Теоретичні і методичні основи організації професійного самовиховання майбутніх вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні і методичні основи організації професійного самовиховання майбутніх вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів

Про необхідність забезпечення демократизації, гуманізації та індивідуалізації процесу формування особистості педагога у вищих навчальних закладах та його діяльності у загальноосвітній школі йдеться в Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Державній програмі “Вчитель”.

Для якісного оновлення системи професійної підготовки вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів особливого значення набуває проблема загального і специфічного у підготовці майбутніх педагогів засобами організації професійного самовиховання. Її формулювання є наслідком зіставлення певного запиту практики і тих можливостей його задоволення, які є у педагогічній науці. У роки незалежності України з'явився новий запит суспільної педагогічної практики на фахівця, здатного як до професійного самовдосконалення, так і до створення умов для неперервного розвитку дітей дошкільного і початкового шкільного віку. Підготовка таких фахівців повинна сприяти національному відродженню.

Сьогодні дошкільним закладам і початковим школам потрібні педагоги з досвідом самоформування і саморозвитку професійних умінь організації особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу на діагностичній основі. Завдання щодо створення необхідних умов для неперервного розвитку дітей вимагає від практичних працівників систематичного удосконалення загальних і специфічних для педагогів суміжних ступенів освіти (дошкільного і початкового шкільного) вмінь. Наявність у випускників педагогічних факультетів таких умінь є важливою умовою забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної освітніх ланок.

У той же час підготовка педагогічних кадрів у навчальних закладах різних рівнів акредитації залишається в Україні нескоординованою і недостатньо ефективною в плані формування у студентів фахової готовності на особистісно зоорієнтованій основі, розширення можливостей цього процесу за рахунок підсилення його цілісності, організації системи фахового самовдосконалення студентів. Певною мірою це пояснюється відсутністю у викладачів ВНЗ глибоких знань теорії і технології професійного самовиховання, необхідність яких більшість з них усвідомлює. Основи теорії загального самовиховання розкриті у працях А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, А.Я.Арета, Д.М.Гришина, О.І.Кочетова, О.Г.Ковальова, В.М.Оржеховської, Л.І.Рувинського, В.І.Селіванова, М.Г.Тайчинова, Т.В.Хілько та ін. Сутність і рушійні сили професійного самовиховання майбутнього педагога і вчителя насамперед досліджував С.Б.Єлканов, який не розглядав специфіку самовиховної діяльності майбутніх вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів і залишив багато питань відкритими. Потреби практики націлюють науковців на подальшу розробку теоретичних і методичних положень щодо професійного самовиховання, розв'язання питань про структуру і генезис самовиховної активності, закономірності і принципи самовиховної діяльності, її цільовий орієнтир тощо. Для вирішення відповідних питань в Україні є необхідне методологічне і теоретичне підґрунтя: концепції співвідношення свідомого і несвідомого у професійній освіті (І.А.Зязюн), цілісності та наукових засад її реалізації у професійній підготовці майбутніх учителів (В.А.Семиченко), теоретичні положення щодо особистісно зорієнтованого виховання (І.Д.Бех), індивідуалізації професійної підготовки вчителя (О.М.Пєхота), розвитку саморегуляції поведінки школярів на особистісному рівні (М.Й.Боришевський) та ін.

Актуальність та доцільність дослідження випливає з його спрямованості на розв'язання таких суперечностей дошкільної і шкільної практики, інститутської та університетської педагогічної освіти: а) між соціальним завданням щодо здійснення вихователями дошкільних закладів і вчителями початкових класів наступності в управлінні неперервним розвитком дітей і стихійним характером професійного самовиховання студентів ВНЗ, спрямованого на формування у них як специфічних, так і загальних для педагогів суміжних ланок освіти якостей; б) між усвідомленням більшістю викладачів педагогічних факультетів ВНЗ потреби у створенні системи професійного самовиховання студентів і невизначеністю педагогічною наукою принципів і методів організації самовиховної діяльності майбутніх вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів, відповідних технологій, а також положень щодо ефективного функціонування цієї системи; в) між визнанням фахівцями вищої школи і науковцями великого значення процесу формування самосвідомості студента для його професійного становлення та існуючим у педагогічній науці уявленням про професійне самовиховання як лише свідому роботу щодо удосконалення своєї особистості як професіонала; г) між розумінням фахівцями у галузі теорії самовиховання ролі його цільового орієнтиру і відсутністю в науці положень про інтегральну готовність до професійної діяльності педагогів дошкільної і початкової шкільної ланок освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема є складовою науково-дослідної теми відділу теорії і практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технологій)” (РК №0197 U 006397). Вибраний напрям дослідження безпосередньо пов'язаний з планами науково-дослідної роботи кафедри педагогіки і психології Донецького національного університету за темою “Організація професійного самовиховання майбутніх учителів” (номер ДР 0195U009663).

Тема дисертації затверджена вченою радою Донецького національного університету 23.02.1996, протокол № 2, і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 04.11.1996, протокол №4.

Об'єкт дослідження: цілісний процес професійної підготовки майбутніх педагогів дошкільних закладів і початкових класів.

Предмет дослідження - педагогічна організація професійного самовиховання майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкових класів.

Мета дослідження полягає в теоретичному та експериментальному обґрунтуванні концептуальних засад, встановленні закономірностей і принципів організації професійного самовиховання майбутніх педагогів дошкільних закладів і початкових класів, розробці методики формування у студентів інтегральної готовності до педагогічної діяльності засобами самовиховання.

Концепція дослідження. Теоретичне та експериментальне обґрунтування організації професійного самовиховання майбутніх педагогів у вищій школі є необхідною умовою її реформування. Ефективність найсуттєвішого кроку пошуку - з'ясування концептуальних засад професійного самовиховання студентів - залежить від результатів аналізу цілісного процесу формування особистості спеціаліста-педагога на методологічному, загальнопсихологічному, загальнопедагогічному і конкретно-науковому рівнях (на останньому вирішується завдання щодо виявлення можливих якісних станів предмета потреби у самовихованні в свідомості та самосвідомості студента, відповідних педагогічних умов, структури і генезису самовиховної активності майбутнього фахівця тощо).

Дослідження методологічно базується на розумінні професійного самовиховання як складної системи діяльності людини, для розкриття якої, зокрема, застосовують поняття психології розвитку свідомості і самосвідомості, психології творчості. Основні з них є підґрунтям для побудови нової поняттєвої системи педагогічної організації професійного самовиховання майбутніх вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів, у якій моделюються істотні ознаки їх цілісної підготовки до професійної діяльності. Саме цілісна підготовка студентів споріднених спеціальностей, яка спрямована на формування в них як специфічних, так і загальних для фахівців суміжних освітніх ланок знань і вмінь, повинна сприяти неперервному розвитку дітей, забезпеченню наступності дошкільної і початкової шкільної освіти. Усі зв'язки між досліджуваними поняттями і процесами вважаються органічно об'єднаними цілісною системою.

Концептуальне бачення розв'язання проблеми загального і специфічного у формуванні особистості майбутнього педагога засобами організації його професійного самовиховання випливає із сучасних концепцій національного виховання, в яких воно розглядається як створення соціальних, педагогічних і психологічних умов для саморозвитку особистості, самореалізації нею своїх потенційних можливостей.

Наша концепція визначає суть підходу до професійного самовиховання як до процесу самотворчості, що функціонує на основі єдності свідомості і самосвідомості особистості студента і спрямований на формування ним інтегральної готовності до самостійної праці. Такий підхід відрізняється від погляду на професійне самовиховання як на свідому роботу щодо удосконалення своєї особистості як професіонала (С.Б.Єлканов): а) чітко визначеною якісною сутністю самовиховання - його здатністю розвиватися як творчий процес; б) акцентом на загальну психологічну умову, яка забезпечує самовиховні дії, - єдність свідомості і самосвідомості особистості; в) наявністю орієнтира професійного самовиховання - готовністю до самостійної праці як комплексу загальних і специфічних фахових умінь і якостей педагога дошкільної чи початкової освітньої ланки, значущих для виконання ним професійних функцій.

Психологічний механізм професійного самовиховання як процесу творчості має структурно-рівневу природу. На цьому положенні побудована концептуальна схема організації професійного самовиховання майбутніх педагогів. Згідно з нею, цей процес функціонує на різних взаємопов'язаних і ієрархічно організованих рівнях - соціально-особистісному, рефлексивно-особистісному і предметно-операціональному - і здійснюється постадійно. Особливості кожної стадії професійного самовиховання пов'язані з переважанням на ній змістовного чи смислового планів.

Активність майбутнього фахівця у самовихованні суттєво залежить від її педагогічного стимулювання з боку викладача, яке спрямоване на поглиблення усвідомленості, осмисленості цілей і способів роботи над собою шляхом підвищення ефективності емоційної і смислової (рефлексивно-особистісної) регуляції студентом змістовного (предметно-операціонального) аспекту своїх самовиховних зусиль.

Педагогічне стимулювання самовиховної активності студента спрямоване: 1)на розвиток у майбутнього фахівця певного ступеня адекватності самооцінки, особистісного смислу і мотивів поліпшення якості роботи над собою на позитивному емоційному фоні; 2)на подальше глибоке оволодіння студентом теорією і технологією професійного самовиховання.

Формування в майбутніх педагогів інтегральної готовності до професійної діяльності закономірно залежить від рівня його самовиховної активності.

Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що організація професійного самовиховання майбутніх педагогів дошкільних закладів і вчителів початкових класів як складовий компонент цілісної фахової підготовки сприяє підвищенню рівня їх інтегральної готовності до педагогічної діяльності, якщо вона:

а) функціонує як система, компоненти якої (цілепокладальний, ресурсний, організаційно-впроваджувальний) зорієнтовані на формування цієї готовності й знаходяться у відповідності з її структурою;

б) забезпечує такі педагогічні умови, за яких підвищується активність студентів у самовихованні як результат якісних перетворень у свідомості і самосвідомості кожного з них предмета потреби у роботі над собою - загальних і специфічних для педагогів суміжних ланок освіти вмінь та якостей;

в) спричиняє позитивні якісні зрушення в параметрах, які характеризують інтегральну готовність до педагогічної діяльності (психологічну готовність, практичну готовність, готовність до самовдосконалення після закінчення ВНЗ), за рахунок самовиховної активності.

Часткові гіпотези: щоб виконати функцію орієнтира професійного самовиховання студентів на формування якостей, значущих для забезпечення фахівцями наступності дошкільної і початкової освітніх ланок, модель спеціаліста-педагога методологічно повинна базуватися на концепції цілісності та її реалізації у процесі підготовки майбутніх педагогів; особистісно-розвивальний характер підготовки майбутніх фахівців досягається за умови, якщо концепція і модель організації професійного самовиховання студентів, система педагогічного забезпечення їх самовиховної активності в цілому і її компоненти, закономірності та принципи її функціонування обґрунтовуються на засадах теорії особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу, в межах якого саме професійне самовиховання розглядається як самотворчість майбутнього спеціаліста, спрямована на формування готовності до самостійної праці у відповідній сфері діяльності.

Відповідно до предмета, мети, концепції та загальної гіпотези теоретико-експериментального пошуку визначені основні завдання дослідження:

1. Обґрунтувати структуру самовиховної активності студентів, спрямованої на формування готовності до самостійної педагогічної праці.

2. Розробити концепцію організації професійного самовиховання майбутніх учителів початкових класів і вихователів дошкільних закладів, у якій моделюються основні закономірності і принципи функціонування цього процесу.

3. Обґрунтувати модель педагога, значущу для забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної ланок освіти: виявити основні функції педагога та загальні і специфічні вміння, важливі для виконання вихователем дитячого садка і вчителем початкової школи кожної з них; розкрити поняття інтегральної готовності до педагогічної діяльності.

4. Розробити модель організації професійного самовиховання студентів.

5. Обґрунтувати систему педагогічного забезпечення активності студентів у самовихованні, принципи та умови її ефективного функціонування.

6. Розробити та експериментально перевірити методику впровадження в навчальний процес моделі організації професійного самовиховання майбутніх педагогів.

7. Довести наявність зв'язку між самовиховною активністю студентів та їх інтегральною готовністю до самостійної педагогічної діяльності.

8. Розробити методичні рекомендації для викладачів вищої педагогічної школи 3-го та 4-го рівнів акредитації щодо організації професійно зорієнтованої самовиховної діяльності майбутніх фахівців.

Загальна методологія дослідження базується на філософських положеннях щодо: діалектики одиничного, особливого і загального; єдності та розвитку, взаємозумовленості явищ об'єктивної дійсності; розуміння особистості як активного суб'єкта розвитку і діяльності, яка детермінована об'єктивними і суб'єктивними чинниками і здійснюється на засадах глибокої духовності (В.П.Андрущенко, А.Г.Асмолов, І.А.Зязюн, М.С.Каган, В.Г.Кремень, М.І.Михальченко та ін.); на використанні методологічних підходів до аналізу об'єкта дослідження - системного, структурно-функціонального, прогностичного, на принципах цілісності навчально-виховного процесу вищої школи.

Теоретичну основу дослідження становлять положення психологічної та педагогічної науки щодо: діяльності та її суб'єкта (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та ін.); психології та педагогіки творчості (В.К.Зарецький, В.О.Моляко, О.Я.Пономарьов, С.О.Сисоєва, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов та ін.), про сутність і розвиток саморегуляції (М.Й.Боришевський, Г.С.Нікіфоров), психології самовиховання і педагогічних засад його організації (А.Я.Арет, С.Б.Єлканов, А.І.Кочетов, А.С.Макаренко, Л.І.Рувинський, В.О.Сухомлинський та ін.), цілісної побудови навчально-виховного процесу (Ю.В.Васильєв, В.С.Ільїн, В.А.Козаков, В.В.Краєвський, В.А.Семиченко), оновлення змісту початкової освіти і дошкільного виховання (Л.В.Артемова, Н.М.Бібік, А.М.Богуш, В.І.Бондар, М.С.Вашуленко, О.Я.Савченко та ін.), розробки професіограм педагогічної праці (О.А.Абдуліна, Є.С.Барбіна, В.М.Гриньова, В.І.Загвязинський, В.А.Кан-Калик, Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін, О.І.Щербаков та ін.) і професійної підготовки педагога (А.М.Алексюк, А.М.Бойко, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюн, З.Н.Курлянд, М.П.Лещенко, О.Г.Мороз, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, Р.І.Хмелюк, Т.С.Яценко та ін), особистісно зорієнтованого змісту національного виховання й освіти, підвищення їх теоретичного рівня (Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, О.В.Киричук, В.І.Лозова, Н.Г.Ничкало, В.В.Рибалка, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська та ін.).

При виконанні поставлених завдань у роботі використовувалися такі методи дослідження:

теоретичні - системно-структурний та системно-функціональний методи, формально-логічний і змістовно-генетичний аналіз, методи концептуально-порівняльного аналізу - логіко-індуктивний і гіпотетико-дедуктивний, ідеалізація, моделювання; аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, інтегрування, систематизація, класифікація, індукція та дедукція;

емпіричні - спостереження, аналіз педагогічного досвіду, навчальних планів і програм, опитування, аналіз змісту щоденників із самовиховання студентів, їх взаємохарактеристик і творів, бесіди, експертні оцінки, аналіз оцінних листів та карт вивчення самовиховної діяльності студентів; педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Дослідження проводилося протягом 1990-2001 рр. і охоплювало чотири етапи теоретико-експериментального пошуку.

Перший етап (1990 - 1991 рр.) - обґрунтування проблеми, визначення напряму науково-педагогічного пошуку, дослідження стану розробки питання в теорії та практиці (аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури з обраної проблеми, навчально-програмної документації, існуючої практики підготовки студентів до професійної діяльності та виховання і навчання дітей дошкільного і початкового шкільного віку); створення програми дослідження, уточнення його предмета та мети, розробка концепції та формулювання робочої гіпотези, визначення завдань дослідження.

Другий етап (1991- 1992 рр.) - проведення констатуючого зрізу, розробка моделі організації професійного самовиховання майбутніх педагогів; створення програми і методики формуючого експерименту та його підготовка.

Третій етап (1992 - 1998 рр.) - реалізація програми формуючого експерименту, спрямованого на визначення впливу процесу професійного самовиховання студентів, організованого на основі розробленої моделі, на формування у студентів готовності до педагогічної діяльності. На цьому етапі апробовано запропоновану систему педагогічного забезпечення самовиховної активності студентів на основі визначених емпіричним шляхом умов ефективного функціонування її компонентів.

Четвертий етап (1999 - 2001 рр.) - систематизація та обробка експериментальних даних, підведення підсумків дослідження, формулювання основних висновків та рекомендацій, висвітлення одержаних результатів у науково-педагогічних виданнях.

Експериментальна база дослідження. На різних етапах експерименту дослідженням було охоплено понад 1500 студентів ВНЗ Донеччини і Луганщини (Донецького національного університету, Слов'янського педагогічного інституту, Луганського педагогічного університету ім. Т.Шевченка та ін.). Формуючий експеримент проводився в Маріупольському гуманітарному інституті, Донецькому інституті соціальної освіти (кількість студентів у експериментальній і контрольній групах - 410). В експериментальній роботі брали участь 526 педагогів дошкільних закладів і загальноосвітних шкіл Донецької області, 187 викладачів ВНЗ.

Наукова новизна дослідження полягає в:

- уперше обґрунтованих: концепції організації професійного самовиховання майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкових класів; моделі педагога, орієнтованої на виконання ним соціального запиту щодо забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної ланок освіти; моделі організації професійного самовиховання студентів; поняттєвому апараті теорії професійного самовиховання майбутніх педагогів: поняттях цілісної підготовки вчителів початкових класів і вихователів дошкільних закладів засобами організації самовиховання студентів, професійного самовиховання як особистісно й суспільно значущої самотворчості майбутнього фахівця, структури самовиховної активності й системи її педагогічного забезпечення, інтегральної готовності до педагогічної діяльності як орієнтира самовиховної роботи, готовності до професійного самовиховання і його культури, рівнів розвитку інтересів студентів до професійного самовиховання та ін.;