Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Регіонарна (провідникова) анестезія.

Гарантується на переривані провідності чутливих нервів введенням 10-20мл 1-2% розчину новокаїну в нерв або в периневральну клітковину. При введенні в нерв анестезія настає через 3-5хв. периневральна анестезія через 10-15хв.

Застосовується головним чином при операціях з приводу понарцію, коли 1-2% розчин новокаїну вводять біля основи пальця за Лукашевичем, а також у стоматологічній практиці.

В/ор та в/в застосовується рідко.

Анестезія охолодженням.

При короткочасних операціях вдаються до місцевого заморожування хлоретилом. Анестезії можна досягти і при обкладанні кінцівки льодом. Анестезія настає через 1.5-2год при низькій температурі до 10-120С застосовується дуже рідко.

Новокаїнові блокади. В хірургії широко застосовуються новокаїнові блокади 0.25% розчином новокаїну за Вишневським, головним чином для профілактики і лікування шоку. Новокаїнова блокада знімає сильні подразнення і тим самим сприяє нормалізації і фізіологічних функцій організму.

Розрізняють шийну вагосимпатичну, поперекову і футлярну новокаїнову блокаду.

Спинномозкова анестезія.

С.А. - застосовується для знеболювання при операціях на кінцівках, органах черевної порожнини, в урології і гінекології. Анестезія настає через 10-15хв і триває 1-1.5год.

Перидуральна анестезія.

При введенні анестезуючого розчину в перидуральний простір настає знеболювання корінців спинного мозку. Перевагою П.А. перед спинномозковою є відсутність можливості розвитку тяжких ускладнень, оскільки анестезуючий розчин не потрапляє в спинномозкову рідину і не діє на спинний та головний мозок.

Епідуральна анестезія здійснюється введенням розчинів новокаїну або дикаіну через крижовий отвір у крижовий канал у тих же дозах що й при перидуральній анестезії застосовується головним чином при операціях на нижніх кінцівках і в малому тазу.

Обов'язки медсестри - анестезистки.

Медсестра-анестезистка проводить медикаментозну підготовку хворих згідно з призначеннями лікаря-анестезіолога, забезпечує своєчасну доставку хворих на операцію, допомогає при наданні правильного положення його на операційному столі.

Перед операцією сестра ретельно перевіряє наркозну апаратуру, наявність в балонах кисню, закису азоту та інших необхідних для наркозу інструментів, масок, інтубаційних трубок та медикаментів.

Протягом наркозу М.А. заповнює анестезіологічну карту, в якій сисТема.тично фіксує дані про стан хворого та зміни с.с.д. і дихання (Ps, АТ, стан зіниць тощо).

С.А. виконує всі накази лікаря, після закінчення операції стежить за перевезенням хворого в палату і знаходиться коло нього до повного виходу з наркозу, виконує чи всі призначення Л.А.

С.А. повинна знати техніку маскового наркозу і провести лікування термінальних станів та реанімацію.

С.А. повинна вести облік усіх наркотичних речовин, своєчасне їх поповнення. Вона проводить чистку та дезінфекцію інструментів та апаратів для наркозу.

Тема. Догляд за хворими в передопераційному періоді

Поняття про передопераційний період.

Це час з моменту госпіталізації хворого в х.в. до виконання операції. Залежно від характеру захворювання він може тривати від декількох хвилин чи судин, гострий апендицит та ін. До декількох днів (пухлини шлунка, зоб, бронхоектатична хвороба).

Основною метою передопераційного періоду є проведення заходів ля зменшення ризику операції і попередження післяопераційних ускладнень.

Весь передопераційний період поділяється на:

1)Діагностичний період

Під час якого уточнюють діагноз, визначають показання до операції.

В діагностичний період вивчають також стан, резервні можливості основних органів та систем хворого, що готується до операції.

2) Період власне передопераційної підготовки.

Включає комплекс лікувальних заходів спрямованих на зменшення важкості перебігу захворювання, покращення роботи основних органів і систем, підвищення реактивності організму.

Показання до операції.

Залежно від характеру, терміну захворювання та стану хворого, показання до операції можуть бути:

1)життєвими (вітальними), при яких найменша відстрочка операції може привести до смерті хворого;

а) кровотеча, яка не припиняється при пошкодженнях великих судин, органів виразкової хвороби шлунка та 12-персн. кишки.

б) гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, защемлена грижа, кишкова непрохідність та ін.)

в) гнійно-запальні захворювання (абсцес, флегмона, гнійний мастит). Відстрочення операції у цих хворих може привести до розвитку сепсису.

2) абсолютними, що виникають у хворих, у яких неможливо замінити операцію іншими методами лікування, а її тривале відстрочення може привести до загрозливого для життя стану. До таких показань відносяться, механічна жовтяниця, стеноз вихідного відділу шлунка, злоякісні захворювання та ін. таких хворих оперують після відповідної підготовки через декілька днів з моменту госпіталізації.

3) відносними, що можуть виникнути у хворих з тривалими захворюваннями у яких можна використовувати інші методи лікування, такі захворювання не становлять загрози для життя хворих (варикозне розширення вен нижніх кінцівок, неускладнені грижі живота доброякісні пухлини, геморой та ін.)

Підготовку хворого до операції здійснюють спільно з хірургом, анестезіологом, терапевтом та з допомогою медичної сестри.

Передопераційна підготовка хворих.

Підготовку хворого до операції проводять залежно від характеру захворювання, стану хворого та припустимого об'єму операції.

Важливе значення в підготовці хворого до операції має визначення стану С.С. системи. При обстеженні С.С.С. виявляють її чи інші захворювання. У всіх хворих вимірюють А.Т.

( в особливо важких випадках і венозний тиск), Ps, ЄКГ, УЗІ серця.

Органи дихання. При обстеженні виключають гострі запальні захворювання дихальних шляхів. Важливе значення має спірографія та визначення ЖЕЛ (життєвої ломкості легень) ФГ або Ro обстеження органів грудної клітки. Хворі з гнійними процесами легень потребують спеціальної підготовки органів дихання для затихання запального процесу.

Органи травлення. У цей період важливе значення приділяють стану ротової порожнини: проводять санацію каріозних зубів, запальних процесів ясен, язика, проводять медикаментозне лікування. У тих випадках, коли операція буде проходити під запальні, знеболюванні, необхідно визначити функцію печінки (білірубін, запальний білок, АлТ, АсТ, лужку фосфатазу та ін.)

Сечовидільна система. У всіх хворих перед операцією виконують загальний аналіз сечі. При наявності змін проводять пробу Зимницького. У жінок перед операцією проводять гінекологічне обстеження. При наявності менсис оперативне втручання відкладають у зв'язку з гормональними змінами, підвищеним фібринолізом і кровоточивістю тканин під час і після операції.

Кров і кровотворні органи.

Перед операцією проводять загальний аналіз крові, визначають час кровотечі та згортання крові. Перед великими операціями виконують коагулограми, тромбобластограмму. У всіх випадках необхідно проводить передопераційну корекцію загортальної системи крові. В процесі підготовки анемічних і ослаблених хворих застосовують переливання еритроцитної маси, плазми, альбуміну та ін.. компонентів крові.

Шкіряні покриви. Треба звернути увагу на наявність гнійничкових захворювань. Все що може стати джерелом ендогенної інфекції і викликати тяжкі септичні ускладнення необхідно ліквідувати. Напередодні операції хворий приймає гігієнічний душ, тяжких хворих купають або проводять вологе обтирання. Гоління волосяного покрову операційного поля проводять в день операції.

Нервово-психічна система. Важливого значення надають психологічній підготовці, яка спрямована на заспокоєння і впевненість хворого в сприятливому перерізі операції. У всіх випадках медсестра повинна дотримуватись настанов лікаря.

Необхідно слідкувати, щоб карта стаціонарного хворого (історія хвороби) в жодному випадку не потрапила до нього.

Підготовка хворого до планової операції.

При планових операціях тривалість передопераційного періоду залежить від стану хворого і характеру операції.

В процесі підготовки проводять всебічне обстеження хворого, з'ясовують показання до операції. Передопераційний період може тривати від +2дн до 1-1.5місу тяжкохворих.

Операції виконують тільки й після корекції глюкостазу і нормалізації основних функцій внутрішніх органів. Планові операції не можна виконувати при температурі, наявності гнійних захворювань. З метою скорочення терміну передопераційної підготовки хворих у стаціонарі обстеження та санацію їх проводять амбулаторно.

Підготовка хворого до екстреної операції.

План підготовки хворого до екстреної операції індивідуальний. Хворого обстежують, проводять короткий огляд, аускультацію, перкусію, ЗАК, ЗАС. Визначають групу крові, резус фактор.

Додаткові методи дослідження ЄКГ, ФГ та інші проводять за показанням. Згідно існуючим положенням усі діагностичні, організаційні і тактичні питання при наданні ургентної допомоги хворим повинні бути вирішені протягом двох-чотирьох годин. Реанімаційна допомога починається терміново, з моменту госпіталізації пацієнта.

Передопераційна підготовка у таких хворих повинна бути інтенсивною і нетривалою. Перед операцією необхідно ввести зонд у шлунок, при необхідності відсмоктати зміст і промити його. Перед цим, необхідно спорожнити сечовий міхур за допомогою катетера.

Підготовка операційного поля.

О.П. - це ділянка тіла хворого, де проводять розріз шкіри для здійснення оперативного втручання. Цю ділянку готують особливо. В день операції за 2-3год шкіру голять гострим лезом і обробляють антисептиком.

Слід пам'ятати, що при підготовці хворого до операції необхідно дотримуватись послідовності виконання гігієнічних процедур: спочатку проводять спорожнення та очищення кишечника, гігієнічний душ, заміну натільної білизни і тільки після цього готують О.П. такий порядок підготовки хворого до операції дає можливість запобігти мікробному забрудненню шкіри і зменшити ризик після операційних нагноєнь, ран.

Промедикація

Мета промедикації - заспокоїти хворого і покращити перебіг наркозу. Вона поділяється на вечірню (напередодні операції) і ранкову (вдень операції). На передодні операції хворому на ніч необхідно призначити транквілізатори, протигістамінні препарати, снодійні. Усі ранкові гігієнічні процедури: положення рота, чищення зубів, гоління, підготовка операційного поля заміна білизни, відвідування туалету, виконують до ранкової промедикації.

У хворих з алергічними реакціями в комплекс промедикації включають антигістамінні препарати. Найбільш часто використовують аналгезувально-седативну суміш, що складається з промедолу і атропіну.

Промедикацію необхідно проводити перед усіма великими та малими операціями, які будуть виконуватись під наркозом або іншими видами знеболювання. Безпосередньо перед

Операцією анестезіолог оглядає порожнину рота, виділяє зубні протези при потребі вставляє міхурів зонд, катетер у сечовий міхур.

Транспортування хворих у операційну.

Доставка хворих в операційну є важливим етапом передопераційної підготовки. Вона повинна проводитись досить обережно без метушні. Хворих перевозять на кріслах - каталках або носилках каталках. Перед транспортуванням каталку необхідно накрити чистим простирадлом, покласти подушку, накрити хворого ковдрою.

Транспортування хворих проводиться на каталках Х.В. В передопераційній хворого перекладають на каталку операційного блоку, якою його доставляють до операційного столу. Необхідно періодично обробляти каталку і її колеса дезінфекційним розчином.

Слід пам'ятати що під час транспортування хворого в операційну його стан може різко погіршитися від додаткового хвилювання, тому медсестри повинні бути уважними і своєчасно транспортування хворих в ліфтах. Здійснюють тільки в присутності медсестри. Перекладати хворого з каталки на операційний стіл необхідно обережно, краще за допомогою 3-4 осіб, які підкладають руки під голову, грудну клітку, сідниці, ноги, можна перекладати і за допомогою простирадла, на якому лежить хворий.

Тема. Догляд за хворими в після операційному періоді

Після операційний період - це час від закінчення операції до одержання і відновлення працездатності або переведення його на групу інвалідності.

Розрізняють ранній післяопераційний період - перші 5-6 дн., пізній післяопераційний період - до виписування хворого із стаціонару відділений період - від виписування до повного видужання і відновлення його працездатності або переведення на групу інвалідності.

В післяопераційному періоді необхідно уважно стежити за станом та функцією найважливіших органів та систем, оскільки хірургічна операція і наркоз призводить до відповідних потофізіологічних змін в організмі. Під виливом операції і наркозу змінюється інтенсивність обмінних процесів - порушується співвідношення катаболізму (накопичення токсичних продуктів в організмі внаслідок розладу речовин та клітин) і анаболізму (сукупність процесів, спрямованих на утворення органічних речовин - складових частин клітин і тканин). У перебігу після операційного періоду розрізняють три фази (стадії):

1) катаболічну

2) зворотного розвитку

3) анаболічну.

1)Катаболічна триває 3-4 дні вираженість її залежить від тяжкості хвороби, об'єму операції, виду наркозу, їх тривалості інтенсивності післяопераційного лікування.

Слід зазначити, що катаболічна фаза в першу чергу є захисною реакцією організму. Мета якої - підвищити опірність організму за рахунок енергетичних і пластичних матеріалів, це відбувається за рахунок підвищеного розпаду білків, жирів і вуглеводів, з іншого - утворюється значна кількість токсичних речовин, що призводить до ацидозу (зміна кислотно-лужного стану) порушення окисно-відновних процесів у тканинах і органах (печінка, нирки, серце), що негативно виливає на загальний стан оперованого хворого.

2)Фаза зворотного розвитку.

Тривалість 4-6 днів. У цей період починається активний синтез білка, жирів, глікогену, збільшується кількість енергетичних і пластичних матеріалів.

Клінічними ознаками цієї фази є покращення загального стану хворого, зменшення болю,нормалізація температури тіла, поява апетиту. Покращується діяльність ССС, дихання, відновлюється діяльність Ш.К.Т.

3)Анаболічна фаза клінічно вона характеризується як період одужання. Тривалість 2-5 тижнів.

Всіх хірургічних хворих після операції можна поділити на 3 групи:

1)хворі зі стабільним станом функцій життєво важливих органів (нормальна гемодинаміка, дихання та ін.). Яких як правило, поміщають у післяопераційні палати;

2)хворі з лабільним станом життєво важливих функцій, що характеризуються найбільшими показниками гемодинаміки і дихання й потребують інтенсивної терапії;

3)хворі в критичному стані з вираженими порушеннями діяльності С.С.С. дихання, Н.С. та ін. Без проведення реанімаційних заходів у цих хворих може наступити смерть, досить часто вони знаходяться без свідомості. Всі вони потребують не тільки інтенсивного лікування, але й ретельного догляду.

В сучасних лікарнях тяжких операційних хворих концентрують в спеціалізованих відділеннях і.т. і реанімації.

І.Т. включає в себе комплекс лікувальних заходів, спрямованих на нормалізацію гемостазу, попередження і лікування гострих порушень життєво важливих функцій.

Реанімація - це комплекс заходів направлених на відновлення або заміщення раптово втраченої функції серця, легень і обмінних процесів у хворих, які знаходяться в критичному стані.

Після проведення лікування і покращення стану хворих їх переводять в післяопераційну або загальну палату х.в.

Палата після операційних хворих не повинна бути великою (на 2-3 чоловіки) у палаті повинна бути централізована подача О2 і набір інструментів, апаратів і медикаментозних засобів для проведення І.Т. і реанімаційних заходів.

Для надання максимального спокою і фізіологічного положення хворих кладуть на функціональні ліжка. Для попередження пролежнів хворого кладуть на гумовий круг, або спеціальний пневматичний матрац. Для зміни ліжкової білизни хворого спочатку кладуть на бік і на звільненій частині ліжка скачують простирадло у вамп (з краю простирадла до хворого).

Після чого пацієнта повертають на чисте простирадло, забирають брудне і розгортають вамп чистого простирадла.

У великих хірургічних відділеннях для спостереження і догляду за операційними хворими виділяють окремий пост.

Медсестра слідкує і реєструє основні функціональні показники: Ps, АТ, дихання, кількість випитої і виділеною з сечею каловими масами виділеними з ран рідини. При цьому звертають увагу на загальний стан хворого.

У тяжких хворих особливо в перші дні необхідний старанний догляд за порожниною рота. При сухості язика, рота рекомендують проводити сисТема.тичне положення водою і змазування слизової оболонки вазеліновим маслом.

Для профілактики запальних процесів у роті необхідно чистити зуби, полоскати ротову порожнину лимонним соком, слабким розчином марганцівки, проводити масаж.

Усі хворі повинні щодня проводити туалет. У жінок - складки під молочними залозами протирають 1% розчином марганцівки, тетрацикліновою маззю або припудрювати талькою.

Піднімання хворого з ліжка залежить від загального стану. Воно починається з опускання ніг і сидіння на ліжку, при нормальному самопочутті можна підняти його на ноги.

У задовільному стані і нормальному перерізі післяопераційного періоду хворим дозволяють вставати на 2-3 день, а після складних операцій на 5-6 день за вказівкою лікаря:

при догляді за післяопераційним хворим важливе значення має нагляд за пов'язкою. Необхідно уважно слідкувати, щоб пов'язка не просочилася кров'ю, не зсунулась, не оголила рану.

При значному просочуванні пов'язки кров'ю слід негайно викликати лікаря і важити заходів для зупинки кровотечі (поставити міхур з льодом).

При чистих ранах які добре загоюються, пов'язку міняють на другий день після операції і на 7-8 день після зняття швів.

При нагноєнні перев'язування проводять частіше, рану очищують, промивають антисептиком і дренують.

Зняття швів у більшості хворих проводять на 7-8 день, в ослаблених, літніх хворих проводять на 7-8 день, в ослаблених літніх хворих на 10-12 день. У дітей шви можна знімати на 5-6 день.

Надзвичайне важливе значення в прогнозуванні перебігу, особливо раннього післяопераційного періоду має спостереження за основними функціями організму: С.С.С. органи дихання сечовидільна сисТема., органи травлення.

Порушення життєдіяльності організму, їх усунення

У післяопераційному періоді можуть розвиватися окремі порушення обмінних процесів і функцій внутрішніх органів. Вони, як правило виникають у тяжкохворих після складних операцій.

Після невеликих операцій, наприклад, планового видалення грижі, чи апендицита ці зміни виражені незначно і не потребують спеціального лікування.

Порушення білкового обміну

Одним з тяжких порушень голко стазу оперованих хворих є порушення білкового обміну.

В організмі здорової людини. Білка близько 14% від ваги тіла, це забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Головним порушенням білкового обміну є переважання розладу білків над їх синтезом. Зниження вмісту Б. в крові відбувається в основному за рахунок зменшення альбумінів, що в свою чергу призводить до порушення співвідношення їх з глобулінами. Основним джерелом надходження і розпаду Б. у тяжкохворих - м'язи організму.

У тяжких хворих настає м'язова слабкість, атрофія. Найменший рівень вмісту Б. в крові спостерігають на 5-6 день після операції, після чого він починає нормалізуватись. Однак така нормалізація вмісту Б. в крові відбувається дуже повільно і триває 10-15 днів. Для попередження порушень білкового обміну в передопераційний період хворих передопераційний період хворих необхідно забезпечити висококалорійною білковою їжею проводити переливання плазми, альбуміну, протеїну.

Порушення жирового обміну

В післяопераційний період настають виражені зміни і жирового обміну. Для його корекції використовують в основному жирові емульсії, які є джерелом енергії, насичених жирних кислот, які забезпечують нормальну функцію клітин організму, гальмують катаболічні процеси.

Слід зазначити, що калорійність жирів у 2.5 рази вища ніж Б. й У. Жирові емульсії вливають з розрахунку 1.5-2г Ж/кг. ваги хворого.

Порушення вуглеводного обміну після операції

У 90% хворих у перші 2-3 дні кількість цукру у крові знижується і виникає гіпоглікемія з третього четвертого дня іде ввись вмісту глюкози в крові і тоді може бути гіперглікемія іноді глюкозурія.

Слід пам'ятати, що кількість речовин в організмі залежить від інтенсивності обмінних процесів і способів їх виділення з організму.

Саме при порушенні вуглеводного обміну в організмі в основному накопичуються недоокис лені продукти, що зменшують резервну лужність і виливають на рН крові. Зміна величини рН крові на 0,3-0,4 од. ( N рН 3,5-7,45) в будь який бік призводить до вираженого порушення ферментативної активності. Окисно-відновних процесів в організмі, що може закінчитися смертю хворого.

Своєчасна правильна та інтенсивна передопераційна підготовка ретельний догляд за хворими, а також корекція вуглеводного обміну до і після операції є найкращим засобом профілактики тяжких форм порушення вуглеводного обміну.

Порушення водно-електролітного обміну

Є причиною багатьох ускладнень у хворих після операції. Існує три форми порушення водного обміну

І справжній дефіцит виникає внаслідок недостатнього поступання води в організм

ІІ надлишок води, зумовлений невідповідністю поступання води в організм і виведенням її з організму.

ІІІ перерозподіл води в окремих ділянках тіла, пов'язаний із зміною співвідношень електролітів.

Нормальна добова потреба людини у воді коливається від 2000 до 2500мл і залежить від маси тіла, віку, статі і ряду інших обставин.

Порушення обміну води може проявитися дегідратацією або гіпергідратацією. Слід пам'ятати, що людина виділяє за добу через нирки до 1.5л. води, через легені 400-500мл, через шкіру 500-600мл, через кишечник 200-300мл.

Для визначення необхідної кількості води при зневодненні пропонують використовувати формулу Rendall.

Vд = (1-40/НЈ) * 20% маси тіла хворого

де Vд - дефіцит води 8л

НЈ - гематокрит хворого

У хірургічній практиці найчастіше доводиться мати справу з андромом дегідратації.

При цьому виділяють 4 ступені дегідратації:

а) помірний - втрата води до 5% ваги тіла

б) значний - до 7% ваги тіла

в) максимальний - до 10%

г) термінальний - більше 10% маси тіла

Порушення маси водного балансу тісно пов'язано з порушенням електролітного обміну.

Для корекції вмісту

Na 135-145ммоль/л

К 3,8-5,1 ммоль/л

Са 2,1-2,7ммоль/л

Мg 0,8-1,2 ммоль/л

використовують теж різня формули

Е= м*0,2*(К1-К2),

де Е - дефіцит електролітів

м - маса тіла хворого в кг

0,2 - коефіцієнт

К1 - нормальний вміст катіонів в плазмі (ммоль/л)

К2 - вміст катіонів у плазмі хворого на момент визначення (ммоль/л)

Слід зазначить, що здійснення патогенетичного після операційного лікування особливо у тяжкохворих, можливе лише при підтримці стабільного водно-електролітного балансу, повного енергетичного і пластичного забезпечення організму за рахунок повноцінного парентерального та ентерального харчування, з достатнім вмістом білків, незамінних амінокислот, вітамінів, жирних кислот, мікроелементів.

Зміни складу крові можуть проявлятись: низька кількість Ер. Нв, У - тозом, зсувом лейкоцитарної формули (висока кількість нейтрофилів і низька Лимф. Та Доз.)

Поряд з цим відбуваються зміни згортальних властивостей крові, які проявляються підвищенням активності коагуляційної (фібриноген, протромбін, тромбопластин, проакцелярних та ін..) і пригніченням актикоагуляційної системи крові, що створює умови для виникнення небезпечних після операційних ускладнень - емболій і трамбозів.

Для корекції анемії і гемостазу застосовують переливання Ер. Маси У-ної, тромбоцитарної маси, плазми крові, фібриногену, призначають антикоагуляніну терапію (фраксипарин, гепарин, пелентон та ін.)

Тема. Ушкодження. Травми

Ушкодження (травми) - це функціональні анатомічні зміни в організмі, які виникають внаслідок дії різних агентів зовнішнього середовища.

Залежно від ушкоджуючи факторів розрізняють механічні, фізичні, хімічні і психічні травми.

Виділяють травми відкриті (поранення) і закриті, які не супроводжуються порушенням цілості шкіри і слизових оболонок.

Розрізняють такі види травматизму:

а) промисловий

б) сільськогосподарський

в) побутовий

г) вуличний

д) спортивний

е) транспортний

ж) дитячий

Організація травматологічної допомоги включає: 1) надання першої допомоги

2)транспортування хворих у лікувальні заклади

3)надання кваліфікованої допомоги на травматичних пунктах, у хірургічних і травматологічних відділеннях, клініка, інститутах.

Закриті ушкодження

Закриті ушкодження м'яких тканин поділяються на ушиби, розтягнення і розриви, струси і здавлення.

Ушиб - це закрите ушкодження тканин і органів без порушення цілостності шкіри. При ушибах залежно від тяжкості і розмірів предмета, сили удара, а також від віку, стану потерпілого і опірності тканин відмічаються різного ступеня ушкодження, підшкірної основи, м'язів, кровоносних і лімфатичних судин та інших тканин.

В результаті ушибу розвивається травматичний набряк тканин, утворюються крововиливи. В тяжких випадках може статися відшарування тканин.

Симптом ушибу : біль, набряклість, синець, місцеві підвищення температури і порушення функції. При ушкодженні великих кровоносних судин можуть утворитися значні крововиливи і гематоми. В результаті поступово розкладу пігменту крові синці набувають земного і жовтого кольору. Ушиб великих нервів може спричинити шок, паралічі, парези.

Лікування: хворим забезпечують спокій, кінцівці надають підвищенного положення. Для зменшення крововиливу і набряку тканин при ушибах спочатку призначають холод і давлючу пов'язку. Через 2-3 дні для прискорення розсмоктування крововиливу і більш швидкого відновлення функції застосовують теплові процедури (грілки, зігрівальний компрес, теплі ванни, солюкс).

При гематомі роблять пункцію, відсмоктують кров і вводять антибіотики для профілактики нагноєння.

Струс м'язів, кісток, суглобів, нервів спостерігається при тривалій роботі з вібруючими інструментами (вібраційна хвороба). Найчастіше струс буває у ділянці верхніх кінцівок. Захворювання супроводиться появою болю в суглобах і зниженням працездатності.

Лікування теплові процедури, фізіотерапія. Рекомендується змінити професію.

У хірургічній практиці найчастіше трапляються струс головного мозку при закритій травмі черепа.

Розтягнення і розрив - виникають здебільшого в ділянці зв'язкового апарату суглобів і є наслідком надмірного згинання чи розгинання при падінні, під час бігу, підняття ваги і т.п. При розтягненні зберігається анатомічна неперервність тканин при розривах виникає порушення цілості їх.

Розтягнення зв'язок суглобів супроводиться болем і обмеженням їхньої рухомості. При розривах зв'язок настають більш тяжкі порушення виникають крововиливи. Розриви внутрішньо суглобових зв'язок супроводиться значними порушеннями функції суглобів і крововиливом у їх порожнину (гемартроз).

Лікування розтягнення зв'язок полягає в забезпеченні спокою, накладання давлючої пов'язки. При ушкодженнях верхньої кінцівки застосовують фіксацію косинкою, при ушкодженнях нижньої кінцівки необхідний постільний режим на 10 днів. При часткових розривах зв'язок іммобілізують суглоб гіпсовою пов'язкою.

Повні розриви і відриви зв'язок потребують хірургічного лікування. Операція включає зшивання або фіксацію м'язів до місця прикріплення при їх відривах.

При гемартрозах роблять повторні пункції суглоба для відсмоктування крові і введення антибіотиків. На ділянку суглоба накладають давлячу пов'язку.

Розриви сухожиль. Настають при сильних і швидких скороченнях м'язів. Звичайно розриви сухожиль виникають на межі з м'язом або в ділянці прикріплення сухожилля до кістки. Відрив сухожилля може статися з ділянкою кістки.

Симптоми розриву сухожиль: біль, крововилив, набряклість тканин у ділянці розриву і порушення функцій.

Лікування оперативне зшивають сухожилля з наступною функцією кінцівки гіпсовою пов'язкою.

Розриви м'язів трапляються при швидкому форсованому скорочення під час падіння або підняття ваги. Вони бувають повні і неповні.

Основним симптомами розривів м'язів є сильний біль, крововилив, набряклість і порушення рухів. При повному розриві появляється западина або суплина між кінцями розірваного м'яза.

Лікування . При повних розривах роблять термінову операцію: зшивання м'язів у місці розриву з наступною іммобілізацією протягом 12-15 днів. При неповних розривах, застосовують давлячу пов'язку і фіксацію кінцівки, що забезпечує максимальне зближення ушкодженого м'яза. Для зменшення крововиливу призначають холод, через 2-3 дні призначають фізіотерапію і лікувальну гімнастику.

Вивихи

Вивихом називається стійке зміщення суглобових поверхонь кісток з виходом однієї з них через розрив або розтягнення капсули з порожнини суглоба. Якщо суглобові поверхні кісток не стикаються, вивих називається повним, якщо частково стикаються неповним або підвивихом.

Вивихи найчастіше виникають у результаті механічної травми, яка супроводжується розривом суглобної сумки і виходженням суглобової головки з порожнини суглоба в навкружні тканини. Найчастіше спостерігаються вивихи, кульшового, плечового та ліктьового суглобів і великого пальця кісті.

Основними симптомами вивихів є сильний біль у ділянці суглоба, нерухомість, деформація суглоба і вимушене положення кінцівки.

Найменші спроби змінити положення кінцівки посилюють біль. Через те хворий прагне тримати кінцівку у вимушеному ненормальному положенні.

Суглоб змінює свою конфігурацію. При пальпації вдається визначити суглобову западину, вивихнута голівка кістки пальпується в незвичному положенні поза суглобом. Пасивні рухи в ділянці суглоба обмежені різко болісні і мають пружистий характер тканин і спастичне опорочення м'язів. Дs - вивиху підтверджується з допомогою R?.

Природжені вивихи спостерігаються в кульшових суглобах. Вони є результатом недостатнього або неправильного розвитку суглобових поверхонь під час внутрішньоутробного розвитку плода. Дs природженого вивиху ставлять на підставі вкорочення і зміщення кінцівки. Порушення рухів у ділянці суглоба і R?.

Патологічні вивихи можуть виникати при туберкульозному або сифілітичному ураженні суглобів, при розвитку пухлин.

Звичні вивихи відмічаються у хворих з розтягненням зв'язок і капсули суглоба і дефекту капсули у цих хворих після незначної травми або невправних рухів легко виникають вивихи. Значні вивихи добре піддаються вправленню.

Лікування: при травматичних вивихах лікування полягає в терміновому виправлені вивиху, яке робить хірург або травматолог.

Перша допомога включає іммобілізацію кінцівки транспортною шиною і введення анальгетиків. Хворого треба швидко доставити в лікувальний заклад, оскільки в перші години після травми вправити вивих легше, ніж у пізніші сроки.

Вивихи тижневої давності називають застарілими і для виправлення їх потрібне оперативне втручання.

Виправлення вивиху починають після введення 10мл 2% розчину новокаїну в порожнину сустава. Наркоз застосовують при утрудненому вправлені вивиху і при виправлені вивихів стегна.

Після виправлення роблять контрольний R? знімок фіксують лікувальну фізкультуру, масаж, ванни.

У ранні строки при природжених вивихах стегна застосовують безкровне виправлення витягненням і коригуючими гіпсовими пов'язками. У віці 5-6 років вдаються до оперативного втручання. При звичних вивихах показане хірургічне лікування.

При патологічних вивихах лікування переважно спрямоване на ліквідацію основного захворювання.

Переломи

Переломом називається часткове або повне порушення цілості кістки. Залежно від походження переломи ділять на природжені і набуті.

Природжені переломи виникають у внутрішньоутробному періоді розвитку і є результатом неповноцінності кісткового скелета плода.

Виділяють акушерські переломи, які настають у результаті родової травми.

Набуті переломи поділяють на травматичні (механічні) і патологічні, які є наслідком ураження кістки патологічним процесом (остеомієліт, пухлини, сифіліс та ін.).

Патологічні переломи виникають найчастіше внаслідок розвитку в кістці метастазу злоякісної пухлини, ураження Јвс або остеомієлітом. Ці переломи виникають дуже легко іноді після незначної травми.

Травматичні (механічні) переломи виникають під впливом механічних факторів - під час падіння від ударів. Здавлення, вгинання кісток та інших травм.

Переломи називають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими коли цілість збережена.

Переломи трапляються у будь-якому віці, але частіше у чоловіків середнього віку. У дітей у зв'язку з еластичністю кісток переломи бувають рідко, у осіб літнього віку, навпаки, у зв'язку з крихкістю кісток вони виникають легко навіть при незначній травмі. Близько 80% становлять переломи кісток кінцівок. Серед переломів довгих трубчатих кісток виділяють діафізарні, епіфізарні, метафізарні.

Епіфізарні переломи супроводжуються ушкодженням суглобової поверхні кісток і гемартрозом.

Метафізарні часто бувають вбитими, без зміщення відламків. Звичайно відламок діафізу кістки заходить у губчасту речовину митафізу. Вбиті переломи часто бувають у ділянці шийки плечової кістки.

Залежно від механізму переломів розрізняють:

1)переломи при здавленні або стисненні кістки по осі (компресійнім)

2)переломи при згинанні

3)переломи при скручуванні

4)відривні переломи

5)вбиті переломи

6)тріщини, які часто відмічаються при ушкодженнях плоских кісток (черепа, лопатки).

Залежно від ступеня еластичності кісткової тканини, переломи можуть бути повні і неповні.

У дітей спостерігаються переломи за тилом зеленої гілки, ламається кістка без ушкодження окістя (вид неповної перелому) вони часто виникають по лінії епіфізарного хряща (епіфізіоліз)

Розрізняють також поперечні, повздовжні, косі, гвинтоподібні або спіральні переломи.

У літньому віці часто трапляються переломи шийки стегна.

Для переломів характерна деформація. Кінцівки в результаті зміщення відламків. Розрізняють відламки: центральний (проксимальний) і перефіричний (дистальний).

Симптоми переломів

Основними симптомами переломів є : біль, деформація. Порушення функції ушкодженої кінцівки, патологічна рухомість і крепітація (кістковий хруст). Біль виникає відразу після перелому кістки в результаті ушкодження нервових волокон. Він різко посилюється при зміні положення ушкодженої кінцівки і зменшується в стані спокою.

Деформація кінцівки виникає в результаті порушення цілостності кістки, скорочення м'язів і зміщення кісткових відламків, крововиливу.

У ділянці перелому відмічаються набряклість із збільшення об'єму у зв'язку з утворенням гематоми.

Патологічна рухомість і крепітація спостерігаються при повних переломах. Ці симптоми перелому можна визначати тільки після знеболювання. Якщо важко поставити діагноз.

При переломах обов'язково слід про провести R? дослідження.

R? графія дає змогу не тільки уточнити характер перелому, визначити ступінь ушкодження кістки, а і виявити невеликі тріщини й надломки кісток, які при звичайних методах дослідження діагностувати неможливо.

Загоєння переломів . В основі зрощення переломів лежить регенерація тканин, в результаті якої утворюється кістковий мозоль. В утворенні кісткового мозоля беруть участь окістя, кістковий мозок і сполучена тканина, яка оточує місце перелому.

Кістковий мозоль складається з таких шарів:

1)періостального (зовнішнього) мозоля, що розвивається з клітини окістя.

2)ендостального (внутрішнього) мозоля, що утворюється з клітини кісткового мозку.

3)проміжного мозоля , що розвивається з гаверювих каналів

4)параонального мозоля, що виникає із сполучної тканини в ділянці перелому.

Процес утворення кісткового мозоля складний. Після травми в ділянці перелому розвивається асептичне запалення. Одночасно з розсмоктуванням загиблих тканин відбувається розмноження клітин. За рахунок фібробластів утворюється остлоїдна тканина, так званий первиний кістковий мозоль. Далі відбуваються складні процеси відкладення солей кальцію.

Розрізняють первинне і вторинне загоєння переломів в кістки. При первинному загоєнні відмічається добра регенерація і швидке утворення нормальної кісткової тканини. Первинне загоєння спостерігається при правильному зіставлені кісткових уламків і добрій регенераторній реакції.

Вторинне загоєння характеризується надмірним утворенням кісткового мозоля, виникає в результаті неправильного зіставлення відламків, а також у ослаблених хворих.

Плоскі кістки загоюються від утворення кісткового мозоля.

Лікування переломів

Перша допомога при переломах кісток передбачає проведення противошокових заходів (анальгетики та серцеві засоби) і транспортної іммобілізації. При відкритих переломах шкіру змазують спиртовим розчином йоду і на рану накладають асептичну пов'язку.

Лікування переломів кісток включає репозицію вправлення відламків фіксацію їх і функціональну терапію з метою якнайшвидшого відновлення функції кінцівки і працездатності хворих.

Перш ніж приступити до репозиції, треба знеболити місце перелому. Репозиції не роблять при вбитих і відкритих переломах, при яких показане оперативне лікування.

Фіксація - лікування, іммобілізація переломів кісток, досягається з допомогою гіпсової пов'язки, витягування або оперативним шляхом.

Оперативне лікування переломів

До оперативного лікування вдаються при відкритих та вбитих переломах при переломах шийки і поперечних переломах діафізу стегнової кістки, а також якщо інші методи лікування виявились неефективними.

Показанням для оперативного лікування є інтерпозиція м'язів і фасцій між відламками кісток, неправильне положення відламків, розвиток несправжнього суглоба, здавлення кістковими відламками внутрішніх органів, нервів та кровоносних судин. Оперативне втручання показане при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки.

Функціональне лікування

Призначають лікувальну фізкультуру, механо- і фізіотерапію.

Лікувальна фізкультура показана з перших днів після травми у вигляді дихальної гімнастики і спеціальних комплексів вправ.

ЛФК не призначають тяжкохворим при температурі і гнійних ускладненнях.

Ускладнення

Повільне і неправильне зрощення, утворення несправжнього суглоба 9псевдопріроз).

Псевдоартроз утворюється тоді коли перелом не зростається. Він виникає при тяжких загальних захворюваннях потерпілих.

До місцевих причин належать надмірне розходження кісткових відламків, защемлення між ними м'яких тканин.

Неправильне зрощення переломів виникає в результаті дефектів лікування.

Вогнестрільні переломи

Характеризуються значним руйнуванням кістки і навкружних тканин, розривами м'язів, нерідко супроводиться ушкодженням великих судин і нервів. Ці переломи бувають багато осколковим, нерідко спостерігаються значні дефекти кістки.

Перша допомога полягає в тимчасовому спинені кровотечі обезболюванні, накладання пов'язки і транспортної іммобілізації за допомогою транспортних шин або підручних засобів.

Хірургічне лікування проводять в хірургічних польових рухомих госпіталях. У мирних умовах ці переломи після хірургічної обробки лікують скелетним витяганням чи гіпсовою вікончатою пов'язкою в травматологічних відділеннях.

Тема. Відкриті технічні (механічні) ушкодження. Рани

Раною називають відкрите ушкодження тканин з порушенням цілостності шкіри або слизових оболонок.

Місцевими симптомами ран є біль, кровотеча і зіяння. Загальні симптоми пов'язані з явищами шоку, гострої крововтрати, травматичним токсикозом або розвитком інфекції.

Усі рани діляться на випадкові і операційні (умисні). В рані розрізняють краї, стінки і рановий канал. Ранки можуть бути сліпими і наскрізними. При сліпих є дно рани, при наскрізних два отвори: вхідний і вихідний.

У випадковій рані міститься рановий вміст - згустки крові, ділянки зруйнованої тканини, сторонні предмети і різня мікроорганізми.

Тканини, що оточують рану, травмуються по різному залежно від характеру поранення. Навколо рани виділяють зони ушибу, струсу і місцевого тканинного ступору.

За відношенням до порожнини тіла, рани поділяють на: проникаючі, не проникаючі.

За інфікованістю: інфіковані, асептичні.

За характером ушкодження: колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розчавлені, укушені, отруєні, вогнестрільні, мішані.

1. КОЛОТІ - заподіюють багнетом, шилом, вилками, голкою та ін. гострими, довгими предметами. Особливістю колотих ран є незначне ушкодження покровів і значна глибина у зв'язку з чим можливі ушкодження порожнини., глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів. Різних органів. Через те, що рана не зіяє, рановий канал замкнутий і мікроорганізми проникли глибоко в тканини, колоті рани нерідко ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем.

2. РІЗАНІ - заподіюють гострим льодом, склом та ін. гострими предметами. Вони характеризуються широким зіянням і значною кровотечею.

Зіяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов'язана з порушенням цілостності багатьох судин при мінімальній травматизації їх стінки, що супроводиться тривалим зіянням ушкоджених судин.

Різані рани нерідко бувають поверхневими. Після хірургічної обробки рани не мають значної травматизації тканин і загоюються звичайно без ускладнень.

3. РВАНІ І ЗАБИТІ РАНИ - характерні для транспортного та промислового травматизму. Вони супроводжуються значним ушибом і розривами тканин, особливо шкіри.

4. РОЗЧАВЛЕНІ - заподіюються важкими предметами. Вони виникають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розчавленням тканини і органів, іноді супроводжуються відривом кінцівок, тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.

5. РУБАНІ РАНИ - заподіюють важкими гострими предметами. Вони характеризуються значним ушибом тканин і глибокими тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

6. УКУШЕНІ РАНИ - супроводжуються великими і глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, зв'язку з чим часто ускладнюються гострою гнійною та гнильною інфекцією.

7. ОТРУЄНІ РАНИ - виникають при проникненні різних отруйних речовин - бойових отруйних і радіоактивних, отрут при укусах змій, павуків тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому при лікуванні цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини, щоб запобігти загальному отруєнню організму.

8. ВОГНЕСТРЕЛЬНІ РАНИ - заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, діляться на кульові та осколкові, можуть бути дробом чи сіллю.

В.П. особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин. Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі, дотичні за характером порожнин проникаючі і не проникаючі. Залежно від виду ушкоджень розрізняють поранення м'яких тканин, вогнестрільні переломи нервів, внутрішніх органів. В.П. нерідко бувають множинними, комбінованими - з ушкодженням різних органів.

Для в.п. характерним є складний рановий канал із значним травмуванням тканин. У ділянці ранового каналу відмічається тяжкий ушиб і струс на великому протязі тканин внаслідок так званого бічного удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану.

Вихідний отвір більший від вхідного. Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибше розміщених тканин, значні крововиливи.

ЗАГОЄННЯ РАН - складний біологічний процес, захисна фізіологічна функція організму, спрямована на найшвидше відновлення нормальних анатомо-фізіологічних відношень у ділянці рани.

В основі загоєння ран лежить регенерація тканин, зокрема сполучної та епітеліальної, які мають найбільш виражені регенеративні властивості.

Безпосередньо після ушкодження в рані розвиваються складні біохімічні зміни, пов'язані з руйнуванням тканин і реактивним запальним процесом.

За І.Г. Руфановим, розрізняють дві фази ранового процесу: 1) гідратацію, 2) дегідратацію.

Фаза гідратації характеризуються переходом желеподібних тіл у рідкі ацидозом, збільшенням іонів калію у зв'язку з загибеллю клітин і гіпоксією. В наслідок розвитку раневого запалення настає розширення судин, виходження плазми, у-тів, фагоцитів, настає набряк тканин і поступово відшаровуються некротичні тканини, рана очищається.

Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції переваженням процесів регенерації. В цій фазі в рані поступово нормалізуються обмінні процеси. Внаслідок зменшення кількості судин і ексудації зменшується і набряклість тканин у ділянці рани.

Рани можуть загоюватися первинним і вторинним натягом.

Первинний натяг відбувається через первинне склеювання країв рани фібрином з наступним новоутворенням сполучної тканини і судин.

В результаті регенерації сполучної тканини, ендотелію судин і покривного епітелію утворюється лінійний рубець.

Первинне загоєння залежить від локалізації рани, віку і стану поранених. Рани розміщені в ділянках з доброю васкуляризацією (голова, шия,обличчя), легко загоюються. Добра регенерація відмічається у дітей і в осіб молодого віку, в старому віці, в ослаблених і виснажених хворих регенерація, сповільнена до 10-14 днів.

Первинне загоєння можливе при старанному стиканні країв і стінок рани, від сутності інфекції, кровотечі і сторонніх предметів.

Загоєння вторинним натягом відбувається через утворення грануляційної тканини. Г.Т. появляється в рані через 48 год. І поступово виповнює рановий дефіцит, перетворюючись в щільну рубцеву тканину. Одночасно настає епітелізація рани за рахунок розростання шкірного бар'єром організму, Г.Т. є захисним бар'єром організму, що перешкоджає проникненню мікроорганізмів та їх токсинів. Здорові грануляції - рожеві. Нездорові - бліді, пухлі, кровотечні. Загоєння ран вторинним натягом спостерігається при значних ушкодженнях, великих некротичних ділянках, сторонніх предметах і розвитку нагноєння.

Вторинний натяг менш сприятливий для організму, бо загоєння ран відбувається протягом тривалого часу, з утворенням широких рубців, які нерідко формують тканини.

Загоєння під струпом, спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках, відмороженнях. Струм утворюється із крові і лімфи і щільного спаяний з ушкодженою шкірою. Під струпом рана поступово епітелізуються. Струп видаляти не можна, бо він захищає рану від вторинного інфікування і ушкодження.

Лікування ран. Лікування операційних ран.

Післяопераційні асептичні рани потребують пильно. Догляду. Після операції накладають стерильну пов'язку з кількох шарів марлі. Шви знімають на 6-7 день після операції, у хворих літнього віку і ослабленних на 10-12 день. Шви знімають у перев'язочній. Після обробки шкіри спиртовим розчином йоду анатомічним пінцетом, обережно підтягуючи вузол, витягують частину нитки із шкіри і перерізають її ножицями. Зворотним рухом за вузол нитку витягують, так щоб зовнішня її частина не проходила через тканину. Після зняття швів шкіру знову змазують йодом і на 2-3 дні накладають стерильну пов'язку.

Лікування інфікованих ран.

Всі випадкові рани інфіковані і містять мікроорганізми, які потрапляють в рану під час поранення разом зі сторонніми предметами. Це первинне бактеріальне забруднення рани відрізняється від вторинного інфікування, що виникає в результаті порушення асептики під час накладання пов'язки і при перев'язках.

Мікроорганізми швидко проникають за межі рани, викликають тяжкі ускладнення: нагноєння, анаеробну гнильну інфекцію, правець.

Перша допомога при пораненнях.

Полягає у спиненні кровотечі, накладання асептичної пов'язки для захисту рани від вторинного збудження. При переломах і значних пораненнях проводять іммобілізацію, знеболювання.

Одяг у ділянці поранення обережно знімають або розрізують. Тяжкопорушення при ушкодженнях хребта, внутрішніх органів піднімати і перевертати не можна. Якщо немає кровотечі шкіру навколо рани обережно очищають тампонами від забруднення і змазують спиртовим розчином йоду. На рану накладають стерильну пов'язку.

Хірургічна обробка ран.

Вона проводиться в операційній або перев'язочній із суровим додержанням асептики. В стерильних умовах. Пов'язку обережно розрізають і знімають, на рану накладають стерильну салфетку. Волосся навколо рани обережно зголюють, шкіру обробляють бензином або ефіром а потім йодом 5%.

Після обкладання стерильною білизною приступають до хірургічної обробки.

Для хірургічної обробки потрібно кровоспинні затискачі, пінцети, скальпелі і ножиці. Спочатку скальпелем, розсікають шкіру двома дугоподібними розрізами на відстанні 0.2-0.5мм від рани. Виділяти шкіру слід дуже обережно. Потім 2-4 затискачами захоплюють шкіру, що підлягає видаленню і обережно підтягуючи її вгору, вирізають стінки і дно рани.

Старанно спиняють кровотечу і вводять антибіотики. Після зміни інструментів рану зашивають. При пораненнях лиця і кісті видаляють тільки нежиттєздатні тканини. При значних роздавлених і глибоких ранах, які проходять у ділянці великих судин і нервів, вдаються до часткового видалення некротичних ділянок тканин, розсічення рани і спинення кровотечі, після введення антибіотиків рану звичайно не заливають, щоб запобігти небезпечні анаеробної інфекції.

Гранулюючи рани без ускладнень лікують активним хірургічним способом. Щоб прискорити загоєння накладають вторинні шви з видаленням грануляції, при поверхневих ранах вдаються до шкірної пластики. Ці операції слід робити при відсутності запальних змін і при негативних результатах бак. Досліджень виділення рани.

Лікування гнійних ран.

Шийні рани характеризуються запальною реакцією, набряклістю і гіперемією шкіри, підвищенням температури тіла і болісністю в ділянці рани. Виділення з рани збільшується, набувають гнійного характеру із своєрідним запахом. Відмічається загальна реакція організму - температура підвищується тіла, У-то підвищена СОЄ.

Гнійні рани виникають в результаті пізнього доставлення хворих або їх неправильного лікування, наслідок нагноєння операційних ран, після розрізу гнійних процесів різної локалізації. При лікуванні треба створити достатнє витікання, щоб запобігти гнійній інтоксикації організму. Рану треба розкрити, видалити сторонні предмети, некротичні тканини, розкрити «кармани» і гнійні запливи, вводяться гумові дренажі і тампони. На рану накладають відсмоктувальну пов'язку. У першій стадії гідратації застосовують гіпертонічний розчин, антисептичні речовини.

...