Родинне виховання в системі шкільної освіти

Стефаник вважає, що мати найбільше дбає про те, щоб сімейна нитка не рвалась, щоб діти, будучи далеко від рідної оселі пам'ятали про отчий дім. Мати -- єдине, що тягне дітей до рідного порога в дитинстві, молодості, зрілому віці («Вечірня година»).

Мати -- хранителька сімейного вогнища, його морального обличчя. Батьки, які заплямували честь родини, не можуть бути прикладом для своїх дітей. Все їм можна вибачити, але зганьблену честь -- ніколи («Пістунка», «Гріх», «Мати)». Справжні батьки повинні ставити до своїх дітей однакові вимоги, не шукати один в одного помилок та виставляти їх напоказ перед дітьми («Мамин синок»).

Найтяжче горе для дитини, її майбутнього, коли у неї немає батька і особливо -- матері. Не можна без сліз читати рядки новели «Шкільник». Хлопчина-сирота не має долі, майбутнього. Усі його б'ють, штовхають, ненавидять, відвертаються від нього. За хлопця ніхто не заступиться. «Б'ють мене, і добре б'ють, але я терплю. Як нема мами, то мус терпіти.,» -- каже хлопчина, Трагедію Гриця Летючого прискорила смерть його дружини. Без неї він став зовсім безпорадним у житті. «Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради без жінки, ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки» («Новина»).

Мати-жінка не тільки сила моральна, але й політична. Стефаник вважає, що у вихованні мають спільно діяти сім'я і держава. Остання повинна захищати інтереси сім'я, допомагати їй. На жаль, польській владі були чужі інтереси народу, майбутнє дітей, молоді. Тому серед жінок зростає соціальна свідомість, вони самі шукають соціальне захисту, не миряться із свавіллям місцевих властей, відкрито виступають проти польської влади («Дурні баби», «У нас все свято»).

Образ матері у В.Стефаника виходить з тісних селянських хат. У нього мати -- то рідна земля, то бідна і нещасна Україна яка переживає тяжкі муки із своїм народом. Характерний у цьому плані лист Василя Стефаника до К. Гаморака від 8. 06. 1899 р., в якому він писав: «Цілий наш народ лежить тепер у муках, як жінка, що дитину плодить. Треба ті страждання і судороги при рожденню нових форм життя і нових ідеалів витесати на камінних хрестах, бо се наша теперішня доба є великою добою народин».

Однак, якою б гіркою не була доля галицької сім'ї, батьки вселяли своїм дітям віру в кращу долю, привчали не втрачати людяність, доброту, милосердя до батьків, навчали любити працю, свій народ, рідну землю.

Проникливий знавець родинно-побутової культури села, В.С.Стефаник у багатьох своїх новелах глибоко розкриває соціальне становище різних за структурою сімей. Особливе місце і них займають проблеми різних типів неповних сімей -- осиротілої, позашлюбної, сімей, що розпались.

Зневажливе тогочасне ставлення сільської громади до матері і позашлюбної дитини майстерно змальовує В.Стефаник у новелі «Гріх». У багатьох випадках, нерідний батько готовий взяти на себе батьківські обов'язки по утриманню дитини. Але чесна і сильна Касіяниха не може допустити, щоб чоловік зносив її ганьбу, тому покидає село, вирішує виховувати дитину сама.

Збереження сімейної честі -- основа основ родинного виховання за Стефаником. Образ матері глибинно віддзеркалює ідеал справедливості і честі, морально-етичні норми сімейних взаємин, що складалися віками.

Великого значення проблемі -- сім'я і школа, вихованню дітей у сім'ї надавав А. С. Макаренко. Він написав «Книгу для батьків»[70], прочитав по радіо багато лекцій про виховання дітей у сім'ї, які в 1940 році були опубліковані окремою книгою «Лекції про виховання дітей». Виховання, зазначав А. С. Макаренко, є процес соціальний в широкому розумінні цього слова; виховує дитину (добре або погано) все -- природа, середовище, явища, речі, але насамперед люди -- «з них на першому місці батьки і педагоги».[71, 20-21]

А. С. Макаренко стверджував, що сім'я повинна бути колективом, в якому діти отримують первинне виховання і який, нарівні з установами суспільного виховання, впливає на правильний розвиток і формування особистості дитини. Він стверджував, що тільки в тій сім'ї діти отримають правильне виховання, яка усвідомлює себе частиною суспільства, в якій діяльність батьків розглядається як необхідна суспільству справа.

Надаючи великого значення у вихованні дітей розумному батьківському авторитетові, А. С. Макаренко гостро критикував його «фальшиві типи»: «авторитет придушення» - коли батьки б'ють і залякують дітей; «авторитет віддалі» -- коли між дітьми і батьками немає нічого спільного; «авторитет чванства» -- коли батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей; «авторитет педантизму» -- коли батьки -- бюрократи і формалісти -- все забороняють дітям; «авторитет резонерства» -- коли батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями; «авторитет любові» -- коли батьки надмірно задобрюють дітей; «авторитет дружби» - коли між батьками і дітьми існує панібратство; «авторитет підкупу» -- коли слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків. Усі ці типи «батьківського авторитету» А. С. Макаренко називав негідними, аморальними, шкідливими. Справжній батьківський авторитет, зазначав він, повинен мати в своїй основі: здорову радянську сім'ю, громадський обов'язок і честь батьків, їх трудову діяльність, усвідомлення батьками своїх обов'язків, правильне розуміння любові до дітей.

«Книга для батьків» і «Лекції про виховання дітей» А.С.Макаренка є своєрідною енциклопедією сімейного виховання.

Видатний польський вчений Януш Корчак пише: "Перше слово маленької дитини -- "мама"...саме древнє слово, яке придумали ще первісні люди..., а тому слово "мама" подібне у всіх мовах...

Вже маленька дитина знає свою маму. Ще ні говорити, ні ходити не вміє, а вже тягне руками до матері. Впізнає її на вулиці, коли вона підходить, ще здалека усміхається. Навіть вночі впізнає по голосу, диханню. Навіть сліпі від народження і осліплі діти, торкаючись рукою лиця матері, впізнають її і говорять: "Мама - мамуся..."[50, 446]

У своїх творах він розкриває стосунки, які виникають у сім'ї між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Дає поради, як впливати, сформувати дитину з точки зору педагогіки і медицини.

У книзі "Як любити дітей", зокрема, у розділі "Дитина в сім'ї" дає відповідь на запитання "Що собою являє дитина?" і досліджує поведінку батьків та дітей у таких ситуаціях:

- батьки говорять: "Він повинен... Я хочу, щоб він..." "Чи красива дитина? А мені все рівно." "Чи розумна?" - як поводитися батькам, коли виникає страх перед смертю дитини, і т. п.

Проблеми родинного виховання все життя хвилювали і такого великого педагога, як Василь Олександрович Сухомлинський,-- проблеми виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї та школи. «Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю».[114, 4] В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання -- одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав роботу над дуже потрібною книжкою -- енциклопедією сімейного виховання -- «Батьківською педагогікою»[114], в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Тільки після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

«Батьківська педагогіка» -- це захоплююча і хвилююча поетична розповідь про найважливіший, священний обов'язок батьків щодо своїх дітей, це пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю. Водночас це гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне зубожіння, міщанство та інші вади сімейного життя частини наших громадян призводять до трагічних наслідків -- спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності.

У «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми родинної педагогіки.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси якості особистості зароджуються в сімейному, вихованні, що діти -- продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Вчений звертав увагу на таку важливу особливість психіки дитини -- чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше» пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міцніють основи моралі в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкільному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «заборонено», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.)

А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, цікавість і допитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес -- потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задовольняючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розуміння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо розвитку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особистості. Та, на жаль, батьки не завжди усвідомлюють свою відповідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, поміркувати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу відповідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнавальної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сформувалися пізнавальні інтереси. От чому В.О.Сухомлинський звертається до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті -- нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різноманітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя («Вашій дитині завтра йти до школи», «Розмова з молодим директором школи»).

У молодшому шкільному віці порівняно легко формуються такі моральні цінності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьовитість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У підлітковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості -- ідейні переконання, патріотичні ідеали, громадянська зрілість. В. О. Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світоглядним віком, періодом формування вольових якостей і характеру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу -- запорука успіху у вихованні молодої людини.

В.О. Сухомлинський умів підмітити найтиповіші вади сімейного виховання. Одною з найшкідливіших вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максимальний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і відповідальності. Радість споживання матеріальних і духовних благ -- єдина діяльність багатьох дітей, пише В.О.Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків,-- спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, паразитичного способу життя, до появи «маленьких негідників» і навіть злочинців. Бо чим інакше можна пояснити такий ганебний вчинок школярів, які заради розваги побили вітрові стекла в автомобілях, знищили одяг, взуття, яке їм видали в школі-інтернаті тощо? Споживацький підхід до суспільного добра перетворює дитину в маленького злочинця, маленького негідника, психологія якого формується вже з ранніх років, починається з сім'ї, з нескінченних розваг або дитячої бездіяльності.

Особливу увагу приділяв В.О.Сухомлинський трудовому вихованню дітей у сім'ї, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. Водночас він відзначав, що марне витрачання часу, байдикування, ледарство проникає нині навіть у життя сільських дітей; та деякі батьки вважають, вказував В.О.Сухомлинський, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця -- це обов'язок дорослих. Якщо підліток нудьгує від бездіяльності, то це страшне горе для суспільства,-- пише В.О.Сухомлинський. Адже справа навіть не в тому, що діти не створюють матеріальних благ, не примножують людського багатства -- праця облагороджує людину, формує характер, волю, найважливіші риси і якості особистості, вона містить у собі величезні виховні можливості. В праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодженості дій і вчинків тощо. «Дати дитині радість творення, радість праці,-- зазначав В.О.Сухомлинський,-- це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей».[114, 12]

Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому автор «Батьківської педагогіки» дає практичні поради батькам розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця. Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. Тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і -- це особливо тривожить -- втрачають чутливість до правди, справедливості». [114,. 13]

В.О. Сухомлинський на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання можна знайти у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.[114, 173]

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, а саме умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував неуцтво та примітивізм. У Павлишській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи мінімум педагогічних знань, зокрема з галузі «Батьківської педагогіки», виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної батьківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки є великим нещастям для суспільства.

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі -- виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. Своїх вихованців -- юнаків і дівчат ми вчимо; моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє -- за своїх дітей. До речі, В. О. Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї -- це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Автор відстоює право дітей активно втручатись у сімейні справи. Цікаві приклади, наведені у «Батьківській педагогіці», переконують нас у тому, що під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ -- п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків,-- можна змінити або позбутися цих явищ.

Серед кола дослідників сімейного і родинного виховання варто відзначити Мирослава Гнатовича Стельмаховича, який по суті наново увів у педагогічний обіг терміни даної теми.

М.Г. Стельмахович висвітлює вироблені впродовж багатьох віків знання, досвід, традиції і звичаї українського народу, зокрема ті, що пов'язані з родинним вихованням. Вчений впроваджує термін "українська фамілістика." Він пише: "українською фамілістикою (лат. ґатіїа -- сім'я, рід, родина) називаємо набуті в процесі багатовікової історії розвитку родинного життя, знання і практичний досвід українського народу в галузі організації шлюбу та створення міцної, здорової та щасливої сім'ї."[109, 43-44.]

Педагогом досліджено національну систему родинного виховання. Він вказує на провідні завдання цього виховання: "...завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення."[109,.92]

Дослідник відзначає, що ідеал родинного виховання -- здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. М.Г. Стельмахович досліджує процес виховання та його принципи. Він пише, що "Родинне виховання -- процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків. Процес родинного виховання -- це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей. "Вченим досліджені компоненти родинного виховання, до яких він відносить: мету, завдання, зміст, принципи, методи, прийми і організаційні форми виховання.

Надаючи виняткового значення родині загалом, М.Г. Стельмахович розумів і згубність впливі на особистість тих батьків, які не виконували своїх громадських обов'язків, нехтували відповідальністю, яка покладає на них батьківство і материнство., Розкриваючи негативні сторони побутування сучасних родин, педагог наголошував на важливості їх духовно-матеріального здоров'я, яке вважав запорукою здоров'я нації, міцності незалежної України.

Педагогічна спадщина М.Г. Стельмаховича про родинне виховання включає в себе і поради: "Чим і як виховувати."

Сьогодні родинне виховання перебуває на новій стадії розвитку. Так у Державній національній програмі "Освіта" одним із пунктів основних шляхів реформування виховання є організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.[24, 8-19]

"Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, дитячих дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

1.3 Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями родинного виховання є:

виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;

створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;

забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;

розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М.Стельмаховича "Тіло, душа, розум -- ось три кити батьківської педагогіки". Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, -- зазначає він, -- спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль -- моральністю, честь -- честю, гідність -- гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізовуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання -- міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні е те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки -- вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

"Ваша власна поведінка, -- писав А.Макаренко, звертаючись до батьків, -- вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, -- все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть"¹.

У своїй праці "Про батьківський авторитет" А.Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків; "авторитет придушення", який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок -- формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; "авторитет віддалі" -- батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства" коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" -- батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" -- батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" -- так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" -- батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" -- відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів -- батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників -- дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО-- 34 роки -- в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко -- батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей й погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей -- 44, сімей з однією дитиною -- 53, з двома -- 64, з трьома дітьми -- 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічне пасивні та антипедагогічні.

Перша група -- сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група -- сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група -- сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, -- сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Отже, проблемі "Родинне виховання" педагоги і літератори здавна надавали великого значення. Родина (батьки) покликані створити всі умови для повноцінного фізичного і психічного становлення дитини як особистості, сприяти повноцінному її розвитку, готовності до школи, набутті життєвого досвіду.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ, - такий шлях | розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя. Тому своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

Розділ 2. Психолого-педагогічні особливості розвитку особистості в умовах сучасної сім'ї

2.1 Співдружність школи і сім'ї - настійна вимога сьогодення

Відомо, що для успішного формування особистості дитини необхідна єдність школи і сім'ї. Високі вимоги суспільства до освітнього рівня молодого покоління, підготовки його до життя і праці можуть бути задоволені тільки за умови зростаючої ролі батьків у цій справі. На необхідність посилити допомогу сім'ї і одночасно піднести її відповідальність за виховання підростаючого покоління наголошується, зокрема, в основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Істотно підвищується значення співдружності батьків з учителем шестилітніх учнів. У передовій статті журналу "Початкова школа" підкреслюється: "Ті великі завдання, які стоять нині перед школою і які вона не зможе розв'язати без постійної підтримки батьків, настійно вимагають гармонійної єдності в сімейному та шкільному вихованні. Проблеми взаємин батьків і вчителів набувають особливого значення з першого дня дитини в школі. Ось чому має значно зрости увага до сім'ї. Знати все про дитину - про рівень її підготовленості до навчання, про її здоров'я, звички, схильності - не просто обов'язок педагога, а й необхідна умова успішного навчання маленьких школярів. турбота про те, щоб учитися було цікаво, необтяжливо, щоб дитина не відчувала себе занедбаною, має стати спільною і для батьків, і для вчителів" [12, 6].

На чому ж ґрунтуються підвищені вимоги до батьків - шестирічного учня? Справа в тому, що дитина вступає в новий етап життя: для тих, хто відвідував дитсадок, хоч і більш звичний, але досить ускладнений для дітей, які виховувалися лише вдома - незнайомий і дуже складний.

Шестирічні учні засвоюють систему "шкільних" взаємин, правил поведінки, оволодівають новою по суті системою розумової діяльності. Все це збільшує інтелектуальне навантаження і ставить підвищені вимоги до стану їх здоров'я. Без посилених турбот батьків учень-початківець не зможе відповідати даним вимогам (і не тільки тому, що у нього не сформована така важлива риса, як самостійність, а й через те, що між ним і батьками існує найінтимніший зв'язок, який є основою для розвитку і підтримання у дитини впевненості у власних силах).

Звичайно, в першу чергу турбота батьків повинна виявлятися у забезпеченні належних умов життєдіяльності учня - режиму відпочинку, харчування, занять поза школою. Тільки в разі відповідності цих умов віковим, фізіологічним і психологічним особливостям шестирічної дитини можливе збереження та зміцнення її здоров'я, успішне засвоєння нею програмного матеріалу. Тут доречно нагадати зроблений В.О.Сухомлинським на основі багаторічного досвіду роботи в школі висновок про те, що незадовільний стан здоров'я є причиною низької успішності багатьох дітей. У процесі навчальної роботи в ослаблених дітей швидко наступає втома, нервове виснаження, з'являється головний біль. Це в свою чергу, призводить до зниження розумової працездатності, ослаблення пам'яті, спричиняє погану зосередженість при виконанні навчальних завдань.

Враховуючи прагнення учня відповідати вимогам, що ставляться до нього вчителем, слід певним чином організувати життя дитини вдома.

Спинимось на конкретній ситуації з життя початкового учня - збиранні до школи. Батьки повинні допомогти дитині лише в тому, що вона справді не може зробити самостійно: вчасно розбудити, приготувати сніданок, подбати про охайність одягу. Інші справи - прибрати постіль, вмитися, одягтися, поїсти (і все це в такому темпі, щоб не спізнитися на заняття) - повинні бути обов'язком самого учня.

Доцільно в перші дні навчання разом із дитиною простежити по годиннику потрібний на збирання час і поставити перед нею раз і назавжди вимогу: "До школи можна йти, зробивши всі необхідні справи." Така ситуація сама по собі спонукає учня до активних дій. Не треба буде постійно нагадувати, щоб вчасно вставав, умивався, сідав за стіл. Спочатку не уникнути невдач. Доведеться разом із дитиною пережити зауваження вчителя з приводу запізнення. Однак коли вона усвідомить, що саме перешкоджало їй вчасно зібратися, то зможе коригувати свої дії. Якщо дитина млява, слабко володіє навиками самообслуговування, на перших порах їй треба допомагати, але робити це слід непомітно, поступово підвищуючи вимоги до якості виконання нею будь-якої справи.

Участь у посильній праці, допомога батькам є обов'язком дитини. Домашня робота, як відомо, малоцікава й одноманітна. Тому якщо дитина, усвідомлюючи необхідність виконати доручену їй справу, мобілізує себе, долає своє небажання, в неї формується готовність до вольового зусилля, виховуються наполегливість, почуття відповідальності, прагнення бути корисною людям, тобто всі ті якості, які є основою позитивного ставлення до праці.

Участь у сімейних турботах викликає, за словами А.С.Макаренка, відчуття людської допомоги, взаємозалежності, відповідальності, що є особливо важливим для дитини, яка мало буває в колективі ровесників.

Трудова участь у житті сім'ї формує у дитини позицію активного, повноправного її члена. Така позиція сприяє вихованню із початкуючого школяра колективістських якостей, виробленню вміння рахуватися з інтересами оточуючих людей, формуванню прагнення вносити особистий вклад у загальну справу.

У домашньому режимі першокласника відводиться час для систематичних занять малюванням, конструюванням, рукоділлям, для слухання і читання художньої літератури.

Звичайно у тих випадках, коли діти не відвідують групу продовженого дня, організації цих видів їх діяльності у домашніх умовах слід приділяти більше уваги. Визначаючи конкретний зміст занять, літературу для читання доцільно орієнтуватися на вимоги викладені в програмі.

Семирічна дитина під умілим керівництвом учителя за досить короткий термін навчається читати нескладні вірші, казки, оповідання. Однак слабка техніка читання не дає змоги дитині повноцінно сприймати зміст більш складних текстів. Тому батьки як і раніше, повинні читати для початкуючого школяра дитячу літературу, обговорювати спільно з ним прочитане, уточнювати незнайомі слова і мовні звороти.

Домашні завдання в першому класі мають своєрідний характер: підібрати певний малюнок (загадку, книжечку), відшукати природній матеріал для виготовлення різних предметів, спостерігати, які зміни відбулися в зимовому парку, зробити сувенір до класного свята. Домашнє завдання - це завдання дитині, і батьки не повинні брати на себе її обов'язки. Однак увага до завдання з боку батьків підкреслює його значимість і допомагає дитині пересвідчитися в обов'язковості його виконання. Проявивши інтерес до завдання і ненав'язливо відзначивши його важливість, батьки можуть викласти ряд варіантів виконання роботи. Якщо учень звернувся за конкретною допомогою слід подати її, не сковуючи при цьому його ініціативу. Навпаки, необхідно спонукати дитину до пошуку раціональних способів здійснення роботи до творчості, до видумки. Така організація діяльності сприяє формуванню у дитини якостей, необхідних для успішного навчання, - відповідальності за доручену справу, наполегливості у її виконанні, вміння планувати свою роботу і контролювати власні дії, даючи їм адекватну оцінку. Не слід обмежувати участь дитини у грі. І якщо вона іноді розглядається дорослими як пройдений етап для семирічного учня, то це помилкова думка. Гра продовжує виконувати важливу роль у формуванні багатьох якостей, необхідних школяреві.

У процесі сімейного виховання є можливості для широкого використання впливу фізичної культури на загальний розвиток дитини. Видатний педагог і психолог П.П.Блонський ще в 20-ті роки висловив думку про те, що розумове і фізичне виховання взаємно доповнюють одне одного.

За даними досліджень учених, спеціально організована рухова активність позитивно впливає на розумову працездатність, на розвиток зорового сприйняття, уваги та деяких інших психічних процесів, що в кінцевому підсумку сприяє успішному навчанню дитини. Добре зарекомендували себе фізичні вправи, рухливі ігри, підібрані для роботи з першокласниками науковцями А.Ф.Борисенком і С.Ф.Цвеком.

Серед інших цікавих і корисних занять дітей у вільний від навчання час (читання книги, відвідування музеїв, театру, перегляд фільму) особливе місце належить спілкуванню з природою. В.О.Сухомлинський писав: "...треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму."

Спільні прогулянки дітей і батьків у природу можуть стати справжнім "уроком мислення, уроком розвитку розуму" [12, C.34].

Дорослий допоможе дитині поліпшити цікаве, підкаже, як його розглядіти, почути, допоможе їй скласти про нього свою думку і тут же дасть змогу самостійно вступити у спілкування з природою. Користь від цього не тільки в тому, що розшириться коло уявлень дитини. Вона одержить урок пізнання, набуде вміння порівнювати предмети і явища, знаходити в них подібне і відмінне, виділяти істотне з різноманітності деталей, робити найпростіші узагальнення. Не менш важливо і те, що дитина навчається зосереджуватися над тими чи іншими подіями і фактами. Це сприяє формуванню в неї здатності заглиблюватися в будь-яку роботу, є джерелом активної розумової діяльності, багатої фантазії.

Організовуючи життєдіяльність дитини в сім'ї, яка сприяє її фізичному, розумовому, моральному, вольовому розвитку, батьки тим самим подають потрібну допомогу маленькому учню в успішному засвоєнні програмних знань. Водночас увага до інтелектуального розвитку, успіхів у навчанні не повинна призводити до ігнорування інших факторів, які впливають на формування особистості дитини, - становлення її взаємин з ровесниками, усвідомлення нею свого місця і позиції в учнівському колективі, її участі в житті класу.

Батько і мати, бабуся і дідусь, старші брати і сестри є посередниками між маленьким учнем і школою, спрямовують і регулюють його ставлення до вчителя, однолітків, до шкільних справ. Вони повинні враховувати, що сформовані в початковий період навчання шестирічної дитини психологічні установки значною мірою зумовлюють характер реакції учня на всі наступні дії.

Тому батьки мають обговорювати спільно з шестирічними дітьми події кожного шкільного дня, проявляючи інтерес не тільки до формальної сторони справи. При цьому їм не слід обмежуватися, що стосується безпосередньо їх дитини, а потрібно розпитувати і про цікаве на уроці, перерві, про однокласників, дізнаватися, чи не засмутив хто вчительку. В обговоренні з шестирічним учнем шкільних справ і подій повинна бути чітко визначена позиція батьків, їх прагнення бачити свою дитину не лише освіченою, дисциплінованою, зібраною, уважною, допитливою, самостійною, а й, що менш важливо, доброю, чуйною, здатною до співпереживання, готовою прийти на допомогу товаришу.

Іноді буває так, що батьки вбачають у зрослих можливостях шестирічних дітей основу для раннього залучення до певної сфери діяльності і починають посилено орієнтувати їх на відповідний вид занять - математику, поетичне слово, конструювання тощо. Захоплення учня певною галуззю діяльності слід всіляко заохочувати, оскільки воно сприяє загальному розвитку дитини. Однак культивувати його слід, підтримуючи багатогранність інтересів дитини, з урахуванням завдань необхідних для її розвитку в даному віці.

Трапляється, що учень відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, які не можна подолати при індивідуальному підході в межах фронтальної роботи класу. В таких випадках батьки повинні своєчасно підключитися до конкретної роботи, яку проводить з дитиною вчитель. Це здійснюється комплексно шляхом формування нерозвинутої здібності в різних видах діяльності і ретельно відпрацювання відповідних навчальних дій. Участь батьків полягає насамперед у належній організації виконання дітьми трудових доручень, занять фізичною культурою, конструюванням, малюванням, а в разі необхідності і в забезпеченні оздоровчих заходів. Додаткові навчальні завдання з математики і рідної мови повинні строго регламентуватися.

Результати такої допомоги можуть виявитися не відразу, іноді навіть не в перший рік навчання. Ефективність розвитку дитини значною мірою залежить від того, наскільки цілеспрямованою і систематичною є допомога, що їй подається, якою мірою дотримується поступовість в ускладненні завдань з урахуванням реальних можливостей дитини, чи співпереживають батьки в її невдачах, чи можуть вселити впевненість у власних силах.

Для правильного виховання в сім'ї дитини, яка починає вчитися в школі, потрібно спеціальні знання. Тут неприпустимо спиратися лише на особисті уявлення, свою індивідуальну практику без врахування узагальненого досвіду виховання, його наукових основ. Настанова В.О.Сухомлинського "педагогіка потрібна всім" нині знаходить своє втілення в роботі факультетів педагогічних знань. Важливо щоб батьки вирішували питання своєї педагогічної освіти, усвідомлюючи особисту відповідальність за виховання дитини.

2.2 Шляхи оптимізації взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра

Співдружність школи з сім'єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об'єктивна необхідність взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов'язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Відомий філософ Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім'ї. Якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім'я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.