Менеджмент в міському господарстві

Історичні етапи розвитку місцевого самоврядування. Конституційні основи й засади місцевого самоврядування. Європейська Хартія місцевого самоврядування. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Організаційно-правові форми здійснення місцевого самоврядування. Структура, функції і задачі виконкомів Рад народних депутатів різних рівнів.

Територіальна громада -- основний елемент системи місцевого самоврядування. Органи самоорганізації населення.

Тема 4. Галузеві особливості менеджменту підприємств міського господарства -- 2 години

Суб'єкт та об'єкт управління, взаємозв'язок та взаємозалежність внутрішніх елементів і факторів зовнішнього середовища підприємств міського господарства.

Галузеві особливості організації виробничо-експлуатаційної діяльності. Організаційно-правові форми управління підприємствами ЖКГ. Організація управління комунальним майном та нерухомістю.

Тема 5. Менеджмент житлового господарства - 2 години

Організаційно-правові основи управління житловим господарством. Організація управління технічним обслуговуванням, поточним утриманням та ремонтом житлових будівель. Структура управління житловим господарством міста.

Управління фінансово-економічною підсистемою.Договірні відносини. Система контролю і звітності за якістю утримання житлового фонду. Удосконалення існуючого менеджменту: приватне управління та утримання житла, служба єдиного замовника, акціонерні товариства, об'єднання співласників приватизованих житлових будівель тощо.

Тема 6. Менеджмент міського електричного транспорту - 2 години

Організація перевезень пасажирів. Транспортні маршрути, навантаження. Організація управління трамвайними та тролейбусними депо. Служба руху, служба енергогосподарства, служба колії, ремонтно-будівельна служба. Вагоноремонтні заводи. Організація диспетчеризації виробничих та управ-лінських процесів. Специфіка менеджменту на кожній стадії життєвого циклу.

Особливості функціонального управління. Управління фінансово-економіч-ною підсистемою, основними фондами, поточними витратами, доходами і прибутками. Удосконалення існуючого менеджменту міського електротранспорту.

Тема 7. Менеджмент водопостачання та водовідведення - 2 години

Водні ресурси, як об'єкт екологічного менеджменту. Призначення, функції, організація систем водопостачання, водовідведення та обробки осадів міських стічних вод. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, економічна, соціальна. Специфіка операційного менеджменту на кожній стадії життєвого циклу очистки стоків, обробки осадів стічних вод та ТПВ. Економічна ефективність систем водопостачання та водовідведення.

Особливості функціонального управління. Управління фінансово-економічною підсистемою, поточними витратами, доходами і прибутками. Стимулювання ресурсозбереження. Удосконалення екологічного менеджменту.

Тема 8. Менеджмент теплопостачання та газопостачання - 2 години

Особливості підприємств теплоенергетики як суб'єктів енергоринку. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, соціально-економічна. Особливості організації виробництва теплової та електричної енергії на ТЕЦ. Виробнича структура теплопостачальних підприємств. Організація районів та ланок теплопостачання міста. Оргструктура підприємства теплових мереж міста. Специфіка менеджменту на кожній стадії життєвого циклу.

Особливості функціонального управління. Формування маркетингової стратегії. Реорганізація, реструктуризація. Удосконалення існуючого менеджменту.

Управління газовим господарством як соціально-економічно система, районні упралівня газового господарства, діляна газового господарства міста. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, соціально-економічна. Управління виробничо-експлуатаційними участками та нагляд за газовими мережами. Організація ремонтів та профілактичне обслуговування газового обладнання. Специфіка менеджменту на кожній стадії життєвого циклу.

Особливості функціонального управління. Зміни, адаптація, інтеграція, реорганізація, реструктуризація, санація та банкрутство.

Тема 9. Менеджмент зовнішнього благоустрою міст - 2 години

Організація управління будівництвом та експлуатацією міських доріг. Дорожні експлуатаційні управління. Гараж дорожніх машин і механізмів. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, соціально-економічна, фінансова, матеріально-технічна. Специфіка менеджменту на кожній стадії життєвого циклу.

Маркетингова діяльність. Ринок продукції або послуг, ринок споживачів. Моніторинг конкурентів. Удосконалення існуючого менеджменту.

Тема 10. Менеджмент зеленого господарства - 2 години

Організація управління міським зеленим господарством. РСУ зеленого будівництва, експлуатаційні управління та ланки зеленого господарства, радгоспи декоративних культур, оранжереї, питомники, батанічні сади, парки, магазини. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, соціально-економічна. Специфіка менеджменту комплексного озеленення міст.

Особливості функціонального управління. Виробнича програма. Ефективність використання виробничих потужностей та основних фондів.Управління фінансово-економічною підсистемою, витратами, оборотними коштами, персоналом, продуктивністю.

Тема 11. Менеджмент готельного господарства - 2 години

Класифікація готелів. Організаційна структура управління. Основні підсистеми: організаційна, технічна, технологічна, соціально-економічна. Оснащення та обладнання готелів (обладнання номерів, меблі, м'який інвентар, інтер'єр, освітлення, реклама, білизна). Нормативи оснащення готелю. Технологічні особливості та культура обслуговування. Організація послуг.

Особливості функціонального управління. Удосконалення існуючого менеджменту.

Тема 12. Менеджмент комунально-побутового обслуговування -

2 години

Задачі, функції, організаційна структура підприємств і організацій побуто-вого обслуговування населення. Специфіка менеджменту. Особливості управління фінансово-економічною підсистемою. Маркетинг послуг. Мотивація поведінки споживачів. Паблік Рілешнз (PR) у маркетингу. Сервісне обслуговування, виставки, презентації, реклама. Реалізація комерційної функції.

ТЕМА 1. ЗМІСТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ

менеджмент комунальний міський господарство

Для загального розвитку, існування і підвищення свого життєвого рівня кожна людина займається активною діяльністю. Джерелом задоволення людських потреб, як правило, є виробнича діяльність. На виробництві створюються суспільні блага, які потім споживають і дають задоволення людству. Цілеспрямована діяльність, направлена на створення корисного продукту чи послуги визначається як «виробництво». Всі кінцеві продукти створюють на різних виробництвах.

Кожне виробництво можна представити як систему, в якій здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисний продукт. Тобто виробництво - це певна технологія, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат - продукцію або послуги. Основна мета виробництва в ринкових умовах-забезпечення споживача якісними продуктами чи послугами у певні строки, конкретної комплектації, з мінімальними витратами на виготовлення для виконувача. Економічний стан та майбутній розвиток підприємства залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури праці, екологічності та конкурентоспроможності.

Виробниче підприємство або організація міського господарства для забезпечення своєї життєздатності орієнтується на ринковий попит всіх категорій споживачів з їх вимогами до якості та своєчасності наданих житлово - комунальних послуг. Тому завдання керівників, менеджерів вищого рівня та спеціалістів організації - визначення стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності послуг при одночасному скороченні витрат на їх виробництво.

Зміст поняття "організація" має багато різноманітних трактувань. Загально філософське його тлумачення пов'язане з уявленням про деякі узагальнені принципи, що направляють пізнання складних систем по шляху вивчення внутрішніх динамічних характеристик і структур. Термін "організація" використовують також для позначення одної з основних функцій управління, яка реалізується в створенні і вдосконаленні системи, підтримці порядку в її функціонуванні. Нарешті, "організація" ототожнюється з соціальною системою. Підтвердженням є безліч визначень, що зустрічаються в літературі, таких як, наприклад, "організація - соціальна група, в якій існує функціональний розподіл праці, направлений на досягнення загальної мети".

З цієї точки зору до соціальної організації можна віднести політичні організації, військові, виробничо - господарські, творчі, учбові та ін. Проте, не дивлячись на їх велику різноманітність, необхідно сформулювати ряд ознак, що відображають єство даного поняття. По-перше, соціальна організація це об'єднання людей з різними специфічними функціями і ролями. По-друге, соціальна організація створюється і функціонує для досягнення загальної мети, об'єднуючої людей для реалізації певних соціальних потреб і, в першу чергу, досягнення соціальної стабільності, справедливості і захищеності. По-третє, наявність організаційної структури, що дозволяє здійснювати спільну діяльність людей у напрямі досягнення єдиної мети. Взаємодія дозволяє інтегрувати діяльність людей, сприяє формуванню організації як єдиного цілого, має якісно нові властивості, що не зводяться до суми властивостей його складових частин. Таким чином, організація, як соціальна система є відносно автономною відособ-леною групою людей з чітко структурованою спільною діяльністю, функціону-ючою для реалізації соціальних інтересів обумовлених загальною метою.

Як економічна система, організація також може характеризуватися рядом ознак. По-перше, організація має певні межі, що дозволяють їй існувати автономно від інших формувань подібного роду і не розсіюватися в навколиш-ньому середовищі. Межі визначаються видами діяльності, територією, назвою, організаційною структурою та ін. По-друге, організація, як економічна система характеризується сукупністю вживаних виробничих ресурсів, а також їх якістю. По-третє, потенціалом (потужністю) або загальним результатом функціонування організації, яку використовують. По-четверте, загальною метою об'єднання і функціонування всієї сукупності виробничих ресурсів.

До функції організації виробництва відносять роботи з визначення конкретних значень технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору ефективного відповідно до мети і конкретних умов виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва в поєднанні предмету праці і знаряддя праці, а також перетворення предмету праці в продукт чи послуги певних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.

На кожному підприємстві організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність системи засобів для досягнення якісного кінцевого результату. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності. Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати сукупність розрізнених елементів, з яких складається виробничий процес у цілісну виробничу систему. Всі елементи виробничої системи повинні бути взаємо узгоджені, ефективні за параметрами функціонування. Підкреслимо ще раз: усі без винятку питання організації виробництва вирішуються на основі технології. В той же час організація виробництва має свої завдання, а саме:

· удосконалення форм організації виробництва;

· організації процесів праці в просторі й часі;

· спеціалізація підприємства;

· реконструкція та переозброєння виробництва;

· нормування витрат ресурсів з використанням логістичних методів;

· оптимізація експлуатаційних режимів устаткування та обладнання;

· інноваційне оновлення виробництва;

· забезпечення конкурентоспроможності виробів чи послуг.

Термін «організація» має багато похідних.

Організація виробництва - це форма, порядок з'єднання праці з речовинними елементами виробництва з метою забезпечення випуску високоякісної продукції або послуг досягнення високої продуктивності праці на основі кращого використання основних фондів і трудових ресурсів.

Задачею професійного менеджменту міського господарства є створення сприятливої атмосфери взаємодії організацій житлово-комунального господарства з зовнішнім середовищем і у внутрішньому середовищі. Місто як організаційна система також має зовнішнє і внутрішнє середовище. Методологія діяльності фахівця з менеджменту організацій не залежить від складності організації. В житлово-комунальному господарстві розглядають чотири форми організацій:

· юридична особа (зареєстрована в державному органі, має печатку і розрахунковий рахунок в банку);

· неюридична особа (підрозділ юридичної особи без реквізитів);

· неюридична особа, зареєстрована в державних органах;

· неформальна організація громадян.

Загальні риси всіх форм організацій:

1) наявність принаймні однієї людини;

2) наявність хоча б однієї мети, направленої на задоволення потреб або інтересів людини або суспільства;

3) отримання додаткового продукту в різних формах (матеріальної, духовна, інформаційна).

Діяльність будь-якої організації здійснює перетворення ресурсів, основними з яких є:

· потенціал працівників;

· фінанси;

· будівлі і устаткування;

· технології;

· матеріали;

· інформація.

Виробничу структуру підприємств визначають: номенклатура продукції, послуг, товарно-матеріальні ресурси, а також способи їх отримання і обробки, які використовують; тип виробництва; характер виробничого процесу в основному, допоміжних і обслуговуючих виробництвах; система організаційного обслуговування устаткування і його поточний ремонт; рівень вимог до якості.

Підприємство (організація) міського господарства - це виробнича одиниця комунальної організації, на якій безпосередньо відбувається зв'язок працівника з засобами виробництва і створюється продукція. Це центр витрат виробництва, що має свою бухгалтерію план роботи і т.д. В структурі підприємства є служби:

· технічна;

· економічна;

· постачальницько-збутова;

· оперативного управління;

· обслуговування виробництва;

· обслуговування працівників (ПТУ, медпункт, їдальня).

Виробничу структуру підприємств визначають:

· номенклатура продукції, послуг, товарно-матеріальні ресурси, а також способи їх отримання і обробки;

· тип виробництва;

· характер виробничого процесу в основному, допоміжних і обслуговуючих виробництвах;

· система організаційного обслуговування устаткування і його поточний ремонт;

· рівень вимог до якості.

Ефективність виробничої системи визначається:

· витратами на систему;

· якістю послуг;

· виробничою потужністю;

· гнучкістю системи.

Менеджмент (to manage - англ.) - буквально означає керівництво людьми. В даний час існує безліч визначень менеджменту. В Оксфордському словнику англійської мови менеджмент визначається як спосіб, манера поводження з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вмілість і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. В «Словнику іноземних слів» менеджмент перекладається на російську мову як управління виробництвом і як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення ефективності виробництва і його прибутковості.

Вчені економісти О.С. Виханський і А.І. Наумов стверджують, що мене-джмент є багатоплановим явищем, що охоплює всі процеси, які відбуваються в організації і пов'язані як з її внутрішнім життям, так і з її взаємодією з навко-лишнім середовищем. Вчений Р.А. Фатхутдінов виділяє поняття менеджменту як комплексну науку, метою якої є досягнення конкурентоздатних і ефективних управлінських рішень і системи менеджменту організації в цілому. Рівень економічної обґрунтованості схвалюваного рішення багато в чому визначає раціональність використання ресурсів як головного чинника якості життя.

У практиці ринкових відносин поширені терміни менеджер, керівник, менеджер-консультант, урядовець, конституційний працівник, підприємець, підприємницький ризик, бізнесмен. Що вони означають? У тлумаченні наведених слів часто трапляються різночитання, а наука вимагає однозначного розуміння ключових термінів. Згрупуємо однотипні слова: менеджер - керівник - менеджер-консультант, підприємець - бізнесмен - підприємницький ризик, урядовець - конституційний працівник. Почнемо з першої пари взаємозв'язаних слів.

Менеджер - це найманий (запрошений) працівник апарату управління, який має в підпорядкуванні декількох спеціалістів, безпосередньо зайнятих в обслуговуючій або виробничій діяльності і виконує разом з ними поставлену мету. Менеджер не є власником організації, яка запросила. Діяльність менеджера добре описана в книзі Яккока «Кар'єра менеджера». Наприклад, декан факультету або його заступники є менеджерами, глава сім'ї також є менеджером. Таким чином, менеджери можуть бути або професіоналами з відповідною підготовкою, або практиками.

Керівник - це також найманий працівник, який має в своєму підпорядку-ванні декількох менеджерів (кількість їх визначається нормою керованості). Керівники одержують встановлену контрактом заробітну плату, матеріально не відповідають за збитки цієї організації, якщо не доведена їх пряма провина. Консультант-менеджер - це працівник консультаційної фірми, який може суміщати роботу фахівця в області управління і тимчасового керівника або менеджера якого-небудь підрозділу організації. Як консультант він виконує діагностику, розробляє пропозиції з удосконалення об'єкта договору і погоджує їх з керівництвом організації. Як менеджер він може стати біля керма процесу впровадження цих пропозицій. Консультант-менеджер є активізатором і методистом у колективній роботі з фахівцями даної організації для прийняття інноваційних рішень.

Професійний менеджер - це доволі прибуткова, цікава і престижна спеціальність.

Підприємець і бізнесмен - це перш за все власники або співвласники майна організації. На їх засоби створюється і функціонує організація.

Підприємець організовує свою справу в якійсь одній сфері. Характерною рисою такої діяльності є високий ризик як швидкого збагачення, так і швидкого розорення, аж до банкрутства. Хоч у даний час переважає розорення, але це не відштовхує людей від спроб знайти свою нішу і розбагатіти. Таким чином, підприємець завжди знаходиться в сфері нестійкої справи. Він багато переживає, весь час шукає нові шляхи розвитку своєї справи. Люди, які вступили на шлях підприємництва, створення своєї справи, дуже рідко з нього сходять на тихий шлях життя.

Не кожний підприємець може стати бізнесменом, але прагнути до цього потрібно, особливо в розквіт підприємницької діяльності. Підприємець або бізнесмен може бути одночасно і менеджером в своїй організації, якщо тягар управління він повністю або частково візьме на себе. Таким чином, менеджер працює в команді. Менеджер - це ресурс, за допомогою якого власник сподівається налагодити роботу своєї організації і отримувати прибуток.

ТЕМА 2. МІСЦЕ І РОЛЬ ЖКГ В СИСТЕМІ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСТА

Із зростанням передових технологій і ускладненням зовнішніх зв'язків у міському господарстві жорстке управління стає нереальним, але сучасний системний підхід до організації виробництва і управління не відкидає його повністю. Раціональна модель організації і управління виробництвом в галузевих підрозділах є методологічною основою формування великих організаційних структур, проведення передпроектних досліджень, техніко-економічних розрахунків. В командно-бюрократичній системі виробництва колишнього СРСР панувала раціональна модель господарювання покладена в основу організації більшості крупних територіально-виробничих об'єднань і управлінь житлово-комунального господарства, що дозволяли задовольняти запити всіх груп споживачів в продукції або послугах однорідного попиту. Задачею управління виробництвом при цьому було впорядкування і контроль організації і робіт. Для такої моделі управління було характерне постійне зниження витрат виробництва і вузька спеціалізація.

Елементи жорсткого командного управління як і раніше переважні в екстремальних ситуаціях, що вимагають концентрації зусиль на певній ділянці роботи: аварія на ЧАЕС, вибухи газу в 1999 році в р. Дніпропетровську, стихійні події, обриви ліній електропередачі, що викликали у західних областях України в 2003-2004 році і т. д. В умовах ринкової економіки, що склалися в 21 столітті галузеві підприємства житлово-комунального господарства звертаються до методів стратегічного менеджменту, розглядаючи різкі зміни в зовнішньому середовищі як реальність сучасного життя. Актуальними є питання бізнес-планування, фінансового менеджменту, інноваційного управління та інвестиційного розвитку підприємств. Змінюється організаційна структура управління виробництвом: розпадаються крупні об'єднання в міському господарстві утворюються нові форми господарювання в житловій та комунальній економіці, йде формування конкурентного середовища міського господарства.

Акціонування підприємств системи життєзабезпечення міст і насамперед інженерної інфраструктури змінює взаємостосунки, які склалися всередині організації міського господарства між членами робочого колективу. В подібній ситуації перевага віддається децентралізації виробництва. Якщо раніше роль організації виробництва і управління зводилася до контролю функцій, то сьогодні організаційні механізми господарювання направлені на вироблення нових рішень старих проблем. Головна задача, що стоїть перед підприємствами житлово-комунального господарства міст, полягає в правильному розподілі людських, матеріальних і фінансових ресурсів з метою виживання на ринку комунальних послуг, що формується. В Україні відбувається безперервне формування внутрішнього середовища комунальних підприємств міського господарства:

· спостерігається тенденція до підвищення рівня кваліфікації професій-них кадрів, більш обдаровані фахівці мають нагоду персонального зростання;

· працівники можуть вкласти свою частку капіталу в акції, цінні папери і нові форми організацій виробництва і управління, дають їм можливість оптимального розпорядження вільними грошовими коштами;

· контрактна форма найму працівників піднімає відповідальність керівниц-тва підприємств за організацію виробництва і реалізацію продукції або послуг;

· конкуренція серед виробників однорідної продукції стимулює розвиток інноваційних процесів у галузі.

Система поглядів на організацію виробництва і управління формує нові відносини між організаціями і працюючими в ній людьми. Цей чинник необхідно враховувати для демократизації виробництва і управління житлово-комунальним господарством. Дж. Обер-Крис у роботі «Управління підприємством. Класика менеджменту» виділив принципи, що забезпечують належну організацію виробництва і управління використовування їх у професійній діяльності менеджерів організації міського господарства представляється автору достатньо актуальним:

· ефективність;

· обмеження числа підлеглих у одного керівника;

· розподіл праці;

· необхідність визначення функцій;

· принцип східчастої управління;

· принцип винятковості;

· єдність підкорення;

· єдність управління;

· відповідальність керівних працівників;

· рівновага між централізацією і децентралізацією влади;

· гнучкість;

· безперервність;

· зручність управління.

Діяльність підприємств житлово-комунального господарства має високу соціальну значущість. На сучасному етапі важко представити життя людського суспільства без житлово-комунальних послуг. Більш того суспільство, розвиваючись все більше потребує збільшенні обсягів і підвищення якості цих послуг. Проте обсяги послуг житлово-комунального господарства за останні десять років значно зменшилися, їх якість знизилася, різко погіршилося фінансове положення підприємств (аж до кризового).

Діяльність організацій міського господарства в даний час вельми утруднена. Причин цьому багато, вони пов'язані з економічним станом в країні, так і з технічним і фінансовим станом підприємств галузі. З переходом економіки України в ринкові відносини багато підприємств житлово-комунального господарства працюють на комерційній основі. А існуюче положення в галузі було важким:

· поганий стан основних виробничих фондів (відсталі технології, висока енергоємність техніки, ступінь зносу основних фондів 40-60%);

· величезні суми недоліку власних оборотних коштів;

· більшість підприємств мала негативний результат господарської діяльності, тобто збитки.

Для вступу галузі до ринку не було проведено технічне і фінансове оздоровлення підприємств. Основними причинами цього є дефіцитність бюджетів усіх рівнів а також фінансування житлово-комунального господарства за залишковим принципом. Асигнування з бюджетів (дотації, субвенції) незалежно від потреб житлово-комунального господарства з року в рік скорочувалися і на теперішній час практично відсутні. Господарська діяльність установ і організацій житлово-комунального господарства протягом останніх років здійснювалася в складних умовах взаємних неплатежів, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості, рівня інфляції дефіциту бюджетних засобів, неможливості своєчасно і в достатній кількості придбати паливо, запасні частини і необхідне оснащення, виконати ремонтні роботи. І як наслідок - житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма загостреними проблемами.

Успішне проведення реформи і забезпечення стабільного функціонування системи житлово-комунальних послуг зажадає координацію дій з боку законо-давчого органу, державних органів виконавської влади обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, комунальних і приватних підприємств, а також споживачів послуг, тобто реформа повинна проводитися на трьох рівнях.

ТЕМА 3. ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Міське житлово-комунальне господарство України - це сукупність основних елементів, що забезпечують життєдіяльність кожного населеного пункту, його рекреаційного потенціалу і населення. Сучасний етап розвитку економіки нашої держави потребує прискорення інтеграції житлово-комунального господарства (ЖКГ) у загальну систему ринкових перетворень. Особливого значення набуває необхідність формування соціально-ринкових елементів комунальної політики, які створюють умови ефективної роботи підприємств міського господарства. Це дозволить забезпечити споживачів якісними комунальними та житловими послугами. Важливу роль у трансформаційних процесах міського господарства відіграє реформування відносин власності. Ринкові перетворення, а також державна політика, спрямована на забезпечення макроекономічної стабілізації української економіки, створили передумови для підвищення життєвого рівня населення. Усунення негативних наслідків монопольного положення підприємств ЖКГ можливе тільки при удосконаленні функціонування всіх складових господарського механізму галузі, задіяних у процесі виробництва і надання житлово-комунальних послуг. За останні роки значно змінилася ситуація з власністю на об'єкти житлового і комунального господарства. Вона характеризується в основному трьома тенденціями:

- масовою приватизацією житлового фонду;

- передачею об'єктів ЖКГ із державної власності в муніципальну;

- акціонуванням частини об'єктів ЖКГ в основному об'єктів електро- і теплопостачання, що входять у єдину систему енергозабезпечення країни.

Ключова проблема розвитку конкуренції на ринку послуг ЖКГ - сильний вплив адміністративних, а не економічних важелів впливу на підприємства, що займаються наданням житлово-комунальних послуг. Як і раніше, керівники місцевих органів влади схильні думати, що адміністративним шляхом можна одержати кращі результати за менші гроші, ніж при створенні необхідних ринкових механізмів господарювання.

На перших порах з метою більш ефективного використання ринкових механізмів і розвитку конкурентного середовища в житловій сфері є доцільним залучати до управління житловим фондом фірми різних організаційно-правових форм. Як показує практика, державне підприємство функціонує менш ефективно, ніж приватна фірма, навіть якщо вона утворена на базі дирекції єдиного замовника (ДЄЗ). Тому залучення фірм із різними формами власності до управління житловим фондом буде сприяти підвищенню якості його обслуговування. Функції власника буде виконувати Управління муніципального району, функції управління будуть передані організації, що перемогла в конкурсі (керуюча компанія), а функції обслуговування будуть виконувати підрядні організації. Принциповим моментом у підході до організації діяльності керуючої компанії є представлення її як суб'єкта ринкових відносин. Її ефективна робота можлива тільки у разі чіткого розподілу прав і зобов'язань усіх задіяних у процесі управління господарством і фінансування сторін. Керуюча компанія та її персонал повинні бути зацікавлені матеріально в кількості і якості своєї праці. Для забезпечення ефективності своєї діяльності це підприємство повинне бути зацікавлене: у розширенні обсягу обслуговування муніципального житлового фонду; в одержанні замовлень на обслуговування інших об'єктів муніципальної нерухомості; в укладанні договорів на обслуговування кондомінімумів з товариствами власників житла; у мінімізації заборгованості населення з оплати житлово-комунальних послуг; у виборі, де це можливо, найефективнішого підрядника для надання послуг; у системі ефективного контролю за діяльністю підрядних організацій.

Необхідно відзначити, що перехід до даної структури припускає розвиток конкурсного середовища в житлово-комунальному секторі. Проведення конкур-сів на право управління житловим фондом, взяти участь у яких зможе фірма будь-якої організаційно-правової форми, дозволить ліквідувати існуючу монополію ДЄЗ. Договірні відносини з органами муніципального управління дозволять підвищити господарську незалежність замовника. Однак головним аргументом на користь проведення реформи є підвищення якості утримання і ремонту житлового фонду за рахунок заміни чисто адміністративних важелів впливу на економічні, розвиток конкуренції, підвищення зацікавленості в зни-женні собівартості послуг, що надаються. Однак слід зазначити, що в реформованій системі управління житловим фондом відсутні такі ознаки ринкових відносин, як реальна участь в угоді споживачів житлово-комунальних послуг, наявність у них свободи вибору, ринкові принципи ціноутворення. Зберігається безправне і залежне положення населення, що, як і раніше, позбавлене свободи вибору, хто буде управляти його власністю і хто буде її обслуговувати. Першу функцію беруть на себе місцеві органи влади, другу виконує керуюча компанія, що як колись ДЄЗ є монополістом, тобто єдиним покупцем послуг з обслуговування житлового фонду на території муніципального району.

ТЕМА 4. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Місцевий характер і виробничі особливості міського господарства накладають своєрідність на організаційну структуру житлово-комунального господарства. За характером послуг які надають, комунальні підприємства ділять на три групи:

· санітарно-технічні (водопроводи, каналізації, лазні і пральні, підприємства з санітарного очищення міст);

· енергетичні (електростанції, електромережі та ін.);

· транспортні (метрополітени, міський пасажирський електротранспорт).

У сукупності ці підприємства і організації житлового господарства і впорядкування міст складають самостійну галузь народного господарства - комунальне господарство. Комунальні підприємства надають послуги всім категоріям споживачів в населених пунктах України. Загальним для них є те, що надані послуги споживаються у межах одного адміністративного району. До цієї групи належать підприємства з строгою технологічною схемою виробництва продукції або послуг: водопроводи, системи каналізації, підприємства санітарного очищення міста. На відміну від підприємств першої групи, електростанції і електромережі як правило реалізують послуги не тільки в зонах адміністративного району, а і там, де знаходиться споживач.

Обсяг виробництва продукції комунальних підприємств залежить від умов реалізації їх послуг. Підприємства обслуговують територію, межі якої визначаються, з одного боку, розвитком мережного господарства і з другого боку зручностями у використовуванні споживачами, в першу чергу, населенням.

Суспільству, окремим колективам властива певна мета діяльності. Організаційний і економічний механізм досягнення поставленої перед будь-якою галуззю мети має загальні риси і принципи. Але кожному конкретному виду її діяльності властиві свої особливості, обумовлені складом реалізовованих функцій, які залежать від конкретних ланок і їх місця в організаційній структурі системи управління, ступеня централізації, рівня самостійності і зовнішніх зв'язків.

За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство, як складова міського господарства - складний багатогранний об'єкт управління. Як і інші розвинуті галузі він функціонує на базі інженерно-індустріальних методів. Йому властиві всі основні риси, характерні для суспільного виробництва. Інтенсифікація виробництва, реалізація науково - технічного прогресу в галузі міського комунального господарства здійснюється останніми роками наростаю-чими темпами. Вона віддзеркалює основну тенденцію економічного зростання і має великий вплив на масштаби, характер і обсяги виробничо-господарської діяльності. Рівень, основні риси, темпи розвитку і матеріально-суттєвий зміст продуктивних сил галузі впливають на реалізацію оптимальних довготривалих соціально-економічних програм. Така діалектична єдність обумовлює необхідність пошуку найраціональніших методів реалізації науково-технічного прогресу і підвищення ефективності використання його досягнень.

Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутність взаємозв'язку підцілей, організаційна побудова за територіальною і галузевою ознаками, подвійне підпорядкування, соціальний відгук на результати діяльності, нерівномірність попиту та ін.

Все це визначає ЖКГ як складну, багатоелементну, динамічну й організаційно- економічну систему. Відмінною особливістю житлово-комунального господарства є, перш за все те, що входять в його організаційний склад галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства, які вирішують складний комплекс виробничих задач, забезпечуючи ефективне функціонування народного господарства.

У виробничому процесі галузі найбільшу, питому вагу складає діяльність з експлуатації житлових фондів (до 80% загального обсягу). Це не випадково, оскільки серед широкого кола економічних і соціальних проблем, пов'язаних з підвищенням народного добробуту, найбільш важливою є житлова проблема. Від діяльності комунальних служб, від того, як забезпечені люди водою, теплом, електричною енергією, від того який санітарний стан населених місць, як функціонують суспільний транспорт і інженерне обладнання будівель і споруд, залежать не тільки настрій і здоров'я людей, але і їх працездатність, що позначається на продуктивності праці.

Відомча роз'єднаність об'єкту організації управління ускладнює проведення єдиної технічної політики, централізації і оптимального розподілу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Вона не дозволяє зосередити керівництво житлово-комунальним господарством і управління ним в єдиному органі, створити систему автоматизованого управління і раціонального господарювання, впроваджувати найпрогресивніші методи перспективного і поточного територіального і галузевого збалансованого планування. Відмінність у плануванні, обліку і звітності, відсутність єдиної управлінської інформації практично не дає можливості об'єктивно оцінити стан об'єкта управління в цілому і навіть окремого регіону, конкретної галузі, підгалузі або служби створити галузеву систему управління на основі цільових комплексних програм. Істотними особливостями галузі є:

· не транспортабельність кінцевого результату її функціонування, призначеного для визначення поселення (вода, очищення стоків, теплова енергія, ремонтно-будівельне виробництво комплексне впорядкування і др.);

· збіг за часом процесів виробництва і споживання;

· неможливість складування;

· нерівномірність попиту по сезонам року, місяцям, тижням, дням і годинам доби.

Технічний стан житлових фондів у значній мірі визначається ефективністю прийнятої системи заходів з відновлення конструктивних елементів житлових будівель і організацій, їх збереження. Головними при цьому є комплексний і груповий капітальні ремонти (включаючи комплексне впорядкування прилеглої території), що виконується ремонтно-будівельною галуззю об'єкта управління.

Однією з особливостей процесу виробництва галузі виступає поточне обслуговування житлових фондів, внутрішньо-будинкового обладнання. Воно забезпечується державними житлово-експлуатаційними, а також спеціалізо-ваними підрозділами і приватними підприємствами з експлуатації об'єктів нерухомості. Втілення системи комплексного поточного ремонту, включаючи внутрішньо-квартирний ремонт, об'єднаних диспетчерських систем (ОДС) як засоби взаємодії жителів з первинними виробничими одиницями галузі дозволяє організувати утримання житла в період між капітальними ремонтами, ширше впроваджувати засоби механізації.

З урахуванням вказаних організацій і функціонування галузевого виробничо- господарського процесу оптимально вирішити проблему підвищення якості і ефективності діяльності житлово-комунального господарства можна на основі розвинутої галузевої і міжгалузевої спеціалізації концентрації і інтеграції виробництва, раціонального галузевого і територіального розподілу праці.

Причому одним з основних методів оптимізації управління стане перехід до галузевого принципу з єдиним керівництвом, оскільки при такому складному господарському механізмі раціональне управління можливе лише з урахуванням конкретних особливостей задач галузі.

Раціональне поєднання галузевого і територіального управління житлово-комунальним господарством забезпечує найбільш ефективне використання всього його господарського потенціалу дозволяє врахувати можливості розвитку структурних формувань об'єкта управління на території регіону і країни, незалежно від відомчої підлеглості.

ТЕМА 5. МЕНЕДЖМЕНТ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Аналіз сформованої ситуації і виявлених проблем міського господарства свідчать про необхідність його подальшого розвитку й удосконалення, формування нового господарського механізму, що також обумовлено і проведенням житлово-комунальної реформи, становленням місцевого самоврядування, ринкових відносин, тобто зміною загальнодержавних соціально-економічних і правових умов. Правовий простір розвитку міського господарства в даний час визначається:

- Житловим Кодексом України ;

- Законом України „Про житлово-комунальні послуги”;

– Законом України „Про місцеве самоврядування”;

– Законом України „Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 р.”;

- Постановою ВР України від 30 червня 1995 року № 254 „Про Концепцію державної житлової політики”;

- іншими законодавчими і нормативно-правовими актами.

Так, Постанова ВР України „Про Концепцію державної житлової політики” визначає основні принципи реалізації конституційного права громадян України на житло в нових соціально-економічних умовах. При цьому метою державної житлової політики є: забезпечення соціальних гарантій у сфері житлових прав громадян; здійснення будівництва і реконструкції державного, муніципального і приватного житлового фондів; створення умов для залучення позабюджетних джерел фінансування (коштів населення, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, вітчизняних і іноземних підприємців, кредитів банків і т. ін.); розвиток приватної власності, забезпечення захисту прав підприємців і власників у житловій сфері; розвиток конкуренції в будівництві, утриманні й ремонті житлового фонду, виробництві будівельних матеріалів, виробів і предметів домообладнання.

Складна соціально-економічна ситуація в країні сповільнює хід житлово-комунальної реформи, що була розпочата ще в 1992 році. Тому нині розвиток міського господарства багато в чому пов'язаний з подальшим реформуванням власності в житлово-комунальній сфері, забезпеченням гідних умов проживання і підвищенням соціальної захищеності громадян. Відповідно до концепції реформи передбачається: вдосконалювання системи управління, експлуатації і контролю в ЖКГ; перехід на договірні відносини, розвиток конкурентного середовища, надання споживачам можливості впливати на обсяг і якість споживаних послуг; вдосконалювання системи оплати житла і комунальних послуг; вдосконалювання системи соціального захисту населення. Відповідно до законодавства, на державному рівні здійснюється розробка державних програм розвитку галузі, розробляються і вводяться стандарти якості міського середовища, а також забезпечується організаційно-методична координація діяльності регіональних управлінських і господарських структур ЖКГ. Органи місцевого самоврядування та їх підрозділи, що представляють інтереси власника об'єктів ЖКГ і виконують функції замовника житлово-комунальних послуг, здійснюють розвиток ЖКГ міста, ґрунтуючись на соціальних нормативах.

Таким чином, реформування ЖКГ спрямоване на підвищення ролі органів місцевого самоврядування, посилення самостійності і відповідальності суб'єктів різних форм власності, що мають правові й фінансові можливості не тільки для здійснення поточної експлуатаційної діяльності, але і для розвитку об'єктів житлово-комунального призначення. Звідси випливає необхідність формування ефективного механізму управління розвитком ЖКГ і міського господарства в цілому, що дало б змогу міському господарству як основній життєзабезпечуючій сфері забезпечити підвищення якості життя населення.

Відзначимо, що багато з нині існуючих проблем міського господарства пов'язано з економічною системою радянського союзу, основними принципами діяльності в сфері якої були практично безкоштовне надання послуг та централізоване бюджетне фінансування. Крім цього, мав місце залишковий принцип фінансування міського господарства, у результаті чого розвиток галузей міського господарства відставав від розвитку місто утворюючої сфери. Таким чином, проблема недофінансування походить з минулого, але й є особливо актуальною в умовах становлення ринкової економіки.

ТЕМА 6. МЕНЕДЖМЕНТ МІСЬКОГО ЕЛЕКТРИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Транспортне обслуговування міського населення є одним з видів вироб-ничої діяльності з надання пасажирам послуг, необхідних для здійснення транспортного пересування містом. Основа організації управління будь-якого об'єкта, в тому числі і міського пасажирського транспорту, - це система мети і задач, сукупність і взаємозв'язок яких визначаються виробничо-технологічними особливостями його функціонування і розвитку. Особливості міського пасажирсь-кого транспорту визначають специфіку управління ним. Управління міським пасажирським транспортом, базуючись на загальних положеннях, має ряд особливостей. В даний час одним із законодавчих актів, який регламентує діяльність підприємств транспорту, є Закон України “Про транспорт”, згідно з яким міський пасажирський транспорт є складовою частиною єдиної транспортної системи України. Транспортне обслуговування населення грає важливу роль у системі регіонального господарського комплексу. Міський пасажирський транспорт, задовольняючи потреби населення в пересуваннях, створює передумови для нормального функціонування економіки міста і сприяє збільшенню вільного часу населення, робить доступними для користувача елементи виробничої, соціальної і регіональної структур. Пасажирський транспорт, забезпечуючи економію суспільного часу, сприяє розвитку продуктивних сил, розширенню міжрегіональних зв'язків, поліпшенню культурно-побутового обслуговування населення.