Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Безтампонний метод

Рідко змінюваних пов'язок є тепер основним при лікуванні гнійних ран. Пов'язки накладають на 3-4 дні, спочатку в стадії гідратації рани, з гіпертонічним розчином, а в другій фазі - дегідратації з різними мазями (мазь Вишневського, риб'ячий жир, емульсія синтоміцину).

Мазеві пов'язки добре впливають на розвиток грануляції і епітелізація рани. При надмірному рості грануляції припікають 5-10% розчином нітрату срібла, накладають пов'язки з 5-10% розчином калію хлориду.

Відкритий метод лікування ран.

Застосовують при поверхневих ранах, загоєння відбувається під струпом, який є біологічною пов'язкою, що захищає рану. Відкритим методом користуються при лікуванні опіків.

Хімічні способи лікування ран.

Асептичні речовини застосовують у період очищення рани від мікроорганізмів і некротичних тканин. У перші дні після поранення, коли особливо значною є загроза анаеробної інфекції, призначають перекис водню, розчини хлорвімістких асептичних речовин, або 0.02% розчин фурациліну, яким добре змочують тампони і промивають рану.

Сульфаніламідні препарати застосовують у вигляді порошку в рану до і після хірургічної обробки з метою запобігання розвиткові ранової інфекції, а також у вигляді емульсій для лікування інфікованих ран.

Біологічні способи лікування ран.

Антибіотики використовують при лікуванні ран, місцево і коректерально (в/м п/м в/в).

Місцево антибіотики вживають у вигляді розчинів емульсій і мазей. При лікуванні інфікованих ран.

До біологічних методів належать також застосування бактеріофагів, вакцин і сироваток.

Для стимуляції загоєння ран рекомендується призначити переливання крові, вітамінотерапію, гормональні препарати, зокрема гормони кори над коркових залоз (гідрокортизон, преднізолон) і піримідинові похідні пентоксил, метил урацил). Під час лікування широко застосовують фізіотерапію і лікувальну фізкультуру. Після первинної хірургічної обробки рани протягом перших днів призначають ультрафіолетове опромінювання (2-3 біодози). В другій фазі ранового процесу повторюють УФО (3-4 біодози) для прискорення епітелізації.

При розвитку запальних інфільтратів показане УВЧ або парафін.

Теплі водяні ванни з додаванням антисептичних речовин, найчастіше KMnO4 , ефективні при лікуванні ран кисті, стопи і опіках.

Особливо велике значення має ЛФК і механотерапія при тяжких пораненнях з ушкодженнями суглобів, довгих трубчастих кісток і хребта.

Активно-пасивну імунізацію правця проводять також особам, яким зробили щеплення більш 2-х років, тому без ревакцинації. Через 30-40 днів і 9-12 міс., повторюють введення ТП - анатоксину в дозі 0.5мл.

Усім хто перехворів на правець треба робити щеплення за загальними правилами, тому що захворювання не створює імунітету.

Тема. Термічні ушкодження. електротравма. Догляд за хворими

Опіки:

Опіками називають ушкодження тканин, що виникають внаслідок дії термічних, фізичних і хімічних реагентів.

Розрізняють опіки:

а) термічні, б) хімічні, в) радіаційні.

Термічні - виникають в результаті дії високої температури на поверхню тіла людини. Загибель тканин настає в результаті з сидіння білків від безпосереднього виливу фактора на тканини. Тяжкість стану потерпілого від опіку залежить від поєднання дії різних факторів.

1)Діючого агента (гарячої пари або рідини, полум'я, предмета нагрітого, від високої температури та ін.)

2)Тривалості дії агента

3)Глибини ушкодження тканин.

4)Віку і стану потерпілого та інших причин.

Класифікація термічних опіків.

Залежно від тяжкості ураження тканин опіки поділяють на 4 ступені

1 ст. - еритема шкіри (еритематозна)

2 ст. - поява на шкірі пухирів (булочна)

3 ст. - А - некроз поверхневих шарів шкіри

Б - некроз усієї товщини шкіри

4 ст. - значний некроз шкіри і глибки розміщених тканин. Іноді обвуглювання різних ділянок тіла.

1ст. - характеризується утворенням еритеми і набряком шкіри, що є результатом помірно вираженої реакції асептичного запалення надію термічного агента.

При опіках 3А ст.. виникає сухий некроз поверхневих шарів шкіри з окремими ділянками гермитативного шару.

При 3Б ст.. виникає некроз усіх шарів, сухий - при дії вогню, вологий - при обшпарюванні парою, водою. Інколи при тлінні парою водою. Інколи при тлінні одягу на тілі.

При 4ст. настає змертвіння шкіри і глибше розміщених тканин. Отже при 3 та 4 ст. опіків виникають тяжкі некротичні зміни, внаслідок коагуляції (з сідання) Б. утворюється струп, у тяжких випадках обвуглювання тканин.

Вимірювання площі опіку.

Визначення площі обпеченої поверхні має велике значення для лікування і прогнозу.

Опіки, які займають до 10% поверхні шкіри, звичайно розглядаються як місцеві ушкодження. Більш значні опіки 2-4ст., які займають 25-30% поверхні тіла і більше викликають великі зміни в організмі, що дістали назву опікової хвороби.

Найбільш простими методами є правило дев'ятки та правило долоні.

Правило дев'ятки основано на тому, що площа основних анатомічних ділянок тіла дорівнює числу кратному дев'ятки.

Так площа голови і шиї становить 9% передня, задня поверхні тулуба, нижня кінцівка 18%, верхня кінцівка 9% промежина і статеві органи 1% площі тіла. Правило долоні основане на тому, що її площа становить близько 1.1% площі тіла. Тому число долонь, яке укладається на площі опіку, становить % опікової поверхні.

Запропоновані спеціальні схеми-сітки контурів тіла. Поділені на різне число сегментів та квадратів.

Вилявін запропонував визначити площу опіку з допомогою міліметрової сітки. Пожний квадратний мм відповідно дорівнює см2 площі тіла дорослої людини 170 см зросту.

Шляхом складання квадратів з допомогою спеціальної таблиці визначають % опікової поверхні. Цю площу можна визначити з допомогою стерильної прозорої плівки, яку накладають на поверхню опіку і обводять на ній ділянки опіку.

Долинін запропонував схему, в якій тіло поділено на 100 рівних сегментів, площа кожного з них дорівнює 1% площі тіла.

Найбільшого поширення набула схема Б.М. Постнікова для визначення площі обпеченої поверхні (стерильна плівка). Розрізняють чотири періоди опікової хвороби:

1)опіковий шок

2)токсемію

3)септикотоксемію

4)реконвалесценцію

Опіковий шок - настає в момент опіку і триває близько 3 діб.

О.ш. виникає в результаті потоку больових подразнень, що надходять в Ц.Н.С. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза) а потім виснаження і позамежне гальмування нервової системи (торпедні фаза).

Еректильна фаза опікового шоку короткочасна, триває від кількох хвилин до 1-2 годин. Друга, торпедна, фаза шоку настає в результаті виснаження Н.С. і триває близько 6-8 год.

Опіковий шок характеризується тяжкими гемодинамічними розладами зв'язаними з втратою великої кількості плазми крові і токсичною дією продуктів розпаду тканин. Больові подразнення при значних опіках під час еректильної фази швидко викликають тяжкі порушення функції ЦНС. При значних опіках, які охоплюють більш як 50% поверхні тіла, видужання спостерігається рідко.

Період токсемії. Токсемія може виникнути швидко, через кілька годин після опіку, однак частіше ця стадія настає на 2-3 день. Чітко межі між стадіями шоку і токсемії немає. Клінічно стадія токсемії характеризується високою температурою тіла, збудженням, частим Ps, прискореним диханням, порушенням функції печінки й збезводнюванням організму. Характерним є розвиток анемії внаслідок порушення кістково-мозкового кровотворення і високий У-тоз, із зрушенням лейко формули вліво.

На секції померлих від опіку в стадії токсемії виявляють множинні ділянки некрозу в печінці, мозку, м'язі серця і надниркових залозах.

Період септикотоксемії. Розвиткові інфекційних ускладнень сприяють велика ранова поверхня і зниження реактивності організму. Ця стадія опікової хвороби тягнеться довго. Перебіг і тривалість залежить від правильності проведення патогенетичної терапії О.Х., застосування антибіотиків і своєчасного пластичного закриття опікової рани.

Для періоду інфекційних ускладнень характерні підвищення температури, розлади обмінних процесів, анемія, гіпопротеїнемія, порушення функції нирок, печінки. Травного каналу, ендокринної системи. Внаслідок тривалого перебігу нагнійного процесу та інтоксикації організму розвивається опікове виснаження.

Період інфекційних ускладнень виникає у 7% хворих.

Період реконвалісценції (видужання).

Характеризується загоєнням ран і поступовою нормалізацією функцій організму.

Перша допомога включає передусім припинення дії урожаючого потерпілу частину у воду. На ділянку опіку кладуть стерильну пов'язку, вводять анальгетики, серцеві засоби. При опіку кінцівок роблять транспортну іммобілізацію.

Лікування: проводять в спеціалізованих відділеннях або центрах.

Починають з проведення протишокових заходів і боротьби з токсемією. Потерпілих обережно роздягають не знімаючи раніше накладених пов'язок, вводять анальгетики, серцеві засоби. Для профілактики правця вводять 3000 А.О. протиправцевої сироватки. Роблять двобічну новокаїнову блокаду 0,25% розчин по 100-200мл з кожного боку. При опіках кінцівок здійснюють циркулярну новокаїнову блокаду, або в/арт. Вводять 10-20мл 1% розчину новокаїну. Для профілактики інфекції до розчину новокаїну додають антибіотик. Введення новокаїну додають антибіотик. Введення новокаїну перериває потік больових імпульсів у Н.С. і діє нормалізуючи на нервово трофічні процеси в організмі.

Місцеве лікування при опіках може здійснюватися двома методами.

1)Закритий - застосовують частіше. На опіки накладають пов'язки з різними антисептичними розчинами, емульсіями, мазями, кремами. За допомогою цього методу можна створити кращі умови для дії лікарських препаратів та забезпечити активну поведінку потерпілого. Недоліками є великі витрати перев'язувального матеріалу і болючість при проведенні перев'язок.

2)Відкритий метод. При цьому методі здійснюють висушуваня опікової рани за допомогою спеціальних аеротерапевтичних установок (АТУ). Відкритий метод лікування має ряд переваг: перев'язувального матеріалу, створюється можливість постійного візуального контролю за станом рани.

Лікування опіків 3Б - 4ст. як правило, здійснюється хірургічним способом. Виконують ряд операцій: некротомію, автодермопластики, ампутацію кінцівки, відносно реконструктивні втручання.

Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру, слизові оболонки розчинів кислот, лучів, токсичних газів.

Глибина ураження тканин при хімічних опіках залежить від ряду умов: природи речовини, її концентрації температури навколишнього середовища, терміну дії.

Лікування хімічних опіків передбачає ванне видалення хімічної речовини з поверхні шкіри. Найефективнішим є проливання струменем води 10-151 . Після промивання водою нейтралізацію кислоти можна провести 2% розчином соди, а при опіках лучами 2% розчином оцтової або лимонної кислоти.

Подальше лікування проводяться і при термічних.

Електротравми.

Виникають найчастіше в побутових умовах або на виробництві при порушенні техніки безпеки. Рідше трапляються ураження блискавкою.

Проходження електричного струму в організмі, спричинює загальні і місцеві зміни.

Ураження виникають тоді, коли потерпілий опиняється в електричному колі і струм проходить через нього в землю, а також при дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від величини напруги струму, віку потерпілого, стану організму. Мають значення також різна опірність тканин і навколишнє середовище. Так електричний струм добре пропускають вологі тканини гірше суха шкіра.

Небезпечним для життя є струм силою понад 100мА і напругою 110В, який викликає фібриляцію серця. Однак при низькому опорі тіла, особливо при контакті з грудною клітиною, небезпечні ускладнення можуть бути й при змінному струмені з напругою 36-65В.

При уражені струмами великої напруги найчастіше спочатку спиняється дихання, а потім настає спинення серця. Період клінічної смерті при електротравмі триває близько 8-101.

Загальні зміни виникають у результаті ураження ЦНС і характеризуються різним ступенем порушення дихання серцево-судинної діяльності та підвищенням тонусу м'язів. У зв'язку з тонічним скороченням мускулатури потерпілий не може самостійно відірватися від джерела струму.

При тяжкій електротравмі відмічаються втрата свідомості, спинення дихання, серцевої діяльності, настає смерть від паралічу серця. Іноді спостерігається так звана «мнима смерть», коли в наслідок глибокого пригнічення функції Н.С. дихання і серцевої діяльності Рs не промацується, дихання не прослуховується, але збережене серцебиття.

Місцеві зміни характеризуються появою електроміток у вигляді жовто-бурих плям.

При великій силі струму виникають глибокі кратероподібні опіки і тяжкі ураження тканин, при стиканні з вольтовою дугою-обуглювання.

Під впливом електричного струму відбувається електроліз тканин внаслідок чого вмістах входу з'являється пари і газ, у кістках плавляться фосфати з утворенням так званих перлин. Можливі тяжкі розшарування й розриви тканин.

Перша допомога. Треба насамперед припинити дію електроструму на потерпілого. Робити це потрібно швидко але обережно з допомогою предметів, які не проводять струм.

Якщо стан хворого тяжкий вводять серцеві засоби, застосовують ШВЛ. При спиненні серцевої діяльності роблять непрямий масаж серця. Відновлення самостійного дихання, звужені зіниці, при відсутності Рs свідчить про фібриляцію серця. В цих випадках серцеву діяльність можна відновити дефібриляцією. Подальше лікування в Р.В.

Відмороження

Відмороженням називаються ушкодження тканин, що виникають в результаті дії низької температури. Виділяють 4 ст. відмороження.

1ст. - характеризується оборотними розладами кровообігу шкіри. Після короткого спазму виникає парез судин, розвивається ексудація і набряк шкіри. Шкіра бліда з темно-червоними або темно-синіми плямами. Потерпілі спочатку скаржаться на біль, потім на оніміння зміни є оборотними, видужання настає через кілька днів.

Іноді в ділянці відмороження спостерігається незначне лущення внаслідок відшарування епідермісу і підвищення чутливість до холоду.

При 2ст. - відмічаються некротичні зміни поверхневих шарів до мальпігієгово шару, внаслідок чого утворюються пухирі наповнені прозорою рідиною з геморагічним відтінком. Пухирі в основному утворюються на 2 день, після холодового ураження, розміщуються внутрішньошкірно і вкриті тонким шаром епідермісу, шкіра навкруг синюшна з темно-червоними і фіолетовими плямами.

Регенерація ушкоджених ділянок шкіри відбувається повністю без утворення грануляцій і рубців, протягом 1-2 тижнів.

3ст. - спостерігається некроз усіх шарів шкіри з можливим переходом на підшкірну клітковину. Спочатку утворюються пухирі, наповненні кров'янистим вмістом, шкіра набуває багряно-ціанотичного кольору на дотик холодна. Після цього формуються некротичні струпи, після відпадання яких утворюються сполучнотканинні рубці. Середній термін лікування становить 35-40 діб.

4ст. - характеризується змертвінням шкіри, прилеглих тканин і кісток у вигляді муміфікації або гангрени. Уже в перші години знижується температури шкіри настає виражений набряк тканин. На 2-3 добу виникає муміфікація або розвивається волога гангрена відморожених ділянок. До кінця першого тижня формується демаркаційна лінія, яка стає чіткішою наприкінці другого тижня, після чого може бути визначення межа ураження тканин.

Слід зазначити, що реактивний набряк тканин при відмороженнях займає значно більшу ділянку ніж зона некрозу.

Особливою формою дії холоду на окремі ділянки організму є примороження.

Примороження виникає при повторних діях холоду 1ст. При проморожені шкіра стає синюшною, часом червоного кольору з пониженною чутливістю і холодною на дотик. Набряк тканин в основному відсутній.

Траншейна стопа - це ураження виникає у людей, які довгий час перебували на холоді в мокрому взутті.

Захворювання починається з поступової втрати температурної чутливості і ділянці пальців, потім переходить на підошву і тильну поверхню сідині. Розвитку «траншейної стопи» сприяє не лише довга дія вологого холоду, але і повторне зігрівання стопи і знову дія холоду.

Дія повторного зігрівання і охолодження призводить до розладів кровообігу, порушення трофіки, нервової чутливості, внаслідок чого і набряк стопи, часто виникають пухирі або виражений набряк стопи. У тяжких випадках виникає тотальний некроз топи, що перебігає за типом вологої гангрени.

Лікування: основними завданнями при наданні першої допомоги при відмороженнях є зігрівання кінцівки, відновлення температури тканин до нормальних цифр і попередження розвитку інфекції.

Не можна розтирати відморожену ділянку снігом, оскільки він ще більше охолоджує шкіру, містить крупинки льоду, що пошкоджують тканини і виникає небезпека інфікування уражених ділянок.

При наданні першої допомоги потерпілого необхідно зігріти у ванні: температура води в ній протягом 20-301 слід поступово підвищувати з 20 до 400С. Одночасно необхідно проводити легкий масаж ураженої ділянки від периферії до центру до потепління і почервоніння. Хворим призначають ліжковий режим з підвищеним положенням ураженої кінцівки, проводять тепле закутування і дають гаряче пиття.

Поступове зігрівання не порушує структури охолоджених тканин, у потерпілих спостерігають менше виражену інтоксикацію.

Зігріту кінцівку або ділянку тіла слід висушити, обтерти спиртом або горілкою, накласти чисту пов'язку з товстим шаром вати. При відмороженнях 2-4ст. необхідно ввести профілактичну дозу протиправцевої сироватки і анатоксин.

При подальшому лікуванні потерпілих з відмороженням проводять заходи спрямовані на відновлення кровообігу в уражених ділянках, лікування місцевого процесу, профілактику інфекційних ускладнень.

Загальне переохолодження (замерзанні).

У його виникненні має значення:

а) вологість;

б) швидкість вітру;

в) температура повітря;

г) стан людини.

У розвитку замерзання виділяють дві стадії:

1 ст. компенсації;

2 ст. декомпенсації.

В 1ст. температура тіла не знижується, а утримується на відносному рівні, в ній спрацьовують механізми фізичної терморегуляції, спрямованні на обмеження тепловіддачі: спазм судин шкіри , зменшення потовиділення, посилення обміну речовин.

За умов тривалого або інтенсивного впливу холоду температура тіла знижується і наступає 2ст. (декомпенсації) в ній пригнічуються життєво важливі функції організму. Смерть наступає від зупинки серця й гіпоксії мозку. У разі зниження температури тіла менше 200С повернути потерпілого до життя не можливо.

Лікування: поміщають в тепле приміщення, міняють мокрий одяг, дають гарячий чай, алкоголь. Найкращий засіб зігрівання є ванні, початкова температура 360С і за 15-20 доводимо до 40-410С підтримують до повного зігрівання потерпілого. Разом з цим в/в вводять теплі 36-370С 40-50 мл 40% глюкоза 5-10мл СаСl, 400мл реополіглюкіну.

Догляд за хворими з опіками та відмороженнями

Хворих з великими і глибокими опіками відносять до тяжкохворих. Після звільнення потерпілого від дії термічного чинника оженені ділянки необхідно протягом 10-151 охолодити (холодна вода, міхур з льодом одяг, що не знімають в обрізають довкола)

З метою профілактики шоку, зменшення інтоксикації дають гарячого чаю або кави, мін води (500-2000мл), якщо її немає готують розчин 1/2ч.л. соди 1ч.л.солі на 1л. води, для знеболювання анальгетики.

При обширних опіках 2-3т. аспірину і 1т. димедролу. Опікову поверхню обробити 700етиловим спиртом або горілкою і накласти асептичну пов'язку. Перед транспортуванням необхідно ввести наркотичні знеболювальні, налагодити в/в вливання протишокових засобів (реополіглюкіну, реоглюман, переорану) дати кисневу маску.

Основною задачею при догляді за цими хворими - не допустити розвитку інфекції в опікових ранах. При відкритому методі лікування простирадла повинні бути стерильними. оптимальна температура в аеротерапевтичній установці (АТУ), або під каркасом (24-250).

Якщо у хворого посилюється біль під струпом підвищується температура тіла, а навколо рани появилась гіперемія - це свідчить про нагноєння.

При закритому методі лікування пов'язки міняють рідко (1р на 7-10дн.) попередньо вводять знеболювальні. Присохлі пов'язки відмочують розчином фурациліну або слабким розчином КМnO4.

Враховуючи велику втрату рідині плазми опікові рани, хворим проводять адекватну трансфузійну терапію.

Велику увагу приділяють харчуванню, їжі хворих повинна бути різноманітною висококалорійною.

У тяжкохворих часто застосовують цілодобові ентеральне зондове харчування.

Догляд за хворими з хімічними і радіаційними опіками такий самий як і при термічних опіках.

Хворих з електроопіками залежно від стану, поміщають у ПІТ або Р.В. де за ними проводять ретельний догляд.

У зв'язку з загально. Дією струму, у цих потерпілих можуть раптово розвиватись порушення серцевої діяльності, дихання, виникнути розлади ЦНС.

Подібні стани можуть розвиватись і у потерпілих з легкими ураженнями струмом. А тому такі хворі повинні дотримуватись ліжкового режиму, їм треба здійснювати контроль серцевої діяльності за допомогою ЕКГ.

При догляді за хворими з відмороженнями.

Також основним завданням є попередження інфікування відмороженої ділянки тіла. Дотримуються правил асептики. Хворі таких потребують повноцінного харчування.

Тема. Загальні проблеми при догляді за хворими з хірургічною інфекцією

Хірургічна інфекція - це захворювання і патологічні процеси інфекційного ґенезу, спричинені хірургічним втручанням чи нанесенням ран (інфекційні ускладнення ран, зокрема нагноєння останніх та ранова токсикоінфекція), або такі захворювання, лікування яких потребує проведення оперативного втручання (інфекційні захворювання, що супроводжуються накопиченням в тканинах та органах гнійного ексудату - абсцес, флегмона, карбункул, мастит, апендицит).

Класифікація хірургічної інфекції (1983г. В.І. Стручков).

І Гостра хірургічна інфекція:

1) Гостра гнійна інфекція (фурункул, карбункул, гідраденіт, абсцес, флегмона, рожа, еризипелоїд, лімфангіїт, тромбофлебіт, мастит, остеомієліт та інш.)

2) Гостра анаеробна інфекція (газова гангрена, правець)

3) Гостра специфічна інфекція 9сибірка, сказ та ін.)

4) Гостра гнилісна інфекція

ІІ Хронічна хірургічна інфекція:

1)Хронічна неспецифічна інфекція (сепсис)

2)Хронічна специфічна інфекція (Јвс, сифіліс, актиномікоз)

За клінічним перебігом розрізняють:

І Гостру гнійну інфекцію

1) загальна

2) місцева

ІІ Хронічну гнійну інфекцію:

1)загальна

2)місцева.

За локалізацією ураження:

1)інфекцію шкірних покривів, підшкірної клітковини;

2)інфекцію покривів черепа та його вмісту;

3)інфекцію шиї;

4)інфекцію грудної клітки, плеври, легень;

5)інфекцію середостіння;

6)інфекцію очеревини та органів черевної порожнини;

7)інфекцію таза та його органів;

8)інфекцію кісток та суглобів.

За етіологією:

1)стафілококова;

2)стрептококова;

3)пневмококова;

4)колі бацилярна;

5)синьо гнійна;

6)змішана.

Прояви запалення залежать від анатомічних особливостей, функцій і кровопостачання органа, де розвивається процес.

(Так при перитоніті

і абсцесі або флегмони м'яких тканин розвиваються різні симптоми).

У перебігу запального процесу виділяють дві клінічно виражені фази:

1) фаза запальної інфільтрації

2) фаза нагноєння.

Фаза запальної інфільтрації

Спостерігається розширення судин, набряк і клітинна інфільтрація. Клінічно при цьому проявляються всі класичні ознаки запалення: припухлість, почервоніння, місцеве підвищення температури, біль і порушення функцій органа.

При своєчасному лікуванні патологічний процес завершується на цій фазі.

При виливом мікробних токсинів , протеолітичних ферментів і лейкоцитів відбувається розплавлення змертвілих тканин. Унаслідок цього процесу в центрі вогнища накопичується в'язка рідина жовтуватого кольору, яка містить продукти розпаду.

Клінічно це проявляється флуктуацією розм'якшенням).

Накопичення гною обмежено зоною запальної лейкоцитарної інфільтрації тканин в якій розвивається процеси проліферації (біогенна мембрана ).

За відсутності вільного відтоку ці продукти всмоктуються, спричиняючи загальну реакцію організму: температура підвищується, інтоксикація (головний біль, озноб, тахікардія). Характерна резорбтивна, гарячка. У ЗАК виявляють нейтрофільний л- тоз зі зсувом формули вліво, підвищується ШОЕ, у сечі з'являється білок.

При гострій гнійній інфекції застосовують місцеве і загальне лікування.

Місцеве лікування залежить від фази запального процесу.

У фазі інфільтрації необхідна іммобілізація ушкодженого органа. Показані теплові процедури (зігрівальний компрес, грілка), фізіотерапевтичні процедури, новокаїнові блокади з розчинами антибіотиків.

Якщо запальний процес перейшов у стадію нагноєння, то одужання можливе лише тоді коли гній знайде собі вихід. Гній у вогнищі не може розсмоктатися. Це найважливіший закон гнійної хірургії.

Загальне лікування.

Кожна інфекція супроводжується загальними явищами, зумовленими інтоксикацією. Загальне лікування хворих насамперед передбачає створення оптимальних умов для реалізації ендогенних механізмів захисту від мікробної токсичної агресії - інтоксикації. Хворий потребує фізичного та психічного спокою.

Загальне лікування хворих із гнійною інфекцією включає:

1)антибактеріальну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани)

2)підвищення захисних сил організму (іммунокоректори, іммуномодулятори)

3)дезінтоксикаційну терапію

Фурункул - це гостре гнійно-некротичне запалення фолікула волосини і прилеглих тканин.

Збудник - золотистий стафілокок.

Спочатку з'являється невелике болюче утворення круглої форми, навколо якого пальпується щільний інфільтрат. Спостерігається гіперемія шкіри над інфільтратом. Через деякий час у центрі утворення, внаслідок відшарування епідермісу гноєм з'являється жовтувата залоза некротизуються, утворюється стрижень після відторгнення якого залишається кратероподібна рана. Передчасна спроба видалити стрижень призводить до генералізації процесу і можуть виникнути важкі ускладнення.

Надзвичайно небезпечно це коли фурункул локалізується на обличчі.

Місцеве лікування може бути консервативним і оперативним.

Шкіру навколо фурункула змазують 1% саліциловим спиртом, гібітаном і накладають пов'язку з емульсією, що містить антибіотик, або обробляють 5% спиртовим розчином йоду.

Після формування гнійно-некротичного стрижня проводять механізми видалення стрижня (пінцетом або затискачем типа «Москіт»).

Лікування хворих з фурункулом на обличчі відбувається у стаціонарі.

Карбункул.

Гостре гнійно-некротичного запалення кількох волосяних мішечків і сальних залоз шкіри з переходом запального процесу на підшкірну жирову клітковину).

Навколо гнійного вогнища спостерігається тромбоз судин шкіри і підшкірної жирової клітковини, що призводить до значної невротизації шкіри і підлеглих тканин, а в подальшому - до їх розплавлення.

Спочатку з'являється невеликий запальний інфільтрат, який згодом стає болючим і набуває багрово-червоного кольору. На його поверхні з'являється безліч гнійних вогнищ. Навколо карбункула спостерігається гіперемія шкіри, широкий перифокальний набряк тканин. У наслідок некрозу утворюється дефект через який виділяються некротичні маси. Пізніше рана виповнюється грануляціями, на місці карбункулу утворюється рубець.

Клінічні прояви такі, які і при фурункулі тільки більшими проявами.

Головним методом лікування карбункулу є оперативні втручання (розтин і вирізування карбункулу).

Мета операції - повне видалення некротичних тканин.

Обов'язково проводять антибіотикотерапії дезінтоксикаційну терапію, імунокорекцію.

Гідраденіт - гнійне запалення апокринових потових залоз.

Процес локалізується в пахвовій ділянці, пахвинних складках, рідше у ділянці молочної залози і пері анальній ділянці.

У хворого з'являється гнійне болюче конусоподібне утворення, спочатку червонуватого, потім багрово-червоного кольору. Через 2-3 доби залоза розплавляється, утворюється абсцес: інфільтрат з'являється флуктуація.

Лікування починають з туалету шкіри, голять волосся, шкіру протирають етиловим спиртом, обробляють кілька разів розчином йодонату.. Накладають пов'язку з синтоміциновою емульсією, маззю Вишневського. Проводять новокаїнову блокаду, застосовують сухе тепло.

Гнояк розтинають розрізом паралельно осі кінцівок. Вирізають змертвілі тканини, виконують переходу тампонаду рани з 10% розчином натрію хлориду. Потім рану лікують як і гнійну рану.

Абсцес - це обмежене гнійне запалення. Абсцес спричинюють гноєтворні мікроби. Мікроорганізми можуть проникати в тканини при порізах, під час лікувальних маніпуляцій, які проводять з порушенням правил антисептики.

При сепсисі можливе утворення абсцесів унаслідок гематогенного метастазування.

Абсцес відмежований від прилеглих тканин біогенною оболонкою - внутрішнього стінкою гнояка, яка вистелена грануляційно тканино. Вона продезкує ексудат. Абсцеси можуть утворюватися в підшкірній жировій клітковинні, у порожнинах тіла, внутрішніх органах. Клініка залежить від розміру і локалізації абсцесу.

Поверхневі абсцеси характеризуються клінічними симптомами гострого запалення: місцевими (біль, припухлість, гіперемія шкіри, флуктуація) і загальними симптомами (симптоми інтоксикацій).

Клінічні прояви глибокого абсцесу залежить від органа в якому він виник, а також від ступення порушень його функцій.

Абсцес є показанням до оперативного втручання. Після операції абсцес лікують як і гнійну рану.

Флегмона - розлите гнійне запалення підшкірної жирової клітковини. Розрізняють поверхневі і глибокі флегмони.

Спочатку з'являється болючий невеликих розмірів інфільтрат. Навколо гнійного вогнища спостерігаються гіперемія шкіри і припухлість. Через деякий час інфільтрат збільшується. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних сосудів, що призводить до некрозу тканин.

Клінічні симптоми гострого запалення.

Лікування проводять у стаціонарі. У початкових стадіях захворювання призначають консервативне лікування (постільний режим, іммобілізація, антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани, дезінтоксикаційна терапія, фізіотерапевтичні процедури).

У разі прогресування процесу виконують оперативне втручання далі лікують так само, як і гнійну рану.

Бешиха - це інфекційне захворювання, яке характеризується запаленням шкіри і слизових оболонок.

Збудник - гемолітичний стрептокок. Вхідні ворота - сауна, рани, травми.

Захворювання починається гостро і супроводжується ознобом, підвищується температура, слабкість. На шкірі з'являються ділянки гіперемії у вигляді язиків полум'я, інфільтрація шкіри. Під час пальпації шкіра напружена, болюча.

Виділяють:

1)ериТема.тозну

2)бульозну

3)флегмонозну

4)некротичну (форми бешихи)

ЕриТема.тозна - характеризується раптовим початком. З'являється локальна яскрава гіперемія шкіри або слизових оболонок. Ця ділянка має вигляд географічної корши. У ділянці гіперемії хворий відчуває напруження, пекучий біль і жар.

Бульозна характерна поява пухирів і заповнених серозною рідиною, які згодом розриваються і на їх місці утворюються жовті щільні кірки.

У разі поширення процесу на підшкірну жирову клітковину розвивається флегмонозна форма бешихи, при якій спостерігаються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин.

При некротичній формі - уражена ділянка шкіри некротизуються, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення.

Лікування проводять у стаціонарі ериТема.тозна форма - інфекційне відділення інші форми у хірургічному.

Проводять загальне і місцеве лікування.

Загальне включає:

1)антибактеріальна терапія

2)дезінтоксикаційну

3)десенсибілізувальну (антигістаміни, гормони)

4)препарати для укріплення судинної стінки (аспорутин, А.К.)

Місцеве лікування залежить від форми бешихи.

Еритоматозна - УФО, стрептоцидова мазь.

Бульозна - пухирі розтинають після чого накладають волого-висихаючі пов'язки з антисептиками.

Флегманозній та некротичній формі проводять широкий розтин тканин і видаляють некротичні тканини.

Еризипелоїд - бешихоподібне захворювання, яке спричиняється паличкою свинячої бешихи, як правило уражує шкіру пальців, але можуть бути уражені і інш. ділянки.

Збудник проникає в шкіру через мікротравми шарів шкіри з вираженим набряком і почервоніння.

Інкубаційний період 2-5 днів. Потім виникають свербіж шкіри, її гіперемія, як супроводжується лімфангітом і лімфаденітом. Загальних проявів як правило немає.

Лікування амбулаторне: іммобілізація кінцівки і пеніцилін або напівсинтетичні пеніциліни.

Лімфангіїт - це запалення лімфатичних судин. Розвивається при гострих інфекційних процесах, травмах, ранах, саунах, опіках.

Лімфангіїт може бути:

а) гострим

б) підгострим

в) хронічним.

Розрізняють простий (серозний) і гнійний лімфангіїт.

У разі локалізації патологічного процесу в підшкірній жировій клітковині над лімфатичними судинами, з'являються незначна болючість, свербіж. На шкір помітні червоні смуги, які йдуть від вогнища інфекції до лімфатичних вузлів. За їх ходом під шкірою промацуються щільні, болючі утворення.

Погіршується загальний стан хворого, температура тіла, з'являється озноб, головний біль, підвищена пітливість. У крові - нейтрофільний У-з зі зсувом формули вліво підвищується ШОЕ.

Лікування іммобілізація кінцівки, ліквідація первинного вогнища, мазеві пов'язки, компресії спиртовими розчинами антисептиків антибактеріальна терапія, фіз. процедури.

Лімфаденіт - це гостре або хронічне запалення Л.В. Розвивається в разі проникнення в л.в. мікроорганізмів.

Гострий лімфаденіт - є ускладненням запального процесу.

За характером ексудату розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний і гнійний лімфаденіти.

Загальний процес може поширюватися на прилеглі тканини, що зумовлює розвиток аденофлегмони.

При поверхневому лімфаденіт під шкірою виявляють один або кілька збільшених, зрощених між собою, дуже болючих л.в Шкіра над ними червона, місцеве підвищується температура. При нагноєні л.в. спостерігається симптом флуктуації. Л.в. спочатку рухливі а при поширенні процесу на прилеглі тканини сають нерухливими.

Клініка: загальні прояви інфекції.

Хр. лімфаденіт може бути:

1)неспецифічним

2)специфічним.

НХЛ - спричинює маловіру ленна інфекція. Джерелом інфекції є запальні процеси в ротоглоткі.

Л.в. збільшуються повільно, вони м'які мало болючі.

Загальний стан хворого не порушується.

ХрСпЛ-т - спричиняють відповідні збудники (антиноміноз, Јвс, туляремії, чуми, сифілісу).

Лікування г.л. розпочинають з ліквідації первинного вогнища. У початкових стадіях консервативна терапія (теплові процедури, фіз..процедури). При наявності флуктуації показане оперативне втручання, проводять загальне лікування (антибактеріальна терапія, дезінтоксикаційна терапія, стимуляція захисних сил організму).

При хр.сп.л. лікують основи захворювання.

Аденофлегмона.

Гнійне розплавлення тканини лімфатичного вузла. Патологічний процес може поширюватися на підшкірну жирову клітковину.

Клінічний перебіг аденофлегмони має деякі особливості. У початковій стадії захворювання припухлість щільність з нерівною поверхнею, дещо рухлива. У зв'язку з глибоким розміщенням вогнища шкіра над ним спочатку не змінена. При поверхневій аденофлегмони спостерігається ознаки запалення: почервоніння, припухлість, болючість. Місцеве лікування в ранніх стадіях захворювання включає застосування холоду, діадинамофорезу, протеолітичних ферментів, антибіотикотерапія.

Якщо процес переходить у стадію гнійного розплавлення - показане оперативне втручання. Далі лікують так само, як і гнійну рану.

Флебіт - запалення стінки вени.

Тромбофлебіт - запалення стінки вени з одночасним утворенням у ній тромбу.

Флеботромбоз - утворення в просвіті вени тромбу без запалення її стінки.

Розрізняють: поверхневий, глибокий флебіти.

Характеристика поверхневого тромбофлебіту (клініка)

1)За ходом великої підшкірної вени пальпується болючий щільний інфільтрат у вигляді шнура.

2)Над інфільтратом може спостерігатися гіперемія шкіри з ущільненням підшкірної жирової клітковини.

3)Помірна болючість

4)Температура тіла субфебрильна, у крові У-тоз.

Лікування протизапальна терапія, антикоагулянти, антибіотикотерапія, а також препарати які поліпшують реологічні властивості крові.

На кінцівку накладають пов'язку з маззю Вишневського або гепариновою маззю. Теплові процедури, фізіотерапія.

Небезпечним для життя захворюванням є флеботромбоз глибоких вен.

Клінічно розрізняють тромбоз глибоких вен і ілеофеморальний (здухвинно-стегновий) флеботромбоз.

Саме з цих судин (80-90% випадків) емболи потрапляють у легеневу артерію.

Глибокий флеботромбоз супроводжується болем у кінцівці набряком гомілки або всієї нижньої кінцівки. Шкіра стає блискучою, чітко простукають контури підшкірних вен. Біль поширюється по внутрішній поверхні стопи, гомілки, стегна.

Позитивні симптоми Хоманса (поява болю у гомілці, при тильному згинанні стопи) і Мозеса (поява болю при стисканні гомілки у передньо-задньому напрямку) При тромбозі вен таза можуть спостерігатися незначно виражені перитонеальні симптоми, паретична кишкова непроходимість.

Діагноз тромбозу глибоких вен підтверджують дані флебографії доплерозгафії, УЗД,

Гострий бурсит - це гостре запалення навколо суглобової синовіальної сушки. Збудниками є переважно стафілококи і стрептококи. Вхідні ворота - садна, подряпини шкіри. Можливість гематогенний і лімфо генні шляхи інфікування. У разі проникнення інфекції в навколо суглобову сушку розвивається спочатку серозний, а потім гнійний бурсит.

Клінічно: округла болюча припухлість у проекції відповідної синовіальної сушки і гіперемію шкіри. Чітко визначається флуктуація, рухи в суглобі помірно болючі. Незначно виражені загальні симптоми запалення. Під час діагностичної пункції отримують ексудат.

Тендовагініт - це запалення синовіальних сухожилків. Може бути гострим і хронічним асептичним і гнійним. Рухи пальцями не можливі через сильний біль. Під час огляду виявляють набряк, паль парно-різка болючість за ходом сухожилка.

При гнійному запаленні виражена загальна інтоксикація організму.

Лікування: іммобілізація, фізіотерапевтичні процедури, анальгетики, антигістаміни.

Остеомієліт - гнійний, запальний процес, який уражує всі елементи кістки, як органа: кістковий мозок, власне кістку й окістя.

Розрізняють:

а) гематогенний,

б) травматичний остеомієліт.

1) посттравматичний

2) вогнепальний

3) післяопераційний.

За етіологією: а) неспецифічний (бональна гноєтворна мікрофлора); б) специфічний (Јвс, люіs).

Гематогенний остеомієліт

1)гострий

2)хронічний.

Клініка: починається гостро як важке інфекційне захворювання, температура підвищується до 39-400, сильний озноб.

Дещо пізніше скарги на розпиральний біль у кінцівці, який посилюється під час руху. Припухлості і почервоніння в цій ділянці немає. У разі поширення гнійного процесу під окістя (7-10 день) з'являється припухлість і почервоніння. У разі прориву гною назовні гострі явища стихають.

Лікування: місцеве і загальне.

Місцево-оперативне втручання. Загальне антибіотикотерапія, дезінтоксикаційна імунокорекцію, симптоматичну терапію.

Хронічний остеомієліт - перехід г. в хр. через 3-4 тижні.

Тема. Гостра анаеробна інфекція. Профілактика газової гангрени і правця

Анаеробна інфекція - це важка ранова інфекція, яка спричинюється анаеробними мікроорганізмами і характеризується ураженням переважно сполучної і м'язової тканин.

Вона виникає внаслідок проникнення мікроорганізмів, які живуть і розмножуються без кисню.

2 види анаеробної інфекції:

1) класична клостридіальну інфекція (газова гангрена)

2) анаеробна неспоротворна інфекція

Збудники:

Cl. perfringens, Cl. oedepnatis, Cl. hystobyticum, Cl. vibrio septicum.

Ці бактерії здатні виділяти гемо токсини 9невротоксин і некротичний), які у свою чергу можуть спричинити гиполіз, тромбоз судин, ураження міокарда, печінки і нирок.

Розвитку а. інф. сприяють такі фактори:

1)некроз і погана оксигенація тканин

2)наявність глибокого ранового каналу

3)ішемія тканин унаслідок ушкодження магістральних судин чи накладання джгута на тривалий термін.

Форми газової гангрени:

1)емфізематозну

2)набрякову (токсичну)

3)змішану

4)гнильну

5)флегмонозну.

За клінічним перебігом:

1)блискавичну

2)гостру

Клініка:

Відчуття тупого розпирального болю в рані, відчуття стискання пов'язки. Температура підвищується до 390, тахікардія до 180В1. Шкіра бліда, на її фоні чітко видно підшкірні вени. З часом шкірні покрови стають багряними з окремими ділянками синюшних плям з утворенням в багатьох місцях міхурів з прозорим або каламутним ексудатом.

Пальпаторно: крепітація (симптом рипіння снігу).

Симптом лігатури (2-6 годин).

Лікування: оперативне втручання антибактеріальна терапія, підтримка і стимуляція захисних сил організму.

Профілактика: введення профілактичних доз протигангренозної сироватки ( доза 30000 АО).

Г.Г. належить до контагіозних захворювань тому хворих цією інфекцією слід ізолювати в окремі палати. Використаний перев'язувальний матеріал опалюють інструменти дезінфікують стерилізують окремо в сухожарі температура - 180-2000С. Білизну замочують у 2% розчині гідрокарбонату Na, або Н2О2>301

Неклостридіальна інфекція

Спричиняється анаеробними сапрофітними мікроорганізмами родини Bacteroidaeas , що вегетують в організмі. Інфекція, що спричинюється цими неспоротворними мікроорганізмами має ендогенне походження.

Як правило ці мікроорганізми в ранах містяться в асоціаціях з іншими збудниками гнійної інфекції (стафілокок, протей, ешеріхія).

Особливістю такої асоціації є те, що звичайна мікрофлора в тканинах, розмножуючись, поглинає О2 і створює умови для життєдіяльності анаеробам.

Клінічні ознаки. Смердючий (гнильний) запах, тупий біль у рані, її тьмяний вигляд, наявність бульбашок, газу у виділеннях гною, вдавлення швів. Стан хворого погіршується, присутні ознаки ендогенної інтоксикації.

Лікування - оперативне втручання, рану залишають відкритою, промивають 1-2% розчином хлораміну, або 3% Н2О2 розчином КМnО4 1:1000 антибактеріальні препарати, дезінтоксикаційна, загально зміцнювальна терапія.

Правець: специфічна форма ранової інфекції, що спричиняється вірулентною анаеробною паличкою (Сl. Tetani) проявляється тяжким ураженням нервової системи та інтоксикацією організму.

Збудник правця досить розповсюджений. Спори цієї палички дуже стійкі до дії фізичних та хімічних чинників і зберігаються протягом тривалого часу.

Правцевий токсин переважно викликає ураження нервової системи. Інкубаційний період 7-10 днів деколи до 1.5 міс.

Клініка. В продромальному періоді кволість безсоння, головний біль, болючі відчуття в потилиці, попереку.

В ділянці рани посмикування м'язів, болючість. В подальшому з'являється один із «класичних» симптомів правцевої триади. Тризм (судоми жувальних м'язів) дисфагія (порушення ковтання) ригідність потиличних м'язів.

В подальшому судоми переходять на м'язи тулуба, кінцівки, що викликає є відповідне положення тіла. (опістотонус) (мостик). Наступає спазм мускулатури рото глотки виникає є зупинка дихання. Судоми досить болючі, при сильних судомах можуть виникати переломи кісток, відриви сухожилків.

Смерть настає від асфіксії і паралічу серцевого м'яза.

Лікування обробка рани, видаленням струпів, сторонніх тіл, рани залишаються відкритими неодноразово промиваються.

Специфічного лікування правця немає!!!! оскільки токсини, що зв'язуються з Н.С. нейтралізувати неможливого в тому лікування правця ґрунтується в основному на реанімаційних заходах.

Для нейтралізації ще не зв'язаних токсинів вводять 100-150 тис. МО проти правцевої сироватки розведеної ( не < 1:10) ізотонічним розчином Na Cl. При цьому 0.5 дози можна ввести в/в краплинно, а другу одномоментно в/м. Кращим способом, який забезпечує довготривалу циркуляцію антитіл в крові є протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ).

Доза - 1000 МО. 500 МО в/в і 500 МО в/м.

Після одужання роблять активну імунізацію за допомогою ППА, який вводять три рази з інтервалом 1.5 і 9-12 міс.

Профілактика екстрена. Показання.

1)Травми з порушенням цілості шкірних покривів та слизових оболонок.

2)Відмороження та опіки ІІ - Ivст.

3)Прониклі ушкодження травного каналу.

4)Позагоспітальні аборти

5)Пологи поза медичним закладом

6)Гангрена або некроз тканин, абсцеси

7)Укус тварин.

Включає первинна хірургічна обробка рани і специфічна імунопрофілактика до 20-го дня від моменту отримання травми.

Сепсис - загальне інфекційне захворювання, що спричиняється різними мікроорганізмами та їх токсинами у зв'язку з прогресуванням та поширенням місцевого інфекційного процесу.

Класифікація

І За наявністю або відсутністю первинного джерела інфекції

а) первинний (при відсутності джерела інфекції)

б) вторинний (при наявності).

ІІ За збудженням

а) аеробний

б) анаеробний

ІІІ За причиною виникнення

а) рановий

б) при гнійних захворюваннях внутрішніх органів (пневмонія, аднексит, ендометрит, хр. тонзиліт, отит та інш.)

в) післяопераційний

г) криптогенний (невідоме джерело).

IV За локалізацією первинного джерела

а) отогенний

б) стоматогенний

в) урологічний

г) гінекологічний та інш.

V За характером генералізації інфекції

а) септицемія - сепсис без гнійних метастазів

б) септикопіємії - сепсис з гнійними метастазами

VI За клінічним перебігом

а) блискавичний

б) гострий

в) підгострий

г) рецидивний

д) хронічний

Клінічні ознаки . Специфічних ознак сепсису немає, досить часто інфекційні захворювання викликають клініку близьку до сепсису. Найчастішими ознаками сепсису є: різкий головний біль, безсоння, може бути галюцінація, підвищення температури до 39-400С із значним коливанням з ранку і ввечері «гектична температура», з'являється лихоманка, рясний піт, втрачається апетит, знижується артеріальний тиск, тахікардія, виникає порушення функції нирок, олігурія, знижується питомна вага сечі, з'являється білок, формені елементи крові. Порушується функція печінки, збільшується форма печінки, нерідко виникає паренхіматозна жовтяниця, В ЗАК зниження еритроцитів, зниження гемоглобіну, збільшення ШОЕ, збільшення лейкоцитів, з сув формули вліво. При посівах крові лише в 70-80% вдається видалити збудники.

Клінічний перебіг сепсису значною мірою залежить від його форми.

а) блискавичний сепсис розвивається бурхливо протягом 6-8 годин і має характер септичного шоку

б) гострий розвивається протягом 5-10 днів

в) підгостра форма протягом декілька тижнів

г) хронічний в'ялий перебіг слабкі клінічні прояви, які можуть спостерігатися місяцями а іноді роками

д) рецидивуючий період загострення передуються з ремісіями.

При бурхливому розвитку сепсису внаслідок масивного розмножування мікробів і надходження в кров їх токсинів розвивається септицемія. При подальшому розвитку сепсису виникає бактеріемія з утворенням множинних гнійників у різних органах і тканинах. Ця форма сепсису називається септикопіємії.

Лікування: комплексне, спрямована в першу чергу на видалення гнійного джерела,

Боротьбу зі збудником, зменшення інтоксикації, підвищення захисних сил та покращення обмінних процесів в організмі. Найтяжчим і специфічним ускладненням сепсису є шок, який може виникнути у будь-якому його виді і в будь який період перебігу. Причина і механізм розвитку з'ясовані недостатньо, але визнаними вважається наступним:

1)масивне надходження у судинне русло мікроорганізмів з осередку інфекції;

2)стимуляція бактеріальними токсинами ефекторних в-рецепторів більшості органів з розвитком переферійного судинного спазму (централізація кровообігу)

3)виникнення під дією токсинів генералізованого внутрішньо судинного згортання крові.

Тема. Догляд за онкологічними хворими

Загальні поняття про онкологію. Галузь медицини, що вивчає причини виникнення, перебіг пухлини, розробляє методи їх профілактики та лікування - називають онкологією.

В Україні щорічно реєструються більше 160тис. нових випадків захворювання на рак. Щодня 400 хворих. Із 160тис. хворих протягом року помирає 100тис. Слід зазнати, що рак виявлений на ранніх стадіях свого розвитку повністю виліковується сучасними методами, але нажаль 70% злоякісних пухлин виявляють у запущених стадіях.

На сьогодні біологами доведення, що зріст злоякісних пухлин проходить 2/3 свого циклу латентно тобто приховано. А інколи маскуючись під іншу хворобу. У 80% випадків при своєчасному використанні УЗИ МРТ, радіо імунологічного та інших методів діагностики можна виявити ще ранніх стадіях їх розвитку.

Пухлина - це патологічне розрозтання тканин яке вирізняється автономним ростом, поліморфізмом, атипією клітин. Розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини.

Доброякісні пухлини вирізняється експансивним ростом ( ростуть розсовуючи і відтісняючи тканини і органи), наявність у капсулах, що виділяє їх від навколишніх тканин, повільним ростом, залежно від локалізації так пухлина може існувати протягом життя хворого не турбуючи його.

Д.П. не рецидивують після радикальної операції, не дають метастазів, за своєю гістологічною природою, мало відрізняється від тканин з яких вони утворились.

Папіломи - це доброякісні, сосочкові епітеліальні пухлини які складаються із сполучнотканинної основи, покритті епітелії. Вони виникають на шкірі, слизовій оболонці. Папіломи можуть перетворюватись у злоякісні пухлини.

Дермоїдні кісти - відносять до кістозний форм і виникають внаслідок проникнення глибину тканин невеликих частин шкіри, сальної залози,волосяного мішечка, період ембріонарного розвитку.

Вони мають щільну оболонку і наповнені масою що складається з шкірного епітелію, жиру, волосся.

Аденома - утворюється із залозної тканини. Може переходити в залозний рак, молочна залоза, підшлункова, щитоподібна, яєчник.

Фіброма - це доброякісна пухлина із сполучної тканини, трапляється у всіх ділянках організму, найбільш локалізується в матці, шкірі, підшкірній клітковині, може досягатись значних розмірів.

Ліпома - Д.П. з жирової тканини. Локалізація різноманітна, може досягати гігантських розмірів.

Хондрома - Д.П. з хрящової тканини відзначається повільним ростом.

Остеома - пухлина з кісткової тканини росте повільно, і може перетворитись у злоякісну остеосаркому.

Ангіома - судинна пухлинна, що виходить з лімфатичних (лімфангіома) і кровоносних (гемангіома) судин.

Міома - пухлина з м'язової тканини, якщо вона походить з гладкої мускулатури - лейоміома, з поперечносмугастої - рабдоміома, росте повільно.

Невринома - пухлина зі шванівської оболонки нервового стовбура (шванома) трапляється нечасто. Це невеликі пухлини які супроводжуються вираженим болем за провідниковим типом.

Гліома - пухлина з білої або з сірої речовини головного або спинного мозку.

...