Аналіз загальних тенденцій розвитку суспільства дозволив дійти висновку щодо необхідності оновлення як усієї системи освіти, так і педагогічної зокрема. Інтенсивний розвиток педагогічної інноватики на сучасному етапі відчутно впливає на погляди і природу педагогічного процесу та й на професійну діяльність учителя. Спостерігається тенденція до створення єдиних, системоутворюючих факторів, що здатні змінити систему освіти та позитивно впливати на особистість учителя. Характерною особливістю цього періоду розвитку педагогічної освіти є пошук нових форм підготовки педагогічних кадрів, розгортання широкої експериментальної роботи, спрямованої на впровадження сучасних технологій навчання. Необхідність оновлення системи освіти і зокрема педагогічної, зумовила потребу активізувати технологізацію педагогічного процесу з метою виявлення її переваг відносно традиційної, віднайти ефективні шляхи її реалізації.

Відтак, звернемось до загальної теорії систем, до закону необхідності в розмаїтності, а саме, суперечності між загальною тенденцією у природі до спрощення і фактичним ускладненням систем у ході еволюції в інтересах їх виживання. Сутність цієї закономірності така: ріст розмаїтності на вищих рівнях забезпечується обмеженням на попередніх.

Відповідно до результатів здійсненого аналізу, можна дійти висновку, що для збільшення розмаїтності і варіативності функціонування освітньої діяльності на вищих рівнях, а саме, в підготовці майбутніх учителів, неохідно значно спростити педагогічний процес як нижчий рівень ієрархії ступенів організації, шляхом широкого впровадження нових технологій навчання, уведенням норм, стандартів, регламентів.

Характерною особливістю сучасного періоду розвитку педагогічної освіти є активізація пошуку нових форм підготовки педагогічних кадрів і розгортання широкої експериментальної роботи, спрямованої на впровадження сучасних технологій навчання, які конкретизуються в новій інформаційній та модульній технологіях. У ході розв'язання означених проблем з'ясувалось, що оновлення професійно-педагогічної підготовки потребує створення цілісної науково-методичної системи, яка спроможна реформувати її концептуальні, структурно-змістові, технологічні та організаційно-дидактичні засади з позицій сучасних педагогічних інновацій.

У ході аналізу сучасних світових досягнень з'ясувалося, що інновація розглядається як процес комплексного створення, розповсюдження та використання нових засобів задоволення суспільних потреб, пов'язаних з вимогами того соціального середовища, в якому нововведення здійснюється.

Педагогічна інновація визначається як особлива організація діяльності і мислення, що спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, засвоєння, впровадження та розповсюдження нового в освіті.

Інноваційний процес в освіті визначається як сукупність послідовних, цілеспрямованих дій на її оновлення.

Встановлено також, що педагогічна інноватика покликана відображати сутність нового міждисциплінарного наукового напряму, який обіймає вивчення питань філософського, психологічного, психосоціального, інформаційного та педагогічного забезпечення інноваційних процесів, спрямованих на розв'язання проблем і завдань сучасного етапу розвитку освіти та особистості.

Предметом педагогічної інноватики як нового міждисциплінарного наукового напряму є актуально значущі та системно організуючі інноваційні процеси, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток, а також на розвиток більш широкого мультикультурного простору.

Результати проведеного аналізу тенденцій і закономірностей розвитку педагогічної інноватики засвідчують про необхідність розгляду специфічного напрямку, орієнтованого на дослідження технологічних процесів у системі освіти взагалі та в системі педагогічної освіти зокрема. Такий напрям отримав назву “техноматика”.

Відтак, техноматика вивчатиме технологічні потреби освіти та розроблятиме шляхи, засоби і методи ефективного задоволення цих потреб. Означений напрям пов'язаний як з технологіями нововведень в освітній простір, так і з конкретними технологіями реалізації цих нововведень. Вони виконують такі основні функції: удосконалюючу, тобто модернізуючу, модифікуючу, раціоналізуючу традиційний педагогічний процес, трансформуючу, тобто радикально змінюючу традиційний процес, а також комплексну або комбінаторну, що виконує сполучення елементів як традиційного, так і інноваційного педагогічного процесу.

Отже, техноматика є таким специфічним напрямом педагогічної інноватики, що вивчає удосконалення, трансформацію та комплексне оновлення традиційного педагогічного процесу за допомогою технологічних нововведень. Технологічні нововведення реалізуються у процесах, що визначаються як сукупність послідовних дій, спрямованих на конкретний педагогічний результат. Такі процеси отримали назву технологічних.

Кожна галузь знань формується як наука лише за умови визначення специфічного предмета досліджень, отже, спробуємо його визначити. Першочергова увага зосереджена на проблемі використання міждисциплінарних знань, які мають місце в даному науковому напрямі, тому логічно сформувати універсальний предмет досліджень, що реалізовував би запити кожної галузі використовуваних наукових знань: філософії, педагогіки, психології, соціології та інформатики.

Отже, техноматика інтегрує в собі сукупність знань, сформованих даними науками, які лежать в основі проектування, створення та застосування технологічних процесів в освіті.

Предметом техноматики як напряму педагогічної інноватики є технологічний процес, який охоплює широке коло сучасних проблем оновлення навчання, виховання, освіти, способів та засобів інформатизації, шляхів психологічного розвитку та соціалізації особистості. Технологічні процеси в освіті визначають відповідні педагогічні технології, що знайшли своє схвалення на сучасному етапі її розвитку.

Таким чином, відповідно до результатів теоретичного дослідження встановлено, що технології, які здійснюють комплексне оновлення освітнього процесу та технології, які є комбінацією кількох технологій, є інноваційними.

Другий розділ “Актуальні аспекти процесу оновлення професійно-педагогічної підготовки вчителя” присвячено опису наукових досліджень щодо процесу оновлення підготовки майбутнього вчителя. Автором розроблено модель оновлення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів; подано науково-теоретичний аналіз нових концепцій підготовки майбутніх фахівців; презентовано концепцію оновлення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів на основі запровадження інноваційних технологій; обгрунтовано шляхи їх реалізації.

Модель оновлення професійно-педагогічної підготовки вчителя предсталено як систему науково-методичного забезпечення, до складу якої входять такі компоненти: концепція оновлення, структурно-змістовий, технологічний та організаційно-дидактичний компоненти. У концепції оновлення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів обгрунтовано сукупність методологічних положень, що становлять її основу, виявлено провідні тенденції, принципи і перспективи процесу оновлення; визначено структуру оновлення і шляхи реалізації запропонованої концепції.

Насамперед нами було розроблено “Інтегрований курсу педагогіки” та спецкурс “Педагогічна інноватика”, в основу яких покладено модульний принцип побудови. Вони створені на ідеї синтезу головних педагогічних наук, окремих їх галузей та суміжних з ними наук.

Запропонована система координат передбачає по горизонталі - внутрішньопредметний аналіз змісту конкретних педагогічних дисциплін з метою виявлення основних цілей, понять, законів і закономірностей, теоретичних положень і практичних рекомендацій, схема якого може бути представлена у вигляді бази, завдання і знаряддя, реалізованих в“Інтегрованому курсі педагогіки”. По вертикалі - міждисциплінарний аналіз з метою доповнення відомостей по горизонталі відносно бази, завдання і знаряддя із суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, соціології, інформатики), реалізованих у спецкурсі “Педагогічна інноватика”.

Запропоновані педагогічні дисципліни та окремі їх галузі складаються із: теоретико - методологічних засад виховання і навчання людини, історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, методики виховної роботи, педагогічної технології, школознавства та основ педагогічної майстерності.

Внутрішньопредметний аналіз означених педагогічних дисциплін відбувався на основі виявлення бази, завдання і знаряддя, де кооперуюча дисципліна виступала базою, вихідна проблема, що формується в рамках цієї базової дисципліни, становила завдання, а теоретичний і технічний інструментарій базової дисципліни - знаряддя.

Базою означеної інтеграції виступила педагогічна аксіологія, мета якої полягає у визначенні цілей виховання, навчання й освіти особистості, системи цінностей, вимог до типу особистості, яка формується.

Завданням педагогічної аксіології було всебічне вивчення обєкта і субєкта педагогіки і дитячого колективу, їх особливостей і характеристик. Такі дані постачає педагогічна антропологія.

Теоретичний і технічний інструментарій, тобто знаряддя базової дисципліни, забезпечує педагогічна технологія, яка дає відповіді на запитання, повязані з методами виховання і навчання людини, формування її особистості.

Побудова новоутворених педагогічних дисциплін: педагогічної аксіології, педагогічної антропології, педагогічної технології базувалися на модульній розробці щодо їх структури і змісту.

Модуль визначається нами як одиниця змісту навчання, виокремлена і дидактично опрацьована для досягнення певного рівня знань, норм і цінностей з визначеною системою контролю.

Модулі розроблялись з урахуванням положень історії, що описує зміну норм педагогічної дійсності; теорії, яка описує систему знань, норм і цінностей; технології, що описує засоби реалізації теоретичних знань; творчості як культури діяльності.

Модульне структурування дисципліни дало можливість виокремити групи фундаментальних питань, логічно і компактно їх поєднати з метою запобігання дублювання в єдину адаптовану і відкриту систему знань, норм і цінностей, що становить основу змістового модуля. Кожен змістовий модуль складається з чотирьох компонентів - міні-модулів, послідовно розроблених відповідно до означених положень.

На основі міждисциплінарного аналізу суміжних дисциплін стало можливим доповнити означені дисципліни новими розробками, теоріями, концепціями та ідеями, які дозволили розширити межі відомих традиційних теоретичних і практичних положень. Суміжні наукові дисципліни, що складаються із положень філософії, психології, соціології, інформатики, склали основу навчальних модулів до спецкурсу “Педагогічна інноватика”.

Технологічний компонент передбачав запровадження технології оновлення професійно-педагогічної підготовки як засобу реалізації відповідної моделі та інформаційно-модульної технології як засобу вдосконалення навчально-виховного процесу вищого навчального закладу.

Вивчення проблеми інформаційної і модульної технологій навчання дозволило дійти висновку щодо переорієнтації акцентів навчально-виховного процесу з процесу викладання на процес цілеспрямованого учіння, а не процес викладання. Це положення було покладено в основу створення навчальних модулів до “Інтегрованого курсу педагогіки”.

Навчальний модуль як відносно самостійна і цілісна частина реального навчально-виховного процесу поєднував: змістовий модуль, що забезпечував теоретичний виклад навчального матеріалу; технологічний, що забезпечував його реалізацію через систему лабораторно-практичних занять; пізнавально-операційний, що забезпечував систему поточного і підсумкового контролю.

Структурна модель навчальних модулів будувалась відповідно таких положень:

- логічне і компактне поєднання навчального матеріалу, який ліг в основу семи змістових, технологічних і пізнавально-операційних модулів, розроблених для “Інтегрованого курсу педагогіки”;

- змістові модулі розкривали зміст “Інтегрованого курсу педагогіки”, кожен з яких містив науково обгрунтований навчальний матеріал і систему методичного забезпечення, що тісно повязані між собою;

- технологічні модулі - це добір різноманітних методів і форм навчання, орієнтованих на оволодіння студентами основами теоретичних положень “Інтегрованого курсу педагогіки” та практичного їх використання;

- пізнавально-операційні модулі розроблялись на базі автоматизованої системи тестування знань відповідно до теоретичних положень “Інтегрованого курсу педагогіки”.

Відтак, узагальнюючи вищерозглянуті положення, нами було започатковано дві інноваційні технології. Перша забезпечувала реалізацію моделі оновлення підготовки вчителя у практиці за рахунок: моделювання досвіду, або того, що ми прагнемо досягти; апробації моделі на практиці; аналізу експериментування та внесення коректив; перевірки моделі на практиці з урахуванням внесених коректив; підготовки рекомендацій для широкого впровадження. Вона отримала назву “технологія оновлення підготовки вчителя”

У свою чергу, досягненню передбачуваних результатів забезпечувала інформаційно - модульна технологія, що сприяла оновленню навчально-виховного процесу ВНЗу за рахунок: створення навчальних модулів, інтегрування основних педагогічних дисциплін, акцентування поглядів на індивідуально-орієнтованому підході до навчально-пізнавальної діяльності студентів, проектування модульного дидактичного процесу. Вона гарантувала прогнозований кінцевий результат і завершеність процесу навчання.

У третьому розділі “Технологія побудови змістових модулів до “Інтегрованого курсу педагогіки” теоретично обгрунтувано вихідні ідеї запропонованого курсу, побудова якого передбачала вибір стратегії, тактики, пріоритетів, стилю викладання і системи взаємодії викладача і студента.

Стратегію побудови “Інтегрованого курсу педагогіки” визначала система педагогічних знань, що необхідні для досягнення майбутніми фахівцями високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей для їхнього постійного духовного самовдосконалення та формування інтелектуального і культурного потенціалу. Отже, завданнями курсу стали формування освіченої, творчої особистості майбутнього вчителя.

Тактику побудови означеного курсу визначала сукупність технологічних прийомів і способів, спрямованих на досягнення поставлених завдань, серед яких пріоритет віддававсь інтеграційному та модульному принципам. Отже, для досягнення поставлених завдань пропонувався курс, побудований на ідеях внутрішньопредметної інтеграції, який став органічним поєднанням трьох основних засад: педагогічної аксіології, педагогічної антропології та педагогічної технології, реалізованих у семи змістових модулях.

Система взаємодії викладача зі студентами передбачала аудиторну форму навчання за рахунок її модернізації, а саме: активне застосування діалогічних методів (дискусій), проблемний підхід до побудови всіх аспектів навчального процесу, збільшення кількості лабораторних робіт дослідницького характеру, розробка проектів, застосування дидактичних та рольових ігор.

Самостійна форма навчання передбачала роботу студентів з друкованими та електронними джерелами, спрямовану на засвоєння навчального матеріалу, що значно розширює та поглиблює інформаційний і технологічний освітні простори.

Стиль побудови змістових модулів полягав у розкритті кожного ключового питання педагогіки за такими положеннями: відбиття сутнісних для підготовки майбутнього вчителя педагогічних знань; поєднання знань навколо ключових питань педагогіки; відкритість ключових питань педагогіки з метою їх доповнення, поглиблення, розширення.

Означені модулі містять фундаментальні поняття з: історії, які характеризують зміну норм педагогічної дійсності; теорії, яка описує систему знань, що пояснюють явища, ситуації, процеси педагогічної дійсності; технології, в яких подано засоби реалізації теоретичних знань; творчості як культури діяльності, що виявляється у процесі впровадження засвоєного досвіду.

Структуру запропонованого курсу подано на рис. 1.

ІНТЕГРОВАНИЙ КУРС ПЕДАГОГІКИ

Кожний технологічний модуль підкріплювався системою методичного забезпечення, відповідними інструктивними матеріалами, а саме:

- довідковий матеріал для самостійної роботи студентів до кожного міні-модуля;

- завдання для самостійної роботи студентів до лабораторно-практичних занять з урахуванням рівнів інтелектуальної активності; інструкцій щодо виконання завдань; критерії оцінок якості виконаних завдань; словник використаних термінів; список літератури; набір індивідуальних завдань;

- імітаційно-моделюючі та дидактичні ігри для підсумкового контролю.

Завдання для самостійної роботи студентів передбачали такі рівні інтелектуальної активності:

- репродуктивний - характеризується здатністю студентів діяти до аналогії, за відомими зразками і алгоритмами і передбачати рішення задач у межах поданого або первісно винайденого способу дії;

- евристичний - характеризується тим, що розумова діяльність студентів спрямована на зображення нового підходу до вирішення завдання і передбачає використання певних прийомів: аналіз умов задачі, довизначення або розгорнуте визначення умов задачі, підведення їх під логічні категорії, включення умов задачі в нові звязки, в іншу невідому структуру, введення додаткових компонентів або відношень, моделювання педагогічних ситуацій;