ринкового середовища. Базується на двуединстве цілей: підвищення ефективності виробництва на основі раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства; посилення ринкової позиції.

Персонал - менеджмент. Вирішує завдання підбору, розстановки, навчання, підвищення кваліфікації кадрів; розробляє системи винагороди і стимулювання; відповідає за створення сприятливого морально-психологічного клімату, поліпшення умов праці і побуту, підтримання контактів з профспілковою організацій і вирішення трудових спорів і конфліктів. Структура персоналу підприємства значною мірою залежить від: ролі тих чи інших груп персоналу у виробничому процесі, що визначається суспільним поділом праці; специфіки впливу різних груп персоналу на кінцевий результат діяльності підприємства.

Фінансовий менеджмент. Займається питаннями складання бюджету та фінансового плану організації; формуванням і розподілом фонду грошових її ресурсів, портфеля інвестицій; оцінкою поточного та перспективного фінансового стану. Елементами фінансового менеджменту є ризик-менеджмент податковий менеджмент. Податковий менеджмент займається пошуком законних способів оптимізації величини сплачуваних організацією податків. Фінансовий менеджмент - один з необхідних елементів економічного управління діяльністю підприємства. Здійснення будь-якої господарської діяльності супроводжується рухом фінансових і грошових потоків. Такий рух породжується самим фактом наявності ділових відносин даного підприємства з іншими юридичними особами. Підприємству в конкретних умовах завжди доводиться робити вибір між тими або іншими актами господарської діяльності, прораховуючи їх фінансові наслідки. Тільки після цього можна приймати рішення про напрямки подальших дій. Таке прийняття фінансових рішень з урахуванням всіх супутніх їм обставин і можна, по суті, називати фінансовим менеджментом.

Інвестиційний менеджмент. Являє собою цілком самостійну галузь економічної науки та фінансової практики. Інвестиційний менеджмент в якості основного вектора розвитку визначає досягнення довгострокових цілей з допомогою раціонального, продуктивного й ефективного налагодження процесу інвестування. Але головне - управління цим процесом. Таким чином, інвестиційний менеджмент представляє собою унікальну сукупність функціонального управління, безпосереднім об'єктом якого є інвестиційний процес, а також вся інвестиційна діяльність у цілому, що здійснюється насамперед за допомогою реалізації інвестиційних проектів, що фігурують у всіх сферах, секторах, сферах і галузях народного господарства.

Стратегічний менеджмент. Економіка бізнесу - програма про бізнес і про тому середовищі, в якій він знаходиться. Сили, які впливають на бізнес, відносини бізнесу з іншими учасниками ринку, правове забезпечення бізнесу - основні блоки цієї програми. Стратегічний менеджмент - це програма про бізнес в умовах конкуренції. Головні орієнтири компанії, типові стратегії і досвід успішних компаній - класичні технології для успіху бізнесу. Головні орієнтири діяльності компанії: постановка стратегічних цілей. Ринкова стратегія - відносин з партнерами компанії. Операційна стратегія - головні цілі і шляхи їх досягнення в сфері виробництва товарів і послуг. Правове забезпечення стабільності та захисту бізнесу (партнери, співробітники, постачальники, підрядники, акціонерний статутний капітал). Залучення зовнішніх консультантів та ефективне їх використання.

12. Функції менеджменту

Функцією в менеджменті називають особливий вид управлінської діяльності, за допомогою якої суб'єкт управління впливає на керований об'єкт. Процес менеджменту - це сукупність і безперервна послідовник-ність взаємопов'язаний дій управлінських працівників щодо реалізації функцій менеджменту, здійснюваних за певною технологією, спрямованих на досягнення цілей соціально - економічної системи. Функція менеджменту відображає зміст процесу управління, вид управлінської діяльності, сукупність обов'язків керуючої підсистеми (суб'єкта управління). Кінцевим результатом управління є вироблення управлінського впливу, команди, наказу, спрямованих на досягнення поставленої мети. Один працівник може виконувати кілька функцій, кілька працівників можу виконувати одну функцію. Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним об'єктом чи видом діяльності - це зі ності функцій, пов'язаних єдиним управлінським циклом.

Всі функції менеджменту можна розділити за двома ознаками: за змістом-

нію процесу управління (основні функції) і за напрямом впливу на об'єкти управління (специфічні або конкретні функції). Основні функції є основоположними всього процесу менеджменту, а специфічні функції відображають особливості конкретної управлінської діяльності працівників. Вони вивчаються спеціальними дисциплінами: - Товарознавство, організація комерційної діяльності, бухгалтерський облік, планування, правознавство та ін. Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції. Вони є загальною умовою управління соціальними і соціально - економічними процесами. Основними функціями менеджменту є: 1.Предвіденіе - прогнозування, цілепокладання, стратегічне планування-вання. Прогнозування - це передбачення результатів діяльності підприємства. Цілепокладання-це постановка і формування цілей відповідно до потреби суспільства в виробленої підприємством продукції (послуги), у забезпеченні ресурсообеспеченности цілей і реалізації.

Цілі - це конкретні бажані результати, яких прагне досягти колектив у процесі своєї діяльності. Цілі можуть бути різні: економічні, соціальні, маркетингові та ін. Соціально-економічні і особливо виробничо-господарські системи є багатоцільовими. Основне завдання менеджерів - добитися реальних кінцевих результатів діяльності. Менеджери повинні правильно визначити, усвідомити свої цілі, поставити цілі персоналу з тим, щоб визначити і уточнити вихідні дані, з'ясувати сильні і слабкі сторони системи і ефективно їх використовувати. Менеджер повинен постійно контролювати цілі і результати їх досягненя. У процесі управління здійснюється постійний процес узгодження і визначення взаємної відповідності цілей і результатів.

Основні функції управління.

Планування - основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, які забезпечують досягнення поставлених цілей.Планування застосовується до важливих рішень, що визначає подальший розвиток фірми. Відповідно до концепції німецького професора Д. Хана планування - це орієнтований у майбутнє систематичний процес прийняття рішень. Сутність планування виявляється в конкретизації цілей розвитку фірми і кожного підрозділу окремо на встановлений період: визначення господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів і послідовності реалізації, виявлення матеріальних трудових і фінансових ресурсів для вирішення поставлених завдань. Планування дає можливість завчасно врахувати внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку фірми, підприємства або ін структурного підрозділу. Залежно від змісту цілей і завдань можна виділити наступні форми планування та види планів: Форми планування: - перспективний

-Середньострокове -Поточне

Види планів: 1. У залежності від змісту господарської діяльності: плани виробництва, плани збуту, матеріально-технічного постачання, фінансовий план, план рекламної роботи, план по НЗП і ін. 2. У залежності від структури фірми: план роботи підприємства, секції, філії, відділу. Планування передбачає обгрунтований вибір цілей, визначення політики, розробку заходів та заходів, вибір методів досягнення цілей. Залежно від спрямованості і характеру розглянутих завдань розрізняють три види планування: стратегічне або перспективне; середньострокове і тактичне або поточне. Стратегічне планування орієнтовано на тривалий су-ществованіе підприємства та охоплює термін 10-20 років. Воно передбачає розробку загальних цілей фірми на перспективу, визначає програму розвитку, зміст і послідовність здійснення заходів щодо досягнення поставлених цілей з урахуванням коштів і забезпечення необхідними ресурсами. Стратегічний план повинен грунтуватися великими дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники. Оскільки в умовах стихійного розвитку ринку вираз планів в кiлько-кількісний показниках неможливо, плани виражаються в якісних показниках у вигляді прогнозів і програм. На їх основі здійснюється координація перспективних напрямків розвитку фірми з урахуванням потреб і ресурсів. Стратегічне планування здійснюється у вигляді: - Довгострокових планів: де показники минулого періоду за принципом «майбутнє буде краще минулого» втілюються в програми дій, бюджети, плани прибутків з визначенням відхилень фактичних показників від запланованих. - Стратегічних планів: показники розвитку фірми на майбутній період розробляються з урахуванням наукового обгрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма. Тут перспективи і цілі пов'язані між собою для вироблення стратегії. Стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію.

Для стратегічного планування характерні наступні положення.

1. Невеликий плановий відділ (менше за 6 чоловік) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях. 2. Вік функції планування навіть в найбільш великих корпораціях нараховується менш десяти років.

3. Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, що проводяться щорічно. 4. Річний стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом. 5. У більшості організацій вважають, що функція планування може бути вдосконалена.

Середньострокове планування найчастіше складається на 5 років, тому що саме цей термін більш за все відповідає періоду оновлення виробництва та асортименту продукції. У цих планах формулюються основні завдання на встановлений період, наприклад виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу; стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріального постачання з урахуванням внутріфірмової спеціалізації та кооперування виробництва.

Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, спрямованих на досягнення цілей, намічених довгостроковою програмою розвитку. План зазвичай містить кількісні показники, у тому числі і щодо розподілу ресурсів. У ньому наводяться детальні відомості в розбивці по продуктах, дані про капіталовкладення і джерела фінансування. Він роз-розробляються у виробничих підрозділах.

Поточне (оперативне) планування полягає визначенні про-проміжних цілей і завдань. При цьому детально розробляються засоби і способи вирішення завдань, використання ресурсів, впровадження нових технологій. Зазвичай це планування здійснюється на рік. Плани являють собою детальну конкретизацію цілей і завдань, поставлених перспективним і середньостроковим планами.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми і її підрозділів, програм маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного постачання. Основними ланками поточного плану є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні), які представляють собою детальну конкретизацію цілей і завдань, поставлених перспективним і середньостроковим планами. Календарні плани складаються на основі відомостей про наявність замовлень, ступеня завантаженості потужностей та їх використанні з урахуванням обумовлених термінів виконання кожного замовлення, товарних запасів, товаропостачання, стану кон'юнктури ринку. У календарних планах передбачаються витрати на реконструкцію і заміну обладнання, спорудження нових підприємств, навчання робочої сили. У плани по збуту продукції та надання послуг включаються показники з експорту продукції, надання технічних послуг та обслуговування.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються по кожному окремому підрозділу, а потім збираються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми. Бюджет являє собою вираз оперативного плану в грошових одиницях. Він охоплює всі сторони діяльності фірми і служить засобом координаційної роботи всіх ланок фірми. При його складанні насамперед враховуються показники, розроблені в перспективних і середньострокових планах. Через бюджет здійснюється взаимоувязка між перспективними, поточними та іншими видами планування. Складанням бюджету займаються різні служби, редагують їх адміністратори, стверджує керівник.

Бюджет фірми охоплює всі сторони її діяльності і грунтується на оперативних планах відділів і підприємств фірми, тому він служить також засобом координації роботи всіх ланок фірми.

Організація.

Важливою функцією управління є функція організації, яка полягає у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами фірми, визначенні порядку і умов функціонування фірм. Організація як процес являє собою функцію по координації багатьох задач.

Функція організації реалізується двома шляхами: через адміністративно-організаційне управління і через оперативне управління.

Адміністративно-організаційне управління передбачає визначення структури фірми, встановлення взаємозв'язків і розподіл функцій між всіма підрозділами, надання прав і встановлення відповідальності між працівниками апарату управління.

Оперативне управління забезпечує функціонування фірми відповідно до затвердженого плану. Воно полягає в періодичному або безперервному порівнянні фактично отриманих результатів з результатами, наміченими планом, і наступного їх коректування. Оперативне управ-ня тісно пов'язане з поточним плануванням.

Існує два основних аспекти організаційного процесу: 1. Розподіл організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям. 2. Делегування повноважень.

Делегування, як термін, використовуваний у теорії управління, означає передачу задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Під організаційною структурою фірми розуміється її організація з від-ділових підрозділів з їх взаємозв'язками, які визначаються постав-ленними перед фірмою і її підрозділами цілями і розподілом між ними функцій. Організаційна структура передбачає розподіл функцій і повноважень на прийняття рішень між керівними робіт-никами фірми, відповідальними за діяльність структурних підрозділів, складових організацію фірми.

Основні проблеми, що виникають при розробці структур управління: встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами, що пов'язано з визначенням їхніх цілей, умов роботи та стимулювання; рас-прерозподіл відповідальності між керівниками; вибір конкретних схем управління і послідовності процедур при прийнятті рішень; органі-зація інформаційних потоків; вибір відповідних технічних засобів.

Проблема вдосконалення організаційної структури управління повинно забезпечити уточнення функцій підрозділі, визначення прав та обов'язків кожного керівника і співробітника, усунення багатоступеневості, дублі-вання функцій і інформаційних потоків. Основним завданням тут є підвищення ефективності управління.

Організаційна структура спрямована насамперед на встановлення чітких взаємозв'язків між окремими підрозділами фірми, розподіл меж-ду ними прав і відповідальності. У ній реалізуються різні вимоги до удосконалювання систем управління, що виражаються в тих чи інших принципах.

Організаційна структура фірми і її управління постійно змінюються, удосконалюються відповідно до умов, що змінюються. Найважливішими чинниками, що викликають необхідність проведення структурної перебудови компаній, є наступні: - Прискорена розробка нових видів продуктів під впливом науково технічного прогресу в умовах конкуренції, що загострюється;

- Інтенсивне впровадження найбільш передових технологій;

- Систематичне впровадження нових методів організації та управління виробництвом на базі активного використання комп'ютерної техніки.

13. Класифікація і характеристика функцій менеджменту

Класифікація функцій менеджменту

Технологія управління підприємством (організацією) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу.

Функції менеджменту - види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об'єднувальну функцію:

- загальні функції(планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінських процесах;

- за допомогою конкретних функційвідбуваються конкретні управлінські процеси;

- об'єднувальна функція менеджменту - керівництво - пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.

Конкретні функції менеджменту класифікують за:

? ознакою процесів управління - функції управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;

? ознакою об'єкту - функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;

? ознакою елементів виробничо-господарської діяльності - функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.

На сучасному етапі розвитку менеджменту до загальних функцій відносять планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання. У 20-х роках XX ст. А. Файоль виділяв планування, організування, розпорядництво, координування і контролювання. У колишньому Радянському Союзі виокремлювали функції планування, організування, координування, стимулювання, регулювання і контролювання. Привабливими є міркування американських науковців Мескона, Альберта і Хедоурі, які визнають чотири функції: планування, організування, мотивування і контролювання. Однак відмовлятися від функції регулювання невиправдано, оскільки дослідження свідчать, що без неї не обходиться жоден управлінський процес. Наприклад, після контролювання відбувається зворотний зв'язок з метою усунення недоліків, відхилень, збоїв тощо, тобто регулювання; у процесі стратегічного планування після формулювання місії та визначення цілей організації, вибору стратегії обов'язковою є оцінка розробленої стратегії шляхом її співставлення з місією організації. Що стосується функції координування, то цей важливийуправлінський важіль реалізується у формі керівництва.

14. Загальні (основні), конкретні (спеціальні) функції менеджменту

Загальні (основні) функції менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій - одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою іншої - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління - це є загальна сума всіх функцій, а саме: планування; організація; мотивація; контроль. Ці чотири первинні функції управління об'єднані зв'язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Конкретні (спеціальні) функції менеджменту

Реалізація конкретних функцій, які відображають процес, об'єкт управління або елемент виробничо-господарської діяльності, відбувається завдяки застосуванню загальних функцій (планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання). Взаємозв'язок загальних і конкретних функцій менеджменту, їх місце у процесі управління організацією показано на мал. 5.1. (викреслити на дошці схему). Загальні функції менеджменту з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об'єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності. Тобто вони набувають відповідного змісту, будучи задіяними в реалізації конкретних функцій менеджменту.

Функції планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання вважають загальними (основними) на тій підставі, що будь-яка інша управлінська діяльність здійснюється шляхом послідовного їх застосування, а саме:

планування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

організування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

мотивування працівників, які здійснюють певні процеси, забезпечують діяльність об'єкта, виробничо-господарську діяльність;

контролювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

регулювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності.

Загальні функції є абстрактними. Вони перетворюються на реальну управлінську діяльність лише тоді, коли з їхньою допомогою відбувається реалізація конкретних функцій менеджменту. Тому загальні функції розглядають як основу здійснення будь-якого управлінського процесу.

15. Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи управління на керовану в сучасних умовах

Управлінська дія досягається з допомогою методів менеджменту, які виступають свого роду інструментами управлінського процесу. Поняття методу менеджменту має два дещо різних значення. Згідно із першим, метод - це спосіб пізнання, дослідження об'єкта. А згідно із другим - спосіб практичної управлінської діяльності.

Метод управління - це спосіб впливу на окремих працівників і виробничі колективи з метою досягнення визначених цілей.

Методи управління ґрунтуються на системі законів та закономірностей, з яких випливають, і з якими перебувають у тісному взаємозв'язку. Поряд з поняттям метод як синоніми часто використовуються категорії техніка, підхід.

В процесі управлінської діяльності менеджери використовують різні методи, які дають можливість упорядкувати, зорієнтувати та ефективно організувати виконання відповідних функцій, процедур і операцій. Проте, використання якогось одного окремого методу є дуже рідкісним. Переважно в практичній діяльності застосовують групу чи сукупність методів, які утворюють цілісну систему взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих конкретних методів, яка носить назву методичний інструментарій. Для характеристики методичного забезпечення менеджменту організацій також використовуються поняття методичний апарат, методична база.

Важливим є те, щоб методи, обрані керівником, відповідали поставленій меті, оскільки така невідповідність значно ускладнює процес її досягнення. Тому менеджеру важливо постійно слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

16. Економічні методи менеджменту

Зумовлені різноманітними економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне та індивідуальне задоволення потреб на всіх рівнях. Економічні методи менеджменту передбачають розроблення планово-економічних показників і механізмів їх досягнення. Вони шляхом матеріальної зацікавленості стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. Здебільшого діють на керований об'єкт не прямо, а опосередковано.

Економічні методи управління - це система економічних заходів та важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкти, що управляються з метою найефективнішого досягнення поставленої цілі та забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства і окремих робітників.

Економічним методам управління в умовах ринкової економіки належить центральне місце. Це обумовлено тим, що управлінські відносини визначаються в першу чергу економічними відношеннями, які лежать у їхній основі, суб'єктивними потребами та інтересами людей.

Економічні методи управління реалізуються у практичній діяльності за допомогою використання системи економічних важелів. Держава, впливаючи на підприємство, використовує таку сукупність важелів і показників: політика заробітної плати, податки і кредити, економічні санкції, структура собівартості, нормативи відрахувань від прибутку і т. ін.

Так, підприємство, забезпечуючи єдність особистих і колективних інтересів, використовує у виробничій діяльності систему названих важелів і цілеспрямовано впливає на процес виробництва за допомогою планових показників, форм і систем матеріального стимулювання, економічних санкцій, організації внутрішнього госпрозрахунку, економічних та інших нормативів.

Таким чином, системи економічних важелів застосовують на різних рівнях управління. Тому при визначенні системи економічних важелів необхідно враховувати конкретні умови, закономірності розвитку економіки на кожному структурному рівні управління.

У процесі виробництва та надання послуг, у кругообігу виробничих фондів (від створення матеріальних цінностей до отримання прибутку та нового створення цінностей) система економічного управління забезпечує ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів та рентабельність на кожному підприємстві.

Економічні методи управління ґрунтуються на дії економічних факторів ринкової економіки, їм належить провідне місце в системі методів управління господарською діяльністю споживчої кооперації. Ці методи сприяють виконанню такої функції управління, як планування. Вони пов'язані також із функціями мотивації та контролю.

Планування. На рівні підприємства планування являє собою комплексну систему планів, а саме: плани організаційно-господарського упорядкування, перспективні, виробничо-фінансові, оперативні, а також госпрозрахункові завдання та інше.

На основі планування й розроблення систем планів відбувається первинна надбудова керівних та керованих систем управління; визначаються конкретні завдання і цілі для кожного управлінського ланцюга; встановлюються пропорції в управляючих системах та системах, що управляються; проектуються фінансові, госпрозрахункові відносини, регулюється оплата праці і т. ін.

Ступінь первинного організаційного рівня надійних систем управління залежить від обґрунтованості планових завдань, зв'язаності та погодженості перспективних, поточних і оперативних планів, співвідношення між централізованим плануванням та оперативно-виробничою самостійністю структурних підрозділів.

З метою забезпечення погодженості та координації усіх планів на великих підприємствах функція планування розподіляється за рівнями управління таким чином:

-верхній рівень («мислячий ланцюг») - прогнозування та розроблення довгострокових програм;

- середній рівень («працюючі віце-президенти») - розроблення короткострокових програм;

- знижчий рівень, управління («виконавці») - поточна реалізація програм.

До економічних методів управління належать стратегічне і поточне планування господарської діяльності кооперативних підприємств, планування реалізації стратегії, а також господарський розрахунок і матеріальне стимулювання праці.

Поточне і стратегічне планування -- основний, метод і функція управління економічними процесами в організаціях і підприємствах споживчої кооперації. За допомогою планування забезпечують і конкретизують у вигляді певних показників основні цілі розвитку підприємства і розробляють плани реалізації стратегії функціонування підприємства. Стратегічне планування забезпечує основу для здійснення всіх функцій управління.

Слід зазначити, що поточне і стратегічне планування нерозривно пов'язані з оперативним управлінням кооперативними підприємствами. Обґрунтований, збалансований план і оптимально розроблена стратегія розвитку підприємства значно полегшують поточне управління торговою, заготівельною та іншими видами діяльності підприємства.

Стратегічне планування набуває змісту, коли воно реалізується. Реалізація і контроль стратегічного плану мають вирішальне значення, в процедурі управління. Успішна реалізація плану вимагає тривалих і короткочасних програм, процедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану в структуру підприємства через бюджет і управління його цілями.

Господарський розрахунок - метод ведення виробництва, заснований на використанні економічних законів товарно-грошових відносин.

Господарський розрахунок, виступаючи як, економічна категорія, одночасно є основним методом управління. Головними ознаками господарського розрахунку є самоокупність витрат і самофінансування господарської діяльності. Він дозволяє сполучати господарську самостійність підприємств у виборі напрямків діяльності та'саму діяльність з дією економічних важелів на виробництво, погоджувати інтереси країни і окремих колективів для досягнення найвищої ефективності роботи, поліпшення її якості.

Організація госпрозрахункової діяльності грунтується на досягненні найкращих кінцевих результатів із найменшими затратами і базується на ряді принципів, які обумовлені природою підприємницьких відносин, а саме:

1) господарська самостійність підприємства як юридичної особи у рамках державних нормативних актів, якими воно керується у своєї діяльності;

2) матеріальна зацікавленість трудового колективу й кожного працівника у високих кінцевих результатах, які повністю відповідають економічним інтересам підприємства;

3) матеріальна відповідальність підприємств за результати їхньої діяльності у сферах виробництва та обіговості (самоокупність);

4) грошовий контроль покриття витрат за рахунок над ходжень від реалізованої продукції (наданих послуг).

Розрізняють господарський розрахунок підприємства, його підрозділів, окремих колективів та працівників: Господарський розрахунок підприємства ґрунтується на наявності статутного фонду, прав юридичної особи, власного балансу, закінченої системи планування та обліку, розрахункового рахунку в банку. Підприємство самостійно визначає мету і напрямок своєї діяльності, потребу в матеріально-технічних, енергетичних та трудових ресурсах, самостійно визначає ціну своєї продукції та реалізує її як товар на ринку, самостійно формує портфель замовлень, визначає господарські умови і несе за ними матеріальну відповідальність.

Складовою частиною госпрозрахункових відносин підприємств є внутрішньогоспрозрахунковий облік - використання економічних важелів і нормативів для оцінки та стимулювання виробничої діяльності ланок, цехів, бригад та інших підрозділів підприємств із метою виконання планових завдань за рахунок підвищення якості та ефективності їхньої роботи.

Економічні можливості господарського розрахунку суттєво розширюються з розвитком фермерської діяльності, індивідуальної діяльності людей, які мають право самостійно визначати її направленість на підставі повного господарського розрахунку, без стороннього втручання розпоряджатися виготовленою продукцією (роботами, послугами) та одержаним прибутком.

Матеріальне стимулювання праці. Упровадження господарського розрахунку нерозривно пов'язане з утворенням матеріальної зацікавленості підприємств, їхніх виробничих підрозділів й кожного окремого працівника в отриманні високих кінцевих результатів праці. Вона ґрунтується на використанні:

принципів і методів оцінки праці;

системи оплати праці, матеріального заохочення робітників підприємств та розподілу (використання) прибутку;

методів економічної відповідальності (санкцій);

методів стимулювання виробництва потрібних суспільству товарів, послуг.

Дієвість важелів матеріального стимулювання в управлінні визначається ставленням трудових колективів та окремих працівників до максимально ефективного виконання своїх планів, обов'язків, завдань. До таких важелів відносять заробітну плату, матеріальні санкції, премії.

Матеріальне стимулювання - це комплексний вплив у процесі управління на колективи людей чи окремих робітників підприємства, до якого входять постійна заробітна плата і змінна (преміальна) форма оплати праці. Сюди ж можна віднести і невартісну матеріальну зацікавленість (наприклад, ділянку в сільській місцевості). Стимулювання робітників підприємства є одним з основних видів діяльності керівників та спеціалістів, куди входять:

розробка та уточнення положень щодо оплати праці та норм вироблення (часу);

планування і аналіз витрачання заробітної плати та продук тивність праці;

проведення спостереження за використанням робочого часу робітниками підприємства;

розгляд і вирішення суперечних питань з організації і оплати праці;

контроль за додержанням різних нормативів праці, заробіт ної плати та подолання недоліків;

підготовка проектів наказів;

подання рекомендацій щодо праці й заробітної плати і т. ін.

Провідне місце у системі матеріального стимулювання як одного з важелів економічного управління займає організація основної заробітної плати, за допомогою якого реалізується принцип оплати праці з врахуванням її кількості та якості. Незадовільна організація оплати праці спонукає плинність кадрів, викликає зниження продуктивності та якості праці.

Метою матеріального стимулювання є створення в трудових колективах підприємств і організацій, а у їхніх працівників -зацікавленості в підвищенні ефективності праці. Матеріальне стимулювання реалізується в основному через заробітну плату і преміювання.

Державний (централізований) економічний вплив на підприємства держава здійснює через центральні органи управління. Він поширюється на підприємства всіх форм власності й усіх галузей народного господарства у дерективному порядку централізовано на всій території країни. Основними методами, які стимулюють підприємство до випуску продукції, виконання робіт та надання послуг, є:

- надання підприємствам економічних свобод, які полягають у тому, що підприємство самостійно вирішує, що виробляти, за якою ціною і кому продавати. При цьому підприємство самостійно вибирає напрямки використання прибутку - розвиток виробництва, диверсифікація у інші підприємства чи інші галузі і т. ін.;

- система обов'язкового оподаткування, за якою кожне підприємство відраховує в державний і місцеві бюджети значну частину свого прибутку від виробничої чи комерційної діяльності;

-система пільг, що стимулюють виробництво потрібних суспільству товарів та послуг (наприклад, випуск окремих видів ліків, будівництво об'єктів певного призначення).

У той же час у механізмі управління поряд із методами економічного стимулювання велике значення мають методи економічної відповідальності (санкції) за результати виробничо - господарської діяльності підприємств, а також їхніх органів управління за виконання управлінських функцій. Види й форми відповідальності встановлюються нормативно-правовими документами і актами. Методи економічної відповідальності розроблені значно менше, ніж методи економічного стимулювання. Це пов'язано зі складністю економічної оцінки факторів, які вплинули на ті чи інші результати виробничо-господарської діяльності органів управління. Важко, а інколи і неможливо визначити розміри нанесеної шкоди. Відомі складності є і у визначенні джерел та розмірів компенсації.

Форми застосування економічних методів управління в багатогалузевому господарстві досить широкі та різноманітні. Ефективність використання їх в управлінні кооперативним господарством залежить від уміння менеджерів і апарату управління кооперативних підприємств застосовувати їх на практиці.

Перехід до ринкових відносин у споживчій кооперації має здійснюватися на основі комплексного використання економічних методів управління, які дають змогу підвищувати ефективність господарської діяльності підприємств, виявляти резерви.

Аналіз господарської діяльності. Аналіз господарської діяльності в системі управління підприємствами займає проміжне місце між збиранням і обробленням економічної інформації та прийняттям управлінських рішень (як стратегічних, так і тактичних).

Аналіз господарської діяльності підприємства проводиться перед складанням плану. Він допоможе виявити сильні та слабкі сторони в економічному механізмі системи управління для прийняття оптимального управлінського рішення.

17. Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи менеджменту

В управлінні господарською діяльністю підприємств поряд з економічними методами важлива роль належить методам організаційно-розпорядчого впливу.

Адміністративні методи управління -- це система засобів та прийомів організаційно-розпорядчого впливу на суб'єкти та об'єкти управління, яка відображає прямий вплив на об'єкти управління, що визначають його близькі задачі, порядок і термін виконання, а також ресурси і умови праці.

Особливість адміністративних методів полягає в тому, що вони дають однозначне вирішення відповідної ситуації, маючи обов'язкову силу для виконавця, а не дають йому можливості вибору між різними формами дій, як це характерно для економічних методів керівництва.

Адміністративні методи управління допускають обов'язковий характер відповідних розпоряджень та вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення дисципліни і передбачає певні стягнення. Економічні методи керівництва носять також обов'язковий характер, але порушення встановлених ними показників та умов не супроводжується для виконавця прямим стягненням, а лише призводить до негативних наслідків господарського порядку, які він відчує, одержавши натуральні результати своїх невірних дій. Адміністративні та економічні методи управління не суперечать одні одним, а навпаки, ніби взаємно доповнюють. Необхідне вміле та гармонійне їхнє поєднання, щоб управління досягало найкращого результату, використовуючи ініціативу та зацікавленість виконавців у результатах роботи.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. У практиці управління адміністративні методи поділяють на дві групи:

1. Організаційної дії;

2. Розпорядчої дії.

18. Соціально-психологічні методи менеджменту

Труднощі управління людьми обумовлені виключною складністю поведінки людини. Для управління підприємствами в умовах зміни форми власності, прискорення науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства, інтенсифікації виробництва необхідний творчий підхід до управління, активна участь усіх робітників у вирішенні проблем виробничо-господарської діяльності. Однак мотивація до творчої праці економічними, адміністративними та правовими методами впливу на робітників є недостатньою.

Трудова активність та розвиток творчої ініціативи робітників значною мірою залежать від уміння керівника враховувати і використовувати у своїй діяльності соціально-психологічні методи управління.

Особливістю цих методів є вплив на поведінку робітників через неекономічні, соціальні та духовні інтереси, які проявляються у спільній праці. Тільки у праці людина найповніше проявляє себе як творча особистість, якій притаманні соціальні потреби: спілкування з людьми, обмін думками, повага до них, самовираження та утвердження у колективі. Цей фактор повинні враховувати у своїй діяльності керівники виробничих колективів.

Таким чином, соціально-психологічні методи управління - це сукупність прийомів і засобів соціального та психологічного впливу на весь колектив і окремі особистості для підвищення їхньої трудової та творчої активності.

Для успішної роботи підприємств у нових умовах господарювання передусім слід активізувати соціальну активність кожного працівника - ініціативу, творчу цілеспрямованість, самодисципліну.

Теоретичною основою соціальних і психологічних методів управління є соціальна психологія і психологія особистості як науки про закони психофізичної діяльності індивіда, різних суспільних груп, колективів. Мета цих методів управління - вивчати і використовувати закони психічної діяльності людей для оптимізації психологічних явищ і процесів в інтересах суспільства і особистості. У цьому полягає єдність, тісний зв'язок і взаємозумовленість соціальних і психологічних методів управління.

Разом з тим між ними існують і відмінності: за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами; за допомогою психологічних - управління поведінкою індивіда і міжособовими стосунками у колективі.

Об'єктом соціальних методів управління на рівні організації та підприємства є група працівників і трудовий колектив у цілому, а метою управління - формування і розвиток колективу для оптимальної згуртованості його членів у досягненні загальної мети методом забезпечення єдності інтересів, соціальної справедливості, розвитку ініціативи і почуття відповідальності кожного працівника за результати індивідуальної та колективної праці.

Соціальні методи управління забезпечують формування і розвиток трудових колективів управлінням свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від цього соціальні методи управління поділяють на дві групи:

1.Управління окремими груповими явищами і процесами;

2. Управління індивідуально-особистою поведінкою.

1. До методів управління окремими груповими явищами і процесами належать:

- підвищення соціальної активності;

- соціальне регулювання;

- управління нормативною та ролевою поведінкою;

- пропаганда та агітація;

- особистий приклад;

- орієнтуючі умови.

Методи підвищення соціальної активності покликані підвищувати ініціативу і творче ставлення членів колективу до виконання службових і громадських обов'язків. Для цього використовують обмін передовим досвідом, моральне заохочення, розвиток соціальних потреб та інтересів, постановку соціальних проблем і перспективних цілей тощо.

До методів підвищення соціально-виробничої активності чи соціального регулювання можна віднести: почин та новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, критику та самокритику, постанову проблем «і перспективних цілей, прогнозування та планування, традиції і т, ін.

...