Клінічна фармакокінетика і фармакодинаміка. Взаємодія лікувальних засобів. Небажана дія ліків. Оптимальне співвідношення прийому ліків та їжі

З віком відбувається зміна фізико-хімічних властивос­тей клітинних мембран, тропності тканин до ЛР, проникності капілярів, структурного та якісного складу білків плазми й інтенсивності регіонарного кровотоку, що спричиняється до зміщення рівноваги між двома формами ЛР в сторону вільної фракції та посилення її дії, аж до виникнення лікарської інтоксикації. При введенні в організм декількох ЛР, конкуруючих за зв'язок із білками плазми й перебуваючих через це в незв'язаному стані та підви­щених концентраціях, ризик лікарської інтоксикації посилюється.

Вільна фракція ЛР піддається біотрансформації в надто васкуляризованих органах і в першу чергу в печінці. У старих людей через зміну кровотоку в печінці, здатності гепатоцитів до екстракції ксенобіотиків із крові, а також місткості ферментативних систем печінки спостерігається підвищення концентрації препарату у плазмі, його надлишкове нагромадження і збільшення строку його перебування в організмі. За рахунок цього в організмі хворих даних вікових груп складаються передумови для формування підвищеної чутливості до лікарських препаратів та виникнення лікарської інтоксикації.

Для уникнення цього в геріатричній практиці лікарську терапію прийнято починати з 1/2--2/з дози, встановленої для дорослих. Виведення ЛР та їхніх метаболітів здійснюється передусім нирками. З віком спостерігається зміна трьох основних функцій нирок: фільтрації, реабсорбції та канальцевої секреції. Зниження рівня метаболізму лікарських речовин у старіючому організмі сприяє подовженню часу циркуляції й кумуляції введених препаратів, а отже -- виникненню ризику їхньої токсичної дії. На фоні зміненого характеру розподілення і зменшеної елімінації ЛР знижена інтенсивність загальної та регіонарної циркуляції крові в організмі осіб похилого й старечого віку сприяє токсичній дії препаратів з вираженими кумулятивними властивостями.

Таким чином, причинами передозувань при призначенні геріатричним хворим препаратів з добре відомими фармакокінетичними властивостями є вікові морфологічні та функціональні зміни у шлунково-кишковому тракті, гіпоальбумінемія, зниження функції печінки й нирок.

Особливості фармакодинаміки

Дія лікарських препаратів у фармакодинамічній фазі на специфічні рецептори й ферменти, на клітинні мембрани та безпосередньо на речовини клітин створює певний фармакологічний ефект. Він багато в чому визначається здатністю різних рівнів організму (молекулярного, клітинного, тканинного, органного й організмового) відповідати певним чином на фармакологічний вплив. З урахуванням вікових морфологічних та функціональних змін в організмі геріатричних хворих розроблено такі положення лікарської терапії:

1. Зміни в чутливості старіючого організму до дії різних речовин не однорідні, тому не існує єдиного узагальнюючого показника ступеня й характеру цих змін.

2. Вікові зміни чутливості різних тканин організму до дії одних і тих же речовин неоднозначні.

3. У старості може мати місце якісна зміна чутливості тканин до ряду речовин.

4. У глибокій старості підвищення чутливості тканин до ряду речовин може змінитися її зниженням.

Пов'язані зі старінням процеси зміни структури й чутливості периферичних рецепторів та зниження реактивної спроможності клітин, що ведуть до зменшення адаптивних можливостей організму, відіграють важливу роль у генезі неадекватних реакцій на введення лікарських засобів особам похилого і старечого віку.

Зменшення активної протоплазматичної маси тіла (в середньому на 25--ЗО %), що починається з пубертатного віку і триває до старечого періоду, позначається на фармакодинаміці лікарських засобів. Тому з метою досяг­нення відповідності дозування лікарського препарату функціональним можливостям організму вже з 50 років дозу ЛР знижують із розрахунку 1 % за кожний рік понад 50.

Фармакодинаміка лікарського препарату багато в чому залежить від характеру його взаємодії з клітинними мембранами та капілярною стінкою. Різноманітністю механізмів цієї взаємодії пояснюється неоднозначний характер Зміни фармакологічних ефектів багатьох лікарських препаратів у старості.

Перелічені вікові особливості старіючого організму спричиняються до того, що дія лікарських препаратів проявляється своєрідно, нерідко супроводячись неадекватними реакціями, індивідуальною непереносністю, схильністю до кумуляції, розвитком лікарської інтоксикації. З урахуванням відзначеного вище наведемо головні показання, протипоказання, найуживаніші дозування препаратів основних фармакологічних груп, застосовуваних для лікування хворих похилого і старечого віку.

Серцеві глікозиди

Основним показанням до призначення серцевих глікозидів є серцева недостатність. Нині більшість клініцистів і дослідників рекомендують призначати серцеві глікозиди особам старших вікових груп на ранніх стадіях недостат­ності кровообігу. Показаннями є також деякі види порушень серцевого ритму (тахіаритмії). Загальний принцип призначення серцевих глікозидів у геріатрії -- принцип по­вільної дигіталізації. Початкові і підтримуючі їх дози мають бути на третину або на половину менші від загальноприйнятих для осіб зрілого віку. Загальними протипока­заннями до застосування серцевих глікозидів є виражена брадикардія, атріовентрикулярна блокада, приступи Морганьї -- Адамса -- Стокса, стенокардія без ознак серцевої недостатності, з обережністю необхідно застосовувати їх при інфаркті міокарда.

Дозування найпоширеніших препаратів: Дигітоксин по 0,0001 двічі на день до їди 1--2 тижні, потім, по 0,0001 (1 табл.) один раз на день протягом того ж часу, підтримуюча до­за-- по 1 табл. через 1--2 дні Дигоксин. по 0,00025 (1 табл.) двічі на день перед їдою протягом 5--7 днів, потім 2--3 тижні по половині таблетки двічі на день, потім тривало по половині таблетки 1--2 рази на день; 0,025 % розчин дигоксину призначається по 0,5--1 мл в/в на фізіологічному розчині повільно протягом 3--5 днів з пе­реходом на підтримуючі дози в таблетках

Корглікон вводиться по 0,5--1 мл в/в повільно 5--7 (0,06 % раз день (до появи ефекту

Строфантин по 0,3--0,5 мл двічі на добу в/в повільно (0,05 % раз - три дні з подальшим зниженням дози)

Сечогінні препарати

Призначаються для лікування гострої і хронічної недостатності кровообігу, набряку легень, мозку, гіпертонічної хвороби, глаукоми, портальної гіпертензії, нефритів. Діуретики протипоказані при тяжкій нирковій недостат­ності, виражених ураженнях печінки, тяжких формах діабету й подагри, особливо салуретики, також протипоказані салуретики при гіпокаліємії, вираженій гіпотонії. При призначенні сечогінних особам похилого й старечого віку слід орієнтуватися на сечогінний ефект, який досягає­ться (і відміняти їх при настанні рефрактерності), а не на загальноприйняті дозування. Кращий ефект відзначається при призначенні малих доз діуретиків і повільно-діючих препаратів (гігротон). Салуретики слід поєднувати з препаратами калію або калійзберігаючими діуретиками (верошпірон). Обережності вимагає призначення сечогінних старим зі свіжими тромбозами, гострою гіпохлоремією та гіпокаліємією.

Гіпотіазид призначають найчастіше по 0,025 (1 табл.) двічі в першій половині дня після їди про­тягом 3--4 днів з перервами такої ж тривалості

Оксодолін по 0,1 г (таблетки по 0,05) натщесерце вранці, з перервами у 2--3 дні

Лазикс у таблетках по 0,04 г 1 раз уранці по 1 таблетці натще протягом 2--3 днів з пе­рервою у 2--3 дні, 1 % розчин вводиться в/м вранці по 1 мл курсами, аналогічними для таблетованого препарату

Буфенокс у таблетках по 0,001 г протягом 2--3 днів натще по 1 табл. двічі на день, а потім по 1 табл. через 2 дні, 0,025 % розчин застосовується по 1--2 мл аналогічно лазиксові

Урегіт по 0,05 г (1 табл.) 1 раз уранці після їди 2--3 дні з такою самою перервою

Діакарб у таблетках по 0,25 г призначається аналогічно урегінові

Верошпірон по 0,25 г в таблетках застосовують по 2 таблетки двічі на день після їди ввечері протягом 5 і більше днів у комбінації з іншими діуретиками

Антиангінальні препарати

Застосовуються для лікування та запобігання нападам стенокардії, інфаркту міокарда, деякі з них використовуються як гіпотензивні, спазмолітичні та антиаритмічні засоби. Показання і протипоказання до застосування антиангінальних препаратів для осіб похилого і старечого віку не відрізняються істотним чином від таких в інших вікових групах, в-адреноблокатори протипоказані при цукровому діабеті, схильності до бронхоспазму, тяжкій серцевій недостатності, протипоказане в/в введення нітрогліцерину старим, бо він може спричинити симптом «обкрадання». Антагоністи кальцію протипоказані (так само, як і в-блокатори) при атріовентрикулярних блокадах, а також при гіпокальціємії. Інші антиангінальні препарати (нонахлазин, оксифедрин, курантил, інтенкордин, міотопні спазмолітики), за даними більшості авторів, малоефективні при лікуванні стенокардії. Призначаючи анти­ангінальні препарати хворим на ХІХС старечого віку, необхідно керуватися такими принципами:

1. Індивідуальний підбір препарату. 2. Мінімальні дозові навантаження. 3. Обгрунтовані комбінації. 4. Запобі­гання феноменові відміни й толерантності. 5. Урахування можливих побічних явищ. 6. Призначення геріатричних засобів, препаратів калію, вітамінів та анаболічних стерої­дів. 7. Систематичність приймання і врахування добової динаміки болів.

Дозування основних препаратів:

Нітрогліцерин по 0,0005 г під язик у вигляді таблеток і капсул або 3--4 крапель 1 % спиртового розчину

Сустак-форте по '/2 табл. (6,4 мг) тричі на день після їди протягом 4 тижнів

Нітронг у таблетках по 2,6 мг по 1 табл. тричі на день після їди

Нітросорбід призначається аналогічно (таблетки по 0,005; 0,01; 0,02 г)

Ериніт (таблетки по 0,01 г) протягом 4 тижнів

Нітромазь 2 % призначається на ніч для втирання у шкіру передсерцевої області

Анаприлін у таблетках по 0,01 г (0,04 г) по 2 табл. ('/г табл.) тричі на день після їди тривало

Кордарон у таблетках по 0,2 r по 1 табл. двічі на день після їди протягом 4 міс. з поступовим зменшенням дози до кінця курсу

Коринфар у таблетках по 0,01 г по 1 табл. тричі на день протягом місяця

Нестероїдні протизапальні препарати Показані для лікування ревматизму, обмінно-дистрофічних артритів, ревматоїдного артриту, захворювань сполучної тканини, як анальгетики при болях запального і незапального генезу, для купірування пропасних станів. Загальними протипоказаннями до призначення цієї групи препаратів є виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, захворювання кровотворних органів, лейко­пенія, тяжкі порушення функції печінки й нирок, недостатність кровообігу II Б -- III ступ., індивідуальна непереносність (алергія, аспіринова астма), тяжкі ураження зорового нерва. Призначаються ці препарати геріатричним хворим у трохи зменшених дозуваннях з урахуванням функціонального стану печінки й нирок, а також протипоказань, систематично контролюючи картину крові та стану ШК.Т, обов'язково після їди.

Амідопірин у таблетках по 0,25 г 3--4 рази на день

Анальгін у таблетках по 0,5 г 3--4 рази на день, в ампулах по 1--2 мл 25 і 50 % розчинів по 1--2 мл в/м або в/в 2--3 рази на день

Ацетилсаліцилова кислота по 1--2 табл. (0,5 г) 3--4 рази на день

Бутадіон по 1 табл. (0,15 г) 3--4 рази на день

Реопірин у таблетках призначають аналогічно, в ампулах по 5 мл в/м

ібупрофен у вигляді таблеток по 0,2 г 3--4 рази на день

Вольтарен у вигляді таблеток по 0,025 г по 1--2 табл. тричі на день

Індометацин в таблетках по 0,025 г аналогічно вольтаренові

Антибіотики

Показані для лікування всіх гнійно-запальних і септич­них захворювань різних локалізацій, інфекційних захворювань, для лікування й профілактики ревматизму. Загальними протипоказаннями до призначення антибіотиків є алергічні реакції на їх уведення, тяжкий кандидамікоз, дисбактеріоз. Аміноглікозиди та поліміксин не призначаються хворим з тяжкими ураженнями нирок і слухового нерва, левоміцетин -- при гіпо - та апластичних анеміях, лейкоцитопенії, тетрацикліни -- при тяжких ураженнях нирок і печінки, макроліди та рифампіцин -- при цирозах печінки і печінковій недостатності, ристоміцин -- при пригніченні кровотворення. Призначаючи антибіотики літнім і старим, необхідно враховувати сповільнення їх біотрансформації та виведення у геріатричних хворих, що сприяє розвиткові токсичних реакцій і алергії. Тому антибіотики призначають переважно в середніх терапевтичних дозуваннях. Прихована недостатність вітамінів може проявлятися при антибіотикотерапії, відзначається частішання кандидозу в порівнянні з іншими віковими групами. Згідно з відзначеним вище, при призначенні антибіотиків геріатричним хворим керуються такими загальними принципами:

1. Призначення за строгими показаннями.

2. Прове­дення шкірних алергічних проб перед уведенням препарату.

3. Паралельне призначення вітамінів та ністатину.

4. Недопустимість перевищення курсових доз.

Необхідно враховувати той факт, що з віком звужується інтервал терапевтичної дії лікарських препаратів. Таким чином, при призначенні декількох лікарських препа­ратів кінцевий підсумок їхньої взаємодії залежить від такої великої кількості факторів, що прогнозувати його вельми важко.

Прикладом антагоністичних відносин між різними препаратами може бути факт сповільненого всмоктування ліків кислотної структури (саліцилатів, антикоагулянтів, барбітуратів та ін.) при одночасному призначенні антацидних засобів, які знижують кислотність шлункового соку. Нейролептики та антидепресанти, часто призначувані геріатричним хворим протягом тривалого періоду, знижують тонус м'язової стінки кишечника за рахунок вираженої холінолітичної дії. Це створює умови для збільшеного всмоктування ЛР із травного тракту й розвитку лікарської інтоксикації. Особливо часто побічні реакції в літніх людей виникають у зв'язку із взаємодією лікарських речовин на стадії розподілення. З особливою обережністю слід підходити до призначення препаратів, конкуруючих за зв'язок з білками плазми і здатних витісняти один одного з білково-лікарських комплексів. Цю особливість взаємодії ЛР лікареві, котрий працює з геріатричними хворими, необхідно враховувати ще й тому, що в процесі старіння відбувається зниження кількості альбумінів у плазмі та зростання вільної фракції ЛР.

Таким чином, видно, що передозування й токсичний ефект можуть проявитися при призначенні двох, а тим більше декількох препаратів у їхніх звичайних дозуваннях. Подібні явища можуть спостерігатися при одночасному призначенні дигіталісу й кальцію, що руйнує білково-лікарські комплекси серцевого глікозиду.

Також можливе ослаблення ефекту однієї ЛР за рахунок інгібування іншою речовиною її активного транспорту. Так, при одночасному призначенні трициклічних антидепресантів і в-адреноблокаторів гіпотензивний ефект останніх знижується за рахунок включення даного механізму взаємодії. У молодому організмі при одночасному призначенні, наприклад, препаратів дигіталісу і препаратів-індукторів активності ферментативних систем печінки (снотворних, седативних, протисудорожних, транквілізаторів, нейролептиків, нестероїдних протизапальних засобів) відбувається прискорений метаболізм даних серцевих глікозидів та зниження їхньої активності. У старечому віці це не відбувається, оскільки здатність ферментів до індукції знижується. У результаті виникає небезпека роз­витку побічних ефектів. Побічні ефекти можуть розвинутися і при призначенні лікарських препаратів спільно з інгібіторами ферментних систем печінки (морфіну, антидепресантів та ін.). При фармакотерапії, що включає ці препарати, сповільнюються процеси біотрансформації, і в крові підвищується концентрація лікарських речовин. Вивчення особливостей взаємодії ЛР у старіючому організмі на стадії екскреції важливе тому, що до 80 років на ЗО % знижується кількість функціонально повноцінних клубочків, зменшується нирковий кровотік, знижуються показники клубочкової фільтрації та канальцевої секреції, сповільнюється ниркова екскреція. Усе це призводить до затримання лікарських речовин та їхніх метаболітів в організмі.

При одночасному призначенні декількох лікарських препаратів може спостерігатися порушення виведення одного з них та підвищення концентранції його в крові. Так, пеніциліни затримуватимуться в організмі при блокаді їхніх екскреторних транспортних систем нестероїдними протизапальними засобами. Таким самим чином на ви­ведення серцевих глікозидів впливає верошпірон, на виведення індометацину -- фуросемід.

При виведенні з організму слабких кислот та основ проявляється їхня конкуренція за активний канальцевий транспорт.

Вікові зміни органів накладають свій відбиток і на фармакодинамічну взаємодію ЛР. Так, на фоні зниженого вмісту калію в міокарді та крові в літніх осіб і осіб старечого віку часто застосовувана в геріатричній практиці комбінація діуретиків, що спричиняють гіпокаліємію, і серцевих глікозидів посилює токсичність останніх.

У літніх осіб відзначається посилення активності гіпотензивних засобів, застосовуваних у поєднанні зі спазмолітичними препаратами (похідними папаверину та ін.). Різкий спад тиску може спричинити в літніх осіб серйозні ускладнення, аж до ішемічного інсульту. Лікареві завжди слід пам'ятати про таку особливість старечого організму, як змінена чутливість периферичних рецепторів. Наслідком цього є знижена або парадоксальна реакція організму на Лікарські препарати.

Побічні ефекти

На особливу увагу заслуговують побічні ефекти, що виникають у процесі лікування в літніх та старих людей і являють собою в ряді випадків серйозну небезпеку для них. У старечому організмі підвищується ймовірність токсичних проявів кумуляції, небажаної біологічної дії, взаємодії та підвищеної чутливості організму. У людей, старших за 60 років, розвиток побічних негативних реакцій спостерігається в 1,5--2 рази частіше, ніж у молодих людей. На вікову групу 80--90 років припадає найбільша кількість смертей, спричинених ускладненнями лікарської терапії. Різні групи препаратів, застосовувані хворими похилого й старечого віку, спричиняють певні побічні явища.

Снотворні слід призначати тільки протягом короткого проміжку часу. Барбітурати при тривалому застосуванні спричиняють збудження, що змінюється депресією, атаксію, запаморочення, головний біль, плутаність свідомості, порушення мовлення, нудоту, блювання, понос або запори (як правило, в осіб із вираженим атеросклерозом), пригнічення дихання й розвиток дихання Чейн-Стокса, зниження AT аж до колапсу. Можливе виникнення генералізованих еритродермій, супроводжуваних пропасницею та артралгіями, а також виразкового кератиту. Часто уражується печінка.

Транквілізатори мають меншу токсичність, ніж барбітурати, і, крім того, не пригнічують психічної активності. Тим не менше, вони можуть спричиняти дискінезії, паркінсонізм, справляють токсичний вплив на серце, спричиняють аритмії, сприяють виникненню бронхопневмонії та катаракти. Геріатричним пацієнтам ці препарати призначаються на короткий термін.

Ненаркотичні анальгетики можуть спричиняти ускладнення у вигляді загальних проявів (шум у вухах) і у вигляді ускладнень з боку НІКТ (загострення виразкової хвороби, болі в області живота, нудота, блювання, варикозне розширення вен стравоходу); можливі симптоми саліцилізму -- запаморочення, плутаність свідомості, зниження слуху. При призначенні комбінації фенацетину та амідопірину може знижуватися фільтраційна функція нирок і розвиватися метгемоглобінемія. Найраціональнішим є застосування парацетамолу (до 4 г на добу) і бруфену. Відзначено, що бутадіон, сприяючи затриманню натрію та води в організмі, спричиняє набряки, можливий роз­виток агранулоцитозу.

Морфін призначають у зменшених дозах і в поєднанні з камфорою, кордіаміном та коразолом, бо він спричиняє пригнічення дихального та збудження блювотного центру. Крім того, можливе затримання сечі.

Антибіотики й сульфаніламіди призначають з урахуванням можливих ототоксичних, гепатотоксичних, нефротоксичних і гематотоксичних ефектів. З віком збільшується нефротоксичність антибіотиків групи аміноглікозидів.

Серцеві глюкозиди доводиться застосовувати на фоні зниженої толерантності до цих препаратів хворих після 60 років. У геріатричній практиці вдаються до повільної дигіталізації (насичення глікозидами за 5--7 днів). Після того, як буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту, призначають тривале лікування зниженими дозами. Порушення ритму серцевих скорочень при дигіталісній інтоксикації в літніх і старих людей з'являються раніше, ніж у молодих.

Діуретичні засоби можуть спричиняти гіпокаліємію. З урахуванням цього доцільно призначати слабкі сечогінні препарати, їх призначення починати з невеликих доз у комплексі з препаратами калію. Крім того, можливий гострий дефіцит натрію із загальною слабкістю, симптомами летаргії, підвищенням вмісту залишкового азоту та сечовини у крові. Найбільш виправдане застосування тіазидних діуретиків.

Гіпотензивні засоби застосовуються з обережністю, оскільки в літніх і старих людей через небезпеку колапсу не можна різко знижувати артеріальний тиск. Гангліоблокатори можуть стати причиною розвитку ортостатичного колапсу, а також затримання сечі, запору й метеоризму, тому їх застосування має бути обмеженим.

Кортикостероїди сприяють великим втратам азоту, кальцію, калію, затриманню натрію і води, виникненню гіперглікемії, прогресуванню серцевої недостатності та загостренню інфекційного процесу.

Холінолітичні та спазмолітичні засоби протипоказані при глаукомі, оскільки сприяють підвищенню внутріочного тиску. Латентна форма глаукоми, яка нерідко має місце в геріатричних хворих, унаслідок приймання цих препаратів може перейти у виражену клінічну форму. Крім того, можливе затримання сечі.

Адреноміметичні засоби можуть спричиняти спазм судин головного мозку й нирок, тому для хворих після

60 років до застосування рекомендуються препарати м'якої дії (мезатон, ефедрин, ізадрин) у зменшених дозах. При вираженій гіпертонічній хворобі й атеросклерозі препарати цієї групи призначають тільки за життєвими показаннями.

Гіпоглікемізуючі препарати, сульфаніламідні протидіабетичні засоби у 8--9 % літніх людей спричиняють побічні реакції: гіпоглікемію, порушення функції печінки й нирок, тромбоз коронарних та церебральних судин, еутиреоїдний зоб, порушення мозкового кровотворення. Часто застосовувані в геріатричній практиці бігуаніди (глібутид, метформін) можуть спричиняти кетоз і ацидоз.

Особливості фармакотерапії в похилому й старечому віці

Підсумовуючи дані про особливості фармакокінетики, фармакодинаміки, взаємодії лікарських препаратів різних груп та уявлення про механізми розвитку побічних ефектів, що спостерігаються при лікуванні осіб похилого й старечого віку, можна виділити такі принципи геріатричної фармакотерапії:

1. В осіб, старших за 60 років, імовірність розвитку побічних ефектів істотно більша, ніж у молодих.

2. На фоні зниження компенсаторних можливостей щодо ушкоджуючих факторів в осіб похилого й старечого віку навіть незначний ступінь лікарської інтоксикації може спричинити серйозні зміни в організмі.

3. Серед людей похилого віку, крім хворих, трапляються й практично здорові люди, що мають схильність до самолікування, отримання консультацій, які часто й систематично застосовують ліки з «профілактичною» метою. Тому для запобігання лікарським ускладненням лікуючий медик, який призначає свій курс лікування, мусить з'ясувати лікарський анамнез геріатричного хворого та скоординувати свою терапію з раніше проваджуваною.

4. Лікарське лікування осіб похилого і старечого віку вимагає строгого обгрунтування.

5. Медикаментозна терапія у старих мусить бути спрямована на лікування захворювання, що визначає тяжкість стану хворого. Це дасть змогу виклю­чити неприпустиму в цих вікових групах поліпрагмазію.

6. Медикаментозна терапія добирається індивідуально для кожного хворого; дозування препарату -- з урахуванням вікових змін чутливості та реактивності органів, систем і цілісного організму, особливостей всмоктування, руйнування та виведення препарату у даного хворого з конкретними захворюваннями. Лікар зобов'язаний призначати препарати тільки з добре відомими йому лікувальними та побічними ефектами.

7. У лікуванні літніх і старих необхідно користуватися правилом малих доз. При цьому на початку лікування призначають половину або третину загальноприйнятої дози і, поступово збільшуючи початкову дозу, з'ясовують ступінь толерантності хворого до препарату і його оптимальну кількість, необхідну для досягнення лікувального ефекту. При його досягненні встановлюється підтримуюча доза тривалої терапії. Особливо строго це правило необхідно виконувати при лікуванні препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном.

8. З урахуванням складніших патогенетичних механізмів багатьох хвороб у старих мірою підвищення ефективності лікування геріатричних хворих є призначення лікарських комплексів з однотипним кінцевим фармакотерапевтичним ефектом компонентів, але різним механізмом їхньої дії.

9. Якщо призначаються відразу декілька лікарських препаратів, слід ураховувати ймовірність, характер та наслідки їхньої взаємодії в організмі літньої людини.

10. При тривалому прийманні ліків, пов'язаному з хронічним перебігом багатьох хвороб в осіб старших вікових груп, до них може розвинутися звикання, яке вимагає збільшення дозувань, що підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації. При ліку­ванні хронічного захворювання медикаментозна терапія мусить бути відкоригована з урахуванням його динаміки, чертування ремісій та загострень. Лікар повинен уміти оцінити необхідність та своєчасність зниження дозувань і зменшення кількості одночасно призначуваних препаратів, заміни одних препаратів іншими зі схожими терапевтичними ефектами, переходу на підтримуючі дози профілактичного лікування та перерви в лікуванні.

11. Швидкому досягненню лікувального ефекту та зменшенню вираженості побічних реакцій сприяє використання в комплексній терапії літніх людей стимулюючих засобів -- геріатричних препаратів.

12. Строгий контроль над харчовим, водним і сольовим раціонами людей старших вікових груп та контроль над діурезом є засобами профілактики розвитку лікарської інтоксикації. Важливим принципом геродієтетики є максимальне щадіння смаків і звичок пацієнтів похилого віку. Слід пам'ятати, що недостатнє споживання рідини старими людьми сприяє збезводненню та підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації.

13. Ефективність лікування літних хворих підвищується при раціональній організації рухового режиму та здійсненні загальних гігієнічних заходів.

14. Призначення лікарської терапії мусить провадитися с урахуванням нервово-психічного статусу старої людини, соціальних умов, у яких вона перебуває; можливостей самообслуговування й догляду з боку родичів або інших осіб Необхідно спростити приймання лікарських препаратів і забезпечити хворого необхідними письмовими рекомен­даціями.

15. Для вчасного проведення корекції лікування необхідно, щоб персонал, обслуговуючий старого, родичі, які доглядають пацієнта, знали основні ознаки передозування та непереносності лікарського препарату, що його приймає їхній підопічний. Це важливо тому, що сам хворий часто не може адекватно оцінити зміни у своєму самопочутті та пов'язати їх із проваджуваним лікуванням.

З урахуванням усього переліченого вище, доцільно приділяти увагу геріатричним препаратам (геропротекторам). Старіння супроводиться неухильним зниженням рівня метаболізму: інтенсивності тканинного дихання, ресинтезу АТФ та креатину, що виражається у зміні енергетичного обміну. Старіння призводить до дестабілізації вуглеводного й ліпідного обмінів, кількісних і якісних змін білків, зниження їхньої функціональної активності. Поліпшити компенсаторно-пристосувальні реакції старіючого організму й підвищити його стійкість до ушкоджуючих факторів можна шляхом застосування лікарських препаратів, що впливають на обмінні процеси в організмі (геріатричних засобів). До них належать біологічно активні речовини неспецифічної загальностимулюючої дії: вітаміни, мікроелементи, новокаїн, гормони, тканинна терапія, АЦС, апілакотерапія, адаптогени та інші препарати зі схожою дією. Ці медикаментозні засоби застосовуються як для профілактики старіння, так і для лікування пов'язаних із ним хвороб. Доведено, що базисне лікування геропротекторами, проведене перед призначенням специфічної медикаментозної терапії, підвищує ефективність ліків, робить їх застосування безпечним, нормалізує реактивність організму щодо ліків.

Застосування вітамінів сприятливо позначається на діяльності органів та систем, на підвищенні реактивності організму за рахунок активізації перебігу фізіологічних і біохімічних процесів. Деякі представники вітамінів (токоферолу ацетат, біофлавоноїди, аскорбінова кислота) є природними антиоксидантами. Курсова вітамінотерапія з використанням лікувальних доз препаратів дає добрий терапевтичний ефект і в подальшому дає змогу знизити дозування вітамінів до рівня фізіологічної потреби орга­нізму в геріатричного хворого. Призначення великих доз вітамінів недоцільне. Ефективне застосування комплекс­них вітамінних препаратів «Декамевіт», «Неодекамевіт», «Ундевіт» по 2 табл. 1--2 рази в день протягом 20 днів з перервами між курсами 2--3 міс. З успіхом застосо­вуються препарати, що містять амінокислоти, вітаміни, мікроелементи («Амневіт»), солі калію та глютамінову кислоту («Каглютам»), комплекс мікроелементів («Оркомін»).

Біодози мікроелементів (міді, цинку, кобальту, марганцю, калію) включаються до препаратів, призначуваних з метою нормалізації обмінних процесів.

Новокаїнотерапія застосовується при вікових змінах фізіологічного характеру. Нині використовується така схе­ма: 12 внутрішньо м'язових ін'єкцій по 5 мл 2 % розчину через день, перерва між першими трьома циклами -- 10 днів, між подальшими -- від 1 до 3 міс. (6--8 циклів на рік). Пробна підшкірна ін'єкція -- 0,5 мл 2 % розчину під контролем частоти пульсу та ЕКГ.

Гормони в геріатричній практиці слід застосовувати з особливою обережністю. Анаболічні стероїди можуть призначатися за такою схемою:

неробол (всередину)

2,5 мг двічі на день -- 10 днів,

2,5 мг 1 раз на день-- 10 днів,

1,0 мг 1 раз на день-- 5 днів;

на курс лікування йде 80 мг. Курси лікування провадяться 1--2 рази на рік + харчовий кальцій та білок (молоко, м'який сир) + комплекс вітамінів та ліпотропних речовин.

Тканинні біогенні стимулятори, одержувані з переживаючих тканин, ефективно застосовуються в геріатричній практиці для підвищення неспецифічної опірності, активізації процесів адаптації. Провадяться три підшкірні ін'єкції зависі плаценти по 1 мл з інтервалами в 10 днів між кожною. Протягом року провадяться 2 курси лікування. Застосовується також АЦС Богомольця.

Апілакотерапія дає добрий ефект в осіб похилого віку. Апілак (маточне молочко бджіл) призначається по 0,01 г на день під язик протягом 20 днів.

Адаптогени -- біологічно активні речовини, що сприяють розвиткові адаптаційних процесів та підвищують неспецифічну опірність організму. їх призначають людям похилого і старечого віку, що в ряді випадків дає обнадій­ливий ефект. До адаптогенів відносяться препарати женьшеня, елеутерокока, дибазол (у дозуванні не більш як 10 мг на добу) та ін. Препарати плодів лимонника, коренів заманихи близькі за дією до препаратів женьшеня. їх не слід застосовувати при спазмах судин головного мозку та черевної порожнини, гіпертонічній хворобі, стенокардії.

Размещено на Allbest.ru