Матеріал та методи дослідження. Матеріалом для дослідження по служили 767 пацієнтів з остеоартрозом колінного суглоба. Частина пацієнтів лікувалася консервативно - 117. Хірургічні методи лікування застосовано в 490 хворих. Окрему підгрупу склали 160 пацієнтів (розділ 3.2), які не проходили систематичного лікування в клініці. Результати проведених їм МРТ і рентгенографії було використано для аналізу значення субхондрального набряку кісткової тканини для оцінки динаміки прогресування остеоартрозу колінного суглоба.

Особливості діагностики у випадках остеоартрозу колінного суглоба. Проведено дослідження впливу початкового стану і особливостей індивідуальної анатомії колінного суглоба на результат лікування дефектів суглобового хряща в 176 пацієнтів, у яких були локальні дефекти та ушкодження хряща ІІІ ст. за Оутербриджем у ділянці внутрішнього виростка стегнової кістки. Мікрофрактуризацію виконано 142 хворим, 34 пацієнтам - мозаїчну пластику. У віддаленому періоді обстежено 149 (84,7%) пацієнтів з 176. Строки оцінки - від 7 до 12 років після операції. Критеріями були: індекс Lequesne і ступінь звуження суглобової щілини, медіальний великогомілковий і латеральний стегновий кути по рентгенограмі. Вік від 31 до 64 років (47 років у середньому). Чоловіків - 57, жінок - 92. З`ясувалося, що має місце пряма залежність значення індексу Lequesne у віддаленому періоді від віку пацієнта на момент операції. Чітко виділено три вікові групи, тяжкість остеоартрозу за індексом Lequesne в яких приблизно однакова. Перша група до 40 років (індекс Lequesne мінімальний). Друга група від 40 до 55 років (індекс Lequesne до 6). Третя група - 55 років і більше (індекс Lequesne більше 6). Найкращі результати лікування дефектів суглобового хряща отримано в пацієнтів у віці до 40 років. У середній віковій групі від 40 до 55 років результати були задовільні. У пацієнтів старше 55 років важко прогнозувати результат. При оцінці віддалених результатів (через 7-12 років) відзначено прогресування звуження суглобової щілини в частини пацієнтів. Серед 98 хворих без звуження суглобової щілини до операції в 38 (38,8%) відзначено прогресування остеоартрозу, що констатовано за наростанням звуження суглобової щілини. З них у більшої частини - 33 пацієнти з 38 - відзначене звуження від 0 до І ст., у 4 пацієнтів - до ІІ ст. (4,1%) і в 1 пацієнта - до ІІІ ст. (1,02%).

Під час аналізу віддалених результатів всієї групи з 149 пацієнтів виявлено збільшення питомої ваги хворих зі звуженням суглобової щілини: до операції І ст. звуження була у 43 хворих (28,9%), а за аналізом віддалених результатів (через 7-12 років) - у 51 пацієнта (34,2%); кількість пацієнтів з ІІ ст. звуження суглобової щілини збільшилася майже вдвічі - з 5,4 до 10,7%; з'явилися пацієнти з ІІІ ст. звуження суглобової щілини - 10,1%.

Відправною точкою у всіх рекомендаціях щодо вибору тактики лікування ушкодження хряща є розмір його дефекту. Пацієнтів розділили на групи за площею дефекту хряща внутрішнього виростка стегнової кістки: до 2 см², 2-3 см², 3-4 см², 4-5 см². Найчастіше зустрічали дефекти хряща розмірами 2-3 см² (38,3%), дефекти до 2 см² і більше 3 см² виявлено у 28,9% і 26,2% випадків.

Наступним фактором, що впливає на прогресування остеоартрозу колінного суглоба, є положення механічної осі кінцівки. Для її оцінки проведено вимір стегнового латерального і великогомілкового медіального кутів, які досить повно характеризують вісь кінцівки. Під час аналізу середніх значень медіального великогомілкового кута серед усіх 149 пацієнтів обстеженої групи залежно від індексу Lequesne, визначеного у віддаленому періоді після операції (через 7-12 років), виявлено, що у хворих з індексом Lequesne до 7 балів включно показники медіального великогомілкового кута лежать у ме жах 86-87°. А у хворих з індексом Lequesne 8 балів і вище значення медального великогомілкового кута коливалися в межах 84-85°. Із цього виходить, що через 7-12 років пацієнти зі слабко вираженим і середнім ступенями важкості гонартрозу мали медіальний великогомілковий кут 86-87°. Якщо він був менш 86°, то у хворих результати лікування були гірші (індекс Lequesne від 8-10 балів і вище).

Таку ж залежність виявлено в процесі оцінки ступеня звуження суглобової щілини. Хворі, у яких у віддаленому періоді після операції не було значного звуження суглобової щілини, мали медіальний великогомілковий кут до операції 86° і більше. Пацієнти, у яких у віддаленому періоді прогресував гонартроз, у більшості випадків мали значення медіального великогомілкового кута менш 86°. При аналізі середніх значень медіального великогомілкового кута серед усіх 149 пацієнтів залежно від ступеня звуження суглобової щілини, у віддаленому періоді після операції виявилося, що у хворих без звуження суглобової щілини і зі звуженням I ступеня показники медіального великогомілкового кута лежать у межах 86-87°. У хворих зі звуженням суглобової щілини II і III ступенів значення медіального великогомілкового кута коливалися близько 84°. Таким чином, позитивні результати лікування остеоартрозу у віддаленому періоді після операції отримано в основному у хворих зі значеннями медіального великогомілкового кута не менш 86°.

З метою визначення факторів, які впливають або не впливають на прогресування гонартрозу, проведений статистичний аналіз із визначенням кореляції ознак між собою шляхом обчислення коефіцієнта кореляції Спирма на. Для його обчислення були сформовані пари перемінних ознак (табл.1).

Таблиця 1

Значення коефіцієнта кореляції і взаємозв'язок між ознаками, що впливають на перебіг остеоартрозу колінного суглоба

За даними дослідження найбільш значимим фактором було значення медіального великогомілкового кута. Вплив на результат лікування мали показники, що характеризують початковий стан колінного суглоба. Значення індексу Lequesne до операції показали середню кореляцію з показниками ступеня звуження суглобової щілини у віддаленому періоді після травми (табл.1). Виявлено середню кореляцію між віком пацієнта і віддаленими результатами лікування (табл.1). Між площею дефекту хряща і віддаленими результатами виявлено статистично слабку кореляцію. Для уточнення її впливу на результат проведено додаткове дослідження, у якому виділили дві групи хворих. До першої віднесли 58 пацієнтів із прогресуванням гонартрозу у віддаленому періоді за даними збільшення ступеня звуження суглобової щілини. 91 хворого (без прогресування гонартрозу) віднесли до другої групи. Виконано аналіз площі дефекту хряща окремо по цих групах. Питома вага дефектів до 2 см² була практично однаковою в обох групах пацієнтів: 27,3% і 29,8%. Питома вага пацієнтів з дефектами хряща площею 2-3 см², у яких було прогресування захворювання, склала 45,5%, а серед пацієнтів без прогресування гонартрозу - 34,0%. Дефекти площею 3-4 см² відмічено у 21,8% хворих із прогресуванням і в 28,7% без прогресування процесу. Дефекти більше 4 см² виявлено у 5,5 і 7,4% відповідно. Розподіл пацієнтів за площею дефекту хряща якісно відрізняється несуттєво, що підтверджує виявлену ви ще відсутність статистично значимої кореляції між площею дефекту суглобового хряща і прогресуванням гонартрозу.

Успіх відновлення дефекту хряща залежить не від його площі, а визначається біомеханічними взаємовідносинами в колінному суглобі і його вихідному стані: вік і ступінь звуження суглобової щілини.

Позитивні результати лікування дефектів хряща колінного суглоба можна очікувати у разі початкового звуження суглобової щілини колінного суглоба не більше I ступеня, у випадках значень медіального великогомілкового кута 86° і більше, віці пацієнта молодше за 55 років. Неможна стверджувати, що пацієнти, які не повністю відповідають цим критеріям, не можуть мати позитивних результатів. Однак, виходячи з даних статистичного аналізу, для них неможливо дати чіткий прогноз.

Можливості МРТ у діагностиці стану колінного суглоба за умов остеоартрозу. Проведено обстеження 211 пацієнтів з ізольованим ураженням одного з колінних суглобів. Жінок - 163, чоловіків - 48. Усі пацієнти раніше лікувалися консервативно. Первинно виконано МРТ, рентгенографію суглоба в положенні стоячи під навантаженням і проведено оцінку стану за індексом Lequesne. Через 12-28 міс повторно зроблено рентгенографію колінного суглоба в положенні стоячи і визначений індекс Lequesne. З 211 пацієнтів 160 (76%) було обстежено вдруге.

Виявлено істотну кореляцію між розвитком набряку кісткової тканини та відхиленням механічної осі нижньої кінцівки. Пацієнти з варусною деформацією нижньої кінцівки (7° і більше) мали значно вищу частоту розвитку набряку кісткової тканини в медіальному відділі колінного суглоба, у порівнянні з кінцівками з вальгусною механічною віссю (64,3% проти 7,8%, Р < 0,0001). І, навпаки, кінцівки з нейтральною або вальгусною механічною віссю мали більшу частоту розвитку набряку кісткової тканини в латеральному відділі.

У 66 випадках констатоване прогресування гонартрозу (41,9%). При цьому серед 106 колінних суглобів із набряком кісткової тканини в медіальному відділі прогресування остеоартрозу було у 42 випадках (39,6%). У групі з 54 пацієнтів, у яких не було набряку кісткової тканини в медіальному відділі, прогресування зафіксовано лише у 5 випадках (9,2%). Виявлено чітку залежність між наявністю субхондрального набряку кісткової тканини в латеральному відділі і прогресуванням остеоартрозу в цій зоні. Серед 54 колінних суглобів із набряком кісткової тканини в латеральному відділі у 14 випадках (25,0%) було прогресування латерального остеоартрозу. У групі зі 106 пацієнтів, у яких не було набряку кісткової тканини в зовнішньому відділі суглоба, прогресування процесу відзначено лише у 6 хворих (5,7%).

Для оцінки впливу відхилення механічної осі кінцівки на прогресування гонартрозу визначено "відношення шансів" прогресування остеоартрозу за медіальним осередком субхондрального набряку. З`ясовано, що "відношення шансів" прогресування остеоартрозу колінного суглоба в медіальному відділі колінного суглоба з медіальним набряком кісткової тканини було 9,2, а із введенням додаткової змінної відхилення вісі кінцівки зменшилося на 33,7% до 6,1.

МРТ доповнює рентгенологічне обстеження у разі гонартрозу. Якщо в пацієнта є відхилення вісі кінцівки, то МРТ дає додаткову інформацію, що дозволяє прогнозувати початок прогресування захворювання. Можна вірогідно стверджувати, що поява осередку субхондрального набряку кісткової тканини у разі гонартрозу вказує на високий ризик прогресування структурних руйнувань суглоба, особливо в тому відділі, в якому локалізується осередок. Також не менш очевидно, що наявність субхондрального набряку корелює з відхиленням механічної осі. Можливість прогнозувати прогресування остеоартрозу стала відправною точкою для розробки методу превентивної терапії.

Шкала прогнозування результату пластики дефектів хряща у ви падку остеоартрозу колінного суглоба. Проведені дослідження дозволили сформувати діагностичну шкалу, яку призначено для прогнозування результату лікування ушкоджень хряща за умов гонартрозу з використанням мікрофрактуризації або мозаїчної пластики без корекції осі кінцівки. Перевірку її ефективності проведено шляхом ретроспективного аналізу між віддаленими результатами лікування пацієнтів і оцінкою їхнього стану до початку лікування. Вибрано 78 хворих із групи, яким було виконано мікрофрактуризацію дефектів хряща колінного суглоба. Основним критерієм відбору було обстеження протягом не менш 3 років після операції. Оцінювали за індексом Lequesne і динамікою ступеня звуження суглобової щілини. Визначили кореляції за методом Спирмана між оцінкою за запропонованою шкалою до операції і значеннями індексу Lequesne у віддаленому періоді. Коефіцієнт кореляції - 0,82, що для медичних досліджень досить високий показник. Таким чином, існують ряд критеріїв, які при об'єднанні в одну шкалу дозволили прогнозувати лікування дефектів хряща за умов гонартрозу методами мікрофрактуризації або мозаїчної пластики. У разі загальної оцінки 8 балів за запропонованою шкалою ймовірність одержання позитивного результату становить 27,7%; за оцінкою 7 балів у 70,5% випадків отримано позитивні результати; за оцінкою 9 і більше балів отримати позитивний результат лікування не вдається; за оцінкою 6 балів і менш має місце найбільш висока ймовірність позитивного результату лікування пацієнта з ушкодженням суглобового хряща колінного суглоба.

Зміни біохімічних показників сироватки крові й суглобового випоту, у хворих з гонартрозом під час лікування хондропротекторами. Пацієнти першої підгрупи (15 хворих, 42-65 років, чоловіків - 4, жінок - 11) вживали глюкозаміна сульфат перорально по 1500 мг на добу протягом 4-6 міс Пацієнти другої підгрупи (12 хворих, 44-68 років, чоловіків - 4, жінок - 8) одержували внутрішньосуглобові ін'єкції препарату гіалуронової кислоти 1 раз на тиждень від 3 до 5 введень.

Через 4 міс після початку лікування в першій підгрупі спостерігали нормалізацію значень оцінки за ВАШ і індексом Lequesne. Зазначені показники пацієнтів даної групи були нижче на 39,6% і 40,5%, відповідно, в порівнянні зі значеннями до початку лікування. Зареєстровано зниження вмісту вільного гідроксипроліну в сироватці крові хворих на 27,2%, у яких цей показник спочатку був підвищений. Зазначене супроводжувалося зростанням вмісту в сироватці крові гіалуронової кислоти на 25,0% у порівнянні з вихід ними значеннями до початку лікування. Лікування глюкозаміна сульфатом сприяло стиханню запальних процесів, про що свідчить зниження маніфестування маркерів запалення. Вміст сіалових кислот і сероглікоїдів у даної групи хворих був меншим на 14,3% і 20,0% у порівнянні з таким до початку лікування. У суглобовому випоті хворих продовжилося накопичення хондроїтин сульфатів, що свідчить про проникнення глюкозаміна в синовіальну рідину й про його спорідненість до тканин суглобів. Величина цього показника через 4 міс зросла на 81,4%. Вживання глюкозаміна сульфату призвело до підвищення вмісту в синовіальній рідині іншого виду глікозаміноглікансульфатів - гіалуронової кислоти. Виразність даного показника після 4 міс лікування препаратом глюкозаміна сульфату була на 25,0% більше, ніж до початку лі кування. Маркери запального процесу в суглобовому випоті - вміст сероглікоїдів і сіалових кислот - після прийому пацієнтами глюкозаміна сульфату протягом 4 міс значно знизилися - на 20,0% і 14,3% відповідно.

Через 4 міс від початку внутрішньосуглобового введення препарату гіалуронової кислоти спостерігали вже наслідки лікування, оскільки використання лікувальних заходів було припинено кілька тижнів тому. Вимір індексів, що характеризують суб'єктивне сприйняття пацієнтом відчуттів болю, показав значне зниження: за ВАШ воно склало - 46,6 %, за індексом - Lequesne на 35,2%. Відбувалася нормалізація обміну колагену, що підтверджено зниженням вмісту вільного гідроксипроліну в сироватці крові хворих на 37,0% порівняно з таким на початок лікування. Вміст у сироватці крові пацієнтів, пролікованих препаратом гіалуронової кислоти, сумарних хондроїтинсульфатів на даний строк дослідження був в середньому на 29,8% нижче, ніж до початку лікування. Аналіз змін фракційного складу й загального змісту глікозаміноглікансульфатів у сироватці крові відзначив зниження останнього на 16,23% за рахунок, насамперед, фракцій хондроїтин-4-сульфатів (на 33,3%) і хондроїтин-6-сульфатів (на 13,8%). Вміст маркерів запалення - сероглікоїдів і сіалових кислот - був менш високим, ніж до початку лікування. Так, різниця з початковими значеннями склала 42,2% і 14,1% відповідно. Концентрація у суглобовому випоті маркерів запалення - сероглікоїдів і сіалових кислот - знижувалася протягом усього дослідження і до 4 міс після його початку зменшилася на 35,7% і 28,6% відповідно. Обмірюване значення активності колагенази через 4 міс після початку лікування пацієнтів внутрішньосуглобовим введенням препарату гіалуронової кислоти було на 22,0% менше, ніж значення цього показника до початку лікування.

Порівняльне дослідження біохімічних показників сироватки крові й суглобового випоту у хворих на гонартроз, що отримували лікування препаратами глюкозаміна сульфату, 1500 мг перорально й гіалуронату натрію, 1000 мг внутрішньосуглобово, дозволило виявити, що лікування пацієнтів обома препаратами сприяло вірогідній нормалізації показників метаболізму колагену і глікозаміноглікансульфатів.

Результати біохімічних досліджень у динаміці показали, що лікування гонартрозу дослідженими препаратами глюкозаміна сульфату й гіалуронової кислоти сприяло достовірному поліпшенню показників біохімічних маркерів руйнування сполучної тканини, що корелювало з позитивною динамікою змін індексів суб'єктивної оцінки пацієнтом свого стану - оцінка за ВАШ і динаміка індексу Lequesne.

Застосування коригувальних устілок для стопи, у лікуванні остеоартрозу колінного суглоба з варусною деформацією. Проведено аналіз лі кування 74 хворих з гонартрозом і варусною деформацією, яким застосовано "вальгізуючі стопу устілки". Вік хворих - 32-69 років (49,9 у середньому). Жінок - 40, чоловіків - 34. Обстеження проведені в строки 2 тиж., 8 тиж., і 4 міс після початку лікування. Розподіл пацієнтів по стадіях гонартрозу: I ст. - 24, II ст. - 29, III ст. - 21 хворий. Ступінь варусної деформації оцінювали за величиною медіального великогомілкового кута, що вимірювали за рентгенограмою колінного суглоба у прямій проекції.

В основній масі пацієнтів з III ст., забезпечених ортопедичними устілками, лікування не дало ефекту. Серед 29 пацієнтів з II ст. гонартрозу в 21 хворого вдалося отримати позитивні результати. У 8 пацієнтів цей метод результатів не дав. Показники більшої частини хворих почали поліпшуватися вже через 2 тиж., а через 8 тиж. відзначене їхнє значне поліпшення. У групі пацієнтів з II ст. гонартрозу застосування вальгізуючих устілок дало позитивний ефект у 72,4% випадків.

Серед 24 пацієнтів з I ст. гонартрозу в 15 хворих отримано позитив ний ефект. Через 4 міс користування устілоками у 9 пацієнтів було незначне поліпшення показників. Цю групу виділено вже через 2 тиж. після початку лікування. У решти 15 хворих (64,3%) були позитивні зміни в динаміці лікування. Уже через 2 тиж. показники в цих 15 пацієнтів стали зміщатися в нормальний бік, а через 8 тиж. було зафіксовано істотне їхнє поліпшення.

Таким чином, ефективність застосування вальгізуючих устілок у разі гонартрозу I ст. склала 64,3%, у разі гонартрозу II ст. - 72,4%, у разі III ст. цей метод був неефективним. Якщо об'єднати результати лікування пацієнтів з I і II стадіями гонатртрозу, то виходить, що з 53 пацієнтів позитивні результати відзначено в 36 випадках (67,9%).

Лікування пацієнтів із субхондральним набряком кісткової тканини в ділянці колінного суглоба. Для лікування субхондрального набряку застосовували препарат простагландіна Е (Вазопростан). До підгрупи увійшли 16 хворих, у яких на МРТ було виявлено субхондральний набряк кісткової тканини в ділянці колінного суглоба. Вихідний стан і динаміку лікування хворих оцінювали за шкалою болю WOMAC. В умовах стаціонару проводили курс в/в інфузій Вазопростану (40 мкг на добу протягом 10 днів), на 3 міс призначали один із НПВС і препарат кальцію. Через 3 міс виконували МРТ. Якщо на контрольній МРТ набряк зменшувався або зникав, то лікування вважали успішним. Субхондральний набряк кісткової тканини при остео артрозі колінного суглоба був успішно вилікуваний у 11 хворих (68,75%). За даними нашого дослідження він корелює зі стійким болевим синдромом, про що свідчать показники шкали болю WOMAC. Поява субхондрального набряку є чинником, що свідчить про початок прогресування остеоартрозу. Якщо вдається його вилікувати, то ми запобігаємо або сповільнюємо прогресування остеоартрозу колінного суглоба.

Віддалені результати артроскопічного дебридменту і мікрофрактуризації у випадках дефектів хряща колінного суглоба. Проведено аналіз результатів артроскопічних операцій у разі І-ІІ ст. гонартрозу. До цієї під групи увійшли 118 пацієнтів, яким проведено лікувальну артроскопію колінного суглоба з дебридментом і мікрофрактуризацією дефектів хряща. До операції більша частина пацієнтів, 65,7% (74 особи), не мали звуження суглобової щілини. Звуження суглобової щілини I ступеня було у 36 хворих (30,5%), звуження II ступеня - у 8 (6,8%). Пацієнтів зі звуженням суглобової щілини III ст. не оперували.

У процесі оцінки віддалених результатів (через 8-12 років після операції) відзначено прогресування звуження суглобової щілини в частини пацієнтів. Серед 74 пацієнтів без звуження суглобової щілини до операції, у віддаленому періоді у 26 (35,1%) відзначене прогресування остеоартрозу, що констатовано за наростанням звуження суглобової щілини. У більшої частини з них - 22 пацієнти (29,8%) - відзначено її звуження від 0 до I ст., у 4 пацієнтів - до II ст. (5,4%) і в 1 пацієнта до - III ст. (1,5%). До операції I ст. звуження була у 36 хворих (30,5%), а аналіз віддалених результатів виявив I ст. у 41 пацієнта, що склало 34,7%. Кількість пацієнтів з II ст. звуження суглобової щілини збільшилася в 1,6 рази - з 6,8 до 11,1%. З'явилися пацієнти з III ст. - 12,7%.

Усього в досліджуваній підгрупі з 118 пацієнтів збільшення ступеня звуження суглобової щілини у віддаленому періоді було відзначено у 48 хворих (40,7%). В інших 70 хворих (59,3%) результати лікування були позитив ними. Окремий аналіз групи пацієнтів у віці до 55 років включно виявив, що серед цих 96 хворих лише у 23 (24%) було погіршення стану. Отже, позитив ні результати у вибірці пацієнтів у віці до 55 років включно склали 76%.

Віддалені результати мозаїчної пластики у випадках дефектів хряща колінного суглоба. До підгрупи включили 31 хворого, яким було проведено артроскопію з мозаїчною пластикою дефектів хряща. Найкращі віддалені результати отримано в молодих пацієнтів у віці від 31 до 45 років. У групі хворих від 45 до 49 років відзначено погіршення стану. У пацієнтів 50 років і більше відзначено зменшення значень індексу Lequesne, що свідчить про позитивні результати лікування. При оцінці індексу Lequesne у динаміці в пацієнтів після мозаїчної пластики на відміну від результатів мікрофрактуризації дефектів хряща не виявлено залежності результату лікування від віку хворих.

До операції 24 особи (77,4%) не мали звуження суглобової щілини. Звуження I ст. було у 7 хворих (22,6%). Пацієнтів зі звуженням суглобової щілини II і III ступенів не було. Оцінка віддалених результатів (через 7-10 років) довела прогресування звуження суглобової щілини в частини пацієнтів. Серед 24 пацієнтів без звуження суглобової щілини до операції у віддаленому періоді в 7 (22,6%) відзначено прогресування остеоартрозу, що констатовано за зростанням звуження суглобової щілини. У більшої частини з них - 6 пацієнтів - відзначено звуження від 0 до I ст., у 1 пацієнта - до II ст. Аналіз віддалених результатів лікування всіх хворих цієї підгрупи виявив збільшення питомої ваги пацієнтів зі звуженням суглобової щілини. Якщо до операції I ст. була у 7 хворих (22,6%), то у віддаленому періоді I ст. відзначено в 10 пацієнтів, що склало 32,3%. З'явилися пацієнти з II ст. - 9,7% (3 хворих). Усього в досліджуваній підгрупі з 31 пацієнта збільшення ступеня звуження суглобової щілини у віддаленому періоді було в 10 хворих (32,3%). В інших 21 хворого (67,7%) результати були позитивні.

Вивчення впливу строку навантаження на кінцівку після мікрофрактуризації дефектів суглобового хряща на результат лікування пацієнтів з остеоартрозом колінного суглоба. До підгрупи включені 98 хворих з гонартрозом I-II стадій, яких було оперовано не менш 3 років тому. Жі нок - 68, чоловіків - 30. Вік пацієнтів - від 28 до 58 років (у середньому 42 роки). Першу групу (контрольну) склали 38 хворих. Вік - від 29 до 58 років, чоловіків - 12, жінок - 26. Протокол відновного лікування включав розвантаження оперованого колінного суглоба за допомогою милиць від 2 до 4 тиж., далі ходьба із тростиною ще 2 тиж. До другої групи (основної) увійшли 60 хворих у віці від 28 до 56 років. Чоловіків - 18, жінок - 42. Протокол відновного лікування включав раннє навантаження на оперовану кінцівку до больового порога з 2-ї доби після операції. Аналіз результатів провели на під ставі змін індексу Lequesne і оцінки якості життя за шкалою EuroQol-5D в динаміці та частоті ускладнень після операції. Ні рівень ускладнень, ні результати лікування не залежали від того, відразу після операції пацієнти навантажували кінцівку, або ходили на милицях, не навантажуючи кінцівку протягом 2-4 тиж., і тільки потім починали наступати на оперовану кінцівку.

Прогнозування ушкодження передньої хрестоподібної зв'язки. Роботу виконано за результатами обстеження 200 хворих. Першу групу (основ ну) склали 100 пацієнтів, у яких було ушкодження передньої хрестоподібної зв'язки (всім пацієнтам під артроскопічним контролем виконано аутопластику передньої хрестоподібної зв'язки). До другої (контрольної) групи увійшли 100 пацієнтів, які пройшли курс лікування із приводу гонартрозу. По бічній рентгенограмі визначали середній кут сагітального нахилу виростків великогомілкового плато. На МРТ вимірювали кут нахилу медіального і латерального виростків великогомілкового плато в сагітальній площини відповідно до вертикальної осі великогомілкової кістки.

Виявлено, що середній кут нахилу великогомілкового плато по рентгенограмах у досліджуваній групі був 9,28±0,45°, що на 1,02° більше, ніж у контрольній (8,26±0,38°). Це розходження виявилося статистично невирогідним (P> 0,1).

За оцінкою МРТ у досліджуваній групі пацієнтів кут нахилу медіального виростка великогомілкової кістки дозаду був 8,78±0,38°, що на 1,65° більше, ніж у контрольній (7,13±0,37°), що також статистично невірогідно (P>0,05).

Вірогідне статистичне розходження виявлено при аналізі кута нахилу латерального виростка великогомілкової кістки за МРТ (P<0,001). Середній кут нахилу латерального виростка великогомілкової кістки в сагітальній площині дозаду в пацієнтів основної групи склав 10,89±0, 19°, що на 1,96° більше, ніж у контрольній групі (8,93±0,37°). У такий спосіб можна зробити висновок, що у випадку нахилу латерального виростка великогомілкової кістки дозаду на 10° і більше пацієнта є ризик ушкодження передньої хрестоподібної зв'язки.