Клініко-патогенетична роль позитивних гострофазних білків, деструкції клітин і метаболічної інтоксикації організму за різних гострих інфекційних хвороб

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ІМ. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

КАРІМОВ ІСКАНДЕР ЗАГІТОВИЧ

УДК: 616-022.7+616-92+616.153.96+616.155.3+616-

018.1-092+616-08:577.1+577.17

КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНА РОЛЬ ПОЗИТИВНИХ ГОСТРОФАЗНИХ БІЛКІВ, ДЕСТРУКЦІЇ КЛІТИН І МЕТАБОЛІЧНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ОРГАНІЗМУ ЗА РІЗНИХ ГОСТРИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

14.01.13. - інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ - 2006

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Кримському державному медичному університету ім.С.І. Георгієвського МОЗ України.

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Андрейчин Михайло Антонович, завідувач кафедри інфекційних хвороб, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Малий Василь Пантелейович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб;

доктор медичних наук, професор Мірошниченко Валентин Павлович, Запорізська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб;

доктор медичних наук, професор Шевченко Леонід Юрійович, Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України.

Провідна установа: Харківський державний медичний університет МОЗ України

Захист відбудеться “ 26 ” жовтня___ 2006 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.614.01 при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України за адресою: 01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України за адресою: 03038, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 5.

Автореферат розіслано “_25_” _вересня_ 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук В.І. Матяш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Вивчення розповсюдження інфекційних захворювань свідчить про напружену епідемічну ситуацію, яка має тенденцію до погіршення не тільки в Україні, але і в сусідніх країнах [Бережнов С.П. і співавт., 2003]. Гострі інфекційні захворювання залишаються одними із найбільш актуальних в системі охорони здоров'я України і медичній науці. Проблема боротьби з інфекційними захворюваннями має не тільки медичне, але й важливе соціально-економічне значення [Андрейчин М.А., 2003; Бобильова О.О. і співавт., 2003; Гураль А.Л. і співавт., 2003].

Залишаються актуальними дослідження, що стосуються клініко-патогенетичних особливостей таких найбільш розповсюджених на території України гострих інфекційних хвороб, як кишкові інфекції [Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998; Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С., 2002], гострі вірусні гепатити [Возіанова Ж.І, Печінка А.М., Шкурба А.В., 2003; Шкурба А.В., 2003; Малый В.П., 2005; Мирошниченко В.П., 2005], а також що нечасто зустрічається, але небезпечна своїми ускладненнями дифтерія [Ізюмська О.М. і співавт., 1998; Дубинская Г.М. и соавт., 2000].

В інфектології велике значення для розвитку патологічних процесів, і перш за все - синдрому інтоксикації, має етіологічний чинник. У той же час важливу роль відіграє ендогенна метаболічна інтоксикація, яка обумовлена порушенням функціонування механізмів детоксикації, розвитком депресії імунної системи у зв'язку з накопиченням в організмі хворого надмірної кількості проміжних і кінцевих метаболітів, що мають токсичну дію на органи і системи життєзабезпечення. Надалі розвивається ендотоксикоз, який стає основним механізмом, що формує синдром ендогенної інтоксикації і визначає результат захворювання [Громашевская Л.Л., 2006]. У цілому патогенний агент змінює і порушує механізми гомеостазу [Андрейчин М.А. і співавт., 2003]. Проте патологічний процес може відбуватись у подальшому і без участі етіологічного чинника (патогенний агент > порушення саногенеза > припинення дії патогенного агента > прогресування патологічних процесів).

Відомо, що зрив компенсації, незбалансованість реакцій на біомолекулярному рівні ведуть до структурно-метаболічним змін, що служать причиною розвитку ендогенної інтоксикації в організмі, при цьому багато речовин можуть надобувати властивості ендотоксинів [Малахова М.Я., 2000].

При розвитку інфекційного процесу збільшення рівня позитивних білків гострої фази (БГФ) має важливе захисно-компенсаторне значення [Долгов В.В., Шевченко О.П., 1997; Ceciliani F. et al., 2002]. При всій розмаїтості досліджень, присвячених БГФ, лише одиничні дослідження стосуються деяких білків при таких актуальних інфекціях, як гострий гепатит А і В, шигельоз, сальмонельоз, ангіна і дифтерія. Тому важливо здійснити комплексне вивчення ролі основної групи позитивних БГФ, кожний з який впливає на різні ланки патогенезу. Так, С-реактивний білок (СРБ) головний учасник в опсонізації, альфа-інгібітор протеіназ (б1-ІП) - інгібітор протеіназ, альфа-1-кислий глікопротеїн (б1-КГП) - впливає на імунореактивність організму, церулоплазмін (ЦП) антиоксидант, здійснює транспорт і депонування іонів міді.

В умовах гострофазного запального процесу і вільно-радикального окислювання (ВРО) превалюють процеси нерегульованої окисної модифікації білків (ОМБ), що приводять до втрати їхньої біологічної активності і генерації нових антигенів, яка провокує імунну відповідь [Akaike T. et al., 1998; Wuttge D.M. et al., 1999]. Отже, деструктивні та запальні процеси ведуть до утворення і нагромадження в крові та тканинах продуктів перекісного окислювання ліпідів (ПОЛ) й ОМБ [Васильков В.Г. и соавт., 2001; Бахтина Т.П., Горбачев В.И., 2001; Рябов Г.А. и соавт., 2002; Крюгер О.О., 2002; Матвеева С.Б. и соавт., 2003; Шуляк В.І., 2003; Нагоев Б.С., Маржохова М.Ю., 2004].

Слід зазначити, що ОМБ і деградація хімічно змінених білків входять у коло нормальних обмінних реакцій, і називають цей процес “хімічним апоптозом”, що є одним з ранніх проявів програмованої клітинної смерті [Chang T.C. et al., 2000; Губский Ю.И., 2001; Райхлин Н.Т., Райхлин А.Н., 2002; Ueda S. et al., 2002; Song J.Y. et al., 2003; Annunziato L. et al., 2003]. Важливе місце в апоптозі клітин-мішеней відводиться кортикостероїдам, що розглядаються як найбільш могутні апоптогени. З цими ефектами зв'язують протизапальну дію кортикостероїдів у стосовно активованих клітин імунної системи [Ковальчук Л.В., Чередеев А.Н., 1999]. Особливе значення феномен апоптозу має для клітин імунної системи [Сепиашвили Р.И. и соавт., 2000; Tai D.I., Tsai S.L., 2001; Hotchkiss R.S. et al., 2002; Игрунова К.Н. и соавт., 2004]. Відкритими залишаються багато питань, що стосуються стану апоптозу при гострій інфекційній патології. Збудники різних інфекційних хвороб впливають на процес апоптозу безпосередньо й опосередовано [Dockrell D.H., 2001; Zuniga E. et al., 2002; Васильева Г.И., Киселева А.К., 2002]. У той же час різні бактерії (сальмонели) можуть проявляти антиапоптотичну активність [Knodler L.A., Finlay B.B., 2001]. Незважаючи на велику зацікавленість до проблеми, у літературі недостатньо висвітлені питання, що стосуються апоптозу імунокомпетентних клітин у хворих з інтоксикаційним синдромом при гострій інфекційній патології.

При гострих бактеріальних і вірусних захворюваннях, що супроводжуються запальною реакцією та інтоксикацією, вирішального значення набуває своєчасний вплив на відповідні патогенетичні ланки хвороби. Так, використання антиоксидантів і адаптогенів є важливим коригуючим фактором [Андрейчин М.А., 1996; Возианова Ж.И., 1997; Жданов Г.Г., Кулигин А.В., 2003; Гейниц А.В. и соавт., 2003]. В умовах, що характеризуються загрозою затяжного і хронічного перебігу хвороби, виникає необхідність оптимізації лікування з метою підвищення захисних сил організму, що є однією із задач патогенетичної терапії [Малеев В.В., 2000; Возианова Ж.И. и соавт., 2001; Мирошниченко В.П., 2002].

Відсутність комплексних досліджень, присвячених з'ясуванню загальних механізмів патогенезу метаболічної інтоксикації, встановленню інформативних прогностичних критеріїв перебігу, і недостатня увага оптимізації терапії гострих інфекційних захворювань бактеріальної і вірусної етіології з врахуванням зазначених клініко-патогенетичних підходів обґрунтовують актуальність виконання даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Кримського державного медичного університету на тему: “Епідеміологічні особливості і клініко-імунологічні, цитохімічні аспекти патогенезу деяких інфекційних і неінфекційних захворювань, вдосконалення методів діагностики, терапії і профілактики” (1998-2002 рр., № державної реєстрації 0198U005834, шифр:1.103); “Регіональні клініко-патогенетичні та епідеміологічні аспекти актуальних бактерійних і вірусних захворювань, оптимізація діагностики, лікування і профілактики” (2003-2007 рр. № державної реєстрації 0103U007102, шифр: 02/21). В рамках вищевказаних тем був виконаний окремий розділ науково-дослідних робіт за темою “Патогенетична роль позитивних гострофазних білків, пероксидації білків і ліпідів у розвитку метаболічної інтоксикації у хворих з гострою інфекційною патологією” (2002-2006 рр. № державної реєстрації 0198U005834, шифр: 1.103).

Мета дослідження: установити роль і ґрунтовно поглибити знання про значимість позитивних гострофазних білків, клітинної деструкції і метаболічної інтоксикації в патогенезі та клініці сальмонельозу, шигельозу, гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними бактеріями, дифтерії, ангіни, гострих гепатитів А і В й оптимізувати комплексну терапію при сальмонельозі та гепатиті В шляхом використання засобів, що коригують виявлені зміни.

1. Вивчити особливості зміни змісту білків гострої фази С-реактивного білка, альфа-1-інгібітору протеїназ, альфа-1-кислого глікопротеїну, церулоплазміну в клінічних проявах сальмонельозу, шигельозу, гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними бактеріями, дифтерії, ангіни і гострих гепатитів А і В, залежить від етіології, періоду захворювання, ступеня важкості, віку і характеру переважаючого клінічного синдрому.

2. Виявити патогенетичну роль співвідношення позитивних білків гострої фази в гострому періоді захворювання при досліджених вірусних і бактеріальних інфекціях.

3. Вивчити особливості окислювальної модифікації білків (ОМБ) при вказаних гострих інфекційних захворюваннях і з'ясувати можливе значення ОМБ для оцінки тяжкості інтоксикації, перебігу і прогнозу захворювання.

4. Дослідити зміни ОМБ у взаємозв'язку з рівнем малонового діальдегіду (МДА), СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП і з'ясувати її роль для оцінки метаболічних порушень у хворих.

5. Дослідити морфологічний стан ДНК лейкоцитів крові хворих на гострі кишкові інфекції та гостри гепатити А і В.

6. Вивчити характер взаємозв'язку вмісту в крові позитивних гострофазних білків (СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП) з концентрацією кортизолу, карбонільних груп білків і МДА у досліджених хворих.

7. Розробити корекцію виявлених порушень шляхом використання в комплексній терапії бемітилу при сальмонельозі, стимолу і гропринозину - при гострому гепатиті В.

Об'єкт дослідження: білки гострої фази - СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП; карбонільні групи білків; кінцевий продукт ПОЛ МДА; стан ДНК лейкоцитів; кортизол у динаміці різних інфекційних хвороб.

Предмет дослідження: хворі на сальмонельоз, шигельоз, гострі кишкові інфекції спричинені умовно-патогенними бактеріями, дифтерію, ангіну, гепатит А і В.

Методи дослідження: кількісний ракетний імуноелектрофорез, радіальна імунодифузія, ензимологічний, спектрофотометричний, гель-електрофорез, радіоімунний, фенол-хлороформна екстракція ядерної ДНК лейкоцитів, імуноферментний, бактеріологічний і статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів

1. Вперше встановлено спрямованість і кількісні зміни вмісту комплексу позитивних БГФ - СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП при сальмонельозі, шигельозі, ГКІ-УПБ, дифтерії, ангіні та гострих ГА і ГВ, що залежить від етіології, ступеня важкості, періоду захворювання, переважаючого клінічного синдрому та віку хворого.

2. Встановлена патогенетична значимість коефіцієнтів співвідношень БГФ (СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1ІП/б1КГП) у гострому періоді захворювання при вказаних інфекційних хворобах.

3. Виявлено істотне підвищення рівня ОМБ сироватки крові залежно від етіології, клінічного періоду і важкості гострих бактеріальних і вірусних інфекціях, а також пряма кореляція цього показника з рівнем МДА, що доцільно враховувати при трактуванні клініко-патогенетичних особливостей конкретного захворювання.

4. Виявлено взаємозв'язок реакції позитивних гострофазных білків (СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП) з дегенеративними процесами на клітино-субклітинному рівні (ОМБ, ПОЛ, зміна стану ДНК лейкоцитів), що розширюють уявлення про патогенез інтоксикаційного синдрому при гострих інфекційних хворобах (ГКІ, ангіна, дифтерія, ГА, ГВ).

5. Вперше запропонован показник для оцінки ступеня ендогенної метаболічної інтоксикації при гострих інфекційних захворюваннях - індекс метаболічної інтоксикації (ІМІ). Встановлено, що в ранню реконвалесценцію ІМІ (ОМБ/МДА) більш чутливий, ніж самі рівні ОМБ і МДА.

6. Отримані дані вперше показують можливий стимулюючий вплив кортизолу на продукцію не тільки СРБ, б1-ІП, ЦП, МДА, але й на б1-КГП та карбонільних груп білків.

7. Встановлено частоту фрагментаціі ДНК лейкоцитів у хворих на сальмонельоз, шигельоз, ГКІ-УПБ, гепатит А і В у гострому періоді залежно від тяжкості захворювання та рівня карбонільних груп у крові.

8. Вперше для корекції виявлених метаболічних порушень і зниження інтоксикації показана клінічна ефективність застосування бемітила при лікуванні хворих на сальмонельоз, гропринозина і стимола на гострий гепатит В.

Практичне значення одержаних результатів.

На підставі проведених досліджень інфекційних хвороб бактерійної (ГКІ, дифтерія, ангіна) і вірусної (ГА, ГВ) етіології запропоновані показники, що відображають ступінь метаболічних порушень: у якості критерію для визначення ступеня інтоксикації, моніторингу перебігу і оцінки ефективності лікування - визначення рівня ОМБ у крові та розрахунковий показник ІМІ (відношення ОМБ/МДА). Одержано деклараційний патент на корисну модель “Спосіб оцінки інтоксикації у хворих на вірусний гепатит А і В” (№ 3920, МПК 7 А61В5/145 від 15.12.2004).

На підставі клініко-лабораторних досліджень установлено, що включення в комплексну терапію сальмонельозу середнього ступеня важкості препарату бемітил сприяє зниженню виразності інтоксикаційного синдрому, регресу дегідратації, що приводить до швидшого клінічного видужання, скорочення курсу антибактеріальної терапії, терміну перебування в стаціонарі.

На підставі клінічних і спеціальних біохімічних досліджень (БГФ, ОМБ, МДА) встановлено ефективність включення в комплексну терапію гострого ГВ препаратів стимол і гропринозин. Одержано деклараційний патент на корисну модель “Спосіб лікування гострого вірусного гепатиту В жовтяничної форми” (№ 5616, МПК 7 А61В5/00 від 15.03.2005; співавтор І.М. Андрєєв).

На підставі результатів проведених досліджень Укрмедпатентінформ МОЗ України видані інформаційні листи: “Удосконаленій спосіб лікування хворих на сальмонельоз” (№ 232 - 2005, від 26.12.2005), “Спосіб лікування хворих на гепатит В” (№ 233 - 2005, від 26.12.2005).

Результати досліджень впроваджені в роботу інфекційного відділення 7-ої міської клінічної лікарні, м. Сімферополь (акт впровадження від 30.09.2005 р.); обласної інфекційної клінічної лікарні, м. Запоріжжя (акт впровадження від 10.10.2005 р.); обласної інфекційної клінічної лікарні, м. Суми (акт впровадження від 12.10.2005 р.); обласної клінічної лікарні, м. Чернівці (акт впровадження від 01.11.2005).

Наукові результати і практичні рекомендації використовуються в педагогічному процесі на кафедрах інфекційних хвороб Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (акт впровадження від 03.10.2005 р.); Запорізького державного медичного університету (акт впровадження від 02.09.2005 р.); Сумського державного університету (акт впровадження від 12.10.2005 р.), Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (акт впровадження від 06.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз наукової літератури та патентно-інформаційний пошук з проблеми, сформульовані мета і завдання для ії досягнення, проведено клінічне і епідеміологічне обстеження хворих. Дисертантом створена картка обстеження тематичних хворих, організовано і здійснено забір проб крові для визначення змісту білків гострої фази, карбонільних груп, малнового діальдегіду, коризолу, стану ДНК лейкоцитів, а також налагоджені методики визначення окислювальної модифікації білків, малонового діальдегіду, виділення лейкоцитів крові. Особисто отримані результати змісту у крові СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП, карбонільних груп, малонового діальдегіду. Укладено Договір про наукову співпрацю між КДМУ ім. С.І. Георгієвського і державною установою “Науково-дослідний Інститут експериментальної медицини РАМН” (ДУ НДІ РАМН, м. Санкт-Петербург) на 2000-2005 рр. за темою виконуваного розділу досліджень. У співавторстві розроблена і здійснена клінічна апробація, запропонована ефективна схема коригуючого лікування хворих на сальмонельоз із застосуванням бемітила і хворих на гострий ГВ стимола та гропринозина.

Особисто проведено комплексний аналіз і систематизацію отриманих результатів клініко-лабораторного обстеження хворих, їх статистичну обробку і написані всі розділи роботи, складені таблиці і гістограми, сформульовані висновки і практичні рекомендації. Зроблено основний внесок у підготовку наукових даних для їх публікацій і доповіді на науково-практичних конференціях і з'їздах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і матеріали дисертації доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Современные технологии диагностики и терапии инфекционных болезней” (ВМА РФ, 27-28 жовтня 1999 р., м. Санкт-Петербург); “Современные проблемы диагностики и терапии гепатитов” (14-15 березня 2000 р., м. Харків); “Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб” (18-19 травня 2000 р., м. Львів); “Free radicals and antioxidants in the development and functions of the central nervous system: from fetus to aging” (Aprill 18-20, 2001, Saint Petersburg, Russia); “Достижения отечественной эпидемиологии в ХХ веке. Взгляд в будущее” (15-16 листопада 2001 р., м. Санкт-Петербург); “Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани” (16-17 травня 2002 року, м. Дніпропетровськ); “Керовані інфекції” (14-15 травня 2003 р., м. Івано-Франківськ); “Вірусні хвороби. Токсоплазмоз, хламідіоз” (5-6 травня 2004 р., м. Тернопіль); “Актуальні питання клінічної інфектології та паразитології” (11-12 вересня 2004 р., м. Севастополь); “Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб” (30 травня - 1 червня 2005 р., м. Тернопіль); “Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (21-23 вересня 2005 р., м. Чернівці); “Хронічні інфекції: особливості патогенезу, перебігу, терапії” (11-12 травня 2006 р., м. Одеса); “Інфекційні хвороби загально медична проблема” (26-29 вересня 2006 р., м. Миргород).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 40 наукових праць, з них 24 статті в наукових професійних виданнях, ліцензованих ВАК України, зокрема, 13 моно статей (з них 2 оглядові), 1 статтю в зарубіжному журналі (Росія) і 14 тез конференцій, а також 2 інформаційних листи, одержано 2 деклараційних патенту.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 327 сторінках тексту, містить 15 клінічних прикладів, ілюстрована 61 таблицями, 41 рисунками, 7 гістограмами і 2 фото, які займають 58 сторінок. Складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Список цитованої літератури включає 419 джерел (з них 195 - зарубіжних), які займають 44 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети проведено клінічне спостереження, лабораторне загальноклінічне і спеціальне обстеження 585 хворих із різною гострою інфекційною патологією з легким і середньотяжким перебігом, наявністю синдрому інтоксикації. Обстеження проводилося під час надходження хворого в стаціонар, в динаміці захворювання і перед випискою із стаціонару. Досліджувані хворі перебували на стаціонарному лікуванні в клініці інфекційних хвороб Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського на базі 1-го і 2-го інфекційних відділень 7-ої клінічної лікарні м. Сімферополя (535 осіб) та інфекційного відділення гарнізонного шпиталю (в/ч А4614) м. Сімферополя (50 осіб) у період з 1996 по 2003 р. Хворих для досліджень підбирали випадково-вибірковим методом. Хворі із супутньою соматичною патологією, яка могла б вплинути на ступінь інтоксикації, в розробку не включалися.

Обстеження хворих проводилося за спеціально розробленою картою в яку вносили результати вивчення анамнезу життя, захворювання, алергологічного та епідеміологічного анамнезу, суб'єктивних і об'єктивних клінічних та лабораторних даних. Етіологічний діагноз підтверджували за допомогою загальноприйнятих бактеріологічних і серологічних методів дослідження.

Склад їх за етіологією і ступенем тяжкості захворювання в таку структуру: ГКІ - 301 (51,5 %), ангіна і дифтерія мигдаликів - 68 (11,6 %), ГА і гострий ГВ - 216 осіб (36,9 %), в середньому 70 % склали хворі із середньотяжким перебігом захворювання. Розподіл хворих в групах за статю був приблизно рівномірним, при цьому частка чоловіків дещо переважала в групах хворих на вірусні гепатити, а жінок - серед хворих на ГКІ-УПБ, ГКІ-НЕ, ангіну і дифтерію.

Більшість хворих на гострий гепатит поступили в стаціонар в перші 5-6 днів від початку хвороби (ГА - 89,5 %; ГВ - 77,5 %), інші - на 7-9-ий день хвороби. Переважне число хворих на ГКІ (85,7 %) було госпіталізовано в перші три доби від початку хвороби, на решта на 4-5-ий день - (11,0 %) і після 5-го дня хвороби (3,3 %). Хворих на ангіну і дифтерію, госпіталізованих в перші три доби від початку захворювання, було 78,4 і 64,7 % відповідно, інші (21,6 і 35,3 %) госпіталізовані на 4-6-у добу.

Етіологію ВГ розшифрували за допомогою ІФА та РЗПГА. Для ІФА використовували тест-системи НВО “Діагностичні системи” (м. Н. Новгород) і “ВЕКОГЕП-А” ЗАТ “Вектор-Бест” (м. Новосибірськ), для РЗПГА набір НВО “Діагностичні системи” (м. Н. Новгород). Для діагностики ГА і ГВ та виключення гепатиту Д і С виявляли наступні маркери: анти-HАV IgM, HBsAg, HBeAg, анти-HBe Ig M, анти-HBs Ig M, анти-HBc IgM, анти-HDV IgM, анти-HСV IgM. ІФА (ELISA-тест) здійснювався у відділенні лабораторних досліджень навчально-науково-лікувального комплексу клініки КДМУ ім. С.І. Георгієвського (м. Сімферополь), РЗПГА в бактеріологічної лабораторії 7-ї міської клінічної лікарні (г. Сімферополь). Рівень білірубіну і АлАТ у крові хворих визначали загальноприйнятими в Україні уніфікованими методами в біохімічної лабораторії 7-ї міської клінічної лікарні. Серед хворих на гострий гепатит 48,6 % склали хворі на ГА і 51,4 % - на ГВ.

Бактеріологічному обстеженню піддавалися всі хворі на ГКІ, ангіну і дифтерію. Ідентифікацію причинно-значущих бактерійних збудників до виду проводили в бактеріологічної лабораторії 7-ї міської клінічної лікарні (м. Сімферополь) згідно з переліку нормативних документів по лабораторної діагностиці та лабораторного контролю ЛПУ, складеному Головним бактеріологом МОЗ України Глушкєвич Т.Г. від 10.11.2000, за № 01/1743-8.

Серед хворих на ГКІ сальмонельоз діагностовано в 73 (24,25 %) осіб, з них у 10 (13,7 %) виділено S. Typhimurium і у 63 (86,3 %) S. Enteritidis, шигельоз був у 57 (18,94 %) осіб, з них у 31 (54,39 %) виділено S. flexneri, у 18 (31,58 %) - S. sonnei, у 5 (8,77 %) - S. newcastle і у 3 хворих (5,26 %) - S. dysenteriae (1-ий тип). Ентероколіт і гастроентероколіт, спричинений УПБ, спостерігався у 74 хворих, що склало 24,58 % від числа хворих на ГКІ, Citrobacter виділено у 28 (37,84 %), Enterobacter - у 21 (28,38 %), Klebsiella - у 17 (22,97 %), Proteus - у 8 (10,81 %).

У 37 (72,55 %) хворих на ангіну збудниками були стрептококи (б-зеленіючий стрептококи, S. pyogenes), у 14 (27,45 %) - стафілококи (S. aureus). Серед хворих на дифтерію мигдаликів у 10 (58,82 %) осіб етіологічним чинником був Corynebacterium diphtheriae, тип gravis, tox +, а в інших 6 (35,29 %) - тип mitis tox+ і в одного (5,89 %) - тип intermedius tox+.

При оцінці ступеня тяжкості перебігу хвороби у хворих на ГКІ ми враховували вираження інфекційно-токсичного і діарейного синдромів, керуючись загальноприйнятими критеріями [Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998; Возианова Ж.И., 2000; Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С., 2002]. Ступінь тяжкості і форму перебігу захворювання у хворих на ВГ оцінювали за загальноприйнятими клініко-лабораторними проявами [Соринсон С.Н., 1998; Возианова Ж.И., 2000; Майер К.-П., 2004]. Тяжкість перебігу і форму захворювання хворих на ангіну і дифтерію оцінювали на підставі ступеня інтоксикації і клініко-лабораторних даних згідно загальноприйнятим критеріям [Возианова Ж.І. и соавт., 1996; Турьянов М.Х. и соавт., 1996; Возианова Ж.И., 2000]. Найважливіші клінічні прояви і перебіг у всіх досліджених хворих легкого і середнього ступеня тяжкості з гострим розвитком інфекційно-токсичного синдрому укладалися в картину хвороби, детально описану в керівництві [Возианова Ж.И., 2000] і монографіях останніх років [Турьянов М.Х. и соавт., 1996; Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С., 2002].

Лікування хворих було комплексним і здійснювалося на основі загальноприйнятих, стандартних засад. Включення додаткових патогенетичних засобів, що підлягали апробації, в комплексну терапію сальмонельозу і гострого ГВ проводилося хворим із середньотяжким перебігом захворювання. Контрольну групу склали хворі, які одержували тільки загальноприйняту терапію: з них на сальмонельоз - 33, гострий ГВ - 52. У групі, який в лікувальний комплекс вперше були апробовані бемітил було 25 хворих на сальмонельоз, в групі хворих на гострий ГВ, котрі одержували стимол, - 15, гропринозин - 14 осіб. З огляду на те, що розподіл досліджуваних груп і величин не відносився до нормального типу, у зв'язку з широким індивідуальним діапазоном значень й різним числом осіб у порівнюваних групах, статистичну обробку цифрових даних здійснювали із застосуванням методів непараметричної статистики (див. далі), що спроможні виявляти статистично значимі розбіжністи при малій вибірці і великій стандартній помилці.

Забір периферичної крові для біохімічних і імунологічних досліджень проводили в динаміці захворювання, в середньому 3 рази у кожного хворого. Кров для досліджень брали одночасно на всі показники, що забезпечувало зіставність отриманих результатів: 1-е дослідження - при госпіталізації; 2-е - в розпал захворювання, в процесі комплексного лікування: для хворих на ГКІ, дифтерію і ангіну - на 3-4-у добу, для хворих на ВГ - на 7-14-й день стаціонарного лікування; 3-е - в періоді ранньої реконвалесценції, що відповідало 5-10-у дню лікування для хворих на ГКІ і ангіну та 14-35-у дню - для хворих на ВГ і дифтерію.

Відповідно до поставлених задач у сироватці крові досліджено вмісту позитивних білків гострої фази - б1-ІП, б1-КГП, ЦП - методом кількісного ракетного імуноелектрофорезу [Аксельсен Н., Крель Й, Бееке Б., 1977]. Оксидазну активність ЦП визначали ензимологічним методом [Ravin H.A., Harvard M.D., 1956]. Високоочищені препарати б1-ІП, б1-КГП і ЦП і антитіла до електрофоретично чистих препаратів цих білків одержані у Відділі молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м. Санкт-Петербург) за технологією, розробленою М.М. Шавловським. Як кількісні стандарти використовували препарати цих (б1-ІП, б1-КГП, ЦП) білків [Назаров П.Г., 2001]. Концентрацію СРБ визначали методом простої радіальної імунодифузії [Manchini G, Carbonera A.O., Heremans J.F., 1965]. Електрофоретично чистий препарат СРБ одержано там само, антитіла до СРБ в Інституті вакцин і сироваток МОЗ РФ (м. Санкт-Петербург). Дослідження проводилися у Лабораторії молекулярної генетики людини Відділу молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м. Санкт-Петербург).

Інтенсивність окислювальної модифікації білків сироватки крові визначали спектрофотометричне за концентрацією карбонільних груп на підставі реакції взаємодії окислених амінокислотних залишків білків з 2,4-динітрофенілгідразином (2,4-ДНФГ) [Levine R.L. et al., 1990; Tian L. et al., 1998] на базі кафедри інфекційних хвороб КДМУ ім. С.І. Георгієвського і лабораторії реанімаційного відділення 7-ї міської клінічної лікарні (м. Сімферополь). Кількість МДА в сироватці крові, кінцевого продукту ПОЛ, визначали за допомогою реакції з тіобарбітуровою кислотою спектрофотометричне за Тімірбулатовим Р.А. і Селезньовим Е.І. (1981) на базі кафедри біохімії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Забір крові і виділення лейкоцитів проводили згідно з методичними рекомендаціям [Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., Истамов Х.И., 1995] на кафедрі інфекційних хвороб КДМУ ім. С.І. Георгієвського. Дослідження стану ДНК лейкоцитів методом гель-електрофорезу ДНК клітин [Weinert T., 1998; Renehan A.G., Booth C., Potten C.S., 2001] проводили у Лабораторії молекулярної генетики людини Відділу молекулярної генетики ДУ НДІЕМ РАН (м. Санкт-Петербург). Визначення вмісту кортизолу в сироватці крові здійснювали радіоімунним методом [More A. et al., 1985] в Лабораторії метаболізму та імунітету Відділу фізіології гомеостатических регуляції ГНЦ РФ-ИМБП (м. Москва) за допомогою наборів "СТЕРОН-К-125 I-М” (виробництво ИБОХ, м. Брест) і лічильника “Гамма - I” (м. Ташкент).

Групу порівняння склали 50 осіб донорів крові (наданих відділенням переливання крові 7-ї міської клінічної лікарні м. Сімферополя), серед яких було 29 (58 %) чоловіків і 21 (42 %) жінка у віці від 17 до 55 років.

Для математичної обробки одержаних даних використовували методи описової статистики і кореляційний аналіз. При перевірці гіпотез для порівнюваних вибірок застосовували дисперсійний аналіз з методами множинних порівнянь Шеффе і Тьюки, а також t-критерій Ст'юдента для парних порівнянь. У випадках, продиктованих типом розподілу досліджуваних величин, обробку даних проводили із застосуванням рандомізації і методів непараметричної статистики, серед них: Вілкоксона-Манна-Уїтні; серійний критерій Вальда-Вольфовіця; критерій Колмогорова-Смірнова; точний метод Фішера; метод кутового перетворення Фішера; методи Z-статистики; ксі-квадрат-критерій. Кореляційний аналіз включав методи Пірсона, Спірмена, Кендела, а також аналіз дихотомій Кертена. Вказані вище методи були застосовані за допомогою пакетів статистичної інтегрованої обробки даних: Stata v.6.0., Statistica v.5.5A. Методику розрахунку підбирали відповідно до рекомендацій різних авторів [Гублер Е.В., 1978; Иванов Ю.И., Погорелюк О.Н., 1990; Гублер Е.В., 1990]. Графічне оформлення результатів проводили за допомогою програмних пакетів демонстраційної графіки фірми "Microsoft".

Результаті досліджень та їх обговорення. Було проведено дослідження реакції позитивних гострофазних білків у інфекційних хворих. Для виявлення характеру гострофазної відповіді при ГКІ була досліджена динаміка змін концентрації у крові СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП залежно від етіології діареї, тяжкості перебігу, переважаючого клінічного синдрому і віку хворих.

При сальмонельозі в гострому періоді в сироватці крові порівняно з нормою відзначалося найбільш виражене підвищення рівня СРБ: у 7-8 разів - при легкому ступені захворювання (Р<0,01) і в 20-30 разів - при середньотяжкому (Р<0,01); також відмічено найбільше відношення вмісту ЦП до оксидазної активності: 1,44 - при легкому ступені (Р<0,05) і 1,74 - при середній тяжкості (Р<0,01) і вищі рівні б1-КГП в порівнянні з шигельозом (Р<0,05).

У хворих на шигельоз середнього ступеня тяжкості (3-4-й день захворювання) відзначалися найвищі значення б1-ІП порівняно з ГКІ-УПБ і сальмонельозом (Р<0,05) і ЦП (Р<0,05) порівняно з ГКІ-УПБ. Кишкові інфекції, спричинені УПБ, характеризувалися менш вираженою реакцією гострої фази в порівнянні з діареями іншої етіології, тоді як ГКІ-НЕ супроводжувалися помірним підвищенням концентрації більшості гострофазних білків при легкому перебігу хвороби, значним - при середньотяжкому перебігу. Підвищення б1-ІП (Р<0,01) відмічено при легкому і б1-ІП, б1-КГП - при середньому ступені захворювання у хворих на ГКІ-НЕ. У групах хворих на ГКІ-УПБ і ГКІ-НЕ значно підвищувався рівень СРБ тільки при середньотяжкому перебігу - в 15 разів і в 10 разів відповідно (Р<0,01).

Не дивлячись на клінічне одужання і нормалізацію загальноклінічних лабораторних показників в періоді реконвалесценції у хворих із середньотяжким перебігом сальмонельозу зберігалось підвищення вмісту в крові СРБ в 5 разів (Р<0,01) і при шигельозі - в 4 рази (Р<0,01), а також підвищена концентрація б1-ІП у хворих на шигельоз (Р<0,01), б1-КГП - у хворих на ГКІ-НЕ (Р<0,05) і ЦП/оксидазна активність - на сальмонельоз (Р<0,05).

При середньотяжкому перебігу ГКІ у хворих молодого віку (16-25 років) в гострому періоді (під час надходження до стаціонару) відмічено підвищений вміст всіх досліджених БГФ більшою мірою, ніж у хворих старшого віку (26-60 років), незалежно від етіології ГКІ. Так, при сальмонельозі особливо значно підвищувався (Р<0,05) рівень СРБ, б1-КГП, ЦП/оксидазна активність; при шигельозі - СРБ, б1-ІП (Р<0,05); при ГКІ-УПБ - СРБ (Р<0,05); при ГКІ-НЕ - б1-ІП, б1-КГП (Р<0,05). А в період реконвалесценції, незалежно від етіології ГКІ рівень БГФ був вищий у хворих віком 26-60 років, ніж у віці 16-25 років: при цьому виражене підвищення (Р<0,05) СРБ, б1-КГП відмічалося при сальмонельозі, СРБ, б1-ІП при шигельозі, СРБ, б1-КГП при ГКІ-УПБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП при ГКІ-НЕ. ЦП/оксидазна активність у хворих на ГКІ молодого віку (16-25 років) в гострому періоді (при госпіталізації) була нижча, ніж в групі хворих старшого віку (26-60 років). У стадії ж реконвалесценції цей показник змінювався в протилежному напрямі, окрім хворих на сальмонельоз і шигельоз (Р<0,05). Мабуть, вікові відмінності проявів гострофазної реакції пояснюються інертністю реактивності організму хворих старшого віку [Андрейчин М.А., 1970].

Важливим для розуміння фізіологічної ролі досліджених позитивних білків гострої фази є з'ясування зміни їх співвідношень залежно від етіології ГКІ в гострому періоді захворювання. Відношення абсолютних значень СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП збільшувалися в наступному порядку: ГКІ-УПБ > Шигельоз > Сальмонельоз. Подібна тенденція спостерігалась незалежно від ступеня тяжкості захворювання і віку. На цій підставі можна вважати, що в патогенезі ГКІ різної етіології важливу роль відіграють не тільки і не стільки абсолютні значення БГФ у крові, скільки їх пропорції. Використання тетрахоричного коефіцієнта кореляції дозволяє на підставі величин співвідношення СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП в гострому періоді прогнозувати етіологію сальмонельозу, шигельозу, ГКІ-УПБ з вірогідністю до 65%. Однак такий підхід є дискусійним і має переважно патогенетичне значення.

Залежно від того, який синдром превалював в клініці - коліт чи ентерит, показано, що рівень СРБ (Р<0,001), б1-ІП (Р<0,05), ЦП (Р<0,05) в крові вище у хворих з вираженим колітичним синдромом.

Актуальність вивчення патогенезу дифтерії дотепер зберігається внаслідок великої вірогідності розвитку ускладнень, які призводять до інвалідизації, а іноді до загибелі хворого. Тому метою подальших досліджень стало комплексне вивчення динаміки зміни СРБ, б1-ІП, б1-КГП, ЦП у хворих на дифтерію і ангіну.

Аналіз одержаних даних показав, що у хворих на ангіну і дифтерію легкого ступеня в крові значно (Р<0,001) підвищувався рівень СРБ - в 5 і 7 разів відповідно; вміст б1-ІП збільшувався в 1,6 рази (Р<0,05), ЦП - в 2 рази тільки при дифтерії (Р<0,05).

Підвищення рівня БГФ при середній тяжкості в гострому періоді - від незначного (б1-КГП), до більш ніж в 2-3 рази (б1-ІП, ЦП) і в 12-17 разів (СРБ) більш виражено (Р<0,05) у хворих на дифтерію, ніж на ангіну. У хворих на дифтерію при вищому, ніж при ангіні, вмісті ЦП в крові відмічалося збільшення концентрації цієї сполуки з низькою оксидазною активністю. При середньотяжкому перебігу дифтерії рівень СРБ, б1-ІП і б1-КГП у крові залишався високим (Р<0,05) навіть в періоді клінічного одужання. У гострому періоді (при госпіталізації) незалежно від тяжкості захворювання відношення СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП при дифтерії було вищим, ніж при ангіні, а відношення СРБ/б1-ІП, навпаки, нижчим. Найбільш виражена відмінність в співвідношенні середніх величин БГФ при ангіні і дифтерії в гострому періоді хвороби (під час надходження) виявлено щодо б1-ІП і б1-КГП. Так, при легкому перебігу б1-ІП/б1-КГП складав в середньому 2,64 - при ангіні, 4,03 - при дифтерії, а при середньотяжкому перебігу - 3,6 і 7,6 відповідно. На підставі розрахунку тетрахоричного коефіцієнта кореляції між етіологією і рівнем співвідношення б1-ІП/б1-КГП можливо в 75 % припустити етіологію дифтерії у хворих середнього ступеня тяжкості, якщо це співвідношення більше 6.

Порівняльний аналіз одержаних даних дозволяє вважати, що підвищення рівня білків гострої фази в крові при дифтерії та ангіні відповідає тяжкості інтоксикації. Виражене підвищення рівня б1-ІП у крові при дифтерії супроводжувалося дисбалансом між протеазами і інгібіторами останніх, що, мабуть, може бути одним з чинників, які сприяють порушенню метаболізму серцевого м'яза. Не виключено також участь в ураженні міокарду неімунних комплексів, що містять б1-ІП та імуноглобуліни.

З'ясування ролі БГФ як печінко-специфічних білків представляє особливий інтерес. Прийнято вважати, що вірусна інфекція мало впливає на рівень СРБ, а його ефекти виявляються тільки при супутній бактерійній інфекції або імунокомплексній патології. Залишається неясним, чи зв'язаний синтез СРБ з прогресуванням ГВГ. Вважається, що визначення вмісту б1-ІП, ЦП, б1-КГП доцільно для діагностики хронічних пошкоджень печінки, коли вміст цих білків в крові знижується [Возианова Ж.И. і співавт., 2002]. Проте ці білки відносяться до позитивних білків гострої фази, і концентрація їх при гострому запаленні, інтоксикації зростає. Існують дані, що свідчать про прогностичну роль б1-ІП при гепатоцелюлярній карциномі [Pirisi M. et al., 1996], а також про те, що ризик розвитку цирозу і гепатоцелюлярної карциноми не залежить від наявності в анамнезі гепатиту В або С, а пов'язаний з дефіцитом б1-ІП [Propst T. et al, 1994; Elzouki A.N, Eriksson S., 1996]. Наявні в літературі експериментальні дані щодо ролі ЦП як неспецифічного чинника противірусного імунітету говорять про пригнічення церулоплазміном вірусної реплікації, активації синтезу вірусної популяції, багатої дефектними частинками, і про прямий моделюючий вплив на імунну реакцію організму [Samuel I., Tomas E., 1982].

Проведені нами дослідження дозволили встановити наступне. У крові хворих на ГА і гострий ГВ легкого ступеня тяжкості виявлено підвищення рівня БГФ у всі періоди захворювання практично однаковою мірою, при цьому більш виражене було збільшення вмісту СРБ - в 6-7 разів (Р<0,001) і б1-ІП - в 1,7 разу (Р<0,05), ЦП - в 2 рази (Р<0,05). У хворих на гепатит А середнього ступеня важкості вміст СРБ у сироватці крові збільшувався в 10 разів (Р<0,001), а при ГВ - в 16 разів; вміст СРБ і б1-ІП у крові хворих на ГВ був вище (Р<0,05), ніж у хворих на ГА під час надходження до стаціонару і в періоді ранньої реконвалесценції; в розпал захворювання вміст б1-КГП вище (Р<0,05) при ГА, ніж при ГВ; вміст ЦП в крові хворих на ГА і ГВ підвищувався в 2 рази, не досягаючи нормальних значень в реконвалесценції, при цьому у хворих на ГВ синтез ЦП з низькою оксидазною активністю виявлено дещо вищий, ніж при ГА. У хворих на гострий гепатит з вираженим холестатичним синдромом всі показники БГФ значно вище (Р<0,050,001), ніж у хворих із слабко вираженим синдромом холестазу, а ЦП, що синтезується, відрізнявся нижчою оксидазною активністю. Незалежно від тяжкості перебігу ГА і ГВ коефіцієнти СРБ/б1-ІП, СРБ/б1-КГП, СРБ/ЦП, б1-ІП/б1-КГП були більші при ГВ, ніж при ГА. Використання тетрахоричного коефіцієнта кореляції між етіологічним чинником захворювання і коефіцієнтом б1-ІП/б1-КГП у хворих під час надходження до стаціонару дозволяє прогнозувати етіологічну причину виникнення жовтяниці (ГА або ГВ). Так, якщо в гострому періоді б1-ІП/б1-КГП > 5, то з вірогідністю до 72 % можна припустити, що у хворого гострий ГВ. Аналіз співвідношень БГФ свідчать про те, що патогенетичне значення мають не стільки абсолютні значення вмісту БГФ, скільки показники їх співвідношення.

Кажучи про реакцію БГФ у цілому, слід зазначити наступні особливості. Найбільш високі рівні СРБ у крові спостерігалися при шигельозі, ГКІ-УПБ, ГКІ-НЕ, дифтерії, ангіні й особливо при сальмонельозі 28,75±5,04 мг/100 мл; б1-КГП - при дифтерії (135,54±17,82 мг/100 мл) і особливо ГКІ-НЕ (167,22±34,28 мг/100 мл); б1-ІП - при шигельозі, ГКІ-НЕ, ГА, ГВ і особливо при дифтерії 672,46±41,06 мг/100 мл. Можна припустити, що гострофазна реакція, спрямована переважно на синтез СРБ, здійснюється в основному відносно бактерійних інфекцій, це і зрозуміло; синтез же б1-КГП при інфекційнотоксичних захворюваннях (дифтерія і ГКІ-НЕ), оскільки існує велика вірогідність того, що в структурі ГКІ-НЕ певний відсоток складали харчові токсикоінфекції; синтез б1-ІП переважно реалізується також при бактерійних диареях з вираженим токсикозом і гострих вірусних гепатитах (ГА і ГВ), які перебігають триваліше.

Виходячи із результатів проведеного дослідження ряду позитивних БГФ і аналізу існуючих в літературі даних, можна підтвердити думку деяких авторів [Mortensen R.F., Zhong W., 2000; Herrera P., Duffau G., 2005; Tan S.S. et al., 2005; Asseray N. еt al., 2005], про мультифункціональну роль СРБ у запальному процесі. СРБ відображає резистентність макроорганізму і протизапальні реакції при бактерійних діареях. Помірне підвищення рівня СРБ при ГА і гостром ГВ порівнянні з ГКІ, ймовірно, обумовлено його імунорегуляторною властивістю і здатністю впливати на імунні та неспецифічні реакції. Оскільки СРБ, як з'ясовується останнім часом, є одним з головних індикаторів ішемічного пошкодження при серцево-судинних захворюваннях [Westhuyzen J., Healy H., 2000; Yeh E.T., Palusinski R.P., 2003], необхідно звертати увагу на рівень цього білка у інфекційних хворих старшого віку в періоді реконвалесценції. І якщо подібна настороженість при дифтерії очевидна, то хворі після перенесеної ГКІ і гострого ГВ не викликали побоювання. А саме в цьому періоді відмічена вища концентрація СРБ в крові у хворих на ГКІ у віці 26-60 років в порівнянні з хворими віком 16-25 років, а також при гостром ГВ середнього ступеня тяжкості.

Одержані дані підтверджують думку [Hedstrom J. et al., 1996; Liaw P.C. et al., 2004; Stoller J.K., Aboussouan L.S., 2005] про те, що б1-ІП надає також бактеріостатичну дію проти широкого кола бактерій. Рівень цього білка значно підвищувався (P<0,001) при шигельозі (у 2,5 рази) та дифтерії (у 3 рази) середнього ступеня тяжкості. При гострих вірусних інфекціях (ГА і ГВ) також збільшувалась (P<0,001) концентрація б1-ІП, що говорить про важливу антипротеолітичну функцію цього білка при ВГ [Hayes V.M., Gardiner-Garden M., 2003].

Відзначено, що концентрація б1-КГП підвищувалася при сальмонельозі (P<0,05), дифтерії (P<0,001), ГА (P<0,05) середнього ступеня тяжкості, а також при гострому гепатиті з вираженим холестатичним синдромом (P<0,05) і при ГКІ-НЕ середнього ступеня тяжкості (P<0,001), який виконує імуномодулюючу роль [Theilgaard-Monch K. et al., 2005].

Наші результати узгоджуються з літературними даними про те що ЦП в умовах запалення є активним учасником і регулятором вільнорадикальних процесів, а також неспецифічним чинником противірусного імунітету [Mukhopadyay C.K. et al., 1997]. Оскільки гостра інфекційна патологія супроводжується підвищенням ВРО, природно, що рівень цього білка був підвищений при всіх досліджених інфекційних захворюваннях, і найбільше (P<0,050,001) при сальмонельозі, шигельозі, дифтерії, гострому ГВ, тобто за високого ступеня інтоксикації.

Окремої уваги заслуговує твердження про те, що в стані окислювального стресу атаці за рахунок АФК піддаються, в першу чергу, не ліпіди, а білки плазматичних мембран, що призводить до їх деполімеризації і лізису клітин [Mold C. et al., 1999]. Агресія ВР що до білків призводить до зміни їх фізико-хімічних властивостей, що є причиною ушкодження клітин, внаслідок окислення амінокислотних залишків білків з утворенням карбонільних груп. Крім того, карбогідрати і ліпідні деривати можуть реагувати з білками, утворюючи аддукти [Stadtman E.R, Levine R.L., 2000; Chevion M. et al., 2000]. Вміст карбонільних груп білка в крові - найбільш широко використовуваний маркер ОМБ [Chang T.C. et al., 2000]. Сполучення модифікації білків і деградації хімічно змінених білків - це один з нормальних шляхів їх обміну, і називають цей процес “хімічним апоптозом”, який є одним з ранніх проявів програмованої клітинної смерті. Деструктивні і запальні процеси порушують продукцію клітинами пероксидрадикалів, що веде до утворення і накопичення в крові і тканинах продуктів ОМБ і ПОЛ, які, як і метаболічні токсини, відіграють важливу роль в розвитку СЕМІ [Рябов Г.А. и соавт., 2002].

Отримані результати по з'ясуванню ролі процесів клітинної деструкції у розвитку метаболічної інтоксикації у інфекційних хворих свідчать про те, що у хворих на ГКІ істотно підвищується рівень ОМБ сироватки крові залежно від тяжкості інфекції. При цьому у хворих на сальмонельоз і шигельоз збільшення рівня ОМБ у крові більш виражено (P<0,05), ніж у хворих на ГКІ іншої етіології (при легкому ступені тяжкості - на 40 і 25 %; при середньому ступені тяжкості - в 2,1 і 1,9 разу відповідно). У періоді реконвалесценції рівень карбонільних груп в крові залишається підвищеним у хворих на сальмонельоз і ГКІ-НЕ середнього ступеня тяжкості (на 10 і 30 % відповідно). У хворих на ГКІ середнього ступеня тяжкості, у яких переважав синдром ентериту, виявлено більше виражене підвищення (P<0,05) рівня карбонільних груп у крові порівняно з таким у хворих з переважанням коліту.

У крові хворих на ГКІ рівень МДА зростав (P<0,05) залежно від ступеня тяжкості захворювання, причому більшою мірою при сальмонельозі й шигельозі. Середні та високі значення коефіцієнтів кореляційного аналізу (r = 0,57-0,82) свідчать про взаємозв'язок процесів ОМБ і ПОЛ при ГКІ, особливо при сальмонельозі й шигельозі, причому при госпіталізації і в ранній реконвалесценції.

Ми провели комплексне дослідження динаміки зміни ОМБ у взаємозв'язку з МДА у хворих на дифтерію і ангіну легкого і середнього ступеня тяжкості. Результати, одержані на цьому етапі досліджень, свідчать про наступне. У хворих на дифтерію і ангіну легкого ступеня тяжкості рівень ОМБ і МДА в сироватці крові зростав в 1,7-1,8 разу (P<0,01), знижуючись до нормальних величин в періоді реконвалесценції. При середньотяжкому перебігу дифтерії та ангіни рівень ОМБ і МДА був вище, ніж при легкому ступені тяжкості (P<0,05). При дифтерії середнього ступеня тяжкості в гострому періоді концентрація карбонільних груп і МДА в крові зростала більшою мірою (P<0,01), ніж у хворих на ангіну. Ці дані говорять про посилення дисбалансу між процесами ОМБ і ПОЛ у хворих, пов'язаного або із збільшенням більшою мірою ОМБ, ніж ПОЛ, або із зменшенням концентрації МДА. При досліджених інфекціях виявлена пряма кореляційна залежність між концентрацією карбонільних груп і рівнем МДА в крові; найбільші коефіцієнти кореляції (r = 0,69-0,82) встановлені при середньотяжкому перебігу хвороб.

Подальші дослідження були присвячені з'ясуванню динамічних змін рівня ОМБ у взаємозв'язку з МДА у хворих на ГА і ГВ. Встановлено істотне підвищення рівня карбонільних груп у сироватці крові залежно від тяжкості перебігу хвороби. У динаміці захворювання за легкого ступеня гепатиту вміст ОМБ зростав в 1,5-2 рази (P<0,05), при середньотяжкому перебігу - в 2-2,5 разу (P<0,01). Найбільше підвищення (Р<0,05) вмісту карбонільних груп у крові встановили при гострому ГВ. У ранню реконвалесценцію при середній тяжкості гострого ГВ рівень ОМБ залишався вищим за норму (P<0,05).

Концентрація МДА в крові хворих на ГА легкого ступеня в гострому періоді підвищувалася (P<0,05) на 40-50 %, а при при гострому ГВ на 50-70 % (P<0,05). При середньотяжкому перебігу вміст МДА збільшувався (P<0,01) більшою мірою: у 1,7 разу - при ГА і в 2 рази - при ГВ. На 7-14-й день лікування концентрація МДА в крові збільшувалася відповідно на 10 - 20 % порівняно з показниками під час надходження до стаціонару і залишалася трохи підвищеною (на 3-5 %) в періоді ранньої реконвалесценції. Виявлено помірну і високу позитивну кореляцію між рівнем ОМБ і МДА в сироватці крові хворих на ВГ (r = від 0,52 до 0,82), при цьому слід зазначити, що у хворих з легким перебігом у процесі видужання ступінь взаємозв'язку між карбонільними групами і МДА знижувався.

Таким чином, у хворих на гострий ГВ середнього ступеня тяжкості в періоді реконвалесценції рівень ОМБ залишається підвищеним (P<0,05), при цьому концентрація МДА не досягає норми. Ймовірно, можуть утворюватись аддукти МДА з модифікованими білками [Kim J.G. et al., 1999; Chen J. et al., 1999] і аутоантитіла до різних типів аддуктів та окислювальне модифікованих білків [Wuttge D.M. et al., 1999; Niemela O., 2001]. Все це сприяє посилюванню аутоімунних реакцій.

Вважається, що окислювальна модифікація білків генерує нові антигени і провокує імунну відповідь [Uchida K. et al., 1998]. Продукти такої модифікації можуть не тільки впливати на розвиток синдрому метаболічної інтоксикації, але й служити причиною вторинного пошкодження інших біомолекул. Ми дійшли висновку, що вміст карбонільних груп, особливо альдегід-динітрофенілгідразонів нейтрального характеру, може повною мірою відображати ступінь окислювального пошкодження білків і корелювати з тяжкістю інфекційних захворювань. Одержані дані свідчать про залежність рівня ОМБ від етіології захворювання, що найчіткіше виявлялось при середньотяжких формах. Так, найбільш високі показники ОМБ (P<0,01) відмічені при дифтерії, менші при гострому ГВ, ГА, ще менші - при ангінах і ГКІ бактерійної етіології.