Діалектика міфологеми і нова міфологія музичного романтизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ім. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

УДК 78.035.01.035

ДІАЛЕКТИКА МІФОЛОГЕМИ І НОВА МІФОЛОГІЯ МУЗИЧНОГО РОМАНТИЗМУ

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

РОЩЕНКО ОЛЕНА ГЕОРГІЇВНА

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і туризму України.

Науковий консультант - доктор мистецтвознавства, професор Котляревський Іван Арсенович, завідувач кафедри теорії музики; Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і туризму України (Київ)

Офіційні опоненти - доктор мистецтвознавства, професор Кияновська Любов Олександрівна, завідуюча кафедри історії музики; Львівська державна музична академія ім. М.В.Лисенка Міністерства культури і туризму України

доктор мистецтвознавства, доцент, Драч Ірина Степанівна, завідуюча кафедри хореографії, образотворчого мистецтва, теорії і історії музики та художньої культури; Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка Міністерства освіти і науки України

доктор мистецтвознавства, професор Самойленко Олександра Іванівна професор кафедри історії музики та музичної етнографії; Одеська державна музична академія ім. А.В.Нежданової Міністерства культури і туризму України

Провідна установа - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, відділ музикознавства.

Захист відбудеться “__22__” __лютого__ 2006 року о _16_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського (01001, м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці в Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (01001, м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11).

Автореферат розісланий “__19___” __січня___ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент І.М.Коханик

Актуальність теми. Буття міфологеми як одиниці міфу, міфологічного еквівалента символічної структури, наукового поняття зумовлено значеннєвою нескінченністю міфу в сучасній цивілізації. Набуття міфологемою функції поняття зумовлює взаємодія між міфом, мистецтвом, філософією, наукою. Застосування в мистецтвознавстві, етнографії, політології, фізиці - свідчення універсалізації й актуалізації змісту поняття міфологема, перетворення наукової мови з логічної на міфологічну, пошуку термінології, що поєднує логіку наукового мислення з аметодією, властивою міфові, надання науковій картині світу міфологічного характеру. У наукове знання поняття міфологема впроваджується завдяки концепційності, вираженню цілокупного змісту художніх процесів, результатів наукових досліджень. Значеннєвий потенціал поняття міфологема відповідає тяжінню до взаємодії наукових, філософських і художніх метафор, возз'єднанню міфологічного та наукового типів мислення. Міфологема - одиниця мови науки - зберігає з-горнуту семантику та набуває властиву поняттю якість семантики роз-горнутої. Специфіка функціонування міфологеми як summa summarum - у взаємодії семантики декількох типів. Розвиток змісту міфологеми відповідає трактуванню терміна “поняття” як сукупності практичного та духовного досвіду, що накопичується в процесі взаємодії з явищем.

Зворотний бік широкого застосування поняття міфологема - його нерозробленість, поява трактувань, що деформують його зміст. Міфологема не ставала об'єктом наукового дослідження, без чого вивчення міфології як метарівня культури не досягає повноти. Дослідженню міфотворчих процесів у мистецтві має передувати вивчення міфологем як елементів міфомислення, розробка їхньої типології, структури, історичної класифікації, встановлення границь змісту поняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України імені П. І.Чайковського як складова частина базової теми „Музичне мислення: історія та теорія”, що входить у тематичний план науково-дослідницької діяльності НМАУ, затверджений ученою радою (протокол № від ). Тема затверджена на засіданні вченої ради НМАУ ім. П.І.Чайковського (протокол № від ).

Об'єкт дослідження - міфологема як одиниця символічних структур.

Предмет дослідження - нова міфологія романтизму як філософське вчення про закони побудови твору мистецтва майбутнього, риси якого знайшли специфічне відбиття в музиці.

Матеріал дослідження - зразки романтичної міфотворчості в музиці.

Вчення нової міфології - звід філолофсько-теоретичних концепцій побудови мистецтва романтизму.

В утопічній міфології майбутнього історична перспектива взаємодіяла з поверненням до міфу як першоматерії мистецтв, наук, філософії. Пророцтва Ф. Шлеґеля і Ф. Шеллінґа втілилися в “нових міфах” Ґете, Гофмана, Жан Поля, Байрона, Гюґо, Гейне, Шуберта, Вебера, Мендельсона, Шопена, Шумана, Берліоза, Ліста, Ваґнера, Верді. Оскільки нова міфологія в зв'язку з її парадигматичною роллю для романтичного мистецтва дотепер залишалася поза сферою наукових інтересів музикознавців, опора на вчення Ф. Шеллінґа і Ф. Шлеґеля - імпульс розвитку музичної науки. Трансцендентально-ідеалістична сутність нової міфології дозволяє виявити загальну для концепцій музичного романтизму систему критеріїв. Залучення в музикознавче дослідження міфологізуючих понять сприяє встановленню генезису концепцій, що стали традиційними для музикознавства. Висунуті трансцендентальними філософами ідея революції, що взаємодіє з мистецтвом майбутнього, концепція “злитого твору мистецтва” розвинуті в музичній творчості романтизму. Твір мистецтва майбутнього як енциклопедія в “хаотичній формі арабески” (Ф. Шлеґель) символічно узагальнював весь обсяг доступних знань.

Мета і завдання дослідження. Мета цієї дисертації - розробка теорії міфологеми, що поєднує міфотворчі процеси в мистецтві, філософії та науці.

Основні завдання дослідження:

- вивчити міфологему з позицій синтагматичного та парадигматичного аналізу;

- на основі диференціації змісту міфологем виявити їхню типологію та структуру;

- розробити історичну класифікацію міфологем;

- визначити поняття міфологеми;

- розробити методологію дослідження новоміфологічної художньої цілісності, конструкти якої - міфологеми;

- вивчити твір мистецтва майбутнього як фрагментарну енциклопедію-хаос у синтетичній формі арабески.

Методологія дослідження. Новоміфологічний твір мистецтва ґрунтується на docta stilo, що припускає вихід за межі одного роду і виду мистецтва, жанру, форми, інтертекстуальність, синтез рис міфологічного, філософського, наукового типів мислення. Осмислення романтичного музичного твору як енциклопедії-хаосу є можливим на основі енциклопедичного аналізу, що розкриває зв'язки з родами і видами мистецтва, позамузичними типами мислення, для виявлення процесів жанро-, формо- і смислоутворення, дії методів фізики (експериментування), математики (комбінування), хімії (змішування), об'єднаних науковою дотепністю та філіронією. Енциклопедичний аналіз спрямовано на вироблення інтелектуального споглядання, трансцендентального розгляду музичного твору (виявлення нескінченності задумів), він передбачає синтез генетичного, порівняльно-історичного, порівняльно-типологічного методів аналізу. Метод конструювання застосовано для розробки теорії міфологеми, трактовано як спосіб наукового збагнення зразків нової міфології, що передбачає їхній розгляд у контексті філософсько-художнього універсуму епохи, систематизацію на основі виявлення синтезу одно- і різнорідного. Музичні зразки “мистецтва мистецтва” піддано аналізові з позицій методу структурування, що сприяє осягненню наявних у них вищих сутностей, структури абсолюту, нескінченності генетичного начала, прогресій і елементів. Вивчення понятійної системи трансцендентальних філософів зумовило опору на термінологічний підхід. Структурний аналіз сприяв виявленню відносин елементів і міфу, системний - розробці типології та структури міфологем, семіотичний - своєрідності розгортання прафеноменальних змістів у музичному творі, культурологічний - обґрунтуванню інтерпретації міфологеми в музичній цілісності закономірностями історичного етапу. Дослідження романтичної міфотворчості як числотворчості музичних творів ґрунтується на нумерологічному аналізі. Вивченню міфотворчості як іменотворчості сприяли ономатологічний аналіз, спрямований на обґрунтування драматургічних зламів метаморфозами героя, що відбилися в змінах імен-функцій, виявлення згорнутих сюжетів, що стоять за введеними в художній текст іменами. Сукупність дослідницьких підходів сприяла виявленню специфіки музичного твору як “нового міфу”. Заключний етап енциклопедичного аналізу пов'язано з об'єднанням у єдину систему явищ, типологічно подібних до музичного зразка новоміфологічного docta stilo. Нескінченність задумів твору мистецтва обумовлена зв'язком з міфом як універсумом прототипів. Якщо нескінченним є міф, то якість нескінченності мусить мати і пов'язаний із ним аналіз. Музичний твір і його аналіз успадковують від міфологічного мислення феномен актуальної нескінченності.

Ступінь розробки теми. Проблематика дисертаційної роботи викликала необхідність узагальнення концепцій, що відносяться до різних наук. Для вироблення теорії міфологеми залучено праці О. Лосєва, К. Леві-Стросса, М. Стеблин-Каменського, В. Топорова, К. Ґ. Юнґа, Р. Ґрейвса, Я. Голосовкера, Є. Мелетинського, О. Косарева, О. Фрейденберг, К. Хюбнера, М. Еліаде; праці Дж. Фрейзера, О. Веселовського, В. Проппа, Б. Малиновського, А. Гуревича, Б. Путилова про ритуал, магію, епос, казку. Дослідження вчення нової міфології поставило вимогу вивчення праць Ф. Шеллінґа і Ф. Шлеґеля, робіт про проблематику німецького ідеалізму (А. Гулиги, В. Кузнецова, Ю. Попова). Залучено праці Н. Берковського, Н. Вієру, І. Глєбова, М. Галушко, В. Жирмунського, Д. Житомирського, К. Зєнкіна, О. Кеніґсберґ, А. Коваль, Г. Краукліса, Е. Курта, Ф. Лаку-Лабарта, Б. Левика, О. Лосєва, Я. Мільштейна, Н. Ніколаєвої, О. Порфир'євої, М.Черкашиної, І. Юдкіна, присвячені осмисленню романтизму.

Розробка методології енциклопедичного аналізу музики викликала необхідність звертання до концепцій Н. Герасимової-Персидської, Ю. Євдокимової, І. Котляревського, В. Медушевського. Для обґрунтування нумерологічного й ономатологічного аналізу музики вивчено праці О. Лосєва, П. Флоренського, В. Топорова, статті В. Девуцького, В. Марутаєва, Г. Побережної, Е. Розенова, Ю. Холопова, В. Ценової, Ф. Берґера, М. Бойда, М. Копфермана, О. Михайлова, Є. Назайкінського. Осмислення лістовської числотворчості викликало необхідність осмислення дантовскої міфотворчості (праці А. Асояна, І. Белзи, І. Голенищева-Кутузова, О. Дживелегова). При виявленні іменних інтонем ваґнерівського “Танґейзера” враховувалися положення інтонаційної теорії Б. Асаф'єва, М. Арановського, В. Холопової.

Наукова новизна результатів. Дисертація - перша спроба створення теорії міфологеми, визначення поняття, застосування якого є можливим у різних галузях знання. Дане в дисертації визначення ритуалеми може бути враховане при її подальшому дослідженні.

Метод енциклопедичного аналізу музики може бути розповсюджений на музичні твори, що ґрунтуються на вченому стилі, інтертекстуальності. Нумерологічний і ономатологічний методи аналізу дозволять досліджувати музичний твір як сакральний універсум, у якому число й ім'я - інваріанти художнього змісту. міфологема художній арабеска мистецтво

Уперше мистецтво романтизму досліджено під кутом зору вчення нової міфології, музичний твір епохи романтизму трактовано як фрагментарно організовану енциклопедію-хаос у формі арабески, як “новий міф”, конструкти якого - неоміфологеми.

Наукове значення роботи - у можливості використання отриманих результатів при подальшому вивченні функціонування міфологем у символічних структурах. В опорі на концепцію музичного твору романтизму як фрагментарної енциклопедії-хаосу у формі арабески можливе подальше дослідження творів мистецтва майбутнього. Логічним є застосування апробованої в дисертації методології дослідження для вивчення широкого спектра музичних творів.

Практичне значення роботи полягає в можливості введення положень, що містяться в ній, у навчальні курси історії музики, аналізу музичних творів, культурології, використання при складанні підручників, посібників, методичних рекомендацій музикознавчого і мистецтвознавчого профілю.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії музики НМАУ ім. П.І.Чайковського. Основні положення та висновки дослідження викладено автором у виступах на наукових конференціях: науковий музикознавчий симпозіум III Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Шуберт і шубертіанство” (1993); науковий симпозіум IV Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Ф. Мендельсон-Бартольді та традиції музичного професіоналізму” (1994); науковий симпозіум V Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Р. Шуманн і перехрестя шляхів музики та літератури” (1995); науковий симпозіум VI Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Ф. Ліст і традиції професійної музичної педагогіки” (1997); ювілейна наукова конференція “Аспекти історичного музикознавства” (ХІМ ім. І. П. Котляревського, 1998); Перша Міжнародна конференція “Ріхард Ваґнер і сучасність” (Київське ваґнерівське товариство, 1998); Сьома Міжнародна конференція “Мова і культура” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, 1998); науковий симпозіум VII Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Генрі Персел, традиції барочної музики і розвиток національних композиторських шкіл” (1999); VI конференція Асоціації піаністів-педагогів України (ЕРТА) “Ференц Ліст і фортепіанна культура ХХ сторіччя” (Кіровоград, КДПУ ім. В. Винниченка, 1999); Усеукраїнська науково-практична конференція “Музичний твір як творчий процес” (НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2001); Всеукраїнська наукова конференція на честь 60-річчя І. А. Котляревского “Іван Арсенійович Котляревський і його наукова школа” (НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2001); Міжнародна науково-практична конференція “Духовна культура в інформаційному суспільстві” (ХДАК, 2002); науковий симпозіум VIII Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Музика М. І. Глинки: досвід зустрічі Сходу і Заходу” (2002); 11-а Міжнародна конференція “Мова і культура” (Інститут філології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, 2002); Міжнародна наукова конференція “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (ХДАК, 2003); Міжнародна наукова конференція “Гектор Берліоз і світова культура” (НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2003); Міжнародна науково-практична конференція Х Міжнародного музичного фестивалю “Харківські асамблеї” “Французька музика в культурі слов'янських країн” (ХДІМ ім. І. П. Котляревського, 2003); II Міжнародна конференція (IХ ЕРТА) “Російська й українська музика в просвітительській діяльності педагога” (ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2003); науково-практична конференція до 110-річчя від дня народження О. Ф. Лосєва “Мистецтво в пошуку змісту” (Ростов-на-Дону, РДК ім. С. В. Рахманінова, 2003); Міжнародна наукова конференція “М. І. Глинка і його час” (МДК ім. П. І. Чайковського, 2004); III Міжнародна конференція ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, МСПДІ (Х Ukr. “EPTA”) “Слов'янська музика в просвітительській діяльності педагога” (ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2004); Міжнародна наукова конференція ХI Міжнародного фестивалю “Харківські асамблеї” “Спадщина П. І. Чайковського: на шляху в ХХI сторіччя” (ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2004); міжвузівська конференція “Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтвознавства” (ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2004); Всеукраїнська наукова конференція “Еволюційні процеси і критична думка в музичнім мистецтві: від минулого до майбутнього” (Донецьк, Академія мистецтв України, ДДМА ім. С. С. Прокоф'єва, 2005), “Рахманінов і українська культура” (ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2005).

Ідеї дисертації введені в навчальні курси “Історія світової музичної культури”, “Основи наукових досліджень”, “Основи оперної драматургії”, “Методологія історичного музикознавства” у ХДУМ ім. І. П. Котляревського.

Публікації. Із теми дисертації опубліковано 47 робіт: 1 монографія, тези доповідей 2-х конференцій, 44 статті, з яких 30 - у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації підпорядкована завданням вивчення історичних, теоретичних і аналітичних аспектів позначеної проблематики. Робота складається з Вступу, трьох розділів, Висновків, списку використаної літератури (позицій), двох додатків. Загальний обсяг дисертації з додатками - с., у тому числі основного тексту - с.

Основний зміст

У Вступі визначено актуальність, методологію, наукову новизну, цілі, завдання дослідження, його значення.

Розділ 1 “Конструювання міфологеми (Загальна теорія міфологеми)” присвячено проблемам синтагматики, парадигматики, історичної класифікації міфологем. Досліджено вчення трансцендентальних філософів, музичний твір, що виразив його ідеали, визначено поняття міфологеми.

У підрозділі 1.1 “Синтагматика міфологеми” у результаті структурування міфу визначено місце міфологеми в системі Єдиного.

У підрозділі 1.1.1 “Архетипи, міфеми, міфологеми” розглянуто відношення елементів міфу, визначальних і визначального.

Міф - система заповнених архетипів, які набули трансцендентної, медиативної, сакралізуючої функцій. У міфемах синтагма членується на опозиції, індивідуальне узагальнюється в парадигму, формується дискретний і континуальний змісти міфу.

Обґрунтовано двоєдине трактування міфологеми як міфологічного еквівалента поза міфом (визначення К. Ґ. Юнга) і як внутріміфологічної одиниці (концепція К. Леві-Стросса).

Архетип і міфологема фіксують початкову і кінцеву фази становлення першоідеї. Міфологема - з-горнутий образ (ідея); архетип - роз-горнутий. У міфологемі ім'я ототожнюється з функцією: згорнуте магічне ім'я - приналежність міфологеми. Міфологема - центр, через який проходять зв'язки між міфом, мистецтвом, наукою, філософією, абсолютна парадигма, що узагальнює імагінаційно-медіативні процеси становлення змістообразу у вигляді з-горнутої семантики, ізоморфної роз-горнутій.

Структура міфу є подібною до світового древа. Його нижній зріз - архетипи (передбуття змістів міфу), центральний - міфемний розвиток (буття змістообразів міфу), вищий - обитель міфологем (інобуття прототипів). Міф побудовано на взаємодії древо- і спіралеподібності.

У підрозділі 1.1.2 “Міфологеми та ритуалеми як феномени міфомислення” елементи міфу розглянуті як вираження його вербальної та ритуально-предметної, моно- та політекстуальної, теоретичної та практичної форм - розгорнутого магічного імені (оповідального міфу) та розгорнутої магічної дії (ритуалу).

Типологія ритуалем виявила багатошаровість функцій одиниць магічної дії. Ритуалема 1 типу - фаза ритуалу; 2 типу - виявляє прагматичну спрямованість магічного акта; 3 типу - згорнута магічна дія; 4 типу - пов'язана з функціонуванням ритуалемного змісту поза міфом.

У підрозділі 1.2 “Парадигматика міфологеми” визначено відносини міфологем на основі розробки їхньої типології та структури.

Наукове завдання підрозділу 1.2.1 “Типологія міфологем” виконано на основі вчення про суще і меон. Міф-суще зберігає в міфологемі - меоне софійного типу - повноту духовного змісту. Міфологема - логос міфу, метод його інобуттєвого становлення, софійний зміст. Зміст міфу-сущого в меоне потенціюється в згорнутій інобуттєвості. Міфологема надає міфові статично-споглядальної ознаменованості.

У типології міфологем - дефініцій абсолюту - диференційованими є рівні згортання сакрального змісту. У міфологемах-образах - іншому першого типу - “стираються” суперечності між індивідуалізованими носіями сакральної інформації. Міфологема-образ - згорнуте магічне ім'я. У міфологемі-ідеї - іншому другого типу - згортаються імена-імаго, досягається “абсолютна тотожність абсолютних антитез” (Ф. Шлеґель). Міфологема-образ - інше почуттєвого змісту міфу, згорнута семантика імен-образів; міфологема-ідея - інше раціонального змісту сущого та міфологеми-образу. У ступенях згортання відбито перехід знання до більш глибокої сутності: типологія міфологем є аналогічною класифікації понять.

У підрозділі 2.2 “Структура міфологем” вивчення інволюцій спрямовано на виявлення повноти поняття, здатності елементу перетворюватися в системно організований об'єкт.

З міфологемою-ідеєю пов'язаний першоподіл єдності. Структура міфологеми-ідеї трирівнева. Перший ступінь тріади пов'язаний з універсальними міфологемами-ідеями: у згорнутій єдності укладено антитетичний зміст міфу (міфологеми життя-смерті, любові-смерті). Другий ступінь сполучений із інваріантними міфологемами-ідеями, що узагальнюють можливий план розгортання універсальних міфологем-ідей (блукання). На третьому ступені - варіантні міфологеми-ідеї (повернення, втечі, що беруть початок від міфологеми блукання).

В іншому першого типу структуруются особистісні, атрибутивно-предметні, просторово-часові носії змісту першосутності. Тріадно організована перша група структури пов'язана з іпостасизацією і персоніфікацією ідеї, дедукцією об'єктно-суб'єктних видів у інволюції. Перший ступінь першої тріади закріплено за інваріантним носієм особистісного змісту міфологеми - абсолютним “Я”, що обіймає невиявлену множину персоніфікацій, потенційну нескінченність об'єктно-суб'єктних “Я”. Другий ступінь - диференціація інваріантного імені-функції на варіантні (множина відкритого типу). На третьому ступені першої групи - персоніфіковані суб'єкти, на які спрямовано дію об'єкта міфологеми-образу.

Атрибути і характеристики - друга і третя групи структури міфологеми-образу породжені абсолютними “Я”: те, що споглядає, переходить у те, що споглядається. Структура атрибутивних міфологем-образів є тріадною. На першім ступені - міфологема-образ нонперсоніфікованих двійників об'єкта/суб'єкта. На другім - міфологема-образ сакральної дії. Міфомислення маніфестується в дії.На третім ступені - відкрита множина міфологем-образів ритуальних предметів (Ursache), похідних од діяльності “Я”, що виявляють причинність першосутності (міфологеми-ідеї).

Структура третьої групи міфологем-образів також є тріадною. На першім ступені - міфологеми-образи часу, що характеризують сакральну дію. На другім - міфологеми-образи простору. На третім - явищ природи.

Міфологема - абстрактна, динамічна, змінна, детермінована, відкрита система, що самоорганізується. В ній уведення/виведення ідейно-образної енергії взаємодіє зі стабільністю ступенів. Структура міфологеми - єдність, що тяжіє до нескінченності.

Підрозділ 1.3 “Історична класифікація міфологем” присвячено конструюванню міфологеми на основі виявлення різноманіття інволюційних процесів ув еволюції. Формування історичних класів міфологем пов'язано зі зміною парадигм міфомислення.

У підрозділі 1.3.1 “Природні та мистецькі міфологеми” перші визначено як створення колективного несвідомого, другі - як породження індивідуального мислення.

Класифікація природних міфологем (першого порядку) ґрунтується на диференціації способів їх функціонування: прафеноменальні властиві міфові стадії профази, еманаційні - метафази. Прафеноменальні міфологеми відтворюють ідейно-образні схеми універсально-постійних начал. Поняттям еманація міфу визначається функціонування природних міфологем у штучному міфі. Парадигматику природних міфологем уточнено в класах першоджерельних і референтних міфологем. Першоджерельна міфологема - інволюція, що досягла граничного скупчення функцій і породжує модель міфологем референтних. Можливі два типи референтних міфологем. Перший передбачає відділення від родоначальної міфологеми-образу значеннєвих функцій і їх перетворення в самостійну інволюцію. Другий ґрунтується на переданні першоджерельній міфологемі нової сакральної функції, відокремлюваної в інволюцію-образ і зумовленої згорнутим ім'ям, що тяжіє до формування власної міфології, зовні незалежної від міфологеми родоначальної.

Штучні (авторські) міфологеми - результат індивідуального винаходу, inventio, успадковують властивість штучної міфології - синтез філософського, наукового та художнього типів мислення.

У підрозділі 1.3.2 “Християнські міфологеми” інволюції цього класу визначено як міфологеми другого порядку; їх вирізняє етичність, однофункціональність, історичність, філософічність, а-інвенціональність.

У підрозділі 1.3.3 “Нові міфологеми в контексті нової міфології романтизму” визначено специфіку міфології третього порядку, твору мистецтва майбутнього як “нового міфу”, енциклопедії-хаосу.

Нова міфологія ґрунтується на синтезі предметів споглядань міфологій першого та другого роду - природи й історії. Подвоєння предмета споглядання - вираження універсалізму міфології третього порядку (роду), що має функцію синтезу. Неоміфологеми як міфологеми третього роду (порядку) - конструкти “нового міфу”, що згортають міфологічний, художній, науковий, філософський типи інформації в абсолютному синтезі антитез.

У підрозділі 1.3.3.1 “Методи, принципи, моделі, філософеми та міфологеми нової міфології романтизму” вивчено концепції трансцендентальних філософів і їх відбиття в романтичному мистецтві.

Істина “мистецтва мистецтва” - міфологія, чільна в цілому як підсумку синтезу, що заміщає синкретизм природного міфу. “Мистецтво всіх мистецтв” - синтез жанрових концепцій, принципів формоутворення, родів, видів мистецтва, осереддя міфології, філософії, науки та природи.

Єдністю теорії “нового міфу” та її методу - трансцендентального ідеалізму - зумовлене властиве художнім концепціям “мистецтво трансцендентального розгляду” (Ф. Шеллінґ). Концепційно-термінологічна оборотність міфології та філософії, проникність філософем і міфологем - риса новоміфологічних художніх концепцій. Нова міфологія романтизму - міфологія трансцендентальна. Принцип подвоєння знання визначає в новій міфології взаємодія нескінченного знання із сумнівом і скепсисом. Трактування об'єктивного світу як результату духовних сутностей - властивість нової міфології як міфології суб'єктивної, міфології індивідуума. З міфологемою пошуку та здобування знання взаємодіють міфологеми розчарування, самотності, блукань, втілені в героєві з фаустіанською душею. Нова міфологія - міфологія сумніву та скепсису.

Призначеність для споглядання, що взаємодіє з пізнанням, властива художнім зразкам романтизму. Нова міфологія - міфологія свободи, що реалізується у фантазії. Перетворення гри розуму суб'єкта в предмет інтелектуального споглядання - риса нової міфології як міфології розуму. У “новому міфі” любов трансценденталізована. З неї еманують знемога, страждання. Нова міфологія - міфологія любові, знемоги. Трансценденталізація генія - у наданні йому функції посередника між абсолютом та індивідуальним. Одиниця нової міфології - міф індивідуума. Індивідуалізм - принцип міфології генія, її творця та героя, інструмента пізнання світу.

Музичний твір як “новий міф” ґрунтується на конструюванні, завдання якого - відбити нескінченне, медіювавши протистояння скінченному, систематизувати одно- і різнорідне. Конструювання, побудоване на інтелектуальному спогляданні, тотожності загального й особливого, - метод оформлення твору мистецтва мистецтва. Древоподібність твору мистецтва підкреслює його подібність до всесвіту як до загального організму.

“Новий міф” визначений наперед природно-науковими відкриттями, що зумовлюють властивий йому docta stilo. Фізика як міфічна дисципліна надає матеріал нової міфології. Експериментування - метод нової міфології, що зумовлює її взаємодію з вищою умоглядною фізикою, проникнення міфу природи в міф мистецтва, єдність натурфілософії та трансцендентальної філософії.

Мистецтву нової міфології притаманна єдність наукової дотепності й комбінування (методу математики). Твір мистецтва - форма духу, що споглядає, побудована на науковому винаході й ігровій діяльності. Дотепність поєднує мистецтво, науки, філософію, спирається на метод хімії, що зумовлює у творі мистецтва єдність змішуваних елементів, на сократичний (діалектичний) метод. Суперечність скінченного і нескінченного породжує іронію любові (філіронію). Новій міфології притаманний фізико-математичний, хімічний, сократичний характер.

У творі мистецтва майбутнього сакральна математика - спосіб пояснення чуда, число - фактор його інтерпретації. У музичному мистецтві через числа-символи здійснювалося прилучення до абсолюту. На числовому аналізі світобудови ґрунтується дантевська макро-трилогія Ліста - математичний епос.

Docta stilo у новій міфології реалізується на основі методів моделювання, конструювання та синтезу. Моделі нової міфології - “вічні міфи” Данте, Шекспіра, Ґете; зразки античності, середньовіччя, Відродження, бароко, класицизму. Синтез модельованих художніх систем дозволяє визначити новоміфологічну цілісність як мета-систему. У мистецтві нової міфології перетворення - принцип, який взаємодіє з міфологемою чуда. Творіння - нова міфологема - реалізується в створенні мистецтва майбутнього на основі перетворення зразків минулого.

Міфологема повернення репрезентує принцип історизму, відбиваючись у “Blick um bewegt” (“погляд назад”), “Blick um vorwдrts” (“погляд уперед”), “Blick in den Strom” (“погляд у потік”). Одночасне перебування в майбутньому і минулому - умова створення нової міфології.

Вчення нової міфології з'явилося в атмосфері устремління до майбутнього - реалії історії та філософії, утопічних концепцій (І. Кант, Ф. Шіллер, В. Гумбольдт, Новаліс, Ґ. В. Ф. Геґель, І. Г. Гаман, Ф. Г. Якобі, Д. Юм, Й. Ґ.Фіхте, Ф. Шлейермахер). Нова міфологія ґрунтується на трансцендентальній дедукції історії.

Конструювання мистецтва майбутнього відзначає ретроспективно-перспективний характер, єдність абсолютної історії й абсолютного міфу. В утопічній міфології майбутнього (раціоналістичній утопії) синтезовано міфологеми долі та природи - рушійні сили міфологій двох перших порядків.

Вічна революція - умова створення нової міфології. Актуалізація міфологеми загибелі-відновлення зумовила єдність есхатологізму та передчуттів майбутнього золотого століття, міфологем творення та руйнування у творчості Берліоза, Шопена, Ваґнера, Шумана. Нова міфологія - міфологія становлення. Як принцип драматургії становлення реалізується в “нових міфах”, побудованих на Dьrchkompanierung.

У підрозділі 1.3.3.2 “Твір мистецтва майбутнього як фрагментарна енциклопедія-хаос у синтетичній формі арабески” вивчено перетворення ідеалів нової міфології в музиці.

Твір мистецтва майбутнього - поетична енциклопедія, “організм усіх мистецтв і наук”, “фізика фантазії та мистецтва” (Ф. Шлеґель). Романтики-енциклопедисти - творці твору мистецтва як енциклопедії трансцендентального знання, параболи, що сполучає скінченне і нескінченне. Енциклопедія - тип змісту твору мистецтва майбутнього, арабеска - синтетична форма організації штучного хаосу, що втілює дух змішання, експериментування, комбінування, наукової дотепності, філіронії. Арабеска - “чиста форма”, що відбиває пізнання через споглядання та сновидіння, що визначає конструкцію творів, “які будуються незалежно від позначення жанру як складні та вигадливі цикли” (Ф. Шлеґель) або одночастинних, що мають внутріциклічну будову (шуманнівська “Арабеска”, новелета, симфонічна поема, фантазія). Новоміфологічна енциклопедія - Хаокосмос, тотожність Ладу та Хаосу, форма музики як форма хаосу, музичний міф. Енциклопедію-зміст у формі арабески являють роман, поема, драма, симфонія, соната, фантазія, балада, цикл мініатюр, які успадковують риси логіки міфу. Енциклопедія-хаос як “мистецтво мистецтва” втілює ідеал docta stilo.

Фрагментарність - метод конструювання енциклопедії-хаосу у формі арабески, що складається зі споглядань абсолюту у вигляді “ланцюга або вінка фрагментів” (Ф. Шлеґель). Нова міфологія - міфологія фрагментарна. Фрагмент набуває значення жанру. Романтичний фрагмент сполучений із системою, що залишається за його межами, з абсолютом (трактування твору як фрагмента духовного універсуму, фрагмента фрагмента).

“Епізод із життя артиста” - фрагмент системи, що виходить за межі твору мистецтва, абсолюту (нескінченного особистого космосу). Частини “Фантастичної” - “ланцюг фрагментів” (фантазій), симфонія - фрагменти фрагментів. Частини-фрагменти функціонують у цілому-фрагменті як фантазії у фантазії, арабески в арабесці, епізоди в епізоді, міфи в міфі. Про фрагментарність свідчить рондоподібна композиція (рефрен - лейтмотив коханої, епізоди - фрагменти частин-фантазій). “Фантастична” - система фрагментів, музично трактований жанр мемуарів.

Фрагмент - спосіб співвідношення “свого” та “чужого” - передбачає вихід за межі художнього тексту. Відтворення абсолюту через вінок фрагментів, між якими утворюються зв'язки позатекстового типу, - у нескінченній мелодії, генезис якої - у романтичній мініатюрі, що осмислює фрагмент абсолюту.

Для нової міфології актуальними є критерії абсолютної міфології: буття досягає “ступеня міфу”, діалектичні категорії розуміються як магічні імена, синтез охоплює антиномії віри та знання, нескінченного та скінченного.

Нова міфологія - абсолютна трансцендентальна міфологія майбутнього, фізико-математична, хімічна, сократична міфологія споглядання, в якій утопія взаємодіє із сумнівом і скепсисом, революція зі становленням. Нова міфологія - міфологія генія, втілена у творі мистецтва мистецтва як інтертекстуальній фрагментарній енциклопедії-хаосі у формі арабески, що базується на методі синтезу міфології дотепності та філіронії, любові, знемоги, розуму. Нові міфологеми - конструкти нової міфології - репрезентують її властивості: інволюційні процеси у зразках мистецтва мистецтва узагальнюють процеси згортання художньої, наукової, філософської інформації, приводячи до абсолютного синтезу антитез.

У підрозділі 1.3.4 “Сучасна штучна міфологема” розглянуто специфіку інволюції в сучасному штучному міфі.

Утрата ритуальності, гіпертрофія безпристрасності перетворює міфологему на подобу наукової доктрини, згорнутої в поняття. Сучасна штучна міфологема (четвертого роду) позначається по імені творця філолофської концепції, реалізується як іменна міфологема (шпенґлерівська міфологема, міфологема Хайдеґґера). Зміна матеріалу згортання трансформує результат: сучасна штучна міфологема є персоналістичною.

Розширення значеннєвих границь поняття міфологема вказує на динаміку значеннєвого становлення, що відбувається з ним. Затребуваність поняття в різних галузях науки свідчить про його актуалізацію, пошук термінології, здатної об'єднати різні галузі знання.

У підрозділі 1.3.5 “Визначення поняття міфологеми” інволюцію позначено як універсалію (міфологеми-ідеї) та трансценденталію (міфологеми-образи).

Міфологема як універсалія передає сутність об'єктивно-суб'єктивних зв'язків між трансцендентним та іманентним, що відкриваються в процесі пізнання.

Міфологема як трансценденталія - узагальнення фрагмента вищого змісту у вигляді згорнутого імені, одиниці символічної структури.

Міфологема - одиниця символічної структури, логос сутності в софійній інобуттєвості, являє результати трансценденталізації іманентного та іманентизації трансцендентного, об'єктивації суб'єктивного та суб'єктивації об'єктивного, споглядання сакрального фрагмента абсолюту, узагальнює в інволюції імагінаційно-медіативні процеси розгортання “сущого”. З-горнута семантика міфологеми є ізоморфною роз-горнутій семантиці міфу.

Розділ 2 “Досвід енциклопедичного аналізу новоміфологічного docta stilo. Двійники ваґнерівського Блукача: Urphдnomen і його іконотропія” пов'язаний із вивченням розгортання міфологеми Володаря мертвого воїнства в природному, християнському міфах, у “Летючому голландцеві” Р. Ваґнера як “новому міфі”. Розглянуто жанрові моделі опери, відбиття прафеномена у творчості байройтського генія, його вплив на мистецтво та науку майбутнього.

Ваґнерівська спадщина як трансцендентальна міфологія генія ґрунтується на синтезі вчення нової міфології та порівняльного аналізу міфів (принцип варіаційності), docta stilo, трансценденталізації пізнання, споглядання, блукання, знемоги, любові.

Наявність двійників - умова функціонування міфологеми Блукача. Двійники ваґнерівського Блукача - варіанти імені-функції (зміни сакрального апелятиву при збереженні зв'язку з першоджерельною міфологемою-образом); піддані змішанню в “Летючому голландцеві” жанрові моделі; художні зразки, на основі переосмислення яких створено оперу музиканта міфу.