Військова терапія

Комбіновані хімічні ураження супроводжуються синдромом взаємного обтяження: ураження отруйними речовинами погіршує перебіг і прогноз термічного опіку, а опік обтяжує прояви хімічного отруєння. Хімічні ураження поверхні термічних опіків, як і всі хімічні ураження, характеризуються симптомами місцевої і загальної резорбтивної дії, вираження проявів якої залежить від уражаючих властивостей, дози, терміну дії, площі зараженої ділянки, швидкості всмоктування отруйних речовин. При зараженні поверхні термічних опіків фосфорорганічними отруйними речовинами практично ніяких місцевих ознак не виявляють, але дуже швидко розвиваються і наростають симптоми загальнотоксичної дії, які зумовлюють перебіг комбінованого ураження.

СИНДРОМ ТРИВАЛОГО СТИСКАННЯ

Після бомбардувань житлових кварталів Лондона під час Другої світової війни Байуотерс спостерігав і в 1942 році описав своєрідний синдром у потерпілих, яких витягали з-під руїн будинків, чиї кінцівки деякий час були під завалами. У багатьох із них серйозних, життєво небезпечних ушкоджень не виникало, але значна частина їх помирала через кілька днів від вираженої ниркової недостатності. Так був описаний синдром довготривалого стискання як специфічний процес, що розвивається після довгого перебування м'яких тканин кінцівок, частіше нижніх, під тиском уламків споруд, військової техніки без пошкодження м'яких тканин і кісток. Внаслідок цього порушується кровообіг, що призводить до різкої ішемії тканин. Байвотерс назвав цей стан краш-синдромом (синдромом розчавлювання), який у подальшому отримав назви: травматичний токсикоз, міоренальний синдром, синдром тривалого стискання. Подібний до нього за патогенезом і клінічними проявами перебіг турнікетного шоку, що виникає після тривалого перебування джгута на кінцівці внаслідок ішемії тканин і пізнього відновлення прохідності магістральних судин, а також після “позиційного” стискання, тобто довготривалого перебування кінцівки в певному, нерідко вимушеному, положенні, яке створюється під час завалів і руйнувань будівель. Інколи воно виникає при перебуванні пораненого на ношах без свідомості, коли верхня кінцівка заведена під спину або кінцівки різко зігнуті в колінному чи ліктьовому суглобі. У роки Другої світової війни після бомбардувань великих міст синдром тривалого стискання спостерігався в 3-4 % поранених, під час землетрусів у містах (Ашхабад, Ташкент, Спітак) кількість потерпілих була приблизно така ж (3,5-4,0 %). У сучасній війні при використанні нових зразків звичайної зброї і можливому застосуванні зброї масового ураження цей синдром виникатиме частіше внаслідок масового руйнування будівель, споруд, виникнення завалів. Це підтверджують дані випробувань ядерної зброї й аналіз вибухів ядерних бомб у Хіросімі й Нагасакі, коли таких уражених було до 20 %, а летальність серед них сягала 80 %.

Патогенез синдрому тривалого стискання

Синдром розвивається не тільки внаслідок механічного стискання тканин протягом певного терміну (3 год і більше), обов'язковою умовою є ще й порушення кровообігу дистальніше місця стискання тканин. Якщо стискання короткочасне, хоча і відбувається з великою силою, чи більш тривале, але без порушення кровотоку дистальніше місця стискання, то клінічна картина проявляється забоєм або розчавлюванням тканин без виникнення загальної реакції травматичного токсикозу. Тому основним фактором розвитку синдрому тривалого стискання тканин є довготривала ішемія (порушення тканинного дихання) частини кінцівки на фоні порушення кровообігу внаслідок механічної травми. У ділянці ішемії порушуються обмінні процеси й окислювально-відновні реакції, виникають тканинна гіпоксія, метаболічний ацидоз, відбувається розпад білків клітин із накопиченням патологічних продуктів обміну. Порушений кровообіг у кінцівці не дає змоги цим токсичним для організму речовинам розповсюдитись по організму, і чим більший термін стискання тканин, тим більше накопичується токсичних продуктів.

У розвитку синдрому тривалого стискання тканин важливу роль відіграє нервово-рефлекторний фактор больової імпульсації з місця ушкодження тканин, що сприяє перезбудженню центральної нервової і симпатоадреналової систем із виділенням адреналіну та норадреналіну, які спочатку спричиняють шокоподібні реакції компенсаторної централізації, а потім децентралізацію кровообігу, і призводять до значної втрати плазми крові, різкого зниження артеріального тиску (колапс) і розладу гемодинаміки.

Після усунення стискання відновлюються кровообіг і лімфообіг у тканинах ураженої кінцівки, токсичні продукти потрапляють у кров і спричиняють інтоксикацію (ендотоксикоз) організму. Уражаються всі його органи, особливо міокард, легені, печінка, нирки, центральна нервова система, система кровотворення. Всмоктування у великій кількості міоглобіну з ушкоджених м'язів призводить до закупорювання просвіту сечових канальців нирок і виникнення токсичного нефрозу, що є причиною розвитку ниркової недостатності аж до анурії і летального кінця. Іони калію, які потрапляють у кров після розпаду тканин, зумовлюють гостру серцево-судинну недостатність.

Місцеві зміни в тканинах кінцівки, яка звільнена від стискання, проявляються вираженим набряком м'яких тканин, величина якого тим більша, чим триваліше перебування кінцівки під тиском і чим більші розлади крово- і лімфообігу. Вони проявляються збільшенням кількості токсичних продуктів обміну та всмоктування рідини через підвищення осмотичного тиску, що призводить до виникнення вторинної плазмовтрати.

Симптоматика і клінічна картина

Ступінь тяжкості перебігу синдрому тривалого стискання залежить від: 1. Терміну стискання тканин. Синдром розвивається при терміні стискання 4 години і більше. Клінічна картина буде тим тяжча, чим більший термін стискання. 2. Об'єму тканин, в яких внаслідок стискання були порушені крово- і лімфообіг. При високому рівні стискання обох нижніх кінцівок клінічна картина значно тяжча.

3. Наявності механічного ушкодження тканин, що сприяє вираженій больовій імпульсації в центральну нервову систему і виникненню шокоподібних станів. За тяжкістю розрізняють 4 ступені синдрому тривалого стискання тканин, що проявляються такими місцевими симптомами:

-- легкий (при стисканні протягом 3-4 годин). Виникає незначний набряк м'яких тканин; блідість шкіри; активні рухи, больова і тактильна чутливість збережені; -- середній (при стисканні протягом 5-6 годин). Виникає помірний набряк м'яких тканин, який наростає; блідість шкіри з ділянками ціанозу; активні рухи, больова і тактильна чутливість збережені, але різко послаблені;

-- тяжкий (при стисканні протягом 7-8 годин). Виникає виражений набряк м'яких тканин, який різко наростає; шкіра ціанотична;активні рухи в суглобах, тактильна і больова чутливість відсутні; пасивні рухи збережені;

-- дуже тяжкий (при стисканні протягом 8 і більше годин). Виникає помірний набряк кінцівки; шкіра різко ціанотична з пухирями, наповненими геморагічним вмістом; тактильна і больова чутливість, активні й пасивні рухи в суглобах відсутні.

Ступінь тяжкості залежить і від ступеня розладу кровообігу в кінцівці під час стискання, тобто від наявності під час стискання колатерального кровообігу, внаслідок чого клінічні прояви будуть зменшуватись.

Клінічний розвиток синдрому тривалого стискання тканин починається з часу звільнення потерпілого з-під завалів. Його стан до цього моменту розцінюється як задовільний, показники гемодинаміки стабільні. Але після звільнення замість покращання стану, на що сподівається потерпілий, самопочуття його значно погіршується. З'являється сильна больова імпульсація внаслідок відновлення провідності нервових стовбурів, звільнених від стискання. У кров надходить велика кількість токсичних та біологічно активних речовин, які утворились після розпаду тканин і внаслідок порушення обміну. З'являється симптоматика синдрому тривалого стискання.

У клінічному перебігу виділяють 4 періоди:

І період (ранній), або ендогенної інтоксикації, який виникає в перші 1-2 доби. Потрапляння в кров великої кількості ендотоксинів і виражена больова імпульсація викликають шокоподібну реакцію: падіння АТ, тахікардію, загальмованість, набряк м'яких тканин кінцівки.

ІІ період (проміжний), або гострої ниркової недостатності, який спостерігається від 3-4 до 8-12 діб. Збільшення набряку кінцівки; поява на шкірі пухирів із геморагічним вмістом і ділянок некрозу м'яких тканин; загальний стан погіршується, виникають анемія, гіперкаліємія, ацидоз; розвивається ниркова недостатність, діурез зменшується до анурії. Смертність складає 35 %. ІІІ період (відновлення), який починається через 3-4 тижні. Функція нирок поступово відновлюється, стан дещо покращується, але можливий розвиток гнійно-резорбтивної гарячки, сепсису. Місцево спостерігають відторгнення некротичних ділянок тканин ураженої кінцівки, абсцеси, флегмони, гангрену дистальних відділів кінцівки.

ІV період (віддалених наслідків). Проявляється порушенням функції кінцівки, травматичною атрофією м'яких тканин; утворюються контрактури, неврити; реабілітація неповна і довготривала.

Для надання медичної допомоги потерпілим, особливо у військово-польових умовах, важливо знати ступінь ішемії тканини кінцівки, що має принципове значення при подальшому лікуванні й врятуванні життя. Її визначають за наявністю больової і тактильної чутливості нижче рівня стискання і можливих активних та пасивних рухів у суглобах кінцівки.

Наявність больової і тактильної чутливості, при якій можна передбачити розвиток синдрому середньої тяжкості, а також відсутність больової і тактильної чутливості при збереженні пасивних рухів у суглобах кінцівки, коли можна передбачити тяжкий ступінь перебігу синдрому, є ознаками зворотної форми ішемії.

При незворотній ішемії і ймовірному розвитку дуже тяжкого ступеня синдрому тривалого стискання тканин неможливі не тільки активні, але і пасивні рухи в суглобах, тобто виникають ішемічні контрактури, що свідчить про відсутність можливості врятування кінцівки. У таких випадках життя потерпілого рятують тільки методом ампутації кінцівки (кінцівок).

Принципи надання допомоги потерпілим

Надання медичної допомоги і лікування потерпілих необхідно будувати на принципах, які враховують патогенез захворювання та відповідають ступеню його тяжкості. Це такі принципи:

1. Запобігання надходженню токсичних речовин із ушкодженої кінцівки в загальний кровообіг.

2. Лікування шокоподібних реакцій із розладами гемодинаміки.

3. Лікування ендотоксикозу, що є основною причиною гострої ниркової недостатності та токсичних уражень інших внутрішніх органів. Радикальним методом лікування синдрому тривалого стискання тканин є

рання ампутація кінцівки без зняття джгута, який був накладений відразу ж після звільнення потерпілого з-під завалів. Але у випадку можливого збереження життєздатності кінцівки метод ампутації застосовувати нераціонально. Тому головне завдання при наданні першої медичної допомоги після звільнення з-під завалів полягає у виявленні ступеня ішемії м'яких тканин кінцівки, що перевіряється здатністю здійснювати активні та пасивні рухи і наявністю чутливості шкіри травмованої кінцівки.

Надання першої медичної допомоги. Основний принцип надання першої медичної допомоги потерпілим із синдромом тривалого стискання кінцівки полягає в тому, що при наявності І-ІІІ ступенів тяжкості синдрому (проявів компенсованої або некомпенсованої зворотної форми ішемії) джгут на кінцівку не накладають.

У процесі лікування на подальших етапах медичної евакуації проводять заходи для збереження кінцівки і життя пораненого.

При наявності IV ступеня тяжкості синдрому (незворотної глибокої ішемії кінцівки), що проявляється чіткими ознаками ішемічної контрактури (відсутність больової і тактильної чутливості, відсутність як активних, так і пасивних рухів у суглобах кінцівки), накладають циркулярний джгут вище рівня стискання. Це запобігає розвитку ендотоксикозу організму у випадку, коли врятувати кінцівку вже не можна. Джгут не знімають до етапу надання кваліфікованої медичної допомоги, де проводять ампутацію кінцівки відповідно до первинних показань на рівні знятого джгута.

У більшості випадків першу медичну допомогу надають на полі бою недостатньо підготовлені в медичному відношенні особи. Тому діагностику ступеня тяжкості синдрому вони не проводять. Звільнивши потерпілого з-під завалу, рятувальники джгут на травмовану кінцівку не накладають і механізм запускається. Необхідність накладання джгута згідно з медичними показаннями -- при наявності ішемічної контрактури -- як правило, визначають медичні працівники (санітарний інструктор, фельдшер, лікар). Це відбувається через невеликий термін (у більшості випадків -- через 1,5-2 години, максимум 4-5 годин) після надання першої медичної допомоги на полі бою при первинному огляді, коли клінічна картина синдрому тривалого стискання ще не розвинулась і немає виражених проявів ендотоксикозу організму. Така тактика надання невідкладної допомоги має менш негативні наслідки, ніж після обов'язкового накладання джгута на кінцівку без достатніх для цього показань. Накладання джгута потерпілим без проявів ішемічної контрактури, особливо з великим терміном перетискання судин, у подальшому погіршує стан ураженого. Це призводить до посилення ендотоксикозу і більш вираженої місцевої симптоматики. Також при наданні першої медичної допомоги проводять:

-- внутрішньом'язове або підшкірне введення знеболювальної речовини з аптечки індивідуальної (це запобігає розвитку больового шоку);

-- туге бинтування кінцівки, починаючи з дистальних відділів (таким чином стискують лімфатичні й частково венозні судини, що запобігає швидкому всмоктуванню великої кількості токсинів у загальний кровообіг);

-- охолодження кінцівки, особливо влітку (пов'язку змочують холодною водою, що сприяє зменшенню інтенсивності обмінних процесів, сповільнює кровообіг, мікроциркуляцію і всмоктування із тканин токсичних продуктів);

-- створення транспортної іммобілізації кінцівки навіть у випадку відсутності переломів кісток (це сповільнює швидкість розповсюдження по організму токсичних продуктів);

-- напування потерпілого водою або лужно-сольовим розчином (1 чайна ложка кухонної солі й 1/2 чайної ложки соди на 1 літр води);

-- транспортування потерпілих після проведення вищевказаних заходів у лежачому положенні.

Долікарська медична допомога. Долікарську допомогу надає в медичному пункті батальйону фельдшер або санітарний інструктор. Ці медпрацівники повинні точно визначити ступінь тяжкості синдрому (ступінь ішемії кінцівки) і при наявності ішемічної контрактури (що проявляється відсутністю пасивних рухів в суглобах) накласти джгут вище рівня стискання. Цим вони врятують життя потерпілому, а рішення про ампутацію нежиттєздатної кінцівки приймають на етапі надання кваліфікованої медичної допомоги. Крім цього, в МПБ усувають недоліки надання першої медичної допомоги, якщо вони є, та проводять інші заходи долікарської медичної допомоги. Наприклад, при необхідності вводять серцево-судинні препарати, повторно -- знеболювальні речовини.

Перша лікарська медична допомога в МПП. Потерпілих із синдромом тривалого стискання кінцівок оглядають у перев'язочній і визначають подальшу тактику лікування. У випадку наявності ішемічної контрактури кінцівки джгут не знімають або накладають повторно вище рівня стискання, враховуючи необхідність ампутації на наступному етапі. Якщо збережені хоча б пасивні рухи в суглобах травмованої кінцівки, то накладання джгута протипоказане, а раніше накладений джгут знімають після проведення циркулярної новокаїнової блокади і тугого бинтування кінцівки. Її, при можливості, охолоджують, накладають транспортну іммобілізацію, вводять знеболювальні, антигістамінні засоби, 0,5 мл правцевого анатоксину. При необхідності внутрішньовенно вводять поліглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду.

Кваліфікована і спеціалізована медична допомога. Потерпілим, які після медичного сортування потрапили до групи з клінічними проявами ішемічної контрактури, проводять циркулярну новокаїнову блокаду вище джгута і, не знімаючи його, ампутують травмовану кінцівку. Після цієї операції шви на рану не накладають. Іншим проводять циркулярну новокаїнову блокаду, масивну інфузійну терапію, при вираженому набряку тканин показана поздовжня фасціотомія -- операція на кінцівці у вигляді лампасних розрізів. При наданні спеціалізованої медичної допомоги використовують сучасні методи детоксикації: гемосорбцію, плазмаферез, гемодіаліз (штучна нирка).

Синдром тривалого стискання і променеві ураження. Синдром тривалого стискання в опромінених відрізняється від звичайного перебігу інтеграцією симптомів променевого ураження і притаманних цій патології ознак. У гострому періоді первинна реакція збігається з раннім періодом синдрому тривалого стискання, який характеризується розвитком шокоподібного стану з вираженими явищами гострої серцево-судинної недостатності.

Проміжний період синдрому, при якому наростають явища інтоксикації і виникає гостра ниркова недостатність, доповнюється картиною розпалу променевого компонента ураження. Цей період є критичним для виживання потерпілих. Під час періоду відновлення перебіг місцевих уражень (некрози, циркуляторні розлади, контрактури тощо) стає тривалішим і часто ускладнюється інфекцією. Основою лікування є інтенсивна протишокова і дезінтоксикаційна терапія. У гострому періоді ефективні паранефральні новокаїнові блокади, а також тугі пов'язки, які запобігають плазмовтраті, зменшують відтік венозної крові та лімфи з ушкоджених кінцівок. У перші три доби необхідне вливання поліглюкіну, реополіглюкіну, розчину глюкози тощо. Бажане переливання плазми і крові. Для боротьби з міоглобінурією й ацидозом призначають бікарбонат і цитрат натрію (15-20 мл на добу). При необхідності ампутацію проводять у ранні терміни, до розвитку розпалу променевого ураження та явищ ниркової недостатності. Методом лікування є також широкі лампасні розрізи з розкриттям фасціальних футлярів.

ТЕМА 6. НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ, НАДАННЯ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ЗАГРОЖУЮЧИ ЖИТТЮ СТАНАХ НА ЕТАПАХ МЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ. УРАЖЕННЯ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ У МИРНИЙ ТА ВОЄННИЙ ЧАС

Загальна характеристика уражень отруйними речовинами, класифікація, діагностика. Етапне лікування уражених отруйними речовинами протягом бойових дій. Організація невідкладної терапевтичної допомоги при гострих отруєннях на етапах медичної евакуації. Обсяги медичної допомоги. Особливості ураження отруйними речовинами при аваріях мирного часу на хімічних підприємствах.

При застосуванні хімічної зброї можуть зустрічатися такі варіанти комбінованих хімічних уражень:

-- заражена ОР тільки рана або опікова поверхня;

-- заражені ОР не тільки рана або опікова поверхня, але і шкірні покриви, органи дихання, шлунково-кишковий тракт, очі тощо;

-- заражені ОР шкіра, одяг, але отруйні речовини не потрапили в рану.

Внаслідок дії ОР буде погіршуватись загоювання ран, зменшуватись компенсаторні можливості організму, змінюватись його реактивність. Як і будь-які комбіновані ураження, КХУ характеризуються синдромом взаємного обтяження. Дія отруйних речовин погіршує перебіг поранень (опіків), а останні ускладнюють стан уражених хімічною зброєю.

Ураження фосфорорганічними ОР (ФОР) мають такі особливості: -- потрапляння в рану ФОР не супроводжується зміною її зовнішнього вигляду; -- дегенеративно-некротичні процеси в рані не виникають;

-- зараження ран призводить до розвитку тяжкого отруєння, нерідко з летальним кінцем.

Рани, заражені ФОР, характеризуються:

-- фібрилярним посіпуванням м'язових волокон у рані та навколо неї;

-- посиленим потовиділенням на шкірі, що оточує рану.

Дуже швидко розвивається загальне отруєння організму, з'являються клоніко-тонічні судоми, бронхоспазм, міоз, для лікування яких необхідне проведення антидотної терапії.

Рани, заражені ОР шкірно-резорбтивної дії, характеризуються глибокими дегенеративно-некротичними змінами тканин, схильністю ран до ускладнень гнійною та анаеробною інфекціями, млявою регенерацією і тривалістю процесу загоювання. Особливості ран, забруднених іпритом, такі

-- вони мають специфічний запах горілої гуми, часнику або гірчиці, який характерний для іприту;

-- відсутня больова реакція при потраплянні іприту в рану;

-- спостерігається незначне посилення кровоточивості тканин;

-- на поверхні рани можна виявити темно-бурі маслянисті плями іприту, внаслідок чого тканини рани забарвлюються в буро-коричневий колір; -- через 3-4 години після дії ОР з'являються набряк країв рани і гіперемія оточуючих шкірних покривів;

-- до кінця першої доби на шкірі навколо рани виникають невеликі пухирі (бульозний дерматит), які потім зливаються один з одним;

-- з 2-3-го дня після зараження з'являються вогнища некрозу в рані; -- хімічна проба на наявність іприту в рановому вмісті може бути позитивною протягом 48 годин;

-- при потраплянні в рану значної кількості іприту чітко проявляється його резорбтивна дія: загальне пригнічення, апатія, падіння артеріального тиску, запаморочення, головний біль, блювання, підвищення температури тіла до 38° С, геморагічний ентероколіт, нерідко судоми, коматозний стан;

-- загоювання ран, забруднених іпритом, відбувається дуже повільно, на місці ран утворюються великі, спаяні з прилеглими тканинами пігментовані рубці. Часто на рубцях з'являються виразки, які довго не заживають.

Особливості надання першої лікарської медичної допомоги

При зараженні ОР ран (опіків) у перев'язочній МПП проводять комплекс заходів, передбачений при отруєннях, а також дегазацію ОР у рані.

Для цього виконують:

-- при ураженні ФОР -- обробку поверхні сумішшю, яка складається з 8 % розчину натрію гідрокарбонату і 5 % розчину перекису водню, взятих в однаковій пропорції; її готують безпосередньо перед використанням;

-- при ураженні іпритом шкірні покриви навколо ран, опікові поверхні протирають 10 % спиртовим розчином хлораміну, а саму рану орошують 5 % водним розчином хлораміну;

-- при ураженні люїзитом рани й опіки змащують 5 % йодним розчином, розчином Люголя або 5 % розчином перекису водню.

При масовому прийманні поранених у МПП обробка заражених ран і опіків проводиться тільки за життєвими (невідкладними) показаннями.

Особливості надання кваліфікованої медичної допомоги

Ранню хірургічну обробку ран, виконану в розширеному обсязі, вважають дуже ефективним методом хірургічного лікування при зараженні фосфорорганічними і шкірно-резорбтивними отруйними речовинами. Перед первинною хірургічною обробкою проводять попередню обробку в спеціально розгорнутій палатці. Працюючи в засобах індивідуального захисту, фельдшер замінює заражені пов'язки чистими і здійснює хімічну дегазацію поверхні рани або опіку.

Знешкодження ОР з інструментів проводять шляхом ретельного промивання в органічному розчиннику (бензині), а потім -- кип'ятінням протягом 20-30 хвилин у 2 % розчині вуглекислої соди.

Заражені хірургічні рукавиці миють теплою водою з милом, занурюють на 20-30 хвилин у 5-10 % спиртовий розчин хлораміну, кип'ятять у воді протягом 20-30 хвилин.

Заражений перев'язувальний матеріал (пов'язки, марлю, вату) під час операції викидають у банки з дегазуючими речовинами, які щільно закривають, а потім знищують.

Отже, при лікуванні поранених із комбінованими ураженнями необхідно дотримуватись правил токсикологічної асептики. Операційне поле промивають 2 % розчином хлораміну, а потім протирають йодом. Далі необхідно діяти за вищевказаними правилами.

При великому потоці потерпілих із комбінованими хімічними ураженнями для них розгортають операційну і перев'язочну.

При прийнятті невеликого числа уражених в операційній і перев'язочній можна обмежуватись виділенням окремих, спеціально обладнаних столів та інструментарію. Для обслуговування поранених із зараженими ранами виділяють окремий персонал, інструментарій, засоби дегазації, хірургічні рукавиці, перев'язувальний матеріал і медикаменти.

Ураження бойовими отруйними речовинами

Уперше отруйні речовини (ОР) як хімічна зброя були застосовані в період Першої світової війни, що призвело до масової загибелі особового складу військ, на які здійснили хімічний напад. Висока уражаюча ефективність хімічної зброї була підтверджена тим, що, крім масової загибелі й виникнення тяжких уражень у момент дії ОР, у подальшому люди, які вижили, часто ставали інвалідами і вимагали постійного медичного нагляду та тривалого лікування. До хімічної зброї належать ОР, які мають високу токсичність і можуть об'єднуватися в такі основні групи:

-- ОР смертельної дії (фосфорорганічні ОР, іприт);

-- ОР, які тимчасово виводять із строю (психохімічні);

-- ОР, які короткочасно виводять із строю (подразливі й сльозоточиві).

Висока ефективність ОР особливо чітко виявляється в умовах раптового нападу і недостатньої підготовки військ та населення до протихімічного захисту. Не виникає ніяких сумнівів, що ефективність хімічної зброї різко знижується у випадку своєчасного і правильного використання засобів профілактики і лікування уражень ОР.

До хімічної зброї належать ОР, засоби їх доставки і застосування. Враховуючи, що її основою є ОР, необхідно насамперед зупинитися на їх загальній характеристиці, особливо сучасних, прийнятих на озброєння арміями іноземних держав.

До ОР входять хімічні сполуки, які внаслідок високої токсичності (отруйності) і властивих їм фізико-хімічних властивостей можна застосувати для спорядження засобів доставки з метою ураження живої сили супротивника, тварин, рослин, зараження території та об'єктів, які на ній перебувають. Для ОР характерні:

-- об'ємність уражаючої дії, тобто здатність після вибуху боєприпасу заражувати не тільки територію, а й повітряний простір у районі вибуху;

-- проникаюча дія, яка полягає в здатності газів, парів і аерозолів проникати з потоком повітря в негерметичні споруди, будинки й укриття;

-- тривалість збереження уражаючої дії на зараженій території (це стосується насамперед ОР типу Ві-ікс та іприту);

-- різноманітність клініки і динаміки розвитку отруєнь, що утруднює діагностику інтоксикації;

-- залежність розвитку картини отруєнь від шляху потрапляння ОР в організм (швидкий розвиток або наявність тривалого прихованого періоду);

-- здатність ряду ОР проникати в організм як через дихальні шляхи, так і через непошкоджені шкірні покриви;

-- необхідність використання спеціальних засобів захисту;

-- здатність викликати порушення функції центральної нервової системи вже на початковій стадії отруєння;

-- сильний негативний морально-психологічний вплив при масових ураженнях. Класифікація ОР за характером токсичного ефекту має в основі найбільш виражені порушення функції тієї чи іншої фізіологічної системи. ОР поділяють на такі групи:

-- нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, Ві-ікс, бінарні суміші;

-- шкірнонаривної дії: іприт, люїзит;

-- загальноотруйної дії: синильна кислота, хлороціан;

-- задушливої дії: фосген, дифосген;

-- психохімічної дії: Бі-зет;

-- сльозоточивої й подразливої дії:

а) лакриматори (сльозоточиві): хлорацетофенон, бромбензилціанід;

б) подразливі або пчихальні: викликають сильну подразливу дію слизових оболонок дихальних шляхів (адамсит, дифенілхлорарсин).

Речовина Сі-ес має як сльозоточиву, так і подразливу дію.

Розрізняють нестійкі й стійкі ОР.

Нестійкі ОР (НОР) -- речовини, термін дії яких становить від декількох хвилин до 1-2 годин. Їх використовують для зараження приземних шарів атмосфери в пароподібному, аерозольному (у вигляді найдрібніших частинок суспензії) стані. Такі ОР, як синильна кислота і фосген, які внаслідок високої леткості заражають приземний шар атмосфери, утворюють первинну заражену хмару, яка пересувається в напрямку руху повітря. Психохімічні й подразливі ОР також належать до категорії нестійких, якщо їх застосовують із метою зараження приземного шару повітря. При осіданні на місцевість ці ОР здатні зберігати вражаючу дію протягом тривалого часу (декілька тижнів). Стійкі отруйні речовини (СОР) використовують в аерозольному, крапельно-рідинному стані, а також у вигляді спеціальних згущених рецептур. Основним способом застосування вважають аерозольний. СОР стійкі до дії вологи і здатні протягом тривалого часу зберігати уражаючі властивості при зараженні як місцевості, так і водоймищ. Тривалість уражаючої дії залежить від виду ОР, пори року, температури повітря, характеру місцевості й може коливатися від кількох годин до багатьох тижнів або навіть місяців. Найбільш типовими представниками СОР є Ві-ікс та іприт.

Під токсичністю розуміють здатність ОР у мінімальних кількостях (дозах) спричиняти певні патологічні зміни в життєдіяльності людського організму -- від тимчасових розладів діяльності до летального кінця. Найбільшу токсичність серед відомих у наш час мають ОР типу Ві-ікс. При дії через шкірні покриви вони у 500-1000 разів сильніші за іприт, а при дії через дихальні шляхи -- в багато разів сильніші за синильну кислоту. Потрапляння на шкіру 3-6 мг ОР типу Ві-ікс (кількість, яку дуже важко виявити) здатне викликати смерть ураженого. Доставку ОР до цілі можна здійснити за допомогою ракет, генераторів аерозолю, авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, гранат, а також виливних авіаційних пристроїв (ВАП). Крім того, при виконанні тактичних завдань використовують інші генератори аерозолю.

Коротка характеристика осередку хімічного зараження

Осередок хімічного зараження (ОХЗ) -- територія зі всіма будівлями, які на ній є, населенням і військами, які потрапили в зону застосування хімічної зброї. Розміри ОХЗ залежать від способу використання ОР (його агрегатного стану, фізико-хімічних властивостей), рельєфу місцевості, метеорологічних умов тощо. Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні нестійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання ОР у пароподібному (газоподібному) або тонко-дисперсному стані, що зумовлює появу первинної зараженої хмари. Такі осередки з'являються при застосуванні супротивником зарину, синильної кислоти, фосгену, психохімічних і подразнювальних ОР. При сприятливих метеорологічних умовах, наприклад інверсії, коли нижчі шари повітря холодніші за верхні, що перешкоджає швидкому змішуванню різних шарів повітря, а також при слабкому вітрі, первинна хмара зараженого повітря може пересуватись на відстань до 15-20 км, зберігаючи загрозу ураження людей, тварин, птахів тощо.

Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні стійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання супротивником ОР у крапельно-рідинному або в'язкому стані. Крім того, поява осередку можлива при використанні велико-дисперсного аерозолю і випаданні ОР із хмари у вигляді крапель. Такі осередки виникають при застосуванні супротивником ОР із групи ФОР (Ві-ікс), іприту.

Особливості хімічної зброї як зброї масового ураження

Хімічна зброя як зброя масового ураження має ряд особливостей, характерних і для інших видів цього типу зброї (ядерна, бактеріологічна). Хімічній зброї властиві масовість ураження, раптовість нанесення удару, значна площа осередку ураження, легкість проникнення в негерметичні укриття, необхідність одночасного надання медичної допомоги великій кількості уражених тощо. Разом із тим, хімічна зброя має ряд особливостей, які виділяють її серед інших видів зброї масового ураження і потребують проведення певних організаційних заходів: -- основою хімічної зброї є ОР, які викликають притаманні тільки їм ураження; -- різноманітність хімічних речовин, які можна віднести до речовин смертельної дії чи речовин, що тимчасово виводять із строю людину; -- диференційований комплекс профілактичних та лікувальних заходів, ефективний проти того чи іншого виду ОР;

-- вимушене відкладання надання першої лікарської допомоги у зв'язку з неможливістю розгортання ЕМЕ на території осередку хімічного зараження; -- значна відмінність у клінічному перебігу інтоксикації залежно від шляху проникнення ОР в організм людини (довготривалий прихований період при ураженні через шкірні покриви);

-- необхідність проведення ретельної санітарної обробки перед прийняттям ураженого в шпитальне відділення ОмедБ;

-- складність запобігання проникненню ОР у повітряний простір функціональних підрозділів ЕМЕ;

-- необхідність роботи рятувальних формувань у засобах захисту органів дихання і шкіри як у ОХЗ, так і в окремих підрозділах ЕМЕ;

-- необхідність довготривалого перебування уражених у засобах захисту органів дихання, що призводить до різкого погіршання їх стану.

Наведений вище далеко не повний перелік особливостей хімічної зброї як зброї масового ураження змушує особливо уважно вивчати методи профілактики і лікування інтоксикацій, враховуючи особливість динаміки їх розвитку і специфічність лікувальних заходів при застосуванні ОР.

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії є ефірами фосфорної кислоти, тому їх називають ще фосфорорганічними ОР. Вони належать до ОР смертельної дії, крім того, їх характеризують також як ОР швидкої дії. Токсичність ФОР значно перевищує токсичну дію всіх інших відомих ОР. Можливість бойового застосування ФОР як у пароподібному, аерозольному, так і в крапельно-рідинному станах дозволяє використовувати їх для виконання і тактичних, і стратегічних завдань.

Механізм токсичної дії ФОР. В основі механізму токсичної дії ФОР лежить їх властивість пригнічувати фермент холінестеразу, що здійснює гідроліз медіатору ацетилхоліну, який бере участь у передачі нервових імпульсів як у центральних, так і в периферичних відділах нервової системи. Це призводить до порушення передачі нервових імпульсів у найрізноманітніших відділах нервової системи, яке спочатку проявляється у вигляді збудження, а потім -- паралічу функцій найважливіших фізіологічних систем.

Крім антихолінестеразного механізму дії, ФОР безпосередньо впливають на холінореактивні системи як нервових клітин, так і клітин виконавчих органів. Цей вплив не пов'язаний із пригніченням активності холінестерази і, відповідно, проявляється при тяжких ураженнях ФОР.

Загальні уявлення про патогенез отруєнь

У патогенезі отруєнь ФОР можна виділити дві головні стадії розвитку інтоксикації, які визначають комплекс терапевтичних заходів, спрямованих на врятування життя уражених.

Перша стадія, стадія вираженої специфічної дії ОР, починається з моменту проникнення їх в організм і завершується незабаром після розвитку повної клінічної картини отруєння. Цю стадію розглядають як результат пригнічення активності холінестерази, накопичення ацетилхоліну в мозку і периферичних тканинах, а також прямої дії ОР на тканинні структури. Процес атаки отруйними речовинами біологічних структур відрізняється швидкістю. Через 5 хвилин після початку дії ОР на організм холінестераза крові швидко пригнічується; за цей час ОР вступає у зв'язок із біохімічними системами органів і тканин, а накопичений ацетилхолін сприяє подальшому зниженню функціональної активності клітин.

Під час другої неспецифічної стадії розвитку ураження ФОР виникають розлади обміну катехоламінів і серотоніну, що особливо важливо для діяльності ЦНС, пригнічення ряду ферментних систем, а також порушення обміну речовин, відбувається розвиток гіпоксії, дихального і метаболічного ацидозу, певних ендокринних розладів.

У перші хвилини отруєння ФОР основним завданням лікування є пригнічення судомної реакції, тяжкого бронхоспазму, як характерних проявів їх специфічної дії. Ранні введення антидотів -- холінолітиків типу атропіну ліквідовує практично всі прояви дії ФОР. При цьому усувається вплив цих отруйних речовин на холінестеразу, безпосередня дія ОР та надлишків ацетилхоліну на тканинні структури. Але однією з особливостей токсичної дії ФОР є те, що антидоти діють ефективно при введенні лише в перші 3-5 хвилин після розвитку картини отруєння. Якщо антидот не застосувати протягом перших хвилин, то пізніше він не усуне таких симптомів тяжкого отруєння, як бронхоспазм, ларингоспазм та судоми. Тому подальша терапія потребує поєднання методів специфічного лікування (антидоти) із заходами симптоматичної терапії, що спрямована на пригнічення судомних станів і боротьбу з шоком або колапсом.

При легкому ураженні введення антидотів характеризується високою ефективністю. Потрібно враховувати, що застосування атропіну або інших холінолітиків (а також їх поєднання з реактиваторами холінестерази) швидко усуває бронхоспазм, салівацію, але не може усунути міозу, який навіть при умові введення атропіну в кон'юктивальний мішок проходить повільно.

Для ураження середнього ступеня тяжкості не характерний розвиток судомних станів, але обсяг медичних заходів і терміновість їх проведення повинні бути такими ж, як і при тяжких ураженнях.

Характеристика клінічної картини ураження

Залежно від кількості ОР, що надійшли в організм ураженого, розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені перебігу отруєння.

Легкий ступінь отруєння характеризується виникненням стійкого міозу, гіперемією слизових, незначним збудженням на тлі малозміненого рівня активності холінестерази крові. Нерідко міоз є першим і єдиним симптомом ураження ФОР. При надходженні ОР через дихальні шляхи виникають утруднене дихання, відчуття нестачі повітря.

У зв'язку з тим, що клінічне ураження легкого ступеня може проявитися з переважанням тих або інших симптомів отруєння, виділяють такі форми перебігу інтоксикації:

-- міотична форма, коли провідним є порушення зору;

-- диспноетична форма, в якій переважають симптоми із боку дихальної системи; -- невротична форма, характерними ознаками якої є порушення нервово-психічної сфери;

-- кардіальна форма, що виникає на тлі порушення функції серцево-судинної системи; -- шлунково-кишкова форма, яка супроводжується болем у животі й розладами функції системи травлення.

Середній ступінь ураження ФОР характеризується вираженим бронхоспазмом, різким утрудненням дихання, значною салівацією, бронхореєю. Дуже болючими стають відчуття тягаря і стиснення в грудях, а також більш вираженими є порушення зору. Очі набряклі, різко виражена гіперемія слизових оболонок. Уражений втрачає здатність розрізняти розташовані на відстані предмети, власні вії сприймає у вигляді огорожі, яка перешкоджає баченню. Уражені часто бачать оточуючі їх предмети в жовтогарячому світлі. Порушення зору супроводжується сильним болем в очних яблуках та лобних пазухах. Почуття жаху, загрози життю, одночасно з різким погіршенням зору, призводять до глибоких розладів в емоційно-психічній сфері. Ураження середньої тяжкості добре піддаються антидотному лікуванню. Однак, треба враховувати, що введення антидотів швидко усуває порушення функції дихання, серцево-судинної системи і зменшує салівацію, але малоефективно діє на нормалізацію психічних змін, викликаних ОР. Тяжкий ступінь ураження виникає при надходженні в організм смертельних доз ФОР. М'язове дрижання і м'язова фібриляція швидко наростають і завершуються розвитком тяжкого нападу клоніко-тонічних судом. Отруєння, що супроводжується судомним симптомокомплексом, без лікування, як правило, швидко завершується смертю. У момент початку судомного нападу уражений входить у стан тонічного збудження, що нерідко призводить до зупинки дихання. Слизові оболонки синіють. Виникає сильний бронхоспазм. Судомний симптомокомплекс зберігається іноді протягом багатьох годин. Ослаблення його може бути незадовго до смерті ураженого. Судомні напади супроводжуються короткочасними (15-20 хвилин) періодами спокою, під час яких дихання стає частим і зникає ціаноз (на відміну від отруєнь ціанідами). Із ротової порожнини і носа витікає велика кількість слизових виділень, які перешкоджають диханню. Посилена секреція бронхіальних залоз призводить до заповнення бронхів рідким секретом, що ще більше порушує легеневий газообмін.

Діагностика отруєння

Характерними є гіперподразнення парасимпатичної нервової системи: міоз, бронхоспазм, підвищення діяльності екскреторних органів, посилення кишкової перистальтики і розслаблення сфінктерів, судоми і супровождуючі їх суб'єктивні симптоми (послаблення зору, біль в очних яблуках, відчуття спазму в грудях).

При проведенні диференційного діагнозу необхідно пам'ятати, що ураження синильною кислотою й оксидом вуглецю не супроводжуються звуженням зіниць; а кров при ураженні оксидом вуглецю містить карбоксигемоглобін; при ураженні синильною кислотою кров, внаслідок перенасичення її киснем, яскраво-червоного забарвлення і в артеріях, і у венах. При ураженнях ФОР вміст кисню в крові знижений. Значне зниження активності холінестерази крові може бути однією із суттєвих ознак ураження ФОР. За умов вчасно і правильно проведеної терапії відзначається висока ефективність лікування уражень ФОР . Поряд із цим, несвоєчасне або недостатнє за обсягом лікування може призвести до виникнення тяжких рецидивних форм перебігу інтоксикації.

Особливості перебігу отруєнь при різних шляхах надходження речовини в організм ураженого

За основною симптоматикою клінічна картина уражень ФОР зберігає специфічність незалежно від шляху надходження ОР в організм. Однак, деякі симптоми при вдиханні парів або аерозолю ОР проявляються швидше -- вже в перші хвилини від початку інгаляції. Для ФОР характерне виникнення сильного і стійкого міозу в результаті безпосередньої дії ОР на слизову оболонку очей. До постійних симптомів інгаляційного ураження можна віднести сильний бронхоспазм із бронхореєю, іноді він супроводжується кардіоспазмом, досить часто розвивається набряк легень.

При проникненні ОР через слизові оболонки картина отруєння також набуває бурхливого розвитку, особливо несприятливо діють ОР на слизові оболонки очей, а також на поверхні ран. На ураженій поверхні рани чи опіку спостерігаються чіткі м'язові посмикування. У випадку, коли ОР проникають через слизові оболонки (за винятком слизових оболонок очей) чи ранову поверхню, міоз слабовиражений або зовсім відсутній. Однак, це не виключає розладів зору, які розвиваються навіть при мідріазі (розширення зіниць). Симптоми бронхоспазму можуть проявлятися різним ступенем вираження. Для ОР, які проникають через шкірні покриви, характерним є відносно тривалий прихований період (від декількох хвилин до декількох годин). Про ураження свідчать м'язові посіпування в місці контакту шкіри з ОР. Інші симптоми інтоксикації розвиваються пізніше. Тривалість прихованого періоду визначається насамперед дозою ОР, яка надійшла в організм. Якщо при значному ураженні шкірних покривів повна клінічна картина розвивається вже через декілька хвилин після початку дії ОР, то прогноз для життя у цих випадках несприятливий. При дії менших доз характерний триваліший прихований період, що сягає 10-12 годин. Чим він довший, тим сприятливіший перебіг хвороби і тим вища ефективність лікування.

Наприкінці латентного періоду, коли в крові досить висока концентрація ОР, починає розвиватися звичайна картина інтоксикації. Для ураження ФОР через неушкоджену шкіру характерний хвилеподібний прояв інтоксикації, що пов'язано з поступовим надходженням із підшкірних депо накопичених ОР. Тому навіть при інтенсивному лікуванні періоди покращання стану ураженого змінюються періодами різкого погіршання. Не виключена поява рецидивів судом після періоду удаваного покращання, їх прояви можуть бути слабшими, ніж при інгаляційному ураженні. Міоз і бронхоспазм не належать до постійних симптомів. При надходженні ОР через шлунково-кишковий тракт клінічна картина розвивається досить швидко. На перший план виступають симптоми, пов'язані з розладами функції травлення (сильний нападоподібний біль у животі, блювання, пронос). Надходження більших доз ФОР паралізує м'язи шлунка, що призводить до затримки ОР в організмі. Надмірне виділення слини, яке не завжди зменшується при застосуванні антидотів, є поганою прогностичною ознакою. Стійке усунення салівації, як правило, свідчить про високу ефективність лікувальних заходів.

Принципи специфічного лікування отруєнь

В основі специфічної терапії отруєнь ФОР лежить усунення симптомів ураження шляхом захисту холінореактивних біохімічних систем організму від токсичної дії ацетилхоліну, який не руйнується через пригнічення активності холінестерази, та захисту органів і систем від прямої дії ОР.

А. Засоби специфічної терапії спрямовані на захист клітин органів від токсичної дії ацетилхоліну і прямої дії ФОР. Вони здатні блокувати холінореактивні системи і тому належать до групи холінолітиків. Залежно від місця основного прикладання дії холінолітиків, розрізняють препарати з переважно центральною або переважно периферійною дією.

Центральні холінолітики займають важливе місце в лікуванні уражень ФОР, коли виникають такі симптоми, як клоніко-тонічні судоми, тяжкі порушення функції дихання і серцево-судинної діяльності.

Холінолітики з периферичною активністю усувають перезбудження холінореактивних систем у тканинах і органах, що сприяє швидшому відновленню їх функції. Крім того, холінолітики периферичної дії достатньо ефективні для усунення гіперсалівації, бронхореї і бронхоспазму. Тому правильним буде поєднане використання холінолітиків як переважно центральної (атропін, афін, будаксим), так і переважно периферійної дії (пентафен, дифацил).

Б. Засоби специфічної терапії, які спрямовані на відновлення холінестерази. Основним механізмом токсичної дії ФОР є пригнічення активності ферменту холінестерази, тому лікувальні препарати, що відновлюють його активність, мають велике практичне значення. Реактиватори холінестерази також поділяються на препарати з переважно центральною і переважно периферійною дією. Центрально діє препарат ізонітрозин. Реактиватором холінестерази периферійної дії є дипироксим. Реактиватори холінестерази, окрім відновлення активності ферменту, здатні знешкоджувати ФОР у крові, руйнувати надлишок ацетилхоліну і створювати помітну холінолітичну дію.

Медична допомога ураженим ФОР у ОХЗ і на етапах медичної евакуації

Першу медичну допомогу (у порядку само- і взаємодопомоги) надають з метою: -- профілактики ураження ФОР;

-- припинення потрапляння ОР в організм;

-- максимально раннього початку лікування отруєння.

При проведенні заходів щодо самодопомоги треба враховувати, що ФОР є “ідеальним уражаючим фактором”, їх присутність в атмосфері не виявляють органи чуття людини. Чим раптовіше відбудеться зараження атмосфери, тим більш ймовірно, що особи, які перебувають на території ОХЗ, отримають токсичну дозу ОР ще до того, як застосують засоби захисту дихальних шляхів і шкірних покривів. Після подання сигналу “Повітряна тривога” вони повинні одягнути засоби захисту шкіри і протигази.

На шляху можливого руху зараженої хмари особовий склад приймає 2 таблетки атидоту П-6, який міститься в аптечці індивідуальній у жовтому пеналі, одягає засоби захисту шкіри і протигази та готує до використання індивідуальний протихімічний пакет.

У випадку несвоєчасного попередження про хімічний напад при появі перших ознак отруєння необхідно негайно одягти протигаз, ввести в м'язи або під шкіру антидот із шприц-тюбика, знезаразити ОР на відкритих ділянках шкіри рідиною з ІПП-8. Обробку шкіри обличчя здійснюють лише при явному потраплянні на шкіру крапель ОР або при їх перебуванні в атмосфері, яка містить ОР у вигляді мряки. Ділянки одягу із слідами ОР також потрібно піддати обробці рідиною із ІПП-8. Після проведення обробки треба захистити відкриті ділянки шкіри від можливого подальшого потрапляння на них ОР.

Взаємодопомогу надають перш за все тоді, коли внаслідок швидкого розвитку картини отруєння уражений не має можливості здійснити самодопомогу. Взаємодопомогу необхідно надавати вже в перші хвилини після появи симптомів інтоксикації з метою припинення подальшого надходження ОР в організм, терміново вводячи антидот для зменшення клінічних проявів отруєння. При своєчасному наданні взаємодопомоги пригнічуються такі симптоми, як салівація, судоми, бронхоспазм, бронхорея. Заходи взаємодопомоги проводять з такою ж послідовністю, що і при наданні самодопомоги. Потрібно терміново евакуювати потерпілого із ОХЗ, особливо в тих випадках, коли в ураженого є ознаки порушення функції дихання, тому що проводити штучну вентиляцію легень в осередку практично не можна. Крім того, час перебування ураженого в протигазі вкрай обмежений внаслідок закупорки повітроносних шляхів протигаза слизом, який виділяється в підмасковий простір.

Надання долікарської допомоги проводиться в такій послідовності: 1) одягнути протигаз або протигаз для поранених у голову;

2) при перебуванні в аерозольній хмарі ОР і потраплянні на шкіру обличчя найдрібніших крапель отрути обробити її рідиною із ІПП-8; часткову санітарну обробку шкіри обличчя необхідно проводити швидко, тому що перебування ураженого без протигаза в зараженій атмосфері вкрай небезпечне для його життя; 3) ввести антидот із шприц-тюбика (афін або будаксим), якщо судоми значно виражені, то вводиться подвійна доза препарату. Використані шприц-тюбики необхідно прикріпити до одягу, що буде братися до уваги лікарями на наступних етапах медичної евакуації при подальшому лікуванні ураженого;

4) при відсутності афіну або будаксину дати дві таблетки тарену, при необхідності провести повторну часткову санітарну обробку відкритих шкірних покривів рідиною з ІПП-8.

5) заражені ділянки одягу обробити дегазуючим розчином.

При тяжких розладах дихання застосовується дихально-киснева апаратура (ДП-10, КІ-4). Проводиться швидка евакуація ураженого із ОХЗ на відкритому транспорті.

Заходи першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги

Невідкладні заходи першої лікарської допомоги:

-- часткова санітарна обробка із повною заміною білизни і обмундирування;

-- введення антидоту (афін, будаксим);

-- введення внутрішньом'язово реактиваторів холінестерази (дипироксим, ізонітрозин); -- при судомах введення внутрішньом'язово феназепаму 3 % у дозі 1 мл;

-- очищення дихальних шляхів від слизу, при необхідності -- проведення штучного дихання та кисневої терапії;

-- у тяжких випадках -- введення серцевих препаратів; -- при необхідності -- промивання шлунка і давання сорбенту.

Заходи, які можуть бути відкладені:

-- закапування в очі 0,1 % розчину атропіну чи 0,5 % розчину амізилу;

-- при ураженнях середнього ступеня тяжкості -- приймання таблетованих препаратів (папаверину і беладони).

Кваліфікована медична допомога:

Невідкладні заходи:

-- в особливо тяжких випадках проводиться комбіноване антидотне лікування; -- введення симптоматичних засобів;

-- профілактичне введення антибіотиків.

Заходи, які можуть бути відстрочені:

-- повна санітарна обробка;

-- комплексне дезінтоксикаційне лікування;

-- продовження введення антидотів за показаннями.

Отруйні речовини загальноотруйної дії

До групи ОР загальноотруйної дії належать синильна кислота і хлорціан. У ролі ОР синильна кислота застосовувалась у період Першої світової війни, але через тяжкість створення високих стійких концентрацій у повітрі, які б забезпечували можливість масового ураження живої сили супротивника, швидко поступилася місцем іншим видам ОР, хоча і досі залишається на озброєнні армій деяких держав. Пізніше військові спеціалісти робили спроби створення на основі синильної кислоти нових рецептур, придатних для використання в ролі бойових ОР.

...