Військова терапія

Можливі зміни шлунково-кишкового тракту. Часто зустрічається парез шлунково-кишкового тракту. Спостерігаються ерозивні гастрити, гангренозні або виразкові холецистити, хронічні коліти. Нерідкі гострі виразкові ураження шлунково-кишкового тракту. Виражений кишковий дисбактеріоз, зумовлений тривалим застосуванням антибіотиків широкого спектру дії, на фоні уражень слизової оболонки, може призвести до розвитку тяжкого мікозного сепсису.

Із захворювань нирок найбільш часто зустрічаються гострий дифузний гломерулонефрит, гнійний (апостематозний) нефрит.

При тривалому перебігу опікової септикотоксемії може розвинутися амілоїдоз внутрішніх органів з ураженням нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту.

Характерною патологією в системі крові є опікова анемія. Вона в 3 періоді захворювання найбільш виражена і тяжко піддається корекції.

Смерть в 3-ому періоді опікової хвороби, може наступити від сепсису, тяжких пневмоній, амілоїдозу, тяжкої дистрофії внутрішніх органів.

Тривалість цього періоду від 1-1,5 місяців до року і більше. Збереження великих гранулюючих ран робить виснаження незворотним і веде до неминучої смерті.

Період реконвалесценції. Загоєння опікових ран, з часом якого починається період реконвалесценції, ще не свідчить повне одужання потерпілого. Інерція патологічного процесу обумовлює все ще численні порушення з боку внутрішніх органів і систем, опорно-рухового апарату.

Певної еволюції зазнає і знову створений шкірний покрив, перед тим, як він набуває властивостей нормальної шкіри. Створюється парадоксальна ситуація - рани, що була першою причиною опікової хвороби, нема, а хвороба ще триває. Необхідний тривалий час (від 1-1,5 місяців до року і більше) для поступового відновлення порушених під час опікової хвороби всіх функцій організму.

В цьому періоді захворювання загальний стан хворих починає помітно покращуватися. Температура тіла знижується і поступово нормалізується.

Покращується психоемоційний статус хворих. Підвищується настрій, хворі охоче вступають в контакт, стають більш активними. Однак на протязі всього періоду одужання в 2/3 хворих відмічаються астено-невротичні прояви у вигляді поганого сну, підвищеної роздратованості і швидкої фізичної стомлюваності.

Із захворювань внутрішніх органів в періоді реконвалесценції можуть бути пневмонії, гострий паренхіматозний гепатит, геморагічний васкуліт, дифузний гломерулонефрит, нирково-кам'яна хвороба, пієлонефрит, амілоїдоз внутрішніх органів. Серед цих ускладнень зустрічаються як залишки патології періодів опікової хвороби, так і нові ускладнення, переважно інфекційно-алергичного характеру, умовою для виникнення яких є зниження захисних сил організму внаслідок перенесеного виснажливого захворювання.

Загальні принципи лікування опікової хвороби. Лікування повинно бути комплексним і патогенетичним. Одужання може наступити тільки після спонтанної епітелізації або успішної аутодермопластики опікових ран. В теперішній час найкращим визнається комбінований метод відкритого лікування опікової рани, що поєднує лікування в загальних і локальних абактеріальних ізоляторах і ранню некротомію в перші 4-5 діб після травми з послідуючою аутодермопластикою.

Загальне лікування опікової хвороби багатокомпонентне і має за мету максимально можливу компенсацію порушених або втрачених функцій, забезпечення найбільш сприятливого фону в перед- і післяопераційному періодах, попередження і лікування виникаючих ускладнень. Загальне лікування складається з визначених комплексів, основними з яких є: протишокова терапія, трансфузійна терапія в періодах гострої опікової токсемії і септикотоксемії, боротьба з інфекційними ускладненнями, лікування захворювань внутрішніх органів, лікувальне харчування та гормональна терапія. Велике значення мають також фізіотерапія та лікувальна фізкультура. Склад загальної терапії залежить від періоду опікової хвороби. Сучасні принципи лікування опікових ран. При поверхневих опіках застосовуються консервативне лікування, при глибоких, як правило, оперативне відновлення шкірного покриву.

При місцевій дії на опікову рану слід диференціювати поняття “первинний туалет опікової рани” та “хірургічна обробка опіку”. Первинний туалет опікової рани складається з обробки шкіри навколо опіку тампонами, змоченими бензином, 0,25% розчином нашатирного спирту або теплої води. З поверхні опіку видаляють відшарований епідерміс, чужерідні тіла, фрагменти землі. Поверхню опіку очищують марлевими кульками, змоченими антисептиками (розчин фурациліну, борної кислоти) або 3% розчином перекису водню. Дрібні та середні пухирі можна не зрізати, а великі - лише надрізають. Закінчують туалет підсушенням опікових ран стерильними серветками.

В подальшому лікування опіків проводиться відкритим (безпов'язочним) методом, або закритим методом з використанням пов'язок.

При відкритому методі лікування під впливом повітря прискорюється утворення сухого струпу, створюється можливість постійного нагляду. До недоліків цього методу необхідно віднести більші втрати плазми з поверхні опікових ран, ніж при відкритому методі, необхідність використання спеціальних засобів для захисту від пилу, мух, постійне охолодження поверхні опіків, великий розхід постільної білизни.

Безпов'язочний метод застосовується при опіках обличчя, промежини, статевих органів. При цьому для обробки опіків використовують антисептичні розчини і водорідні мазі. При опіках обличчя хороші результати дає змазування розчином перманганату калію 1:5000 3-4 рази на добу в перші 2-3 дні. Утворюється тонкий струп темного кольору, під яким відбувається епітелізація поверхневих опіків.

В теперішній час настало ''друге народження'' відкритого методу - лікування в умовах антибактеріального керованого середовища. Однак поки що тільки окремі лікувальні заклади можуть використовувати таку методику, що потребує спеціального оснащення.

Найбільш поширений закритий метод. Його перевага в тому, що він полегшує обслуговування потерпілих, пов'язка охороняє опікову рану від забруднення і травматизації, що особливо важливо в умовах воєнного часу. До недоліків методу відносять трудоємкість та болючість зміни пов'язок, великий розхід перев'язочного матеріалу.

Глибокі опіки характеризуються розвитком гнійно-демаркаційного запалення. В ранні терміни основне завдання їх лікування при вологому некрозі - сприяти формуванню сухого струпу, а при сухому некрозі - попередити його гнійне розплавлення. Це досягається накладанням волого-висихаючих пов'язок з розчином антисептиків (декасан, 0,2% фурациліну, 3% борної кислоти, 0,5% азотно-кислого срібла та іншіх). Використання мазів недоцільно, так як вони сприяють зволожуванню струпу. Для підготовки до операції проводиться очищення опіків від змертвілих тканин за допомогою безкровної некректомії. При цьому поетапно видаляються некротичні тканини під час перев'язок, які виконуються через день.

З цією ж метою можна використовувати протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин) або хімічні кератолітичні засоби (40% саліцилова мазь на вазеліновій основі). Кератолітичний вплив використовують з 6-8 дня після опіку. Після відторгнення змертвілих тканин необхідно чергувати антисептичні розчини або антибактерійні препарати з емульсіями та мазями.

Лікування глибоких опіків є хірургічною проблемою. Воно проводиться в два етапи: хірургія опіків превентивна і відновлювально-реконструктивна. Завдання превентивної хірургії - якмога скоріше відновити втрачений шкірний покрив і тим самим ліквідувати джерело і причину опікової хвороби. Завдання реконструктивно-відновлювальної хірургії полягають в подоланні наслідків термічної травми.

Превентивна хірургія опіків по суті є ургентною хірургією. При цьому фактор часу, протягом якого проводиться підготовка опікових ран до їх закриття і відновлювання дефіциту шкіри, справляє суттєвий вплив на результати лікування. Превентивна хірургія опіків полягає в попереджені розвитку незворотних змін в організмі хворого опіковою хворобою.Оперативні втручання при глибоких опіках поділяються на дві групи.

Операції першої групи необхідні для підготовки опікової рани до пластичного закриття. До них відносяться некротомія - розтин опікового струпу до кровоточивих тканин з метою ліквідації джгутоподібної сдавлюючої дії його на сегменти кінцівок та грудну клітку. До допоміжних операцій відносяться і некректомія - видалення нежиттєздатних тканин.

Лікування термічних опіків на ЕМЕ. Надання допомоги потерпілим в умовах бойових дій має ряд особливостей.

Опіки будуть виникати на фоні великих фізичних та психічних навантажень. За цих умов особливого значення набуває медичне сортування на етапах медичної евакуації з визначенням груп потерпілих, які потребують проведення невідкладних заходів.

Перша медична та лікарська допомога здійснюється безпосередньо у вогнищі ураження у вигляді само- та взаємодопомоги. Невідкладними заходами є винесення з вогнища пожежі і гасіння палаючої одежі. Полум'я гасять підручними матеріалами (шинель, плащ-намет тощо), щільно вкриваючи палаючу ділянку тіла. При спробі загасити полум'я руками можуть виникнути додаткові опіки як у потерпілих, так і в осіб, які надають допомогу. Залишки одежі, що прилипли не слід знімати, а необхідно на всю опікову поверхню накласти асептичну пов'язку і виконати транспортну іммобілізацію. Не рекомендується змащувати обпечені ділянки рослинною олією чи тваринним жиром, вазеліном.

При значних опіках вводяться знеболюючі засоби з шприц-тюбіка, дають випити гарячий чай. В холодну пору року потерпілих треба закутати і евакуювати для надання першої лікарської допомоги.

Перша лікарська допомога. Обсяг ПЛД передбачає перш за все профілактику ОШ доступними в даний ситуації методами.

Зняття больового синдрому - одне з основних завдань надання ПЛД. Тому обов язкове внутрішньовенне введення одного з анальгетиків (промедол 2%-1,0; анальгін 50%-2,0) з додаванням антигістамінних препаратів (дімедрол 1%-1,0; піпольфен 2,5%-2,0).

У хворих з психомоторним збудженням необхідне введення аміназину або його аналогів.

Потерпілим накладають контурні або сухі асептичні пов'язки, а при їх відсутності - імпровізовані пов'язки. Не слід намагатися видалити з опікової поверхні залишки обгорілого одягу, накладена первинна пов'язка буде попереджувати вторинне інфікування опікової рани і зменшувати потік больових імпульсів.

Важливу роль відіграє трансфузійна терапія, направлена на відновлення ОЦК і підтримання серцево-судинної діяльності. Хворим вводять внутрішньовенно 400-800 мл реосорбілакту (сорбілакту) негемодезу, 400 мл розчину Рингера, 200 мл р-ну 0,1% новокаїну. При їх відсутності доцільне введення фізіологічного розчину, 5% р-ну глюкози. При відсутності блювання потерпілим дають пити. Для застосування всередину може бути рекомендований р-н наступного складу: (3,5 г кухонної солі і 1,3 г натрію гідрокарбонату на 0,5 л води) або (кухонну сіль; лимонну кислоту і харчову соду на 0,5 л води).

По показанням вводять серцево-судинні засоби. Всім ураженим вводять протиправцевий анатоксин, а також антибактеріальні препарарти (лефлоцин, ципрофлоксацин, флуконазол, офлоксацин).

Таким чином, комплекс заходів ПЛД включає в себе місцеве або загальне знеболення, попередження вторинного мікробного забруднення ран, початок поповнення ОЦК і евакуацію потерпілих.

Обпечені досить чутливі до змін зовнішньої температури, тому під час евакуації необхідно вживати додаткові заходи для попередження переохолодження.

Евакуаційний транспорт для потерпілих повинен бути по можливості найбільш швидким. З цією метою може бути використаний повітряний транспорт. Хворих, які знаходяться в стані шоку, евакуюють першочергово.

При поступленні з вогнища масових санітарних втрат великої кількості потерпілих обсяг допомоги скорочується. Слід робити все, щоб вже на першому етапі виділити групу легко обпечених. При цьому необхідно орієнтуватися не тільки на імовірний термін лікування потерпілих, а й на загальний стан і збереження здатності до самостійного пересування та самообслуговання. ПЛД потерпілим за цих умов надається тільки по життєво-важливим показанням (при тяжкому шоці; асфіксії; при опіках, які поєднуються з масивними травмами, що потребують невідкладної допомоги).

Всіх інших потерпілих після введення їм анальгетиків слід терміново евакуювати.Уражені, у яких на одежі та шкірних покривах знайдені радіоактивні речовини в кількості вище допустимих норм, підлягають частковій санітарній обробці. Кваліфікована медична допомога (КМД). На даному етапі медичної евакуації вирішуються два основних завдання - організація швидкого транспортування обпечених в спеціалізовані лікувальні установи та надання допомоги по невідкладним показанням.

В зв'язку з цим потік обпечених поділяють на чотири групи:

1) ті, що потребують допомоги на даному етапі по невідкладним (життєвим) показанням;

2) ті, що підлягають евакуації в спеціалізовані заклади (госпіталі);

3) легко обпечені;

4) ті, що підлягають лікуванню в групі одужуючих на даному етапі.

В першу групу входять потерпілі з ознаками асфіксії і ті, що знаходяться в стані шоку. Трахеостомія повинна проводитись за суворими показаннями: при тяжких опіках дихальних шляхів у випадку недостатньої ефективності консервативної терапії асфіксії та дихальної недостатності, яка наростає внаслідок зниження кашльового рефлексу і порушення дренажної функції бронхів.

Обпеченим в стані шоку повинна проводитись протишокова терапія.

Проведення протишокових заходів при опіках в повному обсязі передбачає профілактику і усунення больового синдрому і дихальної недостатності, покращення серцево-судинної діяльності, повноцінну інфузійну та кисневу терапію.

Для подачі кисню катетер вводять в ніс, для інфузійної терапії здійснюється катетеризація однієї з великих вен, для визначення погодинного діурезу катетеризують сечовий міхур.

В періоді опікового шоку необхідне якомога раніше проведення новокаїнової блокади і початок інфузійної терапії.

В основі протишокової терапії лежить внутрішньовенне введення колоїдних та кристалоїдних розчинів, а також препаратів, які містять амінокислоти.

У випадку застосування кристалоїдних розчинів потреба в першу добу в мл складає: 3 мл х % опіку х 1 кг маси тіла в кг. Перенавантаження великого кола кровообігу можна компенсувати використанням гіпертонічних кристалоїдних розчинів. В цьому випадку основою розрахунку повинен бути вміст натрію в розчинах: на кожен кг маси необхідно 0,5-0,7 мекв натрію, 200 мекв лактату, 10 мекв хлору. В наступні дні потрібна кількість розчинів залежить від стану хворого. Спочатку хворим внутрішньовенно вводять анальгетики в комбінації з нейролептиками, антигістамінні і серцеві препарати: 2 мл 50% р-ну анальгіну, 1-2 мл 1% р-ну дімедролу, 1-2% р-ну промедолу 3-4 рази на добу; 0,25% р-ну дроперидолу з розрахунку 0,1 мл на кг маси 2 рази на добу, строфантин 0,05% - 0,5-1 мл або корглікон 0,06% - 1 мл в 20 мл 40% р-ну глюкози - 2-3 рази на добу, АТФ - 2 мл, кокарбоксилаза по 100 мг 2-3 рази. В добову дозу рідин, які переливають, та інших препаратів входять:

- реосорбілакт (сорбілакт) 800 мл;

- негемодез 400 мл;

- амінол 400-800 мл;

-глюкоза 5-10% 1000-1500 мл;

- кислота аскорбінова - 5% 5 мл;

- vit В₁ - 6% 1 мл;

- vit В₆ - 2,5% 1 мл;

- vit В₁₂ 1 мл;

- р-н Рінгера 800-1200 мл;

- маннітол 30,0 1-2 р на добу;

- новокаїн 0,1% 400-500 мл;

- преднізолон або гідрокортизон По 30-60 мг у відповідності 2-3 рази на добу;

- глюкоза 40% 20-40 мл 2-3 рази на добу;

- еуфілін 2,4% 10 мл;

- антибіотики.

Вона може бути використана на етапі кваліфікованої медичної допомоги і в будь-якому лікувальному спеціалізованому закладі для лікування потерпілих.

Додатково до цієї схеми доцільно введення гепарину. Спочатку струминно вводиться 20 000 ОД (4 мл) гепарину в 10 мл р-ну Рінгера, а через кожні 6 годин половинна доза цих препаратів. В залежності від реологічних властивостей крові доза гепарину може бути змінена. Для нормалізації артеріального тиску перевага надається реосорбілату (сорбілакту). До кінця першої доби передбачається переливання 400 мл амінолу, 500 мл плазми, або 500 мл протеїну, або 100 мл 20% р-ну альбуміну. Можна використовувати і інші аналогічні препарати.

При значних поверхневих опіках від 30 до 70%, а також при глибоких опіках розвивається компенсований метаболічний ацидоз, який потребує переливання 5% р-ну натрію гідрокарбонату. При опіках дихальних шляхів застосовуються спазмолітичні засоби 2-3 рази на добу 2% р-н папаверину 2 мл, 5% р-н ефедрину 0,5-1 мл, 2,4% р-н еуфіліну 5-10 мл.

Критеріями ефективності терапії є виділення сечі в кількості 0,5 мг/кг маси тіла на годину та більше; нормалізація артеріального тиску, зменшення гемоконцентрації. Слід пам'ятати, що у обпечених в стані шоку всмоктуване з підшкірної клітковини та м'язів значно зменшується і тому всі препарати доцільно вводити тільки в вену (окрім тих, які протипоказані для внутрішньовенного введення).

Слід звернути увагу на необхідність обережного поводження з венами та рідше застосовувати венесекцію, після якої повторні вливання неможливі, в той час, коли потреба в інфузійній терапії значна. В цих випадках, коли потерпілий затримується на даному етапі медичної евакуації, доцільна катетеризація підключичної або іншої такого ж калібру вени для проведення внутрішньовенної довготривалої інфузійної терапії. При олігурії та анурії доцільно починати з струминного введення 500-1000 мл рідини, а потім перейти до краплинного.

При шоку туалет опікової рани не проводиться. В цьому періоді можна обмежитись закриттям обпеченої поверхні контурними або стерильними пов' язками. При циркулярних опіках грудної клітки та кінцівок доцільно виконувати некротомію у вигляді 2-3 поздовжніх послабляючих розрізів, що попереджає стиснення нижче залеглих тканин та покращує мікроциркуляцію в зоні опіку, зменшує некроз.

Нерідко у хворих зі значними опіками може спостерігатись парез шлунку та кишечнику, який погіршує стан хворого. Для попередження та ліквідації розширення шлунку та покращення моторики шлунково-кишкового тракту показано залишення в шлунку зонда, проведеного через ніс. Цей зонд може використовуватись для промивання шлунка та краплинного введення лужно-сольового розчину або поживних рідин, якщо всмоктуваність зі шлунку збережена. Так як значні та глибокі опіки часто супроводжуються шоком, необхідне розгортання протишокової палатки для потерпілих.

Потерпілі з обмеженими поверхневими опіками, здатні до самообслуговування, з терміном до 10 діб можуть затримуватись в групах одужуючих.

Обпеченим, які підлягають евакуації в різні шпиталі, вводяться знеболюючі засоби, накладаються пов'язки, проводяться інші заходи, не виконані на попередньому етапі і які забезпечують безпечну евакуацію.

Потерпілі з поверхневими опіками незалежно від локалізації та площі поранення, а також з обмеженим глибоким опіком тулуба та сегментів кінцівок (крім ділянок суглобів) площею, яка перевищує 5-6% поверхні тіла, без ознак опікової хвороби, здатні до самостійного самообслуговування в найближчі дні після травми, години після одужання до подальшої служби у військах, направляються в госпіталі для легкопоранених.

В спеціалізованих госпіталях для обпечених лікуються уражені з вираженими симптомами опікової хвороби, і передусім ті з них, які потребують ранньої шкірної пластики обличчя, кісток та суглобів, а також хворі з опіками очей та дихальних шляхів.

Спеціалізована медична допомога. Лікуванню в спеціалізованих госпіталях підлягають переважно з глибокими опіками, які в подальшому потребують шкірної пластики, а також уражені з тяжкими опіками органу зору. В спеціалізованих опікових госпіталях особливу увагу приділяють боротьбі з токсемією та раньовим виснаженням, закриття дефектів шкіри, на лікування ранніх вторинних ускладнень і попередження утворення контрактур, рубцевих деформацій, косметичних дефектів.

При поступленні потерпілих в стані шоку виконується описаний раніше комплекс протишокової терапії.

Основними завданнями лікування обпечених в період токсемії є боротьба з інтоксикацією, інфекцією, анемією, загальною гіпоксією.

З дезінтоксикаційною метою доцільне внутрішньовенне введення низькомолекулярних декстранів.

Лікування антибіотиками здійснюється у відповідності з видом мікрофлори та її чутливості, однак антимікробна терапія не завжди досить ефективна. Доцільно застосування антимікробних сироваток, гамма-глобуліну.

Велике значення має повноцінне харчування, яке містить 200-250,0 білків та калорійність не менш ніж 4000 ккал на добу.

Одним з визначальних моментів наслідку лікування є швидке загоювання опікової рани.

Місцеве лікування опікових ран залежить від їх глибини та локалізації.

Опіки ІІ ступеня обличчя або промежини ведуться відкритим способом.

Після туалету ран опікові поверхні 2-3 рази на добу необхідно зрошувати розчинами антисептиків а також аерозолями. Опіки обличчя ІІ ступеня при правильному лікуванні зазвичай загоюються протягом 8-12 діб, опіки промежини - 12-16 діб.

Основною метою місцевого лікування опіків ІІІА ступеня є створення умов для острівкової та краєвої епітелізації за рахунок збережених дериватів шкіри. Цього можна досягнути шляхом своєчасного видалення змертвілих тканин з рани та успішною боротьбою з рановою інфекцією.

Як правило, при опіках ІІІА ступеня, починаючи з 9-10 доби здійснюється поетапне видалення тонкого вологого некротичного струпу.

Сухий струп можна залишати на ранах, оскільки до 17-20 доби він може відійти самостійно і під утвориться епітелізована поверхня.

При перев'язках опіків ІІІА ст., що нагноїлись, доцільно застосовувати пов'язки з антибіотиками та хіміотерапевтичними антибактеріальними препаратами (йодобак, 1 % розчин йодопірону).

При опіках ІІІА ступеня, особливо на площі більше 15 % поверхні тіла, потерпілі повинні бути доставлені у спеціалізовані відділення не пізніше 2-ї доби після травми. Там у ранні строки повинні бути проведені секвенціальна некректомія і закриття ран ліофілізованими ксенодермотрансплантатами. Це запобігає розвитку опікової хвороби та пов'язаних з нею ускладнень.

В амбулаторних та стаціонарних умовах на 10-15 добу при поверхневих ураженнях, коли кількість виділень з ран значно зменшується, нема ознак активної запальної реакції, можна використовувати мазеві пов'язки. При цьому перевагу слід надавати нежирним препаратам.

Опіки обличчя або промежини ІІІА ступеня та такі ж опіки інших локалізацій ведуть закритим способом. При площі термічних уражень більше 5-6 % поверхні тіла доцільні в перші 10 діб після травми щоденні перев'язки.

На опікову рану накладають пов'язки з розчинами антисептиків. Мазі наносять на 4-шарову серветку, а зверху її прикривають 6-10 шарами сухої стерильної марлі й фіксують бинтами.

Перев'язки при великих опіках вимагають спеціального анестезіологічного забезпечення, при потребі - проведення множинних наркозів. Пов'язки необхідно знімати поступово - шар за шаром, щоб не травмувати епітелій.

Хворим з великими опіками 1 раз на 4-5 діб доцільно проводити загальні ванни, а постраждалим з обмеженими опіками - місцеві ванни.

Лікування постраждалих з глибокими опіками (більше 2-3 % поверхні тіла), особливо з опіковою хворобою повинно бути спеціалізованим. Кінцевою метою місцевого лікування глибоких опіків є оперативне відновлення втраченого шкірного покриву. Найбільше принципам превентивної хірургії відповідають ранні хірургічні втручання в перші 10 діб після травми, при цьому одноетапно видаляються некротичні тканини на площі до 10-15 % поверхні тіла. Рани, що утворились, закривають аутодермотрансплататами або тимчасово - ліофілізованими ксенодермотрансплантатами. Повторні операції проводяться через 2-3 доби.

Важливе місце в лікуванні глибоких опікових ран займає боротьба з інфекцією. Антибіотикотерапія поєднується з місцевим застосуванням на ранах протимікробних речовин. Доцільно застосовувати комбінації кількох протимікробних речовин (стрептоцид і нітазол) або антисептиків (діоксидин, мірамістин).

Після туалету опікових ран при ураженнях ІІІ та ІV ступеня в боротьбі з інфекцією слід застосовувати всі наявні фізичні методи (підсушування ран; щоденна зміна пов'язок; кероване абактеріальне середовище; оксигенотерапія ран; різні види зрошення ран, прийом ванн, перев'язки у ваннах з детергентами).

Ведення опікових ран під час перших двох стадій перебігу раневого процесу повинно бути якомога активнішим. У хворих, яким не проводяться ранні хірургічні втручання, повинні обов'язково проводитись зберігаючі безкровні чи відносно безкровні некротомії та некректомії.

При наявності протипоказань до раннього хірургічного втручання з метою прискорення підготовки ран до шкірної пластики з 7-9 доби необхідно проводити некролітичну терапію за допомогою некрохімічних засобів (30-40 % саліцилова кислота, бензойна кислота) або ферментів-протеаз тваринного, рослинного та бактеріального походження (алприн, папаїн). Відторгнення струпу при цьому відбувається через 2-3 доби і в подальші 5-6 діб рана стає придатною до аутодермопластики.

Важливе значення має тимчасове закриття опікових ран (гранулюючих ран після некректоміЇ, залишкових ран після аутодермопластики, донорських ран) ліофілізованими ксенодермотрансплатами, які приживають на 2-3 тижні.

Таким чином рани стають захищеними від інфікування, хворий втрачає менше білків та солей з рановими виділеннями, зменшується інтоксикація.

Здійснення даної тактики місцевого лікування ран у поєднанні з комплексною загальною терапаєю опікової хвороби дає можливість підготувати хворого і його опікові рани до аутодермопластики на 18-22 добу після травми, забезпечити приживлення не менше як 95 % пересаджених шкірних клаптів.

Термічні опіки

Термічні опіки -- це ушкодження організму термічним або променевим фактором, внаслідок чого виникають місцеві й загальні зміни. В умовах сучасної війни варто чекати значних змін у структурі санітарних втрат від звичайних засобів ураження відносно до тих, що мали місце в минулому. Насамперед зросте питома вага опіків. Якщо у роки Другої світової війни частка обпечених не перевищувала 3-5 %, то в сучасних операціях, у зв'язку з можливістю широкого використання в'язких запалювальних сумішей і зброї об'ємного вибуху, питома вага обпечених може зрости в кілька разів, досягнувши 8-12 і більше відсотків від загального числа санітарних втрат військ внаслідок застосування звичайних засобів ураження. При використанні ядерної зброї санітарні втрати від опіків будуть сягати 26-30 %, крім цього, великий відсоток санітарних втрат будуть складати опіки в комбінації з іншими ушкодженнями (механічні травми, радіаційні, хімічні ураження тощо). Загальна частка обпечених лише з опіками та опіками у комбінації з іншими ушкодженнями при застосуванні всіх видів зброї може скласти в сучасній війні 2/3 від санітарних втрат. Розрізняють первинні опіки, що виникають від дії уражаючого термічного фактора, і вторинні, які з'являються від загорання будівель, одягу потерпілого та інших численних пожеж. При дії світлового випромінювання ядерного вибуху на відкритих частинах тіла, що повернуті в бік вибуху, виникають опіки, які називаються профільними. Тяжкість термічних опіків та їх прогноз визначають глибиною і площею ураження. Чим вища температура і триваліша дія температурного агента, тим більша глибина опіку, для визначення якої користуються чотирьохступеневою класифікацією (рис. 6):

Рис. 6. Класифікація опіків за глибиною пошкодження тканин:1 - епідерміс; 2 - дерма; 3 - підшкірний жировий шар; 4 - м'язи; 5 - кістка.

І ступінь. Гіперемія і набряк шкіри. Проявляється пекучим болем у ділянці опіку. Ці явища швидко зникають, не утворюючи ран. ІІ ступінь. Поява на шкірі пухирів із прозорою жовтуватою рідиною, які іноді з'єднуються між собою. Можливі інфікування рідини й утворення гнійних ран, що затримують процес загоювання. Без ускладнення гнійним процесом термін загоєння ран триває до 2 тижнів (рис. 7, 8).

Рис. 7. Опік I-II ступенів.



Рис. 8. Опік І-ІІ ступенів обличчя.

III ступінь. Його поділяють на дві форми, що дозволяє вибрати більш раціональні методи місцевого лікування. ІІІ А ступінь. Неповний некроз шкіри, при якому зберігаються її росткові елементи. Можливе заживання рани без утворення грубих рубців і використання шкірної пластики (рис. 9).

Рис. 9. Опік ІІІ А ступеня (поява епітелізації рани).

ІІІ Б ступінь. Повний некроз шкіри по всій товщині до підшкірної клітковини з втратою чутливості. Пошкоджується ростковий шар шкіри й тому після очищення ран утворюється гранулююча поверхня, для загоєння якої потрібна пластика власної шкіри обпеченого (аутодермопластика). Без пластики після загоєння ран залишаються грубі, деколи келоїдні, рубці (рис. 10, 11).



Рис. 10. Опіки ІІІ Б-ІV ступенів нижньої кінцівки.

Рис. 11. Глибокий опік спини.

IV ступінь. Повний некроз шкіри по всій товщині з розміщеними під нею тканинами (м'язів, сухожиля, кісток). У процесі загоювання відбувається відторгнення некротичних тканин з утворенням глибоких ран. Для заживання необхідна пластика шкіри. Можуть утворюватись виразки, грубі рубці та контрактури. Із клінічної точки зору опіки прийнято поділяти на поверхневі ступені (І, ІІ, ІІІА ступені) і глибокі (ІІІБ, IV ступені). Патологічні зміни в тканинах при опіках І і ІІ ступенів набувають форми асептичного запалення, внаслідок чого розширюються капіляри шкіри й збільшується їх проникність, випотіває плазма крові й утворюється набряк ділянки опіку. При опіках ІІ ступеня плазма крові накопичується в епідермісі й утворюються пухирі з прозорою жовтуватою рідиною. Інфікування її сприяє розвитку гнійного процесу і епітелізація поверхні опіку проходить тільки після очищення гнійних ран. Характерна особливість опіку ІІІА ступеня -- часткове залишення росткового шару й епітелію придатків шкіри, завдяки яким після очищення ран настає острівкова і крайова епітелізація. Опіки ІІІБ і IV ступенів характеризуються тотальним пошкодженням росткового шару шкіри, тому при загоєнні ран острівкова епітелізація відсутня і на їх місці утворюються грубі рубці, які часто призводять до деформації органів. Клінічні симптоми, характерні для кожного ступеня опіку, дозволяють визначити його глибину вже на етапі надання першої лікарської допомоги (МПП), що дає можливість проводити відповідне подальше лікування та відновлення праце- і боєздатності, з перших годин після ураження. Крім глибини опіку, тяжкість клінічної картини залежить від площі ураження. Клінічна картина опіку І-ІІ ступенів, що утворився на значній ділянці, має тяжчий клінічний перебіг, ніж обмежений опік IV ступеня. Тому в діагностиці важливо визначити не тільки загальну площу опіку, але і площу глибоких опіків, наявність яких буде значно ускладнювати клінічну картину, продовжувати термін лікування і погіршувати прогноз.

Опіки напалмом

У сучасній війні часто зустрічатимуться опіки, нанесені спеціальними запалювальними речовинами і сумішами, основними представниками яких є напалм (в'язкі суміші на основі нафтопродуктів) і пірогель (металізовані в'язкі суміші). Напалм -- це суміш, отримана в результаті розчинення спеціального загущувача в бензині з важкими нафтопродуктами, при спалюванні якої температура сягає 800-1000° С. У запалювальну рецептуру додають білий фосфор, асфальт, шматки вугілля, алюміній і магній у вигляді порошку, внаслідок чого температура горіння суміші становить 1900-2000 °С.

Напалм має вигляд студенистої липкої маси рожевого або коричневого кольору із запахом бензину, яка при розбризкуванні міцно прилипає до різних предметів, одягу, шкіри. Завдяки його меншій питомій вазі (0,7-0,85), порівняно з водою, він плаває на поверхні води і продовжує горіти. Горіння напалму супроводжується утворенням густого чорного диму з виділенням великої кількості монооксиду вуглецю, що може призвести до тяжкого отруєння уражених. Тривалість його горіння -- 5-10 хвилин, а великих шматків -- до 30 хвилин. При потраплянні напалму на тіло людини в більшості випадків виникають глибокі опіки ІІІ Б і IV ступенів, що локалізуються переважно на відкритих ділянках тіла. Характерний різкий біль, який може стати причиною розвитку больового шоку при незначній площі опіків. Шок виникає раптово і супроводжується втратою свідомості.

Внаслідок розбризкування під час горіння напалм може розповсюджуватись по поверхні тіла й утворювати великі за площею глибокі опіки. При його бойовому використанні відомий синдром “обличчя-руки”: потерпілий інстинктивно намагається загасити або скинути з обличчя шматок палаючого напалму незахищеними руками й отримує додаткові опіки кистей. Опіки напалмом та іншими запалювальними сумішами в більшості випадків глибокі, навіть з ураженням глибше розміщених тканин організму: підшкірної клітковини, м'язів, сухожиль і кісток. Опіки виникають не тільки внаслідок горіння напалму (первинного фактора), але й від ураження глибше розміщених тканин та поверхні шкіри високою температурою (дія вторинного фактора).

Особливості ран, які виникли внаслідок опіків напалмом

У перші години на місці опіку утворюється струп темно-коричневого кольору, з вираженим набряком тканин і виникненням пухирів по його периферії. Потім набряк та інфільтрація навколишніх тканин поступово закривають сухий струп і залишаються в такому стані 12-15 діб, коли починаються відторгнення некротичних тканин і утворення опікових ран. Рана загоюється в середньому 2,5-3 місяці. На місці опіку утворюються грубі, нерідко келоїдні, рубці, які часто викликають деформацію органів і порушення їх функції. У багатьох уражених напалмом виникають психічні розлади, так, після одужання в 5 % потерпілих залишаються порушення пам'яті та інші розлади психіки.

Термічні ураження органів дихання

Термічні ураження верхніх дихальних шляхів і легень розділяють на два види: -- опіки верхніх дихальних шляхів;

-- термохімічні ураження дихальних шляхів і легень продуктами горіння. У закритих приміщеннях і об'єктах часто виникають опіки верхніх дихальних шляхів. Більшість із них розповсюджується тільки до голосової щілини, але при тяжких ураженнях процес охоплює трахею, бронхи, а деколи -- і частину альвеол. Вони з'являються внаслідок дій на слизову оболонку токсичних продуктів горіння запалювальних сумішей, диму, розпеченого повітря, газів і відкритого полум'я. Тому частіше буває поєднання опіків верхніх дихальних шляхів і токсичного їх ураження.

Першими ознаками опіків дихальних шляхів є обпалювання волосся в ніздрях, гіперемія слизової оболонки порожнини рота, задньої стінки глотки. При появі сірувато-білуватого кольору слизової оболонки діагностують опік II ступеня. При ураженнях слизової гортані розвивається її набряк, виникає афонія, що супроводжується утрудненням дихання. Тому за такими потерпілими ведуть постійне спостереження. Клінічно прояви опіків верхніх дихальних шляхів визначаються через кілька днів після ураження. Вони часто сприяють розвитку ранніх пневмоній, значно ускладнюють стан потерпілого, що проявляється більш тяжким перебігом опікового шоку і нерідко поєднується з опіками обличчя.

Термохімічні ураження дихальних шляхів і легень здебільшого виникають при вдиханні потерпілим диму, продуктів згорання запальних сумішей та інших предметів у замкнутому просторі. Клінічно вони проявляються гіперемією слизової верхніх дихальних шляхів, трахеї, бронхів, незначним набряком голосових складок, сиплістю. Після цього розвивається трахеобронхіт, який при виражених ураженнях може перейти в пневмонію.

Надання медичної допомоги обпеченим в умовах сучасного бою

На надання медичної допомоги обпеченим будуть впливати такі обставини: 1. Можливе одномоментне прийняття великої кількості уражених термічним фактором із осередку масових втрат, що утворилося при застосуванні противником ядерної зброї або сучасних видів звичайної зброї. Внаслідок цього обсяг медичної допомоги потерпілим може вимушено скорочуватись до проведення невідкладних заходів.

2. Ураження термічним фактором будуть комбінуватись з іншими ураженнями: механічні ушкодження, поранення, радіаційні, хімічні ураження. Головна особливість комбінованих уражень внаслідок дії сучасних видів зброї -- розвиток синдрому взаємного обтяження. Це значно ускладнює лікування і погіршує прогноз одужання.

3. Опіки будуть виникати на фоні великих фізичних і психічних навантажень, що може спричинити тяжкий перебіг і ускладнення процесу лікування.

4. На етапах медичної евакуації важливу роль відіграватиме правильне проведення медичного сортування, а також виявлення потерпілих, які потребують невідкладної медичної допомоги (з вираженою дихальною недостатністю внаслідок опіків верхніх дихальних шляхів, особливо гортані), та тих, які перебувають у стані опікового шоку. Необхідно проводити заходи, що забезпечують їх подальшу евакуацію.

5. Для евакуації обпечених потрібно передбачити заходи для попередження переохолодження, тому що такі потерпілі дуже чутливі до змін зовнішньої температури. Евакуація їх повинна бути швидкою і щадною, для цього можна використати авіаційний транспорт.

6. При виявленні на одязі й шкірі потерпілих радіоактивних речовин у кількості вище допустимих норм треба провести часткову або повну санітарну обробку.

Перша медична допомога обпеченим, зокрема при напалмових ураженнях. Перша медична допомога обпеченим надається у порядку само- та взаємодопомоги товаришами, а також санітарами та санітарними інструкторами.

Першим заходом надання допомоги на полі бою є гасіння палаючого одягу і напалмової суміші, яка потрапила на відкриті ділянки тіла й одяг потерпілих. Палаючий одяг треба якнайшвидше скинути, а ту частину одягу, яку скинути не вдається, потрібно накрити плащ-наметом, загальновійськовим захисним плащем або іншим щільним покривалом, що зупинить доступ повітря і погасити полум'я. Невелику кількість напалму можна загасити накриванням рукавом шинелі, вологою глиною, піском, снігом. Гасити водою можна тільки при повному зануренні палаючого напалму в неї. Поливати водою палаючий напалм, який прилип до поверхні тіла, не можна, бо це призведе до потрапляння палаючої суміші на інші ділянки і збільшення площі опіку.

Для короткочасного захисту від палаючого напалму використовують протигаз, загальновійськовий захисний плащ, шинель, бушлат, плащ-намети. На опікову поверхню накладають асептичну пов'язку без видалення залишків одягу, що прилип, або залишків погашеної запалювальної суміші. Для запобігання повторному самозагоранню залишків запальної суміші можна накласти вологу пов'язку. Для профілактики шоку всім ураженим запальними сумішами вводять промедол з індивідуальної аптечки за допомогою шприц-тюбика.

Транспортну іммобілізацію підручними і табельними засобами проводять потерпілим, які мають великі за площею або глибокі опіки кінцівок. Для профілактики інфекційних ускладнень ран ураженим дають таблетовані антибіотики з АІ. Під час транспортування потерпілих з опіками напалмом необхідно проводити заходи для профілактики переохолодження, яке може сприяти розвитку опікового шоку. При ураженнях очей або набряку повік, що закриває очні щілини, обпечених евакуюють із супровідником до найближчого етапу медичної евакуації.

Долікарська допомога. Її надає фельдшер медичного пункту батальйону, при цьому він також усуває недоліки надання першої медичної допомоги на полі бою. Для проведення цих заходів у МПБ є комплект фельдшерський, перев'язувальні засоби і транспортні шини. Неправильно накладені пов'язки або пов'язки, які сповзли, знімають і накладають повторно. Пов'язки, які промокли внаслідок виділень із рани, але не втратили своєї захисної функції, не знімають, а підбинтовують.

Контроль правильності накладання пов'язок обпеченим у МПБ При огляді пов'язок у обпечених найчастіше виявляються такі недоліки:

-- недостатнє закриття опікової поверхні пов'язкою;

-- пов'язка накладена в 1-2 шари і не відповідає вимогам асептики (не захищає рану від зовнішніх впливів);

-- пов'язка збилася, частіше це буває в місцях тертя (ділянки суглобів);

-- туго накладена пов'язка врізається в тіло і порушує кровообіг;

-- пов'язка обмежує рух у суглобах кінцівок;

-- пов'язка створює труднощі для самообслуговування потерпілого (закриває очі, рот, задній прохід, сечовипускний канал).

Проведена раніше транспортна іммобілізація, навіть імпровізованими засобами, яка виконує свою функцію і здійснена із збереженням правильного положення кінцівки, залишається до наступного етапу медичної евакуації. В інших випадках її створюють за допомогою табельних шин.

Повторно всім потерпілим вводять знеболювальні засоби та препарати для стимуляції серцево-судинної діяльності, проводять заходи для їх зігрівання (дають пити теплий чай, вкривають).

Перша лікарська допомога. Завдання її на момент прийняття обпечених у МПП полягає в:

-- проведенні заходів для попередження і боротьби з опіковим шоком;

-- проведенні заходів щодо усунення дихальної недостатності;

-- запобіганні вторинному інфікуванню ран.

Медичне сортування проводять без зняття пов'язок, на основі оцінки загального стану, обставин і механізму травми, площі закритих пов'язками частин тіла. За ступенем тяжкості стану потерпілих у медичному пункті полку сортують на три групи.

Тяжкий ступінь:

-- потерпілий перебуває в стані опікового шоку з ознаками дихальної недостатності внаслідок опіків верхніх дихальних шляхів;

-- тяжкий ступінь виникає внаслідок супровідних уражень (механічної травми, отруєння оксидом вуглецю із втратою свідомості); допомогу таким потерпілим надають у першу чергу в перев'язочній.

Середній ступінь:

-- уражені мають великі за площею опіки, що не закриті пов'язками або пов'язки дуже забруднені землею;

-- уражені мають пов'язки, заражені радіоактивними речовинами вище допустимої норми; допомогу їм надають у другу чергу в перев'язочній.

Легкий ступінь:

-- загальний стан дозволяє проводити подальшу евакуацію; обпеченим надають симптоматичну допомогу в приймально-евакуаційному відділенні. На етапі надання першої лікарської допомоги проводять знеболювання -- внутрішньовенне введення анальгетиків (анальгін, промедол) з антигістамінними препаратами. При опіках верхньої частини тіла, верхніх кінцівок і дихальних шляхів виконують вагосимпатичну блокаду, при опіках нижньої частини тіла і нижніх кінцівок -- двобічну поперекову блокаду. Блокаду можна проводити через опікові поверхні, попередньо змазавши місце ін'єкції розчином йоду. Важливу роль у профілактиці й боротьбі з шоком відіграє правильне проведення інфузійної терапії, яка направлена на відновлення об'єму циркулюючої крові й підтримання серцево-судинної діяльності. Внутрішньовенно вводять поліглюкін, реополіглюкін, 5 % розчин глюкози, плазму тощо.

Потерпілим дають тепле пиття, водно-сольовий розчин. Усім обпеченим вводять 0,5 мл правцевого анатоксину й антибіотики. На етапі надання першої лікарської допомоги туалет опікової поверхні не проводять. При необхідності накладають пов'язки на опікову поверхню без додаткового її травмування. Бажане накладання контурних мазевих пов'язок, які містять антибактеріальні препарати й анальгетики.

Рис. 12. Контурні пов'язки.

Пов'язка захищає рану від вторинного інфікування і зменшує потік больових імпульсів. Методика накладання контурних пов'язок

Розклавши на рівній поверхні стерильну контурну пов'язку, на неї шпателем рівномірно наносять тонкий шар мазі з антисептиками. Потім її накладають на ушкоджену ділянку і фіксують на тілі зв'язуванням тасьм протилежних сторін. При необхідності пов'язку можна укріпити кількома турами бинта. Контурну пов'язку можна накладати і без використання мазі.

Наростання дихальної недостатності є показанням до накладання мікротрахеостоми або типової трахеостоми. Потерпілим із порушеннями дихання, що зумовлені термохімічним ураженням, проводять інгаляції кисню, дезінтоксикаційну терапію. Для боротьби з набряком легень застосовують інгаляції кисню, пропущеного через спирт.

При опіках очей закапують у кон'юктивальний мішок 0,25 % розчин дикаїну, закладають 5 % синтоміцинову мазь і накладають бінокулярну пов'язку.

Кваліфіковану медичну допомогу надають із метою:

-- остаточного виведення потерпілих зі стану опікового шоку (проведення інфузійно-трансфузійної терапії, знеболювання);

-- зменшення інтоксикації організму, що виникла внаслідок опікової токсемії і септикотоксемії;

-- запобігання ускладненням, які розвиваються в різні періоди опікової хвороби; -- підготовки обпечених до евакуації.

Допомогу пораненим у стані опікового шоку надають у протишокових палатках, розгорнутих особовим складом протишокових відділень. Ознаками виведення потерпілих з опікового шоку є стійка стабілізація діурезу в межах 30-50 мл за годину, нормалізація артеріального тиску і температури тіла. При початкових проявах набряку легень проводять інгаляції кисню, пропущеного через спирт. Дихальну недостатність, викликану набряком підскладкового простору гортані внаслідок термохімічних уражень дихальних шляхів, ліквідують накладанням типової трахеостоми. Глибокі циркулярні опіки кінцівок можуть створювати небезпеку розвитку ішемічної гангрени, а циркулярні опіки тулуба обмежують дихальну екскурсію грудної клітки. Для запобігання стисненню щільним опіковим струпом цих ділянок роблять кілька послаблюючих розрізів у повздовжньому напрямку через усю товщину обпечених тканин.

Потерпілим, які не потребують допомоги за життєвими показаннями, вводять знеболювальні препарати, коригують пов'язку або роблять перев'язку опікових ран, зігрівають, дають тепле пиття. Згідно з евакуаційним призначенням, їх направляють у спеціалізовані шпиталі для обпечених, у загальнохірургічні шпиталі або в шпиталі для легкопоранених.

Вміст комплектів для надання медичної допомоги обпеченим такий: -- комплект Б-4 (перев'язувальні засоби для обпечених стерильні), який містить 25 контурних пов'язок, може доповнюватись перев'язувальним матеріалом із комплектів Б-1 (перев'язувальні засоби стерильні) і Б-3 (перев'язувальні засоби нестерильні);

-- комплект РО-1 (лікарські засоби для лікування поранених і обпечених -- полковий), який містить медикаменти і лікарсько-медичні предмети для надання допомоги 200 потерпілим.

Опіки в поєднанні з променевими ураженнями

Комбінована дія термічного фактора та іонізуючого опромінення призводить до тяжкого ураження навіть тоді, коли кожен фактор за своєю силою і дозою не викликав би серйозних уражень усього організму (синдром взаємного обтяження). При комбінованих радіаційно-опікових ураженнях одночасно розвиваються опікова і променева хвороби, що призводить до пригнічення імунологічних факторів, активізації інфекції, гемодинамічних і обмінних порушень. Поєднання опіків з іонізуючим опроміненням пришвидшує розвиток гострої променевої хвороби. Під впливом променевого ураження перебіг гострого періоду опікової хвороби особливо тяжкий. Значно тривалішою стає еректильна фаза шоку, під час якої артеріальний тиск може падати до критичної межі. Синдром взаємного обтяження найбільш виражений у період домінування променевого ураження (рис. 1) і, відповідно, в періоди токсемії і септикотоксемії опікової хвороби. Пригнічення імунологічних захисних механізмів, недостатньо виражена запальна реакція, слабкий розвиток лейкоцитарного валу, велика кількість некротизованих тканин, у яких відбуваються реакції протеолізу та масове всмоктування токсинів і мікробів у кров та, відповідно, потрапляння останніх у внутрішнє середовище організму, сприяють розвитку ранової інфекції, сепсису, ранового виснаження та інших ускладнень. Комбінація опіків із проникаючою радіацією в дозі 1 грей і більше спричиняє значну небезпеку для життя уражених і вищу смертність, ніж термічні опіки такої ж глибини і площі без променевої хвороби. При опіках дихальних шляхів запальнонекротичні процеси в ротовій порожнині й глотці посилюються за рахунок вираженої сухості та специфічного виразкового ураження слизової оболонки рота і глотки внаслідок розвитку гострої променевої хвороби і набувають особливо тяжкого характеру.

Рис. 13. Опік кистей у період розпалу ГПХ (ІІІ період КРУ).

Рис. 14. Опікова рана після шкірної пластики з крововиливами в період розпалу ГПХ (ІІІ період КРУ).

Репаративні процеси в опіковій рані пригнічуються -- розвиток грануляцій сповільнюється або взагалі призупиняється. Грануляційна тканина бліда, кровоточить, бар'єрна функція її значно порушена. Сповільнюються також процеси епітелізації і рубцювання -- на місці опікових ран часто виникають трофічні виразки.

При поверхневих опіках (І, ІІ, ІІІ А ступені) консервативне місцеве лікування забезпечує загоєння обпеченої поверхні в порівняно короткі терміни. Основну увагу при таких ураженнях необхідно приділяти терапії променевого ураження. Негайні хірургічні втручання (трахеотомія, венесекція і некротомія при глибоких циркулярних опіках кінцівок і грудної клітки) треба здійснювати незалежно від періоду розвитку комбінованих радіаційних уражень. Як правило, їх виконують у спеціалізованих закладах, але в окремих випадках такі операції потрібно робити при наданні першої лікарської або кваліфікованої медичної допомоги. При глибоких, але обмежених за площею опіках (3-4 % поверхні тіла) і променевих впливах легкого і середнього ступенів лікувальні заходи необхідно спрямувати на швидке загоєння ран уражених ділянок. Рекомендується після визначення меж некрозу відсікати омертвілі ділянки шкіри й утворений рановий дефект повністю закривати шкірними аутотрансплантантами (рання некректомія і первинна шкірна пластика). Аутотрансплантати, які прижились після ранньої некректомії, утворюють повноцінний шкірний покрив. При більших за площею глибоких опіках, що поєднуються з тяжкими радіаційними ураженнями, рання некректомія особливо небезпечна, тому що вона різко обтяжує подальший перебіг променевої хвороби і може призвести до летального кінця. Тому лікування опікових ран у таких уражених повинно бути консервативним до того часу, поки загальний стан та динаміка місцевого процесу дозволять провести хірургічне відновлення шкірного покриву. Загальне консервативне лікування радіаційно-опікових комбінованих уражень базується на комплексній терапії опікової і променевої хвороб. Застосовують антибіотики, проводять гемотрансфузії тощо. Харчування тяжкохворих здійснюють через зонд. Їжа повинна містити велику кількість повноцінних білків і вітамінів.

При покращанні загального стану потерпілих, відновленні лейкопоезу, зникненні симптомів кровоточивості й очищенні опікових ран від некротизованих тканин проводять аутодермопластику найменш травматичними способами.

Особливості діагностики та перебігу опіків при комбінованих хімічних ураженнях

Отруйні речовини, які перебувають у крапельно-рідинному, аерозольному або газоподібному стані, можуть заражати опікові рани і потрапляти в рану з осколками хімічних снарядів або авіаційних хімічних бомб, із сторонніми тілами, обривками одягу, грунтом.

...