Теоретично-методологічні основи професійної орієнтації в контексті професійного вибору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи професійної орієнтації в контексті професійного вибору

1.1 Історія становлення профорієнтації

1.2 Суть, завдання та основні принципи професійної орієнтації

1.3 Структурні компоненти системи професійної орієнтації

1.4 Функції та заходи професійної орієнтації

Розділ 2. Аналіз роботи служб зайнятості щодо профорієнтаційної діяльності серед молоді

2.1 Соціально-психологічна і профорієнтаційна адаптація молоді: завдання, форми и методи

2.2 Особливості соціально-професійної адаптації молоді

Розділ 3. Шляхи вдосконалення профорієнтаційної діяльності

3.1 Зарубіжний досвід організації профорієнтаційної роботи

3.2 Роль профорієнтації у формуванні ефективного кадрового потенціалу підприємств

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвитку здібностей і талантів людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним із найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення. Така діяльність забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності. Від методів, що використовуються, в значній мірі залежить ефективність професійної орієнтації. Цим пояснюється актуальність даного дослідження.

За останні роки вийшло чимало праць, присвячених проблемам професійної орієнтації. Згаданій проблемі приділяють увагу ряд сучасних дослідників і вчених: Ю. Барабаш, Р. Позінкевич, О. Коропецька, Е. Зеер, О. Рудей, Г. Рєзапкіна, М. Вачевський та інші. Психологи, соціологи, лікарі, педагоги спільно розробляють рекомендації, тести, користуючись якими, молода людина може з більшою ймовірністю прийняти правильне рішення у виборі професії.

Аналіз наукової літератури показує, що проблема професійного становлення особистості знаходить своє вирішення шляхом виявлення передумов розвитку професіонала, виокремлення об'єктивних і суб'єктивних чинників досягнення вершин професіоналізму, актуалізації ролі спілкування у вирішенні проблем оптимізації спільної взаємодії (А. Деркач, М. Савчин, Н. Чепелєва, Л. Орбан-Лембрик та ін.).

Великий пласт наукових розробок вчених лежить у площині розкриття концептуальних положень на предмет вузівської підготовки майбутнього спеціаліста (С. Максименко, Л. Пілецька, О. Гринчук, Л. Кондрашова, М. Корнєв, М. Пірен, В. Циба, Г. Юркевич та ін.), прогнозування професійної діяльності випускника вузу (Л. Міщиха, Н. Пов'якель, С. Терещук, Ю. Трофімов та ін.).

Метою даного дослідження є аналіз особливостей профорієнтаційної діяльності з підготовки молоді до усвідомленого вибору професії в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є професійна орієнтація - це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення.

Предметом - процес організації профорієнтаційної діяльності.



Розділ 1. Теоретично-методологічні основи професійної орієнтації в контексті професійного вибору

1.1 Історія становлення профорієнтації

Початок профорієнтації нерідко належать до 1908 г. -- до моменту відкриття першого профконсультаціонного бюро в м. Бостоні (США). Проте з іншої точки зору профорієнтація з'явилася набагато швидше, у глибокій давнини. Виникла профорієнтація з потреб розвитку людського суспільства, тому вона, як й суспільство, має власну пам'ятати історію та передісторію. Природно, що профорієнтація не могла з'явитися раніше, ніж з'явилися професії, отже, і потребу орієнтації для цієї професії.

Історія появи деяких елементів оцінки профпридатності людини іде у глибину віків. Це стосується зазвичай діагностики знань, умінь і здібностей. Вже у середині III тисячоліття е. у Давньому Вавилоні проводили іспити випускників шкіл, готували переписувачів. Завдяки великим на той час знань професійно підготовлений переписувач був центральної постаттю месопотамської цивілізації; він умів вимірювати поля, ділити майно, співати, грати на музичному інструменті. Під час випробувань перевіряли його вміння розбиратися в тканинах, металах, рослинах, і навіть знання всіх чотирьох арифметичних дій.

У III тисячолітті е. у Китаї існувала широко поширена посада і професія урядового посадовця. Відповідно й тут з'явилися перші елементи профвідтбору на цю посаду. Церемонії помітно сприяла атмосфера урочистості і благоліпності навколо молоді, що насмілилися складати державні іспити на заняття посади. Іспити ці в китайському суспільстві сприймалися майже святкування. Тему іспиту нерідко давав сам імператор, він також проводив безпосередню перевірку знань на заключному етапі багатоступінчастого конкурсного відбору претендентів.

Інші приклади дає давня історія Спарти, Афін, Риму. У Спарті була створена та успішно здійснювалася система виховання воїнів, у Римі -- система добору і навчання гладиаторів.

Даних, подібних наведених вищ, є багато, й вони свідчать про досить ранній період виникнення елементів те, що зараз прийнято називати профдіагностикою і профвідбором. Якщо з поширеної зараз погляду про включеності профдиагностики іпрофвідбору до системи професійної орієнтації, можна сказати, що профорієнтація виникла давно.

Але якщо тепер оцінити профорієнтацію як громадський процес, до складу якого у собі як зазначені вище профдіагностику і профвідбір (добір), але й профпросвіту, профконсультацію, соціально-професійну орієнтацію і фахове виховання, зрозуміло, що профорієнтація як науково-осмислена діяльність людини могла з'явитися пізніше, відтоді, коли почала розгортатися тенденція диференціації і інтеграції окремих наук. Отже, наведені вище історичні дані розглядати, як вказівку не так на історію, але в передісторію виникнення профорієнтації. Історія почалася значно пізніше, під час корінної ломки громадського під тиском розвитку великої машинної індустрії, тобто. під час розвиненого капіталізму з його неминучими супутниками - підвищенням інтенсивності виробничих процесів, зростанням ролі спеціалізації і професіоналізації праці, ні з вимушеної необхідністю здійснення професіональною підготовкою величезних мас робочих.

Саме на цей час визначилася практична потреба у залученні робочої сили в, її навчанні й розподілі різні трудові операції відповідно до індивідуальними відмінностями й здібностями людей.

Засновником наукового вивчення індивідуальних відмінностей вважається англійський учений Френсіс Гальтон.

У 1908 році у м. Бостоні, як зазначалося вище, розпочав роботу перше бюро профорієнтації молоді надання допомоги підліткам у визначенні їхнього життєвого трудового шляху. Діяльність цього бюро і прийнято вважати початком профорієнтації. Потім аналогічне бюро заснували на відстані Нью-Йорку. У і завдання центру входило вивчення вимог, пред'явлених до людини різними професіями, більш досконале пізнання здібностей школярів. Бюро вело працювати такті з вчителями, користуючись тестами і анкетами. Досвід діяльності цих бюро став широко поширюватися США, Іспании, Фінляндії, Швейцарії, Чехословаччині та інших країнах.

У своїй роботі бюро керувалося такими положеннями: за значимістю вибір професії можна прирівняти дошлюбному вибору;

професію краще вибирати, ніж очікувати вдалий випадок;

хто повинен вибирати професію без ретельного мислення, без опору профконсультанту;

молодь має ознайомитися з великою кількістю професій, а не братися відразу ж за “зручну” чи випадкову роботу;

вибір професії протікає тим успішніше, чим уважніше профконсультант вивчить особливості особистості обираючого, фактори успішного вибору і світ професій.

У більшості акцентувалися на напрофвідбір. Питанням професійного відбору багато уваги приділяв директор психологічної лабораторії Гарвардського університету професор Р. Мюнстерберг. Він може бути засновником психотехніки.

На замовлення телефонної кампанії він вивчив придатність кандидатів на професію телефоністки. Саме тоді інтернет-телефоністка мала виробляти до 150 сполук, у годину, т. е. кожні 10 з. потрібно було з'єднувати абонентів, а цього необхідно було виконати 14 окремих психофізичних актів. Більшість телефоністок такого навантаження не витримували і звільнялися з роботи. Це не було вигідно підприємцям. Тому й виникнула необхідність розробки рекомендацій попрофвідбору кандидатів на посаду телефоністки з їхньої психофізіологічними якостям. У результаті плинність кадрів різко скоротилося.

Вибухнула Перша світова війна (1914--1918 рр.) викликала подальше розширення потреби у визначенні професійної придатності: вона вимагала прискореної підготовки осіб, які мають потрібну підготовку у військовій справі інтелектуальні і фізичні якості.

Інтенсивне технічне переозброєння промисловості провідних капіталістичних держав, розвиток принципово нової техніки на початку XX в., зокрема військової, актуалізували проблему “людина -- техніка”. Усе гострішим стало усвідомлюватися, що не кожен бажаючий може знайти як управляти складним технічним приладом -- для цього необхідні знання, здібності й відповідні навички. Війна істотно загострила цікавість до питань співвіднесення здібностей людини з вимогами професій. Тим самим було підготовлене підґрунтя розгортання научно-дослідницьких робіт з тестовими методами оцінки особистості. Створили перший варіант з так званого групового тесту, який дозволяв швидко оцінити придатність призовників до військової служби у різних типів військ. Створений тест розглядався як психологічна зброя, тому всі випробування, обсяг досліджень, і результати їх зберігалися таємно. На підставі досліджень вироблялося відрахування “не пригідних осіб”, призначення “чорні роботи” які можуть до ладу, комплектування - офіцерських і офіцерських шкіл, вирівнювання годин за рівнем інтелектуальності, набір у спеціальні частини.

Як очевидно з історії, саме життя призвело до появи профорієнтації як практики, і внаслідок міждисциплінарного наукового знання. [10], [6].

1.2 Суть, завдання та основні принципи професійної орієнтації

Професійна орієнтація - це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвиткові здібностей і талантів людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним із найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення. Така діяльність забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.

Основним об'єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте населення, в тому числі молодь, що навчається, вивільнювані працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення. Крім того, важливими завданнями профорієнтації є виховання у молодих людей любові до різних видів праці, створення умов для продуктивної праці та перевірки на практиці своїх здібностей, вивчення, формування та розвиток інтересів, нахилів та здібностей молодих людей, ознайомлення їх з найбільш поширеними професіями та професіями, які найбільше відповідають інтересам молоді тощо.

Важливою умовою ефективності системи профорієнтаційної роботи є наступність окремих її етапів, на кожному з яких профорієнтація має свої завдання, свої методи:

1) профорієнтаційна робота у школі. Основне завдання профорієнтації на цьому етапі - професійна просвіта та визначення здібностей і професійних намірів учнів;

2) профорієнтаційна робота у позашкільних навчальних закладах. Для цього етапу характерна систематизація досвіду, знань, умінь, навичок, набутих на першому етапі;

3) профорієнтаційна робота у професійному середовищі. ЇЇ особливістю є, насамперед, професійна адаптація.

В основу профорієнтаційної діяльності покладені наступні принципи:

* комплексний характер профорієнтаційних послуг: організація профорієнтаційної діяльності повинна здійснюватись в соціально-економічному, психолого-педагогічному, медико-фізіологічному та професійному напрямах для забезпечення різнобічної готовності молодої людини до вибору професії;

* узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;

* діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

* рівні можливості отримання профорієнтаційних послуг громадянами України та громадянами іноземних громадян, з якими Україна має відповідні угоди, незалежно від місця роботи чи навчання, віку, статі, національності, релігійних переконань;

* доступність професійної та іншої інформації стосовно можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання та працевлаштування;

* добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних послуг усіма групами населення на гарантованому державному рівні;

* конфіденційний і рекомендований характер висновків профконсультацій і профдобору, додержання працівниками профорієнтаційних норм професійної етики;

* взаємозв'язок школи, сім'ї, виробництва і громадськості в здійсненні профорієнтаційних заходів;

* систематичність і наступність у профорієнтації: необхідність проведення профорієнтаційної роботи з І по випускний клас школи, за умови обов'язкової спадкоємності цієї роботи з класу в клас.

Основні підходи до проведення профорієнтаційної діяльності:

- соціально-економічний підхід передбачає аналіз потреб суспільства в різних професіях, з'ясування їх перспектив у трудових ресурсах. Робота за покликанням забезпечує максимальну віддачу працівника і, відповідно, дає кращий економічний ефект.

- психофізіологічний підхід передбачає забезпечення вибору такої професії, яка максимально відповідає психофізіологічним характеристикам людини.

- психолого-педагогічний підхід включає виховання в учнів любові до праці, формування інтересу до майбутньої професії.

1.3 Структурні компоненти системи професійної орієнтації

У психологічній та методичній літературі професійну орієнтацію розглядають як систему, яка включає такі основні напрямки або підсистеми: профінформація, профконсультація, профвідбір, профадаптація. В.В. Чебишева у структурі професійної орієнтації виділяє чотири основних компоненти:

1) надання учням знань, які їх цікавлять;

2) глибоке і всебічне вивчення школярів;

3) професійні консультації;

4) допомога учням в оволодінні обраною професією.

Отже, це дає підстави розглядати професійну орієнтацію у двох аспектах: 1) її вплив на формування професійних інтересів, насамперед, позитивних мотивів вибору професії, які забезпечують узгодження інтересів особистості і суспільства; 2) виявлення професійних вимог і психологічний аналіз професії, з одного боку, та оцінка психофізіологічних властивостей і якостей учнів з урахуванням проб і сил в обраній діяльності, з другого.

На думку багатьох учених система профорієнтації школярів це організована, керована діяльність різних державних і громадських організацій, підприємств, установ і школи, а також сім'ї. Вона спрямована на удосконалення процесу професійного та соціального самовизначення школярів в інтересах особистості й суспільства в цілому.

Загальна мета системи профорієнтаційної роботи полягає у підготовці учнів до обґрунтованого вибору професії, що задовольняє як особисті інтереси, так і суспільні потреби. Ця мета цілком відповідає загальній меті підготовки школярів і реалізується в процесі цієї підготовки. У систему профорієнтаційної роботи в школах і учбово-виробничих комбінатах входять такі основні компоненти: цілі і задачі, основні напрямки, а також форми і методи профорієнтаційної роботи з учнями.

При незмінній загальній меті конкретні цілі та завдання роботи кожної школи й УВК залежать від потреб кадрів з тих або інших професій, ступеня гостроти цих потреб, від можливостей і умов у певному регіоні чи місті. Успішна реалізація поставлених цілей і завдань значною мірою залежить і від якості роботи з кожного напрямку.

Таким чином, професійна орієнтація як цілісна система складається із взаємопов'язаних компонентів, або підсистем (підструктур), об'єднаних спільністю мети і єдністю керування: професійна діагностика; професійна освіта; професійна консультація; професійний відбір (підбір); професійна адаптація. Кожна така підсистема (напрямок) включає підструктурні компоненти, що мають свої підзавдання, обумовлені загальною метою.

Так, важливою складовою профорієнтації є професійна діагностика, метою якої є вивчення особистості. В процесі профдіагностики вивчають характерні особливості особи: інтереси, потреби, нахили, здібності, професійні наміри, професійну спрямованість, риси характеру, темперамент, стан здоров'я, використовуючи при цьому анкетні, апаратурні та тестові методи.

Не менш значимим компонентом профорієнтації є професійна освіта, яка дає учням змогу придбати певні знання про соціально-економічні та психофізіологічні особливості різноманітних професій, про умови правильного вибору однієї з них; сприяє вихованню позитивного ставлення школярів до різноманітних видів професійної й суспільної діяльності, формуванню мотивованих професійних намірів. Професійна освіта об'єднує професійну інформацію, професійну пропаганду і професійну агітацію, які покликані надавати людині певні відомості про найбільш масові професії, інформувати про способи і умови оволодіння ними, пропагувати громадську цінність найбільш: необхідних на даний час професій. Інформування учнів про світ професій ставить метою ознайомлення з найактуальнішими для суспільства професіями в певний момент і в найближчі 20-30 років, а також із практичними можливостями і перевагами оволодіння тією чи іншою професією. Професійна пропаганда здійснюється в загальному руслі пропаганди, розглянутої як особливий рід соціальної діяльності, основною функцією якої є поширення знань, ідей, художніх цінностей та іншої інформації з метою формування визначених поглядів, уявлень та емоційних станів, а через них надання впливу і на поведінку людей. Характерні риси професійної пропаганди цілеспрямованість, диференційованість, планомірність, масовість, розмаїття форм і методів. Професійна агітація ставить мету активно впливати на вибір школярами професій, потрібних базовому підприємству, району, місту і т. д.

Професійна консультація має своєю метою встановлення відповідності індивідуальних психологічних та особистісних особливостей до специфічних вимог тієї або іншої професії. Вона містить декілька видів консультацій: довідкову, в процесі якої з'ясовуються працевлаштування, освоєння різноманітних професій, терміни підготовки, система оплати праці, перспективи професійного зростання; діагностичну, спрямовану на вивчення особистості, її інтересів, схильностей і можливостей з метою виявлення відповідності їх до обраної професії або близької; формувальну, за допомогою якої здійснюються керівництво і корекція вибору школярами професії, медичну, спрямовану на визначення стану здоров'я школяра відповідно до обраної професії, якщо необхідно, переорієнтації в іншу або близьку до обраної сфери діяльності.

Професійний відбір передбачає процедуру диференціації кандидатів за ступенем їх відповідності певному виду діяльності й прийняття рішення про їх придатність або непридатність. Він може здійснюватися в школах, вузах, військоматах, спеціальних лабораторіях, може бути пов'язаний з умовами праці і стосуватися професій максимальної складності (з важкими умовами праці). При цьому, якщо в претендента виявляють відсутність хоча б однієї професійно важливої якості, йому відмовляють у працевлаштуванні, з тим щоб захистити індивіда від небажаних, можливо трагічних, наслідків стихійного відбору. При здійсненні профвідбору перевага надається тим претендентам, які мають більш високий рівень професійно важливих якостей, властивостей і сприятливі перспективи їх розвитку. Існує так званий «тест на професійну придатність», який представляє собою психологічний тест, спрямований на виявлення індивідуальних інтересів та уподобань. Такі тести допомагають визначити оптимальну роботу для конкретної людини.

Отже, професійний відбір реалізується шляхом встановлення медичних і психофізіологічних протипоказань для роботи в конкретній галузі діяльності та відповідності індивідуальних антропометричних даних кандидата вимогам, що висуваються до робітника. При цьому слід відрізняти профвідбір від профдобору. При проведенні профвідбору обирають найбільш відповідну даній професії особу, тобто ідуть від професії до особи, а при профдоборі обирають відповідну даній особі професію, тобто ідуть від особи до професії.

Завершальним компонентом профорієнтації є професійна адаптація, яка представляє собою активний процес пристосування людини до виробництва, нової соціальної ситуації, умов праці і особливостей конкретної спеціальності. Успіх професійної адаптації є одним із основних критеріїв правильного вибору професії, оцінкою ефективності всієї профорієнтаційної роботи. Успішна професійна адаптація характеризується збереженням і подальшим розвитком здібностей до конкретної професійної діяльності, збігом громадської і особистої мотивації праці. Професійна адаптація здійснюється, як правило, у єдності із соціальною.

Не менш значимим компонентом профорієнтації є розвиток інтересів і нахилів людей в різних видах професійної діяльності (професійна активізація). Вона складається з таких важливих елементів, як формування і виховання професійних інтересів, виховання поваги до певної професії, любові до праці.

Означені вище підструктури (компоненти) профорієнтації тісно пов'язані між собою, функціонування їх визначається закономірностями системи в цілому, поза нею вони втрачають свою спрямованість. Сама ж система профорієнтації взаємодіє з іншими системами, такими як національне виховання, навчально-виховний процес, освіта, економіка, суспільство загалом.

Цілями ж функціонування системи професійної орієнтації є:

1) формування у молоді соціально-значимих внутрішніх регуляторів активності (поведінки) у зв'язку з вибором професії і плануванням перспектив професійного шляху;

2) створення умов для соціально цінної активності у професійному самовизначенні;

3) надання допомоги молоді у адекватному виборі професії;

4)розподіл молоді за професіями, що найбільше відповідають інтересам, схильностям, здібностям, первинній трудовій і соціальній підготовці кожної людини;

5) психологічна підготовка й адаптація молоді до професійного навчання і подальшої трудової діяльності.

Цілісності системі надають її зв'язки, до яких належать, насамперед, мета, тому що вона підкорює собі функціонування всіх частин системи її підструктур, об'єднуючи їх в єдине ціле. Системоутворювальним зв'язком профорієнтації є й інформаційна забезпеченість її підструктур. Кожен компонент системи для підтримки її життєдіяльності постачається певною інформацією, що надходить до неї із зовнішнього середовища, взаємодіє й перетворюється системою, надходить у новій якості в зовнішнє середовище. Це можуть бути нормативні документи, розпорядження, різноманітні вказівки, відомості про реалізацію школярами професійних намірів.

Як система професійна орієнтація виконує також певні функції та передбачає проведення відповідних профорієнтаційних заходів.

1.4 Функції та заходи професійної орієнтації

Так як професійна орієнтація представляє собою систему заходів щодо сприяння людині у виборі професії і побудові професійної кар'єри на основі врахування її бажань, інтересів і схильностей, можливостей і здібностей працювати в обраному виді діяльності, забезпечує науково обґрунтоване керування процесом ознайомлення зі світом професій, самореалізації в праці і суспільних потребах, то відповідно реалізує ряд особистих і суспільних функцій, а саме: соціальну засвоєння людиною (насамперед дітьми і молоддю) визначеної системи соціальних норм і цінностей (суспільних, професійних, міжособистісних), знань, навичок і умінь, необхідних для успішного навчання і виконання професійної діяльності; психолого-педагогічну виявлення і формування інтересів, схильностей, здібностей, особистісних якостей людини в інтересах адекватного вибору професії, оцінки рівня професійної придатності до конкретної діяльності, психологічного забезпечення професійної підготовки, адаптації до праці і т. д.; економічну поліпшення якісного складу працівників (за критеріями професійного, психологічного, соціального характеру), підвищення задоволеності працею, зниження плинності кадрів, збільшення професійної активності працівників, їхньої зацікавленості в змісті і результатах праці; медико-фізіологічну виявлення обмежень у стані здоров'я й розвитку фізіологічних і психофізіологічних функцій і якостей, важливих для забезпечення визначеної діяльності, і корекція професійних планів відповідно до функціональних можливостей конкретної людини.

Професійна орієнтація заснована на системі заходів з розробки науково-методичних рекомендацій щодо вибору професії та їхній реалізації у практичній роботі. Структура цих заходів включає ряд компонентів, або напрямів, за якими розвивається і реалізується ця система. Вихідним напрямом є психологічне (фізіологічне, гігієнічне) вивчення професій, аналіз особливостей різних видів професійної діяльності з метою складання їх професіограм і психограм, визначення вимог професій до стану значимих для діяльності функцій і якостей людини, класифікація професій і створення довідника професій для психолога-консультанта і практичного психолога навчальних закладів і підприємств.

Істотний вплив на профорієнтаційну роботу, на її дієвість, ефективність мають результати роботи з дітьми і підлітками з трудового виховання і навчання, спрямованого на виявлення і розвиток інтересу та здібностей до праці, формування загальнотрудової мотивації, системи трудових цінностей і орієнтації та багатьох інших якостей і знань, які дозволяють щонайкраще підготуватися до ухвалення рішення про вибір професії.

Для орієнтації у світі професій істотне значення мають заходи з професійної освіти. Цей напрям включає в себе професійну інформацію, пропаганду й агітацію, передбачає формування знань про світ професій, про соціально-економічні, психологічні, медико-фізіологічні, санітарно-гігієнічні й інші особливості конкретних видів діяльності, способи і умови оволодіння професією і т. п. З метою зародження і становлення професійного інтересу і пробудження схильності до тієї або іншої сфери діяльності. Особливу важливість здобувають вірогідність і повнота професійної інформації. Крім цього, в завдання професійної освіти має входити формування у суб'єкта вибору уміння оперувати інформацією про світ професій, враховувати умови правильного вибору професії й усвідомлювати різні аспекти ситуації вибору. Результатом діяльності системи професійної освіти мають стати мотивовані професійні наміри суб'єкта, що відбивають як соціально-економічні потреби суспільства, так і його індивідуальні схильності.

Розрізняють також основні підходи щодо проведення профорієнтаційних заходів:

- соціально-економічний підхід передбачає аналіз потреб суспільства в різних професіях, з'ясування їх перспектив у трудових ресурсах. Робота за покликанням забезпечує максимальну віддачу працівника і, відповідно, дає кращий економічний ефект;

- психофізіологічний підхід передбачає забезпечення вибору такої професії, яка максимально відповідає психофізіологічним характеристикам людини;

- психолого-педагогічний підхід включає виховання в учнів любові до праці, формування інтересу до майбутньої професії.

Означені підходи щодо проведення профорієнтаційних заходів тісно пов'язані між собою і активно використовуються у профорієнтаційній роботі.



Розділ 2. Аналіз роботи служб зайнятості щодо профорієнтаційної діяльності серед молоді

2.1 Соціально-психологічна і профорієнтаційна адаптація молоді: завдання, форми і методи

З метою досягнення ефективних результатів профорієнтації молоді необхідне збалансоване функціонування всіх компонентів сформованої системи профорієнтаційної роботи. Успіх у профорієнтаційній роботі може бути досягнутий тільки в результаті системного підходу в її здійсненні. При цьому слід реалізовувати всі компоненти (ланки) системи профорієнтації. Вона включає професійне просвітництво, попередню професійну діагностику, професійну консультацію, професійний відбір (підбір), соціально-професійну адаптацію і професійне виховання.

Соціально-професійна адаптація сприяє подальшому утвердженню молоді у своєму професійному виборі. Разом з тим вона виявляє недоліки попередньої роботи з професійного самовизначення учнів і активізує формування нових установок, потреб, ціннісних орієнтації, інтересів і професійної спрямованості молодої людини у сфері праці. Тому адаптація (у перекладі з латинської означає "пристосування") є своєрідним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи з молоддю.

Соціально-професійна адаптація процес пристосування учнів до майбутньої професії у загальноосвітніх школах, профтехучилищах, технікумах, вузах і т. д.

Процес соціально-професійної адаптації, можна підрозділити на чотири етапи: підготовка до праці в сім'ї та школі, вибір професії, професійна підготовка, початок трудової діяльності. Цей процес також можна розділити на два періоди: довиробничій (у школі, СПТУ, технікумі, вузі) та виробничий (вже безпосередньо на роботі).

Соціально-професійна адаптація як процес залучення до праці починається з раннього дитячого віку, коли дитина вирощує рослини будинку на присадибній ділянці, доглядає за тваринами та птицею в особистому господарстві або в шкільному живому куточку, бере участь у шефської, тимурівський роботі. У ході вивчення основ наук, на уроках трудового навчання, а потім професійного навчання, у позакласній та позашкільній роботі, у трудових об'єднаннях школярів цей процес поглиблюється і розширюється.

Для випускників 9-х класів, які виявили бажання вчитися в СПТУ, процес адаптації триває в цьому навчальному закладі, для учнів, які поступили в 10 клас, у школі, КПК, у трудових об'єднаннях, після закінчення школи (або середнього спеціального навчального закладу) безпосередньо на роботі у виробничих умовах або під час навчання у вузі, а після закінчення вузу на підприємстві, в організації, установі.

Під соціально-професійної адаптацією розуміють також соціально-економічний процес пристосування людини до освоюваної професії. У ході пристосування до конкретної професії остаточно з'ясовується, чи правильно відповів чоловік на "ким бути?" і "яким бути?". У цей період не тільки професійна адаптація на своєму робочому місці, а й включення особистості в ту чи іншу соціальну професійну групу, трудовий колектив, освоєння соціально-психологічних, соціально-економічних, виробничих відносин у цій групі (колективі), отже, в компоненті адаптації до професії можна виділити три взаємопов'язані сторони: соціально-психологічну, соціально-економічну і безпосередньо професійну.

Соціально-професійна адаптація передбачає оволодіння необхідними знаннями, вміннями, навичками, умінням швидко орієнтуватися в різних виробничих ситуаціях, виробничих відносинах, контролювати і програмувати свої дії. У цьому відношенні велику роль може зіграти включення учнів у трудовий процес на робочих місцях, виділених для професійного навчання базовим підприємством.

Соціально-психологічна адаптація полягає у пристосуванні молодого працівника до правил поведінки, що діють у трудовому колективі. Сюди входить ознайомлення з цілями та завданнями колективу, його традиціями, відносинами між керівниками і підлеглими в умовах демократії і гласності, між суміжними підрозділами, з критеріями оцінки дій працівника в колективних формах організації праці.

Успішність адаптації молодої людини на виробництві багато в чому залежить від того, як його зустрінуть, які будуть його перші враження про взаємини в колективі, про своє робоче місце. Тому особливої важливості набувають встановилися в багатьох колективах традиції урочистого посвячення в робітники, вручення трудової книжки, першої зарплати, прийняття молодими (колгоспниками, робітниками, службовцями) урочистої присяги і т. д.

На підприємствах, де робота з молоддю поставлена на високому рівні, розроблений певний порядок прийому підлітків та юнаків на роботу. З ними розмовляють у відділі кадрів з'ясовують їхні інтереси, життєві плани знайомлять з цілями та завданнями колективу підприємства, його традиціями, можливостями для підвищення загальноосвітнього і професійного рівня. Потім з кожним молодим людиною розмовляє начальник цеху, майстер. Далі новачка направляють у кабінет або лабораторію профорієнтації, в музей трудової слави. І, нарешті, майстер веде робітника на місце його роботи знайомить з бригадою, обладнанням, наставником.

Як правило, людина швидше освоюється з роботою і входить в життя трудового колективу, якщо відчуває доброзичливе, уважне ставлення до себе, якщо громадське життя колективу повнокровна і насичена цікавими справами. У морально здорових колективах з високим рівнем соціальних відносин ступінь задоволеності роботою і обраною спеціальністю значно вище.

З перших днів роботи профспілкова організації повинні залучати молодого працівника до участі у громадському житті, художньої самодіяльності, спортивно-масовій роботі і т. д.

Особливої уваги вимагають юнаки та дівчата, які прийшли на підприємство відразу після закінчення середньої школи, що мають ще слабкі виробничі вміння та навички. Кращих результатів у їх організації досягають на підприємствах, де робочих ставлять спочатку на робоче місце, на якому можна швидко набути досвіду і необхідні знання, вміння, навички, добре освоїти професію. Потім молодій людині пропонують або залишитися на цьому робочому місці, або перейти на інше місце в бригаді.

Швидше і успішніше протікає процес адаптації молодих робітників, які закінчують професійно-технічне училище. У них вищий рівень теоретичної підготовки, розряд, і працюють вони, як правило, з великим інтересом.

Заслуговує на увагу досвід підприємств, що мають тісний контакт зі школами та СПТУ, випускники яких приходять до них на роботу.

Успішно вирішуються проблеми соціально-професійної адаптації на підприємствах, що формують бригади на єдиний наряд з урахуванням віку робітників. Молодих робітників направляють в молодіжні бригади. У цих бригадах спільність інтересів всіх членів бригади, взаєморозуміння між ними, можливість спільної праці і відпочинку стають важливим моральним стимулом трудової активності, сприяють виникненню захопленості, задоволеності обраною професією. Все це позитивно позначається на підвищенні продуктивності праці і виконуваної роботи.

Велике значення для адаптації молоді має її професійно-кваліфікаційний ріст. Якщо молодим робочим давати завдання, складність яких поступово зростає, то вони швидко вдосконалюють свою майстерність, краще розкривають свої здібності, підвищується їх кваліфікація.

Можна відзначити загальні принципи організації системи професійно-кваліфікаційного просування кадрів.

По-перше, це принцип рівних можливостей і черговості. Він полягає в тому, що для конкретного просування працівника (отримання розряду, заняття наступної посади) його заздалегідь знайомлять з вимогами, яким повинен відповідати претендент на цю посаду або розряд. Якщо претендентів декілька і водночас їх не можна підвищити, то встановлюється черговість.

По-друге, це принцип примату внутрішніх переміщень, що полягає в тому, що на заміщення вакансій робочого високої кваліфікації в першу чергу претендують робочі даного підприємства. Це розширює можливості кваліфікаційного зростання.

По-третє, важливим принципом професійно-кваліфікаційного зростання є систематичність атестації молодих робітників. При щорічній атестації враховуються їх освітній рівень, кваліфікація, суміщення професій в колективних формах організації праці, участь у технічній творчості та суспільного життя. Ця робота дозволяє підійти до кожного працівника індивідуально.

Плинність кадрів в чому залежить від умов праці, можливостей відпочинку, наявності житла, транспорту, культурних установ, дитячих садів, шкіл і т. д., а головне від характеру праці, її організації, здорового мікроклімату в первинному трудовому колективі. Як правило, змістовний, творчий, висококваліфіковану працю приваблює молодь та сприяє закріпленню її на виробництві.

Одним з важливих засобів успішної соціально-професійної адаптації молодих працівників є трудове наставництво. У зв'язку з розвитком наставництва і його успіхами в соціально-професійної адаптації виникла галузь педагогіки, що вивчає це соціально-педагогічне явище нашого життя.

У процесі соціально-професійної адаптації широко використовуються і такі методи, як бесіда, доручення, вправа, трудове завдання, пред'явлення вимог у праці, громадську думку, створення виховуючих ситуацій та ін.

Таким чином, соціально-професійна адаптація необхідний компонент системи профорієнтації молоді. Це тривалий процес, який здійснюється в школі, СПТУ, безпосередньо на виробництві. Творче застосування різноманітних форм і методів роботи з реалізації цього компонента системи профорієнтації дозволяє формувати новаторів виробництва.

2.2 Особливості соціально-професійної адаптації молоді

Педагогіка: історія і сьогодення. Професійна орієнтація, як інструмент соціалізації шкільної молоді. Особливості соціально-професійної адаптації молоді.

Професійна адаптація найважливіший етап процесу професійного самовизначення людини. На цьому етапі виявляються недоліки попередньої професійної орієнтації і професійної підготовки, здійснюється процес формування нових установок, потреб, інтересів у сфері праці і, нарешті, виявляється, наскільки життєві плани виявилися реальними. Тому адаптація є своєрідним критерієм ефективності роботи профорієнтації з молоддю.

Професійна адаптація це “процес пристосування, учнів до майбутньої професії в загальноосвітніх школах, профтехучилищах, технікумах, ВНЗ і так далі до умов їх професійної праці внаслідок чого відбувається закріплення кадрів в народному господарстві”.

Багато дослідників вважають, що процес професійної адаптації починається безпосередньо на виробництві, інші стверджують, що початок цього процесу закладаються ще в школі і підрозділяють його на чотири періоди: підготовка до праці в школі, вибір професії, професійна підготовка, початок трудової діяльності.

Під професійною адаптацією розуміють також “соціально-економічний процес пристосування людини до освоюваної професії”. В процесі адаптації відбувається активне включення особи в ту або іншу соціальну, професійну групу, освоєння соціально-психологічних стосунків в цій групі.

Отже, в професійній адаптації можна виділити дві взаємозв'язані сторони: професійну і соціально психологічну.

“Професійна адаптація включає оволодіння необхідними знаннями, вміннями, навиками, вмінням швидко орієнтуватися в різних виробничих ситуаціях, контролювати і програмувати свої дії”.

“Соціально-психологічна адаптація полягає в пристосуванні молодого працівника до правил поведінки, що діють в конкретній соціально-професійній групі. Сюди входить ознайомлення з цілями і завданнями колективу, його традиціями, стосунками між керівниками і підлеглими і тому подібне”.

В процесі пристосування до трудового колективу можна виділити три стадії:

1. Ознайомлення з новою ситуацією.

2. Стадія пристосування до цієї ситуації працівник переорієнтовувався, визнає головні елементи нової системи цінностей, але у нього зберігаються як рівноцінні багато колишніх установок.

3. Стадія асиміляції повне пристосування до трудового колективу, засвоєння його установок.

Професійне виховання учнів. “В процесі професійного становлення майбутнього кваліфікованого працівника можна виділити три чітко виражених періоду:

1. Період надходження в професійний учбовий заклад (професійна орієнтація в школі, мотивований вибір старшокласниками тієї або іншої професії, професійне навчання).

2. Період навчання в професійному учбовому закладі (оволодіння відповідними теоретичними знаннями, практичними вміннями і навиками, попередня апробація правильності вибору, розвиток професійних здібностей).

3. Початок трудової діяльності (професійна адаптація в період проходження виробничої практики, закріплення і розвиток отриманих в школі, профтехучилищі, технікумі, ВНЗ умінь і навичок, набуття досвіду роботи, остаточне ствердження у вибраній професії)”.

Робота за рішенням завдань, що стоять на кожному з цих етапів, і складає суть процесу професійного виховання.

Всі форми професійного виховання можна об'єднати в три групи: індивідуальні, групові, масові.

Методи професійного виховання можна також об'єднати в три групи: методи формування свідомості особи, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання поведінки і діяльності.



Розділ 3. Шляхи вдосконалення профорієнтаційної діяльності

3.1 Зарубіжний досвід організації профорієнтаційної роботи

Професії з'явилися зразу ж із виникненням людського суспільства. Історія виникнення елементів оцінки профпридатності людини зникає у глибині віків. В основному це відноситься до діагностики знань, вмінь і можливостей. Вже в середині ІІІ тисячоліття до нашої ери у Стародавньому Вавилоні проводились іспити випускників шкіл, які готували писарів. Професійно підготовлений писар у той час був центральною фігурою тодішньої цивілізації. Він умів вимірювати поля, ділити власність, співати, грати на музичних інструментах. Під час іспитів перевірялось його вміння розрізняти тканини, метали, а також вміння усіх чотирьох арифметичних дій.

У стародавньому Єгипті мистецтву терця навчали тільки тих, хто витримав систему певних іспитів. На початку кандидат проходив процедуру, яку в наш час можна назвати співбесідою. При цьому вивчали біографічні дані, рівень освіченості, оцінювали зовнішність, вміння вести бесіду. Потім вже перевіряли вміння працювати, слухати, мовчати, проводили іспит вогнем, водою, погрозою смерті тих, хто не був впевнений у своїх можливостях до навчання. Цю сувору систему іспитів і відбору успішно витримав відомий учений Піфагор. Повернувшись після навчання до Греції, він заснував свою школу, перепусткою до якої були серія іспитів схожих до тих, яких він на собі випробував.

Інші приклади дає нам історія Спарти, Афін, Риму. У Спарті була створена і успішно існувала система виховання воїнів. У Римі - система вибору і навчання гладіаторів. «Люди - писав Платон, - народжуються не дуже схожі один на одного, їх природа буває різноманітна, і можливості до тої чи іншої роботи також… Тому можна зробити все у більшій кількості, краще і легше, якщо виконувати одну яку-небудь роботу своїми природними здібностями». Отже, Платон вважав, що в ідеальному рабовласницькому ладі громадяни мають знати до якої діяльності вони мають схильність і здібності. Для визначення схильності людей до тієї чи іншої професійної діяльності Гіппократ робив спробу класифікувати їх по конституційно-морфологічних ознаках.

З розвитком суспільного розподілу праці кількість професій неухильно зростає. Змінюється також і якісний склад професій - залежно від складності технології; форми організації праці та умов підготовки працівника. В епоху патріархального рабства в Греції існувало біля десятка професій: каменярі, теслі, гончарі, шорники (лимарі), майстри по обробці металів та ін. Пізніше, у V - IV ст.ст. до н.е:, у Греції нараховувалось біля 50 професій.

У 1575 році в Іспанії була написана книга лікаря Хуана Уарте «Дослідження здібностей до наук», яка принесла автору європейську славу. Це була перша в історії психології праця, що висувала як спеціальну задачу вивчення індивідуальних розбіжностей у здібностях з метою професійного добору. Х. Уарте мріяв про організацію професійного добору в державному масштабі: «Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, котра більш за все підходить до його природного обдарування, державі слід було би виділити уповноважених людей великого розуму та знання, які відкрили б у кожного його обдарування ще у юному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту галузь знань, котра йому підходить...» [183].

Більше ніж чотириста років назад соціалістами-утопістами Т. Мором (1478-1535), Т. Кампанелло (1568-1638) та іншими була висловлена ідея трудового навчання і виховання підростаючого покоління у зв'язку зі спробою вирішення проблеми усунення соціальної нерівності між людьми розумової і фізичної праці. Трудове навчання розглядалося як важливий фактор досягнення соціальної рівності шляхом загальної і рівної підготовки молодого покоління до життя і праці. Пізніше дані ідеї були ґрунтовніше розглянуті наступними мислителями Ж.-Ж. Руссо, У. Песталоцці, Р. Оуеном та іншими.

У вітчизняній філософській думці маємо оригінальну теорію видатного українського філософа-гуманіста, просвітителя і поета Г. Сковороди, який вважав принцип самопізнання своєї внутрішньої натури вольовим, творчим актом, спрямованим на виявлення й утвердження в кожній людині її природних схильностей до певного виду діяльності. Концепція спорідненої праці - це людський спосіб життєдіяльності, корисний для всього суспільства завдяки перетворенню праці з засобу життя на найпершу життєву потребу й найвищу насолоду. Ці думки Г. Сковороди про споріднену працю, що є і потребою, і найвищою насолодою, і його ідеалом суспільства, де кожен працює за своїми здібностями і де праця є найпершою потребою, про перенесення центру уваги зі сфери споживання у сферу продуктивної діяльності залишаються актуальними й нині.

Вищезазначені історичні данні потрібно розглядати, як науковою передумовою виникнення профорієнтації.

Існують різні погляди щодо етапності розвитку профорієнтації. Цікавим, на нашу думку, може виглядати розвиток профорієнтації в контексті теорії Е. Тоффлера. Так, американський соціолог Е. Тоффлер визначав, що розвиток цивілізації історично здійснювався хвилями, яких є три:

1-а хвиля - аграрна цивілізація, яка тривала кілька тисячоліть;

2-а хвиля - індустріальна цивілізація, яка характерна з XIV до середини XX століття;

3-я хвиля - інформаційна цивілізація, яка виникла в другій половині XX століття і продовжується в XXI столітті.

І.О. Баклицький у розвитку системи профорієнтації виділяє три найважливіших етапи. Перший етап охоплює два перших десятиліття XX ст. Він характеризується розрізненими спробами приватної ініціативи, окремими державними засобами надати процесу вибору професії і професійного шляху логічніший характер, допомагати усувати випадкові фактори в цьому процесі, зменшити втрати із-за низької продуктивності праці, високого рівня виробничого травматизму й нещасних випадків, плинності кадрів у результаті професійної незадоволеності та професійної невідповідності значної частини робочої сили вимогам сучасного виробництва.

У 1920-1939 pp., які можна виділити як другий етап, суттєвого прогресу досягли в багатьох сферах професійної організації. Цей період визначався впливом багатьох факторів. Для армії та воєнної промисловості потрібні були величезні людські ресурси, щоб точно і швидко використовувати специфічні завдання, тому в період Першої світової війни почали активно розвиватися методи та техніка професійного відбору. Необхідність трудової реабілітації і надання допомоги в переході до нормального трудового життя великої кількості людей у післявоєнний період стимулювали розвиток і удосконалення методів профорієнтаційної роботи. Розширенню профорієнтаційної роботи також сприяли досягнення в галузі медицини, в загальній й експериментальній психології та психіатрії. Вони наочно показали необхідність і можливість надання допомоги молодим людям у виборі професійного шляху.

Друга світова війна двояко вплинула на розвиток профорієнтації. З одного боку, вона дала поштовх розвитку професійного консультування для дорослих, які були вимушені міняти професію у воєнних умовах. Вона стимулювала розвиток і удосконалення психологічних тестів й інших методів професійного відбору за багатьма професіями та спеціальностями. З іншого боку, вона зруйнувала багато існуючих інститутів профорієнтації. Для третього етапу, який охоплює післявоєнний період, характерним став перегляд багатьох концепцій і реорганізацій профорієнтаційної роботи. Характерною рисою цієї реорганізації поряд із удосконаленням профорієнтації для молоді стало чіткіше розуміння та прийняття відповідних мір з надання допомоги у виборі професійного шляху для інших груп населення - дорослих, жінок, колишніх військовослужбовців, осіб з фізичними та розумовими вадами.

Профорієнтаційна робота стала основною прерогативою державних установ, а приватні заклади значною мірою втратили своє значення. Надання повноцінних послуг було визнано законодавчо, й воно стало важливою функцією соціальної політики держави. Поширювалась концепція тісного взаємозв'язку профорієнтації з такими галузями соціальної політики держави, як освіта, професійна підготовка та перепідготовка кадрів і працевлаштування.

Нині профорієнтація зосереджена не на індивідуальній консультативній діяльності спеціалістів з надання допомоги учням у виборі професій, а на пізнанні ними світу праці, групової форми цієї роботи. Активніше використовують профінформаційний аспект, що професійна інформація повинна стати важливою частиною процесу освіти та професійної підготовки [7, с. 230-231].

Ми ж скористаємося періодизацією запропонованою вітчизняним фахівцем О. Мельником.

Доіндустріальний період. Незважаючи на те, що професійний відбір здібної й обдарованої молоді в окремих галузях праці (військова справа, будівництво, інженерія тощо) проводився ще з давніх часів, масового характеру він набув у період розвитку мануфактурного виробництва, яке суттєво розширило сферу професійної діяльності людини, її можливості обирати з поміж невпинно зростаючої кількості професій одну. Це й призвело до міграції молоді в пошуках роботи й вибору такої, в якій особистість могла виявити й реалізувати свої професійні здібності й забезпечити відповідні умови для життя та професійної праці. При цьому така проблема торкнулася одночасно і власників засобів виробництва, в яких з'явилася можливість, обирати для свого підприємства найбільш кваліфіковану робочу силу. Тобто, в доіндустріальний період почав поволі формуватися ринок праці, на якому відбувався обмін знань та можливостей людей на умови їхньої праці й життя. Такі суттєві зміни відбулися наприкінці XIX ст., передусім, у сфері військових і будівельних професій, транспорту і зв'язку, теплоенергетиці та машинобудуванні, які сформували попит на ринку праці на відповідні професії, кількість і якість працівників, їх підготовленість і вихованість. Для вирішення такої суперечності й почали інтенсивно створюватися профорієнтаційні служби, які мали на меті вирішити проблему співвідношення попиту роботодавців і бажання та можливостей людини працювати в певній професійній сфері.

...