Ефективність використання комп’ютерних технологій в системі оволодіння теоретичними знаннями дітей 5-8 класів

Таким чином, усвідомлення людством явища частого виконання фізичних вправ і важливості, так званої, попередньої підготовки людини до життя, встановлення зв'язку між ними, стало передумовою появи справжнього фізичного виховання.

Головним і найбільш загальним є поняття «фізична культура». Як вид культури вона в соціальному плані є найширшою галуззю творчої діяльності, як наукової, так і практичної. В особистому плані вона є мірою і способом всебічного фізичного розвитку людини.

Фізична культура -- це вид культури, який є специфічним процесом і результатом людської діяльності, засобом фізичного вдосконалення людей для виконання ними своїх соціальних обов'язків. Це складне і багатофункціональне явище, яке має свою структуру, відображає її форми і зміст, а також власне функціонування. Її компоненти повністю задовольняють всі потреби суспільства і особистості у фізичній підготовці людей до їх життєдіяльності (в праці, побуті, військовій справі, в активному відпочинку).

Навчання рухам має своїм змістом фізичну освіту -- системне освоєння людиною раціональних способів управління своїми рухами, набуття необхідного в житті фонду рухових умінь, навиків і пов'язаних з ними знань. За ступенем освоювання техніка рухової дії може виконуватися в двох формах - у формі рухового уміння і у формі навички. Тому часто замість Словосполучення «навчання рухам» у практиці фізичного виховання використовують термін «формування рухових умінь і навичок».

Виховання фізичних якостей є не менш істотною стороною фізичного виховання. Цілеспрямоване управління прогресуючим розвитком сили, швидкості, витривалості та інших фізичних якостей торкається комплексу природних властивостей організму і тим самим обумовлює кількісні і якісні зміни його функціональних можливостей.

Всі фізичні якості є природженими, тобто дані людині проявляються у вигляді природних задатків, які необхідно розвивати, удосконалювати. А коли процес природного розвитку набуває спеціально організованого, тобто, педагогічного характеру, то коректніше говорити не «розвиток», а «виховання фізичних якостей».

Фізична підготовка - вид неспеціальної фізкультурної освіти: процес формування рухових навичок і розвитку фізичних здібностей (якостей), необхідних у конкретній професійній або спортивній діяльності (фізична підготовка льотчика, монтажника, сталевара та ін.).

Розрізняють загальну фізичну підготовку і спеціальну.

Загальна фізична підготовка спрямована на підвищення рівня фізичного розвитку, широкої рухової підготовленості як передумов успіху в різних видах діяльності.

Спеціальна фізична підготовка - спеціалізований процес, що сприяє успіху в конкретній діяльності (вид професії, спорту та ін.), яка передбачає спеціалізовані вимоги до рухових здібностей людини. Результатом фізичної підготовки є фізична підготовленість, що відображає досягнуту працездатність у сформованих рухових уміннях і навичках, які сприяють ефективності цільової діяльності (на яку орієнтована підготовка).

Фізичний розвиток - це процес становлення, формування і подальшої зміни протягом життя індивідуума морфофункціональних властивостей його організму і заснованих на них фізичних якостей і здібностей.

Фізичний розвиток характеризується змінами трьох груп показників:

1. Показники статури (довжина тіла, маса тіла, постава, об'єми і форми окремих частин тіла, та ін.), які характеризують, перш за все, біологічні форми або морфологію людини.

2. Показники (критерії) здоров'я, що відображають морфологічні і функціональні зміни фізіологічних систем організму людини. Вирішальне значення для здоров'я людини відіграє функціонування серцево-судинної, дихальної і центральної нервової систем, органів травлення і виділення, механізмів терморегуляції та ін.

3. Показники розвитку фізичних якостей (сили, швидкісних здібностей, витривалості та ін.).

Приблизно до 25-річного віку (період становлення і росту) більшість морфологічних показників збільшуються в розмірах і удосконалюються функції організму. Потім до 45-50 років фізичний розвиток ніби стабілізується на певному рівні. Надалі, в процесі старіння, функціональна діяльність організму поступово слабшає і погіршується, можуть зменшуватися довжина тіла, м'язова маса та ін.

Характер фізичного розвитку як процес зміни вказаних показників протягом життя залежить від багатьох причин і визначається цілим рядом закономірностей. Успішно управляти фізичним розвитком можна тільки в тому випадку, якщо відомі ці закономірності і вони враховуються при побудові процесу фізичного виховання. Фізичний розвиток певною мірою визначається законами спадковості, які повинні враховуватися як чинники, що сприяють або, навпаки, перешкоджають фізичному вдосконаленню людини. Спадковість, зокрема, повинна братися до уваги при прогнозуванні можливостей і успіхів людини в спорті.

Процес фізичного розвитку підкоряється закону єдності організму і середовища і, отже, певним чином залежить від умов життя людини. До умов життя, перш за все, належать соціальні умови. Умови побуту, праці, виховання і матеріального забезпечення значною мірою впливають на фізичний стан людини і визначають розвиток і зміну форм і функцій організму. Певним чином впливає на фізичний розвиток географічне середовище.

Велике значення для управління фізичним розвитком у процесі фізичного виховання мають біологічний закон виконання фізичних вправ і закон єдності форм і функцій організму в його діяльності. Ці закони є відправними при виборі засобів і методів фізичного виховання у кожному конкретному випадку.

Вибираючи фізичні вправи і визначаючи величину їх навантажень згідно з законом виконання фізичних вправ, можна розраховувати на необхідні адаптаційні перебудови в організмі тих, хто навчається цих вправ. При цьому враховується, що організм функціонує як єдине ціле. Тому, підбираючи вправи і навантаження, переважно виборчої дії, необхідно чітко уявляти собі всі сторони їх впливу на організм.

2. Допомога у разі відмороження та перегрівання.

Опік - це пошкодження тканини в результаті місцевої дії високих температур, хімічних речовин, електричного струму та ін.

Відмороження - це пошкодження тканини в результаті місцевої дії низьких температур.

Клініка зв'язана з чотирма ступенями ураження, при цьому виділяють дореактивний та реактивний періоди протікання патології.

Перша допомога: зігрівання в теплому приміщенні, розтирання, укутування, іммобілізація.

Перегрівання - це пошкодження тканини в результаті дії високих температур.

Перша допомога: потерпілого слід негайно перенести в тінь, у прохолодне приміщення, укласти на спину, піднявши узголів'я (підкласти під голову валик), звільнити від одягу, що стискує. Тіло обтирають холодною водою або обертають простирадлами, змоченими в воді температурою 25--26С; на голову кладуть холодні примочки. При збереженій свідомості дають пити холодну воду, вдихати нашатирний спирт для полегшення подиху. При розладах подиху, погрозі зупинки сердечної діяльності вводять серцево-судинні засоби, застосовують штучне дихання, непрямий масаж серця. В профілактиці основну роль відіграє усунення причин, здатних викликати тепловий удар.

3. Правила загартовування.

Загартовування - це використовування різних процедур з метою укріплення здоров'я, та підвищення стійкості організму до холоду.

Загартовування можна починати в будь-яку пору року. Однак необхідно пам'ятати, що використання загартовування з метою зміцнення здоров'я тільки в тому випадку буде благодійно впливати на організм, якщо природні фактори природи використовуються правильно, якщо дотримуються основні принципи загартовування, установлені багаторічною практикою й підкріплені науковими дослідженнями.

Приступаючи до загартовування, слід дотримуватися наступних принципів: систематичність, поступовість, послідовність, урахування індивідуальних особливостей людини й стану її здоров'я, а також комплексність процедур у використанні.

1. Систематичність використання процедур загартовування.

Загартовування організму повинне проводитися систематично день у день і протягом усього року незалежно від погодних умов і без тривалих перерв.

Найкраще якщо використання процедур загартовування буде чітко закріплене в режимі дня. Тому в організмі виробляється певна стереотипна реакція на застосовуваний подразник.

Адаптивні реакції організму на вплив холоду, розвиваються в результаті повторного охолодження, зберігаються й закріплюються лише при строгому режимі повторення охолоджень. Якщо загартована людина припиняє систематичне охолодження організму, то виниклі в процесі загартовування функціональні й морфологічні зміни поступово зникають.

Перерви в загартовуванні знижують придбану організмом стійкість до температурних дій. У цьому випадку не відбувається швидкої адаптаційної реакції. Так, проведення процедур, що гартують протягом двох-трьох місяців, а потім їх переривання приводить до того, що загартованість організму зникає через три - чотири тижні, а у дітей ще швидше (через п'ять-сім днів).

Припинення загартовування неминуче спричиняє зниження раніше досягнутої стійкості організму до холоду. Процедури загартовування повинні бути супутником людини протягом усього життя. Вони принесуть користь, якщо будуть проводитися не примусово, а стануть складовою частиною повсякденної діяльності людини, її потребою.

2. Поступовість збільшення сили подразнюючого впливу.

Загартовування принесе позитивний результат лише в тому випадку, якщо сила й тривалість дії процедур будуть нарощуватися поступово. Втім, цей принцип визначається самою сутністю загартовування - поступове пристосовування організму до різних температурних режимів.

Не слід починати загартовування відразу ж з обтирання холодною водою або снігом або купання в ополонці. Таке загартовування може принести непоправну шкоду здоров'ю. Перехід від менш сильних впливів до більш сильних повинен здійснюватися поступово, з урахуванням стану організму й характером його відповідних реакцій на застосовуваний вплив. Особливо це важливо враховувати при загартовуванні дітей і літніх людей, а також людей, що страждають хронічними захворюваннями серця, легенів і шлунково-кишкового тракту. Тривале переохолодження тіла, раптові, занадто різкі переходи від тепла до холоду, зловживання сонячним промінням негативно позначаються на стані організму, особливо якщо він ще не підготовлений до таких впливів.

На початку застосування процедур загартовування в організму виникає певна відповідна реакція з боку серцево-судинної системи, подиху й центральної нервової системи. У міру неодноразового повторення цієї процедури реакції на неї організму поступово слабшає, а подальше її використання вже не виявляє гартувального ефекту. Тоді треба змінити силу й тривалість впливу процедур на організм.

3. Послідовність у проведенні процедур загартовування.

Цей принцип не менш важливий, тому що необхідна поступовість зміни сили подразнюючого фактору. Необхідне попереднє тренування організму більш легкими процедурами, такими, як обтирання, ножні ванни, і вже потім обливання й душ, дотримуючи при цьому, звичайно ж, принципу поступовості зниження температури води.

Вибір схеми загартовування при користуванні повітряними, водними або сонячними процедурами повинен залежати від індивідуальних особливостей людини, стану його здоров'я.

4. Облік індивідуальних особливостей людини й стану її здоров'я.

Загартовування виявляє досить сильну дію на організм, особливо на людей, які уперше приступають до нього. Тому, перш ніж приступати до приймання процедур загартовування слід звернутися до лікаря. Враховуючи вік і стан організму, лікар допоможе правильно підібрати засоби загартовування і порадить, як їх застосувати, щоб передбачити небажані наслідки.

При будь-якому виді загартовування необхідні самоконтроль, і лікарський контроль за станом здоров'я організму. Особливо це важливо мати на увазі при загартовуванні дітей і тих, хто страждає хронічними захворюваннями серцево-судинної й дихальної систем.

Лікарський контроль, проведений у ході загартовування, дозволить виявити ефективність процедур або виявити небажані відхилення здоров'я, а також дасть можливість лікареві планувати характер загартовування надалі.

Важливим фактором оцінки ефективності загартовування є й самоконтроль. Він ні в якій мірі не підмінює лікарського спостереження, але служить цінним доповненням до нього. При самоконтролі людина свідомо стежить за своїм самопочуттям і на підставі цього може змінювати дозування процедур загартовування. Самоконтроль проводиться з обліком наступних показників, що відбивають функціональний стан організму: загальне самопочуття, маса тіла, пульс, апетит, сон.

5. Комплексність впливу природніх факторів.

До природніх факторів зовнішнього середовища, які широко застосовуються для загартовування організму, відносяться повітря, вода й сонячні промені. Вибір процедур загартовування може бути різним і залежить від ряду об'єктивних умов: пори року, стану здоров'я, кліматичних і географічних умов, місця проживання.

Найбільш ефективним є використання різноманітних процедур загаровування які відбивають увесь комплекс природніх сил. Треба мати на увазі й ті обставини, що ефект загартовування досягається не тільки застосуванням спеціальних процедур, але й включає оптимальний мікроклімат приміщення, у якому людина перебуває, теплозахисні властивості одягу, що створюють мікроклімат близько тіла.

4. Правила і методика розвитку швидкості та спритності.

Спритність і методика її розвитку.

Спритність - це здатність швидко перебудовувати рухову діяльність згідно з вимогами ситуації, яка раптово змінюється.

Критерії спритності:

- правильність;

- швидкість;

- раціональність;

- кмітливість.

Отже, спритність - це якість управління рухами, яка забезпечує правильне, швидке, раціональне і винахідливе вирішення рухового завдання.

Швидкісні здібності - це комплекс функціональних властивостей людини, який забезпечує виконання рухових дій за мінімальним для даних умов відрізком часу.

Елементарні форми вияву швидкості в різних поєднаннях і в сукупності з іншими здібностями і технічними навиками забезпечують комплексний вияв швидкісних здібностей у складних рухових актах, характерних для конкретного виду спортивної діяльності. До таких комплексних форм вияву належать:

- здатність швидко набирати швидкість на старті до максимально можливої (стартові швидкісні здібності) - стартовий розгін у бігу спринті, ковзанярському і веслувальному спорті, бобслеї, ривки у футболі, «діставання» м'яча в тенісі;

- здібність до досягнення високого рівня дистанційної швидкості (дистанційні швидкісні здібності) - під час бігу, плавання та інших циклічних локомоціях, здатність швидко переходити з одних дій на інші.

Тренування в швидкості реакції практично не позначиться на частоті рухів. Знання цих фактів дуже важливе для практики. Так, при підборі фізичних вправ, наприклад, для баскетболістів, футболістів, тенісистів, для яких головним є стартова швидкість, відповідно, потрібно основну увагу приділяти не бігу по дистанції, а стартовим прискоренням із різних положень і швидким змінам напряму руху. А на заняттях, наприклад, із стрибунами в довжину слід прагнути підвищення дистанційної швидкості, а не стартового розгону. Відносна незалежність між окремими формами швидкісних здібностей говорить про те, що немає, очевидно, єдиної причини, що обумовлює максимальну швидкість у всіх без виключення рухових завданнях. Пряме (безпосереднє) перенесення швидкісних здібностей спостерігається тільки в координаційно-схожих рухових діях. Так, у вправах, в яких швидкість розгинання ніг має велике значення, поліпшення результату в стрибках із місця позначиться на показниках під час спринтерського бігу, штовханні ядра, в той же час на швидкості плавання і удару в боксі це не позначиться.

5. Здійснення самоконтролю.

Велике практичне значення для учнів, що займаються фізичною культурою і спортом, має самоконтроль. Він дисциплінує, прищеплює навички самоаналізу, робить більш ефективною роботу лікаря, тренера й викладача, позитивно впливає на ріст спортивних досягнень.

Під самоконтролем розуміється спостереження за своїм здоров'ям, фізичним розвитком, функціональним станом, витримуванням тренувальних і змагальних навантажень. Він містить у собі спостереження й аналіз станів організму, проведених за допомогою об'єктивних і суб'єктивних прийомів. До об'єктивних відносяться прийоми, за допомогою яких можна виміряти й виразити кількісно: антропометричні показники (довжина тіла і його маса, окружність грудної клітини), спортивні результати, силові показники окремих груп м'язів. Суб'єктивними методами можна оцінити самопочуття, настрій, почуття стомлення, бажання або небажання займатися фізичними вправами, порушення апетиту й сну, острах змагань та інші стани.

Кращою формою самоконтролю є ведення щоденника. У ньому рекомендується фіксувати обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень, результати прикидок і змагань, деякі об'єктивні й суб'єктивні показники стану організму в період занять фізичними вправами.

Самоконтроль важливий не тільки для спортсмена, але й для будь-якої людини, що самостійно займається фізичними вправами: плаванням, бігом, їздою на велосипеді і т.д. Усі дані самоконтролю повинні також фіксуватися в щоденнику, який трохи відрізняється від щоденника спортсмена.

Людина, що займається фізичною культурою, особливо самостійно, повинна відмічати в щоденнику самоконтролю, як дані спокою, так і певну інформацію про характер проробленої м'язової роботи й про реакцію на неї організму (на підставі найпростіших фізіологічних показників). Те ж можна сказати й про результати проведення найпростіших функціональних проб.

У щоденнику в першу чергу повинні відмічатися суб'єктивні дані про витримування виконуваних фізичних навантажень: ступінь стомлення після роботи, бажання, з яким вона виконується, почуття задоволення після неї. Поява негативних оцінок суб'єктивних даних самоконтролю говорить про надмірність фізичних навантажень, неправильний розподіл їх у тижневому макроциклі, неоптимальне співвідношення обсягу й інтенсивності навантажень. інформаційний комп'ютерний технологія фізична культура

Вірогідність суб'єктивних оцінок витримування навантажень підвищується при підкріпленні їх даними об'єктивного самоконтролю. До них ставиться вимір ЧСС в умовах основного обміну, до та після виконаного навантаження. Доцільно навчитися вимірювати в себе артеріальний тиск за допомогою автоматичних вимірників.

Важлива інформація, що представляється в щоденнику самоконтролю, стосується динаміки ваги. За цим показником легко спостерігати за допомогою звичайних напільних ваг.

У щоденнику самоконтролю доцільно реєструвати дані про ЖЄЛ, її динаміку й відповідність відповідним величинам.

Людям, які самостійно займаються дозованою ходьбою, під час занять рекомендується використовувати прості прилади - крокомір і «Ритм». Дані, одержувані за допомогою крокоміра, також слід записувати в щоденник самоконтролю.

Найбільшу складність при самоконтролі представляє проведення функціональних проб. З найбільш доступних ортостатична проба (реєстрація ЧСС на променевій артерії в горизонтальному й вертикальному положеннях), а також тест Руф'є, у якому основна інформація виходить за даними виміру ЧСС. Динаміка обох проб дозволяє судити про ефективність тренувальної роботи.

6. Гігієнічні вимоги до занять фізичною культурою.

Основними завданнями сучасної гігієни є наукова розробка основ попереджувального й поточного санітарного нагляду, санітарного законодавства, обґрунтування гігієнічних заходів щодо охорони й оздоровлення навколишнього середовища, умов праці й відпочинку, охорона здоров'я дітей і підлітків, участь у розробці гігієнічних основ раціонального харчування, а також санітарна експертиза якості харчових продуктів і предметів побуту.

Знання гігієни необхідно для правильного рішення питань для попередження захворювань, підвищення працездатності й опірності організму до несприятливих впливів навколишнього середовища.

Гігієна - область медичної науки про збереження й поліпшення здоров'я шляхом проведення попереджувальних заходів. Вона вивчає вплив умов життя й праці на здоров'я людини й розробляє заходи щодо профілактики захворювань.

Гігієна фізичної культури й спорту вивчає взаємодію організму людей, що займаються фізичною культурою й спортом із зовнішнім середовищем. Ціль такого вивчення - розробка гігієнічних нормативів, вимог і заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, підвищення працездатності й досягнення високих спортивних результатів.

Особиста гігієна містить у собі: раціональний добовий режим, догляд за тілом і порожниною рота, гігієну одягу й взуття. Особливо це важливо для студентів, тому що суворе дотримання правил гігієни сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню розумової й фізичної працездатності й служить складовою частиною спортивних досягнень.

Раціональний добовий режим створює оптимальні умови для діяльності й відновлення організму. В основі його лежить ритмічне й правильне чергування праці й відпочинку й інших видів діяльності.

Спортивний одяг повинен відповідати вимогам специфіки занять і правил змагань різних видів спорту. Він повинен бути по можливості легким й не стискувати рухів. Спортивне взуття повинне бути легким, еластичним й добре вентильованим.

Необхідно, щоб і теплозахисні й водотривкі властивості відповідали погодним умовам. Найкраще цим вимогам відповідає взуття з натуральної шкіри, що має малу теплопровідність, гарну еластичність та володіє здатністю зберігати форму після намокання.

7. Поняття та впровадження здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) як оновлене наукове й побутове поняття охоплює собою об'єктивну потребу сучасного суспільства в здоров'ї, фізичній досконалості людей, у фізичній культурі особистості.

ЗСЖ виступає найважливішою характеристикою способу життя особистості й суспільства, відбиває об'єктивну потребу сучасного суспільного розвитку. Одним з найважливіших соціальних факторів формування способу життя взагалі й здорового образу зокрема, виступають фізична культура й масовий спорт. ЗСЖ -- це активна життєдіяльність людини в гігієнічному й соціальному аспектах. ЗСЖ нерозривно пов'язаний із природними й соціальними умовами й реалізацією людських здатностей в області праці відпочинку, харчування, культурних розваг, дотриманням режиму.

ЗСЖ -- це вдосконалювання активної адаптації до різних умов зовнішнього середовища, а фізична культура являє собою основу неспецифічної профілактики порушень різних функцій організму.

8. Основні правила змагань із вивчених видів спорту та поняття про тактичні дії.

Ігри у футбол проводяться на полях, що мають розміри 90 -- 120 м завдовжки і 60 -- 90 м завширшки. А для міжнародних змагань відповідно

-- 100 -- 110 м і 64 -- 75 м. Ширина ліній розмітки, як і товщина стояків та поперечини воріт, -- 12 см. На кутах поля і на з'єднанні бокових ліній та ліній воріт ставлять прапорці, що мають висоту 1,5 м і розміри полотна 40 х З0 см. Від внутрішнього боку стояків воріт в правий і лівий бік на відстані 5,5 м і вглиб поля на 5,5 м накреслюють лінії, які з'єднані лінією паралельною воротам і утворюють прямокутник, що визначає межі воротарського майданчика. Лінія, проведена паралельно воротам, має довжину 18,56 м. У такий самий спосіб визначаються і межі штрафного майданчика, тільки тут від стояків по лінії воріт, як і вглиб поля, відстань буде 16,5 м. Позначки цих ліній з'єднуються паралельною воротам лінією. Довжина лінії штрафного майданчика -- 40, 56 м.

Від центру лінії воріт вглиб поля на відстані 11м позначають місце, з якого виконують 11-метровий штрафний удар. Від цієї позначки на відстані 9,15 м накреслюють дугу, яка з'єднується з лінією штрафного майданчика. Від позначки центру поля викреслюють центральне коло радіусом 9,15 м. Посередині лінії воріт на однаковій відстані від кутових прапорців встановлюються ворота завширшки 7,32 м і висотою 2,44 м (вимірюють від лінії воріт до нижнього краю поперечини). На воротах прикріплюється сітка, так, щоб м'яч не міг проскочити у незакріплені частини. Сітка повинна бути натягнутою і не заважати рухам воротаря. Бокові стояки і поперечина воріт виготовляються з дерева або металу і можуть мати квадратну, округлу або овальну форму. Усі перешкоди, канави тощо, котрі знаходяться ближче 3 м від бокових ліній поля і ближче 6 м від лінії воріт, повинні бути закритими, щоб гравці не боялися одержати пошкодження або травми.

У складі кожної команди бере участь у грі не більше 11 і не менше 7 гравців. Один з них -- воротар. Цей склад можна поповнювати під час гри, якщо він був неповний, про що слід повідомити суддю. Прізвище гравця, який вийшов на поле, повинне бути внесене до протоколу змагань. Якщо заміну гравців проведено під час перерви, то перед початком другого тайму капітан або представник команди має оповістити про це суддю. Якщо запасний гравець вийде на поле без дозволу судді і торкнеться м'яча рукою, той зобов'язаний зупинити змагання, вивести такого гравця з поля, а гру продовжити спірним м'ячем з місця, де відбулося порушення правил.

Кількість замін гравців під час гри обумовлюється положенням змагань. В змаганнях, які проводяться під патронатом ФІФА, континентальних конференцій або національних асоціацій, дозволяється заміна не більше трьох гравців. Будь-хто із гравців може помінятися місцями з воротарем за умови, що арбітр заздалегідь попереджений про таку заміну, або заміна воротарів відбувається в той час, коли гра зупинена. Запасний гравець не може вийти на поле без згоди судді і доки поле не покине гравець, якого замінили. Заміни відбуваються тільки під час перерв у грі. Запасний гравець, що виходить на поле, перетинає бокову лінію в центрі поля. Допускається гравець на поле лише з дозволу судді.

Штрафний удар.

М'яч, забитий безпосередньо у ворота покараної команди при штрафному ударі, зараховується.

Під час виконання гравцем штрафного удару зі свого штрафного майданчика, всі гравці протилежної команди мають бути за межами цього майданчика на відстані 9,15 м від м'яча доти, доки м'яч не покине його межі. Після удару м'яч увійде в гру після того, як опиниться за межами штрафного майданчика.

Воротар не може торкатися м'яча руками, якщо до нього останнім доторкнувся гравець команди, до якої належить цей воротар. Якщо м'яч безпосередньо після штрафного удару не покине межі штрафного майданчика, удар повторюється.

Якщо штрафний удар виконується з-поза меж штрафного майданчика, всі гравці протилежної команди повинні перебувати на відстані 9,15 м від м'яча доти, доки він увійде у гру. Такої відстані не дотримуються тільки у випадках, якщо доводиться розташовуватися на лінії воріт (між стояками).

Якщо будь-хто із гравців протилежної команди увійде до штрафного майданчика до удару або опиниться ближче до м'яча, ніж 9,15 м, суддя затримує виконання удару доти, доки всі умови цього правила не будуть виконані.

Під час виконання штрафного удару м'яч лежить нерухомо. Гравець, виконавши удар, не торкається його повторно доти, доки цього не зробить хтось інший.

Визначаючи місце виконання штрафного удару, дотримуються таких умов:

1. Будь-який штрафний удар, призначений за порушення, скоєні гравцями команди, яка атакувала в межах воротарського майданчика, виконується з будь-якого місця тієї половини воротарського майданчика, де мало місце порушення.

2. Якщо гравець, який виконує штрафний удар, торкнеться м'яча повторно раніше від інших гравців, то протилежна команда здобуде право на виконання вільного удару з місця, де відбувся повторний дотик.

3. Гравець, який навмисне не відходить на визначену відстань під час виконання штрафного удару, одержує попередження, а якщо неодноразово допускає це порушення -- усувається з поля. Будь-яка спроба завадити виконанню штрафного удару сприймається суддею, як недисциплінована поведінка (як і вистрибування, розмахування руками, щоб відвернути увагу суперника), за що порушник одержує попередження.

Якщо футболіст порушив правила гри в межах свого штрафного майданчика, команда суперників отримує право на виконання 11-метрового удару.

Всі гравці, крім воротаря, і гравця, який виконує удар з 11-метрової позначки, перебувають за межами штрафного майданчика на відстані 9,15 м від м'яча. Під час виконання штрафних ударів з-поза меж штрафного майданчика всі гравці команди, яка захищається, розташовуються на відстані 9,15 від м'яча.

9. Види туризму.

Подорож й туризм - два нерозривно зв'язані поняття, які описують певний образ життєдіяльності людини. Це відпочинок, пасивна або активна розвага, спорт, пізнання навколишнього світу, торгівля, наука, лікування та ін.

Види водного туризму.

Сноркеллінг - це плавання з маскою, трубкою й ластами. Це чудове заняття не вимагає спеціальної підготовки. Плаваючи з маскою в блакитних водах, можна повною мірою захопитися красою морського життя.

Дайвінг - це пірнання з аквалангом на глибину. Дайвінг прекрасно можна сполучити з підводною фотозйомкою.

Рафтінг - спуск по гірським рікам на плотах, каяках, байдарках і катамаранах. Спуск може тривати від одної до шести-восьми годин. Середня швидкість - 4-8 км/год, але багато чого залежить від швидкості самої ріки.

Вейкбордінг являє собою комбінацію водних лиж, сноуборда, скейта й серфінгу. Катер буксує спортсмена, який знаходиться на широкій дошці. Рухаючись на швидкості 30-40 км/год з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, яку спортсмен використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків.

Віндсерфінг - це овальна дошка з вуглепластику із шорсткуватою поверхнею для стійкості із стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, яке кріпиться до дошки. Серфінг - це те ж саме, тільки без вітрила. При гарному вітрі можна розвивати швидкість більш 10-12 м/с.

Види гірського туризму.

Гірський велосипед. Спочатку з'явився велосипед як засіб пересування, потім стали проводитися шосейні перегони. Наступним етапом стало проведення гонок на треку, і тільки в середині 50-х р. у людини з'явилося бажання використовувати звичний велосипед у горах.

Спелеологічний туризм - відвідування карстових печер і печерних місць. Специфіка спелеологічного (печерного) туризму пов'язана з умовами, з якими зустрічається турист під землею. Тут багато моментів, спільних з альпінізмом, підводним плаванням, гірським та іншими видами туризму (підходи до печер).

Гірські лижі й сноуборд. Гірські лижі один із самих старих видів активного відпочинку. Сноуборд - це спуск з гори на дошці.

10. Організація і підготовка походу чи подорожі.

Походи бувають трьох категорій складності:

1. Категорія - до 10 чоловік.

2. Категорія - до 15 чоловік.

3. Категорія - до 16 чоловік.

У лижних, водних, гірських і велосипедних походах склад групи - не більше 12 чоловік.

План подорожі включає дані про маршрут групи, графіки руху, кілометраж, способи пересування і про екскурсійні об'єкти.

Після складання маршрутного аркуша групі туристів дається право почати похід.

Керівником походу повинен бути турист, який має досвід проведення походів, знає заходи забезпечення безпеки, що володіє основними туристськими навиками.

Керівник і учасники походу повинні володіти технікою подолання природніх перешкод, орієнтуватися на місцевості, уміти організовувати нічліг у польових умовах, забезпечити заходи безпеки, розробляти план подорожі, маршрут і його запасні варіанти, вміти надавати першу долікарську допомогу. Керівники групи несуть повну відповідальність за підготовку й безаварійне проведення походу.

Під час походів призначається направляючий і замикаючий. Це фізично сильні люди, що мають достатній досвід. Замикаючий стежить за тим, щоб не було відстаючих і при необхідності надає допомогу втомленим.

Вибір вивчення району походу містить у собі:

- ознайомлення з літературою, картографічним матеріалом, географічними й економічними особливостями, інформацією метеослужб;

- розробка маршруту, побудова якого залежить від специфіки походу й місцевості;

- оформлення подорожніх маршрутних документів.

Після підготовки до походу група надає МКК заявочну книжку, завірену організацією, що проводить подорожі.

3.2 Теоретичний матеріал для 6 класу

1. Значення фізичної культури та спорту для підтримання розумової працездатності.

Необхідною умовою збереження здоров'я в процесі праці є чергування роботи й відпочинку. Відпочинок після роботи зовсім не означає стану повного спокою. Лише при дуже великому стомленні може йти мова про пасивний відпочинок. Бажано, щоб характер відпочинку був протилежний характеру роботи людини ("контрастний" принцип побудови відпочинку). Людям фізичної праці необхідний відпочинок, не пов'язаний з додатковими фізичними навантаженнями, а працівникам розумової праці необхідна в години дозвілля певна фізична робота. Таке чергування фізичних і розумових навантажень корисно для здоров'я. Людина, яка багато часу проводить у приміщенні, повинна хоча б під час відпочинку знаходитись на свіжому повітрі. Міським жителям бажано відпочивати поза приміщеннями - на прогулянках по місту й за містом, у парках, на стадіонах, у турпоходах на екскурсіях, за роботою на садових ділянках .

Фізичне навантаження для розумової праці і систематичне заняття фізичною культурою й спортом набуває виняткового значення. Відомо, що навіть у здорової й молодої людини, якщо вона не тренована, веде сидячий спосіб життя й не займається фізкультурою, при самих невеликих фізичних навантаженнях частішає подих, з'являється серцебиття. Напроти, тренована людина легко справляється зі значними фізичними навантаженнями. Сила й працездатність серцевого м'яза, головного двигуна кровообігу, перебуває в прямій залежності від сили й розвитку всієї мускулатури. Тому фізичне тренування, розбудовуючи мускулатуру тіла, у той же час зміцнює серцевий м'яз, і також підвищується розумова працездатність. У дітей з нерозвиненою мускулатурою м'яз серця слабкий, що виявляється при будь-якій фізичній роботі. Фізична культура й спорт досить корисні, тому що їхня робота нерідко пов'язана з навантаженням окремої групи м'язів, а не всієї мускулатури в цілому. Фізичне тренування зміцнює й розбудовує кісткову мускулатуру, серцевий м'яз, судини, дихальну систему, позитивно впливає на розумову діяльність та інші органі, що значно полегшує роботу апарата кровообігу, позитивно впливає на нервову систему.

Щоденна ранкова гімнастика - обов'язковий мінімум фізичного тренування. Фізичні вправи треба виконувати в приміщенні, яке добре провітрене, або на свіжому повітрі. Для людей, які ведуть сидячий спосіб життя, особливо важливі фізичні вправи на повітрі (ходьба, прогулянка). Корисно відправлятися вранці на роботу пішки й гуляти ввечері після роботи.

Систематична ходьба позитивно впливає на людину, поліпшує самопочуття, підвищує працездатність.

2. Дозування фізичних навантажень.

При обґрунтуванні й градації фізичних навантажень, адекватних функціональним можливостям організму, як правило, підходять із таких позицій:

- градація фізичних навантажень по окремим фізіологічним показникам, зокрема по ЧСС, споживанню кисню, легеневої вентиляції;

- дозування інтенсивності фізичного навантаження залежно від максимальної швидкості пересування;

- оцінки інтенсивності навантаження, виходячи з максимальних енергетичних можливостей організму.

Ефективність навантажень визначається 4 факторами: типом навантаження, його ефективністю, частотою й тривалістю.

1.Тип навантаження.

2.Інтенсивність навантаження.

Інтенсивність навантаження є основним чинником, від якого залежить підвищення функціональних можливостей органів кровообігу й серцево-судинної системи, якими визначається оздоровча дія фізичної активності.

При організації фізкультурно-оздоровчих заходів доцільно під час навантажень середньої інтенсивності включати короткочасні навантаження (на рівні 95-100% від максимальної ЧСС). Середня інтенсивність становить 70-80% від максимальної ЧСС.

3.Частота навантажень.

Якщо фізичні навантаження регулярні, то визначається пряма залежність між частотою тренувань і їх оздоровчою дією. Досліджувалася ефективність фізкультурно-оздоровчих занять різної частоти (1-5 раз у тиждень) при інтенсивності 70-90% від максимальної ЧСС.

4.Тривалість навантажень.

Тривалість навантажень тісно пов'язана з інтенсивністю роботи. При інтенсивності 70% від максимальної ЧСС тривалість навантаження повинна становити 20 хвилин. Нижня межа тривалості роботи ( так званий період впрацьовування) становить 4-5 хвилин навантаження. Оптимальна тривалість оздоровчих навантажень становить 20-60 хвилин.

3. Правила розвитку витривалості.

Витривалість - здібність людини до тривалого виконання будь-якої діяльності без зниження її ефективності.

Якщо тривала робота обмежується стомленням, то витривалість можна також визначити як здатність організму протистояти стомленню.

Витривалість необхідна при виконанні будь-якої фізичної діяльності. У фізичних вправах вона безпосередньо визначає спортивний результат (ходьба, біг на середні і довгі дистанції, велогонки, біг на ковзанах на довгі дистанції, лижні гонки); дозволяє кращим чином виконати певні тактичні дії (бокс, боротьба, спортивні ігри і та ін.); допомагає переносити багаторазові короткочасні високі навантаження і забезпечує швидке відновлення після роботи (спринтерський біг, метання, стрибки, важка атлетика, фехтування і ін.).

Розвиток витривалості залежить від двох груп показників:

1. Зовнішніх (поведінкових), які характеризують результативність рухової діяльності людини під час стомлення.

2. Внутрішніх (функціональних), які відображають певні зміни у функціонуванні різних органів і систем організму, що забезпечують виконання даної діяльності.

Серед чинників, які впливають на витривалість людини, слід виділити вік, стать, морфологічні особливості людини і умови діяльності.

Розвиток швидкісної витривалості. Швидкісна витривалість проявляється переважно у вправах циклічного характеру (біг, ходьба, плавання, веслування, ходьба на лижах, їзда на велосипеді та ін.), які здійснюються з різною швидкістю. Витривалим виявиться той, хто зможе підтримувати задану швидкість пересування довше, ніж інший. Біг з максимальною швидкістю не може бути тривалим. Він триває десятки секунд, долається відстань - 100-200 м. Пробігаючи велику дистанцію, бігун зменшує інтенсивність бігу, тобто біжить повільніше.

Вправи для розвитку швидкісної витривалості в зоні максимальної і субмаксимальної потужностей виконуються з надкритичною швидкістю, для витривалості до швидкісної роботи в зоні великої потужності - з надкритичною і критичною швидкістю.

Основним засобом розвитку швидкісної витривалості в зоні максимальної потужності є подолання відрізків рівних або навіть більше, ніж змагальні дистанції з максимальною або близькою до неї швидкістю. В даному випадку мається на увазі не рекордна швидкість людини, а максимальна по відношенню до її можливостей у день занять.

4. Прийоми самоконтролю під час занять фізичними вправами.

Самоконтроль необхідно вести регулярно щодня в усі періоди тренування, а також під час відпочинку. Облік даних самоконтролю проводиться спортсменом самостійно, однак на перших етапах вести щоденник самоконтролю спортсменові допомагає тренер. Надалі він повинен періодично перевіряти, як здійснюється спортсменом самоконтроль і ведення щоденника.

Самоконтроль складається із простих, загальнодоступних прийомів спостереження й обліку суб'єктивних показників (самопочуття, сон, апетит, працездатність) і даних об'єктивного дослідження (вага, пульс, динамометрія, ЖЄЛ ). Для ведення щоденника самоконтролю необхідний невеликий зошит, який слід розграфити по показниках самоконтролю й датах.

При веденні самоконтролю дається наступна загальна оцінка працездатності: гарна, нормальна, знижена.

У щоденнику самоконтролю фіксується тривалість сну, його якість, порушення, засипання, пробудження, безсоння, сновидіння, переривчастий або неспокійний сон.

У щоденнику відзначаються й характеристики функцій шлунково-кишкового тракту.

У графі щоденника самоконтролю «Зміст тренування і як воно переноситься» у дуже короткій формі викладається суть заняття, тому що ці дані в комплексі з іншими показниками значно полегшують пояснення тих або інших відхилень. У цій графі відзначається тривалість основних частин тренувального заняття. При цьому вказується, як спортсмен переніс тренування: добре, задовільно, важко.

5. Значення і методики корегуючої гімнастики для формування постави.

Постава - це постійна невимушена манера тримати своє тіло у просторі.

Фізичні ( як циклічні, так і нециклічні) вправи - ефективний засіб не тільки профілактики, але й лікування порушень постави. Так, при кіфозах («кругла спина», грудна клітка звужена, плечі опущені вперед і вниз) діти не можуть стояти прямо навіть протягом декількох хвилин, коли дитина сидить, то в нижній частині його хребта виникає округлення. Діти з таким захворюванням повинні спати на спині без подушки, на досить твердому матраці. Вони не повинні носити й піднімати важкі предмети, а також сидіти протягом тривалого часу. Сколіоз -- бокове скривлення хребта -- буває істинним, що вимагають спеціального ортопедичного лікування, і неправильним (у вигляді сколіотичної пози, з одним плечем вище іншого). Звичайно це спостерігається у дітей із гнучким хребтом і слабкою мускулатурою. Прекрасним профілактичним засобом від цих порушень служить плавання: для попередження кіфозів краще плавати стилем брас, а сколіозів -- вільним стилем. З метою поліпшення постави використовуються комплекси гімнастичних вправ із предметами: прогинання спини, нахили й повороти тулуба в сторони, кидання м'яча, ходьба навприсядки, «велосипед». Корисно виконувати й такі дихальні вправи: при підйомі на носках вдих проводиться через ніс, живіт надувається, при видиху живіт втягується, спина пряма.

6. Гігієнічні вимоги до раціонального харчування, фізіолого-гігієнічне обґрунтування розвитку основних фізичних якостей.

Раціональне харчування, побудоване на наукових основах, забезпечує правильний ріст і формування організму, сприяє збереженню здоров'я, високій розумовій й фізичній працездатності й продовженню творчого довголіття. Для людей, що займаються фізичною культурою й спортом, раціональне харчування сприяє підвищенню працездатності, найшвидшому відновленню після стомлення й досягненню високих спортивних результатів.

Гігієнічні вимоги до їжі. Їжа являє собою певну комбінацію продуктів харчування, що складаються із білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей і води. Основні гігієнічні вимоги до їжі:

§ оптимальна кількість, відповідна до енергетичних витрат людини, у процесі життєдіяльності;

§ повноцінна якість, тобто включення всіх необхідних живильних речовин (білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей), збалансованих в оптимальних пропорціях;

§ різноманітність і наявність різних продуктів тваринного й рослинного походження;

§ гарна засвоюваність, приємний смак і зовнішній вигляд;

§ доброякісність і нешкідливість.

Енерговитрати організму виражаються в кілокалоріях (ккал). У цих же одиницях позначається й енергетична цінність їжі. Підвищення активності відсотків обміну речовин і енергії при виконанні різної, головним чином м'язової, діяльності є вирішальним чинником при визначенні добової витрати енергії. Чим інтенсивніше виконується фізична робота, тим вище енерговитрати. Розумова або повністю автоматизована праця вимагає невеликих витрат енергії.

Основу рухових здібностей людини складають фізичні якості, а форму вияву - рухові уміння і навички. До рухових здібностей відносять силові, швидкісні, швидкісно-силові, рухово-координаційні здібності, загальну і специфічну витривалість. Необхідно пам'ятати, що коли йде мова про розвиток сили м'язів або швидкості, під цим слід розуміти процес розвитку відповідних силових або швидкісних здібностей. У тієї або іншої людини рухові здібності розвинені по-своєму. В основі різного розвитку здібностей лежить ієрархія різних природжених (спадкових) анатомо-фізіологічних задатків:

- анатомо-морфологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів - сила, рухливість, врівноваженість, будова кори головного мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок);

- фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем - максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу);

- біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регуляції, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення);

- тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла, маса м'язової і жирової тканини);

- хромосомні (генні).

Індивідуальні відмінності, які спостерігаються при виконанні даних рухових дій, пояснюються різними можливостями окремих органів і систем організму учнів (м'язовій, нервовій, серцево-судинній, дихальній та ін.). Від рівня функціонування кожної з цих систем залежатиме характер і ступінь розвитку тих або інших фізичних здібностей.

Фізичні якості органічно пов'язані з фізичними здібностями людини і визначаються особливостями їх вияву в різних рухах. На рівень розвитку і виявлення фізичних здібностей впливають, з одного боку, чинники середовища (соціально-побутові умови життя, кліматичні і географічні умови, матеріальне забезпечення місця занять, методика їх розвитку), а з іншого - спадкові чинники («моторні» задатки), які обумовлюють специфічну реакцію організму на різні дії. В якості задатку фізичних здібностей виступають анатомічні, фізіологічні і психічні особливості організму людини. В процесі виконання будь-якої діяльності «моторні задатки», удосконалюючись на основі процесу пристосування (адаптації), переростають у відповідні фізичні здібності.

7. Основні правила змагань з вивчених видів спорту. Поняття про тактичні дії у спорті.

Тактичні дії у спорті - це цілеспрямовані засоби використання технічних прийомів для досягнення високого результату з урахуванням ситуації, яка склалася у конкретних змаганнях.

Волейбол. Змагальна діяльність волейболістів здійснюється на площі 81 м² (9X9 м) для однієї команди протягом 50-- 180 хв. в одній зустрічі. «Чистий» час гри становить 20-- 40 хв., однієї партії -- 5--15 хв. Під час гри волейболіст виконує 120--220 прийомів і приблизно стільки ж переміщень різними способами. Змагальна діяльність складається з активних робочих фаз, тривалість їх у середньому 8,7 секунд у чоловіків і 9,6 секунд у жінок. Активні фази чергуються з пасивними, тривалість яких у середньому 7,1 секунд у чоловіків і 7,9 секунд у жінок.

Максимальне число активних фаз у грі становить 324 у чоловіків і 316 у жінок.

Грають дві команди по 12 чоловік. На кожному майданчику по 6 чоловік. Гра складається з 5 партій. Кожна команда має право брати по 2 перерви. Після партії йде зміна майданчика. У кожній партії можна зробити 6 неповних замін і 3 повні заміни. Гра починається з подачі.

Помилки при подачі: гравець перейшов або наступив на лицьову лінію, м'яч потрапив у сітку, відбулося торкання стороннього предмета м'ячем. Торкатися м'яча можна максимум 3 рази. Не можна торкатися сітки жодною частиною тіла.

3.3 Теоретичний матеріал для 7 класу

1. Методи фізичного вдосконалення людини.

Фізична досконалість - це історично обумовлений ідеал фізичного розвитку і фізичної підготовленості людини, який оптимально відповідає вимогам життя.

Найважливішими показниками фізично досконалої людини сучасності є:

1) міцне здоров'я, яке забезпечує людині можливість безболісно і швидко пристосовуватися до різних несприятливих умов життя, праці, побуту;

2) висока загальна фізична працездатність, яка дозволяє досягти значної спеціальної працездатності;

3) пропорційно розвинута статура, правильна постава, відсутність тих або інших аномалій і диспропорцій;

4) всебічно і гармонійно розвинені фізичні якості;

5) володіння раціональною технікою основних життєво важливих рухів, а також здібність швидко освоювати нові рухові дії;

6) фізкультурна освіченість, тобто володіння спеціальними знаннями і уміннями ефективно володіти своїм тілом і фізичними здібностями в житті, праці, спорті.

2. Технічно-тактичні дії у спортивних іграх.

Технічні дії у спорті - це комплекс прийомів гри, якій представляє собою систему раціональних рухів з метою досягнення перемоги над суперником. Важливою передумовою технічної підготовки спортсмена є вдосконалення рухів без надмірних м'язових зусиль навіть при максимальному темпі.

Тактичні дії у спорті - це цілеспрямовані засоби використання технічних прийомів для досягнення високого результату з урахуванням ситуації, яка склалася у конкретних змаганнях.

3. Правила змагань з гандболу і баскетболу.

Гандбол (ручний м'яч) -- це спортивна гра, що вимагає від учасників атлетичної підготовленості. Вона проходить на високих швидкостях, не виключає силову боротьбу, містить прийоми, при виконанні яких гравцеві необхідні сила, спритність і гнучкість. Гра дає велике навантаження на організм, а для того, щоб успішно виконувати ігрові дії протягом усього матчу, потрібно виховувати в собі ігрову витривалість.

У гандбол грають дві команди по 7 гравців у кожній: шість польових гравців і один воротар. Сутність гри полягає в тому, щоб закинути м'яч можливо більше число раз у ворота суперників і менше пропустити у свої. Змагання проводяться в залах і на відкритих майданчиках. Оптимальний розмір ігрового поля 40x20 м (тривалість гри -- два тайми по 30 хв. із 10-хвилинною перервою між ними).

Для ведення гри необхідно знати її правила, уміти виконувати ігрові прийоми з м'ячем і без м'яча (техніка гри), розуміти закономірності взаємодії з партнерами (тактика гри).

Баскетбол - гра колективна. Гра проводиться на майданчику розміром 28Х15 м, між командами по 5 гравців протягом 40 хв. із перервою в 10 хв. Час гри ділиться на дві рівні половини, по 20 хв. кожна -- для дорослих спортсменів, по 18 хв. -- для юнаків і дівчат. За час гри команда може зробити будь-яку кількість замін, а також використовувати по дві хвилинні перерви в кожній половині гри.

Ціль гри - закинути максимальну кількість м'ячів у кільце суперника.

Дії кожного гравця команди мають конкретну спрямованість, відповідно якій баскетболістів розрізняють по амплуа:

-- центровий гравець -- повинен бути високого зросту, атлетичної статури, мати відмінну витривалість і стрибучість;

-- крайній нападаючий -- це насамперед високий на зріст, швидкість і стрибучість гравець, у якого добре розвинене почуття часу й простору, снайперські здатності, уміння оцінити ігрову обстановку й атакувати сміливо й рішуче;

-- захисник повинен бути максимально швидким, рухливим, витривалим і уважним.

При влученні м'яча в кільце через межі 60 метрової окружності («триочкової» лінії) команді нараховується три очки, за влучення з більш близької відстані -- 2 очки, а за влучення штрафного кидка -- лише одне очко. Цим як би враховуються труднощі влучення з далеких точок, заохочуються гравці, що вміють влучати в кільце з далеких відстаней. Перемагає команда, що набрала за гру більшу кількість очок.

...