Розвиток мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії другої половини ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

РОЗВИТОК МОВНОЇ ОСВІТИ У СЕРЕДНІХ І ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Кузнецова Олена Юріївна

Харків - 2003

Анотація

Кузнецова О.Ю. Розвиток мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії другої половини ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук із спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2002.

У дисертації проведено історико-ретроспективний аналіз становлення і розвитку мовної освіти у навчальних закладах Великої Британії (на матеріалі навчання іноземної мови), науково обґрунтовано особливості розвитку теорії і практики навчання мов у країні, виявлено етапи розвитку теорії і практики мовної освіти у Великій Британії. Досліджено вплив педагогічних теоретичних настанов у педагогіці країни у досліджуваний період на формування концепцій навчання мов; проаналізовано теоретичні концепції, що домінували у навчанні іноземних мов у навчальних закладах Великої Британії у другій половині ХХ ст. Розкрито трансформації у визначенні мети, формуванні змісту, організації навчання іноземних мов у середніх школах країни. Досліджено стан та визначено особливості підготовки студентів з іноземних мов у вищих навчальних закладах, проаналізовано цілі, зміст, організацію педагогічної підготовки і перепідготовки викладачів іноземних мов. Виявлено тенденції розвитку мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах країни, проведено порівняльний аналіз тенденцій розвитку мовної освіти у Великій Британії та в Україні, визначено шляхи використання британського науково-практичного досвіду мовної освіти в Україні у сучасних умовах; уведено до наукового обігу невідомі та маловідомі дані й матеріали, пов'язані з розвитком теорії та практики навчання іноземних мов у середніх і вищих навчальних закладах у Великій Британії.

Ключові слова: мовна освіта, навчання іноземних мов, тенденції розвитку мовної освіти, навчальні заклади Великої Британії.

великий британія освіта навчальний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Розвиток України як самостійної держави викликав кардинальні зміни в суспільному житті, зумовив перегляд характеру функціонування соціальних інститутів і структур, зокрема в освітній галузі. Унаслідок демократичних перетворень в Україні чітко простежуються дві домінуючі тенденції: з одного боку, - відродження національної самосвідомості, української культури і мови, з іншого, - прагнення інтеграції у світове та європейське товариство, що вимагає орієнтації на інтеркультурну освіту.

Ідеї створення Європейського співтовариства свого часу примусили країни континенту визначити ряд завдань у всьому комплексі політичних, економічних, соціальних, культурних питань, у тому числі й у галузі освіти. Одним із найважливіших і пріоритетних було визначено завдання створення спільного мовного простору, що зумовило й визначило велику увагу, зусилля офіційних та громадських міждержавних і національних організацій та об'єднань до вирішення проблеми навчання мов на всіх рівнях освіти, формування міжкультурного підходу (у межах кроскультурного, багатокультурного та транскультурного) на противагу монокультурному підходу в навчанні мов, у основу якого покладено формування у молоді готовності до практичного використання мови в міжнародному та міжетнічному спілкуванні.

Мовна освіта розглядається у дослідженні як соціально-педагогічне явище, спрямоване на вивчення, збереження і відтворення національних здобутків у навчанні й вихованні особистості, а також на забезпечення відкритості системи освіти, її інтеграцію у світовий освітній простір. Термін „мовна освіта” має практичне спрямування, використання якого передбачає розвиток усного та писемного мовлення, формування комунікативної компетенції, і найбільш точно відображає мету та сутність сучасного навчання мов. Згідно з Концепцією мовної освіти в Україні оволодіння мовами є одним з визначальних засобів формування людської особистості, основним стрижнем якого є всебічний розвиток усного та писемного мовлення, підпорядкованого опануванню мовою як засобом спілкування і пізнання. Багатоаспектність і багатовекторність поняття мовної освіти зумовлює виділення двох провідних напрямів, що передбачають: 1) навчання рідної мови і 2) навчання іноземної мови.

Прагнення України стати повноправним членом європейської спільноти в усіх сферах суспільно-політичного життя спонукає фахівців до вивчення зарубіжного освітнього досвіду, в якому внаслідок розширення сфери міжнаціонального співробітництва, особливо на європейському континенті з формуванням поняття європейський вимір та акценту на формуванні багатомовності, серйозної теоретичної і практичної розробки набула проблема навчання сучасних (іноземних) мов.

Дослідження розвитку мовної освіти у Великій Британії зумовлено її статусом як однієї з провідних і високорозвинених країн світу, як країни із загальновизнаними традиціями і високоякісними показниками у галузі освіти, а також широким визнанням ідей учених британської школи мовної освіти (Г. Суїта, Г. Пальмера, М. Уеста, Д. Уілкінса, Г. Уіддоусона, У. Літтлвуда тощо), дієвість яких доведена у практичній реалізації навчання мов у багатьох країнах світу. До того ж вивчення досвіду окремих європейських країн розкриває взаємовплив національних і європейських освітніх процесів, пропонує важливий орієнтир та джерело корегування освітньої політики, що обґрунтовує доцільність такого вибору.

Вивчення вітчизняних досліджень показало, що предметом аналізу науковців обирався широкий спектр теоретичних і практичних проблем зарубіжної педагогіки. Проблема ж розвитку мовної освіти за кордоном у руслі навчання іноземних мов у шкільній і вищій освіті не була предметом спеціального окремого наукового дослідження, хоча у межах праць, присвячених системам освіти в зарубіжних країнах, знаходили висвітлення окремі питання методології, організації, структури, змісту, контролю в навчанні іноземних мов. Так, у монографії В.П. Лапчинської “Середня загальноосвітня школа сучасної Англії” у комплексі складових змісту освіти в середніх навчальних закладах країни розглянуті мета, завдання, вимоги до навчальних курсів іноземних мов, статус дисципліни “Іноземна мова” в навчальній програмі середніх шкіл у 60-70-ті роки ХХ ст. Дослідники А.А. Барбарига, Н.В. Федорова, вивчаючи і осмислюючи університетську систему країни, стан гуманітарної освіти, аналізували курси іноземних мов у вищій освіті, навчальні програми та частково організацію навчання студентів мовних відділень.

Загальні проблеми навчання і виховання, реформування освіти, нові аспекти сучасної освітньої політики провідних країн Заходу, проблеми дидактики вищої школи зарубіжних країн, визначення мети, завдань, змісту освіти, методів і форм навчання, основні тенденції розвитку університетської і професійної освіти, підготовки спеціалістів і педагогічних працівників у зарубіжних країнах, зокрема у Великій Британії, висвітлено у працях вітчизняних і російських дослідників Н.В. Абашкіної, Н. Бідюк, Я.Я. Болюбаша, О.В. Глузмана, В.Б. Євтуха, Т.А. Ільїної, М.В. Кларіна, К. Корсака, Т.С. Кошманової, М.П. Лещенко, З.А. Малькової, М.Д. Никандрова, Н.Г. Ничкало, В.Я. Пилипівського, Л.П. Пуховської, О. Романовського, А. Яновського тощо.

Безпосередньо питання розвитку британської педагогіки, шкільну політику і стан навчально-виховної роботи у різних типах середніх шкіл Англії вивчали Н.Я. Винокурова, Р.С. Змитрук, В.С. Мітіна. Реформування шкільної освіти, стратегічні напрями і пріоритети здійснюваних перебудов, тенденції розвитку середньої освіти країни досліджували Г.Л. Алексевич, Н.М. Воскресенська, А.А. Кадушина. Визначенню основних тенденцій реформування початкової школи Англії присвячене дослідження Н.І. Кадирової.

Дослідники Н.П. Альошкіна, В.І. Тхорик розробляли питання диференціації освіти у шкільній системі Великої Британії і соціальну спрямованість екзаменаційної політики країни. Дослідження питань професійної орієнтації в школах були проведені Л.В. Сундуковою та Т.Н. Тарасовою.

Концепції виховуючого навчання, політико-ідеологічна спрямованість виховання, зміст і методи політичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл Англії розглянуті Л.М. Латун, В.В. Макаєвим, І.Н. Панченко. Письмове мовлення у системі освіти і виховання школярів досліджене Л.І. Бобилевою. Проблему індивідуалізації навчання в шкільній освіті висвітило дослідження О.Б. Рибак.

Важливі питання професійної педагогічної підготовки британських вчителів - історія, теорія, основи педагогічної підготовки, структура педагогічної освіти і курсів педагогічної підготовки, реформування, тенденції розвитку педагогічної освіти і післядипломної педагогічної підготовки - досліджено у дисертаційних дослідженнях і монографіях Ю.С.Алферова, Ю.В. Кіщенко, О.Ю. Леонтьєвої, Т.Г. Моісеєнко, Д.Р. Сабірової, С.І. Синенко, Н.П. Яцишин. Дидактичні засади підготовки майбутніх учителів іноземної мови до викладання інтегрованих курсів проаналізовано Ю.С. Стиркіною.

У період становлення Європейського співтовариства у другій половині ХХ ст. і більшою мірою наприкінці століття визначилась спрямованість на формування європейського виміру в освіті, визначення європейських стандартів шкільної і вищої освіти у дослідженнях вітчизняних учених. Посиленню європейського виміру в освіті, діяльності Ради Європи, її внеску у зближення народів Європи, прагненню сформувати у нового покоління європейців відчуття належності до європейської спільноти присвячені роботи О. Волкова, О. Локшиної, О. Павліченко. Важливі поради-вимоги до порівняльних досліджень, до успішного вивчення зарубіжної педагогіки в контексті загальносвітових тенденцій сформульовані А. Сбруєвою.

З урахуванням пріоритетності спільної європейської освітньої політики, зокрема формування європейської багатомовності у працях І.П. Бондаренко, О. Першукової, В.Н. Симкин, Г. Степенко були досліджені деякі питання навчання іноземних мов відповідно до вимоги створення єдиної багатомовної багатонаціональної Європи з наголосом на соціокультурному компоненті змісту навчання іноземних мов. Праці Є. Спіцина, І. Тараненко, С. Толмачевої, О. Шерстюк пропонують типологію двомовного навчання, подають дані про структуру лінгвістичної освіти та розглядають сучасні підходи до викладання іноземних мов і досвід їх вивчення у школах країн Європи.

Вивчення вітчизняних науково-педагогічних праць і досліджень, присвячених системам освіти в зарубіжних країнах, показало, що цілісного дослідження, яке б узагальнило і систематизувало британський досвід розвитку мовної освіти на різних освітніх рівнях під кутом зору його практичної цінності та доцільності використання окремих ідей та практичних наробок не проводилось. Однак, здійснювана в Україні робота щодо розробки стандартів у початковій, середній загальноосвітній, вищій школі, прагнення до їх узгодження, на наш погляд, підкреслюють важливість вивчення складових змісту освіти на провідних освітніх ланках як прояву і забезпечення безперервності освіти, наступності змісту, забезпечення зв'язку між загальною середньою та вищою освітою в сучасних умовах і обґрунтовують важливість такого пошуку.

Враховуючи значення навчання мов у змісті освіти на провідних ступеневих рівнях, значущість забезпечення безперервності та наступності навчання кожної базової складової змісту освіти, актуальність формування багатомовності як освітньої проблеми в умовах глобалізації, вважаємо, що особливої значущості набуває розгляд даної проблеми в історико-педагогічному аспекті в умовах навчального процесу в середніх і вищих освітніх закладах.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена економічними, політичними вимогами пошуку шляхів удосконалення мовної освіти в Україні в нових соціально-політичних умовах, що має здійснюватись з урахуванням і використанням досвіду зарубіжних країн, завданням інтеграції держави у світовий, у першу чергу, європейський економічний, політичний, культурний простір, що вимагає адекватної конкурентоспроможної підготовки у визначеній галузі; теоретичною і практичною значущістю наукового визначення особливостей, специфіки, своєрідності розвитку мовної освіти в різних країнах; необхідністю підвищення рівня мовної освіти, комунікативної компетенції громадян України.

Враховуючи відсутність спеціальних досліджень, присвячених вивченню британського досвіду мовної освіти, зокрема навчання іноземних мов, та актуальність проблеми для України в нових соціально-політичних та економічних умовах, темою дисертаційного дослідження обрано: “Розвиток мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії другої половини ХХ ст.”

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедр історії педагогіки та порівняльної педагогіки і загальної педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, що виконується за проблемою „Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-20 0199 004104). Тема затверджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 29 травня 2001 р.).

Об'єкт дослідження - зміст освіти у навчальних закладах Великої Британії.

Предмет дослідження - розвиток теорії та практики мовної освіти у середніх та вищих навчальних закладах Великої Британії другої половини ХХ ст. (на матеріалі навчання іноземної мови).

Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі розвитку теорії і практики мовної освіти у середніх та вищих навчальних закладах Великої Британії в другій половині ХХ ст. (на матеріалі навчання іноземної мови), виявленні тенденцій розвитку мовної освіти у навчальних закладах Великої Британії, визначенні шляхів використання британського позитивного досвіду мовної освіти у навчанні іноземних мов у системі шкільної і вищої освіти в Україні в сучасних умовах.

Провідною концептуальною ідеєю дослідження є положення про те, що мовна освіта в цілому і навчання іноземної мови зокрема, становить визначний чинник формування особистості, котрий виконує комунікативно-навчальну, освітню, виховну та розвиваючу функції і як складова освітньої політики держави в межах гуманізації і гуманітаризації освітньої галузі є базовим компонентом освіти особистості на рівні шкільної і вищої освіти в сучасному світі, який забезпечує опанування мовами як засобом пізнання і розуміння оточуючого світу та спілкування завдяки формуванню комунікативної компетенції, що включає мовну, мовленнєву, соціокультурну компетенції, а історико-педагогічне вивчення розвитку навчання іноземних мов у середніх і вищих навчальних закладах різних країн, у даному випадку у Великій Британії, забезпечує цілісність дослідження і дає змістовну, культурологічну та прогностичну інформацію для визначення тенденцій і шляхів удосконалення в даній освітній галузі.

На законодавчому рівні у Великій Британії закріплено існування окремих діючих освітніх систем - в Англії, Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії. Вирішення проблеми мовної освіти і, зокрема, навчання іноземних мов у Великій Британії, зумовлене національними традиціями освітньої системи кожної складової країни, характеризується багатоманітністю, має свої відмінності і конкретні прояви. Поряд з цим дослідження дозволяє робити узагальнення та висновки стосовно вирішення проблеми у Великій Британії в цілому.

Концепція дослідження включає взаємопов'язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї:

1. Методологічний концепт відбиває взаємодію і взаємозв'язок між різними підходами до мовної освіти в напрямі навчання іноземних мов, положення про єдність мови і мислення, про мову як засіб спілкування, пізнання й відображення дійсності в людській свідомості. У його основі лежать такі підходи: системний підхід, який дозволяє виявити і розкрити закономірності, зв'язки між окремими складовими мовної освіти як елементами системи, що функціонує і розвивається як складова змісту освіти у певних історико-політичних, економічних, соціокультурних умовах, виступаючи базовим компонентом освіти особистості на рівні шкільної і вищої освіти в сучасному світі; культурологічний підхід, який розкриває єдність загального та особливого, що дозволяє виділити спільні тенденції і національні особливості у вирішенні проблеми навчання іноземної мови при проведенні порівняльного дослідження, визначити національну та регіональну специфіку історико-культурних взагалі та педагогічних традицій зокрема; особистісно-діяльнісний підхід, що забезпечує усвідомлення кожним, хто вивчає мову, себе як особистості, своєї неповторної творчої індивідуальності.

2. Теоретичний концепт, котрий визначає базові концепції, теорії, ідеї, положення, дефініції, що зумовлюють розуміння сутності розвитку мовної освіти, специфічних завдань, принципів, структури, змісту, методів, прийомів навчання іноземної мови.

3. Технологічний концепт, що передбачає розвиток галузі під кутом розробки технологій динамічного, ефективного навчального процесу.

Світові тенденції розвитку освіти засвідчують необхідність удосконалення зв'язків між школами і закладами освіти різних ланок. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст. серед провідних шляхів реалізації неперервної освіти виділено забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян до можливого переходу на наступні ступені, що обґрунтовує важливість і доцільність вивчення розвитку мовної освіти на провідних ступеневих освітніх рівнях.

Розвиток мовної освіти простежується у часово-просторовому вимірі, котрий розкриває вплив провідних тенденцій розвитку суспільства на спрямованість еволюції навчання іноземної мови і свідчить, що будь-який компонент освітньої системи країни (структурний, змістовий) набуває вирішення з огляду на певний історичний проміжок часу, в конкретному національному контексті, у певних соціо-політичних умовах, в інтерактивному вимірі, котрий дозволяє узагальнити дані теоретичних досліджень і педагогічної практики з обґрунтуванням педагогічно ефективних шляхів організації навчання іноземної мови.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концепції визначено основні завдання дослідження:

проаналізувати політичні, соціально-економічні та організаційно-педагогічні передумови становлення і розвитку мовної освіти у Великій Британії;

науково обґрунтувати етапи й особливості розвитку теорії та практики мовної освіти у Великій Британії;

дослідити еволюцію теоретичних підходів до мовної освіти у Великій Британії (на матеріалі навчання іноземної мови) та розкрити психолого-педагогічні, методичні теорії навчання мов;

схарактеризувати специфіку розвитку практики навчання іноземних мов у закладах середньої і вищої освіти Великої Британії у другій половині ХХ ст.;

виявити тенденції розвитку мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії в другій половині ХХ ст.;

визначити шляхи використання британського науково-практичного досвіду мовної освіти у навчанні іноземних мов у системі шкільної і вищої освіти України у сучасних умовах.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину ХХ ст., яка характеризується масштабними освітніми реформами шкільної і вищої освіти, що сприяли демократизації освіти, перегляду теоретичних освітніх настанов, змістовній трансформації навчальних планів і програм, включенню іноземних мов у зміст шкільної і вищої освіти Великої Британії. Окрім того, розвиток освітніх процесів на національному і міжнародному рівнях висунув завдання забезпечення реальної багатомовності громадян країни і визначив практичні кроки її вирішення у ході розв'язання суперечності між освітніми традиціями країни та новими соціально-політичними, економічними, освітніми вимогами.

Для логічного обґрунтування розвитку і стану мовної освіти у навчальних закладах Великої Британії проведено ретроспективний аналіз, починаючи з ХV ст.

Методологічну основу дослідження становлять філософські ідеї про закони і категорії наукового пізнання й відображення дійсності в людській свідомості; положення про єдність історичного і логічного; розгляд будь-яких фактів і явищ не взагалі, а лише у конкретних умовах відносно певної системи зв'язків, взаємовпливу; положення про єдність мови і мислення, про роль мови і мовної освіти як визначного фактору формування особистості; психолого-педагогічна теорія засвоєння знань, формування вмінь і навичок у процесі активної діяльності.

Методологічну основу дослідження становлять принципи і методи системного підходу до пізнання, які передбачають взаємопов'язаність, взаємозумовленість, цілісність явищ об'єктивної дійсності в комплексі соціальних систем (економіки, політики, культури тощо); інтервальний підхід, що проявляється у багатомірності, багаторівневості дійсності й означає, що певне явище значуще в контексті певної системи ідей і справедливе не взагалі, а лише у межах певного інтервалу абстракції; культурологічний підхід, за яким історико-педагогічні феномени розглядаються в контексті розвитку культури; філософія синергетики - теорія самоорганізації, яка передбачає відкритість, готовність перебудовуватися за рахунок нових елементів середовища, тобто уможливлює пояснення ідей, понять не лише педагогічними фактами, а й різноманітними нелінійними зв'язками між теоріями, що приводить до нового зростання історико-педагогічного знання. Поняття розвитку розглядається в контексті відкритості й самоорганізації, що означає добудову в процесі взаємодії з оточенням.

Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні положення методології порівняльної педагогіки (Б.Л. Вульфсон, А.Н. Джуринський); концепції розвитку освіти, виховання, навчання в сучасних умовах (А.М. Алексюк, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, В.С. Лутай); організації навчального процесу у шкільних та вищих закладах освіти (М.Б. Євтух, В.І. Лозова, Г.В. Троцко); досліджень зарубіжної педагогічної думки та практичної діяльності навчальних закладів різних освітніх рівнів (А.А. Барбарига, В.П. Кемінь, І.Б. Марцинковський тощо); досліджень різних аспектів сучасних педагогічних технологій (В.П. Беспалько, Т.О. Дмитренко, І.Ф. Прокопенко, В.І. Євдокимов, Г.К. Селевко); лінгводидактичних та психологічних праць з методології і практики навчання іноземних мов (В.Д. Аракін, Б.В. Бєляєв, А.Л. Бердичевський, М.Л. Вайсбруд, І.А. Зимня, В.В. Краєвський, Р.П. Мільруд, С.Ю. Ніколаєва, Є.І. Пассов, Л.М. Пелепейченко, О.П. Петращук, Т.М. Петрова, Н.К. Скляренко); законодавчі акти і концепції з проблем гуманізації і гуманітаризації освіти та ролі мови у цьому процесі; положення Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) та Національної доктрини розвитку освіти.

Методи дослідження визначені специфікою дослідження, яка зумовила використання переважно теоретичних методів дослідження:

загальнонаукові - аналіз (історіографічний, порівняльний, ретроспективний), синтез, абстрагування, узагальнення, аналогія для розгляду розвитку теоретичних питань мовної освіти і практики навчання іноземних мов у країні у визначений для дослідження період;

предметно-хронологічної ретроспекції, що сприяло виявленню тенденцій розвитку, дало змогу простежити зміни в теоретичному обґрунтуванні та практиці мовної освіти на різних освітніх рівнях і виявити рушійні сили процесу;

порівняльно-історичний, який дозволив порівнювати і зіставляти соціально-педагогічні явища і погляди, виявляючи в них подібності й відмінності;

структурний, що забезпечив розгляд педагогічного процесу на основі системотвірних компонентів;

прогностичний (узагальнення незалежних характеристик).

Джерельна база дослідження:

Для аналізу розвитку мовної освіти у Великій Британії в другій половині ХХ ст. автором опрацьовано значну кількість джерел. Основою дослідження стали:

– британські офіційні документи, урядові постанови і матеріали з питань освіти: закони, нормативні документи, доповіді комітетів, указівки урядових комісій („Діти і початкові школи”, „Половина нашого майбутнього”, „Консультаційний документ з питань мережі кваліфікацій, що надаються у вищій освіті в Англії, Уельсі, Північній Ірландії та Шотландії” тощо);

– публікації, статистичні дані про розвиток освіти, освітніх закладів, мовної освіти, навчання іноземних мов у системі середньої, вищої, позашкільної освіти (щорічний звіт Об'єднаної матрикуляційної Ради, статистичний довідник „Освіта”, статистичні дані про складання іспитів на Загальне свідоцтво про середню освіту, „Огляд навчальної програми та учбових показників з сучасних мов”, довідник „Навчання сучасних мов”, „Огляд європейських мов в Об'єднаному королівстві у 1992 р.” тощо);

– документи та матеріали, підготовлені представниками галузі навчання іноземних мов - дослідниками і вчителями-практиками; монографічні дослідження британських науковців, присвячені питанням історії і теорії педагогіки та історії, теорії, практиці навчання іноземних мов у Великій Британії на різних освітніх рівнях (Н. Аннан, К. Брумфіт, П. Гарей, А.П.Р. Говатт, Дж. Грахам, М. Гренфелл, Г. Девіс, Р. Діарден, К. Джонсон, Р. Джонстон, Л. Елтон, А.В. Келлі, Л. Келлі, Дж.Л. Кларк, Дж. Колеман, У. Літтлвуд, Д. Лотон, Б. Пейдж, М. Рейнолдс, К. Ріндж; Дж. Річардc, Т. Роджерс, Б. Саймон, Л. Стенхаус, Г.Г. Стерн, Р. Тітоне, Дж. Томлінсон, Дж. Трім, Г. Уіддоусон, Д. Уілкінс, Н. Ханс, Д. Хартлі, Б. Хілл, Е. Хокінс, П. Хьорст, Р. Пітерс тощо);

– навчальні плани з курсу іноземної мови, з підготовки вчителів іноземних мов у Великій Британії, документи про вимоги щодо здобуття кваліфікаційного рівня викладача іноземної мови в країні („Іноземні мови у шкільній навчальній програмі”, „Сучасні іноземні мови у національному навчальному плані”, „Курси сучасних мов у шостому класі”, „Сучасні мови у граматичній школі”, „Вимоги до здобуття кваліфікаційного рівня викладача іноземної мови”, „Трирічна програма підготовки вчителів англійської мови як іноземної” тощо);

– матеріали досліджень і вивчення регіональних міністерств з визначення стратегії розвитку навчання мов в Англії, Уельсі, Шотландії, Північній Ірландії („Покращення стану сучасних мов у післяпочаткових школах”, „Іноземні мови у старшій середній школі: вивчення причин занепаду”, „Мови для всіх: мови на все життя” тощо);

- наукові дослідження вітчизняних і російських учених, які займаються вивченням педагогічної думки і практики навчання молоді у Великій Британії і провідних країнах Заходу, а також дослідження теорії і практики навчання мов;

– довідково-інформаційна література з проблеми дослідження, матеріали Центру інформації і досліджень навчання мов та інформаційно-ресурсного центру Британської Ради, довідково-інформаційна база Інтернет-мережі;

– доповіді, резолюції, рекомендації, публікації Ради Європи з питань навчання сучасних мов (Резолюція (69)2 з інтенсифікації навчання сучасних мов, Рекомендація (82)18 з сучасних мов, Рекомендація (98) 6 про сучасні мови, доповідь „Сучасні мови (1971-81)” тощо);

– педагогічна періодика (British Journal of Educational Studies, British Journal of In-Service Education, Language Learning Journal);

- національні довідково-енциклопедична література та періодичні видання;

- матеріали приватного листування з представниками Центру інформації і досліджень навчання мов Англії, Уельсу, Північної Ірландії, Шотландії, з членами організації „Вивчення мов за допомогою комп'ютера”, викладачами іноземної мови; матеріали та дискусії Інтернет форуму британських освітян галузі.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в історико-педагогічній науці України:

- проаналізовано розвиток теорії та практики мовної освіти в середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії на матеріалі навчання іноземної мови у другій половині ХХ ст., розкрито політичні, соціально-економічні та організаційно-педагогічні передумови становлення галузі, виявлено етапи розвитку теорії та практики мовної освіти, науково обґрунтовано особливості розвитку теорії і практики навчання мов в країні, досліджено еволюцію теоретичних підходів до мовної освіти у Великій Британії (на матеріалі навчання іноземних мов) та специфіку розвитку практики навчання мов у шкільній і вищій освіті у досліджуваний період, виявлено трансформації у визначенні мети, завдань, змісту навчання дисципліни, здійснено аналіз соціально-педагогічних чинників, що мали безпосередній вплив на розвиток галузі в країні на різних освітніх рівнях;

- виявлено тенденції розвитку мовної освіти визначеного напряму в навчальних закладах Великої Британії, охарактеризовано зумовленість вирішення проблеми структурними та змістовними перетвореннями в системі освіти країни у другій половині ХХ ст. і міжнародними інтеграційними процесами, формуванням загальноєвропейського освітнього простору; встановлено, що оволодіння іноземними мовами набуває дедалі більшої значущості в умовах соціокультурного контексту Західної Європи; проведено порівняльний аналіз тенденцій розвитку мовної освіти у Великій Британії та в Україні, визначено шляхи використання британського позитивного науково-практичного досвіду мовної освіти у навчанні іноземних мов у системі шкільної і вищої освіти України в сучасних умовах;

- у науковий обіг української порівняльної педагогіки введено значну кількість невідомих та маловідомих документів, окремих фактів, теоретичних положень, пов'язаних з розвитком мовної освіти у Великій Британії та педагогічним, лінгводидактичним, психологічним обґрунтуванням теорії і практики мовної освіти у галузі навчання іноземних мов з орієнтацією на збагачення національної освітньої системи досвідом британської педагогічної науки та практики.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що на основі проведеного дослідження розвитку мовної освіти в середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії з введенням до наукового обігу маловідомих і невідомих матеріалів виявлено етапи розвитку освітньої галузі, обґрунтовано особливості розвитку теорії та практики навчання іноземних мов в країні, сформовано цілісну картину розвитку навчання іноземних мов у Великій Британії в другій половині ХХ ст. як у сфері наукових педагогічних досліджень, так і у практичному вирішенні проблеми у навчальних закладах країни різного освітнього рівня, виділено провідні тенденції розвитку мовної освіти у Великій Британії (на матеріалі навчання іноземної мови), визначено шляхи використання британського науково-практичного досвіду мовної освіти досліджуваного напряму.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення, результати та висновки можна використовувати для подальшого компаративного вивчення розвитку теорії та практики мовної освіти в галузі навчання іноземних мов в Україні та у зарубіжних країнах. Результати дослідження можна творчо використовувати у розробці теорії та в практичній реалізації мовної освіти в Україні як держави, що прагне повноцінного членства у міжнародних інституціях та процесах, для співставлення і творчого використання, корегування і прогнозування шляхів та напрямів розвитку навчання мов у шкільній і вищій освіті, для розробки рекомендацій щодо оновлення, удосконалення системи мовної освіти визначеного напряму в Україні. Матеріали дисертації можуть бути використані під час читання лекцій із порівняльної педагогіки, теорії та історії педагогіки, у спецкурсах з теорії і практики мовної освіти. У цілому практичну значущість дослідження становлять результати дослідження, висновки і рекомендації, які сприятимуть удосконаленню організації навчання іноземних мов в Україні, складатимуть основу для подальших прогностичних науково-теоретичних розробок різних аспектів мовної освіти і можуть бути використані у практичній діяльності викладачів і вчителів іноземних мов.

Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (довідка №124 від 17.10.2002), Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (довідка №1005/420 від 12.12.2002), Української інженерно-педагогічної академії (довідка №106-01-12 від 01.10.2003), Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти (довідка №901 від 07.10.2003).

Вірогідність та аргументованість одержаних результатів і висновків дослідження забезпечуються аналізом оригінальних наукових джерел (законів, постанов, розпоряджень, циркулярів, доповідей, бюлетенів, монографій, журнальних статей, статистичних даних), методологічною обґрунтованістю порівняльно-педагогічного пошуку, використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження відповідно до визначених мети і завдань дослідження, системним аналізом теоретичних і емпіричних матеріалів, апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація головних результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідались на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях: „Формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки майбутнього вчителя” (Київ, 1991 р.), „Формування професіоналізму майбутніх педагогів в умовах педагогічного вузу” (Кривий Ріг, 1992 р.), „Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (Слов'янськ, 1999 р.), „Формування гуманістичного світогляду вчителя” (Умань, 2001 р.), „Сучасні освітні технології” (Харків, 2001 р.), „Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної” (Полтава, 2002 р.), „Проблеми гуманізму і освіти” (Вінниця, 2002 р.), „До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002 р.), “English in the 21^st - Century Ukraine” (Харків, 1997 р.). Результати виконаної роботи обговорювались на засіданнях кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педагогіки, англійської мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (1999-2002 рр.), на звітних науково-практичних конференціях молодих вчених та викладачів ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (1994-2002 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 38 одноосібних наукових працях, у тому числі: 1 - монографія, 24 - наукові статті у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 - статті у збірниках наукових праць, 10 - доповіді й тези у матеріалах конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 27,26 друкованих аркушів.

Кандидатська дисертація на тему „Питання активізації навчальної діяльності учнів в англійській педагогіці та школі 60-70-х років” була захищена у 1990 році, її матеріали використано частково в оглядовій частині.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (529 найменувань, із них 324 англійською мовою), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 494 сторінки, з них основного тексту 397 сторінок. Дисертація містить 10 таблиць на 11 сторінках, 4 додатки на 53 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, викладено провідні положення концепції дослідження, його завдання та методологічну основу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, окреслено джерельну базу, наведено дані про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - „Витоки становлення і розвитку мовної освіти у Великій Британії” проаналізовано становлення і розвиток мовної освіти у Великій Британії з ХV до ХХ ст., науково обґрунтовано особливості розвитку теорії та практики навчання мов у країні, визначено етапи розвитку галузі.

У ході дослідження виявлено, що становлення мовної освіти у Великій Британії було зумовлене формуванням державності країни, її соціально-політичних інститутів, набуттям англійською мовою статусу державної мови, мови офіційного діловодства, що визначило поступове введення навчання англійської мови у зміст освіти освітніх інститутів країни.

Утім домінування класичної освіти суттєво ускладнювало процес уведення навчання сучасних мов у організоване шкільництво і зумовило: слідування цільовим орієнтирам і тривалій практиці навчання класичних мов; труднощі зі включенням сучасних мов до навчальних планів і програм освітніх закладів узагалі; розгляд лінгвістичних та дидактичних аспектів сучасних мов, у тому числі англійської мови, як іноземних, що відбили перші підручники та мовні посібники. Одним із перших таких двомовних англійських посібників була книжка діалогів та текстів, підготовлена У. Кекстоном (1483 р.).

Установлено, що тривалий час теоретичні питання аналізу мовних явищ, як і практика навчання сучасних мов, досліджувалися поодиноко філософами і викладачами мови, такими як Ж. Беллот, К. Голібанд, Дж. Флоріо, Р. Ашем, Дж. Веббе (кінець ХVІ- початок ХVІІ ст.), П. Фесто, Г. Міже (друга половина ХVІІ ст.), Дж. Айкін, Р. Лоут, Л. Муррей, У. Кобетт (ХVІІІ- початок ХІХ ст.). Їхні ідеї у мовній освіті становили спроби протесту проти схоластичної освіти, бездумного заучування напам'ять та традиційного переписування латинських речень.

Виявлено, що у ХІХ ст. у галузі мовної освіти визначилися три характерні риси:

1) розширення навчання сучасних мов, зумовлене практичними потребами політичного, економічного, культурного спілкування між державами;

2) включення сучасних мов до модернізованих навчальних планів середніх шкіл;

3) нові ідеї щодо більш ефективних та полегшених способів навчання і вивчення мов, втілені в педагогічній діяльності окремих педагогів (наприклад, в Англії - у діяльності Т. Прендергаста, у Шотландії - Дж. Гамільтона). Т. Прендергаст на початку ХІХ ст. здійснив першу спробу розробити і застосувати у навчанні іноземних мов психологічну теорію вивчення мови дитиною, яку він назвав „Система майстерності”.

Вивчення показало, що у ХІХ ст. в умовах шкільного навчання поширилося використання граматико-перекладного методу навчання мов, базові принципи якого прагнули забезпечити вивчення мов, доступне для школярів. До назв підручників з мови, укладених на основі нового методу, почали додавати слово „практичний”, підкреслюючи таким чином, що вивчення мови потребує практичного використання.

Визначною подією стало створення в 50-ті роки ХІХ ст. системи публічних екзаменів, контрольованої університетами, викликане потребою встановлення і дотримання академічних освітніх стандартів для дітей представників середнього класу і наведення порядку в освіті даного прошарку населення. Виявлено, що введення цих екзаменів дещо підвищило статус сучасних мов у змісті шкільної освіти, оскільки вони були включені до навчальної програми поряд із класичними мовами. Але досить скоро сучасні мови втратили свій академічний і соціальний престиж через пов'язаність з „місцевими екзаменами” і виключення з кращих елітних шкіл таких, як „Ітон” та „Херроу”, що призвело з часом до визначення їх серед „неважливих” предметів навчальної програми та серед факультативів. Указані чинники позначилися і на негативному ставленні до навчання сучасних мов в університетах та запровадження відповідних освітніх ступенів.

Наприкінці ХІХ ст. особливий вплив на розвиток теорії і практики мовної освіти у Великій Британії у ході остаточного виокремлення як самостійних наукових галузей знань лінгвістики та психології здійснив так званий „реформаторський рух”, який уперше запропонував справжню наукову основу для розвитку навчання мов у країні. Уперше з'явилися спеціальні професійні періодичні видання, були створені перші професійні спілки і товариства. Інтелектуальним лідером, теоретиком реформаторського руху став англієць Г. Суїт, котрому належать багато з провідних ідей течії, силою якої стало прагнення досягти більш широких освітніх цілей засобами навчання мов. Прихильники руху були переконані, що впровадження більш вдалих методів навчання мов сприятиме більш ефективному навчанню і розвитку дітей узагалі, оскільки навчання мови домінувало у шкільних програмах. У головній праці Г. Суїта „З питання практичного вивчення мов” із метою розробки „раціонально прогресивного методу” практичного вивчення мов було виділено п'ять етапів навчання: механічний, граматичний, ідіоматичний - розраховані на шкільний етап освіти, та літературний і архаїчний - спрямовані на університетський рівень вивчення мов. Уперше в історії освітньої системи країни представниками руху було поставлено питання про підготовку вчителів мов.

Здійснений аналіз науково-педагогічних джерел дозволив обґрунтувати особливості розвитку теорії і практики навчання мов у Великій Британії у ХХ ст. По-перше, існування окремо діючих систем освіти в Англії, Уельсі, Шотландії, Північній Ірландії зумовило відмінності в освітніх традиціях, освітніх пріоритетах, у змісті й організації навчання. Цей фактор знаходив відображення у рішеннях про місце іноземних мов у змісті шкільної і вищої освіти, обов'язковість вивчення дисципліни, термін її вивчення, зміст навчання тощо. По-друге, суттєві здобутки в розвитку теорії і практики навчання мов періоду пов'язані в країні з дослідженням питань навчання англійської мови як іноземної. На початку ХХ ст. у Лондонському університеті було введено курси з фонетики французької і англійської мов, а з часом і з граматики англійської мови, які читали видатні діячі галузі Д. Джонс та Г. Пальмер, котрі й стали засновниками напряму. В основу своїх наукових пошуків дослідники поклали ідеї „реформаторського руху” і методологію прямого методу навчання мов. Науковці займалися не лише теоретичними розробками, а й експериментально досліджували можливості реалізації власних теорій. У другій половині ХХ ст. сформувалася мережа науково-практичних підрозділів напряму, що дозволило більш чітко визначити цілі навчання іноземних мов, більш обґрунтовано розробляти проблеми змісту навчання, методів і форм навчальної діяльності з урахуванням специфічних обставин, потреб тих, хто вивчає іноземні мови на певному освітньому рівні. По-третє, інтенсифікація європейських мовних досліджень, пілотні проекти з навчання сучасних мов на всіх освітніх рівнях розширили спектр досліджуваних питань навчання мов, залучили британських науковців та учителів-практиків до формування мовної стратегії на європейському континенті у комплексі питань навчання мов із забезпеченням наступності та безперервності навчання на всіх освітніх рівнях.

На основі аналізу джерельної бази дослідження виділено такі етапи розвитку теорії і практики мовної освіти у Великій Британії:

1) ХV ст. - початок ХІХ ст. - етап становлення мовної освіти в країні;

2) ХІХ ст. - етап динамічного розвитку мовної освіти;

3) перша половина ХХ ст. - етап розвитку теорії і практики навчання англійської мови як іноземної;

4) друга половина ХХ ст. - етап інтенсифікації теоретичних досліджень та практики мовної освіти у галузі навчання іноземних мов.

У другому розділі - „Теоретичні основи дослідження мовної освіти у Великій Британії другої половини ХХ ст.” проаналізовано провідні педагогічні напрями в теорії освіти Великої Британії у другій половині ХХ ст. як дидактичну основу розробки концепцій навчання мов. Визначено, що у британських педагогічних публікаціях історія навчання мов розглядається як складова загальної історії педагогіки з наголосом на тому, що дидактичні принципи, розроблені Я.А. Коменським, були одночасно принципами навчання мови.

На основі вивчення британських науково-педагогічних джерел встановлено, що у другій половині ХХ ст. базові вихідні положення теорій навчання мов обґрунтовувалися концептуальними педагогічними переконаннями. У педагогічній теорії країни у цей період домінували предметоцентристський, педоцентристський та гуманістичний напрями, які в цілому співвідносяться з провідними дидактичними концепціями у західній педагогіці, визначеними вітчизняними науковцями як традиціоналістсько-консервативний, раціоналістичний та феноменологічний напрями. Виявлено, що у теоретичних дослідженнях британських науковців використовувались різні терміни для означення провідних педагогічних течій. Так, Л.Дж. Кларк визначав провідні педагогічні напрями як класичний гуманізм, реконструкціонізм, прогресивізм. Дотримання поглядів і переконань певної педагогічної доктрини знаходило прояв у визначенні мети, завдань, змісту навчання іноземних мов, пропонованих методах та прийомах навчання, формуванні навчальних матеріалів та посібників, розумінні ролі вчителя та учнів у навчанні.

Пріоритети у розробці теорії навчальних програм у Великій Британії досліджуваного періоду відбивали три концептуальні положення:

1) передавати знання від покоління поколінню;

2) допомагати розвивати інтелектуальні здібності, власні сили учня, сприяти розвиткові мислення;

3) здійснювати соціалізацію дитини у суспільство, його традиції, звичаї, цінності. Було запропоновано велику кількість моделей реалізації концепції навчальної програми, традиційні з фіксованим курсом навчання та гнучкі, а також моделі вільного позашкільного учіння. Але дослідники Г. Стерн, Е. Ейснер, Е. Валланс, Л.Дж. Кларк підкреслювали, що втілення будь-якої нової навчальної програми потребує чіткого усвідомлення її концептуальних положень, визначення і конкретизації освітніх цілей, змісту навчання, спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних працівників, а також виступали проти слідування лише певному напряму укладання навчальної програми, наполягаючи, що в навчальному процесі доцільно використовувати принципи різних із них.

Установлено, що з точки зору термінології провідні поняття, які обговорювались у зарубіжній теорії навчання мов, зокрема у Великій Британії, становили поняття підходу, методу та прийому, причому поняття підходу і методу досить часто використовувалися як синонімічні. Незадоволення і розчарування в результатах навчання мови за певним методом надавало поштовх і ставало закликом до реформування теоретичних поглядів і процесу навчання та висвітлення нових пріоритетів.

У дисертації доведено, що на основі розвитку педагогічних і лінгводидактичних теорій та концепцій на початку другої половини ХХ ст. у Великій Британії офіційною британською концепцією навчання іноземної мови в середніх і вищих закладах освіти став „ситуаційний метод”, основу якого склало навчання практичного володіння чотирма видами мовленнєвої діяльності через опанування мовними структурами в ситуаціях реального життя. Принципові положення методу були визначені видатними британськими вченими Г.Пальмером та А.С. Хорнбі. Основу концепції склали британський структуралізм та ідеї біхевіоризму. Утім у 70-ті роки ХХ ст. критика основ теорії структурної лінгвістики, зміна соціально-політичних реалій в Європі, ідеї розробки навчальних мовних курсів відповідно до потреб учнів поступово склали основу формування ідей комунікативного навчання мов. Провідними концептами теорії, визначеними британськими науковцями К. Брумфітом, Г. Уіддоусоном, Д. Уілкінсом, стали пріоритетність значення, що передається мовою, і розуміння процесу навчання мови як навчання спілкування. На рівні теорії мови було сконцентровано увагу на комунікативній природі мови.

Як свідчить аналіз монографічних досліджень та наукових статей британських дослідників у галузі навчання іноземних мов, розвиток комунікативного навчання мов у Великій Британії розпочався з пошуку альтернативних концепцій формування навчальної програми. Науковці говорили про кілька варіантів комунікативної навчальної програми: від таких, де комунікативні види діяльності вбудовані в існуючі структурні навчальні програми, до навчальних програм, генерованих потребами учнів. Наголос на процесі спілкування в комунікативному навчанні мов на противагу досягненню майстерності у використанні форм мови висунув нове, відмінне від традиційного розуміння ролі вчителя та учнів у навчанні. Було визначено, що вчитель має виконувати функції особи, котра сприяє процесу спілкування між усіма учасниками в класі й між цими учасниками та різними видами діяльності й текстовим матеріалом; є незалежним учасником учбової групи і до того ж виконує такі функції: організатора, розробника навчальних матеріалів і джерела навчання; керівника, „провідника” у методах та прийомах навчання і в різноманітних видах діяльності, визначає потреби учнів у вивченні мови; виконує роль радника та організатора процесу навчання в групі. Ідеї комунікативного навчання відповідали прагненням надання більш гуманістичного характеру процесу навчання мов, у якому на перший план виходять інтерактивні процеси комунікації.

Однак визначено: британські дослідники поступово дійшли висновку, що жоден із відомих методів навчання мов не здатний досягти розмаїття освітніх цілей у навчанні й не може бути визнаний як такий, що перевершує інші, що мають бути випрацьовані механізми зведення в єдине ціле принципів та положень різних концепцій, пріоритетність використання яких повинна визначатись цілями, завданнями, умовами кожної конкретної навчальної ситуації.

У розділі виявлено провідні напрями науково-педагогічних пошуків освітян галузі у Великій Британії у другій половині ХХ ст., у спрямованості яких чітко простежувались зміни пріоритетів дидактичних та методичних доктрин навчання мов, зміщення акценту на учня, його особистісний розвиток та навчальну діяльність, мотиви, потреби. Простежено вплив заснування Ради Європи, ЄЕС і їх комітетів, метою яких було визначено формування спільних європейських норм і цінностей, визначення спільної освітньої політики, насамперед у галузі навчання іноземних мов, на науково-дослідну й експериментальну діяльність науковців, учителів іноземних мов у Великій Британії.

У цілому у Великій Британії виокремились два провідні напрями теоретичних педагогічних досліджень у навчанні іноземних мов: базований на вирішенні проблем навчання іноземних мов, в основі яких лежали національні педагогічні, лінгводидактичні ідеї, доктрини, завдання; та спрямований на досягнення базових цілей, визначених у документах Ради Європи з формуванням спільних освітніх пріоритетів на європейському континенті, серед яких одним із провідних було визначено створення спільного мовного середовища.