Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

Академії педагогічних наук України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Кузьмінський Анатолій Іванович

Київ - 2003

Анотації

Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Інститут педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, Київ, 2003.

У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні засади (сутність, структура, функції, принципи, особливості та умови розвитку) післядипломної педагогічної освіти як підсистеми неперервної педагогічної освіти, підсистеми післядипломної освіти педагогічних кадрів. Проведено системний аналіз зародження, еволюції змісту, організаційних форм і наукових основ післядипломної педагогічної освіти в Україні, запропоновано її періодизацію, проаналізовано основні тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в розвинених країнах. Теоретично обґрунтовано основні функції й напрями післядипломної педагогічної освіти в нових умовах: надання методичної допомоги педагогам в організації самоосвіти, поліпшення інформаційного забезпечення, освоєння інноваційних методів виховання учнів, реалізація досягнень психолого-педагогічної науки в практичній діяльності. Розглядаються організаційно-педагогічні умови професійного розвитку педагога у системі післядипломної педагогічної освіти, зокрема, адаптація й формування соціальної відповідальності. Досліджено особливості технології й управління навчальним процесом у закладах системи післядипломної педагогічної освіти. Виходячи з того, що найважливішою професійною якістю педагога є його методологічна культура, розкрито методологічні основи навчального процесу в сучасних умовах. Обґрунтовано стратегію й розроблено концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Ключові слова: післядипломна педагогічна освіта, зміст, тенденції розвитку, періодизація, управління, концепція розвитку.

Кузьминский А.И. Теоретико-методологические основы последипломного педагогического образования в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Институт педагогики и психологии профессионального образования Академии педагогических наук Украины, Киев, 2003.

В диссертации разработаны теоретико-методологические основы (сущность, структура, функции, принципы, особенности и условия развития) последипломного педагогического образования как подсистемы непрерывного педагогического образования, подсистемы последипломного образования педагогических кадров. В исследовании проведен системный анализ зарождения, эволюции содержания, организационных форм и научных основ последипломного педагогического образования в Украине. Предложена периодизация эволюции (до 1917 г. - период поиска, становления содержания и форм последипломного педагогического образования; 1917-1930 гг. - период становления отечественной системы последипломного педагогического образования; 1930-1991 гг. - период качественного и количественного роста системы последипломного педагогического образования, её унификации; с 1991 года - период развития национальной системы последипломного педагогического образования). Проанализированы основные тенденции развития последипломного педагогического образования. Теоретически обоснованы главные функции и направления последипломного педагогического образования в новых условиях: оказание методической помощи педагогам в организации самообразования, улучшение информационного обеспечения, освоение инновационных методов воспитания учащихся, реализация достижений психолого-педагогической науки в практической деятельности, проблемы адаптации и формирования социальной ответственности педагогов в процессе последипломного педагогического образования. Обоснованы принципы функционирования и развития системы (гуманизма, демократизма, имманентности развития, свободного развития индивидуальности педагога, свободы выбора, актуализации результатов), определены условия эффективности технологий образования.

В диссертации исследуются методологические проблемы педагогического процесса, его особенности, управление и организационно-педагогические условия деятельности учебных заведений последипломного педагогического образования. Обоснован вывод, что усовершенствование дидактической и методической подготовки педагогов в системе последипломного педагогического образования положительно влияет на развитие качественных характеристик его участников, что теоретической основой модернизации технологий обучения в системе последипломного педагогического образования выступают концептуальные идеи относительно интегрирования педагогических дисциплин, интенсификации процесса обучения, диагностико-прогностические основы и отбор содержания учебных дисциплин, детерминированных взаимосвязью объективных и субъективных факторов.

Результаты исследования подтверждают выводы, что система последипломного педагогического образования функционирует эффективнее в условиях реализации свободы выбора содержания и форм последипломного образования, открытой аттестации учебных заведений, реализации государственного стандарта, при создании нормативно-правовых основ функционирования, определении организационно-педагогических мер стимулирования роста личности и профессионально-педагогической компетентности педагога.

В диссертации разработаны новые подходы к определению цели, организации педагогического процесса, управлению последипломным педагогическим образованием. Обосновывается стратегия и разработаны концептуальные основы развития последипломного педагогического образования в Украине.

Ключевые слова: последипломное педагогическое образование, содержание, тенденции развития, периодизация, управление, концепция развития.

Kuzminskyy A.I. Theoretical and Methodological Foundations of Postgraduate Pedagogical Education in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in Pedagogics in speciality 13.00.04 - Theory and Methods of Professional Education. - Institute of Pedagogics and Psychology of Professional Education of the Academy of Pedagogical Sciences in Ukraine, Kyiv, 2003.

The thesis focuses on the theoretical-methodological foundations (the matter, structure, functions, principles, peculiarities and development conditions) of postgraduate pedagogical education as a subsystem of continuing pedagogical education and a subsystem of pedagogical personnel postgraduate education. The system analysis of the origin, content evolution, organization forms and scientific basics of postgraduate pedagogical education in Ukraine is carried out, its periodization is elaborated and the basic tendencies of postgraduate pedagogical education in the developed countries are analyzed. The main functions and the directions of postgraduate pedagogical education in the new conditions such as rendering help to pedagogical workers in organization of their self-education, information supply improvement, development of innovative methods of upbringing of pupils, realization of psychological-pedagogical science achievements in practical activities are theoretically substantiated. The organization pedagogical conditions of teacher's professional development in the postgraduate pedagogical education system and in particular adaptation and social responsibility formation are considered. Technology and supervision of educational process peculiarities in the establishments of the postgraduate pedagogical education system are elaborated. Taking into consideration that the major professional quality of a teacher is his/her methodological culture, the methodological foundations of the education process in modern conditions are revealed. The strategy and the conceptual fundamentals of postgraduate education development in Ukraine are substantiated and specified.

Key words: postgraduate pedagogical education, content, development tendencies, periodization, supervision, and development concept.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Найхарактернішою особливістю нинішнього цивілізаційного етапу є наявність стрімких, всеохоплюючих змін. Забезпечити якість цих змін покликана освіта, яка має розвинути природні здібності людини, навчити її самостійно здобувати знання впродовж життя, творчо мислити, опановувати великі інформаційні масиви. Реалізація цього завдання покладена на вчителя, викладача, педагога, знання й уміння якого треба привести у відповідність із нинішніми суспільними вимогами і світовими тенденціями. Сучасний педагогічний процес вимагає принципової зміни ролі педагога, його взаємовідносин з учнями, перетворення його в організатора пізнавальної діяльності учнів, а учнів - у активних суб'єктів пізнання і перетворення. Реалізація завдань підготовки педагога залежить від стану педагогічної освіти, що потребує об'єктивного аналізу нагромадженого вітчизняного досвіду базової та післядипломної педагогічної освіти - найважливішого джерела визначення стратегії сучасної професійно-педагогічної підготовки педагогічних кадрів. Узагальнення результатів ретроспективного аналізу розвитку базової й післядипломної педагогічної освіти, зумовленого суспільними, соціально-культурними та іншими чинниками, дає змогу виявити характерні особливості цього феномена, загальні тенденції, можливості й перспективи модернізації національної системи післядипломної педагогічної освіти на засадах гуманізму й демократизму з урахуванням вітчизняних та світових тенденцій, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін.

Концептуальні положення щодо змісту, форм і організації післядипломної педагогічної освіти базуються на засадах Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти, а також на вимогах документів ЮНЕСКО, Міжнародної організації співробітництва й розвитку освіти, МОП (Рекомендація про статус учителів, 1966 р.; Доповідь міжнародної Комісії з освіти ЮНЕСКО для XXI століття, 1996 р.; Всесвітня доповідь з освіти ЮНЕСКО, 1998 р. тощо), які наголошують на необхідності фундаменталізації професійної підготовки педагога, її неперервності, гуманістичної спрямованості, демократизації, всебічності та варіативності.

У Національній доктрині розвитку освіти серед найважливіших проблем визначено необхідність професійного вдосконалення педагогічних працівників, розвиток конкурентноспроможної системи навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка, перепідготовка та підвищення їх кваліфікації, розробка та запровадження державних стандартів післядипломної педагогічної освіти.

Актуальність дослідження проблеми визначається сукупністю чинників. По-перше, необхідністю підвищення професіоналізму педагогічних кадрів. Здійснене нами вивчення стану післядипломної педагогічної освіти дало змогу виявити суперечності: між вимогами інформаційно-технологічного суспільства й непідготовленістю педагогів до професійної діяльності в нових умовах; між рівнем розвитку педагогічної науки, культури, соціальної сфери, виробництва і професійною кваліфікацією педагогів; між усезростаючим обсягом науково-практичної інформації в педагогічній сфері й можливостями її засвоєння; між масовістю підготовки майбутніх педагогів та індивідуально-творчим характером їх професійної діяльності; між рівнем базової педагогічної освіти й новими постійно зростаючими вимогами до педагогічної діяльності. Післядипломна педагогічна освіта стає необхідною умовою зростання професіоналізму педагогів. На етапі стрімких суспільно-трансформаційних процесів ця галузь неперервної освіти набуває загальнонаціонального значення.

По-друге, саме така постановка проблеми викликана необхідністю розв'язання соціально-педагогічних суперечностей між потребами педагогічної науки в об'єктивному осмисленні історичного досвіду становлення й розвитку системи післядипломної педагогічної освіти й досягнутим рівнем дослідженості проблеми та необхідністю прогнозування тенденцій розвитку національної системи післядипломної педагогічної освіти, соціальними запитами суспільства до професійно-педагогічної підготовки вчителів і реальною педагогічною практикою. Необхідність підвищення професіоналізму педагогічних кадрів спричинена також новими підходами до освіти, згідно з якими в центрі педагогічного процесу постає особистість як найвища цінність суспільства.

По-третє, об'єктивна необхідність у здійсненні такого дослідження зумовлюється потребами розвитку педагогічної науки, аналізу негативних тенденцій у базовій і післядипломній педагогічній освіті та виявленні їх причин, що передбачає розкриття в ретроспективі багатогранного й складного процесу осмислення конкретних тенденцій розвитку післядипломної педагогічної освіти й визначення на цій основі шляхів її удосконалення. Реалізація завдань поліпшення професійної підготовки педагогів значною мірою залежить від рівня наукового пізнання шляхів та засобів удосконалення базової й післядипломної педагогічної освіти, що, у свою чергу, неможливо без аналізу сучасної системи професійно-педагогічної освіти.

Загальнопедагогічну підготовку вчителів досліджували О.А. Абдуліна, Н.В. Кузьміна, І.Я. Лернер, В.О. Сластьонін. Різні аспекти базової й післядипломної педагогічної освіти висвітлені у працях Н.М. Дем'яненко, О.А. Дубасенюк, С.В. Крисюка, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, Н.Г. Протасової. Так, О.А. Дубасенюк розглядає виховну діяльність учителя загальноосвітньої і професійної школи. В.І. Луговий досліджує закономірності функціонування й розвитку педагогічної освіти як специфічної підсистеми освітньої системи в Україні. В.К. Майбородою відтворено історію розвитку національної вищої педагогічної освіти в Україні (1917-1992 рр.), розкрито її структуру, зміст. Процес становлення й розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів досліджується в дисертації С.В. Крисюка, в якій відображено її сутнісну сторону, виявлено й охарактеризовано провідні тенденції, національну специфіку, обґрунтовано періодизацію розвитку. Н.Г. Протасовою визначено андрагогічні принципи функціонування системи післядипломної освіти, удосконалено класифікацію її функцій. Аналіз науково-педагогічної думки дає підстави для висновку, що теорія післядипломної педагогічної освіти залишається недостатньо розробленою з точки зору потреб нової педагогічної реальності. Нині фактично не існує цілісної концепції післядипломної педагогічної освіти. Практичний стан справ у цій галузі, темпи та глибина її розвитку не задовольняють потреби педагогів і держави. Вона залишається уніфікованою, недостатньо гнучкою, не завжди прийнятною для педагога. У ній домінують формалізм, технократизм, дефіцит гуманності, орієнтація на спеціально-предметну підготовку і недооцінка загальнокультурного компонента. Усунення недоліків, приведення цієї галузі освіти у відповідність із сучасними потребами здійснюється емпірично, без належних теоретичних обґрунтувань. Глобалізація, інновації інформаційного суспільства, стрімкі суспільно-економічні трансформації, зміни педагогічних парадигм і технологій викликають необхідність обґрунтування стратегій розвитку післядипломної педагогічної освіти.

Викладене вище визначає проблеми післядипломної педагогічної освіти як особливо актуальні і в теоретичному, і в практичному плані, що й зумовило вибір теми дослідження “Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні”.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917-2003 роки. 1917 рік розглядається як початок тривалого етапу становлення й розвитку національної системи післядипломної педагогічної освіти. Йому передував період пошуків, зародження форм і змісту освіти в навчальних закладах України, тому в межах цих хронологічних рамок відповідно до авторської концепції можна виділити чотири основні періоди: до 1917 р.; 1917-1930 рр.; 1930-1991 рр.; з 1991 р. Широта хронологічних рамок зумовлена необхідністю максимально використати узагальнюючий концептуальний підхід до всього процесу становлення й розвитку системи післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану НДР Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми “Становлення і розвиток професійної освіти в Україні” (РК № 0197U006394). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 29 листопада 2001 р., протокол № 10 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 27 березня 2002 р., протокол № 3.

Об'єкт дослідження - післядипломна педагогічна освіта в Україні.

Предмет дослідження - становлення й розвиток післядипломної педагогічної освіти в Україні в теоретико-методологічному та практичному цілеспрямуванні.

Мета дослідження - на основі ретроспективного аналізу процесу становлення національної системи післядипломної педагогічної освіти виявити основні тенденції й особливості розвитку змісту та форм післядипломної професійно-педагогічної підготовки педагогів, визначити її теоретико-методологічні засади, обґрунтувати перспективні напрями, основні шляхи вдосконалення цієї підсистеми освіти педагогів як особливого системно-цілісного феномена й органічної складової неперервної педагогічної освіти, розробити концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Концепція дослідження. Система післядипломної педагогічної освіти розглядається як багатофункціональна, відкрита, самостійна, своєрідна фаза двофазового процесу неперервної педагогічної освіти, яка має свої функції, зміст, форми та методи, функціонує шляхом реалізації складних організаційних та змістово-процесуальних зв'язків; виникнення й посилення одних із них вимагає послаблення та зникнення інших, видозмінення ще інших. Розвиток системи післядипломної педагогічної освіти зумовлюється сучасними й перспективними суспільними потребами у висококваліфікованих педагогах, станом базової педагогічної освіти.

Провідна ідея дослідження ґрунтується на положеннях про особистісний характер розвитку індивідуальності педагога. Визначальна роль у професійному становленні належить самому педагогу. Професійно-педагогічний компонент педагогічної освіти доцільно спрямовувати на розкриття та розвиток неповторних індивідуальних особливостей педагога з метою його професійного саморозвитку. Багатоваріантність післядипломної педагогічної освіти, свобода вибору змісту, місця і форм здійснення є важливою умовою її гуманізації.

Основна ідея концепції полягає в системному підході до розгляду цілісної структури післядипломної педагогічної освіти як системи, кожна з підсистем якої, у свою чергу, є системою і об'єктом теоретичного дослідження. Розгляд післядипломної педагогічної освіти як системно-інтегрованого утворення базується на положеннях, що цілісність системи не зводиться до простого поєднання її елементів (підсистем), що системні властивості її як цілого не виводяться з кожного елемента, зокрема, що взаємозв'язок системи післядипломної педагогічної освіти із соціальним середовищем має відкритий характер і проявляється у змінах як середовища, так і системи.

Системно-історичний підхід дає змогу виявити особливості розвитку, що створює підстави для прогнозування процесів, явищ, характерних для сьогодення. У нових соціально-економічних умовах переходу до ринкової економіки важливим також є врахування світових тенденцій.

Загальна гіпотеза дослідження базується на тому, що індивідуалізація й диференціація післядипломної педагогічної освіти з позицій гуманістичної парадигми надає якісно нового рівня діяльності педагога на основі особистісного здобуття ним педагогічних знань, професійного саморозвитку з урахуванням низки психолого-педагогічних передумов. Функціонування післядипломної педагогічної освіти буде ефективніше за умов: розробки її теоретико-методологічних основ як відкритої, органічної складової системи неперервної педагогічної освіти; орієнтації цілей, змісту, технології післядипломної педагогічної освіти на задоволення індивідуальних освітніх потреб та стимулювання їх зростання, з опорою на прагнення особистості до саморозвитку й самовдосконалення.

Відповідно до предмета, мети та концепції визначено такі завдання дослідження:

1. Визначити сутність та обґрунтувати наукові основи післядипломної педагогічної освіти.

2. Дослідити еволюцію змісту, організаційних форм, наукових основ післядипломної педагогічної освіти на різних етапах її функціонування.

3. Обґрунтувати періодизацію становлення післядипломної педагогічної освіти в Україні, виявити основні тенденції та особливості її розвитку на кожному етапі.

4. Охарактеризувати провідні тенденції та особливості розвитку післядипломної освіти в розвинених країнах.

5. Теоретично обґрунтувати основні функції й напрями післядипломної педагогічної освіти.

6. Виявити основні чинники та педагогічні умови модернізації технології навчання й управління навчальним процесом у закладах післядипломної педагогічної освіти.

7. Теоретично обґрунтувати концептуальні засади подальшого розвитку системи післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання, діалектичний принцип взаємозв'язку та взаємозумовленості закономірностей і явищ соціальної дійсності, необхідність об'єктивного вивчення їх у розвитку та зв'язку з конкретно-історичними умовами на основі єдності логічного та історичного, загального й особливого; загально-філософські ідеї гуманістичного розуміння людини як абсолютної цінності й самоцілі суспільного прогресу; концептуальні ідеї педоцентризму; методологія системного аналізу з його синергетичним ядром, а також трьома векторами - генетичним, компонентно-структурним та функціональним; методологія діяльнісного підходу з ідеєю цілісного формування особистості у практичній діяльності; положення про особистісний характер розвитку педагога, який базується на індивідуально-суб'єктивному підґрунті.

Вихідними положеннями розробки конкретної методології дослідження стали принципи полікультурності як закономірної спрямованості життя суспільства й кожного індивіда, розуміння особистості педагога як суб'єкта історичного прогресу і процесу саморозвитку, неперервності педагогічної освіти, її розвитку на основі синергетичного, плюралістичного уявлення про ідеальний образ оточуючого світу в контексті відкритості й самоорганізації.

Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та зарубіжних учених із проблем: філософії неперервної освіти (В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай); системного аналізу (В.Г. Афанасьєв, М.С. Каган, В.П. Кузьмін); теорії формування особистості в різних педагогічних системах (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський); теорії освітніх систем та їх розвитку (А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанський, В.П. Безпалько, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко); професійної підготовки вчителя (О.А. Абдуліна, Є.С. Барбіна, О.В. Глузман, О.А. Дубасенюк, В.І. Лозова, О.М. Пєхота, О.Я. Савченко, С.О. Сисоєва, Г.В. Троцько тощо); вищої педагогічної освіти (Є.П. Бєлозерцев, В.І. Луговий, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков); післядипломної освіти педагогічних працівників (В.І. Бондар, Е. Еріксон, Д. Корріган, С.В. Крисюк, В.І. Маслов, Л. Міллер, Н.Г. Протасова, О.П. Тонконога, М. Хаберман, П.В. Худоминський та ін.); підготовки вчителя в зарубіжній школі (Б.Л. Вульфсон, М.Ю. Красовицький, М.П. Лещенко, З.О. Малькова, Н.Г. Ничкало, Л.П. Пуховська, О.В. Сухомлинська); професійної адаптації й морально-правової відповідальності вчителя (Г.П. Васянович, О.Г. Мороз, Є.М. Павлютенков, Р.І. Хмелюк); психологічної підготовки педагогів (Г.О. Балл, С.Д. Максименко, В.А. Семиченко, Т.С. Яценко тощо); організації навчального процесу в педагогічних навчальних закладах (С.І. Архангельський, В.А. Козаков, Т.І. Сущенко та ін.); оптимізації навчання й розвитку особистості (Л.В. Занков, М.М. Поташник, Г.І. Щукіна); андрагогіки (А.О. Деркач, С.І. Змєйов, Н.В. Кузьміна, Л.Є. Орбан, Л. Турос); неперервної освіти (П. Бертальген, Х. Дейва, А. Делсон, Р. Кідд, З. Фор, Т. Хюген).

Методи дослідження. Для розв'язання дослідницьких завдань використано комплекс узаємодоповнюючих методів: системно-історичного (для розгляду історичних передумов та еволюції післядипломної педагогічної освіти), логіко-історичного (для розгляду наукових основ післядипломної педагогічної освіти), хронологічного й діахронного (для дослідження процесу становлення післядипломної педагогічної освіти та її періодизації); функціонально-структурного аналізу, що дав змогу простежити причинно-наслідкову й історичну зумовленість виникнення досліджуваної проблеми, виявити закономірності й тенденції її розвитку; компонентно-структурного, системно-структурного аналізу для розгляду післядипломної педагогічної освіти та її компонентів як системи, що містить у собі підсистеми; систематизація та узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків, рекомендацій і визначення шляхів подальшого розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Джерельна база дослідження. У процесі наукового пошуку використано 696 джерел (у тому числі 34 іноземними мовами та 82 архівних). Застосовувався історико-педагогічний аналіз літературних, архівних документів і матеріалів та інших наукових джерел. У ході дослідження проаналізовано 38 дисертацій, авторефератів, понад 250 нормативних та інструктивних матеріалів центральних органів управління освітою, близько 400 звітів, інших документів органів управління освітою регіональних рівнів, матеріали навчальних закладів, стенограми з'їздів, нарад і конференцій. Автором вивчалися матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (фонди 166, 2201, 2582), Центрального державного історичного архіву України (ф. 707), Державного архіву м. Києва (ф.346), архіву Міністерства освіти і науки України, Педагогічного музею. З метою забезпечення вірогідності одержаних результатів використано методи наукової ідентифікації та зіставно-порівняльного аналізу архівних і літературних джерел. Дисертантом здійснено ретроспективний аналіз власного 36-річного досвіду педагогічної та науково-педагогічної діяльності. Проблемами післядипломної педагогічної освіти автор займається впродовж 15-ти років.

Організація дослідження. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (1997-1998 рр.) вивчався стан досліджуваної проблеми шляхом опрацювання та аналізу наукової, історико-педагогічної літератури, визначалися основні напрями, об'єкт, предмет, мета, завдання, проводилися систематизація й первинне узагальнення результатів вивчення.

На другому етапі (1999-2001 рр.) аналізувалися архівні матеріали, постанови, рішення й інші документи органів державної влади та управління, здійснювався системно-історичний та порівняльний аналіз отриманих результатів, їх систематизація й узагальнення, що уможливило виявлення тенденцій і закономірностей еволюції змісту та форм післядипломної педагогічної освіти.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) здійснювалося узагальнення результатів дослідження, теоретично обґрунтовувалися концептуальні засади модернізації післядипломної педагогічної освіти.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено і розв'язано наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад (сутність, структура, функції, принципи, особливості та умови розвитку) післядипломної педагогічної освіти як підсистеми неперервної педагогічної освіти, підсистеми післядипломної освіти педагогічних кадрів. Зокрема, вперше в широких хронологічних рамках на основі системного концептуально-цілісного аналізу еволюції змісту, організаційних форм, наукових основ післядипломної педагогічної освіти розкрито її сутність, закономірності функціонування, розроблено концептуальні засади, які уможливлюють обґрунтування стратегії розвитку післядипломної педагогічної освіти.

Розроблено підходи й визначено періодизацію розвитку післядипломної педагогічної освіти. Виділено й актуалізовано принципи (органічної єдності й наступності базової та післядипломної педагогічної освіти; гуманізму; демократизму; іманентності розвитку; вільного розвитку педагога; свободи вибору тощо); основні умови й закономірності формування змісту (заміна універсальної парадигми множинністю освітніх парадигм; розвиток педагогічної науки; еволюція уявлень про педагога; урахування результатів моніторингових досліджень та вітчизняного й зарубіжного досвіду). Подальшого розвитку дістали положення щодо післядипломної педагогічної освіти як системи, формування особистості педагога та управління навчальним процесом у цій освітній галузі.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтованих із сучасних методологічних позицій теоретичних положеннях щодо становлення й розвитку післядипломної педагогічної освіти як підсистеми педагогічної освіти, що має свою логіку, а також закономірностей змісту й організаційних форм; у розвитку теорії післядипломної педагогічної освіти, зокрема, щодо приведення в систему наукових знань про цілі, функції, структуру, принципи системи та їх поглиблення; в обґрунтуванні періодизації розвитку післядипломної педагогічної освіти; у розкритті найважливіших рушійних сил, суперечностей і тенденцій розвитку, які мають прогностичну спрямованість; у виявленні основних умов і закономірностей формування та розвитку змісту післядипломної педагогічної освіти; у дослідженні оптимізації самоосвіти педагогів, інформаційного забезпечення педагогічних працівників, підготовки педагогів до виховання учнівської молоді та впровадження досягнень психологічної і педагогічної наук у практику, особливостей і умов модернізації технології навчання та управління навчальним процесом у системі післядипломної педагогічної освіти; у визначенні психолого-педагогічних умов професійного розвитку педагога в системі післядипломної освіти, основних етапів адаптації й умов формування його соціальної відповідальності; в обґрунтуванні концептуальних засад як стратегії розвитку післядипломної педагогічної освіти.

Практичне значення одержаних результатів. На основі результатів дослідження розроблено навчальні програми для післядипломної педагогічної освіти “Педагогіка вищої школи”, “Основи управління загальноосвітніми навчальними закладами”, методичні посібники “Концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні”, “Організаційно-методичне забезпечення навчально-виховного процесу в університеті”, навчальні посібники “Система позакласної виховної роботи в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського” (у співавторстві з Бондар Л.С. і Прокопенко Л.І.), “Тест навчальних досягнень особистості як засіб педагогічного вимірювання” (у співавторстві з Єфіменком В.І.), “Словник-довідник педагогічних і психологічних термінів” (у співавторстві з Глазиріною В.М., Десятовим Т.М., Прокопенко Л.І.), навчальний комплекс з педагогіки у чотирьох томах (3 - у співавторстві з Омеляненком В.Л., 1 - з Вовк Л.П. і Омеляненком В.Л.). Два з них допущені й один затверджений Міністерством освіти і науки України. Створено електронні версії підручників, посібників та методичних рекомендацій для теоретичного й методичного забезпечення післядипломної педагогічної освіти.

Дисертаційне дослідження має науково-пізнавальне, теоретичне й практичне значення для пошуку ефективних шляхів удосконалення професійної підготовки педагогів. Запропоновані теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані органами державної влади й управління для формування програмно-цільових рішень у галузі неперервної освіти в цілому та неперервної педагогічної освіти зокрема, у практичній роботі регіональних органів управління освітою та закладів системи післядипломної педагогічної освіти.

Впровадження результатів дослідження. Положення, висновки й рекомендації, розроблені на основі узагальнення дослідницьких матеріалів упроваджено в систему післядипломної освіти педагогічних працівників Київської, Полтавської, Харківської, Миколаївської, Черкаської областей (довідки відповідно № 398/12-09 від 21 березня 2003 р.; № 01-11/389 від 4 квітня 2003 р.; № 2534 від 27 березня 2003 р.; № 581-11 від 14 березня 2003р.; № 892/1 від 23.05.2003 р.), інших регіонів України (довідки: Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України № 01-14/ 557 від 03.06.2003 р., Міністерства освіти і науки України № 1/9-268 від 28 травня 2003 р.), у діяльність підрозділів післядипломної освіти Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 1070/01-11 від 12 березня 2003 р.).

Особистий внесок автора полягає у теоретичному обґрунтуванні наукових основ системи післядипломної педагогічної освіти, комплексному дослідженні її еволюції, виявленні основних умов і закономірностей розвитку змісту, модернізації технології навчання й управління навчальним процесом, розробці стратегії розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні; у безпосередній участі автора в апробації результатів дослідження під час науково-педагогічної роботи в системі базової й післядипломної педагогічної освіти. Основні концептуальні ідеї, положення, висновки й рекомендації, викладені в дисертації, належать авторові. Дисертантом не використовувалися ідеї або розробки, які належать Л.С. Бондар, Л.П. Вовк, В.М. Глазиріній, Т.М. Десятову, В.І. Єфіменку, А.Г. Калениченко, Н.П. Калениченко, В.Л. Омеляненку, Л.І. Прокопенко, Г.В. Суховершку, В.Я. Чудновському, які є співавторами окремих праць.

Вірогідність висновків дисертаційного дослідження забезпечується застосуванням методів, адекватних меті й завданням дослідження, ретроспективним логіко-системним дослідженням значного обсягу архівних, літературних джерел, документів і матеріалів, філософських, історичних та психолого-педагогічних праць, зіставленням теоретичних результатів дослідження з практичною роботою, а також запровадженням основних положень дисертаційного дослідження у практичну діяльність системи післядипломної педагогічної освіти.

На захист виносяться:

1. Теоретико-методологічні засади (сутність, структура, функції, принципи, особливості та умови розвитку) післядипломної педагогічної освіти в Україні.

2. Періодизація становлення та розвитку системи післядипломної педагогічної освіти в Україні.

3. Провідні тенденції, основні суперечності та особливості розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні, зокрема: усвідомлення необхідності психолого-педагогічної підготовки вчителів, поєднання науково-теоретичної підготовки педагогів у ВНЗ з педагогічною підготовкою в післядипломний період - до 1917 р.; перехід до масової перепідготовки вчителів, неперервність післядипломної педагогічної освіти, національна спрямованість змісту, політизація - 1917-1930 рр.; підвищення науково-теоретичного, професійно-педагогічного та загальнокультурного рівня, вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду, уніфікація змісту і форм, централізація управління, ігнорування національних особливостей, заідеологізованість післядипломної педагогічної освіти - 1930-1991 рр.; переорієнтація на розвиток педагога як професіонала і як особистості, гуманізація, демократизація, національна спрямованість післядипломної педагогічної освіти - з 1991 р.

Еволюція післядипломної педагогічної освіти зумовлена об'єктивними соціально-економічними та суспільно-політичними потребами, впливом зовнішніх (державна політика, економіка, соціум) і внутрішніх (мотивація діяльності, самооцінка) чинників, необхідністю подолання суперечностей між соціально детермінованими вимогами до професійної педагогічної діяльності й фактичним рівнем кваліфікації педагогів, між потребами соціально-економічного й духовно-культурного розвитку України та недостатнім рівнем професійної діяльності закладів і установ післядипломної педагогічної освіти, між темпами морального старіння знань, зростанням обсягу наукової інформації й можливостями їх оновлення та освоєння.

4. Положення щодо розвитку і структурування змісту післядипломної педагогічної освіти в Україні, зокрема: післядипломна педагогічна освіта як спеціалізоване збагачення професійної та загальної культури педагога органічно синтезує в собі загальнокультурну, спеціально-професійну і спеціально-предметну складові, які розвиваються під впливом педагогічної науки й освітньої системи, трансформації уявлень про педагога, його творчий потенціал і залежать від професійних потреб педагогічних працівників.

5. Основні педагогічні умови модернізації технології навчання й управління навчальним процесом у закладах післядипломної педагогічної освіти в Україні.

6. Концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.

Апробацію результатів дослідження здійснено в публікаціях та виступах автора на міжнародних науково-практичних конференціях “Екологія і освіта: питання теорії та практики” (Черкаси, 1998 р.), “Нові педагогічні технології з проблем гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в освітніх закладах” (Черкаси, 1998 р.), “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Сніна, Словаччина, 2002 р.), “Неперервна професійно-художня освіта: теорія і практика” (Черкаси, 2002 р.), “Неперервна професійна освіта педагогічних працівників: теорія і практика” (Черкаси, 2003 р.); на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Сільська малокомплектна школа: проблеми, пошуки, досвід” (Черкаси, 1998 р.), “Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи” (Черкаси, 2000 р.), “Сучасні педагогічні інновації у підготовці і післядипломній педагогічній освіті педагогічних працівників” (Черкаси, 2000 р.), “Велика реформа 1861 року” (Черкаси, 2001 р.), “Інформаційні технології в науці, освіті і техніці” (Черкаси, 2002 р.), “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002 р.), “Проблеми безперервної освіти в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України” (Івано-Франківськ, 2002 р.); на загальних зборах осередку Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Черкасах (Черкаси, 2002 р.), на заняттях постійно діючого семінару-практикуму молодих викладачів вищих навчальних закладів Черкаської області “Технологія педагогічного процесу в умовах ВНЗ післядипломної освіти педагогічних працівників” (Черкаси, 2000-2003 рр.), на засіданнях творчої групи “Діагностування та контроль рівня досягнень особистості у навчальному процесі “ (Черкаси, 2000-2003 рр.), на виїзному засіданні Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України (Черкаси, 2002 р.), на міжуніверситетських конференціях, семінарах, учених радах і засіданнях відділів Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, учених радах та засіданнях кафедр Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Дисертаційна робота обговорювалася на засіданні відділу теорії і практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Кандидатська дисертація “Організаційно-педагогічні основи безперервної освіти педагогічних кадрів” захищена 22 травня 1997 р. у спеціалізованій вченій раді К 01.33.08 Українського державного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 46 публікаціях, з них 35 написано без співавторів, у тому числі: 1 одноосібна монографія (16,50 авт.арк.), 5 підручників, 2 навчальні посібники, 2 навчально-методичні посібники у співавторстві, 2 одноосібні методичні посібники; 20 статей у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 9 статей у журналах та збірниках наукових праць, 5 статей у збірниках матеріалів конференцій. Загальний доробок автора становить 95,38 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (696 найменувань, з них 614 літературних посилань, у тому числі 34 - іноземними мовами, та 82 архівних), 3 додатків на 47 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 481 сторінка, основна її частина розміщена на 375 сторінках. Робота містить 19 таблиць на 22 сторінках та 19 рисунків на 19 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується; обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми, хронологічні межі дослідження; визначено об'єкт, предмет, мету, концепцію, гіпотезу й дослідницькі завдання; методологічну й теоретичну основи, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження на наукових конференціях та в публікаціях за темою дисертації.

У першому розділі - “Наукові основи післядипломної педагогічної освіти” - аналізується стан дослідженості й розробки проблеми, розкриваються загальні теоретичні й методологічні основи післядипломної педагогічної освіти. Обґрунтовується положення, що теоретичні основи педагогічної освіти розвивалися в тісному зв'язку з практичною діяльністю педагогічних навчальних закладів, а концептуальні уявлення про післядипломну педагогічну освіту виникали й усвідомлювалися у зв'язку з необхідністю підготовки й підвищення кваліфікації педагогів, удосконалення їхньої майстерності. Встановлено, що основні організаційні форми післядипломної педагогічної освіти склалися на початку ХХ століття в результаті реалізації ідеї нерозривного зв'язку підвищення кваліфікації педагогів з їхньою повсякденною практичною діяльністю, що самоосвіта була основоположним методом перепідготовки педагогів, чинником, який забезпечував узаємозв'язок між різними ланками системи підвищення кваліфікації. Історико-логічний аналіз матеріалів з досліджуваної проблеми показав, що підготовка педагогів розглядається, по-перше, як цілісна складова світової та вітчизняної освіти. З розвитком психолого-педагогічної теорії педагогічна освіта все більше впливає на наукову розробку проблем підвищення кваліфікації, а суперечності в педагогічній освіті зумовлюються загальними та специфічними закономірностями структурування, функціонування й розвитку освітньої системи. По-друге, система післядипломної педагогічної освіти набуває логічної завершеності під впливом наукових розробок теорії андрагогіки та педагогіки вищої школи. Концептуальні узагальнення післядипломної освіти набули суспільно значущої проективності після обґрунтування концепції неперервної освіти. Посиленої уваги дослідження проблеми педагогічної освіти в Україні взагалі й післядипломної педагогічної освіти зокрема набули в останні роки (В.І. Бондар, Л.П. Вовк, С.В. Крисюк, В.І. Луговий, В.К. Майборода, Н.А. Побірченко, Н.Г. Протасова, С.О. Сисоєва та ін.).

Теоретично обґрунтовується положення щодо пріоритетності особистісного професійно-творчого розвитку педагога над вузькоспеціальним, у результаті чого загальний культурно-духовний світ фахівця-освітянина стає основою для його професійних досягнень.

Підвищення ефективності педагогічної діяльності на основі професійної майстерності відбувається в єдності зі спеціалізованою педагогічною освітою, яка є найбільш структурованою і включає підготовчу, базову у ВНЗ та післядипломну ланки. Обґрунтування структури післядипломної педагогічної освіти відбувається на основі логічного розгортання педагогічної діяльності. Після здобуття відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (інституційований результат базової педагогічної освіти визначає професію, спеціальність та кваліфікацію) можливі такі дії: зміна спеціальності; зміна кваліфікації як у частині виду професійної діяльності, так і в частині ступеня та рівня готовності до діяльності в межах спеціальності; підвищення кваліфікації як процесу вдосконалення професійних знань, умінь та навичок для поступального розвитку педагога як професійної особистості. У контексті розуміння родового поняття “педагогічна освіта” як процесу й результату цілеспрямованого формування кваліфікаційного і професійного рівня педагога перепідготовка, спеціалізація та підвищення кваліфікації у дослідженні розглядаються як видові цього поняття. Зокрема, перепідготовка - як отримання іншої спеціальності на основі раніше здобутого освітньо-кваліфікаційного рівня й досвіду практичної діяльності; спеціалізація - як підготовка педагога до виконання окремих завдань або обов'язків, які мають специфічні особливості в межах спеціальності; підвищення кваліфікації - як освоєння педагогом нових педагогічних знань, умінь та навичок для поступального розвитку його професійної особистості, набуття здатності виконувати сукупність обов'язків та завдань у межах спеціальності. Обґрунтовується положення, що стажування, курсова підготовка, методична робота, самоосвіта відповідають меті й завданням підвищення кваліфікації та відповідно до родово-видової залежності є видами підвищення кваліфікації. У розділі розглядається змістова сутність підвищення кваліфікації як її поглиблене розгортання на основі професійної компетентності, підвищення педагогічної майстерності.

У дослідженні конкретизується мета післядипломної педагогічної освіти. Доводиться, що неперервна педагогічна освіта - процес формування й становлення особистості педагога під час здобуття базової освіти у вищому навчальному закладі та поступального гармонійного розвитку особистості у процесі післядипломної освіти. Базова підготовка у ВНЗ - це формування кваліфікаційної, професійної та загальної культури педагога, а післядипломна - процес її збагачення, поглиблення й розширення. Наголошується, що система цілей і завдань післядипломної педагогічної освіти коригується конкретними потребами освітньої галузі, наявністю засобів, умов функціонування, рівнем підготовки педагогічних кадрів. Необхідність гнучкого коригування цілей педагогічної освіти зумовлюється впливом нових чинників - кон'юнктури ринку педагогічної праці, інтеграції у європейський освітній простір та ін. Професійний розвиток педагога як очікуваний результат післядипломної педагогічної освіти змінює вектор від наповнення знаннями до особистісного зростання.

Функції системи післядипломної педагогічної освіти проаналізовано з позицій інституціонально-професійного (соціально-економічний; адаптивний; координаційний; виробничий, обробки та нагромадження інформації; пропагандистський; соціальний захист) та особистісного (програмно-цільовий; процесуально-технологічний; соціально-психологічний) підходів. Виокремлюються специфічно педагогічні принципи функціонування системи післядипломної педагогічної освіти: органічної єдності базової й післядипломної педагогічної освіти; гуманізму; демократизму; іманентності розвитку; вільного розвитку індивідуальності педагога; свободи вибору. Аналізуються суперечності як рушійні чинники розвитку післядипломної педагогічної освіти.

У розділі висвітлено теоретичні основи формування змісту післядипломної педагогічної освіти. Гетерогенність, багатоелементність, органічна єдність і неподільність педагогічної діяльності вимагають такої ж складно-компонентної структури особистості, її педагогічної культури, що забезпечується розвитком діяльнісних потенціалів: перетворювального, пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, комунікативного та естетичного. Для здійснення педагогічної діяльності педагог повинен мати належний рівень загальної і специфічної соціально-професійної культури та спеціально-предметної підготовки. Кожна складова післядипломної педагогічної освіти (перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації) розв'язує проблеми розвитку педагога як професійної особистості своїми специфічними засобами та методами з урахуванням рівня попередньої підготовки, вікових, психофізіологічних особливостей особистості, потреб, мотивів, інтересів.

Важливим системо-утворювальним чинником розвитку цілісної системи цієї галузі педагогічних знань є взаємозв'язок трьох компонентів освіти: загальнокультурного, психолого-педагогічного і спеціального. Зміст педагогічної освіти охоплює значний обсяг педагогічних знань як теоретико-методологічного, так і прикладного характеру. Традиційний підхід до визначення сукупності необхідного педагогічного знання включає загальну педагогіку, якою визначаються мета, зміст, ідеали освіти, світоглядні уявлення; педагогічні теорії (дидактика та ін.); методичне забезпечення (методики), наукові дисципліни (філософія, педагогічна й вікова психологія, психофізіологія тощо). У розділі викладено результати аналізу соціокультурної ситуації, яка характеризується різними видами педагогічних практик, що зумовлює необхідність переосмислення базових методологічних структур, заміни універсальної й єдиної парадигми множинністю освітніх парадигм і виокремлення різних моделей педагогічної діяльності (теоцентричної, соціоцентричної, натуроцентричної, антропоцентричної), у межах яких вибудовуються цілісні моделі формування особистості й педагогічного процесу, які виявляються у формі педагогічних теорій, технологій, систем навчання й виховання.

Розвитку змісту післядипломної освіти сприяє інтеграція педагогічних, психологічних та інших знань (з теорії та історії педагогіки, дидактики й окремих методик, педагогіки й психології тощо), перехід від монологічної педагогіки до діалогу й полілогу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу. Зміна авторитарно-дисциплінарної моделі навчання й виховання на особистісно орієнтовану, діалогічну вимагає освоєння багатоваріантних методик, уміння організовувати навчальний процес на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінностей психічного комфорту й позитивного ставлення до світу. Підтримувальна педагогічна освіта замінюється інноваційною. Науково-педагогічна інформація стає стратегічним ресурсом. Дослідницький інтерес зміщується на дослідження професійної свідомості й самоусвідомлення суб'єкта діяльності. Тому основою змісту педагогічної освіти стає рефлексивно-мисленнєва культура. Важливим чинником розвитку педагогічної освіти є також систематизація та структурування знань про педагога. Особливої актуальності набуває проблема індивідуального стилю педагогічної діяльності. Вивчення професійних потреб педагогів, результати моніторингових досліджень стають основою прогнозування розвитку педагогічної освіти.