Телевізійний маркетинг

В Україні більшість вітчизняних компаній звертаються до маркетингу тільки під тиском зовнішніх, основні з яких можна виділити такі основні:

1) зміна споживачами уподобань та зростання конкуренції;

2) зниження обсягів продажу - що звичайно, викликає паніку в керівництві компанії та стимулює пошук причин ускладнень;

3) повільне зростання обсягів продажу призводить до того, що деякі компанії починають пошук нових ринків.

Таким чином, маркетинг, як інструмент просування товару на ринок, в Україні існує досить таки недовго, і знаходиться ще в процесі становлення системи маркетингу. Тому існує низка проблем, які знижують ефективність праці маркетингових служб чи відділів на підприємствах, а саме: недостатня розвиненість ринкових відносин; зорієнтованість більшості суб'єктів господарювання на продукт замість зорієнтованості на споживача; слабка маркетингова підготовка керівників підприємства, погана адаптація зарубіжних маркетингових технологій до українського менталітету. Щодо впровадження та використання рекламних технологій на Україні, то, їх застосування, як правило, залишається досить однобічним, підпорядкованим правилу: “чим більше, тим краще” [10 с. 307].

А таке розуміння реклами викликає негативний прояв споживачів і нівелює саму ціль рекламного проекту. Та з огляду на сучасну ситуацію, яка склалась на рекламному ринку України, слід відмітити і позитивні тенденції застосування нових рекламних технологій, які впевнено входять в наше повсякденне життя.

3.4 Рейтингові методики маркетингових досліджень телевізійної аудиторії України

Поява нових телевізійних каналів і технологій, зростання і загострення конкуренції на вітчизняному телевізійному ринку, інтеграція України у світовий інформаційний простір, суб'єктивні зміни життєвих стандартів українців - усі ці фактори різко підвищили потребу в інтенсивному застосуванні маркетингових механізмів на телебаченні.

Ця проблема для українського виробника телепродукції стала актуальною сьогодні й тому, що він повинен вміти не тільки створювати і вдосконалювати імідж телеканалу, знаходити свою нішу, а й навчитися утримувати баланс між рейтингом і репутацією, знати, як забезпечити зростання і стабільність телеаудиторії, а також розуміти, як вигідно продати телепродукт і отримати прибуток від своєї діяльності.

Телевізійний маркетинг покликаний визначати потреби телеглядачів (соціальна технологія) і мобілізувати ресурси на створення і доставку телевізійного продукту (організаційна структура), здатного задовольнити ці потреби. Телевізійний маркетинг - це творчі зусилля телеканалу з просування телевізійного продукту на ринок. Маркетингова діяльність дозволяє йому вигідно вирізнятися на ринку, приносить додатковий прибуток шляхом збільшення кількості глядачів і поліпшує фінансові результати телекомпаній у цілому. Але без розуміння поведінки аудиторії неможливо організувати ефективну доставку телевізійної продукції, а отже, і дослідити телеаудиторію [55 с. 29].

Телебачення є засобом інформації, успіх якого оцінюється винятково на основі аудиторії, що дивиться телевізор. Аудиторію можна визначити, як стійку сукупність людей, яка виникає на підставі спільності їхніх інформаційних потреб. Чим глибше і краще телебачення відповідає на запити глядачів, тим ширша і сталіша його аудиторія. Кількість глядачів, як правило, визначається рейтингом. Головна функція телебачення - зібрати аудиторію біля телевізійного екрана і продати її рекламодавцеві.

Телебачення - це канал, за допомогою якого телевізійний продукт (інформація, серіал, кіно і т. д.) доставляється до споживача і задовольняє його естетичні, інформаційні, пізнавальні, рекреаційні та інші потреби.

Тема телевізійного маркетингу і рейтингових методик маркетингових досліджень телеаудиторії є популярною, але не новою для закордонних телевізійників. Протягом останніх десятиріч її досліджували: Раджив Батра із Мечиганського університету, Джон Дж. Майерс, Девід А. Аакер із Каліфорнійського університету в Берклі, Лі Хант, член правління “PROMAX” (Асоціації професіоналів в галузі промоції і маркетингу електронних засобів масової інформації), Пол Грінберг - менеджер, телевізійний експерт США, один із керівників проекту “Інтерньюз” у Москві, Ф. Котлер. Цю тему досліджували російські й українські вчені, зокрема І. Спірідонова, О. Гусєва, В. Томілов, І. Земляков, І. Рижий, В. Савич. Проте, ця тема для України залишається малодослідженою [57 с. 233].

Визначити потреби телеглядачів і мобілізувати ресурси на створення і доставку телевізійного продукту покликаний телевізійний маркетинг. Телевізійний маркетинг - це соціальна технологія, спрямована на задоволення потреб людей в інформації і розвазі шляхом створення і доставки телевізійного продукту. Якщо інтерпретувати дане судження в аспекті фільму чи серіалу (найрейтинговіший продукт вітчизняного телебачення), то мова йде про те, в який телепродукт (фільм, серіал, інформаційну, розважальну програму тощо) телевізійний канал повинен вкладати гроші (купувати, виготовляти), в який ефірний час його показувати для того, щоб задовольнити потреби якомога більшої кількості телеглядачів. В основі цих дій повинно бути розуміння телеглядачів, їхніх інтересів, цінностей, бажань, способу життя.

Таким чином, якщо говорити про телевізійний маркетинг у плані телевізійних форматів, то мова йде принаймні про три питання. По-перше, потрібно знати хто є вітчизняний телеглядач, його спосіб життя і моделі телеспоживання. По-друге, треба вирішити, який телевізійний продукт цей глядач дивиться і хотів би дивитися. Телевиробництво і закупівля телепродукту буде відповіддю на це запитання. По-третє, місце конкретного телепродукту - залежно від типу, жанру й інших естетичних і соціально-функціональних особливостей - у сітці телевізійного каналу з огляду на темпоральні закономірності поведінки телевізійної аудиторії й телевізійного конкурентного середовища.

Існує чимало різноманітних методик дослідження телеаудиторії. За часів існування Радянського Союзу дослідження українського медіаринку не проводились або майже не проводились. У пострадянські часи ситуація в Україні щодо маркетингових досліджень телевізійного ринку аудиторії докорінно змінилась. Національний медіаринок почав активно розвиватись і поставив на порядок денний питання про необхідність дослідження телевізійної аудиторії України та проведення відповідних вимірювань. Телеканали, рекламні агентства та рекламодавці потребували точної та достовірної інформації щодо якісних та кількісних особливостей вітчизняного телеринку. Хто і коли дивиться телевізор? Яким передачам і на яких каналах віддають перевагу певні цільові групи населення? Який найбільш ефективний час, передача та частота трансляції для рекламних роликів? - ось далеко неповний перелік запитань, на які було необхідно отримати відповідь. Проте ситуація, яка склалася, ускладнювала розв'язання поставлених завдань через те, що на ринку існувало п'ять незалежних компаній - конкурентів, які займалися вимірюванням телевізійної аудиторії України на базі щоденникової панелі. Окрім того, критерії, методи та бази даних, якими вони оперували, суттєво відрізнялися, тому відтворити реальну картину було просто неможливо.

Дедалі очевиднішим ставала необхідність отримання єдиних і достовірних даних телевізійних вимірювань, які могли б виступити у ролі стабільної валюти під час купівлі та продажу ефірного часу. У цій ситуації підтримувати кількох операторів телевізійних вимірювань стало економічно невигідно. Для контролю за проведенням якісного збирання, обробки та використання даних дослідження телеаудиторії в Україні було створено Об'єднаний промисловий комітет (ОПК), організаторами якого стали представники рекламодавців, рекламних агентств і телевізійних каналів. У листопаді 1998 р. ОПК провів тендер, у результаті якого єдиним оператором та постачальником даних стала компанія AGB Ukraine - спільне підприємство між українською компанією Consulting Ukraine Group та світовим лідером електронного вимірювання телевізійної аудиторії - AGB Group. Основним методом збирання інформації компанії AGB Ukraine став метод електронного вимірювання за допомогою спеціальних лічильників (піплметрів) [51 с. 63].

На сьогодні в Україні існує різна класифікація рейтингових методик маркетингових досліджень телевізійної аудиторії. За класифікацією Лі Ханта, вони діляться на первинні (тобто отримані безпосередньо через вивчення аудиторії, а не з іншого проекту чи джерела) і вторинні (синдиційовані).

Первинні дослідження часто доручають спеціалізованим компаніям. На них, зазвичай, перевіряється концепція (на невеликій групі респондентів), а після затвердження концепції продукт (поведінка споживача стосовно продукту) і сегмент аудиторії (виявляється краща цільова аудиторія).

Структура дослідження, а також методи збирання даних та їх аналізу повинні відповідати меті його проведення. Якщо, наприклад, телеканал хоче дізнатися, коли і скільки глядач його дивиться, потрібно провести кількісне дослідження. Слід точно знати, скільки і яких людей треба для створення репрезентаційної вибірки. Дослідження передбачає певні відповіді на усну чи письмову анкети, які статистично оброблюються.

Якщо телеканал цікавлять питання “Чому?” і “Якого роду?”, необхідно користуватись якісними методиками дослідження. В якісних методиках використовуються запитання, які потребують детальної відповіді, їхній аналіз не може проводитися за конкретною формою. Окрім того, проводити якісні дослідження можна лише у невеликих групах, тому що і саме дослідження, і аналіз результатів забирають дуже багато часу. А результати таких досліджень не досить наукові і часто виявляються досить суб'єктивними.

В Україні останнім часом звертаються до якісного соціологічного методу опитування телеаудиторії - контент-аналізу. Завдяки цьому методу визначається і сегментація телеефіру. Щоб визначити політичні симпатії українських телеканалів у виборчих перегонах, електронні ЗМІ часто вдаються до цієї методики моніторингу висвітлення виборчих компаній у мас-медіа. Ці методики є міжнародно визнаними та аналогічними до тих, якими користувалася моніторингова група ОБСЄ під керівництвом Р. Кужела впродовж 1998-2004 рр. в Україні, на Балканах та інших країнах пострадянського блоку [51 с. 63].

Проте, незважаючи на велику ймовірність об'єктивності у використанні даного методу дослідження під час соціальних опитувань (у тому числі контент-аналізу), необхідно ставитись до нього обережно. Не всі методи однаково надійні. Цей метод не надійний насамперед через “соціальні шуми”. Наприклад, коли дослідник телеаудиторії приходить до респондента з анкетою, людина актуалізується - хоче відповідати домінації певного інституту (у даному випадку телебаченню). У цій анкеті респондент, наприклад, відповідає, що о 21 годині він дивиться інформаційний випуск ТСН, тим часом, як насправді він переглядає популярний серіал чи фільм. Респондент відповідає, що, як правило, він дивиться ТСН від початку до кінця. Але дані електронних вимірювань аудиторії показують, що зепінг (постійне перемикання каналів) є однією із основних форм перегляду телевізора. Тільки аудиторія, яка дивиться половину серіалу, досягає 30 %. У всіх інших телевізійних форматах показники ще нижчі. Ці приклади свідча ть, наскільки обережно треба застосовувати дані соціологічних опитувань для програмування ефіру та вироблення стратегії телевізійного каналу.

Однак цей метод дослідження необхідний, оскільки він розширює і доповнює дані електронних вимірювань.

Вторинні (синдиційовані) дослідження проводяться загальнонаціональними компаніями для складання рейтингів і проведення досліджень. На прохання телерадіокомпаній, окрім рейтингів, можуть бути складені й спеціальні звіти з конкретних сегментів аудиторії.

Синдиційовані дослідження - стандартизовані дослідження ринку, які проводять медіаметричні служби. Вони також здійснюють спеціальні дослідження на замовлення. Вимірювання проводяться за допомогою спеціальних лічильників (піплметрів), які фіксують електронним способом номер каналу, тривалість перегляду і факту телеперегляду у спеціально відібраних для цього дослідження родинах - домогосподарів. За допомогою щоденників, де глядачі щовечора занотовують хто, протягом якого часу і який телеканал дивився, з великою точністю фіксуються дані.

Основною перевагою даного методу є точність і миттєве надання отриманої поточної інформації. Щоночі центральний комп'ю-тер отримує від електронних датчиків інформацію про телеперегляд кожного з членів сім'ї, в якій встановлено піплметр. Прилад оснащений модемом для передавання через телефонні лінії чи сотову систему зв'язку. На кожний телевізор у родині встановлюється свій піплметр з пультом дистанційного управління з метою мінімізації зусиль респондента. До даних перегляду додаються дані моніторингу програм і рекламних блоків для кожного телеканалу. У результаті наступного дня замовник має можливість отримати повну базу даних про перегляд телепередач з точністю до хвилини.

На території України піплметри встановлені у 25 обласних центрах компанією AGB-Ukraine, що забезпечує телеканали і рекламодавців узагальненими даними. У цих центрах функціонує панель, що складається з 603 родин (майже 1400 респондентів). Вибірка ТВ-дослідження - 1350 домогосподарств (родин), що проживають у містах з кількістю жителів від 50 тис. людей, які мають хоча б один робочий телевізор. При розрахунку враховуються всі члени родини у віці понад 4 роки. З 1 січня 1998 р. у Києві було встановлено пристрої у 150 сім'ях (що відповідає 400 респондентам). За допомогою піплметрів фіксується, які програми, на яких каналах і в який час дивляться члени українських родин. При цьому умовно вважається, що дані про ці родини приблизно відповідають тому, що і коли дивляться всі українські телеглядачі.

Однак існуюча система вимірів має дві великі вади. По-перше, вона не дає даних про телеперегляд в інших населених пунктах. По-друге, точність вимірів не завжди відповідає стандартам: якщо телепереваги 20 млн. поляків вимірює 5 тис. піплметрів, то близько 48 млн. українців - усього лише 1 тис. піплметрів Цей аспект надто важливий для так званих мультирегіональних каналів (“ICTV”, “Новий канал”, “СТБ”), оскільки середній рейтинг їхнього праймтайму зіставляється за величиною з похибкою вимірів [50 с. 36].

Тому в червні 2002 р. рекламне агентство D'аrсу разом із телеканалами “Інтер” і “1+1” поклали початок роботі неформальної ініціативної групи, метою якої було створення Індустріального телевізійного комітету (ІТК) і визначення шляхів поліпшення системи виміру телевізійних рейтингів, - така практика існує у більшості розвинених країнах світу. До цієї групи приєдналися ще два великих рекламних агентства - Provid/BBDO і Initiative Media та мультирегіональні телеканали “ICTV”, “Новий канал” і “СТБ”.

У серпні 2002 р. тендерний комітет, до якого ввійшли провідні експерти - представники телеканалів і найбільших мережних рекламних агентств - прийшов до висновку, що панель від GFK-USM є найбільш якісним рішенням, що відповідає сучасним тенденціям телеринку. На підставі цього рішення ІТК (Індустріальний Телевізійний Комітет) підписав з компанією GFK-USM контракт на розгортання ТВ-панелі на території України. Нині клієнтами компанії є всі загальнонаціональні та мультирегіональні телеканали.

Телереклама рідко купується на основі “програма за программою”. Замість цього рекламодавці складають розклад трансляції пакета рекламних оголошень, які вміщуються у певних програмах і періодах доби. Значущість (кількість побаченої реклами) цього розкладу вимірюється з точки зору загального рейтингу всіх придбаних проміжків часу для комерційної реклами (сумарні пункти рейтингу - СПР).

Рекламодавці також використовують сумарні пункти рейтингу як основу для перевірки співвідношення між досяжністю (Д) і частотністю (Ч). Це співвідношення може зображатися математично: Д х Ч = СПР; СПР=СПР; Д=Ч Ч=Д.

Одна із головних переваг системи СПР полягає в тому, що вона забезпечує загальну базу, до якої пропорційно входять ринки всіх розмірів. СПР одного ринку не може прирівнюватися до СПР іншого, якщо ці ринки не будуть однакові за розмірами. Але вартість телевізійного комерційного часу в кожному буде різною.

У той час, коли рейтинг є основною статистиною величиною обчислення аудиторії на телебаченні, інша величина - частка аудиторії використовується для обчислення успіху тієї чи тієї програми. Вона застосовується для визначення того, як програма протистоїть своїм прямим конкурентам. Ця частка становить відсоток сімей, що дивляться телевізор і налаштовані на цю програму.

Останнім часом на телеканалах користуються досить популярним дослідженням якісного характеру - фокус-групами. У цьому дослідженні використовують вибірки близько 100 чоловік, які розбиваються на групи з 8-12 глядачів у кожній. Якщо фокус-група збирається для вивчення загальнонаціональних тенденцій, вибірка майже ніколи не здійснюється у великих містах, тому що буде не репрезентованою стосовно населення міста. Тому, як правило, вибір падає на невеликі міста.

Аудиторні (“театральні дослідження”) проводяться у групах від 50 до 100 і більше людей, які збираються у кінозалі. Перед зустріччю їм пропонується заповнити анкети. Цей метод дозволяє протестувати одночасно і сам продукт, і його імідж.

Найдешевший і найпоширеніший метод дослідження - телефонні опитування. Опитування за допомогою поштових послуг потребують більше часу. Крім того, відсоток зворотного зв'язку набагато нижчий. Існують ще схожі на телефонні - домашні опитування. Від телефонних вони відрізняються тим, що можна використовувати фотографії й інші матеріали, які допомагають респондентові згадати, про що йдеться [20 c. 5].

Тестування аудиторії телевізійних мереж відбувається рідко. Може використовуватися для тестування програм і для оцінки концепцій та промоушн-кампаній.

В Україні метод тестування запровадив телеканал “ІСТV” у програмі “Свобода слова”. Ця інтерактивна технологія, дозволяє в режимі реального часу стежити за реакцією респондентів на все, що відбувається у студії. Респонденти у студії (тест-група) - це 100 осіб з усіх областей України, які презентують населення всієї держави за соціально-демографічнимим показниками. У руках у кожного учасника тест-групи - електронний пульт. Натискаючи кнопку пульта, учасники тест-групи фіксують свою персональну реакцію на все, що відбувається у студії. Комп'ютер одержує інформацію з кожного пульта двічі на секунду і на основі цього будує графік. Крива графіка демонструє середню думку всіх респондентів. Завдяки застосуванню цього методу думка репрезентованої аудиторії відбиває точку зору в цілому всіх громадян України.

Усі вищезгадані методики дослідження телеаудиторії створюють серйозну інформаційну базу для побудови стратегії мовлення будь-якого телевізійного каналу на території України. Прийняття управлінських рішень щодо закупівлі чи виробництва телевізійних форматів, розміщення їх у сітці мовлення допоможуть у вирішенні важливої маркетингового завдання: створення системи, яка дозволила б налаштувати творчість відповідно до попиту.

Окрім того, правильно побудована система телевізійного маркетингу забезпечить керівництво компанії оперативною і достовірною інформацією щодо тенденцій телебізнесу. Телевізійний маркетинг як організаційна структура допоможе забезпечити налагоджені інформаційні потоки, а завдяки використанню потужних аналітичних інструментів телеканал дістане можливість підвищення ефективності функціонування [57 c. 233].

Отже, застосування різноманітних рейтингових методик досліджень телеаудиторії дозволить українському телевізійному бізнесу якісно розвиватися, поліпшувати планування телеефіру, правильно визначатися, в якому напрямі, де, коли і як застосовувати маркетингові механізми. Адже без щоденної звітної інформації про рейтинги українського телевізійного продукту телевізійники діятимуть всліпу, а це, у свою чергу, може призвести до невиправданих збитків.

Поєднання і застосування багатьох рейтингових методик дослідження у сфері телебачення допоможе вітчизняному телемовцеві вийти на новий рівень вивчення проблеми, яка передбачає концептуальне вироблення теорії, без якої сучасне телебачення як маркетингова система ефективно існувати не може.

ВИСНОВКИ

Маркетинг зачіпає життя кожного з нас. Це процес в ході якого розробляються і надаються в розпорядження людей товари і послуги, що забезпечують певний рівень життя. Маркетинг включає в себе безліч найрізноманітніших видів діяльності, у тому числі маркетингові дослідження, розробку товару, організацію його розповсюдження, встановлення цін, рекламу і особистий продаж. Багато хто плутає маркетинг з комерційними зусиллями по збуту, тоді як насправді він поєднує в собі кілька видів діяльності, спрямованих на виявлення, обслуговування, задоволення споживчих потреб для вирішення цілей, що стоять перед організацією. Маркетинг починається задовго до і триває ще довго після акту купівлі-продажу.

Сьогодні більшість маркетологів вважають, що телевізійний маркетинг відіграє навіть важливішу роль, ніж звичайний продаж товарів і послуг. Вони бачать у прямому маркетингу ефективний механізм спілкування з покупцями, що сприяє побудові довгострокових стосунків з ними.

Одним із найважливіших показників зростання популярності будь-якого телеканалу є вдале застосування маркетингових механізмів програмування телевізійного ефіру. Для досягнення маркетингових цілей необхідні планомірні рішення та конструктивні дії щодо вибору маркетингових стратегій, які включають маркетингове планування та програмування. Практично немає телеканалу в Україні, в якого б не виникало проблем з плануванням ефіру, закупівлею та реалізацією телевізійного продукту. Для українських мовців ці питання актуальні тому, що брак правильно обраної політики програмування ефіру призводить до втрати пріоритетних позицій української телевізійної індустрії на світовому медіаринку, а також до невмілого використання технічних і людських ресурсів.

Маркетинг як спосіб господарювання в умовах ринку ґрунтується на відповідних принципах, серед яких головними є такі: науково-практичні дослідження ринку, сегментування, гнучке реагування виробництва і збуту на вимоги попиту, інновації, свобода вибору, спрямованість на споживачів та кінцевий результат господарської діяльності - прибуток, активна ринкова політика, комплексність дій, наявність інфраструктури та фахівців, стратегічні та тактичні завдання.

Для забезпечення досягнення стратегічних завдань, посилення конкурентних позицій важливо використовувати весь потенціал маркетингових інструментів. Вважаємо, що тільки гармонічне поєднання і ефективне використання можливостей кожного з інструментів маркетингу може створити потужний конкурентоспроможний телевізійний продукт, а також вдале просування його в сучасних умовах медійного ринку.

Інтерес до цієї діяльності посилюється в міру того, як все більше число організацій у сфері підприємництва, в міжнародній сфері і некомерційній сфері усвідомлюють, як саме маркетинг сприяє їх більш успішному виступу на ринку.

Економічно розвинуті країни постійно вдосконалюють методи телевізійного маркетингу як одного з найефективніших засобів продажу товарів.

Можна зробити висновок, що телевізійний маркетинг - це комплекс заходів, за допомогою яких компанії успішно вибудовують прямі маркетингові комунікації персонально з кожним споживачем своїх товарів та послуг і встановлюють з ними тривалі взаємовигідні відносини. При цьому комунікації носять двосторонній характер: застосовуючи інструменти direct marketing, продавець не тільки звертається безпосередньо до клієнтів, але й встановлює ефективний зворотний зв'язок, отримуючи у відповідь реакцію на пропозиції від споживачів.

Телевізійний маркетинг дозволяє краще задовольняти потреби клієнтів за рахунок підвищення якості послуг. Адже якщо ви безпосередньо знайомі зі своїми клієнтами, знаєте їх мотивацію у придбанні тих чи інших товарів і потреби, то можете зацікавити їх індивідуальними пропозиціями. А розвиток відносин на довгостроковій основі сприятиме підвищенню лояльності клієнтів.

По суті, телевізійний маркетинг є ефективним способом залучення і утримання клієнтів і дозволяє вибудувати такі комунікації зі споживачами, коли продукт ідеально їм підходить і “сам себе продає”, без жодних посередників.

Таким чином, маркетинг, як інструмент просування товару на ринок, в Україні існує досить таки недовго, і знаходиться ще в процесі становлення системи маркетингу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління / І. Ю. Слісаренко. - К. : МАУП, 2002. - 95 c.

2. Смирнова Т. В. Когнітивні механізми формування рекламного іміджу / Т. В. Смирнова : авто-реф. - К., 2003. - 8 с.

3. Спиридонова И. Организация рекламной компании. - М., - 2002. - 23 с.

4. Земляков І. С. Основи маркетингу / І. С. Земляков, І. Б. Рижий, В. І. Савич. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 188 c.

5. Гоян В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. - К.: Медіа, 2002. - 183 с.

6. Єлісовенко Ю. Техніка екранного мовлення. - К.: Прапор, 2002. - 257 с.

7. Маргалик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці / В. Маргалик // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2003. - Т.11. - 70-84 c.

8. Поберезнякова О. Телебачення взаємодії: Інтерактивне поле спілкування / О. Поберезнякова. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 162 с. - (Серія “Телевізійний майстер клас”).

9. Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності. - К.: Промінь, 1973. - 284 с.

10. Джефкінс Ф. Правові та етичні аспекти рекламої справи // Дженфікс Ф. Реклама: Практичний посібник / Доп. і ред. Д. Ядіна - 4-те вид. - К.: Знання, 2001. - 306-401с.

11. Джефкінс Ф. Реклама: Практичний посібник / Френк Джефкінс,; Доп. і ред. Деніела Ядіна,; Пер. з англ. О.О. Чистякова - 4-те вид. - К.: Знання, 2001 - 456 c.

12. Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс, 5-те видання.: Пер. з англ.: Навч посібник. - М.: СПб.: К.: Видавничий дім “Вільямс”, 2003. - 56 с.

13. Гончаров С. М. Маркетинг: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. - Рівне: НУВГП, 2006. - 15 с.

14. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підр. - К.: КНЕУ, 2003.- 73 с.

15. Гірченко Т.Д., Дубовік О.В. Маркетинг: Навчальний посібник. - Київ: “Фірма “ІНКОС”, Центр навчальної літератури, 2007. - 255 c.

16. Маркетинг: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / Петруня Ю.Є. - К., 2010. - 351c.

17. Дубодєлова А.В., Юринець О.В Особливості та проблеми вітчизняного директ-маркетингу // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. - 2008. - 29 с.

18. Коломієць В. П. Телеканал як об'єкт маркетингу. - М., 2003. - 37-40 c.

19. Творчий телевізійний менеджмент: Навч. посіб. для керівників телекомпаній. - М.: Інтерньюз, 2000. - 69-72 c.

20. Цитовський А. Телевізійний маркетинг: як утримати баланс між рейтингом і репутацією. - М., 2003. - 3-10 c.

21. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підруч. для вузів. - К.: Лібра, 2000. - 384 с.

22. Герасимчук В.Г. Маркетинг: Теорія і практика: Навч. посібник для вузів. - К.: Вища шк., Голов, вид-во, 2000. - 325 с.

23. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент: Пер. с англ. - СПб., М., Х., Минск.: Питер, 2000. - 888 с.

24. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: методи та технології. - Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2000. - 136 с.

25. Старостіна А.О. Маркетингові дослідження. Практичний аспект. - К., М. СПб.: Вид. Дім “Вільямс”. 2000. - 262 с.

26. Сендідж Ч.Г., Фрайнбургер В., Ротцолл К. Реклама: теорія і практика: Пер. з англ. Є.М. Пенькова. - М.: “Прогрес”, 2002. - 630 с. / Класифікація реклами.

27. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. К. - 2005. - 17 с.

28. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. К. -2004. - 26 с.

29. Домбругов Р. Розповіді про телебачення. К. - 2001. - 35 с.

30. В. Руделіус, О. М. Азарян, О. А. Виноградов та ін: Ред.-упоряд. О. І. Сидоренко, П. С. Редько. Маркетинг: Підручник - К.: Навчально-видавничий центр “Консоріцум із удосконалення менеджемнт-освіти в Україні”, 2005. - 422 с.

31. Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О. М. Азарян, Н. О. Бабенко та ін: Ред.-упоряд. О. І. Сидоренко, Л. С. Макарова. 2-е вид. - К.: Навчально-видавничий центр “Консоріцум із удосконалення менеджемнт-освіти в Україні”, 2008. - 648 с.

32. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 712 с.

33. Дугіна С. І. Маркетингова цінова політика. - К.: КНЕУ, 2002. - 108 с.

34. Єрмошенко М.М. Маркетинг//М.М. Єрмошенко, С.А.Єрохін //: підруч. - К. : Національна академія управління, 2011. - 632 с.

35. Бугрим В. В., Мащенко І. Г. Телебачення прямого ефіру: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2003. - 200 с.

36. Бугрим В.В. Журналіст на телеекрані. - К.: Ін-т журналістики, 2000.- 52 с.

37. Головкіна Н.В. Пряма поштова розсилка: як пояснити успіх у світі? / Маркетинг в Україні, № 2, 2004. - 12 с.

38. Лук'янець Т.І. Маркетингова політика комунікацій: Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 524 с.

39. Беклешов, Д. С., Самусев С.Т. Реклама: її функції, цілі і методи створення. - К.: Реклама, 2005. - 107 с.

40. Васильєв, Г.А., Поляков, В. А. Основи рекламної діяльності. - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2004. - 414 с.

41. Дейян, А. Реклама. - М.: Прогрес-Універс, 2001. - 176 с.

42. Корнилова Е.Е. Телевізійна реклама. - СПб.: Вид. Санкт-Петербурзького університета, 2002. - 184 с.

43. Лейн, Рональд В., Рассел, Дж. Томас. Реклама: Основи. Розвиток. Функції. - М.; СПб.: Пітер, 2004. - 537 с.

44. Лисиця, Н.М. Реклама в сучасному суспільстві. - Харків: Основа, 2000. - 272 с.

45. Лисиця Н.М. Реклама як неперсоніфікований спосіб управління в сучасному суспільстві// Вісник Харківськ. держ. університ. Наука і соціальні проблеми суспільства, 2000. -- №414. -- 64-67 c.

46. Лященко А.В Соціально-культурний вплив реклами на формування та зміну ціннісних орієнтацій./ А.В.Лященко// Вісник Дніпропетровського університету. Серія. Соціальні комунікації. Літературознавство. - Вип. 10. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2008. - 71-76 c.

47. Панкратов Ф. Г. Рекламная деятельность. - М., 2001. - 364 с.

48. Котлер Філіп, Армстронг Гарі. Маркетинг. Загальний курс. - М.; СПб.; К.: Вильяме, 2006. - 46 с.

49. Реклама. Словник термінів / Уклад. Р. Г. Іванченко. - К., 2003. - 69 с.

50. Шкляр В. L, Мелещенко О. К., Мукомела О. Г., Паримсъкий I. С. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. - К., 2006. - 36 с.

51. Іванов В. Правові засади діяльності українських мас-медіа. // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - 2001, вип.21. - 63 с.

52. Мащенко І.Г. // Телебачення де факто. К. 2002, 5-15 с.

53. Мащенко І.Г. // Українське телебачення: штрихи до портрета. К. 2000. - 118 с.

54. Мащенко І.Г. Телебачення де юро. К. 2002. - 253 с.

55. Шевченко Р.Г. Телебачення в Україні: порівняльний аналіз // Маркетинг в Україні. 2002 № 1 - 29-31 с.

56. 1. Земляков І. С., Савич В. І.Основи маркетингу. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.

57. Шаповал Ю.Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. - 233 с.

58. Череп А.В., Абліцова Т.С. Розвиток сучасного маркетингу та вимоги

до нього// Вісник Хмельницького національного університету.[текст] - 2009. - №1. - 202-205 с.

59. Хоменко, П.Г. Сучасні тенденції розвитку маркетингу// Актуальні проблеми економіки.[текст] -2009. - №12(102). - 123-133 с.

60. Голубков Е.П. Современные тенденции развития маркетинга // Маркетинг в России и за рубежом. [текст]- 2004. - №1 (39). - 3-18 с.

61. Близнюк, С.В. Маркетинг в Україні: проблеми становлення та розвитку. - 2-ге вид., випр. і доп.[текст] - К.: ІВЦ “Видавництво “Політехника”, 2009. - 400 с.

ДОДАТКИ

Таблиця 1.

Переваги та недоліки основних форм прямого маркетингу

Таблиця 2.

Переваги та недоліки прямого маркетингу

Размещено на Allbest.ru