Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Вчені виокремлюють дві форми таких програм для профілактики та подолання синдрому вигорання: індивідуальні, що реалізуються на рівні однієї особистості, включаючи психологічні методики, та групові, що використовуються на рівні колективу.

До числа популярних психологічних підходів, які рекомендують використовувати дослідники синдрому професійного вигорання, належать такі: система принципів «вісім сходинок», аутотренінги, техніка боротьби з негативними думками, вправи на регуляцію емоційного стану, способи зняття стресу. На рівні групи кращий результат дають обговорення з колегами емоційно-складних дзвінків, індивідуальні консультації з постійним супервізором, робота у парі з психологічно-сумісним колегою, підтримка та участь у спільній справі. Отже, важливо системно проводити профілактичні заходи щодо синдрому емоційного вигорання у працівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ.



РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності працівників під час трудової діяльності. Об'єктом охорони праці є здоров'я і працездатність людини, а предметом - засоби і заходи, спрямовані на їхнє збереження.

Правові заходи охоплюють законодавчі акти загального та спеціального призначення. До загальних законодавчих актів з питань охорони праці належать: Конституція України; Кодекс законів про працю; Закон України «Про охорону праці»; Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [1-17].

Сутність охорони праці у ВОДКЛ полягає у визначенні можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що можуть проявитися при проведенні запланованих для виконання робіт; прогнозуванні моментів прояву зазначених факторів; проведенні необхідних профілактичних заходів.

Забезпечення безпеки праці на практиці здійснюється послідовною реалізацією таких етапів:

1) визначення (виявлення) небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів;

2) локалізація або усунення виявлених факторів;

3) визначення методів і засобів захисту працюючих (засобів колективного або індивідуального захисту);

4) визначення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

Нове Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) Затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №408/2011.

В ВОДКЛ дотримуються санітарно-гігієнічних вимог і організовують робочі місця згідно вимог з охорони праці взагалі. Робоче місце - це зона трудових дій працівника, обладнана для виконання певних операцій виробничого процесу. На одному робочому місці можуть працювати два або кілька працівників, які виконують спільне завдання.

Виходячи з цих головних завдань, наукова організація робочого місця забезпечує створення працівникові всіх необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці за можливо менших фізичних зусиль і мінімального нервового напруження та передбачає:

оснащеність робочого місця відповідним його призначенню основним і допоміжним устаткуванням, технологічною й організаційною оснасткою, засобами зв'язку;

раціональне планування, тобто найзручніше і найефективніше розміщення усіх елементів робочого місця для трудового процесу;

забезпечення безперебійного обслуговування робочого місця допоміжними службами;

створення безпечних і здорових умов праці.

У ВОЦПБС робочі місця розрізняють за змістом здійснюваних на них процесів праці, характером технічного оснащення, а також за ступенем технологічного взаємозв'язку з іншими ланками підприємства. Оскільки головним елементом трудового процесу є людина, організація робочого місця має спиратися на забезпечення їй необхідних зручностей. Тому планувати робочі місця треба з урахуванням антропометричних особливостей людини.

Категорію важкості праці визначають за інтегральним показником важкості праці де U - інтегральний показник важкості праці; n - кількість чинників, що визначають умови праці на робочому місці; m X - найвища оцінка у балах, яку отримав хоча б один чинник умов праці; i X - оцінки у балах, які отримали інші чинники умов праці, крім чинника з найвищою оцінкою.

Чинники, які визначають умови праці, поділені на дві групи:

санітарно-гігієнічні чинники:

* температура повітря на робочому місці в теплий і холодний період року в приміщенні або надворі;

* відносна вологість повітря;

* швидкість руху повітря в теплий і холодний період року;

* шкідливі речовини (кожна речовина як окремий чинник);

* виробничий пил;

* шум;

* вібрація;

* освітленість;

психофізіологічні чинники:

* фізичне навантаження (загальне, місцеве та робоча поза);

* нервово-психічне напруження (тривалість зосередженого спостереження, кількість об'єктів спостереження, кількість опрацьованих сигналів за годину);

* напруження зору;

* монотонність праці (кількість операцій чи елементів, що виконуються, тривалість повторювальних операцій) [50].

Вплив кожного із цих чинників на організм людини залежно від їхньої інтенсивності оцінюють за бальною шкалою від 1 до 6 шляхом порівняння фактичної інтенсивності дії цих чинників з нормативними показниками, які подані в табл. 1.7 та 1.8.

Вирішення питань виробничої санітарії та професійної гігієни в нашій країні забезпечує закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Атестацію робочих місць за умовами праці проводять на підприємствах, в організаціях, установах (надалі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали з потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівників, а також на їхніх спадкоємців.

Головна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестацію робочих місць проводять відповідно до Положення про гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (№ 529 від 27.12.2001 МОЗ). За гігієнічною класифікацією умови праці поділяють на чотири класи.

Перший клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників визначені лише для мікроклімату і чинників трудового процесу. Для інших чинників оптимальними вважають такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення.

Другий клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їхніх спадкоємців у найближчому і віддаленішому періодах.

Третій клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівників та їхніх спадкоємців. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираження шкідливих змін в організмі працівників поділяють на чотири ступені:

Перший ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища та трудового процесу, які, зазвичай, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються у разі тривалішої, ніж початок наступної зміни, перерви у контакті зі шкідливими чинниками) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

Другий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинити стійкі функціональні порушення, призводять, зазвичай, до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, вияву окремих ознак або легких форм професійної патології (зазвичай, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

Третій ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, зазвичай, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

Четвертий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

Четвертий клас - небезпечні (екстремальні) умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень. Результати атестації робочих місць призначені для встановлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів, прогнозування професійної захворюваності, створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, країни в цілому, встановлення диференційованих внесків у фонд соціального страхування, визначення економічних санкцій в зв'язку з несприятливими умовами праці.

У ВОДКЛ всі медичні приміщення і умови роботи, а також навчальні приміщення відповідають Закону України Про охорону праці за № 229-ІУ, 21.11.2002 р., Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та ін.

Регулярно проводяться атестації робочих місць за умовами праці, періодично (1 раз на 5 років) та за її результатами вживають заходи щодо покращання умов праці, оздоровлення працівників, надання їм відповідних пільг і компенсацій.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів, які мають спільне правове поле з законодавством про охорону праці, слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних і шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

регулюванню охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Забороняється, зокрема, використовувати працю жінок і неповнолітніх на підземних роботах, а також залучати жінок і неповнолітніх працівників до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує граничні для них норми.

Важливо спонукати як роботодавців, так і працівників до правильного оформлення трудових стосунків, тобто запровадження виключно трудових договорів. Було б доречним звернути увагу і на статтю 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким однозначно визначено умови застосування соціального страхування від нещасного випадку на виробництві -- укладення трудового договору. Слід звернути увагу на те, що ніяких інших документів (заяв, довідок тощо) не визначено зазначеним законом для запровадження даної норми.

Міністерство охорони здоров'я України видало наказ від 31 березня 1994 р. № 45 «Про затвердження Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій», який регламентує проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працівників.

Цим наказом затверджено додатки 1 та 2 до наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 29.09.89 р. № 555 (Перелік шкідливих речовин і несприятливих виробничих факторів, при роботі з якими обов'язкові попередні при влаштуванні на роботу та періодичні медичні огляди з метою попередження професійних захворювань; Перелік робіт, для виконання яких обов'язкові попередні при влаштуванні на роботу і періодичні медичні огляди працівників з метою запобігання захворюванням, нещасним випадкам, забезпечення безпеки праці).

Лікувально-профілактичний заклад за наявності списку робітників, які підлягають медичним оглядам, складає календарний план цієї роботи і видає наказ про створення комісії для проведення медоглядів з визначенням часу, місця проведення, переліку лікарів-спеціалістів, клінічних та інших досліджень. Очолює комісію заступник головного лікаря лікувально-профілактичного закладу, який має підготовку з професійної патології. Календарний план (план-графік) узгоджується з роботодавцем і санепідстанцією. Таке планування роботи лікувально-профілактичного закладу дає змогу спланувати виробничу діяльність підприємства таким чином, що відсутність працівників на деяких робочих місцях на період проходження медогляду не порушує ритмічності роботи підрозділів підприємства. Медичний огляд може проводитись і на території підприємства, організації, якщо є можливість створити відповідні умови для його проведення.

Роботодавець видає наказ щодо проведення медичних оглядів, забезпечує і несе відповідальність за своєчасну і організовану явку працівників на них.

Головні лікарі лікувально-профілактичних закладів, що здійснюють попередні при прийманні на роботу і періодичні медичні огляди, забезпечують організацію заходів з підготовки лікарів, які виділені для проведення медичних оглядів щодо раннього виявлення професійних захворювань, і несуть відповідальність за якість проведення цих оглядів. Лікарі, які проводять попередні і періодичні медичні огляди, повинні бути добре підготовленими в галузі професійної патології, а також в галузі гігієни праці.

Щодо соціального захисту, надання пільг та компенсацій працюючим в ВОДКЛ, то нагальною проблемою стало проведення атестації робочих міст за умовами праці, що передує виходу на пенсію на пільгових умовах згідно зі спискми № 1 та № 2.

По-перше: ВОДКЛ спроможний сплатити міській СЕС за дослідження умов праці на робочих місцях в рентген відділеннях та кабінетах, де повинна надаватися пільгова пенсія лікарям та рентген лаборантам згідно зі списком №1.

По-друге: склалася така ситуація, що в відсутня Державна експертиза з умов праці, яка б займалася координацією справи з атестації робочих місць. Тому в районних пенсійних Фондах накопичилися справи щодо надання пільгових пенсій працюючим в шкідливих та небезпечних умовах.

В ході перевірок були проаналізовані колективні договори, які укладаються в закладах охорони здоров'я. Як правило, такі договори укладаються в усіх медичних установах міста. Але деякі з них потребують доопрацювання як в частині розділу «Охорона праці», так і в оформленні та реєстрації в місцевих органах Державної влади. Тому головам профкомів та адміністрації необхідно творчо та зважено підходити до укладення колективних договорів на наступні роки.

Звичайно захворювання інфекційними хворобами для кожної людини - це лихо. Але ж вдвічі - це лихо для тих людей, які свідомо йдуть на ризик зараження небезпечними інфекційними хворобами, рятуючи своїх пацієнтів. Можна з упевненістю стверджувати: зараження медпрацівників, які обслуговують хворих на інфекційні хвороби, знаходяться у прямій залежності від умов праці та соціальної захищеності медпрацівників, які всі свої зусилля віддають процесу відновлення здоров'я та життя дітей Вінницької області.

Багаточисельні перевірки спеціалістами ради профспілки разом з Державною інспекцією з охорони праці довели: склад приміщень ВОДКЛ, що надає висококваліфіковану амбулаторну, стаціонарну, діагностичну та консультативно-профілактичну допомогу хворим у порядку, встановленому ГУОЗ та МЗ, не відповідає нормам БН і ПУ.

Практика ж роботи свідчить, що більшість установ охорони здоров'я та й самі медичні працівники не готові до цивілізованого розв'язання психологічного аспекту взаємовідносин «лікар - інфікований хворий» та забезпечення належного захисту медпрацівників при виконанні ними свого професійного обов'язку.

Як наслідок, не одинокі випадки відмови медперсоналу від надання медичної допомоги таким хворим, як це сталося в лікарні швидкої медичної допомоги, посилаючись на відсутність спеціальних засобів захисту.

Отже, питання охорони праці постійно піднімаються працівниками ВОДКЛ і потребують розв'язання не тільки власними зусиллями, але й за участі держави, міської ради і всіх жителів міста.



ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:

1. Синдром вигорання - це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром, зазвичай, розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. Головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна втома, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми) особи

2. Складові синдрому емоційного вигорання (згідно моделі К. Маслач та С. Джексон) такі: емоційна виснаженість; деперсоналізація (цинізм); редукція професійних досягнень. Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошення і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об'єктів. Редукція професійних досягнень - виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. При синдромі хронічної втоми типові скарги хворих: прогресуюча втома, зниження працездатності; погана переносимість раніше звичних навантажень; м'язова слабкість, біль у м'язах, розлад сну, головні болі, забудькуватість; дратівливість, зниження розумової активності та здатності до концентрації уваги. У осіб, які страждають синдромом хронічної втоми, може реєструватися тривалий субфебрилітет, біль у горлі. Ознаки СЕВ: виснаження, особистісна відстороненість, відчуття втрати власної ефективності, або падіння самооцінки. Пять груп симптомів, характерних для СЕВ: фізичні, емоційні, поведінкові симптоми, інтелектуальний стан, соціальні симптоми. Виділяють три основні чинники, які відіграють істотну роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний. Схильні медичні працівники до синдрому, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЛ/ СНІДом, працюють в опікових і реанімаційних відділеннях та ін. Фактори ризику формування дезадаптаційних станів особистості лікаря можна розділити на чотири групи: соціальні, діяльні, суб'єктивні, індивідуальна-особистісні.

3. Виділяються такі рівні лікувально-профілактичних заходів щодо вигорання: макрорівень - суспільство (організаційний та соціально-економічний); мезорівень - колектив (професійне середовище); мікрорівень - особистість (психокорекція і психотерапія; фармакотерапія; альтернативні методи: аромо-, бальнео-, рефлексотерапія тощо. Таким чином, необхідно впроваджувати в систему медико-психологічного менеджменту програми групового навчання і особистого коучінгу для зменшення ймовірності того, що процес вигорання вийде з-під контролю.

4. Емпіричне дослідження було проведене на базі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (ВОДКЛ). Лікарня розташована за адресою: 21029, Вінниця, вул. Хм. Шосе, 108. У лікарні працюють близько 170 лікарів та 380 чоловік середнього медичного персоналу. Для дослідження було обрано медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ. Для досягнення поставленої мети було обстежено працівників відділення ВОДКЛ - всього 42 особи, з них 3 лікаря (7 %), 16 медичних сестер (38 %) та 23 молодших медичних сестри (55 %). Серед обстежених усі, крім одного лікаря, - жінки, вік досліджених - від 25 до 56 років, стаж роботи в установі становив від 3 до 20 років. Для анонімності дослідження кожному медпрацівнику присвоєний відповідний номер (1-42). Визначення рівня емоційного вигорання здійснювалось за допомогою методик: діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойка, К. Маслача та С. Джексона, емоційної спрямованості Б. Додонова і смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва.

5. За результатами дослідження опитаних медпрацівників ВОДКЛ: стадія формування СЕВ (31,0±4,6 %), фаза резистенції (28,6±4,5 % респондентів), така, що формується (50,0±5,0%), виснаження (19,0±3,9 %), а така, що формується (33,3±4,7 %), фаза напруження (31,0±4,6% ), така, що формується (47,6±5,0%).

Аналіз поєднання сформованості фаз та завершеності симптомів показав, що у 54,8±5,0% респондентів діагностовано сформованість однієї чи всіх трьох фаз, а у 45,2±5,0% -- процес формування тієї чи іншої фази. У 33,3±4,7% респондентів було діагностовано формування однієї фази: у 50,0±5,0% з них за рахунок сформованості фази напруження, у 35,7±4,8% -- резистенції та у 14,3±3,5% -- фази виснаження.

За методикою (автори - К. Маслач та С. Джексон) серед лікарів емоційне виснаження коливається від 11 до 24, у медсестер - від 8 до 46, у молодших медсестер - від 10 до 48. Ці дані підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники.

6. Результати дослідження емоційної спрямованості медпрацівників ВОДКЛ за методикою Б. Додонова показали, що більшу кількість балів набрали естетичні емоції (потреба в них), гедоністичні, романтичні, а найменше - глоричні емоції. За методикою Д. Леонтьєва результати дослідження такі: середні показники, що характеризують смисложиттєві орієнтації: мета в житті - 32, у лікарів - 28, у медсестер - 38, мол. медсестер - 29. Процес життя або інтерес і емоційна насиченість життя характеризують так: сер. бал - 26, у лікарів - 30, медсестер - 31, мол. медсестер - 18. Результативність життя або задоволеність самореалізацією - сер. бал - 28 у лікарів - 32, медсестер - 34, мол. медсестер - 19. Локус контролю (я): сер. бал - 35, у лікарів - 42, медсестер - 34, мол. медсестер - 29. Локус контролю (життя) або керованість життям: сер. бал - 40, у лікарів - 43, медсестер - 39, мол. медсестер - 38. Отже, показники свідчать про середній і низький рівні смисложиттєвих орієнтацій медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ. Існує закономірність: чим вище показники смисложиттєвих орієнтацій у медпрацівника, тим він менш схильний до емоційного вигорання. Показники смисложиттєвих орієнтацій є середніми, що свідчить про схильність медпрацівників до СЕВ.

7. Для профілактики СЕВ у медичних працівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ наявна потреба в отриманні інформації: 90,5±2,9 % медпрацівників -- щодо особливостей спілкування з хворими дітьми та їх батьками; 59,5±4,9 % -- щодо особливостей надання спеціалізованої допомоги онкохворим із психічними розладами; 54,8±5,0% -- щодо змісту та організації психопрофілактичних заходів, спрямованих на поліпшення взаємодії в колективі; у 54,8±5,0% -- щодо стратегії успішної поведінки та способів вирішення конфліктних ситуацій; у 54,8±5,0% -- щодо саморегуляції власних психічних станів; у 47,6±5,0% -- щодо впорядкування розподілу робочого часу; у 42,9±4,9% -- щодо стадійності психологічної адаптації медичного персоналу до роботи з хворими та їх батьками;

у 28,6±4,5% обстежених -- щодо психоемоційного стану членів сім'ї онкологічних хворих та комунікативних стратегій спілкування з ними.

8. Обсяг та форма надання психологічної допомоги для профілактики і лікування СЕВ мають визначатися відповідно до рівня емоційного вигорання: кількості та якості сформованих фаз та фаз на етапі формування; домінуючого симптому, структури завершених симптомів у фазі; специфічності запиту конкретної групи медичних працівників.

Одним з напрямків запобігання СЕВ і виходу із стану емоційного вигорання є психологічна саморегуляція, яка містить такі етапи: мету, модель, програма виконавчих дій, система суб'єктивних критеріїв успішності, контроль та оцінка результатів, рішення про корекцію. Сучасними психологами розроблено чимало технік та програм психологічної саморегуляції: аутотренінгу, програми особистісного розвитку, психотерапевтичні методи (арт-терапія, музикотерапія) та безліч іншого. Але все починається з почуття відповідальності за свою долю та прагнення до змін на краще шляхом керування собою та власним життям. Вчені виокремлюють дві форми програм: індивідуальні та групові. Отже, дослідження СЕВ не обмежується наявною роботою і потребує подальшого вивчення.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - Х. : Веста: Вид-во «Ранок», 2008. - 64 с.

2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» // від19 листопада 1992 р. № 2801-Х11. /ВВР, 1993, №4, ст. 19.

3. Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.2000 р. Кримінальний Кодекс України від 07.04.01 р.

4. Закон України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12.12.1991 р. № 1972-ХІІ.

5. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вiд 04.11.2004 №2152-IV (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N46-47, ст.403).

6. Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, затверджена Наказом МОЗ України від 25.05.2000 р.Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 175 від 19.06.96 «Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги».

7. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 175 від 19.06.96 «Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги» Наказ МОЗ Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні від 29.12.2003 № 620.

8. НПАОП 0.00-4.15-98 «Положення про розробку інструкцій з охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 р. № 9.

9. НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 р. № 255.

10. Порядок встановлення цін (тарифів) на екстрену медичну допомогу, що надається іноземним громадянам державними та комунальними закладами охорони здоров'я України, затверджений Наказом МОЗ від 11 листопада 1997 р.

11. Постанова КМУ «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» // від 17 вересня 1996 року, № 1138.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р.№ 1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року»

14. Спільний Наказ МОЗ України та Міністерства праці та соціальної політики України від 11.04.01 р. Про впорядкування та затвердження Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення. Менеджмент в охороні здоров'я: cтруктура та поведінка організацій охорони здоров'я / За ред. С. Шортела, А. Калюжного. -- К. : Основи, 2011. -- 560 с.

15. Типові рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів, що є додатком до Наказу Міністерства внутрішніх справ від 30 червня 1998 р.

16. Угода про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27.03.1997, ратифікована із застереженнями Законом від 01.06.2000 р.

17. Цивільний кодекс України // від 16 січня 2004 р.

18. Алешина Т. Г. Проблема взаимосвязи индивидуально-личностных свойств и особенностей формирования «синдрома эмоционального выгорания» / Т. Г. Алешина // Психотерапия. -- 2007. -- № 7. -- С. 35-38.

19. Большакова Т. В. Личностные детерминанты и организационные факторы возникновения психического выгорания у медицинских работников : автореф. дис. ... канд. психол. наук / Большакова Т. В. ; [Яросл. гос. ун-т им. П. Г. Демидова]. -- Ярославль, 2004. - 18 с.

20. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Е. Водопьянова, Е. С. Старченкова. -- 2-е изд. -- М. [и др.] : Питер, 2008. - 189 с.

21. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: признаки и фазы / Водопьянова Н. Е., Старченкова Е. С. -- СПб. : Питер, 2008. - 342 с.

22. Гавриленко М. А. К вопросу о развитии синдрома «выгорания» у врачей психиатров-психотерапевтов / М. А. Гавриленко // Архів психіатрії. -- 2002. -- № 4. -- С. 192--195.

23. Гремлинг С. Практикум по управлению стрессом / Гремлинг С., Ауэрбах С. -- СПб. : Питер, 2002. - 285 с.

24. Диагностика «психического выгорания» врачей анестезиологов-реаниматологов / [О. Ю. Щелкова, О. А. Кузнецова, В. А. Мазурок, М. В. Решетов] // Вестн. психотерапии. -- 2008. -- № 25(30). - С. 77-82.

25. Додонов Б. И. Тест-анкета «Эмоциональная направленность» / Б.И. Додонов // Диагностика эмоционально-нравственного развития ; ред. и сост. И.Б. Дерманова. - СПб. : Питер, 2002. - С.132-134.

26. Дудяк В. Емоційне вигорання / В. Дудяк. -- К. : Главник, 2007. -- С. 3-125.

27. Евдокимов В. И. Оценка формирования синдрома профессионального выгорания у врачей и его профилактика / В. И. Евдокимов, А. И. Губин // Вестник психотерапии. -- 2009. -- № 30. -- С. 106-119.

28. Емоційне вигорання / упоряд. : В. Дудяк - К. : Главник, 2007. - 132 с.

29. Загальна та медична психологія (практикум) / Під заг. ред. проф. І. Д. Спіріної, проф. І. С. Вітенка. - Дніпропетровськ : АРТ ПРЕС, 2002. - 243 с.

30. Качюнас Р. Психологическое консультирование и групповая психотерапия. -- 3-е изд., стереотип. / Р. Качюнас. -- М. : Академический проект; Трикста. - 2004. - 386 с.

31. Квашнина Г. А. Система поддержки принятия решений врачом-психологом при оценке степени психической адаптации лиц, работающих в экстремальных ситуациях / Г. А. Квашнина, Я. О. Мун // Вестник Воронежского государственного технического университета. -- 2005. -- Т. 1, № 7. -- С. 82-85.

32. Китаев-Смык Л. А. Стресе и психологическая экология / Л. А. Китаев-Смык // Природа. -- 1989. -- № 7. -- С. 99-105.

33. Ковальчук В. І. Емоційне виснаження як провідна детермінанта синдрому вигоряння / Ковальчук В. І. // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. -- К., 2001. -- Т. З. -- Ч. 6. -- С. 78-83.

34. Конопкин О. А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека (структурно-функциональный аспект) / О. А. Конопкин // Вопр. Психологи. - 2010. - № 1. - С. 5-12.

35. Кравчук В. В. Синдром «професійного вигорання» як індикатор порушення здоров'я працівників окремих спеціальностей / В. В. Кравчук, А. І. Єна // Охорона здоров'я України. -- 2009. -- № 1--2. -- С. 28-32.

36. Кужель І. Р. Рівень емоційного вигорання як базовий критерій необхідності та змісту психоед'юкативної роботи з медичним персоналом хоспісів / Кужель І. Р., Маркова М. В. // Медицинская психология. - 2011. - № 1. - С. 34-39.

37. Лаврова К. Синдром выгорания: профилактика и управление : пособие для сотрудников, работающих в программах снижения вреда / Лаврова К., Левин А. - М. : ССВЦВЕ. - 2006. - 69 с.

38. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентаций / Д. А. Леонтьев. -- М. : Смысл, 2006. -- С. 3-15.

39. Лукьянов В. В. Взгляд на проблему исследования синдрома «эмоционального выгорания» у врачей-наркологов / В. В. Лукьянов // Вестн. психотерапии. -- 2011. -- № 17 (22). - С. 34-39.

40. Лэнгле А. Эмоциональное выгорание с позиции экзистенциального анализа А. Лэнгле // Вопр. психологии. -- 2008. -- № 2. -- С. 3-16.

41. Максименко К. С. Переживання і подолання особистістю негативних психічних станів при хронічних соматичних захворювань : автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.04 / К. С. Максименко ; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України -- К., 2010. -- 18с.

42. Малишева К. О. Синдром емоційного вигорання психолога-консультанта: психологічні чинники, профілактика та корекція : автореф. дис... канд. психол. наук. / Малишева К. О. -- К., 2003. -- 16 с.

43. Менделевич В. Д. Клиническая и медицинская психология / Менделевич В.Д. - М. : МЕДпресс-информ, 2011. - 432 с.

44. Михайлов Б. В. Синдром «выгорания»: причины и способы коррекции / Б.В. Михайлов, М.А. Гавриленко // Архів психіатрії. -- 2001. -- № 4. -- С. 32-37

45. Орел В. Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии: эмпирические исследования перспективы / В. Е. Орел // Психологический журнал. -- 2011. -- Т. 1, № 1. -- С. 90-101.

46. Осухова Н. Г. Возвращение к жизни : методические материалы для ведущих тренингов и семинаров по профилактике профессионального выгорания / Осухова Н. Г., Кожевникова В. В. // Помощь помощнику: социально-психологическое сопровождение социальных работников ; под ред. Н.Г. Осуховой. - М. : Изд-во «Амиго-пресс», 2006. - 253 с.

47. Осухова Н. Г. СгоМКБ-10шие на работе / Н. Г. Осухова // Здоровье. - 2010. - № 9. - С. 54-58.

48. Пайнс Э. Практикум по социальной психологии / Э. Пайнс, К. Маслач. -- СПб. : Питер, 2000. - 216 с.

49. Первичная профилактика психических, неврологических и психосоциальных расстройств. - М. : Смысл, 2002. - 127 с.

50. Практичний досвід роботи спеціалістів спеціалізованих служб та партнерських організацій Київського міського центру соціальних служб для молоді: методичний матеріал / Держ. центр соц. служб для молоді, Київський міський центр соц. служб для молоді ; [упоряд. К. С. Шендеровський]. -Київ : [s.n.], 2003. - 384 с.

51. Профессиональное выгорание у медицинских работников / В. Я. Апчел, В. Г. Белов, В.И. Говорун и др. // Вестн. Рос. воен. мед. акад. -- 2008. -- № 2(22). - С. 19-24.

52. Профілактика професійного вигорання працівників соціальної сфери : методичні рекомендації / за заг. редакцією к. мед. наук М. Л. Авраменка. - Л. : Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, 2008. - 53 с.

53. Рассказова Е. И. Психологические ресурсы саморегуляции личности / Рассказова Е. И. // Личность и стрессовые ситуации : материалы международной научно-практической конференции. - Ч. 1. - Петропавловск-Камчатский : КамГУ, 2009. - С. 100-103.

54. Роберте Г. А. Профилактика выгорания / Г. А. Роберте // Обзор современной психиатрии. - 2008. - № 1. - С. 39-46.

55. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи / Рубинштейн С. Л. - Санкт-Петербург : Питер, 2006 . - 713 с.

56. Самикіна Н. Синдром вигорання у працівників пенітенціарної системи / Самикіна Н., Сулицький В. // Соціальна психологія, 2004. - Вип. 4(6). - С. 43-48.

57. Сандомирский М. Е. Психосоматика и телесная психотерапія : практическое руководство / Сандомирский М. Е. - М. : Класс, 2008. - 592 с.

58. Сидоров П. П. Введение в клиническую психологию / Сидоров П. П., Парняков А.В. - В 2 т. - М., 2000. - Т. 2. - 381 с.

59. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар'єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За наук. ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової -- К. : Міленіум, 2004. -- 264 с.

60. Солонинкина Л. Ф. Модель профессиональной адаптации молодых специалистов в операционном блоке / Л. Ф. Солонинкина, З. В. Зайцева // Медицинская сестра. -- 2007. -- № 2. -- С. 15.

61. Тест-анкета «Эмоциональная направленность» (Б. И. Додонов) / Диагностика эмоционально-нравственного развития. Ред. и сост. И. Б. Дерманова. - СПб., 2002. - С. 132-134.

62. Троникрофт Г. Матрица охраны психического здоров'я // Троникрофт Г., Танселла М. -- К. : Сфера, 2000. -- С. 187-191.

63. Трунов Д. О. И снова о «профессиональной деформации» / Трунов Д. О. // Психологическая газета. - 2004. - № 6. - С. 32-34.

a. 2007. -- V. 32. -- P. 203-212.

64. Федак Б. С. Синдром выгорания у медицинских работников / Б. С. Федак // Медицинская психология. -- 2007. -- Т. 2. - № 3. - С. 27-32.

65. Ховкинс П. Супервизия / Ховкинс П., Шохет Р. - СПб. : Речь, 2002. - 184 с.

66. Чижма Д. М. Аналіз теоретичних підходів до проблеми саморегуляції особистості / Д. М. Чижма // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К. : Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Т. Х. - Вип. 4. - С. 333-340.

67. Шелков Ю. В. Профілактика синдрому вигорання у медичних працівників методами психологічної саморегуляції / Шелков Ю. В. // Український медичний часопис. - 2009. - № 2(70). - С. 43-47.

68. Эмоциональное истощение как проявление дезадаптации у медицинских работников / [Е. А. Никитин, С. М. Шкленник, В. С. Цой, Ю. А. Парфенов] // Вестн. психотерапии. -- 2007. -- № 21(26). - C. 34-39.

69. Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников. -- К., 2004. -- C. 9-263.

70. Brink-Muinen Tweede Nationale Studie naar ziekten en verrichtingen in de huisartspraktijk. Oogvoor communicatie: huisarts-patiлnt communicatie in Nederland (Second Dutch National Survey in General Practice. Focus on communication: doctorpatient communication in the Netherlands). A., Dulmen A. M., Schellevis F. G., Bensing J. M. Utrecht: NIVEL; 2004. - 184 р.

71. Dowell A. C. Job satisfaction, psychological morbidity and job stress among New Zealand general practitioners Hamilton S., McLeod D. K. // N Z Med J. -- 2000. -- V. 113. -- P. 269-272.

72. Maslach C. Understanding burnout: Definitional issues in analyzing a complex phenomenon // Job Stress and Burnout / Ed. W. S. Paine. Beverly Hills: Sage, 1982. - 88 р.

73. Maslach C., Prevention of burnout: New perspectives Maslach C. Goldberg J. // Applied and Preventive Psychology. -- 1998. -- Vol.7. -- P. 63--74.

74. Roter D., The Roter Interaction Analysis System (RIAS): utility and flexibility for analysis of medical interactions Roter D., Larson S. // Patient Educ Couns. --2002. -- V. 46. -- P. 243--251.

75. Telford R., Obstacles to effective treatment of depression: a general practice perspective., Hutchinson A., Jones R. // Fam Pract. -- 2002. -- V. 19. -- P. 45-52.

76. Williams E., The relationship of organizational culture, stress, satisfaction, and burnout with physician-reported error and suboptimal patient care: results from the MEMO study Williams E., Manwell L., Konrad T., Linzer M. // Health Care Manage Rev.



Додаток А

Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В.Бойко)

В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання. Емоційне вигорання - це механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. Бойко розглядає емоційне вигорання як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників - зовнішніх та внутрішніх.

Зовнішні чинники:

1. Хронічно напружена психоемоційна діяльність. (Це відбувається у тих випадках, коли професіоналу, який працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти діяльності).

2. Дестабілізуюча організація діяльності. (Дестабілізуючі обставини діяльності позначаються не тільки на самому професіоналі, але і на суб'єктові спілкування -- клієнті, пацієнті, партнері).

3. Підвищена відповідальність при виконанні функцій та операцій. (Перш за все, це стосується медиків, педагогів, соціальних працівників, юристів і працівників судових установ).

4. Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності. (Вона визначається двома основними обставинами: конфліктністю «по вертикалі», тобто між начальником і підлеглими, і конфліктністю «по горизонталі» -- між колегами).

Внутрішні чинники:

1. Схильність до емоційної ригідності. (Емоційне вигорання частіше виникає у тих, хто менш реактивний і виразний, та більш емоційно стриманий. У людей імпульсивних, (у яких рухомі нервові процеси), формування синдрому вигорання відбувається повільніше. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати механізм психологічного захисту).

2. Інтенсивна інтеріоризація. (У людей з підвищеною відповідальністю більше шансів піддатися синдрому, але нерідко трапляється, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту).

3. Слабка мотивація емоційної віддачі у професійній діяльності. (В цьому випадку вірогідні два варіанти:

· професіонал не вважає для себе необхідним або з якоїсь причини не зацікавлений виявляти співпереживання до об'єкту діяльності;

· людина не звикла, не вміє заохочувати себе до співпереживання і співучасті, що проявляються до суб'єктів діяльності).

4. Етичні дефекти і дезорієнтація особи.

Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного вигорання як динамічного процесу, що виникає поетапно у повній відповідності до механізму розвитку стресу, коли присутні три його фази. Рівень емоційного вигорання оцінюється за 12 шкалами, які відповідають трьом фазам:

· фаза «Тривожна напруга»: передвісник і «пусковий механізм» у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що зумовлено вимотуючою постійністю або посиленням дії психотравмуючих чинників;

· фаза «Резистенція»: опір наростаючому стресу;

· фаза «Виснаження»: характеризується більш або менш вираженим падінням енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи.

Фаза «Тривожна напруга». Нервова напруга -- цей пусковий механізм -- проявляється чотирма симптомами.

1. Переживання психотравмуючих обставин: проявляється у усвідомленні посилення психотравмуючих чинників професійної діяльності.

2. Незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою, обраною професією, посадою, розвивається при неможливості конструктивного вирішення ситуації.

3. «Загнаність до клітки»: проявляється відчуттям безвихідності, гостро переживається, коли психотравмуючі обставини дуже тиснуть і усунути їх неможливо. Розвивається при марних спробах усунути натиск психотравмуючих обставин. Це стан інтелектуально-емоційного затору, безвиході.

4. Тривога і депресія: проявляються тривожно-депресивною симптоматикою, що стосується професійної діяльності в особливо ускладнених обставинах. Відчуття незадоволеності діяльністю і собою породжує велику напругу у формі переживання ситуативної або особистісної тривоги.

Фаза «Резистенція» (опір). Формування захисту на даній фазі проявляється такими симптомами вигорання:

1. Неадекватне вибіркове емоційне реагування: спостерігається у випадках, коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на ситуації суб'єктів діяльності; емоційний контакт встановлюється не зі всіма суб'єктами, а за принципом «хочу - не хочу» -- неадекватним або вибірковим чином.

2. Емоційно-етична дезорієнтація: виявляється в тому, що у працівника емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття. Не проявляючи належного емоційного ставлення до свого підопічного (учня, клієнта, пацієнта і так далі), він захищає свою стратегію: виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб'єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб'єкта, замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Таким людям не можна співчувати».

3. Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза професійною діяльністю -- вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.

4. Редукція професійних обов'язків: виявляється в спробах полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат.

Фаза «Виснаження». Характеризується більш або менш вираженим падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист стає невід'ємним атрибутом особи. Дана фаза також проявляється низкою симптомів:

1. Емоційний дефіцит: проявляє себе відчуттям, що емоційно професіонал вже не може допомогти суб'єктам своєї діяльності.

2. Емоційна відчуженість: працівник майже повністю виключає емоції зі сфери своєї професійної діяльності. Його майже ніщо не хвилює, не викликає емоційного відгуку: ні позитивні, ні негативні обставини.

3. Особисте відсторонення, або деперсоналізація: проявляється широким діапазоном зміни настрою та вчинків професіонала у сфері спілкування. Перш за все, відчувається повна або часткова втрата інтересу до людини - суб'єкта професійної діяльності.

4. Психосоматичні та психовегетативні порушення: виявляються на рівні психічного і фізичного самопочуття.



Таблиця 1.1 - Фази стресу та симптоми вигорання (автор - В. В. Бойко)

Фаза	Симптом
Тривожна напруга	Переживання психотравмуючих обставин Незадоволеність собою Відчуття «Загнаності в клітку» Тривога і депресія
Резистенція	Неадекватне (виборче) емоційне реагування Емоційно-етична дезорієнтація Економія емоцій Редукція професійних обов'язків
Виснаження	Емоційний дефіцит Емоційна відчуженість Деперсоналізація Психосоматичні і психофізіологічні порушення

Відповідно до ключа визначається сума балів окремо для кожного з симптомів вигорання. Показник прояву емоцій коливається в межах від 0 до 30 балів.

Симптом не склався	Симптом, який склався	Симптом, який склався
9 і менш	10 - 15	16 і більш

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування - підрахунок суми показників симптомів, який здійснюється для кожної з трьох фаз формування вигорання. Для кожної фази оцінка може бути від нуля до 120 балів. За кількісними показниками можна судити тільки про те, яка фаза сформувалася більшою чи меншою мірою.

Фаза не сформувалася	Фаза у стадії формування	Фаза сформувалася
36 і менш	37 - 60	61 і більш

Відповідно до ключа проводяться наступні підрахунки:

· визначається сума балів для кожного з 12 симптомів вигорання;

· підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз формування вигорання;

· встановлюється підсумковий показник синдрому емоційного вигорання, тобто сума 12 симптомів.

Методика діагностики емоційного вигорання В. Бойка

Інструкція. Якщо ви професіонал у будь якій галузі спілкування з людьми, то для вашої діяльності важливо, в якій мірі у вас сформований психологічний захист у формі «емоційного вигорання». Прочитайте твердження та дайте відповідь «так» або «ні». Там, де у запропонованих твердженнях опитувальника йдеться про «партнерів», маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності - клієнти, учні та інші люди, із якими ви щоденно співпрацюєте.

1. Організаційні недоліки на роботі постійно примушують нервувати, переживати, напружуватися.

2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар'єри.

3. Я помилився(лася) у виборі професії або профілю діяльності.

4. Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно, менш якісно, повільніше).

5. Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого настрою.

6. Від мене як від професіонала мало залежить добробут партнерів.

...