Процеси ремоделювання міокарда певною мірою асоційовані зі станом NO-продукуючих систем та синтезом прозапальних цитокінів і вазоконстрикторних речовин. Розвиток концентричної ГЛШ відбувається на фоні переважного збільшення активності ендотеліальної NO-синтази при зростанні рівня ЕТ-1 (до 17,4 (10,95; 29,25) пг/мл), який викликає стійку вазоконстрикцію в умовах нестачі NO. Виявлена пряма кореляційна залежність між активністю е-NOS та наявністю кон-центричної ГЛШ (r=0,31, при р=0,002). Розвиток ексцентричної ГЛШ спостерігався при різкому підвищенні рівнів індуцибельної NO-синтази (до 1,17 (0,95;

1,31) пмоль/хв. *мг білка, р=0,008). Отримані коефіцієнти кореляції між наявністю ексцентричної ГЛШ та активністю загальної NOS (r=0,39, р=0,007) та TNFб (r=0,24, р=0,036), що відбиває важкість патологічного процесу і участь запалення в процесах ремоделювання міокарда. Зазначені процеси супроводжуються зростанням активності процесів вільно-радикального окислення на фоні пригнічення антиоксидантного захисту, що є індукторами прозапальних механізмів ендотеліальної дисфункції.

У здорових осіб, що мають обтяжену спадковість по АГ, виявлено підвищення рівнів і активності більшості біохімічних маркерів ендотеліальної дисфункції, показники яких значно перевищували рівні в контрольній групі, і практично не відрізнялись (за виключенням рівня TNFб, який знаходився в межах норми) від рівнів аналогічних величин у хворих на ГХ. Рівень ЕТ-1 в групі зі спадковістю по АГ, хоча був нижче, ніж у хворих на ГХ, проте в 2,3 рази перевищував контрольні величини. Таким чином, у осіб зі спадковістю по АГ, ще до підвищення АТ і появи клінічних проявів ГХ, відбувається зростання активності гуморальних регуляторів функції ендотелію, що певною мірою свідчить про генетичну детермінованість процесів, які відбуваються на рівні судинного ендотелію і передують появі АГ, а також про первинність розвитку ендотеліальної дисфункції при ГХ. Виявлений дисбаланс на рівні гуморальних маркерів функції ендотелію у осіб з генетично "запрограмованою" АГ свідчить про спільність механізмів виникнення дисфункції ендотелію і АГ.

У практично здорових осіб, що мають обтяжену спадковість по АГ, визначено не тільки збільшення рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, а і зростання величини Лп (а), що перевищувала "критичний" рівень (27 мг/дл), при якому підвищується ймовірність розвитку СС захворювань (Арабидзе Г.Г., 2006). Проте, в цій групі кількість аполіпопротеїнів (апо-В100 і апо-А1) в сироватці не відрізнялись від показників контролю. Виявлені порушення ліпідного спектру крові у осіб з обтяженою спадковістю по ГХ можуть свідчити, що порушення ліпідного обміну у людей з детермінованістю по АГ починаються ще до підвищення АТ і є генетично обумовленими. В той же час, приєднання АГ сприяє подальшому прогресуванню порушень обміну ліпідів.

При ГХ визначаються більш значні порушення ліпідного обміну, що проявляється достовірним зростанням рівнів проатерогенних класів ліпопротеїдів, переважно ХС ЛПНЩ, збільшенням рівнів Лп (а), апо-В100 та зниженням антиатерогенної спроможності плазми крові, про що свідчить достовірне зменшення кількості апо-А1. Підтвердженням важливої прогностичної ролі Лп (а) у хворих на ГХ є значне підвищення його рівня у пацієнтів з ГХ ІІІ стадії. Виявлений достовірний прямий кореляційний зв'язок між рівнем Лп (а) і стадією ГХ (r=0,36, р=0,0001). В залежності від характеру ускладнень ГХ визначені певні особливості в ліпідному профілі сироватки крові: найбільші проатерогенні зсуви відзначали у найважчої категорії хворих - з "подвійною катастрофою" в анамнезі, у пацієнтів з перенесеним ІМ порушення ліпідного обміну були більш виражені, ніж у хворих з МІ в минулому. Підвищення концентрації Лп (а) у хворих, які перенесли ІМ, супроводжувалось найнижчим (р<0,05) рівнем показника апо-А1 (95,2 (82,95; 100,64) мг/дл). Отже, розвиток ІМ у хворих на ГХ в значній мірі пов'язаний з підвищенням атерогенного потенціалу крові.

Встановлено, що артеріальний компонент гіпертонічної ангіопатії складається з порушення структури, ехогенності і потовщення комплексу інтима-медіа, розвитку артеріальних деформацій і прогресування атеросклеротичного процесу на фоні підвищення жорсткості артерій. Вже у хворих на ГХ ІІ стадії, не залежно від ступеню важкості АГ, достовірно збільшується частота атеросклеротичного ураження СА на фоні зниження загальної артеріальної піддатливості порівняно зі здоровими особами (індекс ЗАП у пацієнтів з ГХ ІІ стадії склав 1,46 (1,37; 1,63) проти 1,78 (1,65; 2,11) мл/мм. рт. ст в контролі, р<0,05). Структурно-функціональні перебудови судинної стінки супроводжуються погіршенням кровотоку. Більш виразні зміни визначались у лівій загальній СА (31,8 проти 15,5 % у правій СА, р<0,05). При приєднанні ІХС до ГХ відзначали чітку тенденцію до збільшення частоти ураження правої СА (24,8 проти 22,3 % лівої СА). Як при ГХ ІІ стадії, так і при ГХ ІІІ стадії спостерігалось потовщення ТІМ, проте найбільших змін ТІМ набувала у хворих з ускладненою ГХ. Абсолютна величина ТІМ прогресивно збільшувалась пропорційно віку та тривалості АГ. Збільшення ступеню АГ призводить до прогресування частоти атеросклеротичного ураження СА і зниження артеріальної еластичності. Процеси структурної перебудови відбуваються переважно в лівій СА, що супроводжується зменшенням просвіту судини і зниженням лінійної швидкості току крові. Переважання процесів ремоделювання лівої СА під впливом підвищеного АТ може бути певною мірою пояснено анатомічними особливостями: безпосереднім відходженням лівої СА від дуги аорти і більш високим гемодинамічним навантаженням на її стінки. Зміни правої СА набувають найбільшої значущості у хворих на ГХ ІІІ стадії і в меншій мірі залежать від ступеню АГ. Наявність ускладнень ГХ асоціюється зі збільшенням ступеню патологічного ремоделювання судин, зростанням частоти атеросклеротичних уражень та зниженням артеріальної піддатливості. Частота атеросклеротичного ушкодження у хворих без мозкових ускладнень була значно вищою в лівій СА. Так, у хворих з перенесеним ІМ вона склала 53,5 проти 23,9 % в правій СА, р<0,05. У хворих з перенесеним МІ прогресивно збільшується частота ураження атеросклерозом правої СА, практично наближаючись до частоти ураження лівої СА (42,9 та 50,0 %, відповідно, р>0,05). Зростання кількості атеросклеротичних бляшок переважно в правій СА у хворих з МІ у минулому, супроводжувалось процесом її стенозування, що призводило до значного зменшення просвіту судини, що достовірно відрізнялось від показників в групах без мозкових подій в анамнезі. Звертає увагу суттєве зменшення індексу ЗАП у хворих з наявністю МІ, і особливо, при поєднанні ІМ і МІ (до 1,10 (1,07; 1,22) мл/ мм рт. ст.). Отже значне зниження артеріальної піддатливості може розглядатись як предиктор розвитку цереброваскулярних ускладнень. Найбільший ступінь структурно-функціональних порушень обох СА при ГХ ІІІ стадії визначений у хворих, що мали в анамнезі "подвійну катастрофу" (88,2% в лівій СА та 70,6 % в правій СА, р>0,05). На процеси ремоделювання правої СА на нашу думку більшого впливу набувають решта чинників, крім гемодинамічного удару. Значне ремоделювання правої СА часто асоціюється з важкістю самого захворювання. Виявлена пряма кореляційна залежність між наявністю бляшок в правій СА, стенозом правої СА та систолічною дисфункцією ЛШ (r=0,47 і r=0,43, відповідно, при р<0,01). Таким чином, зростання ремоделювання правої СА певною мірою відображує важкість перебігу захворювання і може бути розцінено в якості додаткової несприятливої прогностичної ознаки.

Доказом того, що на процеси ремоделювання лівої і правої СА, крім спільних чинників, надають впливу дещо різні фактори, є результати проведеного регресійного покрокового аналізу. Відмічено, що процеси ремоделювання обох СА тісно пов'язані з наявністю ендотеліальної дисфункції та структурно-функціональними змінами міокарда. Однак, на відміну від впливу на ремоделювання правої СА, найбільш суттєвою для лівої СА виявилася дія денного ПАТ і варіабельності нічного САТ (сила впливу за в-коефіцієнтом дорівнює 25,0 і 13,9 %, відповідно). На процеси ремоделювання правої СА більше впливають високі величини нічного ДАТ (які відзначали в нашому дослідженні у хворих на ГХ з ІХС та ускладненим перебігом, особливо з наявністю інсульту в анамнезі), підвищена активність запального процесу і проатерогенні зсуви в сироватці крові (сила впливу 16,4, 30,3 та 18,3 %, відповідно).

Результати багатофакторного аналізу дозволили встановити провідні клінічні, інструментальні і біохімічні критерії, що асоціюються зі структурно-функціональними змінами міокарда. До клінічних предикторів прогресування структурно-функціональних змін міокарда за результатами аналізу відносяться перенесені в минулому не тільки ІМ, але і МІ, наявність шлуночкової екстрасистолії і збільшення обхвату талії (сила впливу дорівнює 21,0, 46,0, 18,0 та 15,0 %, відповідно). З інструментальних показників у найбільшій мірі з ремоделюванням міокарда асоціювались ТІМ лівої СА і підвищена варіабельність нічного САТ (сила впливу 52,8 і 47,2 %, відповідно). Порушення функції судинного ендотелію і розвиток атеросклерозу може оказувати негативний вплив на роботу серця та сприяти його ремоделюванню. Це підтверджується значною силою впливу на структурно-функціональні зміни міокарда таких біохімічних показників як Лп (а), активності і-NOS і фактору Віллєбранда (сила впливу 49,4, 31,0 та 19,6 %, відповідно).

Серед варіантів перебігу АГ особливе місце займає резистентна АГ. Первинна резистентність може бути викликана рядом факторів. Найбільш значимими з них за даними багатофакторного аналізу в клінічній моделі є ступінь АГ та індекс маси тіла (сила впливу 71,4 і 28,6 %, відповідно), в інструментальній - ступінь ГЛШ, що визначається за товщиною задньої стінки ЛШ, знижена реакція плечової артерії на прийом нітрогліцерину, збільшення ТІМ лівої СА та наявність рестриктивного типу ДТМК (сила впливу 30,0, 31,1, 18,9 та 20,0 %, відповідно). Біохімічними критеріями, що асоціюються з резистентністю є показники, що свідчать за порушення ліпідного профілю крові (зростання співвідношення загального холестерину до холестерину ЛПВЩ, рівень ХС ЛПНЩ), виразність запальних механізмів (рівень TNFб), зміни антиоксидантної активності і порушення функції судинного ендотелію (зростання активності і-NOS) (сила впливу 21,7, 19,6 та 12,3 %, відповідно). Отже, причина розвитку резистентності обумовлена порушенням основних складових мультифакторного ґенезу АГ, що безперечно потребує своєчасної корекції.

Визначення клінічних, інструментальних і біохімічних критеріїв прогнозування розвитку структурно-функціональних змін може сприяти своєчасному призначенню лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на зменшення сили впливу вказаних факторів ризику несприятливого прогнозу. Комбіновану терапію у складі ІАПФ+БПКК застосовано протягом року у 74 хворих на ГХ, які в залежності від складу ліків (препарату з групи ІАПФ) були розподілені на 3 підгрупи. В якості БПКК всім пацієнтам призначали амлодипін. Першу підгрупу склали 37 пацієнтів, які приймали еналаприл, другу - 19 хворих, які застосовували периндоприл, третю - 18 осіб, які отримували квінаприл. Показана висока ефективність всіх трьох застосованих комбінацій: позитивний вплив на перебіг захворювання, добре сприйняття хворими, сприяння суттєвому зниженню САТ, ДАТ та ПАТ протягом доби, що суттєво зменшує загальний кардіоваскулярний ризик. Найбільшого нормалізуючого впливу на підвищену варіабельність САТ і ДАТ надавала терапія з периндоприлом і квінаприлом. Нормалізації добового профілю ДАТ найбільше сприяє квінаприл. Всі три комбінації препаратів позитивно впливали на структурно-функціональні параметри міокарда, призводили до регресу ГЛШ, що в свою чергу знижує ймовірність розвитку СС ускладнень. Застосування комбінації амлодипіну та периндоприлу найбільше з усіх схем сприяє нормалізації вегетативної регуляції СС діяльності, що проявляється підвищенням загальної варіабельності серцевого ритму, вагусної активності та нормалізації симпатовагального балансу. В процесі проведення дослідження відзначено позитивний вплив усіх трьох схем лікування на більшість показників гуморального гомеостазу, проте терапія з периндоприлом більше за інші сприяє нормалізації показників ліпідного спектру, що може сповільнити розвиток і прогресування атеросклерозу. До того ж у хворих, що приймали периндоприл, відзначали найбільше зниження рівню ЕТ-1, що зменшує патологічну вазоконстрикцію. Застосування комбінації амлодипіну і еналаприлу сприяє більш суттєвому зниженню рівнів Лп (а), МАУ та активності фактору Віллєбранда, що свідчить як про покращення функції ендотелію, так і про зниження кардіоваскулярного ризику, маркерами якого є вищезазначені показники. Отже, крім загальнокласових ефектів, ІАПФ мають притаманні кожному препарату особливості, що може бути використано при призначенні індивідуалізованої терапії.

Порівняльний аналіз ефективності подвійної комбінованої терапії ІАПФ та БАБ (протягом 1 року) проведений у 141 хворого на ГХ, переважна більшість з яких мала супутню ІХС та/або клінічні ознаки ХСН. В залежності від складу препаратів, що входили до схем лікування, пацієнти були розподілені на 4 підгрупи. В першу увійшли 39 хворих, які отримували комбінацію з еналаприлу та бісопрололу; другу підгрупу склали 34 пацієнти, які приймали комбінацію з еналаприлу та БАБ з периферійними властивостями (небівололу або карведілолу); третю підгрупу склали 32 хворих, які отримували періндоприл та бісопролол; в четверту підгрупу увійшли 36 пацієнтів, які приймали комбінацію з перидоприлу та небівололу або карведілолу. Проведене проспективне дослідження показало, що довготривала комбінована терапія ІАПФ (еналаприлом і периндоприлом) та БАБ (бісопрололом і карведілолом або небівололом) добре сприймалась хворими і призводила до суттєвого зниження АТ до цільових цифр у більше ніж 75,0% пацієнтів, сприяла нормалізації більшості показників ДМАТ та відновленню добового ритму АТ. Одночасне застосування ІАПФ та БАБ зменшує виразність ГЛШ. Проте, більше зниження ІММЛШ відзначали при комбінації ІАПФ з БАБ з периферійними вазодилатуючими властивостями. Покращення діастолічної функції серця відбувалось при застосуванні всіх вищезгаданих комбінацій препаратів, але найкращу динаміку відзначали також при лікуванні ІАПФ з БАБ з периферійними ефектами, причому найбільш вдалою комбінацією виявилась комбінація периндоприлу з карведилолом або небівололом. На показники ВСР більш вагомого впливу оказувала комбінація ІАПФ та БАБ з периферійними властивостями, проте залишалася зниженою парасимпатична активність. Комбінована терапія ІАПФ та БАБ сприяла нормалізації біохімічного гомеостазу крові у хворих на ГХ та не викликала нових його негативних зсувів. Відмічено зниження активності процесів ліпопероксидації, покращення функціонального стану ендотелію, про що свідчило позитивна динаміка існуючого дисбалансу вазоконстрикторних та вазодилатуючих речовин, зниження активності маркерів запалення та тромбоутворення, а також суттєве зменшення МАУ до меж "низької нормоальбумінурії", що значно знижує СС ризик.

Проведений додатковий аналіз ефективності комбінованої терапії ІАПФ+БАБ в залежності від особливостей дії окремих БАБ, без урахування окремих властивостей ІАПФ, показав аналогічну спрямованість змін досліджених параметрів під впливом всіх трьох комбінацій. Проте більш суттєве покращення діастолічної функції серця відбувається під впливом комбінованої терапії ІАПФ та БАБ з периферійними властивостями, особливо з застосуванням карведилолу, а зростання скоротливої здатності міокарда відбувається при застосуванні комбінації ІАПФ та селективних БАБ (небівололу та бісопрололу). Зменшення легеневої гіпертензії більшою мірою спостерігається при застосуванні ІАПФ та небівололу. Зіставлення впливу комбінацій ІАПФ з карведилолом та ІАПФ з небівололом на вегетативну регуляцію серцевої діяльності виявило, що більш суттєве покращення параметрів ВСР відбувалось при застосування комбінованої терапії ІАПФ з карведилолом, проте знижений рівень парасимпатичної активності потребує додаткової корекції. Динаміка змін біохімічних параметрів мала аналогічну спрямованість при комбінованій терапії ІАПФ та різними БАБ. Комбінація ІАПФ з карведилолом найкраще з усіх сприяє підвищенню антиоксидантної спроможності плазми крові, що вже було показано в попередніх дослідженнях (Сєркова В.К., Берко Г.К., 2005), проте найменше з усіх впливає на активність NO-продукуючих систем та рівень МАУ. Більш суттєве зниження рівнів вазоконстриктору ЕТ-1 та прозапального цитокіну TNFб відбувається при застосуванні ІАПФ з небівололом або карведилолом. Комбінована терапія ІАПФ з небівололом найкраще з усіх комбінацій, що вивчались в даній роботі, сприяє відновленню балансу вазоконстрикторних та вазодилатуючих речовин і позитивно впливає на рівень Лп (а), що повинно зменшувати загальний кардіоваскулярний ризик.

Проведене вивчення порівняльної ефективності потрійної комбінованої терапії показало, що всі три потрійні комбінації призводили до зниження середньодобових САТ, ДАТ і ПАТ, проте більший ступінь зниження ПАТ і варіабельності САТ, що встановлені як незалежні предиктори важкості структурних змін міокарда і судин, зареєстрований під впливом комбінованої терапії ІАПФ+БПКК+БАБ. Слід зазначити, що всі три застосовані комбінації ефективно впливали на більшість параметрів ДМАТ, але більший ступінь підвищення добових індексів САТ і ДАТ спостерігався при лікуванні ІАПФ+БПКК+діуретик. Комбінація ІАПФ+БПКК+БАБ виявилась більш сприятливою в плані впливу на ремоделювання ЛШ, особливо на концентричну ГЛШ. Під впливом комбінованої терапії до складу якої входили ІАПФ та БАБ, відзначали зменшення не тільки ЛШ, але і тенденцію до зменшення правих відділів серця. Покращення скоротливої здатності міокарда було більшим при використанні комбінації ІАПФ+БПКК+БАБ, найкраща динаміка діастолічної функції виявилась під впливом комбінованої терапії ІАПФ+БППК+діуретик. Більш вдалими комбінаціями АГП в плані впливу на вегетативну регуляцію серцевої діяльності виявились ІАПФ+БПКК+БАБ та ІАПФ+БПКК+діуретик, проте відновлення парасимпатичної активності потребує додаткової корекції. Комбінація ІАПФ+ БПКК+діуретик більшою мірою сприяє зменшенню активності запальних маркерів та підвищенню антиатерогенної спроможності плазми, що може сповільнити темпи прогресування атеросклерозу. Комбінації до складу яких входять ІАПФ+БПКК більш сприятливі в плані зменшення ступеню МАУ. Найбільш виграшною комбінацією АГП в плані покращення гуморальних показників антиатерогенної спроможності плазми, зниження активності запального процесу, нормалізації діяльності NO-продукуючої системи та функції судинного ендотелію є комбінація ІАПФ+БПКК+діуретик. Комбінація ІАПФ+БПКК+БАБ також сприяє зниженню активності перекисного окислення ліпідів та відновленню антиоксидантної системи, нормалізації функції ендотелію та зниженню вазоконстрикції. Комбінація ІАПФ+БАБ+діуретик дещо меншою мірою, ніж вищезазначені, але теж сприяє зниженню кількості вазоконстрикторів, нормалізації ендотеліальної функції та зменшенню активності процесів запалення і ліпопероксидації. В цілому, всі три потрійні комбінації мали аналогічну спрямованість дії і можуть застосовуватись при лікуванні хворих на ГХ високого і дуже високого ризику.

Проведене порівняння ефективності потрійної комбінації АГП в залежності від типу діуретичного засобу (гідрохлортіазиду або індапаміду). Під впливом будь-якої комбінації (ІАПФ+БАБ або ІАПФ+БПКК) з додаванням діуретику відмічено, що ГХТ в більшій мірі, ніж індапамід сприяє зниженню САТ і ДАТ, проте додавання індапаміду сприяє більш суттєвому зменшенню ПАТ і більшому ступеню зростання добових індексів САТ і ДАТ. Включення індапаміду в більшій мірі, порівняно з ГХТ, сприяло регресії ГЛШ, покращувало функціональні спроможності серця і надавало позитивного впливу на нейрогуморальну регуляцію серцево-судинної діяльності. Додавання до комбінації АГП індапаміду позитивно впливало на ліпідний профіль сироватки крові, показники гуморальної регуляції АТ та функції ендотелію.

Проведений математичний аналіз з використанням покрокової множинної регресії для визначення критеріїв підбору ефективної комбінованої антигіпертензивної терапії показав, що у хворих на ГХ, тривалість захворювання яких перевищує 12 років, які мають важку АГ 3-го ступеню, наявність порушення ЕЗВД, концентричну ГЛШ, ригідний тип ДТМК, більш ефективною комбінацією АГП є ІАПФ+БПКК в індивідуально підібраних дозах. При недостатньому зниженні АТ необхідно додати діуретик (краще індапамід). З біохімічних критеріїв бажано визначити активність фактору Віллєбранда та рівень S-нітрозотіолів, що надасть більшої інформації про стан пацієнта.

Основними показами для призначення комбінації ІАПФ+БАБ у хворих на ГХ, з додаванням діуретику при недосягненні цільових величин АТ (слід надавати перевагу індапаміду), є наступні: чоловіча стать, ознаки ХСН (починаючи з І стадії за класифікацією Стражеска-Василенка), ВТС < 0,47 од. та КДР > 55 мм (за даними ЕхоКГ), рівень денного ПАТ > 65 мм рт. ст. (за даними ДМАТ). Бажано визначити критерії активності запального процесу: рівні СРБ та TNFб.

Основними клінічними критеріями для призначення комбінованої терапії з трьох АГП у складі ІАПФ+БПКК+БАБ у хворих на ГХ, з послідуючим додаванням діуретичного засобу при недостатньому зниженні АТ, є важка АГ 3-го ступеню (особливо коли середньодобові величини САТ і ДАТ (за даними ДМАТ) перевищують 174 мм рт. ст. і 107 мм рт. ст., відповідно), наявність концентричної ГЛШ, величина ТІМ лівої СА > 1,1 мм, виявлення зниження вазоактивної функції ендотелію (приріст діаметру плечової артерії після декомпресії Дdrh < 6 %), висока денна варіабельність САТ > 18 мм рт. ст., а також рівень МАУ вище 20 мкг/мл.

Особлива складність виникає при лікування пацієнтів з резистентною АГ. При проведенні регресійного аналізу були встановлені предиктори розвитку резистентності АГ, якими виявились: АГ 3-го ступеню, гіпертрофія задньої стінки ЛШ, рестриктивний тип ДТМК, наявність порушення ЕНЗВД, що свідчить про важку ендотеліальну дисфункцію, ремоделювання СА (потовщення ТІМ лівої СА), проатерогенні зсуви ліпідного спектру, підвищення прозапальних цитокінів та напруження NО-продукуючої системи, які дещо збігаються з критеріями для призначення комбінованої терапії у складі ІАПФ+БАБ+БПКК+діуретик. Запропонована схема лікування позитивно впливала на показники ДМАТ та сприяла нормалізації добового профілю АТ, зменшенню гіпертрофії і ремоделювання ЛШ та покращенню діастолічної функції, що також знижує ризик виникнення ускладнень. Суттєве порушення вегетативної регуляції у хворих на резистентну АГ потребує додаткової медикаментозної корекції, яка повинна бути спрямована на відновлення активності та нормалізацію стану вегетативної регуляції СС діяльності. Активна участь хворого в процесі лікування позитивно вплинула на результати терапії. Довготривалий прийом комбінованої терапії у складі 4-х антигіпертензивних препаратів, що були запропоновані, характеризувався добрим сприйняттям та метаболічною нейтральністю. Зареєстроване покращення показників функції ендотелію та зменшення активності маркерів запалення в процесі лікування, також в свою чергу сприяють зменшенню ризику виникнення СС ускладнень. Отже, запропонована нами схема лікування резистентної АГ може бути рекомендована для широкого використання на практиці.

Для покращення стану вегетативної регуляції СС діяльності, яка є порушеною у хворих на ГХ, ми застосували терапію препаратом фенібутом, що є похідним ГАМК і позитивно впливає на ГАМК-ергічну центральну регуляцію кровообігу, володіє ноотропною, анксіолітичною, протиастенічною та вегетостабілізуючою активністю, покращує якість сну, немає значних побічних явищ та є безпечним при довготривалому використанні (Машковский М.Д., 2005). За даними нашого дослідження, комбінована терапія з застосуванням фенибуту у хворих на ГХ позитивно впливала на клінічні прояви захворювання, призводила до нормалізації симпатовагального балансу, відновлення активності захисної парасимпатичної ланки АНС, що свідчить про покращення вегетативної та нейрогуморальної регуляції діяльності СС системи та значно зменшує загальний кардіоваскулярний ризик у хворих на ГХ. Додавання фенібуту до комбінованої антигіпертензивної терапії хворих на ГХ дозволяє покращити параметри ДМАТ, що проявляється в додатковому зменшенні варіабельності АТ (порівняно з групою порівняння) та нормалізації добового профілю АТ. Позитивні зміни біохімічного гомеостазу, значне поліпшення самопочуття хворих, відсутність небажаних побічних ефектів та добре сприйняття призначеного лікування можуть бути підставою для рекомендації щодо використання фенібуту для оптимізації терапії хворих на ГХ та для медикаментозної корекції проявів вегетативної дисфункції.

Проведене дослідження виявило різноманітність механізмів серцево-судинного ремоделювання у хворих на ГХ і дозволило диференційовано підійти до вибору варіантів комбінованої антигіпертензивної терапії, що ґрунтується на визначенні патогенетичних механізмів АГ та її ускладнень.

Висновки