Почин української фольклористичної енциклопедії

У рецензіях на книгу (А. Гатцук, П. Єфименко) вказували на деякі її недоліки, але загалом дали схвальну оцінку, стверджували важливість виходу праці. Натомість Ф. Колесса піддав роботу гострій критиці, вказуючи на відсутність класифікації, свідому безсистемність поданого матеріалу, сплутування форм пісень та дум. З. мав намір видати ще дві частини роботи. Доопрацювання збірника він продовжував і після його виходу в світ: 1900 було виявлено авторський примірник «Старосветского Бандуриста» із вкладеними аркушами, де зроблено різного роду виправлення, зміни і доповнення, наведено 9 нових дум, 630 приказок і прислів'їв, 11 загадок, додано 1205 українських слів, вміщено портрет автора з написом «Киевлянин Николай Васильевич Закревський».

Пр.: Старосветскій Бандуриста. М., 1860. Кн. 1. 136 с.; Старосветскій Бандуриста. М., 1860 (обкл. 1861). Кн. 2. С. 139-244; Старосветскій Бандуриста. М., 1861. Кн. 3. С. 247-628.

Літ.: Гатцук А. «Старосветский Бандуриста» Н. Закревского // Основа. 1862. №5. С. 52-73; Ефименко П. «Старосветский Бандуриста» Н. Закревского // Основа. 1862. №10. С. 27-48; Білий В. З неопублікованих матеріялів М. Закревського // Етнографічний вісник. К., 1927. Кн. 4. С. 142-159; Якимович С. «Старосветский Бандуриста» М. В. Закревського і цензура / Первісне громадянство. 1929. Вип. 1. С. 67-72; Варшавська М., Федорова Л. «До готової колоди добре вогонь підкладати» // Київ. старовина. 1997. №5. С. 41 - 71; Колесса Ф.М. Історія української етнографії. К., 2005. С. 79-80.

Г.Б. Магас. «Записки наукового товариства імені Шевченка» - головний друкований орган НТШ. Виходив у Львові 1892-1937, за кордоном 1948-1988, з 1989 знову у Львові. 1892-1896 - орган усіх секцій НТШ: історико-філософської, філологічної і математично-природописно-лікарської, від 1897 - перших двох секцій. 1892 -1894 - річник, 1895 - квартальник, 1896-1913 - 6 разів на рік. Архітектоніка «З.»: «Наукові статті», «Miscellanea, або Матеріали», «Наукова хроніка», «Бібліографія (рецензії й справозданя)» з деякими модифікаціями в різний час. До появи окремого видання «Хроніка НТШ» була рубрика «З Товариства». Після Першої світової війни видавалися неперіодично і з порушенням усталеної структури. Опубліковані розвідки з питань історії фольклористики - В. Доманицького про З. Доленгу-Ходаковського (1905, т. 65, кн. 3), М. Кордуби про Р.-Ф. Кайндля (1896, т. 11, кн. 3), І. Франка про Е. Коритка (1908, т. 86, кн. 6), А. Франка про Г. Ількевича (1912, т. 109, кн. 3-5). Поміщено матеріали стосовно культурних взаємин українців, листування відомих науковців, громадських діячів (К. Студинський. Галичани в гостині Мих. Максимовича, 1935, т. 153; М. Возняк. Ол. Кониський і перші томи «З.» (З додатком його листів до Митр. Дикарєва, 1929, т. 150). Подавались науково-теоретичні розвідки з проблем різних фольклорних жанрів.

Особливості походження і специфіки історичних пісень розглянув І. Франко у статтях «Козак Плахта, українська народня пісня, друкована в польській брошурі з р. 1625» (1902, т. 47, кн. 3), «Пісня про Правду і Неправду. Історично-літературна розвідка» (1906, т. 70, кн. 2), з 1907 - під загальною назвою «Студії над українськими народніми піснями» (Переднє слово; український фольклорний енциклопедія архівний часопис

І. Штефан-воєвода;

ІІ. Іван і Мар'яна;

ІІІ. Батько продає дочку турчинови;

ІУ. Брат продає сестру турчинови;

V. Турчин купує сестру-полонянку;

УІ. Теща в полоні у зятя (1907, т. 75, кн. 1). Продовження «Студій» - в «З.» за 1908 і 1909, 1910 -1912.

В. Гнатюк опублікував статті про новітній пласт творів - «Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності» (1902, т. 50; 1903, т. 52), «З російської воєнної поезії» (1919, т. 128). Розміреності народних пісень присвятив розвідку Ф. Колесса «Ритміка українських народних пісень» (1906, т. 69-74; 1907, т. 75-76), де вперше систематизував форми українського пісенного фольклору, показав стильові зв'язки з фольклором інших слов'янських народів. Питання мелодій народних пісень Ф. Колесса порушив і в інших статтях - «Наверствованя і характеристичні признаки українських народних мелодій» (1918, т. 126-127), «З царини української музичної народної поезії» (1925, 136-137). У «З.» опубліковано його студії про народні думи («Варіянти мельодій українських народних дум, їх характеристика і групуваннє» (1913, т. 116, кн. 4), «Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь» (1920, т. 130; 1921, т. 131; 1922, т. 132), «Формули закінчення в українських народніх думах у зв'язку з питанням наверствуваня дум» (1937, т. 155). Окремий блок публікацій складають дослідження народної прози - легенд, казок, народних оповідань у розвідках І. Франка «Святий Климент у Корсуні. Причинки до історії староруської лєґєнди» (1902, т. 46, кн. 2; т. 48, кн. 4; 1903, т. 56, кн. 6; 1904, т. 59, кн. 3; т. 60, кн. 4; 1905, т. 66, кн. 4; т. 68, кн. 6), В. Гнатюка «Лєґенди з Хітарського збірника, І пол. ХУІІІ в.» (1897, т. 16, кн. 2), «Віршована лєґенда про рицаря і смерть» (1908, т. 85, кн. 5), «Легенда про три жіночі вдачі. Причинок до історії вандрівки фольклорних мотивів» (1910, т. 97, кн. 5), «Запропащена збірка угроруських казок» (1914, т. 117-118), «Народні оповідання про тютюнарів» (1915, т. 122) та ін. Спеціальну розвідку «Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-1899» опублікував Марко Грушевський, у якій помістив народні перекази і пісні про відомі місця Суботова та його околиць (1909, т. 91, кн. 5). Пісні, перекази словінців, інших народів, пов'язаних з Матвієм Корвіном, простудіював у своїй праці З. Кузеля (1905, т. 68, кн. 6; 1906, т. 69, кн. 1; 1907, т. 70, кн. 2).

Цінну інформацію представлено у розділах «Наукова хроніка» і «Бібліографія», які за редагуванням М. Грушевського були постійними в часописі. Важливе значення мали повідомлення про матеріали з питань народознавства з інших українських та зарубіжних видань. В. Гнатюк систематично рецензував випуски російської періодики - «Живая Старина», «Этнографическое обозрение», «Известия Отделения русского языка и словестности». Огляди іноземних часописів Італії, Австрії, Німеччини, Франції робив З. Кузеля, який співпрацював у бібліографічному відділі «З.». На 1909 чужоземна бібліографія мала 10 000 заголовків. Із 1913 структура «З.» змінилася. Деякі томи вміщували інформативний матеріал (1926, т. 144-145; 1937, т. 153). Організаторську роботу в редакції проводили М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк. З 1914 В. Гнатюк став редактором «З.». 1938-1948 друкований орган не виходив, а 1948-1988 з'явився в еміграції (Мюнхен, Париж, Сідней, Торонто, Нью-Йорк, Лондон, Рим). Один з томів виданий на пошану З. Кузелі, в якому поміщена стаття Ф. Колесси «Огляд праць проф. д-ра З. Кузелі з обсягу етнографії й етнології» (1962, т. 169), основу становить доповідь, виголошена на спільному засіданні секцій НТШ, присвяченої 30-літтю наукової діяльності проф. Кузелі. Там же містяться розвідки З. Кузелі «Іван Франко як етнограф», П. Одарченка «Леся Українка і українська народна творчість», Я. Рудницького «До питання систематики українсько-канадського фольклору», А.-Г. Горбач «Особливості епічного стилю українських народних дум». 207 т. «З.» відведений монографіії М. Мушинки «Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства» (1987).

З відновленням НТШ у Львові (1989) видано чотири томи «Праць Секції етнографії та фольклористики» (1992, т. 223; 1995, т. 230; 2001, т. 242; 2010, т. 259). Структура відповідає видавничим традиціям довоєнного НТШ (основні рубрики - «Статті», «Матеріали», «Критика і бібліографія»). У них поміщено низку статей: про народні думи С. Мишанича, естетичний аспект форм самовираження сучасної фольклорної пам'яті - В. Буряка (обидві - т. 223). У розділі «Матеріали» - публікації документів, фольклорно-етнографічних матеріалів, епістолярії - листи В. Гнатюка до М. Зубрицького в упорядкуванні Г. Дем'яна; листування Ф. Колесси і К. Грушевської в упорядкуванні Ксенії Колесси (т. 223) та ін. У рубриці «Критика і бібліографія» подано огляди, бібліографічно-історіографічні повідомлення, рецензії, відгуки на книжкові видання, наукові збірники. Фольклористичні праці Р. Кирчіва, В. Івашківа, О. Кузьменко, Г. Дем'яна вийшли 2001 (т. 242); М. Чорнопиского, І. Гунчака, Г. Сокіл, Н. Пастух, О. Голубець, Є. Луня опубліковано 2010 (т. 259).

Пр.: Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесности / Записки НТШ. 1902. Т. 50. Кн. 6. С. 1-37; 1903. Т. 52. Кн. 2. С. 38-67; Грушевський М. Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-1899 // Записки НТШ. 1909. Т. 91. С. 5-32; Колесса Ф. Ритміка українських народних пісень / Записки НТШ. 1906. Кн.1. С. 7-30; Т. 71. Кн. 3. С. 44-95; Т. 72. Кн. 4. С. 80-111 та ін.; кузеля З. Іван Франко як етнограф: збірник на пошану Зенона Кузелі // Записки НТШ. 1962. Т. 169. С. 117-121; Мушинка М. Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства // Записки НТШ. Париж; Нью-Йорк; Сідней; Торонто, 1987. Т. 207. 332 с.; Франко І. Студії над українськими народними піснями // Записки НТШ. 1907. Т. 75. Кн. 1. С. 14-84; Т. 76. Кн. 2. С. 39-63; 1908. Т. 78. Кн. 4. С. 90-145; 1908. Т. 83. Кн. 3. С. 31-88; Дем'ян Г. Тюремні політичні пісні / Записки НТШ. 2001. Т. 241. С. 365-414; Сокіл Г. Розвиток української фольклористики в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. / Записки НТШ. 2010. Т. 259. С. 406-422 та ін.

Літ.: Бібліографія «Записок Наукового товариства імені Шевченка». Т. 1-240. 1892-2000 / упоряд. В. Майхер. Л., 2003. 742 с.; Купчинський О. 230 томів «Записок НТШ» // Записки НТШ. 1995. Т. 230. С. 5-30.

Г.В. Коваль. «Zbior wiadomosci do antropologii krajowej» - перше польське наукове серійне видання Антропологічної комісії Академії наук. Виходило в Кракові 1877-1895 (18 томів) під редакцією І. Коперніцького (1877-1891). У трьох відділах, відповідно до секцій комісії, друкувалися польські, українські, білоруські, литовські, латвійські матеріали з фольклору, етнології, антропології та археології. В етнологічному відділі опубліковано українські фольклорно-етнографічні збірки з підросійської України та Галичини О. Кольберга, Ю. Мошинської, С. Рокосовської, С. Шаблевської, О. Рошкевич, І. Колесси, С. Дитківської (Тобілевич) та ін. Пісні пронумеровані, календарно-обрядові подані за річним колом, за днями тижня чи обрядовими моментами, весільні переважно за ходом весілля. Описи обрядів, коментарі до народнопоетичних творів надруковані польською мовою. Фольклорні зразки та цитати подані українською мовою, зі збереженням діалектних особливостей, польським алфавітом. У примітках наведені тлумачення польською мовою малозрозумілих чи діалектних слів, подекуди паралелі з друкованих видань. Паспортизація часткова, здебільшого без уточнення дати запису, прізвища респондента тощо. Більшість публікацій без передмов та вказівок на варіанти, за що й критикував І. Франко. Матеріали окремих збирачів подані в опрацюванні: С. Дитківської - Ц. Нейманом, C. Рокосовської - І. Коперніцьким, О. Рошкевич - І. Франком, Л. Стадницької - Л. Грекком.

Найбільше добірок весільних пісень з детальними описами обрядів та їх поясненнями з однієї місцевості: Ю. Мошинської «Zwyczaje, obrzdy i piesni weselne ludu Ukrainskiego z okolic Bialej Cerkwi» (1878, т. 2), 60 пісень; Б. Поповського «Piesni i obrzdy weselne ludu ruskiego w Zalewanszczyznie» (1882, т. 6), 264 пісні; В. Маліновської «Obrzdy weselne ludu ruskiego we wsi Kudynowcach, powiecie Zloczowskim» (1883, т. 7), 74 пісні; О. Рошкевич «Obrzdy i piesni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie pow. Stryjskiego» (1886, т. 10), 181 пісня; М. Томашевської «Obrzdy weselne ludu ruskiego we wsi СєШіі w powiecie Jaroslawskim» (1886, т. 10), 67 пісень та «Obrzdy weselne ludu ruskiego we wsi Winnikach powiatu Drohobyckiego» (1888, т. 12), 71 пісня; Л. Стадницької «Piesni i obrzdy weselne ludu ruskiego z okolic Nemirowa na Podolu rosyjskiem» (1888, т. 12), 40 пісень та 4 для сироти. Крім весільних, подані календарно-обрядові та деякі необрядові твори: у ст. П. Биковського «Piesni obrzdowe ludu ruskiego z okolic Pinska» (1878, т. 2) - кустові, веснянки, обжинкові та ін.; Ю. Мошинської «Kupajlo tudziez zabawy doroczne i inne z dodatkiem niektorych obrzndow i piesni weselnych ludu ukrainskiego z okolic Bialej Cerkwi» (1881, т. 5) - купальські, великодні ігри та пісні, колядки та щедрівки, пісні вулиці, ігри; С. Шаблевської «Wesele i krzywy taniec w ludu ruskiego w ocolicy Zbarazu» (1883, т. 7) - гаївки; А. Брикчинського «Zapiski etnograficzne z Polesia Wolynskiego». (1882, т. 12) - купальські, жниварські та ін.; О. Кольберга «Zwyczaje i obrzdy weselne z Polesia» (1889, т. 13) - щедрівки, кустові, купальські, обжинкові та ін. Розвідка І. Колесси «Narodziny i chrzciny, wesele i pogrzeb u ludu ruskiego we wsi Chodowicach pow. Stryjskim» (1889, т. 13) містить описи обрядів, тексти та окремі мелодії 88 весільних пісень, похоронне голосіння. 75 весільних та 218 різножанрових необрядових творів, серед них - балади, чумацькі, рекрутські, жартівливі, колискові та ін., подано у матеріалах С. Рокосовської «Wesele i piesni ludu ruskiego ze wsi Jurkowszczyzny z pow. Zwiahelskim na Wolyniu» (1883, т. 7). Її праця «Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wolyniu z materyjalow zebranych przez P. Zofj Rokossowska, we wsi Jurkowszczyznie w pow. Zwiahelskim, opracowal prof. Dr. J. Kopernicki» (1887, т. 11) складається з хрестинних пісень, весільних: при випіканні короваю, при «гарному» та «поганому» весіллі, колядок та щедрівок, веснянок, купальських, обжинкових, дитячих ігор, матеріалів з демонології, загадок. Одну з кращих збірок складають записи С. Дитківської «Materyjaly etnograficzne z okolic Pliskowa w pow. Lipowieckim zebrane przez pann Z.D., opracowal C. Neyman» (1884, т. 8), що містять етнографічні матеріали, 307 пісень - весільних, календарно-обрядових, ліричних, історичних, балад, жартівливих та ін., 26 анекдотів та побутових казок. У вступній статті до них Ц. Нейман звернув увагу на ритміку українських народних пісень. Твори різних фольклорних жанрів опубліковано у працях О. Кольберга «Piesni ludu z Podola rosyjskiego w latach 1858 i 1862 zebral Oskar Kolberg» (1888, т. 12); Е. Руліковського «Zapiski etnograficzne z Ukrainy» (1879, т. 3); Б. Поповського «Piesni ludu ruskiego ze wsi Zalewanszczyzny» (1884, т. 8). Надруковані добірки народної прози: Ю. Мошинської «Bajki i zagadki ludu Ukrainskiego» (1885, т. 9) містить, крім українських казок, анекдоти, небилиці та 156 загадок; О. Кольберга «Basni z Polesia» (1889, т. 13). Опубліковані цінні етнографічні матеріали А. Подбе- реського «Materyjaly do Demonologii ludu ukrainskiego» (1880, т. 4); Й. Земби «Zwyczaje pogrzebowe w okolicach Uszycy, na Podolu rosyjskiem». (1888, т. 12); І. Коперніцького «O goralach ruskich w Galicyj. Zarys etnograficzny» (1889, т. 13); С. Рокосовської «O swiece roslinnym, wyobrazenia, wierzenia i podania ludu ruskiego na Wolyniu, we wsi Jurkowszczyznie pow. Zwiahelskim» (1889, т. 13). Окремі зразки з матеріалів ZWAK передруковані у серії «Українська народна творчість».

Пр.: Zbior wiadomosci do antropologii krajowej wydawany staraniem komisyi antropologicznej Akademii umiejtnosci w Krakowie. Krakow. 1877-1895. T. 1-18.

Літ.: Колесса Ф. Історія української етнографії. К., 2005. С. 118-121; Франко І. Przycynek do etnografii ludu ruskiego na Wolyniu / Франко І. Зібр. творів: у 50-ти т. К., 1980. Т. 27. С. 210-215. Шалак О. Український фольклор Поділля на сторінках польських періодичних видань ХІХ ст. // НТЕ. 2012. №4. С. 25-32.;

Юзвенко В.А. Українська народна поетична творчість у польській фольклористиці ХІХ ст. К., 1961. С. 100-107; Krzyzanowski J. Zbior wiadomosci do antropologii krajowej // Slownik folkloru polskiego. Warszawa, 1965. S. 463.

О.М. Голубець. «Зоря» - літературно-науковий і громадсько-культурологічний журнал. Виходив 1880-1897 у Львові двічі на місяць.

Редактори: О. Партицький, Г. Цеглинський, Василь Лукич (В. Левицький), О. Маковей, К. Паньківський, О. Борковський. З 1885 - орган Товариства ім. Шевченка. Журнал дотримувався поглядів народовців.

Друкувались літературні твори Т. Шевченка, А. Свидницького, Панаса Мирного, І. Франка, М. Коцюбинського, Олени Пчілки, Лесі Українки та ін. Знайшла місце перекладна література (Г. де Мопассан, Д. Байрон, Г. Гейне, А. Міцкевич). Висвітлено питання мовознавства, історії, археології, природничих наук тощо. Вміщено матеріали з фольклору та праці з фольклористики. Звернення про запис і надсилання до «З.» народних пісень (1880. №3). В часописі відкрита рубрика «З народних уст», у якій переважали пісні. Представлено гаївки в записі М. Царя з Підберізців біля Львова («Коструб», «Роман», «Явір». 1880. №9), баладу про смерть Петруся з околиць Болехова, подав Ю. Сельський, про Боднарівну з Розжалова (1880. №11). І. Франко записав пісню «На чужині» від сестри Ю. Гаврилик з Нагуєвич (1884. №9). Цікава добірка щедрівок з Рудного Львівського пов.: «Там за горою за камінною», «А Мати Божа ризи білила», «На один повіз свічоньки клали», «Пішла Касуня по воду на Дунай» (1885. №24). Поміщено пісню про знесення панщини з поясненнями І. Франка (1886. №12). Друкувались інші народні пісні в записі І. Гостинського з-під Перемишля («Кайдани жовнірські», «В чужій стороні», «Вдовині діти». 1882. №17), М. Курилович з-під Галича (про невістку-тополю, про майстра й майстрову (1883. №13), «Народні пословиці» (1881. №13, 14). У «З.» опубліковано відозву у справі запису мелодій українських народних пісень за підписами О. Нижанківського, Ф. Колесси, Д. Січинського, І. Франка, О. Роздольського та ін. (1899. №23). Здійснено переклад праці О. Боровиковського «Женська доля після малоруських пісень» (С. Недільський) (1882. №1, №2, №6, №10). Вперше надрукована стаття І. Франка «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883. №6, №7, №9, №10, №13, №14, №15, №16-17), у якій ідеться про становище дівчини до заміжжя, роль невістки, її стосунки з чоловіком, свекрухою. Побачила світ інша Франкова стаття - «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» (1884. №15-16, №17, №18, №19, №20), у якій розглянуто витоки цих творів з давньої міфології, релігійності первісних людей (анімізм, зооморфізм, антропоморфізм), а також його ж «Причинок до історії 1848 року» (про пісню «Чи чули ви, люди добрі, що ся в Львові діє?» 1886. №15-16). Свій погляд на формування «міфології слов'янської», її персонажів виклав у статті І. Кокорудз (1888. №1-5). У перекладі В. Лукича опубліковано розвідку М. Сумцова «Коломийки» (1895. №19-23), у якій указано на різницю між коломийками та краков'яками, розглянуто розмір, зміст, мотиви, висловлено прохання їх видання. «З.» помістила статтю В. Борковського «Народна згадка про Кармалюка», яка ґрунтується на пісні «А втік же я із Сибіру». 1894. №11). Керівникові опришківського руху в Карпатах О. Довбушу присвятив свою студію Ю. Целевич (1882. №10, 11). Показано домінування фольклорного образу над історичним, використано народні пісні, перекази, оповідання. Опубліковано рецензії Б. Грінченка на «Найкращі малоруські пісні» / зібр. А. Василенко. 1892 (1894. №2); М. Комарова на «Старосвітські казки А. Грабини». 1885 (1896. №24; І. Франка на німецькі казки (1883. №12).

Пр.: З народних уст. 1880. №3. С. 44; №9. С. 121- 122; №11. С. 150-151; 1881. №13. С. 164; 1884. №9. С. 73; 1885. С. 283-284 та ін.; Борковський В. Народна згадка про Кармалюка. 1894. №11. С. 261-263; Кокорудз І.О міфології слов'янській. 1888. №1. С. 5-7; №2. С. 25-27; №3. С. 41-42; №4. С. 61-63; №5. С. 77-80; Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних. 1883. №6. С. 92-94; №7. С. 113-114; №9. С. 144-146; №10. С. 164-166; №13. С. 216-217; №14. С. 234-235; №16-17. С. 200-221; Целевич Ю. Про Олексу Довбуша. 1882. №10. С. 156-158; №11. С. 173-174.

Літ.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: у 50-ти т. К., 1984. Т. 41. С. 471-530; «Зоря». 1880-1897. Систематичний покажчик змісту журналу. Львів, 1988. С. 71-79.

В.В. Сокіл. Котляревський Олександр Олександрович (25.09.1836 (1837), Крюків Посад (нині у складі м. Кременчук Полтавської обл.) - 11.10.1881, м. Піза, Італія, похований у Москві) - педагог, бібліограф, археолог, фольклорист, славіст. Навчався у Полтавській гімназії (1846-1853), на історико-філологічному ф-ті Московського ун-ту (закінчив 1857). Вчителював у Александринському сирітському корпусі у Москві. 1864 - один із фундаторів Московського археологічного товариства, де у різний час був заступником секретаря, бібліотекарем, охоронцем музею. 1865 - редактор журналу «Древности». 1868-1873 - професор російської мови і слов'янського мовознавства Дерптського (Тартуського) ун-ту. 1872-1874 перебував у Західній Європі (Варшава, Відень, Неаполь, Венеція, Рим, Прага). 1874 - титар православної церкви у Празі. Захистив докторську дисертацію «Древности права балтийских славян» (1874). 1875-1881 - ординарний професор на кафедрі слов'янської філології Університету св. Володимира (тепер КНУ ім. Т. Шевченка).

До 1880 проводив заняття на вищих жіночих курсах св. Ольги. Від 1876 - голова Слов'янського доброчинного т-ва. 1879 - голова Історичного товариства Нестора-літописця. Нагороджений орденами св. Станіслава II ступеня з імператорською короною (1871), св. Анни II ступеня (1879). Петербурзька АН встановила премію ім. О. Котляревського за дослідження історії мови та діалектології. Питання, що стосувалися усної словесності, розглядаються у численних рецензіях, листах, бібліографічних оглядових статтях. У листі «Два вопроса русской исторической науки (Письмо к редактору газеты «Молва» по поводу издания русских народных песен П.В. Киреевского)» (1857) висловив думку, що народна пісня може відтворити втрачений період російської історії.

На билинний епос звернув увагу у розвідці «Сказания о русских богатырях» (1857). Бібліографічному огляду присвячена стаття «Новые труды по русской старине и народности» (1861). Тут поміщено рецензію на 1-й том збірника українського фольклору М. Закревського «Старосветский Бандуриста». Важливою є його монографія «О погребальных обычаях языческих славян» (1868). К. моделює процес формування міфу, реалізацію його через обрядові дійства та входження у сферу релігії. Підкреслюється роль мови у народній міфології. У рецензію «О народной поэзии в древнерусской литературе, речь профессора Ф. Буслаева» (1859) високо оцінив роботу вченого. Вважав, що вона належить до тих небагатьох творів, «за якими закріпилася репутація руху в науці і суспільній думці». У рецензії на восьмитомне зібрання казок О. Афанасьєва «Русские народные сказки (Народные русские сказки А.Н. Афанасьева)» (1864) обґрунтував проблему трансформації міфу в казку. Взаємин міфу і билини торкається у ст. «Основной элемент русской богатырской былины» (1870). У рецензії на 1-й том збірника «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (1877) К. довів цінність народної поезії як історичного джерела. Звертав увагу на два аспекти: на відбір, критику і видання текстів та на історичні коментарі.

Високо оцінив історичний коментар, що перевершив усі, які до цього часу видавалися. 1878 надрукував розвідку «Осип Максимович Бодянский (Историко-библиографическая поминка)», де назвав О. Бодянського «зразком вченого працелюбства». Заслуга К. у тому, що науці став відомий рукописний збірник «Повести малороссийские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале XIX века». У зб. містилося 13 дум і 3 пісні. Серед них такі унікальні сюжети, як «Отаман Матяш старий», «Вдова Сірка Івана», «Розмова Дніпра з Дунаєм» (відомі лише в цьому єдиному записі). Ці тексти надрукував і проаналізував М. Костомаров. Він досить високо оцінив варіант думи про Самійла Кішку, розгляду якої присвятив значне місце у праці «Историческая поэзия и новые ее материалы» (Вестник Европы. 1874, №12), а також думи про Івана Богуславця. Вперше думи із цього рукопису були надруковані у журналі «Киевская Старина» (1892, 1893, 1893) і, разом з описом рукопису, в П. Житецького «Мысли о народных малорусских думах» (1893).

Пр.: О погребальных обычаях языческих славян. М., 1868. 290 с.; О народной поэзии в древнерусской литературе, речь профессора Ф. Буслаева // Сочинения А.А. Котляревского. Т. 1. СПб., 1889. С. 232-245; Сказания о русских богатырях / Сочинения А.А. Котляревского. Т. 1. СПб., 1889. С. 81-122; Исторические песни малорусского народа, с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. Т. 1 // Сочинения А.А. Котляревского. Т. 2. СПб., 1889. С. 416-431; Осип Максимович Бодянский (Историко-библиографическая поминка) // Сочинения А.А. Котляревского. Т. 2. СПб., 1889. С. 432-443.

Літ.: Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К., 1893. С. 177-249; Пыпин А.Н. Очерк биографии проф. А.А. Котляревского // Сочинения А.А. Котляревского. СПб., 1895. Т. 4. С. I-CI; Кирдан Б. Собиратели народной поэзии. М., 1974. С. 9-13, 19-21, 25-27; Дмитренко М. Олександр Котляревський - дослідник міфу і фольклору // НТЕ. 2003. №3. С. 11-17.

В.І. Козловський. «Молодик» - український літературно-фольклорний альманах (1843-1844), який видавав І. Бецький. Вийшло чотири книги (три в Харкові, четверта в Санкт-Петербурзі). Друкувались твори українських і російських письменників - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Є. Гребінки, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Фета та ін., переклади з німецької, англійської, польської і чеської літератур, а також фольклорні й етнографічні матеріали, документи й розвідки з історії України. Фольклор подано у другій книзі, де вміщено 25 народних пісень: 5 необрядових («Левенченко» (кріпак не слухає пана, мати попереджає сина про небезпеку, кріпака садять у темницю, мати приходить провідати сина), «Пленница» (козак засинає та губить коня, козак шукає коня і бачить біля корчми турка та дівчину-бранку), «Игнатко-братко» (ляхи переслідують та вбивають Ігнатка), «Убійство» (смерть парубка на чужині); 1 родинно-побутова - «Сивий коню, сивий коню»; 20 обрядових весільних пісень, які виконувалися на заручинах, дівич-вечорі, при поверненні молодих з церкви: («Ой чия то рюта-м'ята за горою» (дівчина занедбала рюту-м'яту), «Чи в тебе, Кулинка, каменное сердечко» (молода відмовляється плакати), «Зажурилася Кулинка» (молодий купує на торзі вінок для молодої), «Коли б я знала» (молода посилає родину за калиною), «Зелений мій подалешничик», «Пошлю зазелку на Україночку» (запрошення роду на весілля), «Да й ходила Кулинка по крутой горі» (сирітська, мотив «дівчина кличе покійного батька»), «Дівочку змовляли, сорок коней давали» (перепій), «Да й на броду, броду», «Болить моя головочка з чорного бровца» (дівчина тужить, що Ті віддають за вдівця), «Да лебеді, лебеді, де ж ви бивали», «Ой рад, раденьк Петрусько», «Ой де ти, Кулинко, бивала» (молода бере шлюб, губить гребінець), «Зажжи, мати, свічку» (мати зустрічає молоду) тощо. Подані пісні зібрав на Чернігівщині та передав до друку І.І. Гамалія. Наукові фольклористично-етнографічні розвідки - «Очерки малороссийских поверий и обычаев, относящихся к праздникам» К. Сементовського та «Несколько слов об Ивана Купала» А.В. (ймовірно, Василь Анастасевич) видано у третій книзі (Харків, 1844). У першій статті вказано на малодослідженість української народної культури, розкрито питання прив'язки народних вірувань, обрядів та звичаїв до свят (Стрітення, св. Явдохи, св. Олексія, Благовіщення, св. Юрія, св. Онуфрія, Івана Купала, св. Петра й Павла, св. Іллі тощо), подано примовки, замовляння, прислів'я та приказки, а також коротку характеристику фольклорних жанрів (веснянки, купальські пісні). Друга стаття присвячена вивченню походження назви свята Івана Купала (зазначено, що номінація прямо пов'язана з ритуальним купанням), ґенези обрядів, приурочених до нього. Розроблено питання сакраментального очищення вогнем та водою, поєднання у святкуванні язичницького та християнського начал.

Пр.: Молодик на 1843 год: украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 2. Х., 1843. С. 137-152; Молодик на 1844 год: украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким. Х., 1843. С. 86-107.

Літ.: Мельничук Л. Іван Єгорович Бецький - колекціонер, видавець, меценат / / Художня культура. Актуальні проблеми: Наук. вісник. К., 2010. Вип. 7. С. 484-485.

Г.Б. Магас. Мусянович Антін Михайлович (13.06.1879, с. Віжомля Яворівського р-ну Львівської обл. 16.09.1968, с. Погорілець Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.) - учитель, фольклорист. Закінчив учительську семінарію у Львові (1904). Працював у с. Віжомля, Великі Очі Яворівського пов. на Львівщині, Камінь Калуського пов. на Ста ніславівщині, Варваринці Теребовлянського пов. на Тернопільщині. 1939 вийшов на пенсію, а невдовзі переїхав на постійне проживання в с. Погорілець. За свої політичні переконання засуджений (1946) на 5 років. Відбувши ув'язнення (1951), продовжував писати статті на різні теми. Цих статей як «ворожих» радянській владі ніде не друкували, а репресивні органи встановили за автором нагляд.

Фольклорні записи М. зроблені у його рідному с. Віжомля у перше десятиліття ХХ ст., дещо у с. Камінь Калуського пов. 1904 у с. Віжомля записав збірку коломийок, її рукопис не зберігся, проте 62 зразки опублікував В. Гнатюк у тритомному виданні «Коломийки» (1905-1907). У «Передньому слові» як приклади наведено тексти 3 козачків і 4 краков'яків. 1904 в с. Віжомля зроблено запис весілля із пісенним супроводом, рукопис зберігається у НАФРФ ІМФЕ. Подано близько трьох десятків пісенних текстів із зазначенням хто і при яких обрядодіях їх виконує. Більшість з них традиційні для Яворівщини: «Допоможи нам, Боже, і Ти, Божая Мати, вінойка заплітати», «Післала Марусенька сизу зозуленьку», «Є в городі калина, білим цвітом заквила», «Є в полі сосна, три літа росла», «Боже, мій милий, Боже, що я учинила», «Ми до шлюбу йдемо, два квітонька ведемо», «Місяцю, яроженьку, світи нам доріженьку» та ін., а також оригінальні тексти, що побутують у цьому й сусідніх селах: «Досить того гуляненька і раннього сніданенька», «А там в лісі під тим дубом », «Що ми наробило яворівське пиво» та ін. 1904 записав «Похоронні звичаї й обряди в селі Віжомли Яворівського повіта», де наведено тексти голосінь дітей за батьком, жінки за чоловіком, сестри за братом. Цей матеріал опублікував В. Гнатюк в «Етнографічному збірнику» (1912). У рідному селі М. записав дві збірки колядок і щедрівок. Рукопис першої не зберігся, проте 10 текстів з неї опублікував В. Гнатюк у виданні «Колядки і щедрівки» (1914): господареві: «В Єрусалимі на престолі», «Ой у містечку а в Вефлеємі»; парубкові: «З Явурова ду Вишні заквили вишні», «На серед села сьвіт- лойка нува», «В чистім пулеку стуїт смеречейку», «В ниділейку поранейку», «Вбрав сі Франейку рану, ранейку»; дівчині: «Мала Ганусі я три братейки», «В чистім пулейку грушейка стої» (колядка жидівці), «Пішла Ганусейка на Дунай по воду»; а також польську колядку «W panskim ogrodeczku rosni lilija». У НАФРФ ІМФЕ зберігається збірка з 11 колядок та щедрівок й 4 пісень. Вони походять з с. Віжомля, записувач не відомий, дату зазначено 1920- ті рр. Фонетичний принцип фіксації засвідчує, що це записи М. Серед багатьох цінних збірок фольклорних записів, що пропали під час російської окупації Львова 1914-1915, В. Гнатюк вказав і на матеріали А. Мусяновича з Калущини та Яворівщини.

Пр.: Похоронні звичаї й обряди в селі Віжомли, Яворівського повіта / зап. А. Мусянович, 1904 р. // Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. 32. С. 379-384; Весільний обряд / зап. А. Мусянович у Віжомлі 1904 р. // НАФРФ ІМФЕ. Ф. 14-3. Од. зб. 286. Арк. 1-19; Коломийки / зібр. В. Гнатюк. Т. 1, 2, 3 // Етнографічний збірник. Львів. 1905-1907. Т. 17, 18, 19; Колядки і щедрівки / зібр. В. Гнатюк Т. 1 // Етнографічний збірник. Львів, 1914, Т. 35. С. 39, 83; Колядки і щедрівки / зібр. В. Гнатюк Т. 2 // Етнографічний збірник. Львів, 1914, Т. 36. С. ІХ, 1, 3, 20, 70, 120,150, 216-217, 245; Колядки і щедрівки із с. Віжомля Яворівського повіта (б/р) // НАФРФ ІМФЕ. Ф. 29 - 3. Од. зб. 417.

Літ.: Пасічник Б. Ю. Віжомля: Короткий нарис історії села. Львів, 1997. С. 32-37.

Є.А. Луньо. Новицькии Яків Павлович (24.10.1847, с. Аули Катеринославського пов. Катеринославської губ. (тепер с.м.т. Криничанського р-ну Дніпропетровської обл.) - 19.05.1925, Запоріжжя) - український фольклорист, історик, педагог. 1865 закінчив Олександрівську повітову школу. Займаючись самоосвітою, склав іспит на вчителя, працював на цій посаді у Вознесенську, Іванові, Ольгінську, поки його не звільнили «за поширення в народі україно-філософських тенденцій» (1877). Знову призначений учителем у с. Білоцерківка Олександрівського пов. (1880). Був опікуном та екзаменатором різних шкіл. Наприкінці життєвого шляху працював завідувачем Запорізького губернського архіву та музею. Обраний дійсним членом Південно-Західного відділу РГТ у Києві (1876), дійсним членом Катеринославської губернської архівної комісії (1903). За відмінну службу в дитячому притулку одержав орден св. Анни ІІІ ступеня (1908). Нагороджений орденом св. Станіслава ІІІ (1904) та ІІ ступенів (1914). Обраний членом-кореспондентом ВУАН (1924). Фольклористична діяльність Н. розгорталась під впливом праць І. Срезневського, М. Костомарова, О. Потебні, М. Драгоманова, П. Чубинського, Д. Яворницького та ін. Результатом його діяльності у селах Олександрівського, Катеринославського та Маріупольського пов. Перші записи він здійснив у селах Олександрівського пов., де працював учителем. 52 зразки легенд, переказів та казок увійшли до збірника М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» (1876). Тексти стосуються Запорозької Січі, кошового отамана Калнишевського, запорожців після зруйнування Січі. Результат 20-річної збирацької діяльності - збірка «Малорусские песни, преимущественно исторические, собранные Я.П. Новицким в 1874-1894 гг.» (1894), прихильно оцінена науковою громадськістю. Найкращі пісні - козацькі, зокрема про Авраменка, Морозенка, Перебийноса, Саву Чалого, оригінальні про зруйнування Січі. Ще один збірник «Малорусские исторические песни, собранные в Екатеринославщине в 1874-1903 гг.». Насправді це повторна публікація лише під іншим заголовком. В останні роки він підготував до друку «Малороссийские народные песни, собранные на Екатери- нославщине в 1875-1915 гг. (рукопис зберігається в НАФРФ ІМФЕ ім. М. Рильського, ф. 4-5, од. зб. 143, 144) і вміщує кількасот пісень різних жанрів («Ой у полі криниця, вода прибуває», «Жила, жила удова», «Побратався сокіл», «Ой горе тій чайці», «Тихо, тихо Дунай воду несе», «Та була Польща»).

Чільне місце у спадщині Н. посідають збірники фольклорної прози. Їх чимало в історико-етнографічному описі слобід Олександрівського пов., Хортиці, Великого Лугу («С берегов Днепра», 1905). Це переважно перекази історичного й топонімічного характеру - про заселення запорізьких степів, козацьких слобід, назви урочищ, могил, каменів, скель, байраків («Запорожці в урочищі Сагайдачному», «Як запорожці ману напускали», «Життя і звичаї козаків» та ін.). Н. підготував 5 оригінальних видань фольклорної прози: «Малорусские народные предания, поверья и рассказы» (1907), «Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества» (1907), «Запорожские и гайдамацкие клады: Малорусские народные предания, поверья и рассказы, собранные на Екатеринославщине в 1903-1906 гг.» (1908), «Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья» (1909), «Духовный мир в представлении малорусского народа. Сказания, суеверия и верования, собранные в Екатеринославщине» (1912). У більшості збірників - твори, які раніше друкувалися в періодиці за винятком двох - «Запорожские и гайдамацкие клады» та «Духовный мир в представлении малорусского народа». Не публікувалися окремі легенди про скарби, ті, що стосуються топографії краю («Могилы и долины», «Происхождение рек, оврагов» та ін.). Збірник «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине, 1875 -1905 гг.» (1911) - видання, яке в скороченому вигляді охоплює весь обсяг попередніх публікацій. Загалом же у записаних творах ідеться про боротьбу українців з татарами, турками й поляками, про козацьку сторожу в степу, пригоди козаків. У частині з них возвеличуються герої - І. Сірко, Семен Палій. Нові штрихи увів Н. до теми фольклор про знищення Запорозької Січі. Тут козаки протиставляються Катерині ІІ та царським придворним, інколи висловлюється недовіра до старшини, зокрема П. Калнишевського. Загибель козацтва уявлялась народові початком великого національного катаклізму. Звернення до теми руйнування Січі - характерна риса всієї неказкової прози, яку записав Н. Більше 100 замовлянь, молитов, народних рецептів вміщено в інших його збірниках - «Малорусские народные заговоры, заклинання, молитвы и рецепты, собранные на Екатеринославщине (1913), замовляння - «Малорусские народные заговоры и заклинання, собранные в Екатеринославщине» (1915). Чимало творів мають по кілька варіантів. Це єдине на той час зібрання магічного фольклору Нижнього Подніпров'я. Записи народної прози та пісень Н. відзначаються автентичним звучанням, чіткою паспортизацією, глибоким коментуванням, цитуванням пояснень самих інформаторів, уведенням текстів в історико-етнографічний контекст, що засвідчує високий науковий рівень, яким володів дослідник.

Пр.: Малорусские песни, преимущественно исторические, собранные Я.П. Новицким в 1874-1894 гг. Х,. 1894. 212 с.; С берегов Днепра (очерки Запорожья). Путевые записки и исследования. Катеринослав, 1905. 196 с.; Малорусские народные предания, поверья и рассказы. Александрова, 1907. 31 с.; Запорожские и гайдамацкие клады: Малорусские народные предания, поверья и рассказы, собранные в Екатеринославщине в 1873-1906 гг. Александровск, 1908. 76 с.; «Духовный мир в представлении малорусского народа: Сказания, суеверия и верования, собранные в Екатеринославщине. Катеринослав, 1912. 24 с.; Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине в 1875-1905 гг. Катеринослав, 1911. 116 с.; Малорусские народные заговоры, заклинання, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринославщине. Катеринослав, 1913. 42 с.; Малорусские народне песни, собранные на Екатеринославщине. 1875-1915 // НАФРФ ІМФЕ. Ф. 4-5. Од. зб. 143. 270 арк.; Од. зб. 144. 310 арк.

Літ.: Іваннікова Л.В. Фольклористична діяльність Я.П. Новицького: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.07. Фольклористика. К., 1996. - 24 с.; Іваннікова Л. Яків Новицький. Фольклорист, історик, педагог. Запоріжжя, 2010. 388 с.; Сокіл В. Новицький Яків // Мала енциклопедія українського народознавства. Львів, 2007. С. 776.

В.В. Сокіл. Панькевич Іван Артемович (6.10.1887, с. Цеперів, нині Новий Яричів, Кам'янко-Бузького р-ну Львівської обл. - 25.02.1958, Прага) - український мовознавець, фольклорист, педагог та громадський діяч. 1898 вступив до четвертої польської гімназії у Львові. 1907 - на філософський ф-т Львівського ун-ту, обрав предметом українську мову, літературу та класичну філологію. Після другого курсу продовжив навчання на славістичному відділенні ун-ту у проф. Вондрака, Решетара та ін. 1912-1919 з дипломом доктора філософії викладав російську мову у Віденській консулярній академії. Дістав ступінь доцента російської мови. Після скасування Консулярної академії навчався в Карловому ун-ті в Празі (1919-1920). З цього періоду проживав близько двадцяти років на Закарпатській Україні. Працював референтом мовних справ Цивільної управи в Ужгороді. З 1925 - професор Ужгородської гімназії. Був засновником та редактором трьох часописів: дитячого «Віночка», педагогічного «Учителя» та краєзнавчого «Підкарпатська Русь» (1924-1936).

Співзасновник товариства «Просвіта» та головний редактор чотирнадцятьох випусків «Наукового збірника» (1924-1938), педагогічного товариства, краєзнавчого музею та ін. Здійснив три видання «Граматики руського язика» (1923, 1927, 1936). 1923 розпочав польові дослідження мови русинів-українців, результатом яких була низка статей та монографія «Українські говори Підкарпатської Русі та сумежних областей» (Прага, 1938), за яку Празький Карлів ун-т надав йому звання доцента. 1939 емігрував в Прагу. Там продовжував педагогічну діяльність в Українському вільному університеті та в одній з чеських гімназій. Співпрацював з Музеєм визвольної боротьби України. В Карловому ун-ті до самої смерті (1958) очолював відділ україністики. Після визволення Праги П. став одним з перших українських в'язнів «Смершу». У записах П. (1929, 1935) представлена значна кількість жанрів пісенного та прозового фольклору, які опублікував М. Мушинка в «Голосі предків» (2002). Сюди увійшли колядки господареві - «Ци дома й дома господаречок», парубкові - «Ой попід гірку, попід добрівку», дівчині «Зелена яблунь червоні ябка зродила», «Ой рано, рано куроньки піли», апокрифічні «Коли Божа Мати по земли ходила»; веснянки «Огірочки-попіночки», «А на горі лен, лен»; обжинкові - «Ой наш ґазда цілую нічку не спав», «Ой на горі жита много»; собіткові («А на Яна, на Якуба») з окремими етнографічними фрагментами. З родинно-обрядових записано хрестинні (4), весільні (11), виокремлена похоронна пісня дитині - «Голубе, голубе, уже не гуркаєш» та одна сирітська «Ей сироты, сироты», ліричні пісні та коломийки (майже в усіх згаданих селах) - вівчарські, військові, п'яницькі та колискові. Це антологія закарпато-українського фольклору найдавніших автентичних записів (М. Мушинка). З прозових текстів представлено казки - «Подорож до сонця», «Розділімося по-королівськи», «Про невдале господарство», «Крути, верти - треба вмерти», «Від топора до голки»; легенди - «Ісус і святий Петро ночують у Винниці», «Ісус Христос - кум у бідного чоловіка», «Граф Барковці в пеклі»; перекази - «Про діда, бабу та опришків», «Про розбійників»). П. зафіксував цикл коломийок міжвоєнного періоду, які опублікував М. Мушинка (1992).

Відсутність паспортизації автор передмови пояснив обережністю записувача, щоб уникнути переслідування угорських карателів. У цих творах відтворено трагедію Карпатської України: «А як ішла я до Хуста, у поїзді стала. Увиділа січовика: «Україні слава!», «Та пуду я в полонину воли сокотити. Та дав Гітлер Україну мадярам розбити»; «Пам'ятаєш, як нас били жандари у пірю, Та за синьо-жовтий прапор, за вкраїнську віру». Праця П. на Закарпатті визначила характер його наукової діяльності у сфері фольклористики. Вчений друкував більшість фольклористичних статей про окремі жанри, культуру, побут цього краю в науково-популярному журналі «Підкарпатська Русь», поєднуючи в них дослідницький і популяризаторський аспекти. У статті «Колядки і щедрівки» (1920) звучить заклик до збирання пісень. Вивчав різдвяну народну драму - «Вефлиєм» як різдвяна ігра і «Вертеп» (1925), «Звичаї та повір'я різдвяні у русинів на Підкарпаттю» (1929), «Святий вечір» (1925); «Наші стародавні колядки» (1948); весняні ігри - «Весняні великодні игры та пісні» (1928), «Великодні ігри і пісні Закарпаття» (1929). Тут подано комплекс описів великодних ігор з послідовною характеристикою їх рухової форми; «Пасхальні обичаї на селах Пряшівської Русі» (1929), про собітки - «Підкарпатські «собітки» (1928) - проаналізував народні пісні, пов'язані з обрядом палення вогню на Купала, де торкнувся етимології цього слова; розглядав обряд хрестин - «Причинки до пізнання обряду крестин на Підкарпатській Руси». Фольклористичні зацікавлення П. були й історіографічного спрямування (ювілейна стаття про перший пісенний збірник М. Максимовича «В столітню річницю видання першого повного збірника руських народних пісень», стаття до ювілею чеського фольклориста Ї. Полівки, «Сімдесятилітній ювілей професора празького чеського університету Др. Юрія Полівки») та ін. У статті «Українська народна пісня» П. подав коротку характеристику пісенним збірникам М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, П. Лукашевича А. Метлинського, розкрив інтенсивність записування та вивчення народної пісні в хронологічному зрізі. Високо оцінили працю вченого після смерті: йому присвячено окремий том «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику» (т. 4, кн. 1-2, 1969-1970), влаштовано науковий семінар до 100-ліття з дня його народження.

Пр.: Володимир Гнатюк. [Некролог] / Подкарпатська Русь. 1926. Ч. 3. №7-8. С. 180-183; Сімдесятилітній ювілей професора празького чеського університету Др. Юрія Полівки / Подкарпатська Русь. 1928. Ч. 5. №3. С. 51- 53; Підкарпаторуські «собітки» / Подкарпатська Русь. 1928. Ч. 5. №6. С. 121-125; Мушинка М. Голоси предків / звукові записи фольклору Закарпаття із архіву Івана Панькевича (1929, 1935). Пряшів, 2002. 256 с.; Великодні ігри і пісні Закарпаття / Матеріали до української етнології та антропології. Т. 21-22. Ч. 1. Львів, 1929. С. 255-276; Українська народна пісня / Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. 1969. Т. 4. Кн. 1. С. 44-59.

Літ.: Зілинський О. Іван Панькевич як фольклорист // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. 1969. Т. 4. Кн. 1. С. 233-243; Зілинський О. Іван Панькевич як фольклорист / Зілинський О. Вибрані праці з фольклористики: у 2 кн. Кн. 1. К., 2013. С. 23-33.

Г.В. Коваль. Перетц Володимир Миколайович (31.01.1870, Петербург - 24.09.1935, Саратов) - історик літератури, бібліограф, джерелознавець, палеограф, дослідник російського, польського та українського фольклору. 1893 - закінчив Петербурзький ун-т, 1903-1914 - екстраординарний професор кафедри російської словесності Київського ун-ту, з 1907 - засновник та голова «Семінару російської філології» при цьому ун-ті, 1914 - ординарний академік Петербурзької АН; з 1908 - дійсний член НТШ, з 1919 - позаштатний член Української АН, з 1921 - організатор і голова Петроградського т-ва дослідників української старовини, літератури та мови (1921-1933), з 1926 - дійсний член АН УРСР, керівник Комісії давнього українського письменства. Голова філологічної секції Українського наукового товариства та член редакційного комітету «Записок Українського наукового товариства в Києві» (1908). 11.04.1934 - арештований за звинуваченням у «справі славістів» та «Російської національної партії», засланий на 3 роки до Саратова, де й помер, реабілітований посмертно (1957).

З понад 300 праць В. Перетца значна частина присвячена питанням українознавства, які надруковані у часописах фольклористично-етнографічного спрямування: «Киевская Старина», «Живая Старина», «Записки Українського Наукового товариства в Києві», «Україна», «Етнографічний вісник», «Записки НТШ». Джерелом цих досліджень були рукописні та друковані збірники фольклору (Ж. Паулі, А. Метлинський, М. Костомаров, С. Маслов, Я. Головацький, П. Куліш, П. Чубинський, М. Драгоманов, П. Шейн, Г. Купчанко), праці з історії літератури та етнографії (М. Маркевич, М. Сумцов, М. Грушевський).

В. Перетц вивчав польські та російські рукописні збірники псалмів, кантів та пісень, у яких віднаходив найдавніші зразки українського фольклору XVI-XVIII ст. та імена перших його записувачів («Малорусские вирши и песни в записях XVI-XVIII вв.», I-XXII, 1899). Цю працю критично оцінив І. Франко, висловивши подяку за те, що П. «вияснив для всіх будущих істориків української літератури важність українського віршотворства». П. опублікував унікальні варіанти українських дум («Про битву під Берестечком», «Про Олексія Поповича»), найдавніші записи історичних пісень («Ах Українонько, бідна доленько твоя», «Гей на горі женці жнуть») та ліричних пісень («Дівча в сінях стояло, на козакаморгало», «Піду ж, піду на гору високу», «Ой біда, біда мні, чайці небозі», «Ходить кума льодом, а кум огородом», «Да під вишнею, під черешнею» та ін.). У магістерській дисертації «Историко-литературные материалы. Т.I.

Из истории русской песни» (1900) описав 12 збірників, у яких виявив українські пісні у російських записах поч. та др. пол. XVIII ст., висвітлив їх місце у народному репертуарі росіян. Дотримуючись теорії запозичень («асиміляції подібного»), у докторській дисертації проаналізував шляхи і способи впливу української книжної та народної поезії XVI-XVIII ст. на російську віршову та пісенну творчість на основі їх подібності у сюжетиці, композиційній схемі, віршуванні, мовних висловах («К вопросу о начале малорусского народного стиха» в «Историко-литературные исследования и материалы», 1900-1902). Головним у цих працях було висвітлення історії розвитку віршованої форми передусім українських народних пісень, їх силабічного складу, що критикував Ф. Колесса.

З кінця 1890-х П. безпосередньо досліджував українську книжну і народну поезію. Цікавився питаннями фольклорно-літературних взаємозв'язків та впливів, зокрема між світськими піснями і духовними псальмами («Заметки и материалы для истории песни в России», 1901). Першим звернув увагу на Почаївський «Богогласник» 1790 р. Вивчав проблеми фольклоризму в давній українській ліриці («Новые данные для истории старинной украинской лирики», 1907), походження та розвитку епічних, ліричних та драматичних творів різних фольклорних жанрів (історичні та родинно-побутові пісні, пісні про кохання, частівки, пісні літературного походження («літературна лірика»), історичні легенди, казки, прислів'я, вертепні дійства), опублікував найдавніший варіант чумацької пісні «Ой біда, біда мні, чайці небозі» з XVII ст. П. розглядав фольклорні матеріали як цінне джерело етнопсихологічних, діалектологічних, культурологічних студій. Застосовуючи метод типологічного зіставлення варіантів текстів східнослов'янського, західнослов'янського (польського) та південнослов'янського (сербського) фольклорів, дослідив особливості поетики баладних творів («Современная русская народная песня. Сравнительные этюды», 1893). Написав студії про ґенезис пісні літературного походження «Їхав козак за Дунай» («Очерки старинной малорусской поэзии», 1903), про українську загадку («Студії над загадками», 1930), у якій зробив огляд історіографії, шляхи виникнення та розвитку цього жанру, простежив зв'язки нових записів з давньою традицією); про історію вертепу («Малорусский вертеп; время его появления в Южной Росси», 1895) та життєписи П. Житецького, А. Лободи.