Почин української фольклористичної енциклопедії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Почин української фольклористичної енциклопедії

Василь Сокіл

Анотація

Йдеться про створення повноцінної фольклористичної енциклопедії України. Коротко подається історіографія проблеми. Мета запропонованої роботи - узагальнення й підсумки досвіду в ділянці української фольклористики. Енциклопедія міститиме статті про персонали, фольклорні зібрання, часописи, у яких представлені народнопоетичні матеріали, а також архівні джерела, профільні інституції, установи, заклади тощо. Належне місце займуть фольклорні персонажі, як і жанри, теорія, поетика фольклору. Пропонується читачам лише дещиця із великої теми, керівником якої є автор.

Ключові слова: фольклористична енциклопедія, персоналія, персонаж, збірник, жанр, теорія фольклору, поетика фольклору.

Vasyl Sokil. On first steps of Ukrainian folkloristic encyclopedia

In the article has been considered quite a wide field of problems as for compilation of full-valued Ukrainian folkloristic encyclopedia. A historyography of main tasks is to be exposed in short review. Aims of the proposed work consist in generalization of experience and in its summing up with dominant idea to be used for development of Ukrainian folklore studies. The encyclopedia is to enclose notes on personal data, folklore collections, publications of people's poetical materials as well as archive sources, profiled instructions, institutions, establishments etc. Proper places are to be spared for folklore personages and for themes of genres, theories, folklore poetics. Small part of texts belonging to the greater the mamatic integrity, administered by the author is now being presented to the audience.

Keywords: folkloristic encyclopedia, personalia, personage, collective publication, genre, theory of folklore, folkloric poetics.

В. Сокил. Начало украинской фольклористической энциклопедии

Речь идет о создании полноценной фольклористической энциклопедии Украины. Кратко излагается историография проблемы. Цель предлагаемой работы - обобщение и итоги опыта в области украинской фольклористики. Энциклопедия будет содержать статьи о персональных данных, фольклорных собраниях, публикациях народнопоэтических материалов, а также архивных источниках, профильных учреждениях, заведениях, организациях и т.п. Соответствующее место предназначено фольклорным персонажам, как и жанрам, теории, поэтике фольклора. Вниманию читателей предлагается лишь незначительная часть материалов большой темы, руководителем которой является автор.

Ключевые слова: фольклористическая энциклопедия, персональные данные, персонаж, сборник, жанр, теория фольклора, поэтика фольклора.

Приступаючи до реалізації теми, пов'язаної з фольклористичною енциклопедією, з'ясуємо насамперед її науковий статус. Слово «енциклопедія» з грецької мови буквально означає «коло загальних знань». Якщо ці останні представлені з різних галузей, то вона претендує на кваліфікацію «універсальної». У нашому випадку знання стосуються лише окремої ділянки, тому вважається «спеціальною», розрахованою на фольклористів, однак не тільки, а й на ширше коло поціновувачів науки і культури, оскільки в ній містяться стислі відомості гуманітарного профілю.

Ідея створення подібної праці була запропонована ще в середині 1920-х років. Етнографічна комісія Української академії наук виступила з такою ініціативою і констатувала: «Одночасно з працею над покажчиком фольклору Комісія розпочала роботу над виписуванням карток для «Словника українського фольклору», маючи на увазі скласти компендіум, що охоплював би всі дані українського фольклору» [6, с. 181]. У 1930 році вийшла друком «Бібліографія літератури з українського фольклору» О. Андрієвського [1, 82 c.], проте словника так ніхто й не завершив. Треба підкреслити, що словник акцентує увагу на тлумаченні певного слова, а енциклопедія дає ширші відомості про осіб, явища, предмети. Звичайно, для цього були певні історичні передумови.

Одним з перших порушив питання ролі і місця українських фольклористів та їхнього наукового доробку в науковій системі російський дослідник О. Пипін, приділивши їм третій том своєї «История русской этнографии» [10, 425 с.]. Він здійснив фольклористичний огляд, починаючи з першої української збірки пісень М. Цертелєва, відтак розкрив біографічні відомості про М. Максимовича та представив його три томи зібрань народних пісень. Окремі розділи присвятив З. Долензі-Ходаковському, І. Срезневському, О. Бодянському, членам «Руської трійці», високу оцінку дав П. Чубинському, М. Драгоманову та ін.

Указана праця О. Пипіна стала поштовхом для написання історіографічного дослідження М. Сумцова про сучасну малоруську етнографію (у двох частинах). У першій [14, ч. 1, 168 с.] він більше говорив про О. Потебню, І. Манжуру, а також і про М. Цертелєва, І. Срезневського, М. Максимовича, А. Метлинського. Пильну увагу звернув дослідник на фольклорних зібраннях Я. Головацького, П. Чубинського, І. Рудченка, М. Драгоманова. У другій частині [14, ч. 2, 85 с.] М. Сумцов представив П. Житецького з його «Мыслями о народных думах», В. Милорадовича з весільними та різдвяними піснями, які репрезентували Лубенщину. З Херсонщиною пов'язувалася С. Чернявська, з Одещиною - М. Комаров. Менше йшлося про галичан (І. Франко, О. Рошкевич, І. Колесса). Ще раз повернувся М. Сумцов до цієї тематики у книзі «Діячі українського фольклору» в 1910 році [13, 37 с.]. Тут уже систематизовано відомості про 77 персоналій. Крім згадуваних, з'явились нові імена: Г. Калиновський, П. Лукашевич, М. Гоголь, Б. Грінченко, В. Перетц, Д. Яворницький, П. Іванов, М. Коробка, О. Роздольський, Ф. Колесса, брати Михайло та Олександр Грушевські та ін.

Добротний фактографічний матеріал ще в 1940-х роках зібрав Ф. Колесса до праці «Історія української етнографії», яка не була опублікована за життя автора, а з'явилася у світ лише 2005 року [8, 368 с.]. У ній стисло з'ясовано історико-теоретичні проблеми на Заході й у слов'янських країнах. Дослідник розглянув українську народну поезію княжої доби, записи народних пісень XV - початку ХІХ століття. Далі він представив 69 нарисів про українських фольклористів, починаючи від З. Доленги-Ходаковського, М. Цертелєва, М. Максимовича, завершуючи І. Франком та В. Гнатюком. Це різні за вичерпністю біографії, доробки збирачів і дослідників, однак досі ці наукові портрети не втратили своєї актуальності.

Авторський колектив відділу словесного фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР у книзі «Українська народна поетична творчість» [16, с. 61-170] представив українську фольклористику від її зародження до 1917 року. В ній подані відомості про С. Кльоновича та його «Роксолянію», одних з перших збирачів З. Доленгу-Ходаковського, М. Цертелєва, М. Максимовича, О. Бодянського, І. Срезневського. 1840- 1860-ті роки пов'язуються з іменами Т. Шевченка, М. Костомарова, Марка Вовчка, А. Метлинського, М. Лисенка. 1870-1890-ті роки репрезентовані І. Рудченком, Панасом Мирним, М. Сумцовим, І. Франком, В. Гнатюком. Наприкінці 1890-х - на початку 1900-х років свою збирацьку та дослідницьку роботу проводили О. Роздольський, Ф. Колесса, С. Людкевич.

Помітний внесок у вивчення персоналій української фольклористики здійснив Б. Кирдан у монографії «Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики ХІХ в.» [7, 280 с.]. Свою увагу він сконцентрував на відомих особистостях, зокрема М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, П. Лукашевича, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, М. Білозерського, Л. Жемчужникова.

Окремий розділ присвятив дослідникам та збирачам фольклору М. Дмитренко [4, 576 с.]. Йдеться про О. Потебню, В. Петрова, Г. Танцюру, Н. При- сяжнюк, І. Гурина, М. Мишастого, О. Стеблянка та М. Мицика. У книзі знайшли місце інтерпретації про фольклорні жанри - анекдот, байку, баладу, билину, бувальщину, весільну пісню, казку, легенду, переказ тощо.

Члени відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України мали нагоду частково апробувати фольклористичні гасла у «Малій енциклопедії українського народознавства» [9, 846 с.]. Крім персоналій (Г. Барвінок, С. Грица, Г. Дем'ян, М. Дмитренко, Л. Дунаєвська, К. Квітка та інші), опубліковано статті про жанри українського фольклору ( анекдот, балада, загадка, коломийки, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні, а також про народну прозу, символіку, теорію, поетику фольклору тощо). Значна частина гасел з цієї енциклопедії, за винятком персоналій, знайшла місце у словнику-довіднику «Українська фольклористика» [17, 448 с.]. До нього включені й інші позиції, щоправда, там є чимало літературознавчих, етнографічних, історичних, географічних термінів, які певною мірою «розмивають» спеціальне фольклористичне видання.

Розвідки про невідомі та маловідомі факти з життя та діяльності фольклористів ХІХ - початку ХХ століть увійшли до колективної монографії «Дослідники українського фольклору» [5, 384 с.]. Її основу склали розлогі статті про такі персоналії: М. Білозерського, О. Бодянського, В. Горленка, А. Димінського, Г. Залюбовського, Т. Зіньківського, П. Мартиновича, Я. Новицького, О. Потебню, М. Халанського, Д. Яворницького та інших.

Цінна інформація про збирачів та дослідників українського фольклору міститься у монографії Г. Сокіл «Українська фольклористика в Галичині кінця ХІХ - першої третини ХХ століття». Третій розділ «Українська фольклористика у персональних вимірах: джерелознавчий аспект» відведений 31 науковому портрету [12, с. 212-418]. Йдеться про організаторів фольклористики в Галичині: І. Франка, В. Гнатюка, О. Роздольського, Ф. Колессу, їхніх сподвижників М. Павлика, М. Зубрицького, І. Верхратського, а також про представників з Гуцульщини, Покуття, інших територій. Вперше введені в науковий обіг імена В. Равлюка, І. Волошинського, В. Левинського, Я. Пастернака, Д. Єндика, М. Капія.

Щодо фольклористичних термінів, то вони розпрацьовані у виданні «Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии [3, 478 с.]. Український матеріал представив головним чином С. Мишанич, а також Н. Шумада, меншою мірою інші дослідники. Звичайно, термінознавство потребує поглибленого вивчення, уточнення, введення нових позицій.

За тривалий період української фольклористики напрацьований величезний банк даних як у збирацькій, так і в дослідницькій ділянках. Захищено десятки профільних дисертацій, опубліковано чимало монографій, сотні наукових статей. Їх треба систематизувати, синтезувати, стилізувати і втілити в узагальнююче підсумкове наукове видання, яке охопило б українську фольклористику за двісті років.

Деякі європейські народи вже реалізували свої досягнення в національних проектах. Так, поляки опублікували ще в 1965 році «Slownik folklorn polskiego» [18, 487 s.], а білоруси нещодавно представили науковій громадськості енциклопедію у двох томах «Беларускі фальклор» [2, 766 с.; 828 с.]. Росіяни теж зробили свою спробу біобібліографічного словника фольклористів [11, 240 с.]. У нас побачило світ вже три томи «Української музичної енциклопедії» [15, т. 1. - 670 с.; т. 2. - 665 с.; т. 3. - 628 с.], у яких частково представлено етномузикознавство. Проте словесний фольклор і фольклористика поки що - жадане й очікуване видання.

«Бюлетень етнографічної коміси ВУАН» - періодичне видання Етнографічної комісії ВУАН, виходив з 1926 до 1930 (16 випусків) з метою налагодження співпраці з різноманітними краєзнавчими гуртками й товариствами та організації збору фольклорно-етнографічного матеріалу на місцях. Підготовлено ще 6 випусків, але через реорганізацію академічних установ на початку 1930 вони не могли вийти друком. Одним із першочергових завдань «Б.» було розроблення та публікація практичних планів, програм та питальників.

До таких належить запитальник до народного календаря, який підготував В. Кравченко за участі А. Лободи та В. Петрова. Він скеровував збирача на фіксацію всіх фольклорно-етнографічних явищ, пов'язаних з народним календарем - звичаїв, обрядів, прикмет, вірувань, легенд, казок, прислів'їв, приказок, загадок, пісенно-танцювальної творчості, особливо наголошуючи на залишках дохристиянської основи календарної поезії та обрядовості.

Популяризація рекомендацій щодо самого процесу записування матеріалів - одне із важливих завдань «Б». Відповіді на запитання анкети повинні бути точними, записи здійснені відповідно до місцевого діалекту, обов'язкова паспортизація (1928. №9).

Надзвичайно цінні надіслані фольклорні зразки, зокрема етіологічні легенди про походження кота (23 тексти) - з рукавиці Божої Матері під час Всесвітнього потопу, коли Вона ходила по землі, жила на світі, народила Ісуса; коли Господь сотворив першу людину; на допомогу бузькові, щоб виловити всіх мишей; на допомогу Адамові в господарстві Бог дозволив забрати кота із раю. Прозові зразки про веселку представлено текстами народних оповідань про те, як веселка потягнула козака на небо, як хлопець врятувався від неї, як веселка віднесла парубка в інше село, та етіологічними легендами (веселку створив Бог як драбину для бідних на небо; після Ноєвого потопу як знак, що його більше не буде або щоб люди пам'ятали і більше не грішили).

Пр.: Бюлетень Етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук. 1926. №1. 4 с., №2. 4 с.; 1927. №3. 8 с., №4. 4 с., №5. 4 с., №6. 4 с.; 1928. №7. 8 с., №8. 4 с., №9. 4 с., №10. 8 с.; 1929. №11. 24 с.; 1930. №14. 32 с., №15. 25 с., №16. 41 с.

Літ.: Музиченко С.В. Новим життям народжений (Про «Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН» 1926-30 рр.) // НТЕ. 1971. №5. С. 38-41; Парахіна М.Б. Діяльність етнологічних центрів Всеукраїнської Академії наук в 1920-х - на поч. 1930-х років: автореф. дис... на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.05. К., 2003. 18 с.

М.Б. Качмар, Вітенко Олександр Лук'янович (14.09.1893, м. Кременець, тепер Тернопільської обл.16.12.1973, там само) - бухгалтер, канцелярист, краєзнавець, фольклорист. Закінчив міське двокласне училище (м. Кременець, 1908). З 1908 працював канцеляристом у волості м. Великі Бережці, тепер Кременецького р-ну Тернопільської обл. У період УНР - член Кременецької міської управи. Секретар повітової управи товариства «Просвіта» у Кременці. Працював у канцелярії Волинської консисторії, редактор часопису «Духовний сіяч» (м. Кременець, 1930-1931) - видання Волинської єпархії православної церкви, в якому друкував власні краєзнавчі розвідки. Автор нарису «Український професійний хор під орудою Дмитра Котка» (1969). Почав фіксувати фольклор у 1908, більшість його записів з першої половини ХХ ст. втрачено.

Перша публікація - історична легенда «Богданівська каплиця» (1925), записана у с. Підлісці на Кременеччині. Друкував статті та замітки в журналі «Народна творчість та етнографія», серед них - «Записувачам пісень потрібен магнітофон» (1966, №2), «Чудовий Кременець» (1968, №2), «Глибока криниця» (1969, №1). На пенсії приступив до відновлення старих записів та збирання нових. Збирач-кореспондент відділу рукописних фондів ІМФЕ ім. М.Т. Рильського (1961-1973).

Найбільше записів В. опубліковано у зб. «Весільні пісні» (1982. Кн. 2) - понад 30, серед них - «Бором, бором бубни б'ють», «Січана калинонька, січана», «Ой в Острозі на розі», «На городі гречка рясна», сирітська «На широкий двір», а також у кн. «Жартівливі пісні» (1967), «Дитячий фольклор» (1984), «Пісні родинного життя» (1988), «Пісні Тернопільщини» (1989) та ін. Неопубліковані фольклорні матеріали, рецензії, спогади та нариси про культурно-мистецьке життя Кремінця першої половини ХХ ст. зберігаються в НАФРФ ІМФЕ (Ф. 14 - 3. Од. зб. 338. 2598 аркушів, усього 141 зошит у 6 папках), копії - у Кременецькому краєзнавчому музеї. Записав понад три тисячі різножанрових творів. Чимало з них фіксував стаціонарно у м. Кременець, експедиційно та принагідно у селах Кременецького, Шум- ського, Козівського, Бережанського та ін. р-нів Тернопільської обл., Жовківського та ін. Львівської обл., у м. Дубно та селах Дубенського р-ну Рівненської обл. У 1960-х роках неодноразово проводив записи у сс. Медова та Олесино тепер Козівського р-ну Тернопільської обл., де зафіксував весільний обряд з піснями, гаївки, балади, жартівливі пісні, народні романси, у тому числі «жорстокі». У Бережанському та Ко- зівському р-нах В. записав рекрутські, солдатські та стрілецькі пісні, останні відносить до творів про Першу світову війну. Серед них - «Зібрався козак від'їжджати до бою», «Ой війна-війна, світова війна» та ін.

В архіві є й поодинокі фіксації повстанських пісень, у тому числі фольклоризований варіант балади «Смерть вояка» (Арк. 2501). Вважав, що потрібно записувати усі жанри, у тому числі й сороміцькі пісні. Ці твори помістив у два зошити, у першому - «Вступне слово», у якому обґрунтовує необхідність їх фіксації, класифікації та подає 48 текстів, поділених тематично на чотири цикли (зош. №65. Арк. 1013- 1029) та 45 записів у другому (без поділу) (зош. №122. Арк. 2040-2066). Фіксував також російські та польські народні пісні. До текстів подав паспортизацію, примітки (деколи наводив паралелі з інших джерел, коментував текст, пояснював значення маловживаних, діалектних слів), етнографічні відомості. Записував лише словесні тексти пісень. Мав мережу кореспондентів у Львівській та Тернопільській обл., особливо серед учителів, студентів, які надсилали йому свої фольклорні записи. В. їх упорядковував, переписував, давав коментарі. Серед матеріалів збирача зберігаються записи 69 весільних пісень із с. Новий Яр Яворівського р-ну Львівської обл., які надіслала йому Н.І. Здоровега (Арк. 1372-1386). Листувався з М. Рильським, М. Яценком та збирачами фольклору Ю. Горошком, Н. Присяжнюк, С. Туриком та ін.

Пр .: Богданівська каплиця / Туристика і краєзнавство. 1925. №2. С. 2; Записи народнопоетичної творчості (казки, оповідання, бувальщини, анекдоти, пісні різних жанрів) // НАРФ ІМФЕ. Ф. 14-3. Од. зб. 338. 2598 арк.; Глибока криниця (Нотатки збирача фольклору) // НТЕ. 1969. №1. С. 97-99;

Літ.: Березовський І. П. Сучасні збирачі фольклору // НТЕ. 1965. №6. С. 3-11.; Легкун О., Чернихівський Г. Вітенко Олександр Лук'янович // Тернопільський енциклопедичний словник. 2004. Т. 1. С. 286; Чернихівський Г., Легкун О. Невтомний фольклорист. Портрети пером. Статті, есеї, рецензії. Кременець; Тернопіль, 2003. Вип. 2. С. 263-268.

О.М. Голубець. Воропли Олексій Іванович (О. Степовий) (09.11.1913, м. Одеса - 20.07.1989, м. Лідс, Великобританія) - етнограф, фольклорист, письменник, мемуарист. Автор наукових праць з етнографії, фольклористики та біології, статей про українських письменників-класиків. Через еміграцію батька (1917) родина жила з тавром «неблагонадійної». 1933 закінчив сільськогосподарський технікум. 1935 вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, згодом виключений з політичних причин.

Переїхав до Москви, де вступив до Сільськогосподарської академії. 1940 отримав диплом агронома. Під час Другої світової війни разом із дружиною виїхав на еміграцію (1944); перебував у таборах для переміщених осіб біля Гальденбурга та Авґсбурґа (Німеччина). 1946 вступив до Українського вільного університету, 1948 емігрував до Великої Британії. Вивчав етнологію у Лондонському університеті. Співпрацював з українськими часописами: «Земля», «Вісті», «Голос», «Український вісник», член редколегії газети «Наше життя» (Авґсбурґ, Німеччина, 1945-1948) та лондонського бюлетеня «Українська думка», очільник редколегії журналу «За єдність нації» (1954-1955), активний дописувач журналу «Визвольний шлях» (1960-1983). Д-р слов'янської етнології (1958) та біології (1961). Від 1961 - старший науковий співробітник слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії в Північній Англії. Після виходу на пенсію продовжував наукову роботу. Член Інституту біологів, Ботанічного товариства, Королівського інституту антропологів і етнографів (Велика Британія), УВАН, УВУ (доцент кафедри етнографії), і Української Могилянсько-Мазепинської академії (очолював відділ етнографії та фольклору).

1937-1943 збирав фольклорні та етнографічні матеріали в Україні. З 1944 фіксував усну народну творчість на еміграції. 1963 - розвідка «Етнографія - наука про націю». У розділі «Фольклор» аналізує питання термінології. Вводить праці українських учених (М. Грушевського, Ф. Колесси) у міжнародний контекст. У розвідці «Про українські народні казки. Анекдоти» (1968) акцентує на своєрідній формі казок, подає класифікацію за А. Аарне. Наводить особливості казок про тварин (сюжет про орла), звертає увагу на чарівні казки, зокрема на предметні реалії. До казкової прози відносить анекдот. 1958 та 1966 видає два томи етнографічного нарису «Звичаї нашого народу», в якому описує звичаї та обряди різних регіонів України, пов'язані з народним та релігійним календарями. Фольклорний матеріал представляє як ілюстративний (маланкові пісні, щедрівки, замовляння, веснянки, юріївські, русальні, купальські, петрівчані, жнивні та обжинкові). Проаналізовує мотиви колядок та коляд (хліборобські, мисливські, військові, весільні, біблійно-релігійні), символіку. Наводить уривки веснянок, гаївок, риндзівок як ілюстрацію весняних забав. Вказує на символіку, головні мотиви (хліборобські, весільні). Подає етіологічні легенди про виникнення писанок, про походження скарбу, про ув'язнення Богом Везельвула, апокрифічну легенду про Божу Матір і Архангела Гавриїла, про ґенезу поняття «Великдень». У статті «В дорозі на Захід» (1970) під рубрикою «Оповідання про Довбуша та інші перекази» - зразок про надзвичайну силу Довбуша. Вказує головні сюжети переказів та легенд про визвольну боротьбу українців, які побутували на Вінничині (про бої під Корсунем, Жовтими Водами, Берестечком, про Максима Залізняка та Івана Гонту, про бої під Крутами і Базаром, національно-визвольні змагання 1918-1920), легенди про знищення Запорізької Січі та руїни Батурина.

1976 опублікував працю «Українська оповідна народна творчість». Аналізує казки, байки, легенди, перекази, анекдоти, акцентує на національній та міжнародній маркованості зразків народної прози. Подає перекази про Гайдамаччину (з Поділля), а також про історичні події, постаті та предметні реалії (князів Четвертинських, Ярему Вишневецького, замок Юрія Хмельницького, мирний конґрес у Немирові 1737 р., редути гетьмана Мазепи), про історичні пам'ятки Чорноморських степів (15), переказ про Олексу Довбуша від респондентів-емігрантів з Центральної України (Полтавщина, Немирів). Акцентує на міфологічних (про сон-траву), апокрифічних (про Христа, Богородицю і святих), героїчних (про Золоті київські ворота) легендах (5).

Пр.: Етнографія - наука про націю. Лондон, 1963. 24 с.; Звичаї нашого народу. Т.І. Мюнхен, 1958. 306 с.; Т. II. Мюнхен, 1966. 289 с.; Про українські народні казки. Анекдоти / Визвольний шлях. 1968. №11-12. С. 1437-1441; Легенди, записані з уст народу на Поділлі 1942-1943 // Визвольний шлях. 1973. №1-2. С. 70;

Українська оповідна народна творчість / Визвольний шлях. 1976. Кн. 7-8. С. 889-902; Кн. 9. С. 1045-1054; Кн. 11. С. 1283-1294; Українські народні перекази // Визвольний шлях. 1968. №8. С. 1115-1117. Українська народна казка / Воропай О. В дорозі на Захід. Щоденник утікача. Лондон, 1970. С. 269-272.

Літ.: Кухар Р. Видатний дослідник української етнографії й фольклору // Визвольний шлях. 1991. №4. С. 505- 506. Одарченко П.В. Воропай Олексій Іванович // ЕСУ. К., 2006. Т. 5. С. 185.

О.І. Чікало. Духнович Олександр Васильович (24.04.1803, с. Тополя на Пряшівщині, нині с. Тополя Снинського округу Пряшівського краю, Словаччина - 30.03.1865, м. Пряшів, Словаччина) - український греко-католицький священик, письменник, педагог, історик, етнограф, фольклорист, громадсько-культурний діяч. Народився у сім'ї священика. Д. закінчив гімназію у Кошицях (1823), навчався в Ужгородських гімназії та духовній семінарії (1823-1827). Працював архіваріусом єпархіальної канцелярії у м. Пряшів (до 1830), домашнім учителем в Ужгороді (1830-1832). Був парохом у сс. Комплоша (нині с. Хмелева, Словаччина) (1833) та Біловежа (1834). 1838 - нотаріус Ужгородської консисторії Мукачівської єпархії, 1843-1865 - канонік Пряшівського собору. Д. - автор понад сотні віршів (найпопулярніші патріотичні поезії «Я русин був, єсьм і буду» та «Підкарпатські русини»), кількох прозових і драматичних творів, підручників для народних шкіл, календарів, праць з педагогіки, філософії, історії, етнографії.

Народознавчу роботу Д. розпочав із записування та літературних обробок народних пісень, легенд, переказів, прислів'їв та приказок, загадок. Розгорнувши широку діяльність зі збирання фольклору, планував видати збірник. Цей задум у тогочасних несприятливих умовах йому здійснити не вдалося. Частину зібраних матеріалів він надіслав Я. Головацькому. Їх розміщено у 2 т. збірника «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878) під назвою «Песни, собранные Александром Духновичем в Пряшеве». Вони репрезентують необрядову поезію українців: балади («Под Каменцем, под Подольским» - про смерть брата у бою з турками), ліричні пісні (про зустріч закоханих, їхню розлуку), жартівливі («Ишов Ляшок із Варшави» - про стосунки українців та поляків, «Гукнуло, пукнуло в лісі», «Журилася попадя своєю бідою»). За посередництва Д. встановлено контакти Я. Головацького із закарпатськими збирачами І. Талапковичем (Д. надіслав його записи), О. Павловичем, А. Кралицьким та М. Старецьким. Окрім пісенних зразків, цікавився й народною прозою. В етнографічній праці «О народах крайнянских...» дослідник подав декілька зразків прозової традиції: топонімічні легенди про Снинський камінь (мотив походження гір та каміння від нечистої сили) (Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Ф. 2. Спр. 176. Арк. 8-9) та Морські очі (озеро у Карпатах) (Арк. 10); демонологічні оповідання (2 зразки про появу нечистої сили в образах маленьких хлопчика і дівчинки, які бояться хреста чи зазнають кількаразової метаморфози) (Арк. 73); оповідання про зустріч людей із різними звірами (вовком, ведмедем) (Арк. 31-39).

У 1860-ті рр. Д. знову звернув свою увагу на фольклор. Узявшись за збирання і пропаганду народної творчості, він писав своїм львівським друзям: «Я нині хотя і не здоров, занимаюсь іздаванієм народних піс- ней, сколько і вам пересилаю». В одному із некрологів зазначено, що ці пісні з нотами ще не надруковані, вони зберігаються у його товаришів. Однак ця збірка так і не побачила світ. Доля її досі невідома. Значний вплив народної творчості відчутний також у літературній спадщині Д.: авторські пісні він укладав за народними зразками («Пісня народна», «Пісня землероба), використовував фольклорні мотиви та образи у своїх творах (повісті «Милен і Любиця», «Женская свирепость» та ін.). Вірші, написані народною розмовною мовою, ставали народними («Я русин бил, єсмь і буду», «Прийди ти до нас», «Ой гаю мій, гаю», «Літа мої молоденькі» та ін.). Д. важливу роль відводив фольклору у розвитку національної культури, вважаючи, що «пісні народні бо велику приносять користь; чоловік відчуває краще власне, своє, ніж чуже, і зроджується у ньому дух народолюбства» («Народна педагогия», с. 60).

Пр.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф. Головацким. М., 1878. Т. 2. С. 560-571; Забавки // Відділ рукописів ЛННБ ім. В. Стефаника. Ф. 2. Спр. 176. 227 арк.; О народах крайнянских или Карпатроссах угорских, под Беськидом в Земплинской, Унгской и Шариской столици живущих // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Братислава, 1979. Т.9. Кн. 2. С. 38-48.

Літ.: Мушинка М. Народознавча діяльність Олександра Духновича // Олександр Духнович і наша сучасність: матеріали міжнародної наукової конференції (Пряшів, 20-21 червня 2003) / Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. 2005. №23. С. 53-66; Рудловчак О. Олександр Духнович: життя і діяльність // Духнович О. Твори. Братислава; Пряшів, 1968. Т. 1. С. 15-168; Рудловчак О. Збірник західноукраїнських народних пісень Якова Головацького і першоджерела вміщених у ньому закарпатоукраїнських пісенних текстів // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1980. Кн. 1. С. 83-133; Віднянський С.В. Духнович Олександр Васильович // Енциклопедія історії України. К., 2005. Т. 2. С. 503. М.Б. Качмар

Етнографічна комісія ВУАН - утворена 9.05.1921 на базі етнографічної секції Українського наукового товариства в Києві. 1922 перетворилася на Етнографічно-фольклорну комісію при ВУАН. Голова комісії А. Лобода, секретар В. Петров. Співробітниками Е.К. були: М. Біляшівський, В. Білий, В. Демид, П. Демуцький, О. Косач, В. Кравченко, О. Курило, П. Попов, Д. Ревуцький, Є. Тимченко, Д. Щербаківський, О. Малинка, Є. Кагаров та ін. В. Білий та В. Петров збирали фольклор у тодішньому Переяславському повіті. 1926 В. Білий обстежував Поділля (с. Кодим та околиці), де записав близько 300 прислів'їв, 63 вірування, 7 легенд, 17 анекдотів, 14 казок та ін. П. Попов з 1920 на Курщині збирав етнографічний та діалектологічний матеріал (склав етнографічно-діалектичну мапу Путивльського пов.). Під час експедиції 1926 (серпень-вересень) зафіксував 227 казок, новел, переказів, а також голосінь, народних вірувань. При «Е.К.» утворено Кабінет музичної етнографії під керівництвом К. Квітки (діяв до 1934). Музичний матеріал збирали М. Гайдай та П. Козицький (Житомир та Богуслав). 1924 М. Гайдай відбув експедиції на північний Кавказ, де записав 110 балкарських і 12 кабардинських народних пісень. К. Квітка разом з О. Курило обстежували Канівщину, 1923 працювали на Чернігівщині, 1924 записували фольклорний та діалектологічний матеріал на Поділлі й на території Молдови, де фіксували не лише українські, а й молдавські тексти. Е.К. мала широку мережу кореспондентів (1926 - понад 400, 1928 - 10 тис. чол.). Серед них - Л. Юркевич (Одеса) записував народні пісні з околиць Вінниці (пісні купальські, вуличні, побожні та прислів'я), І. Куліш на Харківщині (збірка прикмет), Н. Дмитрук з Волині (легенди та духовні вірші), О. Довгань з Умані (прислів'я) та ін. Результатом такої діяльності стало накопичення великої кількості польових матеріалів з різних районів України. Серед них: Етнографічні матеріали з Волинського Полісся В. Камінського, І. Щоголіва, матеріал переважно з Катеринославщини (265 пісень, 24 колядки, 37 вірувань, 24 прислів'я, 28 загадок), К. Пилинського, який залишив 60 побутових приказок з Полтавщини.

Е.К. зосередила у себе колекції й збірки українських етнографів XIX та XX ст.: рукопис О. Бодянського «Наські українські саги або малоросійські пісні, зібрані Хведором Гаркавенком Мєським», папери П. Лукашевича, рукописи Б. Грінченка, понад 70 томів архівних матеріалів С. Носа, архів Я. Новицького та ін. Упродовж 1925 поширила понад 6000 примірників відозв, програм та інструкцій, що стосувалися роботи з польовим фольклорним та етнографічним матеріалом. Одним з перших був запитальник збирання матеріалів для народного календаря, що розробив В. Кравченко. Комісія видала методичні праці: К. Квітка «Професіональні народні співці та музиканти на Україні. Програма для досліду їх діяльності та побуту» (1924), «Програма до збирання пісенного матеріалу» (1925), «Програма до збирання оповідань, казок, переказів та прислів'їв» (1925). Виходили «Етнографічний вісник» (1925-1932), «Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН» (1926-1930).

Е.К. вела систематичне листування та книгообмін з Віденським народознавчим товариством (Австрія), Інститутом для вивчення Східної Європи (Італія), Інститутом для вивчення слов'янства (Франція), Португальським товариством антропології та етнографії та ін. Регулярно проводила наукові засідання, де виголошувалися та обговорювалися доповіді з питань історії фольклористики й етнографії, народнопісенної творчості, методології збирання та дослідження фольклорно-етнографічних матеріалів. 1926 комісія розпочала підготовчу роботу для укладання «Словника українського фольклору». Досліджується робітничий фольклор (Білецька В. «Шахтарські пісні» (1927). 1928 при Е. к. створено Кабінет національних меншостей і Кабінет казкової творчості (діяв до 1934). Проведена робота з підготовки та видання фундаментального бібліографічного покажчика фольклорно-етнографічної літератури (Андрієвський О. «Бібліографія літератури з українського фольклору» (1931). 1932 діяльність керівництва «Е. к.» кваліфіковано як «ворожу пролетаріатові й реакційну». 1933 комісію разом з іншими етнографічними і археологічними закладами перетворено на Спілку інституцій матеріальної культури. 13.02.1934 Спілку реорганізовано в Інститут історії матеріальної культури ВУАН.

Літ.: Коротеньке звідомлення про діяльність Етнографічної Комісії при Українській Академії Наук // Етнографічний вісник. Кн. 1. 1925. С. 90-94; Заремба С. З. Історико-краєзнавча діяльність Етнографічної комісії ВУАН // НТЕ. 1985. №1. С. 46-48; Музиченко С.М.

Біля витоків української радянської етнографії (Діяльність Етнографічної комісії ВУАН) / / НТЕ. 1986. №4. С. 21- 27; Березовський І.П. Етнографічна комісія ВУАН // УЛЕ. К., 1990. Т. 2. С. 170-171; Юзефчик О.Л. Діяльність кабінету музичної етнографії ВУАН у контексті розвитку української музичної фольклористики кінця XIX - першої третини XX ст. К., 2004. 200 с.; Сокіл Г.П. Фольклористика в етнографічних комісіях НТШ і ВУАН (кін. XIX - перша третина XX ст.) // Народозн. зош. 2008. №5. С. 465-470; Борисенко В.К. Етнографічна комісія // ЕСУ. К., 2009. Т. 9. С. 259. В.І. Козловський

«Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда, Харьковской губернии» - етнографічно-фольклорні матеріали, які зібрав, упорядкував П.В. Іванов і видав у 17 т. «Сборника Харьковского Историко-филологического Общества» (1907). Структуру праці становлять відомості про народний календар (повір'я, прикмети, обряди); уявлення про дні тижня; тексти календарно-обрядових творів; опис вечорниць (пісні, ігри).

До огляду повір'їв і табу, пов'язаних з днями тижня, ввійшло 2 оповідання про надприродне покарання за роботу в неділю; 1 - про діда з чарівною силою, який навчав неділю шанувати: до церкви ходити і Богу молитися; оповідання про міфологічну істоту - діда-понеділка; про «понеділкування» (дотримування посту у цей день); про надприродну кару за порушення посту у середу; про покарання за роботу і недотримання посту у п'ятницю (6 текстів); про бабування (приймання пологів) у водяного;

2 пісні із згадкою днів тижня: жартівлива - «Понеділок - важкий день» (тема важкої праці і пропивання заробленого); хрестинна - «Вип'ємо, куме, ще й с понеділка» (тема пропивання майна).

У викладі зимової обрядовості і повір'їв П. Іванов подав 29 віршів урочисто-побажального та жартівливого характеру, які проказують хлопчики на перший день Різдва («Я, маленькій пахолок», «Я, маленькій хлопчик», «Будьти здорові, та ни лайте мене» та ін.); 32 колядки з варіантами («Пане господарю, Бог тебе кличе», «Рай развивсь, Христос звеселивсь!», «Три товарищі вихвалялися», «Не плач, не плач, Гаврилея!», «А ю короля збиралася жидова» та ін.); 13 щедрівок з варіантами («Миланка ходила, Василька просила», «Щедрик-петрик, дайти вареник», «Ой на ричци, на Йордани», «Ой сів Христос вечеряти»); 13 способів ворожби сільської молоді напередодні Нового року; 4 «посипальници» («посипалки») з варінтами та відомостями про ворожбу і прикмети, пов'язані з обрядовим зерном («Сію, вію, повіваю», «Сійте, сійте на новоє літо», «На щастя, на здоров'я та на Новий год», «Ходить Ілья на Василья (на весилья)»). Весняна обрядовість: 10 пасхальних віршів, які на Великдень виконували переважно маленькі хлопчики, отримуючи за це найчастіше червоне яйце (крашанку) («Христос воскрес: рад мир увесь», «О нисносни і виликі Христос тирпів муки», «Пророки пророчили за тисячу літ» та ін.); 79 веснянок («Черную чернушку, зеленую петрушку», «Наші хлопці молодці», «Ой там наші орали, орали», «Ой висняночка, висна», «Ой вербо, вербо, вербиця», «Улиця наша черчата» та ін.); опис весняних ігор («Козла водить», «В короля», «Дудар» тощо) з піснями. Літній цикл: 20 пісень, які виконували під час полотьби, переважно кепкувального характеру («Ой чії то хльорки», «Ой чії то полілники», «Така пика, як притика», «У чужого хозяіна ідять калачі» та ін.); 33 твори, які співали під час сінокосу («Ой чіи то копилники», «А в нас грибци громадили», «А наш пан - капитан, соловейко», «Уже сонце котиця» та ін.). Перед текстами пісень упорядник подав коментар про їх змістове наповнення (пересміювання між «гребцями» (дівчата і жінки) та «копильщиками» (хлопці), очікування вечері і відпочинку) та детальний опис перебігу трудового дня.

Купальські пісні: 10 творів, які виконували, коли пара, перестрибнувши через вогонь, обходила «Купало», обмінювалася вінком і шапкою та ставала позаду інших учасників обрядового дійства («Та купався Іван, та у воду впав», «Сьогодня Купала, а завтра - Івана», «Ідуть дівочки по ягідочки» та ін.); 9 творів, які співали дівчата після виготовлення «Марини» (трав'яної ляльки) («Три місяця ясних», «Ходили дівочки коло Мариночки», «Сухий дубе горить дуже» та ін.). 18 жнивних пісень: «Ой у полі нивка», «Болять, болять білі ручки», «Приїхав мій милий с поля», «Почому я літа свої згадувати буду», «Ой Семено, Семено» та ін. П. Іванов зазначив, що під час жнив виконували також і необрядові пісні. Останній розділ праці присвячений описові перебігу вечорниць (осінній період) та «складок» - зустрічі неодруженої молоді під час Різдвяних і Великодніх свят та напередодні «заговін» на Пилипівку і Великий піст (поведінка учасників, їжа, напої, музика). До розділу ввійшли: текст нісенітниці як приклад розмов на вечорницях; 15 пісень, які виконували під час зібрань молоді («Через дорогу то ж кума моя», «Юлиця тиха», «Як пішли наші подруженькі»); 21 гра в карти, якими забавлялися хлопці (П. Іванов вказав, що на гроші на вечорницях не грали); апокрифічна легенда з мотивом зради Юди Ісуса Христа. В. Гнатюк, автор рецензії на «Жизнь...», наголосив, що це найповніший з усіх українських «народних щоденників» - описів свят календарного року та повір'їв і прикмет, пов'язаних з днями тижня. Працю П. Іванова перевидав М. Красиков 2007 у Харкові.

Пр.: Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда, Харьковской губернии // Сборник Харьковского Историкофилологического Общества. 1907. Т. 17. 226 с.

Літ.: Гнатюк В. [Рецензія].- Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда, Харьковской губернии // ЗНТШ. 1909. Т. 88. Кн. 2. С. 232-235.

О.М. Бриняк. Житецький Павло Гнатович (23.12.1836 (04.01.1837), м. Кременчук, нині Полтавської обл. - 05(18).03.1911, м. Київ) - фольклорист, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Закінчив у Києві духовну академію (1860) та Університет св. Володимира (1864). Працював викладачем Кам'янець-Подільської гімназії, від 1868 - у гімназіях Києва; 1874-1893 - у Колегії П. Ґалаґана. З 1860-х - активний член громадівського руху Києва. Дотримувався національно-культурницького напрямку. Член-кореспондент Санкт-Петербурзької АН (1898). Дійсний член НТШ (1903). Доктор російської словесності (1908).

Як фольклорист Ж. найповніше реалізував себе в дослідженні українських народних дум. У «Киевской Старине» опублікував студії про вплив пісенних мотивів на формування дум - «Отражение песенных мотивов в народных малорусских думах» (1892) (пісні про полонянок у татарській неволі; тема зустрічі доньки з матір'ю; дума про Марусю Богуславку; пісні про «рубаних» козаків; думи про Федора Безродного та Івася Коновченка; процес переопрацювання пісенного матеріалу в думи; народно-селянський і національно-козацький настрій в думах; народно-психічна тканина, яка лежить в основі жанру; творці дум як свідомі представники поетичного мистецтва); про історію створення та побутування дум, їх виконавців - «Творцы и певцы народных малорусских дум» (1892) (вимираючий тип народного сліпця-рапсода; обставини, у яких могли з'явитися творці дум (зв'язок між шпиталями і школами у давній Україні); кобза і бандура; військові кобзарі і бандуристи; вплив занепаду старих форм життя на Правобережжі і Лівобережжі на побутування жанру; нове покоління співців народних дум; змішання понять про пісню і думу; пародії на думи). Аналізові дум із сюжетами про вдову в місті Чечельниці (в Польщі), брата і сестру, прощання козака з сестрами, трьох братів у полоні в Азові, трьох братів самарських, Федора Безродного, козака Івана Коновченка з міста Черкаси, гетьмана Івана Богославця, Самійла Кішку, пирятинського Олексія Поповича, отамана Матяша старого, вдову Івана Сірка, розмову Дніпра з Дунаєм (останні три визначив як нові) присвячена стаття «Старинная запись народных малорусских дум с обзором вариантов к ним» (1892). У ній подав огляд рукопису О. Котляревського (зовнішні та внутрішні ознаки його хронологічної достовірності); варіантів досліджуваних творів у фольклорних збірниках; намагався з'ясувати їх історизм; проаналізував ключові мотиви, образи, прийоми передачі психоемоційних переживань головних героїв; визначив методи аналізу текстів дум за різними варіантами. 1893 вищезгадані розвідки ввійшли до окремого видання - «Мысли о народных малорусских думах», присвяченого пам'яті О. Котляревського.

У цій праці Ж. проаналізував будову поетичного мовлення, стиль жанру, вплив рими на формування вірша (відсутність метричної стопи у віршовому розмірі дум, нерівномірність і рухливість віршів), скупчення підрядних речень, інверсію, періодичне мовлення, побудову речень у творах у зв'язку з їх віршовим розміром, синоніми, архаїзми у лексичному складі дум, мелодичний речитатив у музичному виконанні творів, історичну відповідність у зображенні місця і часу дії, елемент роздумів у думах, ліричне відтворення почуттів (звертання, прокляття, молитва), елегійний тон у творах, специфіку зображення степової природи, образи битви і смерті, сатиричну манеру змалювання боротьби козаків з поляками, поетичний прийом іронічного самовикриття.

У другому розділі праці торкнувся питання історії української школи - (мандрівні дяки (автобіографія Іллі Турчиновського) і школярі, предмети і методика навчання; «пиворезы» в інтерлюдії Митрофана Довгалевського, ставлення людей до «пиворезов», сатиричні вірші про них; взаємодія народних і літературних впливів у давній українській школі. У третьому - розглянув тематику давніх українських віршів морально-повчального змісту (могутність смерті; скороминущість життя; марність благ цього світу; картина страшного суду в духовних віршах і церковних зображеннях; релігійні уявлення про сім'ю; духовний вірш про правду; мати як символ правди в поетичних уявленнях народу; сімейна мораль, заснована на почутті кровної спорідненості; туга за батьківщиною; сирітство; добра і лиха доля), проаналізував творчість Кирила Транквілліона. Дослідив особливості розвитку і побутування віршів морально-описового характеру (різдвяні і великодні вірші); обрядове величання (вірші, орації, колядки); зображення у віршах гріхопадіння прабатьків, поклоніння пастирів і царів новонародженому Спасителю, зустрічі царів з Іродом та вбивства немовлят; гумористичний задум і простодушно-наївне почуття в цих творах; головна тема великодніх віршів; проникнення суспільних мотивів у святкові вірші; різдвяні і пасхальні інтермедії; зв'язок вертепної драми зі святковими віршами і діалогами різного роду; образ селянина у вертепній драмі та в інтермедіях (ставлення до цигана, єврея і яриги); образ козака у цих жанрах (ставлення до ляха і москаля); запорожець у вертепній драмі).

Визначив специфіку віршів історичного змісту (Острозький «лямент», твори про Богдана Хмельницького); окреслив зв'язок віршів з думами; подав огляд згадок про думи у польській («Duma kozackaia o woyni s kozakamy» (1651) та українській давній літературі; проаналізував вірші епохи Гайдамаччини, близькі до народних пісень; навів відомості про творців цих віршів. Четвертий розділ присвячений темі відбитку пісенних мотивів у думах, п'ятий - темі творців і співців жанру. Позитивну оцінку праці Ж. «Мысли...» дав О. Соболевський у рецензії на неї в «Живой Старине», акцентуючи на актуальності та новизні дослідження, оскільки Ж. намагався окреслити жанрову специфіку дум у змістовій та формальній площинах.

Пр.: Отражение песенных мотивов в народных малорусских думах / Киевская Старина. 1892. Т. 39. С. 15-34; Творцы и певцы народных малорусских дум // Киевская Старина. 1892. Т. 39. С. 213-231; Старинная запись народных малорусских дум с обзором вариантов к ним // Киевская Старина. 1892. Т. 39. С. 391-408; 1893. Т. 40. С. 95-125. С. 293-318; Малорусские вирши нравоописательного содержания // Киевская Старина. 1892. Т. 37. С. 37-58. С. 157-175; Малорусские вирши исторического содержания / Киевская Старина. 1892. Т. 38. С. 313-332; Мысли о народных малорусских думах. К., 1893. 250 с.

Літ.: Плачинда В.П. Павло Гнатович Житецький. К., 1987. 204 [2] с.; Масенко Л.Т. Житецький Павло Гнатович / Енциклопедія сучасної України. К., 2009. Т. 9. С. 578-579; Соболевский А. [Рецезія]. Несколько слов о малорусских думах. Мысли о народных малорусских думах. П. Житецкого. Киев, 1893 // Живая Старина. 1893. Вип. 2. С. 249-253.

О.М. Бриняк. Закревський Микола Васильович (21.06.1805, м. Київ - 10.08.1871, м. Москва) - письменник, історик, краєзнавець, етнограф, фольклорист, лінгвіст. Навчався у Першій Київській гімназії та у Вищій Київській гімназії (1820-1824, 1828-1829), 1829 вступив на юридичний факультет Дерптського (тепер Тартуський) ун-ту (Естонія), який не закінчив за браком коштів. Згодом кілька місяців навчався в художньому та архітектурному класах Академії мистецтв (Санкт-Петербург, 1850). Працював помічником губернського архітектора в м. Житомирі (1824-1825), учителем російської мови в повітовому училищі м. Вейсенштейн (тепер м. Пайде, Естонія) (1831-1834), учителем російської мови, історії та географії губернської гімназії в м. Ревель Естляндської губернії (тепер столиця Естонії - м. Таллін) (1834-1847), наглядачем при пансіоні Рязанської гімназії (1849-1850), помічником бібліотекаря Московського публічного музею (тепер Російська державна бібліотека) (1863). Як фольклорист З. уклав та видав збірку «Старосветский Бандуриста» (1860-1861). Вона складається з трьох частин.

I частина містить вступ («Нечто о сочиненіях на Малороссійском наречіи» й «О Малороссійских песнях»), тексти дум та пісень, а також додатки («О бывшем некогда отношеніи Малой Россіи к Польше», «Несколько слов о движеніи мелодіи Малороссійских песен», «Пріложение. Ноты для 32-х песен»).

II частина - передмова, де З. вказав кількість власних записів прислів'їв, приказок (близько 300), джерела, з котрих він передрукував матеріал та «Малоросійские пословицы, поговорки и загадки и Галицкие приповідки» - власне тексти прислів'їв, приказок та загадок, надрукованих в алфавітному порядку, подекуди з інонаціональними відповідниками, синонімами до багатозначних слів. Наприкінці вміщено ключі до загадок.

III частина - «Словарь Малороссійских идіомов» та перемова до нього. У вступі до першої книги автор хоч і назвав українську мову простонародною, виступив захисником права її розвитку, підкреслив її винятковість.

З. розглянув основні теми та мотиви воєнних (козацьких), жіночих, жартівливих та обрядових пісень, відзначив відмінність пісень Галичини від творів з інших місцевостей. У книзі вміщено 190 українських пісень і дум, 3878 прислів'їв й приказок, загадок (194), а також словник українських ідіом (11 127 слів). Народнопісенні тексти подано поряд з авторськими, українською мовою й без паспортизації. Після деяких зразків поміщені примітки (історична довідка, топографічні відомості, пояснення обрядів та деяких слів, простеження змін у текстах, порівняння варіантів тощо). З. подав обрядові (колядки, веснянки, купальські, русальні, весільні пісні) та необрядові соціально-побутові (історичні пісні - («Козак Сава Чалий», «Годі, годі, козаченьку, в обозі лежати», «Ой Морозе, Морозенку»), козацькі (про смерть козака на чужині), чумацькі (чумак на чужині, чумак від'їжджає з дому), сирітські (про важку долю сироти, сирота на чужині - «Ой плавала сіра утка по воді») й родинно-побутові пісні (основні мотиви - «дівчину видають заміж за нелюба», «дівчина тужить через зрадливого парубка», «парубок кохає бідну дівчину», «жінка журиться, що живе з нелюбом» тощо), жартівливі пісні («Чи я ж в мужа не жона, чи не господиня» (ледащі чоловік та жінка), «Ой під вишнею, під черешнею», «Ой Щиголь гадає, громаду збирає»), балади («Лимерівна», «Тройзілля», «Бондарівна»), думи («Козак Нечай», «Дума про похід Хмельницького на Молдавію»), коломийки.