Клінічна фармакокінетика і фармакодинаміка. Взаємодія лікувальних засобів. Небажана дія ліків. Оптимальне співвідношення прийому ліків та їжі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Клінічна фармакокінетика і фармакодинаміка. Взаємодія лікувальних засобів. Небажана дія ліків. Оптимальне співвідношення прийому ліків та їжі»



План

Вступ

Основні завдання клінічної фармакології

Принципи класифікації лікарських препаратів

Класифікація сучасних лікарських засобів

Види фармакотерапії

Клініко-фармакологічні аспекти медикаментозної терапії в різні періоди життя

Вплив лікувальних препаратів на плід та новонародженого

Особливості клінічної фармакології лікувальних засобів у дитячому віці

Особливості клінічної фармакології лікарських препаратів у похилому і старечому віці



Вступ

фармакологія медикаментозний лікувальний новонароджений

Клінічна фармакологія вивчає дію лікарських засобів на організм хворої людини. Розвиток клінічної фармакології почався з 60-х років, коли в багатьох країнах різко підвищилися вимоги до випробування нових фармакологічних засобів. З'явилася необхідність розробки принципів і методів всестороннього вивчення дії фармакологічних препаратів в клінічних умовах. Клінічна фармакологія тісно пов'язана з іншими областями медицини і біології. Так, розкриття етіології і патогенезу багатьох захворювань дозволяє не тільки створити необхідний лікарський препарат, але і розробити раціональні методи його застосування. Завдяки успіхам аналітичної хімії і розробці високочутливої апаратури стало можливим визначення в тканинах і рідинах організму нікчемно малих концентрацій лікарських речовин, дослідження їх біотрансформації і виведення з організму. У різних країнах положення клінічної фармакології як науки неоднаково. У деяких з них вона виділена в окрему дисципліну, а в системі охорони здоров'я працюють спеціально підготовлені клінічні фармакологи. У інших -- клінічна фармакологія як наука не існує. Проте в даний час стало очевидне, що кожен лікар незалежно від спеціалізації винен добре знати основи клінічної фармакології. Основними розділами клінічної фармакології є фармакодинаміка і фармакокінетика. Предмет фармакодинаміки -- вивчення сукупності ефектів лікарської речовини і механізмів його дії, а предмет фармакокінетики -- вивчення шляхів надходження, розподілу, біотрансформації і виведення лікарських засобів з організму хворого. Крім того, клінічні фармакологи вивчають побічні реакції, особливості дії лікарських речовин в різних умовах (літній вік, вагітність і т.д.), взаємодія препаратів при їх сумісному застосуванні, вплив пищи на фармакокінетику лікарських засобів і ін. Відносно новий розділ клінічної фармакології -- фармакогенетика, предметом якої є визначення генетичних основ реакцій організму на лікарські речовини.

Основними розділами клінічної фармакології є фармакодинаміка і фармакокінетика

Предмет фармакодинаміки -- вивчення сукупності ефектів лікарської речовини і механізмів його дії, а предмет фармакокінетики -- вивчення шляхів надходження, розподілу, біотрансформації і виведення лікарських засобів з організму хворого.

Крім того, клінічні фармакологи вивчають побічні реакції, особливості дії лікарських речовин в різних умовах (літній вік, вагітність і т.п.), взаємодія препаратів при їх сумісному застосуванні, вплив пищи на фармакокінетику лікарських засобів і ін. Відносно новий розділ клінічної фармакології -- фармакогенетика, предметом якої є визначення генетичних основ реакцій організму на лікарські речовини.



Основні завдання клінічної фармакології

-- клінічні дослідження і переоцінка старих препаратів;

-- розробка методів ефективного і безпечного застосування лікарських засобів;

-- організація інформаційних служб і консультативна допомога різним фахівцям;

-- організація інформаційних служб і консультативна допомога різним фахівцям;

На практиці клінічний фармаколог займається рішенням наступних питань:

-- вибирання лікарських засобів для лікування конкретного хворого;

-- визначення найбільш відповідних лікарських форм і режиму їх застосування;

-- вибір шляху введення препарату;

-- спостереження за дією лікарського засобу;

-- попередження і усунення побічних реакцій і небажаних наслідків взаємодії лікарських речовин.

Важлива участь клінічних фармакологів в роботі експертних органів, відповідальних за випробування і застосування лікарських засобів.

Перш ніж призначити лікування, лікар повинен відповісти собі на наступні питання:

Яких конкретно змін в змозі хворого він хоче добитися?

Які лікарські засоби можуть надати бажану дію?

Який препарат найбільш підходить даному хворому?

Який препарат найбільш підходить даному хворому?

Які побічні реакції може викликати препарат, чи може він нашкодити хворому?

Яке співвідношення можливої користі і шкоди при використанні лікарського засобу?

Номенклатура лікарських засобів

В наш час для позначення лікарських препаратів використовують два вида назв:

1) міжнародні непатентовані назви, які затверджуються офіційними органами охорони здоров'я і використовуються в національних і міжнародних фармакопеях, -- збірках стандартів і положень, що нормують якість лікарських засобів;

2) торгові, або фірмові назви, які є комерційною власністю фармацевтичної фірми.

Просто на упаковці лікарського препарату використовується як фірменна, так і міжнародна, непатентована назва.

Принципи класифікації лікарських препаратів

Бурхливий розвиток фармацевтичної промисловості привів до створення величезного числа лікарських засобів (в даний час сотні тисяч). Навіть у спеціальній літературі з'являються такі вирази, як "лавина" лікарських препаратів або "лікарські джунглі". Природно, ситуація, що склалася, вельми утрудняє вивчення лікарських засобів і їх раціональне застосування. Виникає гостра необхідність в розробці класифікації лікарських засобів, яка допомогла б лікареві орієнтуватися в масі препаратів і вибирати оптимальне для хворого засіб.

Лікарські препарати можно класифікувати по слідуючим принципам:

-- терапевтичного застосування (наприклад, про­типухлинні, антиангінальні, протимікробні препарати);

-- фармакологічна дія (вазоділататори, антикоагулянти, діуретики);

Класифікація сучасних лікарських засобів

I. Засоби, що діють переважно на ЦНС

1. Засоби для наркозу

1.1. Засоби для інгаляційного наркозу

1.2. Засоби для неінгаляційного наркозу

2. Снодійні засоби

2.1. Барбітурати

2.2. Похідні бензодіазепіну і інших гетероциклічних речовин

2.3. Препарати аліфатичного ряду

3. Психотропні препарати

3.1. Нейролептичні засоби

3.2. Транквілізатори

3.3. Седативні засоби

3.4. Антидеприсанти

3.5. Препарати літію

3.6. Засоби, стимулюючі центральну нервову систему

4. Протисудомні

5. Засоби для лікування паркінсонізму

5.1. Протівопаркінсонічні холінолітичні препарати

5.2. Протівопаркинсонічні препарати, що впливають на дофамінергічну систему мозку

6. Анальгізуючі засобу і нестероїдні протизапальні препарати

6.1. Наркотичні анальгетики

6.2. Специфічні антагоністи морфіну і інших наркотичних анальгетиків

6.3. Ненаркотичні анальгетики и нестероїдні протизапальні препараты

6.4. Ненаркотичні протикашльові препарати

7. Блювотні і протиблювотні препарати

II. Засоби, що діють переважно на периферичні нейромедіаторні системи

1. Засоби, що діють на периферичні холінергічні процеси

1.1 Ацетилхолін і холіноміметичні препарати

1.2. Антіхолінестеразні препарати (інгібітори холіноестерази)

1.3. Антихолинергические засоби, блокуючі переважно периферичні холінореактивні системи

1.4. Гангліоблокуючі препарати

1.5. Курареподібні препарати

1.6. Реактиватори холіноестерази

2. Засоби, що діють на периферичні адренергічні процеси

2.1 Адреналін і адреноміметичні препарати

2.2. Антиадренергічні препарати

2.3. Препарати, що діють на центральні В-адренорецептори

3. Дофамін і дофамінергічні препарати

4. Гістамін і антигістамінні препарати

5. Серотонін, серотоніноподібні і антисеротонінові препарати

III. Засоби, що діють переважно в області чутливих нервових закінчень

1. Місцевоанестезуючі препарати

2. Обволікаючі і адсорбуючі засоби

3. Вяжучі засоби

3.1. Вяжучі засоби рослинного походження

3.2. Солі металів

4. Препарати, дія яких пов'язана з подразненням слизових оболонок і шкіри

4.1. Засоби, що містять ефірні масла

4.2. Гіркі

4.3. Засоби, що містять аміак

4.4. Засоби, що містять аліфатичні вуглеводи

4.5. Засоби, що містять дихлоретилсульфід

5. Відхаркуючі

5.1. Засоби стимулюючі відхаркування

5.2. Муколітичні препарати

6. Послаблюючі засоби

6.1. Засоби, що викликають хімічне подразнення рецепторів слизистої оболонки кишечника

6.2. Засоби, що викликають збільшення об'єму і розрідження кишкового вмісту

6.3. Засоби, що викликають помягшення калових мас

6.4. Послаблюючі засоби

IV. Засоби, що діють на серцево-судинну систему

1. Серцеві глікозиди

1.1 Препарати наперстянки

1.2. Препарати горицвіту

1.3. Препарати строфанта

1.4. Препарати конвалії

1.5. Препарати жовтушників

2. Антиаритмічні препарати

3. Антіангінальні препарати

4. Препарати, поліпшуючі мозковий кровообіг

5. Гіпотензивні препарати

5.1. Препарати, що впливають на адренергічну іннервацію

5.2. Препарати, що впливають на водно-сольовий обмін

5.3. Периферичні вазоделятатори

5.4. Інші гіпотензивні препарати

6. Спазмолітичні препарати різних груп

6.1. Похідні ізохіноліну

6.2. Похідні імідазолу, бензофурану, фурохромону, фурокумарину

6.3. Похідні пурину

6.4. Складні ефіри карбонових кислот

6.5. Спазмолітичні препарати різних хімічних груп

6.6. Препарати підшлункової залози

6.7. Галенові (рослинні) препарати

7. Речовини, впливаючі на ангіотензинову систему

8. Ангіопротектори

V. Речовини, посилюючі видільну функцію нирок

1. Діуретичні засоби

1.1. Салуретики

1.2. Калійзберігаючі діуретики

1.3. Осмотичні діуретики

1.4. Інші діуретичні засоби

2. Засоби, сприяючі виведенню сечової кислоти і видаленню сечових конкрементів

VI. Жовчогінні засоби

VII. Речовини, впливаючі на мускулатуру матки

1. Засоби, стимулюючі мускулатуру матки

1.1. Спорынья і її алкалоїди

1.1. Спорынья і її алкалоїди

1.1. Спорынья і її алкалоїди

1.1. Спорынья і її алкалоїди

1.1. Спорынья і її алкалоїди

VIII. Засоби, що впливають на процеси обміну речовин

1. Гормони, їх аналоги і антигормональні препарати

1.1. Гормони гіпофіза

1.2. Препарати, стимулюючі і гальмуючі функцію щитовидної залози

1.3. Препараты прищитовидних жалоз и гормоноподібні речовини, регулюючі обмін кальцію

1.4. Гормони підшлункової залози і синтетичні цукрознижуючі препарати

1.5. Гормони кори наднирників та їх синтетичні аналоги

1.6. Препарати жіночих статевих гормонів та їх похідні

1.7. Препарати чоловічих статевих гормонів (андрогени) і їх синтетичні аналоги

1.8. Стероїди анаболізму

2. Вітаміни і їх аналоги

3. Ферментні препарати і речовини з антиферментною активністю

3.1. Ферментні препарати

3.2. Інгібітори ферментів

4. Засоби, що впливають на згортання крові

4.1. Засоби, що інгібірують згортання крові

4.2. Антигеморагічні і гемостатичні засоби

5. Препарати гіпохолестеринемічної і гіпопротеїнемічної дії

6. Амінокислоти

7. Плазмозамінні розчини і засоби для парентерального живлення

7.1. Плазмозамінні розчини

7.2. Сольові розчини

7.3. Плазмозамінники та речовини для парентерального харчування

8. Препарати, які використовують для корекції кислотно-лужної і іонної рівноваги в організмі

8.1. Луги і кислоти

8.2. Препарати кальцію

8.3. Препарати калія

8.4. Препарати, що містять залізо

8.5. Препарати, що містять кобальт

8.6. Препарати, що містять йод

8.7. Препарати, що містять фосфор

8.8. Препарати, що містять фтор

8.9. Препарати, що містять мишяк

9. Препарати, стимулюючі метаболічні процеси

9.1. Похідні пірамідину та тіазоліну

9.2. Похідні аденозину і гіпоксантину

9.3. Препарати різних хімічних груп

9.4. Цукру

9.5. Кисень

9.6. Біогенні стимулятори

9.7. Різні біогенні препарати

9.8. Препарати, що містять отрути бджіл і змій

IX. Препарати, модулюючі процеси імунітету (імуномодулятори)

1. Препарати, стимулюючі імунологічні процеси

2. Імунодепресивні препарати, або імуносупресори

X. Препарати різних фармакологічних груп

1. Анорексигенні речовини (речовини, пригнічуючі апетит)

2. Специфічні антидоти та комплексони

2.1. Препарати, тіолової групи, і інші сірковмісні з'єднання

2.2. Комплексоутворюючі з'єднання

3. Препарати для профілактики і лікування променевої хвороби

4. Фотосенсибілізуючі препарати

5. Спеціальні засоби для лікування алкоголізму

XI. Протимікробні, протипаразитарні і противірусні засоби

1. Засоби хіміотерапій

1.1. Антибіотики

1.2. Сульфаніламідні препарати

1.3. Похідні хіноксаліну

1.4. Похідні нитрофурану

1.5. Похідні 8-оксихіноліну і 4-оксихіноліну

1.6. Похідні нафтирідину

1.7. Похідні тіосемікарбазону

1.8. Протитуберкульозні препарати

1.9. Протилепрозні препарати

1.10. Препарати для лікування протозойних інфекцій

1.11. Проти сифілітичні препарати, що містять миш'як і вісмут

1.12. Препарати для лікування грибкових захворювань

1.13. Протиглисні препарати

1.14. Противірусні препарати

2. Антисептичні засоби

2.1. Група галоїдів

2.2. Окисники

2.3. Кислоти і луги

2.4. Альдегіди

2.5. Спирти

2.6. Солі важких металів

2.7. Феноли

2.8. Фарбники

2.9. Детергенти

2.10. Дьогті, смоли, продукти переробки нафти, мінеральні масла, синтетичні бальзами, препарати, що містять сірку

2.11. Різні антибактеріальні препарати природного походження

XII. Препарати, що використовують для лікування злоякісних новоутворень

1. Засоби хіміотерапій

1.1. Похідні біс-(в-хлоретил) -аміну

1.2. З'єднання, що містять групи етилениміну

1.3. Ефіри дисульфонових кислот і їх аналоги

1.4. Протипухлинні цитостатичні препарати різних груп

1.5. Антиметаболіти

1.6. Протипухлинні антибіотики

1.7. Алкалоїди і інші препарати рослинного походження, що мають протипухлинну дію

2. Ферментні препарати, що використовують для лікування онкологічних захворювань

3. Гормональні препарати і інгібітори утворення гормонів, що використовують для лікування пухлин

XIII. Діагностичні речовини

1. Рентгеноконтрастні препарати

2. Радіофармацевтичні діагностичні препарати

3. Різні діагностичні засоби

Звичайно, ця класифікація має певні недоліки. У ній, наприклад, не виділені особливо антагоністи кальцію (блокатори повільних кальцієвих каналів), які широко застосовуються в клінічній практиці.

Види фармакотерапії

Етіотропна терапія направлена на усунення причини хвороби, наприклад протимікробні речовини при інфекційних захворюваннях або антидоти при отруєннях токсичними речовинами.

Патогенетична терапія направлена на усунення або пригнічення механізмів розвитку хвороби. Більшість лікарських препаратів надають саме патогенетичну дію -- гіпотензивні, антиаритмічні, протизапальні, психотропні і т.д.

Симптоматична терапія направлена на усунення або зменшення окремих симптомів хвороби. До симптоматичних речовин можна віднести обезболюючі препарати, що не впливають на причину або механізм розвитку хвороби. Одночасно в деяких випадках (наприклад інфарктміокарду) вони можуть істотно впливати на перебіг патологічного процесу, по суті справи надаючи патогенетичну дію.

Замісна терапія проводиться при недостатності природних біологічно активних речовин. До засобів замісної терапії відносять ферментні препарати, гормони і їх аналоги, вітаміни, які, не усуваючи причини захворювання, можуть забезпечити нормальну життєдіяльність організму протягом багатьох років. Наприклад, препарати інсуліну не впливають на вироблення інсуліну в острівцях підшлункової залози, але за умови постійного введення протягом всього життя хворого забезпечують нормальний обмін вуглеводів в його організмі.

Профілактична терапія проводится для попередження захворювання. До профілактичних речовин відносять деякі противірусні, дезинфікуючі препарати, вакцини, сироватки і т.д.

Клініко-фармакологічні аспекти медикаментозної терапії в різні періоди життя

Залежність дії від віку хворого

Найбільша чутливість до ЛР спостерігається в дитя­чому та старечому віці. Наприклад, діти порівняно з дорос­лими чутливіщі до кофеїну, атропіну, серцевих глікозидів, ефедрину. Така неоднакова чутливість пов'язана з не­досконалістю багатьох фізіологічних механізмів, особливо елімінуючих органів і ферментних систем, зі ступенем проникності біологічних бар'єрів і т. д. Так, зв'язування ліків з білками плазми в новонароджених нижче, ніж у дорослих. Ця різниця є наслідком не тільки гіпоальбумінемії, але й якісної відмінності альбумінів. Підвищена проникність гематоенцефалічного бар'єра у немовлят для жиророзчинних ЛР (барбітурати) є одним з головних факторів підвищеної токсичності їх у дітей. Тому при призначенні препаратів дітям необхідно брати до уваги їх вік. В Державній Фармакопеї X видання вміщені таблиці максимальних доз отруйних та сильнодіючих речовин за віковими групами, складені на підставі глибоких експериментальних досліджень та клінічних спостережень. Для інших речовин розрахунок можна спростити: так, якщо доза для дорослих приймається за одиницю, то дитині до року призначають 1/24 дози дорослого, в 1 рік--1/12, в 2 роки--1/8, в 4 роки -- 1/6, в 6 років -- 1/4, в 7 років -- 1/3, в 14 ро­ків -- 1/2, в 15--16 років -- 3/4 дози дорослих. Крім того, для дітей з надмірною масою або недостатньою масою доцільно визначати дозу індивідуально на базі дозис-фактора. Для цього разову дозу для дорослого перераховують на 1 кг маси дорослого, а потім множать на дозис-фактор, що відповідає вікові дитини та масі тіла в кілограмах:

Вік, років Дозис-фактор

0--1 1,8

1--6 1,6

6--10 1,4

10--12 1,2

Дорослий 1,0

Існує також багато емпіричних формул, що враховують вік, масу та площину поверхні тіла дитини. Більш докладно вони описані в посібнику для педіатрів.

У старечому віці також з'являються зміни, які обумов­люють підвищення чутливості до ліків. Головні з них -- це органічні зміни елімінуючих органів -- печінки та нирок, а також серцево-судинної системи. Тому основним прин­ципом геріатричної фармакотерапії є більш обережне застосування ЛЗ, неприпустимість поліпрагмазії, зменшення доз на 1/3, особливо для серцевих глікозидів, гіпотензивних та психотропних ліків, наркотичних анальгетиків. В той же час антибіотики й антибактеріальні хіміопрепарати призначають в звичайній дозі. Загальної схеми дозування ліків для осіб старечого віку поки що не існує.

Вплив лікувальних препаратів на плід та новонародженого

Серед численних факторів навколишнього середовища, здатних викликати порушення розвитку плода, лікувальні препарати належать до найбільш впливових.

Особливості дії ліків у системі мати -- плід визначають такі фармакокінетичні параметри: фармакокінетичні особливості лікувальних препаратів в організмі матері, розподіл їх в організмі ембріона або плода, плацентарний транспорт, метаболізм в організмі плода, елімінація ксенобіотиків з організму матері, елімінація їх з організму плода.

Фармакокінетика лікувальних препаратів у системі мати -- плацента -- плід

Перехід лікувальних препаратів та їх метаболітів із організму вагітної до плода й навпаки може відбуватися або трансплацентарно, або параплацентарно (крізь плідні оболонки). Основним є трансплацентарний шлях. Більшість ліків з молекулярною масою не більше від 500 проходить крізь плаценту. Ліпофільні та неіонізовані молекули ліків швидше проникають у кровообіг плода. Крізь плаценту можуть проходити як зв'язані з протеїнами лікувальні препарати, так і не зв'язані в сироватці ліки. Деякі препарати через погану розчинність в ліпідах та сильну іонізацію при фізіологічному рН не досягають значної концентрації в організмі плода. Непроникність плаценти для специфічних ліків є відносною, оскільки всі ЛЗ у високій концентрації можуть проникнути з організму матері в плід. Найлегше проходять крізь плаценту гормональні препарати стероїдної групи, антибіотики (стрептоміцини, тетрацикліни), сульфаніламіди, анальгетики та антикоагулянти. Збільшення матково-плацентарного кровообігу, котре, як правило, пов'язане з наростанням гестаційного віку, утруднює проходження для анестетиків та анальгетиків. З одного боку, це може розглядатися як захист плода, але з другого -- ліки, що вже знаходяться в тканинах, можуть надовго затриматися в тканинах плода через зменшену циркуляцію.

У наш час фармакокінетика лікувальних препаратів під час вагітності розглядається як багатокамерна модель переміщення та елімінації ліків у системі мати -- плацента -- плід. У цій системі в окрему камеру виділена плацен­та, в якій відбуваються такі фармакокінетичні процеси, як біотрансформація лікувальних препаратів, їх розподіл, накопичення та елімінація.

Інтенсивність трансплацентарного переходу ЛР залежить від градієнта концентрації препарату в крові матері й плода, розчинності в жирах, молекулярної маси, ступеню дисоціації та взаємодії з білками плазми крові. Особливість системи мати -- плацента -- плід є циркуляція ЛР та їх метаболітів як в організмі вагітної, так і в організмі плода.

При параплацентарному шляху лікувальні препарати потрапляють у легені та ШКТ плода з амніотичної рідини в результаті її аспірації або заковтування навколоплідних вод.

Вплив вагітності на фармако­кінетику ліків в організмі жінки

Ліки потрапляють до плода з крові матері крізь плаценту. Перехід крізь плаценту здійснюється механізмами дифузії, активного транспорту, піноцитозу. В ній здійснюються процеси оксидації за участю різних ферментів. Кількість препарату, що надійшла в організм плода, залежить від концентрації вільної його фракції в крові матері та від стану плаценти. Ці дві умови залежать від впливу ряду факторів.

На розподіл ліків впливають збільшення об'єму внутрішньо - та зовнішньоклітинної рідини, зміни онкотичного тиску, ниркового кровотоку та гломерулярної фільтрації, зниження біотрансформації лікувальних препаратів в організмі вагітної. Падіння концентрації альбумінів у крові вагітної в останньому триместрі веде до падіння онкотичного тиску плазми та ослаблення її здатності до зв'язування білків. Зміни функції нирок можуть чинити вплив на ниркову екскрецію ліків. Зміни метаболізму ЛР у період вагітності пов'язані як з особливостями гемодинаміки в печінці, так і з гормональними впливами. Визначення особливостей фармакодинаміки лікувальних препаратів у період вагітності має важливе значення для вибору правильної їх дози. При порушенні бар'єрної функції плаценти змінюється й фармакокінетика лікувальних препаратів. Так, при токсикозах вагітності, хронічній недостатності кровообігу спостерігається затримка рідини в екстрацелюлярному просторі, що змінює розподіл ліків. Бар'єрна функція плаценти порушується також під впливом мікробних токсинів, алергенів, окису вуглецю. Деякі лікувальні препарати (норадреналін, ацетилхолін) не до­ходять до плода, руйнуються ферментами плаценти (А.Н. Кудрин, Н. П. Скакун, 1982). Інформація про ступінь проходження ліків крізь плаценту за різних умов необхідна не лише для прогнозування їх ембріотоксичної, тератогенної та фетотоксичної дії, а й для забезпечення високої ефективності лікування захворювань плода та його оболонок.

При тривалому застосуванні під час вагітності лікувальні препарати можуть накопичуватися в організмі плода, викликаючи фармакологічний, токсичний ефект або тератогенну дію.

Фармакокінетика лікувальних препаратів в організмі плода

Розподіл ліків в організмі плода залежить від об'єму екстрацелюлярної рідини, кількості жиру. З наростанням гестаційного віку плода вміст води в його організмі зменшується в основному за рахунок зменшення об'єму екстрацелюлярної рідини, а отже, зменшується об'єм розподілу препаратів, розчинних у воді. Розподіл жиророзчинних ліків (діазепам, тіопентал та ін.) залежить від кількості жиру в плодові.

Припускається можливість переважного ураження специфічними ліками того або іншого органу плода в залежності від його складу. Так, обмеження ураження мозку ліпофільними ліками пов'язують з високим вмістом води в мозку плода та його низькою міелінізацією.

Одним з параметрів, які визначають неоднакову чутливість плода та дорослої людини до лікувальних препаратів, є неоднаковий ступінь зв'язування їх білками сироватки крові матері й плода. Через низьку концентрацію плазменого білка плід має меншу здатність до зв'язування ліків. Так, низька здатність білків сироватки плода до зв'язування саліцилатів, сульфаніламідів обумовлює те, що їх кон­центрація в крові плода на 10--ЗО % нижча, ніж в крові матері (Kummerle Н. P., 1980). Стосовно інших лікувальних речовин спостерігається зворотня залежність. Крім того, на розподіл ліків у системі мати -- плід може значно Вплинути спад білковозв'язуючої здатності плазми матері під час вагітності внаслідок конкурентних взаємин з ендогенними субстратами -- гормонами, вільними жирними кислотами та ін. Це веде до збільшення дози фармакологічно активної речовини і створює небезпеку ураження плода. Збільшує цю небезпеку особливість кровообігу плода, завдяки якій відбувається повторне надходження лікувальних препаратів до його організму. Після проходження крізь плаценту ліки потрапляють у пупкову вену. З пупкової вени 60--80 % крові проходить у печінку крізь ворітну вену, 20--40 % пуповинного кровотоку крізь шунт (ductus venosus) потрапляє в нижню порожнисту вену. Близько 40--60 % лікувального препарату проходить крізь венозний кровотік до серця та мозку, не потрапляючи в печінкову циркуляцію. Крім того, мозок плода отримує значно більшу частину серцевого викиду крові. В розподілі ліків відіграє роль і склад крові плода. Це пов'язане з більшою загальною масою фетальних еритроцитів, з ліпідами яких легко зв'язуються трихлоретилен та інші речовини.

Істотне значення для фармакокінетики лікувальних препаратів в організмі плода має їх циркуляція в амніотичній рідині. В останньому триместрі вагітності спостерігається стабільний рівень обміну водного середовища та розчинних в ньому речовин, в тому числі лікувальних препаратів. Якщо плід елімінує лікувальний препарат крізь нирки в амніотичну рідину, то звідти ЛР може знов надійти до плоду шляхом заковтування. В цих умовах амніотична рідина являє собою резервуар лікувальних препаратів, що може вести до їх кумуляції в організмі плода з виникненням токсичного ефекту.

Метаболізм лікувальних препаратів. Акумуляції та інтоксикації ліками в організмі плода запобігають процеси метаболізму. Метаболізм ліків у плода відрізняється від метаболізму в дорослих більш повільним характером внаслідок низького рівня активності окремих ферментів або їх відсутності.

Основна біотрансформація ЛЗ в організмі плода відбувається в печінці, хоча в цей процес втягуються також надниркові та підшлункова залози. Ферменти, що здійснюють оксидацію, локалізовані в мікросомальній фракції гепатоцита та виявляють активність вже на 12--14-у тижні вагітності. В печінці плода кожний компонент мікросомального ланцюга транспорту електронів цитохрому Р-450 становить 20--80 % рівня дорослих.

У клітинах печінки поряд з реакціями оксидації відновлення ЛР здійснюються й реакції кон'югації з різними стероїдоподібними сполуками, які мають свої особливості. Так, кон'югація з глюкуроновою кислотою в плода низька або відсутня, в той час як з гліцином та сірчаною кислотою добре розвинена. Недостатність глюкуронілтрансферазної системи частково компенсується більш раннім розвитком сульфатазної активності.

Низька метаболічна активність печінки плода стосовно ряду лікувальних препаратів зберігається й в постнатальний період життя дитини. Так, установлена низька здатність печінки плода до оксидації антидіабетичних сульфаніламідів, низька активність глюкуронілтрансферази (метаболізм лівоміцетину та ін.), ацетилаз (метаболізм сульфаніламідів, ізоніазиду та ін.). Низький ступінь кон'югації з глюкуроновою кислотою, яка забезпечує гідрофільність ЛР та їх виведення з сечею, характерна і для дітей перших двох місяців життя.

Припускається можливість оксидації ряду сполук в організмі плода до рівня проміжних метаболітів -- епоксидів, які можуть мати виразну токсичну дію (А. П. Кирющенков, М. Л. Тараховський, 1990).

Екскреція ліків у плода. ЛР виводяться з організму плода шляхом ниркової екскреції в амніотичну рідину, зворотної дифузії крізь плаценту, фільтрації та всмоктування крізь ПЛІДНІ оболонки (Kummerle, 1980).

Фактором, що визначає особливості фармакокінетики лікувальних засобів в організмі плода, є екскреторна функція нирок, які виводять ЛР та їх метаболіти в амніотичну рідину.

Нирки плода починають функціонувати на 9--12-му тижні вагітності. На ЗБ-му тижні вагітності, тобто при завершенні періоду нефрогенезу, погодинний діурез плода становить 17 мл, на кінець вагітності -- 28 мл; сеча містить в 2--5 разів більше сечовини, креатиніну, сечової кислоти, ніж амніотична рідина.

Швидке збільшення гломерулярної фільтрації в плода спостерігається в період з 28 по 35 тиждень вагітності, далі до моменту пологів він залишається на одному рівні, що пов'язується з процесами визрівання наявних та появою нових нефронів.

Екскреція ліків нирками плода пов'язана також з визріванням процесів активного тубулярного транспорту. Встановлені також вікові особливості ниркового кровотоку в плода та вплив на нього ендогенних та екзогенних факто­рів, в тому числі й лікувальних препаратів.

Наприклад, індометацин викликає звуження судин, що призводить до зниження ниркової перфузії та гломерулярної фільтрації. Викликана цим олігурія може сприяти затримці в організмі інших ЛР, призначених одночасно з індометацином. Наведений приклад свідчить про необхідність обережного застосування в перинатальному періоді лікувальних препаратів, які негативно впливають на функ­цію нирок плода й новонародженого. В накопиченні ЛР в організмі плода певна роль належить і кишечнику, де активно відбуваються процеси реабсорбції. ЛР амніотичної рідини при заковтуванні її плодом реабсорбуються в кишечнику. При цьому кількість заковтаних плодом ліків залежатиме від об'єму заковтаної амніотичної рідини. В кишечнику плода реабсорбуються також кон'юговані речовини, екскретовані нирками плода, в зв'язку з раннім визріванням глюкуронілтрансферазної системи в слизо­вій оболонці тонкого кишечника. Тому, деякі ліки можуть повторно циркулювати в плодові, що подовжує час впливу на плід і створює ризик токсичного ефекту (І.Н. Калмикова, Є. О. Борисова, 1989).

Фармакодинаміка лікувальних препаратів та їх всмоктування в організмі новонароджених

Після народження розподіл ЛР в організмі новонародженого змінюється внаслідок відсутності виділення крізь материнський організм. Швидкість з'явлення ЛР у кров'яному руслі визначається їх абсорбцією. Інтенсивність та тривалість терапевтичного ефекту залежать від способу введення лікувальних препаратів. Вибір способу введення залежить від показань до застосування ліків. Для одер­жання резорбтивного ефекту в новонароджених перевага віддається в/в, рідше -- в/м та п/ш введенню ліків, прийняттю всередину, введенню інтрагастрально, ректально, зрідка -- інгаляційно, шляхом нанесення на шкіру або видимі слизові оболонки.

У перші хвилини після народження дитини у разі необ­хідності її термінового оживлення найбільш зручним є введення речовин безпосередньо у вену пуповини з допомогою шприца або крізь катетер, введений у вену пуповини на глибину 5--6 см та фіксований до шкіри живота липким пластиром. При введенні ліків у вену пуповини лише 50 % речовини потрапляє зразу в загальний кровотік крізь аранцієву протоку, решта потрапляє в печінку та зазнає пресистемної елімінації. Введення ліків в інші вени (шкіри, голови, кінцівок) веде до надходження їх безпосередньо у верхню та нижню порожнисті вени, минаючи печінку, що виключає її бар'єрну роль при першому проходженні речовини в системний кровотік та сприяє створенню більш високих її концентрацій в плазмі крові, а отже, й більш сильному терапевтичному ефекту, ніж при введенні у вену пуповини. Крізь вени шкіри голови лікувальна речовина швидше потрапляє в судини легенів, при введенні в яремну, стегнову або підшкірні вени вона потрапляє до правої половини серця, далі в судини легенів, в ліву половину сер­ця, а далі в усі тканини організму. В/в вливання новонародженим повинні проводитися повільно, щоб не створювати в невеликому об'ємі крові токсичних концентрацій введеної речовини. Розчини, що вводяться, не повинні бути гіпертонічні, оскільки їх високий осмотичний тиск може пошкодити ендотелій судин, приводячи до утворення тромбів, порушення функції гістогематичних бар'єрів, полегшуючи надходження в мозок ліків, що циркулюють в крові, та розвиток мозкових крововиливів (І.В. Маркова, Н.П. Шабалов, 1984). В зв'язку з цим слід менш часто використовувати 10 % та більш концентровані розчини глюкози для розведення речовин, що вводяться в/в.

Як розчинник не слід використовувати й багатокомпо­нентні речовини, а віддавати перевагу ізотонічному розчину хлориду натрію, бо нирки новонароджених не здатні швидко видаляти різні іони, що може спричинитися до затримання в організмі іонів та води (І. В. Маркова, Н. П. Шабалов, 1984). При неможливості в/в введень використовується в/м, однак через нестабільність гемодинаміки в новонароджених при гіпоксії, токсикозах, обезводжуванні, порушеннях дихання й серцево-судинної діяльності уповільнюється всмоктування іонів, створюючи депо. При повторних ін'єкціях, з відновленням гемодинаміки, створюється висока концентрація речовин в плазмі, здатна викликати токсичний ефект. Введення ліків під шкіру супроводжується створенням депо ще в більшій мірі, ніж при в/м введенні.

Всмоктування ЛР при введенні їх усередину відбувається в ШКТ, який має в новонароджених ряд анатомо­фізіологічних особливостей порівняно з дорослими: відносно більша його протяжність (відносно маси тіла), висока проникність його слизової оболонки, уповільнена евакуаторна здатність. Остання сприяє подовженню періоду всмоктування ліків, прийнятих усередину. Відомо, що пролонговані сульфаніламідні препарати добре всмоктуються навіть у недоношуваних. При пероральному введенні пролонгованої форми бензилпеніциліну рівень його в крові новонароджених перевищує рівень у дітей більш пізнього віку. Однак при цьому способі введення лікувальний препарат підлягає найбільшій пресистемній елімінації порівняно з іншими способами введення. Вона може бути інактивована травними ферментами шлунка й кишечника, ферментами мікрофлори, метаболізуючими ферментами в стінці кишечника, в печінці, в яку рідина потрапляє крізь систему ворітної вени. Компоненти їжі можуть зв'язувати ЛР. Встановлено, що годування обмежує всмоктування прийнятого перорально еуфіліну та приводить до створення меншої концентрації його в крові, ніж прийняття тієї ж дози перед годуванням новонародженого.

Внаслідок уповільненого всмоктування концентрація багатьох ЛР в плазмі крові на одиницю маси тіла в новонародженого нижча, ніж у дітей старшого віку, що може стати причиною повільного розвитку лікувального ефекту.

У дітей періоду новонародженості слизова оболонка шлунка тонка, ніжна й містить багато кровоносних та лімфатичних судин, що становить основу для застосування інтрагастрального введення лікувальних препаратів, переважно капельно. Цей шлях введення атравматичний і має достатню терапевтичну ефективність.

Ректальний спосіб зручний, але він не забезпечує однакового всмоктування речовини та створення однакової її концентрації в плазмі крові в окремих дітей. В залежності від тривалості перебування в кишці всмоктування може бути добрим або недостатнім, незважаючи на однакову лікарську форму й дозу речовини.

Інгаляційний спосіб введення лікувальних засобів використовується для вдихання кисню, одержання засобів для наркозу, рідше -- для розрідження мокроти в дихальних шляхах. При цьому слід пам'ятати, що слизова оболонка дихальних шляхів та альвеоли в новонароджених дуже ніжні, тому вдихання різних речовин може викликати їх пошкодження. Так, вдихання кисню у високих концентраціях викликає пошкодження альвеол.

При нанесенні лікувальних препаратів на шкіру новонародженого слід пам'ятати про можливість їх всмоктування та розвитку резорбтивних ефектів. Це обумовлене І тонкістю рогового шару шкіри, багатим кровопостачанням, тонким або зовсім відсутнім підшкірно-жировим шаром. Тому кількість нанесеної протягом дня речовини не повинна перевищувати її добову дозу для введення крізь рот (І.В. Маркова, Н.П. Шабалов, 1984).

Розподіл лікувальних речовин в організмі новонародженого. Такий розподіл залежить від анатомо-фізіологічних особливостей організму (вміст води, особливо зовнішньоклітинної, вміст ліпідів та жира, особливо в недоношуваних дітей, вміст білка в сироватці крові, процентна частка м'язової тканини відносно маси тіла та ін.), з одного боку, і стану, в якому ЛР надійшла в організм дитини, з іншого. Вільна її фракція, розчинна у воді, здатна проходити крізь судинну стінку в тканини. Зв'язана з альбумінами фракція не здатна проникати в тканини і являє собою своєрідне депо, з якого речовина може звільнюватися і лише після того надходити в тканини. В новонароджених у плазмі крові менше білків, в тому числі й альбумінів, внаслідок чого вільна фракція багатьох ліків у них більша, ніж у старших дітей та дорослих. Оскільки в новонароджених знижена концентрація білка в сироватці крові, може спостерігатися конкуренція між ліками й ендогенним субстратом за зв'язок з білком, що може привести до витискання ліків із зв'язку з білком і значно збільшити об'єм розподілення. З іншого боку, ряд лікувальних препаратів (лівоміцетин, сульфаніламіди, саліцилати, кофеїн, діазепам) можуть витискувати молекули непрямого білірубіну з його сполуки з альбуміном, внаслідок чого в новонароджених виникає жовтяниця навіть при відносно низьких концентраціях цієї речовини в крові новонароджених. Знижена здатність альбуміна у новонароджених до зв'язування може значно підвищити їх чутливість до різних лікувальних препаратів. Крім того, при гіпоксії, ацидозі в новонароджених порушується синтез альбуміну в печінці, а отже, й рівень його в крові. Одночасно в цих ситуаціях зростає утворення метаболітів, в тому числі й вільних жирних кислот, які також взаємодіють з альбуміном, займаючи місця, з якими мають зв'язуватися ліки.

Лікувальні речовиниоснови зв'язуються в плазмі крові не лише з альбумінами, але й з кислими а-глікопротеїдами, вміст яких в плазмі новонароджених нижчий, ніж у матері.

Концентрація вільних ліків, нешкідлива для дітей старшого віку, в новонароджених може спричинитися до розвитку токсичного синдрому через проникнення їх у мозок в зв'язку з підвищеною проникністю гематоенцефалічного бар'єра.

Розподіл вільної фракції ЛР залежить від хіміко-фізичних властивостей та розчинності у воді та ліпідах. В новонароджених об'єм зкстрацелюлярної рідини значно більший, ніж у дітей старшого віку. Тому високополярні і особливо іонізовані молекули розводяться в більшому об'ємі рідини, створюючи менші концентрації. В зв'язку з невеликим вмістом жиру в організмі новонароджених та меншою масою скелетних м'язів ЛР, розчинні в ліпоїдах, менше проникають у тканини, ніж у старших дітей і дорослих. Внаслідок цього концентрація в плазмі крові новонароджених ліпоїдорозчинних ЛР може виявитися більшою, ніж у плазмі крові старших дітей. Прикладом цього може бути дигоксин, концентрація якого після введення такої самої дози на одиницю маси тіла в плазмі крові новонароджених більша, ніж у старших дітей (І. В. Маркова, Н. П. Шабалов, 1984).

Елімінація лікувальних препаратів в організмі новонародженого. Дослідженнями фармакокінетики в новонароджених встановлена низька здатність здійснювати оксидаційну біотрансформацію лікувальних препаратів. Ще більше вона знижена в недоношуваних дітей. Це було підтверджене введенням теофіліну недоношуваним новонародженим, у яких він виявляється в сечі в незмінному вигляді, що свідчить про відсутність оксидаційного метаболізму цього препарату (А. П. Кирющенков, М. Л. Тараховський, 1990). Автори припускають, що зниження оксидаційної ферментативної активності печінки ново­народжених обумовлене конкуренцією між ЛЗ та ендогенними субстратами, в першу чергу стероїдами, які містяться у високих концентраціях у крові матері перед народженням дитини.

Причини обмеженої здатності до біотрансформації у новонароджених такі:

а) дефіцит оксидаційних ферментів, хоча вони функ­ціонують з фетального періоду;

б) можлива конкуренція між ліками й ендогенними субстратами (гормони, білірубін) за переносника (білок) та фермент, що здійснює подальше перетворення субстрату;

в) зниження кон'югаційної здатності, зокрема, до утворення глюкуронідів та інших кон'югатів; як синергісти недостатності кон'югації виступають зниження метаболізму печінки, низька концентрація внутрішньоклітинного білканосія, знижена швидкість продукції жовчі;

г) не виключена можливість зниження кровотоку в печінці, що уповільнює кліренс ліків (І. Н. Калмикова. Є. О. Борисова, 1989).

Деякі лікувальні препарати в зв'язку з особливою чутливістю до них новонароджених не рекомендуються до застосування в неонатальному періоді. До них належить лівоміцетин, який викликає в новонароджених розлади дихання, серцево-судинний колапс; сульфаніламідні пренарати та нітрофуранові похідні обумовлюють гіпербілірубінемію новонароджених; тетрацикліни викликають патологічне забарвлення зубів, уповільнення росту трубчастих кісток; саліцилати, кордіамін можуть обумовлю­вати токсичні реакції з боку крові та ін.

Екскреція лікувальних речовин з організму новонароджених. Перебіг багатьох процесів, що визначають ступінь виведення ЛР з організму, в новонароджених менш активний, ніж у дітей старших вікових груп.

Домінуюча роль в екскреції ліків у новонароджених належить ниркам, які мають ряд особливостей. Так, в перший тиждень життя в них знижені гломерулярна фільтрація й канальцева секреція. Кліренс інуліну, що визначає рівень гломерулярної фільтрації, в перший тиждень дорівнює 1 мл/хв-кг, в той час як у віці 4 тижні він дорівнює 3,5 мл/хв-кг. Кліренс парааміногіпурової кислоти, котрий визначає рівень секреції в канальцях нирок, становить у новонароджених 2 мл/хв-кг і сягає рівня дорослої людини (14 мл/хв-кг) через 7 тижнів після пологів. Це визначає можливість затримання екскре­ції деяких ЛР, що виводяться переважно нирками (бензилпеніциліни, аміноглікозиди та ін.) (А. П. Кирющенков, М. Л. Тараховський, 1990). Постнатальний розвиток ренальної екскреції ліків пов'язаний також з визріванням механізмів активного тубулярного транспорту органічних кислот та основ.

Незрілість механізмів, відповідальних за тубулярний транспорт злектролітів, знаходить відбиток в зміненій реакції новонароджених на діуретики. Незрілість функції проксимальних канальців та петлі Генле частково компенсується високою реабсорбцією натрію в дистальних відділах нефрону. Є особливості в гормональній регуляції процесів екскреції електролітів та становленні цього процесу в постнатальному періоді. Низька концентрованість сечі в новонароджених є не стільки наслідком дефіциту антидіуретичного гормону, скільки результатом низької чутливості до нього рецепторів канальців нирок. Низька чутливість цих рецепторів компенсується високою концентрацією альдостерону й реніну в сироватці крові новонароджених (І. М. Калмикова, Є. О. Борисова, 1989). Особливості виведення води та електролітів у дітей в неонатальному періоді необхідно враховувати при застосуванні діуретиків та проведенні інфузійної терапії.

В зв'язку з незрілістю транспортних систем нирок та недостатністю накопичення ЛР в тканинах нирок діуретичний ефект тіазиди дають в підвищеній порівняно з дорос­лими дозі. В той же час дія фуросеміду не пов'язана з вказаними особливостями, бо точкою його прикладення є петля Генле, і ефект препарату не залежить від його накопичення в клітинах канальців. Внаслідок низької фільтраційної та канальцевої функцій нирок у новонаро­джених період напіввиведення фуросеміду порівняно з дорослими подовжений у вісім разів, що веде до посилення діуретичного та салуретичного ефектів.

Особливістю новонароджених дітей є також незрілість транспортних систем реабсорбції глюкози, амінокислот, сечової кислоти. Це служить показанням до введення глюкози новонародженим перед введенням осмотично ак­тивних речовин -- сорбітолу, манітолу.

В зв'язку із зниженою екскрецією нирками натрію потребує обмеження застосування в новонароджених бікарбонату натрію. Крім того, речовини, які елімінуються переважно шляхом ниркової екскреції, в новонароджених виводяться повільніше, ніж у дорослих, і тому їх слід вво­дити якомога рідше. До таких лікувальних препаратів належать ампіцилін, карбеніцилін, цефазолін, тетрациклін, гентаміцин, канаміцин та ін. (І. В. Маркова, Н. П. Шабалов, 1984).

Різний ступінь визрівання ниркових функцій визначає відміни в кінетиці багатьох антибіотиків в доношуваних та недоношуваних дітей. Такі антибіотики, як аміноглікозиди, виводяться виключно шляхом гломерулярної фільтрації й мають подовжений період напіврозпаду в організмі новонародженого. Тому терапевтичний режим для аміноглікозидів у новонароджених має бути індивідуалізований, а дозування та час прийняття визначаються з урахуванням особливостей пацієнта. Дослідженнями встановлено, що найвища концентрація гентаміцину в сироватці крові виявляється в новонароджених з низьким гестаційним віком (ЗО--32 тижні), низькою масою тіла (1200--1500 г) або в новонароджених з внутрішньоутробною гіпотрофією, що пояснюється зниженням об'єму рідини в організмі. Лікування аміноглікозидами хворих з дегідратаційним синдромом вимагає застосування для досягнення необхідної терапевтичної концентрації менших доз антибіотиків (1--2мг/кг). Аміноглікозиди, зокрема гентаміцин, новонародженим слід призначати дуже обережно, за суворими показаннями та використовувати мінімальні терапевтичні дози препарату. Оскільки високі дози гентаміцину зберігаються в крові протягом тривалого часу, кратність його введення треба зменшити до 1--2 разів на добу.

Встановлене уповільнене виведення із організму ново­народжених препаратів нітрофуранового ряду (І. Н. Калмикова, Є. О. Борисова, 1989).

Вікові відміни в реабсорбції ліків є результатом низької здатності до біотрансформації, а не морфологічної незрілості канальців нирок.

Фармакокінетика лікувальних препаратів в період лактації

Лікувальні препарати можуть потрапляти в орга­нізм новонародженого від матері при годуванні його грудьми крізь епітеліальні клітини молочних залоз. Перехід лікувальних речовин з крові в грудне молоко залежить від молекулярної маси лікувальних препаратів, їх хімічних властивостей, рН грудного молока та ін. Кількість лікувального препарату, що надходить до дитини з грудним молоком, залежить від ступеня його всмоктування в травному тракті матері, інтенсивності його зв'язування з білками сироватки крові, частоти годування дитини та ступеня проникнення в грудне молоко.

Надходження ліків в організм новонародженого з молоком матері може викликати медикаментозну інтоксикацію або неспецифічні реакції, пов'язані зі здатністю ряду лікувальних препаратів стимулювати активність мікросомальних ферментів у печінці новонароджених, викликати явища сенсибілізації, зміни мікрофлори в кишечнику дитини (сульфаніламіди, антибіотики) (Kelemenne S. J., 1984).

Небезпеку для дітей при грудному вигодовуванні становлять такі лікувальні засоби (А. П. Кирющенков, М. Л. Тараховський, 1990):

Особливості клінічної фармакології лікувальних засобів у дитячому віці

У наш час важко знайти дитину першого року життя, яка б не одержувала тих або інших лікувальних засобів. Частота прийняття медикаментів зростає з віком. Результативність уведеного лікувального препарату (як і небажані, побічні, токсичні реакції) визначається не лише фізико-хімічними властивостями та ефектом речовини, але й особливостями її взаємодії з організмом.

Відомо, що взаємодія препарату з організмом відбувається трьома етапами: 1) фармакологічний, до якого належить вивільнення речовини з лікарської форми; 2) фармакокінетичний, до якого належать процеси вбирання, розподілу та виведення ліків з організму; 3) фармакодинамічний, в процесі якого здійснюється взаємодія препарату з рецептором в біофазі. Припускають, що фармакологічний ефект залежить від ступеня насичення специ­фічних рецепторних структур молекулами лікувального препарату. Адже кількість специфічних рецепторів, ступінь їх зрілості, диференціювання можуть бути різними в залежності від віку, преморбідного фону, доношуваності дитини та ін. Крім того, дія введеного препарату залежить не тільки від дози, але й від об'єму розподілення, ступеня зв'язування препарату з білками крові та ліпофільності лікувальних засобів (Н. Н. Каркищенко, 1982). Поряд з урахуванням уведених доз препаратів, характеру та особливостей розподілу їх в організмі неабияке значення мають стан і повноцінність метаболічних процесів у печінці та інших органах, а також ниркової екскреції, які забезпечують видалення, елімінацію ліків з організму. Організм дитини, особливо новонародженої, характеризується багатьма особливостями як крові, так і функцій систем та органів, що забезпечують всмоктування, розподіл, взаємодію з рецепторами та елімінацію ліків. У зв'язку з цим процеси кінетики та динаміки ліків в організмах дітей і дорослих істотно відрізняються (І.В. Маркова, 1982).

Особливості фармакокінетики в дитячому віці

Шляхи введення ліків

Найбільш виразна залежність фармакокінетичних процесів від віку виявляється в новонароджених (НН) та дітей першого року життя. Швидкість та тривалість дії ліків залежать від шляху введення. Тому необхідно враховувати особливості шляхів введення та принципи їх раціонального вибору.

Вибір шляху визначається рядом факторів: лікарською формою, стійкістю препарату в травних соках, здатністю всмоктуватися крізь слизову оболонку ШКТ, метами терапії (для надання екстреної допомоги перевага від­дається в/в введенню лікувальних препаратів).

1. При ентеральному шляху введення необхідно враховувати розчинність ЛР в ліпідах, здатність до дисоціації, характер та об'єм харчової маси, перистальтику кишечника, наявність та характер патологічного процесу в органах травлення, стан секреції травних залоз, мікробну флору кишечника, циклічні процеси (здатність до багатократного виділення ЛР в ротову порожнину, шлунок та кишечник з наступним всмоктуванням в кров). Недоліками ентерального шляху введення є складність ураху­вання наведених факторів, кількісної оцінки руйнування лікувальної речовини в кишечнику, печінці, а також включення її в циклічні процеси (повторна резорбція).

2. При парентеральному введенні забезпечуються більш швидке надходження препарату в кров в незмінному вигляді та точність дозування. Недоліками є травмування тканин під час ін'єкції, больова реакція, небезпека утворення тромбів, емболії судин, необхідність ретельного додержання правил асептики та більш виражена небезпека непередбачуваних реакцій (анафілактичний шок, колапс, серцева аритмія, судороги та ін.).

3. Інгаляційний шлях дозволяє вводити газоподібні, пароподібні, рідкі й тверді (у формі аерозолів) речовини, які надходять у кров в незмінному вигляді. Недоліком є реакція подразнення, що супроводжується спазмами гладких м'язів гортані, бронхів, кашлем, рефлекторним впливом на серце та ін.

...