Управлінська діяльність керівника з попередження синдрому "професійного вигорання" у суб’єктів навчально-виховного процесу

Варіант 1

Кожному учаснику слід пригадати або придумати ситуацію, яка допомогла б зобразити маску і продемонструвати її всім.

Варіант 2

Кожен учасник повинен обрати собі партнерів та інсценувати без слів або зі словами ситуацію, відповідну масці. Інсценування закінчується «живою фотографією»: маску потрібно втримувати на обличчі упродовж двох хвилин.

Заключна рефлексія. Як пройшов день?

Ступінь збігу очікувань педагогів авторської позиції може змінюватися в залежності від досвіду і характеру завдання: від усвідомлення наявності різних позицій до більш тонкої їх диференціації. Не одержавши підтвердження своїм очікуванням, вони можуть конфліктно сприймати всю ситуацію. Таких випадків не слід уникати, оскільки за умовами нашого дисертаційного дослідження, спільне вирішення конфліктів, кризових ситуацій має бути поштовхом до особистісного розвитку педагога.

Зустріч 7,8 (8 годин)

Мета: допомогти виразити пригнічені відчуття, потреби, прагнення та думки, краще зрозуміти себе.

Вправа. Вербалізація стану агресивності

Мета - відпрацювання вміння зворотного зв'язку.

Пропонується записати речення, яке виражає стан агресивності, незадоволення. У цьому реченні всі приголосні звуки замінити звуком «х». Прочитати речення з новими звуками, але з інтонацією підвищеного агресивного збудження.

Вправа. Моя реакція

Мета - вироблення вміння адекватно реагувати на провокуючі агресію ситуації.

Група поділена на пари. Розігрується ситуація: один із учасників забув передати важливе повідомлення своєму партнеру, який з гнівом про це говорить. Від учасників вимагається будувати фразу з «Я-позицій», тобто: «Я не задоволений тим, що ти…», а не: «Ти не повідомив…».

Вправа. Звільнення від негативної енергії

Мета - вироблення вміння звільнятися від негативної енергії в момент надмірного емоційного збудження.

Учасникам пропонується уявити чи пригадати подію, коли вони знаходилися в стані надмірного агресивного збудження. Спробувати відтворити цей стан: максимально напружити м'язи, руки затиснути в кулаки.

Після цього повернутися до стіни, різко видихнути повітря і «викинути» свою агресію на стіну, уявляючи, що на стіну виливається фарба червоного кольору.

Вправа. Конфлікт «агресора» і «жертви»

Мета - усвідомити конфліктні сторони поведінки.

Учасники сідають один навпроти одного парами і розподіляють між собою ролі «агресора» і «жертви». У ході діалогу агресор критикує, сварить партнера з позиції явної переваги і впевненості в собі. «Жертва» захищається, постійно виравдовуючись і вибачаючись; говорить своєму партнеру, як вона прагне догоджати і що цьому заважає. За 5 хвилин учасники міняються ролями. Порівнюються зіграні ролі з життєвими ситуаціями.

Вправа. Рольова гра з конфліктним змістом

Мета - розширення уявлень про мотиви, що спонукають до конфліктної поведінки; відпрацювання вміння давати зворотний зв'язок. Ситуації:

1) Ви постійно спостерігаєте вербальну агресію в спілкуванні двох Ваших колег;

2) Ваш колега по кафедрі без дозволу взяв Ваш щоденник і прочитав записи вголос із коментарями.

Варіанти рольових ігор дають змогу учасникам виявити свої індивідуально-психологічні особливості, віднайти приховані мотиви поведінки. Це також вимагає спостережливості, здатності правильно розуміти ситуацію і співрозмовника, уміння вносити корективи у свою поведінку.

Вправа «Психічно здорова людина»

«Інформація для роздумів»

Психічно здорові люди позбавлені комплексів їх поведінка є природною та розкутою… Їхнє життя завжди сповнене змісту, має мету - чи то турбота про інтереси народу чи то про інтереси конкретних людей. Вони вміють присвячувати себе своїй меті цілком. У будь - якій роботі такі люди помітні: їх мислення відзначається самостійністю, незалежністю від

забобонів часу й авторитетів. Психічно здорові люди життєлюби: вони вміють отримувати задоволення від життя у великому і малому - і від аромату квітки, і від краси математичної формули. Така особистість виключно оптимістична. Навіть у найкатастрофічнішій ситуації вона не втрачає надії, і це нерідко надає їй сил знайти вихід. Ця особистість надзвичайно активна - ніколи не чекає, поки хтось почне роботу, прагне узятися за справу сама, віддається будь-якій справі цілком. Такі люди не бояться ризикувати - не заради самого ризику, а заради справи. Не бояться невдач - уміють гідно пережити їх, не зламатися.

І найголовніше такі люди відзначаються дуже високим ступенем самооцінки. Вони не перебільшують власних достоїнств і щохвилини прагнуть стати кращими, подолати свої недоліки, але також і поважають себе - поважають у собі особистість, людську гідність.

Питання для обговорення.

Як часто вам доводилося зустрічати психічно здорових шкільних педагогів?

Завдання з аналізу інформації

Проаналізуйте стан свого психічного здоров'я і складіть програму самовдосконалення

Зустріч 9 (4 години)

Мета: встановлення між учасниками і тренером зворотного зв'язку за результатами роботи в групі; усвідомлення учасниками змін, що відбулися в професійній сфері; усвідомлення внутрішньо особистісних змін.

Структура заняття

1. Розминка (на вибір учасників).

2. Вправа «Валіза».

3. Вправа «Позитивність «Я» - концепції педагога»

4. Групова дискусія «Капелюхи».

5. Проведення анкети зворотного зв'язку по тренінгу.

Розминка (на вибір учасників).

Учасникам пропонується повторити будь-яку розминку, яка їм більше всього сподобалась і запам'яталася.

Вправа «Валіза»

Опис. Кожен з учасників по черзі виходить за двері на декілька хвилин. У цей час усі інші збирають йому «валізу» - шляхом групової дискусії виділяють по 3 позитивні і негативні якості, які даний учасник проявив у ході тренінгу, і записують їх. Потім учасник повертається в аудиторію і йому вручається в складеному вигляді листочок із списком якостей. Розгортати і читати його дозволяється тільки після закінчення заняття. Добре, якщо ведучий у кінці заняття теж отримає свою «валізу». Дану вправу слід проводити з обережністю, оскільки отриманий таким шляхом досвід у деяких випадках може виявитися психотравмуючим. Ведучому необхідно з учасниками тренінгу ухвалити рішення, чи готова конкретна група до виконання даної вправи. Результати вправи залишаються у кожного учасника індивідуально, не передбачене їх групове обговорення. Якщо у когось виникне бажання обговорити отримані

результати, то учасники повинні мати можливість згодом індивідуально поспілкуватися з тренером з цього приводу.

Тривалість вправи передбачити досить важко, дуже приблизно можна орієнтуватися на цифру 6 хвилин на людину (по хвилині на якість). Якщо група велика і/або учасники схильні до тривалої і ґрунтовної бесіди, то робота може зайняти і все заняття.

Психологічний сенс вправи. Учасники отримують зворотний зв'язок від групи на свою поведінку в ході тренінгу. Крім того, отриманий листочок виступає для деяких учасників своєрідною «матеріалізацією» тренінгу, його «об'єктивізацією». Деякі педагоги зберігають свої листочки і час від часу перечитують їх навіть через тривалий час після закінчення тренінгу.

Вправа «Позитивність «Я» концепції педагога»

Інформація для роздумів

Чим меншою мірою вчитель впевнений у собі, тим більше він схильний до стереотипного, формального мислення і, відповідно, до догматичного стилю викладання, заснованого на постановці запитань, що вимагають однозначної відповіді, на викладанні фактів із метою одного тільки запам'ятовування. Як наслідок - таке викладання явно тяжіє до примітивних форм, чому сприяє прагнення педагога не припустити виникнення дискусій, варіативних виборів і альтернатив у процесі навчання. Як бачимо, знову на повний зріст постає проблема «Я» - концепції вчителя, яка є реальним психологічним забезпеченням успіху її діяльності або призводить до неминучих ускладнень і явних або прихованих невдач.

Результати значної кількості досліджень свідчать про те, що «ефективні» вчителі порівнянні з «неефективними» відзначаються високою самооцінкою, позитивним ставленням до себе, свободою від надмірної тривожності і самокритики. Їм притаманна здатність позитивно впливати на «Я» - концепцію та успішність учнів. Учителі, які приймають власну особистість, легше приймають і особистості інших, тоді як учителі схильні до заперечення, частіше відштовхують інших…Учителі, яким притаманне позитивне самосприйняття, упевненість у собі, у своїх педагогічних здібностях, вступають у спілкування з іншими значно легше за інших і тому ефективніше розв'язують завдання, що постають перед ними на уроці.

Питання для обговорення

Як складається «Я» - образ педагога? Які чинники впливають на його формування?

Як позитивність «Я» - концепції пов'язана із само актуалізацією особистості, мотивацією на професійну діяльність?

Чи впливає позитивність самосприйняття вчителя на рівень його емоційної стійкості? У чому це може проявлятися?

Запропонуйте способи гармонізації особистості вчителя, підвищення рівня його професійної самосвідомості.

Групова дискусія «Капелюхи»

Опис. Учасники розбиваються на 4 підгрупи. Кожна з підгруп вибирає представника, який витягає долю - папірець, на якому написаний «колір капелюха», що дістається підгрупі. Дискусія виглядає найцікавіше, якщо після цього ведучий дійсно забезпечує учасників капелюхами кольорів, що їм дісталися, які нескладно виготовити із смужок кольорового паперу. Коли капелюхи розподілені, дається завдання: кожній з підгруп підготувати відгук про минулий тренінг, виходячи з таких значень кольорів:

Зелений капелюх. Охарактеризувати тренінг з позиції розуму. Які знання і уміння дав тренінг, що представляється найбільш корисним, а що не дуже? Де і як можна використовувати одержані знання і навички? Сформулювати в метафоричній формі те розуміння проблемних ситуацій, що склалося у процесі тренінгу, висловити своє ставлення до даного виду управління і те, наскільки, на їх думку, воно є ефективним у роботі.

Червоний капелюх. Описати тренінг з позиції емоцій і відчуттів. Що викликало позитивні переживання, а що - негативні? Які вправи, моменти групової дискусії, тексти голограм були найяскравішими в емоційному плані?

Чорний капелюх. Дати негативний зворотний зв'язок: відзначити, що не сподобалося, виявилося неприємним, нудним або даремним, що слід було б зробити по-іншому. Тренер просить учасників пригадати про ті цілі й очікування, які були заявлені учасниками на самому початку тренінгу, і відповісти на питання: «Яких із поставлених цілей не було досягнуто?», «Які із очікувань не виправдались?»

Білий капелюх. Дати позитивний зворотний зв'язок: відзначити, що сподобалося на тренінгу, що вдалося, було корисним, в чому учасники бачать основні досягнення особисто для себе. Дана група так само отримує запитання стосовно очікувань від тренінгу, але зворотного характеру: «Чи досягнуті поставлені цілі?», «Чи виправдалися очікування від тренінгу?»

Підгрупам дається 10-15 хвилин на обговорення і підготовку до виступу, після чого вони стисло розповідають про минулий тренінг з позиції кольору, що дістався їм.

Дана вправа є модифікацією педагогічного прийому «Шість капелюхів мислення», вживаного для розвитку критичного мислення. Для умов тренінгу відразу шість різновидів зворотного зв'язку - кількість надмірна, цілком достатньо чотирьох. Краще всього надавати підгрупам слово в такому порядку, як перераховані «капелюхи»: почати бесіду з позиції розуму, потім поділитися відчуттями, «посваритися», а наприкінці пригадати все хороше. Не слід починати дискусію з представлення негативного зворотного зв'язку або, тим більше, закінчувати нею. Доцільним було б надати учасникам можливість висловитися з позиції «капелюха» іншого кольору.

Психологічний сенс дискусії. Пропонована процедура дозволяє структурувати зворотний зв'язок, організувати дискусії в підгрупах, а її ігровий характер забезпечує активне включення учасників. У групах це продуктивніше, ніж просто розсадити учасників в традиційне коло і просити по черзі висловлюватися з приводу минулого тренінгу.

Анкета зворотного зв «язку по тренінгу

На закінчення рекомендується провести невелике анкетування, спрямоване на отримання ведучим зворотного зв'язку відносно минулого тренінгу. Це не лише сприяє удосконаленню тренерського професіоналізму, але й залишає позитивне враження, даючи їм зрозуміти, що їх думкою цікавляться, вважають її значущою. Заповнені анкети залишаються у тренера, їх колективне обговорення не передбачене, хоча якщо хто-небудь із учасників захоче обговорити свою анкету індивідуально, слід надати йому таку можливість. Вважаємо за краще не диктувати текст анкети, а роздрукувати його відповідно до числа педагогів і роздати їм для заповнення.

Інструкція. Заверши, будь ласка, ці пропозиції так, як вважаєш за потрібне. Підписувати цей листок не обов'язково.

На цьому тренінгу я.

Основне, чому я навчився на наших заняттях.

Більше всього мені запам'яталося.

Мені не дуже сподобалося, що на тренінгу.

Я б хотів(ла), щоб при проведенні наступних тренінгів тренер.

Думаю, що після тренінгу зміниться.

Мені більше за все сподобалося, що на тренінгу.

Така методична побудова тренінгу продиктована результатами чисельних досліджень, які присвячені впливу тренінгу на розвиток тих чи інших соціально - психологічних якостей особистості.

Таким чином, тренінг, побудований у такий спосіб, дозволяє ефективно вирішувати задачі, пов'язані з розвитком особистісних та професійних якостей, керувати своїми емоційним станом, коректним вираженням емоцій і умінням розуміти емоції оточуючих, призводить до перебудови когнітивної, афективної та поведінкової структур особистості, сприяє самопізнанню та само прийняттю, що особливо важливо у педагогічній діяльності.



3.2 Організація психологічних занять на формування асертивності в поведінці підлеглих

Кожній людині притаманне прагнення задовольнити свої потреби, інтереси, бажання. Ідеальними стосунками є стосунки, побудовані на взаєморозумінні, без конфліктів, але це практично неможливо. Люди повинні вчитися домовлятися з оточуючими не тільки з користю для самих себе, але й користю для інших супротивників. Такий спосіб поведінки називається асертивним. Він передбачає знання людиною те, що вона бажає і чого на бажає, та може це чітко без іронії, сарказму, страху невпевненості сформулювати [50, с. 116].

Асертивна поведінка. Ми постійно знаходимося у взаємодії з рідними, близькими людьми, друзями і колегами по навчанню та роботі, співробітниками, членами команди. І приблизно 70% цього часу ми спілкуємося.

Численні дослідження свідчать, що успіх людини, яка працює, наприклад, у сфері «людина-людина», на 80% залежить саме від її комунікативної компетентності. Невміння спілкуватися з іншими людьми може виявитися однією з вирішальних причин виникнення конфліктної ситуації. Уміння ефективно спілкуватися - це мистецтво слухати і чути, бачити і відчувати, розуміти співрозмовника і доносити до нього свої думки, вирішувати складні комунікативні ситуації, особливо в екстремальних умовах життєдіяльності.

Під комунікативною компетентністю розуміють сукупність здібностей, знань та вмінь, необхідних для ефективної взаємодії в колективі.

Рівень комунікативної компетентності члена команди визначається за трьома критеріями:

• характер поведінки під час групових дискусій;

• культура міжособистісної комунікації;

• уміння конструктивно вирішувати конфлікти.

Групова дискусія є важливим засобом взаємодії, обміну думками між членами колективу. Тому особливості поведінки під час групових дискусій є важливим показником рівня комунікативної культури.

Культура міжособистісної комунікації. Даний показник відображає якість спілкування з іншими людьми.

Уміння конструктивно вирішувати конфлікти. Конструктивний конфлікт - це протистояння суджень, думок, ідей, при якому кожний його учасник має на меті аргументовано та спокійно відстояти свою точку зору, не принижуючи опонента і поважаючи його точку зору. Поводження в умовах «конструктивного конфлікту» - це, перш за все, знання технік та вміння ними користуватися.

Про людей, які мають високий рівень комунікативної компетентності, кажуть, що вони поводяться асертивно (від англійського assertive).

Слово assertive в англійській мові має кілька значень: напористий, наполегливий. Українською найближчим аналогом деякі фахівці визначають термін самоствердження. Беручи до уваги латинське походження терміну, який пішов від дієслова «sero» - садити, родити, вирощувати - можна впритул наблизитись до сутності методу. Коли людина щось садить, вирощує, вона мусить розуміти, що саме вона культивує. В протилежному випадку результати її праці будуть невтішними.

Концепція асертивної поведінки народилась із бажання відшукати спосіб, завдяки якому люди могли б бути правдивими із самими собою без наявності почуття провини і страху.

Асертивна поведінка - це вміння жити в злагоді із своїми почуттями, бажаннями, намірами, переконаннями, і водночас шанувати права інших людей.

Асертивність - це вміння повністю виражати себе в контакті з іншою особою чи особами [50, с. 116]. Асертивна поведінка дозволяє людині безпосередньо, шанобливо і твердо виражати свої почуття, переконання, думки, погляди, побажання стосовно іншої особи, так само поважаючи її почуття, думки погляди та побажання. Асертивна поведінка може вміщувати такі почуття, як гнів, страх, заангажованість, надію, радість, розпач, обурення, стурбованість, зацікавленість, але ці почуття виражаються таким чином, що не порушуються права інших людей.

Таким чином, людина, яка чинить асертивно, не діє на шкоду комусь, поважає права інших, але при цьому не дозволяє чинити із собою, як заманеться. Вона вміє схилити інших до надання їй допомоги чи люб'язності. Не замикається у собі, отримуючи відмову стосовно чогось, на що, власне, і не має права розраховувати. При зіткненні інтересів вона здатна домовитись та знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони. Асертивні люди демонструють іншим, як би вони хотіли, щоб інші чинили стосовно них.

Асертивність виявляється через вживання «Я-речень», сприйняття похвал та похвал самих себе спонтанність, здатність до урізноманітнення власного життя, здатність до сприйняття очевидного.

Для того, щоб виробити у собі поведінку асертивності, людина повиння навчитися «користуватися правами»:

- Я маю право висловлювати власні почуття, думки, переконання;

- Я маю право сказати так або ні, «Я не розумію»;

- Я маю право змінити власну думку;

- Я маю право не підлаштовуватись під інших;

- Я маю право звертатись з проханням до інших;

- Я маю право на помилки та почуватися комфортно, припускаючись їх;

- Я маю право сказати «Мені байдуже».

Психологи помітили зв'язок між правами людини та її психічним здоровям. Цей зв'язок полягає у тому, що люди не можуть безкарно ігнорувати власні особисті права. Ігнорування власної психологічної свободи бути собою є психічною патологією.

Таким чином, асертивна поведінка, як реалізація людиною своїх особистих прав в контексті комунікації з іншою людиною, може трактуватись як елемент та умова здорового способу життя.

Людина, що чинить асертивно, не діє на шкоду комусь, поважає права інших, але при цьому не дозволяє чинити із собою все, що заманеться. Бажаної мети вона досягає, не чинячи шкоди іншим. Вона досягає бажаного, не маніпулюючи опонентами, вдаючись до використання почуття провини, чи в будь-який інший спосіб із сфери емоційного шантажу. Вона вміє схилити інших до надання їй допомоги чи люб'язності. Не замикається у собі, отримуючи відмову стосовно чогось, на що, власне, і не мала права розраховувати. При зіткненні інтересів вона здатна домовитись та знайти компромісне рішення, що задовольняє обидві сторони.

Асертивність виявляється через:

• вербалізацію почуттів;

• невербальний прояв почуттів;

• вживання «Я-речень»;

• сприйняття похвал та схвалення самих себе;

• спонтанність;

• здатність до урізноманітнення власного життя;

• здатність до сприйняття очевидного.

Кожна людина має право висловлювати власні думки і переконання, виявляти свої якості та навички відповідно до своїх бажань, вбиратись згідно власного смаку та багато ще чого іншого, що стосується як загального, так і індивідуального змісту.

Психологи помітили зв'язок між правами людини та її психічним здоров'ям. Цей зв'язок полягає у тому, що люди не можуть безкарно ігнорувати власні особисті права. Ігнорування власної психологічної свободи бути собою є психічною чи соматичною патологією. В цьому розумінні асертивна поведінка, як реалізація людиною своїх особистих прав в контексті комунікації з іншою людиною, може трактуватись як елемент та умова здорового способу життя.

Переваги асертивної поведінки

Що більше людина опановує асертивну комунікацію, що більше обстоює власні права та діє у манері, яку поважає, то більше зростає її самоповага. Шанси отримати від життя бажане у асертивної людини зростають, бо інші починають добре розуміти, чого саме така людина прагне, а вона сама ефективно обстоює власні права та потреби. Асертивна людина прямо висловлює негативні емоції, в результаті вони не накопичуються. Асертивна людина може, не витрачаючи сил на самозахист, без хворобливого почуття сором'язливості та тривожності, кохати та радіти життю.

Організація простору під час спілкування

Кожна людина має індивідуальний психологічний простір. Тому змінюючи дистанцію під час спілкування, ми можемо створювати або комфортні умови для спілкування, або викликати відчуття дискомфорту. Дистанція працюватиме на вас, коли ви та ваш співрозмовник знаходитиметесь один від одного на комфортній для вас відстані.

Психологи розрізняють чотири типи дистанції в процесі комунікації:

• інтимна відстань - 40-45 см.;

• особиста дистанція - 45-120 см.;

• соціальна відстань - 120-260 см.;

• публічна дистанція - більше за 260 см.

Зміна дистанції - це індикатор внутрішніх переживань співрозмовника.

Вербальні та невербальні канали спілкування у команді

Спілкування полягає не лише у мовній комунікації. Для людини важливо не тільки те, що ми говоримо, але в першу чергу те, як ми це робимо.

Вчені дослідили, що під час комунікації 7% інформації передається через мову (слова), 38% - за допомогою тону (інтонації) та гучності голосу, і 55% - через жести, вираз обличчя, міміку і позу.

Якщо під час спілкування ви виявляєте хвилювання, це відразу відобразиться у вашій поведінці, погляді, голосі, позі тощо. І ваше спілкування не дасть вам бажаного результату. Те, що ми передаємо словами, має повідомляти і наше тіло. Те саме стосується і погляду. Тому так важливо у спілкуванні поруч з іншими використовувати такі невербальні прояви, які демонструють ваш позитивний образ і викликають в оточуючих позитивні враження.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті - найкраща профілактика «професійного вигорання». Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш - навчись любити те, що робиш», то ніяке «професійне вигорання» вам не загрожуватиме!

Правильно плануйте свій час:

- 8 год - повноцінний здоровий сон;

- 8 год - робота;

- 8 год - активний відпочинок.

Методи гармонізації психофізичного стану

Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);

- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування: особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій);

- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;

- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);

- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);

- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

- терапія мінералами;

- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь - який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):

- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т - лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);

- музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);

- спілкування з сім'єю, друзями;

- заняття улюбленою справою, хобі (комп'ютер, книжки, фільми, в'язання, садівництво, рибальство, туризм…);

- спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);

- спілкування з тваринами;

- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації - уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.);

- аутотренінги (самонавіювання) (емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів - у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них).

Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших - все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись?

Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.

Пам'ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно - педагогічного стресу

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: «Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й «перекидати» свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!» [48].

Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли «закипають» емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.

Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:

Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу?

Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2. Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! Напершій стадії стресу намагайтесь «перервати» свої дії:

Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.

Підійдіть до вікна. Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи. Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.

Правило 3. Необхідно перевести свою «негативну» енергію в іншу форму діяльності («Розрядити» домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

Привести до ладу свої ділові папери.

За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?

Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т. п.

Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія «зупинка самого себе» стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити «ланцюгову реакцію» у поведінці студентів.

Правило 4. Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Отже, в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Таким чином, людина, яка чинить асертивно, не діє на шкоду

комусь, поважає права інших, але при цьому не дозволяє чинити із собою, як заманеться.

3.2. Рекомендації керівникам із профілактики «професійного вигоряння» у педагогів

З метою попередження професійного «вигорання» доцільно проводити тренінгові роботу у колективах (в даному випадку педагогічному колективі).

Участь у тренінгу може бути тільки добровільним. Учитель може бути примушений адміністрацією до відвідування семінару з психології, але не можна примушувати людину вступати в спілкування з іншими людьми, давати зворотний зв'язок, розвивати в собі визначені навички і здібності. Це неможливо з етичної точки зору, це неефективно, і, зрештою, це може бути небезпечно для його психічного здоров'я.

Але навіть люди, які відгукнулися на запрошення керівника або психолога взяти участь у тренінгу, повинні заздалегідь одержати усю необхідну інформацію, для того щоб прийняти рішення усвідомлено. Добре провести з кожним попередню бесіду, розповівши про зміст і форми тренінгової роботи, про необхідність займати активну позицію, відкривати іншим учасникам свій внутрішній світ, переживання, думки, мінятися, привласнюючи новий досвід [71, с. 315].

Оволодівши навичками усунення негативних наслідків стресових ситуацій, керівникам слід пам'ятати, що багатьом людям не під силу самостійно впоратись зі стресами [19, с. 87].

Необхідно бути толерантними у спілкуванні з ними та особливо уважними в тих випадках, коли хтось із рідних, друзів чи ваших студентів раптово:

- починає виявляти агресію до людей, стосунки з якими до цього були завжди гарними;

- втрачає інтерес до будь-чого;

- виглядає занадто втомленим;

- потрапляє в залежність від ліків, алкоголю чи наркотиків;

- намагається більшість часу проводити на самоті;

- починає говорити про самогубство як прийнятний спосіб розв'язання життєвих проблем.

Такі зміни в людині можуть бути ознаками схильності до депресії, суїциду. Прийміть такі зміни та продовжуйте активно спілкуватися злюдиною, не втрачайте з нею контактів. Пропонуйте їй конструктивні підходи до вирішення особистих проблем, проявіть турботу та увагу. Якщо ризик суїциду здається досить великим, обов'язково порадьте людині звернутися за кваліфікованою допомогою до фахівця - психолога, психотерапевта чи лікаря.

Серед комплексних способів подолання стресу - зміна способу життя, наближення його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється, - це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося.

Звичайно, кожному з нас навряд чи знадобляться всі запропоновані способи. Пропонуємо відібрати з них найбільш прийнятні, котрі складатимуть особистий базовий набір психологічних прийомів та вправ, необхідних для успішного виходу зі стресових ситуацій та профілактики стресів.

Отже, від стресу можна ефективно боронитися. Він може бути навіть корисним. Якщо б у житті все завжди йшло за нашими планами, якби ми ніколи не зустрічалися із загрозою, не ставили б перед собою складні цілі, то що б нас змушувало замислюватися над життям, формувати у собі терпіння, стриманість, мужність, волю?

До важливих особливостей ефективного вчителя належать впевненість у собі та висока самооцінка (позитивна оцінка себе як здібної людини, гідної пошани), емоційна стабільність і прагнення до максимальної гнучкості. Проте в більшості сучасних педагогів переважає негативна «Я» - концепція, низька самооцінка, невпевненість у собі.

Педагоги з низькою самооцінкою неадекватно сприймають себе й оточуючих, відчувають підвищену тривожність, що негативно позначається на педагогічному процесі.

Ступінь адекватності самооцінки педагога багато в чому визначає розвиток емоційного напруження в педагогічній діяльності. Маючи адекватну самооцінку та позитивне само ставлення, педагог позитивно впливає на самооцінку й само ставлення дітей, стимулює в них прагнення до успіхів у навчальній діяльності, розвиває їхню особистість.

Позитивний характер педагогічного іміджу сприяє профілактиці розвитку емоційного напруження в учителя і його учнів, сприяє розвитку в них таких особистісних якостей, як доброзичливість, чуйність, впевненість у собі.

Найпоширенішим засобом профілактики «професійного вигоряння» є безупинна психолого-педагогічна освіта педагога, підвищення його кваліфікації. Знання, отримані під час навчання у вузі, швидко «старіють». У американській літературі фігурує навіть одиниця виміру старіння знань фахівця, так званий «період піврозпаду компетентності», запозичений з ядерної фізики. У разі це тривалість часу по закінченні ВУЗу, коли з появою нових знань, з появою нової інформації компетентність фахівця знижується на 50%.

Важливий аспект у професійній діяльності педагога є саморегуляція емоційного стану. Необхідність саморегуляції виникає, коли педагог стикається з новою, незвичайною проблемою, яка не має однозначного рішення. Саморегуляція необхідна у кризовій ситуації, коли педагог перебуває у стані підвищеної емоційної й фізичної напруги, що спонукає його до імпульсивних дій, чи, якщо він перебуває у кризовій ситуації, оцінювання із боку дітей, колег, іншим людям.

Психологічні основи саморегуляції емоційного стану містять у собі управління як пізнавальними процесами, так і особистістю: поведінкою, емоціями й діями. Нині для саморегуляції психічних станів використовується нейролінгвістичне програмування.

У руслі цього напряму Г. Дьяконовим розроблений цикл вправ, орієнтованих на відновлення ресурсів особистості. Знаючи себе, свої потреби і їх задоволення, вона може раціонально розподіляти свої сили протягом кожного дня, цілого навчального року.

Рекомендації для позбавлення від стресу:

- Спробуйте розробити систему пріоритетів у своїй роботі, вчіться планувати (накопичення великої кількості планів уроків, незакінчених проектів призводить до плутанини і тривоги; дезорганізація може привести до стресового стану);

- Уникайте нездорової конкуренції (в багатьох ситуаціях ми не можемо уникнути конкуренції, але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях попри будь-які обставини призводить до конфліктів, напруження і тривоги, робить людину агресивною);

- Налагоджуйте ефективні взаємовідносини з керівництвом (від ефективності професійної взаємодії з керівництвом в значній мірі залежить адекватність оцінки професійної діяльності вчителя);

- Не ставте перед собою недосяжних цілей (мета повинна бути реальною та досяжною в часі, коли людина ставить перед собою надто глобальні або невизначені задачі, вона часто не може визначитись з чого почати здійснення своїх планів; тому доцільно масштабні цілі розбивати на кілька досяжних);

- Зосередьтесь на позитивних якостях оточуючих, намагайтесь не критикувати інших (у позитивної особистості більш ефективні соціальні зв'язки та вищий рівень соціальної підтримки в колективі);

- Знаходьте час для відпочинку;

- Ведіть активний спосіб життя, виконуйте фізичні вправи (це підвищує стресостійкість та адаптаційні можливості організму);

- Не відкладайте надовго важливі справи (тягар незакінченої справи знижує адаптаційні ресурси);

- Не ставтесь до себе як до жертви обставин (таке відношення знижує адаптаційні можливості організму, заважає прийняттю ефективних рішень).

У більшості випадків поняття «стрес» асоціюється з негативними переживаннями та з ситуаціями, що їх викликають. Але стрес - це лише реакція організму людини на будь-яку зміну ситуації, активізація його ресурсів, підготовка до активних дій. Без певного рівня стресу неможливий професійний та особистісний розвиток, пристосування до нових умов життя. Тому можна стверджувати, що незначний рівень стресу є корисним для людини. Але надтотривала або надмірна дія стресових факторів й призводить до стресу, який негативно впливає на здоров'я людини.

Дуже важливим аспектом як у подоланні, так і у попередженні виникнення надмірного, негативного стресового стану та розвитку емоційного згорання є стресостійкість людини. Стресостійкість в широкому розумінні - це здатність протидіяти впливу стресорів активно перетворюючи ситуацію, в якій вони проявляються, або пристосовуючись до неї. Важливим фактором підвищення стресостійкості є активізація та накопичення особистісних ресурсів подолання стресу. Під ресурсами стресостійкості особистості розуміють індивідуальні якості та здібності, що зумовлюють психологічну стійкість в стресогенних ситуаціях. До таких ресурсів належать: позитивність і раціональність мислення, самоповага, активна мотивація, емоційно-вольові якості, активна життєва установка, фізичні ресурси. В кожної людини є внутрішні ресурси, які можуть допомогти в кризових ситуаціях та сприяти розвитку особистості.

Кожна людина по-своєму реагує на одні і ті ж навантаження. Згідно з дослідженнями найбільше схильні до емоційного вигорання люди педанти, демонстративні люди, які прагнуть, щоб оточуючі визнавали їхні успіхи і досягнення, а також співробітники з високою здатністю до емпатії: вони близько до серця приймають емоції учнів, у результаті чого витрачають свої власні сили. Для них потрібні певні профілактичні програми, які дозволяють підвищити самооцінку і переключатися на інші види діяльності. Крім того, доведено, що оптимісти значно рідше вигорають, ніж песимісти. У профілактичному ресурсі таких людей можуть стати пізнавальні екскурсії, спільне дозвілля, неформальне спілкування з колегами в позаурочний час.

Для активізації ресурсів стресостійкості особистості

- Розвивайте навички позитивного мислення. Позитивне мислення сприяє виокремленню корисних сторін важкої ситуації і допомагає на цій основі скласти конструктивний план дій, не загострюючи увагу на негативних переживаннях і не перешкоджаючи пошуку нових альтернативних способів вирішення особистих та професійних труднощів.

- Позбавтесь від ірраціональних переконань і суджень.

Ірраціональні переконання лежать в основі неефективних моделей поведінки, вони призводять до неконструктивних переживань. Не сприяють подоланню стресу і підвищують ризик емоційного вигорання. Ознаки ірраціональних суджень:

1) в них враховані лише 2 крайності «добре - погано», «або - або» (третього не дано);

2) спираються на перебільшене узагальнення («так роблять всі»), а внаслідок - містять помилкові висновки;

3) їх супроводжують сильні негативні переживання - гнів, почуття безсилля, роздратування, приниження, агресивність тощо;

4) часто в них використовують слова «повинен», «зобов'язаний»;

5) вони завжди песимістичні і спрямовані на невдачу («я цього не витримаю», «я не зможу цього зробити»);

6) у них відсутня орієнтація на ціль («несправедливо, що мене не цінують…»);

7) часто базуються на перебільшенні фактів, впливові інших.

- Виражайте свої почуття та емоції соціально прийнятними формами.

- Проявляйте гнучкість мислення та поведінки. В кожній ситуації, в яку ми потрапляємо, відображається наша стратегія розв'язання проблем. Якщо проблемні ситуації зустрічаються нам регулярно, варто звернути увагу на те, що ми робимо не так і бути готовими змінити своє ставлення до ситуації та способи поведінки.

- Навчіться у будь-якій ситуації визначати власну мету, результат, якого ви хотіли б досягти. Для досягнення бажаного результату намагайтесь сформулювати мету за правилами позитивного мислення. Мета, сформульована таким чином, налаштовує на активну діяльність та пошук конструктивних способів розв'язання проблем.

Правила формулювання мети:

- Формулюйте мету від власного імені (чого я хочу);

- Формулюйте мету позитивно (без частки «не»);

- Мета повинна бути конкретною та досяжною в часі;

- Врахуйте засоби досягнення мети (які ресурси мені потрібні для досягнення мети);

- Визначте обмеження (що може завадити досягти мети);

- Спрогнозуйте наслідки (що я отримаю не отримаю у випадку досягнення недосягнення результату).

Отже, більшу частину ситуацій, що викликають стрес, людина здатна вирішити самостійно. Головне зрозуміти та прийняти те, що серйозні зміни - це невід'ємна частина нашого життя. І тільки від нашого сприйняття цих змін залежить - стануть вони для нас стресовими чи нададуть можливості для отримання цінного досвіду [30, с. 315].

Другий рівень виникнення синдрому емоційного вигорання - рольовий. Вигорання швидко розвивається в тих випадках, коли спільні зусилля неузгоджені, відсутня належна інтеграція дій, зате присутня конкуренція, в той час, коли успішний результат залежить від злагоджених дій. Тут важливим пусковим фактором можуть бути постійні конфлікти у колективі або нездатність керівника конкретно визначити зони повноважень та відповідальності кожного працівника.

Таким чином, важливим елементом профілактики «професійного вигорання» у вчительському середовищі, крім особистісно-психологічних чинників, є позитивний управлінський менеджмент.

Ще одна група причин, які викликають емоційне вигорання - зовнішні фактори, які пов'язані з особливостями роботи і, що важливо, з самою організацією. Найчастіше виходять з ладу цінні кадри: «допомагають» у цьому горе-керівники, які звикли «вантажити тих, хто везе». Але понад надмірні вимоги та навантаження виснажують постійні протиріччя у стратегічному та тактичному керівництві, нереальні вимоги до працівників, відсутність об'єктивних критеріїв для оцінки праці, неефективна система мотивації і стимуляції персоналу. Ця група причин високою мірою залежить від діяльності керівника.

За критеріями пріоритетної компетентності виділяють два стилі управління, як і два типи керівників: з переважною комунікативною компетентністю і з переважною предметною компетентністю.

Для керівника першого типу характерна орієнтація на взаємовідносини. Найбільш важливим для нього є вибудовування адекватної системи особистих комунікацій в організації, а свою роботу він визначає як роботу психолога, наставника і арбітра для персоналу. Сильною стороною такого керівника є увага до особистісних особливостей своїх співробітників, здатність зауважувати їхні почуття і потреби. Такий керівнику певнено виявляє себе і різних контактах, в організації командної роботи, на переговорах і нарадах. Більше того, саме спілкування і взаємодія з людьми є для нього найважливішим професійним ресурсом, додає йому енергію, надає сенсу виконуваній роботі.

На противагу першому, керівник з переважною предметною компетентністю орієнтований на задачу. Найбільш важливим для нього є вибудовування оптимальної організаційної структури, алгоритмізація і формалізація процесів усього робочого циклу. Сильною стороною такого керівника є його зорієнтованість на змістову і фінансово-матеріальну сторону справи. Таким чином, обидві ці компетентності надзвичайно важливі для керівника, в обох успішний менеджер освіти повинен розумітися. Але якщо одна з цих компетентностей є не пріоритетною, а єдиною, то на місці другої з них виникає слабка вразлива ланка. Проте в сучасних умовах особливої актуальності набуває роль комунікативної компетентності як передумови формування особистісно-спрямованого освітнього менеджменту.

Наступним позитивним профілактичним напрямком управлінської діяльності може стати методичний менеджмент. Один із напрямків у службі методичного кабінету - створення здорової моральної і ділової атмосфери в колективі. Для досягнення цієї мети керівництвом використовуються різні методи та прийоми, зокрема, для скорочення дистанції між особистістю та керівництвом - піклування про матеріальну і моральну зацікавленість учасників навчально-виховного процесу. Для стимулювання роботи педагога - залучення спонсорських коштів. Для морального підбадьорення - статті до місцевої газети, поширення кращого педагогічного досвіду. Для задоволення потреби у самовираженні - надання більшої самостійності в діях, залучення до участі в інноваційних проектах, включення в колективну діяльність, передача додаткових повноважень. Для задоволення потреби у визнанні і статусі - публічне заохочення за досягнуті успіхи, узагальнення досвіду роботи, атестація на вищу кваліфікаційну категорію, преміювання, залучення до партнерської участі в управлінській діяльності, надання можливості працювати в престижних заходах та проектах, усунення від визначеного обсягу непрестижних робіт, включення в резерв керівних кадрів. Для задоволення потреби в приналежності - заохочення за внесок у колективну діяльність, підтримка діяльності неформальних груп у колективі, створення в педагогічному колективі секцій за інтересами, залучення педагогів до колективного аналізу проблем своєї організації.

Важливими профілактичними прийомами запобігання синдрому «професійного вигорання» у колективі можуть стати навіть зручно складений розклад уроків, відсутність перешкод для заробітків «на стороні», надання відгулів, коректна поведінка керівника навчального закладу, демонстрація підтримки педагогів з його боку.

Як бачимо, профілактичні фактори запобігання виникнення СЕВ можна поділити на дві групи - особистісно-психологічну, яка залежить від самого педагога та його стресостійкості та рольову - залежну від управлінського та методичного менеджменту в колективі.

До третьої, не менш важливої групи, можна віднести соціальну групу факторів, яка визначається ставленням до розвитку освітньої галузі на рівнів ладних структур, адже в їхніх руках - фінансування освітньої галузі, матеріальна підтримка і забезпечення повноцінної діяльності навчальних закладів у територіальній громаді. Одним із факторів, які здатні суттєво знизити рівень емоційного «вигорання» у педагогічних колективах, може стати відмова від бюрократичного стилю управління на всіх рівнях. Наше покоління, покоління Інтернету, стало свідком глобальної реконструкції світу. Ось чому все частіше сьогодні звучать слова про духовність, людяність і гуманізм. На тлі цього постала проблема відповідності сучасної освіти новим викликам. Людиноцентризм, природовідповідність і людяність завжди тримали й тримають людину на поверхні буття, оберігаючи від тваринності і здичавіння, а в епоху Постмодерну вони стали не просто актуальними, а єдино можливими. Державний службовець по духу, а не по чину, який усвідомлює унікальну важливість місії педагога для розбудови конкурентоздатної України, безперечно, віддасть перевагу партнерській, людиноцентричній, моделі керівництва на противагу бюрократичній, оскільки педагог, перебуваючи під бюрократичним ковпаком, не в змозі самостійно реалізувати на практиці особистісно орієнтовані та людиноцентричні моделі навчання.

Важливо пам'ятати, що позитивні емоції менш стійкі і більше витратні у плані психологічної енергії. Негативні емоції підживлюють самі себе, і чим більше ми в них занурюємося, тим довше вони тривають і можуть поступово перейти в негативне світосприйняття.

Тому людина може усвідомлено вибрати - чи «вигоратиме» вона під тиском зовнішніх обставин, іноді справді дуже несприятливих, чи їй варто витрачати енергію на пошук нових ресурсів через переживання позитивних моментів, приємних відчуттів.

Ще однією рекомендацією керівникам є правильне планування.

Насамперед педагогам варто навчитися планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.

Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь.

Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

...