Військова терапія

Перша медична допомога пораненим i хворим в осередках ядерного i хімічного ураження надається у порядку само- i взаємодопомоги, а також особовим складом загонів ліквідації наслідків застосування противником засобів масового ураження. Санітарні інструктори і фельдшери із складу цих загонів безпосередньо керують заходами щодо надання першої медичної допомоги, надають її найбільш тяжкопораненим i тяжкохворим. Поранених і хворих потрібно вивозити (виносити) на незаражені ділянки місцевості у найкоротші терміни з дотриманням необхідних заходів захисту. Після надання пораненим i хворим першої медичної допомоги вони евакуюються на медичний пункт полку, в окремий медичний батальйон (окремий медичний загін). У разі неможливості швидкої евакуації поранених i хворих, які знаходяться на місцевості з високим рівнем радіації або зараженої отруйними речовинами, вони спочатку вивозяться (виносяться) за межі цієї місцевості, де i очікують подальшої евакуації.

Особливості організації лікувально-евакуаційних заходів в осередках біологічного ураження. Проведення заходів залежить від характеристики уражаючої дії використаних засобів. Важливим завданням медичної допомоги являється організація бактеріологічної розвідки i швидке індикація виду бактеріального засобу. Відразу ж після встановлення факту використання бактеріальних засобів проводиться екстрена неспецифічна профілактика особового складу. Після ідентифікації виду збудника організовується специфічна профілактика серед особового складу з проведенням, при необхідності запобіжних щеплень. При необхідності режиму обсервації або карантину медична служба здійснює нагляд за особовим складом з метою виявлення хворих i підозрілих на інфекційні захворювання, їх своєчасної ізоляції та госпіталізації.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів (ЛЕЗ). Поняття та зміст ЛЕЗ. Головні етапи розвитку системи ЛЕЗ. Суть сучасної системи ЛЕЗ, її основоположні принципи. ЛЕЗ військ являють собою сукупність заходів по наданню медичної допомоги пораненим та хворим, їх евакуації та лікування. ЛЕЗ залежать від особливих умов ведення війни, тому вони досить різноманітні і визначаються двома осовними тенденціями в організації ЛЕЗ.

Перша характеризується прагненням організувати лікування поранених і хворих біля зони бойових дій (лікування на місці).

Друга - прагненням вивести або евакуювати з цієї зони велику частину поранених і хворих якомога далі. При цьому лікування на місці отримало широке використання в період становлення військ медицини, коли обмежені в чисельності армії використовували лінійні бойові порядки і кінець війни вирішувався в ході одного або декількох генеральних боїв, коли шляхи та засоби зв'язку були не досить досконалі, а методи лікування примітивні. Організація ЛЕЗ по евакуаційному типу обумовлювалась неможливістю здійснювати лікування великої кількості поранених та хворих у безпосередній близькості до лінії фронту. Евакуаційна система та система лікування на місці рідко зустрічались на практиці медичного забезпечення військ у чистому вигляді. В залежності від конкретних умов обстановки в одних випадках переважало лікування поранених на місці а в інших евакуація в тил.

Сутність сучасної системи ЛЕЗ полягає в своєчасному послідовному, та спадкоємному проведенні пораненим та хворим необхідних лікарських заходів на полі бою та на етапах медичної евакуації у поєднанні з їх евакуацією до лікарських частин, устнов, що забезпечують надання вичерпної медичної допомоги та повноцінного лікування. Основу ЛЕЗ складає система етапного лікування поранених з евакуацією їх за призначеням. У сучасній системі ЛЕЗ особливе значення мають своєчаність надання медичної допомоги, спадкоємність та послідовність лікарських заходів, тобто, виконання єдиних методів лікування поранених та хворих та послідовне нарощування лікарських заходів на етапах медичної евакуації. Медична допомога повинна бути надана у строки, що найбільш сприятливі для послідуючого відновлення здоров'я пораненого. Своєчасність медичної допомоги досягається організацією безперервного вивозу поранених з поля бою, швидкою доставкою їх на етапи медичної евакуації. Спадкоємність у лікуванні поранених та хворих досягається насамперед единим розумінням патологічних процесів, що проходять в організмі при ураженнях та захворюваннях, єдиними методами їх профілактики та лікування. Поняття про етап медичної евакуації (ЕМЕ), завдання які він виконує, принципова схема розгортання.

Під ЕМЕ розуміють сили та засоби МС, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, сортування поранених та хворих, надання їм медичної допомоги, лікування та підготовки їх за показаннями до подальшої евакуації. Основними етапами медичної евакуації є МПП (мед пункт полку), МедР (мед рота бригади), ЛЗ госпітальної бази (ВППГ - військово-польові пересувні госпіталі).

Незалежно від ролі у системі медичного забезпечення військ етапи медичної евакуації виконують наступні загальні для кожного з них задачі:

- прийом, реєтрацію, медичне сортування поступаючих поранених та хворих; - проведення по показанням санітарної обробки пораненим та хворим, дезінфекції, дезактивації та дегазації;

- надання пораненим та хворим медичної допомоги;

- стаціонарне лікування поранених та хворих;

- підготовка до евакуації поранених, що підлягають лікуванню на наступних етапах;

- ізоляція інфекційних хворих.

Види та обсяг медичної допомоги

Вид медичної допомоги - це певний перелік (комплекс) лікарсько-профілактичних заходів, що проводяться при пораненях та захворюваннях ОСВ та МС на полі бою та на етапах медичної евакуації. Конкретний вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що їх надають, та наявністю необхідного оснащення.

Пораненим та хворим надаються наступні види медичної допомоги: 1. Перша - на місці поранення, або у найближчому укритті самими військово-службовцями у порядку само- та взаємодопомоги, стрілками санітарами та санітарними інструкторами підрозділів

2. Долікарська (фельдшерська) - на МПБ, очолюваних фельдшерами

3. Перша лікарська - на МПП, МПБ, очолюваних лікарями, частково в МедР;

4. Кваліфікована медична допомога в МедР, ВППГ.

5. Спеціалізована медична допомога у госпітальнх базах фронту та в тилових госпіталях МОЗ.

Обсяг медичної допомоги (ОМД) - сукупність лікарських профілактичних заходів, що виконують пораненим та хворим на даному етапі медичної евакуації. ОМД може бути повним або скороченим. Скорочення ОМД в залежності від бойової обстановки здійснюється за рахунок заходів виконання яких може бути відкладено.

Перша медична допомога включає: вилучення поранених та хворих з бойових машин, важкодоступних місць, з-під завалів, вогнищ, пожеж, тушіння обмундирування, що горить, надівання протигазу при знаходженні на місцевості, зараженій отруйними речовинами, тимчасову зупинку зовнішньої крововтрати. Введення антидотів уражених отруйними речовинами; усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від крові, блювотних мас, чужородних тіл, фіксацію язика при його западанні, введення повітроводу, введення знаболюючого засобу за допомогою шприц-тюбика з аптечки індивідуальної (АІ). Накладання асептичної пов'язки на рану та опікову поверхню, оклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі (гумова облонка індивідуального перев'язувального пакету). Імобілізація пошкодженої кінцівки найпростішими способами з використанням як табельних так і підручних матеріалів; часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри, дегазація прилеглого обмундирування за допомогою індивідуального протихімічного пакету. Приймання антибіотиків, протиблювотних та ін. лікарських засобів. Долікарська допомога надається з метою боротьби з загрожуючими наслідками поранення та попередження тяжких ускладнень. На додаток до першої медичної допомоги вона включає ліквідацію асфіксії; контроль за правильністю накладання жгута при кровотечі, накладання та поправленні неправильно накладених пов'язок, повторне ведення знеболюючих засобів, покращення транспортної імобілізацї, введення серцево-судинних та ін засобів. Перша лікарська допомога надається з метою ліквідації наслідків пораненя, що загрожують життю пораненого, попредження розвитку ускладнень, зменшенню їх наслідків та підготовки до подальшої евакуації. Заходи ПЛД діляться на 2 групи:

1. Невідкладні заходи - зупинка зовнішньої кровотечі (введення тампона в рану з накладанням шкірних швів, прошивання судин у рані, накладанння зажима на судину, контроль за правильністю накладання жгута), усунення гострої дихальної недостатності, переливання крові та кровозамісників при важкому шоці та значній крововтраті, введення знеболюючих, новокаїнових блокад при важкому шоці, транспортну імобілізацію пр переломах кісток, відсічення кінцівок, що висять на лоскуті м'яких тканин, катетеризація або капілярна пункція сечового міхура при затримці сечовипускання; часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри при зараженні отруєними речовинами, промивання очей при ураженні отруйними речовинами, введенням по показанням антидотів, антибіотиків, бронхорозширювальних, протисудомних, ССС, десенсиблізуючих, протиблювотних та ін засобів. 2. Заходи, виконання яких може бути відкладено - виправлення пов'язок, покращення транспортної імобілізації, проведення новокаїнових блокад при шоках легкого та середнього ступеня, ін'єкція антибіотиками та серопрофілактика правця, проведення дезінтоксикаційної терапії, сиптоматична терапія.

Повний обсяг ПЛД містить невідкладні заходи та заходи, виконання яких може бути відкладено скорочення обсягу ПМД проводитьс за рахунок заходів другої групи.

Кваліфікована МД (КМД) надається з метою ліквідування загрожуючих життю поранених наслідків уражень попередження розвитку тяжких ускладнень і підготовки до подальшої евакуації. Вона надається лікарями хірургами і терапевтами, тому поділяється на хірургічну і терапевтичну допомогу. По терміновості надання КМД вони теж діляться на 2 групи:

1. Невідкладні (хірургічні) - ліквідація асфіксії та відновлення функції адекватного дихання; кінцева зупинка зовнішньої і внутрішньої крововтрати, комплексну терапію гострої кровотечі, шока, травматичного токсикозу; некротомію при глибоких циркулярних опіках грудей, кінцівок, лікування анаеробної інфекції, хірургічну обробку та ушивання ран при відкритому пневмотораксі, лапаротомію при пораненнях та закритій травмі живота з пошкодженням внутрішніх органів, декомпрессійну трепанацію черепа при пораненнях, що супроводжуються стисненням головного мозку. Заходи кваліфікаційної медичної допомоги, що можуть бути відкладені поділяються на 2 групи:

- з ускладненнями - ампутація при пошкодженнях та ішемічному некрозі кінцівок, накладання надлобкової нориці пр пошкодженнях уретри, хірургічна обробка ран заражених ОР (отруйними речовинами). - без ускладнень - первинна хірургічна обробка ран, некротомія при глибоких циркулярних опіках грудей і кінцівок, лігатурне зв'язування зубів при переломах нижньої щелепи.

Терапевтична - санітарна обробка поранених та хворих при зараженні ОР, введення антидотів, протиботулінічної сироватки, комплексну терапію гострої серцево-судинної недостатності, дихальної, декомпресійну терапію при набряку головного мозку, застосування транквілізаторів, нейролептиків. 2. Ті, що можна відкласти - введення антибіотиків та сульфаніламідів з профілактичною метою, гемотрансфузію з захисною метою при малій анемізації, затосування симптоматичних мединих засобів.

Скорочення обсягу КМД здійснюється за рахунок повної або часткової відмови від виконання заходів які можуть бути відкладені. Спеціалізована МД надається лікарями спеціалістами вузького профілю у ЛЗ госпітальної бази.

Медичне сортування, визначення поняття, його завдання. Організація МСорт пораненим.

Медичне сортування передбачає розподілення поранених та хворих на групи за ознаками потреби у однорідних лікувально-евакуаційних та профілактичних заходах по відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги, медичне сортування здійснюється на кожному етапі МЕв та у всіх його функціональних підрозділах.

Мета медичного сортування: забезпечення поранених своєчасним проведенням лікувально-профілактичних та евакуаційних заходів.

Задачі медичного сортування: визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання пораненим медичної допомоги, визначити порядок евакуації (куди, на якому транспорті, в яку чергу, в якому положенні).

Поранені в залежності від МСорт поділяються:

1. Поранені та хворі, що представляють небезпеку для оточуючих - інфекційні, заражені бактеріологічними і радіоактивними речовинами, з психомоторними розладами. Всі підлягають спеціальній обробці або ізоляції. 2. Ті, що потребують надання медичної допомоги на даному етапі МЕв

3. Ті, що підлягають МЕв без надання медичної допомоги

4. Ті, що отримали ураження несумісні з життям - агонія

5. Ті, що підлягають поверненю у свої підрозділи після отримання відповідної МД.

МС розподіл на групи:

1. Внутрішньо-пунктове - має за мету розподіл пораненних та хворих на однорідні групи для направлення у відповідні функціональні підрозділи даного етапу МЕв

2. Евакуаційно-транспортне - проводиться з метою розподілення поранених та хворих на групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами подальшої її евакуації.

МС проводиться медичними сортувальними бригадами. ЇЇ склад: 1 лікар, 2 м/с, 2 регістратори, ланка санітарів носіїв (2).

Медична евакуація - це сукупність заходів по доставці хв та ранених з району виникнення санітарних втрат на медичні пункти та госпіталя. Шлях, по якому здійснюють виніс та транспортування поранених називається шляхом медичної евакуації. Сукупність шляхів медичної евакуації і розгорнутих на них етапів медичної евакуації отримали назву евакуаційного напрямку.

Види медичної евакуації: евакуація «на себе» - організується відповідним вищестоячим начальником ВМС і здійснюється підлеглими йому транспортними засобами. «Від себе» проводиться начальником ВМС своїм транспортом у тил.

Евакуація по призначеню - це принцип медичної евакуації при якому поранені та хворі направляються з етапів медичної евакуації безпосередньо в спеціалізовані ЛЗ, де їм буде надана вичерпна медична допомога.



ТЕМА 2. РАДІАЦІЙНІ УРАЖЕННЯ. КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАДІАЦІЙНИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ. ПАТОГЕНЕЗ ПРОМЕНЕВОЇ ХВОРОБИ. КЛІНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ РАДІАЦІЙНИХ УРАЖЕНЬ, ГОСТРОЇ ПРОМЕНЕВОЇ ХВОРОБИ. ПОНЯТТЯ ПРО ПРОМЕНЕВУ ТРАВМУ, НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА ЕТАПАХ МЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

Види іонізуючих випромінювань, одиниці їх виміру і дозиметрії. Основні ланки біологічної дії іонізуючих випромінювань та патогенезу основних клінічних форм радіаційних уражень. Клініка, діагностика та лікування променевої травми. Визначення гострої променевої хвороби. Клініка, діагностика кишкової, токсемічної, церебральної форми гострої променевої хвороби. Особливості радіаційних уражень мирного часу.

ТЕМА 3. ГОСТРА ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА. КІСТКОВО-МОЗКОВА ФОРМА ГОСТРОЇ ПРОМКЕНЕНВОЇ ХВОРОБИ. КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА

Класифікація кістково-мозкової форми гострої променевої хвороби. Клініка. Діагностика.

ТЕМА 4. ЕТАПНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГОСТРОЮ ПРОМЕНЕВОЮ ХВОРОБОЮ. АТИПОВІ ФОРМИ ГОСТРОЇ ПРОМЕНЕВОЇ ХВОРОБИ

Принципи патогенетичного лікування гострої променевої хвороби з урахуванням провідних проявів захворювання. Обсяг медичної допомоги ураженим іонізуючим випромінюванням на етапах медичної евакуації.

Види атипових форм госитрї променевої хвороби. Особливості клініки гострої променевої хвороби при зовнішньому нерівномірному опромінюванні, при комбінованих радіаційних ураженнях, при внутрішньому опроміненні, при поєднаному опроміненні, нейтронних ураженнях, при тривалому опроміненні невеликими дозами.

Надання медичної допомоги на етапах евакуації при атипових формах гострої променевої хвороби.

Радіаційні ураження можуть виникати в особового складу військ при дії проникаючої радіації ядерного вибуху, бета- і гамма-випромінювання на сліду радіоактивної хмари, а також у осіб, які працюють із джерелом іонізуючих променів при порушенні правил техніки безпеки. Клініка уражень має різні прояви і залежить від багатьох факторів (виду боєприпасу, поглинутої дози, короткочасності чи довготривалості, рівномірності чи нерівномірності опромінення, зовнішньої чи внутрішньої дії). У бойовій обстановці радіаційні ураження можуть зустрічатись як у чистому вигляді, так і в комбінації з травмами й опіками (комбіновані радіаційні ураження). Вони будуть абсолютно переважати інші при ядерному вибусі надмалої потужності, особливо нейтронної зброї. Доза зовнішнього опромінення людини, яка перебуває на зараженій території, залежить від терміну перебування на ній, сили експозиційної дози гамма-випромінювання, коефіцієнта захисту укриття і сховищ.

У результаті уражаючої дії значних доз іонізуючого випромінювання розвивається променева хвороба. У бойових і екстремальних умовах найбільше значення має можливість виникнення гострої променевої хвороби. Внаслідок дії іонізуючого випромінювання в організмі виникають складні фізичні, фізико-хімічні й біологічні процеси, які можна умовно поділити на чотири етапи:

-- перший -- фізичний процес поглинання енергії з іонізацією біомолекул і збудженням їх атомів;

-- другий -- утворення високоактивних радикалів;

-- третій-- фізіологічні зміни в організмі, які проявляються ушкодженням радіочутливих тканин (лімфоїдна, епітелій кишок);

-- четвертий -- ураження органів кровотворення, що є провідним фактором у патогенезі променевої хвороби.

Внаслідок зменшення кількості лейкоцитів і тромбоцитів у крові спостерігається зниження реактивності організму ураженого, втрачається природний імунітет, тому навіть сапрофіти набувають властивостей патогенних мікроорганізмів, що призводить до розвитку інфекційно-запальних ускладнень.

Загальна інтоксикація і патологічна імпульсація уражених тканин та органів також сприяють порушенню функцій центральної нервової та ендокринної систем і подальшому поглибленню патологічного процесу. Для цього патологічного процесу характерними є:

-- дистрофічні зміни в усіх органах;

-- спустошення кісткового мозку;

-- виникнення геморагічного синдрому;

-- розвиток інфекційних ускладнень.

Радіаційні ураження класифікують:

-- за видом іонізуючого випромінювання (альфа, бета, гамма, нейтронне, рентгенівське тощо), а також за його енергією та дозою;

-- за локалізацією джерела (зовнішнє, внутрішнє, змішане); -- за розподілом дози в організмі (рівномірне, нерівномірне, місцеве); -- за тривалістю випромінювання (короткочасне, довготривале). Біологічна дія іонізуючого випромінювання залежить від інтенсивності дози, його просторового розміщення на тілі, виду променів і реактивності організму. Уражаюча дія радіації в основному визначається величиною енергії випромінювання, яке поглинуто тканинами. Масові радіаційні ураження можуть виникати внаслідок дії:

1) короткочасного рівномірного зовнішнього загального гамма- і нейтронного випромінювання -- розвивається гостра променева хвороба; 2) пролонгованого і, можливо, повторного загального зовнішнього випромінювання -- розвивається хронічна променева хвороба; 3) короткочасного нерівномірного зовнішнього гамма- і нейтронного випромінювання -- утворюються радіаційні опіки;

4) поєднання радіаційної дії зовнішнього гамма-випромінювання, аплікацій радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки та попадання їх всередину організму -- виникають поєднані радіаційні ураження;

5) комбінації радіаційних уражень з травмами, опіками та іншими ураженнями -- призводять до появи комбінованих радіаційних уражень.

Гостра променева хвороба (ГПХ)

Гостра променева хвороба розвивається при одноразовому, повторному або тривалому (від кількох годин до 1-3 діб) зовнішньому гамма- і нейтронному опроміненні всього тіла або більшої частини його в дозі, яка перевищує 1 грей (100 рад).

Це захворювання характеризується періодичністю перебігу і полісиндромністю клінічних проявів, серед яких головними є симптоми ураження системи кровотворення, кишечника, серцево-судинної і нервової систем. Особливості клінічних проявів і ступінь тяжкості захворювання визначаються багатьма факторами: сумарною дозою опромінення, потужністю, видом випромінювання, рівномірністю опромінення тіла й індивідуальними особливостями організму.

Нерівномірність опромінення істотно позначається на характері захворювання. Опромінення різних частин тіла супроводжується різноманітними патофізіологічними ефектами і клінічними проявами, що пов'язано з різним ступенем ураження окремих органів і систем. Найтяжчі форми ГПХ при нерівномірній дії радіації на організм виникають після опромінення органів черевної порожнини. Вплив відносно рівномірного радіаційного випромінювання високої потужності в основному визначається дозою опромінення, залежно від рівня якої в клінічній картині провідним стає симптомокомплекс ураження тієї чи іншої системи кровотворення -- кістковомозкова форма, кишечника -- кишкова форма, серцево-судинної і нервової систем -- токсемічна форма і головного мозку -- церебральна форма (табл. 10.1).

Таблиця 10.1 Клінічні форми і ступені тяжкості гострої променевої хвороби залежно від величини поглинутої дози (за А.К. Гуськовою).

Доза опромінення Гр	Клінічна форма	Ступінь тяжкості	Прогноз
1-2	кістковомозкова	I (легкий)	абсолютно сприятливий
2-4	Кістковомозкова	II (середньої тяжкості)	відносно сприятливий
4-6	Кістковомозкова	III (тяжкий)	сумнівний
6-10	кістковомозкова	IV (дуже тяжкий)	несприятливий
10-20	Кишкова	дуже тяжкий	абсолютно несприятливий (летальність 100 %)
20-80	Токсемічна	дуже тяжкий	абсолютно несприятливий (летальність 100 %)
понад 80	Церебральна	дуже тяжкий	абсолютно несприятливий (летальність 100 %)

Доза опромінення в 1-10 грей спричиняє ураження кровотворних тканин, тому ця форма названа кістковомозковою. Доза опромінення до 20 грей, крім органів кровотворення, різко уражає кишечний епітелій, внаслідок чого зміни, які виникають у кишечнику, спричиняють смерть у найближчі кілька днів, ще до розвитку глибоких порушень в органах кровотоворення, відповідно, ця форма названа кишковою. Опромінення в дозі понад 20 грей призводить до виникнення токсемічної і церебральної форм радіаційного ураження, для яких характерне порушення функції центральної нервової системи в результаті первинної дії іонізуючого опромінення або впливу токсичних речовин, що циркулюють у крові. Смерть при виникненні цих форм настає в найближчі години.

Перебіг променевої хвороби значною мірою залежить від загального стану організму, наявності супровідних захворювань, переохолодження, недостатнього харчування та інших факторів.

Так звана типова або кістковомозкова форма ГПХ, при якій основним патогенетичним механізмом розвитку захворювання є ураження органів кровотворення, супроводжується виникненням провідного клінічного прояву -- синдрому пангемоцитопенії і тісно пов'язаних з нею синдромів кровоточивості та інфекційних ускладнень.

Зміни в системі крові зумовлюються пригніченням і збоченням процесів тканинної регенерації, ушкодженнями клітин кісткового мозку, лімфатичних вузлів та крові; підвищенням проникності капілярів і крововтратою. Провідним фактором у порушенні кровотворення є пригнічення клітинної регенерації як в результаті прямої дії опромінення на кровотворні клітини, так і внаслідок зміни нервово-трофічної і ендокринної регуляції гемопоезу. Гематологічні зміни характеризуються фазністю і відповідають ступеню радіаційного ураження. Фазність і послідовність змін складу елементів крові залежать від неоднакової радіочутливості, тривалості життя і термінів регенерації окремих кровотворних тканин. Найбільше уражаються лімфоцити й еритробласти. Відразу після опромінення у кістковомозковому кровотворенні спостерігають зниження мітотичної активності, зменшення молодих генерацій усіх клітин і відносне збільшення зрілих форм. Морфологічна картина кісткового мозку зазнає ряду фазових перетворень: спочатку переважають розпад і дегенерація елементів (рис.10.1), пізніше розвивається фаза гіпоплазії й аплазії, за нею -- фаза інтенсивної регенерації.



Рис.1. Спустошення кісткового мозку.

У периферичній крові у перші дві доби після опромінення виявляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом вліво, відносну і абсолютну лімфопенію, нерідко -- помірний ретикулоцитоз. Протягом першого тижня спостерігають зниження числа тромбоцитів і лейкоцитів, лімфоцитопенію і наростаючу ретикулоцитопенію, з'являються гігантські нейтрофіли з гіперсегментованим ядром. Із другого тижня перебігу хвороби прогресують нейтропенія і тромбоцитопенія, зберігається виражена лімфопенія, поступово наростає анемія, виявляють дегенеративні зміни в клітинах. На 4-5 тижні починається відновлення кровотворення, спочатку виявляють молоді гранулоцити, збільшується число моноцитів, виникають ретикулоцити. Нормалізація кровотворення відбувається через фазу розвитку гіперпластичної реакції кісткового мозку, але показники периферійної крові залишаються нестійкими. Підвищена кровоточивість при променевій хворобі зумовлена зростанням проникності судинної стінки, порушенням систем згортання крові, фібринолітичної і кінінової, зниженням числа тромбоцитів. Головними причинами розвитку кровоточивості є тромбоцитопенія і якісна зміна властивостей кров'яних пластинок.

Клінічні прояви кровоточивості -- кровоточивість ясен, крововиливи на слизових оболонках і шкірі, носові кровотечі, кровохаркання, маткові й кишкові кровотечі -- зазвичай виникають на 3-4 тижні захворювання, а при надзвичайно тяжких випадках з'являються раніше (в кінці першого -- на початку другого тижня) і мають чітку вираженість.

Інфекційні ускладнення є характерними для тяжких форм радіаційного ураження. Опромінення призводить до різкого зниження імунної опірності організму і супроводжується активізацією та генералізацією аутофлори із вторинним ендогенним інфікуванням організму. В результаті аутоінфікування в поєднанні з комплексом екзогенної інфекції виникають такі прояви променевої хвороби, як променевий сепсис, пневмонії, некротичні тонзиліти, ентероколіти. При променевій хворобі можуть активізуватися приховані вогнища інфекції, а також деякі інфекційні захворювання у бацилоносіїв.

У клінічному перебігу кістковомозкової форми ГПХ виділяють такі періоди: І період -- первинна реакція;

ІІ період -- прихований (латентний), або відносного клінічного благополуччя; ІІІ період -- виражених клінічних проявів (розпалу);

ІV період -- відновлення (завершення).

Вони чітко виражені при ураженнях середнього і тяжкого ступенів. Клінічні прояви в період первинної реакції характеризуються переважанням нервово-регуляторних порушень рефлекторного характеру. До них належать диспептичний синдром, перерозподільні зрушення в картині крові й зміни діяльності різних аналізаторів. Поряд з цим, виявлялися деякі симптоми прямої уражаючої дії радіації на лімфоїдну тканину і кістковий мозок (початкова лімфопенія), епітелій кишечника, яєчок, ознаки порушення діяльності нервової системи у вигляді загальномозкових і, рідше, вогнищевих неврологічних симптомів.

При дослідженні крові спостерігають нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом лейкоформули вліво, відносну й абсолютну лімфопенію, схильність до ретикулоцитозу. Прояви первинної реакції ГПХ починаються незабаром після опромінення. При великих дозах радіації перші ознаки гострої променевої хвороби можуть з'явитись через кілька хвилин, а при менших -- через кілька годин після опромінення. Спостерігають незначне збудження ураженого, яке незабаром змінюється пригніченням. Розвивається загальна слабість, з'являються головний біль, відраза до їжі, сильна спрага, нудота, блювання (інколи багаторазове), біль у животі, тахікардія, інколи підвищується температура тіла. При тяжких ураженнях усі прояви первинної реакції виражені, при легких -- можуть бути незначними або взагалі не проявлятись. У тяжких випадках перший період триває 2-3 дні, в легких -- кілька годин. Надалі самопочуття потерпілого, при відсутності інших обтяжливих факторів, значно покращується і починається другий період ГПХ -- прихований (латентний), або удаваного благополуччя,тому що в цей час відсутні очевидні ознаки радіаційного ураження.

Тривалість його залежить від дози опромінення і продовжується від 2 до 5 тижнів. Уражені майже не скаржаться на стан здоров'я і можуть (при легкому ступені ураження, а деколи і при ураженнях середньої тяжкості) вести бойові дії та виконувати різні роботи. Як правило, зменшується загальна слабість, зникають сонливість, головний біль, покращується апетит. Але можуть залишатись підвищена пітливість, значна лабільність пульсу й артеріального тиску. При тяжкій формі променевої хвороби прихований період короткий, у деяких випадках може бути відсутнім. У латентному періоді стан кровотворної системи не стабілізується. Загибель молодих клітинних елементів при затримці процесів їх утворення і надходження зрілих елементів у кровоносне русло призводить до поступового спустошення кісткового мозку. Вираженість і швидкість цього процесу визначаються, в основному, дозою опромінення (тяжкістю захворювання). На 3-4 день від початку захворювання нейтрофільний лейкоцитоз змі-нюється лейкопенією, яка зумовлена помірним зменшенням числа нейтрофілів при наявності стійкої лімфоцитопенії. Стійка лімфоцитопенія в перші три доби, ступінь і термін початку нейтропенії і тромбоцитопенії мають суттєве значення при визначенні тяжкості ГПХ. В останні дні цього періоду починає випадати волосся (епіляція). Погіршання стану уражених свідчить про початок третього періоду гострої променевої хвороби -- періоду виражених клінічних проявів (розпалу). Він характеризується глибоким ураженням системи кровотворення, пригніченням імунітету, розвитком інфекційних ускладнень, виразково-некротичними змінами в слизових оболонках, а також геморагічними проявами (рис.2). Погіршується самопочуття, наростає загальна слабість, підвищується температура тіла. Вираженість пропасниці залежить від тяжкості ураження і може проявлятись як короткочасним субфебрилітетом, так і тривалим підвищенням температури тіла в межах 39-40° С.

Рис.2. Період розпалу ГПХ (крововилив у шкіру і випадання волосся).

При тяжкій формі ураження на шкірі потерпілих з'являються групи петехіальних висипань або крововиливи великих розмірів. Ясна набрякають і кровоточать при найменшому пошкодженні. На слизовій оболонці язика, твердого і м'якого піднебіння виникають крововиливи, а на мигдаликах -- ділянки некрозу. Крім геморагій, загрозу для життя потерпілих становлять інфекційні ускладнення, які найчастіше проявляються у вигляді своєрідних пневмоній. Різко погіршується апетит, значно зменшується маса тіла. Частішає пульс, артеріальний тиск може знижуватись. Перебіг хвороби в цей період часто нагадує септичний стан. З'являються неврологічні симптоми: виражена слабкість, головний біль, млявість, депресія, менінгеальні симптоми. Вираженість розладів кровотворення відповідає отриманій дозі радіації. У тяжких випадках виникає глибока пангемоцитопенія. Число лейкоцитів зменшується до 0,2-0,05 * 10⁹ в 1 л, прогресує анемія, кістковий мозок -- гіпо- або апластичний. На висоті захворювання спостерігають розлади гемокоагуляції в усіх фазах.

При бактеріальному дослідженні в період виражених клінічних проявів (активізації інфекції) із крові й кісткового мозку висівається різна флора, найчастіше кишкова паличка, стафілокок і стрептокок.

Період розпалу триває від 2 до 4 тижнів. Потім настає довгий період відновлення, який починається з ознак оновлення кровотворення. У периферичній крові з'являються поодинокі молоді форми клітин, в подальшому через декілька днів збільшується число лейкоцитів, тромбоцитів, ретикулоцитів. У кістковому мозку спостерігається картина бурхливої регенерації із великим числом бластних форм, мітозів, прогресуючим збільшенням загальної кількості мієлоцитів. Одночасно із початком регенерації кровотворення і збільшення числа нейтрофілів відбуваються критичне падіння температури тіла, покращання загального стану, зникають ознаки кровоточивості. Але повільно відновлюються порушені функції, протягом довгого часу наявні астенізація, вегетативно-судинна дистонія, лабільність гематологічних показників, розлади функціонального стану гіпофіз-адреналової системи, ряд трофічних і обмінних порушень.

Період відновлення у тяжких випадках триває від декількох місяців до 1 року, а інколи затягується на багато років, протягом яких виявляються залишкові явища або віддалені соматичні й генетичні наслідки. До віддалених наслідків належать астеновегетативний синдром, скорочення тривалості життя, розвиток катаракти, зниження здатності до зачаття, схильність до виникнення лейкозів і новоутворень. Генетичні наслідки переважно виявляються не у самого потерпілого, а у його нащадків і проявляються збільшенням вад розвитку, зростанням дитячої смертності, числа викиднів і мертвонароджених. Ступінь генетичних і соматичних наслідків зростає в міру збільшення дози радіаційного ураження. Вираженість симптомів у тому або іншому періоді та тривалість окремих періодів визначаються ступенем тяжкості променевої хвороби. Розрізняють гостру променеву хворобу першого (легка), другого (середня), третього (тяжка) і четвертого (надзвичайно тяжка) ступенів.

Гостра променева хвороба І ступеня розвивається при опроміненні в дозі 1-2 грей (100-200 рад). Вона характеризується слабовираженими проявами у вигляді помірних ознак астенізації, вегетативних, судинних, гематологічних і обмінних змін. У деяких випадках захворювання не має чітко виражених періодів і проявів первинної реакції. Якщо первинна реакція виникає, то вона слабовиражена, обмежується помірною загальною слабістю, головним болем, нудотою, одноразовим блюванням. Усі ці явища не супроводжуються зниженням працездатності й припиняються в день опромінення. Настає клінічне “видужання” хворих, більшість із яких у цьому періоді не відчувають яких-небудь розладів і лише при спе-ціальних дослідженнях можна визначити у них ознаки астенізації, вегетативно-судинної дистонії, нестійких показників крові з тенденцією до лімфопенії, нейтропенії і тромбоцитопенії. Прихований період триває до п'яти тижнів, при цьому дуже важливо визначити перехід захворювання в третій період, який при променевій хворобі І ступеня правильніше назвати не періодом розпалу, а періодом більш виражених клінічних проявів. У цьому періоді у хворих погіршується самопочуття, посилюються явища нейросудинної дистонії, втрачаються апетит і сон, кількість лейкоцитів зменшується до 3*10⁹ в 1 л крові, тромбоцитів -- до 60-80*10⁹ в 1 л. Усі ці зміни зберігаються протягом 1-2 тижнів, з другого місяця після ураження спостерігається відновлення працездатності. Гостра променева хвороба ІІ ступеня виникає після опромінення в дозі 2-4 грей (200-400 рад) і характеризується наявністю чітко виражених періодів. Первинна реакція починається через 2 години і пізніше, може тривати до двох діб. Проявляється нудотою і повторним блюванням, загальною слабістю, головним болем, запамороченням, субфебрилітетом. Прихований період триває до трьох тижнів. У цей час у хворих спостерігають ознаки помірної астенізації і вегетативно-судинної дистонії, зниження кількості лейкоцитів і тромбоцитів. Період розпалу найчастіше починається з підвищення температури тіла, погіршання самопочуття, появи клінічних ознак, кровоточивості, інфекційних ускладнень. Прогресують порушення в системі крові, виникають виражена лейкопенія (1,5-0,5*10⁹ в 1 л), тромбоцитопенія (20-50*10⁹ в 1 л), помірна анемія, прискорення ШОЕ до 25-40 мм/год. Виявляється гіпоплазія кісткового мозку. Період розпалу триває від 2 до 3 тижнів.

Видужання настає повільно, починається з появи ознак відновлення процесу кровотворення, зниження температури тіла, покращання самопочуття. Хворі потребують лікування в умовах стаціонару протягом 1-1,5 місяця, а після цього можуть бути виписані на амбулаторне лікування або направлені в санаторій. Орієнтовно можна вважати, що тільки у 50 % осіб, які перенесли ГПХ ІІ ступеня, через 2-3 місяці після ураження можуть відновитися боєздатність і працездатність.

Гостра променева хвороба ІІІ ступеня виникає при опроміненні в дозі 4-6 грей (400-600 рад). Незабаром після опромінення (через 30-60 хвилин) з'являється бурхлива первинна реакція, яка триває до 3 діб. На початку її у хворих можуть спостерігатися збудження, сильний головний біль, запаморочення, різка слабість і адинамія. Особливо характерні диспептичні прояви (нудота, багаторазове блювання). Також спостерігаються гіперемія шкіри, субфебрильна температура тіла. У периферичній крові відзначаються виражений нейтрофільний лейкоцитоз і глибока лімфопенія. Прихований період скорочується до двох тижнів, протягом яких у хворих можна помітити ряд суб'єктивних розладів: підвищена втомлюваність, порушення сну, загальна слабість, зниження апетиту, періодичний головний боль. Спостерігають лабільність пульсу, зниження артеріального тиску, з кінця другого тижня починає випадати волосся. Зменшується кількість лейкоцитів, тромбоцитів, зникають ретикулоцити; в кінці прихованого періоду з'являються прояви анемії.

При переході захворювання в період розпалу різко погіршується загальний стан, виникає стійка висока пропасниця, яка супроводжується ознобами і рясною пітливістю. У крові висівають мікроби (кишкова палочка, стафілокок, пневмокок, стрептокок). Розвиваються геморагічні прояви -- множинні крововиливи на шкірі, а також кровотечі -- носові, шлункові, маткові й кишкові, продовжується випадання волосся, виникають виразково-некротичний стоматит, гінгівіт, тонзиліт, пневмонія, різко знижується маса тіла. Кількість лейкоцитів зменшується (до 0,5-0,1 * 10⁹ в 1 л), спостерігають глибоку тромбоцитопенію (до 10*10⁹ в 1 л), виражену анемію; продовжується час згортання крові, збільшується тривалість кровотечі за Дюке; порушується ретракція кров'яного згустка, ШОЕ прискорюється до 40-60 мм/год, характерна для цього періоду виражена диспротеїнемія. У кістковому мозку виникає картина спустошення, в його мазках зустрічаються атипові лімфоцити, поодинокі змінені сегментоядерні нейтрофіли, плазматичні й ретикулярні клітини. Період розпалу триває від 1,5 до 2,5 тижнів. Починаючи з третього тижня захворювання, частина хворих помирає. При сприятливому перебігу хвороби симптоми поступово стихають і захворювання переходить в період видужання, коли спостерігається різне за темпом і тривалістю відновлення функціонального стану окремих органів і систем. Особливо бурхливо і за короткий проміжок часу відновлюється кровотворення. Протягом декількох днів картина із спустошеної перетворюється в гіперплазовану, в периферичній крові розвивається лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво за рахунок утворення юних форм. Після появи перших ознак відновлення хворі повинні 4-6 тижнів лікуватися в стаціонарних умовах. Надалі їх загальний стан покращується настільки, що вони можуть бути переведені на режим будинку відпочинку чи санаторію терміном на 1,5-2 місяці.

Гостра променева хвороба IV ступеня виникає після опромінення в дозі понад 6 грей (600 рад). Майже відразу після опромінення (через 5-20 хвилин) розвивається різко виражена первинна реакція, яка проявляється безперервним блюванням, адинамією, колапсом, інколи -- психомоторним збудженням, проносом. Хворого турбують сильний головний біль, запаморочення, спрага, іноді затьмарюється свідомість. Спостерігають виражену гіперемію шкіри і склер, температура тіла підвищується до 39° С. Ці симптоми первинної реакції, періодично посилюючись та затихаючи, тривають до чотирьох діб, і надалі, без чітко вираженого прихованого періоду (або через декілька днів після відносного покращання самопочуття) на них нашаровуються симптоми розпалу хвороби, що характеризуються ранніми і прогресуючими розладами кровотворення (спустошення кісткового мозку в перший тиждень і розвиток агранулоцитозу), раннім приєднанням інфекційних ускладнень і раннім виникненням кровоточивості. На другий тиждень захворювання на фоні високої гарячки, вираженої кровоточивості, вкрай незадовільного стану можуть виявлятися тяжкі кишкові розлади з розвитком зневоднення, прогресуючого порушення функціонального стану центральної нервової і серцево-судинної систем, нирок. Смерть більшості хворих настає в кінці другого тижня. Одужання можливе при застосуванні всіх засобів комплексної терапії, включаючи трансплантацію кісткового мозку. Діагностика променевої хвороби має на меті вирішення двох тісно пов'язаних між собою завдань: встановлення дози опромінення і визначення ступеня тяжкості захворювання. У процесі встановлення діагнозу використовують анамнестичні, дозиметричні й клініко-лабораторні дані. Дозиметричний контроль є важливим елементом у діагностиці гострої променевої хвороби, він дозволяє прогнозувати тяжкість перебігу і прогноз для життя. Дані про дозу опромінення встановлюють за допомогою фізичної дозиметрії (індивідуальні й групові дозиметри). При визначенні на основі показників дозиметра в рентгенах, поглинутої дози в радах беруть до уваги, що 1 рад приблизно відповідає 0,6 рентгену при однобічному опроміненні й 0,9 рентгену при багатобічному опроміненні, наприклад, на сліду радіоактивної хмари. Практично при використанні одного дозиметра, особливо при нерівномірному опроміненні, важко розраховувати на отримання достовірних даних про величину поглинутої дози. Через це в діагностиці променевої хвороби головне значення мають клінічні прояви в різні періоди захворювання, глибина і темп розвитку гематологічних розладів, а також деякі інші зміни в організмі, що характеризують тяжкість опромінення.

Особливості ураження від дії нейтронного опромінення

Аналіз експериментальних даних про перебіг гострої променевої хвороби від нейтронного опромінення показує, що клінічна картина захворювання принципово не відрізняється від променевої хвороби, яка виникає при дії однакових доз гамма-випромінювання, але характеризується деякими особливостями. До них належать, перш за все, досить ранній початок первинної реакції, чіткіша її вираженість і довша тривалість. Прихований період порівняно коротший і лише при легких формах перевищує два тижні. Він характеризується відсутністю повного клінічного благополуччя. Період розпалу розтягується до місяця і довше. Із синдромних проявів характерними є досить ранній розвиток шлунково-кишкових розладів, вираженої кровоточивості, тяжких септичних ускладнень, органічних уражень печінки, кишечника, нервової системи, надниркових залоз, гонад. Розтягнуті також відновний і реабілітаційний періоди; в осіб, які перенесли ГПХ внаслідок нейтронного опромінення, частіше, як пізні ускладнення, розвиваються захворювання крові, злоякісні новоутворення, катаракта.

Гостра променева хвороба від поєднаного опромінення

Гостра променева хвороба від поєднаного опромінення виникає при одночасній або послідовній дії на організм людини зовнішнього відносно рівномірного або нерівномірного іонізуючого випромінювання, а також інкорпорації (попадання всередину) продуктів ядерного поділу (ПЯП) і їх аплікації на шкірних покривах, слизових оболонках.

Питоме значення зовнішнього опромінення, інкорпорації, аплікації ПЯП у формуванні ступеня тяжкості радіаційного ураження визначається їх окремим вкладом в загальну дозу опромінення організму і, що особливо важливо, в дозу опромінення найбільш ураженого, так званого “критичного” органа. Це зумовлює складність клінічної картини і своєрідний перебіг гострої променевої хвороби від поєднаної радіаційної дії. У реальній бойовій ситуації уражаючий ефект при поєднаному опроміненні буде визначатися дозою зовнішнього гамма-нейтронного опромінення. Разом з тим, інкорпорація радіонуклідів може внести певні зміни в клінічну картину гострої променевої хвороби і часто посилювати тяжкість ураження.

Аплікація продуктів ядерного поділу на шкірі та слизових оболонках

Аплікація ПЯП на шкірі й слизових викликає, залежно від ізотопного складу та тривалості експозиції, симптоми радіаційного дерматиту (рис. 3), які обтяжують клініку гострої променевої хвороби від зовнішнього опромінення.

Рис. 3. Променевий дерматит.

У період виникнення первинної реакції на опромінення переважає симптоматика диспептичних розладів.

Інтенсивність місцевих радіаційних уражень шкіри і прилеглих тканин залежить від локальної дози зовнішнього різко нерівномірного опромінення, зумовленого, в основному, аплікацією ПЯП.

При певних умовах опромінення добре розвинутий підшкірно-жировий шар може відіграти захисну (екрануючу) роль для функціонально активних, життєво важливих органів і систем організму.

Тяжкість ураження шкірних покривів, як правило, не збігається з динамікою змін периферичної крові та кістково-мозкового кровотворення.

Локальне опромінення

Особливу небезпеку для уражених мають локальні опромінення кінцівок, органів черевної порожнини і таза в дозах 20-25 грей і більше. Виникають тяжкі й надзвичайно тяжкі місцеві ураження шкіри у вигляді пекучої, болючої і набряклої еритеми, яка після прихованого періоду (7-10 днів) відразу переходить у виразково-некротичний дерматит із масивним некрозом прилеглих тканин без чіткої демаркаційної межі та супроводжується розладами регіонарної гемодинаміки.

В опромінених спостерігаються виражений больовий синдром, тяжка інтоксикація на тлі артеріальної гіпотонії. У цей час можливий розвиток небезпечних ускладнень: шок, гангрена кінцівок, перфорація порожнистих органів із розвитком перитоніту, сепсису, внутрішня кровотеча тощо.

Клінічні прояви при локальному опроміненні різних органів і частин тіла

Клінічна картина латентного періоду і його тривалість визначаються дозою опромінення “критичного” органа.

При радіаційному ураженні відносно рівномірним опроміненням у дозі 1-10 грей таким “критичним” органом є кістковий мозок, а клінічна картина розпалу гострої променевої хвороби в цілому відповідає цій дозі зовнішнього опромінення. У період розпалу захворювання посилюються симптоми ураження слизових оболонок порожнини рота, ротоглотки, слинних залоз. При опроміненні підщелепної ділянки дозою в 5 грей і більше повністю припиняється секреція слинних залоз, розвивається ксеростомія. Вона характеризується вираженою сухістю слизової рота і тяжко переноситься хворими. Внаслідок додаткового опромінення шлунково-кишкового тракту інкорпорованими ПЯП симптоми радіаційного ентериту можуть виникати ще до початку періоду розпалу хвороби. Виразково-некротичні процеси в ілеоцекальному сегменті кишечника (відділ шлунково-кишкового тракту, який найчастіше уражається) можуть стати причиною внутрішньої кровотечі, перфорації з розвитком перитоніту, інвагінації тощо. Залежно від локальної дози опромінення, можлива поява клінічних симптомів радіаційного гастриту, езофагіту (явища дисфагії), проктиту (тенезми при відсутності болю і наявності нормальних випорожнень). Клінічна картина радіаційного гепатиту характеризується гіпербілірубінемією, високою активністю трансаміназ, збільшенням розмірів печінки, свербінням шкіри.

Такі особливості радіаційних уражень внутрішніх органів спостерігають частіше в період відновлення. Якщо вони збігаються у часі з періодом розпалу хвороби, то його симптоматика перекриває їх.

При поєднанні зовнішнього нерівномірного гамма-нейтронного опромінення з інкорпорацією та аплікацією ПЯП у клінічній картині ураження ще в більшому ступені домінує симптоматика ураження “критичного” органа.

Так, при переважаючому опроміненні голови і шиї (доза опромінення -- 10-15 грей) первинна реакція супроводжується сильним головним болем. У таких опромінених дуже швидко розвивається прогресуюча загальномозкова симптоматика: швидка виснаженість, затьмарення і втрата свідомості. Опромінені вмирають при явищах церебральної коми. При значно менших дозах (5-6 грей) спостерігається неврологічна симптоматика, хоча без ознак органічних порушень головного мозку. Після видужання у них залишаються підвищена втомлюваність, періодичний головний біль, вегетативно-судинні розлади тощо.

При дослідженні периферичної крові та кістковомозкового пунктату ознак пригнічення кровотворення не виявляють.

Опромінення грудної клітки може не супроводжуватись розвитком первинної реакції. Опромінені скаржаться на біль в ділянці серця, ядуху, серцебиття, перебої в роботі серця. Клінічно виявляють симптоми серцево-судинної недостатності.

Дослідження кістковомозкового пунктату з грудини при цих умовах опромінення виявляє пригнічення кровотворення.

Периферична кров, як правило, не змінюється, що пов'язано з компенсаторним посиленням кровотворення в неопромінених ділянках кісткового мозку.

Ступінь тяжкості радіаційного нефриту та циститу залежить від об'єму ураженої частини нирок, сечового міхура і дози їх опромінення. Такі хворі скаржаться на головний біль, набряки. При обстеженні у них можна виявити артеріальну гіпертензію, затримку рідини, анемію, протеїнурію. Опромінені, які пережили гостру фазу радіаційного нефриту, в майбутньому потребують постійного лікування хронічної ниркової недостатності.

Інкорпорація ПЯП, не викликаючи кардинальних змін у перебігу гострих радіаційних уражень від зовнішнього рівномірного і нерівномірного опромінення, зумовлює вираженість і важкість віддалених наслідків.

Діагностика ГПХ від поєднаного опромінення

Аналіз анамнестичних даних проводиться з урахуванням особливостей бойової і радіаційної обстановки, умов життєдіяльності військ на радіоактивно зараженій місцевості. Його мета -- з'ясувати умови і характер опромінення, ймовірні шляхи попадання в організм ПЯП, їх природу, наявність опромінень у минулому, преморбідний стан, перенесені захворювання тощо. Показники індивідуальних дозиметрів можуть лише використовуватись для орієнтовного, дуже приблизного визначення дози опромінення. Комплексна оцінка клініко-гематологічних показників як своєрідних біологічних дозиметрів дозволяє в більшості випадків достатньо точно відтворити умови зовнішнього опромінення, інкорпорацій і аплікацій ПЯП, значно покращити на етапах медичної евакуації діагностику тяжкості радіаційних уражень від поєднаного опромінення та дати можливість прогнозування їх перебігу.

Лікування гострої променевої хвороби

Лікування ГПХ у всіх випадках повинно бути комплексним, однак при його призначенні необхідно враховувати період і тяжкість захворювання. Для зняття загальної первинної реакції на опромінення застосовують протиблювотні засоби (дифенідол, етаперазин, атропін, аміназин, аерон). При розвитку гострої судинної недостатності патогенетично обгрунтованим є застосування адреноміметичних речовин (мезатон 1 % -- 2-4 мл, норадреналін 0,2 % -- 1-2 мл, адреналін 0,1 % -- 1 мл), аналептиків (кордіамін, кофеїн), трансфузій протишокових кровозамінників (поліглюкін), при явищах серцевої недостатності -- строфантин, корглюкон. У перші години і дні після ураження особливо важливе значення має інтенсивна дезінтоксикаційна терапія: необхідно запобігти сенсибілізації організму і нормалізувати обмін речовин, насамперед водно-сольовий обмін, усунути гіпохлоремію і зневоднення. З метою десенсибілізації використовують антигістамінні препарати: димедрол, піпольфен, супрастин, діазолін тощо. Рекомендують вживання великої кількості рідини, введення дезінтоксикаційних кровозамінників (полівінол, реополюглюкін). Необхідно також призначати розчини глюкози.

...