Сприймання українцями національної айдентики, її представлення у дизайні товарів та вплив на споживчі уподобання

Размещено на http://allbest.ru

28

Сприймання українцями національної айдентики, її представлення у дизайні товарів та вплив на споживчі уподобання

Щерба О.І. к. соц. н., доцент



Анотація

У статті досліджено сприймання українцями візуальної айдентики України та її представлення у рекламуванні товарів, вироблених в Україні. Серед науковців, які у тій чи іншій мірі приділяли увагу дослідженню символів є такі вчені психологи, культурологи, філологи, етнологи, філософи та соціологи як З. Фройд, К. Г. Юнг, К. Леві-Строс, Х.-Г. Гадамер, Лосєв, Ю. Лотман, М. Вебер, П. Сорокін, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьє, Т. Парсонс, А. Шютц, Ільїн, Р Барт, В. Бурлачук, В. Жайворонок, О. Шульга, Г. Почепцов та ін. Усі вони розуміють важливість символа як способу передачі інформації та конструювання соціальної дійсності, проте недостатньо уваги приділяють вивченню його у сфері споживання.

Проведено власне емпіричне дослідження та доведено, що візуальна айдентика значно підвищує рівень ефективності реклами, впізнаваності в суспільстві і популярності товару, фірми, країни. Проранжовано українські національні символи за різними категоріями. Провалідовано виявлені символи шляхом аналізу товарів, дизайну та реклами. Наголошено на тому, що український виробник, згідно результатів нашого дослідження, часто зміг закріпитися на внутрішньому ринку, в тому числі і завдяки вдалому використанні українських національних символів. Вказано, що у багатьох випадках вибір символьного ряду виробниками співпадає з очікуваннями респондентів.

Виявлено ряд прикладів візуальної айдентики, де очікування респондентів не підтримувані відповідним використанням товаровиробниками. Проаналізовано символи, які українцями чітко ідентифікуються як національні, однак які цілком або вкрай рідко використовуються виробниками при рекламуванні своєї продукції. Зроблено висновок, що компанії, що виробляють товари в Україні, недостатньо використовують певні елементи української національної айдентики для підвищення ефективності комерційної реклами. А це, в свою чергу, не сприяє формуванню культурної та української національної ідентичності.

Ключові слова: український національний символ, візуальна айдентика, національний виробник, український споживач, українська національна ідентичність.



Abstract

Ukrainians' perception of national identics, its representation in goods design and influence on consumer preferences

The article examines the perception of Ukrainians of the visual identity of Ukraine and its presentation in the advertising of goods produced in Ukraine. Among the scholars who have to some extent paid attention to the study of symbols are such psychologists, culturologists, philologists, ethnologists, philosophers and sociologists as S. Freud, K.G. Jung, K. Levi-Strauss, H.-G. Gadamer, A. Losev, Y. Lotman, M. Weber, P Sorokin, J. Baudrillard, P. Bourdieu, T. Parsons, A. Schutz, W. Ilyin, R. Barth, V. Burlachuk, W. Lark, O. Shulga, G. Pocheptsov and others.

They all understand the importance of the symbol as a way of transmitting information and constructing social reality, but do not pay enough attention to the study of it in the field of consumption.

Having conducted our own empirical research, it is proved that visual identity significantly increases the level of advertising effectiveness, public recognition and popularity of the product, company, country.

Ukrainian national symbols have been ranked in the different categories. Identified symbols are validated through product analysis, design and advertising. It is emphasized that the Ukrainian manufacturer, according to the results of our study, was often able to gain a foothold in the domestic market, to some extent by the successful use of Ukrainian national symbols. It is stated that in many cases the choice of manufacturers coincides with the expectations of respondents.

A number of examples of visual identity have been identified, where the expectations of respondents are not supported by the appropriate use of producers. There were analyzed symbols, which Ukrainians clearly identify as national, but which are very rarely used by manufacturers when advertising their products. It is concluded that companies producing goods in Ukraine do not sufficiently use certain elements of the Ukrainian national identity to increase the effectiveness of commercial advertising. And this, in turn, does not contribute to the formation of cultural and Ukrainian national identity.

Key words: Ukrainian national symbol, visual identity, national producer, Ukrainian consumer, Ukrainian national identity.



Вступ

Одним із способів передачі інформації є візуалізація, яка вже давно має одне із найважливіших значень. Людина прагне візуалізувати інформацію практично у всіх сферах життєдіяльності. Найбільш динамічно ця тенденція представлена в рекламі, ужитковій графіці та ін.

Це зумовлено тим, що в рекламному повідомленні співвідношення між обсягом інформації і розміром повідомлення вкрай непропорційне. Іншими словами, в рамках невеликого рекламного повідомлення необхідно розмістити досить великий обсяг інформації.

З цим непростим завданням допомагає впоратися візуалізація інформації.

Окрім того, у візуального образу у порівнянні з вербальним текстом є ще ряд переваг - сприйняття образу відбувається набагато швидше, образ є зрозумілішим, а також образ передає більше емоцій.

Дана праця присвячена дослідженню сприймання українцями візуальної айден-тики України та її представлення у дизайні товарів, вироблених в Україні. Термін «айдентика» - це похідне слово від англійського «identity» - «ідентифікація», що і є основною функцією бренду.

Методологічною основою нашого дослідження виступає теорія соціальної взаємодії П. Сорокіна, на основі якої елементи айдентики розглядаються як провідники спілкування (символи інтеракції).

Провідники - це символи передачі реакцій між суб'єктами інтеракції (мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо) [1, с. 35].

Необхідно розрізняти, по-перше, фізичні та символічні провідники. Фізичні провідники - це ті, в яких природні характеристики носія використовуються для того, щоб змінити стан розуму і відкриті дії іншого. Символічні провідники впливають не стільки завдяки своїм фізичним властивостям, скільки завдяки символічним значенням, яке їм приписують [1, с. 42].

Основними провідниками взаємодії виступають:

- Звукові провідники.

- Світлові провідники і провідники кольору.

- Мімічні провідники. Третій клас провідників - мімічні або моторні - це також фізичні або символічні провідники. Суто фізичних дій самих по собі достатньо для того, щоб змінити стан свідомості або відкриту поведінку, якщо до них до того ж ще й приєднано значення, їхній вплив стає ще дієвішим [1, с. 65].

Отже, візуальна айдентика відноситься до третього класу мімічних провідників - символічних провідників, до яких приєднано значення. Для дослідження цього класу провідників вважаємо за необхідне звернутися до такої галузі наукового пізнання як семіотика.

Семіотика - наука, що вивчає будову і функціонування різних знакових (семіотичних) систем. З одного боку, семіотика визнана дослідниками як наукова дисципліна, з іншого ж боку, можна говорити про семіотичний метод дослідження різних галузей життєдіяльності людини.

Основоположником семіотики як загальної теорії знаків структур, вченим, який сформулював її принципи та ввів сам термін «семіотика», вважається Ч. С. Пірс. Цей дослідник розробив класифікацію семіотичних знаків, в якій існують три групи: індекси (знаки, що безпосередньо вказують на об'єкт), ікони, або іконічні знаки (тобто знаки з планом вираження, подібним до феномену зображуваної дійсності), і символи (знаки з планом вираження, що не співвідносяться з об'єктом, який позначається) [2].

Інший дослідник семіотики, американський філософ Ч. Морріс розрізняє семіотику як сукупність знаків (і науку про них) і процес, в якому дещо діє в якості знака, іншими словами, процес семіозису. Даний дослідник вперше пропонує використовувати поняття метазнаків, тобто знаків, які повідомляють про знаки. Також він говорить про те, що знаки, які вказують на один і той же об'єкт, не завжди одні й ті ж десигнати (понятійні сукупності). Не всі десигнати пов'язані з реальними об'єктами (денотатами). Морріс запропонував розділити вимірювання семіозису на семантику, тобто відношення знаків до їх об'єктів, прагматику - відношення знаків до їх споживачів, або інтерпретаторів, і синтактику - відношення знаків один до одного. Таким чином, в науці встановилася традиція аналізувати семіотичний знак за трьома напрямками: семантичному (досліджує співвідношення знака і зображуваного), прагматичному (досліджує взаємозв'язок «знак - його інтерпретатор») і синтаксичному (досліджує взаємозв'язок знаків між собою, зазвичай в знаковій системі) [2].

Серед науковців, які у тій чи іншій мірі приділяли увагу дослідженню символів є такі психологи, культурологи, філологи, етнологи, філософи та соціологи як З. Фройд, К. Г. Юнг, К. Леві-Строс, Х.-Г. Гадамер, А. Лосєв, Ю. Лотман, М. Вебер, П. Сорокін, Ж. Бодрійяр, П. Бур- дьє, Т. Парсонс, А. Шютц, В. Ільїн, Р Барт, В. Бурлачук, В. Жайворонок, О. Шульга, Г. Почепцов та ін. Усі вони розуміють важливість символа як способу передачі інформації та конструювання соціальної дійсності, проте недостатньо уваги приділяють вивченню його у сфері споживання.

За твердженням Л. А. Уайта [3, с. 151] усі культури (цивілізації) є символічними у своїй основі. Саме здатність продукувати символи наділяє культуру буттям, саме оперування символами дозволяє культурі відтворювати себе у часі. Без символів неможлива культура, без них людина залишається просто твариною, а не наділеною розумом і відчуттям істотою.

Показовим у цьому плані є приклад аналітики Ж. Бодріяра [4]. На відміну від поширених інтерпретацій символічного, що розуміють символічне як специфічний різновид знака, новаторський підхід Бодріяра полягав у спробі надати цьому поняттю соціально-критичного характеру. Для Бодріяра символ - зовсім не простий лінгвістичний знак, поряд із сигналом, алегорією чи ознакою. Для нього символічне - це певний спосіб зрозуміти сучасне суспільство, визначити його ціннісні характеристики. Згідно одного з найвідоміших рекламних практиків Д. Огілві [5]: «Кожне оголошення повинне розглядатися як внесок у складний символ, який і є образом марки, як довготерміновий внесок в репутацію марки. Яке це диво, коли рекламодавцю вдається зберегти яскравий, послідовний образ у своїй рекламі протягом багатьох років». Треба пояснити, чому ж саме символ є таким надзвичайно важливим. Дослідник Г Почепцов виокремлює три площини пояснення цієї проблеми [6, с. 81].

По-перше, символ полегшено проходить по комунікативних теренах будь- якого типу. Символ є спрощеним образом товару. Щоб уникнути небажаних ефектів, він має бути простішим, ніж об'єкт, який він репрезентує. Найефективнішим є той символ, який не є складним та швидко запам'ятовується. Нпр. в народній казці в результаті багатовікової усної передачі залишились лише ті елементи, які легко передаються іншому.

По-друге, символ повинен приваблювати, а це допомагає сформувати образ товару яскравим і конкретним. Він краще пояснює, якщо апелює до почуттів, швидко сприймається, коли зосереджується на певних рисах і яскраво подає одну або кілька характерних ознак товару. А це особливо важливо для реклами, перед якою стоїть завдання обійти фільтр неуваги, фільтр недовіри, закладений у кожній людині.

До людини сьогодні надходить настільки багато інформації, що людський мозок - через обмеженість його вмістимості і пам'яті - не в стані її обробити, тому здійснює багато спрощень і селекції [7]. Споживачі, як правило, з усіх сил захищаються від нових рекламних повідомлень. Тому малоймовірно, що вони якось по-особливому поставляться до якогось одного.

І по-третє. Символ має більше шансів закріпитися в довготривалій пам'яті. Індивіди не просто ковзають по ньому поглядом, а реагують і запам'ятовують.

Загальний висновок нашого аналізу, - завжди і всюди виграє символ. Але цей символ повинен включати вимоги обох сторін: яким його хочуть бачити люди і які об'єктивні можливості існують для цього у нашого об'єкта. Для виявлення національних символів, які є складовою частиною ефективності реклами, ми вдалися до методу опитування. Нами була зроблена спроба створення символьно-асоціативного аналога образу України за наступними категоріями: 1) колір, 2) музичний інструмент, 3) вид мистецтва, 4) їжа (страва), 5) казковий / мультиплікаційний герой, 6) тварина, 7) квітка, 8) іграшка, 9) птах, 10) дерево, І1) професія (рід занять), 12) виріб (продукція, товар), 13) позитивна подія (характеристика, явище), 14) негативна подія (характеристика, явище), 15) вид спорту.

Завдання дослідження: 1) шляхом опитування з відкритими запитаннями виявити ранжування символів у сприйнятті українцями за різними категоріями; 2) провалі- дувати виявлені символи шляхом аналізу товарів, дизайну та реклами.



Методика дослідження

Ми отримали відповіді від 308 респондентів (дві анкети класифіковані як зіпсовані). Це українці, що проживають на території України (були також респонденти, які проживають на тимчасово окупованих територіях). Вік та освіта реципієнтів не попадав під обмеження. Однак, були обмеження стосовно фаху та сфери діяльності, у якій працює потенційний опитуваний: не було респондентів серед соціологів, маркетологів, працівників рекламної галузі та сфери PR. Вибірка квотна, репрезентативна. Дослідження проводилося за допомогою соціальних мереж, комбіновано: з платним просуванням та використовуючи метод «снігової кулі». Часові рамки вересень-жовтень 2021 р. До уваги учасників дослідження був запропонований опитувальний лист, що містить в собі такі основні запитання:

1. Який колір, на Ваш погляд, мав би бути переважаючим при рекламуванні України у світі?

2. З яким, на Ваш погляд, музичним інструментом могла б асоціюватися Україна у світі?

3. Як Ви вважаєте, яким видом мистецтва Україна могла б найпозитивніше бути представлена у світі?

4. Яка їжа (страва), на Вашу думку, є символом Україну?

5. Як Ви вважаєте, який казковий або мультиплікаційний герой міг би асоціюватися з Україною у світі?

6. Яка тварина, на Вашу думку, могла б найбільше асоціюватися з Україною у світі?

7. Яка квітка, на Ваш погляд, є символом України?

8. Як Ви вважаєте, яка іграшка найбільше асоціювалася б з Україною у світі?

9. Який птах, на Ваш погляд, міг би символізувати Україну?

10. Яке дерево, на Вашу думку, могло б асоціюватися з Україною у світі?

11. Як Ви вважаєте, яка професія (рід занять) асоціюється з українцями у світі?

12. Який виріб (продукція, товар), на Ваш погляд, асоціюється з Україною у світі?

13. Яка позитивна подія (характеристика, явище), на Вашу думку, асоціюється з Україною у світі?

14. Яка негативна подія (характеристика, явище), на Ваш погляд, асоціюється з Україною у світі?

15. Як Ви вважаєте, який вид спорту асоціюється з Україною у світі?

У паспортичці були запитання щодо статі, віку, освіти, місця проживання та матеріального стану респондента.

Усі основні запитання були подані як відкриті. Річ у тім, що попередні дослідження автора не показали чіткої картини бачення, у які саме рамки можна «вкласти» погляди українців і, відповідно, які варіанти відповіді ми б могли подати.

Також було бажання ні в якому випадку не підштовхувати респондентів думати у певному напрямку.

Важливими були власні думки опитуваних, не важливо, чи були вони спонтанними чи респондентам доводилося тратити деякий час, щоб визначитися із вибором.

Окрім того, оскільки подібного дослідження в Україні до цього часу не проводилося, очікувалось отримати дуже несподівані варіанти відповідей, що і підтвердилося, коли ми отримали результати дослідження.

У першопочатковій версії анкети у кінці кожного заптання було додано запитання «Чому?». Але після пілотного дослідження було прийнято рішення забрати це запитання з кількох причин.

По-перше, це питання більше до експертів (етнологів, етнографів, маркетологів, PR-працівників) та дослідників науковців, зокрема соціологів.

Респонденти ж часто не задумуються над причинами свого вибору і їм його важко пояснити.

По-друге, додаткове запитання змусило б багатьох респондентів відмовитися від заповнення анкети через надмірні витрати часу.

Також свідомо у запитаннях не було розділено на «теперішній» та «бажаний» стан символічної дійсності України. Такі уточнення і деталізація, цілком ймовірно, будуть зроблені у наступних наших, тепер вже експертних дослідженнях.

Анкета була сконструйована таким чином, що респонденти були зобов'язані відповісти на усі запитання (або принаймні заповнити хоч прочерком), бо інакше анкету з відповідями неможливо було відправити. І мусимо відзначити, що прочерків та відповідей «не знаю», «важко відповісти» та «немає такого» було вкрай мало, менше 0,5 % і стосувалися такі відповіді тільки декількох запитань.

Формулювання запитання передбачало один варіант відповіді, але респонденти могли писати їх скільки завгодно. Тому часто сума варіантів відповідей є більшою за кількість респондентів. Це додаткова можливість, при такій існуючій потребі, написати респонденту усі свої думки. Також питання не обтяжувалися додатковими уточненнями (нпр. «вкажіть, будь ласка, лише один варіант», або «лише три найбільш значимі для Вас варіанти»). Це ускладнення заповнювання анкети для респондентів, які і так це роблять на добровільній безоплатній основі.

Оскільки відповіді на відкриті запитання, у переважній більшості, містять надто велику емоційну складову, аналізуючи результати дослідження, у тексті подаються ряд цитат респондентів (зокрема, найбільш маркові відповіді подаються як епіграф до кожного окремого параграфа). Також усі відповіді подаються так, як було вказано в анкеті.



Результати дослідження

1. Кольори. «Якщо враховувати маркетинг та психологію людського ока, напевно ідеально підійдуть відтінки зелено-подібних (не салатовий) або темно-червоних кольорів» (чол., 26-35 р., в/о, Сімферополь, Кримська область (будь ласка так і запишіть), зараз Київ).

У зв'язку із світовою епідемією Ковід-19 більшість європейських країн закрили доступ для туристів.

Оскільки Україна цього не зробила, то ми стали новим ринком для ряду арабських країн. Для них ми є приваблива країна і основною перевагою та характерною особливістю України для арабських держав є вже сформований та постійно рекламований у них образ «зеленої країни».

Через надто високі ціни, шопінг у нас для них не актуальний (навіть після повернення податку на додану вартість, ціни для них у нас вищі, ніж у їхніх державах).

Не цікавить їх також наша історія та культура. А от сквери, парки, ліси, Карпати, поряд із зеленню водойми є для них особливо привабливими. У них вони бачать мету свого візиту і єдиний спосіб відпочинку.

Цю специфіку сприймання України іншими державами вдало використовують у країні. Державне агентство розвитку туризму (ДАРТ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі туризму та курортів України) використовує зелений колір для промоції нашої держави. символ дизайн реклама айденика

У його проекті #Мандруй Україною (проект спрямований на популяризацію внутрішнього туризму серед українців) на рекламному постері близько 90 % зображеного - різні відтінки зеленого (див. рис. 1) [8]. Така ж ситуація і з промоційним роликом, на заставці якого 70 % зелені (див. рис. 2) [8].



Рис. 1.

Рис. 2.

Підтверджують важливість зеленого кольору в етнокультурному житті українців і дослідження етнологів. Так, дослідник В. Жайворонок у своєму довіднику «Знаки української етнокультури» так трактує етнокультурний підтекст зеленого кольору в народній мові: «зелений - колір, що в українському народному світосприйманні набув символіки надії (зеленая рута, зелений луг, зелена діброва, зелена трава-мурава, зелен сад-виноград, зеленеє жито), бо здавна пов'язується з весною і зеленими нивами, що мають дати врожай; водночас символізує молодість («Ой піду я, молоденька, зеленою долиною», «Ой ти, козаче, зелений барвінку!»); надія й молодість пов'язуються з радощами, веселістю: «Серце моє кам'яноє, коли будеш веселоє? Тоді будеш веселіти, як буде лист зеленіти?»; ту саму символіку має й зелене вино: «Зеленеє вино на потішення» [9, с. 242].

Інший тренд, який пробують застосувати, - це використання синьо-жовтих кольорів у промоції України (див. рис. 3) [10].

Рис. 3.

Якщо подивитися трішки в історію, то і у надзвичайно популярній пісні поляків (яка також є і українською мовою) «Hej, sokoty» головний герой постійно «t^sknie za swojq zielon^ Ukraine» і закликає соколів по дорозі «omijajcie gory, lasy, doty», які, очевидно також є усі зеленими.

Отже, не зважаючи на те, що 92 % респондентів серед кольорів, які мали б рекламувати Україну у світі, обрали кольори державного прапора або один із його кольорів (варіанти - синій, жовтий, блакитний, жовто-блакитний, жовтий сопф (ймовірно, сапфір), голубий, сонячний, національні, кольори нашого прапору, звичайно, синьо-жовтий, жовтий сонячний, гарячо-жовтий, жовтий-золотий, жовтогарячий, Кольори Державного Прапора), 11 % однак назвали або самостійно, або поряд з іншими, колір зелений (варіанти - 9 % вказали зелений, 1 відповідь - темно-зелений, 1 - синій, жовтий і трошки зеленого-життєвого, 1 - зелений з жовтим). Показовими є відповіді «жовто-блакитний при зливанні утворює ЗЕЛЕНИЙ» (чол., 56-65 р., освіта середня спеціальна, Київ, Рівне) та «зелений поки увесь ліс не спиляли» (жін., 56-65 р., в/о, Львів).

Серед інших кольорів, вказаних опитуваними, були червоно-чорний (варіант чорно-червоний) - 2 %, оранжевий, чорний, червоний, білий - по 1 %, по одному разу вказувався малиновий та орнамент вишивки.

Отже, як ми бачимо, рекламування України як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку співпадає із баченням, яку кольорову гаму слід використовувати при створенні рекламного бренду нашої держави.

Щодо використання прапора для рекламування товарів виробників, то це не дозволяється на законодавчому рівні. Згідно Закону України «Про рекламу» (розділ ІІ, стаття 8, пункт 6), у рекламі забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності [11].

2. Музичний інструмент. «Без сумніву, бандура» (чол., 56-65 р., в/о, Харків).

Попри те, що музика та спів займають одне із центральних місць серед різновидів мистецтв (див. параграф 3), якими може похвалитися Україна у світі, музичних інструментів вказано вкрай мало. Можливо, це пов'язаною із чіткою ідентифікацією щодо українськості обраного символу, оскільки більшість вказали по одному варіанті.

Безапеляційним лідером цілком передбачувано є бандура (варіанти відповідей: Бандура Харківська!, Старосвітська бандура). її вказали 64 % респондентів.

Страх виглядати не сучасно, не модно просто викрикає з кожного рекламного тексту / журналістської публікації / інтерв'ю / псевдоредакторської статті: «Бандура може звучати сучасно». «Бандура нас ще здивує». «Сидить сивий дядько з бандурою і тужить за батьківщиною, тужить ненькою Україною» - такий стереотип ностальгії, кажуть фахівці, був і є щодо бандури, яка в усьому світі є звуковим талісманом українців, які живуть поза межами України». Майже у кожній публікації автори виправдовуються, що повинні вести розмову про такий архаїчний інструмент як бандура.

Однак, відомі бандуристи іншої думки. Ось деякі з них. Ярослав Джусь: «Бандура пасує кожному». «У мене виняткове щастя, що мені вдалося бандуру зробити своїм життям», - каже Юліан Китастий. Дмитро Губ'як: «Бандура може все!».

І, як бачимо, у наших респондентів немає якогось несприйняття даного музичного інструменту, а навпаки українці пишаються ним (опитувані часто у відповідях додавали «без сумніву», «звичайно», декілька знаків окликів, а також усмішок). Потрібно було б дослідити це питання глибше із експертами, як так сталося, що ЗМІ постійно подає інформацію, яка за емоційним забарвленням не відповідає думкам українців.

Другою йде 29. «Кобза, але треба осучаснити» (чол., 46-55 р., в/о, Київ) - 17 %. Ось тут, як ми бачимо, є принаймні одна відповідь-запит на осучаснення цього, мабуть, найдавнішого українського національного музичного інструменту. Цікаво, що переважна більшість респондентів, які обрали кобзу, проживають у Києві, Київські області чи у Центральній Україні. Хоча історично кобза та загалом кобзарі були популярними на всій території Східної України, найбільше пам'ятають та ідентифікують її все-таки в Центральній.

По 12 % отримали Сопілка та Трембіта. Цимбали та скрипка - по 4 %, ліра - 2 %, флейта - 1 %. По одному згадуванні мають дуда, бугай, мандаліна, труба, домбра, гуслі, щось із традиційних дерев'яних духових інструментів, арфа, саксофон, електробандура; з кобзою, хоча в Україні народом використовувалися всі Європейські інструменти; струнний інструмент, на якому грають на колінах).

Варто зазначити, що виробники не надто активно реагують на таку популярність питомо наших музичних інструментів.

Окрім бандури як музичного інструменту, виробники нам пропонують однойменні фігурний настінний плакат із зображенням по центрі з бандурою, обкручену синьо-жовтою стрічкою, з голубим метеликом, заквітчана маками, колосками пшениці, волошками, ромашками, китицями калини та соняхом. Була виготовлена пам'ятна монета з недорогоцінного металу (номіналом 5 гривень, 2003 р.).

Також можна придбати декоративну підставку під пляшку (зроблена з буку у формі бандури). Існує набір для алкоголю Бандура 1,5 л і 6 келишків (з кераміки).

Назву «трембіта» також деякою мірою підприємці експлуатують. Існують однойменні магазини (також інтернет магазини) музичних інструментів, готелі, ресторани, бази відпочинку, оздоровчі комплекси, фабрика з виробництва музичних інструментів.

А от щодо інших музичних інструментів, нпр. кобзи чи сопілки, то і взагалі українські товаровиробники не використовують дані образи у назвах / зображенні на своїх товарах.

Покажемо теоретичну обгрунтованість такої популярності бандури у працях науковців. Так, д. мистц. В. Дутчак зазначає, що «бандурне мистецтво було і залишається рівноцінним чинником формування багатогранної української музичної культури, невід'ємними складниками якої є духовні й матеріальні досягнення материкової та діаспорної України. У період ХХ - початку ХХІ ст. на ґрунті тяглості національних ідейно-естетичних позицій і традицій народно-інструментального музикування була сформована сукупна мистецька концепція, що визначила однозначну сутність бандурного мистецтва у світі як репрезентанта саме української музики, інструментарію, виконавських форм» [12, с. 107].

Популярною, але малообгрунтованою існує також думка, що бандура не виникла у нас в Україні, а з професійними музикантами прийшла до нас з Англії, через Італію та Польщу, а вже потім стала у нас народним інструментом.

Цю гіпотезу заперечує відомий музикант, дослідник, етнограф, педагог та бандурист Гнат Хоткевич. Опрацювавши і перевіривши багато достовірних джерел, він дійшов висновку, що кобза - це старовинний інструмент, який має аналоги майже у всіх народів (від древніх єгиптян та ассірійців до народностей островів Тихого океану). У своїй праці «Музичні інструменти українського народу» Г Хоткевич аргументовано стверджує: «Кобза-бандура, це чисто український винахід. Ніде і ні в кого українці цього інструмента не позичали, а створили для себе самі» [13, с. 21].

Окрім того, що бандура - український народний інструмент, на даний час вона вже має усі ознаки академічного музичного інструменту. Як зазначає інший дослідник бандури Турко Н. «утвердження академізму в професійній бандурі спонукало майстрів до ряду реконструкцій інструменту». Власне ці зміни призвели до того, що дозволило бандурі перетворитися, як далі зазначає дослідник, «в довершений інструмент ХХІ століття, який вийшов на один щабель з найбільш досконалими академічними концертними інструментами» [14, с. 209].

3. Вид мистецтва. 143. «Народний поліфонічний спів ми створили» (жін., 56-65 р., є науковий ступінь /вчене звання, Київ).

Беззаперечним лідером серед видів мистецтв ми отримали музику. її назвало (або як єдину, або серед інших) 53 % опитаних. Респонденти називали даний вид мистецтва по-різному: 22 % - музикою, 13 % - співом, 8 % - пісні, по 2 % - хоровим співом та вокалом, по одному варіанті зазначили як етноспів, хорові капели, народні співи, етномузика, українські пісні, класична музика, народні пісні, вокальне мистецтво, співацтво, опера, Леонтович, Поплавський (останній з негативною конотацією).

Дуже показовою тут є така відповідь респондента: 9. «Непогано виходить презентувати етномузичну складову нашої культури» (чол., 18-25 р., освіта неповна вища, Маріуполь). Відповідь, отримана з такого міста і ще й від чоловіка юного віку, вселяє впевнений оптимізм щодо сьогодення та майбутнього нашої держави.

На друге місце несподівано вийшло декоративно-прикладне мистецтво - 27 %. Серед нього - 17 % отримала вишивка (варіанти - вишивання, вишиванка, художня вишивка, вишивка хрестиком, вишивка), 3 % - писанка (писанкарство), 2 % - прикладне мистецтво, по 1 % - ткацтво та петриківський розпис, по одному згадуванні - розпис, плетіння з лози, народне прикладне мистецтво, витинанка.

Третім за репрезентабельністю видом мистецтва, згідно наших респондентів, в українців виявилося образотворче - 26 %. Серед варіантів - це живопис (8 %), художнє мистецтво (4 %), малювання (4 %), образотворче мистецтво (3 %), по 1 % - малярство, малюнки Приймаченко, Іван Марчук (одного разу вказаний як Євген). Один варіант відповіді отримали - книжкова ілюстрація, художні картини, малюнок, мальописи, Малевич, Катерина Білокур, графіка, роботи Антоніни Денисюк.

Даний вид мистецтва, як і попередній, вдало описує така відповідь: «Образотворчим. Художнім. Євген Марчук, Малевич. Петриківський розпис, хоч я його особисто не перетравлюю. Зважаючи також на мелодійність мови, то вокалом. Які слова не поклади на музику - все буде в рифму, навіть, якщо співає Поплавський» (чол., 26-35 р., в/о, Київська область).

Доволі багато голосів набрало хореографічне мистецтво - 16 % (танці, танець, танок - 7 %, народний танець - 2 %, бойовий гопак - 2 %, гопак - 2 %, хореографія - 1 %, українські танці, класична хореографія, народна хореографія). Цікавим є зауваження респондента 19б. «Бойовий гопак - це бойове мистецтво» (чол., 36-45 р., в/о, Вінниця). Це правильне визначення і, оскільки одним із напрямків розвитку бойового гопака є фольклорно-мистецький, ми його включаємо до цього виду мистецтв.

Досить популярним також є гончарство - 8 % (вказали як гончарство - 4 %, кераміка - 2 %, по одному варіанті - глиняний посуд, глинярство, Гавареччина).

Щодо інших видів мистецтв, то це художня література - 5 % (література - 2 %, поезія - 2 %, проза, співуча література), кіно - 3 %, театр (1 %), різьба (1 %), по одному згадуванні - вироби з дерева, фото, мозаїка, фольклор, народні мистецтва, рукоділля, ліжники гуцульські. Звичайно, невтішною є ситуація з вищезгаданими мистецтвами, особливо з літературою та кіно.

Маючи беззаперечні світові шедеври, їхня відомість світу є вкрай низькою. І дещо дивною є ситуація з різьбою, - колись дуже важливою нашою сферою діяльності, на сьогодення, можливо, не надто популярною.

Цілком передбачувано, що жодного згадування не було отримано щодо архітектури та скульптури. Тому є пояснення, - серед архітектурних творів мистецтва ми можемо пишатися хіба що сакральною дерев'яною архітектурою. А серед скульптури, то похвалитися взагалі майже нічим.

Теоретичним підгрунтям важливості українського музичного мистецтва, особливо народного співу, серед усіх видів мистецтв ми знаходимо у працях визначних українських класиків музикознавців. Це насамперед розділ «Музика» Василя Барвінського у ґрунтовній праці, створеній видатними українськими вченими й мистецтвознавцями «Історія української культури» за редакцією Івана Крип'якевича (1937 р.) [15]. Тут йдеться і про українську народну музику, церковний спів, світську музику, початки національного напрямку в музиці, сучасну музику Галичини та Наддніпрянщини, роль Миколи Лисенка та відомих музичних виконавців.

Надзвичайно цінними є також наукові дослідження Климента Квітки, Миколи Лисенка, Філарета Колесси та Станіслава Людкевича. Спільним у їхніх працях є наголос на важливості появи кобзарства та лірництва ще у часи Козаччини, що започаткувало становлення українського музикознавства. їхні дослідницькі праці розкривають нам давні традиції кобзарського музичного мистецтва, а також знайомлять з особливостями народного виконання та визначними українськими співцями.

Як зазначає Жадько В., «грунтовні дослідження фольклористів минулих століть та наших сучасників переконують, що саме з козацької доби музичний народний спів став професійним мистецтвом; почали з'являтися форми передачі народнопісенної традиції в колективному та індивідуальному напрямках» [16, с. 188].

Поліфонічний народний спів, про який згадували респонденти у нашому дослідженні, також є важливою сферою дослідження серед українських музикознавців. Однією з перших наукових праць, написаних і виданих з цієї тематики, є дослідження Мирослава Антоновича, який виступав із доповіддю на Міжнародному конгресі музикологів, який відбувся в Утрехті 1952 р.

Під назвою «Багатоголосся в українських народних піснях» його доповідь було надруковано у «KongressBericht» того ж року [17].

У. Граб, грунтовно проаналізувавши доповідь М. Антоновича, та на матеріалі епістолярію Антоновича, у своїй публікації [18, с. 46] зазначає, що «це невелике дослідження, у якому на матеріалі народних пісень розглянуто найтиповіші види співзвуч, що виникають при мелодичному розходженні голосів і складають їх гармонічну основу, та деякі види каденцій, які М. Антонович вважав найхарактернішими елементами народного багатоголосся.

У цій праці немає ширших узагальнених висновків, основне її завдання М. Антонович сформулював на початку - звернути увагу на проблему багатоголосся в українських народних піснях та назрілу потребу його комплексного дослідження. У примітках він висловив щиру подяку двом українським музикознавцям Василеві Витвицькому та Павлу Маценку за «обмін думками в листуванні» та надані музичні приклади».

Наприкінці дослідниця У. Граб зауважує, що «праця М. Антоновича «озвучила» у прямому і переносному значенні проблему системного вивчення українського народного багатоголосся, необхідності її теоретичного осмислення і викликала зацікавлення в західному науковому світі до української музичної культури. Важливо, що ця праця, як зрештою, вся наукова діяльність українських музикологів в еміграції, стала можливою лише завдяки взаємній допомозі і тісній співпраці» [18, с. 54]. Наукові спостереження М. Антоновича згодом знайшли своє підтвердження і подальший розвиток у праці Леопольда Ященка «Українське народне багатоголосся» (1962).

Вишивка, яку наші респонденти поставили на друге місце за популярністю, в Україні вивчалася всебічно і повно. Серед найцінніших сучасних досліджень ми можемо виокремити працю «Історія української вишивки» дослідниці Кара-Васильєвої Т. [19]. У монографії якісно висвітлено основні етапи розвитку української вишивки від часів її зародження до сьогодення, розкрито роль і місце цього виду декоративного мистецтва в оформленні одягу, житла, у використанні в храмових інтер'єрах, під час різноманітних свят і народних обрядів.

Оскільки наші респонденти неодноразово згадували також і вишитий рушник, то не можемо оминути фундаментальної праці Орел Л. Українські рушники: історико-культурологічне дослідження [20]. Книга розповідає про історію та технологію виготовлення українського рушника, його місце в культурі і побуті українців. Значна увага приділена сировині та технології виготовлення полотна.

Найбільше місця відведено рушникові як хатній прикрасі та його ролі у весільному обряді. Розкрито функцію рушника у хліборобських обрядах, будівництві хати, хрестин тощо. Визначено також типи рушників за історико-етнографічним районуванням України.

Як зазначає Л. Орел у своїй праці: «Одним із життєдайних джерел духовності українців є народна вишивка. Вона відображення певного світогляду, віри у надприродні сили, знань, вмінь, надбань, звичаїв, і традицій наших пращурів, рівня їх культурного розвитку, високої майстерності та любові до прекрасного» [20].

Ще одна вартісна праця, на яку слід звернути увагу, це монографія Булгакової-Ситник Л. «Подільська народна вишивка: етнографічний аспект» [21]. У даній праці вперше досліджено подільську вишивку у генетичному взаємозв'язку матеріалу і техніки вишивання, топографії вишивки та крою виробів, окремих мотивів і стилістичних особливостей орнаменту.

Визначено й охарактеризовано типи подільської вишивки, їх специфічні ознаки та спільні національні риси у контексті традиційної української вишивки.

Широку популярність у світі мають також наші художники, як минулого століття (Т. Приймаченко, К. Білокур), так і сучасності (І. Марчук, А. Криволап, О. Гнилиць- кий, М. Мамсиков, В. Сидоренко, О. Мась, О. Голосій та ін.). їхня творчість вивчається науковцями, а роботи сучасників продаються на найбільших світових аукціонах.

4. Їжа (страва). «Борщ, на жаль» (чол., 56-65 р., в/о, Київ).

Тотальну домінацію, як і передбачалося, отримав «борщ». Його вказали 77 % опитаних. А винесеною цитатою нам хотілося продемонструвати жаль з приводу того, що таке багатство української кухні на широкий загал зводиться майже виключно до борщу. Та й борщ наш, дуже часто закордоном подається як просто «червоний» або «український». Ці прикметники натякають, що борщів ж в світі є багато, а наш - це просто один з його рецептів. Це гарно ілюструє наступна відповідь:

«Вареники. Полтава, галушки. Я ніде у світі не зустрічав такого різномаїття вареників. Ковбаси. Кров'янка. І яка ж українська кухня без борщу. Його можна скуштувати виключно в Україні. Та й різновидів його доволі багато саме в Україні. Наприклад, в районі азовського моря борщ варять із кільки в томаті. Ви знали про такий цікавий факт? А зелений борщ? Ото ж бо і воно» (чол., 26-35 р., в/о, Київська область. Одразу за окружною. 4 км і я в городі).

Таку велика увага наших опитуваних до борщу ми ще можемо також пояснити і нещодавнім скандалом із спробою «привласнення» собі даної страви РФ. Преса і українці гучно на це відреагували. А наша перша тенісна ракетка країни, на даний час четверта у світовому рейтингу WTA, Еліна Світоліна напередодні Дня Незалежності виставила своє фото у соціальних мережах із Чиказького українського ресторану із тарілкою борщу і написом: «Borshch runs in my veins».

Національна українська кухня також стає елементом гастрономічного туризму в Україні.

Так, для розкриття усього багатства українського борщу на всій території України проводять національні фестивалі борщу, міської та вуличної їжі. Найпопулярніші та наймасовіші з них:

1) Всеукраїнський фестиваль борщу (с. Правилівка, Оратівський р-н, Вінницька обл.);

2) Борщ-фест (с. Чубинське, Київська обл.);

3) «Борщ'їв» (м. Борщів, Тернопільська восени обл.);

4) «Варись, варись, борщику!» (с. Городище, Чернігівська обл.);

5) Міжнародний гастрономічний фести- валь-квест «Борщик у глиняному горщику» (с. Опішня, Полтавська обл.).

На другому місці - «вареники» із 36 % згадування.

Популярними в Україні також є гастро- тури борошяних страв. Серед них найцікавішими для нас є фестивалі вареників:

1) Всеукраїнський фестиваль варен- ків (гірськолижний курорт «Буковель», м. Яремче, Закарпатська обл.);

2) «Вареник і капусняк-fest» (м. Збараж, Тернопільська обл.);

3) Конкурс-фестиваль «їжте, люди, вареники, і живіть у мирі!» (с. Стодульці, Жмеринський р-н, Вінницька обл.);

4) Фестиваль вареників «Varenyk Fest» (м. Ковентрі, Великобританія, організатор - українська громада Ковентрі).

Серед інших - 17 % голосів отримало «сало».

Пампушки, пампухи та галушки (інколи вказані з прикметником «полтавські») отримали по 3 %, голубці, деруни, хліб та кутя по 2 %, пироги зі сиром, куліш, вареники з вишнями та паляниця - по 1 %.

Решта варіантів отримали по одному згадуванні - ковбаси, кров'янка, яворівський пиріг, яворівський пиріг з мачанкою, пісний борщ на крашених буряках, холодець, млинці, морквяна страва, медовуха, пироги з картоплею, сирник, маківник, мед, картопля по уланівськи, пироги з маком, пампушки з часником, пампушки з цибулею, пампухи (солоні і солодкі).

Погляньмо тепер на наукові розвідки вчених, котрі досліджували українську гастрономічну культуру.

Аналізуючи праці культурологів та соціологів культури ми бачимо, що останніми роками постає проблема розмежування різних кодів культури. Останні дослідження свідчать про значне зацікавлення так званим гастрономічним (харчовим, кулінарним) кодом. Українську гастрономічну культуру як соціальний феномен досліджує вчений Ніколенко В. В. Дослідниця Плюта О. П. вивчає українську кухню як феномен побутової культури, досліджує феномени українського гастрономічного коду, гастрономічної культури та національної кухні.

Оскільки кулінарія є однією з найбільш значущих для людини сфер діяльності, а також невід'ємним складником національної культури, то вивчення харчового коду, вирізнення гастрономічної лексики стало також і справжнім лінгвокультурним феноменом. Українці відомі своїми звичаями, традиціями, особливими обрядовими стравами, які широко представлені у фразеології.

Феномен етнокодів української культури у фразеології української мови представлено у працях таких дослідників, як Селіванова О. С. та Савченко Л. В. Вчена Шарманова Н. М. вивчає коди культури та іх репрезентацію в усталених словесних ком- пексах (філологічний аспект).

5. Казковий/мультиплікаційний герой. 92. «важко сказати казки давно не читаю. такий маленький був спритний хитрий що всіх обдурив забула імя» (жін., 56-65 р., в/о, Львів).

Головний наш герой серед думок респондентів виявився Котигорошко із однойменної української народної казки. Його одноособово, або поряд з іншими героями обрали 45 % наших респондентів. Котигорошко - хлопчик, який народився з горошини та визволив своїх братів та сестру з полону змія, володів надприродною силою і є в українському фольклорі одним з образів переможця над лихом, хворобами та негараздами. В образі Котигорошка втілені такі риси українців, як надприродня сила, стійкість у боротьбі проти ворогів, вірність та кмітливість.

Слід зазначити, що український ринок надзвичайно вдало підхопив цей образ і втілив його у різноманітній продукції. Видано чимало книжечок з казкою, з наліпками, розмальовки, аудіокниги, збірки дитячих пісень. Його образ використовували українські письменники: Іван Котигорошко - герой оповідання Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», Вишнеслав Котигорошко - головний герой фантастичного роману Василя Кожелянка «Котигорошко» (2000 р.), Галина Римар за мотивами казки написала свій варіант - «Легенда про сучасного Котигорошка». Створена також перша українська народна казка для iPad (інтерактивна дитяча книга Котигорошко, видавництва KievSeaPirates, 2014 р.). Знято 3 мультфільми (один з них багатосерійний): «Котигорошко» (1970 р., Київнаукфільм, випущений із тифлокоментарем), «Чарівний горох» (2008 р., Укранімафільм), та 4 серії «Пригоди Котигорошка та його друзів» (20і3 р., Укранімафільм). Анатолій Шиян написав однойменну п'єсу (музична казка є в регулярному репертуарі Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г Шевченка). Встановлені пам'ятники Котигорошку, - у Києві та Білгород-Дністровському Одеської області (у 2012 р. постраждав від вандалів, на сьогодні відновлений).

Окрім втілення образу у художній діяльності, він також перенесений і у торгівлю: однойменні марка печива, фіточай дитячий з чорницею, феєрвейк (салют на 16 пострілів), поштова марка (2004 р.), молотковий подрібнювач, турагенство «Котигорошко - клуб мандрівників», дитячий торт «Булава Котигорошка», солодка кондитерська прикраса для декорування поверхні кондитерських виробів «Котигорошко зі змієм», намальований принтом на футболках, металевий магніт, односпальне ліжко, фіт- нес-клуб (до речі, у Львові), поліетиленові пакети (фасовочні пакети для харчових продуктів), авторські керамічні статуетки, іграшка (на ній герой разом із футбольним м'ячем), спортивно-розвиваючий дитячий ігровий комплекс для вулиці з гіркою, фірма із прокату карнавальних костюмів, текстильна лялька, цукерки (із нашим героєм на упакуванні, проте із дещо зміненою назвою «Котигорішок», оскільки сам цукерок, очевидно, що не з горохом, а з горішками), є навіть однойменний суп із доступним рецептом для приготування. У Дніпрі на День Незалежності проходить щорічна дитяча спортивно-патріотична гра «Котигорошко».

Автор проаналізувала усі існуючі плакати, оголошення, вивіски, упаковки, рекламні постери та обкладинки книжкової продукції, пов'язані із Котигорошком.

Згідно з аналізом, бачимо, що у зображенні самого героя маємо різнобарв'я варіантів. Оскільки у казці мало уваги приділялося зовнішньому вигляду героя, його зображуюють як завгодно. Спільним для образу є лише яскраво жовте волосся (лише у трьох випадках воно коричневе, у одному червоне, у одному зелене), коротка стрижка та булава у руці (лише у трьох випадках він без неї). Котигорошко переважно яскраво блакитноокий, на решту зображеннях - кароокий. У більшості варіантах наш об'єкт вивчення посміхається, рідко насуплений, у решта випадках - має зосереджений вигляд, що повинно означати сконцентрованість на боротьбі зі змієм (злом).

У чверті зображених на голові є шапка, різна за формою (козацька, пастуша, у формі бриля, турецький ковпак) та кольором (коричнева, чорна, темночер- вона, зелено-коричнева, коричнево-червона, коричнево-жовта, сіра, жовта, чорно-червона, сіро-червона, зелено-жовта, сіро-коричнева, зелено-червона). Сорочка у героя переважно вишита, хоча є і однотонна (біла, жовта, сіра, голуба, зелена). Поверх сорочки часто одягнений вишитий кептарик, інші варіанти - синій у зелені квіточки або коричневий плащ, червона або зелена накидка. Підперезаний герой переважно поясом червоного, коричневого, фіолетового, зеленого, жовтого, біло-червоного, синього та блакитного кольорів, декілька разів простим чорним шнурком. Штани у нашого героя переважно козацькі шаровари усіх ймовірних кольорів (червоні, зелені, коричневі, сині, сірі, фіолетові). На двох об'єктах ужиткової графіки наш герой босий, у переважній більшості взутий у чоботи (червоні, вишневі, коричневі, чорні, жовті, зелено-коричневі), одного разу у чорні мешти із надто гострими кінцями, раз у щось схоже на валянки, хоча і червоні.

Щодо спортивної статури, то у більшості випадків Котигорошко - простий маленький хлопчик, у інших - дорослий молодий чоловік могутньої спортивної тілобудови.

Булава має різні форми, величину та колір (сіра, жовта, коричнева, зелена, біла, жовто-коричнева, синьо-коричнева, сіро-жовта, сіро-коричнева), різною є кількість, величина та гострота голок-шипів. У рекламному зображенні туристичної фірми булава зображена як земна куля, але з шипами.

Надзвичайно велика кількість додаткових героїв та елементів, розташованих разом із Котигорошком. Це такі як змій, дракон, триголовий дракон, гриф, стручок зеленого або жовтого горошку, зелений стручок від горошку у формі човна (у ньому сидить наш герой), футбольний м'яч (на іграшці), калина та дуб (два найяскравіше ідентифіковані дерева як українські національні символи, див. параграф 10), неідентифіковані дерева та квіти, тополя, зелена трава, колоски пшениці, біла хатинка під солом'яною стріхою, сонце, блакитне небо, білі хмаринки, корівка (один із основних символів України серед тварин, див. параграф 6), соняхи та мальви (два найяскравіших українських національних символи серед квітів, див. параграф 7), ялинки, тополі, перелаз, перевернені глечики на перелазі, глечик з варениками (герой їх їсть) (вареники - другий за популярністю символ серед страв в Україні, див. параграф 4), дерев'яна хатка під солом'яною стріхою із довгими дерев'яними сходами, збудована на дубі, млини, гори, широка дорога, по якій ступає наш герой, типове українське село, замки на задньому фоні, чорниці (на упаковці чаю), ромашки, тюльпани, темносинє небо із жовтими зорями, місяць, водойма, друзі - Вернигора, Вер- нидуб і Крутивус.

Однак автором було зафіксовано також надто багато помилок. У трьох зображеннях стрижка у героя наближена до стрижки іншого героя з російської казки «Іванушка- дурачок», - форма конусоподібної соломи. Таких стрижок в українців не було.

Також автор знайшла три зображення Котигорошка у типово жіночій вишиванці (пишний узір на плечах). На одному зображенні Котигорошко стоїть посеред яскраво зеленої горбистої місцевості (зелений колір мав би тут означати траву, хоча вона не промальована), на задньому фоні ростуть дерева, однак на передньому плані вид- ніються декілька колосків пшениці разом з тюльпанами.

Таке поєднання може зустрітися на присадибній ділянці; на неораній та необробленій землі поодинокі колоски могли вирости хіба що поряд з нпр. маками (і одні, і другі у цьому випадку просто проросли із випадково занесеного насіння), але аж ніяк не тюльпанами, цибулини яких має посадити людська рука.

Також на обкладинці однієї книги зображений величезний стручок гороху яскраво жовтого кольору (горошок мав би бути зелений), нижче паралельно усієї довжини гороху зображений якийсь синій неідентифікований предмет із білим вусом горошка на ньому. Скоріш за все, задум полягав у поєднанні кольорів нашого прапора, щоб підкреслити національну ідентифікацію казки, однак реалізація вийшла недоречною.

...