Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

переживання психотравмуючих подій -- у 73,8±4,4%; при цьому для 61,9±4,9% осіб він був домінуючим; «загнаність у клітку» -- у 33,3±4,7%; при цьому домінуючим він був для 26,2±4,4%; тривога та депресія -- у 26,2±4,4%; домінуючий симптом у 16,7±3,7%; незадоволення собою відігравало роль у формуванні фази «напруження» у 16,7±3,7%, а для 4,8±2,1% цей симптом визначався як домінуючий.

Фаза резистенції була сформованою у 28,6±4,5% респондентів, такою, що формується, -- у 50,0±5,0% осіб.

Формування цієї фази здійснювалось за рахунок завершеності таких симптомів:

редукція професійних обов'язків -- у 42,9±4,9% досліджених; домінуючий симптом у 31,0±4,6%;

розширення сфери економії емоцій -- у 40,5±4,9 % респондентів; домінуючий для 26,2±4,4% осіб;

неадекватне вибіркове емоційне реагування -- у 33,3±4,7% медичних працівників; домінуючий -- у 26,2±4,4%;

емоційно-моральна дезадаптація-- у 31,0±4,6%; домінуючим він був для 19,0±3,9% обстежених.

Фаза виснаження виявилась сформованою у 19,0±3,9% медичних працівників, а такою, що формується,-- у 33,3±4,7% респондентів.

Формування цієї фази здійснювалось за рахунок сформованості таких симптомів:

емоційний дефіцит -- у 23,8±4,3% обстежених; домінуючим симптом був у 7,1±2,6%;

психовегетативні та психосоматичні порушення -- у 23,8±4,3% осіб; причому у всіх випадках цей симптом був домінуючим;

емоційна відстороненість -- у 19,0±3,9% працівників; домінуючий -- у 4,8±2,1% випадків;

особистісна відстороненість -- у 14,3±3,5% обстежених; домінуючий -- у 7,1±2,6%.

Аналіз поєднання сформованості фаз та завершеності симптомів показав, що у 54,8±5,0% респондентів було діагностовано сформованість однієї чи всіх трьох фаз, а у 45,2±5,0% -- процес формування тієї чи іншої фази. У 33,3±4,7% респондентів було діагностовано формування однієї фази: у 50,0±5,0% з них за рахунок сформованості фази напруження, у 35,7±4,8% -- резистенції та у 14,3±3,5% -- фази виснаження.

Змістовний аналіз поширеності фаз емоційного вигорання у медичного персоналу онкогематологічного відділення свідчить про те, що розвиток зазначеного синдрому первинно реалізувався через формування в особи стану напруження. сформованість одразу двох або трьох фаз вказує на наявність у працівника патопсихологічного підґрунтя для розвитку дезадаптації та повноцінного синдрому емоційного вигорання, що має стати підставою для проведення прицільної психодіагностики та подальших психокорекційних заходів.

В результаті аналізу розподілу фаз емоційного вигорання залежно від змісту професійної діяльності (табл. 2.3) встановлено, що поширеність та структура фаз і симптомів синдрому емоційного вигорання має відмінності залежно від змісту професійної діяльності та стажу роботи.



Таблиця 2.3 - Результати аналізу розподілу фаз емоційного вигорання в залежності від змісту професійної діяльності медичних працівників ВОДКЛ, %±m

Кількість сформованих фаз емоційного вигорання	Загальна вибірка, n=42	Лікарі, n=3	Медсестри, n=16	Молодші медсе- стри, n=23
Сформовані три фази	23,8±4,3	-	31,3±4,6	26,1±4,4
Сформовані дві фази	9,5±2,9	66,7±4,7	-	8,7±2,8
Сформована одна фаза	66,7±4,7	33,3±4,7	68,7±4,6	65,2±2,8

Тепер розглянемо результати використання методики, розробленої на основі моделі К. Маслач та С. Джексон. Серед лікарів емоційне виснаження коливається від 11 до 24, у медсестер - від 8 до 46, у молодших медсестер - від 10 до 48. Ці дані підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники.

Далі було використано тест-анкету Б. Додонова для виявлення у медпрацівників емоційної спрямованості. Опитувальник містить 10 типів спрямованості особистості і адаптований автором для дослідження (Дод. В).

Для класифікації емоцій Б. Додонов вибирає напівемпіричний, за його висловом, шлях, при якому він йшов від потреб до емоцій, а від попередньо зібраного величезного сирого матеріалу про «цінні» переживання до «просвітчастим», а потім до кореспондентних потреб, що покладені зрештою в основу класифікації. У цій класифікації використовуються тільки ті «мовні моделі», які обов'язково передають специфічний компонент емоції, її забарвленість «в колір» певної потреби. Б. Додонов виділяє 10 видів таких емоцій:

1. Альтруїстичні емоції виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві іншим людям.

2. Комунікативні емоції виникають на основі потреби в спілкуванні.

3. Глоричні емоції пов'язані з потребою в самоствердженні, у славі.

4. Праксичні емоції викликаються діяльністю, її успішністю чи неуспішністю.

5. Пугнічні емоції походять від потреби в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби.

6. Романтичні емоції виникають на основі прагнення до всього надзвичайному, незвичайному, таємничого.

7. Акізитивні емоції виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, «колекціонування» речей, що виходить за межі практичної потреби в них.

8. Гедоністичні емоції пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.

9. Гностичні емоції описуються часто під рубрикою інтелектуальних почуттів. Їх пов'язують з потребою в отриманні будь-якої нової інформації і з потребою в «когнітивній гармонії».

10. Естетичні емоції є відображенням потреби людини бути в гармонії з оточуючими.

Результати дослідження медпрацівників ВОДКЛ показали, що більшу кількість балів набрали естетичні емоції (потреба в них), гедоністичні, романтичні, а найменше - глоричні (рис. 2.5). Нумерація під стовпчиками відповідає перерахованим емоціям за методикою Б. Додонова.



Рис. 2.5. Середні результати дослідження медпрацівників ВОДКЛ за 10 емоціями методики Б. Додонова

Остання методика, яку використано в дослідженні, це визначення смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва, яка є відомою і дозволяє вивчити смисложиттєві орієнтації медпрацівників ВОДКЛ.

Тест Д. Леонтьєва є адаптованою версією тесту «Мета в житті» Д. Крамбо й Л. Махолика. Методика була розроблена авторами на основі теорії В. Франкла. Оригінальна методика являє собою 20 шкал, кожна з яких має твердження з роздвоєнним закінченням: два протилежні варіанти задають полюси оціночної шкали, між якими можливі сім градацій. Обробка результатів зводиться до підсумків числових значень для всіх 20 шкал і перекладу підсумованого бала у стандартні значення. Прогресуюча послідовність градацій (від 1 до 7) чергується у випадковому порядку зі спадачою (від 7 до 1), причому максимальний бал (7) завжди відповідає полюсу наявності мети в житті, а мінімальний бал (1) - полюсу її відсутності.

Стосовно інтерпретації субшкал.

1. Мета в житті. Бали за цією шкалою характеризують наявність або відсутність у житті цілей на майбутнє, що надають життю усвідомленість, спрямованість і тимчасову перспективу. Низькі бали за цією шкалою навіть при загальному високому рівні будуть властиві людині, що живе сьогоднішнім або вчорашнім днем. Разом з тим, високі бали можуть характеризувати не тільки цілеспрямовану людину, але й так званого, прожектора, плани якого не мають реальної опори.

2. Процес життя або інтерес і емоційна насиченість життя. Цей показник свідчить про те, чи сприймає людина саме життя як цікаве і наповнене сенсом.

3. Результативність життя або задоволеність самореалізацією. Бали відображають оцінку пройденого відрізку життя, відчуття того, наскільки продуктивно прожита частина. Високі й низькі бали характеризують людину, яка доживає своє життя, у якої все в минулому, але минуле здатне додати сенсу залишку життя. Низькі бали - незадоволеність прожитою частиною.

4. Локус контролю (я). Високі бали відповідають уявленню про себе як про сильну особистість, яка має достатню свободу вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями та уявленнями про його сенс. Низькі - невіра в свої сили контролювати події власного життя.

5. Локус контролю (життя) або керованість життям. При високих балах - переконання в тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх в життя. Низькі бали - фаталізм [43].

Результати дослідження за даною методикою такі. Так, середні показники, що характеризують смисложиттєві орієнтації такі: мета в житті - 32, у лікарів - 28, у медсестер - 38, мол. медсестер - 29. Процес життя або інтерес і емоційна насиченість життя характеризують так: сер. бал - 26, у лікарів - 30, медсестер - 31, мол. медсестер - 18. Результативність життя або задоволеність самореалізацією - сер. бал - 28 у лікарів - 32, медсестер - 34, мол. медсестер - 19. Локус контролю (я): сер. бал - 35, у лікарів - 42, медсестер - 34, мол. медсестер - 29. Локус контролю (життя) або керованість життям: сер. бал - 40, у лікарів - 43, медсестер - 39, мол. медсестер - 38 (рис. 2.6).

Отже, показники свідчать про середній і низький рівні смисложиттєвих орієнтацій медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ.

Рис. 2.6. Середні показники смисложиттєвих орієнтацій медпрацівників ВОДКЛ

де: 1 - мета в житті, 2 - процес життя або інтерес і емоційна насиченість життя, 3 - результативність життя або задоволеність самореалізацією, 4 - локус контролю (я), 5 - локус контролю (життя) або керованість життям.

Отримано результати взаємозв'язку між показниками емоційного вигорання і смисложиттєвими орієнтація медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Коефіцієнти між показниками загального бала смисложиттєвих орієнтацій та рівнем емоційного вигорання медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ

Емоційне вигорання, фаза	Коефіцієнт кореляції	Межі коефіцієнту з імовірністю 0,95
		Мінімальний	Максимальна
1	-0,38	-0,59	-0,11
2	-0,50	-0,70	-0,25
3	-0,42	-0,63	-0,16

Отже, чим вище показники смисложиттєвих орієнтацій у медпрацівника, тим він менш схильний до емоційного вигорання. Показники смисложиттєвих орієнтацій є середніми, що свідчить про схильність медпрацівників до СЕВ.

У зв'язку з обмеженим обсягом роботи ми не будемо графічно демонструвати результати з кожної позиції дослідження.

2.2 Аналіз результатів дослідження для планування профілактичної роботи

Проаналізуємо отримані дані. За результатами дослідження (методика В. Бойка) можна побачити, що більш низькими були показники у медичних працівників, робота яких не передбачає тісного контакту з хворими, або ж у тих, що має стаж роботи більше 10 років.

З урахуванням отриманих результатів та на основі проведеного анкетування встановлено, що у медичних працівників даного відділення ВОДКЛ наявна потреба в отриманні інформації:

у 90,5±2,9% медичних працівників -- щодо психологічних особливостей онкологічних хворих у термінальній стадії захворювання та особливостей спілкування з ними та їх батьками;

у 59,5±4,9% -- щодо особливостей надання спеціалізованої медичної допомоги онкологічним хворим із психічними розладами;

у 54,8±5,0% -- щодо змісту та організації психопрофілактичних заходів, спрямованих на поліпшення взаємодії в колективі;

у 54,8±5,0% -- щодо стратегії успішної поведінки та способів вирішення конфліктних ситуацій;

у 54,8±5,0% -- щодо саморегуляції власних психічних станів;

у 47,6±5,0% -- щодо впорядкування розподілу робочого часу та більш ефективного його використання;

у 42,9±4,9% -- щодо стадійності психологічної адаптації медичного персоналу до роботи з хворими та їх батьками;

у 28,6±4,5% обстежених -- щодо психоемоційного стану членів сім'ї онкологічних хворих та комунікативних стратегій спілкування з ними.

Структурний розподіл необхідності інформування з наведених питань у медичних сестер та молодшого медичного персоналу ВОДКЛ представлено на рис. 2.6. Виявлення співробітників як з високим рівнем емоційного вигорання (сформованість трьох фаз), так і з низьким (не сформувалося жодної фази) свідчить про відмінності у рівні адаптації до умов праці.

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 2.7. Розподіл необхідності інформування з наведених питань у медичних сестер та молодшого медичного персоналу онкогематологічного відділення ВОДКЛ (у %)

де: 1 - психологічні особливості хворих у термінальній стадії захворювання та особливості спілкування; 2 - особливості надання спеціалізованої медичної допомоги хворим з психічними розладами; 3 - зміст та організація психопрофілактичних заходів, спрямованих на поліпшення взаємодії в колективі; 4 - стратегія успішної поведінки та способи вирішення конфліктних ситуацій; 5 - саморегуляція власних психічних станів; 6 - впорядкування розподілу робочого часу та більш ефективного його використання; 7 - стадійність психологічної адаптації медперсоналу до роботи з хворими; 8 - психоемоційний стан членів сім'ї онкохворих та комунікативні стратегії спілкування з ними.

Практичне значення цього факту полягає у тому, що обсяг та форма психологічної допомоги (психоед'юкативні, психокореційні заходи) мають бути скориговані відповідно до індивідуального профілю синдрому емоційного вигорання та запиту конкретної групи (лікарів, медичних сестер, молодших медсестер) у зв'язку з характером роботи [36].

Так, обсяг та форма надання психологічної допомоги мають визначатися відповідно до рівня емоційного вигорання, а саме: кількості та якості сформованих фаз та фаз на етапі формування; домінуючого симптому, структури завершених симптомів у фазі; специфічності запиту конкретної групи медичних працівників (лікарів, медичних сестер, молодших медсестер).

Узагальнюючи результати дослідження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників ВОДКЛ, можна стверджувати, що психологічна допомога зазначеному контингенту має охоплювати три аспекти психотравмуючої ситуації: когнітивний, емоційний та поведінковий,-- складатися з програми послідовних психоед'юкативних та психокореційних заходів та бути спрямованою на:

- визначення основних стресогенних ситуацій, що сприймаються як психотравматичні;

- рефлексію емоційних станів, пов'язаних із психотравмуючою ситуацією;

- усвідомлення особистісного значення стресогенної ситуації;

- формування особистісного ставлення до питань, пов'язаних із вмиранням, смертю;

- визначення та підбір основних способів зменшення психоемоційного напруження та регуляції емоційних станів;

- оптимізацію організації роботи та робочого часу.

Таким чином, система психоед'юкативних та психокорекційних заходів для медичного персоналу лікарні має включати базові теоретичні й практичні аспекти клінічної психології та враховувати актуальний запит [37].

Базові теоретичні аспекти мають складатися з інформації щодо психології хворого: ознайомлення з поняттям внутрішньої картини хвороби, типами реагування на захворювання, основними психопатологічними симптомами, етапністю психологічного реагування хворого на інкурабельне захворювання, а також щодо особливостей психологічного стану членів родини пацієнта (поняття про переживання втрати та горювання), щодо психології медичного працівника.

Практичні аспекти мають включати формування та вдосконалення навичок ефективної комунікації, поведінки у конфліктних ситуаціях, асертивної поведінки, стилю взаємодії у колективі, способів саморегуляції психічного стану (рис. 2.8).

психодіагностика

Психоед'юкція Психокорекція

Рис. 2.8. Співвідношення форм надання психологічної допомоги медичним працівникам онкогемотологічного відділення ВОДКЛ залежно від рівня емоційного вигорання

Відмінності у змісті професійної діяльності лікаря, середнього та молодшого медичного персоналу обумовлюють відмінність у об'ємі та характері інформації.

Форми роботи з медичним персоналом онкогематологічного відділення повинні включати психоед'юкацію (інформування, формування комунікативної компетентності; ауторегуляцію психоемоційних станів; навички поведінки у конфліктних ситуаціях; розвиток асертивності), психологічне консультування та психокорекцію, проведення психологічних тренінгів та проблемних дискусій, груп релаксації.

В рамках організаційного підходу (в межах якого співробітник розглядається як цінний ресурс для реалізації завдань організації) доцільним є впровадження наставництва, супервізорства, проведення дебрифінгів, підвищення кваліфікації.

За методикою К. Маслача і С. Джексона виявлено, що серед лікарів дані щодо емоційного виснаження (сер. - 11-24, у медсестер - 8-46, у молодших медсестер - 10-48) підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники, що свідчить про наявність СЕВ у більшості працівників, але в різному ступені.

Результати дослідження медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ за методикою Б. Додонова [25] показали, що більшу кількість балів набрали естетичні емоції (потреба в них), гедоністичні, романтичні, а найменше - глоричні. Така важливі емоції, як альтруїстичні, присутні у всіх досліджуваних, проте в різному ступені. Комунікативні емоції розвинені, але у медпрацівників, які працюють довше, виникає перевантаження взаємодією із пацієнтами та їх батьками, що призводить до певної відстороненості від спілкування.

Дані результати свідчать про потребу в психологічному відпочинку і гармонії з оточуючими, прагненні до надзвичайного і таємничого.

Професійно важливими для медпрацівників є різні шкали. Наприклад, альтруїсти (високі результати за першою шкалою) часто звертаються до психолога зі скаргою на те, що їх занадто експлуатують оточуючі. Для 75 % медпрацівників характерна ефектомія - базова риса особистості, що проявляється в чуйності, готовності до співробітництва, емоційності. Але якщо працівник не піклується про себе, своє здоров'я, розвиток, то в процесі виконання своїх службових обов'язків починають переважати втома, підвищена збудливість, тривожність, агресивність тощо.

Найменш виражені глоричні емоції, які пов'язані з потребою в самоствердженні, у славі, тобто у небагатьох є така потреба, що може бути не підкріплена реальними досягненнями.

Аналізуючи отримані дані за методикою Д. Леонтьєва щодо смисложиттєвих орієнтацій, можна побачити, що у досліджуваних медпрацівників більш виражені порівняно з іншими: мета в житті, тобто у більшості працівників онкогематологіного відділення є мета, проте деякі з опитаних живуть вчорашнім днем і не вірять в свої сили (що уточнюється в процесі бесіди); локусу контролю (я) (уявленню про себе як про сильну особистість, яка має достатню свободу вибору, щоб побудувати своє життя) і локусу контролю (життя). Це свідчить про певну відповідальність за свій вибір і життя, але не у всіх досліджених є така задоволеність (її менше у медсестер). Отже, чим вище показники смисложиттєвих орієнтацій у медпрацівника, тим він менш схильний до емоційного вигорання. Показники смисложиттєвих орієнтацій є середніми, що свідчить про схильність медпрацівників до СЕВ.

Висновки до розділу 2

Емпіричне дослідження було проведене на базі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (ВОДКЛ). Лікарня розташована за адресою: 21029, Вінниця, вул. Хм. Шосе, 108. У лікарні працюють близько 170 лікарів та 380 чоловік середнього медичного персоналу. Для дослідження було обрано медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ.

Контингент та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети було обстежено працівників відділення ВОДКЛ - всього 42 особи, з них 3 лікаря (7 %), 16 медичних сестер (38 %) та 23 молодших медичних сестри (55 %). Серед обстежених усі, крім одного лікаря, - жінки, вік досліджених - від 25 до 56 років, стаж роботи в установі становив від 3 до 20 років. Для анонімності дослідження кожному медпрацівнику присвоєний відповідний номер (1-42).

Визначення рівня емоційного вигорання здійснювалось за допомогою методик: діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойка, К. Маслача та С. Джексона, емоційної спрямованості Б. Додонова і смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва.

За результатами дослідження виявлено: найбільший відсоток опитаних припадає на стадію формування, що сформована у значної кількості осіб - 31,0±4,6 %, фаза резистенції була сформованою у 28,6±4,5% респондентів, такою, що формується, -- у 50,0±5,0% осіб, виснаження виявилась сформованою у 19,0±3,9% медичних працівників, а такою, що формується,-- у 33,3±4,7% респондентів. Фаза напруження виявилась сформованою у 31,0±4,6% респондентів, такою, що формується, -- у 47,6±5,0%.

Аналіз поєднання сформованості фаз та завершеності симптомів показав, що у 54,8±5,0% респондентів було діагностовано сформованість однієї чи всіх трьох фаз, а у 45,2±5,0% -- процес формування тієї чи іншої фази. У 33,3±4,7% респондентів було діагностовано формування однієї фази: у 50,0±5,0% з них за рахунок сформованості фази напруження, у 35,7±4,8% -- резистенції та у 14,3±3,5% -- фази виснаження.

За методикою (автори - К. Маслач та С. Джексон) серед лікарів емоційне виснаження коливається від 11 до 24, у медсестер - від 8 до 46, у молодших медсестер - від 10 до 48. Ці дані підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники.

Результати дослідження медпрацівників ВОДКЛ за методикою Б. Додонова показали, що більшу кількість балів набрали естетичні емоції (потреба в них), гедоністичні, романтичні, а найменше - глоричні емоції.

За методикою Д. Леонтьєва результати дослідження такі: середні показники, що характеризують смисложиттєві орієнтації: мета в житті - 32, у лікарів - 28, у медсестер - 38, мол. медсестер - 29. Процес життя або інтерес і емоційна насиченість життя характеризують так: сер. бал - 26, у лікарів - 30, медсестер - 31, мол. медсестер - 18. Результативність життя або задоволеність самореалізацією - сер. бал - 28 у лікарів - 32, медсестер - 34, мол. медсестер - 19. Локус контролю (я): сер. бал - 35, у лікарів - 42, медсестер - 34, мол. медсестер - 29. Локус контролю (життя) або керованість життям: сер. бал - 40, у лікарів - 43, медсестер - 39, мол. медсестер - 38. Отже, показники свідчать про середній і низький рівні смисложиттєвих орієнтацій медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ. Існує закономірність: чим вище показники смисложиттєвих орієнтацій у медпрацівника, тим він менш схильний до емоційного вигорання. Показники смисложиттєвих орієнтацій є середніми, що свідчить про схильність медпрацівників до СЕВ.

На основі проведеного анкетування встановлено, що у медичних працівників даного відділення ВОДКЛ наявна потреба в отриманні інформації:

у 90,5±2,9% медичних працівників -- щодо психологічних особливостей онкологічних хворих у термінальній стадії захворювання та особливостей спілкування з ними та їх батьками;

у 59,5±4,9% -- щодо особливостей надання спеціалізованої медичної допомоги онкологічним хворим із психічними розладами;

у 54,8±5,0% -- щодо змісту та організації психопрофілактичних заходів, спрямованих на поліпшення взаємодії в колективі;

у 54,8±5,0% -- щодо стратегії успішної поведінки та способів вирішення конфліктних ситуацій;

у 54,8±5,0% -- щодо саморегуляції власних психічних станів;

у 47,6±5,0% -- щодо впорядкування розподілу робочого часу та більш ефективного його використання;

у 42,9±4,9% -- щодо стадійності психологічної адаптації медичного персоналу до роботи з хворими та їх батьками;

у 28,6±4,5% обстежених -- щодо психоемоційного стану членів сім'ї онкологічних хворих та комунікативних стратегій спілкування з ними.

Так, обсяг та форма надання психологічної допомоги мають визначатися відповідно до рівня емоційного вигорання, а саме: кількості та якості сформованих фаз та фаз на етапі формування; домінуючого симптому, структури завершених симптомів у фазі; специфічності запиту конкретної групи медичних працівників (лікарів, медичних сестер, молодших медсестер).



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВОДКЛ

3.1 Попередження синдрому вигорання у медичних працівників через психологічну саморегуляцію

емоційний вигорання медичний лікарня

Місце і роль психологічної саморегуляції в житті людини досить очевидні за умови прийняття до уваги того, що практично все її життя виступає як множина форм діяльності, вчинків, комунікативних актів та інших форм цілеспрямованої активності [53].

Від якісних характеристик процесу саморегуляції залежить успішність, продуктивність, надійність і кінцевий результат будь-якого акту цілеспрямованої активності. У вузькопсихологічному контексті саморегуляція трактується як системно організований процес ініціації, побудови, підтримки та управління всіма видами і формами зовнішньої та внутрішньої активності людини, рівноваги в системі організму. В сучасній психології існує чимало підходів і теоретичних концепцій щодо цього багатовимірного процесу [66]. Однак неперехідною залишається структурно-функціональна модель О. Конопкіна, на думку якого саморегуляція -- це система взаємопов'язаних структурно-функціональних компонентів.

Мета психологічної саморегуляції: будь-який регуляторний процес починається так чи інакше з формування мети -- абстрактного відображення потреб і прагнень людини в кінцевому результаті.

Модель значимих умов відображає певне розуміння людини про умови, в яких відбувається ситуація та здійснюватиметься досягнення мети.

Програма виконавчих дій: план або визначений суб'єктом алгоритм дій, який, на його думку, потрібний для досягнення мети.

Система суб'єктивних критеріїв успішності. Будь-яка сформована мета та її досягнення людиною супроводжується оцінюванням успішності за допомогою власних і унікальних для кожної людини критеріїв.

Контроль та оцінка результатів. Без цієї складової неможливий будь-який усвідомлений процес життєдіяльності, оскільки на цьому етапі отримується та обробляється інформація про досягнення чи недосягнення мети.

Рішення про корекцію. Завершальний етап саморегулювання, що передбачає можливу перебудову всієї регуляторної системи, якщо досягнута мета не відповідає суб'єктивним критеріям успішності.

Життя людини, її діяльність і взаємовідносини з оточенням -- складний та багатовимірний процес, але якщо розглядати всі події та ситуації більш детально, то можна побачити реальне втілення вищеописаної послідовності на різних етапах. Порушення цієї послідовності, розладнання окремих її ланок поряд із несприятливими зовнішніми умовами і є першопричиною проблем у професійній діяльност [34].

При дослідженні синдрому вигорання багатьма дослідниками (Орел В., Елдишова О., Сидоров П.) встановлено, що синдром виникає там, де існує хаос. Тобто де немає чітких посадових інструкцій та планування діяльності. Звичайно, в клінічній практиці, яка нерідко супроводжується форс-мажорними обставинами, створення чіткого планування, м'яко кажучи, ускладнюється. Але, як зазначено вище, для профілактики вигорання серед медпрацівників ВОДКЛ важливим є наведення, перш за все, ладу у власному особистісному світі.

Перша і необхідна умова успішної та невиснажливої трудової діяльності --чітке визначення її цілей. Починаючи робочий день, необхідно чітко визначити ті результати, в досягненні яких є потреба впродовж цього дня. Це можуть бути як конкретні результати професійної діяльності (зміни стану пацієнтів, етапи роботи з документацією тощо), так і результати щодо перебігу робочого графіка. У пригоді тут можуть стати як звичайна уява, так і ручка з папером (наприклад у вигляді планера-нотатника).

Визначивши мету (бажані результати) власної трудової активності, необхідно також чітко окреслити поточну ситуацію. Чим більше нюансів перебуватиме в полі зору, тим краще. Основним гаслом тут буде: будь-яке глобальне явище складається з дрібниць. Хоча при оцінці цих дрібниць не варто забувати і про загальну картину, з якою, власне, і доводиться мати справу в кінцевому результаті.

Маючи в своєму арсеналі мету і оцінивши умови, можна і потрібно визначити програму дій та засоби для їх здійснення протягом робочого дня. Важливо, щоб ця програма була чіткою, конкретною та послідовною. Чітке окреслення подумки або на папері власних дій збереже не лише від викликаного втомою та напруженням забування, але й сприятиме більш спокійному та послідовному виконанню трудових завдань.

Відомий крилатий вислів застерігає: «Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Помилково було б вважати, що все, що ми окреслюємо в уяві або ж на папері, цілком і повністю реалізується в нашому житті. Навпаки -- майже завжди мають місце форс-мажорні обставини, які доволі важко врахувати, плануючи власну діяльність. Саме з цієї причини не менш фундаментальною та необхідною, ніж мета, є ефективна та своєчасна корекція власних дій, а нерідко і власних цілей. Якщо на шляху трапляються складнощі та проблеми -- це найперший сигнал про необхідність змін засобів та шляхів досягнення поставленої мети [49].

Ні для кого не секрет, що робота, навіть та, яка є покликанням людини, має здатність виснажувати. Однак емоції, навіть позитивні, виснажують організм і особливо нервову систему набагато відчутніше, ніж найнапруженіша фізична чи розумова праця. Тому з часом представники багатьох професій, не виключаючи і лікарів, ризикують вигоріти через певний час трудової діяльності, але й повна відсутність можливості працювати має деструктивний вплив на особистість. Основою працездатності та збереження власного здоров'я під час професійної активності є планомірний розподіл праці та відпочинку. Це стосується не лише вихідних та робочих днів або ж обідніх перерв чи кава-брейків. Важливим є не тривалість відпочинку, а його якість та періодичність.

Основним компонентом відпочинку у напруженій трудовій діяльності медпрацівників ВОДКЛ виступає розслаблення або релаксація -- глибоке м'язове розслаблення, що супроводжується зняттям психологічного напруження. В нормальних умовах як тривалий, так і короткочасний відпочинок супроводжується релаксацією, що власне і визначає його якість. На рівні свідомої активності релаксації сприяє повне мисленнєве відволікання від роботи. На фізіологічному рівні процеси, що відповідають за релаксацію, не є підконтрольними волі та бажанням людини, але це не означає, що людина не може керувати цими процесами.

Проте що робити, якщо організм після тривалого перебування у напружених трудових умовах не може розслабитися? Така ситуація досить поширена серед медиків та призводить до виникнення м'язових спазмів та блоків переважно в ділянці грудного відділу хребта, провокуючи розвиток остеохондрозу, сприяє відмиранню нервових клітин, прискорює дегенеративні процеси в організмі тощо.

Під час 5- чи 10-хвилинної перерви або ж під час відносно тривалої обідньої перерви для підсилення якості відпочинку дуже доречно зробити декілька простих вправ, які не потребують особливих умов для їх виконання, але допоможуть розслабити м'язи шиї, рухові м'язи очей, органи дихання, м'язи спини та кінцівок. Головною умовою якісного відпочинку є повне розслаблення та відволікання від роботи [37].

Наприклад, така вправа: сядьте на край стільця, вирівняйте спину і декілька разів пообертайте головою в різних напрямах, щосили витягуючи шию. Піднімайте та опускайте плечі, послідовно супроводжуючи виконання вправи колоподібними рухами плечей. Опустіть руки, стискаючи та розслабляючи пальці, послідовно супроводжуючи виконання вправи колоподібними рухами кистей рук. Міцно закрийте очі, потім розслабте повіки та зробіть колоподібні рухи очима в обох напрямках послідовно. Під столом підніміть ноги та, не опускаючи їх, пообертайте стопами послідовно в обох напрямках. Стежте за тим, щоб приміщення, де ви працюєте, регулярно провітрювалося. Недостатність свіжого повітря викликає гіпоксію, яка супроводжується сонливістю та головним болем [39].

Доведено, що при прослуховуванні класичної музики покращується робота мозку, особливо якщо вона звучить негучно. Сильні, металеві звуки пригнічують нервову систему. В неробочий час різноманітні водні процедури також можна широко використовувати для сприяння загальній релаксації. Техніка дихальної релаксації є засобом, призначеним для екстреного та експрес-застосування, тому дає швидкий ефект. Для виконання необхідно виділити досить незначну кількість часу та виконувати цей прийом не лише в ситуаціях дискомфорту та напруження, але й протягом дня декілька разів (до 10-15), приділяючи максимум 1 хв. Тобто відволікаючись від роботи лише на 1 хв, ви полегшуєте свою свідомість, звільняючи її від поточних справ на певний час, стимулюєте розслаблення м'язів, а це сприяє відновленню сил та збереженню працездатності [43].

При першому виконанні потрібно сісти та прийняти найбільш зручну позу. Одну руку тримаємо в зоні пупка, а іншу на грудях (цю частину потрібно виконувати лише на початку опанування технікою при першому виконанні, для того щоб запам'ятати правильну послідовність дихальних рухів та адекватні відчуття). Робимо глибокий вдих, на початку якого трохи випинаємо живіт уперед, а потім здіймаємо груди (здійснюючи таким чином хвилеподібні рухи). Вдих має тривати не менше 2 с. Далі затримуємо дихання на 1-2 с. Видихаємо повільно та плавно не менш як протягом 3 с (видих обов'язково має бути довшим за вдих!). Далі знову, без паузи, йде глибокий хвилеподібний вдих, й цикл починає повторюватися. Необхідно здійснити 2-3 подібних цикли дихання (максимум 5 циклів за один підхід) [67].

Звичайно, не слід намагатися виконати техніку максимально досконало з першого разу. Вправа буде корисною, навіть якщо її виконання не буде ідеальним. Виконувати техніку необхідно в моменти емоційного збудження, у стані напруженості, при виникненні сильного серцебиття під час сильних переживань, для зменшення втомленості після роботи, за наявності конфліктних ситуацій для збереження спокою [69].

Особисте душевне благополуччя медпрацівника значною мірою залежить від того, як він керує своїми почуттями, думками та поведінкою. Психологічна саморегуляція не змінює навколишній світ людини, але змінює та організовує саму людину в потрібному їй напрямку. Адже відомо, що вплив будь-якої події на людину залежить не стільки від характеру самої події, скільки від глибини її переживання. Сильний інтелект, толерантність, духовна витривалість у досконалому володінні своїми емоціями, настроями та вчинками -- всі ці якості не допускають схильності до синдрому вигорання. Якщо психологічної енергії у людини достатньо і духовна витривалість висока, то на неї не діють дрібні казуси та непорозуміння, при яких люди зі слабкою духовністю та слабким психічним здоров'ям виходять із рівноваги.

Сучасними психологами розроблено чимало технік, прийомів та програм психологічної саморегуляції, більш детальне та обширне описання яких неможливе у межах однієї роботи. До них належать техніки аутотренінгу, програми особистісного розвитку, психотерапевтичні методи (арт-терапія, музикотерапія тощо) та безліч іншого. Але які б техніки не застосовувала людина, все починається з почуття відповідальності за свою долю та прагнення до змін на краще шляхом керування собою та власним життям.

3.2 Спеціальні програми як метод профілактики синдрому емоційного вигорання у працівників лікарні

Взагалі програм стосовно профілактики СЕВ досить багато. Вчені виокремлюють дві форми таких програм для профілактики та подолання синдрому вигорання: індивідуальні, що реалізуються на рівні однієї особистості, включаючи психологічні методики, та групові, що використовуються на рівні колективу.

До методів, що допомагають попередити стрес та подолати синдром професійного вигорання у майбутніх медпрацівників на індивідуальному рівні, належать: планування часу за межами роботи, що включає заняття спортом, дієту, відпочинок та розваги, неструктуровані проміжки часу, хоббі, стосунки з родичами та друзями. До числа популярних психологічних підходів, які рекомендують використовувати дослідники синдрому професійного вигорання, належать такі: система принципів «вісім сходинок», аутотренінги, техніка боротьби з негативними думками, вправи на регуляцію емоційного стану, способи зняття стресу [35].

Вивчення даної тематики на рівні колективу ВОДКЛ засвідчило зменшення стресових впливів, що досягається за рахунок розвитку соціальної підтримки - створення дружньої атмосфери взаєморозуміння у колективі.

На рівні групи кращий результат дають: методи побудови стосунків у групі (проходження курсів розвитку комунікативних навичок, тренінгів), обговорення з колегами емоційно-складних дзвінків, індивідуальні консультації з постійним супервізором, робота у парі з психологічно-сумісним колегою, підтримка та участь у спільній справі [54].

Розглянемо деякі методи детальніше.

Підтримка - це неформальна процедура, що може мати різні форми та означає емоційну розрядку в кінці робочого дня. Вона може відбуватися між рядовими працівниками або ж за допомогою менеджера чи супервізора. Основне завдання підтримки - зняти емоційну напругу з працівника, що накопичилася у нього за день роботи. Це займає 15-30 хвилин у кінці робочого дня. Підтримка може відбуватися як у групі, так і один на один залежно від потреби або уподобання [29].

Супервізія - це засіб, за допомогою якого визначений установою супервізор сприяє продуктивності роботи персоналу, як індивідуально, так і колективно, та забезпечує дотримання стандартів роботи. Поняття супервізії визначається через моделі аналізу і компетентного розв'язання ситуацій, що виникають під час взаємодії з клієнтами. Існують дві форми супервізії - формальна та неформальна.

Кожний вид обирається залежно від потреб. Формальна супервізія відбувається регулярно між адміністратором та працівником і включає в себе: огляд навичок медпрацівника, оцінку необхідності подальшого навчання, обговорення організаційних процедур. Супервізія сприяє здійсненню самоаналізу соціального працівника та активізує його потенціал [69].

Неформальна супервізія - це процес ознайомлення з тим, як на соціальних працівників впливає їхня робота. Це відбувається у групі, або індивідуально із залученням незалежного супервізора для того, щоб забезпечити об'єктивну оцінку роботи.

Також існує окремий вид супервізії - це самосупервізія, що полягає у здатності об'єктивно аналізувати роботу, самостійно виявляти недоліки та корегувати помилки під час проведення соціальної роботи [50].

Допомога у групі є видом групової супервізії. Одним із видів такої роботи є балінтовські групи - це метод тренінгово-дослідницької роботи, який М. Балінт з 1949 р. проводив у формі дискусійно-групового семінару з практикуючими лікарями в клініці Тавісток у Лондоні. Балінтовська група становить не більше 15 осіб, її учасники самі обирають ведучого і сідають в коло, де обговорюється проблема: учасник семінару розповідає, що з ним трапилося і ставить запитання: «Що мені заважає спілкуватися з клієнтом?» або «Що мені заважає бути ефективним в роботі з конкретною людиною?». Під контролем ведучого кожен член групи може поставити не більше трьох уточнюючих запитань. Запитання задають до тих пір, поки учасник семінару не дійде до з'ясування її причин [42].

Важливою умовою є те, що запитання повинні стосуватися тільки професійної діяльності. Якщо ведучий розуміє, що проблеми лежать на глибинному, особистісному рівні, то він звертає увагу на те, що ці проблеми потрібно вирішувати поза професійною спільнотою, наприклад, з психотерапевтом. Робота над проблемою повинна завершуватися тим, що заявник визначає найбільш суттєвий аріант розвитку події. Основні принципи роботи балінтовської групи - це добровільна участь, свобода асоціацій, плюралізм думок, неможливість відмовити у відповіді. Під час роботи у балінтовській групі виникає стан захищеності, розуміння власних проблем та проблем інших і довіра до учасників.

У процесі такої роботи можуть бути вирішені типові або складні ситуації, а також конкретні проблеми, які накопичуються під час роботи. У балінтовських групах відбувається професійне спілкування, тобто єдине, що може підтримувати у людині високий професійний рівень [38]. Однак, окрім названих та розглянутих методів, важливо знати і використовувати також спеціальні методики, наприклад, техніки релаксації.

Релаксація - це стан розслаблення за умови усунення психічного напруження. До методів релаксації налкжать: медитація, масаж, спортивні вправи, мистецтво тощо. Методи арт-терапії з метою подолання синдрому професійного вигорання у соціальних працівників безпосередньо не використовувались, але їх ефективність під час подолання стресу доведено. В управлінні стресом арт-терапія займає вагоме місце і має два напрями: перший - це розслаблення і забування про все, за допомогою вираження себе та своєї особистості у творчості.

Для покращення свого психологічного стану та запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання для працівників ВОДКЛ був організований тренінг по профілактиці даного явища. З 22 по 24 травня 42 учасники тренінгу визначали свій психологічний стан, розбиралися у причинах виникнення такого синдрому, розглядали фази професійного вигорання та займалися діагностикою професійного вигорання.

Важливим етапом у роботі групи було обговорення стресу як основного фактору виникнення СЕВ та фаз стресу. Учасники виконували індивідуальну роботу та визначали свої головні стресори та як працювати зі стресовою ситуацією.

Також було пропрацьовано роботу зі своїми емоціями та визначено коло відповідальності. Кожна вправа обговорювалася у групі, робилися висновки та підводилися підсумки.

Основним етапом у роботі виокремили ресурси подолання стресу та вигорання: учасники розвивали навички впевненої поведінки, навички саморегуляції, визначали власні джерела сили (вправа «Визначення циклів енергії»). За допомогою вправи «Моя дистанція у спілкування» учасники визначили особистий простір та обговорили його.

Арт-терапія як одна із психотехнік для підтримання ресурсів викликала в учасників багато позитивних емоцій та переживань. Всі активно прийняли участь у груповій роботі і виклали на папері всі свої переживання та відчуття.

Також одним із важливих факторів зниження СЕВ є комунікативна компетентність, що допомагає підвищити професійну ефективність. Тому учасники розвивали навички комунікативної компетентності за допомогою вправ «Мої життєві цілі» та «Цивілізація».

З медпрацівниками ВОДКЛ були опрацьовані моменти, яким чином можна уникнути зустрічі з СЕВ?

1. Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити симптоми втоми.

2. Любіть себе або принаймні прагніть собі подобатися.

3. Підбирайте справу по душі: згідно до своїх схильностей і можливостей. Це дозволить вам знайти себе, повірити у власні сили.

4. Припиніть шукати у роботі щастя або порятунку. Вона -- не притулок, а діяльність, яка є доброю сама по собі.

5. Припиніть жити життям інших. Живіть, будь ласка, своїм власним життям. Не замість людей, а разом з ними.

6. Знаходьте час для себе, ви маєте право й на приватне життя.

7. Вчиться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити традицією вечірній перегляд подій.

8. Якщо дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього його роботу, поставте собі питання: чи так вже йому це потрібно? А може, він впорається сам?

За оцінками фахівців, наймогутнішу руйнуючу дію на людину здійснюють її негативні переконання, тому треба освоїти техніку боротьби з негативними думками.

Техніка 1. «Відрізати, відкинути». Ця техніка придатна для роботи з будь-якими негативними думками («у мене знову нічого не вийде...», «все це без толку» та ін.). Як тільки відчуєте, що у вас з'явилась подібна думка, -- негайно «відріжте її і відкиньте», зробивши для цього різкий, такий, що «відрізує» жест лівою рукою і зорово уявивши, як ви відрізуєте і відкидаєте цю думку.

Після цього відкидаючого жесту, продовжуйте далі займатися візуалізацією: помістіть на місце видаленої негативної думки іншу (звичайно ж, позитивну).

Техніка 2. «Лейбл, або Ярлик». Якщо в голову прийшла негативна думка, треба в думках відсторонитися від неї і спостерігати за нею з боку, але не дозволяти цій думці оволодіти собою. Деякі вважають, що дія цієї техніки посилюється, коли ви уявите, що не просто «витягнули» негативну думку зовні, але провели в уяві деякі дії над нею. Наприклад, представили, неначе бризнули на неї фарбою з балончика, помітили її (отруйно-зелена, канарково-жовта...) і вже тепер спостерігаєте з боку.

Негативні думки мають силу тільки над вами і лише в тому випадку, якщо ви реагуєте на них страхом, тривогою. Вони отримують цю силу від вас. Як тільки ви перестаєте на них реагувати, вони втрачають владу. Скажіть: «Це всього лише негативна думка!».

Техніка 3. «Перебільшення». Як тільки виявиться негативна думка, перебільште її до абсурду, зробіть її смішною.

Техніка 4. «Визнання своїх достоїнств». Допомагає при зайвій самокритичності. Одна з протиотрут -- усвідомити, що ви, так само як й інші люди, не можете і не повинні бути досконалістю. Але ви достатньо хороші для того, щоб жити, радіти і, звичайно, бути успішним.

Щодня, коли ви стоїте перед дзеркалом та збираєтеся на роботу, упевнено дивиться у дзеркало, прямо в очі самому собі і говорить не менше трьох разів: «Я, звичайно, не досконалість, але достатньо хороший (хороша)!». При цьому непогано, якщо ви посміхнетеся собі!

Другою проблемою професійного вигорання є невміння регулювати свій емоційний стан. Цьому теж можна навчитися, використовуючи деякі вправи.

Вправа 1. «Мавпа». Уявіть собі ситуацію неприємної розмови, наприклад, з колегою. Останній дозволив собі досить нечемний тон в розмові з вами і несправедливі зауваження. Дорогою додому ви знову, і знову згадуєте неприємну бесіду, і відчуття образи захльостує вас. Як ви не намагаєтеся забути людину, яка вас образила, вам це не вдається.

Спробуйте піти від осоружного. Замість того щоб насильницьки викреслювати цю людину з пам'яті, постарайтеся максимально наблизити її. Спробуйте по дорозі зіграти роль людини, яка вас образив. Наслідуйте її ході, манері поводитися, програйте її роздуми, її сімейну ситуацію, нарешті, її відношення до розмови з вами. Через декілька хвилин такої гри ви зможете відчути зниження внутрішньої напруги і зміну свого відношення до конфлікту, до колеги, побачите в ній багато позитивного, того, що ви не помічали раніше, і зможете її зрозуміти. Наслідки такої гри виявляться вже на інший день, коли ви прийдете на роботу. Людина, яка вас образила, із здивуванням відчує, що ви не несете в собі негативного внутрішнього стану, ви доброзичливі і спокійні, і сама, у свою чергу, почне прагнути до залагоджування конфлікту.

Вправа 2. «Прес». Ця вправа нейтралізує негативні емоції гніву, роздратування, підвищеної тривожності, агресії. Її рекомендується практикувати перед роботою з важкою аудиторією, готуючись до розмови з важким клієнтом, або його родичами, перед будь-якою психологічно напруженою ситуацією, що вимагає внутрішнього самовладання і упевненості в собі.

Уявіть в середині себе, на рівні грудей, могутній прес, який рухається зверху вниз, пригнічуючи виникаючу негативну енергію і пов'язану з нею внутрішню напругу. При виконанні вправи важливо добитися виразного відчуття фізичної тяжкості внутрішнього преса, що пригнічує і як би виштовхує вниз небажану негативну енергію.

Вправа 3. «Внутрішній промінь». Цю вправу спрямовано на зняття стомленості, отримання внутрішнього спокою.

Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий промінь, який поволі і послідовно рухається зверху вниз і освітлює зсередини всі деталі обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним, розслаблюючим світлом. По мірі руху променя, розгладжуються зморшки, зникає напруга в області потилиці, розгладжується складка на лобі, «охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия і груди. Внутрішній промінь як би формує нову зовнішність людини, спокійної і задоволеної собою, своїм життям, професією і клієнтами.

Отже, важливо системно проводити профілактичні заходи щодо синдрому емоційного вигорання у працівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ. Проте проблемою є наявність психолога, який може реалізувати таку програму і значна кількість медпрацівників, які потребують такої допомоги. Важливо психологу постійно підтримувати зв'язок із медпрацівниками з метою виявлення перших ознак СЕВ.

Висновки до розділу 3

Попередження СЕВ містить багато напрямів роботи, враховуючи особистісні особливості медпрацівників, тривалість роботи з пацієнтами, певні нюанси роботи і стадію синдрому, на якій знаходиться медичний працівник.

Одним з напрямків запобігання СЕВ і виходу із стану емоційного вигорання є психологічна саморегуляція. Саморегуляція є системно організованим процесом ініціації, побудови, підтримки та управління всіма видами і формами зовнішньої та внутрішньої активності людини, рівноваги в системі організму. Психологічна саморегуляція містить такі етапи: мету, модель, програма виконавчих дій, система суб'єктивних критеріїв успішності, контроль та оцінка результатів, рішення про корекцію.

Для попередження СЕВ необхідно структурувати робочий час і навести лад в особистому житті, тобто важливо планувати роботу і розібратись із власними психологічними проблемами (самооцінкою, мотивацією тощо). Основою працездатності та збереження власного здоров'я під час професійної активності є планомірний розподіл праці та відпочинку.

Основним компонентом відпочинку у напруженій трудовій діяльності медпрацівників ВОДКЛ виступає розслаблення або релаксація -- глибоке м'язове розслаблення, що супроводжується зняттям психологічного напруження. В нормальних умовах як тривалий, так і короткочасний відпочинок супроводжується релаксацією, що власне і визначає його якість. На рівні свідомої активності релаксації сприяє повне мисленнєве відволікання від роботи. На фізіологічному рівні процеси, що відповідають за релаксацію, не є підконтрольними волі та бажанням людини, але це не означає, що людина не може керувати цими процесами.

Доведено, що при прослуховуванні класичної музики покращується робота мозку, особливо якщо вона звучить негучно. В неробочий час різноманітні водні процедури також можна широко використовувати для сприяння загальній релаксації. Техніка дихальної релаксації є засобом, призначеним для екстреного та експрес-застосування, тому дає швидкий ефект.

Особисте душевне благополуччя медпрацівника значною мірою залежить від того, як він керує своїми почуттями, думками та поведінкою. Психологічна саморегуляція не змінює навколишній світ людини, але змінює та організовує саму людину в потрібному їй напрямку. Адже відомо, що вплив будь-якої події на людину залежить не стільки від характеру самої події, скільки від глибини її переживання. Сильний інтелект, толерантність, духовна витривалість у досконалому володінні своїми емоціями, настроями та вчинками -- всі ці якості не допускають схильності до синдрому вигорання.

Сучасними психологами розроблено чимало технік, прийомів та програм психологічної саморегуляції, більш детальне та обширне описання яких неможливе у межах однієї роботи. До них належать техніки аутотренінгу, програми особистісного розвитку, психотерапевтичні методи (арт-терапія, музикотерапія тощо) та безліч іншого. Але які б техніки не застосовувала людина, все починається з почуття відповідальності за свою долю та прагнення до змін на краще шляхом керування собою та власним життям.

...