Діабетична стопа: патогенетичні механізми розвитку та нові підходи до лікування

Визначення причин високих ампутацій нижніх кінцівок, післяопераційних ускладнень та летальних випадків у хворих на цукровий діабет, ускладнений ураженнями стопи. Дослідження ефективності комплексного лікування пацієнтів при використанні озонотерапії.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2015
Размер файла 132,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

УДК: 617.586-002.3/.4: 616.379-008.65]-092-08

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ДІАБЕТИЧНА СТОПА: ПАТОГЕНЕТИЧНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ТА НОВІ ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ

14.01.03 - хірургія

ЗАРЕМБА ВІТАЛІЙ СТЕПАНОВИЧ

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України

Науковий консультант: академік АМН України, доктор медичних наук, професор ПАВЛОВСЬКИЙ Михайло Петрович - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри хірургії №1

Офіційні опоненти: член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор ЗАХАРАШ Михайло Петрович - Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри хірургії №1

доктор медичних наук, професор АНДРЮЩЕНКО Віктор Петрович - Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри загальної хірургії

доктор медичних наук, професор БІЛЯЄВА Ольга Олександрівна - Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри загальної та невідкладної хірургії

Захист відбудеться «4»грудня 2009 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.600.01 у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України (79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 6).

Автореферат розісланий «3»листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Переяслов А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) має характер неінфекційної епідемії, яка поширилася на всі континенти. За даними ВООЗ, кількість хворих на ЦД у світі становить понад 190 млн., за прогнозами у 2025 р. цей показник зросте до 330 млн. (Маньковский Б.Н., 2007), а у 2030 р. - до 366 млн. (Wild S. et al., 2004). „Епідемія” ЦД поглинає біля 10% національних бюджетів охорони здоров'я, тому проблему цукрового діабету визначають як медично-соціальну (Корпачева-Зінич О.В., 2005). За даними міжнародної статистики, ЦД щорічно є причиною понад 3 млн. випадків смерті і 1 млн. ампутацій кінцівок (Сабадаш Е., 2007).

Проблема ЦД надзвичайно актуальна для України, де кількість хворих на ЦД за останні 10 років збільшилася майже в 1,5 раза (Ефимов А., Болгарская С., 2005) й у 2007 р. склала 1 млн. 600 тис. (Паньків В.І., 2008).

Найнебезпечнішими є судинні ускладнення ЦД, частота яких сягає 60%, зокрема розвиток гангрени нижніх кінцівок, що потребує ампутації, складає 50-70% від загальної кількості всіх нетравматичних ампутацій (Ефимов А.С. и др., 2007). Хірургічні ускладнення ЦД - гнійно-некротичні ураження (ГНУ) нижніх кінцівок можуть розвинутися на будь-якому етапі перебігу синдрому діабетичної стопи (СДС) (Анципович Е.А. и соавт., 2001; Шаповал С.Д., 2001; Шор Н.А., 2001; Антонюк С.М. и соавт, 2002; Павлов Ю.И., 2002; Василюк С.М., 2003; Шевченко С.И. и соавт., 2003; Герасимчук П.О., 2004, Федоренко В.П.,2006).

За результатами епідеміологічних досліджень інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка АМН України, частота трофічних уражень нижніх кінцівок у хворих на ЦД сягає - 25,0%, а частота ампутацій нижніх кінцівок (АНК) у тому числі на рівні верхньої третини стегна становить 8,3% (Ефимов А., Болгарская С., 2005).

У більшості хворих на ЦД ризик виникнення гангрени НК у 17 разів вище, ніж у загальній популяції. У найближчий період після ампутації кінцівки смертність хворих складає 20%, через 5 років - 39-68% (Дедов И.И., Шестакова М.В., 2003).

Лікування та прогноз при гнійно-некротичних ураженнях стопи завжди тяжкі, оскільки більшість (70-90%) хворих шпиталізують у хірургічні стаціонари в ургентному порядку в стадії незворотніх клінічних і морфологічних змін (Гончар М.Г. і співавт., 2000; Подпрятов С.Є., 2000; Герасимчук П.О., 2001; Иващенко В.В., 2001; Ляпіс М.О., 2001; Федоренко В.П., Павловський М.П., 2002; Чур Н.Н. и соавт., 2003; Герич І.Д., 2005).

Залишається низка невирішених і дискусійних питань щодо патогенетичних механізмів розвитку СДС. Недостатньо вивчена роль мікробних асоціацій у розвитку та перебігу ГНУ нижніх кінцівок, фактично відсутні стандартні уніфіковані критерії санації ГНУ та можливості корекції ендотеліальної функції, мало приділяється уваги методам стимуляції імунної реактивності організму хворих, зокрема використанню немедикаментної терапії.

Одним із таких напрямків є озонотерапія, що включає різноманітні методи місцевого та загального застосування озону (Захараш М.П., Малиновський С.Ю.,2005).

Численні методи хірургічного лікування потребують подальшого вдосконалення і систематизації (Иващенко В.В., 2001; Ляпіс М.О., Герасимчук П.О., 2001).

Лікування гнійно-некротичних ускладнень СДС повинно бути комплексним, спрямованим на усунення метаболічних змін в організмі, підвищення його реактивності, вибір терміну та удосконалення методу операційних втручань у залежності від локалізації, форми і стадії ранового процесу, характеру і тяжкості супровідної патології.

Це вказує на високу актуальність досліджуваної проблеми, яка не втратить своєї цінності впродовж наступних десятиліть, зважаючи на зростання темпів поширення ЦД-2 серед населення світу (Zimmer P. et al., 2003; Wild S. et al., 2004; Ruden L. et al., 2007) і, поряд з оптимізацією диференційованих хірургічних методів лікування, послужило для нас основою проведення дослідження можливості корекції порушень різних видів обміну речовин і підвищення імунної реактивності організму хворих.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - покращити результати комплексного хірургічного лікування хворих на ЦД, ускладнений синдромом діабетичної стопи, шляхом застосування диференційованого підходу до вибору методів операційних втручань, поєднаних із корекцією метаболічних порушень.

Завдання дослідження:

1. На основі ретроспективного аналізу результатів комплексного лікування хворих на СДС центру „Діабетична стопа” Першої міської клінічної лікарні ім. Князя Лева, м. Львова за період 1997-2006 рр. визначити причини високих ампутацій нижніх кінцівок, післяопераційних ускладнень та летальних випадків у хворих на ЦД, ускладнений гнійно-некротичними ураженнями стопи.

2. Дослідити показники глюкози та глікозильованого гемоглобіну в крові, екскреції глюкокортикоїдів та андрогенів із сечею, ліпідного спектру крові, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, імунної реактивності організму та системи гемостазу, загальних неспецифічних адаптаційних реакцій, показники прозапальних цитокінів та ендотеліальної функції у хворих на СДС.

3. Обґрунтувати необхідність диференційованого підходу до вибору виду та обсягу операційного втручання в залежності від форми СДС (нейропатична, мішана, ішемічна), глибини, поширення гнійного процесу та вираженості супровідної патології.

4. Розпрацювати та обгрунтувати методи органозберігальних операцій на стопі - ампутацію пальців і формування культі стопи при діабетичній гангрені, необхідність бережливого відношення до тканин при ампутації сегментів стопи з метою зменшення частоти етапних операцій та кількості високих ампутацій нижніх кінцівок, збільшення кількості пацієнтів зі збереженою опорною стопою.

5. Обґрунтувати необхідність виконання двохетапних операційних втручань хворим на ЦД, ускладнений гнійно-некротичними ураженнями стопи з високим ступенем операційного ризику.

6. Оцінити клінічну ефективність опрацьованих і впроваджених методів операційних втручань у поєднанні з використанням голкорефлексотерапії, гіпо-гіпермагнітного поля та інтервального гіпоксичного тренування.

7. Визначити ефективність комплексного лікування хворих на СДС при використанні озонотерапії місцево та при загальному застосуванні, запропонованої рідини (РЗР) та озонованої олії амаранту при гнійно - некротичних ураженнях нижніх кінцівок.

8. За результатами дослідження опрацювати алгоритми діагностики, прогностичної оцінки та комплексного хірургічного лікування хворих на СДС.

Об'єкт дослідження - хворі на цукровий діабет 1-го та 2-го типів з гнійно-некротичними ураженнями нижніх кінцівок.

Предмет дослідження - клінічні особливості СДС, показники глюкокортикоїдної та андрогенної функцій, прозапальних цитокінів і функції ендотелію, ліпідного спектру крові, активності ПОЛ та АОЗ, системи гемостазу та імунної реактивності організму, загальних неспецифічних реакцій у хворих на цукровий діабет, ускладнений СДС в процесі хірургічного лікування у поєднанні з голкорефлексотерапією, гіпо-гіпермагнітним полем, інтервальним гіпоксичним тренуванням, озонотерапією, запропонованою рідиною для загоєння ран та олією амаранту.

Методи дослідження - ретроспективний аналіз карт стаціонарних хворих, клінічні методи дослідження хворих (вивчення скарг, анамнезу захворювання та життя, об'єктивних даних), лабораторні (клінічні та біохімічні дослідження крові, рівня глюкози в крові та сечі, глікозильованого гемоглобіну, сечовини, креатиніну, білірубіну, АлАТ, АсАТ), інструментальні (ЕКГ, ЕхоКГ, УСГ органів черевної порожнини, рентгенографія та ультразвукове ангіосканування нижніх кінцівок); бактеріологічне обстеження, морфологічне дослідження операційних препаратів із нижніх кінцівок; статистичні дослідження.

Комплекс методів лабораторно-інструментального обстеження хворих на СДС включав вивчення рівня глюкокортикоїдів та андрогенів у сечі, ліпідного обміну, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, системи зсідання крові, імунної реактивності, ендотеліальної функції, вивчення периферійної гемодинаміки з допомогою ультразвукового ангіосканування (УЗАС) плеча та нижніх кінцівок.

Наукова новизна одержаних результатів.

Опрацьовано та обгрунтовано способи органозберігальних операцій на стопі - ампутацію пальців і формування опорної культі стопи при діабетичній гангрені.

Вперше проведено комплексне дослідження патогенетичних аспектів розвитку та перебігу гнійно-некротичних уражень нижніх кінцівок у хворих на ЦД у залежності від аеробного метаболізму, гормонального та ендотеліального дисбалансу, імунної реактивності організму, типу адаптаційних реакцій та гемостазу.

Доведено, що загострення перебігу гнійно-некротичного процесу НК при СДС частіше виникає при дефіциті андрогенів, зниженні імунної реактивності організму, підвищенні тромбогенної та зниженні фібринолітичної активності крові.

З'ясовано, що операційне санування гнійно-некротичних уражень стопи в комплексі з інтервальним гіпоксичним тренуванням нормалізує ендотеліальну функцію, знижує активність запальних процесів, зменшує кількість пацієнтів зі стрес-реакцією, сприяє швидшому очищенню та епітелізації гнійних ран.

Встановлено, що операційне лікування діабетичної стопи в комплексі з голкорефлексотерапією сприяє швидшій нормалізації вуглеводного обміну, ліпідного спектру крові, підвищує імунну реактивність організму, усуває гормональний дисбаланс між глюкокортикоїдами та андрогенами.

Вперше доведено, що операційне лікування гнійно-некротичних уражень стопи у хворих на ЦД у комплексі з використанням гіпо-гіпермагнітного поля усуває дисбаланс в імунній системі, зменшує частоту високих ампутацій НК.

Доведено, що хірургічна санація гнійно-некротичних уражень стопи у комплексі з використанням олії амаранту, насиченої синглетним киснем, підвищує імунну реактивність організму, стимулює розвиток сприятливих адаптаційних реакцій, покращує клінічні результати лікування.

Встановлено, що операційне лікування діабетичної стопи у комплексі з внутрішньовенним введення озонованого фізіологічного розчину прискорює санацію гнійної рани, перехід фази запалення у фазу регенерації, дозволяє здійснювати автодермопластику ран на 5 діб раніше, ніж при загальноприйнятому лікуванні. Запропонована рідина для лікування гнійних ран (РЗР) сприяє швидшому очищенню та епітелізації гнійно-некротичних уражень стопи у хворих на ЦД.

Доведено, що своєчасна шпиталізація хворих зі СДС у плановому порядку є важливим резервом зменшення кількості високих ампутацій НК, збереження опорності ураженої стопи, зниження післяопераційної летальності.

Вперше на основі багатофакторного аналізу опрацьовано критерії оцінки факторів ризику виникнення та прогнозування ступеня тяжкості гнійно-некротичного процесу у пацієнтів із СДС, запропоновано конкретні терміни і методи необхідного передопераційного приготування, визначено характер адекватного консервативного лікування та оптимальний обсяг хірургічного втручання у залежності від форми діабетичної стопи та ступеня тяжкості стану хворого. Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження результати сприяють вибору оптимального методу комплексного хірургічного лікування хворих на СДС у залежності від результатів клінічного обстеження, міжгормональних співвідношень, показників системи гемостазу, імунної реактивності організму, типу адаптаційних реакцій, активності ПОЛ та АОЗ. У практичній роботі лікарів можуть бути використані отримані автором результати дослідження для прогнозування характеру перебігу гнійно-некротичних уражень стопи: тяжкий перебіг і несприятливий прогноз захворювання виникають при адаптаційній реакції - стрес, сприятливий - при реакціях спокійної та підвищеної активації.

Застосування опрацьованих методів комплексного хірургічного лікування хворих на цукровий діабет з гнійно-некротичними ураженнями нижніх кінцівок сприяють покращенню результатів лікування, скороченню термінів перебування хворих у стаціонарі, зменшенню кількості використаних медикаментів та фінансових витрат на оздоровлення пацієнтів.

Опрацьовані алгоритми діагностики, прогностичної оцінки та лікування хворих на СДС допоможуть вибрати оптимальну хірургічну тактику лікування, попередити ускладнення, визначити прогноз захворювання.

За результатами дослідження видано методичні рекомендації ?Патогенетичне обгрунтування принципів лікування хворих з синдромом діабетичної стопи?, інформаційний лист ?Спосіб лікування гнійних ран? (№ 48-2002); патенти ?Спосіб лікування змішаної та ішемічної форм діабетичної стопи? (№ 350/29/08) і ?Спосіб ампутації пальців при діабетичній стопі? (№351/29/08) включені у реєстр галузевих нововведень МОЗ України за 2008 рік; отримано авторське право на твір „Прогностична оцінка та комплексне хірургічне лікування гнійно-некротичних ускладнень у хворих на синдром діабетичної стопи (СДС)? (№27874.-2009); патент на корисну модель ?Спосіб оцінки та прогнозування ступеня тяжкості гнійно-некротичного процесу у хворих із синдромом діабетичної стопи? (№40887.- 2009). Одержані результати дослідження впроваджено у лікувальну практику: 1, 2, 3 хірургічних відділень Львівської комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги; 1, 2, 3 хірургічних відділень Львівської обласної клінічної лікарні; хірургічного відділення Першої міської клінічної лікарні імені Князя Лева; Львівського обласного клінічного ендокринологічного диспансеру; хірургічного відділення Вінницької міської клінічної лікарні; Клінічної лікарні № 6 м. Дніпропетровська; Обласної клінічної лікарні м. Ужгорода; відділення хірургії магістральних судин Ужгородської обласної клінічної лікарні; хірургічного відділення Луцької міської клінічної лікарні; хірургічного відділення Дорожної клінічної лікарні ст. Донецьк, хірургічного відділення кафедри загальної хірургії Вищого державного закладу України ?Українська медична стоматологічна академія?, м. Полтава; хірургічного і терапевтичного відділень Медичного Інституту Української Асоціації Народної Медицини; відділення неврології та рефлексотерапії Київської обласної клінічної лікарні.

Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі на кафедрах: хірургії №1, №2 та хірургії факультету післядипломної освіти, а також ендокринології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького; хірургії інтернів Дніпропетровської державної медичної академії; загальної хірургії Вінницького національного медичного університету; ендокринології Державного інституту проблем ендокринології імені В.Я.Данилевського АМН України, м.Харків.

Особистий внесок здобувача. Представлені в роботі матеріали є особистим внеском автора у вирішення проблеми лікування хворих на СДС. Здобувач самостійно визначив напрямки дослідження, здійснив патентно-інформаційний пошук з обґрунтуванням актуальності теми, провів аналіз джерел літератури, архівних матеріалів, опрацював схему спеціального обстеження хворих, яка відповідає меті та завданням роботи; самостійно опрацював методику ампутації пальців стопи у хворих на СДС (патент на корисну модель № 21651.- 2006); опрацював і впровадив у клінічну практику комплексний підхід при лікуванні мішаної та ішемічної форм діабетичної стопи (патент на корисну модель № 21650.- 2006); запропонував та клінічно апробував методи комплексного хірургічного лікування хворих на ЦД з гнійно-некротичними ураженнями нижніх кінцівок шляхом індивідуально підібраних операційних втручань, поєднаних з методами усунення порушень міжгормональних співвідношень і метаболічних змін з допомогою гіпо-гіпермагнітного поля, голкорефлексотерапії, інтервального гіпоксичного тренування та озонотерапії; опрацював та впровадив у клінічну практику рідину для лікування гнійних ран - РЗР (патент на винахід № 42 466. - 2001). Самостійно провів аналіз, систематизацію, статистичні обчислення й узагальнення результатів дослідження. Особисто обстежив переважну кількість хворих, брав участь в інструментальних дослідженнях, операціях, готував до друку оригінальні статті, оформив дисертаційну роботу та автореферат. Здобувач не використовував ідей і розпрацювань співавторів публікацій. У написанні докторської роботи не використовувалися матеріали кандидатської дисертації автора.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження представлені автором на: Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми стандартизації у невідкладній абдомінальній хірургії” (Львів, 2004); науково-практичній конференції, присвяченій 50-річчю кафедри загальної хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького (Львів, 2004); Х-му Конгресі світової федерації українських лікарських товариств (Чернівці-Київ-Чікаго, 2004); науково-практичній конференції „Здобутки і перспективи клінічної терапії в ендокринології (Тернопіль, 2004); ІІ з?їзді лікарів загальної практики - сімейної медицини України (Харків 24-26 жовтня 2005р); науково-практичній конференції “Актуальні питання клінічної хірургії”, присвяченій 75-річчю академіка М.П. Павловського (Львів-Трускавець, 2005); ХІІ міжнародній спеціалізованій виставці - конференції Галицькі експозиції ”Здоровґя і довголіття”. Сімейна медицина - запорука здоровґя родини (Львів, 6-8 квітня 2006 р); науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальные вопросы неотложной и восстановительной хирургии и реабилитации (Шарм-Ель-Шейх, Египет, 2007); науково-практичній конференції - виставці з міжнародною участю” Здоровґя та довголіття. Фітотерапія як природний фактор оздоровлення (Луцьк, 14-15 вересня 2007р.); науково-практичній конференції „Здоров'я та довголіття”. Інтеграція народної і нетрадиційної медицини в системі підготовки лікаря загальної практики „Сімейна медицина - запорука здоров'я” (Львів, 2008); Українській науково-практичній конференції “Сучасні принципи діагностики, лікування і профілактики тромбоемболічних та гнійно-септичних ускладнень у невідкладній абдомінальній хірургії” (Львів, 4-5 вересня 2008 р.); науково-практичній конференції, присвяченій 50-річчю утворення центру ендокринної хірургії у м. Львові, „Актуальні проблеми ендокринної хірургії” (Львів, 2008); ІV науково-практичній конференції ”Здоровґя і довголіття. Інтеграція народної і нетрадиційної медицини в систему підготовки лікаря загальної практики. Сімейна медицина - запорука здоровґя” (Львів, 2009 ); засіданні Львівського обласного осередку асоціації хірургів України (Львів, 2009).

Результати досліджень та основні положення дисертації заслухані та обговорені на міжкафедральному засіданні кафедр хірургії післядипломної освіти, хірургії №1, загальної хірургії та ендокринології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (23 червня 2009 року).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 50 робіт, із них 25 - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 16 - одноосібно, 15 - в матеріалах науково-практичних конференцій та інших виданнях, інформаційний лист та одні методичні рекомендації, два патенти на винаходи, п'ять патентів на корисну модель і одне право власності на твір.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 311 сторінках машинописного тексту, з яких 210 сторінок займає основний зміст і складається зі вступу, огляду літератури, 10 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, додатків і списку 618 використаних джерел літератури (406 кирилицею та 212 - латиницею). Робота ілюстрована 44 таблицями, 21 рисунком, 18 фотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проведено в центрі “Діабетична стопа” Першої міської клінічної лікарні імені Князя Лева, м. Львова, що є базою кафедри хірургії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. З метою вивчення клінічного перебігу СДС, поширеності його ускладнень у залежності від статевих і вікових особливостей пацієнтів, характеру організації лікувального процесу на базі, вибраній для наукового дослідження, та оцінки його ефективності, проведено ретроспективний статистичний аналіз історій хвороби 2442 пацієнтів за 1997-2006 рр. На основі порівняльного аналізу результатів лікування за періоди 1997-2002 і 2003-2006 рр. зроблено висновки, які допомогли покращити лікування хворих на СДС.

Комплексне обстеження та лікування, згідно запропонованих методів, проведено у 510 прооперованих пацієнтів із гнійно-некротичними ураженнями нижніх кінцівок І-V ступенів за класифікацією F. W. Wagner (1979), які перебували на стаціонарному лікуванні в центрі „Діабетична стопа” у 2001-2007 рр. Ступінь хронічної ішемії визначали за критеріями Fontaine R. (1954). Середній вік хворих становив 62,3±5,4 років, чоловіків було 284 (55,69%), жінок - 226 (44,31%). ЦД 1-го типу діагностовано у 63 (12,35%) хворих, ЦД 2-го типу - у 447 (87,65%). Легкий перебіг ЦД виявлено у 109 (21,37%) пацієнтів, середньої тяжкості - у 224 (43,92%), тяжкий - у 177 (34,71%). Тривалість ЦД - від 1 до 28 років.

При надходженні у стаціонар хворим, окрім вияснення скарг та анамнезу, проводили клінічно-лабораторні та інструментальні дослідження, які включали: загальноклінічні обстеження - виміри температури тіла, частоти дихання та пульсу, показники артеріального тиску. Діагностику патогенетичних форм і ступеня ураження нижніх кінцівок, показники лабораторних обстежень (біохімічний аналіз крові, коагулограма, ступінь компенсації глікемії та глюкозурії, наявність кетонових тіл у сечі). Рентгенографію стоп проводили у двох проекціях, виконували УЗАС нижніх кінцівок, вимірювали систолічний АТ на плечовій артерії та тильній артерії стопи з визначенням кісточково-плечового індексу (КПІ).

Комплекс методів лабораторно-інструментального обстеження хворих із СДС включав: дослідження в сечі показників глюкокортикоїдів та андрогенів, у крові - ліпідного і вуглеводного обміну, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, системи імунітетуту та ендотеліальної функції. Досліджування здійснювали на біохімічному аналізаторі ФП-901 (Фінляндія), спектрофотометрі СФ-46, апараті для електрофорезу ЕПАУ-20-50.

Андрогенну функцію надниркових залоз оцінювали за екскрецією 17-кетостероїдів (17-КС) та їх складових із сечею: андростерон (А), етіохоланолон (Е), епіандростерон (ЕА). Глюкокортикоїдну активність надниркових залоз оцінювали за екскрецією 17-кетогенних стероїдів (17-КГС) із сечею. 17-КС і 17-КГС визначали за методом Norymberski (1955) в модифікації Ю.В. Кулачковського і Б.С. Мар'єнко (1964), склад 17-КС - методом тонкошарової хроматографії на силуфолі (“Лахема”, ЧРФР) з подальшою денситометрією на апараті “Ейпрай-Зюніор” фірми “Бекма”(США) та АФ-1 виробництва “Львівприлад”. Вираховували коефіцієнт відношення рівня екскреції 17-КС до 17-КГС (17-КС/17-КГС).

Оцінку вуглеводного обміну проводили шляхом визначення рівня глюкози (ортотолуїдиновим методом) і глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) методом Gabbay K.H. et al. (1979) з використанням стандартних наборів реактивів фірми Lachema (Чехія).

Ліпідний обмін оцінювали за рівнем загального холестерину (ЗХС), холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ). Дослідження здійснювали за методом Аllain C.C. et al. (1974) в модифікації фірми Labsystems (Фінляндія) (1974). Коефіцієнт атерогенності (КА) вираховували за формулою А.Н. Климова:

КА=ЗХС - ХС ЛПВЩ/ХС ЛПВЩ.

Перекисне окислення ліпідів досліджували шляхом визначення в крові концентрації малонового диальдегіду (МДА) (Р.А. Тимирбулатов и др., 1986), стан системи антиоксидантного захисту - шляхом визначення вмісту супероксиддисмутази (СОД) (В.А. Костюк та ін., 1990). Кров для дослідження забирали при пункції ліктевої вени.

Вивчення імунної системи проводили шляхом кількісного визначення лімфоцитів та їх субпопуляцій методом непрямої імунофлюоресценції (В.П. Пінчук, 1990) з відповідними моноклональними антитілами до лейкоцитарних антигенів CD3, CD4, CD8, CD19, CD16 фірми “Сорбент” (Москва). CD3+ є маркером усіх Т-лімфоцитів, CD4+ - Т-лімфоцитів/ гелперів, CD8+ - Т-лімфоцитів/супресорів, CD19+ - В-лімфоцитів, CD16+ - NK-клітини. Обчислювали також імунорегуляторний індекс (ІРІ) (CD4+/CD8+).

Визначення концентрації основних класів сироваткових імуноглобулінів (IgA, IgM, IgG) проводили методом радіальної імунодифузії в гелі (Manchini I., 1965). Для підвищення точності методу використовували імуноелектродифузію. Рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові визначали за Кректоном у модифікації Гошкової (1978).

Гемостазіологічні дослідження проводили у хворих перед і після лікування: обчислення тромбоцитів за Brecker G. et al. (1951); визначення агрегації та дезагрегації тромбоцитів здійснювали за методом В.Р. Борн в модифікації Е.А. Захарія, М.В. Кінах (1986); автокоагуляційний тест (АКТ) за В. Berkard et al. (1937, 1965). Визначали наступні параметри: зсідаюча активність плазми крові на 2-й хвилині інкубації; МА - максимальна зсідаюча активність; Т1 - час досягнення 1/2 МА; Т2 - час досягнення МА; Н - прокоагулянтна властивість плазми; Ф - час зниження тромбопластин-тромбінової активності до Ѕ МА. Дослідження протромбінового часу (ПЧ) і протромбінового індексу (ПІ) за A.J. Quick (1966), фібриногену в плазмі крові за Rutberg (1961), активований час рекальцифікації (АЧР) за У. Бергердорф, Л. Рок (1954). Одночасне визначення зсідання крові, ретракції, спонтанного фібринолізу та гемостатичних властивостей кров'яного згустка здійснювали за Є.П.Івановим (1977,1983), антитромбіну ІІІ за методом Марбет - Вінтерштайна в модифікації Ю.Л. Кацадзе, М.А. Котовщиковой (1980).

Оцінку ендотеліальної функції проводили шляхом визначення рівня ендотеліну-1 у крові та вираженості ендотелійзалежної вазодилятації (ЕЗВД) діаметра плечової артерії. Рівень ЕТ-1 визначали за допомогою набору реактивів Endotelin-1 E/A Kit (Catalog N 58315) виробництва Cayman Chemicals Compani (США). Виразність ендотелійзалежної вазодилятації (ЕЗВД) - шляхом дослідження збільшення діаметра плечової артерії при допомозі проби з реактивною гіперемією за методикою D. Celennater (1992). Дослідження рівня прозапальних цитокінів - ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8 у сироватці крові проводили імуноферментним методом з використанням набору реактивів НПО “Протеїновий контур” (Санкт- Петербург).

Зміни кісткової структури у хворих із СДС оцінювали за допомогою рентгенологічного дослідження стоп на апараті «NEO-DIAGNOМАX” (Угорщина).

Застосовували мікроскопічне дослідження виділень з ран і цитологію мазків-відбитків. Для посіву мікрофлори використовували матеріал із глибоких відділів гнійно-некротичного вогнища.

Гістологічні препарати вивчали після забарвлення гематоксиліном й еозином, пірофуксином за Ван-Гізоном. З метою експрес-діагностики флори мазки-відбитки з рани забарвлювали за Граммом. Динаміку цитограм вивчали за методикою М.П. Покровської та М.С. Макарова в модифікації М.Ф. Камаєва.

Одержані результати опрацьовані статистично з допомогою пакетів програм „Microsoft Offis Excel 2003” та „Statistica 6.0”. Рівень вірогідності (р) встановлювали за таблицею значень Стьюдента. Результати вважали вірогідними, починаючи зі значень р<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення. Розподіл хворих за віком здійснювали згідно рекомендацій ВООЗ, прийнятих на Міжнародному семінарі з проблем геронтології: особи молодого віку (до 29 років), середнього (30-44), зрілого (45-59) і похилого (60 і старше). Найбільша частка хворих (50,2%) припала на пацієнтів зрілої вікової групи, які перебували у віці найвищої кваліфікації, працездатності та продуктивності праці (45-59 років) (табл.1).

Таблиця 1 Розподіл хворих на СДС за віком і статтю

Вікова група, роки

Хворі на синдром діабетичної стопи

чоловіки

жінки

всього

n

%

n

%

n

%

До 29 років

22

4,3

20

3,9

42

8,2

30-44 роки

31

6,1

23

4,5

54

10,6

45-59 років

147

28,8

109

21,4

256

50,2

60 і старше

84

16,5

74

14,5

158

31,0

Всього

284

55,7

226

44,3

510

100,0

При шпиталізації субкомпенсацію ЦД з початковими стадіями інфекційного процесу стопи діагностовано у 21,3% хворих. У інших на фоні генералізованого гнійно-некротичного процесу виявлено декомпенсацію ЦД. У всіх хворих констатували синдром ?взаємного обтяження?, у 61,2% пацієнтів виявлено ІІ-ІІІ ступені ожиріння.

У табл. 2 представлено розподіл хворих у залежності від форми СДС і ступеня тяжкості гнійно-некротичних уражень стопи: І-й ступінь діагностовано у 6 (1,18%) пацієнтів; ІІ-й - у 24 (4,8%); ІІІ-й - у 275 (53,9%); ІV-й - у 176 (34,5%); V-й (повне руйнування структур стопи) - у 29 (5,68%).

діабет ампутація кінцівка лікування

Таблиця 2 Розподіл хворих на СДС за формою та тяжкістю перебігу гнійно-некротичного процесу

Форма СДС

Частота ступеня ураження стопи за F. W. Wagner (1979)

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

всього

n

%

n

%

n

%

n

%

n

%

n

%

Нейропатична

4

0,79

12

2,35

151

29,6

96

18,8

16

3,14

279

54,7

Нейроішемічна

2

0,39

10

1,97

85

16,7

48

9,41

8

1,56

153

30,0

Ішемічна

-

-

2

0,39

39

7,62

32

6,3

5

0,98

78

15,3

Всього

6

1,18

24

4,8

275

53,9

176

34,5

29

5,68

510

100,0

Нейропатичну форму СДС встановлено у 279 (54,7%) пацієнтів, у яких на фоні вираженого виразкового дефекту стопи не виявлено порушень кровообігу магістральних артерій нижніх кінцівок. У них відзначено задовільне кровопостачання в ділянці ранового дефекту з гнійно-фібринними або некротичними нашаруваннями. Нейроішемічну (мішану) форму СДС виявлено у 153 (30,0%) пацієнтів, у яких поряд з вираженими сенсорними та моторними розладами іннервації встановлено ослаблений або відсутній пульс на підколінній артерії та артеріях стопи. Під час хірургічної санації рани у хворих виявлено окремі кальцинати в стінках судин стопи та зниження рівня кровопостачання ранового вогнища.

Найчастіше гнійно-некротичні зміни стопи відзначено у хворих, тривалість ЦД в яких становила 20 і більше років (176 - 34,5% пацієнтів). Частота розвитку СДС в окремих групах хворих з тривалістю ЦД до 20 років суттєво не відрізнялася, крім групи до 5 років (43 - 8,43% пацієнти). Тривалість захворювання 5-9 років була у 17,65% пацієнтів; 10-14 років - у 19,02%; 15-19 років - у 20,40%; 20 років і більше - у 34,5%. Більшість хворих із тривалістю ЦД до 9 років не дотримувалися рекомендацій ендокринолога, самостійно підбирали для себе пероральні цукрознижувальні препарати та їх дозу, орієнтувалися виключно на самопочуття.

У 262 (51,4%) хворих з нейропатичною формою СДС в анамнезі стверджено трофічні виразки стопи, які раніше загоювалися в амбулаторних або стаціонарних умовах. У хворих з ішемічною формою СДС виразки гоїлися за типом сухої гангрени, основними клінічними ознаками у них були судоми литкових м'язів (82,3%), біль у нижніх кінцівках у стані спокою (54,1%) та при ходьбі (22,3%). Найбільш раннім і постійним симптомом у хворих із периферійною діабетичною нейропатією було порушення температурної чутливості. При диференційній діагностиці інфікованих і неінфікованих виразок, а також при визначенні поширення інфекційного процесу в тканинах виникають певні труднощі. Це можна пояснити тим, що навіть при глибокому інфікуванні тканин у більшості хворих відсутні ознаки місцевої і загальної запальної реакції - підвищення температури тіла, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. Тому будь-яку виразку на стопі вважали інфікованою, яка може призвести до ампутації кінцівки і потребує невідкладного детального обстеження та інтенсивного лікування. Гнійно-некротичні ураження стопи найчастіше зводилися до гангрени поодиноких, двох і більше пальців, флегмони та трофічних виразок стопи (табл. 3).

Таблиця 3 Структура гнійно-некротичних уражень стопи у хворих на ЦД

Діагноз

Кількість хворих

абс.

%

Трофічні виразки стопи

52

10,2

Абсцес стопи

12

2,4

Флегмона стопи

91

17,8

Остеомієліт пальців стопи

17

3,3

Гангрена поодиноких пальців стопи

201

39,4

Гангрена двох і більше пальців

63

12,4

Гангрена дистального відділу стопи

50

9,8

Гангрена нижньої кінцівки

24

4,7

Всього

510

100,0

Із ран та виразок хворих виділяли 2-3 види мікроорганізмів: найчастіше Staphilococcus aureus, Streptococcus epidermidis, Streptococcus haemoliticus, Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Klebsiella spp.

Тактику лікування хворих на СДС визначали у залежноті від переваги нейропатичного або ішемічного компонентів, наявності або відсутності виразкового дефекту, характеру інфекції та глибини інфікування тканин. При нейропатичній формі СДС некротичні тканини видаляли гострим шляхом, санували краї виразки в межах здорових тканин, забезпечували асептичність ранової поверхні та оточуючих ділянок на стопі. При остеомієліті або гангрені пальців проводили їх ампутацію з резекцією головки та дистальної третини метатарзальної кістки з обов'язковим висіченням сухожилків у межах здорових тканин.

Оскільки операції з приводу гнійних процесів відносяться до екстрених, то при надходженні хворих у стаціонар екстрене втручання здійснювали в мінімальному обсязі - розкривали гнійне вогнище та евакуювали гній, проводили корекцію обмінних процесів. При цьому зберігали звичну (оптимальну) для хворого дозу цукрознижувального середника.

При наявності в рані сухожилків, сесамоподібних кісток, фасціальних перемичок перевагу надавали хірургічній некректомії, не покладаючись на застосування протеолітичних ферментів. Якщо запалення не поширювалося за межі середини кісток заплесна і рентгенологічно не була порушена цілість кісток стопи, проводили розкриття діабетичної флегмони, здійснювали один, якщо ширина ураження не перевищувала двох міжпальцевих проміжків, або два розрізи паралельно до розташування довгих сухожилків стопи. Розрізи проводили у місцях, які не були опорною поверхнею підошви й не зазнавали тиску взуття. Збереження опорної функції кінцівки було одним із основних принципів лікування хворих із синдромом діабетичної стопи.

При гнійних ураженнях пальців стопи перевагу надавали трансметатарзальній ампутації (ТМА) стопи за Шарпом, оскільки після цієї, більш радикальної, операції підвищується ймовірність загоєння рани. Крім того, після ТМА краще, ніж після проксимальної ампутації стопи, зберігається опорна функція нижньої кінцівки.

При некротично-запальному ураженні п'ятки зі збереженням кровопостачання НК розріз виконували через середину гнійного вогнища. Висікали некротичні тканини, рані надавали коритоподібну форму, одночасно створюючи доступ до місця ураження п'яткової кістки. Секвестр кістки видаляли, некректомію здійснювали ложкою Фолькмана. У післяопераційному періоді іммобілізували стопу задньою гіпсовою лонгетою.

Короткотривалі малотравматичні хірургічні втручання проводили під загальним внутрішньовенним знеболенням; місцеве знеболення вважаємо протипоказаним при СДС. При ускладненому перебігу ЦД, серцево-судинних і мозкових порушеннях, операції на нижніх кінцівках виконували під внутрішньовенним комбінованим наркозом або під епідуральною анестезією.

З метою стимуляції та відновлення порушеного регіонарного кровоплину при ішемічній формі діабетичної стопи без виявів периферійної нейропатії проводили реконструкційні операційні втручання на магістральних судинах нижньої кінцівки - профундопластику, автовенозне стегново-підколінне шунтування. Показаннями до судинних реконструкційних операцій вважали ішемію ІІБ, ІІІ, ІV ст., а також неефективність консервативної терапії у хворих з критичною ішемією при можливості виконання стандартної реконструкції судин. Показами до високої ампутації кінцівки були поширені ішемічні некрози переднього та середнього відділів стопи і п'яткової ділянки, волога гангрена стопи з поширенням інфекції на гомілково-ступневий суглоб і проксимальні відділи гомілки, гнійно-деструктивні артрити стопи, тривалі трофічні виразки плантарної поверхні стопи у поєднанні з тяжкими деструктивними формами остеоартропатії, а також критична ішемія кінцівки з вираженим больовим синдромом при відсутності ефекту від консервативної терапії.

Ампутацію на рівні гомілки проводили при наявності ознак запалення тканин не вище нижньої третини гомілки, пульсації на підколінній артерії та її прохідності >50% за результатами УЗАС. При оклюзії магістральних судин вище колінного суглоба здійснювали ампутацію кінцівки на рівні стегна.

Вирішальним фактором лікування хворих з анаеробною неклостридіальною інфекцією (АНІ) тканин було екстрене операційне втручання, яке проводили при першій підозрі на специфічний (особливий клінічний перебіг) характер інфекції. Оскільки особливістю АНІ є розвиток і швидке поширення в закритому просторі, вважали недопустимим закриття рани або здійснення наскрізного дренування. Рану залишали максимально відкритою, чого досягали шляхом розвертання незміненого відсепарованого від підшкірної клітковини клаптя шкіри з наступним рясним промиванням 3% розчином перекису водню та інтраопераційного її озонування протягом 5-7 хв. Відсепарований клапоть шкіри вкладали на марлеві сервети, змочені запропонованою нами рідиною для загоєння ран (РЗР), до складу якої входять димексид (95,55%), рифампіцин (1,443%), трипсин (0,159%), метронідазол (1,593%), новокаїн (1,248%) та адреналін гідрохлорид (0,006%) (патент на винахід № 42466. - 2001).

Важливе місце у комплексному лікуванні гнійної інфекції при СДС відводили адекватній антибактерійній терапії. Обгрунтовано підбирали етіотропні антибіотики та інші хіміотерапевтичні препарати з урахуванням чутливості виділених із рани збудників, надаючи перевагу антибіотикам групи цефалоспоринів ІІІ покоління (цефтріаксон, зінацеф, цефотаксим), фторхінолонів (авелокс, гатіфлоксацин, ципринол) у поєднанні з препаратами нітроімідазолового ряду (метронідазол, метрогіл, флагіл, ефлоран). Використання хірургічних методів у комбінації з антибактерійними середниками є могутнім засобом лікування ранової інфекції. Антибактерійні середники призначали за принципом ступеневої терапії. Перший етап (емпірична терапія) - призначали, не маючи ще результатів бактерійного дослідження і чутливості мікрофлори; другий - корекція антибактерійної терапії з урахуванням динаміки загального стану пацієнта, перебігу ранового процесу та результатів антибіотикограми. Третій етап - перехід, при можливості, із парентерального на внутрішнє застосування лікарських засобів. При наявності у гнійно-некротичному вогнищі неклостридіальних анаеробів використовували парентеральний шлях введення менш токсичних і більш ефективних для цієї групи хворих засобів. Для монотерапії антибіотиками вибору були іміпенем, меронем, амоксиклав. У режимі комбінованої терапії використовували фторхінолони, цефалоспорини ІІІ-ІV поколінь + кліндаміцин або кліндаміцин + аміноглікозид (амікацин, нетраміцин, нестилміцин). Для місцевого лікування гнійно-некротичних уражень діабетичної стопи застосовували озоновану олію з насіння амаранту (НВ “Наша марка”, Харків) і призначали її per os як засіб підвищення адаптаційної здатності, покращення коронарного та периферійного кровообігу, зниження рівня глюкози в крові, активації біохімічних і біофізичних реакцій, антиоксидантної та мембраностабілізуючої дії. Внутрішньовенно вводили озонований фізіологічний розчин з метою підвищення фібринолітичної активності крові, посилення лізису фібрину. Із методів фізіотерапевтичного лікування використовували низькочастотну магнітотерапію (МТ), дія якої полягає у здатності змінювати реактивність організму на всіх рівнях - від субклітинного до цілісного і стосується будь-яких функціонально-активних процесів в органах і тканинах. Голкорефлексотерапію (ГРТ) на фоні загальноприйнятого лікування застосовували для нормалізації психоемоційного стану хворих, покращення периферійного кровообігу, підвищення трофічної функції вегетативної нервової системи, знеболення та загального зміцнення організму, ліквідації функціональних розладів і попередження загострення супровідної соматичної патології.

Враховуючи, що зміни у характері дихання та механізми його регулювання лежать в основі багатьох патологічних і препатологічних станів, лікування доповнювали засобами, які дозволяли активувати аеробний обмін та оптимізувати роботу регуляційних систем. Одним із таких засобів є інтервальне гіпоксичне тренування (ІГТ). Його властивістю є активування діяльності життєво важливих систем, підвищення адаптаційного потенціалу, потужності аеробного обміну та ефективності роботи регуляційних систем. З цією метою для лікування хворих на СДС ми опрацювали й успішно проводили метод ендогенного дихання з допомогою тренажера В.Ф. Фролова (ТДІ-01) в інтервальному режимі: п'ятиразове повторення по 2 хв. з інтервалом 3 хв., вдих 1,5-2 сек. протягом усіх занять, видих економний довготривалий через рот і тренажер здійснюється по 6-7 сек. та збільшується в міру тренування (патент на корисну модель № 4370.- 2005).

При ретроспективному порівняльному аналізі історій хвороби 2442 пацієнтів встановлено, що гнійно-запальні та некротичні зміни нижніх кінцівок супроводжувалися значним порушенням метаболізму (гіперглікемія, глюкозурія, кетоацидоз, підвищення рівня сечовини та креатиніну), ознаками гепато- та нефропатії. Симптоми ураження печінки та нирок виявлено у 81,3% хворих. Зміни показників залежали від ступеня компенсації ЦД та тяжкості гнійно-некротичних уражень стопи. Рівень загального білірубіну у хворих з ураженням стопи ІV-V ступеня за класифікацією F.W.Wagner був у 2,5 раза вище норми і на 32,3% перевищував показники пацієнтів із ІІ-ІІІ ступенем ураження. Показники білкового обміну були змінені в усіх обстежених хворих. Зокрема рівень тимолової проби перевищував норму на 28,6% у хворих з ураженням стопи ІІ-ІІІ ст. і на 43,8% - при ураженні стопи ІV-V ступеня. Порушення видільної функції нирок також залежали від ступеня гнійно-некротичних уражень нижніх кінцівок: показники сечовини при ураженні стопи ІV-V ст. перевищували нормальні величини в 1,5 раза; при ІІ-ІІІ ст. - на 19,8%; показники креатиніну - в 1,8 раза та на 19,9% відповідно. Із загальної кількості (2442) хворих оперовано 1217 (49,84%), яким виконано 1765 операцій.

Впровадження у поліклінічних кабінетах консультацій і систематичного догляду за пацієнтами зі СДС, згідно розпрацьованої методики, сприяло збільшенню кількості хворих, шпиталізованих у плановому порядку від 35,4% (1997-2002 рр.) до 61,8% (2003-2006 рр.). Диференційований підхід до комплексного хірургічного лікування хворих на СДС з використанням методів стимуляції адаптаційних можливостей, підвищення імунної реактивності організму та усунення метаболічних порушень дозволили зменшити кількість високих ампутацій нижніх кінцівок від 12,8% (1997-2002 рр.) до 6,8% (2003-2006 рр.), збільшити кількість випадків збереження опорності ураженої стопи від 68,9% до 90,1%; післяопераційну летальність - від 16,2% до 7,3%.

Результати наших досліджень вказують на те, що у хворих на ЦД-2, ускладнений СДС, при зниженні рівня андрогенів у сечі підвищується тромбогенна та знижується фібринолітична активність крові (табл.4).

Таблиця 4 Залежність активності системи зсідання крові від рівня середньодобової екскреції епіандростерону зі сечею у хворих на СДС (М±m)

Середньодобова екскреція епіандростерону зі сечею

Кількість хворих

Толерантність плазми до гепарину, хв.

Вміст фібриногену в плазмі, г/л

Фібринолітична активність, %

1,96 мкмоль/добу

21

7,8 ±0,6

3,27±0,31

41,96±2,74

1,03 мкмоль/добу

33

5,5 ±0,4*

4,92±0,41*

30,18±2,49*

Примітка: * - достовірність (p<0,01) різниці показників у порівнянні з хворими, у яких середньодобова екскреція епіандростерону дорівнювала 1,96 мкмоль/добу.

При середньодобовій екскреції епіандростерону 1,96 мкмоль/добу толерантність плазми до гепарину дорівнювала 7,80,6 хв.; вміст фібриногену - 3,270,31 г/л; фібринолітична активність - 41,962,74%; натомість при середньодобовій екскреції епіандростерону 1,03 мкмоль/добу показники становили 5,50,4 хв.; 4,920,41 г/л і 30,18 2,49% відповідно (при статистично достовірній різниці наведених величин).

Ми провели дослідження екскреції глюкокортикоїдів та андрогенів із сечею у 54 чоловіків, хворих на ЦД-2, ускладнений синдромом діабетичної стопи. Середній вік пацієнтів становив 56,22,6 роки, середня тривалість ЦД - 12,81,06 роки. Ураження стопи ІІ-го ступеня за F.W.Wagner виявлено у 35 (64,8%) хворих, ІІІ-го - у 19 (35,2%). Хворі відзначали біль у ногах при ходьбі на відстані від 100 до 1000 м. У них виявлено достовірне підвищення глюкози в крові (p<0,001), а також глюкокортикоїдної активності (p<0,001), на що вказував рівень 17-КГС. Показники андростероїдогенезу (17-КС і коефіцієнт сумарних 17-КС/17-КГС) - були знижені (р<0,01 - 0,001), що можна пояснити тяжкістю та тривалістю захворювання. Значний дефіцит (р<0,001) найбільш активних андрогенних фракцій (андростерон та етіохоланолон) стверджено у хворих із ІІІ-м ступенем гнійно-некротичних уражень стопи (табл.5).

Таблиця 5 Показники глюкози в крові, екскреції глюкокортикоїдів та андрогенів із сечею хворих на СДС (M±m)

Показники

Контроль (здорові особи, n = 10)

Хворі зі синдромом діабетичної стопи

ІІ ступеня

ІІІ ступеня

(n = 35)

р

(n = 19)

р1

17-КС,

мкмоль/добаау

29,82,34

17,321,6

<0,01

14,681,2

< 0,01

андростерон

4,280,42

2,560,27

<0,01

2,230,21

<0,001

етіохоланолон

2,860,28

1,670,19

<0,01

1,320,18

<0,001

17-КГС

49,7±3,6

124,18±11,3

<0,001

148,34±12,6

<0,001

17-КС/17-КГС

0,6±0,061

0,14±0,015

<0,001

0,10±0,01

<0,001

Глюкоза, ммоль/л

4,9±0,43

10,4±1,02

<0,001

13,6±1,31

<0,001

Примітка: р і р1 - достовірність різниці показників у порівнянні з показниками здорових осіб.

Отже, одержані результати вказують на те, що чим тяжчий стан хворих, тим більший дефіцит показників екскреції андрогенів із сечею. Не виключено, що виявлені особливості обумовлені не стільки різницею в гормональній активності надниркових залоз, скільки тестикулярною недостатністю. Це підтверджується тим, що в усіх пацієнтів зі СДС, серед них у 7-ох, віком молодше 40 років, в анамнезі відзначено зниження статевої активності.

У хворих з декомпенсованим ЦД, ускладненим СДС, виявлено імунний дисбаланс, який характеризувався зниженням рівня Т-лімфоцитів (CD3+), Т- супресорів (CD8+) (p<0,01) і В-лімфоцитів (CD19+) (р<0,05) при достовірному підвищенні кількості Ig A (p<0,001) та Ig G (p<0,01). Суттєвих змін рівня Ig M не відзначено. Слід вважати, що зменшення кількості В-лімфоцитів у периферійній крові є наслідком виснаження в результаті попереднього посилення їх функції, що призвело до підвищення рівня імуноглобулінів у крові. Рівень NK- клітин (CD16+) виявився підвищеним, у порівнянні з показниками здорових осіб, на 28,7% (p<0,01). З високим ступенем достовірності (p<0,001) у хворих з декомпенсацією цукрового діабету був підвищений рівень ЦІК.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.