Маркетингова продуктова стратегія

Агреговані товарні групи	Середня кількість асортиментних різновидів товарів	Розрахункова кількість модальних товарів	Рекомендована кількість модальних товарів
	Мінімарк.	Супермарк	Мінімарк.	Супермарк	Мінімарк.	Супермарк
Хліб і хл. бул. вироби	6	34	1	6	1	4
Бакалійні товари	45	475	8	84	4	13
Кондитерські товари	85	338	14	56	7	21
Гастрономічні товари	136	509	23	86	9	29
М'ясо та птиця	13	373	2	57	1	18
Риба і риботовари	9	407	2	90	2	24
Овочі і фрукти	6	271	1	45	2	19
Вино-горілч. вироби	107	339	18	57	7	25
Напої і пиво	102	305	17	51	8	24
Інші товари	57	339	10	59	4	18
Разом	566	3390	96	591	45	199

Зазначені товари мають бути обов'язково в складі товарної пропозиції магазинів. Навіть незначний збій в постачанні цих товарів не лише вплине на зменшення обсягу їхньої реалізації, а й може нанести шкоду іміджу підприємства. Лояльність до нього певних груп споживачів може знизитись, якщо вони не знайдуть у продажу товари, що стали об'єктом постійного попиту.

Збільшена частка модальних товарів в асортименті пропозиції характерна в першу чергу для мінімаркетів. Це підтверджується емпіричними даними (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Визначення питомої ваги модальних товарів в середній кількості асортиментних різновидів по типах підприємств

Агреговані товарні групи	Середня кількість асортиментних різновидів товарів	Кількість модальних товарів	Питома вага модальних товарів в середній кількості асорт. різновидів, %
	мінімарк.	супермарк.	мінімарк.	супермарк	мінімарк.	супермарк
Хліб і хл. бул. вироби	6	34	1	4	17	12
Бакалійні товари	45	475	4	13	9	3
Кондитерські товари	85	338	7	21	8	6
Гастрономічні товари	136	509	9	29	7	6
М'ясо та птиця	13	373	1	18	8	5
Риба і риботовари	9	407	2	24	22	6
Овочі і фрукти	6	271	2	19	33	7
Вино-горілчані вироби	107	339	7	25	7	7
Напої і пиво	102	305	8	24	8	8
Інші товари	57	339	4	18	7	5
Разом	566	3390	45	199	8	6

Орієнтація мінімаркетів на реалізацію найбільш популярних товарів є виправданим маркетинговим рішенням. Обмеженість торгової площі не дозволяє пропонувати велику кількість асортиментних різновидів, тому необхідно зосередитись на товарах підвищеного попиту. Крім того, контингент відвідувачів мінімаркетів і не потребує глибокої асортиментної диференціації, але досить швидко реагує на відсутність у продажу товарів їхньої "першої потреби".

З'ясовано, що поглиблення асортименту не завжди забезпечує адекватне зростання обсягу реалізації товарів. Мінімаркети суттєво перевищили глибину асортименту, в той час як супермаркетам доцільно продовжити політику помірного збільшення глибини асортименту. Раціональні межі товарної диференціації мають визначатися поняттям асортиментної достатності. Подальші дослідження товарної політики роздрібних підприємств з поглибленням у асортиментну галузь дозволить більш системно вивчити взаємозв'язки факторів, які впливають на кількісні та якісні параметри торгової діяльності підприємств. [29]

3.2 Стратегічний план товарної політики підприємства

Досягнення поставлених підприємством «Пирятинської районної спілки споживчих товариств» стратегічних цілей товарної політики підвищує конкурентоспроможність продукції, забезпечуючи підприємству міцну конкурентну позицію на ринку.

Планування товарної політики підприємства «Пирятинської районної спілки споживчих товариств» проходить кілька стадій:

I стадія - комплексний аналіз конкурентоспроможності продукції підприємства на цільових ринках, який вимагає дослідження тенденцій зміни купівельних потреб і попиту, виявлення переваг продукції фірми;

II стадія - визначення перспектив розвитку товарного асортименту фірми і пріоритетності напрямів диференціювання її товарів;

III стадія - планування відповідного розділу стратегічного і тактичного плану маркетингу;

IV стадія - розробка, перевірка і запуск нових товарів і послуг; поточна перевірка ефективності оновлення товару-міксу;

V стадія - контроль за виконанням короткострокових і перспективних планів маркетингу, оцінка ефективності ухвалених маркетингових рішень у сфері товарної політики.

Здійснення першої стадії планування товарної політики підприємства «Пирятинської районної спілки споживчих товариств» передбачає вирішення таких задач:

- оцінка нормативно-виробничих параметрів якості продукції фірми;

- визначення відповідності показників якості стандартам (еталону);

- оцінка споживацького ставлення до функціонально-експлуатаційних параметрів продукції, торгової марки і (або) упаковки;

- визначення показників конкурентоспроможності фірми та її

Отже, для досягнення довготривалого успіху робота підприємства має здійснюватися в усіх сферах та за всіма напрямами діяльності. Ключовими аспектами діяльності підприємства є:

- виробничий аспект (номенклатура й асортимент товарів, якість продукції, характер технології, масштаби виробництва, забезпеченість основними видами ресурсів, якість ресурсів, гнучкість виробництва);

- маркетинговий аспект (дослідження й прогнозування ринку, системи просування та збуту товару, ціноутворення, рекламна діяльність, обслуговування споживача);

- фінансовий аспект (ступінь ліквідності, активність, доходність, платоспроможність підприємства, залучення зовнішніх фінансових ресурсів, інвестування наявних коштів, загальний фінансовий стан підприємства);

- інноваційний аспект, використання запозичених результатів, ступінь оновлюваності продукції, технології, ступінь використання інформаційних технологій;

- кадровий та організаційно-культурний аспекти (кількісний та якісний склад персоналу, тип лідера, характер організаційних цінностей, комунікації та процедури);

- управлінський аспект, гнучкість та раціональність, стиль та методи управління, адаптаційні можливості, гнучкість підприємства.

Тобто, успіх роботи підприємства залежить від товарного асортименту, структурних зрушень у виробництві, ресурсних, технічних, управлінських і ринкових факторів. Очевидно, що система управління підприємства ґрунтується на оцінці всіх її вищезгаданих складових, починаючи з товарної складової та завершуючи управлінської і ринковою складовими.

Стратегічний план удосконалення товарної політики підприємства, орієнтується на пріоритетну реакцію на зовнішнє середовище, ставить за мету дослідження також мікросередовища фірми.

У цьому плані ефективним методом є відомий SWOT-аналіз, який дозволяє дослідити взаємозв'язки таких груп чинників (за англійською абревіатурою): Strenghts - сильні сторони, Weakhesses - слабкі сторони, Opportunities - можливості, Threats - загрози. Побудована на основі цього методу матриця SWOT (та її похідні - матриця можливостей і матриця загроз) дають можливість аналізувати парні комбінації сильних і слабких сторін з можливостями і погрозами, визначаючи пріоритетні сфери ділової активності. Найпростішим інструментом SWOT-аналізу є матриця первинного стратегічного аналізу, яка дозволяє упорядкувати процес освоєння всієї інформації (рис.3.2). [35]

Рис. 3.2. Матриця SWOT-аналізу

Як відомо, на основі матриці свот-аналізу можуть бути застосовані такі стратегії:

- стратегія використання сильних сторін підприємства для реалізації ринкових можливостей;

- стратегія застосування сильних сторін фірми для зниження впливу ринкових погроз;

- стратегія мінімізації слабких сторін підприємства на основі використання ринкових можливостей;

- стратегія мінімізації слабких сторін підприємства і ринкових погроз.

Досягнення фірмою стратегічних і тактичних цілей товарної політики підвищує конкурентоспроможність її продукції, тим самим забезпечує міцне становище на ринку.

3.3 Ефективність розробки стратегічного плану товарної політики

Сутність маркетингової товарної політики ототожнюється з визначенням і підтримуванням оптимальної структури продукції, що виробляється та реалізується для досягнення поточних і довгострокових господарських та інших цілей підприємства.

Товарна політика передбачає визначення оптимальної номенклатури товарів і постійне її поновлення. Її предметом є також якість товарів, дизайн, упаковка, товарна марка, рівень відповідності товару потребам споживачів. Обов'язково береться до уваги додаткова користь, яку дають споживачам товари фірми-продуцента проти аналогічних товарів фірм-конкурентів, а також частота оновлення номенклатури.

Беручи загалом, товарна політика має передбачати певний напрямок дій та сукупність заходів, завдяки яким забезпечується наступність стратегічних та оперативних рішень у сфері розроблення товарного асортименту. Брак у фірми такої концепції може призвести до того, що рішення стосовно структури асортименту прийматимуться лише під тиском зовнішніх обставин.

Важливою умовою підтримування оптимальної маркетингової товарної політики є додержання процедури аналізу та прийняття остаточних рішень. З цим, як правило, пов'язують такі дії:

1) чітке визначення та окреслення мети виробництва, збуту та експорту на перспективу;

2) наявність стратегії виробничо-збутової діяльності підприємства;

3) знання умов ринку та його вимог;

4) аналіз власних дослідницьких, науково-технічних виробничих, збутових можливостей і ресурсів нині та в майбутньому.

Слід зазначити, що в розв'язанні завдань товарної політики має переважати стратегічний підхід -- курс на досягнення головної мети підприємницької діяльності. Зрозуміло, що прийняття відповідальних господарських рішень потребує ретельного вивчення всього комплексу питань, які формують товарну політику. Необхідно розв'язати зокрема такі проблеми:

1) оптимізацію асортименту (номенклатури) продукції, що виробляється, з урахуванням її споживчих характеристик і особливостей технології виробництва;

2) можливості прискорення темпів оновлення продукції в цілому та за окремими її видами з урахуванням життєвого циклу;

3) визначення оптимального співвідношення нових та «старих» товарів у виробничій програмі, а також нових та вже освоєних ринків збуту;

4) виходу на ринок із принципово новими видами продукції;

5) вибору часу виходу на ринок з новим товаром та зняття з виробничої програми малоефективних товарів.

Центральним моментом товарної політики є пошук оптимальної структури продуктового асортименту. Для цього потрібен професійний аналіз за такими критеріями: по-перше, залучення та збереження тих споживачів у вибраних сегментах ринку, які забезпечують стабільний стан на ринку в поточний момент та в довгостроковому аспекті; по-друге, оцінка різних варіантів з погляду максимізації прибутку. Використання незалежних консультантів для оцінювання таких варіантів уможливлює переборення обмеженості власних працівників, чия зрозуміла заангажованість і, сказати б, «фірмовий патріотизм» часто стають суттєвою перепоною для опрацювання можливих альтернатив.

Велику роль відіграє маркетингова товарна політика в розвиткові підприємства як завершеної соціально-економічної системи. Цілі підприємства умовно можна розподілити за трьома великими напрямками: відшкодування ресурсів; забезпечення гарантій збереження фірми; створення умов для зростання підприємства. За найважливіші показники досягнення цих цілей зазвичай беруть:

обсяги збуту;

відшкодування змінних і постійних витрат;

прибуток та зниження собівартості;

збільшення обсягів виробництва;

частку ринку;

розподіл ринку та робота з ним.

У багатьох випадках надійним засобом для досягнення цих показників є диверсифікація. З нею пов'язується розширення програми виробництва через виготовлення нової продукції для нових ринків. Інакше кажучи, стратегія диверсифікації -- це діяльність, за допомогою якої фірма може швидко проникнути на багато ринків та поступово збільшувати свою присутність на них. Мають місце три види стратегій диверсифікації товарної політики: горизонтальна (концентрична); вертикальна; латеральна (поздовжня). [33]

Здійснюючи горизонтальну диверсифікацію, підприємство додає до товарів традиційної номенклатури продукцію, що виготовляється з використанням тих самих технологій або потребує тих самих маркетингових можливостей. Наприклад, завод на додаток до виготовлення побутових пластмасових виробів починає виробництво деталей із пластмас для машин та обладнання. Коли виробнича програма розширюється через залучення продукції попередніх та наступних рівнів, має місце стратегія вертикальної диверсифікації. Наприклад, броварня починає виробляти власні діжки та пляшки, а потім відкриває мережу власних кафе. Ознакою латеральної диверсифікації є намагання підприємства ввійти в галузі, що не мають нічого спільного з його традиційною виробничою та маркетинговою діяльністю. Таку диверсифікацію пов'язано з великим ризиком, зменшити який можна лише спираючись на значний науково-технічний та технологічний потенціал фірми. У найзагальнішому вигляді маркетингові стратегії диверсифікації вкладаються в межі спеціальної матриці, показаної в табл. 3.4.

Таблиця 3.4.

Маркетингові стратегії диверсифікації

РИНКИ		ТЕХНОЛОГІЇ
		Наявні технології	Нові технології	Наявні технології	Нові технології
	Наявні ринки	стабілізація позицій скорочення підтримування вихід з ринку	освоєння нових технологій створення нових модифікацій існуючих товарів	розроблення нової продукції	освоєння нових технологій розроблення нової продукції
	Нові ринки	освоєння ринку	освоєння нових технологій розширення ринків удосконаленої продукції вихід на ринок технологій	розроблення нової продукції розширення ринків збуту нової продукції	повна диверсифікація (освоєння нової продукції і технологій, вихід на нові ринки)
		Наявні товари	Наявні товари	Нові товари	Нові товари
		ТОВАРИ

Ця матриця свідчить, що підприємство має можливість реалізувати такі стратегії:

1) домагатися максимального зиску від наявних ринків і товарів;

2) розширити географію ринків задля майбутніх дій;

3) вийти на ринок технологій;

4) збагатити асортимент продуктів, що виробляються, або здійснити повну диверсифікацію (нові товари для нових ринків).

З допомогою стратегії диверсифікації найчастіше намагаються зменшити підприємницький ризик під час насичення та спаду ринку, кон'юнктурних коливань попиту. За такої стратегії з'являються можливості залучити вільний капітал, використати податкові переваги, ефективніше завантажити виробничі потужності.

Протилежною є стратегія концентрації виробничої діяльності, з допомогою якої фірма може проникнути лише на один або кілька сегментів ринку. Головні чинники, що впливають на вибір стратегії диверсифікації або концентрації, наведено в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Основні чинники вибору стратегії маркетингової товарної політики

Характеристика продукції або ринку	Переваги диверсифікації	Переваги концентрації
Динаміка обсягів продажу залежно від витрат на маркетинг	Зниження	Підвищення
Темпи зростання продажу на кожному ринку	Низькі	Високі
Стабільність обсягів продажу на кожному ринку	Низька	Висока
Випереджання конкурентів у часі	Незначне	Значне
Потреби адаптації продукції до ринку	Низькі	Високі
Потреби адаптації комунікацій	Те саме	Те саме
Ефект масштабу в розподільній мережі	Незначний	Значний
Потреби в контролюванні програми просування	Низькі	Високі
Кількість обмежень	Незначна	Значна

Таким чином, основні характеристики, які беруться до уваги під час

вибору диверсифікації чи концентрації вироб ничої діяльності, це: реакція обсягів продажу на невеликі прирощення витрат на маркетинг; стабільність обсягів продажу та темпів їх зростання на кожному ринку; очікуваний час випереджання конкурентів; рівень потреби адаптації продукції та маркетингу до умов різних ринків; внутрішні та зовнішні обмеження, на які може натрапити фірма. Водночас варто зазначити, що процес диверсифікації в багатьох випадках породжується не тільки необхідністю оптимізації товарної політики фірми, але стає також прямим наслідком науково-технічного прогресу.

Цей процес, як правило, виявляється в такому:

випуск принципово нових виробів, що займають вільну в предметному світі «нішу»;

заміна наявної продукції на нову та найновішу (переважна тенденція);

збільшення різновидів виробів у рядах виробів, що виготовляються, і відокремлення нових рядів;

ускладнення самого виробу та його складових;

якісні зміни рівня технології, необхідної для випуску продукції;

жорсткіші вимоги до вхідних матеріалів;

жорсткі ресурсні, особливо енергетичні та екологічні обмеження, які спонукають до урізноманітнювання продукції і приведення її у відповідність з цими обмеженнями.

Беручи загалом, можна сказати, що диверсифікація віддзеркалює процес виявлення нових потреб та реалізації нових можливостей. Щодо маркетингу це означає появу все нових і нових ситуацій, для яких необхідні адекватні інноваційні рішення. Саме з їх допомогою досягається оптимальна координація властивостей продукції та вимог ринку з метою забезпечення конкурентних переваг і розвитку підприємства.



РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ НА ПІДПРИЄМСТВІ «ПИРЯТИНСЬКА РАЙОННА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ»

4.1 Охорона праці на підприємстві

З метою створення безпечних і нешкідливих умов праці у кожному структурному підрозділі та на кожному робочому місці на підприємстві «Пирятинська районна спілка споживчих товариств» створено систему управління охороною праці і забезпечено її ефективне функціонування.

Система управління охороною праці є складовою частиною управління підприємствами, яка включає прогнозування і планування, організацію роботи, координацію і регулювання, активацію і стимулювання, контроль, облік і аналіз.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття і реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, направлених на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини у процесі роботи. В СУОП наявні об'єкти і органи управління, що виконують визначені функції та завдання. Об'єктом управляння є дієздатність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпеки праці на робочих місцях, ділянках, в підрозділах і на об'єкті господарювання. [40]

Управління охороною праці на підприємстві здійснює його керівник (власник); у цехах, службах і на ділянках - керівники відповідних підрозділів і служб. Для цього розробляється і затверджується Положення про систему управління охороною праці на підприємстві. Управління охороною праці дає можливість вирішувати такі основні задачі:

· навчання працівників безпеці праці і пропаганда досягнень охорони праці;

· забезпечення безпеки виробничого обладнання, виробничих процесів, а також будівель і споруд;

· нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

· забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

· забезпечення оптимальних умов праці та відпочинку працівників;

· організація лікувально-профілактичного і санітарно-побутового обслуговування працівників;

· професійний відбір працівників за окремими спеціальностями.

Служба охорони праці керується в своїй роботі розробленим і затвердженим Положенням про службу охорони праці підприємства (закладу чи організації). Спеціалісти з охорони праці мають право:

· видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення недоліків;

· отримувати від них необхідні відомості, документацію і роз'яснення з питань охорони праці;

· вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж, перевірку знань і не мають допуску до відповідних робіт;

· припиняти роботу виробництв, ділянок, машин, механізмів, обладнання у випадку порушень, які створюють загрозу для життя чи здоров'я працівників;

· направляти керівнику підприємства приписи про притягнення до відповідальності посадових осіб та інших працівників, які порушують вимоги охорони праці.

На підприємстві для забезпечення ефективного функціонування СУОП за участю служб охорони праці:

· розробляються перспективні і поточні плани щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії, а також положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, які діють в межах підприємства; [17]

· проводиться паспортизація цехів, дільниць, робочих місць на відповідність їх вимогам охорони праці і атестація робочих місць за умовами праці, складається розділ «Охорона праці» колективного договору;

· проводиться навчання, інструктаж і перевірка знань з питань охорони праці;

· організується проходження попереднього і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій, а також забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком чи рівноцінними харчовими продуктами, мийними засобами;

Для практичного вирішення питань забезпечення безпеки праці на підприємстві створюються постійно діюча комісія з питань атестації робочих місць за умовами праці та комісія з вводу в експлуатацію об'єктів виробничого або соціального призначення, відремонтованого чи модифікованого обладнання. В управлінні охороною праці і здійсненні громадського контролю за дотриманням законодавства з охорони праці беруть участь уповноважені трудових колективів з питань охорони праці. Їх діяльність регламентується Положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке затверджується на загальних зборах (конференції) трудового колективу підприємства. Уповноважені з питань охорони праці беруть участь у:

- розробці розділу «Охорона праці» в колективному договорі і комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

- роботі постійно діючої комісії з атестації робочих місць за умовами праці;

- розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві (якщо потерпілий не є членом профспілки);

- вирішенні спірних питань, заяв та скарг, що пов'язані із забезпеченням безпеки праці.

Обов'язки власника й уповноважених ним посадових осіб щодо безпеки праці визначені законом України «Про охорону праці», виконання їх забезпечує ефективне вирішення завдань управління охороною праці на підприємстві.

Закон передбачає також обов'язок кожного працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. Працівники повинні співпрацювати з власником в організації безпечних і нешкідливих умов праці, дотримуватись передбачених колективним договором (угодою) обов'язків з охорони праці, знати і виконувати правила поводження з машинами, механізмами та іншими засобами виробництва, вміти користуватися засобами індивідуального і колективного захисту, проходити у встановленому порядку медичні огляди. [22]

На підприємстві для управління охороною праці є такі документи:

· Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

· Положення про службу охорони праці на підприємстві;

· Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

· Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці;

· Положення про навчання, інструктажі і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

· Положення про організацію та проведення інструктажів і спеціального навчання (пожежно-технічного мінімуму) з питань пожежної безпеки;

· Наказ про порядок атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам про охорону праці;

· Положення про організацію попереднього (при прийомі на роботу) та періодичного (впродовж трудової діяльності) медичних оглядів працівників певних професій;

· Положення про санітарну лабораторію підприємства;

· Інструкції з охорони праці для працівників за професіями і видами робіт;

· Інструкції про порядок організації і проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві;

· Загальнооб'єктові і цехові інструкції щодо заходів пожежної безпеки;

· Перелік робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких необхідне спеціальне навчання і щорічна перевірка знань з охорони праці;

· Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

· Наказ про організацію видачі безкоштовно працівникам визначених категорій лікувально-профілактичного харчування (для підприємств, де є виробництва з особливо шкідливими умовами праці);

· Наказ про організацію видачі безкоштовно молока чи інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці;

· Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, організацію належного зберігання й утримання цих засобів.

4.2 Безпека в надзвичайних ситуаціях на підприємстві

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України, підготовка персоналу на підприємствах незалежно від форм власності до дій у надзвичайних ситуаціях здійснюється за спеціально розробленою схемою заходів захисту населення та територій. [4]

Для підприємства система заходів захисту від надзвичайних ситуацій включає:

· планування та здійснення необхідних заходів для захисту своїх працівників, об'єктів господарювання;

· розроблення планів локалізації та ліквідації аварій з подальшим погодженням з Державною службою України з надзвичайних ситуацій;

· підтримання у готовності до застосування сил і засобів із запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

· створення та підтримання матеріальних резервів для попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій;

· забезпечення своєчасного оповіщення своїх працівників про загрозу виникнення або при виникненні надзвичайної ситуації.

Наведені вище заходи мають загальний характер, вони не повністю враховують специфіку діяльності конкретного підприємства, чисельність працівників, обсяг і вид виробництва тощо.

Основною особливістю дій малих підприємств при загрозі або виникненні надзвичайних ситуацій є в першу чергу захист персоналу та відвідувачів.

Виходячи з цього, ст. 130 Кодексу цивільного захисту України передбачає, що на підприємствах з чисельністю персоналу 50 осіб і менше розробляються та затверджуються інструкції щодо дій при загрозі або виникненні надзвичайних ситуацій.

Крім того, у сфері промислового виробництва до малих підприємств можуть бути віднесені і такі, де чисельність працівників перевищує 50 осіб. Інструкції для таких підприємств розроблюються за рішенням відповідного територіального органу Держслужби України з надзвичайних ситуацій.

Розроблена інструкція не повинна суперечити положенням та вимогам Кодексу цивільного захисту України.

Інструкція розробляється та підписується посадовою особою підприємства з питань цивільного захисту, затверджується керівником підприємства та доводиться до всіх працівників під підпис.

Крім Інструкції, на малому підприємстві розробляється План евакуації при пожежі або загрозі вибуху. Особливо це важливо для тих об'єктів, на території яких може знаходитись значна кількість відвідувачів.

Деякі конкретні заходи, не відображені в нормативних документах підприємства, потребують внесення до посадових інструкцій працівників. Крім того, на малому підприємстві необхідно розробляти й доводити до всіх працівників Порядок цілодобового оповіщення керівництва та працівників у випадку загрози або виникнення надзвичайної ситуації [12].

Всі працівники підприємства повинні бути навчені діям, чітко знати свої обов'язки та неухильно їх виконувати. Це також стосується адміністрації малого підприємства, яка в екстремальній обстановці не може приймати помилкові рішення або віддавати необґрунтовані розпорядження.

Підбиваючи підсумки щодо стану охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях на «Пирятинській районній спілці споживчих товариств» необхідно підкреслити, що на підприємстві з урахуванням специфіки його роботи досить відповідально ставляться до її забезпечення. Обов'язки із забезпечення належної охорони праці співробітників підприємства покладені на заступника директора з технічних питань за сумісництвом, враховуючи чисельність працюючих.

Позитивним аспектом є те, що на підприємстві за час його діяльності не зафіксована нещасних випадків та випадків виробничого травматизму, а санітарно-гігієнічні, будівельні, пожежні норми неухильно дотримуються.

У той же час, на нашу думку, підприємства слід звернути більшу увагу на забезпечення постійного контролю за дотриманням правил безпеки працівниками при роботі з оргтехнікою, та створення сприятливих ергономічних та мікрокліматичних умов: встановлювати короткочасних додаткових перерв під час роботи з комп'ютерами, забезпечити додаткову вентиляцію та теплообмін в адміністративних приміщеннях.



ВИСНОВКИ

За зробленою роботою, можна твердо сказати маркетингова товарна політика відіграє дуже важливу роль у діяльності підприємства «Пирятинської районної спілки споживчих товариств».

Його товарна політика є центром управлінських рішень щодо маркетингових заходів, навколо якого формуються інші рішення, які повґязані з розповсюдженням товару, умовами його придбання, методами просування від виробника до кінцевого покупця.

Підводячи підсумки, треба сказати, що ринкових успіх є головним критерієм діяльності підприємства, а його ринкові можливості визначаються розробленою належним чином товарною політикою та її подальшим послідовним виконанням.

Основними цілями товарної політики є:

- забезпечення прибутку;

- збільшення товарообігу;

- збільшення долі ринку, на якому працює фірма;

- задоволення потреб споживачів;

- підвищення іміджу фірма та її продукту.

Досягнення основних цілей товарної політики здійснюється завдяки рішенням у тих сферах, які були висвітлені вище, починаючи розробкою товару і закінчуючи його зняттям з виробництва.

Важливим фактором в товарній політиці фірми довгострокового характеру є аналіз позицій підприємства і його товару в конкурентній боротьбі; визначення необхідних для покращення стану підприємства дій шляхом вдосконалення товару, сервісу, реклами, цінової політики і т.д., вибір найбільш ефективних стратегій. Аналіз загальної конкурентоспроможності може показати, що деякі напрямки діяльності не мають належної перспективи і від них слід відмовитись. Потрібно відшукати такі напрямки діяльності, щоб забезпечивши їхню реалізацію, досягти найбільшого комерційного успіху.

Для того, щоб з'ясувати, як задовольняються потреби в продукції, подібній до продукції підприємства, треба вивчати товарну структуру ринку, технічний рівень і якість товарів, систему товароруху і сервісу конкурентів, особливі вимоги до товарів, діючі стандарти, норм тощо. В кінцевому підсумку треба зробити висновок, які товари і приблизно в яких обсягах можуть бути реалізовані на обраних ринках (сегментах), а звідси - яка товари, у якій кількості виробляти і випускати на ринок.

Послідовне і комплексне виконання підприємством принципів товарної політики створює нормальні умови для прийняття рішень про розробку і поставку товарів, які будуть прийняті ринком, тобто схвалені споживачем.

Таким чином, товарна політика - це цілеспрямована, добре обміркована, послідовна складна діяльність підприємства щодо вдосконалення продукції і всіх процесів, які пов'язані з її розробкою, виробництвом і реалізацією. Товарна політика проходить всі етапи, починаючи з ідеї створення товару до використання товару споживачем. Від того, як будуть реалізовані всі її вкладові, залежить і випуск товару, і його життєдіяльність, і подальша доля.

Кожне підприємство самостійно обирає властивий для нього курс товарної політики, але жодне підприємство не може повноцінно функціонувати, якщо його маркетингова програма не передбачає розумно спланованої товарної політики. Це його невід'ємна частина, основа, на якій ґрунтується вся подальша діяльність. Якщо ця основа буде міцною - подальший успіх майже забезпечений. Без вирішення основних питань товарної політики «рух угору» неможливий. Адже товар - це відправна точка маркетингу і тому варто потурбуватися, щоб із урахуванням цього моменту досягло бажаних висот. асортиментний маркетинговий товарний

Виходячи із свого ринкового спрямування маркетинг - це насамперед вміння учасників ринку запропонувати споживачу певний продукт у найбільш привабливому для нього вигляді з намаганням вгадати його реальні та приховані потреби.

Особливості впровадження принципів товарної політики обумовлюються реаліями діяльності підприємства-виробника, відмінностями виробництва, специфікою продукції і споживачів, переважною домінантою при цьому є цілі підприємства. З точки зору концепції маркетингу формування та реалізація товарної політики пов'язана не тільки з участю у формуванні відповідних фізичних і техніко-економічних характеристик виробу, але головним чином із забезпеченням належного оточення продукту, що формує привабливість товару та попит на нього.

Завдяки діяльності маркетолога технологія створення товару як процес перетворення конкретної потреби у сукупність матеріалізованих у тій чи іншій речі корисних техніко-економічних характеристик інтегрується з технологією маркетингу, процесом пошуку характеристик оточення цієї речі, продукту, в результаті чого створюється товарна пропозиція, яка обумовлена попитом, тобто потребою в цьому продукті, представленому на ринку.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амстронг Гарі, Котлер Філіп. Маркетинг Загальний курс, 5-те видання - М.: Видавничий дім “Вільямс”, 2001. - 608 с.

2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. -- К.: Либідь, 1998. -- 312 с.

3. Баскин Л.И., Яковлев О.Т. Резервы ускорения оборота запасов. - М.:Инфра-М, 1999. - 55 с.

4. Бирман Л. Экономика фирмы. Учебное пособие. М.:М/н ун-т бизн. и управл., 2001-104с.

5. Бланк И. А. Торговый менеджмент. - К.: Украинско-Финский институт менеджмента и бизнеса, 1997.- 408 с.

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент. К.: Ника-Центр Эльга, 2001. -- 528 с.

7. Болт Гордон Дж. Практическое руководство по управлению сбытом. - М.: Экономика, 1999. - 271 с.

8. Валевич Р.П. Экономика торгового предприятия. - Мн..: Вышэйшая школа, 1996. - 348 с.

9. Ващекин Н. П. О системе маркетинговой информации // Маркетинг, 1999. № 1. С. 27-34.

10. Волков О. Экономика предприятия. Курс лекций. М: Инфра-М,2001-280с.

11. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. -- М.: Высш.шк.,2001-272с.

12. Гаєвська Л. Економіка підприємства. Навч.-метод.пос. Ірпінь: Акад. ДПС, 2001-145с.

13. Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятий // Финансы.- 1999. -№2.

14. Голубков Е.П. Маркетингові дослідження. Теорія і методологія. К.: АСК, 2000. -- 221 с.

15. Гребнев А.И. Экономика торгового предприятия. - М.: Экономика. 1997. - 314с.

16. Жиделева В. Экономика предприятия. Учебное пособие. М.: Инфра-М, 2000-133с.

17. Жмалев В.Г., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності.-- К.: Україна, 2000.-- 454 с.

18. Завьялов П. С. Конкуренция -- неотъемлемое свойство развитого рынка//Маркетинг. 1997. № 5. С. 3-14.

19. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия. М.: Инфра-М, 2000-358с.

20. Исследование рынка потребительских товаров: Практический маркетинг. Вып. 5. -- М.: НПО «Реклама, информация, маркетинг», 2000. - 348с.

21. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. носіб.- К.: МАУП, 2001. С 40-42.

1. Інструкція про облік роздрібного товарообороту і товарних запасів. Затверджено наказом Міністерства статистики України від 28.12.96 N 389.

23. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. -- Метод. посібник для самот. вивч. дисц. -- К: КНЕУ, 2000. -- 124 с.

24. Карпов В. Н. Управление маркетингом // Маркетинг. 1999. № 2. С. 29-42.

25. Коммерчески-посредническая деятельность на товарном рынке. -- Екатеринбург: РИФ «Солярис», 1999. - 294с.

26. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. -- СПб.: ПитерКом,1999. - 718с.

27. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. -М. : Прогресс, 2000 -- 736 с.

28. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001.- 387 с.

29. Мазаракі А.А., Лігоненко Л.О., Ушакова Н.М. Економіка торговельного підприємства. - К.: Хрещатик, 1999. - 800 с.

30. Николаева Т. И. Адаптация торговли к условиям рынка. -- Екатеринбург: УГЭУ, 1999. - 264с.

31. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум: Учеб. пособие для вузов. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 218с.

32. Панкратов Ф. Г., Серегина Т. К. Коммерческая деятельность: Учебник. -- М.: Информ. центр «Маркетинг», 2001. - 348с.

33. Пискунова Н. И. Исследование рынка: Учеб. пособие. -- М.: МГУ, 1997. - 382с.

34. Половцева Ф.П. Коммерческая деятельность: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 248с.

35. Попович П. Я. Економічний аналіз та аудит на підприємстві: Підручник. - Тернопіль, 1998.

36. Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Мн.: ООО «Новое знание», 2001. - 668 с.

37. Торговое дело: экономика, маркетинг, организация: Учебник / Под общ. ред. проф. Л.А. Брагина и проф. Т.П. Данько. -- М.:ИНФРА-М, 2004. - 560 с.

38. Фасоляк Н.Д. Управление производственными запасами. - М.; Экономика, 1998. - 271 с.

39. Шандезон Ш., Лансестр А. Методы продажи. -- М.: Прогресс-Универс, 1999. - 428 с.

40. Ткаченко Н.Б. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник. - К.: КДТЕУ, 2000. - 324 с.

41. Anderson N. H., Mahwar N. L. Empirical direction in design and analysis. - London: L. Erlbaum, 2001.

42. Bernays Edward. Public Relations. - Norman: University of Oklahoma Press, 1952.

43. Lee I. L. Publicity. - N.Y.: Industries, 1925.

44. Strategic Public Relations. Edited by Norman A. Hart/ First published 1995 by MACMILLAN PRESS LTD Houndmills, Basmgstoke, Hampshire RD21 2XS and London; Involving Citizens in Community Decision Making: A. Guidebook. James L. Creighton, Ph. D. Creighton & Creighton. Inc. Palo Alto, CA.

Размещено на Allbest.ru

...