Теоретично-методологічні основи професійної орієнтації в контексті професійного вибору

У сфері наукових пошуків доіндустріального періоду також виявилася певна специфіка, дослідження розпочинають проводитися у двох взаємопов'язаних напрямах. З одного боку, це вивчення окремих характеристик людини в процесі виконання нею трудових операцій на конкретному виробництві. Результати цього вивчення використовувались для удосконалення знарядь праці та їх модернізації відповідно до визначених типологічних особливостей працюючих. Такі теоретичні та прикладні дослідження суперечності людини і виробництва мали на меті підвищити результативність праці, запобігти травматизму і нещасним випадкам, встановити на основі вікових, фізичних і психофізіологічних показників оптимальний режим навантаження та відпочинку.

Другий напрям наукових досліджень сформувався внаслідок складності встановлення відповідності між особливостями людини і засобів праці, що й стало причиною проведення відбору майбутніх працівників щодо вимог конкретної професійної діяльності. Здійснювався профвідбір в доіндустріальний період за допомогою тестів та професійного випробовування безпосередньо в умовах виробництва. Саме тоді й уводиться у предмет спеціальних досліджень поняття «профпридатність», котре застосовується при визначенні відповідності претендентів вимогам окремих професій (залізничники, моряки підводних човнів, пілоти, архітектори та ін.). Тобто, упродовж тривалого часу (кінець XIX-початок XX ст.) досліджуються, переважно, проблеми «встановлення профпридатності», а зміст, форми та методи професійної орієнтації обмежуються діагностуванням індивідуальних особливостей випускників навчальних закладів і наданням рекомендацій щодо вибору тієї професії, до якої не було виявлено психофізіологічних протипоказань під час професійного консультування.

Отже, як відмічає О.В. Мельник головним здобутком дослідницьких пошуків у доіндустріальний період є визначення напрямів вивчення людини і професії, обґрунтування необхідності створення спеціальних центрів профорієнтації, напрацювання та практична перевірка величезної кількості об'єктивних психо-діагностичних методів, розроблення методики професійного консультування випускників навчальних закладів [89, с.16].

Ідея наукового обґрунтування раціонального вибору молодими людьми професій і організованої допомоги їм в цьому виникла у формі профорієнтації в кінці ХІХ - початку ХХ століття. Психологічні аспекти професійного вибору і становлення особи виступають як об'єкт наукового дослідження з першого десятиліття ХХ століття.

У ХІХ столітті з'являються перші літературні джерела, які висвітлювали питання професійної орієнтації молоді. У 1849 році у Франції вийшла книга «Керівництво по вибору професії». Американський психолог Ф. Гальтон у 1883 році з метою профвідбору вперше запропонував використати тести для діагностичної оцінки особистості. У Детройті у 1898 році Джесс Б. Девіс почав працювати в якості консультанта з учнями середньої школи в галузі проблеми освіти і професійного шляху, що показує зв'язок консультування і керівництва вибором професії. Формування вітчизняної психології праці пов'язано з іменем І. Сєченова. Його праці «Фізіологічні критерії для встановлення довготривалості робочого дня» (1897), «Норма робочих рухів людини» (1901) - поклали початок дослідженню раціональної організації праці та проектування трудової діяльності.

На початку ХХ століття виникають перші приватні служби по профорієнтації у США, Англії, Франції, Швейцарії. Так у 1903 році в Страсбурзі був відкритий перший кабінет профорієнтації, а у 1908 році в Бостоні (США) професором гарвардського університету Ф. Парсонсом був відкритий перший профконсультаційний центр «Бюро орієнтації». Даний центр мав на меті надавати допомогу підліткам у визначенні їх життєвого шляху. У претендента на ті чи інші професії виявляли здібності, певні психологічні якості, співвідносили їх з вимогами професій і, уже на підставі цього, видавали рекомендацію про придатність чи непридатність людини до даної професії. Така робота вперше будувалася на науковій основі: використання ідеї співвіднесення характеристик людини з вимогами професій до неї. У 1909 році Ф. Парсонсом була розроблена перша психологічні теорія професійного вибору в руслі підходу з позиції теорії рис і факторів. На думку Ф. Парсонса необхідно враховувати такі фактори успішності вибору професії:

кожна людина, відповідає своїм індивідуальним якостям та здібностям, особливо тим, які мають професійне значення, найбільше підходить до певної професії, тому необхідно допомогти особі за допомогою психологічних тестів отримати інформацію про свої психічні властивості та здібності;

професійна успішність та задоволення професією зумовлені ступенем відповідності індивідуальних якостей вимогам професії, тому потрібно ознайомити людину з вимогами, що висуваються до психофізичної організації людини з боку різних професій;

професійний вибір є, по суті, свідомим і раціональним процесом в якому або сам індивід або його консультант визначає індивідуальну диспозицію психологічних чи фізіологічних якостей і співвідносить її з вже наявними диспозиціями вимог різних професій.

Серед характеристик професійного вибору Ф. Парсонс виділяє, насамперед, усвідомленість (свідомість) і раціональність, що він розуміє скоріше і як компроміс між здібностями, інтересами і цінностями індивіда, а також можливістю їх реалізації у різних професіях.

Пізніше у Нью-Йорку в 1910 році було відкрите аналогічне бюро. Його завдання полягало у вивченні вимог, які ставляться людині різними професіями, більш ґрунтовніше знання здібностей школярів. Бюро використовувало тести й анкети. Досвід цих бюро став широко розповсюджуватися у США. На початку ХХ ст. виникають перші приватні служби по профорієнтації у Англії, Франції, Швейцарії.

У той же час в Англії був прийнятий закон, який давав право шкільним властям, з дозволу міністерства народної освіти, відкривати заклади, де учні (не старше 17 років) могли отримувати допомогу у виборі професії порадою й довідкою чисто практичного характеру (інформація про стан ринку праці, про умови праці по тій чи іншій професії тощо). Вже у 1911 році видається спеціальний циркуляр, який регулює спільну роботу бірж праці й шкільних закладів. Згідно циркуляру в містах створювались комітети видачі порад по вибору професії і аналогічні шкільні комітети сприяння. З 1912 по 1917 роки такі комітети були створені у 130 округах. Перед закінченням школи комітети звертались до учнів та їх батьків з особливими листами, які містили вказівки щодо важливості вибору професії. При цьому школа намагалась, щоб учень не губив зв'язок із нею після закінчення курсу навчання. У деяких містах випускники на протязі трьох років після закінчення школи знаходилися на обліку, їх відвідував дома й на службі один із шкільних радників.

У західноєвропейських країнах у 1914 році була опублікована праця Г. Мюнстенберга «Психологія і ефективність виробництва». Він розробив систему тестів для професійного відбору телефоністів, вагоноводіїв, морських штурманів, детально проаналізувавши ці професії, опрацював рекомендації. Особливо цікавим є запропонований ним прилад для відбору водіїв трамвая, який допомагав оцінювати швидкість дії, обережність, спостережливість. Цей прилад складався з барабана із паперовою стрічкою, яку суб'єкт дослідження крутив із зручною для нього швидкістю. У прорізах інтегральний показник успішно об'єднував як ознаку швидкості, так і ознаку безпомилковості. Він намагався відтворити психологічну сутність професії водія, тобто моделював професійну діяльність.

Основний недолік тестів того періоду полягав у тому, що вони давали неповну інформацію про властивості психіки, не досліджували здібності в розвитку, не вивчали психологічну сутність явища, а детально підміняли сутність випадковим кінцевим результатом виконання і фальсифікацію подальшої математичної обробки отриманих балів. Тобто, психологічні явища підмінювали статистичними даними, щоб компенсувати психічну слабкість тестової методики.

У Німеччині у 1922 році був прийнятий закон про систему професійної орієнтації, консультації і на його основі положення, яке визначало принципи керівництва цією системою. Так згідно цього закону необхідно проводити планомірну підготовку підлітків до вибору професії; давати відповіді й інформацію, яка стосується вибору професії; проводити психологічне обстеження; супроводжувати рекомендації направленням на роботу чи на професійне навчання.

Одну з перших теорій професійного розвитку розробив Є. Гінцберг. Він наголошував на тимчасові аспекти при виборі професії. Вибір професії розглядається не як разова подія, а як розтягнутий на кілька років процес.

Доналд С'юпер у рамках своєї теорії професійного розвитку об'єднав точки зору цілого ряду теорій, як психологічних так і не психологічних. Він визначав процес вибору професії тривалим, що розтягується на кілька років та подією, включену в ряд подій професійної біографії людини. Розроблена ним модель професійного розвитку охоплює все людське життя. Професійний шлях людини може бути розділений на п'ять етапів: зростання, пошук, зміцнення, стабілізація і спад. Період вибору професії і професійного становлення є другим п'ятиступінчастої моделі, яка охоплює вік від 14 до 25 років і характеризується тим, що індивід пробує свої сили у різних ролях при орієнтації на свої реальні професійні можливості.

Індустріальний період. Система професійної орієнтації, що склалася в доіндустріальний період, тривалий час (до 50-х рр. XX ст.) виконувала головне завдання - забезпечення кваліфікованою робочою силою діюче на той час виробництво. Проте поступово виробництво стає капіталомістким, тобто для виготовлення певного продукту вимагається здійснювати величезні капіталовкладення у засоби виробництва. При цьому домінуючим типом виробництва стає серійне виготовлення готового продукту. Звичайно, що для такого способу виробництва потрібні були величезні витрати енергії й залучення великої кількості робітників відносно невисокої кваліфікації.

Варто наголосити, що таке соціальне замовлення визначалося також і швидкими темпами науково-технічного розвитку. Так, наприклад, в окремих професіях типу «людина і техніка» предметом праці стає інформація, отримана з датчиків і приладів, а засоби виробництва й безпосередній виробничий процес, який традиційно перебував у межах органів сприймання фахівця, переміщуються в середовище, відділене від нього пультом або ж системою керування. До таких професій належала, передусім, професія оператора, ефективність праці якого залежала від точності прийому та швидкості переробки великого обсягу інформації, адекватної реакції на неї в умовах складних автоматизованих систем управління виробничим процесом і т.д. Специфічні особливості професійної діяльності людини з'явилися також у професіях, пов'язаних з освоєнням космосу. Їх ознаками стали екстремальність ситуації космічного польоту, надзвукові швидкості, складність і відповідальність завдань, виконання виробничих функцій в умовах невагомості, просторова та сенсорна ізоляція тощо. Надзвичайно суттєво змінюється також зміст окремих професій в енергетиці, кораблебудуванні та транспорті після використання у виробничих процесах термоядерної енергії тощо.

Означені вище особливості розвитку економіки нашої держави, науково-технологічне насичення виробничого процесу, особливо у машинобудівній промисловості, актуалізувало проблему підготовки висококваліфікованих інженерів, які здатні були б створювати технології для виготовлення засобів виробництва (конвеєри, станки, преси), механізувати й автоматизувати ручну працю робітників. Крім того, потрібно було швидко відновлювати зруйнований у період Великої Вітчизняної війни господарський комплекс країни, переорієнтовувати діяльність підприємств з виробництва військової техніки і зброї на виробництво товарів широкого вжитку, одночасно зберігаючи також і військовий потенціал. А це потребувало величезних капіталовкладень не лише у сферу енергетики, видобувної промисловості, машинобудування тощо, а й у систему освіти, яка мала б забезпечити ці галузі інженерно-технічними робітничими професіями. Окреслене вище соціальне замовлення актуалізувалося ще й тому, що внаслідок ведення тривалої війни різко скоротилася кількість кваліфікованих працівників, які були в змозі задовольнити зростаючий попит у професіях виробничої сфери. Такий надзвичайно високий попит й визначив домінування в системі професійної орієнтації населення передусім інтересів держави, і лише згодом бажання і можливостей особистості.

Означені вище особливості професійної діяльності людини в умовах стрімкого науково-технічного розвитку й підвищення вимог професій до рівня її загальної і фахової підготовленості й були підкріплені в 60-ті роки XX ст. цілою низкою нормативних документів, які створили підґрунтя для розбудови системи професійної орієнтації населення для забезпечення насамперед потреб економіки. Провідним методологічним принципом вирішення сформованого в ті часи (1960-1980 рр.) соціального замовлення на кількість і якість фахівців обирається принцип зв'язку політехнічного навчання з професійним (П. Атутов, С. Батишев, Є. Клімов, М. Скаткін, Д. Тхоржевський та ін.), який передбачав одночасне засвоєння особистістю політехнічних знань та оволодіння професією.

Проте в теорії та практиці професійної орієнтації населення домінувала спрямованість змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи на забезпечення, передусім, потреби окремих галузей і регіонів у відповідних трудових ресурсах. У ті часи також значно меншого значення надавалося активності особистості, її цілеспрямованості і наполегливості, прагнення до досконалості та здатності до саморозвитку. Вважалося, що для забезпечення виробництва фахівцями масових, переважно робітничих професій, достатньо лише спеціально організованого профорієнтаційного впливу для виявлення оптимальної відповідності людини і професії. Тому ґрунтовно розроблялися зміст, форми та методи професійної інформації, освіти, агітації, пропаганди та цілеспрямованої підготовки особистості до вибору професії, які втілилися в діяльність відкритих в середині 80-х років минулого століття 60 регіональних центрів професійної орієнтації молоді, кабінетів і куточків профорієнтації в кожній школі, навчально-методичних кабінетів, координуючих центрів (у межах району - профцентри, у школі - шкільна рада тощо) та методистів з професійної орієнтації учнів [89, с. 17-18].

У більшості європейських країн дуже добре розвинена мережа як державних служб професійної орієнтації, так і шкільної навчальної та професійної орієнтації, які тісно співпрацюють між собою. Шкільні профорієнтаційні служби відрізняються у різних західноєвропейських країнах за мірою включеності в контекст освітньо-виховного процесу, проте їхні завдання багато в чому збігаються за цілями, змістом та характером. Так, наприклад, у Греції, Швеції та Ірландії профорієнтаційна діяльність здійснюється штатними працівниками навчальних закладів. У Франції нею опікуються позаштатні консультанти, які підпорядковані Міністерству освіти. У Нідерландах кожен учитель є консультантом з питань профорієнтації, яка становить невід'ємну частину навчальних програм. У Данії головна роль у цій справі належить класним керівникам, а консультант тільки надає необхідну допомогу у цій роботі, забезпечує інформативні джерела, навчальні посібники тощо.

Досить привабливою є також і шведська модель профорієнтаційної роботи в середніх школах, її особливістю є врахування насамперед інтересів конкретного учня, а вже потім проблем, пов'язаних із соціальним контекстом діяльності школи.

Останнім часом європейськими шкільними фахівцями дедалі частіше висловлюються сумніви щодо введення спеціальних профорієнтаційних навчальних програм на зразок американських «Основ вибору професії». Англія вже має багатий досвід у реалізації такої програми. Згідно з моделлю, апробованою у цій країні, така програма включає розвиток в учнів адекватної самосвідомості, ознайомлення їх з існуючими можливостями працевлаштування та фахового зростання, навчання мистецтву приймати рішення, інші заходи, пов'язані з підготовкою до вступу молоді в активне життя. Програма передбачає оригінальні дидактичні елементи, зокрема такі, як робота в малих групах, реалізація індивідуальних освітніх та фахових проектів, рольові ігри. Учням надаються можливості набути досвіду в різних галузях фахової діяльності або шляхом моделювання трудових процесів у самій школі, або ж відвідуючи різні підприємства. Створюються також і мініпідприємства при школах.

В Англії починаючи з 80-х років минулого сторіччя успішно реалізується програма під назвою «Професійно-технічна освітня ініціатива». З 1988 року започаткований також і спеціальний навчальний курс для середніх шкіл - «Ініціатива освіта-бізнес». Вона передбачає обов'язкову для старшокласників виробничу практику. У 1990 році понад 70% учнів випускних класів здобули таку практику.

У Франції не вдаються до таких навчальних програм, проте ця країна також вважається одним з безперечних лідерів у шкільній профорієнтаційній роботі. Фахівець-консультант у французьких навчальних закладах розв'язує такі завдання:

веде документацію з метою професійного інформування та орієнтації учнів;

постійно оновлює та поповнює цю документацію, поширює її поміж служб орієнтації батьків, учнів, вчителів;

вивчає шляхи та перспективи просування випускників за різними напрямками навчальної та професійної орієнтації;

бере участь у доборі контингенту до різних типів загальноосвітніх та професійних шкіл.

Цей спеціаліст також допомагає кожному учневі скласти індивідуальний план шкільної та професійної орієнтації, що його зобов'язані мати всі школярі випускних класів коледжу. У програмі загальноосвітнього французького коледжу наголошено, наприклад: «За період навчання в коледжі учні вступають у підлітковий вік і необхідно допомогти їм стати соціально зрілими людьми. Одним з проявів такої зрілості можна вважати побудову індивідуального плану з професійної орієнтації».

З огляду на особливе значення профорієнтаційної діяльності як провідної сфери і завдання шкільної соціалізації, а також зважаючи на значні здобутки у цій галузі французьких педагогів в останній час така робота набула нового імпульсу.

Принципи співробітництва та взаємодії профорієнтаційних та середньоосвітніх структур у справах підготовки молоді до активної життєдіяльності були закріплені у Франції від 6 січня 1959 року, який проголосив, що державні центри професійної орієнтації поширюють свою діяльність на державні шкільні установи всіх щаблів і типів та перетворюються на центри шкільної та професійної орієнтації. Новоутворені структури об'єднали у собі як діяльність щодо шкільної орієнтації (вибір напрямку освіти та навчального закладу), так і безпосередньо роботу з професійної орієнтації (вибір професії).

Розвиток професійної орієнтації у системі середньої освіти Франції спричинив її трансформацію у дійовий механізм, що дозволяв французьким освітянам узгоджувати стратегію та тактику педагогічної діяльності з пріоритетними та нагальними потребами розвитку країни. Адже складний та багатогранний процес шкільної професійної орієнтації як передумови адекватної соціалізації учнівської молоді висував на кожному конкретно-історичному етапі необхідні для його здійснення вимоги до засад функціонування інституції середньої освіти.

Замість терміна «професійна орієнтація» французи часто вживають термін «адаптація», який відзначається більшою місткістю. Включаючи всі елементи підготовки нової генерації до різноманітних сфер життєдіяльності, цей термін наближається за значенням до поняття соціалізації. Точніше буде сказати, що він відображає той бік цього процесу, який означає входження індивіда у суспільство. Іншою складовою соціалізації є формування особистості як активного учасника, творця суспільного життя. Згідно із сучасним законодавством Франції, школа є співучасником процесу безперервної адаптації юнаків та дівчат до соціальних, технологічних та професійних змін, що відбуваються у суспільстві.

Французькі фахівці обґрунтовано вважають, що професійна орієнтація є процесом, який має на меті регулювання суспільства шляхом владнання професійних ситуацій. І однією з ключових фігур у цьому процесі є радник з навчальної та професійної орієнтації. Франція має багатий досвід і значні здобутки у підготовці цих спеціалістів. Недарма А. Перон зауважив, що «радники» - це такий корпус спеціалістів, якого немає у жодної іншої країни, і це було визнано міжнародними організаціями».

Крім інституції професійної орієнтації надзвичайно важливу роль у фаховій самоідентифікацїї учнів відіграють середньо-освітні професійно-технічні навчальні заклади, які у більшості європейських країн утворюють добре систематизовану і відлагоджену мережу. Як уже зазначалося, в розвитку цього типу закладів середньої освіти попереду такі країни, як Німеччина, Франція, Італія, де професійно-технічні коледжі та ліцеї останнім часом набувають дедалі більшої популярності. Так, скажімо, у Франції у 1987 році отримали диплом про середню освіту професійного типу всього 800 випускників, а у 1989 році кількість сягнула 13 тисяч.

Така динаміка пояснюється кількома причинами. Однією з них є зростання в європейських країнах сфери послуг, яка потребує працівників середньої кваліфікації найрізноманітнішого фаху. По-друге, дедалі масовий характер, якого набуває освіта європейських країнах, загалом привів до поступового вирівнювання популярності елітарних у минулому загальноосвітніх напрямків освіти з професійно-технічними. А структурні зміни, внесені останніми реформами до освітніх систем європейських раїн, зробили можливою безпроблемну переорієнтацію учнів з професійно-технічного профілю освіти на більш тривалий академічний. Класи перепідготовки, класи адаптації, спеціальні курси слугують саме цій меті.

Отже, учні, яким з будь-яких причин проблематично отримувати довготривалу й трудомістку освіту, задовольняються дипломами працівників середньої ланки, які, з одного боку, гарантують їм роботу та матеріальний статок, а з іншого - дозволяють продовжити навчання.

Підготовка учнів до виконання фахових ролей є базисною в аспекті їх успішної соціалізації. Тому саме навколо неї концентруються головні теоретико-методичні та практичні зусилля європейських педагогів. Програми всіх рівнів середньоосвітніх європейських шкіл включають спеціальні блоки знань з метою професійної підготовки та професійної орієнтації учнів. Засадовими для надання професійних навичок та освіченості є на сьогодні в європейських школах такі шкільні дисципліни, як «Праця» та «Технологія».

Обов'язкові навчальні плани початкової школи у західноєвропейських країнах містять блоки знань з метою розвитку естетичних та навичок ручної праці. В Англії, наприклад, ? це навчальні курси «Ручне ремесло», «Мистецтво та ремесло», У Франції ? «Ручна праця», у Німеччині - «Праця/Музика», «Текстильна праця/Рукоділля».

У початковій школі дітям прищеплюють навички роботи з папером, глиною, пластиліном, деревиною, ознайомлюють з палітурною майстерністю, елементами ткацького ремесла, садівництвом та городництвом тощо. У молодших класах Англії, наприклад, популярною стає форма проведення занять з трудового навчання у малих групах або виконання індивідуальних трудових проектів - виготовлення стільців, столів, іграшок, моделей, макетів тощо.

У середній та старшій європейській школі зміст та методичне забезпечення трудового навчання значно збагачуються, навчальні курси набирають комплексно-інтегрованого характеру. Так, у Німеччині, наприклад, викладається такий узагальнений курс, як «Політехніка ? працезнавство», в Англії ? «Дизайн-технологія», у Франції ? «Технологія». Схожі завдання вирішують такі англійські спеціалізовані курси, як «Домашня економіка» та практичний курс, який передбачає організацію практичної роботи старшокласників у сфері обслуговування.

На особливу увагу заслуговує навчальний курс «Технологія», який набуває дедалі більшої популярності у західноєвропейських країнах. Останнім часом окреслилася тенденція щодо його впровадження вже на рівні початкової школи. «Технологія» є типовим інтегрованим та інтегруючим шкільним курсом. З одного боку, цей предмет дає можливість систематизувати, синтезувати й використовувати у практичній діяльності знання, отримані на уроках з інших предметів - математики, хімії, фізики, геології, історії та ін. З іншого боку, набуті в межах курсу «Технології» вміння та навички користування різноманітними приладами, відеота аудіотехнікою, електронно-обчислювальними машинами значно розширюють пізнавальні можливості учнів у найрізноманітніших сферах життя. Значної ваги викладання цього предмета набуває для тих учнів, які орієнтуються на технологічні та інженерні спеціальності. Безперечно, навчальний курс «Технологія» має непересічне значення як в аспекті трудової підготовки учнів зокрема, так і у більш загальному соціалізаційному плані. Бернар Соваж схарактеризував цю дисципліну так: «Технологія відкриває дітям доступ до створеного людиною світу й породжує бажання діяти в ньому, бути активним співучасником поступу людства шляхом прогресу».

У профорієнтаційній роботі в школі проблемі інформатизації в країнах Заходу все більше приділяється уваги. Так, у Великобританії основним інструментом є комп'ютерні системи. Вони віддалено нагадують нашу застарілу «Карту інтересів». Комп'ютерні системи часто допомагають виявити найважливіший в професійному консультуванні блок мотивації ? професійні інтереси і схильності, а також підбирають відповідні їм сфери професійної діяльності. При цьому у молодих людей збільшується можливість вибору з великої кількості професій. Істотною особливістю комп'ютерних систем є поєднання опитувальника із значною кількістю професіографічної й довідкової інформації (про вміст праці в різних професіях, про учбові заклади, можливості професійного зростання, наявність вакансій на ринку праці, медичних протипоказаннях тощо). Отже, англійські профконсультанти основним вважають інформаційну роботу, а не психодіагностику. У ФРН випускники шкіл протягом декількох днів проходять професіографічне обстеження, під час якого виявляються їх професійні інтереси, проводяться інші дослідження особи, повідомляється велика кількість відомостей про професії. На завершальному етапі проводиться комп'ютерна обробка індивідуальних даних з подальшою видачею конкретних рекомендацій конкретним школярам. У той же час англійські і німецькі профконсультанти без особливої необхідності не вдаються до психологічного тестування.

Отже, як бачимо, сучасні педагогічні зусилля європейських фахівців у галузі трудового навчання та виховання спрямовані насамперед на розвиток творчих здібностей учнів, збагачення їхніх пізнавальних інтересів, забезпечення здатності виявляти, досліджувати й розв'язувати проблеми, які виникають у процесі трудової діяльності. Така підготовка покликана максимально враховувати індивідуальні інтереси та здібності учнів як у процесі шкільної трудової діяльності, так і в перспективі їхньої дорослої життєдіяльності.

Найбільш розгорнуте та комплексне сучасне трактування професійної орієнтації наведено в додатках ЮНЕСКО про технічну і професійну освіту. Вона відповідно впливає на теорію та практику профорієнтаційної роботи в країні.

На XV Генеральній конференції ЮНЕСКО в 1970 р. у Братиславі після обміну думками, експертами одноголосно було прийнято таке визначення професійної орієнтації: «У зв'язку з інтенсивним технічним прогресом, з масовою інформацією, та ефективним використанням ресурсів під профорієнтацією розуміють допомогу особистості у використанні власних особистісних особливостей, надання їй можливостей розвивати їх так, щоб вона була в змозі вибирати для себе галузі навчання і праці в процесі умов її життя, що постійно змінюються, бути, з однієї сторони, корисним суспільству, а з іншої, досягти самореалізації». Це визначення вказує на кінцеву мету профорієнтації: людина має керувати собою, тому необхідно допомогти їй вибрати «проект» свого життя. Сенс профорієнтації у тому, щоб не залишити людину наодинці перед лицем випадковостей і соціальних умов. Тому профорієнтація стає важливим фактором у створенні гармонії між людиною і суспільством. Відповідно, професійну орієнтацію треба розглядати як безперервний процес і важливий елемент освіти, який спрямований на надання допомоги всім людям у правильному виборі освіти в галузі професійної діяльності, що повинна забезпечити кожному можливість:

а) усвідомити свої інтереси та здібності, навчитися ставити перед собою реальні цілі;

б) пройти підготовчий курс освіти або тієї, що продовжується, відповідно до цілей;

в) приймати як на першій, так і на кінцевій стадії рішення стосовно своєї професії;

г) полегшити перехід від освіти до роботи на будь-якому рівні або стадії [Цит. за 7, с.231-232].

Вітіньш (1988) так визначає профорієнтацію - це єдність мети, змісту, принципів, організаційних форм, методів і засобів, які допомагають індивіду у вивченні професії і власних особистісних якостей, що забезпечують такий вибір професії, сфери діяльності, навчального закладу, який би відповідав інтересам і здібностям учня, їх здоров'ю, фізичним даним і в той же час узгоджувався з кадрами та з потребами народного господарства і культури [21].

Відомий український фахівець І. Баклицький вказує: «Професійна орієнтація (фр. Orientation - установка) - комплекс психолого-педагогічних і медичних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування молоді відповідно до бажань, нахилів і здібностей, які сформувались з врахуванням потреб у спеціалістах народного господарства і суспільства в цілому» [7, с. 230].

Науковою базою профорієнтації стали:

1) професіологія (вивчення професій, психологічний і медичний аналіз професійної діяльності і основане на цьому вивчення класифікації професій);

2) прикладна психологія - психотехніка (розробка і використання методів вивчення особистості молодих людей, їх бажань, нахилів і здібностей).

У післяіндустріальному суспільстві, як зазначає О.В. Мельник [89, с. 18-19], йдеться вже не про формування робочої сили, придатної до виконання певних чітко визначених спеціалізованих трудових операцій, а про відтворення фахівця з розвинутим інтелектом, високою культурою й етикою трудової діяльності. Активний пошук методологічних підходів до визначення змісту, форм та методів професійної орієнтації особистості в умовах запровадження ринкових механізмів господарювання було розпочато вітчизняними науковцями з критичного аналізу пострадянських здобутків. На нашу думку, головним детермінантом логіки розгортання досліджень з профорієнтації стало положення безперервного руху до особистості як суб'єкта професійного зростання.

Поступово наукове розуміння сутності професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих трансформувалося із системи заходів впливу на створення дієвих умов (організаційних, інформаційних, методичних, психолого-педагогічних тощо) для допомоги особистості в активному та свідомому професійному самовизначенні та просуванні до вершин професіоналізму [89, с. 16].

Узагальнюючи різні підходи та теорії зарубіжних та українських вчених можна виділити три головні теоретичні підходи:

Перший підхід випливає з ідеї стабільності і практичної незмінності індивідуальних якостей, від яких залежать спроби й успіх діяльності. Увага акцентується, з одного боку, на доборі і відборі людей які найбільше підходять до тієї чи іншої роботи, а з другого - на підборі роботи, що найбільше відповідає індивідуальним якостям тієї чи іншої людини.

Другий підхід випливає з ідеї цілеспрямованого формування здібностей, тому що в кожної людини можна виробити потрібні якості.

Загальний методичний недолік цих підходів у тому, що індивідуальність і трудова діяльність розглядаються як незалежні й протиставлені одна одній величини, одна з яких обов'язково підпорядковує собі іншу.

Третій підхід орієнтується на формування індивідуального стилю діяльності. Запропонована концепція ґрунтується на таких засадах:

1. На основі існування стійких якостей (психологічних), які практично не були виховуванні особистістю, значущих для успіху діяльності.

2. На різних варіантах пристосованості до умов професійної діяльності, які різні за способами, але рівноцінні за кінцевим результатом (продуктивності праці).

3. На широких можливостях подолання слабко виявлених окремих здібностей за рахунок їх вправляння або ж компенсації шляхом використання інших здібностей або способів роботи.

4. На формуванні здібностей, що необхідно проводити з урахуванням індивідуальної своєрідності особистості, тобто внутрішніх умов розвитку, одночасно з урахуванням зовнішніх умов.

Наукове управління профорієнтації допомагає школі підготовити учнів до свідомого і правильного вибору навчального закладу, професії, забезпечує узгодження професійних намірів випускників шкіл з потребами суспільства - гармонійну взаємодію системи виховання і системи праці.

Вибір професії для учнів старших класів ЗОШ є досить складною проблемою. Незначний життєвий досвід старшокласників, слабкі знання про свої психолого-фізіологічні параметри та особистісні якості, і в той же час необхідність прийняття важливих рішень щодо свого майбутнього, створюють значні труднощі для професійного самовизначення особистості. Нажаль ні школа, ні батьки не можуть сьогодні в достатній мірі допомогти школяреві у вирішенні цієї життєвої ситуації, яка має як соціально-економічний, так і особистісний характер. Як свідчить практика, учні випускних класів кілька разів міняють свої професійні наміри, стикаючись з об'єктивними труднощами. При цьому багато втрачають і держава, і особистість.

Дослідження, які проводилися у багатьох країнах показують, що лише правильно організоване педагогічне управління професійним самовизначенням школярів значною мірою може сприяти вирішенню вказаної проблеми. Зарубіжні автори інколи говорять при цьому про рольові конфлікти, які заперечують невідповідність між самооцінкою особистості й соціальною (в тому числі і професійною) роллю, яку людина грає у житті. Відмічається також передчасне старіння, як результат систематичного впливу негативних емоцій через невдоволеність роботою. З іншої сторони, гігієністи спостерігали неодноразові випадки розвитку професійних захворювань при недоліках професійного відбору на деякі професії, пов'язаних з діяльністю в складних умовах середовища і при недотриманні правил допуску підлітків до окремих видів робіт.

Професійна орієнтація є складною науково-практичною системою роботи. Її інформаційну і методичну основу складають знання змісту і умов професійної діяльності, правильні уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних якостей людини, а також психодіагностична оцінка індивідуально-психологічних особливостей людини, порівняння одержаних результатів з вимогами різних видів діяльності до особистості працівника. Це визначає необхідну конкретність, цілеспрямованість й науково-методичну забезпеченість професійної орієнтації. Таким чином, вона не може бути цілеспрямованою й ефективною без чітких, науково обґрунтованих даних про специфіку професій та їх вимоги до особистісних і психофізіологічних якостей людини.

Як вказано у Концепції державної системи професійної орієнтації населення професійна орієнтація - це комплексна науково обґрунтована система форм, методів і засобів, спрямованих на забезпечення допомоги особистості в активному свідомому професійному самовизначенні та трудовому становленні. Основою професійного самовизначення особи є самопізнання та об'єктивна самооцінка індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, та кон'юнктурою ринку [186].

3.2 Роль профорієнтації у формуванні ефективного кадрового потенціалу підприємств

Інтеграція України у міжнародне співтовариство на рівноправних засадах можлива за умови конкурентоспроможності національної економіки, якої можна досягти завдяки ефективному використанню людських ресурсів [1]. Ефективність використання людського ресурсу підприємства визначається якістю формування й ступенем реалізації професійно-трудового потенціалу кожного працівника, що в першу чергу залежить від обґрунтованості професійного вибору. Тому важливо на етапі професійного вибору сприяти молодій людині у виборі підходящої професії (спеціальності) залежно від її здібностей, щоб у майбутньому вона була конкурентоздатною на ринку праці, досягла високої продуктивності праці, професійно-кваліфікаційного зростання. Все це має забезпечувати ефективна система професійної орієнтації молоді як на рівні держави, так і на рівні регіону. Актуальність означеної проблеми та недостатній рівень її розробки за окремими аспектами зумовив вибір теми даного дослідження. Проблемами профорієнтації населення в Україні займалися такі вітчизняні вчені, як В.А. Савченко, К.П. Бондарчук, Т.О. Кожан та ін. Проте вони досліджували загальні проблеми профорієнтації населення, розглядалися напрями професійного навчання та проблеми становлення єдиної системи профорієнтації незайнятого населення, її роль у формуванні ефективного трудового потенціалу країни. Певна увага була приділена питанням профорієнтації окремих вразливих категорій населення. Проте мало уваги приділялось розробці єдиної системи профорієнтації молоді на рівні регіону, удосконаленню методів та інструментарію проведення профорієнтації, надто обмеженою є інформація про заходи з профорієнтації окремих її суб'єктів. Це заважає спрямувати вибір майбутньої професії випускниками загальноосвітніх навчальних закладів згідно з особистими здібностями і нахилів до певного виду діяльності та негативно позначається на ефективності профорієнтаційної роботи серед молоді, а також ефективному формуванні кадрового потенціалу підприємств у регіонах. Тому дослідження стану та якості профорієнтаційної роботи, визначення ролі системи профорієнтації у формуванні трудового потенціалу підприємств на рівні регіону є досить актуальним. Метою дослідження є пошук способів і важелів удосконалення профорієнтаційної роботи з молоддю та визначення її ролі у формуванні кадрового потенціалу підприємств регіону. Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння за допомогою специфічних методів посиленню конкурентоздатності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення. За даними наукових досліджень, професійна орієнтація впливає на збільшення продуктивності праці (залежно від галузі на 10-30 %), скорочення плинності кадрів (на 20-25 %), зниження аварійності та травматизму (на 35-45 %), продовження періоду працездатності (на 8-10 %), сприяє зниженню відрахування учнів з професійних навчальних закладів у 3-4 рази [2]. Професійна орієнтація водночас є фактором формування пропозиції праці та фактором попередження виникнення диспропорції між попитом і пропозицією праці. Тому формування ринку праці за професійними сегментами, а також формування кадрового потенціалу підприємств і організацій кожного регіону залежить від якості її проведення. Вирішення основних завдань профорієнтації слід знати вимоги різних професій до людини; кон'юнктуру ринку праці щодо окремих професій та спеціальностей, вміти оцінювати здібності особистості. Саме тому набуває актуальності питання створення в країні та регіонах сучасної ефективної системи професійної орієнтації населення, спрямованої на забезпечення трудоресурсної безпеки країни через залучення молоді до різних видів діяльності, з метою створення умов для професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії, спеціальності з урахуванням здібностей, уподобань та інтересів особистості. Таким чином будуть створені умови щодо забезпечення узгодження системи «людина - професія - суспільство (ринок праці)», що виражається трикутником професійної орієнтації [3]. З рис. видно, що Є.О. Климов виділяє «три кити» профорієнтації - врахування бажань (хочу), можливостей (можу) і потреб ринку (треба). С (Ринок праці ? треба) Л (хочу, можу) П (професії, ВНЗ) Рис. Трикутник профорієнтації за Є.О. Климовим [4] Таке формування системи професійної орієнтації буде сприяти становленню та розвитку професійних сегментів ринку праці й пов'язано передусім із посиленням її соціальної функції - узгодженням інтересів суспільства й особистості, суттєвим розширенням ступеня свободи особистості у трудовій сфері, наповненням значною мірою формального права на вибір професії реальним змістом. Однак проведені нами дослідження стану та якості профорієнтаційної роботи у ряді регіонів України показали, що до теперішнього часу не створено єдиної системи профорієнтації. Заходи з питань профорієнтації молоді, що проводяться державною службою зайнятості у більшості регіонів, мають переважно інформаційний характер і не забезпечують адекватного професійного самовизначення. Так, протягом 2009 р. з усієї кількості профорієнтаційних послуг Полтавського обласного центру зайнятості, наданих учням загальноосвітніх навчальних закладів, близько 15,4 % - профконсультаційні послуги [5]. Однією з причин цього, на наш погляд, є втрата цілісності системи професійної орієнтації населення, а саме розрив зв'язків між школою, навчальними закладами професійної освіти та роботодавцями. Якщо раніше профорієнтація виконувала більш пасивну роль - використовувалась лише на етапі інформування молоді про професії і не розглядалася як фактор формування майбутньої пропозиції праці для підприємств і організацій регіону, то зараз профорієнтація має стати одним із основних факторів формування професійних сегментів регіонального ринку праці й ефективного кадрового потенціалу підприємств. В контексті сказаного професійна орієнтація ми розглядаємо як фактор, що виконує активну роль на ринку праці, тобто не лише інформування, але й виявлення здібностей людини залежно від її інтересів та попиту на певні види економічної діяльності [3]. Отже, залежно від потреб ринку праці конкретного регіону та вимог роботодавців ще на етапі профорієнтаційної роботи необхідно формувати майбутню пропозицію праці певних професій і спеціальностей. Тому слід звернути особливу увагу не лише на професійну інформацію молоді, але й на такі елементи професійної орієнтації, як професійна консультація, професійний добір, професійний відбір і професійна адаптація. Нехтування щодо використання вказаних елементів профорієнтації та пасивна роль роботодавців у її проведенні негативно впливають на формування кадрового потенціалу підприємств і низьку його віддачу. Тому важливо активізувати їх роботу до процесу добору та відбору спеціалістів для укомплектування кадрового складу підприємств і організацій.

Однак, як свідчать результати проведеного нами дослідження на Полтавському ринку праці, відсутність комплексності у проведенні профорієнтаційної роботи зумовила помилковий професійний вибір значною частиною громадян і стала однією з причин низької продуктивності праці, сприяла збільшенню плинності кадрів на підприємствах і росту рівня безробіття у регіоні. Така ситуація свідчить й про велику кількість нереалізованих обдарувань, здібностей, а відтак, матеріальних і моральних втрат як в особистісному, так і загальнонаціональному вимірі [1]. На нашу думку, невизначеність молоді у її професійному виборі пов'язана з низьким рівнем її інформованості про розмаїття професій, навчальні заклади, що готують фахівців тієї чи іншої професії, форми та умови здобуття професій, затребуваність професій на ринку праці, а також можливості реального працевлаштування за здобутою спеціальністю. Свідченням цього стали результати проведеного нами опитування школярів м. Полтави. Серед ціннісних орієнтацій у виборі майбутньої професії респонденти виділили такі: перспективність і можливість розвитку професійної кар'єри (33,6 %), висока матеріальна забезпеченість (32,7 %), контактування з людьми (30,0 %), сам процес трудової діяльності (26,8 %), корисність роботи (22,4 %), умови праці (24,3 %). Головною причиною професійної невизначеності опитуваних стало незнання своїх власних інтересів і здібностей (53,5 %) і відсутність необхідної інформації про професії (50,6 %). Після закінчення школи випускники переважно орієнтуються на вступ до вищого навчального закладу (55,2 %). Близько 43,0 % опитаних хотіли б відкрити власну справу і 36,2 % поки що не думали над цим. Як показали результати аналізу, випускники шкіл орієнтовані переважно на підприємництво в обслуговуючій сфері (11,8 %), оптовій і роздрібній торгівлі (13,1 %) [3]. Позитивним є те, що у 2008-2010 рр. відбулися певні зрушення у розвитку системи професійної орієнтації молоді в Україні, зокрема й Полтавському регіоні. Так, одним із пріоритетів діяльності обласного центру зайнятості стала професійна орієнтація шкільної молоді, а її основна мета - це профілактика молодіжного безробіття і забезпечення роботодавців кваліфікованими працівниками. З цією метою, як один із інструментів реалізації Концепції державної системи професійної орієнтації населення на період до 2011 р., широко використовується «Профорієнтаційний діловий щоденник школяра», розроблений Державним центром зайнятості. Реалізація нового інформаційного проекту на Полтавщині забезпечує надання профорієнтаційних послуг не лише школярам з міської місцевості, але й наблизила їх до учнів сільської місцевості, їх батьків і педагогічних працівників шкіл. Проведення комплексної профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю через розважальні, інформаційні та інтерактивні творчі завдання, передбачені даним щоденником, надають можливість школярам отримати уявлення та початкові знання про світ праці, перспективи розвитку кар'єри, а також допомагають у ранньому віці напрацювати низку корисних навичок, які стануть запорукою правильного вибору професії у майбутньому [5]. Таким чином, початковим етапом у формуванні кадрового потенціалу підприємств і професійних сегментів ринку праці на Полтавщині має стати проведення профорієнтаційної роботи у загальноосвітніх і професійно-технічних закладах освіти, що дасть змогу сформувати в учнів попит на окремі професії та спеціальності, вибрати навчальний заклад, де можна здобути відповідну вищу освіту чи набути робітничу спеціальність. Активну роль у проведенні професійної орієнтації молоді, крім служби зайнятості, мають відігравати й інші суб'єкти ринку праці, а саме центри професійної орієнтації населення, роботодавці й вищі навчальні заклади, які зацікавлені у підборі кадрів і наборі контингенту студентів. Координувати ці процеси повинні органи виконавчої влади й підвідомчі їм установи у сфері освіти і науки, молодіжної політики. Проте недоліки профорієнтаційного обслуговування населення, які існують у більшості регіонів України, характерні й для Полтавського обласного центру зайнятості. До них слід віднести: відсутність стандартів, нормативних вимог до якості послуг та уніфікованого їх обліку й підсумовування, здійснення роботи, переважно за профінформаційним напрямом, що значною мірою зумовлено недостатньою чисельністю спеціалістів з профорієнтації. Саме цим зумовлена низька ефективність профорієнтаційної роботи, що не дає змоги сформувати у молоді професійну перспективу згідно з потребами ринку праці й ефективно використовувати кадровий потенціал Полтавщини. Тому потрібні методи, розраховані на саморозвиток і самореалізацію молоді, а система профорієнтації має включати профосвіту, профконсультацію, профдіагностику та інші спеціальні заходи, починаючи уже з 5-6 класів загальноосвітньої школи. Адже недооцінка ролі системи профорієнтації у процесі відтворення трудового потенціалу кожного підприємства призводить до погіршення не лише якісного складу працівників, але й до зниження ефективності діяльності підприємства, втраті підприємством позиції на ринку товарів і послуг. Отже, відсутність єдності у процесі професійної орієнтації починаючи з рівня загальноосвітніх закладів і кінчаючи рівнем вищих навчальних закладів, служби зайнятості, роботодавців і владних структур регіонів значно погіршує ситуацію, що складається на ринку праці окремих професій у регіонах України, і знижує ефективність процесу формування кадрового складу підприємств і організацій. Аналіз стану та якості профорієнтаційної роботи на Полтавщині та ряді регіонів України дає підстави зробити такі висновки.

1. Рівень проведення профорієнтаційних заходів серед молоді у більшості регіонів України залишається ще на низькому рівні.

2. Серед основних методів профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості упродовж останніх років були профінформаційні послуги. Такі методи, як профконсультації, профвідбору, профдобору і професійної адаптації використовувалися недостатньо.

3. Основними причинами незадовільного профорієнтаційного обслуговування та факторами, що гальмують формування системи професійної орієнтації населення, у більшості регіонів України є: недосконалість нормативно-правової бази; відсутність розгалуженої мережі профорієнтаційних підрозділів для обслуговування різних категорій громадян; незадовільний рівень кадрового, науково-методичного забезпечення системи освіти, профорієнтаційних підрозділів державної служби зайнятості.

4. Неусвідомлений професійний вибір молоді призвів до таких негативних наслідків: незатрибуваності на ринку праці, збільшення рівня безробіття, низької продуктивності праці на робочих місцях, зниження ефективності використання трудового потенціалу підприємств тощо.

5. Недооцінювання ролі системи профорієнтації у процесі відтворення трудового потенціалу кожного підприємства слугує причиною зниження ефективності його використання, втраті позицій підприємства на ринку товарів і послуг, відставанню від сучасних стандартів економічно розвинутих країн.

6. Для підвищення якісного рівня профорієнтаційного обслуговування різних категорій громадян потрібно вдосконалити зміст, форми, методи роботи, затвердити стандарти з профорієнтації, розширити роботу з профконсультації, профвідбору, профдобору та професійної адаптації, реалізуючи на практиці положення концепції професійної переорієнтації населення.

7. Підвищенню ефективності профорієнтаційної роботи слугуватиме проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у сфері професійної орієнтації населення; підготовка висококваліфікованих фахівців з профорієнтації; розробка та впровадження програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників та інших фахівців у сфері професійної орієнтації населення.