Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація бакалаврської роботи, виконаної на тему:

«Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників»

Бакалаврська робота присвячена вирішенню теоретичних та практичних питань виявлення та попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.

Визначено сутність, основні ознаки, складові та чинники синдрому емоційного вигорання, особливості прояву і профілактики емоційного вигорання у медичних працівників.

Проведено емпіричне дослідження синдрому емоційного вигорання серед медпрацівників ВОДКЛ, проаналізовані закономірності виникнення даного феномену і заплановано профілактичні психологічні заходи для його попередження.

Акцентовано увагу на психологічній саморегуляції як методу запобігання виникнення синдрому у медпрацівників ВОДКЛ, описано спеціальні програми і техніки для його профілактики.

Бакалаврська робота складається із вступу, переліку умовних позначень, чотирьох розділів, висновків та пропозицій, додатків. Загальний обсяг роботи становить 97 сторінок. Список літератури складається із 76 джерел. Бакалаврська робота містить 9 рисунків, 9 таблиць.

Ключові слова: синдром емоційного вигорання, вигорання, професійне вигорання, стрес, медичні працівники, емоції.



ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

1.1 Сутність синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

1.2 Основні ознаки, складові та чинники емоційного вигорання

1.3 Особливості прояву і профілактики емоційного вигорання у медичних працівників

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВОДКЛ

2.1 Організація експерименту і результати вивчення наявності емоційного вигорання у медпрацівників ВОДКЛ

2.2 Аналіз результатів дослідження для планування профілактичної роботи

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВОДКЛ

3.1 Попередження синдрому вигорання у медичних працівників через психологічну саморегуляцію

3.2 Спеціальні програми як метод профілактики синдрому емоційного вигорання у працівників лікарні

Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В.Бойко)

ДОДАТОК Б Опитувальник «Професійне вигорання» (ПВ)

ДОДАТОК В Тест-анкета: Емоційна спрямованість (Б.І. Додонов)

ДОДАТОК Д «Смисло-життєві орієнтації» адаптований

Д. А. Леонтьєвим, СЖО

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

СЕВ	– синдром емоційного вигорання
МКБ-10	– синдром емоційного вигорання за Міжнародною класифікацією хвороб
ВОДКЛ	– Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня
ВООЗ	– Всесвітня організація охорони здоров'я



ВСТУП

Актуальність дослідження полягає в тому, що нині істотно розширилася не тільки кількість симптомів, але і збільшився перелік професій, представники яких схильні до небезпеки емоційного вигорання. До цих професій належать соціальні працівники, лікарі, вчителі, політики, менеджери, адвокати та ін. В результаті, синдром емоційного вигорання (СЕВ) перетворився на «хворобу» соціальних і комунікативних професій.

Специфіка роботи людей даних професій, особливо медичних працівників, відрізняється тим, що в них присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і когнітивною складністю міжособистісного спілкування, і це вимагає від фахівця значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

Загальною ознакою і причиною організаційного стресу виступає наявність внутрішнього конфлікту між вимогами з боку організації, привабливістю роботи у ній, очікуваннями і реальними можливостями працівниками.

Вигорання найбільш небезпечне на початку свого розвитку. «Вигоряючий» співробітник, як правило, майже не усвідомлює своїх симптомів, тому зміни у його поведінці першими помічають колеги. Дуже важливо вчасно помітити такі прояви і правильно організувати систему підтримки для цих співробітників.

Особливу увагу варто звернути на ідентифікацію тих чинників, які призводять до розвитку цього синдрому, і враховувати їх при розробці профілактичних програм.

Профілактика емоційного вигорання повинна охоплювати широкий спектр заходів, з одного боку тих, що, пом'якшують дію організаційних стрес-факторів, а з іншого тих, що дозволяють активізувати особисті ресурси персоналу, щоб ефективно долати негативні наслідки професійних і організаційних стресів.

Розробка профілактичних і реабілітаційних програм, що знижують ризик вигорання, повинна спиратися на результати аналізу стрес-факторів організаційного середовища, психодіагностику особистісних характеристик стійкого до стресу персоналу, і здійснюватися фахівцями-психологами.

СЕВ вивчали такі вчені, як Е. Махер, Л. Карамушка, Т. Ронгинська. Професійне вигорання працівників медичних закладів досліджували: Г. Каплан, І. Кущ, Г.Робертс, Дж. Седок, В. Семеніхіна, К. Черніс, А. Юр'єв; соціальних працівників - О. Романовська, Т. Ронгінська, О. Фурсенко, Т. Марек та інші; спортсменів - Б. Вайт, В. Могран, Р. Сміт, Р. Уейнберг, Р. Флиппин. Особливості професійного стресу та окремі прояви синдрому емоційного вигорання у медпрацівників досліджували: О.Баранов, В.Зеньковський, Л. Колеснікова, Ю. Львов, В. Ніконов, А. Реан, А. Шафранова та інші.

Проте у науковій літературі цілісного уявлення про причини виникнення, особливості прояву, ознаки емоційного вигорання та шляхи його подолання у медпрацівників не достатньо відображено.

Тому метою дослідження є вивчення сутності, ознак і шляхів профілактики синдрому емоційного вигорання на прикладі медичних працівників ВОДКЛ.

Виходячи із актуальності та мети дослідження, сформульовано такі основні завдання роботи:

– розкрити сутність, ознаки, складові та чинники СЕВ;

– описати особливості прояву і профілактики емоційного вигорання у медичних працівників;

– спланувати організацію експерименту і проаналізувати результати вивчення наявності емоційного вигорання у медпрацівників ВОДКЛ;

– охарактеризувати шляхи попередження синдрому вигорання у медичних працівників методами психологічної саморегуляції;

– охарактеризувати стан охорони праці у лікарні.

Об'єктом дослідження є феномен синдрому емоційного вигорання.

Предметом вивчення є ознаки, чинники і профілактичні заходи синдрому емоційного вигорання у медичних працівників ВОДКЛ.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань у роботі використано загальнонаукові, філософські та спеціальні методи. Так, методи теоретичного узагальнення і порівняння - для розкриття змісту і сутності СЕВ медпрацівників, уточнення окремих понять. Статистичний і графічний аналіз використані для аналізу і наочного відображення результатів дослідження. Структурно-функціональний аналіз застосовувався при дослідженні функціональних залежностей між особистісними особливостями медпрацівників і СЕВ. Системний підхід сприяв розгляду СЕВ, як багатоаспектного і складного явища.

В досліджені використано такі методики: діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойка та методику, розроблену на основі моделі К. Маслач та С. Джексон, загальної емоційної спрямованості особистості Б. Додонова і сенсожиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені методичні підходи й обґрунтовані теоретичні положення стосовно визначення особливостей синдрому емоційного вигорання і шляхів його попередження у медичних працівників. Практичні рекомендації можуть бути використані керівниками медичних закладів різних форм власності для впровадження профілактичних і лікувальних заходів практичними психологами, соціальними працівниками. Отримані результати можуть використовуватись у навчальному процесі для ілюстрації певних психологічних закономірностей.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

1.1 Сутність синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Почуття емпатії для медичних працівників, без перебільшення, є необхідною професійною якістю. Якщо проблеми пацієнтів сприймати як особисті, до того ж відчувати тиск власних проблем, яких у сучасному житті безліч, це виливається у надмірну втомлюваність та невдовзі проявляється у специфічному психічному стані. Цей стан фізичного та емоційного виснаження внаслідок перевантаження та впливу стресів як у професійному, так і у повсякденному середовищі, є синдромом вигорання. Останній виражається у підвищеній та хронічній втомлюваності, апатії, деструктивному реагуванні на стреси тощо [56, с. 45].

Головною причиною синдрому вигорання вважається психологічна, душевна втома. Професія лікаря -- одна з найважчих, але й найважливіших в соціальній сфері. Медичні працівники -- представники професій в системі «людина-- людина», тому досить часто стають жертвами синдрому емоційного вигорання. Серед основних професійних чинників, що зумовлюють результати дії тривалого стресу, можна виділити значне емоційне насичення актів взаємодії з пацієнтами. Серед медичних спеціальностей є низка галузей з більш високим ризиком цього прояву. До них належать психіатрія, наркологія та інші галузі медицини, де нерідко доводиться мати справу з агресивною поведінкою пацієнтів, часто контактувати з психічно хворими особами. Робота з людьми похилого віку, хронічно і смертельно хворими, які потребують постійного інтенсивного догляду і підтримки. Робота з дітьми, зокрема, новонародженими, також пов'язана з підвищеним ризиком емоційного вигорання.

Зважаючи на значне навантаження, особливо за кількістю пацієнтів, з якими працюють медсестри і лікарі, виявлено, що синдром вигорання проявляється неадекватним реагуванням на пацієнтів і колег, відсутністю емоційної залученості, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, перевтомою, яка веде до редукції професійних обов'язків та негативного впливу роботи на особисте життя.

Людині завжди дуже потрібно мати і постійно підтримувати високу активність і витривалість при фізичних та розумових навантаженнях. Відомо, що ситуація чи то в суспільстві або в окремо взятому колективі завжди ґрунтується на стані та розвитку окремої особистості. Кожен член колективу або спільноти має здатність змінювати не лише свій власний маленький світ, а й вносити доволі суттєві зміни у соціальне середовище, що його оточує. Тобто кожна окрема людина має здатність в тій чи іншій мірі керувати (і власне керує) колективом або спільнотою шляхом керування власним внутрішнім світом [18].

Такий вплив на оточення здійснюється щодня, але не завжди це усвідомлюємо певною мірою, тим більше, що модель мислення «не ми такі, а таке життя» є досить поширеною та зручною, оскільки знімає з людини почуття власної внутрішньої відповідальності за своє благополуччя [67].

Народне прислів'я про те, що порятунок того, хто тоне, є справою його власних рук, на даному етапі розвитку нашого суспільства стає, як ніколи, доречним. Все більше людей приходять до висновку, що ніхто про них не подбає належним чином доти, поки вони не зроблять це самі. Питання лише в одному: як?

Не кожен має силу волі радикально змінювати світ навколо себе, але кожен може і повинен навести лад у своєму власному маленькому світі (сім'я, робоче місце тощо) та у власній душі. Для досягнення такої мети в процес включаються особистісні якості людини: самостійність, творче джерело, самодетермінація, самовдосконалення, які С. Рубінштейн відносить до базових якостей особистості [55], але головною особистісною якістю є активність.

А психологічна саморегуляція виступає як основний і необхідний атрибут успішної особистісної активності, що безпосередньо діє в напрямку збереження біологічного гомеостазу. Кожна людина від народження має здатність керувати своєю поведінкою, спираючись на власні потреби. Ця здатність називається саморегуляцією. На біологічному рівні саморегуляція реалізовується незалежно від волі та бажання людини, але на рівні спілкування, трудової діяльності можна регулювати своє життя, особливо враховуючи наявність постійних стресових ситуацій.

Звичайно, стрес постійно супроводжує діяльність медичного працівника. Почнемо з того, що під стресом (тиск, натиск), як правило, мають на увазі стан напруження, який виникає внаслідок дії сильного подразника, незвичайної ситуації. Залежно від подразника, що діє на людину, розрізняють два види стресу: дистрес - за дії негативних емоцій та евстрес - за дії позитивних емоцій [28].

Коли медик не отримує достатньої підтримки, то приймає від своїх клієнтів і пацієнтів більше неспокою, переживань і труднощів, ніж може обдумати, та виявляєтесь переобтяженим роботою. Джерелом стресу можуть бути не тільки клієнти, а також особливості роботи і організації, в якій працює медпрацівник. Ці стресори (чинники, що викликають стрес), у свою чергу, взаємодіють з вашою особистістю та зі стресами за межами робочої ситуації [62].

Файмен запропонував просту модель, що ілюструє взаємозв'язки між стресом і підтримкою (рис. 1.1) [46, с. 194].



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Модель взаємозв'язків між стресом і підтримкою у медичних працівників

Ця схема підкреслює важливість не тільки особливої уваги до своєї системи підтримки і відповідальності за неї, але і активного реагування на неї в робочому та позаробочому житті.

Деякі види стресу неминучі, і можуть позитивно впливати на розум і енергію працівника. Вони можуть спонукати людину до дії, направленої на подолання кризи. Проте дуже часто у допоміжних професіях трапляються моменти, коли стресори спонукають розум до дії, але людина при цьому не має можливості піддатися цьому імпульсу. Медпрацівники повинні залишатися з болем пацієнта; справлятися з фрустрацією через нездатність зберегти сили для зустрічі з тими потребами клієнта, які є і у нас; або діяти в ситуації, в якій відчуваємо себе недостатньо підготовленими або емоційно неадекватними [64].

Стрес, якщо з ним не працювати, залишається в тілі та може виявитися як симптом на фізичному, розумовому і емоційному рівнях. Важливо знати про особливості власної реакції на стрес, щоб вчасно відмітити наростаючу напругу.

Згідно визначенню ВООЗ (2001 р.) «синдром вигорання (burnout syndrome) - це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром, зазвичай, розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку [59].

На сьогоднішній день синдром вигорання розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок дії на людину хронічних професійних стресів середньої інтенсивності. Невипадково, перший дослідник цього явища К. Маслач, назвала свою книгу «Емоційне згорання - плата за співчуття» [73].

Синдром емоційного вигорання (в науковій літературі визначається як хвороба за МКБ-10) - це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. Отже, СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, використовується термін «синдром психічного вигорання» [67].

Так само це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи. Це надбаний стереотип емоційної, частіше за все професійної поведінки.

«Вигорання» - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності та відносинах з партнерами. Іноді СЕВ («burnout») позначається поняттям «професійне вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів [20].

Як зазначалось, серед професій, в яких СЕВ зустрічається найчастіше (від 30 до 90 % працюючих), слід виокремити лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, рятувальників, працівників правоохоронних органів, адвокатів. Майже 80 % лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня прояву синдром емоційного вигорання; 7,8 % - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних та психовегетативних порушень [51].

За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73 % випадків; у 5 % визначається виражена фаза виснаження, що проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними та психовегетативними порушеннями. Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються у 62,9 %. Ті чи інші симптоми вигорання мають 85 % соціальних працівників [47].

За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги - у 41 % випадків, клінічно виражена депресія - у 26 % випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість вживаного алкоголю перевищує середній рівень. У дослідженні, проведеному в Україні, у 26 % терапевтів відзначений високий рівень тривожності, а у 37 % - субклінічна депресія. Ознаки МКБ-10 виявляються у 61,8 % стоматологів [65].

Отже, головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна втома, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми) особи, у людини порушується стан рівноваги, що неминуче призводить до СЕВ.

Встановлено зв'язок між виявленими змінами і характером професійної діяльності, пов'язаної з відповідальністю за долю, здоров'я, життя людей. Ці зміни розцінені як результат впливу тривалого професійного стресу. Серед професійних стресорів, що сприяють розвитку СЕВ, відзначається обов'язковість роботи в суворо встановленому режимі дня, велика емоційна насиченість актів взаємодії. У низки фахівців стресогенність взаємодії, що обумовлена тривалим спілкуванням, яке повторюється протягом багатьох років, а реципієнтами виступають хворі з важкою долею, неблагополучні діти і підлітки, злочинці та потерпілі у катастрофах, які розповідають про свої переживання, страждання, страхи, ненависті.

1.2 Основні ознаки, складові та чинники емоційного вигорання

Оскільки емоційне вигорання є процесом, то виокремлюють його складові і стадії. Складові синдрому емоційного вигорання (згідно моделі К. Маслач та С. Джексон) такі: емоційна виснаженість; деперсоналізація (цинізм); редукція професійних досягнень [48; 72]. Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошення і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне ставлення до людей, з якими працюють. Редукція професійних досягнень - виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

В даний час виділяють близько ста симптомів, так чи інакше пов'язаних з СЕВ. Слід зазначити, що умови професійної діяльності часом можуть з'явитися і причиною синдрому хронічної втоми, який часто супроводжує синдром [75].

При синдромі хронічної втоми типові скарги хворих: прогресуюча втома, зниження працездатності; погана переносимість раніше звичних навантажень; м'язова слабкість, біль у м'язах, розлад сну, головні болі, забудькуватість; дратівливість, зниження розумової активності та здатності до концентрації уваги. У осіб, які страждають синдромом хронічної втоми, може реєструватися тривалий субфебрилітет, біль у горлі. При постановці цього діагнозу слід враховувати, що при цьому повинні бути відсутніми інші причини чи захворювання, здатні викликати появу подібних симптомів.

Відомо, що виділяються три ключові ознаки СЕВ. Розвитку СЕВ передує період підвищеної активності, коли людина повністю поглинена роботою, відмовляється від потреб, з нею не пов'язаних, забуває про власні потреби, а потім настає перша ознака - виснаження. Воно визначається як почуття високої напруги та вичерпання емоційних і фізичних ресурсів, почуття втоми, не проходить після нічного сну. Після відпочинку ці явища зменшуються, однак відновлюються після повернення в колишню робочу ситуацію [71].

Другою ознакою СЕВ є особистісна відстороненість. Професіонали при зміні свого співчуття до пацієнта (клієнта), розцінюють це як емоційне відсторонення, спробу впоратися з емоційними стресорами на роботі. У крайніх проявах людину майже ніщо не хвилює в професійній діяльності, майже ніщо не викликає емоційного відгуку - ні позитивні, ні негативні обставини. Втрачається інтерес до клієнта (пацієнта), який сприймається на рівні неживого предмета, сама присутність якого часом неприємна [76].

Третьою ознакою є відчуття втрати власної ефективності, або падіння самооцінки. Людина не бачить перспектив у своїй професійній діяльності, знижується задоволення роботою, втрачається віра у свої професійні можливості.

Отже, СЕВ є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження чи втоми, при цьому головним фактор є емоційне виснаження. Додаткові компоненти «burnout» є наслідком поведінки (купірування стресу), що веде до деперсоналізації або власне когнітивно-емоційного вигорання, яке виражається в скороченні персональних досягнень [40].

Нині немає єдиного погляду на структуру СЕВ, але, незважаючи на це, можна сказати, що він представляє собою особистісну деформацію внаслідок емоційно утруднених і напружених відносин у системі «людина-людина», що має безпосереднє значення для соціального і психосоматичного здоров'я особистості.

Таким чином, у людей, уражених СЕВ, як правило, виявляється поєднання психопатологічних, психосоматичних, соматичних симптомів і ознак соціальної дисфункції. Спостерігаються хронічна втома, когнітивна дисфункція (порушення пам'яті, уваги), порушення сну, особистісні зміни. Можливий розвиток тривожного, депресивного розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид. Спільними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синдром подразненого шлунка) і кардіоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення.

Отже, виокремлюють 5 ключових груп симптомів, характерних для СЕВ:

– фізичні симптоми (втома, фізичне стомлення, виснаження; зміна ваги; недостатній сон, безсоння; поганий загальний стан здоров'я, в т.ч. по відчуттях; утруднене дихання, задишка, нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння; підвищення артеріального тиску; виразки і запальні захворювання шкіри, хвороби серцево-судинної системи);

– емоційні симптоми (нестача емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужість, втома; відчуття безпорадності і безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; істерики, душевні страждання; втрата ідеалів, надій або професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших - люди стають безликими, як манекени, переважає почуття самотності);

– поведінкові симптоми (робочий час більше 45 годин на тиждень; під час роботи з'являється втома і бажання відпочити; байдужість до їжі; мале фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки - падіння, травми, аварії та ін; імпульсивна емоційна поведінка);

– інтелектуальний стан (падіння інтересу до нових ідей в роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, падіння інтересу до життя; віддається перевага стандартним шаблонам, рутині, ніж творчому підходу; цинізм або байдужість до нововведень ; мала участь або відмова від участі в розвиваючих експериментах - тренінгах, освіті; формальне виконання роботи);

– соціальні симптоми (низька соціальна активність; падіння інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою; відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім'ї, друзів) [68].

Таким чином, СЕВ характеризується вираженим поєднанням симптомів порушення в психічній, соматичній та соціальній сферах життя.

Звичайно, розглядаючи ознаки і симптоми емоційного вигорання, важливо звернутись до професійних факторів ризику. До них відносять, як зазначалось, альтруїстичні професії, робота з важкими хворими (онкологічні пацієнти, агресивні та суїцидальні хворі, пацієнти з залежностями).

Розвитку СЕВ сприяють особистісні особливості: високий рівень емоційної лабільності, високий самоконтроль, особливо при вольовому придушення негативних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки, схильність до підвищеної тривоги і депресивних реакцій, пов'язаних з недосяжністю «внутрішнього стандарту» і блокуванням в собі негативних переживань; ригідна особистісна структура [39].

Виділяють три основні чинники, які відіграють істотну роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний. Стосовно особистісного чинника, то проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний стан, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій мірі розвивається емоційне виснаження, ніж у чоловіків, у них відсутній зв'язок мотивації (задоволеність оплатою праці) і розвитку синдрому при наявності зв'язку з важливістю роботи, як мотивом діяльності, задоволеністю професійним ростом.

Психолог Фрейденберг описує як «згорають» співчуваючі, гуманні, м'які люди, які часто захоплюються та ідеалізують світ і є, одночасно, нестійкими, інтровертованими [23; 54].

Е. Махер поповнює цей список авторитарним стилем керівництва і низьким рівнем емпатії. Зокрема, В. Бойко вказує на такі особистісні чинники, що сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання: схильність до емоційної холодності, схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності [60].

Стосовно рольового фактору, то встановлено зв'язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного згорання, а при нечіткої або нерівномірно розподіленою відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при істотно низькою робочого навантаження. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, є конкуренція, у той час як успішний результат залежить від злагоджених дій [59].

Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов'язано з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка та інтерпретація отриманої інформації і прийняття рішень. Інший чинник розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності та неблагополучна психологічна атмосфера [51]. Досить часто члени колективу можуть не розуміти один одного і не підтримувати в складних ситуаціях, що позначається на емоційному стані людини.

Як зазначалось вище виділяють ще один чинник, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу.

1.3 Особливості прояву і профілактики емоційного вигорання у медичних працівників

емоційний вигорання медичний лікарня

Звичайно, одне з перших місць за ризиком виникнення СЕВ займає професія медичної сестри та лікаря. Їх робочий день - це тісне спілкування з людьми, в основному з хворими, які вимагають турботи і уваги. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимоволі втягується в них, у силу чого починає і сама відчувати підвищену емоційну напругу. Найбільше ризику щодо виникнення СЕВ мають особи, що висувають непомірно високі вимоги до себе. Цей медик в їхньому уявленні є зразком професійної невразливості і досконалості. Ті особистості, які входять в цю категорію, асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому в них стирається межа між роботою та особистим життям [30].

Існують особливості роботи лікарів і медичних сестер, що обумовлені різними труднощами і є причинами виникнення синдрому вигорання.

Зокрема, психологи виокремлюють такі типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ:

1-й - «педантичний», характеризується сумлінністю, зведеної в абсолют, надмірною, болючою акуратністю, прагненням у будь-якій справі домогтися зразкового порядку (навіть на шкоду собі);

2-й - «демонстративний», що прагне бути першим у всьому, завжди бути на виду. Цьому типу властива висока ступінь виснаження при виконанні навіть непомітної рутинної роботи;

3-й - «емотивний», який складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужу біль як власну межує з саморуйнуванням [63].

Наприклад, при обстеженні медичних сестер психіатричних відділень встановлено, що СЕВ проявляється в них неадекватним реагуванням на пацієнтів і своїх колег, відсутністю емоційної залученості, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, втомою, що веде до редукції професійних обов'язків та негативного впливу роботи на особисте життя [45].

Професійна діяльність працівників сфери психічного здоров'я несе в собі потенційну загрозу розвитку СЕВ. Особистісні риси емоційної нестійкості, страху, підозрілості, схильності до почуття провини, консерватизму, імпульсивності, напруженості, інтраверсії мають певне значення у формуванні МКБ-10. У картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази «резистенції». Це проявляється у неадекватному емоційному реагуванні на пацієнтів, відсутністю емоційної залучення та контакту з клієнтами, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, втомою, що веде до редукції професійних обов'язків [44].

Також досить виражено переживання психотравмуючих обставин (фаза «напруга»), що проявляється відчуттям фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявністю конфліктів з керівництвом, колегами, пацієнтами.

Діяльність психотерапевта є публічною, передбачає необхідність роботи з великою кількістю людей і надання послуг клієнтам. Причому останні відрізняються від осіб основної маси населення психічною неврівноваженістю та девіантною поведінкою у тій чи іншій формі.

Серед психотерапевтів і психологів-консультантів схильні до СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації та ін.) Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близької або пацієнта [41].

Як зазначалось, схильні медичні працівники до синдрому, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЛ/ СНІДом, працюють в опікових і реанімаційних відділеннях та ін.

Тепер стосовно факторів ризику формування дезадаптаційних станів особистості лікаря. Фактори ризику формування дезадаптаційних станів особистості лікаря можна розділити на чотири групи: соціальні, діяльні, суб'єктивні, індивідуальна-особистісні.

1. Соціальні:

1) низька соціальна оцінка значимості праці лікаря, особливо регіональних лікарень, поліклінік, що виражається в складності реалізації базових потреб особистості;

2) зростаюча вартість медичних послуг, що утруднює надання адекватної медичної допомоги особам з обмеженим достатком;

3) труднощі в реалізації безперервності професійного розвитку шляхом проходження етапів післявузівської освіти та захисту кваліфікаційних категорій, особливо для спеціалістів регіональних медичних закладів.

2. Діяльні:

1) вищий рівень за показниками шкідливості та небезпеки факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу;

2) обмежені об'єктивним рівнем розвитку сучасної медицини можливості надання лікарської допомоги пацієнтам із органічною патологією, що формують «бар'єри» в розкритті особистісного сенсу праці та сприяють появі почуття розчарування, деперсоналізації;

3) наявність ефекту «залишкової діяльності», що характеризують процес лікарської праці як необмежений тимчасовими рамками безпосередньо робочого часу [35].

3. Суб'єктивні:

1) великий обсяг різноманітних професійно важливих якостей, наявність деяких є нормативним умовою професіоналізації лікаря;

2) використання неоптимальних компенсаторних засобів і, як наслідок, розвиток станів не компенсаторної втоми;

3) девальвація професійної самооцінки в процесі накопичення професійного лікарського досвіду;

4) високі вимоги до комунікативного й організаторського потенціалу фахівця.

4. Індивідуальна-особистісні:

1) поєднання в структурі професійно важливих якостей фахівця груп властивостей, детермінованих протилежними типами нейродинамічних особливостей особистості;

2) «продуктивний», гетеростатичний мотиваційний профіль особистості лікаря;

3) зупинка в розвитку на цінностях «середнього» рівня або на одному з «модусів існування»;

4) соціальна фрустрація, як наслідок низької соціальної оцінки праці лікаря, яка блокує забезпечення надійності його професійної діяльності [31].

Тепер розглянемо лікування і профілактику синдрому емоційного вигорання. Профілактичні та лікувальні заходи при СЕВ багато в чому схожі: те, що захищає від розвитку даного синдрому, може бути використано і при його лікуванні. Так, профілактичні, лікувальні та реабілітаційні заходи мають спрямовуватися на зняття дії стресу: зняття робочої напруги, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між витраченими зусиллями й одержуваною винагородою. При появі і розвитку ознак СЕВ у пацієнта необхідно звернути увагу на поліпшення умов його праці (організаційний рівень), характер створених взаємин у колективі (міжособистісний рівень), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень) [27].

Істотна роль у боротьбі з СЕВ відводиться, насамперед, самому пацієнту. Дотримуючись перераховані нижче рекомендації, він не тільки зможе запобігти виникненню СЕВ, але й досягти зниження ступеня його виразності:

– визначення короткострокових і довгострокових цілей (це не тільки забезпечує зворотний зв'язок, що свідчить про те, що пацієнт знаходиться на вірному шляху, а й підвищує довгострокову мотивацію; досягнення короткострокових цілей - успіх, який підвищує ступінь самовиховання);

– використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

– оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, що веде до вигорання);

– професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання від СЕВ є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи - курси підвищення кваліфікації, конференції);

– відхід від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню СЕВ);

– емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигорання значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим);

– підтримка гарної фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і розумом існує тісний зв'язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги або ожиріння посилюють прояви СЕВ [24].

В системі менеджменту синдрому вигорання існує два етапи. Перший - діагностичний - включає в себе оцінку факторів ризику вигорання, його психологічну та клінічну діагностику. Залежно від наявності або відсутності факторів ризику та симптомів вигорання у медичного персоналу проводяться адекватні профілактичні заходи на рівні соціуму, колективу й особистості.

Виділяються такі рівні лікувально-профілактичних заходів щодо вигорання: макрорівень - суспільство (організаційний та соціально-економічний); мезорівень - колектив (професійне середовище); мікрорівень - особистість (психокорекція і психотерапія; фармакотерапія; альтернативні методи: аромо-, бальнео-, рефлексотерапія тощо [22].

Практика показала, що на макрорівні соціально-організаційні чинники можуть виступати потужними превенторами синдрому вигорання. До них відносяться: політико-економічна стабільність з адекватною оплатою праці медпрацівників; «прозорість» і суворе дотримання трудового законодавства; вдосконалення правової бази, що регламентує роботу медиків; якісне проведення профілактичних медичних доглядів медпрацівників; впровадження страхування ризиків лікарської практики; проведення в централізованому порядку освітніх семінарів і тренінгів вигорання для медпрацівників.

На мезорівні гігієна виробничих відносин включає не тільки раціональну організацію робочого часу з суворим контролем дотримання режимів праці та відпочинку, і, що більш важливо, активну соціальную підтримку з підвищенням професійної мотивації лікаря шляхом встановлення балансу між затраченими зусиллями і отриманою винагородою, а також створення умов для зняття робочої напруги і підтримки соматичного здоров'я медпрацівників [20].

Мікрорівень - особистісний рівень профілактики (у груповому та індивідуальному варіантах) націлений на купірування стресових станів, що виникають у зв'язку з напруженою діяльністю, формування навичок саморегуляції, навчання методикам розслаблення і контролю власного фізичного і психічного стану, підвищення стресостійкості. Одним з методів профілактики даного синдрому є психологічне консультування медпрацівників і при необхідності - психокорекція. При цьому можуть здійснюватися: корекція негативних стереотипів буденної свідомості і неадекватних механізмів психологічного захисту, а також - формування професійної мотивації і адаптивних механізмів саморегуляції [19].

Таким чином, необхідно впроваджувати в систему медико-психологічного менеджменту програми групового навчання і особистого коучінгу для зменшення ймовірності того, що процес вигорання вийде з-під контролю.

З метою спрямованої профілактики СЕВ слід: намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження; вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший; простіше ставитися до конфліктів на роботі;

не намагатися бути кращим завжди й у всьому.

Висновки до розділу 1

Синдром вигорання (burnout syndrome) - це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки.

Емоційне вигорання є своєрідним механізмом психологічного захисту у відповідь на специфічний психотравмуючий вплив. Феномен «емоційного вигорання» медичних працівників небезпечний у двох площинах. З одного боку, це - фактор зниження якості медичного обслуговування і порушення інтересів пацієнта. З іншого боку, медико-соціальна проблема руйнування особистості фахівців висо-кого класу в одній з масових професій гуманістичного ряду.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові: емоційну виснаженість; деперсоналізацію (цинізм); редукцію професійних досягнень.

Симптомами емоційного вигорання є психофізичні, соціально-психологічні, поведінкові.

Серед медичних працівників на фоні синдрому емоційного вигорання з часто з'являються психосоматичні порушення, відзначається підвищений рівень психіатричної захворюваності, часто зустрічаються тривожні та депресивні розлади, суїцидальні спроби, зловживання алкоголем, наркотиками тощо. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, є висока конкуренція, в той час як успішний результат залежить від злагодженої взаємодії.

Основними причинами, що призводять до формування синдрому «емоційного вигорання є дисгармонія в міжособистісних і статусно-рольових взаєминах.

Синдром професійного вигорання розвивається поступово і проходить три стадії (К. Маслач):

Перша - всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів. В залежності від характеру діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати 3-5 років.

Друга стадія - зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні, прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких негативних симптомів, головні болі по вечорах, підвищена дратівливість. Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Тривалість даної стадії, в середньому, від п'яти до п'ятнадцяти років.

Третя стадія. Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразки шлунку і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігаються порушення пам'яті та уваги, порушення сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна стадія - повне згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.

В системі менеджменту синдрому вигорання існує два етапи. Перший - діагностичний - включає в себе оцінку факторів ризику вигорання, його психологічну та клінічну діагностику. Залежно від наявності або відсутності факторів ризику та симптомів вигорання у медичного персоналу проводяться адекватні профілактичні заходи на рівні соціуму, колективу й особистості.

Виокремлено рівні лікувально-профілактичних заходів щодо вигорання: макрорівень - суспільство (організаційний та соціально-економічний); мезорівень - колектив (професійне середовище); мікрорівень - особистість (психокорекція і психотерапія; фармакотерапія; альтернативні методи: аромо-, бальнео-, рефлексотерапія тощо.

Проте фахівцями доведено, що без стресу жива істота просто гине, однак, занадто часте перебування в стресових ситуаціях різного ступеню «токсичне» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе і постаратися встановити той рівень напруження, який необхідний для нашого благополучного існування.



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВОДКЛ

2.1 Організація експерименту і результати вивчення наявності емоційного вигорання у медпрацівників ВОДКЛ

Емпіричне дослідження було проведене на базі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (ВОДКЛ). Лікарня розташована за адресою: 21029, Вінниця, вул. Хм. Шосе, 108. Головний лікар - Антонець Тетяна Іванівна. Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня працює з 1980 року. Лікарня надає багатопрофільну допомогу за 27 спеціальностями на 408 ліжках. Консультативна поліклініка розрахована на 500 відвідувань на день.

У лікарні працюють близько 170 лікарів та 380 чоловік середнього медичного персоналу. Лікарня має досвід роботи із закордонними партнерами та неодноразово брала участь у міжнародних проектах. Зокрема, з 1999 по 2002 роки лікарня активно співпрацювала з благодійною медичною організацією кардіологічного профілю. Головними країнами - засновниками цієї співпраці були Великобританія, США та Нова Зеландія. Працівники лікарні також мають досвід роботи за програмою «Запобігання вродженим вадам розвитку».

Відділення лікарні: приймальне відділення; інфекційно-боксове відділення для дітей старшого віку (20 ліжок); педіатричне відділення (40 ліжок); офтальмологічне відділення (40 ліжок); онкогематологічне відділення (30 ліжок); торокально-пульмонологічне відділення (30 ліжок); хірургічне відділення для планових хворих (40 ліжок); відділення гнійної хірургії (30 ліжок); травматологічне відділення (40 ліжок); ЛОР-відділення; відділення анестезіології та інтенсивної терапії (9 ліжок); відділення для дітей раннього віку (30 ліжок); Центр медичної допомоги дітям з патологією щелепно-лицьової ділянки (10 ліжок); Центр дитячої нейрохірургії; Центр радіаційного захисту дитячого населення; неонатологічний Центр, до складу якого входять: відділення патології новонароджених (30 ліжок), відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених (9 ліжок), відділення для недоношених дітей (20 ліжок); консультативна поліклініка (розрахована на 240 відвідувань на зміну); відділення функціональної та ультразвукової діагностики; клініко-діагностична лабораторія; відділення променевої діагностики.

Для дослідження було обрано медпрацівників онкогематологічного відділення, яке є досить складним для роботи персоналу, який взаємодіє як з хворими дітьми, так і батьками дітей, які знаходяться в тяжкому психологічному стані.

Мета роботи - було визначення наявності СЕВ і форм та змісту психологічної допомоги медичним працівникам з синдромом емоційного вигорання, які працюють з онкологічними хворими в термінальній стадії захворювання.

Контингент та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети було обстежено працівників відділення ВОДКЛ - всього 42 особи, з них 3 лікаря (7 %), 16 медичних сестер (38 %) та 23 молодших медичних сестри (55 %) (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура медичного працівників, які прийняли участь в дослідженні за посадою, %

Серед обстежених усі, крім одного лікаря, - жінки, вік досліджених - від 25 до 56 років, стаж роботи в установі становив від 3 до 20 років. Для анонімності дослідження кожному медпрацівнику присвоєний відповідний номер (1-42).

Визначення рівня емоційного вигорання здійснювалось за допомогою методики діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойка, яка є зручним психодіагностичним інструментарієм, що дозволяє комплексно оцінити наступні фактори: актуальний психоемоційний стан співробітника, викликаний професійним стресом, спосіб справлятися зі стресом на робочому місці, а також фактори, що сприяють виснаженню адаптаційних можливостей (Дод. А).

Для перевірки отриманих даних використано методику, розроблену на основі моделі К. Маслач та С. Джексон (Дод. Б). Застосовано загальної емоційної спрямованості особистості Б. І. Додонова [26; 61] (Дод. В), смисложиттєвих орієнтацій Д. О. Леонтьєва [38] (Дод. Д). Спостереження використовувалося нами з метою доповнення відомостей про психологічні особливості емоційного вигорання у медичних працівників. Бесіда використовувалася з метою уточнення відомостей про особливості їх емоційних станів та пошук шляхів попередження СЕВ.

Спочатку розглянемо результати дослідження синдромальної (за фазами) та симптоматичної структури синдрому емоційного вигорання у медичних працівників даного відділення, що представлено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Розподіл фаз синдрому емоційного вигорання у медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ, %

Фаза розвитку синдрому	Фаза, що сформувалася	Фаза в стадії формування	Несформована фаза
напруження	31,0±4,6	47,6±5,0	21,4±4,1
резистенції	28,6±4,5	50,0±5,0	21,4±4,1
виснаження	19,0±3,9	33,3±4,7	47,6±5,0



Графічно таку фазу розвитку СЕВ, як напруження, можна представити на рис. 2.2. Виявляється в переживанні психотравмуючих обставин: проявляється у усвідомленні посилення психотравмуючих чинників професійної діяльності. Незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою, обраною професією, посадою, розвивається при неможливості конструктивного вирішення ситуації.

Найбільший відсоток працівників припадає на стадію формування, проте вона сформована у досить значної кількості осіб - 31,0±4,6 %.

Рис. 2.2. Розвиток такої фази розвитку СЕВ, як напруження,

у медпрацівників онкогематологічного відділення, %

де: 1 - фаза, що сформувалася,

2 - фаза в стадії формування,

3 - несформована фаза.

Тепер щодо фази резистенції (опору). Проявляється так: емоційно-етична дезорієнтація: виявляється в тому, що у працівника емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття. На роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими. Також наявна редукція професійних обов'язків: виявляється в спробах полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат.

Можна побачити, що показники близькі до попередньо фази. Найбільше - 50,0±5,0 % опитаних медпрацівників знаходяться в стадії формування.

Результати дослідження медпрацівників зображені на рис. 2.3-2.4.

Рис. 2.3. Розвиток такої фази розвитку СЕВ, як резистенції,

у медпрацівників онкогематологічного відділення, %

де: 1 - фаза, що сформувалася,

2 - фаза в стадії формування,

3 - несформована фаза.



Рис. 2.4. Розвиток такої фази розвитку СЕВ, як виснаження, у медпрацівників онкогематологічного відділення, %

де: 1 - фаза, що сформувалася,

2 - фаза в стадії формування,

3 - несформована фаза.

Остання фаза сформована у 19,0±3,9 % опитаних, що є негативним явищем через значну кількість осіб.

В результаті дослідження виявлено симптоматичну структуру СЕВ (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Симптоматична структура синдрому емоційного вигорання у медпрацівників онкогематологічного відділення, %

Фаза	Симптом	Симптом, що склався	Домінуючий симптом	Симптом, що формується	Симптом, що не склався
напруження	переживання психотравмуючих подій	73,8±4,4	61,9±4,9	11,9±3,2	14,3±3,5
	«загнаність у клітку»	33,3±4,7	26,2±4,4	31,0±4,6	35,7±4,8
	тривога та депресія	26,2±4,4	16,7±3,7	14,3±3,5	59,5±4,9
	незадоволення собою	16,7±3,7	4,8±2,1	21,4±4,1	61,9±4,9
резистенції	редукція професійних обов'язків	42,9±4,9	31,0±4,6	26,2±4,41	31,0±4,6
	розширення сфери економії емоцій	40,5±4,9	26,2±4,4	6,7±3,7	42,9±4,9
	неадекватне вибіркове емоційне реагування	33,3±4,7	26,2±4,4	16,7±3,7	50,0±5,0
	емоційно-моральна дезадаптацію	31,0±4,6	19,0±3,9	35,7±4,8	33,3±4,7
виснаження	емоційний дефіцит	23,8±4,3	7,1±2,6	23,8±4,3	52,4±5,0
	психовегетативні та психосоматичні порушення	23,8±4,3	23,8±4,3	23,8±4,3	52,4±5,0
	емоційна відстороненість	19,0±3,9	4,8±2,1	26,2±4,4	54,8±5,0
	особистісна відстороненість	14,3±3,5	7,1±2,6	31,0±4,6	54,8±5,0

Фаза напруження виявилась сформованою у 31,0±4,6% респондентів, такою, що формується, -- у 47,6±5,0%. Розвиток даної фази розвитку стресу здійснювався за рахунок завершеності таких симптомів:

...