Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінгводидактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса)

удк 372.8

теорія і практика становлення та розвитку УКРАЇНСЬКОЇ дошкільної лінгводидактики

13.00.02 - теорія і методика навчання

(українська мова)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Котик Тетяна Миколаївна

Одеса 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України БОГУШ АЛЛА МИХАЙЛІВНА, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), завідувач кафедри теорії і методики дошкільної освіти

Офіційні опоненти - доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки Пентилюк Марія Іванівна, Херсонський державний університет, професор кафедри українського мовознавства

доктор педагогічних наук, професор Бадер Валентина Іванівна, Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, завідувач кафедри української мови і літератури

доктор педагогічних наук, професор Хомич Лідія Олексіївна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, завідувач кафедри соціальної педагогіки та педагогіки початкового навчання

Провідна установа: Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра методики викладання української мови і культури мовлення Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться „ 07 ” лютого 2006 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.053.01 при Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Нищинського, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий „ 27 ” грудня 2005р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Трифонова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. За роки державності України сформувалась і зміцніла українська лінгводидактика, сподвижниками якої багато зроблено для переорієнтації мовних пріоритетів у вихованні дітей, поширення української мови на схід і південь країни, активізувалися дослідження з дошкільної лінгводидактики, збільшився обсяг теоретичного й емпіричного матеріалу. Численні різноаспектні наукові доробки з проблем навчання дітей української мови свідчать про потужний потенціал цієї наукової галузі та перспективи її подальшого розвитку, однак методологічні проблеми української дошкільної лінгводидактики в науці ще не розроблялися. Вочевидь, виникає суперечність між необхідністю обґрунтувати один з найактуальніших напрямів освітньої діяльності - навчання наймолодших громадян України державної мови, з одного боку, та недостатньою концептуально-методологічною розробленістю означеної проблеми, з іншого.

Актуальність досліджуваної проблеми підкреслюється в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, де серед пріоритетних напрямів державної політики - розширення українськомовного освітнього простору, створення системи безперервної мовної освіти, віднесення педагогічних наук до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.

Отже, існує потреба у вивченні, узагальненні й систематизації досвіду вирішення проблем, що виникали на шляху розвою української дошкільної лінгводидактики, теоретичного осмислення її здобутків, традицій, тенденцій, закономірностей, що допоможе з'ясувати логіку становлення системи лінгводидактичних знань, а відтак, дозволить ураховувати багатогранність, динамічність об'єкта досліджень, визначати майбутні етапи розвитку лінгводидактичного явища.

Проблема становлення й розвитку української лінгводидактики вперше стала предметом дослідження наприкінці ХХ ст.. Її окремі аспекти представлено в дисертаціях І. Бакаленко („Становлення і розвиток вітчизняної лінгводидактики як самостійної дисципліни (Ф.І.Буслаєв, К.Д.Ушинський, І.І. Срезневський)”), О.Білої („Реалізація „рідномовних обов'язків” І.Огієнка в позакласній роботі з учнями 5-7 класів”), О.Ткачук („Використання спадщини І.Срезневського в сучасній лінгводидактиці”) та ін.. Ґрунтовно проблема висвітлена на початку ХХІ ст. в докторській дисертації С.Яворської („Становлення і розвиток методики навчання української мови як науки (ХVІ-ХХ ст.)”, де шляхом історико-системного аналізу висвітлено теоретичні надбання і практичний досвід навчання української мови в початковій і середній школі періоду ХVІ-ХХ ст.. Проте автор обминула увагою наймолодшу галузь - дошкільну лінгводидактику.

Зауважимо, що окремі часткові проблеми становлення й розвитку дошкільної галузі лінгводидактики розглядалися в роботах А.Богуш (докладний аналіз концептуальних положень К.Ушинського, І.Срезневського, С.Русової, І.Огієнка, О.Ольжича, В.Сухомлинського, Г.Костюка щодо розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови в українському дитячому садку), Н.Маліновської (вивчення та впровадження в сучасну практику методичного доробку С.Русової щодо розвитку зв'язного мовлення та навчання дошкільників переказування художніх творів), І.Непомнящої (використання ідей Є.Тихеєвої в українських дошкільних навчальних закладах щодо збагачення словника назвами побутових предметів). Кандидатська дисертація Т. Садової (“Становлення і розвиток вітчизняної дошкільної лінгводидактики (друга половина ХІХ століття - перша половина ХХ століття)” - це перша робота з історії української дошкільної лінгводидактики, в якій найбільш повно представлено період формування лінгводидактичного аспекту в педагогічній думці ХІХ - ХХ ст., а також персоніфікований опис історії дошкільної мовної освіти першої половини ХХ ст.

Уважаємо, що зазначені вище роботи лише частково дотичні до заявленої теми дослідження, оскільки не визначено особливості становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки, не розкрито здобутки, традиції, тенденції, проблеми та способи їх розв'язання на шляху її розвою, не визначено перспективи подальшого розвитку, а відтак не вибудовано системи знань про зазначену наукову галузь, що водночас з окресленою актуальністю проблеми потребує методологічного, наукознавчого, історичного й лінгводидактичного обґрунтування для глибокого проникнення в сутність проблеми.

Нерозробленість проблеми, її актуальність і потреби практики зумовили вибір теми дослідження „Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінвгодидаткики”, що належить до перспективних напрямів наукових досліджень з педагогічних наук.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) „Методика навчання дітей української мови в дошкільному закладі” (№ 0197V668552). Тема затверджена вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) (протокол № 8 від 28.03.2002 року) та закоординована Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 9 від 25.11.2003 року). Автор вивчила й систематизувала надбання методики навчання дітей української мови в дошкільному закладі як науки і на підставі цього визначила перспективи її подальшого розвитку.

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки; розкритті здобутків, традицій, тенденцій, проблем та способів їх розв'язання на шляху розвою української дошкільної лінгводидактики; визначенні перспектив її подальшого розвитку і на цьому ґрунті побудуви системи знань про українську дошкільну лінгводидактику як науку.

Досягнення мети потребувало розв'язання низки завдань:

1. Визначити методологічні орієнтири розвитку української дошкільної лінгводидактики.

2. Розробити концептуально-методологічні підходи до висвітлення розвитку проблем української дошкільної лінгводидактики.

3. Створити системну функціональну модель української дошкільної лінгводидактики як науки і на цьому ґрунті сформувати теоретичне уявлення про її сучасний стан: сутність, структуру, характер взаємозв'язків між елементами системи, особливості функціонування.

4. Визначити зовнішні і внутрішні чинники формування структури лінгводидактичної теорії.

5. Окреслити й охарактеризувати періоди та етапи становлення української дошкільної лінгводидактики як науки.

6. Дослідити генезис, з'ясувати традиції, закономірності та прогностичні тенденції в розвитку української дошкільної лінгводидактики.

7. Уточнити й науково обґрунтувати сутність феномена „українська дошкільна лінгводидактика”.

Об'єкт дослідження - дошкільна лінгводидактика як наука.

Предмет дослідження - процес становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики.

Концепція дослідження. Українська дошкільна лінгводидактика - це цілком сформована наукова галузь, що виокремилася з дошкільної педагогіки. Вона ґрунтується на міцних наукових засадах і збагачена протягом багатьох десятиліть досвідом навчання дітей рідної мови. Це складна ієрархічна багатофункціональна система, що розвивається за загальними законами лінгводидактики і має власні особливості, що й вирізняє її з шкільної (початкової, середньої і вищої ланок) лінгводидактики. Означена галузь характеризується поліфункціональністю, що виявляється в різних напрямах її функціонування, інваріантністю, нормативністю, що полягає в регламентованості провідних її положень, та варіативністю, яка знаходить своє втілення в чинних нормативних документах.

Провідна ідея концепції. Дослідження функцій і взаємозв'язків основних елементів лінгводидактичної системи, традицій та провідних тенденцій становлення дошкільної лінгводидактики допоможе визначити напрями і шляхи подальшого її розвитку, сприятиме вірогідному опису, поясненню й прогнозуванню процесів і явищ реальності, що складають предмет цієї науки.

Реалізації провідної ідеї концепції сприятиме відповідне методологічне забезпечення дослідження, представлене як комплекс засобів для різнобічного висвітлення методологічного, лінгводидактичного, історичного, наукознавчого аспектів української дошкільної лінгводидактики як науки.

Методологічними засадами виконаного дослідження стали положення теорії наукового пізнання щодо відбиття й перетворення об'єктивної дійсності, використання теоретичного та емпіричного підходів у дослідному процесі; взаємозв'язку мови і свідомості, мислення і мовлення; місця і ролі мови в розумовому й духовному розвитку особистості; переходу кількісних змін у якісні; взаємозв'язку теорії і практики, а також загальнофілософський принцип єдності історичного й логічного, яким керувалися, аналізуючи генетичні й функціональні зв'язки української дошкільної лінгводидаткики; загальнонаукові положення теорії систем для системного розгляду логіки дослідження і складних питань досліджуваної проблеми (відповідно до педагогічної інтерпретації М. Данилова, Т. Ільїної, Ф. Корольова, В. Нечипоренка); принципи системотехніки (А.Холл) для дослідження системоутворювальних зв'язків і характеру взаємовідношень між елементами структури української дошкільної лінгводидактики; синергетичний підхід до інтерпретації розвитку наукового знання (положення Т.Куна, Х.Патнема, К.Поппера П.Фейерабенда, Г.Хакена); загальнопедагогічний номінативно-структурний підхід до аналізу теорії науки (М. Бургін, І. Дмитрик, В. Кузнєцов).

Теоретичне підґрунтя роботи склали філософські та педагогічні праці з проблем методології і теорії змісту освіти (Ю. Бабанський, Л. Зоріна, В.Краєвський, І. Лернер, В. Лєдньов, Н. Тализіна), дослідження понять у мові педагогічної науки (В. Гмурман, Д. Горський, В. Готт, П. Копнін, М. Попович, Е.Семенюк, С. Яновська), методологічного забезпечення дослідницької діяльності та встановлення нормативної характеристики наукового дослідження (Ю.Бабанський, М. Бургін, Б. Гершунський, В. Гмурман, В. Загвязинський, В.Краєвський, В. Полонський, М. Скаткін, В. Шамардін); доробки наукознавців з проблем визначення потенціалу наукової галузі (Г. Добров, Ю.Канигін, Б. Малицький та ін.) і кваліфікаційного ресурсу кадрового наукового потенціалу (В. Антонов, Т. Беспалова, А. Савельєв та ін.). лінгводидактика дошкільний український методологічний

Методи дослідження - історико-генетичний та теоретичний аналіз літератури, документів, результатів наукової діяльності, кадрово-кваліфікаційної структури наукового потенціалу, біографій науковців; ретроспективний аналіз предмета пізнання української дошкільної лінгводидактики; синтез, зіставлення, порівняння, узагальнення, конкретизація матеріалів джерельної бази дослідження; індукція, дедукція у встановленні причин, механізму, закономірностей, тенденцій розвитку української дошкільної лінгводидактики; абстрагування та ідеалізація у визначенні структури, функціональних зв'язків, характеру відношень між елементами системи, чинників розвитку наукової галузі; теоретичне моделювання об'єктів пізнання - сучасного стану української дошкільної лінгводидактики, структури її наукової теорії, лінгводидактичного процесу, функціонування системи „метод навчання” та емпірична перевірка їх життєздатності; теоретичний експеримент у дослідженні початкової межі хронології становлення української дошкільної лінгводидактики як науки, її періодизації, механізмів функціонування і чинників розвитку та емпірична перевірка його результатів; опитування, бесіди на предмет визначення методологічних орієнтирів дослідницької діяльності, - тобто це систематизований добір теоретичних та емпіричних методів дослідження, що разом складають цілісний комплекс взаємодоповнювальних засобів для різноаспектного, різнобічного вивчення й глибокого проникнення в сутність предмета дослідження.

Хронологічні межі дослідження: період від 30-х рр. ХХ ст. до теперішнього часу, що охоплює передісторію і власне історію становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики.

Географічні межі дослідження - територія сучасної України, в межах якої відбулося становлення української дошкільної лінгводидактики.

Джерельну базу дослідження склали матеріали (монографії, дисертації, автореферати, збірки наукових праць, матеріали фахових періодичних видань і наукової преси, офіційні державні та нормативні документи), що висвітлюють результати наукової діяльності в галузі навчання дітей рідної, української, мови й відображають активну систему наукових знань української дошкільної лінгводидактики, а також актуалізована сучасною наукою лінгводидактична спадщина українських науковців.

Наукова новизна дослідження:

- уперше: а) створено системний, цілісний, науково обґрунтований опис української дошкільної лінгводидактики як науки; б) описано й представлено як систему методологічні орієнтири розвитку української дошкільної лінгводидактики; в) створено теоретичне уявлення про сучасний стан української дошкільної лінгводидактики як науки: її сутність, структуру, характер взаємозв'язків між елементами лінгводидактичної системи, особливості її функціонування; г) досліджено історичні передумови і внутрішні чинники формування структури лінгводидактичної теорії, окреслено й охарактеризовано періоди та етапи її розвитку; д) теоретично доведено, що початок становлення української дошкільної лінгводидактики як науки припадає на період 40-80-х рр.. ХХ ст.., що підтверджено аналізом емпіричного матеріалу; ж) визначено рушійні й гальмівні чинники формування лінгводидактичної теорії, що дало підстави для побудови теоретичного уявлення про розвиток теорії обґрунтування змісту навчання мови, теорії керування процесом її навчання і теорії викладання основ лінгводидактичної науки; з) здійснено системний аналіз традицій, тенденцій та закономірностей розвитку української дошкільної лінгводидактики, що створило основу до обґрунтування його перспектив;

- уточнено: сутність феномена „українська дошкільна лінгводидактика”; систему лінгводидактичних понять і структуру понятійної системи української дошкільної лінгводидактики; сутність і призначення методичного аспекту теорії української дошкільної лінгводидактики;

- дістала подальшого розвитку методика аналізу історичних надбань дошкільної лінгводидактики.

Теоретична значущість одержаних результатів:

- адаптовано до вивчення лінгводидактичної проблематики й уключено в обіг української дошкільної лінгводидактики принцип єдності історичного і логічного, що знайшло відображення у сформульованих вимогах, які допомагають осмислити логіку становлення системи лінгводидактичних знань, дозволяють урахувати багатогранність, динамічність предмета дослідження, глибоко проникнути в його сутність і якими можна послуговуватися в процесі пізнання часткових лінгводидактичних проблем;

- доведено, що українська дошкільна лінгводидактика - багаторівнева й багатофункціональна складна керована система, створено її функціональну модель, розкрито логічну будову, проілюстровано використання моделі як засобу для системного розгляду логіки лінгводидактичних досліджень і складних питань досліджуваних лінгводидактичних проблем;

- з опорою на теорію систем, виведено алгоритм аналізу, сформульовано положення і вимоги до дослідження різних системних аспектів української дошкільної лінгводидактики, завдяки чому в дослідженні часткових лінгводидактичних проблем виникає можливість абстрагуватися від оточуючого середовища, виокремити потрібну систему, описати її, проаналізувати структуру, розглянути механізм її функціонування і шляхи оптимізації діяльності;

- уключено в обіг української дошкільної лінгводидактики: принципи системотехніки, що дозволило дослідити системоутворювальні зв'язки й проілюструвати встановлення характеру відношень між елементами структури на лінгводидактичному матеріалі; синергетичний підхід до інтерпретації розвитку наукового знання, що допомогло розкрити процес становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки через поняття синергетики і дозволило визначитися з подальшим дослідженням проблеми для висвітлення механізму і внутрішніх чинників розвитку предмета дослідження; структурно-номінативний підхід до аналізу лінгводидактичної теорії, що допомогло визначати її повноту, наявні прогалини та шляхи подальшого розвитку; побудовано структурно-номінативну модель наукової теорії української дошкільної лінгводидактики, що зорієнтує науковця-дослідника на розробку всіх її елементів;

- здійснено науково обґрунтовану періодизацію становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики, висвітлено процес здійснення запропонованої періодизації і впорядковано його як алгоритм, яким можна скористатись і для періодизації розвитку різних аспектів лінгводидактичної проблематики, виокремивши попередньо предмет дослідження як систему;

- визначено завдання й перспективні напрями розвитку методологічного, теоретичного і методичного аспектів української дошкільної лінгводидактики як науки.

Практична цінність роботи. Коло потенційних користувачів, зацікавлених результатами лінгводидактичного дослідження, досить широке, оскільки наукові висновки перетворено в зручні для використання конструктивні розробки у формі алгоритмів, порад, навчальних програм, посібників і підручників. Це студенти і викладачі педагогічних коледжів та університетів, методисти і курсанти інститутів післядипломної освіти, науковці - дослідники проблем лінгводидактики і практики - дослідники проблем навчання дошкільників рідної мови.

Психолого-педагогічний і соціально-економічний ефект від упровадження результатів дослідження в практику передбачено отримати у результаті підвищення рівня наукової розробки лінгводидактичних проблем та їх застосування в лінгводидактичній практиці, що, відповідно, позначиться на рівні професійно-мовленнєвої підготовки фахівців і комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей, скороченні термінів оволодіння українською мовою і мовленнєвою культурою загалом, а також зменшенні часу, зусиль для організації досягнення конкретного вагомого результату, що актуально для молодої незалежної держави.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчальний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка №138/8-26 від 23.06. 2005 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д Ушинського (довідка № 435 від 25.03. 2005 р.), Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 1/1887 від 28.03 2005 р.), науково-методичного центру управління освіти виконкому Миколаївської міської ради (довідка № 824 від 23.11. 2002 р.), Одеського обласного інституту удосконалення вчителів (довідка № 434 від 16.05. 2005 р.), Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01/235 від 15.05.2005р.).

Особистий внесок автора. Ідеї та думки, що належать співавторам публікацій, не використовувались у матеріалах дисертації. Особистий внесок дисертанта в роботах у співавторстві полягає в розробці концептуально-методологічного підходу до висвітлення розвитку проблем такої наукової галузі, як українська дошкільна лінгводидактика; аналізі генезису та прогностичних тенденцій розвитку її структурних компонентів; визначенні сутності феномена „українська дошкільна лінгводидактика”; здійсненні науково обґрунтованої періодизації розвитку цієї науки; створенні системної функціональної моделі української дошкільної лінгводидактики; встановленні механізму і внутрішніх чинників розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки.

Достовірність результатів дослідження забезпечується використанням сучасного нормативного методологічного інструментарію, методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження, емпіричним підтвердженням теоретичних висновків.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на міжнародних (Бєлгород, Росія, 1999р.; Тирасполь, Молдова, 2002; Гродно, Бєларусь, 2003; Київ, 1995, 1996, 1997; Одеса, 1996; Рівне, 2002; Чернівці, 1996, 2003), всеукраїнських (Одеса, 1995, 1999, 2003; Івано-Франківськ, 1996; Миколаїв, 1999; Чернівці, 1998; Херсон, 2003), міжвузівських (Коломия, 1993) науково-практичних і науково-методичних конференціях, конгресах; науково-методичних семінарах Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. За матеріалами дослідження читався курс лекцій з української дошкільної лінгводидактики для магістрантів Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д Ушинського (м. Одеса) спеціальності „дошкільне виховання”.

Матеріали кандидатської дисертації "Підготовка студентів до навчання дошкільників української мови", захищеної в 1994 році, у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 49 наукових публікаціях, з них 38 одноосібних, зокрема 20 одноосібних - у фахових виданнях; 1 одноосібній монографії, 3 колективних монографіях, 2 навчальних посібниках для студентів, магістрантів та аспірантів; навчальних програмах і рекомендаціях для студентів і викладачів педуніверситетів спеціальності „дошкільне виховання”, наукових статтях, матеріалах і тезах конференцій. У цілому авторський доробок становить 75 публікацій з проблем української дошкільної лінгводидактики.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Зміст викладено на 406 сторінках тексту, до якого входять 8 таблиць, 1 графік, 2 діаграми, 18 схем, що займають 22 сторінки основного тексту. Список джерел охоплює 381 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, завдання, методи дослідження, розкрито його теоретичну і практичну значущість, представлено дані щодо апробації основних положень дисертації.

У першому розділі „Концептуально-методологічні засади дослідження генезису і функціонального стану української дошкільної лінгводидактики” визначено методологічні орієнтири розвитку української дошкільної лінгводидактики як молодої галузі системи педагогічних наук; представлено концептуальну модель дослідження, що зорієнтувала на різноаспектність і глибину проникнення в сутність проблеми та встановлення взаємозв'язків між методологічним, лінгводидактичним, історичним і наукознавчим аспектами; висвітлено концептуальні підходи до пізнання предмета дослідження.

Українська дошкільна лінгводидактика як складова системи педагогічних наук послуговувалась у своєму розвитку методологією педагогіки, тому ті часткові питання означеної проблеми, що розв'язувалися в методології педагогіки, були безпосередньо дотичні до української дошкільної лінгводидактики. Науковці вивчали лінгводидактичні проблеми, переосмислюючи і конкретизуючи методи пізнання відповідно до предмета, мети й завдань дослідження. У результаті цього в українській дошкільній лінгводидактиці почали розвиватися власні, частково-наукові, методологічні функції. Натомість аналіз наукових доробків з української дошкільної лінгводидактики засвідчив, що питання методології наукового дослідження в цій науковій галузі ще не розроблялися на теоретичному рівні.

Здійснене дослідження, спрямоване на пізнання процесу становлення, розвитку й функціонування української дошкільної лінгводидактики, висвітлює не лише лінгводидактичну дійсність, а й процес і результати відображення цієї дійсності в наукових дослідженнях, тому містить методологічний аспект і за своїм змістом повинне сприяти розвиткові методології цієї науки. З огляду на зазначене в роботі було розкрито механізм дії окремих загальнофілософських і загальнонаукових принципів і підходів на лінгводидактичному матеріалі і в такий спосіб уведено їх в обіг наукової галузі.

Зокрема, відповідно до висвітленої методологами філософії і педагогіки (В.Вазюлін, В.Гмурман, В.Давидов, М.Данилов, В.Загвязинський, Е.Ільєнков, О.Мисечко, З.Равкін) сутності принципу єдності історичного і логічного було розкрито механізм адаптації його до вивчення лінгводидактичної проблематики й представлено у вимогах, якими ми послуговувались, аналізуючи генетичні і структурні зв'язки української дошкільної лінгводидактики, що забезпечило глибоке проникнення в сутність предмета дослідження, допомогло зрозуміти тенденції його розвитку.

Для пізнання сучасної структури української дошкільної лінгводидактики й функціональних зв'язків її елементів використано структурно-компонентний підхід, що допомогло створити теоретичну модель дослідження наукової галузі й розкрити її логічну будову, що відображає сучасний стан науки і є вихідним моментом і осмисленні, аналізі, характеристиці попередніх етапів її становлення і розвитку.

Відповідно до побудованої моделі українську дошкільну лінгводидактику розглядали як систему лінгводидактичних знань і вид діяльності з використання існуючих знань та здобування нового знання, оскільки його функціонування передбачає наукову діяльність. Наукова, пізнавальна діяльність знаходить своє вираження й можливість функціонувати у практичній діяльності через теорію. Теорія - це продукт пізнавальної діяльності, науково довершене знання, ядро науки. Система знань і наукова діяльність з використання й отримання цих знань у галузі української дошкільної лінгводидактики на сучасному етапі її розвитку знаходить своє вираження в теорії змісту навчання, теорії керування процесом навчання й теорії викладання основ науки. Виокремлення таких цілісних і відносно самостійних теоретичних систем здійснено відповідно до реально існуючих напрямів наукової діяльності та системи знань, що склались у внутрішній логіці розвитку наукової галузі. Характер відношень між цими елементами було визначено на підставі аналізу системи цілей означеної структури (за А.Холлом). З'ясовано, що означені теоретичні рівні ієрархічно взаємопідпорядковані.

Характерною особливістю сучасної науки є комплексне вивчення об'єкта як багатомірного цілого, системи, що й зумовило вибір системного підходу до вивчення української дошкільної лінгводидактики. Орієнтуючись на відомі характеристики різних систем (В.Ахундов, Б.Гершунський, М.Масарович, С.Саркисян та ін.), констатовано існування певних характерних ознак систем. Зважаючи на ці характеристики, дійшли висновку, що висвітлення проблем функціонування наукової галузі доцільно провести у двох аспектах, розглядаючи її як: а/ елемент суперсистеми, досліджуючи при цьому зв'язки системи із зовнішнім середовищем (суперсистемою); б/ як відокремлену систему, досліджуючи структуру, елементи системи та зв'язки між ними.

Система української дошкільної лінгводидактики ієрархічно підпорядкована системі вищого порядку - суспільній системі, яка й висуває перед лінгводидактичною наукою та окремими її ланками певні цілі й завдання, що характеризує досліджувану наукову систему як цілеспрямовану та керовану. Зміна якостей і властивостей у суперсистемі обов'язково приводить до змін властивостей у системі лінгводидактичної науки. Відповідно до теорії систем було сформульовано алгоритм дослідження різних аспектів української дошкільної лінгводидактики, якими керувались у своїй роботі.

Українська дошкільна лінгводидактика - прикладна наука, і сформована в ній теорія повинна мати достатній рівень практичної ефективності. Шляхом дослідження теоретичного аспекту науки визначалися наявні прогалини в лінгводидактичній теорії, осмислювалися повнота функціонуючого фонду знань. Для цього було використано структурно-номінативний підхід до аналізу педагогічних теорій (М.Бургін, І.Дмитрик, В.Кузнєцов), що дозволив розглянути стан і результати наукової діяльності в українській дошкільній лінгводидактиці, зокрема проаналізувати поняттєвий рівень теорії; розглянути можливості виведення законів і закономірностей на підставі досліджених у теорії властивостей і зв'язків між об'єктами і явищами лінгводидактичного процесу (логіко-лінгвістична підсистема); охарактеризувати розроблені моделі лінгводидактичних об'єктів, явищ і процесів, їх тотожність, повноту й відповідність дійсності (модельно-репрезентативна підсистема); визначити теоретичну й практичну значущість операційної й аксіологічної підсистем української дошкільної лінгводидактики (прагматико-процедурна підсистема); проаналізувати обґрунтованість проблем, визначення завдань, висунення гіпотез і зв'язок їх з лінгводидактичною теорією (проблемно-евристична підсистема).

Використання синергетичного підходу (Т.Кун, К. Поппер, П.Фейерабенд, Г.Хакен та ін.) в дослідженні становлення й розвитку науки дало змогу збагнути, що в еволюції науки, крім парадигмального розвитку знання, існує ще рівень наукової діяльності вчених. З огляду на це уважали за необхідне проаналізувати науковий потенціал сучасної української дошкільної лінгводидактики, що дозволило виявити резерви підвищення ефективності як самої науки, так і її кадрового забезпечення. Синергетичний підхід до аналізу науково-інформаційного простору окреслив проблему вдосконалення науково-дослідницької діяльності й оцінки її результатів, у зв'язку з чим виникла необхідність відповідно до тематики дослідження проаналізувати сучасний стан науково-дослідницької діяльності в українській дошкільній лінгводидактиці щодо відповідності її сучасним науковим вимогам та чинним критеріям оцінювання. Крім того, синергетичний підхід дозволив визначити об'єктивні критерії виокремлення періодів у розвитку науки, з-поміж них: зміну світосприйняття науковою спільнотою; використання нових підходів у дослідницькій діяльності й оцінці її результатів; появу комплексу понять, логічно не пов'язаних з тими, що функціонували раніше.

Періодизація розвитку - фундаментальна проблема будь-якої науки. Під періодизацією розуміємо логічний поділ часу функціонування української дошкільної лінгводидактики на відносно самостійні окремі відтинки - періоди, що характеризуються якісними новоутвореннями й відображають як загальні закономірності розвитку суспільства, так і специфічні за своїм змістом, і виокремлюються на підставі важливих об'єктивних показників переходу від одного періоду до наступного. Неоднорідність таких показників і переходів зумовлює наявність у межах періодів, етапів і стадій розвитку. Розвиток розглядаємо як керований діалектично суперечливий процес функціонування знань й отримання нового знання, що відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Аналіз педагогічних (Л.Батліна, В.Курило, С.Попиченко, М.Равкін, Б.Ступарик, В.Струманський та ін.) і лінгводидактичних (І.Бакаленко, Т.Садова, С.Яворська) досліджень засвідчив, що науково обґрунтованої періодизації розвитку української дошкільної лінгводидактики як галузі педагогічної науки ще не розроблено, тому виникла необхідність визначити не лише хронологію розвитку предмета нашого дослідження, а й висвітлити процес здійснення означеної періодизації. Спираючись на теорію систем і синергетику, подали його як алгоритм, яким можна скористатися і для періодизації розвитку будь-якої лінгводидактичної проблеми, якщо попередньо розглядати предмет дослідження як систему.

З проблемою періодизації історії становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики тісно пов'язана інша - визначення початкової межі цієї періодизації, а відтак - становлення української дошкільної лінгводидактики як науки. Українська дошкільна лінгводидактика кінця 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. не виникла з “хаосу” - розрізнених лінгводидактичних ідей, думок, поглядів, концепцій, а стала органічним продовженням, новим етапом у розвитку системи лінгводидактичних знань, що вже існувала в Україні. Зроблено висновок, що пошуки початкового етапу становлення української дошкільної лінгводидактики - елементарних складових її розвинутої структури - потрібно починати саме в межах 30-80-х рр. ХХ ст.., коли й сформувалася дошкільна лінгводидактика в Україні, що мала на меті вирішення проблем навчання дітей раннього і дошкільного віку уніфікованої рідної мови.

Справедливість цього висновку, виведеного логічним шляхом, у подальшому підтверджено емпіричними даними.

У другому розділі „Еволюція теорії обґрунтування змісту навчання дошкільників української мови” подано характеристику процесів, що відбувалися впродовж становлення й розвитку теорії змісту навчання дошкільників рідної мови, з позицій загальнонаукового системного підходу, що дозволило охарактеризувати сучасний стан теорії як систему зв'язків між метою, змістом і результатами навчання мови, а також між рівнями теоретичного уявлення й навчального предмета.

Теорія обґрунтування змісту навчання дітей української мови розкриває сутність мовної освіти, відображає теоретичні пошуки щодо мети, завдань, удосконалення змісту навчання і створення, моделювання того кінцевого продукту процесу навчання, який максимально задовольнить потреби суспільства. Вона покликана висвітлити суперечність між вимогами суспільства на кожному етапі його розвитку щодо володіння дітьми мовою наприкінці дошкільного періоду дитинства й типовими результатами навчального процесу, а також показати реальні шляхи її подолання. Стрімкий розвиток суспільства зумовлює зміну його потреб, що відповідно викликає зміни в меті, змісті й кінцевому продукті навчання.

Аналіз змісту мовленнєвого розділу програм виховання й навчання в дошкільних закладах освіти, чинних у 1928-1938рр., 1939-1986рр., 90-х рр. ХХ ст., дав змогу з'ясувати, що вперше кінцеву мету навчання дітей рідної мови було сформульовано в 1991р. як “оволодіння мовленнєвим спілкуванням та дотримання етичних норм” (програма „Малятко”). На сучасному етапі розвитку теорії змісту навчання кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільних закладах освіти визначено загальну культуру мовленнєвого спілкування, компонентами якої є культура мовлення, виразність мовлення і мовленнєвий етикет (А.Богуш).

Зроблено висновок, що такий підхід до розвитку мовлення дітей спрямовує процес навчання мови на формування мовної особистості з відповідними віковими характеристиками й повністю відповідає меті дошкільного виховання - формування особистісної культури дитини та меті загальної освіти, що ґрунтується на поняттях “соціалізація”, “духовність”, “громадянськість”, “особистість”, та ідеалу національного виховання, орієнтованого на всебічний розвиток особистості.

Дослідження еволюції мети навчання дітей рідної (української) мови дало підстави констатувати, що передумови її сучасного стану виникли в 50-60-х роках ХХ ст., коли мовознавці (У. Лабов та ін.) усвідомили необхідність розробки лінгвістики мовлення паралельно з лінгвістикою мови. І хоча початок теоретичної розробки цієї проблеми в педагогіці й психології припадає на 70-80-і рр.. ХХ ст. (Л.Занков, В.Краєвський, О.Леонтьєв, І.Лернер та ін.), уже в 1955 р. у „Програмно-методичних вказівках для вихователя дитячого садка” було звернуто увагу педагогів на необхідність вчити дітей спілкуватися з іншими дітьми і дорослими, тобто було окреслено функцію навчання, не підтверджену змістовим наповненням програми. Теоретичне обґрунтування мети навчання рідної мови в українській дошкільній лінгводидактиці припадає на 90-і рр.. ХХ ст. (А.Богуш, програми „Малятко”, „Дитина”, „Українське дошкілля”).

З опорою на теорію опису систем, було виокремлено два основних аспекти цілеспрямування, які окреслюються в українській дошкільній лінгводидактиці: соціальний аспект, що відображає через потреби суспільства його вимоги до сучасного стану навчання дітей української мови, й особистісний аспект, у якому враховано потреби особистості щодо формування певних особистісних якостей (комунікативних, інтелектуальних, моральних, естетичних, етичних тощо), які забезпечать їй повноцінне функціонування в суспільстві.

Орієнтуючись на визначені попередньо критерії оцінки конструктивності мети, дійшли висновку, що основними характеристиками окресленої в українській дошкільний лінгводидактиці кінцевої мети навчання дітей рідної мови є: відображення суспільної проблеми, її лінгводидактична інтерпретація й показ шляхів її вирішення, спрямованість на перетворення індивіда й суспільства, чіткість формулювання, контрольованість.

Установлено, що провідною тенденцією розвитку теорії цілеспрямування в сучасній українській дошкільній лінгводидактиці є орієнтація на конкретизацію положень загальнодидактичної цілісної теорії змісту освіти (Ю.Бабанський, І.Журавльов, Л.Зоріна, В.Краєвський, І.Лернер, В.Лєдньов, М.Скаткін, Ф.Сушкова та ін.) відповідно до специфіки навчання дітей рідної мови. Зокрема, визначено мету навчання дітей рідної мови як окремої навчальної дисципліни; узгоджено її з цілями вищих ієрархічних рівнів - дошкільної й загальної освіти, що забезпечує цілісність навчання в межах освітньої системи; сформульовано мету з орієнтацією на провідний компонент змісту навчання дошкільників мови - формування способів мовленнєвої діяльності, тобто в основу її покладено засвоєння дітьми основних мовленнєвих умінь як компонентів соціального досвіду, досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності (культура мовлення, виразність мовлення, мовленнєвий етикет), а отже, мета навчання орієнтує на формування підґрунтя особистісного світогляду дошкільника та його особистісних якостей як основи подальшого всебічного розвитку дитини.

Ураховуючи означену тенденцію й характеристику кінцевої мети навчання дітей рідної мови, визначили як перспективу подальшого розвитку теорії цілеспрямування української дошкільної лінгводидактики розробку таких питань, як: визначення ієрархії цілей у межах навчання дітей рідної мови (з орієнтацією на кінцеву мету як провідну), серед яких - висвітлення допоміжних цілей як необхідної умови досягнення провідної мети, а також світоглядних, пізнавальних і виховних; з'ясування необхідних і достатніх умов досягнення мети кожного рівня, зіставлення цих умов з реально існуючими для усунення невідповідності й перешкод на шляху реалізації мети й задоволення потреб особистості та суспільства; окреслення етапів просування до мети в межах кожного ієрархічного рівня, встановлення взаємозв'язків між ними на шляху просування до кінцевої мети навчання дітей рідної мови.

Дослідження такого елемента теорії, як зміст навчання мови, дало підстави констатувати, що це лінгводидактична інтерпретація соціального замовлення, сутність якого сучасна українська дошкільна лінгводидактика вбачає у формуванні комунікативної компетенції дитини.

Еволюцію змісту навчання дошкільників рідної мови було відстежено у процесі аналізу мовленнєвих розділів програм виховання й навчання дітей у дошкільних закладах освіти (1939-1986рр., 90-х рр. ХХ ст..). Зміни, що відбулись у змісті навчання, характеризували на тлі розвитку загальнопедагогічної теорії змісту навчання (С.Висоцька, І.Журавльов, Л.Зоріна, Т.Козлова, В.Краєвський, І.Лернер, М.Скаткін, П.Ставський, Ф.Сушкова, В.Шубінський, В.Цетлін ).

З'ясовано, що методологічну основу теорії змісту навчання дітей рідної мови становлять закони діалектики, дії яких підпорядковуються соціально-історичний, комунікативний, психологічний та практичний аспекти змісту навчання мови, на основі чого зміст повинен забезпечувати: передавання певного соціального досвіду через організацію мовлення в різних видах дитячої діяльності; формування комунікативної компетенції дитини; формування елементарних наукових понять; при цьому - на рівні навчального матеріалу: а/ активне використання народознавчого, історичного та суспільно актуального матеріалу, доступного розумінню дошкільників; б/ розвиток мислення; на рівні розробки навчальних програм: а/ концентричну побудову змісту; б/ наявність інваріантної й варіативної складових змісту. Теоретичну основу визначення змісту навчання дошкільників рідної мови становить функціональний підхід, відповідно до якого зміст повинен забезпечувати потребу особистості в самовираженні через розкриття свого внутрішнього світу, національно-етнічної приналежності, сприяти розвиткові виразного, образного, поетичного мовлення.

Дослідження теоретико-методологічних засад обґрунтування змісту навчання, що зумовлювали його еволюцію, дало підстави для висновку, що в українській дошкільній лінгводидактиці ще не створено цілісної концепції формування змісту навчання дітей рідної мови.

Досліджено, що упродовж 30-90-х рр.. відбувалося поступове ускладнення змісту навчання рідної мови дітей дошкільного віку в напрямі від одиничних елементів (розвиток виразного мовлення) до розгалуженої системи елементів (компетентність, мовна і мовленнєва компетентність) змісту, а також його розширення шляхом уведення одиниць усіх мовних рівнів (фонетики, лексики, граматики, синтаксису) і збагачення, що виразилось у різноаспектному наповненні процесу навчання мови, де поряд з мовленнєвим спрямуванням представлено народознавчий, комунікативний, психологічний, культурознавчий аспекти як відображення поліфункціональності мови і мовлення. При цьому перші спроби особистісного спрямування процесу навчання мови було зроблено в 60-х рр.. під впливом мети загальної освіти, що орієнтувала на всебічний розвиток особистості дитини, а передумови інтеграції навчальної й мовленнєвої діяльності виникли в 70-х рр.. в зв'язку з необхідністю суттєво покращити підготовку дошкільників до навчання у школі. У сучасній теорії змісту навчання мови отримало подальший розвиток те, що існувало в історичному минулому як натяк, спроба і стало необхідним елементом лінгводидактичної теорії у вигляді: орієнтації змісту навчання на потреби суспільства й особистості; обґрунтування навчально-мовленнєвої діяльності як цілеспрямованого процесу використання мови для передачі й засвоєння суспільно-історичного досвіду; змістової інтеграції різних розділів навчальної програми з мовленнєвим розділом і обґрунтування таких полікомпонентних видів діяльності, як навчально-мовленнєва, комунікативно-мовленнєва, художньо-мовленнєва; структури змісту навчання відповідно до основ мовознавчої науки: виховання звукової культури мовлення, словникової роботи, формування граматичної правильності мовлення, розвитку зв'язного (діалогічного і монологічного) мовлення, - що відповідає логіці розвитку дошкільної лінгводидактики й виправдало себе у практичній діяльності.

Усі ці здобутки стали підґрунтям для побудови сучасних підходів до конструювання змісту навчання мови, які різняться своїм концептуальним спрямуванням і в яких по-різному розкривається функція мовної освіти. Серед них - спрямованість на розвиток комунікативних умінь відповідно до етичних засад спілкування (А.Богуш, О.Кириченко, Н.Орланова, К.Стрюк); прилучення до багатства людської культури (М.Вашуленко, Н.Дзюбишина, О.Кириченко, Н.Кудикіна, О.Хорошковська); формування особистісної компетентності для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в різних конкретних умовах спілкування (А.Богуш).

Було визначено, що провідна функція змісту навчання рідної мови дітей дошкільного віку на сучасному етапі - це розвиток культури мовленнєвого спілкування, що відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства й науки в епоху постмодерну і постнекласики, коли визнається важливість не лише економіки, політики, а й національних культур, а отже, першочергово увага звертається на формування культурних засад особистості. Відповідно провідним компонентом змісту навчання мови виступають способи мовленнєвого спілкування, чим і зумовлюється специфічний внесок мовленнєвого розділу програми у формування цілісної культури особистості.

Дійшли висновку, що провідною тенденцією розвитку змісту навчання мови є „наскрізне” проникнення компонентів змісту навчання мови в інші види цілеспрямованої діяльності дітей. Відповідно до неї перспективними для розвитку змісту навчання мови є: а/ реалізація системного підходу до конструювання змісту навчання; б/ розробка проблем міжрозділової інтеграції в аспекті всебічного розвитку особистості засобами рідної мови; в/ створення міжрозділової програми розвитку мовлення; г/ збагачення змісту навчання таким компонентом, як формування способів діяльності із засвоєння навчального матеріалу; д/ наукове обґрунтування послідовності розташування й взаємозв'язків елементів змісту навчання мови, визначення інваріантного ядра змісту навчання, обґрунтування варіативних підходів до формування змісту, у т.ч і культурознавчого.

Кінцеві результати навчання як компонент теорії змісту навчання за своєю суттю є конкретизацією мети навчання. Через їх окреслення реалізується нормативна функція програми. Встановлено, що уявлення про кінцеві показники навчання дошкільників рідної мови вперше конкретизувалися на початку 90-х рр. ХХ ст. у нормативних програмових документах („Малятко”, „Дитина”), що створило прецедент для теоретичного обґрунтування їх адекватності й доцільності. Передумовою формування теоретичних уявлень про кінцевий продукт навчання мови дошкільників виступили загальносвітові ідеї стандартизації освіти й необхідність визначення у зв'язку з цим критеріїв оцінювання результатів навчання.

З'ясовано, що через зміну суспільних пріоритетів і під впливом нової філософії освіти, що відповідає інтересам незалежної України, відбулися суттєві зміни в уявленнях про кінцеві результати навчання дошкільників рідної мови. Це знайшло відображення у відповідній теоретичній моделі, що орієнтувала на засвоєння - через діяльність - соціального досвіду суспільства, тобто на опанування культурою мовленнєвого спілкування через засвоєння способів мовленнєвої діяльності (А.Богуш). Теоретичними засадами побудови моделі кінцевих результатів навчання дошкільників рідної мови виступила педагогічна концепція багатокомпонентної структури змісту освіти як аналога соціального досвіду людства.

Особливістю сучасних уявлень про кінцеві результати навчання дошкільників рідної мови є спрямованість на формування особистісних якостей у процесі засвоєння способів мовленнєвої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до мовлення та розвиток творчих здібностей дитини, що відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку освіти, пріоритетам демократичного суспільства й цілям реформування змісту освіти в Україні.

У третьому розділі „Теорія керування процесом навчання мови й перспективи її подальшого розвитку в структурі української дошкільної лінгводидактики” описано становлення і розвиток таких елементів системи, як „методи”, „засоби”, „форми” процесу навчання мови і „принципи” його оптимального функціонування, подано системний, поелементний аналіз теорії керування процесом навчання, а також презентовано методичний аспект, який пов'язує теоретичні рівні науки з лінгводидактичною практикою, що сприяє створенню цілісного уявлення про стан теоретичного рівня української дошкільної лінгводидактики.

Система принципів навчання є дієвим виразником теорії керування процесом навчання й зумовлює його зміст, методи й організаційні форми. На підставі дослідження процесу становлення системи принципів, що склалася в сучасній українській дошкільній лінгводидактиці, установлено, що розуміння поняття “принцип” і сутності цього явища в українській дошкільній лінгводидактиці за роки її розвитку змінилося. Початкове, емпіричне уявлення про сутність принципу як рекомендації щодо способу досягнення навчальної мети і як “правила організації штучного мовленнєвого середовища” (Е.П.Короткова, Л.П.Федоренко) на сучасному етапі розвитку української дошкільної лінгводидактики стало недостатнім не лише з погляду теорії, а й практики, - його розуміють значно ширше. Це дозволило дійти висновку, що принцип як елемент теорії керування процесом навчання мови в сучасній українській дошкільній лінгводидактиці є теоретичним положенням, яке виконує нормативну, концептуальну або регулятивну функцію в побудові процесу навчання або методичної системи, відображає його закономірності, оптимальні умови здійснення й світоглядні орієнтири побудови, а отже, розкриває сутність процесу навчання, врахування якої є обов'язковою умовою для його побудови.