· пристрої, що забезпечують стійкість машини протиугонні захвати, виносні опори,обмежувачі вантажопідйомності;

· пристрої, що сигналізують про стан стійкості - вітроміри, покажчики нахилу, прилади світлової та звукової сигналізації [28].

Державний нагляд за технічним станом вантажопідіймальних машин здійснюють органи Держгірпромнагляду [45].

Перед пуском машин у роботу їх необхідно зареєструвати. Згідно з Правилами реєстрації підлягають наступні вантажопідіймальні машини:

· крани всіх типів вантажопідйомністю понад 1т;

· екскаватори, призначені для роботи з гаком, грейфером або магнітом, вантажопідйомність яких перевищує 1т;

· крани мостового типу (мостові, козлові, кран-балки), управління яких здійснюється з підлоги вантажопідйомністю понад 10т.

Реєстрація вказаних машин здійснюється на підставі письмової заяви власника та паспорта машини.

Дозвіл на пуск машини у роботу видається за результатами їх технічного опосвідчення і перевірки стану крана, проведеного органом державного нагляду.

У паспорт машини записується дозвіл на роботу, а також прізвище особи, що буде відповідальною: за правильне використання крана, дотримування регулярних оглядів, своєчасних ремонтів, проведення випробувань на справний стан.

Справність машин визначається технічним оглядом.

Всі машини, на які поширюються вимоги правил перед пуском у роботу підлягають технічному огляду, а ті, що знаходяться у роботі - періодичному технічному огляду.

Технічний огляд машин буває повним і частковим та позачерговим.

Повний технічний огляд здійснюють раз у три роки щляхом обстеження машин, статичного і динамічного випробування.

Частковому технічному огляду підлягають крани у наступних випадках:

· після монтажу або перевезення їх на інше місце; після реконструкції або капітального ремонту металевих конструкцій машини;

· після заміни гака, вантажних, стрілових, або вантових кранів;

· коли мали місце аварійні ситуації.

Технічний огляд здійснює інспектор органу державного нагляду у присутності особи, яка відповідає за справний стан машини.

Технічне опосвідчення машини полягає у ретельному огляді механізмів крана і його окремих вузлів, статичного і динамічного випробування вантажем.

Опосвідченню підлягають механізми машини і електрообладнання, запобіжні і блокуючі пристрої, прилади безпеки, гальма і апарати управління, світлова і звукова сигналізація.

Крім цього, перевіряється стан металоконструкцій, клепальні і зварні з'єднання. Звератють увагу на наявність тріщин, деформацій, послаблення клепальних з'єднань, стан гака,деталі його підвіски та інші дефекти.

Результати огляду оформляють актом, який прикладається до паспорта крана і зберігається до наступного опосвідчення.

Статичне випробування має на меті перевірити міцність крана і його вантажну стійкість шляхом підняття вантажу, що перевищує його нормальну вантажопідйомність на 25%.

При статичному випробуванні вантаж піднімають на висоту 200-300мм від рівня землі і витримують у підвішеному стані протягом 10хв, після чого його опускають, а кран оглядають з метою виявлення залишкових деформацій.

Для визначення залишкових деформацій на металоконструкції крана закріплюють на тонкому дротику вантаж вагою 200-300г і відмічають його положення. Після випробування крана вантаж на дротику у випадку відсутності залишкової деформації займе попереднє положення. При наявності деформації з'ясовуюють її причини, доки її не визначать, кран до роботи не допускають.

При статичному випробуванні стрілових кранів стріла встановлюється у положення, що відповідає найменшій стійкості крана, а у тих, що мають механізм для зміни вильоту стріли при найменшому і найбільшому вильотах стріли (баштові, гусеничну і ін.).

Кран вважається таким, що витримав випробування, якщо протягом 10хв піднятий вантаж не опустився на землю,не виявлено залишкової деформації, тріщин або інших пошкоджень.

Якщо результати статичного випробування позитивні, проводять динамічне випробування.

Динамічне випробування здійснюється вантажем, що на 10% перевищує вантажопідйомність крана. При цьому перевіряється надійність всіх механізмів крана у роботі. Особливу увагу звертають на дію гальм,апарату управління, приладів, що забезпечують безпеку та ін..

Результати технічного опосвідчення записують у паспорт крана і вказують термін наступного випробування [28].

У портах застосовуються різноманітні вантажопідйомні машини та механізми: крани - мостові, козлові, баштові, стрілочні самохідні і несамохідні, талі, лебідки. Їх влаштування і експлуатація повинні відповідати чинним «Правилам пристроїв і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів». Крани підлягають реєстрації у органах Держгірпромнагляду, крім кранів з ручним приводом, кранів мостового типу вантажністю до 1 т., і навіть баштових і стрілових кранів вантажністю до 1 т. включно.

Крани мають встановлюватись таким чином, щоб вантажі, не потрібно було попередньо підтягувати у нахиленому положенні вантажних канатів і, крім цього, була б можливість піднімати вантаж для транспортування на 0,5 м вище перешкод, що можуть зустрічатися на його шляху.

При підтягуванні вантажів канати можуть вийти з пазів блоків і бути затиснутими між деталями механізму, що призведе під час роботи до їх обривання. Крім цього, піднімання вантажу при нахиленому положенні канатів, викликає їх розгойдування, що є небезпечним для людей, які знаходяться поблизу.

Одним з чинників, що може призвести до нахилу або перекидання крана, є нерівномірне просідання підкранових шляхів, особливо коли вони влаштовуються на свіжо-насипаних ґрунтах, де ще не закінчився процес їх природного ущільнення. Для надійної роботи кранів, добирають основу таким чином, щоб вона була пошарово ущільнена.

Державний нагляд за технічним станом вантажопідіймальних машин здійснюють органи Держгірпромнагляду.

Дозвіл на роботу кранів, що реєструються в органах Держгірпромнагляду, необхідно отримати у таких випадках:

а) перед пуском у роботу щойно зареєстрованого крана;

б) після монтажу та установки крана на нове робоче місце;

в) після реконструкції крана;

г) після ремонту металоконструкцій і заміни несучих елементів або вузлів з використанням зварювання.

У всіх цих випадках дозвіл на роботу крана видається органами технагляду на підставі записаних у паспорті крана результатів технічного огляду, проведеного особою по нагляду. При цьому інспектор технагляду проводить контрольну перевірку стану крана і підкранових шляхів. Якщо результати контрольної перевірки задовільні, інспектор записує дозвіл на роботу крана у його паспорт. Про намічений пуск у роботу крана власник має повідомити орган технагляду не пізніше, як за 5 днів.

Технічний огляд здійснюється з метою встановлення, що вантажопідйомна машина знаходиться у справному стані, який забезпечить її безпечну експлуатацію. Крім цього перевіряють правильність установлення вантажопідйомної машини і дотримання регламентованих правилами габаритів.

Розрізняють повний і частковий технічний огляд. Повний технічний огляд кранів включає огляд їх стану, статичне і динамічне випробування під навантаженням. При частковому технічному огляді здійснюють тільки огляд вантажопідйомних машин без випробування їх вантажем.

Повний технічний огляд кранів здійснюється перед введенням їх у експлуатацію (первинний технічний огляд) і періодично один раз на три роки, а ті крани, що рідко використовуються, один раз на п'ять років.

Частковий технічний огляд всіх вантажопідйомних машин мас здійснюватися один раз на 12 місяців.



РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ РОБОТИ ПЕРЕВАНТАЖУВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ПОРТУ

У зв'язку із зростанням промислового виробництва, транспортних засобів та урбанізацією населених пунктів в останнє десятиліття антропогенний вплив на навколишнє середовище досягло безпрецедентного рівня і поширилося на весь світ.

Зростання світового промислового виробництва, збільшення потреби в сировині і продукції сільського господарства, перерозподіл частки імпорту та експорту в торгівлі ряду країн постійно призводять до зростання перевезення вантажів морським транспортом. Проведені низкою галузевих організацій комплексні обстеження вітчизняних портів та аналіз матеріалів по закордонних портам показали, що сучасний етап розвитку морського флоту характеризується якісними та кількісними змінами. Поряд із збільшенням потужності портів, їх спеціалізації по вантажах, розширенням номенклатури вантажів, що переробляються, підвищилася інтенсивність проведення вантажних робіт, а, як наслідок, і негативний вплив порту на навколишнє середовище.

Встановлено також, що одним із джерел забруднення довкілля в порту є судна транспортного і портового флоту, внутрішньопортового транспорт і підйомно-транспортне обладнання з двигунами внутрішнього згоряння. Однак найбільшу небезпеку забруднення навколишнього середовища представляють комплекси по перевантаженню нафтопродуктів, комплекси для перевантаження навалювальних (насипних) і хімічних вантажів [9].

Як велике транспортне підприємство з перевантаження різної номенклатури вантажів з одного виду транспорту на інший і їх тимчасового зберігання, основне своє вплив на навколишнє середовище порт надає експлуатаційною діяльністю.

Розглянемо більш докладно окремі об'єкти і ділянки порту, що беруть участь у забезпеченні нормальних умов експлуатаційної діяльності.

Основа експлуатаційної діяльності - процес перевантаження вантажів. Якщо перевантаження основної маси генеральних вантажів не є екологічно небезпечною, то перевантаження навалочно-насипних вантажів, особливо хімічних і дрібнодисперсних, призводить до інтенсивного пилення, що створює безпосередню загрозу здоров'ю людей, загибелі тварин і рослин, значною мірою прискорює знос машин і устаткування. Крім цього, пил горючих матеріалів у певних умов може створювати вибухонебезпечні аерозолі. Баланс втрат, викликаних забрудненням навколишнього середовища, становить:

· захворювання людей і тварин;

· втрати матеріалів, еміссірованних в атмосферу в процесі перевалки та зберігання;

· збільшення зносу конструкцій машин і механізмів;

· корозія металів;

· псування одягу;

· знищення рослин.

Дослідження з екологічної та санітарно-гігієнічної оцінці технологічних комплексів перевантаження навалювальних вантажів, виконані низкою організацій, показали, що перевантаження в портах руди, вугілля, мінерально-будівельних, хімічних і зернових вантажів супроводжується інтенсивним забрудненням атмосферного повітря твердими аерозолями фракцією, в основному, від 0 до 100 мкм. При цьому інтенсивність забруднення повітряного середовища залежить як від фізико-хімічних властивостей перевантаженого вантажу, так і від способу перевантаження. Цим же визначається і рівень забруднення атмосферного повітря на прилеглих до цих районів промислових майданчиках і в житлових районах міст. Так, якщо при перевантаженні зерна пневмо- установками з низьким ступенем очищення повітря, що викидається з циклонів-перевантажувач типу «Нойеро», «Вак-у-ватора» зони розсіювання пилової хмари складають до 400 м, то при крановій схемі розвантаження вони не перевищують 100 м . Окремі виміри запиленості повітря в робочих зонах виробничих приміщень і відкритих майданчиках, виконані в різних портах.

Просипи вантажу і седиментация пилу з атмосферного повітря є основною причиною погіршення якісного складу морської води в районах перевантаження навалювальних вантажів. Питома вага цих джерел у загальному обсязі зважених речовин, що надходять в акваторію порту, становить близько 70 відсотків. У великих портах зі значним потоком пилять абсолютна кількість цих речовин може досягати 1000 тонн на рік [32].

У період навантаження карбаміду в суду у порту Южний відзначена концентрація зазначеного субстантів в морській воді акваторії порту в межах від 1,25 до 63,7 мг / л. У районах перевантаження зерна і цукру-сирцю поряд зі змінами санітарно-хімічних показників та якісного складу морської води встановлено і підвищення кількості мікроорганізмів.

Однією зі складових перевантажувального процесу, як раніше згадувалося, є транспортні засоби, у тому числі судна. Під час стоянки під завантаженням на транспортних судах для забезпечення їх життєдіяльності працюють допоміжні суднові установки. При цьому з труби судна в атмосферу викидаються такі забруднюючі речовини, як сірчистий ангідрид, оксиди азоту, оксиди вуглецю, вуглеводні, сажа [25].

Залежно від обсягів вантажопереробки, номенклатури вантажів та інших місцевих умов експлуатації того чи іншого порту, певний негативний внесок вносить робота підйомно-транспортних машин з двигунами внутрішнього згоряння.

В останні роки цілим рядом фірм розпочато випуск автотранспортної техніки з газоочисними пристроями. Однак у вітчизняних портах такі машини складають незначний відсоток.

Заходи щодо зменшення впливу забруднювачів на навколишнє середовище при перевантаженні вантажів

Як показує практика роботи з навалювальними вантажами, їх перевантаження повинно здійснюватися на спеціалізованих причалах, обладнаних пристроями, що запобігають шкідливий вплив на навколишнє середовище, і оснащених спеціальним перевантажувальним обладнанням. Перевантаження ж на універсальних причалах повинна розглядатися тільки як тимчасове явище і допускатися в окремих випадках із суворим дотриманням вимог охорони навколишнього середовища. Проте в даний час у більшості портів Південного регіону значні обсяги навалочних вантажів переробляються на універсальних причалах. Це вимагає постійного контролю за дотриманням технології та пошуку шляхів її вдосконалення.

У портах при роботі грейферними кранами передбачено виконання наступних вимог:

· Використовують грейфери найбільшої ємності, що відповідає вантажопідйомності крана, так як при цьому зменшується кількість циклів роботи крана, а отже, зменшуються сумарні втрати і пилоутворення;

· Використовують грейфери, призначені для перевантаження дрібнофракційних пилющих вантажів відповідно до ОСТ 31.4004-82 «Грейфери для морських портів. Технічні умови»;

· Здійснюють перевантаження, по можливості, за прямим варіантом, оскільки при цьому виключаються додаткові перевалки вантажу і зменшується можливість забруднення навколишнього середовища внаслідок вітрової ерозії вантажу зі штабелів;

· Виробляють розкриття грейфера на мінімальній висоті від поверхні укладання вантажу (не більше 1 м) [29];

· Підйом і перенесення наповненого грейфера здійснюють тільки після припинення прокидання вантажу з грейфера і щільного закриття кромок;

· Зупиняють роботу з перевантаження навалювальних вантажів, що пилять при швидкості вітру більше 10 м / с [29].

У багатьох портах вирішується питання зміни технології перевантаження зерна шляхом впровадження високопродуктивних пневмоперевантажувачів, обладнаних системою очищення повітря, яке відходить.

Використання води та водних розчинів різних реагентів з метою зниження інтенсивності виділення пилу в портах Південного регіону найбільш сприятливо, у порівнянні з іншими районами, з точки зору кліматичних умов. Однак навіть тут широкого використання вони не знайшли.

У порту Южний на спеціалізованому комплексі для перевантаження вугілля і руди була передбачена система знепилювання за рахунок поливу штабелів вантажу - «Роса», проте до теперішнього часу вона не працює.

Також у Южному на комплексі вантаженні карбаміду (на території припортового заводу) була змонтована установка для внесення в вантаж препарату «Уресофт-150». Обробка карбаміду проводилася 50% водним розчином на стрічкових конвеєрах. Основне призначення препарату - виключити злежуваність карбаміду, проте помічений побічний ефект - зниження пилкування при перевантаженні обробленого вантажу.

У Маріупольському порту на спеціалізованому комплексі для вугілля на різних ділянках були проведені досвідчені випробування пінного способу знепилення, які показали ефективність даного методу, однак промислове використання до теперішнього часу не організовано.

У низці портів придбані поливні машини, які використовуються для змочування (поливу) поверхні штабелів вантажів, що зберігаються відкритим способом [32].

Отже, ми можемо зробити висновок, що морські та річкові порти, будучи великими транспортними вузлами з перевантаження різних вантажів з одного виду транспорту на інший, своєю експлуатаційною діяльністю чинять негативний вплив на атмосферне повітря, ґрунт і акваторію порту. Найбільш відчутно цей вплив проявляється внаслідок пилкування при зберіганні та перевантажувальних операціях з сипучими вантажами, які становлять близько 70% обсягу перевезених водним транспортом вантажів. Все вищесказане підтверджує необхідність комплексного підходу до вирішення експлуатаційних завдань, діяльності порту з урахуванням санітарних та екологічних вимог сучасного етапу розвитку науки і техніки.



РОЗДІЛ 6. Правила поведінки і дії населення в осередку хімічного ураження

Проблема безпеки та захисту населення в осередках хімічного ураження значно загострилася в наш час. Відомо, що застосування хімічної зброї заборонено міжнародними конвенціями. Однак залишається чимало можливих джерел виникнення хімічної небезпеки. Це може бути терористичний акт, аварія на хімічному підприємстві, агресія з боку неконтрольованої світовою спільнотою держави і багато іншого. Знаючи про погіршення стану хімічних підприємств в Україні та відсутність коштів на ремонт та оновлення сховищ хімічно небезпечних об'єктів, можна констатувати, що загроза хімічного зараження місцевості не втратила своєї сили.

Мета роботи: сформулювати основні правила поведінки і дії населення в осередку хімічного ураження та ознайомитися з видами засобів захисту населення від хімічного ураження.

Конкретнi задачi:

1. Визначити поняття «осередок хімічного ураження»;

2. Охарактеризувати основні види отруйних речовин та їх вплив на організм людини;

3. Охарактеризувати основні способи захисту населення від хімічного ураження та визначити основні правила поведінки і дії населення в осередку хімічного ураження;

Територія, що піддалася дії отруйних речовин, в результаті якої виникли або можуть виникнути поразки людей, тварин або рослин, є осередком хімічного ураження [4].

Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу застосування отруйних речовин чи кількості потрапляння в атмосферу сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості; щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень.

Всю територію осередку хімічного ураження можна умовно розділити на дві зони: зону безпосереднього потрапляння в навколишнє середовище отруйних речовин, токсинів, фітотоксикантів чи СДОР і зону поширення парів і аерозолів цих речовин.

У зоні безпосереднього потрапляння небезпечних речовин виділяються пари та аерозолі, утворюючи первинну хмару зараженого повітря. Поширюючись у напрямку вітру, вона здатна уражати людей, тварин і рослини на території в кілька разів більшій, ніж безпосередньо уражена хімічною речовиною. Частина небезпечних хімічних речовин осідає на місцевості у вигляді крапель і під час випаровування утворює повторну хмару зараженого повітря, яка переміщується за вітром і створює зону поширення парів отруйних або сильнодіючих отруйних речовин. Тривалість уражаючої дії первинної хмари зараженого повітря відносно невелика, але на місцевості можуть створюватися ділянки застою зараженого повітря. У таких випадках тривалість вражаючої дії зберігається більш тривалий час.

Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість [10].

Концентрація -- це кількість хімічної речовини в одиниці об'єму повітря. Вимірюється в міліграмах хімічної речовини, яка знаходиться в літрі повітря (мг/л). Концентрацію, за якої виявляються уражаючі властивості отруйної речовини, називають бойовою концентрацією, величина її залежить від токсичності хімічної речовини.

Щільність зараження -- це кількість небезпечної хімічної речовини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в грамах хімічної речовини на квадратний метр поверхні (г/м). Щільність зараження характеризується зараженістю території, ґрунту, будов, споруд. Таке зараження нерівномірне, залежить від умов застосування чи аварійного потрапляння хімічної речовини і може бути від кількох до десятків грамів на 1 м2.

На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови (температура, вітер, опади).

Від температури залежить швидкість випаровування отруйних речовин із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збільшується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується. Внаслідок зниження температури випаровування відбувається повільніше і, відповідно, стійкість хімічної речовини на забруднений дільниці збільшується.

Напрямок і швидкість вітру значно впливають на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря.

Сильний вітер (понад 6 м/с) швидко розсіює заражену хмару і збільшує випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин із зараженої ділянки. У результаті цього концентрація парів хімічної речовини в повітрі й тривалість дії отруйних речовин на ділянці місцевості зменшується. При слабкому вітрі (до 4 м/с) і відсутності висхідних потоків повітря заражена хмара поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації на значну глибину до (кількох десятків кілометрів).

Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту й змиваючи їх із поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зараження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого зберігання уражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин [4].

Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть вражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, роблячи їх непридатними для використання і небезпечними при зіткненні з ними [5].

Найбільш поширена класифікація ОР за тактичним призначенням і фізіологічною дією на організм.

За тактичним призначенням ОР поділяються на:

· смертельні;

· тимчасової дії;

· подразнювальні.

За фізіологічною дією на організм ОР розрізняють:

· Нервово-паралітичної дії -- зарин, зоман, VX (Ві-Екс). Вони вражають нервову систему при дії на організм через органи дихання, при проникненні в пароподібному і краплинно-рідинному стані через шкіру, а також при потрапленні в шлунково-кишковий тракт разом з їжею і водою. Стійкість їх влітку більше доби, взимку -- кілька тижнів і навіть місяців. Ці ОР найнебезпечніші. Для враження людини досить дуже малої їхньої кількості. Ознаками поразки є: слинотеча, звуження зіниць (міоз), утруднення дихання, нудота, блювота, судоми, параліч.

· Шкірно-наривні -- іприт, люїзит. Діють у краплинно-рідкому, аерозольному й пароподібному стані. При влученні на шкіру ураження виявляється через 4-8 годин. У легких випадках спостерігається почервоніння шкіри з наступним набряком і сверблячкою. У важких випадках утворюються міхурці, які через 2--3 дні лопаються й утворюються виразки. При відсутності інфекції гояться через 10--20 днів [47].

· Загально-отруйної дії -- синильна кислота, хлороціан. Уражують кров і нервову систему. При важкому отруєнні відчувається стиснення в грудях, почуття сильного страху, важкий подих, судоми, параліч подиху.

· Задушливої дії -- фосген; дифосген. Проявляються через 4-6 годин у вигляді сильного кашлю й спазмів у бронхах. Ознаками поразки є солодкуватий, неприємний смак у роті, кашель, запаморочення, загальна слабкість.

· Психогенної дії -- BZ (хінукліділ-3-бензілат), ЛСД (діетиламід лізергінової кислоти). Викликають тимчасові психози за рахунок порушення хімічної регуляції в центральній нервовій системі. При попаданні в організм ці гази здатні викликати також розлад руху, зору, слуху, галюцинації. Поведінка ураженого аналогічна поведінці хворого шизофренією. Газ BZ залежно від токсодози здатний присипляти людей і тварин.

· Подразнювальні-- CN (хлороацетофенон), CR (дибензоксазепін), CS (хлоробензальмалондинітрил). Викликають хімічні опіки на слизуватих оболонках очей і верхніх дихальних шляхах.

За швидкістю виникнення вражаючі дії ОР бувають:

· швидкої дії, які не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності або працездатності (зарин (GB), зоман (GD), синильна кислота (АС), хлористий ціан (СК ), Сі-Ес (СS), Сі-Ар (SR));

· повільної дії, які мають прихований період дії і призводять до ураження через деякий час Ві-Ікс (VХ), іприт (HD), фосген (СG), Бі-Зет (ВZ)) [47].

Залежно від тривалості зберігати здатність вражати незахищених людей і тварин ОР поділяються на дві групи:

· стійкі - вражаюча дія зберігається кілька годин або діб (Ві-Ікс, зоман, іприт);

· нестійкі - вражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння в навколишнє середовище.

Важливою характеристикою ОР та інших отрут є токсичність.

Токсичність ОР - це здатність проявляти вражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження: місцеве або загальне. Можливо одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження проявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при попаданні ОР в кров через шкіру (шкірно-резорбтивна токсичність) або через органи дихання (інгаляційна токсичність).Токсичність характеризується кількістю речовини, яка проявляє вражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз залежно від способу проникнення в організм.Токсична доза (токсодоза) ОР - це кількість речовини (доза), яке створює певний токсичний ефект.

У народному господарстві є великий асортимент хімічних речовин, токсичних і шкідливих для здоров'я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Певні види СДОР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або застосовують, на складах, сільськогосподарських об'єктах і підприємствах переробної промисловості, багато їх перевозять транспортом [41].

У воєнний час об'єкти зберігання СДОР можуть бути зруйновані, у мирний час при виробничих аваріях або стихійних лихах СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище і стати причиною ураження людей, тварин, рослин і зараження навколишнього середовища.

Найбільш поширеними в народному господарстві та небезпечними є хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спірит, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, соляна кислота, фосген, синильна кислота та ін.

Хлор - газ жовто-зеленого кольору з різким характерним задушливим запахом. Малорозчинний у воді. Він приблизно в 2,5 рази важчий за повітря, тому накопичується у низинах. При випаровуванні та з'єднанні з водяною парою у повітрі стелиться над землею у вигляді туману зеленувато-білого кольору, може проникати в нижні поверхи та підвальні приміщення будинків. При виході в атмосферу димить. Його пари сильно подразнюють органи дихання, очі, шкіру [40].

Аміак - безбарвний газ з характерним різким запахом «нашатирного спирту». З повітрям аміак утворює вибухонебезпечні суміші. Коли попадає в атмосферу - димить. Речовина добре розчиняється у воді, тому заражає водойми у випадку проникнення його у водне середовище. Аміак викликає пошкодження органів дихання, при цьому з'являються сильні серцебиття. Пари аміаку дуже сильно подразнюють слизову оболонку, шкіряні покрови, викликають почервоніння, свербіння та опіки шкіри. Спричиняє різі в очах, причому відбувається посилене виділення сліз. У випадку попадання рідкого аміаку і його розчинів на шкіру можливе обмороження.

Азотна кислота - безбарвна рідина з різким запахом, легко кипить, частково розкладаючись, при 86°С. Азотна кислота належить до сильних кислот. Вона також є сильним окисником. Якщо міцна азотна кислота потрапляє на горючий матеріал (тирса, стружки і т.п.), то він може загорітися (самозагорання). Коли краплина міцної азотної кислоти попадає на шкіру, то утворюється виразка або залишається незмивна жовта пляма в результаті її взаємодії з білками. Цей же розчин кислоти випалює дірки в одязі.

Сучасні отруйні речовини мають надзвичайно високу токсичність. Тому своєчасність дій населення, спрямованих на запобігання поразці ОВ, багато в чому залежатиме від знання ознак застосування супротивником хімічної зброї.

Своєчасно організований і правильно проведений хімічний контроль допоможе забезпечити збереження життєдіяльності та працездатності людей.

Основні способи захисту населення в умовах хімічного зараження:

1) оповіщення про небезпеку хімічного зараження;

2) укриття в захисних спорудах (сховищах);

3) використання засобів індивідуального захисту (протигазів і засобів захисту шкіри);

4) дотримання режимів поведінки (захисту) на заражених територіях;

5) евакуація людей із зони зараження;

6) санітарна обробка людей, дегазація одягу, територій, споруд, транспортних засобів, техніки та майна.

При загрозі або у разі виникнення аварії на хімічно небезпечному об'єкті відповідно до заздалегідь розроблених планів проводиться оповіщення працюючого персоналу і що проживає поблизу населення. Населення за сигналом одягає засоби захисту органів дихання і виходить з зони ураження в указанний район.

Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР (ОР), ступінь зараження території, повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон зараження, напрямок і швидкість вітру в приземному шарі і напрямок поширення повітря, що cтановлює оточення зон зараження і організовується регулювання руху [27].

Уражені після надання їм допомоги доставляються в незаражений район, а при необхідності до лікувальної установи. Продукти харчування і вода, що опинилися в зонах зараження, піддаються перевірці на зараження, після чого приймається рішення на їх дегазацію або знищення.

При виконання режимів слід пам'ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість тим менше ймовірність їх знищення.

Долати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пил і не торкаючись навколишніх предметів. На зараженій території не можна палити, вживати їжу, пити воду.

При виявленні на шкірі (руках, шиї) крапель ОР (СДОР) слід обробити ці місця рідиною з ІПП.

Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку зі зміною білизни, а при необхідності всього одягу.

Перебувати в укритті необхідно до отримання розпорядження на вихід з нього.Коли таке розпорядження поступить, необхідно одягти засоби індивідуального захисту і покинути споруду, щоб вийти за межі осередку ураження.

Виходити з осередку хімічного ураження потрібно по напрямках, позначених спеціальними покажчиками або вказаним постами ГО (міліції).

Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то рухатися слід з урахуванням напрямку вітру і місця розташування вогнища зараження. При необхідності перетинання зони зараження слід рухатися перпендикулярно до напрямку вітру. Це забезпечить найшвидший вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення хмари зараженого повітря (вона збігається з напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту.

Ділянки безпосереднього виливу (викиду) СДОР зазвичай невеликих розмірів, з них як правило можливе швидке виведення людей. У першу чергу евакуюються люди, що не мають протигазів або мають фільтруючі протигази, але які не укрилися в укритті; в останню чергу евакуюються ті, хто знаходиться в сховищах [4; 7].

На зараженій отруйними речовинами території треба рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пил. Не можна доторкатися до будівель і навколишніх предметів (вони можуть бути заражені). Не треба наступати на видимі краплі і мазки ОР. На зараженій території не слід знімати протигази і інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість або ні, краще діяти так, як ніби вона заражена. У питанні використання (або невикористання протигазів) важлива роль належить розвідці. Вона, крім усього іншого, визначає зони можливого використання протигазів.

В аварійній загазованості застосовується два основних види протигазів: фільтруючі та ізолюючі. Фільтруючі протигази, коли невідома концентрація парів СДОР, слід застосовувати переважно для виходу із зараженої зони. Для аварійних робіт і при високих концентраціях СДОР треба використовувати ізолюючі протигази.

Особлива обережність повинна виявлятися при русі по зараженій території через парки, сади, городи і поля. На листі і гілках рослин можуть знаходитися осілі краплі ОР, при дотику до них можна заразити одяг і взуття, що може призвести до поразки.

По можливості, слід уникати руху ярами і лощинами, через луги і болота, в цих місцях можливий тривалий застій парів отруйних речовин. У містах пари ОР можуть застоюватися в замкнутих кварталах, парках, а також в під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара в місті розповсюджується на найбільші відстані по тунелях, вулицям трубопроводами [4].

У випадку виявлення після хімічного нападу противника або під час руху по зараженій території крапель або мазків отруйних речовин на шкірних покривах, одягу, взуття чи засобах індивідуального захисту необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі чи вати, якщо таких тампонів немає, краплі (мазки) ОР можна зняти тампонами з паперу. Уражені місця слід обробити розчином з індивідуального протихімічного пакета (ІПП) або шляхом ретельної промивки теплою водою з милом. При ураженні ОВ треба прийняти таблетки з гнізда № 2 аптечки АІ-2. При відсутності пакету варто рясно обмивати уражені ділянки шкіри теплою водою з використанням мила. Для знезараження деяких інших СДОР можна рекомендувати, крім того, певні речовини, що можуть виявитися під руками, наприклад, для нейтралізації рідкого хлору - лужні відходи виробництва або водні розчини гіпосульфіту, гашеного вапна та інших речовин, для знезараження рідкого хлорпікрину - водні розчини сірчистого натрію.

Зустрівши на шляху виходу з осередку ураження старих громадян і інвалідів, треба їм допомогти вийти на незаражену територію. Уражені слід надати допомогу. При отруєнні більшістю СДОР, особливо хлором і його похідними, будь-які фізичні навантаження, в тому числі і самостійний вихід із зони зараження, пов'язані з небезпечним збільшенням навантаження на серцево-судинну та дихальну системи, що може погіршити отруєння уражених СДОР, отже, частіше за все слід розглядати як носилочних, які потребують евакуації за допомогою транспортних засобів.

Після виходу з осередку хімічного ураження як можна швидше проводиться повна санітарна обробка. Якщо це неможливо зробити швидко, проводиться часткові дегазація і санітарна обробка.

При виявленні ознак застосування противником отруйних речовин (по сигналу "Хімічна тривога") треба терміново надіти протигаз та засоби захисту шкіри; якщо поблизу є сховище - сховатися в ньому.

Перед тим як увійти в укриття слід зняти використані засоби захисту шкіри і верхній одяг і залишити їх у тамбурі; такий запобіжний захід виключає занос отруйних речовин в сховище. Протигаз знімається після входу в укриття [10].

При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щілиною і т.п.) не слід забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкірні покриви і одяг краплинно-рідких отруйних речовин, але не захищає від пар і аеророзолей отруйних речовин, які містяться в повітрі. При знаходженні в таких укриттях обов'язково потрібно користуватися протигазом.

1. Осередком хімічного ураження називається територія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї або аварійного викидання в навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість.

2. Отруйні речовини проникають в організм людини кількома шляхами: через шкіру, органи дихання або травлення, слизові оболонки. При цьому ступінь і характер ураження залежать від шляхів проникнення в організм, швидкості розподілу по ньому і виведення з нього, а також від способів дії отруйних речовин та індивідуальних особливостей організму людини.

3. Основними способами захисту населення в умовах хімічного зараження є оповіщення про небезпеку хімічного зараження; укриття в сховищах; використання засобів індивідуального захисту (протигазів і засобів захисту шкіри); дотримання режимів поведінки на заражених територіях; евакуація людей із зони зараження; санітарна обробка людей, дегазація одягу, територій, споруд, транспортних засобів, техніки та майна.



ВИСНОВКИ

Таким чином, у магістерській роботі наведене теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі оптимізації стратегії оновлення парку портового обладнання морських портів України. За результатами проведених досліджень можна зробити такі основні висновки:

1. Проаналізовано стан обладнання обладнання морських портів України, Зношеність якого потребує оновлення, яке гальмується не лише нестачею коштів, але й відсутністю коректних та переконливих наукових обґрунтувань і відповідним нерозумінням господарськими керівниками економічної доцільності проведення своєчасних замін обладнання.

2. Розглянуто критерії оптимальності термінів експлуатації портового обладнання, вплив фізичного та морального зносу при визначенні цих термінів та проаналізовано наукові підходи стосовно вибору оптимального моменту заміни портового обладнання.

3. Надано опис життєвого циклу портового підйомно-транспортного обладнання та показано вплив кожного етапу життєвого циклу на економічні показники одиниці обладнання.

4. Розглянуто моделі заміни портового обладнання в залежності від існуючих даних та надано методи їх рішення.

5. Запропонована методика довгострокового планування заміни портового обладнання та проведена її апробація на конкретному прикладі.

6. Для розрахунку економічної ефективності заміни обладнання був обраний критерій мінімізації сумарних експлуатаційних витрат, пов'язаних з роботою портального крану. Так, були спрогнозовані експлуатаційні витрати на майбутні 6 років роботи крану, розрахована ліквідна вартість обладнання та складені рекурентні рівняння Беллмана.

7. Поставлену задачу було вирішено методом динамічного програмування та отримано оптимальну стратегію заміни крану за умови, що плануємий термін експлуатації дорівнював 26 рокам. Було виявлено, що сумарні експлуатаційні витрати за умови дотримання портом оптимального плану скоротилися б на 33,72 % ніж за умовою збереження обладнання протягом 26- річного терміну експлуатації.

Таким чином, функціонування портового підприємства має ряд особливостей, які впливають на організаційно-правові форми управління підприємством. Для успішного вирішення проблеми ефективного управління виробничими активами повинні залучатися економіко-математичні моделі та методи. При цьому відображення всіх основних аспектів у проблемі оптимізації управління заміною портового обладнання може бути досягнуте за допомогою многомодельного підходу, коли для вирішення завдання управління заміною залучається не одна, а кілька математичних моделей, що дозволяють описати процес заміни з різним ступенем деталізації. У роботі показано, що заміна обладнання, є багатокроковим процесом і в цьому випадку оптимальна стратегія заміни є рішенням оптимізаційної задачі поставленої на керованій динамічній моделі.

Запропонована в роботі методика визначення оптимальної стратегії заміни та експлуатації портового обладнання, що базується на керованій динамічній моделі, спрямована на підвищення ступеня ефективності процесів, управління виробничими активами підприємства. Вона є найбільш придатною для практичного застосування в даний час.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акоф Р., Сасиени М. Основы исследования операций: Пер. с англ. - М.: Мир, 1971. - 534 с.

2. Александров В.А., Дуберштейн А.М. «Техника безпеки в морських портах».

3. Александров М. П. Подъемно-транспортные машины. - 4 изд., М., 1972

4. Алтунин А.Т. Гражданская оборона. - М., 1984- с. 45-47

5. Андриенко А. О. Состояние и перспективные направления обновления парка портовых кранов в морских портах Украины / А. О. Андриенко // Вісник Одеського національного морського університету: зб. наук . п раць . - О.: ОНМУ, 2006. - Вип . 20. - С. 86-89.

6. Андриенко А.О. Портальные краны морских портов Украины - состояние, проблемы - прогноз развития / А.О. Андриенко // Судоходство. - 2007. - № 5 (130) - С. 39-41.

7. Архангельский А.М. Химическое оружие и защита от него. - М.: ИНФРА-М, 1999.

8. Беллман Р., Калаба Р. Динамическое программирование и современная теория управления. - М.: Наука, 1969. - 118 с.

9. Берников Л. Н., Дороги усовершенствования промышленного транспорта, М., 1970;

10. Бикова О. В., Болієв О. В., Деревинський Д. М., Єлісеєв В. Н., Миронець С. М., Осипенко С. І., Півень Ю. О. та інш. Основи цивільного захисту: Навч. посібник К: 2008.- 223 с.

11. Горелик В.А.. Ушаков И.А. Исследование операций. - М: Машиностроение, 1986. - 288 с.

12. Грязев А. А. Перегрузочное оборудование морских портов: Учебное пособие - Одесса: ОНМУ, 2004. - 211 с. с ил.

13. Друри К. Управленческий учет для бизнес-решений. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 655 с.

14. Жардин Э. Техническое обслуживание оборудования: Пер. с англ. // Исследование операций: В 2 т. - М.: Мир, 1981. - Т.2: Модели и применения. - С.344-363.

15. Жуков В. Г. Отчёт технического надзора России по состоянию подъёмных сооружений / В. Г. Жуков // Материалы Междунар . науч .- практ . конф . по подъёмным сооружениям за 2005г., г. Одесса. - О.: Астропринт , 2006. - С. 23-38.

16. Закон України «Про морськи порти»

17. Калихман И.Л., Войтенко М.А. Динамическое программирование в примерах и задачах. - М.: Высшая школа, 1979. - 126 с.

18. Колегасв Р.Н. Определение наивыгоднейших сроков службы машин. -М.: Экономиздат, 1963. - 227 с.

19. Колегаев Р.Н. Экономическая оценка качества и оптимизация системы ремонта машин. - М.: Машиностроение, 1980. - 239 с.

20. Корнеенко В.П., Соловьева М.Х. Оптимизационные методы обеспечения экономической деятельности предприятия на основе оптимальных сроков замены производственных активов: монография. - М.: МАКС Пресс, 2006. - 212 с.

21. Коростелкин Г.М. Об оптимальных сроках эксплуатации машин и оборудования // Экономика и организация промышленного производства. - 1970. - №3.

22. Кофман А., Фор Р. Займемся исследованием операций: Пер. с франц. - М.: Мир, 1966. - 278 с.

23. Куренков Ю.В., Палтерович Д.М. Технический прогресс и оптимальное обновление производственного аппарата. - М.: «Мысль», 1975.

24. Леонова О. В. Оценка остаточного ресурса портальных кранов / О. В. Леонова // Материалы Междунар . науч .- практ . конф . по подъёмным сооружениям за 2005г., г. Одесса. - О.: Астропринт , 2006. - С. 141-146.

25. Ліберфорт Г.Б. Суднові й двигуни і навколишнє середовище. - Л.: Суднобудування, 1979. 144 с.

26. Малаксиано A.A. Обоснование выбора критерия оптимальности арукгурь, парка перегрузочного оборудования порта // Методи та засоби правління розвитком транспортних систем: Зб.наук.прац, - Одеса: ОНМУ, 2003. - Вип.5.-С.148-156.

27. Міценко І.М., Мезенцева О.М. Цивільна оборона: навчальний посібник. - Чернівці: Книги XXI, 2004. - 404С.

28. Москальова В.М. Охорона праці. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. Рівне. НУВГП , 2009

29. Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду «Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів». N 132 від 18.06.2007

30. Новожилов В.В. Методы определения оптимальных сроков службы средств труда. - Проблемы применения математики в социалистической экономике, сб. I. Л., 1963.

31. Омельченко Ю. Украинские «Соколы» / Ю. Омельченко // Порты Украины: информационно-аналитический журнал. - О.: Ports of Ukraine plus , 2005. -№ 4 (54). - С. 64-65.

32. Отделкин, Н. С. Борьба с пылью при перегрузке сыпучих грузов грейферно-бункерными перегружателями / Н. С. Отделкин, Е. И. Адамов // Безопасность труда в промышленности. - 2008. №11.

33. Палтерович ДМ. Планирование технического перевооружения производства. - М.: Экономика, 1982. - 232 с.

34. Пелашенко С. Сколько жить портальным кранам// Порты Украины: информационно-аналитический журнал. - О.: Ports of Ukraine plus , 2013. -№ 1 (123). - С. 37-43.

35. Пустовая Н.В. Состояние и пути обновления парка кранов в морских портах Украины // Розвиток методів управління та господарювання на транспорті: Зб. наук. праць. - Одеса: ОНМУ. 2003, - Вип. 5. - С. 73 - 81.

36. Пустовой В. Н. Портовые краны отрасли: мониторинг технического состояния/ В. Н. Пустовой // Порты Украины: информационно-аналитический журнал. - О.: Ports of Ukraine plus , 2007. -№ 1 (63). - С. 37-43.

37. Пустовой В. Н. Сравнительное исследование параметров портовых кранов для морских портов Украины / В. Н. Пустовой , А. О. Андриенко // Вісник Одеського національного морського університету: зб. наук . праць . - О.: ОНМУ, 2008. - Вып . 25. - С. 97-107.

38. Пустовой В.Н. Информационно-аналитическая система «Портальные краны Украины» / В.Н. Пустовой, А.О. Андриенко // Вісник Одеського національного морського університету: зб. наук. праць. - Одеса: ОНМУ, - 2005. - № 17. - С. 249-256.

39. Райкин А. Л. Элементы теории надежности технических систем. - М.: Сов. Радио, 1978. - 280 с.

40. Селиванов А.И. Основы теории старения машин. М., 1971.

41. Стеблюк М. І. Цивільна оборона: Підручник. - К.: Знання, 2007.

42. Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року

43. Струмилин С. Физический и «моральный» износ средств труда.// Вопросы экономики. -1956. - №8.

44. Таха X.А. Введение в исследование операций. 6-е изд. - М.: Изд. дом «Вильямс», 2001. - 912 с.

45. Указ Президента України « Про Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України». Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 685/2012 ( 685/2012 ) від 06.12.2012.

46. Фальцман В.К. Потребность в средствах производства. - М.: Экономика, 1975.

47. Цивільна оборона. / Під ред. В. С. Франчука. - Львів. Афіша, 2000.

48. Шпрыгин В.И., Котликов Я.Ш. Резервы истимулы повышенияэффективности производства. - М.: Экономика, 1985. - 160с.

Размещено на Allbest.ru

...