Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

стерилізація дезінфекція медичний операція

Тема. Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Тема. Гемостаз

Тема. Тактика медичної сестри при гемотрансфузіях

Тема. Знеболювання в діяльності медичної сестри

Тема. Догляд за хворими в передопераційному періоді

Тема. Догляд за хворими в після операційному періоді

Тема. Ушкодження. Травми

Тема. Відкриті технічні (механічні) ушкодження. Рани

Тема. Термічні ушкодження. Електротравма. Догляд за хворими

Тема. Загальні проблеми при догляді за хворими з хірургічною інфекцією

Тема. Гостра анаеробна інфекція. Профілактика газової гангрени і правця

Тема. Догляд за онкологічними хворими

Тема. Синдром порушення кровообігу, змертвіння, виразки, нориці

Тема. Догляд за хворими з черепно-мозковою травмою, захворюваннями шиї, трахеї, стравоходу

Тема. Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Практичні заняття

1)сухоповітряна стерилізація:

під стерилізацією слід розуміти комплекс фізичних та хімічних способів повного знезаражування інструментів, апаратів та іншого знаряддя медичного призначення.

Для цього в основному використовують прожарювання, пастеризацію, кип'ятіння, сухо жаровий метод (160-2000С) автокланування.

а) прожарювання - можна використовувати в ургентних ситуаціях.

Однако слід пам'ятати, що при прожарюванні не досягається надійне знезараження крім того цей спосіб стерилізації існує інструментарій.

б) пастеризація - метод знезараження органічних рідин за допомогою 60-1000С, при якій гинуть лише вегетативні форми мікробів, її використовують в основному при виготовленні білкових препаратів, живильних середовищ шляхом нагрівання до 55-600С протягом 301.

в) кип'ятіння - застосовується рідко. Терміни стерилізації: металеві інструменти 201, гумові предмети 101, ріжучі інструменти кип'ятити без додавання соди виров. 51 обгорнувши ріжучу частину марлею.

г) стерилізація порою під тиском. Цей метод в основному використовують для стерилізації перев'язувального матеріалу, білизни при 120-1320С.

при тиску норм

- 1атм 1200С - 451

- 1.5 атм 1270С -301

- 2 атм 1320С - 201

Матеріал для стерилізації кладуть у спеціальні коробки (бікси), які використовують для стерилізації різних предметів і подальшого їх зберігання.

Для оцінки стерильності матеріалу після автокланування використовують різні хімічні речовини, що змінюють свої фізичні властивості при 120-1320С

антипірин, амідопірин 1100С

резорцин 1190 С

бензойна кислота 1210 С

сечовина 1320 С

Останнім часом випускають стандартні індикаторні трубки і спеціальний термоіндилорний папір, який змінює свій колір залежно від температури та експозиції.

д) стерилізація сухим жаром.

(повітряна стерилізація). Металевий інструментарій краще стерилізувати сухим жаром.

Тривалість стерилізації залежить від температури

1600С -150хв.

1800С - 60хв.

2000С - 15хв.

Для контролю стерилізації використовують левоміцетин V0 плавління 150-1600С гідрохінон, біосеговина менше 1800С

є) газова стерилізація. Застосовують в основному для стерилізації виробів із полімерних матеріалів (ендоскопи, вироби з пластмаси).

ж) стерилізація за допомогою розчинів (хімічна стерилізація). В основному використовують 960С.

з) променева стерилізація. Використовують гамма-промені

Приготування та підготовка до стерилізації

Всі медичні вироби, інструментарій, що застосовують для різних маніпуляцій і операцій підлягають дезінфекції, перестерилізаційній обробці і стерилізації.

Дезінфекція: комплекс заходів спрямованих на знищення патогенних та потенційно патогенних для людини мікроорганізмів на інструментах, предметах та навколишнього середовища.

Всі інструменти (канюлі, пінцети, скальпелі, катетери, кровозупині затискачі, ножиці та ін.) після їх використання розбирають і занурюють в 35 розчин хлораміну, розчини дезактину бодефену мікробару на 600С, якщо інструментарій забруднений кров'ю його занурюють в 1% розчин бензоату натрію на 1 годину, або в 4% розчин перекису водню на 301.

Дезінфекційний розчин застосовують одноразово!!!!

Перед стерилізаційна обробка інструментів.

Після закінчення дезінфекції медичний інструментарій промивають поточною водою до повного видалення дезінфекційного засобу.

Промитий і продезінфікований медичний інструментарій замочують у гарячому (50-550) миючому розчині «Біолот», «Лотос» або «Аріель» 5гр. порошку 170мл 3% розчину перекису водню на 825мл дистильованої води на 151. Після чого миють у робочому розчині. Потім інструментарій ополіскують спочатку під проточною водою, а потім в дистильованій воді. Потім інструментарій просушують у сухо жаровій шафі 850С до повного зниження вологи.

Якість очищення виробів від біологічного забруднення перевіряють за допомогою проби з «гемо тестом -М» або з реактивом азопірату, препарату «Факел - 2».

Контроль стерилізації

Здійснюється за показниками манометрів, термометрів, речовин індикаторів. Які змінюють свої фізичні властивості залежно від температури і терміну стерилізації, а також бактеріологічним методом, який є найбільш вірним і за допомогою якого можна визначити вид мікробів (результати посіву можна отримати через 48-72 годин) такий контроль необхідно проводити 1 раз на місяць з відповідною реєстрацією.

Підготовка рук до операції

Стерилізація тазів:

В сухий тазок наливають 5мл 90% спирту і обпалюють його поверхню.

Найпоширеніший традиційний метод Спасокукоцького-Кочергіна.

В два стерильні тази наливають по 2л дистильованої води і додають 10мл чистого нашатирного спирту. В такому розчині миють руки за допомогою серветок почергово по 31. Попередні обливання рук щітками не обов'язкове, його проводять лише при забруднені. Потім руки висушують стерильним рушником і протягом 51 обробляють серветками змоченими 70 або 960 спиртом. Міжпальцеві проміжки і нігті додатково зміщують 5% спиртовим розчином йоду (йодон.)

Спосіб Фюрбрінгера, Альфельда.

Обробка рук хлоргексидином (гібітаном). Гібітан випускають у вигляді 20% розчину (водного) по 500мл.

Для миття рук використовують 0.5% спиртовий розчин. Для цього препарат розводять у 700 етиловому спирті у співвідношенні 1:40. Після звичайного гігієнічного миття рук з милом, руки витирають стерильною серветкою, а потім два рази обробляють серветками змоченими в розчині протягом 31.

Термінова обробка рук до операції.

1)по Заблудовському - обробка рук 56% спиртовим розчином таніну.

2)Обробка рук протягом 101 96% спиртом.

Методи обробки операційного поля.

Операційне поле - місце дії хірурга, повинно бути без мікроорганізмів. Безпосередньо перед операцією поголена операційне поле обробляють за методом Грокіха-Філонгикова. Шкіру операційного поля обробляють 4 рази одним з антисептиків чистіше використовують йодонату. Його готують перед операцією: концентрований 5% розчин йоду розчиняють кип'яченою або стерильною водою в співвідношенні 1:5.

Перше змащування шкіри здійснюють після ногиріднього її миття бензином або спиртом, протирають 2 рази стерильними тампонами, змоченими розчином йодонату.

Друге перед розрізом, після покриття хворого стерильними простирадлами, третє - перед зашиванням шкіри і четверте - після накладання швів на шкіру. Крім цих обов'язкових чотирьох обробок, шкіру операційного поля слід змазувати кожного разу коли міняють білизну навколо рани.

Операційне поле можна обробляти і 0.5% спиртовим розчином хлоргексидину, над мурашиною кислотою, дегміцидом, кутасептом 1% розчином рокалу та ін.

Для ізоляції шкіри операційного поля застосовують спеціальні плівки або прокладки, виготовлені з клейонки. При наявності гнійників в ділянці операційного поля від планових операцій слід утримуватись.

Обробка рук препаратом С-4 (первомур).

Препарат С-4 готують, змішуючи в скляному посуді перекис водню імурашину кислоту.

1л. розчину - 17.1мл 30-33% перекис водню, 6.9мл 100% і 8.1мл 85% мурашиної кислоти.

Посуд ставлять у холодну воду на 1-1.5 години, щільно закривають скляною пробкою і періодично струшують. Користуються 2.4% розчином препарату С-4.

Спочатку руки миють водою з милом (без щіток) протягом 1хв., змивають мило, сушать руки стерильним рушником, або серветками і обробляють протягом 11 препаратом С-4, який наливають в емальований таз. Витирають руки насухо і надягають рукавички.

Тема. Гемостаз

Кровотеча - вихід крові з кровоносних судин при їх ушкодженні або порушенні проникності стінки.

Причинами кровотечі можуть бути травми стінки судин, порушення її проникності гемостазу, різні захворювання крові (гемофілія, тромбоцитомія, лейкемія та ін.)

Класифікація кровотеч:

1) Артеріальна.

2) Венозна.

3) Капілярна.

4) Паренхиматозна.

За причиною:

1)Травматичні.

2)Арозійні (некротичні процеси, розпад пухлин, виразки).

3)Діапедезні (порушення проникності стінки судини)

За часом:

1)Первинні.

2)Вторинні.

За клінічними проявами:

1)Зовнішні.

2)Внутрішні:

а) гемоперитонеум

б) гемоторакс

в) гемоперикард

г) гемартроз.

Приховані і явні залежно від швидкості і об'єму:

1)Гостра

2)Хронічна

Основні ознаки кровотечі. У хворого з кровотечею необхідно з'ясувати три питання:

1)Що кровоточить

2)Скільки втрачено крові

3)Чи продовжується кровотеча.

Клінічна характеристика кровотечі:

1)Блідість шкіряних покровів, слизових оболонок

2)Загостренні риси обличчя, очі западають

3)Знижується артеріальний і венозний тиск

4)Пульс прискорений, слабкого наповнення і напруження

5)Дихання часте

6)З'являється запаморочення

7)Загальна слабкість, спрага

8)Потемніння в очах

9)Миготіння «Муляж»

10)Нудота.

Смерть наступає при втраті функціональної здатності крові і порушення кровообігу (геморагічний шок).

Наслідки кровотеч залежить від ряду факторів. Вирішальне значення у прогнозуванні наслідків кровотечі має об'єм і швидкість крововтрати.

3 ступені гострої крововтрати:

1) легка ступінь до 20% ( до 1л)

2) середня до 30% (1.5л)

3) тяжка (більше 30%).

Швидка кровотеча близько третини ОЦК (1.5л) небезпечна для життя. З якою організм самостійно справитись не може.

Реакція організму на крововтрату, залежить від його загального стану, віку, статі.

Важливе значення для встановлення об'єму крововтрати має визначення вмісту еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту. Ці показники найкраще відображають ступінь кровотечі в її перші години.

Орієнтовано об'єм крововтрати можна вирахувати за допомогою індекса Альговера (відношення частоти пульсу до півня систолічного артеріального тиску в N -0.5

ін. Альговера Об'єм крововтрати

в % ОЦК

0.8 - менше 10

0.9 - 1.2 20

1.3 - 1.4 30

1.5 - більше 40 і більше

Але основні значення у визначенні величини крововтрати мають клінічні ознаки і лабораторні дані.

Основні принципи лікування кровотеч

Залежно від умов надання медичної допомоги і кваліфікації медичного працівника зупинка кровотечі може бути: тимчасова і остаточна

Тимчасова зупинка кровотечі і її засоби:

а) стискальна пов'язка. Накладається при кровотечі із вен і невеликих артерій.

б) згинання кінцівки в суглобі.

Проводять при кровотечах із стегнової артерії в паховому згині, підколінної артерії в колінному суглобі, плечової артерії в ліктьовому суглобі.

в) притискання судини в рані

г) туга тампонада рани

д) накладання затискача на судини

е) притискання судин.

При кровотечах із великих судин.

1)підключичну артерію притискають до першого ребра в точці, що розташовується над ключицею ззовні від місця прикріплення кидального м'яза до рукоятки грудини

2)сонну артерію можна стиснути, притискаючи її пальцем до поперечного відростка 6 шийного хребця

3)стегнову артерію притискають до горизонтальної чітки лобкової кістки нижче середини аортової зв'язки

ж) накладання джгута. Найчастіше використовують джгут Есмарха.

Перед накладанням джгута кінцівку покривають одягом, або обгортають рушником, бинтом. Джгут розтягують і обгортають кінцівку. Необхідно слідкувати, щоб руки джгута не перехрещувались, а розташовувались поряд. Кінці джгута закріпляють. Під одним із турів необхідно залишити затиску із зазначенням часу накладання джгута.

При правильному накладанні - кінцівка блідні, зникає пульсація нижче джгута, кровотеча зупиняється.

При недостатньому - кінцівка стає синюшною, пульс не зникає, кровотеча продовжується.

Слід пам'ятати, що при надто тугому затягуванні джгута може настати параліч кінцівки внаслідок травматизації нервів.

Артеріальний джгут може бути залишеним не більше як на 1.5-2год.

При повторному накладанні артерію притискають пальцем на 3-5хв, а потім знов накладають джгут вище або нижче попереднього місця.

При відсутності спеціального джгута, можна використовувати підручний матеріал, ремінь, мотузку, хустинку і паличну закрутку.

При венозній кровотечі застосовують «венозний» джгут. Його накладають нижче місця пошкодження на термін до 6 годин. При правильному накладанні пульс зберігається, кінцівка синіє, а кровотеча зупиняється.

Остаточна зупинка кровотечі проводять в хірургічному стаціонарі.

І) Механічні методи:

1. Накладання затискача і лігатури

2. Промивання судини вранці

3. Накладання лігатури на відстані

4. Накладання судинного шва.

ІІ) Фізичні методи:

1. Найчастіше застосовують холод

2. Електрокоагуляцію (як правило проводять під час операції)

3. Застосування гарячого 60-800 cізотонічного розчину. Теж в основному під час операціях на грудній клітці, черевній порожнині і в нейрохірургії

ІІІ) Хімічні методи

1.Судинозвужувальні препарати адреналін, норадреналін та ін..

2.Препарати, що викликають підвищення згортання крові (фібриноген елсилоаміно-капронову кислоту, хлорид кальцію 10%, вікасол, розчин пероксиду водню).

Тампони і накладають на рану.

ІV) Біологічні методи

Грунтуються на властивостях тканин організму сприяти тромбоутворенню їх ділять дві группи.

1.Препарати місцевого застосування: суха плазма, фібринна, гемо статична, желатинова губка, фібринна плівка, тромбін та ін.

2.Для в/в вливання: свіжо заготовлена кров, фібриноген, плазма, кріонрецинітат, антигемофільний глобулін, антигемофільна плазма та інші

Ускладнення кровотечі

Непритомність - це короткочасна втрата свідомості, що виникає внаслідок рефлекторного порушення гемодинаміки і кровопостачання головного мозку.

Клінічні ознаки: раптова загальна слабкість, запаморочення, короткочасна втрата свідомості. Іноді м.б.нудота, блювання. Шкірні покриви блідні, покриті холодним потом. Пульс стає слабким , частим, дихання прискорене, поверхневе, АТ знижується

Невідкладна допомога та лікування

Надання горизонтального положення з піднятими ногами та опущеною головою. Полегшити дихання (розстібнути комір, забезпечити доступ свіжого повітря). Дають нюхати нашатирний спирт, обприскують обличчя холодною водою.

Колапс - гостра серцево-судинна недостатність, що розвивається внаслідок зниження судинного тонусу та гострої слабкості серцевого м'яза і характеризується швидким зниженням АТ.

Клінічні ознаки характеризуються ознаками гострої серцево-судинної слабкості. У хворого виникає різна блідість з ціанотичним відтінком шкіра накривається потом, пульс стає ниткоподібним, АТ знижується, дихання часте, поверхневе. На відміну від непритомності у хворих з колапсом свідомість як правило збережена.

Лікування: в першу чергу зупинка кровотечі, зігрівання хворого, ввести 0.5мл 0.1% р-ну ефедрину, 0.5мл лобеліну, дати дихати кіснем.

У тяжких випадках застосовують переливання крові, вводять серцеві препарати.

Геморагічний шок

Виникає внаслідок гострої масивної крововтрати.

Розвиток щоку і його тяжкість визначається об'ємом і швидкістю крововтрати.

Будь-яка крововтрата супроводжується централізацією кровообігу: це захисна біологічна реакція, спрямована на забезпечення поживними речовинами життєво важливих органів: серця, легень, печінки, мозку.

Однак тривала централізація кровообігу супроводжується виходом рідної частини крові в інтерстиціальний простір. Кров у периферійних судинах згущається швидкість її руху сповільнюється. Еритроцити злипаються між собою, що призводить до внутрішнього судинного згортання крові і утворення тромбів. Ці внутрішньо судинні тромби блокують капіляри, що викликає порушення мікроциркуляції в органах і тканинах.

Слід зазначити, що внаслідок таких порушень і переходу рідної частини крові в інтерстиціальний простір ОЦК зменшується на більшу величину, ніж справжня крововтрата. Розвивається синдром малого викиду серця, внаслідок чого погіршується постачання організму киснем (розвивається циркуляторна, немічна і гіпоксична гіпоксія).

Стадії геморагічного шоку

І стадія - компенсований геморагічний шок (втрата до 1л).

Хворі в свідомості, дещо збудженні, шкірні покриви бліді, тахікардія (90-100В1) АТ

ІІ стадія докомпенсований гем. Шок (втрата до 1500мл)

Стан погіршується, підсилюється блідість шкірних покривів, тахікардія до 120В1, АТ знижується до 100мм рт. ст. З'являються ознаки зниження органного кровообігу. В умовах гіпоксії тканин в організмі утворюються токсичні продукти (молочна, піровиноградна кислота та ін.) внаслідок чого виникає метаболічний ацидоз. Зміна кислотно-лужної рівноваги негативно відображається на багатьох функціях організму: скоротливій здатності міокарда, видільній функції нирок, діяльності ЦНС.

ІІІ стадії незворотній геморагічний шок втрата більше 1.5л

Страх хворого проявляється глибокими порушеннями діяльності ЦНС, дихання, кровообігу і мікроциркуляції в органах і тканинах. Так, різке зниження кровообігу через нирки завершується розвитком некрозу канальців і нирковою недостатністю. Про незворотність шоку може свідчить тривала гіпотонія більше 12 годин, пригнічення свідомості анурія, акроціаноз.

Лікування: зупинка кровотечі інфузійно-трансфузійну терапію. Інфузію здійснюють у 2-3 вени. Масивна інфузійна терапія здійснюється під контролем ЦВТ, усі розчини повинні бути теплішим.

Крововтрата до 10% ОЦК не потребує ніяких інфузій до 30% ОЦК може бути з успіхом ______ вмиванням різних кристалоїд них і колоїдних розчинів і лише крововтрата більше 30% ОЦК потребує трансфузії крові або її компонентів.

Важливе значення у лікуванні геморагічного шоку мають трансфузійні середники гемодинамічної дії: реополіглюкін, реоглюман, коліфер, перфторан, желатиноль, а також кристалоїди, препарати - сольове, елекропітні розчини (Рінгера, 7.5% розчин хлориду натрію, лактасіль)

У тяжких випадках у поєднання з переливанням крові і кровозамінник розчинів призначають:

а) судинозвужувальні (адреналін, норадреналін, ефедрин, мезатон)

б) серцеві (строфантин, корглікон, дигоксин)

в) гормональні препарати (гідрокортизон, преднізолон)

Їх вводять тільки в/в бо друге введення неефективне. Поряд з цим показана киснева терапія, зігрівання хворих, постійний нагляд (Ps. АТ, гемограма).

Тема. Тактика медичної сестри при гемотрансфузіях

Практичні навички

1)визначення груп крові за допомогою стандартних сироваток і цоліклонів анти А та анти В реагентів.

2)визначення резус-фактора крові експрес-методом

3)проведення проб на сумісність еритроцитарної маси донора та реципієнта (на індивідуальну та резус-сумісність, біологічної проба)

4)догляд за хворими під час і після переливання еритроцитарної маси та інших препаратів крові

5)ведення документації переливання препаратів крові та кровозамінників.

Інфузійно-трансфузійна терапія - метод (іnfusio- вливати, transfusion - переливати) керування функція - організму шляхом целеспрямованного виливу на фізіологічні властивості систем, серцево0судинної дихальної обміну речовин і ін..), морфологічний біохімічний, функціональний склад крові і позаклітинної рідини та забезпечення механізмів гомеостазу, за допомогою вливання крові її компонентів препаратів та різних кровозамінник.

Гемотрансфузія - переливання крові.

Гемотрансфузію широко застосовують у хірургії з метою 1) крововтрати, 2) стимуляції захисних сил організму, 3) зменшення інтоксикації, 4) спинення кровотечі.

Ідея переливання крові хворому від здорової людини виникла в далекій давнині. Перші спроби переливання крові були невдалими. Були також спроби переливати людині кров тварин.

Перші уденішні переливання крові здійснили в Англії, Бланделл у 1819р. І Вольф у 1832р. В Росії питаннями переливання крові займалися визначні вітчизняні хірурги І.М. Соколов, І.В. Буяльський, О.М. Філомафітський, С.П. Копомнін та ін.

В.В. Сутугін у 1865р повідомив про застосування в експериментах на собаках дефібрінової крові, консервованої при темпер. 0С.

У 1901р Ландштейнер відкрив 3 групи крові. В 1907 Я. Янський і в 1910р. В Мосс відкрили четверту групу крові. Відкриття групи крові стало науковим обґрунтуванням для широкого використання переливання крові в медицині.

У Росії перше переливання крові зробив 1919р. В.М. Шамов у клініці С.П. Федорова.

У 1920р. в Москві було організовано перший у світі науково-дослідний інститут переливання крові.

Розрізняють інфузії: в/в, в/артер., в/кісткові

Найбільш розповсюдженим є в/в шлях - пункції центральних чи периферічних вен. Інфузії застосовують в усіх вікових групах (крім дітей до року).

В/артеріальне введення застосовують найчастіше в інтенсивній терапії і реанімації для швидкого надходження крові до серця і підвищення АТ при тяжкому шоці.

В/кісткове введення застосовують рідко. Переливання проводять в губчасті кістки.

Розрізняють інфузії одномоментно та довготривалі струминні і крапельні.

Успіх переливання крові тісно пов'язаний з розвитком вчення про групи крові. Сьогодні відомо, що в еритроцитах крові є аглютиногени А і В в сироватці крові - аглютиніни Ј (анти А) і в (анти В).

При взаємодії однойменних аглютиногенів з аглютинінами настає реакція аглютинації.

Залежно від наявності в крові аглютиногенів і аглютинінів розрізняють чотири групи крові.

Перша І група 0(ЈВ) - еритроцитів не містять аглютиногенів.

У сироватці крові містяться обидва аглютиніни (Ј і В), здатні аглютинувати еритроцити трьох інших груп.

Друга ІІ група А(в) - еритроцити містять аглютиноген А, що аглютинується сироватками тих груп, у яких є аглютинін Ј. У сироватці є аглютиніні в, який агглютинує еритроцити крові, що містять аглютиноген В.

Третя ІІІ група В(Ј) - еритроцити містять аглютиноген В, який аглютинується аглютиніном в. Аглютинін Ј агглютинує еритроцити групи крові, що містять аглютиноген А.

Четверта ІV АВ(0) - еритроцити містять аглютиноген А і В і аглютинуються сироватками трьох попередніх груп крові. В сироватці крові цієї групи немає аглютинінів, тому вона не агглютинує еритроцити інших груп крові.

Слід зазначити, що аглютиноген А має свої різновиди, а тому відповідно група крові А ІІ має підгрупи А1ІІ та А2ІІ, а група АВ (ІV) - А1В(ІV) і А2В (ІV). Групи крові є постійними протягом життя і не змінюються з віком, під виливом хвороби або ін.

Методика визначення групи крові

Групу крові можна визначити за допомогою 1) стандартних сироваток, 2) відмитих еритроцитів системи (АВ0), 3) цоліклонів (моноклональних антитіл) А і В.

1)Визначення групи крові за допомогою стандартних сироваток.

Кожна ампула сироватки повинна мати паспорт - етикетку із зазначенням групи крові, номера серії титру; терміну придатності і місця виготовлення.

Використовувати ампули без цих етикеток категорично забороняється.

Всі стандартні сироватки, залежно від групи крові мають своє кольорове маркування:

0(І) - безколірна

А(ІІ) - голуба

В(ІІІ) - червона

АВ (ІV) - жовта.

Відповідне маркування сироваток є на етикетках у вигляді кольорових смужок.

На етикетці 0(І) групи смужок не має

А(ІІ) - дві смужки голубого кольору

В(ІІІ) - три смужки червоного кольору

АВ (ІV) - чотири смужки жовтого кольору

Сироватки необхідно зберігати при температурі +2+-60С. Сироватка повинна бути світлою, прозорою, ампула цілою. Наявність пластівців, осаду, помутніння є ознаками непридатності сироваток. Кожна сироватка має свій титр.

Титр сироватки - це те найбільше її розведення, за якою ще можлива реакція аглютинації.

Чим більше титр - тим надійніша сироватка. Для визначення групи крові бажано користуватись титром не нижче 1:32. Слід пам'ятати, що значному розведенні сироваток реакція аглютинації може не відбуватись. Перші ознаки аглютинації повинні з'являтися не пізніше 301. Серія характеризує сироватку виготовлену з крові певної людини. Для визначення групи крові користуються двома серіями стандартних сироваток.

Термін зберігання - 4 місяці. Сироватки із закінченням сироватки із закінченням терміну зберігання 10-12 днів до використання не придатні! Визначення групи крові проводять на спеціальних або звичайних тарілочках. Останні поділяють на 4 квадрати і в напрямку за годинниковою стрілкою позначають сектори групи крові 0(І), А(ІІ), В(ІІІ), АВ(ІV).

Відповідно до кожного сектора тарілки за допомогою піпетки наносять по одній краплі сироватки двох серій. Потім у хворого протирають ваткою, змоченою 96% спиртом, один із пальців і проводять прокол подушечки пальця.

Першу краплю знімають а наступну забирають у стерильний капіляр, або за допомогою різних кутів предметного скла і послідовно вносять до сироваток, розмішуючи їх співвідношення крові до сироваток повинно бути 1:5 або 1:10. Потім похитуючи тарілочкою спостерігають аглютинацію.

Варіанти групи крові

Стандартні сироватки	1 крапля	2 крапля	3 крапля	4 крапля	Група крові
б в (0)	-	-	-	-	0(І)
А в	+	-	+	-	А(ІІ)
В б	+	+	-	-	В(ІІІ)
АВ (0)	+	+	+	-	АВ(ІV)

Правило Отенберга - аглютинуються еритроцити крові яка вливається (донора), а не хворого оскільки аглютиніни крові, що вливається розводять в крові хворого і не можуть аглюти. Визначення групи крові проводять у світлому і теплому приміщенні при температури +15-250С, оскільки можлива неспецифічна холодова аглютинація (пан аглютинація) при низькій і ослаблення або затримка агл-ції при високій температурі.

Недопустимий поспішний висновок про групову належність. Заходом реакції необхідно спостерігати не менше 51, тому що можливі неточності і затримка аглютинації у хворих особливо з еритроцитами А2(ІІ) і АВ(ІV) груп крові. Якщо аглютинація не чітка то до краплі суміші сироватки і крові добавляють по одній краплі (фізіологічного) 0.9% натрію хлориду, після чого дають заключення про групову належність.

Визначення групи крові за стандартними еритроцитами

Із вени хворого беруть 4мл крові і пробірку і центрифугують. На тарілочку розділену на сектори, наносять відповідно по краплі сироватки. До них додають 10-20% суспензію стандартних еритроцитів 0(І), А(ІІ), В(ІІІ) у співвідношеннях 1:5 тарілочку похитують 31, а потім додають по краплі ізотонічного розчину NaCl. Можливі 4 варіанти реакції аглютинації:

1)аг-ція відсутня з еритроцитами О(І) і визначається з еритроцитами А(ІІ) і В(ІІІ) - групами крові О(І)

2)аг-ція негативна з еритроцитами О(І) і А(ІІ) групи і позитивна з еритроцитами В(ІІІ) - група крові А(ІІ)

3)аг-ція відсутня з еритроцитами О(і) і В(ІІІ) групи та позитивна з еритроцитами А(ІІ) - група крові В(ІІІ)

4)аг-ція негативна з еритроцитами О(І), А(ІІ), В(ІІІ) - кров АВ (АВ(ІV) групи.

Визначення групи крові за допомогою моноклональних антитіл (цоліклонів).

Цоліклони (МКА) анти А та анти В використовують замість стандартних сироваток

№ п/п	Стандартні еритроцити	Стандартні цоліклони	Група крові
	0(І)	А(ІІ)	В(ІІІ)	анти-А	анти-В
1	-	+	+	-	-	0(І)
2	-	-	+	+	-	А(ІІ)
3	-	+	-	-	+	В(ІІІ)
4	-	-	-	+	+	АВ(ІV)

При переливанні крові треба пам'ятати про правило Отенберга - аглютинуються еритроцити крові, що вливається (донора), а не хворого оскільки аглютиніни крові, що вливається, розводяться в крові хворого і не можуть аглютинувати його еритроцити. Що дозволяє переливати в одногрупну кров, але і кров, еритроцити якої не можуть бути аглютинуванні сироваткою хворого. Так, еритроцити О(І) групи не аглютинуються сироватками всіх груп, а тому кров О(І) може бути перилита будь-якому хворому (універсальний донор).

Резус - фактор та методики його визначення.

Резус-фактор (Rh) - особливий антиген який вперше був виявлений в еритроцитах мавп породи макак (Макакус резус). Він міститься у 85% людей, їх кров називають резус позитивною (Rh+). У інших 15% цей фактор відсутній, їхню кров називають резус-негативною (Rh-).

При переливанні Rh+ людям з Rh- у них виробляються специфічні резус-антитіла, які викликають резус конфлікт, посттрансфузійну реакцію, може розвинутись анафілактичний шок. Резус антитіла виникають у людей з Rh- кров'ю протягом життя при імунізації їх резус-фактором людей з Rh+ кров'ю.

Методики визначення Rh і резус-антитіл.

Беруть дві серії стандартних антирезусних сироваток, що виготовляють з крові, відмиті стандартні Rh+ і Rh- еритроцити, чашку Петрі, водяну баню, піпетки, предметне скло, або стікляній палички. На чашку Петрі наносять послідовно три великі краплі сироватки анти-резус однієї і паралельно 3 краплі другої серії. Потім у перший ряд сироваток вносять по в невеликій краплі досліджувальної крові (співвідношення 1:10). У другій вертикальний (середній) ряд по такій самій краплі стандартних Rh+еритроцитів (контроль активності і в третій ряд - Rh- стандартні еритроцити (контроль специфічності). Окремою скляною палочкою або кутами предметного скла ретельно перемішують кожну окремо краплю, чашку закривають кришкою і ставлять на водяну баню при температурі 40-420С через 101отримують результат. Якщо в краплях обох серій антирезусних сироваток з еритроцитами досліджувальної крові відбулася реакція аглютинації, то кров Rh+. Немає аг-ції Rh-.

У невідкладних ситуаціях користуються експрес-методом за допомогою сироватки анти-резус АВ(ІV) групи крові розведеної 20-30% розчином альбуміну або 30-33% розчином поліглюкіну. На чашку Петрі наносять краплю стандартної сироватки АВ (ІV) групи, яка містить антирезусну антитіла, і поряд краплю резус-негативної сироватки АВ(ІV) групи, яка не містить антитіл. До цих крапль додають у 2-3р. менше об'єм досліджувальної крові, перемішують скляними паличками, погайдують чашкою 3-41 після чого додають 1 каплю ізотонічного розчину. При наявності аглютинації досліджуваних еритроцитів з сироваткою, яка містить антирезусну тіла і відсутньої реакції з контрольною резус-негативною сироваткою крові Rh+. При відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров Rh-. Згідно існуючих положень останнім часом Rh- фактор визначають переважно за допомогою моноклональних антитіл.

Визначення Rh-фактора за допомогою моноклональних антитіл.

Визначення резус-належності крові за допомогою моноклональних антитіл слід проводити в два етапи:

-спочатку кров хворого досліджують за допомогою реагенту моноклональних антитіл анти- Rh0(Д), якщо отримують негативну реакцію з цим реагентом, то додатково проводять дослідження такої крові з моноклональним стандартним реагентом анти- Rh0(ДС) і стандартною сироваткою Rh0111 (ДСЕ). Моноклональні антитіла використовують у реакціях прямої аглютинації на площині; у пробірках; у мікропласті.

-визначення антигену Д,С,Е можна проводити в крові, взятій у консервант; взятій без консерванту; у крові взятій з пальця.

1)Реакція аглютинації на площині

На пластину наносять велику краплю (0.1мл) реагенту поряд наносять маленьку краплю досліджуваної крові і змішують їх. Чітку аглютинацію видно через 30-601. Але реакцію слід враховувати через 51 після змішування реагенту з кров'ю. Наявність аглютинації свідчить, що досліджувана кров є Rh+

2)Реакція аглютинації у пробірках

Для цього відмивають еритроцити з досліджуваної крові і готують з них 5% суспензію у фізіологічному розчині. На дно пробірки вносять по 1 краплі реагенту і додають 1 краплю суспензії еритроцитів. Вміст пробірки ретельно, перемішують і витримують 301 при кімнатній температурі. Потім пробірку центрифугують протягом 11 і потрушуючи оцінюють її вміст. При негативному результаті осад еритроцитів легко розбивається і утворює гомогенну непрозору суспензію. При позитивному результаті осад не розбивається.

3)Реакція аглютинації в мікроннаті

В лунку мікроплати вносять 1 краплі реагенту і змішують з краплею 5% суспензії еритроцитів, відмитих у фізіологічному розчині. Залишають на 45-601 для інкубації при кімнатній температурі. Результат оцінюють за рисунком осаду, який утворився на дні лунки. При негативному результаті осад рівномірний, гомогенний, при позитивному осад не рівномірний края не рівні.

Механізм дії перелитої крові

Механізм виливу перелитої крові на організм хворого складний, він включає замісну, стимулюючу, кровоочисну і знешкоджувальну дії.

Замісна дія крові відіграє велику роль при крововтрата. Перелита кров замішує ту, яку втрати в хворим. У тим самим поліпшує кровообіг, окисні та обмінні процеси в організмі. Вона стимулює процеси в організмі. Вона стимулює функцію внутрішніх органів і систем організму зокрема нервової та ендокринної і органів кровообігу. Після переливання крові поліпшується кровотворна функція червоного кісткового мозку, підвищується фагоцитарна активність лейкоцитів, поліпшуються обмінні процеси.

Кровоспинна дія перелитої крові пояснюється стимулюючим виливанням окисних процесів і зменшенням концентрації токсинів.

Показання і протипоказання до гемотрансфузії

Показання до переливання крові пов'язані з механізмом дії крові, яку переливають. Абсолютним показанням до переливання крові є гостра крововтрата. Кількість крові, що переливається, залежить від об'єму втраченої. Залежно від стану хворого кров переливають до спинення кровотечі, під час операції і після неї. Основну масу втраченої крові поповнюють після остаточного спинення кровотечі. Переливання крові показане при хронічній анемії, гнійні інтоксикації, сепсисі, деяких інфекційних захворюваннях, при злоякісних новоутвореннях, геморагічному діатезі. Показане для профілактики і лікування шоку, для підготовки хворих до тяжчих операцій і під час її проведення. При гострих отруєннях (феномен, аніліном, чадним газом та ін. роблять кровопускання (500-800мл) з наступним переливанням крові.

Протипоказання до переливання крові

1)Тяжкі порушення функції печінки і нирок

2)Декомпенсація серцевої діяльності, ендокардинт, гострий тромбофлебінт

3)Алергічні захворювання

4)Активні АВС у стадії інфільтрату

5)Крововилив у мозок і тяжка травма черепа

Методи і техніка гемотрансфузії

Гемотрансфузія може бути прямою і непрямою. Кров можна переливати без посередньо від донора. Хворому з допомогою спеціальних апаратів. Це пряма гемотрансфузія

Вона не набула широкого застосування. Найчастіше застосовують непряме переливання консервованої або свіжоцетратної крові.

Догляд за хворими під час і після переливання гемотрансфузійних рідин

Під час і після гемотрансфузії за хворим встановлюють щільний нагляд. Зміна стану хворого, його поведінки або поява будь-яких скарг повинні розцінюватись як перші прояви ускладнення. Після переливання крові призначається ліжковий режим на 2-3 години. Через 2 години вимірюють температуру, стежать за Rhі сечовипусканням. Після переливання крові протягом 2-3 годин не дозволяють приймати їжу. При підвищені температурі й ознобі хворого укривають ковдрами, кладуть грілки до ніг, повторно вимірюють температуру. При погіршані стану хворого одразу повідомляють лікаря. На другий день після переливання обов'язково досліджують сечу і кров хворого.

Помилки, небезпеки і ускладнення при гемотрансфузії

Гемотрансфузія може викликати тяжкі ускладнення у зв'язку з помилковим введенням несумісності крові (іншої групи або Rh не сумісності), порушенням асептики і техніки переливання (повітряна емболія), переливанням недоброякісної крові (інфікованої, неправильно збереженої). Порушенням техніки гемотрансфузії може спричинити до повітряної емболії або закупорки кров'яними згустками судин легені, серця і головного мозку. Ці тяжкі ускладнення призводять до спинення дихання серцевої діяльності до швидкої смерті хворих. Лікування полягає в негайному проведенні штучного дихання, зовнішнього масажу серця. Хворим надають положення. Тренделенбурга, опустивши головний кінець операційного столу, вводять серцеві, а також засоби, що збуджують дихальний центр, і забезпечують їх достатньою кількістю кисню. Профілактика цих складнень полягає суровому додержані всіх правил гемотрансфузії. Переливання несумісної крові швидко, через 1-31викликає симптоми гемотрансфузійного шоку внаслідок гемолізу еритроцитів. Хворі скаржаться на біль у попереку, загальну слабкість, стають неспокійними. Спостерігають почервоніння обличчя, озноб, прискорення Ps утруднення дихання, задишка. В подальшому АТ низьке, погіршується серцева діяльність, хворий втрачає свідомість. Як що не вжити відповідних заходів, настає смерть внаслідок тяжких змін нирок, печінки і серцевого м'яза.

Компоненти крові

У хірургії застосовують переливання фракцій крові:

- плазми

- сироватки

Еритроцитарної, лейкоцитарної тромбоцитарної маси. Препарати утворені функціонуванням плазми.

Альбулін, Протеїн, Альбумінат, Сироватковий поліглобулін, Гамма-глобулін. 10% розчин білка, Фібриноген, Фібринолізин

Кровозамінники і гемокоректори

У сучасній трансфузіології застосовують кровозамінники і гемо коректори ( препарати які корегують склад і якість крові) спрямованої дії їх поділяють на 6 груп.

І Гемодинамічні гемокоректори: препарати декстрину - поліглюкіну, реополіглюкін, декстрин, макродекс, препарати желатини - желатиноль, геможель, плазможель. Вони підвищують АТ, поліпшують мікроциркуляцію. Застосовують у разі травматичного геморагічного, опікового, операційного шоку, гострої циркуляторної недостатності

ІІ Дезитоксикатори: гемодез, неогемодез, реосорбілакт, полідез, які зв'язують токсини і швидко виводять їх із сечею

ІІІ Препарати для білкового парентерального живлення: білкові гідролізати - гідролізат казеїну, амінопептид, аміносол, амікін, альвезин; суміші амінокислот - поліамін.

ІV Коректори водно-сольового обміну і КЛС (кислотно лужний стоп): сольові розчини: 0.9% розчин Na Cl, розчин Рингера-Локла, «Дисоль», «Трисоль», осмодіуретики - манітол, сорбітол.

V Переносники газів крові: розчини гемоглобіну, емульсії фіорованих вуглеводнів переносники кисню-перфторотон, флюозол.

VІ Препарати комплексної дії: полімер, реоглюман, лактопронід.

Для запобігання можливих ускладнень при введенні кровозамінників необхідне сурове додержання правил інфузій, контроль герметичності і якості розчину, проведення трикратної біологічної проби як при гемотрансфузії.

Документація пов'язана з переливанням гемотрансфузійних рідин.

В кожній лікарні наказом головного лікаря призначають медичного працівника (м/с, фельдшер), матеріально відповідального за облік (отримання, збереження і видачу) гемотрансфузійних рідин, одноразових систем для переливання, стандартних сироваток, еритроцитів або цоліклонів для визначення групи крові і Rh фактора.

Усі гемотрансфузійні рідини, згідно з накладними реєструють у журналах надходження і видачі.

В цих же журналах проводить реєстрацію виданих трансфузійних середовищ. Рідини, які бракують - списують за актом.

Медичні сестри, яким доручено облік, а також маніпуляцій ні сестри відповідають за дотримання правил режиму їх зберігання.

Кожне переливання крові, її компонентів записують у карту стаціонарного хворого згідно з встановленою формою в « Листку реєстрації трансфузійних рідин»

Запис про кожне переливання гемотрансфузійної рідини виконують також у «Журналі реєстрації переливання трансфузійних рідин». Журнал заводять у кожному відділенні лікарні, де здійснюють переливання»

Тема. Знеболювання в діяльності медичної сестри

Біль - вид чутливості, що сигналізує про наявність патологічного процесу в організмі або дію сильного зовнішнього подразника.

Знеболювання - сукупність заходів, які проводяться під час хірургічних операцій з метою усунення больових відчуттів.

Анестезіологія - розділ клінічної медицини, який вивчає методи захисту організму від операційної травми та її наслідків, контролю та керування життєво важливими функціями організму під час оперативного втручання. Вона тісно пов'язана з реаніматологією та інтенсивною терапією.

Залежно від показань операції проводять під загальною анестезією або наркозом, і місцевою анестезією.

Історія знеболювання

У стародавні часи для зняття болю застосовували корінь мандрогори, дурман, індійську коноплю, екстрат беладони, алкоголь, опій, цикуту. Ці засоби вживали всередину, втирали в шкіру, вводили за допомогою клізми, наркозних губок.

Паре застосовував для знеболювання при операціях на кінцівках джгут, холод.

У 1844р. зубний лікар Усне почав використовувати під час нетривалих операцій закис азоту.

В 1846р. Уоррен вперше здійснив видалення пухлини шиї під ефірним наркозом.

У Росії першим ефірним наркозом застосував М.І. Пирогов в 1847р.

У 1847р. англійський акушер і хірург Сімпсон використав хлороформ.

Вітчизняний вчений М.П. Кровкоі у 1902р. запропонував для в/в наркозу гедоналі експериментально вивчив цей вид наркозу.

У 1910р. С.П. Федоров використав гедонал для наркозу в клініці.

Розвиток місцевої анестезії почався після відкриття Ейнгорномь в 1905р. новокаїну і особливо після розробки. О.В. Вишневським методу місцевої анестезії 0.25% розчином новокаїну.

У 1897р. німецький хірург Бір запропонував спинномозкову анестезію.

А пізніше в 1925р. Діліотті - перидуральну при якій настає повне знеболювання нижньої половини тулуба і кінцівок.

Особливо великих успіхів у галузі знеболювання було досягнуто після використання курареподібних речовин для ендотрахіального (інкубаційного) наркозу.

Для наркозу були запропоновані: гіпотермія.

Механізм дії наркотичних засобів складний. Вони пригнічують і блокують механізми, які забезпечують передачу больових імпульсів у ЦНС.

Існує декілька теорій механізму виникнення наркозу.

1)Ліпідна теорія

2)Адсорбційна теорія

3)Теорія порушення окисно-відновних процесів

4)Нейрогенна теорія

5)Мембранна теорія (Поверхневого натягу теорія Траубе)

Нині багато спеціалісті підтримують ретикулярну теорію наркозу, згідно з якою анестетики вправляють гальмівний вилив переважно на ретикулярну формацію мозку, унаслідок чого її активуюча дія на розташовані вище відділи мозку значно зменшується.

Класифікація наркозу

І За факторами впливу на ЦНС

1) фармакодинамічний наркоз (дія фармакологічних речовин)

2) електронаркоз (дія електричного поля)

3) гіпнонаркоз ( для гіпнозу)

ІІ Залежно від шляхів введення наркотичного засобу

1)інгаляційний наркоз - препарати вводять інгаляційно від методів введення

а)масковий

б)ендотрахеальним

в)ендобронхіальний

2) неінгаляційний (в/в або в/м)

ІІІ Залежно від кількості препаратів які використовують для наркозу

1)моно наркоз (препарат)

2)змішаний наркоз (2 і більше)

3)комбінований наркоз ( на різних етапах операції використовують різні наркотичні засоби або комбінують їх з препаратами які вибірково діють на деякі функції організму (міорелаксанти, гангліоблокатори, анальгетики та ін.)

ІV Залежно від етапу операції

1)вступний наркоз - нетривалий, настає швидко (без фази збудження). Дозволяє зменшити кількість основного наркотичного засобу.

2)підтримувальний (основний наркоз) застосовується під час операції

3)базисний наркоз, застосовується перед або одночасно з основним наркозом (для зменшення дози основного наркотичного засобу)

Сучасна багатокомпонентна анестезія включає:

1)наркоз - введення анестетиків

2)аналгезія - застосування анальгетиків

3)нейро-вегетативна блокада

4)міоплегія - розслаблення м'язів під дією міорелаксантів

5)підтримання адекватного дихання здійснюється подачею кисню і ШВЛ

6)підтримання адекватного кровообігу

7)регуляцію обмінних процесів (гіпотонія, гіпотермін, штучний кровообіг)

Загальна анестезія (наркоз)

Загальною анестезією називають стан глибокого гальмування ЦНС спричинюваний штучно, головним чином наркотичними речовинами, який супроводжується втратою притомності, чутливості і рухів при збереженні функцій довгастого мозку.

Інгаляційний наркоз

Інгаляційний наркоз викликається введенням наркотичної речовини через дихальні шляхи.

Наркоз може бути глибоким або поверхневим залежно від глибини гальмування ЦНС.

Для інгаляційного наркозу застосовують легкі рідкі (ефір хлороформ фторотан) і газоподібні (запис азоту, циклопропан, нарцилен. Етилен та інші наркотичні речовини

Підготовка хворих до знеболювання

Хворих старанно обстежують для з'ясування можливих протипоказань для наркозу (захворювання нирок, серця, легень та ін.). Обов'язково проводять санацію порожнини рота. Наркоз дають на ще серця. Перед операцією знімають зубні протези. При невідкладних операціях, переповнені шлунка роблять промивання шлунка, щоб запобігти проникненню вмісту в дихальні шляхи.

Велике значення має попередня психологічна підготовка хворого. Перед введенням засобів для інгаляційного наркозу проводять медикаментозну підготовку (премедикацію) з метою заспокоєння хворого, пригнічення рефлексів блукаючого нерва, гортанних нервів, ослаблення рефлексів великих судин.

Усім хворим за 1-1.5 години до операції вводять підшкірно 1мл 1-2% омнопону або промедолу за 301 до неї 1мл 0.1% атропіну сульфату. Атропіну сульфату призначають з метою зменшення секреції слизової оболонки дихальних шляхів і запобіганню спазму та орадікардії.

Стадії і рівня наркозу

Клінічно в перебігу наркозу розрізняють чотири основні стадії:

1)аналгезії

2)наркозного сну

3)збудження

4)пробудження

І ст. аналгезія (сп'яніння) триває 2-31характеризується затриманням свідомості, різким ослабленням больової чутливості. Тактильна, температурна чутливість і рефлекси зберігаються. Відмічається незначне прискорення дихання імпульсу, зіниці звичайні або трохи ширші, реагують на світло.

ІІ ст. збудження - пояснюється розвитком гальмування в корії ГМ і розгальмуванням підкоркових центрів. Свідомість затьмарена, різко виражена рухове збудження, тонус м'язів посилений. Хворі поводяться як у стані сильного алкогольного сп'яніння - обличчя гіперемійоване, щелепи зціплені, повіки заплющені дихання нерівномірні прискорене. Ps - прискорений АТ збільшується, зіниці розширені реагують на світло.

Стадія збудження може бути різної тривалості (1-121) залежно від стану хворого виду і техніки наркозу. У стадії збудження можуть настать різні ускладнення наркозу (блювання, асфіксія, ларингоспазм та інш.)

ІІІ ст.. збудження (наркозний стан) - виникає при розвитку гальмування в корі великого мозку і підкоркових центрах. Характеризується цілковитою втратою притомності, чутливості і м'язового тонусу, що дає змогу робити операції.

У третій стадії виділяються чотири рівні:

1 рівень - поверхневий наркоз

2 рівень - легкий наркоз

3 рівень - глибокий наркоз

4 рівень - передозування

ІV ст. пробудження - характеризується розгальмуванням ЦНС. В цій стадії поступово відновляються чутливість, рефлекси, тонус м'язів і свідомість.

Апаратура для наркозу.

Наркозні апарати.

Основне призначення наркозних апаратів - створення газової суміші, точне дозування анестетиків введення в дихальні шляхи пацієнта необхідної кількості О2 і анестетиків.

Наркозні апарати дозволяють проводити вентиляцію ручним способом і автоматично за допомогою апаратів ШВЛ.

Н.А. складаються з дозиметра газових анестетиків, випалювачів різких анестетиків і дихального блока. Останній складається з адсорбера, дихальних клапанів і дихального мішка.

Залежно від конструкції і особливостей роботи дихального блока можна використовувати різні дихальні контури.

Відкритий контур: пацієнт вдихає атмосферне повітря, яке проходить через випалювач і видихає в зовнішнє середовище.

Напіввідкритий: пацієнт вдихає суміш контур кисню з наркотичним засобом з апарата; видихає в зовнішнє середовище.

Напівзакритий контур: вдих здійснюється як при напіввідкритому контурі, видих частково в атмосферу а частково в апарат.

Закритий контур: вдих і видих здійснюється тільки апарат.

Нині застосовують такі наркозні апарати: «Наркон-2», «Напп» - забезпечують дихання заві критим та напіввідкритим контурами.

«Полінаркон-2», «4», «5» - забезпечують дихання до будь-яким контуром.

Для ШВЛ під час наркозу використовують апаратів «РО - 5» і «РО - 6»

Для наркозу використовують також апарати «Хірана - 5», «Хірана - 6», «Медиморф» - Угорщина.

Необхідні також такі інструменти: роторозширювачі, язикотримачі, шпателі, маска наркозна, ларингоскоп, інкубаційна трубка, S - подібний повітровід.

Неінгаляційний наркоз.

Найбільшого поширення серед методів неінгаляційного наркозу набув в/в.

Прямокишковий внутрішньочеревний в/м - застосовують дуже рідко, бо при цих методах наркозу важко регулювати надходження наркотичних речовин в організм.

Для в/в наркозу користуються похідними барбітурової і тіоборбітурової кислот, а також алкоголем.

Найчастіше застосовують наркоз гексеналом і тіонентал-натрієм, оксибурат натрію.

Добрим знеболювальним засобом є кетамін.

Ускладнення при наркозі.

Під час інгаляційного наркозу можливі різні ускладнення:

психічний шок, блювання, западання язика, спазм голосової щілини, асфіксія в наслідок механічних перешкод з верхніх дихальних шляхах і асфіксія центрального походження, порушення і спинення серцевої діяльності.

Місцева анестезія.

Місцева анестезія найпоширенішим видом знеболювання в хірургії. Понад 80% усіх операцій роблять під місцевою анестезією а такі операції як апендектомія, видалення грижі

90-95% випадків.

Місцевою анестезією - називають локальну втрату чутливості тканин, створену штучно з допомогою механічних, фізичних або хімічних засобів для буболісного виконання хірургічних операцій при повному збереженні свідомості хворого.

Види місцевої анестезії.

І Анестезія змазуванням

Вона досягається переважно з допомогою 0.25-3% розчину дикаіну, рідше для цього застосовують 5-10% новокаїн.

Методика анестезії полягає в змазуванні слизових оболонок тампоном, змоченим у згаданих розчинах, або в закапуванні їх.

1-3% розчин дикаїну знеболювання 4-5год. Для подовшення дії додають 1-2 каплі 0.1% розчину адреналіну гідрохлориду на кожні 1-2мл дикаїну.

Інфільтраційна анестезія.

Метод полягає в інфільтрації тканин у ділянці операції 0.25%-0.5% розчином новокаїну. Для посилення дії анестезуючої речовини до неї додають 0.1% розчин адреналіну гідрохлориду з розрахунку 1-2кап. на 10мл розчину новокаїну. Найбільшого поширення набула підшкірна анестезія за ходом передбачуваного операційного розрізу.

Спочатку анестезують шкіру тонкою голкою, створюючи так звану лимону кірочку, потім довшою голкою інфільтрують глибше розміщені тканини. Анестезію доповнюють у процесі проведення операції вводячи поступово 0.25-0.5% розчин новокаїну перед хірургічними маніпуляціями.

...