Портові крани

Технічне озброєння морських торгівельних портів України. Проблеми стратегічної програми їх технічного переозброєння. Аналіз стану парку портальних кранів, їх терміни служби. Кранове господарство та річні витрати портів на підтримку технічного стану.

Рубрика Производство и технологии
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 17.12.2016
Размер файла 281,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Може виникнути таке питання: навіщо взагалі спеціальний критерій оптимальності термінів експлуатації обладнання, коли ці оптимальні терміни можуть бути знайдені в процесі розв'язку моделі виробничого процесу, в ході якого передбачені можливі заміни обладнання. Такі моделі -- із звичайним критерієм максимуму сумарного прибутку за певний період -- розв'язуються методами динамічного програмування, тобто раціонального перебору можливих варіантів, тих чи інших комбінацій замін обладнання у ті чи інші моменти часу.

Можна, однак, погодитись з думкою Д. Палтеровича, що для кожної окремої машини необхідно визначати оптимальні строки служби, розглядаючи її не ізольовано, а як частинку загального процесу функціонування парку засобів праці певного функціонального призначення, як необхідну «клітинку» у галузевому механізмі відшкодування капітальної вартості основних фондів і формування витрат виробництва [33].

Парк обладнання певного функціонального призначення є незрівнянно більш кращим об'єктом дослідження, ніж окрема машина. У той же час цілком можливо, уникаючи багатьох складностей і умовностей, пов'язаних з об'єднанням різних задач дослідження фактичних і оптимальних строків служби, в якості об'єкта дослідження прийняти конструктивний ряд представників техніки, що об'єктивно відображають шляхи науково-технічного і економічного розвитку парку обладнання.

Дослідження строків служби ряду послідовно замінюваних у виробництві і експлуатації моделей техніки за тривалий період часу імітує реальні умови відтворення парку обладнання. Період часу при цьому доцільно прийняти рівним приблизно двократному строку служби, тобто порядку 30-40 років. Минулий період відобразить реальну картину формування парку і рух витрат виробництва і капітальних витрат.

Цікаво, що у працях Р. М. Колегаєва порівнюються терміни експлуатації обладнання, оптимальні за найрізноманітнішими критеріями -- мінімуму собівартості одиниці напрацювання машини, мінімуму приведених витрат, максимуму прибутку за весь період експлуатації машини, максимуму питомого прибутку на одиницю напрацювання машини (від реалізації одиниці продукції), відношення сумарного прибутку до сумарних витрат за весь період експлуатації обладнання. Навіть робиться висновок, що строк служби, що відповідає отриманню найбільшої маси прибутку, не можна вважати оптимальним, оскільки маса прибутку у відриві від часу її отримання та використовуваних основних фондів не може відображати дійсну ефективність [18,19].

Далі відзначається, що якщо ціна одиниці напрацювання обладнання чисельно дорівнює мінімуму приведених витрат, строки служби, встановлені по рентабельності або приведеним витратам, співпадають. При інших співвідношеннях ціни й мінімального значення приведених витрат строк служби, що встановлюється на основі максимуму рентабельності, може бути тільки менше або рівним строку служби, що забезпечує мінімум приведених витрат.

Однак у зв'язку з тим, що ціни на одиницю напрацювання машини або не встановлені взагалі, або сформовані недостатньо обгрунтовано, здійснення практичних розрахунків термінів експлуатації машин рекомендується рахувати за критерієм мінімуму приведених витрат.

Щоправда, слід погодитись з думкою Р.Колегаєва про суттєвий недолік всіх аналітичних методів знаходження оптимальних термінів експлуатації обладнання -- всі вони виходять з припущення про гладкий характер відповідних залежностей та функцій, насправді ж ці функції повинні мати ступінчастий вигляд, з розривами у моменти проведення ремонтів обладнання. Відповідно, поза увагою залишаються й питання оптимізації міжремонтних циклів обладнання, оскільки всі такі стрибки витрат, пов'язані з ремонтами, згладжуються апроксимуючими функціями витрат [18].

Таким чином, огляд розвитку наукової думки з проблематики магістерської роботи дозволив зробити висновки про відсутність в літературі й нагальну необхідність уведення адекватного критерію оптимальності терміну експлуатації обладнання, про доцільність розгляду ланцюжка послідовно замінюваних кранів або парку портальних кранів в цілому, про важливість фактору часу, вдалого вибору горизонту планування, зокрема, необхідність обирати його достатньо тривалим або взагалі нескінченим.

Саме ці питання й розглядаються у наступних розділах магістерської роботи.

2.2 Визначення оптимального терміну служби портового обладнання

Традиційно термін служби обладнання включає стадію її виготовлення, експлуатації та ліквідації. Об'єктом оптимізації, як правило, є експлуатаційний цикл, тобто той час, протягом якого техніка вже функціонує (від моменту її включення в технологічний процес до моменту ліквідації).

Експлуатаційний цикл будь-якої техніки складається з двох етапів: підготовчого періоду та періоду активної експлуатації.

Підготовчий період починається з моменту відвантаження виготовлювачем цієї техніки споживачеві, включає в себе час зберігання і монтажу і закінчується запуском цієї техніки в технологічний процес.

Як бачимо в міру збільшення терміну служби техніки погіршується її експлуатаційні характеристики, підвищуються витрати на обслуговування і, отже, знижується приносимий цією технікою ефект. Крім того, дане зображення також наочно демонструє і той факт, що тривалість кожного наступного ремонту збільшується з часом, а час роботи між ремонтами - скорочується [48].

Традиційно, під оптимальним терміном служби обладнання розуміють такий інтервал часу, протягом якого витрати на його користування за весь період служби, віднесені на одиницю виробленої продукції, будуть мінімальними. Якщо ліквідувати обладнання раніше цього терміну, то собівартість одиниці продукції буде перевищувати мінімальний рівень через підвищених амортизаційних відрахувань, а якщо пізніше - через збільшення витрат на запасні частини, матеріали та ремонт, тому ця техніка в колишньому вигляді вже не зможе ефективно функціонувати. У міру вдосконалення виробничих процесів можливості довговічної служби засобів праці істотно збільшуються.

Теоретично можна продовжити фізичний термін використання техніки до нескінченності, своєчасно замінюючи в ній кожен зношений вузол або деталь. Проте, насправді, терміни служби обладнання з роками стають все менш тривалими, техніка вже, як правило, не переживає термінів зносу своїх найбільш довговічних частин. Зараз вже недостатньо знати тільки закономірності технічного зносу техніки, а потрібно вміти аналізувати і прогнозувати на перспективу закономірності науково-технічного прогресу у відповідному виробництві та динаміку зміни деяких макроекономічних показників. термінів служби техніки. Це обумовлює актуальність дослідження проблем не тільки фізичного, але й морального зносу техніки, механізмів їх врахування при визначенні.

Між тривалістю періоду експлуатації техніки на підприємстві і її ефективністю існує певний взаємозв'язок. З одного боку, ефективність залежить від терміну експлуатації, тому з кожним роком використання обладнання збільшується його фізичний і моральний знос, знижується продуктивність,збільшуються витрати з експлуатації та обслуговування, ростуть витрати на ремонт, і, відповідно, знижується ефективність роботи. З іншого боку, терміни експлуатації також залежать від ефективності і від ефекту, принесеного технікою: чим ефективніше техніка, тим швидше окупляться витрати в неї, тим швидше буде досягнутий необхідний рівень ефекту, тим швидше один вид техніки, вичерпавши свій запас інтенсивної віддачі, поступиться місцем іншому, що забезпечує подальше зростання виробництва і підвищення його ефективності, і тим коротше буде мінімальний проміжок часу між замінами.

Зупиняючись на цьому детальніше, відзначимо, що в економічній науці доведено факт існування мінімальної межі терміну служби обладнання, тривалість якого визначається окупністю витрат і розміром чистого ефекту на одиницю цих витрат.

Цей мінімальний період можна розрахувати як суму трьох часових проміжків:

· тривалості компенсаційного періоду (часу, потрібного для одноразової окупності інвестиційних витрат на створення техніки за рахунок принесених нею грошових надходжень);

· тривалості періоду простого відтворення чистого грошового потоку (часу, протягом якого на одиницю витрат створюється такий же обсяг чистого ефекту, який би створювався при використанні старої техніки);

· тривалості періоду розширеного відтворення чистого грошового потоку на одиницю витрат, тобто того періоду, протягом якого нова техніка сприяє створенню додаткового, порівняно зі старою технікою, чистого грошового потоку (ця складова може бути розрахована за даними статистики або задана нормативно).

Логічним буде припустити, що у випадку, коли фактичний період експлуатації більше мінімально допустимого, підприємство отримує економічний ефект, а коли менше - темпи зростання ефективності знижуються. У цій ситуації найбільшу складність являє собою визначення не стільки мінімальної, скільки максимальної межі експлуатації техніки, яка найчастіше, визначається моментом настання повного морального зносу обладнання або моментом, протягом якого переплати за собівартістю продукції перевищують економію за роки функціонування цієї техніки як інтенсивної. Перевищення верхньої межі призводить до так званого «проїдання» раніше створеного економічного ефекту.

2.3 Врахування фізичного зносу при визначенні оптимальних термінів служби портового обладнання

Фізичний знос - це втрата основними фондами першоначальної споживчої вартості, а також первинних властивостей (механічних, фізичних, хімічних тощо) під впливом зовнішнього середовища і експлуатаційних навантажень, внаслідок чого вони поступово приходять в непридатність і вимагають заміни новими засобами праці.

Розрізняють такі два види фізичного зносу техніки:

· фізичний знос першого виду - це знос в результаті використовування техніки під впливом різних виробничих факторів, наприклад, нагрівання, вібрації, механічного навантаження. Цей вид зносу повністю відшкодовується шляхом перенесення вартості засобів праці на вироблену продукцію;

· фізичний знос другого виду - це знос в результаті впливу сил природи, а також в результаті бездіяльності або невживання, яке не обумовлено потребами виробництва, наприклад, корозії, гниття і т.д. Цей вид зношення не відшкодовується взагалі і тому відноситься до чистих втрат. Знос першого виду, більшою чи меншою мірою, прямо пропорційний, а знос другого виду - обернено пропорційний терміну експлуатації техніки.

Фізичний знос обладнання зазвичай визначається двома методами:

· за технічним станом (на основі експертних оцінок). Спочатку визначається відсоток фізичного зносу вузлів і деталей одиниці техніки, що дозволяє установити середньозважений відсоток її зносу в цілому. Головними недоліками цього методу є його трудомісткість і високий ступінь суб'єктивізму, а перевагою - визначення зносу не за середніми або нормативними даними, а за фактичним станом;

· за термінами служби (або за обсягами виконаної роботи). Цей метод заснований на спрощеному допущенні, що техніка зношується пропорційно даним термінам або обсягам. Тому фізичний знос визначається як відношення фактичного терміну служби або фактичновиконаного обладнанням обсягу роботи до середніх або нормативних термінів (обсягів). Головним недоліком цього методу є те, що він не враховує впливу капітальних ремонтів, не бере до уваги частину зносу, відшкодовану ремонтами, а, отже, перекручує його фактичну величину. Даний метод застосовується, головним чином, для розрахунку фізичного зносу того обладнання, ремонт якого здійснюється в виключних випадках і незначно відновлює наростаючий фізичний знос. В економічній літературі пропонується велика кількість методичних підходів до розрахунку ступеня фізичного зносу.

Одним з найцікавіших є метод, запропонований в роботі В. О. Васильєва, оскільки він дозволяє найбільш точно врахувати фактичну величину фізичного зносу за рахунок того, що в розрахунки включені як вартість ремонтних робіт, вироблених до моменту оцінки зносу, так і величина ліквідаційної вартості.

Коефіціент фізичного зносу в рамках даного методу розраховується за наступною формулою:

(2.1)

де: Іф - коефіцієнт фізичного зносу конкретного екземпляра техніки;

n - кількість найменувань деталей, з яких складається обладнання;

Сзд - вартість заміни деталі;

Тсл - повний термін служби деталі;

t - міжремонтний період деталі;

Л - ліквідаційна вартість деталі в частках від її повної вартості (в даному випадку під ліквідаційною вартістю розуміється та вартість, за якою оцінюється техніка в той момент, коли вона повністю втрачає свою споживчу цінність і може бути використана тільки як вторинна сировина);

I - фактичний термін служби деталі на момент визначення зносу;

I '- термін служби деталі від початку експлуатації техніки або після чергового капітального ремонту (відновлення);

Rв - вартість відновлення деталі;

См - вартість конкретного екземпляра техніки в зборі.

Фізичний знос і терміни служби техніки - взаємовпливаючі фактори.

З одного боку, термін служби потрібно враховувати при розрахунку ступеня фізичного зносу техніки, а з іншого - при визначенні нормативного терміну служби, який обліковується в розрахунках норм амортизаційних відрахувань, слід визначати фізичні границі експлуатації техніки.

Суть методів оптимізації термінів служби обладнання з урахуванням фізичного зносу, загалом, зводиться до того, що одноразові поточні витрати розподіляються на весь термін служби обладнання, а потім визначається таке число років, при якому сума цих витрат, яка припадає на одиницю продукції, стає мінімальною.

Зазвичай мінімальна собівартість продукції, виробленої з використанням будь-якої техніки, визначається критичним значенням функції двох величин, що змінюються в міру зростання терміну служби техніки або обсягу виконаної за цей термін роботи. Одна з цих величин - знижувані амортизаційні відрахування на реновацію, а друга - зростаючі питомі витрати на всі види ремонтів та обслуговування у міру зносу обладнання.

Оптимальний термін служби визначається виходячи з припущення, що існує певна часова межа, після якої подальше використання техніки стає економічно недоцільним внаслідок погіршення її технічних характеристик і збільшення витрат на обслуговування і ремонт.

В останні десятиліття в літературі стала переважати точка зору, що фізичне старіння техніки відбувається не пропорційно часу експлуатації чи обсягу виконання робіт, а нерівномірно. На ступінь цієї нерівномірності впливає цілий ряд факторів, а саме:

· вікові періоди роботи обладнання (інтенсивність фізичного зносу залежить від того, на якій з наступних трьох стадій життєвого циклу перебуває даний зразок техніки: освоєння, зрілості або спаду);

· ступінь завантаження устаткування в процесі його експлуатації (кількість змін і годин роботи на добу);

· якість і довговічність матеріалу, з якого виготовлене обладнання;

· якість догляду за обладнанням, своєчасність і якість поточних ремонтів;

· ступінь впливу на обладнання шкідливих фізичних і хімічних умов;

· ефективність капітальних ремонтів;

· ступінь дотримання технічних режимів експлуатації техніки.

Одним з перших економістів, які досліджували проблему визначення оптимального терміну служби техніки, був В.О. Васильєв, який в своєму дослідженні запропонував графічний спосіб її вирішення. Цей спосіб заснований на вже зазначеній залежності: в міру подовження терміну служби техніки зростають витрати на її ремонт і зменшуються амортизаційні відрахування. Оптимальним пропонувалося вважати такий термін служби, при якому середньорічна сума цих витрат була мінімальною.

У роботі А.І. Буянова запропоновано підхід, аналогічний описаному вище, з тією лише відмінністю, що щорічні витрати на ремонт прийняті пропорційними виробленим і представлені прямою лінією, що є досить суперечливим.

Обидва вищевикладених методи мають загальний недолік, котрий полягає у відсутності аналітичного рішення даної задачі.

Цей недолік був подоланий в роботах таких економістів, як Н.Г. Кабенін, А.І. Селіванов, Г.М. Коростелкін, Г.Г. Токарєв, В.В.Новожилов та ін.

Усі методи обліку фізичного зносу техніки при визначенні термінів її служби мають певні недоліки,які суттєво звужують сферу їх використання.

В якості основних з них можна виділити наступні:

· більшість методів припускають рівномірний розподіл витрат на капітальний ремонт протягом усього періоду між ремонтами, що у випадку, коли закінчення терміну служб техніки не збігається з закінченням міжремонтного циклу,призводить до неврахування цих витрат у середньорічних витратах;

· немає єдиної думки з приводу того, функцією якого типу повинна описуватися залежність експлуатаційних витрат від часу;

· більшість методів засновані на використанні рівномірного методу нарахування амортизації;

· проблема обліку фізичного зносу вирішується тільки для окремо взятого екземпляра техніки, без врахування збитків, пов'язаних з простоєм деяких інших основних засобів через його несправності;

· більшість методів припускають, що зміна експлуатаційних витрат відбувається безперервно;

· немає єдиної думки з приводу того, чи повинен термін служби техніки вимірюватися точним числом років, місяців, днів або ж кількістю міжремонтних циклів;

· багато авторів включають в моделі обліку фізичного зносу фактор зростання продуктивності, що, фактично, частково призводить до обліку деяких аспектів морального зносу і перекручує отримані результати.

Наведені вище фактори свідчать про необхідність вдосконалення методів обліку фізичного зносу техніки при розрахунку термінів її служби.

Однак, наш погляд, облік тільки лише фізичного зносу техніки при розрахунку оптимальних термінів її служби, є неправомірним.

В умовах інтенсифікації науково-технічного прогресу і прискорення процесу оновлення знарядь праці на перший план виходить проблема обліку морального зносу при оптимізації тимчасових параметрів використання техніки. Ліквідація обладнання в результаті тільки фізичного зносу - результат, швидше, несвоєчасного ремонту і неправильної експлуатації. Економічний термін служби обладнання, як правило, істотно коротше фізичної межі її довговічності.

Разом з тим, можна навести приклади, що підтверджують можливість існування і зворотної ситуації: техніка перестає функціонувати з причини фізичного зносу, а її моральний знос ще не досяг своєї межі.

Закономірності фізичного зносу істотно відрізняються від закономірностей морального. Рівень фізичного зносу є індивідуальною характеристикою стану кожної конкретної одиниці техніки і залежить не тільки від терміну та інтенсивності її експлуатації, а й від умов, в яких вона застосовується, від запасу міцності і надійності. Це означає, що дві однакові одиниці обладнання можуть досягти одного і того ж ступеня фізичного зносу за різний проміжок часу і при різному обсязі виконаних з їх допомогою робіт. Моральний же знос, навпаки, у одних і тих же засобів праці проявляється в однаковій мірі і одночасно, оскільки є наслідком зовнішніх умов.

2.4 Врахування морального зносу при визначенні оптимальних термінів служби портового обладнання

Проблема морального старіння обладнання - одна з найбільш актуальних в технічній та інвестиційній політиці більшості країн, оскільки від її вирішення багато в чому залежить обґрунтованість термінів служби обладнання, темпів оновлення продукції, термінів експлуатації обладнання та ін.

У вітчизняній науковій економічній літературі аж досередини 1950-х років переважала точка зору, згідно з якою соціалістична економіка розвивається планомірно і поступово, що давало підставу спочатку взагалі заперечувати наявність морального зносу основних фондів. Однак і після того, як було признане існування даної проблеми, облік цього виду зносу, по суті, обмежувався тільки лише нормами амортизації. Завдяки працям М. Некрасова , С. Первушина, С. Струміліна, М. Тихонова та ін., ця проблема стала предметом глубоких економічних досліджень.

Під моральним зносом розуміють часткове або повне знецінення основних фондів під впливом зовнішніх для підприємства змін до мікро- і макросередовищ.

Моральний знос відрізняється від фізичного тим, що морально зношена техніка не втрачає фізичної здатності функціонувати, а лише зникає необхідність у її подальшому застосуванні.

У літературі виділяють три види морального зносу:

а) моральний знос першого виду, пов'язаний із зростанням продуктивності праці в галузях, що виробляють аналогічну техніку (тобто знецінення відбувається за рахунок удосконалення методів виробництва). На думку К. Маркса, споживча вартість виробленої техніки залишається незмінною, а мінова вартість зменшується. Причиною такого зниження вартості є здешевлення технологій, необхідних для виробництва цих основних фондів, в результаті інтенсифікації науково-технічного прогресу як в галузях, що створюють основні фонди, так і в галузях, які постачають матеріали і ресурси. Цей тип морального зносу проявляється в середині науково-технічного циклу, тобто в період зрілості техніки, коли її конструкція довгий час залишається незмінною;

б) моральний знос другого виду, викликаний зростанням продуктивності праці в галузях, що використовують дані основні фонди, внаслідок появи нових, більш продуктивних машин і обладнання. На думку К. Маркса, в цьому випадку міняються обидва види вартості - і споживна, і мінова. Цей вид морального зносу викликаний зниженням витрат на виробництво продукції, збільшенням продуктивності нових основних фондів в результаті реалізації заходів науково-технічного прогресу. Найбільш часто він проявляється на перших стадіях науково-технічного циклу, коли нова техніка тільки вводиться у виробництво, а також у тих галузях,де темпи науково-технічного прогресу особливо великі;

в) моральний знос третього виду (вперше був виділений С.П.Мукасьяном), викликаний соціальними причинами, в якості яких найбільш часто виділяють наступні:

· функціональні причини (наявне обладнання стає непотрібним внаслідок того, що суспільною нормою стає продукція більш високої якості або в результаті переходу економіки на випуск принципово нових видів продукції);

· ергономічні причини (внаслідок зміни вимог до умов праці, тобто появи техніки, що забезпечує більш високу безпеку або привабливість праці,ліквідує важку або монотонну працю, збільшуючи фонд вільного часу тощо);

· екологічні причини (внаслідок посилення екологічних нормативів і стандартів);

· «модне» старіння (внаслідок зміни естетичних вимог, віянь моди, показників багатства, престижу і т.п.).

В умовах прискорення науково-технічного прогресу проблема морального зносу техніки набуває особливої актуальності, існує моральний знос першого виду, що відображаються в динаміці цін, а також зростає роль морального зносу другого виду.

Моральний знос сам по собі не може призвести до економічних втрат, проблеми виникають тільки при його недостатньому обліку. Перш за все, втрати виникають при невиправданому завищенні нормативних термінів служби техніки, тобто, коли обладнання продовжує експлуатуватися в той час, коли це вже економічно невигідно. Крім того, втрати можуть виникати і при недостатньо інтенсивному використанні сучасної, схильної до морального зносу, техніки. Для багатьох розвинених країн характерна така побудова технічної політики, при якій виготовляється техніка з таким фізичним терміном служби, яка б не перевищував терміну її повного морального застарівання.

Однак доцільність заміни старої техніки на більш досконалу не можна обгрунтовувати лише одним фактом її морального старіння. Існують ситуації, коли морально застарілу техніку ще якийсь час вигідно використовувати на інших ділянках виробничого процесу, або коли заміна старої техніки на нову призводить до необхідності заміни великого класу допоміжного обладнання, що з тих чи інших причин робити недоцільно.

В науці розроблено значну кількість научно-методичних підходів до визначення терміну служби техніки з урахуванням її морального зносу.

Одним з найбільш відомих є метод, запропонований В.В. Новожиловим [30], згідно з яким оптимальним є такий термін служби, при якому досягається рівність між наведеними витратами на виробництво продукції за допомогою нової техніки і собівартістю виробництва продукції (без амортизаціі) за допомогою старої техніки, тобто :

Сс (tопт)= Сп (tопт)+ Ен* Кн (2.2)

де Сс (tопт) - собівартість (без амортизації) одиниці продукції,виробленої на старій техніці в році заміни;

Сп (tопт) - собівартість одиниці продукції, виробленої на новій техніці в році заміни;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (в даний час він не використовується, а в умовах планової економіки довгий час вважався одним з основних регулюючих параметрів при управлінні народним господарством);

Кн - капітальні вкладення, необхідні для установки нової техніки замість старої.

Даний підхід заснований на висновку, що здійснені раніше капіталовкладення в придбання старої техніки не повинні враховуватися при визначенні її сроку служби з урахуванням морального зносу.

Отже, модель В.В. Новожилова може бути застосовна, тільки в тих випадках, коли заздалегідь відомі не тільки всі техніко-економічні характеристики старої і нової техніки, а й умови їх експлуатації, оскільки вони суттєво впливають на вартість поточних ремонтів.

Залежність собівартості одиниці продукції (з урахуванням рівномірного методу нарахування амортизації) від терміну служби техніки графічно можна представити у вигляді випуклої вниз кривої. Оптимальний термін служби з урахуванням фізичного зносу настане в точці Т0, яка відповідає найменшій собівартості С0. Припустимо, що в якийсь момент часу Х, не чекаючи закінчення фізичного терміну служби старої техніки, її можна замінити новою,більш досконалою, що дозволяє знизити собівартість виробництва одиниці продукції на ДС. При такій заміні за час Т0 собівартість всього випуску продукції буде дорівнювати:

Сзаг0)= ТхСх+(Т0х)*(С0- ДС) (2.3)

Цієї величини відповідає площа заштрихованого багатокутника. Мінімізуючи величину Сзаг0), можна получити оптимальний термін служби з урахуванням морального зносу.

Але, даний метод має кілька недоліків.

По-перше, він припускає, що заміна старої техніки на нову можлива в будь-який довільний момент часу, хоча на насправді настання такого моменту необхідно точно спрогнозувати, ґрунтуючись на аналізі темпів і особливостей научно-технологічного прогресу.

По-друге, цей метод передбачає тільки одну заміну, хоча не виключено, що за час функціонування нової техніки з'явиться ще більш нова і більш ефективна модель, собівартість якої також слід врахувати.

Метод, що дозволяє подолати другий з вишеперечислених недоліків, запропонований в роботі Ю.В. Куренкова і Д.М. Палтеровича [33], присвяченій визначенню таких термінів служби техниіки, які забезпечують найбільшу економічну ефективність роботи всього парку обладнання. У цій роботі в якості цільової функції прийнятий мінімум середньої величини повних витрат на виробництво одиниці продукції, обчисленої за певний період за формулою:

Зпов=(КВт+КРтссп)/Q*T (2.4)

де Зпов - повні витрати на випуск одиниці продукції;

КВт - капітальні вкладення за Т років;

КРт - вартість капітального ремонту за Т років;

Сссп - середня собівартість продукції (за вирахуванням амортизації) за Т років;

Q - річний обсяг випуску продукції;

Т - розрахунково-плановий період часу (у цій моделі цей період охоплює як попередній, так і перспективний розвиток парку техніки даного виду).

Величини КВт, КРт, Сссп розраховуються залежно від терміну служби обладнання. Таким чином, задаючи різні значення термінам служби для різних моделей техніки і перебираючи усі можливі варіанти заміни, можна визначити таку послідовність замін, при якій повні витрати Зпов стають мінімальними.

Описаний вище підхід має низку беззаперечних переваг. По-перше, він є основою для побудови імітаційної моделі процесу відтворення парку обладнання в галузі, а по-друге, дозволяє визначати чутливість величини терміну служби кожного конкретного типу обладнання до зміни основних факторів, що її визначають. Безумовно, недоліком цього методу є те, що НТП є екзогенно заданим параметром і неможливо простежити зміну термінів служби залежно від зміни темпів научно-технічного прогресу.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що, всі описані вище методи розрахунку морального зносу при визначенні термінів служби обладнання, нажаль, не позбавлені суттєвих недоліків, основними з яких є наступні:

· більшість методів припускають, що при визначенні терміну служби конкретної моделі техніки потрібно заздалегідь знати техніко-економічні характеристики тієї моделі,яка через кілька років прийде їй на зміну, що на практиці можливо лише у вкрай рідкісних випадках;

· описані методи враховують тільки лише моральний знос техніки, а її фізичне старіння залишається при цьому неврахованим;

· більшість методів враховують тільки моральний знос першого і другого видів, залишаючи при цьому без уваги моральний знос третього виду;

· більшість методів, призначених для розрахунку морального зносу першого і другого виду, не враховують перевищення продуктивності нової техніки порівняно зі старою;

· описані методи припускають, що застарілу техніку можна замінити на нову в будь-який довільний момент часу, хоча, на думку більшості дослідників закономірностей інноваційних циклів, настання моменту появи нових моделей техніки можна досить точно спрогнозувати, знаючи темпи і особливості НТП в конкретній країні;

· практично всі описані методи враховують тільки один аспект впливу фактора НТП на знос техніки, а саме - зростання її продуктивності, в той час, як загальновідомо,що вплив НТП на відтворювальні процеси багатогранніші і різноспрямовані;

· більшість методів припускають рівномірний розподіл експлуатаційних витрат протягом усього терміну служби техніки, що на практиці вкрай рідко відповідає дійсності.

Беручи до уваги названі вище фактори, слід відзначити, що подальше вивчення методів обліку морального зносу техніки і способів їх застосування при визначенні оптимальних термінів її служби і раніше є актуальним і необхідним для побудови ефективного апарату управління науково-технічним прогресом.

2.5 Аналіз існуючих підходів до визначення оптимального терміну експлуатації та оптимального моменту заміни портового обладнання

Розглянуті вище методи визначення термінів служби обладнання з урахуванням їх фізичного та морального зносу можуть бути застосовані і при вирішенні суміжного, але не менш важливого завдання - визначення моменту заміни конкретного екземпляра обладнання, функціонуючого на конкретному підприємстві в конкретних умовах.

При складанні бізнес-плану інвестиційного проекту звичайно передбачається, що проект завершується після закінчення нормативного терміну служби того обладнання, яке задіяне в ньому. Однак, терміни служби, встановлювані державою, як правило, враховують тільки лише загальноекономічні інтереси, а, як відомо, терміни, раціональні з точки зору держави, можуть виявитися нераціональними з точки зору конкретної підприємства.

Безумовно, кожному новоствореному знаряддю праці, яке експлуатується в конкретних умовах, повинен відповідати свій,строго певний термін служби, визначений оптимальною виробничої стратегією на підприємстві. У літературі під оптимальною стратегією розуміють такі умови експлуатації техніки, при яких або мінімальні витрати на виробництво визначенного обсягу продукції за будь-який період часу, або максімальний ефект від виробництва.

Крім того, той факт, що термін амортизації основних засобів вже підійшов до кінця, не завжди означає, що вони повинні бути повністю виведені з експлуатації. Світова практика доводить, що у багатьох випадках обладнання, яке, здавалося б, підлягає списанню, може бути ефективно використано для інших цілей. Таким чином, в процесі господарської діяльності підприємство стикається з вирішенням багатьох складних, на перший погляд, питань, наприклад:

· в який саме момент життєвого циклу проекту призводити заміну обладнання;

· здійснювати заміну старого обладнання на аналогічне або на принципово нове;

· ччекати досягнення обладнанням нормативного сроку служби або продавати його раніше за залишковою вартістю;

· призводити заміну взагалі або продовжувати термін експлуатації за рахунок послідовного проведення поточних і капітальнихвих ремонтів.

Правильний вибір можна зробити тільки за умови здійснення повномасштабного і глибокого аналізу грошових потоків і розрахунку ефективності проекту при всіх варіантах його реалізації.

Поповнення парку техніки на підприємстві може здійснюваляться наступними способами:

1. Парк діючої техніки розширюється за рахунок введення в експлуатацію техніки, що не відрізняється від раніше функціонуючої за техніко-економічними характеристиками і вартості. При такому способі поновлення парк виробничого обладнання хоча і розширюється, але його технічний рівень залишається колишнім, економічна ефективність застосування техніки не змінюється.

2. Непридатна техніка замінюється новою, що не відрізняється від старої за техніко-економічними характеристиками, але має істотно більш низьку вартість. В цьому випадку змінюється вік техніки, зменшується її вартість, нова техніка стає більш ефективною в порівнянні зі старою, тому в процесі виробництва вона переносить на готову продукцію вже меншу частину своєї вартості.

3. Стара техніка замінюється новою, що має не тільки більш низьку вартість, але і поліпшені техніко-економічні характеристики. Цей варіант оновлення є найбільш ефективним, оскільки ґрунтується на змінах, продиктованих впливом науково-технічного прогресу. Його перевага полягає також і в тому, що, сприяючи зростанню ефективності виробництва, він викликає якісні зміни в соціальній сфері, покращуючи умови праці робітників. У міру інтенсифікації науково-технічного прогресу,зменшення термінів служби техніки і скорочення періоду переходу від однієї моделі до іншої, більш прогресивної, має зменшуватися значення першого і другого з описаних вище способів поновлення техніки. Більшість науковців сходяться на думці, що «омолодження» існуючого на підприємстві парку техніки тільки тоді дійсно призводить до підвищення технічного рівня виробництва, якщо введене обладнання буде не тільки новим за терміну його створення, а й перевищуватиме попередні зразки за показниками ефективності виробництва.

У процесі оновлення виробничого парку можуть виникнути наступні варіанти прийняття управлінського рішення:

· замінити застаріле обладнання новим, при цьому старе демонтувати;

· замінити застаріле обладнання новим, при цьому старе не демонтовувати, а перевести на іншу виробничу ділянку, на якій його можна ще якийсь час ефективно використовувати;

· модернізувати застаріле обладнання, не проводячи заміни на нове;

· провести капітальний ремонт старого обладнання, не проводячи при цьому його модернізації і заміни на нове.

В умовах ринкової економіки рішення про заміну техніки не регулюються державою, а можуть прийматися кожним підприємством індивідуально залежно від умов конкретного проекту або особистих переваг керівництва. Тим не менше, більшість науковців все ж рекомендують здійснювати заміну зношеної техніки шляхом покупки нової, а не шляхом капітально-відновлювального ремонту старої. Це пояснюється такими причинами:

· якість відновленої техніки практично завжди нижче якості нової;

· відновлена техніка вимагає великих витрат на поточний ремонт та експлуатацію;

· продуктивність праці при ремонтно-відновлювальних роботах, як правило, істотно нижче, ніж на підприємствах,виробляючих нову техніку, що істотно відбивається на терміни заміни.

Нажаль, в даний час у більшості морських портів України при прийнятті рішень про заміну обладнання не застосовуються методи оптимального планування або економіко-математичного моделювання. Визначальними найчастіше стають приватні або кон'юнктурні міркування, наприклад, необхідність висвободження деякої кількості основних робітників або деяких ви виробничих ділянок, поява більш сучасного обладнання у конкурентів, рішення вищестоящих організацій або органів державного управління і т.д.

Однак, для полегшення процесу прийняття подібного роду управлінських рішень у вітчизняній і зарубіжній науці розроблено велику кількість економічних методів і моделей.

Більшість методів прийняття рішень про термін експлуатації і момент заміни обладнання в значній мірі схожі один з іншим, відрізняючись лише вибором цільових функцій, а також в залежності від того, чи виробляється заміна на ідентичну техніку або на нову, і чи збігається закінчення експлуатації старого обладнання з введенням у виробничий цикл нового.

Можна виділити два основних підходи до визначення оптимального моменту заміни техніки:

· підхід, при якому основним критерієм є мінімум витрат;

· підхід, при якому критерієм оптимізації є максимум одержуваного ефекту.

Необхідно відзначити, що обидва ці підходи активно розроблялися як у радянській, так і в західній економічній науці. Розглянемо кожен з них більш докладно.

Аналіз підходів до визначення оптимального моменту заміни техніки на підприємстві, заснованих на критерії мінімуму витрат.

Особливістю даного підходу є те, що при орієнтації на мінімізацію витрат в розрахунки не включаються доходи та надходження (за винятком виручки від ліквідації техніки). Таке спрощення пояснюється наступними причинами:

· нова і замінна техніка служать для досягнення одного і того ж результату, тому при дотриманні «правила тотожності корисного результату» доходами і надходженнями можна знехтувати;

· надходження і доходи часто не перебувають (або в незначному ступені знаходяться) під впливом рішення про термін експлуатації;

· для деяких типів обладнання складно або неможливо чітко співвіднести приналежність надходжень і доходів до якогось конкретного виду техніки.

Аналіз підходів до визначення оптимального моменту заміни обладнання на підприємстві, заснованих на критерії максимуму ефекту.

В умовах планової економіки, яка характеризується народногосподарським підходом до вирішення будь-яких економічних завдань, цей критерій замінювався критерієм максимуму народногосподарської соціально-економічної ефективності. При цьому для прийняття оптимального рішення про момент заміни техніки аналізуються наступні характеристики старої і нової техніки:

· первісна вартість;

· витрати з доставки техніки до місця її використання;

· вартість монтажу нового обладнання;

· залишкова вартість нового обладнання при його ліквідації в майбутньому;

· майбутні витрати з демонтажу нової техніки;

· вартість необхідного оснащення і додаткового обладнання, без яких виробничий процес з використанням нової техніки неможливий;

· проектна потужність обладнання;

· витрати на основну і допоміжну робочу силу;

· витрати на енергію, споживану старої і нової технікою;

· корисна площу, займану старої і нової технікою;

· витрати на технічне обслуговування старої і нової техніки [46].

В даний час немає єдиної методики оцінки ефективності капіталовкладень, застосування якої б регламентувалося, як це було раніше, на державному рівні. Тепер порти самостійно оцінюють доцільність виробничих інвестицій, і тільки на них лежить тягар всієї відповідальності за помилкові рішення.

Оптимізація структури парку портового обладнання являє собою процедуру прийняття найкращого рішення про склад парку устаткування в заданих умовах.

Усім процесам прийняття рішень притаманні дві основні риси:

1. рішення приймається заради однієї мети;

2. прийняття рішення пов'язане з вибором з безлічі альтернатив однієї, при якій поставлена мета досягається найбільшою мірою, при цьому критерій є кількісною оцінкою її досягнення.

Стосовно оптимізації структури портового обладнання, зокрема парку портальних кранів метою є забезпечення найвищої ефективності роботи порту в розглянутому проміжку часу. В умовах ринкової економіки в якості критерія оптимальності в розглянутій задачі ми будемо приймати критерій «мінімуму витрат» [26].

Оптимальним терміном служби обладнання називають такий інтервал часу, протягом якого витрати на його користування за весь період служби, віднесені на одиницю виробленої продукції, будуть мінімальними.

Так, у ряді економіко-математичних публікацій при визначенні оптимальних термінів експлуатації обладнання мінімізується інтенсивність (в одиницю часу) витрат, пов'язаних із його придбанням та експлуатацією, -- при цьому ігнорується не менш важливий фактор принесених ним доходів. У техніко-економічних дослідженнях, як правило, максимізується той чи інший з показників надійності обладнання (імовірність безвідмовної роботи, коефіцієнти готовності, середній наробіток на відмовлення) при заданих сумарних витратах на його експлуатацію і ремонт -- але з економічної точки зору такі технічні характеристики важливі не самі по собі, а лише як передумови одержання доходів, які і варто визначати і зіставляти з відповідними (не обмеженими заздалегідь) витратами.

Таким чином, огляд розвитку наукової думки з проблематики вибору єдиного критерію заміни обладнання дозволив зробити висновки про відсутність в літературі й нагальну необхідність уведення адекватного критерію оптимальності терміну експлуатації обладнання, про доцільність розгляду ланцюжка послідовно замінюваних кранів або парку портальних кранів в цілому, про важливість фактору часу, вдалого вибору горизонту планування, зокрема, необхідність обирати його достатньо тривалим або взагалі нескінченим.

При визначенні оптимального терміну в технічній та інвестиційній політиці підприємств, зокрема порту, вирішується проблема не тільки фізичного зносу обладнання, а й не менш важлива - проблема морального застаріння , скільки від її вирішення багато в чому залежить обґрунтованість термінів служби техніки, темпів оновлення продукції, термінів експлуатації обладнання та ін.

Більшість методів прийняття рішень про термін експлуатації і момент заміни обладнання в значній мірі схожі один з іншим, відрізняючись лише вибором цільових функцій, а також в залежності від того, чи виробляється заміна на ідентичну техніку або на нову, і чи збігається закінчення експлуатації старого обладнання з введенням у виробничий цикл нового. Основними підходами до визначення оптимального моменту заміни техніки є підходи, при якому основним критерієм є мінімум витрат та при якому критерієм оптимізації є максимум одержуваного ефекту.

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЇ ОНОВЛЕННЯ ПАРКУ ПОРТАЛЬНИХ КРАНІВ З УРАХУВАННЯМ ЙОГО ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

3.1 Поняття життєвого циклу підйомно-транспортного обладнання

Для того, щоб рішення, прийняті на підставі обраного критерію оптимальності, забезпечували найвищу ефективність роботи порту в розглянутому проміжку часу, необхідно, щоб він адекватно відображав всі позитивні і негативні сторони, пов'язані з придбанням і експлуатацією обладнання на всіх етапах його життєвого циклу. Виходячи з цього, визначимо вимоги, яким повинен задовольняти розглянутий критерій.

Життєвий цикл підйомно-транспортного обладнання можна представити у вигляді послідовності етапів.

Перший етап - прийняття рішення про покупку обладнання.

Сюди входять:

· попередній аналіз умов роботи порту і поява ідеї про доцільність придбання підйомно-транспортного обладнання;

· поглиблений аналіз умов роботи порту, що включає у разі необхідності, роботи з технологічного проектування вантажно-розвантажувальних робіт;

· укладення контрактів на придбання обладнання.

Тривалість цього етапу в залежності від робіт та їх складності може коливатися від декількох місяців до 1,5-2,0 років.

Другий етап - виготовлення підйомно-транспортного обладнання і його доставка в порт. Нині всі види складного обладнання, як правило, закуповуються за кордоном. При цьому фірми - виробники обладнання дотримуються наступної загальноприйнятої ринково орієнтованої стратегії:

· товар не виробляється, поки на нього відсутнє замовлення споживача;

· реакція на попит настільки швидка, наскільки це можливо.

Така організація виробництва виключає марнотратну роботу на невідомий ринок.

Поставка підйомно-транспортного обладнання в порти України проводиться на умовах CIF (порт призначення). Великогабаритне обладнання прибуває в порт морським шляхом в розібраному вигляді, решта обладнання - в зібраному вигляді на автодорожніх трейлерах.

Практика показує, що тривалість цього етапу для складних категорій портового обладнання (контейнерних перевантажувачів, портальних кранів, навантажувачів підвищеної вантажопідйомності) може перевищити один рік.

Третій етап - будівельно-монтажні та пуско-налагоджувальні роботи. Для найпростіших видів обладнання цей етап може взагалі бути відсутній або зведений до збірки і обкатки обладнання, а для складних спеціалізованих комплексів він досягає декількох років і, як правило, частково поєднується з другим етапом.

Четвертий етап є основним і найбільш тривалим. На цьому етапі порт та інші учасники транспортного процесу (вантажовласники, перевізники) отримують віддачу від коштів, вкладених у портове обладнання. Середній термін служби окремих видів портового обладнання до його повного фізичного зносу досягає 26-30 років, наприклад, для портальних кранів, причальних контейнерних перевантажувачів та інших видів устаткування.

П'ятий етап - розбирання та утилізація ПТО після його фізичного зносу. Цей фінальний етап займає порівняно мало часу - до одного місяця.

Таким чином, тривалість життєвого циклу складних і дорогих видів підйомно-транспортного обладнання з моменту укладення контракту на купівлю і до його розбирання (другий - четвертий етапи) перевищує 30 років.

Природно, що протягом такого тривалого проміжку часу, умови роботи порту не будуть постійними. Змінам схильні номенклатура і структура вантажообігу, транспортна характеристика та технологія перевезення вантажів, вартість обладнання та енергоресурсів, тарифи за послуги порту і економічне законодавство, умови інвестування та використання прибутку, зовнішньоекономічні відносини та інші фактори.

Досвід роботи наших портів за останні десять років переконливо свідчать про це. Так, наприклад, вартість портальних кранів протягом цього порівняно невеликого періоду часу щорічно в середньому збільшувалася на 10%. Аналогічна тенденція характерна і для інших видів обладнання, а також для цін на енергоресурси. В цей же час відбулися значні зміни в структурі вантажообігу наших портів. Практично зникли тарно-штучні вантажі, характерні для причалів, обслуговуючих Болгарську, В'єтнамську, Кубинську і Індійську лінії. Різко зросла маса однієї вантажної одиниці, так як порти перейшли на переробку експортних металів. Це призвело до того, що портальні крани, вантажопідйомністю 5 т, а також навантажувачі вантажопідйомністю 5 т і менше стали незатребуваними в портах, тому порти змушені їх зараз продавати за низькими цінами.

Змінюється не тільки навколишнє середовище, але і характеристика парку самого обладнання: воно зношується фізично. Швидкість фізичного зносу залежить від ступеня завантаження устаткування і роду вантажу, на якому воно використовується. Так, портальні крани у гаковому режимі в середньому служать близько 28 років а у грейферному - всього 16. Проте можливі значні відхилення від цих термінів залежно від сумарного напрацювання конкретної машини і якості ремонтних робіт. Як зазначалося, обидва чинники, що впливають на знос обладнання, мають імовірнісний характер. Отже, сам термін служби також є випадковою величиною.

В роботі обладнання відбуваються непередбачені поломки, інтенсивність і тривалість яких залежить від технічних характеристик обладнання та режиму його експлуатації. Тому готовність обладнання до експлуатації в даний момент часу також не є детермінованою величиною.

Таким чином, пропонований критерій оптимальності повинен враховувати динамічний і імовірнісний характер зміни навколишнього середовища і параметрів самого обладнання. Платежі, пов'язані із закупівлею конкретного обладнання, носять дискретний, як правило, не одноразовий характер, а розподілені в часі протягом першого-третього етапів його життєвого циклу. Платіжний період може скласти 3 - 4 роки. Дуже часто в зв'язку з різним терміном служби машин і оснащення, що працюють на одному перевантажувальному комплексі, доводиться кілька разів докуповувати обладнання з більш коротким життєвим циклом навіть підчас періоду експлуатації основного обладнання. Наприклад, протягом терміну служби однієї суднонавантажувальної машини для навалочних вантажів припадає тричі оновлювати парк конвеєрів і 3,25 рази парк ковшових навантажувачів. Платіжний період в цьому випадку продовжується ще на 27 років-термін служби суднонавантажувачами. Що стосується поточних витрат і доходів протягом четвертого періоду, то вони можуть розглядатися як безперервні величини.

На п'ятому етапі порт несе разові витрати і отримує доходи від утилізації портового технічного обладнання. Цей етап може бути віддалений від моменту укладення контракту на закупівлю обладнання більш ніж на 30 років.

Таким чином, платежі, пов'язані з експлуатацією та утилізацією портового обладнання, можуть бути дискретними або безперервними величинами, але для більшості складних видів устаткування вони розподілені на дуже великому часовому інтервалі [26].

3.2 Економіко-математичні моделі оптимізації стратегії заміни обладнання

3.2.1 Характеристика моделей заміни обладнання

Важливою економічною проблемою є своєчасне оновлення обладнання. Як вже було зазначено, старіння обладнання включає фізичний і моральний знос, в результаті чого зростають витрати на ремонт і обслуговування, знижуються продуктивність праці та ліквідна вартість. Завдання про заміну обладнання полягає у визначенні оптимальних термінів заміни старого обладнання. Критерієм оптимальності є дохід від експлуатації обладнання (завдання максимізації) або сумарні витрати на експлуатацію протягом планованого періоду (задача мінімізації).

Економіко-математичні завдання, мета яких полягає в знаходженні найкращого (оптимального) з точки зору деякого критерію або критеріїв варіанта використання наявних ресурсів (праці, капіталу та ін.), називаються оптимізаційними.

Оптимізаційні задачі вирішуються за допомогою оптимізаційних моделей методами математичного програмування.

Структура оптимізаційної моделі складається з цільової функції, області допустимих рішень і системи обмежень, що визначають цю область.

...

Подобные документы

  • Сутність технічного переозброєння виробництва, основні принципи. Механізм управління процесом технічного переозброєння. Впровадження новітніх науково-технічних досягнень. Сутність реконструкції, її види. Напрями технічної реконструкції виробництва.

    реферат [28,8 K], добавлен 27.11.2014

  • Види спеціалізованих діагностичних постів, які обслуговують машини на автомобільному, пневмоколісному та гусеничному ходу. Схеми діагностичного поста для автомобільних кранів та поста технічного обслуговування та діагностування машин з гідроприводом.

    реферат [2,0 M], добавлен 26.06.2010

  • Забезпечення умов для надання послуг з технічного автосервісу у відповідності з нормативними показниками. Характеристика виробничих приміщень станції технічного обслуговування "Екіпаж"; перелік робіт по їх реконструкції, будівництву та переозброєнню.

    курсовая работа [367,1 K], добавлен 23.04.2013

  • Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування виробництва. Аналіз показників та їх організаційно-економічна та фінансова характеристика. Використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень на підприємстві.

    курсовая работа [119,8 K], добавлен 17.03.2015

  • Матеріали, що обґрунтовують технічне переоснащення ТОВ ДТ "Сумський кондитер". Вибiр, обґрунтування i опис технологiчної схеми. Розрахунок продуктивності лінії. Підбір і розрахунок технологічного обладнання. Технохімічний контроль на виробництві.

    курсовая работа [958,7 K], добавлен 18.10.2012

  • Сутність, характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства ВАТ "Галактон". Поняття і зміст категорії "управління технічним розвитком підприємства". Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ "Галактон".

    дипломная работа [203,9 K], добавлен 01.06.2008

  • Системи розподілення газу, норми споживання, річні та погодинні витрати газу окремими споживачами, режими споживання, місця розташування та продуктивність газорегуляторних пунктів. Сучасні системи газопостачання природним газом міст, областей, селищ.

    дипломная работа [276,7 K], добавлен 11.12.2015

  • Метрологічне забезпечення точності технологічного процесу. Методи технічного контролю якості деталей. Операційний контроль на всіх стадіях виробництва. Правила вибору технологічного оснащення. Перевірка відхилень від круглості циліндричних поверхонь.

    реферат [686,8 K], добавлен 24.07.2011

  • Поняття, сутність, основні типи й класифікація електричних машин, а також особливості їх технічного обслуговування й ремонту. Загальна характеристика та призначення синхронного електричного двигуна. Основи техніки безпеки при ремонті електричних машин.

    дипломная работа [877,8 K], добавлен 22.11.2010

  • Маршрут обробки деталі "Вал 150.054". Аналіз методів діагностики субблоку. Визначення трудомісткості технічного обслуговування й ремонту верстата з ЧПУ. Організація оснащення робочого місця електромеханіка. Проектування стендової апаратури контролю.

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 06.07.2011

  • Технічне нормування праці – сукупність методів і прийомів з виявлення резервів робочого часу і встановлення необхідної міри праці; задачі, методи; структура і види норм праці. Класифікація затрат робочого часу. Нормування багатоінструментної обробки.

    реферат [1,4 M], добавлен 17.06.2011

  • Розрахунок періодичності ТО, чисельності робітників. Визначення коефіцієнта технічної готовності, добової програми автомобілів. Розподіл трудомісткості робіт з технічного обслуговування і поточного ремонту автомобілів. Вибір технологічного устаткування.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 19.10.2013

  • Менеджмент охорони праці та промислова безпека в народному господарстві. Служби охорони праці місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Розробка технічного пристрою для виконання операцій перфорування сотонаповнювача.

    дипломная работа [4,7 M], добавлен 24.08.2014

  • Принципи раціональної організації виробничого процесу та характеристика його основних принципів. Загальна характеристика потокового виробництва, його основні ознаки, класифікація та різновиди потокових ліній, служби матеріально-технічного постачання.

    контрольная работа [1,6 M], добавлен 04.07.2010

  • Поняття і сутність науково-технічного прогресу, напрямки, характеристики, критерії та оцінки ефективності. Форми технологічного розвитку та екологічні проблеми. Світові та регіональні системи комунікацій для обміну досягненнями технологічного розвитку.

    реферат [23,0 K], добавлен 19.04.2009

  • Характеристика ВАТ "Донецькобленерго". Аналіз технічного обслуговування трансформаторів струму, поточний ремонт. Правила безпечної експлуатації електроустановок: підготовка робочого місця, допуск до роботи, оформлення перерв в роботі та їх закінчення.

    контрольная работа [27,0 K], добавлен 10.05.2012

  • Дослідження основних напрямків інформаційно-технічного забезпечення логістичної системи. Аналіз створення програм, що автоматизують процеси планування, прогнозування, ведення баз даних. Огляд вертикальної і горизонтальної інтеграції інформаційних систем.

    реферат [28,2 K], добавлен 13.05.2011

  • Характеристика стану, сортамент, технологія прокатки. Характеристика обладнання дрібносортного стану 250–5. Тензометричні рольгангові ваги. Розробка технологічного процесу отримання круглої сталі. Приклад розрахунку калібровки круглої сталі 30 мм.

    курсовая работа [423,0 K], добавлен 24.03.2014

  • Опис сортаменту продукції, обладнання й технології прокатки на стані 2250. Розрахунок режиму обтискань, швидкісного режиму прокатки та енергосилових параметрів на клітях "Дуо" та "Кварто", допустимих зусиль на клітях стану, часу нагрівання металу в печі.

    дипломная работа [1,4 M], добавлен 04.11.2011

  • Технологія як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини чи матеріалу, які використовуються у процесі виробництва для одержання готової продукції. Вимоги до методичних підходів формування методичної програми.

    контрольная работа [407,7 K], добавлен 04.03.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.