Матеріали до дослідження польсько-українських зв’язків (фольклористика, етномузикологія)

Кольберґознавство становить окрему тематичну сферу етномузикології й фольклористики ХХ - ХХІ ст. Коментарями до окремих томів серії та аналізом праць ученого займалися передусім їх упорядники:

I. Kopernicki (1890, 1891), відповідальні редактори DWOK Jozef Gajek (1961), Julian Krzyzanowski (1961), Jozef Burszta (1964, 1965, 1971, 1974) і Bogusiaw Linette (1976, 1987, 1991, 1996 та ін.). Редактори окремих томів DWOK публікували як вступні статті до них, так і окремішні власні розвідки: Maria Turczynowiczowa (1940-1960-ті рр., 1991), Marian Sobieski (1961), Elzbieta Miller і Agata Skrukwa (1971, 1982, 2007), A. Skrukwa (1987), Danuta Idaszak (1995), Danuta Pawlak (1999).

Відзначимо праці інших авторів про роль постаті Кольберґа, значення його спадщини та окремі її аспекти. Це J. Kariowicz (1889, 1890), Rafai Lubicz (1890), Hieronim Lopacinski (1901), Stanisiaw Lam (1914), A. Fischer (1914), R. Zawalinski (1914), Jan J. Dunicz (1932), Wilhelmina Bagarowna (1932), Karol Hiawiczka (1936), Tadeusz Giodzinski (1938), Adolf Chybinski (1947-1948), K. Krajewski (1956), Ludwik Bielawski (1959, 1997), Maria Drabecka (1960), Ryszard Gorski (1970, 1974), Jadwiga i Marian Sobiescy (1973), J[ozefa] Katarzyna Dadak-Kozicka (1976, 1995), Henryk Syska (1985), Wiadysiaw Bienkowski (1987), Stanisiawa Dзbicka (1989), Zbigniew Jerzy Przerembski (1990), Wojciech Domanski (1995), Bronisiaw Goiзbiowski (1997), Joanna Tokarska-Bakir (1999), Maigorzata Koska (2000), Andrzej Bienkowski (2014), Piotr Dahlig (2014), Ewa Antyborzec (2016), Zbigniew Jasiewicz (2017) та ін.

Після виходу 36-то тому Кольберґа (1907) польські науковці продовжували здійснювати регіональні студії на українських теренах і пограниччі. Певної систематичності було досягнено у міжвоєнній ІІ-й Речі Посполитій (1918-1939), до якої, унаслідок перенесення кордону на схід, увійшла низка західноукраїнських земель. Значною мірою дослідженням сприяла культурна політика польського уряду.

Загальна картина фольклористичних інтересів прояснюється, зокрема, за виглядом серії із 16 збірничків під назвою «Бібліотечка реґіональних пісень» (Biblioteczka Piesni Regionalnych), видана в Катовіце, що їх переважно впорядкував і гармонізував на кілька голосів редактор Кароль Главічка (Hiawiczka). З-поміж усіх вирізняються українські терени: Поділля (№. 12 - Родоіе / Wybral і иіогуі С. Ко2Іе1иІ8кі, 1937²⁰), Підляшшя (№. 13 - РоШаБІе / Wybгal і иіогуі K.Hlawiczka, 1937), Полісся (№. 14 - РоіеБІе / ^арІБаіі 8. МІгегекІ, Б. КоІеББа, 8. J6zefowicz6wna, Е. Kowalewski, Б. БаИіке, О. Koіbeгg, О. 8ігист8ка, 1937) та вищезгадана Волинь Ю. Цехміструка (№. 15 - Жоіуп / Wybгal І. СесЬтЕїхик, па 2 І 3 glosy opгacowal К. Hlawiczka, 1938) [Луканюк 2006а, с. 31-33].

Звертає на себе увагу випуск № 14 - Полісся, у якому фігурують імена семи записувачів - найбільше в цій серії, що відображає неабиякий тогочасний інтерес до цього ареалу, де найякісніше збереглася слов'янська архаїка. Варто згадати, що 1932 власні розвідки про подорож до Полісся вже опублікував етнограф Казімєж Мошинський (Moszynski, 1932а, 1932б), 1936 видали музичний матеріал Станіслав Барановський (Baгanowski) і Тадеуш Вітек ^іїек). Пізніше (1996) питання «полісько- підляських паралелей» (на прикладі одного баладного сюжету) розглядала Ядвіга Шиманська (8zymanska).

Унікальним спільним проектом 1932 року стала експедиція на середнє Полісся К. Мошинського і Ф. Колесси. Співпраця етномузиколога з етнографом мала плідні результати: записано 163 пісні (більшу частину мелодій - на слух, меншу - на валики) і 4 інструментальних награвання, 260 вербальних пісенних текстів Колессою (з них 232 також Мошинським), зроблено їх науковий аналіз. Нещодавно висвітлено маловідомі сторінки з історії цієї поїздки та опрацювання матеріалів, яке тривало до 1939 р., але так і не увінчалося публікацією [Довгалюк, 2013]. На прохання Мошинського кошти на експедицію було надано Фондом національної культури (Fundusz КиИжу Naгodowej), який згодом мав оплатити упорядкування польськомовного збірника «Народна музика на Поліссі». Про серйозну підготовку до друку пісенних текстів говорить участь у ній мовознавців, викладачів кафедри української філології Яґеллонського університету Юліана Геника-Березовського та Івана Зілинського [Довгалюк, 2013, с. 86]. Публікацію планували в друкарні Каси імені Й. Мяновського (фонду підтримки науки). Утім, незважаючи на виготовлення верстки й потужну попередню роботу, збірник, робота над яким тривала майже до початку 2-ї Світової війни, не було видано. Публікацію експедиційних матеріалів, попередню підготовку до неї, коментарі і дослідження здійснено Софією Грицею [Музичний фольклор з Полісся, 1995].

Продовжуючи список регіональних студій 1930-х рр., зазначимо, що Волинню цікавився після Кольберґа Валеріан Батко, та нею ґрунтовніше займалися, як було зазначено, українські діячі - Ф. Колесса, Ю. Цехміструк, С. Козицький та аматори, які збирали народномузичні матеріали. В. Батко, як знавець цієї регіональної традиції, став автором рецензії на пісенний збірник Ф. Колесси [Луканюк: 2006а, с. 30; 2010].

Етномузика Поділля презентована в тогочасних польських студіях, здається, найменше. У ХІХ ст. подільські пісні увійшли, опріч інших реґіонів, до збірок Доленги-Ходаковського і Коціпіньського, у Кольберґа це 47-й том DWOK; один пісенник видано у вищезгаданій реґіональній бібліотечці (1937).

Реґіони з українським населенням представлені й низкою польських праць двох наступних історичних періодів. Кожна з них має за мету подати нотний матеріал чи характеристику певних жанрових явищ. Підляшшя висвітлене в 1950-х - 1960-х рр. у працях Олександра Олещука (Oleszczuk, під його ж редакцією - і збірник 1989); Ярослава Лісаковського (Lisakowski) 1956 р.; Марії Балішевської (Baliszewska) 1973 р.; Яна Адамовського (Adamowski) кінця 1980-х - 1990-х рр., Ф. Павляка (Pawlak) 1985 р.; Аганути Ади Радзікової (Radzikowa) 1994 р.; Яніни Шиманської (Szymanska) 1985 - 1996 рр.

Музичні традиції Люблінщини, вивчені за окремими жанрами й обрядами, віддзеркалені в низці видань різних авторів. У 1930-х рр. це Йозеф Хмара (Chmara), 1934 - Ф. Рибіцький ^уЬюИ - за матеріалами В. Батки), 1960 - В. Каньорова (Kaniorowa);1970 - Олександр Брик ^гу^ і Станіслав Лешчинський (Leszczynski), 1971 - Фелікс Олесєюк

(Olesiejuk), 1973 - Валеріан Батко (Batko - праці, починаючи з 1930-х) і Броніслав Нич (Nycz); Єжи Бартміньський (Baгtminski) і Чеслав Гернас (Hemas) як редактори збірника 1986 р.; 1993 - Збігнєв Єжи Пшерембський (Pгzeгembski).

Ряшівщину (Жешувскє) в публікаціях представили Олександр Салоні ^^ш, етнографічні матеріали) ще в 1908, 1956 - Олександр Павляк (Pawlak), 1958 - Йоланта Пенкач (P$kacz); 1967 - Л. Нартовська (Naгtowska);1969 - Францішек Котуля (^шь); 1978, 1981, 1995 - Богуслав Лінетт ^іпєЯє), 1989 - Алісія Гашчак (Haszczak), 1994 - Збігнев Єжи Пшерембський (Pгzeгembski).

Карпатський реґіон - середовище українських традицій, сформоване різними субетносами, зокрема, гуцульським і лемківським. Вони представлені вокальною, інструментальною й вокально- інструментальною музикою. Лемківські обряди й обрядові пісні цікавили в 1960-1970-х рр. Януша Мрочека (Mгoczek), 1995 - Богумілу Тарасєвіч (Taгasiewicz); гуцульські - ще в 1935 р. Міхала Кондрацького (Kondгacki) та письменника Станіслава Вінценза (Vincenz), 1965 - Станіслава

Мєрчиньського (Міегс2ушкі). Стан досліджень польського фольклору Карпат роз'яснено 1961 Олександрою Шурмяк-Богуцькою ^шгтіак- Bogucka) й Казімєжем Богуцьким (Bogшcki).

Потужними дослідницькими центрами в Польщі є університети, котрі розробляють і фінансують комплексні проекти й публікують їх результати. Так, у Варшавському університеті у 1980-х рр. було проведено кількарічні культурологічні, соціологічні та музикознавчі обстеження теренів у рамках двох програм²⁴, результатом яких став змістовний збірник праць про музичну культуру національних меншин у Польщі (Кшіішга тш2ус2иа, 1990; іл. 9), де прояснено, зокрема, стан та історичні причини часткового занепаду українських традицій [Czekanowska, 1990], характеризується традиція одного села Сувальського воєводства [^бгшсИ, 1990].

Для кращого пізнання етномузичних традицій слов'ян великого значення набуває оприлюднення здобутків однієї національної культури в середовищі іншої (у табл. 1 - симетрично розміщені коди ПП--ПФ--У; УУ----УФ----П на «материкових» полях). Ідеться про освоєння власної етномузики, результати якого презентують на загал зацікавленої громадськості іншої країни. Інакше кажучи, мова йде про популяризацію фольклору та наукову апробацію результатів польських студій в Україні, українських - у Польщі. Активною є «перехресна» публікація матеріалів: наукових статей польських дослідників (про польський фольклор) - в українських наукових виданнях і навпаки. Так, у львівських, рівненських, київських наукових збірниках неодноразово опубліковано праці етномузикологів Анни Чекановської, Пйотра Дагліґа, Збігнєва Єжи Пшерембського, а також Густава Юзали, Ізабелли Філіпяк-Соколовської та Януша Соколовського, Януша Мрочека та інших. Видання статей нерідко випереджуються виступами їхніх авторів на наукових конференціях із метою презентувати етномузичні традиції та методи їхніх студій. Заслуговує на увагу розгляд українсько-польських реляцій

А. Чекановської (1990, 1998), жанрів (ладканок: [БаЫ^, 1995]) і репертуару погранич - П. Дагліґа (1994, 1995), інструментів (ліри, дуди), специфіки етномузикологічної освіти - З. Є. Пшерембського (1995, 1997, 2011). Така апробація - пізнавальна й доцільна як шанс ознайомлення з артефактами етномузики (унікальними чи, навпаки, типовими, варіативними), методами студіювання й навчання, порівняльними дослідженнями, що забезпечує ширший кут зору на історичні процеси розвитку слов'янського поля традиційної музики.

Щодо комплексних студій етномузики, слід приділити увагу одній з перших неурядових організацій нової Польщі, яка має на часі визначні досягнення. Це фундація з Любліна «Музика кресів» (далі - «МК») (Fundacja z Lublina «Muzyka kres6w») - Юсередок музикологічних і культурологічних досліджень Центрально-Східної Європи» (Osrodek Badan Muzykologicznych і Kulturowych Europy Srodkowo-Wchodniej), центр студіювання етномузики й автентичного виконавства. Назва «МК» свідчить про важливість взаємодії етнічних культур, що межують (чи межували) з польською (крім української - білоруська, литовська, словацька, російська)²⁵. Засновники й очільники «МК» - Ян Бернад (Bernad, директор) і Моніка Маміньська (Maminska, голова) - розробили концепцію й реалізували програму її діяльності. У взаємодії з Міністерством Культури Польщі, меріями міст, спираючись на підтримку спонсорів, «МК» з початку 1990-х років організовує щорічні Міжнародні фестивалі (за участю первинних і вторинних гуртів), наукові семінари, польові експедиції (іл. 10), майстер-класи з автентичного співу. Акції «МК», відповідно до її назви, проходять переважно неподалік східних кордонів Польщі - у Любліні та містечках і селах Підляшшя, поблизу українських, білоруських і литовських земель.

Тісні зв'язки було встановлено, зокрема, з українськими етномузикологами, які взяли участь у розробці програми «МК» та увійшли до її Ради (Ігор Мацієвський, Євген Єфремов, Богдан Луканюк). Робота почалася в 1991 з організації симпозіуму та українського фестивалю у с. Довгоброди за участю науково-етнографічних ансамблів «Древо» (Київ, кер. Є. Єфремов), «Родовід» (Львів, кер. Л. Редько), «Джерело» (Рівне, кер. І. Синельников), перший з яких став постійно брати участь у роботі «МК». Учасники фестивалів наступних років - «Гілка» (Кіровоград, кер. Н. Керімова, кілька років - учасниця «Древа»), «Муравський шлях» (Харків, тодішні кер. В. Осадча, Л. Котохін) та «Гільце» (Харків, кер. М. Семенова), сільські гурти з Житомирщини, Полтавщини, Кіровоградщини, Рівненського й Київського Полісся.

Особливістю діяльності «МК» є широкий спектр проблематики та методик досліджень етномузичних традицій, які опрацьовуються через паралельне проведення наукових семінарів і практичних занять народним співом (warsztaty - майстер-класи, «майстерні») під орудою різних керівників у кількох групах-гуртах (чоловічі, жіночі, змішані). У заснованій при «МК» Міжнародній школі традиційної музики (Mi$dzymrodowa Szkola Muzyki Tradycyjnej) було запроваджено різні форми роботи включно з циклами лекцій з етномузикології, етнології, діалектології та антропології культури, публікаціями статей у періодиці (іл. 11) та інтерв'ю щодо актуальності студіювання етнічних традицій [Bernad, 1998]. Учасниками наукових сесій «МК» в різні роки були Володимир Гошовський, Анатолій Завальнюк, Володимир Грабовський, Ніна Керімова, Ірина Клименко, Юрій Кондратенко, Богдан Луканюк, Ігор Мацієвський, Олена Мурзина, Віра Осадча, Стефанія Павлишин, Лариса Сабан, Олег Смоляк, Надія Супрун, Ірина Федун, Михайло Хай, Богдан Яремко та інші. Учасники «Древа» є керівниками співочих груп на практичних заняттях (Євген Єфремов, Ірина Клименко, Ганна Коропниченко, Тетяна Сопілка-Зачікевич, Юрій Пастушенко, деякий час - Роман Єненко, Олена Шевчук, Ганна та Сергій Охрімчуки) і доповідачами на семінарах (щоправда, особливістю наукових сесій «МК» є майже повна відсутність публікацій статей за їх результатами).

Міжнародні заходи «МК» стали визначними подіями культурного життя. Це кілька наукових сесій «Духовність народів Центрально-Східної Європи» («Duchowosc narod6w Europy Srodkowo-Wschodmej», перша - Люблін, 1992), трирічна програма «Музика обрядова Центральної й Східної Європи» (1992-1994), трирічний цикл «Ерос і Танатос», міжнародні фестивалі «Втрачена музика» («Muzyka Шт^т»): «Архаїчні пісні балтів і слов'ян» (Краків, 1995), «Колисанки» (Краків, 1996); «Пісні лісові, пісні польові» (Краків, 1997); з 1999 щорічно - «Найстарші пісні Європи» (Люблін; іл. 12). Акції «МК», залучивши широкі кола молоді й студентства, фахівців і любителів (у 1998-2007 - до 1000 слухачів), мали широке висвітлення в польській пресі, отримали розголос у Польщі, Німеччині, інших країнах; сприяли розвитку міжнаціональних, зокрема, польсько- українських зв'язків у галузі досліджень етномузики, активізували відродження реконструктивного виконавства в Польщі [Шевчук, 2011].

Організатори й деякі відвідувачі «Міжнародної школи традиційної музики» «МК» 1990-х років знайшли свої «ніші» в царині фольклоризму й етно-менеджменту як збирачі-записувачі й виконавці музичної автентики, ініціатори творчих проектів, організатори й працівники товариств, які опікуються традиційним співом.

Одним з результатів розбудови етнічного вектору стало зростання числа гуртів реконструктивного напряму в Польщі, які мають польських або українських керівників. Один з найстарших гуртів виник ще на початку 1990-х у Варшаві як приклад самоорганізації «варштатної» групи «МК» (ініціаторка - журналістка, етноспівачка, збирачка фольклору Ягна Кніттель), він згодом кілька разів міняв назву: на часі це «З дороги» («Z drogi»; іл. 13), також «Варшава Східна» (Warszawa Wschodnia), раніше - «Голоси до неба» (Wnieboglosy), спочатку «Rybki» [див. Кабачій, 2005]. Гурт провадить фольклорні експедиції, виконує український і польський пісенний фольклор, є учасником польських і українських фестивалів, до прикладу, «Країни мрій» (у табл. 1 код ПП^-ПФвП+УФвУ). Другий приклад: 1999 року при згаданій Міжнародній школі «Музики кресів» виник гурт під орудою Яна Бернада, що освоїв значний репертуар польської етномузики та записав три компакт-диски з різножанровими піснями²⁶ (код ПП^ПФвП²⁷).

Атмосфера захоплення етномузикою інспірувала виникнення польських і польсько-українських реконструктивних гуртів під проводом українських фольклористів. Першим був, імовірно, гурт «Селюки» (Seluki) в Любліні в 2004-2006 рр., кер. соліст «Древа» Роман Єненко, [Шевчук, 2008а]. У Варшаві з 2006 працює польський жіночий гурт «Дичка» (Dziczka), керівником якого також є «древлянка», етномузиколог Тетяна Сопілка-Зачикєвіч. Юрій Пастушенко (теж учасник «Древа») розробив міжнародну програму «Море пісні» (Morze piesni), створив гурт «Море» («More»), а його «варштатна» група з Вроцлава стала постійно діючим «Ансамблем міських співачок “Зміна оселі”» (Zespol Spiewaczek Miejskich Zdrada Osiedla). Завжди починаючи на заняттях з українського репертуару, керівники й учасники гуртів зацікавлюються й польськими піснями, особливо з пограничних ареалів (наприклад, Підляшшя чи Дольного Шльонська), виконуючи в концертах ті й інші (код збірний: ПП+УП^ПФвП+УФвУ).

Якщо в 1990-х роках у процесі практичного студіювання етномузики провідну роль відігравали здебільшого фундація «Музика кресів» і низка театрів, при яких було організовано «майстерні пісні» (Schote Teatru W^gajty, Instytut Grotowskiego у Вроцлаві, Osrodek Praktyk Teatralnych «Gardzienice»), то з початку ХХІ століття в Польщі виникла широка мережа організацій і товариств, засновниками яких стали представники ідей реконструктивного фольклоризму. Однією з перших була Фундація OVO для Культури і Освіти (Fundaj OVO dla Kultury i Edukacji) у Вроцлаві. У варштатах OVO брали участь «древляни» Є. Єфремов, І. Клименко, Т. Сопілка, Ю. Пастушенко, а також Олег і Оксана Бути (київський гурт «Буття»), пізніше Юрій Ковальчук та Ірина Слівчук з Рівного (обидва з гурту «Сільська музика» при Палаці дітей та юнацтва) та ін. При фундації працює однойменний ансамбль OVO, який спеціалізується на багатоголосих слов'янських піснях (його учасники - керівники «варштатних груп» і самої фундації - Мажена Мотиль- Козловська (Kozlowska) та Вітольд Козловський (Kozlowski)).

Творчі майстерні в Зеленій Гурі проводили майже всі вищезгадані стосовно OVO українські фольклористи, а крім того Валерій Гладунець (група «Божичі», Київ) і Лілія Молодцова (кер. групи «Весняночка» при Етноцентрі в Рівному) та ін. Цікаво, що по слідах зеленогурських варштатів у 2009 виникла група «Древно». Це молодий польський паросток «Древа» («Nasza nazwa wzi^la si$ z zachwytu ukrainsk^ grup^ "Drevo"»), учасники якого не приховують перейнятого захоплення етноспівом і властивими назві «дерево» асоціаціями з «теплом, традицією, часом, змінами»)²⁹. Відгуки про київське «Древо» та його учасників містяться в періодиці та на кількох сайтах, де новаторство колективу «датоване» 1990-ми роками - тоді, коли він став відомим у Польщі, а не дійсними 1980-ми («Zespцl ten jest ogromnie zasluzony dla piesni slowianskiej, wprowadzil calkiem now^ jakosc do etnomuzykologii w latach 90tych, podejmuj^c si$ rekonstrukcji tradycyjnych technik wokalnych, zamiast tylko utrwalania ich w martwym zapisie.»).

2008 року в Любліні працівниками «Музики кресів» та їхніми колегами був організований центр «Роздоріжжя» (Osrodеk Mi^dzykulturowych inicjatyw Twцrczych “Rozdroza”), який тісно співпрацює з «МК», проводячи ідею необхідності встановлення зв'язків між найархаїчнішими традиціями і сучасними формами музичного й театрального мистецтва, урбаністичною культурою. При «Роздоріжжі» почав працювати дівочий гурт традиційної музики (Zespцl Muzyki Tradycyjnej), організований як «варштатна» група М. Маміньської, яка опановує польську й українську пісенну автентику (код ПП^УФвУ+ПФвП). Чоловічий гурт «Чумаки», також під орудою М. Маміньської, працює там само з 2012, спеціалізуючись на чумацьких і козацьких піснях з Полісся та Полтавщини (Najstarsze Piesni, 2014, s. 23) (код ПП^УФвУ).

Фольклористи, які пройшли етномузичну школу «кресів» - це організатори й співробітники польських товариств, часто водночас практикуючі музиканти - безпосередні учасники численних творчих акцій. Працівником тієї ж таки «Музики кресів» стала д-р Єва Гроховська (етноскрипалька, культуролог, колишня учасниця «Варшави східної» та ін.). У варшавській «Фундації у справі охорони спадщини традиційної культури “Сфери”» (Fundacja na Rzecz Ochrony Dziedzictwa Kultury Tradycyjnej Zakresy) працює Клавдія Нємкєвіч - колишня учасниця вищезгаданих «Рибок» і «Варшави східної». Багатьох зацікавлених у розвитку й реконструкції етномузики з 90-х років об'єднало варшавське товариство музик-інструменталістів (здебільшого) «Дім танцю», яке влаштовує фестивалі (в кожному з них є «Ніч танцю»).

З інших громад відзначимо такі: «Академія мандрівних музикантів» (Akademia Muzykow W^drownych) у Наролю (ініціатор, зокрема, «Лірницького табору»); одне з найстарших - товариство «Пліт» (Tratwa), яке постало 1993 р. в Регіональному осередку культури в Ольштині з реалізації програми під тією ж назвою. Своєю чергою, згаданою «Тратвою» та Інститутом музики й танцю започатковано проект «Академія Кольберґа» (Akademrn Kolberga).

З 2010 р. у Варшаві проходить щорічний фестиваль «Всі мазурки світу» (Wszystkie Mazurki Swiata), ініційований Янушем Прусіновським (Prusinowski) і Пйотрем Пішчатовським (Piszczatowski), які разом з Ягною Кніттель (Knittel) і Катериною Лінднер (Lindner) стали засновниками фундації з однойменною назвою. На фесті виступали Капела Сергія Охрімчука, «Крайка», «Божичі» та ін., багато польських сільських музик; у його рамках двічі проводила майстер-класи народного співу видатна поліська співачка з Рівненщини Домініка Чекун, організовано конкурс «Стара традиція».

У Варшаві діють також фундації «Музика віднайдена» (Muzyka Odnaleziona) й «Закорінена музика» (Muzyka Zakorzeniona), у Вроцлаві - Центр традиційної музики (Stowarzyszenie Centrala Muzyki Tradycyjnej), співтовариство любителів традиційної культури «Хатка танцю» (Chatka Tanca) та співтовариство «Група традиційного співу Вроцлавиця» (Wrociawica) та ін. З польськими інституціями співпрацюють Осередки української культури (Osrodek Kultury Ukrainskiej) та інші громади.

Національні центри й місцеві центри культури розробляють програми акцій, почасти, принагідно до святкування пам'ятних дат - так, по всій країні було організовано низку заходів програми Кольберґ-2014 у зв'язку з 200-літтям із дня його народження; серед таких товариств - ОПАК (Opolski Projektor Animacji Kulturalnych). Діє й певний «календарний ритм» імпрез; першою з них у році і найулюбленішою є приурочена до Різдва.

Підтримку творчих акцій недержавних товариств здійснюють державні установи, котрі беруть на себе часткове фінансування подій.

Серед них - Міністерство культури і національної спадщини - МКНС (Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego); Національний інститут спадщини (Narodowy Instytut Dziedzictwa), державний Інститут музики й танця (Instytut Muzyki i Tanca, що виник 2010 за ініціативою МКНС); департаменти культур урядів ґмін (районів) і воєводств, музеї. Так, музей Шльонска Опольського (Muzeum Sl^ska Opolskiego) розробив разом з ОПАК програму із п'яти заходів (протягом 2-х місяців) до 200-ліття Кольберґа включно з етномузичними заходами.

Особливим типом закладів є медичні, у яких практикують засоби етномузичної терапії. В одному з таких у Кракові (Instytut Psychoterapii Krцtkotermmowej) викладали, зокрема, київські «древляни» (Є. Єфремов, Т. Сопілка-Зачикєвіч, І. Клименко, Г. Коропніченко та д. ін.).

Окремий «часовий прошарок» у році займають літні курси, які опікуються дозвіллям відпочивальників під час відпусток і канікул, надаючи дітям і дорослим можливості творчого саморозвитку. Організація особливого типу - приватне сільське господарство на Лемківщині, яке щороку запрошує бажаючих («Gospodarstwo Agroturystyczne “Swystowy Sad”») та пропонує відвідати «Warsztaty Spiewu Archaicznego» (такі вели Є. Єфремов, І. Клименко).

Відзначимо два товариства, які «спеціалізуються» на реґіональній традиції польсько-українського пограничного ареалу. Одне з них - «Спадщина Підляшшя» (Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia) в Пухлах (Puchly, gmina Narew, powiat Hajnцwka, woj. Podlaskie). Друге - люблінське «Товариство для природи і людини» (Towarzystwo dla Natury i Czlowieka). «Спадщина Підляшшя» організовує варштати під орудою запрошених етномузикологів чи співачок з місцевих ансамблів, у тому числі українських (напр., з «Підляшанок»), щорічні конкурси на виконання місцевих традиційних пісень під назвою "Szansа na Oskara" (2018, 2017.), бере участь в Європейських Днях Спадщини (Europejskie Dni Dziedzictwa) разом з державним Департаментом культури і спадщини та іншими інституціями (організаторка Юлита Харитонюк).

Люблінське «Товариство для природи і людини» опікується як збереженням дикої природи, так і екологією культури, підтриманням прадавніх сільських традицій реґіону, реалізує масштабний проект «Muzyka Polesia: encyklopedia muzyki tradycyjnej» (автор ідеї Кшиштоф Горчица (Gorczyca)), що відображений на окремому сайті в трьох мовних версіях - польській, українській та білоруській (http://muzykapolesia.net), співпрацює з фахівцями з цих країн, публікує їхні статті про поліські

традиції, аудіо та відео матеріали, організує міжнародний фестиваль «Пісні боліт» (Рюші Bagien. Muzyka tradycyjna Polesia), де виступають автентичні і вторинні колективи, у тому числі з різних областей України. У рамках фестивалю проходять майстер-класи й лекції. В усіх формах роботи Товариства взяли участь київські етномузикологи Маргарита Скаженик і Олег Коробов, котрі опублікували на сайті «Музики Полісся» розвідки з різною тематикою матеріалів, це три статті про весняно-літню обрядову пісенність Середнього Полісся (з-поміж них: [Скаженик, 2017]) відповідає коду УУ^УФ^П у табл.1) та записані від поляків пісенні й танцювальні традиції в поліському селі зі змішаним населенням в Лельчицькому районі Гомельської області Білорусі ([Коробов, 2017]; код у табл. 1 УУ^ПФвУ).

Список усіх вищезгаданих інституцій наведено з тієї причини, що з-поміж них нема жодної, в акціях котрої не брали б участь українські етномузикологи - науковці й практики, а в багатьох і народні виконавці. Таким чином, широка мережа громадських і державних інституцій цілорічно пропонує масштабну панораму ініціатив з освоєння музичної автентики, провадить у співдії фестивалі (одноденні й кількаденні), концерти, імпрези. Якнайширше практикується проведення варштатів. Кожен з фестивалів³³, фактично, включає такі практикуми, іноді й по кілька - з «білого» народного співу та гри на різних інструментах³⁴.

Широкий попит на автентичний спів, його незамінну роль у дозвіллі польської інтелектуальної спільноти відображено в соціальних мережах, де на заходи попередньо записуються десятки людей (причому, за обмеженої кількості запрошених). Промовистими є емоційні вислови організаторів і відгуки гостей. Так, на сайті гурту «Вроцлавиця»³⁵ бажаючих запрошують долучитися до співу багатоголосих пісень з багатої української скарбниці («рюші wюloglosowe х bogatej якагЬпюу tradycyjnych рюші икгаіпякюЬ>), мовиться про роль автентичної манери («Ріеш ludowa шЬі ogromne wrazeme, gdy яі$ zaspiewa w odpowiedni spos6b»). Вроцлавська «Зміна оселі» запрошує розділити на варштатах радість співу українських пісень («Naszymi ulubionymi, przepi^knymi, tradycyjnymi piesniami ukrainskimi moglysmy podzielic si$ z s^siadami..,)³⁶.

Зацікавлення українською етномузикою в Польщі пояснює попит на її аудіо-видання. Наостанок подаємо робочу класифікацію низки компакт-дисків, виданих у Польщі. В їх короткому опису воднораз за можливості уточнено коло збирачів, виконавців, спонсорів видань, що деталізує панораму індивідуальних, громадських і державних пріоритетів:

• державне видання автентики з українських етнічних теренів у Польщі. Спільний проект Міністерства культури і мистецтва, МКіМ (Ministerstwo Kultury i Sztuki) та Польського Радіо, ПР (Radio Polskie) - це серія компакт-дисків «Музика джерел» (Muzyka zrodei) із записами з фондів ПР. Випуск 1999 року № 13-1 «Меншини національні й етнічні в Польщі» (іл. 14) вміщує зразки записів, здійснених переважно 1998 співробітницею Української редакції ПР Анною Шевчук-Чех на теренах українсько-польського та білорусько-польського пограниччя. Як зазначає науковий консультант випуску Є. Бартміньський, цінність здобутих матеріалів - у тому, що вони спростовують тезу, нав'язану колишньою владою комуністичної Польщі про «етнічну монолітність держави», представляючи музику численної української й білоруської людності (до 400 тис. осіб). Це яскрава ілюстрація регіональних мовно-музичних діалектів Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Північного й Південного Підляшшя [Bartminski, 1999, с. 1, 3]. Ці та інші фонозаписи з українською етномузикою постійно транслюються в радіоефірі у програмах Української редакції ПР (код у табл. 1: ПП^УФвП).

• державне видання автентики з польських етнічних теренів в Україні належить до тієї самої серії Польського Радіо за участі МКіМ. Це вип. № 16 1999 року «Поляки на Україні, в Румунії і Казахстані» (код у табл. 1 ПП^ПФвУ). Авторами польових записів 1995-1996 років (одиничних із 1992), інтерв'ю з виконавцями, етнографічної інформації і супровідних текстів є редактори Радіо-Центру Народної культури Ельжбєта Стжелецька-Вашкєвіч, Анна Шевчук-Чех і Пйотр Кендзьорек, етномузикологічного коментаря - Пйотр Дагліґ. В Україні записи від польських переселенців було здійснено на Буковині³⁷ (у диску - 6 зразків) і Волині, а саме, на Житомирщині (13 зразків)³⁸. Докладні коментарі до

диску прояснюють трагічні сторінки історії польського заселення цих регіонів³⁹ і свідчать, що польські записи з Казахстану віддзеркалюють ті традиції, які існували на українських землях (багато виконавців старшого віку народилося саме в Україні)⁴⁰, завдяки цьому до системи українсько- польських реляцій підключаються землі Казахстану.

Далі наводимо кілька прикладів, умовно, приватних проектів аувидань у Польщі української етномузики, які спираються на особисту ініціативу фольклористів та етнографів, часто знаходячи підтримку громадських і урядових організацій (на місцях), радіокомпаній та ін. Чільне місце посідають видання автентики з різних реґіонів, перевагу з-поміж яких протягом останніх 20-ти років надано Підляшшю-Поліссю:

* музична автентика з материкової України: