Ефективність використання комп’ютерних технологій в системі оволодіння теоретичними знаннями дітей 5-8 класів

80

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Факультет фізичного виховання

Кафедра теорії та методики фізичного виховання

Магістерська робота

зі спеціальності

Фізичне виховання

На тему

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КОМП'ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМІ ОВОЛОДІННЯ ТЕОРЕТИЧНИМИ ЗНАННЯМИ ДІТЕЙ 5-8 КЛАСІВ

Виконала

Полещук Тетяна Юріївна

Науковий керівник: к.пед.н., доцент

Астахов В. А.

Науковий консультант: д.мед.н.,професор

Ковров Я. Г.

Дніпропетровськ - 2008Зміст

Вступ

1. Огляд літературних джерел

1.1 Мислення та його роль у навчанні

1.2 Навчання як процес формування рухової навички

1.3 Формування теоретичних знань у процесі фізичного виховання

1.4 Застосування комп'ютерних технологій в процесі оволодіння теоретичними знаннями учнів з предмету «Фізична культура»

2. Методи та організація досліджень

2.1 Методи досліджень

2.2 Організація досліджень

3. Аналіз та обговорення результатів досліджень

3.1 Теоретичний матеріал для 5 класу

3.2 Теоретичний матеріал для 6 класу

3.3 Теоретичний матеріал для 7 класу

3.4 Теоретичний матеріал для 8 класу

3.5 Ефективність використання комп'ютерних технологій в системі оволодіння теоретичними знаннями учнів середнього шкільного віку

Висновки

Практичні рекомендації

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. Як зазначають вчені, комп'ютерні технології у фізичній культурі ще не набули широкого науково - обґрунтованого застосування, в основному вони розраховані на оцінювання фізичного стану, носять переважно нормативно-статиcтичний характер.

У цільовій комплексній програмі «Фізичне виховання - здоров'я нації», «Концепції безперервної фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями загальноосвітніх шкіл» визначено, що підвищення ефективності навчально-виховного процесу на сучасному етапі пов'язано з розробкою сучасних педагогічних технологій, серед яких - комп'ютерізація шкільного навчального процесу [38].

Одна з тенденцій розвитку сучасного суспільства - його інформатизація. У цей час ми є свідками бурхливого вторгнення інформаційних технологій в усі сфери життя й діяльності людини. На думку авторитетних експертів, дана тенденція стане ще більш виражена, а трудова діяльність та навчальний процес переважної більшості працездатного населення так чи інакше буде пов'язана з інформаційними технологіями (ІТ) і процесами по обробці інформації.

Одним із першочергових завдань, які сьогодні постали перед спеціалістами з фізичного виховання, є активний пошук шляхів підвищення рівня знань та їх оцінки з використанням комп'ютерних технологій, що, на наш погляд, може сприяти підвищенню мотивації дітей до занять фізичною культурою [37].

Теоретична підготовка, як складова процесу фізичного виховання, є досить багатогранною методичною категорією, яка може виступати: як засіб фізичного виховання, як метод розвитку рухових здібностей, як змістовно-інформаційна чи освітня сутність. Загалом теоретична підготовка необхідна як для придбання учнями знань, так і для формування інтересу до занять фізичними вправами [7].

Установлено що використання інформаційних технологій в освіті сприяє: 1) удосконалюванню стратегії відбору змісту освітніх програм, методів і організаційних форм навчання відповідно до завдань розвитку особистості в умовах інформаційного суспільства; 2) розширенню видів навчальної діяльності за умов реалізації сучасних технологій (комп'ютеризовані курси навчання, інформаційно-довідкові й експертні системи, мультимедіа технології, "віртуальна реальність"); 3) переходу від ілюстративно-пояснювального навчання до творчого, що передбачає оволодіння учнями умінням самостійно здобувати нові знання, використовуючи технології інформаційної взаємодії з імітаційними моделями об'єктів, процесів і явищ [9].

Однак, незважаючи на високий потенціал сучасних інформаційних технологій, вони ще не знайшли широкого застосування в системі освіти.

Як відзначають фахівці, у поєднанні з комп'ютерами і програмно-педагогічними засобами комп'ютерні програми допомагають перейти до створення сучасних систем адаптивного навчання й адаптивного контролю - найбільш ефективних форм організації навчального процесу [46].

Гіпотеза. Передбачається, що розроблена нами комп'ютерна програма з підвищення і оцінювання теоретичних знань дітей 5-8 класів та методика її застосування в навчальному процесі дозволить більш ефективно вивчати та оцінювати запропонований матеріал з теоретичної підготовки.

Мета роботи - обґрунтувати ефективність використання комп'ютерних технологій в системі оволодіння та оцінювання теоретичних знань дітей 5-8 класів з предмету «Фізична культура».

Завдання:

1. Провести аналіз спеціальної методичної літератури згідно з темою дослідження.

2. Розробити, апробувати та впровадити комп'ютерну програму з метою підвищення та оцінки теоретичних знань дітей 5-8 класів з предмету «Фізична культура».

3. Експериментально обґрунтувати ефективність комп'ютерних технологій в системі оволодіння теоретичними знаннями та їх оцінки.

Об'єкт дослідження - процес використання інформаційно-комп'ютерних технологій для підвищення ефективності навчального процесу.

Предмет дослідження - розробка та конструювання інформаційно-комп'ютерних засобів та ефективність використання їх можливостей в навчальному процесі.

Теоретична значущість дипломної роботи полягає в тому, що використання комп'ютерних технологій в системі теоретичної підготовки дітей 5-8 класів з предмету «Фізична культура» сприяє ефективному процесу засвоєння теоретичних знань та дозволяє індивідуалізувати процес контролю цих знань.

Практична значущість полягає в тому, що отримані результати досліджень розширюють уяву про можливість впровадження комп'ютерних технологій для підвищення теоретичних знань та їх оцінки для дітей середнього шкільного віку загальноосвітніх шкіл. Практичне використання розробленої комп'ютерної програм дозволить ефективно використовувати її для подальшого впровадження в систему фізичного виховання в загальноосвітніх школах.

Наукова новизна полягає в тому, що:

- Вперше розроблена методика з підвищення та оцінювання теоретичних знань дітей 5-8 класів з предмету «Фізична культура» у вигляді комп'ютерної програми.

- Визначається ефективність використання комп'ютерних технологій в системі оволодіння та оцінювання теоретичних знань.

1. Огляд літературних джерел

1.1 Мислення та його роль у навчанні

Зазвичай сприйняття ситуації, навчального матеріалу, партнера по спілкуванню пов'язане з розумінням сприйманого. Розуміння забезпечується мисленням.

Мислення - це пізнання сутності й закономірності об'єктів і явищ за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції й т.д. Воно здійснюється як при безпосередньому сприйнятті об'єктів і явищ, так і опосередковано, за допомогою логічних міркувань (тому опосередковане пізнання називають ще логічним, відрізняючи його тим самим від почуттєвого пізнання - сприйняття) [10].

За допомогою мислення людина довідується про такі властивості об'єктів, зв'язки, відносини між предметами і явищами, які не можуть бути виявлені при їх почуттєвому сприйнятті [12].

Мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу й синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизації, систематизації, класифікації. Найпоширенішими розумовими операціями учнів є аналіз і синтез.

Аналіз служить для поділу цілого на частини, виділення окремих ознак цілого. Аналізуючи якість виконаної вправи, учні розбивають всі вправи на окремі елементи й обмірковують, які помилки були допущені при виконанні кожного елемента [17].

Ефективність аналізу залежить від особливостей аналізованого матеріалу (його складності), від часу, відведеного на сприйняття цього матеріалу (наприклад, вправи), від того, чи є аналіз чисто розумовою операцією, або ж він опирається на рухову дію, яка спостерігається або виконується самим учнем [29].

Синтез служить способом об'єднання частин у ціле. Він може проявлятися як у розумовій операції (учень намагається уявити собі, як буде виглядати в цілому вправа, що він дотепер розучував вроздріб), так і в руховій дії (ту ж вправу учень намагається виконати реально, а не в уяві) [11].

Синтез не є простим підсумовуванням частин; це створення цілісного інтегрального образу або дії, що не відразу й не легко складається в уяві учнів. Часом вони підмінюють синтез рядоположенням, перерахуванням окремих ознак об'єкта або дії. Звідси в дітей ускладнене утворення понять, які вказують на суть речей і явищ. Часто системні зв'язки між окремими ознаками в учнів підмінюються хаотичним накопиченням окремих зв'язків [6].

Аналіз і синтез тісно між собою зв'язані і повинні виступати в гармонійній єдності. При переважаючому розвитку процесів аналізу учні губляться в деталях вправи, погано їх узагальнюють.

Засобами, за допомогою яких людина мислить, є первинні образи, що виникають при сприйнятті, вторинні образи (уява), поняття, судження й висновки [41].

Уявлення є конкретним або узагальненим образом об'єктів або явищ, які людина сприймала в минулому. Це образи, що витягають із пам'яті, наприклад, уявлення учня із закритими очами тільки що показаної вчителем фізичної вправи. Уявлення володіють рядом особливостей, що дозволяють людині абстрагуватися при їхньому використанні в процесі мислення від конкретних ситуацій [45].

Виділяють три види мислення: практично-діючий, наочно-образний і словесно-логічний.

Практично-діючий вид мислення характеризується тим, що розумові операції здійснюються в процесі маніпулювання із предметами й виконання фізичних вправ. Розвиток мислення у дитини починається із цього виду мислення, коли вона торкається предмета. Однак це не означає, що цей вид мислення примітивний. Він використовується й дорослими, розвивається в процесі професійної й спортивної діяльності, і виявляється незамінним у тих випадках, коли рішення розумового завдання повинне протікати одночасно із практичною діяльністю [24].

Наочно-образне мислення опирається на первинні й вторинні образи (уявлення). Воно використовується учнями в тому випадку, коли описану вчителем у словесній формі вправу вони намагаються уявити собі наочно або коли розумове завдання вирішують, малюючи схему, що відбиває зв'язок якихось явищ один з одним [28].

Словесно-логічне мислення (його ще називають абстрактно- логічним) характеризується оперуванням абстрактними поняттями й міркуваннями. Розумове завдання вирішується тут у словесній (вербальній) формі, причому використовуються такі абстрактні поняття, які не можна виразити конкретним образом: патріотизм, чесність, принциповість, здібності, обдарованість і т.д. Узагальненість використовуваних понять ведуть і до узагальненості цього виду мислення. У цьому його перевага перед іншими видами мислення, але в цьому складається і його недолік: ніяке слово, поняття не може передати всіх деталей образу, вичерпати всі нюанси виконання фізичної вправи. Тому, до речі, ніякий повний опис вправи вчителем не може замінити безпосереднього виконання цієї вправи самим учнем, тих відчуттів, які він при цьому одержує [32].

У практичній розумовій діяльності всі ці види мислення тісно зв'язані між собою. Оперуючи поняттями, людина опирається й на відповідні їм образи, а мислячи образами, він дає їм відразу словесне позначення.

Однак в окремих осіб може переважати той або інший тип мислення: одні краще мислять, використовуючи наочно-образний спосіб, інші - словесно-логічний [16].

1.2 Навчання як процес формування рухової навички

Відомо, що будь-яке навчання повинне виконувати три функції: освітню, розвиваючу й виховну. У даній главі буде розкрита тільки перша - освітня, тобто та, котра покликана формувати знання і навички в системі освіти школярів [5].

Для навчання у фізичному вихованні найбільш специфічним і головним є активна рухова діяльність учнів. Через неї відбувається вдосконалювання фізичних і психічних здібностей дитини. В органічній єдності з руховою діяльністю діти одержують і спеціальні знання про фізичне виховання.

Навчання у фізичному вихованні є організований процес передачі й засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне й психічне вдосконалювання людини [20].

Термін «навчання руховій дії» (або фізичній вправі) вживається в тих випадках, коли маються на увазі одна дія й супутні їй теоретичні знання. Тому що дія являє собою структуру рухів, які до неї входять, то можна використати рівнозначний термін «навчання рухам» [34].

Вживання різних термінів дозволяє акцентувати увагу на головних у цей момент педагогічних завданнях.

Спеціальні знання у фізичному вихованні - це певна система фактів і закономірностей, що лежать в основі правильно організованого фізичного виховання [48].

Обсяг знань складається з тієї інформації, яку придбав учень про фізичне виховання в цілому, про закономірності рухів людського тіла, про можливості власного організму, про засоби й методи поліпшення здоров'я й фізичного розвитку, про правила розучування рухових дій, про спеціальну термінологію й т.д. [2].

Основним результатом навчання рухової дії може бути формування рухової навички.

Рухова навичка -- це здатність виконати дію, акцентувати увагу на умовах і результаті дії, а не на окремих рухах.

Подібна здатність виконувати дію виникає не па порожньому місці, а в результаті використання людиною своїх знань і рухового досвіду.

Крім того, така здатність з'являється не раптом, а тільки після певної кількості повторень даної дії. Тому будь-який процес навчання завжди має ту або іншу тривалість [42].

Природно, коли навчання характеризується певною тривалістю, то різні його етапи будуть вимагати різних засобів, методів і форм організації занять. Це знаходить своє відбиття в структурі навчання.

Структуру навчання утворюють відносно стійкі зв'язки приватних завдань, принципів, засобів, методів і форм організації занять всіх етапів навчання. Вона виступає як відносно закінчений цілісний процес [3].

Навчання фізичним вправам будь-яких контингентів, що займаються фізичною культурою і спортом, характеризується наступними особливостями:

1. Активна рухова діяльність учнів як необхідна умова оволодіння навчальним матеріалом.

2. Формування систем рухових навичок. Тільки система рухових дій визначає характер фізичної підготовленості учня. При розробці систем фізичних вправ для шкільних програм, дотримуючись принципу прикладності, були відібрані ті дії, які мали найбільш тісні зв'язки з життєвою практикою.

3. Розвиток комплексу рухових якостей.

4. Результативність навчання руховим діям визначається не тільки досягнутим рівнем фізичної освіти, але й придбаним рівнем фізичного розвитку.

Правильна організація педагогічного процесу оволодіння системами знань і дій повинна супроводжуватися й підвищенням показників фізичного розвитку [25].

1.3 Формування теоретичних знань у процесі фізичного виховання

Теоретична підготовленість необхідна не тільки для повноцінного оволодіння руховими навичками. Вона є складовою частиною фізичної освіти в цілому. Тільки з її допомогою можна вирішувати задачу розвитку в дитини потреби до фізичного вдосконалювання, до систематичних самостійних занять фізичними вправами [31].

У процесі навчання недостатньо одержати певний обсяг різних знань. Необхідно ще розуміти їхній розвиток і взаємозв'язок, набути впевненості у своїх знаннях.

Обсяг і зміст теоретичного матеріалу визначаються на основі загально - педагогічних принципів і завдань навчання. Для школярів обов'язковий мінімум теоретичних знань установлений окремо для кожного класу державними програмами. Знання про властиво фізичне виховання повинні сполучатися з тими знаннями, які учні одержують при вивченні інших навчальних предметів [14].

Ефективність методики формування знань на уроках фізичної культури включає наступні моменти:

1) аналіз теоретичного матеріалу для вивчення рухової дії з метою визначення його механічної структури, необхідних рухових якостей і факторів зовнішнього середовища;

2) установлення зразкового обсягу й змісту знань, необхідних для розуміння закономірностей досліджуваної фізичної вправи й відповідної підготовленості учнів;

3) визначення тем загальноосвітніх предметів навчального плану школи, знання яких допоможуть засвоєнню досліджуваної рухової дії;

4) уточнення вже вивчених учнями тем загальноосвітніх предметів і тем, які тільки будуть вивчатися (це дозволить вчителю опиратися на наявні знання й знову викладати необхідний матеріал);

5) визначення послідовності в серії уроків, а також обсягу й змісту матеріалу на кожний урок;

6) розробку таких способів викладу матеріалу, які б органічно вписувалися в заплановану рухову діяльність;

7) рекомендації вчителям загальноосвітніх предметів і учням повторити необхідні теми в запланований термін [55].

Отже, кожна методика формування знань повинна будуватися на принципі з'єднання спеціального матеріалу про фізичне виховання з навчальним матеріалом інших загальноосвітніх предметів і руховою діяльністю учнів [19].

У найбільш загальному змісті знання характеризуються як сукупність накопичених у процесі суспільно-історичної практики людства відомостей про природу, суспільство, техніку й саму людину.

У рамках шкільної педагогіки знання розглядаються у двох аспектах: по-перше, як один з компонентів змісту шкільної освіти, представлений у конкретному навчальному предметі у вигляді дидактично обґрунтованої системи фактів, понять, які має певна наука, що лежить в основі відповідного навчального предмета; по-друге, як надбання кожного учня яке він здобуває в процесі навчання й може використати для досягнення певних цілей у конкретній області діяльності [36].

Викладені положення визначають значення й зміст знань у фізичному вихованні, без засвоєння яких не можливий жоден акт свідомої діяльності людини по оволодінню фізичними вправами, використанню їх з метою власного фізичного розвитку й зміцнення здоров'я [4].

Знання - перший ведучий компонент змісту фізичної освіти, що здобувається школярами в результаті навчання по предмету «Фізична культура».

Без засвоєння знань про закономірності рухів, способів виконання фізичних вправ і тактичних дій, принципів суддівства, організації й проведення самостійних занять з групою учнів неможливе повноцінне оволодіння руховими діями, уміннями тактичного, інструкторсько-методичного, суддівського й самоуправлінського характеру [39].

Тільки на основі знань діяльність може бути творчою, що дозволяє знаходити нестандартні рішення в проблемно-пошукових ситуаціях (наприклад, застосувати освоєні дії в незнайомих умовах, самостійно знайти оригінальний спосіб рішення рухового завдання).

І нарешті, без засвоєння знань про норми спілкування в колективі, про особисту й суспільну значимість фізкультурної діяльності неможливо опанувати досвідом емоційно-вольового регулювання власної поведінки, вибіркового відношення до явищ навколишньої дійсності [52].

Якщо ж урахувати, що повноцінна фізична освіта сприяє всебічному й гармонійному розвитку особистості учнів, то логічно визнати, що й знання сприяють цьому процесу.

Процес навчального пізнання під час занять фізичними вправами відрізняється деякою своєрідністю, обумовленою тим, що джерелом знань тут є не тільки інформація вчителя, але й сама рухова діяльність якою займаються учні: на основі м'язових відчуттів і осмислення результатів виконання фізичних вправ учень пізнає закономірності рухів, одержує знання про вплив вправ на прояв функцій окремих систем організму, переконується в необхідності займатися фізичною культурою. Причому деякі знання необхідні для засвоєння рухових дій (наприклад, про ступінь нервово-м'язових зусиль при відштовхуванні в бігу й стрибках, про рухові можливості власного організму) можуть здобуватися тільки при виконанні самих дій [21].

Знання засвоюються при активній розумовій діяльності, яка здійснюється в системі розумових операцій (аналізу й синтезу, порівнянь, узагальнень), і фіксуються у свідомості учня у вигляді інформації і понять. Свідченням сформованості знання є здатність учня практично відтворити показану або пред'явлену йому в словесному викладі фізичну вправу або дати словесний опис вправи на основі зорового сприйняття її показу. На рівні узагальнення знань про досліджуваний об'єкт вони здобувають характер поняття, словесна форма вираження якого являє собою вже не опис, а визначення. Визначення вбирає в себе істотні ознаки відповідного об'єкта, виражає його функціональні властивості [22].

Кожне поняття позначається певним терміном (фізична культура, фізична вправа й т.д.) і залежно від ступеня узагальненості знань здобуває більш загальний або приватний характер. Наприклад, поняття «режим» буде більше загальним стосовно поняття «режим дня». Засвоєння поняття проявляється в здатності учня виразити словесно його визначення з перерахуванням всіх істотних ознак. Знання здобувають практичну форму, коли застосовуються в діяльності у вигляді інтелектуальних або рухових умінь [57].

На основі одержуваної від учителя інформації учень ще до початку виконання вправи має можливість сформувати у власній свідомості знання про техніку вправи, скласти уявний проект і намітити способи рішення відповідного рухового завдання, передбачити можливі зміни у своєму фізичному вдосконалюванні. Однак знання стають керівництвом до дії лише за умови, якщо вони, по-перше, об'єктивно відбивають закономірності досліджуваних фізичних вправ і, по-друге, органічно включені в практичну діяльність [30].

Перша умова забезпечується тим, що школярам пропонується система знань і понять, що вірогідно розкривають сутність, закономірності, що лежать в основі виконання фізичних вправ, усього процесу фізичного виховання. Використання понять та спеціальної термінології сприяє раціоналізації процесу навчання, підвищенню щільності уроку, скорочує шлях навчального пізнання, оскільки, оперуючи стійкими термінами й поняттями, учитель звільняється від необхідності довгих пояснень [33].

Реалізація другої умови забезпечується такою організацією діяльності, що змушує учня застосувати засвоєні знання.

Однією з вирішальних умов повноцінності фізичної освіти школярів є озброєння їхньою системою знань. Ця система характеризується, по-перше, обсягом (різноманітністю) теоретичного матеріалу, що розкриває всі види фізкультурної діяльності школярів; по-друге, складом видів знань (фактів, понять, термінів і т.д.), що існують у відповідній науці. Обидва аспекти зв'язані єдиною цільовою спрямованістю на формування у школярів наукових знань про фізичне виховання й здатність до ціннісної орієнтації в ньому [18].

Структурна організація навчального матеріалу виражається в групуванні складових її навчальних тем по ознаках однорідної спрямованості їхнього змісту. На основі подібного групування виділяються дві групи навчальних тем, а в кожній з них - по три підгрупи.

Перша група поєднує теми, зміст яких спрямований на забезпечення необхідного рівня загальноосвітньої культури школярів в області фізичного виховання: розуміння сутності, значення й можливостей фізичного виховання в суспільстві. Рівень відповідної досвідченості визначається ступенем прояву, по-перше, елементів світогляду в оцінці досліджуваних явищ (мети й завдання фізичного виховання, знання рухового режиму як фактора забезпечення здорового способу життя й т.д.); по-друге, позитивного відношення до власного фізичного вдосконалювання; по-третє, навчально-пізнавальної й соціальної активності на заняттях і в суспільній роботі з фізичного виховання [22].

Для формування інтересу до уроків необхідно роз'яснити в кожному класі значення визначеної системи занять як державної, обов'язкової для всіх форм організації фізичного виховання школярів. Сутність самодіяльних форм організації фізичного виховання (заходів в режимі дня, заняття в позаурочний час у школі й позашкільних установах, самостійні заняття) роз'ясняється не тільки при викладі програмних тем, але й у рекомендаціях учителя по використанню запропонованих програмою видів занять [14].

Ознайомлення з видами спорту здійснюється в процесі вивчення практичних розділів програми (гімнастики, легкої атлетики й т.д.), орієнтуючись на зміст яких учитель визначає теми теоретичного характеру.

Перша підгрупа представлена в програмі тематикою медико-біологічного характеру: значення занять фізичними вправами для фізичного розвитку й зміцнення здоров'я, реакції організму на різні фізичні навантаження, перша допомога при травмах на заняттях.

Друга група навчальних тем має іншу цільову спрямованість. Вона забезпечує спеціальну теоретичну підготовленість школярів до раціоналізації власної рухової діяльності, проведенню самостійних занять, участі в суспільній роботі.

Перша підгрупа навчальних тем другої групи поєднує теми, що стосуються техніки рухових дій і основ тактики змагань по видах вправ шкільної програми. Їхнє засвоєння позитивно позначається на динаміці формування рухових умінь, на ефективності використання засвоєного матеріалу в навчальній і змагальній практиці.

В другу підгрупу входять теми, що розкривають основи проведення самостійних занять: «Правила безпеки занять» (II-IX класи), «Самострахування при виконанні фізичних вправ» (VII клас), «Правила самостійного виконання вправ» (VIII і IX класи), «Тренувальні навантаження й контроль за ними по частоті пульсу» (X клас) [54].

У загальний і руховий режим школярів доцільно ввести в різних класах у вигляді окремих підтем наступні повсякденні факти:

1. приклади раціонального режиму різних контингентів людей;

2. варіанти загального рухового режиму для школярів окремих класів;

3. приклади використання в режимі дня різних форм занять фізичними вправами;

4. наукові факти: залежність працездатності від рухового режиму; вплив видів фізичних вправ на організм та їх дозування;

5. поняття й терміни: загальний і руховий режим, активний відпочинок, розумова і фізична працездатність, стомлення й перевтома, форми занять фізичними вправами;

6. методичні знання: принципи підбору й визначення послідовності вправ;

7. правила регулювання навантаження з урахуванням завдань, змісту, форм і місця занять у загальному режимі дня;

8. вимоги до організації окремих занять і всього комплексу заходів;

9. оцінювальні знання: значення загального й рухового режиму, активного відпочинку для підтримки працездатності й попередження стомлення [35].

Кінцевою метою придбання знань є застосування їх на практиці. По ступені готовності до цього розрізняють три рівні засвоєння знань. По досягненні кожного з них знання набувають певних якостей (оперативність, гнучкість, усвідомленість, глибину, міцність, повноту), які у сукупності характеризують їхню повноцінність [59].

Перший рівень засвоєння знань є результатом сприйняття, усвідомлення змісту (розуміння) і фіксації в пам'яті отриманої інформації. Проявляється цей рівень у здатності учня пізнавати вивчені об'єкти, наприклад види фізичних вправ, або відтворювати деяку суму знань про них (перераховувати істотні ознаки конкретної вправи, описувати схему її виконання). На даному рівні засвоєння найбільше явно проявляється повнота знань, яка вимірюється відношенням кількості засвоєних відомостей до сукупності, запропонованої вчителем. Для досягнення цього рівня цілком придатний пояснювально-ілюстративний метод навчання, тобто передача учням готових знань у словесній або наочній формі. Дидактичними умовами найбільшої його ефективності є, по-перше, наявність у навчальній інформації повної характеристики властивостей досліджуваного об'єкта; по-друге, використання словесного викладу в єдиній системі з показом, демонстрацією й практичними діями; по-третє, застосування методів активізації сприйняття, осмислювання й запам'ятовування змісту навчальної інформації (наприклад, попереднє виділення вчителем об'єктів спостережень при організації показу вправи).

Другий рівень засвоєння знань проявляється в готовності до застосування їх за відомим навчальним зразком в знайомих або незначно варіативних ситуаціях. Подібна готовність оцінюється оперативністю знань, що характеризується двома ознаками: кількістю ситуацій, у яких учень здатний застосовувати знання (наприклад, використати пульсометрію з метою визначення функціонального стану власного організму у спокої, під час уроку, під час самостійних занять) і кількість засвоєних способів застосування для рішення одного й того ж завдання (наприклад, регулювання навантаження зміною кількості повторень, довжини дистанції, тривалості й характеру відпочинку). Дидактичною умовою розвитку оперативності знань є ознайомлення учнів з можливо більшою кількістю ситуацій, у яких можуть застосовуватися дані знання, і кількістю способів їхнього застосування в кожній ситуації. Закріплюються ці знання шляхом багаторазового й варіативного повторення. Для досягнення другого рівня засвоєння знань використовується репродуктивний метод навчання, що забезпечує формування вміння застосовувати знання за зразком.

Третій рівень засвоєння знань проявляється в готовності учня до творчого й швидкого застосування їх у нових, незнайомих ситуаціях, обумовлених як специфікою застосовуваних вправ, так і умовами їхнього проведення, а також особливостями діяльності учнів. Подібна готовність до використання таких знань оцінюється гнучкістю знань, тобто вмінням швидко використовувати саме ті знання, які в більшій мірі відповідають виниклій ситуації (наприклад, вибирати раціональні тактичні дії в змагальних ситуаціях, які раніше не зустрічалися в практиці учня), або конструювати новий спосіб діяльності (знаходити нові варіанти сполучення елементів у розученій комбінації й т.д.). Дидактичною умовою навчання тут є використання системи проблемно-пошукових завдань, які змушують учнів самостійно здобувати знання, дозволяють опановувати елементами пізнавально-творчої діяльності [37].

Прояв якостей знань виявляється тією чи іншою мірою на будь-якому рівні засвоєння знань. Облік ознак прояву якостей дозволяє ефективніше формувати знання.

Ознакою усвідомленості знань на першому рівні засвоєння є здатність учня роз'яснити сутність позначеного терміном поняття (наприклад, що означає «поперемінний двокроковий хід»), описати своїми словами (перетворююче відтворення) схему виконання дії, витягти із всієї сукупності засвоєних про неї знань, потрібних для відповіді на поставлене питання. На другому рівні засвоєння знань усвідомленість проявляється в умінні виявляти власні помилки й помилки в діях товариша, знаходити їхні причини на основі порівняння із заданим зразком. На третьому рівні усвідомленість проявляється у вигляді здатності самостійно використовувати знання відповідно до заданої мети (наприклад, підбирати вправи для виправлення рухової помилки) [1].

Глибина знань вимірюється кількістю усвідомлюваних учнем істотних зв'язків між знаннями. На першому рівні засвоєння знань ознакою глибини знань є здатність учня виявити прямі зв'язки між руховою структурою дії й терміном, що позначає його. На другому рівні глибина знань буде характеризуватися вмінням усвідомлювати наявність зв'язків між знаннями й руховою дією, наприклад: критерії оцінки ефективності техніки виконання, природа виникнення конкретних помилок. На третьому рівні глибина знань проявляється в умінні розкривати зв'язки між технікою дії й біомеханічними закономірностями відповідних рухів [27].

Міцність засвоєння знань виражається в стійкій фіксації й тривалості зберігання в пам'яті знань і способів їхнього застосування, свідченням чого є здатність відтворювати зміст отриманої інформації. Міцність підвищується в міру зростання усвідомленості й розширення діапазону застосування знань не тільки у вигляді словесного відтворення, але й втілення їх у практичних діях [40].

Зі сказаного випливає: чим вищий рівень засвоєння й ширший комплекс знань, що проявляють учні, тим у більшій мірі гарантується успішність самостійного рішення різних завдань фізичного вдосконалювання [48].

1.4 Застосування комп'ютерних технологій в процесі оволодіння теоретичними знаннями учнів з предмету «Фізична культура»

Впровадження сучасної комп'ютерної техніки й засобів передачі інформації в різні сфери людської діяльності з метою підвищення її ефективності привело до появи принципово нових способів здійснення цієї діяльності. Ці способи, засновані на широкому використанні унікальних можливостей комп'ютерної техніки по обробці, зберіганні й поданні інформації, об'єднані в поняття «нові інформаційні технології» (НІТ) [53].

Широкі перспективи для НІТ відкриваються в педагогічній області. Об'єктивною передумовою для цього є інформаційна сутність процесу навчання, у якій особливе місце належить інформаційному обміну різного виду між учителем і учнями. Використання НІТ в навчально-педагогічному процесі представляє, на думку фахівців, якісно новий етап у теорії й практиці педагогіки. Прагнення прогресивних педагогів задовольнити зростаючі потреби суспільства в освіті шляхом використання можливостей НІТ стимулює утворення нових форм навчання. Однією з таких форм є навчання з використанням програмних засобів (ПЗ) навчання [51].

Використання програмного засобу навчального призначення орієнтоване на:

рішення певної навчальної проблеми, що вимагає її вивчення й (або) дозволу, - проблемно-орієнтовані ПЗ;

здійснення деякої діяльності з об'єктним середовищем (наприклад, із системою підготовки текстів, інформаційно-пошуковою системою, базою даних) - об'єктно-орієнтовані ПЗ;

здійснення діяльності в деякому предметному середовищі (в ідеалі - із вбудованими елементами технології навчання) - предметно-орієнтовані ПЗ [15].

На підставі проведеного аналізу застосування в навчанні великого числа ПЗ навчального призначення І.В. Роберт робить висновок про те, що ПЗ навчального призначення використовуються:

як окремі програми, що забезпечують частину уроку або весь урок, кілька уроків;

як пакети програм, що забезпечують тему навчального предмета, розділ або курс комп'ютерною підтримкою;

як практикуми, що забезпечують певну програму практичних занять навчального курсу;

як компонент «комп'ютерного курсу» [44].

Особливої уваги заслуговують можливості ПЗ навчального призначення, реалізація яких створює передумови для небувалої в історії педагогіки інтенсифікації освітнього процесу, а також створення методик, орієнтованих на розвиток особистості учня. Перелічимо ці можливості:

негайний зворотний зв'язок між користувачем і ПЗ навчального призначення;

комп'ютерна візуалізація навчальної інформації про об'єкти або закономірності процесів і явищ, як реальних, так і «віртуальних»;

архівне зберігання великих обсягів інформації і здатність її передачі, а також легкий доступ й обіг користувача до центрального банку даних;

автоматизація процесів обчислювальної інформаційно-пошукової діяльності;

автоматизація процесів інформаційно-методичного забезпечення, організаційного керування навчальною діяльністю й контролю над результатами засвоєння [26].

Реалізація перерахованих вище можливостей ПЗ навчального призначення дозволяє організувати такі види діяльності, як:

реєстрація, збір, накопичення, зберігання, обробка інформації про досліджувані об'єкти, явища, реальні процеси, і передача великої кількості обсягів інформації, поданої в різних формах;

інтерактивний діалог - взаємодія користувача із програмною (програмно-апаратною) системою, що на відміну від діалогів, які припускають обмін текстовими командами й відповідями, характеризується більш розвиненими засобами ведення діалогу. Наприклад, можливість ставити запитання в довільній формі, з використанням «ключового» слова, у формі з обмеженим набором символів. При цьому забезпечується можливість вибору варіантів змісту навчального матеріалу, режиму роботи;

керування реальними об'єктами (наприклад, навчальними роботами, що імітують промислові обладнання або механізми);

керування відображенням на екрані моделей різних об'єктів, явищ, процесів, у тому числі, й тих, що реально відбуваються;

автоматизований контроль (самоконтроль) результатів навчальної діяльності, корекція за результатами контролю, тренування, тестування [13].

Через те, що перераховані вище види діяльності засновані на інформаційній взаємодії між учнями, викладачем і програмними засобами навчального призначення й разом з тим спрямовані на досягнення навчальних цілей, назвемо її інформаційно-навчальною діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, виділимо педагогічні цілі використання ПЗ навчального призначення:

Розвиток особистості учня, підготовка індивіда до комфортного життя в умовах інформаційного суспільства:

розвиток мислення, (наприклад, наочно-діючого, наочно-образного, інтуїтивного, творчого, теоретичного видів мислення);

естетичне виховання (наприклад, за рахунок використання можливостей комп'ютерної графіки, технології Мультимедіа);

розвиток комунікативних здібностей;

формування вмінь ухвалювати оптимальне рішення або пропонувати варіанти рішення в складній ситуації (наприклад, за рахунок використання комп'ютерних ігор, орієнтованих на оптимізацію діяльності по ухваленню рішення);

розвиток умінь здійснювати експериментально-дослідницьку діяльність (наприклад, за рахунок реалізації можливостей комп'ютерного моделювання або використання устаткування, що сполучається з ПК);

формування інформаційної культури, умінь здійснювати обробку інформації (наприклад, за рахунок використання інтегрованих пакетів користувача, різних графічних і музичних редакторів).

Сформульовані вище педагогічні цілі визначають основні напрямки впровадження ПЗ навчального призначення в навчання. Перелічимо їх.

1. Використання ПЗ у якості засобу навчання, що вдосконалює процес викладання і підвищує його ефективність і якість. При цьому забезпечується:

реалізація можливостей програмно-методичного забезпечення сучасних ПК з метою повідомлення знань, моделювання навчальних ситуацій, здійснення тренування, контролю над результатами навчання;

використання об'єктно-орієнтованих програмних засобів або систем (наприклад, системи підготовки текстів, електронних таблиць, баз даних) з метою формування культури навчальної діяльності;

реалізація можливостей систем штучного інтелекту в процесі застосування навчальних інтелектуальних систем.

2. Використання ПЗ навчального призначення як інструмента пізнання навколишньої дійсності й самопізнання.

3. Використання ПЗ навчального призначення як засобу розвитку особистості учня.

4. Використання ПЗ навчального призначення як об'єкта вивчення.

5. Використання ПЗ навчального призначення як засобу інформаційно-методичного забезпечення й керування навчально-виховним процесом, навчальними закладами, системою навчальних закладів.

6. Використання ПЗ навчального призначення як засобу комунікацій (наприклад, на базі асинхронного телекомунікаційного зв'язку) з метою поширення передових педагогічних технологій.

7. Використання ПЗ навчального призначення як засобу автоматизації процесів контролю, корекції результатів навчальної діяльності, комп'ютерного педагогічного тестування й психодіагностики.

8. Використання ПЗ навчального призначення як засобу автоматизації процесів обробки результатів експерименту та керування навчальним устаткуванням.

9. Використання ПЗ у якості засобу організації інтелектуального дозвілля, розвиваючих ігор [8].

Узагальнюючи вищевикладене, відзначимо, що, в основному, доцільність застосування ПЗ навчального призначення, визначається їхнім використанням у якості засобу візуалізації навчальної інформації, засобу формалізації знань про предметний світ, інструмента виміру, відображення й впливу на предметний світ. [49].

Технологія комп'ютерного навчання розглядається як навчання з урахуванням кінцевих результатів діяльності учнів, причому йому надається характер стійкого, цілеспрямованого й ефективного процесу пізнання [43].

Використання комп'ютерних технологій (КТ) у навчанні - різновид процесу керування пізнавальною діяльністю.

При розробці теорії керування пізнавальною діяльністю за допомогою КТ не можна дотримуватися спрощеної точки зору, починаючи з того, що технічний засіб сам управляє складними психологічними процесами, один з яких - навчання людини. КТ - тільки засіб і посередник між викладачем і учнем, а керування пізнавальною діяльністю відбувається тільки в межах моделі, вибраної викладачем на етапах становлення навчального курсу й проведення занять [58].

Вибір викладачем характеру керуючих впливів залежить як від цілей навчання, так і від наявних обмежень. Необхідно раціонально розподілити засоби між різними видами процесу навчання й на цій основі забезпечити оптимальну поведінку учнів в "просторі знань", незважаючи на їхні можливі негативні реакції [56].

Комп'ютерні технології як технічні засоби навчання розвиваються в рамках існуючого навчального процесу, тому повинні в більшому або меншому ступені бути сумісними із цим процесом з погляду керуючих впливів, але в той же час створені КТ можуть активно впливати на зміни не тільки в методиці викладання, але й цілком на всю технологію навчального процесу [23].

Реалізація нових видів керуючих впливів в умовах застосування КТ у значній мірі спрощується завдяки індивідуалізації навчання й можливостям швидкого контролю знань, як нового, так і пройденого матеріалу.

В умовах існуючої організації навчального процесу, прийнятої за основу для його послідовного вдосконалювання й підвищення якості підготовки фахівців, потрібно виділити критерії необхідності, можливості й доцільності використання КТ [8].

Необхідність у КТ виникає в тому випадку, коли використовувані методи, способи, прийоми не забезпечують досягнення поставленої педагогічної мети за мінімально можливий час [13].

Керування навчанням містить у собі два взаємозалежні процеси: організацію діяльності учня й контроль за цією діяльністю. Ці процеси безупинно взаємодіють: результат контролю впливає на зміст керуючих впливів, тобто на подальшу організацію діяльності. У свою чергу, організація певної діяльності вимагає й певної форми контролю, і конкретного способу реєстрації цієї діяльності. Можливі комбінації цих процесів і переходи від одного до іншого. Такий або подібний підхід рекомендується при створенні програм не тільки для вищої, але й для середньої школи [46].

Висновки до 1 розділу:

Теоретична підготовка з предмету «Фізична культура» є дуже важливою складовою процесу фізичного виховання та фізичного вдосконалення. Тому за допомогою нашої комп'ютерної програми ми прагнемо створити процес оволодіння теоретичними знаннями цікавим та корисним, в результаті чого у дітей підвищиться мотивація до придбання не тільки теоретичних, але й практичних знань та навичок з предмету «Фізична культура».

2. Методи та організація досліджень

2.1 Методи дослідження

1. Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.

2. Педагогічний експеримент.

3. Педагогічне тестування.

4. Математична обробка одержаних даних.

Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел. При аналізі і узагальненні літературних джерел використовувалась науково-методична література, в якій розглядалися вікові особливості дітей середнього шкільного віку, особливості навчання теоретичному матеріалу та програмні засоби навчального призначення, їх дидактичні можливості і основні напрямки впровадження в навчання.

Педагогічний експеримент проводився з метою апробації оцінки ефективності запропонованої комп'ютерної програми в процесі вивчення та оцінки теоретичних знань з предмету «Фізична культура».

Педагогічне тестування проводилось для оцінки якісних показників, що характеризують рівень теоретичних знань з предмету «Фізична культура».

Методи математичної статистики. Обробка результатів проводилась на комп'ютері в режимі “Exel”.

Обчислювалися такі показники:

- середнє арифметичне значення ();

- відхилення реальних варіантів від середнього арифметичного значення - стандартне квадратичне відхилення ;

- коефіцієнт варіації ;

- стандартна помилка середнього арифметичного ;

- критерій Стьюдента

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилось на базі середньої школи № 28 м. Дніпропетровська. В експерименті брали участь 170 учнів. З них було сформовано 8 груп - 4 контрольних та 4 експериментальних.

На першому етапі, що тривав з вересня 2007 року по грудень 2007 року, проводилось вивчення літературних джерел з даного питання. Цей етап складався з двох частин. Перша частина педагогічного експерименту полягає у визначенні початкового рівня теоретичних знань у дітей 5 - 8 класів. Для цього в кожній групі (контрольній та експериментальній) проводилося стандартне тестування. Для кожного класу було запропоновано по 12 запитань з чотирма варіантами відповіді. Учні повинні були вибрати одну правильну відповідь на кожне запитання. За кожне правильне запитання учень отримував 1 бал. Після цього була розроблена комп'ютерна програма, яка містила у собі теоретичний матеріал для кожного класу, що передбачений Програмою для загальноосвітніх навчальних закладів.

Другий етап дослідження тривав з лютого до квітня 2008 року. Протягом двох місяців у експериментальних групах під час занять, які передбачені програмою, як «самостійні заняття», діти відвідували комп'ютерний клас та вивчали необхідний для них об'єм з теоретичного матеріалу у електронному вигляді. На початку кожного заняття з фізичної культури проводились короткі співбесіди та обговорення того теоретичного матеріалу, який був вивчений дітьми (5-10 хв.). Також дітям було запропоновано виконати реферати з обраних тем та здати їх після закінчення експерименту. Ці реферати обов'язково містили у собі творчі завдання на вибір учнів. Згідно з цим теоретичним матеріалом нами також було розроблено комп'ютерну програму тестування теоретичних знань з предмету «Фізична культура». Для кожного класу було запропоновано по 12 запитань з чотирма варіантами відповіді. Учні повинні були вибрати одну правильну відповідь на кожне запитання. За кожне правильне запитання учень отримував 1 бал. Після тестування сума балів кожного учня підраховувалась та виводилася оцінка згідно 12-бальної системи оцінювання.

Третій етап (квітень - травень 2008 року) включав математичну обробку отриманих результатів, висновки та практичні рекомендації.

3. Аналіз та обговорення результатів досліджень

Протягом двох місяців у експериментальних групах під час занять, як передбачені програмою, як «самостійні заняття» діти відвідували комп'ютерний клас та вивчали необхідний для них об'єм з теоретичного матеріалу у електронному вигляді з розробленої нами комп'ютерної програми з підвищення теоретичних знань. На початку кожного заняття з фізичної культури проводились короткі співбесіди та обговорення того теоретичного матеріалу, який був вивчений дітьми (5-10 хв.). Також дітям було запропоновано виконати реферати з обраних тем та здати їх по закінченні експерименту. Ці реферати обов'язково містили у собі творчі завдання на вибір учнів. Згідно з цим теоретичним матеріалом нами також було розроблено комп'ютерну програму тестування теоретичних знань з предмету «Фізична культура». Для кожного класу було запропоновано по 12 запитань з чотирма варіантами відповіді. Учні повинні були вибрати одну правильну відповідь на кожне запитання. За кожне правильно запитання учень отримував 1 бал. Після тестування сума балів кожного учня підраховувалась та виводилася оцінка згідно 12-тибальної системи оцінювання.

Розроблена нами комп'ютерна програма містила у собі весь теоретичний матеріал, який діти повинні вивчати згідно з Програмою для загальноосвітніх навчальних закладів. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає визначений об'єм теоретичного матеріалу для кожного класу. Тому ми підібрали у нашу комп'ютерну програму теоретичний матеріал для кожного класу.

Теоретичний матеріал для 5 класу:

1. Поняття про фізичний розвиток і фізичну підготовку.

2. Допомога у разі відмороження та перегрівання.

3. Правила загартовування.

4. Правила і методика розвитку швидкості та спритності.

5. Здійснення самоконтролю.

6. Гігієнічні вимоги до занять фізичними вправами.

7. Поняття та впровадження здорового способу життя.

8. Основні правила змагань із вивчених видів спорту та поняття про тактичні дії.

9. Види туризму.

10. Організація і підготовка походу чи подорожі.

Теоретичний матеріал для 6 класу:

1. Значення фізичної культури та спорту для підтримування розумової працездатності.

2. Дозування фізичних навантажень.

3. Правила розвитку витривалості.

4. Прийоми самоконтролю під час занять фізичними вправами.

5. Значення і методики корегуючої гімнастики для формування постави.

6. Гігієнічні вимоги до раціонального харчування, фізіолого-гігієнічне обґрунтування розвитку основних фізичних якостей.

7. Основні положення правил змагань із вивчених видів спорту. Поняття про тактичні дії у спорті.

Теоретичний матеріал для 7 класу:

1. Методи фізичного вдосконалення людини.

2. Технічно-тактичні дії у спортивних іграх.

3. Правила змагань з гандболу і баскетболу.

4. Роль спорту у формуванні особистості.

5. Особливості розвитку гнучкості та м'язової сили.

6. Надання першої допомоги у разі травмування.

7. Оздоровлююче значення занять спортом.

8. Страхування та самострахування під час виконання різних вправ.

9. Визначення реакції організму на різні рівні фізичних навантажень за частотою серцево-судинних скорочень.

Теоретичний матеріал для 8 класу:

1. Правила загальної гігієни та санітарії, забезпечення медичного контролю та розвитку рухових якостей.

2. Розвиток швидкісно-силових якостей.

3. Засоби запобігання інфекційним захворюванням.

4. Режим харчування школяра.

5. Зовнішні ознаки, стадії і біологічне значення втоми.

6. Методика і правила складання комплексів ранкової гімнастики.

3.1 Теоретичний матеріал для 5 класу

1. Поняття про фізичний розвиток і фізичну підготовку.

Виникнення фізичного виховання належить до самого раннього періоду в історії людського суспільства. Елементи фізичного виховання виникли в первісному суспільстві. Люди здобували собі їжу, полювали, будували житло, і під час цієї природної, необхідної діяльності спонтанно відбувалося вдосконалення їх фізичних здібностей - сили, витривалості, швидкості.

Поступово люди звертали увагу на те, що члени суспільства, які вели більш активний і жвавий спосіб життя, багато разів повторювали ті або інші фізичні вправи, проявляли фізичні зусилля, були і більш сильними, витривалими і працездатними. Це призвело до усвідомленого розуміння людьми явища частого виконання вправ (повторюваності дій). Саме часте виконання вправ стало основою фізичного виховання.

Усвідомивши ефект виконання вправ, людина стала імітувати необхідні їй в процесі трудової діяльності рухи (дії) поза реальним трудовим процесом, наприклад, кидати дротик у зображення тварини. У процесі еволюційного розвитку з'ясувалося, що більш високий ефект у фізичній підготовці досягається тоді, коли людина починає займатися фізичними вправами у дитячому, а не в зрілому віці, тобто коли її готують до життя і до праці заздалегідь.

...