Одним з складних завдань, які виникають при формуванні стратегії розвитку підприємств, є оцінка його конкурентного потенціалу та конкурентоспроможності. Від якості її вирішення значною мірою залежить ефективність обраної стратегії. В той же час, невизначеність ряду вихідних даних, що є характерною особливістю сучасної інформації, доступної користувачам та замовникам, ускладнюють процес оцінювання діяльності підприємства і його конкурентів. Відсутність стандартизованої методики розрахунку конкурентоспроможності призводить до різного трактування цього процесу і затрудняє розробку конкурентоорієнтованої стратегії сучасних підприємств.

Посилення глобалізаційних процесів і загострення міжнародної конкуренції ставлять перед вітчизняною економічною наукою проблему розробки, обґрунтування і впровадження активних систем управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств як органічної складової сучасного менеджменту. Розв'язання цієї проблеми вимагає оновлення теоретичних поглядів на економічну суть поняття „конкурентоспроможність товару на зовнішньому ринку” як передумови ідентифікації об'єкта управління, розвитку категоріального апарату, вдосконалення системних засад організації та посилення стратегічної спрямованості управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.

Одним із пріоритетних факторів, що впливають на економічну безпеку підприємства, є його конкурентоспроможність, отже, розглянемо це поняття більш детально. маркетинговий ринок товар конкурентоспроможність

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства - це особливий функціональний стан системи економічного розвитку підприємства, при якому забезпечується його інтегрування у світогосподарські структури та усталене функціонування підприємства як суб'єкта міжнародної економічної діяльності. Відмінності між категоріями продуктивності та ефективності, з одного боку, і конкурентоспроможності - з іншого, полягають у тому, що перші відображають стан внутрішніх процесів у системі у номінальному його значенні, тоді як виміром стану системи за конкурентоспроможністю є шкала відносин.

Азоєв Г. Л. під конкуренцією розуміє суперництво на будь-якому поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в досягненні однакової мети [3, с. 29].

А. Ю. Юданов стверджує, що ринкова конкуренція - це боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку [60, с. 11].

Бондаренко С. М. стверджує, що конкурентоспроможність підприємства залежить від конкурентоспроможності товарів і комплексу економічних умов їхнього виробництва та збуту. Конкурентоспроможність товару визначається на основі ціни споживання, що складається з ціни товару та витрат, пов'язаних з його експлуатацією порівняно з конкурентами [6, с. 404-405].

На думку Кардаша В. Я., конкурентоспроможність товару -- можливість успішного продажу товару на певному ринку в певний час; здатність товару бути виділеним споживачами із сукупності інших конкурентних пропозицій [12, с. 176].

Фатхутдинов Р. А. вважає, що управління конкурентоспроможністю товару - це процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому. На його думку, конкурентоспроможність товару - це комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають його успіх на ринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників [54, с. 68].

Конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреби людей і по ефективності виробничої діяльності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динамікові його пристосування до умов ринкової конкуренції.

Отже, конкурентоспроможні компанії повинні виробляти і пропонувати ринкові товари, що задовольняють нестаток їх цільових споживачів. У противному випадку підприємства не можуть одержувати доходи, а виходить, бути конкурентоспроможним. Для того щоб задовольнити нестаток споживачів краще, ніж конкуренти, підприємства повинні скорочувати виробничий цикл і витрати, поліпшувати якість продуктів і послуг, зміцнювати співвідношення з постачальниками і споживачами, удосконалювати свої організаційні системи, щоб відповідна реакція на зміну споживчих смаків переваг була як можна швидкою. Інакше кажучи, для досягнення конкурентоспроможності підприємство повинне створювати і розвивати свої конкурентні переваги, що дозволять щонайкраще використовувати фінансові ресурси умовах макросередовища. Отже, при вимірі конкурентоспроможності повинні враховуватися такі моменти: адаптивність організації до змін навколишнього середовища, конкурентні переваги в рамках комплекс маркетингу і результати діяльності.

Система управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою комплекс основних напрямків діяльності в даному аспекті, також і систему цілей і задач, вирішення яких дозволить забезпечити якість робіт і продукції, поліпшити збут і раціональну й ефективну роботу організації в цілому. Це у свою чергу буде сприяти успішній реалізації заходів щодо підтримки і / або підвищенню рівня конкурентоспроможності продукції і підприємства в цілому.

Управління конкурентоспроможністю продукції, яка в свою чергу робить прямий вплив на конкурентоспроможність підприємства, на різних стадіях здійснюється опосередковано через управління процесами її створення і просування. Саме ж управління процесами підтримки або забезпечення конкурентоспроможності підприємства також являє собою процес, але якісно іншого роду.

Одним із результатів функціонування системи управління конкурентоспроможністю підприємства постає досягнення стабільної конкурентної позиції серед діючих на певному ринку конкурентів. Для підтвердження необхідності постійного проведення заходів щодо посилення або поліпшення конкурентної позиції підприємства можна привести перетворену „ланцюгову реакцію Демінга” [61, c. 206].

Дана ланцюжкова реакція характеризує значимість удосконалювання механізму управління якістю продукції, яке являється складовою системи управління конкурентоспроможністю підприємства і тому її можна привести в якості обґрунтування необхідності постійного удосконалювання механізму управління конкурентоспроможністю господарюючого суб'єкта.

Усе вище перераховане в єдності представляє основу системи управління конкурентоспроможністю підприємства.

Проводячи заходи, спрямовані на підвищення конкурентоздатності підприємства, необхідно виділити усезростаючу гнучкість і спроможність до змін. Ці умови виступають сьогодні ключовими чинниками успіху, а головною перешкодою (так само як і двигуном змін) - людські ресурси підприємства, тому однією з найважливіших функцій керування підприємством і його конкурентоспроможністю стає активне керування змінами й організаційний розвиток персоналу.

Здібність до змін, звичайно, потребує як від рядових співробітників, так і, у першу чергу, від керівників і спеціалістів більш високого рівня освіти, творчості і схильності до нововведень, більш широкої кваліфікації, спроможності підвищувати рівень навчання.

Успіх функціонування системи управління конкурентоспроможністю товару істотно впливає на життєстійкість організації.

Аналіз ринків товарів та послуг показує, що вони функціонують на дійсно ринкових принципах. Це означає, по-перше, що на них склався та відтворюється режим вільної конкуренції; по-друге, ціни змінюються під впливом попиту та пропозиції; по-третє, рух матеріальних, грошових та людських ресурсів відбувається достатньо вільно та орієнтується на коливання попиту. У вищевказаному режимі функціонують ринки товарів широкого вжитку та побутових послуг, будівництва, банківських послуг та інше. Успіх у такому і подібному високо конкурентному бізнесі прямо залежить від вірно обраної ринкової стратегії. Практика доводить, що лідерами бізнесу стали ті підприємці, які вміло застосовували маркетингові принципи управління конкурентоспроможністю. Швидкоплинні ринкові умови потребують використання значної кількості ринкової інформації, яка збирається і аналізується в ході маркетингових досліджень. Кожний крок маркетингової діяльності пов'язаний з глибоким дослідженням ринку, що передбачає аналіз його привабливості та конкурентоспроможності підприємства на ньому.

Комплексне дослідження ринку з метою підвищення конкурентоспроможності товарів має на меті пошук відповідей на такі запитання:

· на яких ринках слід працювати?

· які місткість цих ринків, тенденції, кон'юнктура та прогнозування?

· якою є конкурентоспроможність товарів підприємства?

· як необхідно змінити асортимент для інтенсивнішого збуту продукції?

· в яких нових товарах є потреба, яка їхня ринкова та виробнича характеристика?

· хто є основними конкурентами?

Комплексне дослідження ринку включає наступні кроки:

· аналіз ринку;

· вивчення конкурентів;

· вивчення споживачів;

· дослідження фірмової та товарної структур ринку.

Існує чимало визначень процесу маркетингових досліджень, які так чи інакше з різних сторін розкривають їх зміст. Наведемо деякі із них.

На думку Морриса Р., маркетингові дослідження - це функція, що інформаційно зв'язує підприємство з ринком, споживачами, конкурентами і всіма елементами зовнішнього середовища, що впливають на діяльність підприємства [36, c. 43].

Старостіна А. О. визначає маркетингові дослідження як систематичне збирання та аналіз даних, пов'язаних із наявною ситуацією щодо маркетингової діяльності підприємства чи організації [48, c. 131]. Маркетингові дослідження є однією із важливіших складових частин діяльності підприємств, які зацікавлені в досягненні сталого становища на ринку. Маркетингові дослідження - це:

· систематичний збір, реєстрація та аналіз будь-яких даних з проблем збуту товарів та послуг;

· збір та аналіз об'єктивних даних для вирішення маркетингових проблем;

· невід'ємна частина маркетингової діяльності. Вони забезпечують менеджера засобами визначення маркетингових можливостей, допомагають усвідомити маркетинговий процес та дозволяють отримати дані для контролю маркетингових проблем;

· збір та аналіз на основі вибіркових спостережень з індивідів або організацій, які відносяться до їх характеристика, поведінки, поглядів, думок або намірів. Вони включають всі форми маркетингових і соціальних досліджень, такі як споживчі та індустріальні спостереження, фізіологічні дослідження, панельні обстеження;

· ланцюг, який поєднує споживачів, продавців, суспільство, маркетолога через інформацію. Вона використовується для визначення проблеми чи можливостей, розробки напрямків діяльності, визначення маркетингових перетворень, полегшення загального розуміння маркетингу.

Дж. Харінгтон визначає маркетингове дослідження наступним чином: маркетингове дослідження - це систематичний процес постановки цілей дослідження, збору, аналізу об'єктивної ринкової інформації та розробки рекомендацій для прийняття конкретних управлінських рішень, відносно будь-яких елементів продуктово-ринкової стратегії фірми [56, c. 158].

На думку Уткіна Є.А. маркетингові дослідження - це систематичний процес постановки цілей дослідження, збору, аналізу об'єктивної ринкової інформації та розробки рекомендацій для прийняття конкретних управлінських рішень відносно будь-яких елементів продуктово-ринкової стратегії фірми. Таким чином, дослідження вивчає самі різноманітні сторони й форми ринку з метою допомогти підприємцю в боротьбі за покупця [28, c. 120].

На основі маркетингових досліджень розробляється стратегія маркетингу - плани реалізації маркетингових цілей. Стратегія ґрунтується на аналізі підприємства, оцінках ринків і потребує розробки заходів товарної, цінової політики, розподілу, а також просування товару.

Підприємство в сучасному світі може домогтися успіху лише в тому випадку, коли воно не ігнорує запити споживачів. Для підвищення ефективності потрібне дослідження і задоволення максимальної кількості вимог покупця. Рішенню таких проблем сприяють маркетингові дослідження.

Принциповою особливістю маркетингового дослідження, що відрізняє його від збору й аналізу, внутрішньої і зовнішньої поточної інформації є його цільова спрямованість на рішення визначеної проблеми або комплексу проблем маркетингу. Ця цілеспрямованість і перетворює збір і аналіз інформації в маркетингове дослідження.

Таким чином, під маркетинговим дослідженням варто розуміти цілеспрямоване рішення маркетингової проблеми (комплексу проблем) , що стоїть перед фірмою, процес постановки задач, одержання маркетингової інформації, планування й організації її збору, аналізу і представлення звіту про результати.

До основних принципів проведення маркетингових досліджень відносяться об'єктивність, точність і старанність.

Принцип об'єктивності означає необхідність обліку усіх факторів і неприпустимість прийняття визначеної точки зору до завершення аналізу всієї зібраної інформації. Принцип точності означає чіткість постановки задач дослідження, однозначність їхнього розуміння і трактування, а також вибір інструментів дослідження, що забезпечують необхідну вірогідність результатів дослідження. Принцип старанності означає детальність планування кожного етапу дослідження, висока якість виконання всіх дослідницьких операцій, що досягається за рахунок високого рівня професіоналізму і відповідальності дослідницького колективу, а також афективної системи контролю його роботи [29, c. 317-318].

Кожна фірма самостійно визначає тематику й обсяг маркетингових досліджень виходячи з наявних у неї можливостей і потреб у маркетинговій інформації, тому види маркетингових досліджень, проведених різними фірмами, можуть бути різними. Приступаючи до маркетингового дослідження, необхідно переконатися, що це потрібно фірмі для поліпшення результатів підприємницької діяльності, необхідно чітко визначити потреби даних покупців, установити важливість рішення цієї проблеми в їхній більш повному задоволенні, а так само забезпечити ефективну підприємницьку діяльність.

Це може дати відповідний ефект якщо ретельно спланувати весь процес маркетингового дослідження, Незважаючи на різноманіття видів маркетингових досліджень, проведених фірмами, в основі їхній лежить загальна методологія, що визначає порядок їхнього виконання.

Для забезпечення стійкої позиції підприємства на ринку необхідним є постійний аналіз його діяльності, визначення його слабких та сильних сторін, можливостей покращити його становище. Підприємство повинно збирати інформацію про своїх конкурентів та знаходити свої переваги над ними.

Звичайно виділяють п'ять основних етапів маркетингового дослідження [10, c. 247].

Охарактеризуємо кожен із етапів проведення маркетингового дослідження.

1. Виявлення проблем і формулювання цілей дослідження.

Виявлення проблем і формулювання цілей дослідження вважається найважливішим етапом дослідження. Помилки, допущені на цьому етапі, можуть привести не тільки до невиправданих витрат на проведення маркетингових досліджень, але і до загострення проблем, пов'язаних із втратами часу на рух по „помилковому сліду”.

Поза залежністю від того, чи проводить фірма дослідження власними силами або залучає до його проведення сторонню організацію, до виявлення проблем і формулюванню цілей дослідження повинні залучатися фахівці фірми, а остаточні результати цієї роботи повинні бути схвалені її керівництвом. При цьому на практиці, як правило, можливі дві ситуації:

· керівництво фірми самостійно визначає конкретну проблему і ставить перед дослідницькою групою мету і задачі маркетингового дослідження. У цьому випадку діяльність дослідницької групи на даному етапі складається в уточненні формулювання задач дослідження, а також у визначенні змісту і форми представлення його результатів;

· у керівництва фірми відсутнє ясне уявлення про мету і задачі дослідження, і воно обмежується невизначеною постановкою проблеми. У цьому випадку дослідницькій групі має бути провести попереднє дослідження, спрямоване на конкретизацію проблеми і формулювання на її основі цілей і задач маркетингового дослідження. Варто підкреслити, що в будь-якому випадку успіх діяльності дослідницької групи на даному етапі багато в чому залежить від її уміння залучити до цієї роботи керівництво і фахівців фірми.

2. Добір джерел, збір і аналіз вторинної маркетингової інформації

Другий із зазначених вище етапів процесу проведення маркетингового дослідження складається в послідовному виконанні визначених процедур.

У залежності від термінів і трудових ресурсів, добір внутрішніх і зовнішніх джерел вторинної інформації і збір її може здійснюватися як по черзі (спочатку вивчається внутрішня, а потім зовнішня інформація), так і одночасно. Основним і найважливішим джерелом внутрішньої вторинної інформації для більшості закордонних фірм служить комп'ютер, в інформаційну базу якого включаються всі значимі дані, що відбивають різні функції управління діяльністю фірми (організацію виробництва, закупівлю, продаж, управління кадрами, фінансову маркетингову діяльність і ін.). Використання комп'ютерної технології збереження й одержання внутрішньої вторинної інформації дозволяє не тільки скоротити трудові витрати по її зборі, але і забезпечити високу оперативність її одержання.

Незважаючи на помітний розвиток процесу комп'ютеризації управлінської діяльності на вітчизняних підприємствах велика частина внутрішньої інформації як і раніше обробляється вручну, що значно знижує оперативність її збору.

Добір зовнішніх джерел вторинної інформації вимагає від працівників, що беруть участь у ньому, широкого кругозору, глибокого розуміння досліджуваної проблеми і навичок у пошуковій роботі з бібліотечними каталогами. Збір вторинної інформації з зовнішніх джерел вимагає від зайнятих ним працівників чіткого уявлення про шукану інформацію, навичок ведення її швидкого пошуку при обов'язковому виконанні умови його старанності.

3. Планування й організація збору первинної інформації.

Планування й організація збору первинної інформації вважається самим трудомістким етапом процесу проведення маркетингового дослідження.

Процедура складання плану вибірки включає послідовне рішення трьох наступних задач:

1. Визначення об'єкта дослідження.

2. Визначення структури вибірки.

3. Визначення обсягу вибірки.

Чітке визначення об'єкта дослідження - необхідна умова успішного його проведення. У залежності від повноти інформації, яку розшукує дослідник на першому етапі дослідження (виявлення проблем і формулювання цілей дослідження), визначення об'єкта дослідження може бути виконане з різним ступенем конкретизації. На наступному етапі дослідження (добір джерел, збір і аналіз вторинної маркетингової інформації) визначення об'єкта дослідження може бути уточнено. Однак далеко не завжди повнота і вірогідність інформації, якою володіє дослідник на зазначених вище етапах дослідження, дозволяє йому досить чітко визначити об'єкт дослідження. Тому нерідко третій етап дослідження (планування й організація збору первинної інформації) починається з визначення або уточнення об'єкта дослідження. У деяких випадках, і, насамперед, коли об'єктом дослідження є кінцеві споживачі або канали збуту, і воно проводиться вперше, точне визначення об'єкта дослідження може вимагати проведення спеціального дослідження. Наприклад, якщо об'єктом дослідження є цільовий ринок фірми, те його визначення може вимагати проведення дослідницьких робіт із сегментування ринку і доборові цільових сегментів.

4. Систематизація й аналіз зібраної інформації.

Систематизація первинної інформації складається звичайно в класифікації варіантів відповідей, їхньому кодуванні і представленні в зручній для аналізу форма (найчастіше в табличній). Аналіз інформації полягає в оцінці вже систематизованої інформації, як правило, з використанням статистичних методів. Остаточні результати аналізу нерідко виступають у формі рекомендацій, що представляють собою засновані на оцінці зібраних дані пропозиції про дії фірми в майбутньому.

Завершальним етапом дослідження є оформлення звіту про його результати, що нерідко супроводжується виступом виконавця з доповіддю перед представниками замовника.

5. Оформлення отриманих результатів дослідження.

Як правило, звіт про результати дослідження готується в двох варіантах; докладному і скороченому. Докладний варіант являє собою цілком документований звіт технічного характеру, призначений для фахівців відділу маркетингу фірми. Скорочений варіант звіту призначений для керівників фірми і містить докладний виклад основних результатів дослідження, висновків і вироблених рекомендацій. При цьому він не обтяжений інформацією технічного і методичного характеру, первинними документами.

1.2 Особливості зовнішнього ринку та його вплив на конкурентоспроможність вітчизняного товару

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а й створення сприятливого середовища для суб'єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб'єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства.

Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства. Вже сьогодні зрозуміло, що без загальнонаціональної соціально-економічної ідеї, навколо якої може відбутися консолідація усіх прогресивних сил суспільства на різних його рівнях, майбутній шлях України буде примарливим і нагадуватиме деморалізовану сукупність населення, підпорядковану чужим інтересам та знесилену суперечками між певними кланами всередині країни. Така загальна деморалізація є вкрай небезпечною у багатьох аспектах. Економічна деморалізація буде найвразливішим її наслідком, адже найвідчутнішого удару суспільству завдасть соціальна дезінтеграція, що спричинить його хаотичність та значно посилить його вразливість з боку зовнішніх загроз [22, c. 160].

У контексті вирішення цих надзвичайно важливих проблем сьогодні в Україні розроблено програму «Україна - 2010», що має стати орієнтиром розвитку. На цю програму покладаються великі сподівання, а її успіх цілковито залежатиме від того, наскільки вона відповідатиме об'єктивним реаліям сучасного економічного життя України, та, власне, вибору шляхів і методів подолання кризи. Наступні міркування наведені для висвітлення ключового елемента програми - конкурентоспроможності національної економіки.

Як суб'єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв'язків з метою як найефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності. Однак на практиці конкурентоспроможність національної економіки поки що постійно знижується. Отже, для з'ясування причин такого стану слід проаналізувати внутрішні та світові тенденції, що пояснюють походження цих процесів.

Сучасні міжнародні економічні відносини перебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають характерними нові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: суттєві зрушення у міжнародній економічній системі, які посилюють взаємозалежність і взаємопов'язаність національних ринків; глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж останніх десяти років розвивалися під впливом усунення бар'єрів між стабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та протилежною системою країн колишнього соціалістичного табору - все це демонструє світовій громадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, а іноді й повну її відсутність. Тому виявляється певна неспроможність спільних заходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загострення кризових явищ на різних світових ринках. Про швидкість процесу об'єднання свідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років з поступовою ліквідацією бар'єрів, недоречностей та суперечок, а економічна інтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася не менше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необхідного комплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів.

Зміна економічної ситуації у світі, що пов'язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетікання капіталу, товарів і послуг, міграція робочої сили, спричинила значні деформації у розвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількість країн або економічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідки приєднання зараз виявляються частково, а повною мірою стануть наявними лише у майбутньому [16, c. 98-99].

Передусім світова трансформація (уже можна говорити про встановлення нового світового порядку в системі економічних відносин) сприяла суттєвому посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням у розташуванні продуктивних сил у світі. Динамізм та швидкість зазначених процесів створили значні викривлення у світовій конкуренції. Фактичне усунення одного з надпотужних конкурентів - СРСР - надало можливості основним конкурентам захопити його позиції та встановити монополізм в окремих напрямах. Однак національні регулювання певних країн реагували на ці зміни надто повільно. Внаслідок некерованих зрушень на різних світових ринках виникали ситуації надлишку або дефіциту ресурсів (праці, капіталу, товарів), що дуже швидко було використано багатьма суб'єктами МЕВ, які мали з цього неабияку вигоду. У такий спосіб значного поширення набуло накопичення капіталів, зароблених не за рахунок ефективної праці, а за допомогою спекулятивних ігор з цінами. Зокрема, одностороннє відкриття кордонів за умов нерівномірності розвитку країн-партнерів створило стимули для дешевих ресурсопотоків у країни, що мають високий рівень розвитку продуктивних сил, використання яких дає надприбутки. Реалізація готових товарів, вироблених із значно вищою ефективністю, у менш розвинутих країнах за умов дефіциту цих товарів також підвищує рентабельність угод. Проте такий процес „гри” на цінах є обмеженим у часі, оскільки згодом ситуація врівноважується, можливість отримувати прибутки на різниці цін зникає - встановлюються приблизно рівні умови.

Сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин відзначається викривленнями конкуренції. Вони полягають у тому, що ефективність виробництва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресурсів. Таким чином, стали наявними усі протиріччя злиття нерівномірно розвинених економічних систем на не паритетній основі. Для конкурентоспроможності це означатиме руйнацію її базових засад.

Класичні концепції конкурентоспроможності, що розглядають умови її досягнення у стабільному ринковому демократичному середовищі, часто не можуть відповісти на те, які заходи треба вжити щодо її збереження у сучасних умовах обома сторонами - сильною та слабкою. А швидкість цих процесів практично не залишила часу для впровадження адекватного регулювання. Світова громадськість майже не вбачала у цьому проблем. При виникненні кризових явищ методи зменшення дії кризи розроблялися на національному рівні, іноді країни об'єднували свої зусилля. Однак ґрунтовно причини кризи не було розглянуто, антикризові заходи не в змозі ліквідувати справжні причини, що утворювалися внаслідок диспаритетності економічних систем. На сучасному етапі, коли уже виявляються негативні наслідки, зокрема і у високорозвинутих країнах (неплатежі за надані кредити, перевиробництво, підвищення міграції до цих країн, фінансова криза тощо), частіше виникають питання щодо необхідності регуляції та підвищення ролі держави у збереженні конкурентоспроможності, що зазнає надзвичайних ударів від зазначених наслідків [6, c. 406].

Основні суперечності, що сьогодні спостерігаються, передусім полягають у підміні факторів конкурентоспроможності та методів її досягнення. Мається на увазі, що класичні передумови досягнення успіху в конкурентній боротьбі суб'єктами МЕВ (значне накопичення капіталу, дешева кваліфікована робоча сила, необмежена сировинна база) самі по собі не можуть бути гарантом високого рівня конкурентоспроможності, особливо за умов різного масштабу цін цих ресурсів для конкурентів.

Як уже зазначалося, нерівномірність систем з різним рівнем продуктивності виробництва, заробітної плати, ставки доходності капіталу, вартості ресурсів, техніко-технологічних можливостей, що визначає масштаб цін, спричинила значне перетікання ресурсів до „сильних” економік. У свою чергу, там відбувається перевиробництво товарів, що не можуть бути реалізовані на внутрішньому ринку (через його насиченість), а також на зовнішньому (через низьку платоспроможність населення). Цих чинників досить для того, щоб обережно підходити до відкриття кордонів і „слабких” економік, що залишаються у ситуації дефіциту. Це є попередженням і для «сильних» економік, де утворюється така кількість ресурсів, яку вони не в змозі використати. Проте, як свідчить практика, розвинуті країни дедалі частіше закривають доступ до свого ринку через встановлення різних бар'єрів, чим створюють для країн зі „слабкою” економікою нерівні умови. Частково така політика пояснюється прагненням країн досягти позитивного сальдо торговельного балансу за будь-яку ціну і без належного врахування побічних результатів як для країн-партнерів, так і для власної економіки. У подальшому заходи щодо виснаження конкурентів та посилення власного монополізму призводитимуть до втрати стимулів підтримки високого рівня конкурентоспроможності.

Отже, протиріччя та негаразди сучасного етапу розвитку світової економіки вносять нові корективи у класичні визначення конкурентоспроможності та методів її досягнення. Слід розглянути найпоширеніші постулати конкурентоспроможності та скоригувати їх відповідно до нових тенденцій.

Як відомо, уряди приділяють велике значення питанню конкурентоспроможності національних економік у зв'язку з надзвичайною важливістю соціально-економічного завдання, що на них покладається: забезпечення стабільно високого рівня життя громадян суспільства. Внаслідок існування тісного зв'язку між розвитком економіки та рівнем життя у суспільстві регулювання економічного механізму має пов'язуватися з удосконаленням методів, що надають розвитку нового поштовху. А отже, створення умов підвищення конкурентоспроможності економіки є одним із головних факторів забезпечення високого рівня життя нації. Натомість, сприяння монополізму через усунення конкурентів призведе до зниження фінансових можливостей, зокрема й для поліпшення якості життя.

Наскільки важливим є рівень конкурентоспроможності для інших країн свідчить вислів професора Гарвардського університету Роберта Рейча: „Америка завжди процвітала за рахунок конкуренції, тому одна думка про втрату конкурентоспроможності на світових ринках викликає у жителів США загальну стурбованість, яку можна назвати своєрідною масовою хворобою” [56, c. 158].

Існує безліч тлумачень визначення конкурентоспроможності національної економіки та чинників, що її утворюють. Але у зв'язку з тим, що практично конкурують саме фірми, найповніше, на наш погляд, визначення конкурентоспроможності національної економіки наводить Міжнародна організація «Європейський форум з проблем управління». Відповідно до нього конкурентоспроможність - це реальна і потенційна можливості фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та реалізовувати товари, що за ціновими та не ціновими характеристиками є привабливішими для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів.

Найкориснішою для збереження потенціалу конкурентоспроможності фірм є ситуація, за якої вимоги до товарів постійно підвищуються, зростає купівельна спроможність населення. Саме це є стимулом для конкурентів до успішної діяльності: збільшення обсягів продукції, поліпшення їх якості та асортименту.

Таким чином, стан конкурентоспроможності залежить від взаємозв'язку між умовами пропозиції та попиту. Кожен з цих елементів не може окремо створювати для нації високий потенціал, особливо у перспективі. Характерно, що низька платоспроможність нерозвинутих країн не дозволяє їм спожити велику кількість товарів, що були вироблені у розвинутих країнах. Це стримує розвиток останніх, накопичуються проблеми реалізації, що, зрештою, призводить до зменшення їхньої конкурентоспроможності.

Майкл Портер, один із провідних сучасних дослідників проблем конкурентоспроможності, наголошував на необхідності відмови від терміна „конкурентоспроможність нації” як такого, що забезпечує економічний розквіт країни. „Головна мета держави - зазначає він, - забезпечити власним громадянам досить високий та зростаючий рівень життя. Здатність держави це зробити залежить не від якогось аморфного терміна „конкурентоспроможність”, а від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси - праця та капітал” [44, c. 117].

Однак у сучасному світі поряд із процесами викривлення у конкуренції відбувається не ефективне використання ресурсів, а більш рентабельне, отримане внаслідок різниці вартості факторів у системах. Для конкурентоспроможності фірм або країни у цілому це означатиме суттєвий крок назад. Наскільки це глобальний процес - стане зрозуміло з подальших міркувань.

Аналізуючи вплив держави на формування високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, доцільно розглянути конкурентоспроможність нації як вектор складових конкурентоспроможності товару, підприємства, сектора економіки та стану попиту в країні. Взаємодія зазначених складових визначає загальнонаціональний рівень конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність підприємства водночас залежить від конкурентоспроможності товарів і комплексу економічних умов їхнього виробництва та збуту. Сучасні процеси вказують на загострення питань стосовно рівня втручання держави при створенні найбільш сприятливого середовища для національних суб'єктів. Протиріччя нинішніх світових зрушень підтверджують те, що створення у межах однієї країни або регіонального блоку осередку з високою конкурентоспроможністю можливе лише за умов автаркії. В іншому випадку однобічний процес функціонування одного суб'єкта за рахунок іншого призведе до суттєвих негативних наслідків і позбавить першого можливостей розвитку.

Конкурентоспроможність товару визначається на основі ціни споживання, що складається з ціни товару та витрат, пов'язаних з його експлуатацією порівняно з конкурентами. Розвиток економік багатьох регіонів світу дозволяє «сильним» економікам отримувати доступ до дешевших ресурсів, значно зменшуючи ціну виробництва продукції. Так, ціна робить товар привабливішим для покупців. А отже, через дії окремих виробників, які використовують переваги дешевих ресурсів, неминуче здійснюватиметься тиск на конкурентів. Це змушує останніх або зменшувати ціну, або виходити з ринку. Проте на такій основі відбуватиметься спотворення розвитку конкурентоспроможності: ціна споживання має зменшуватися, а ціна виробництва за рахунок інновацій, прогресивних технологій може і збільшуватися, адже це потребує додаткових капіталовкладень. Натомість триватиме зворотний процес відходу від нецінової конкуренції до її цінових методів, що також негативно впливатиме на конкурентоспроможність.

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на конкурентоспроможність:

1.Посилення монополізації та тиску на „слабкі країни” (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).

2.Посилення цінової конкуренції.

3.Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення.

4.Часткова зміна якості конкурентної боротьби.

5.Структурні зрушення у світовому господарстві.

6.Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку) [41, c. 24-25].

1.3 Методологія дослідження конкурентоспроможності товару

Параметри та умови є основними складовими категоріями конкурентоспроможності. Параметри конкурентоспроможності розкривають її зміст та характеризують той або інший бік конкурентоспроможності, як об`єкта: персоналу, підприємства, продукції. Вони надають можливість оцінити ступінь відповідності об`єкту певним вимогам споживача.

Нараховується близько 10-ти різноманітних параметрів, які повинні знаходитися в полі зору керівництва підприємства, як найважливіші об`єкти управління, разом з тим, задаючись параметрами конкурентоспроможності для того або іншого об`єкту, необхідно постійно турбуватися про створення належних умов, які забезпечують досягнення потрібних параметрів [33, c. 432].

До основних показників, що визначають комерційні умови конкурентоспроможності товарів, відносяться: цінові показники; показники, що характеризують умови поставок і платежів за товари, що поставляються; показники, що характеризують особливості діючої на ринку виробників і споживачів податкової і митної системи; показники, що відображають ступінь відповідальності продавців за виконання зобов'язань і гарантій.

По економічних умовах споживання конкурентоспроможність товару включає велике число показників, до основних і; яких слідує віднести: енергоємність і економічність в споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається, або зробленої роботи; вартість сировини і експлуатаційних матеріалів; рівень безвідходної використовуваних технологій; надійність, періодичність і вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу і його кваліфікація.

В результаті дії всієї сукупності приведених вище показників складається повна ціна споживання товару, вирішальним чином впливаючи на його конкурентоспроможність. Повна ціна споживання складається з ціни, сплаченої споживачем при придбанні товару, і витрат споживання. При цьому враховуються виплачувані покупцем митні збори, податки і збори, а також виплати по отриманих кредитах.

Загальну емпіричну формулу конкурентоспроможності товару можна охарактеризувати як: конкурентоспроможність = якість + ціна + обслуговування.

Конкурентоспроможність товару - поняття відносне, її можна прогнозувати в процесі розробки зразків, проте реальна конкурентоспроможність оцінюється тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних товарів-конкурентів. При оцінці конкурентоспроможності вітчизняних товарів, що експортуються, необхідно враховувати наявність таких чинників, як недостатність технічної і економічної інформації, оскільки виробниками в основному використовуються проспекти і каталоги конкурентів; тривалість термінів і часті збої при виконанні замовлень; відсутність достатньо розвинутих і наближених до іноземних споживачів мереж збуту товару; відсутність об'єктивної оцінки рівня витрат споживання в конкурентів і т.д. Вплив цих чинників повинен бути по можливості зведений до мінімуму [23, c. 93-94].

Конкурентоспроможність - це характеристика товару, що відображає його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Показник, що виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність певного виробу стосовно товару-конкурента.

До технічних параметрів конкурентоспроможності належать: параметри призначення; ергономічні параметри; естетичні параметри; нормативні тощо.

За значенням параметра покупець оцінює, наскільки властивість товару, представлена даним параметром, задовольняє відповідний елемент його потреби. Це можна виразити в кількісній формі як процентне відношення значення того чи іншого технічного параметра до значення параметра, за якого елемент потреби цілком задовольняється. Аналогічно можна виконати розрахунки за іншими технічними параметрами, отримавши в остаточному підсумку повний набір показників, що характеризують відхилення тих чи інших властивостей товарів від властивостей, необхідних споживачам.

Показники, що розраховуються у такий спосіб, за сутністю й формою є індексами, на основі яких порівнюється елемент потреби й технічний параметр, спрямований на його задоволення (надалі - одиничні параметричні індекси). На основі значущість кожного технічного параметра будується середньозважена сума параметричних індексів, що характеризує рівень задоволення споживача даним товаром. Цей показник - зведений параметричний індекс.

Зведений параметричний індекс за технічними параметрами розраховується за формулою:

(1.1)

де п - кількість технічних параметрів; I_j - параметричний індекс для j-го параметра; а_j - вага j-го параметра [17, c. 327].

Всі економічні показники конкурентоспроможності мають вартісну основу. Вони визначають рівень окремих елементів ціни споживання, тобто витрат покупця, пов'язаних із придбанням і використанням товару.

Розмір окремих елементів ціни споживання та їх питома вага в загальних витратах на задоволення потреби для різних груп товарів неоднаковий. Наприклад, для більшості товарів, що належать до предметів особистого вжитку, витрати на експлуатацію та утилізацію дещо менші, аніж для машин та устаткування виробничого призначення. Спостерігаються суттєві відмінності у структурі ціни споживання й значущості окремих її елементів також у межах одного класу товарів.

Загальні витрати споживача складного технічного товару складаються з витрат на його придбання та витрат, пов'язаних з його експлуатацією.

У найбільш загальній формі структуру ціни споживання можна подати в такому вигляді:

ЦС = А+Т+Y+F+D+M+O+S+R+N+I+L, (1.2)

де А - ціна товару, що купується; Т - витрати на транспортування товару до місця використання; Y - вартість установлення і приведення товару у стан, придатний для експлуатації; F - вартість упаковки та зберігання; D - витрати покупця, пов'язані з придбанням технічної та експлуатаційної інформації й документації, необхідної для використовування товару, а також з навчанням персоналу; М - витрати на догляд у процесі експлуатації товару; О - витрати, пов'язані з обслуговуванням товару; S - витрати на паливо, енергію; R - витрати на ремонт; N - податки, митні витрати, збори тощо; І - витрати на утилізацію виробу після закінчення терміну використання (у разі, якщо виріб можна продати після експлуатації, ціну споживання слід зменшити на величину виручки за нього); L - витрати на страхування товару [17, c. 328].