Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінгводидактики

З'ясовано, що у визначенні змістового і процесуального аспектів навчання мови послуговуються комплексом загальнометодичних (Ф.Сохін, Є.Тихеєва, Л.Федоренко), частково-методичних (А.Богуш, Е.Короткова, В.Скалкін) і спеціальних методичних (А.Богуш) принципів, що разом із загальнодидактичними складають відкриту ієрархічно підпорядковану систему, кожен рівень якої виконує певну функцію (методологічну, нормативну, концептуальну, регулятивну) і складається з комплексу взаємонепов'язаних принципів.

В історії розвитку дошкільної лінгводидактики для встановлення принципів використовувалися різні підходи: шляхом дослідження причиново-наслідкових закономірностей розвитку мовлення; окреслення на основі емпіричного досвіду оптимальних умов; відповідно до певних світоглядних ідей і переконань. Було з'ясовано, що принципи, які ґрунтуються на об'єктивних закономірностях процесу навчання (загальнометодичні: принципи уваги до матерії мови, розуміння мовних значень, оцінки виразності мовлення і т. ін.), є інваріантними й зумовлюють ядро змісту навчання. Це стабільна основа теорії керування процесом навчання мови, яка безпосередньо не залежить від інтересів і запитів суспільства й освіти. Лінгводидактичні принципи, встановлені іншим шляхом (частково-методичні та спеціальні методичні принципи: комунікативно-діяльнісного підходу, домінуючої ролі ігрової діяльності, введення слів на основі чуттєвого досвіду і т. ін.), є варіативними компонентами теорії керування процесом навчання й можуть змінювати свою сутність, пристосовуючи зміст і процес навчання мови до потреб суспільства.

Дійшли висновку, що система принципів української дошкільної лінгводидактики є відкритою, що передбачає її розширення, збагачення, уточнення, переструктурування. З огляду на це перспективним напрямом у теорії керування процесом навчання є встановлення взаємозв'язків між принципами в межах одного ієрархічного рівня й різних ієрархічних рівнів для їх систематизації, а відтак - конкретизації функцій кожного з принципів, що оптимізує їх вплив на процес навчання мови й наблизить його характеристики до технологічних. Крім того, актуальним для сучасного стану наукової галузі є глибоке пізнання й розкриття сутності нині чинних принципів навчання мови та їх впливу на цей процес, що допоможе визначити некеровані зони процесу навчання і протиріччя, розвиток яких регулюють декілька принципів, що резонують у своєму впливі на його вирішення або суперечать один одному. Емпіричне обґрунтування принципів лінгводидактики, що переважно ґрунтувалося на педагогічній інтуїції, повинно замінитися повним теоретичним обґрунтуванням. Для цього було запропоновано алгоритм визначення принципів, що зумовлюють загальний напрям дидактичної діяльності педагога, ґрунтуються на аналізі процесу навчання, глибокому пізнанні дидактичних явищ і встановленні об'єктивних взаємозалежностей між основними елементами процесу навчання.

Еволюцію методів навчання рідної мови розглядали у взаємозв'язку з висвітленням основних концептуальних підходів до побудови процесу навчання, в контексті основних суперечностей як рушійної сили розвитку проблеми. Розвиток форм навчання проаналізовано в тісному зв'язку зі зміною мети і змісту навчання, що уможливило встановити між цими елементами різних систем закономірний зв'язок. Визначили тенденції, що намітилися в підходах до розгляду засобів навчання на сучасному етапі розвитку лінгводидактичної теорії. На підставі аналізу цих підсистем теорії встановили, що проблему добору та диференціації методів навчання за їх сутністю відповідно до сучасного рівня розвитку загальної дидактики й української дошкільної лінгводидактики ще не вирішено; особливості побудови й використання комбінованого заняття, розвитку мовлення у повсякденному житті, а також взаємозв'язки між різними формами навчання мови та питання використання засобів реалізації змісту навчання мови в науковій галузі ще не розроблялися. Таким чином, звернення до дослідження означених проблем складає перспективу розвитку теорії керування процесом навчання мови в дошкільній освіті.

Єднальною ланкою між теорією змісту навчання, теорією керування процесом навчання і лінгводидактичною практикою виступає методичний аспект української дошкільної лінгводидактики - прикладна частина наукової галузі, що охоплює правила, поради, рекомендації, орієнтовні методики, які подають конкретні приписи, вказівки до практичної діяльності з навчання дітей рідної мови.

З'ясовано, що методичний аспект української дошкільної лінгводидактики в сучасному її стані, з погляду самої науки, повинен бути презентований: а/ системою навчально-виховної роботи з розвитку мовлення; б/ узагальненим передовим досвідом роботи в дошкільних закладах, досвідом педагогів-новаторів і сім'ї з розвитку мовлення дошкільників; в/ специфікою педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок, тобто це частково-методичний аспект науки, спрямований на розв'язання практичних проблем навчання дітей української мови.

У процесі становлення й розвитку методичного аспекту склалися свої характерні підходи до розв'язання практичних лінгводидактичних проблем. Ці підходи, удосконалюючись, окреслилися рельєфно й стали характерними ознаками лінгводидактичної науки. Серед них: експериментальний підхід до створення методичного забезпечення процесу навчання рідної мови дітей дошкільного віку; модельно-репрезентативний підхід, в основі якого - побудова й апробація теоретичної моделі процесу навчання; системний підхід до вибору форм, способів і засобів навчання, визначення етапів навчання; інтегративний підхід до побудови процесу навчання мови, що передбачає змістовий зв'язок між навчально-мовленнєвою діяльністю та іншими видами діяльності дітей у дошкільному закладі; комплексний підхід до розв'язання проблем навчання мови, що передбачає розроблення методик, спрямованих на одночасний розвиток різних аспектів мовлення дошкільників; цілісний підхід до побудови процесу навчання - від цілеспрямування до діагностування результатів навчання. Такі характеристики методичного аспекту української дошкільної лінгводидактики здатні, вважаємо, забезпечити високий рівень вирішення практичних питань, що виникають у процесі навчання дітей дошкільного віку рідної мови, максимально наблизити процес навчання до технологічних, що і повинно знайти осмислення й обґрунтування в теоретико-методологічному аспекті лінгводидактичної науки як перспективному напрямі її розвитку.

Для визначення повноти, безперервності, послідовності методичного забезпечення було введено поняття „розподільна здатність” як показник спроможності сукупності методик навчання різних аспектів мови забезпечити безперервність, послідовність і циклічність процесу навчання мови в цілому. Оперування ним допомогло виявити таку тенденцію у формуванні методичного аспекту теорії, як спрямування методичного забезпечення на комплексний розвиток поліфункціональності мовлення дітей дошкільного віку, і визначити прогалини в цілісній системі прикладного аспекту української дошкільної лінгводидактики. Зокрема, з'ясували, що найповніше представлено в методичному аспекті процес навчання рідної мови дітей 6-го року життя, найменше уваги приділено в науці проблемам розвитку мовлення дітей раннього віку. Поза увагою науки залишився такий напрям роботи, як узагальнення передового досвіду роботи в дошкільних закладах освіти, досвіду педагогів-новаторів і сім'ї з розвитку мовлення дітей. Цей досвід для теоретико-методичного аспекту науки, вважаємо, є надзвичайно вагомим, оскільки кожен з напрямів презентує окрему цілісну методику розвитку мовлення, збагачену власними творчими знахідками.

Дійшли висновку, що перспективою подальшого розвитку методичного аспекту української дошкільної лінгводидактики є створення науково-методичного забезпечення для: а/ основних напрямів роботи з розвитку мовлення, а саме: для розвитку голосових реакцій дітей 1-3 років життя, розуміння мовлення дітьми 1-2 років життя, активного мовлення дітей 1 року життя, виховання звукової культури мовлення дітей 4 і 6 років життя, проведення словникової роботи з дітьми 5 року життя, формування граматичної правильності мовлення дітей 4-5 років життя, розвитку діалогічного мовлення дітей 4-6 років життя й монологічного мовлення дітей 4-5років життя; б/ комунікативної спрямованості процесу навчання рідної мови, починаючи з першого року життя дитини; в/ формування лексичної компетенції дітей, зокрема 1,2, 3 і 5-го років життя, для ознайомлення з синонімами, словами з переносним значенням і заміни діалектизмів словами літературної мови, засвоєння узагальнювальних понять різного ступеня узагальнення дітьми раннього віку й 5-го року життя; г/ формування фонетичної компетенції дітей раннього й старшого дошкільного віку; д/ формування граматичної компетенції, зокрема: засвоєння правильної словозміни, ознайомлення із синонімією граматичних форм, засвоєння способів словотворення і формування граматичного чуття мови в дітей молодшого і середнього дошкільного віку тощо. Виявилося, що процес навчання рідної мови потребує цілісного забезпечення не лише по горизонталі (в межах одного вікового етапу, а й вертикалі (вирішення конкретного завдання впродовж усіх вікових етапів навчання) з обов'язковим висвітленням наступності й перспективності на всіх етапах навчання. Створення такої цілісної системи роботи - також перспектива розвитку методичного аспекту теорії української дошкільної лінгводидактики.

У четвертому розділі ”Становлення і перспективи розвитку теорії викладання основ української дошкільної лінгводидактики як науки ” подано результати дослідження змістового і процесуального аспектів теорії викладання основ української дошкільної лінгводидактики, що дало можливість з'ясувати особливості становлення і розвитку цього рівня в теорії української дошкільної лінгводидактики й визначити напрями подальшого її розвитку.

Під теорією викладання основ науки розуміємо теоретичне обґрунтування процесу підготовки майбутніх педагогів до навчання дітей рідної мови з урахуванням останніх досягнень лінгводидактики.

Розвиток теорії викладання основ лінгводидактичної науки безпосередньо пов'язаний з розвитком педагогічної освіти в Україні й підготовкою кадрів до навчання дітей рідної мови. У структурі підготовки дошкільних працівників важливе місце займав курс методики розвитку рідного мовлення дітей, у процесі якого здійснювалася лінгводидактична підготовка майбутніх фахівців. Наповненість цього елемента структури підготовки дошкільних фахівців функціональним змістом ми визначили за допомогою чинних у 60-90-і рр.. навчальних програм з цієї дисципліни. При цьому виходили з того, що науково обґрунтована організація процесу формування професійної готовності педагогів до навчання дітей рідної мови вимагає визначення мети цієї діяльності, її змісту й передбачення кінцевих результатів. Саме ці елементи системи теорії викладання основ лінгводидактичної науки й визначили основні кроки в аналізі її змістового аспекту.

З'ясовано, що в основу визначення мети підготовки студентів до навчання дітей рідної мови покладено діяльнісний підхід, відповідно до якого кінцеву мету навчання почали задавати через перелік конкретних видів професійної діяльності, які повинен опанувати студент упродовж навчання (А.Богуш, Н.Гавриш, Т.Котик, І.Луценко). Крім того, спостерігається спрямування мети не лише на кінцеві результати навчальної діяльності, а намагання вплинути вже на рівні цілеспрямування на методи й форми діяльності, що сприяють досягненню кінцевого результату, тобто окреслюється тенденція до підсилення й оптимального використання системоутворювальної функції мети.

Аналіз змістового аспекту програм вищих навчальних закладів з викладання основ лінгводидактичної науки дав підстави для висновку, що в них знайшли відображення такі елементи змісту: знання про теоретико-методологічні засади навчання дітей рідної мови і викладання основ науки; комплекс необхідних для цього професійних умінь і навичок, певне ставлення до майбутньої професійної діяльності. Зміст підготовки майбутніх фахівців до навчання дітей рідної мови відбивав особливості різних етапів розвитку суспільства і ґрунтувався на конкретних фактах з досвіду роботи педагогів дошкільних і вищих навчальних закладів. Важливу роль у доборі змісту викладання основ лінгводидактичної науки відіграв науково-педагогічний досвід роботи викладачів вищих навчальних закладів, що й відображено в програмних документах (А.Богуш, В.Захарченко, О.Лещенко, І.Луценко).

З'ясовано, що в 60-80-х рр. у формуванні змісту підготовки студентів до навчання дітей рідної мови традиційно орієнтувалися на систему знань з дошкільної лінгводидактики, яка на той час склалася, тобто на логіку науки й описи основних видів професійної діяльності, що створило підґрунтя для подальшого розвитку інформативної функції змісту навчальної дисципліни. На початку 90-х рр. завдяки вдосконаленню структури змісту навчання підсилилася не лише інформативна функція навчальної програми, але й рельєфно окреслилася можливість керувати процесом навчання шляхом удосконалення засобів реалізації змісту навчання.

На сучасному етапі розвитку української дошкільної лінгводидактики зміст навчальної дисципліни („Дошкільна лінгводидактика. Теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільному закладі освіти”) визначено з урахуванням діяльнісного підходу. На предметному матеріалі - системі знань української дошкільної лінгводидактики - розкрито логіку навчальної діяльності, а структура змісту навчання через тематичний поділ матеріалу, систематизацію тематичних понять, структуру прикладного блоку й систему визначених у ньому завдань спрямовує на здійснення навчально-пізнавальної, навчально-професійної й навчально-дослідної діяльності, формування творчої діяльності й прищеплення студентам системи ціннісних орієнтирів фахівця, що й створює необхідні дидактичні передумови для передачі й засвоєння системи знань з української дошкільної лінгводидактики як науки. При цьому керівна функція змісту навчання, що висвітлює логіку оволодіння професійною діяльністю, хоч і не визначилася ще як домінуюча, але підтверджує роль змісту навчання як методологічного засобу досягнення допоміжних і кінцевих цілей підготовки спеціалістів.

З'ясовано, що кінцевий продукт сукупної діяльності викладачів представлено через модель фахівця, готового до навчання дошкільників української мови, життєдіяльність, реальність якої підтверджено експериментально (Т.Котик). Така ідеальна модель виступила еталоном, на досягнення якого спрямовується процес навчання і з яким звіряються результати педагогічної й навчальної діяльності.

Було встановлено, що оскільки теоретичне моделювання кінцевого продукту лінгводидактичного процесу у вищій школі дає можливість діагностувати досягнення цілей, об'єктивно визначати ступінь їх реалізації, а відтак встановлювати причини, що перешкоджають її досягненню, і здійснювати необхідні корективи, то з'являється реальна можливість керувати процесом підготовки студентів до навчання дітей рідної мови.

Виявлено, що пошук оптимальних умов формування професійно-мовленнєвої готовності до навчання дошкільників української мови здійснювався за кількома напрямами: через інтеграцію лінгвістичної й методичної підготовки на основі міждисциплінарних зв'язків у межах чинної системи навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах; інтеграцію загальної та професійної освіти на ґрунті проблемного підходу на рівні міжпредметних зв'язків; підсилення індивідуалізованого, особистісного характеру навчання в межах спецпрактикуму як коригувальної ланки навчання; формування схильності студентів до мовленнєвого спілкування з дітьми із залученням майбутніх фахівців до безпосередньої професійно-мовленнєвої діяльності в структурі лабораторних занять, педагогічної практики й самостійної роботи; збагачення функціональних можливостей дидактичних засобів, що забезпечувало перехід від репродуктивного типу навчання до творчого, дослідницького; взаємопроникнення теоретичної, практичної й дослідницької підсистем процесу навчання, що забезпечувало набуття студентами досвіду професійно-мовленнєвої діяльності.

Дійшли висновку, що на сучасному етапі становлення теорії викладання основ науки спостерігаються такі тенденції: посилення системоутворювальної, керівної, критеріальної функції мети, що виявляється через спрямування її впливу на методи, форми, засоби, кінцеві результати навчальної діяльності; посилення керівної функції змісту навчання, що виявляється через висвітлення в ньому логіки навчання професійної діяльності; створення підручників керуючого типу; спрямування на інтенсифікацію процесу навчання через збагачення функціональних можливостей навчальних підсистем; технологізація процесу підготовки фахівців, що виявляється через побудову моделі кінцевого продукту сукупної діяльності викладачів - моделі фахівця, готового до навчання дошкільників рідної, української, мови, і через цілеспрямування підсистем процесу навчання. Означене засвідчує перехід теорії викладання основ науки на якісно новий етап розвитку в межах періоду свого становлення - формування теорії керування процесом підготовки майбутніх фахівців до навчання дошкільників української мови.

Розвиток означених тенденцій, які оцінюємо як прогресивні, переведення їх у характерні риси теорії викладання основ науки - перспективи подальшого розвитку української дошкільної лінгводидактики.

У п'ятому розділі “Сучасний стан української дошкільної лінгводидактики як процес функціонування наукової галузі” представлено результати дослідження сучасного стану української дошкільної лінгводидактики як процесу її функціонування, що ґрунтувалися на аналізі функціональної спроможності таких структурних елементів, як система лінгводидактичних знань, відтворених у системі адекватних понять, і система діяльності з використання й отримання нового знання, відображена в дисертаційних дослідженнях науковців цієї галузі науки, а також здатності кадрового наукового потенціалу вирішувати актуальні проблеми теорії та практики.

Аналіз процесу поняттєтворення на сучасному етапі розвитку української дошкільної лінгводидактики, здійснений у контексті розгляду цієї проблеми у філософії, педагогіці, мовознавстві (Ю.Абрамов, В.Готт, Д.Горський, І.Кантор, П.Копнін, В.Метлов, В.Пироженко, М.Попович, С.Яновська), дає підстави констатувати, що: а/ розвиток понятійної системи означеної галузі науки підпорядковується загальним закономірностям розвитку понятійної системи науки загалом; спостерігається просування від недостатнього осмислення поняття й неповного його визначення до збагачення змісту поняття через включення до нього нових суттєвих ознак і взаємовідносин з іншими явищами; б/ дефінітивність галузі будується з орієнтацією на загальні мовно-логічні правила й вимоги, що висуваються до наукових суджень; при цьому вона має свої особливості, які відображають прикладний характер науки (перевага надається екстенсіонально-семантичним та генетичним визначенням понять) і специфікацію понять ( при визначенні через родову і видову відмінність).

Було з'ясовано, що важливим стимулом розвитку лінгводидактичного знання і, відповідно, понятійної системи цієї науки є використання загальнонаукових засобів пізнання. При цьому загальнонаукові поняття, удосконалюючись, позитивно впливають на стан лінгводидактичної теорії й відкривають для її розвитку нові перспективи. У результаті тісних контактів галузі, що вивчається, з іншими науками на ґрунті їх об'єктної спільності відбувається змістовий обмін поняттями; спостерігається тенденція до асиміляції міжнаукових понять, які починають відображати лінгводидактичний аспект об'єкта пізнання. Цю тенденцію характеризуємо як закономірну на загальному тлі процесів диференціації та інтеграції в розвитку сучасного наукового знання.

На підставі означеного дійшли висновку, що процес поняттєтворення в українській дошкільній лінгводидактиці функціонує відповідно до загальнонаукових мовно-логічних правил і вимог та спроможний точно й конкретно відобразити здобуте знання в поняттях і забезпечити функціонування наукової теорії.

У межах проблеми функціонування понятійної системи було визначено перспективи подальшого розвитку української дошкільної лінгводидактики, а саме: у кожній досліджуваній проблемі лінгводидактичні поняття повинні знайти своє продовження; межі цих понять, їх зв'язки й відношення потребують об'єктивного тлумачення на ґрунті семантичного, родо-видового та історико-логічного аналізу; необхідна розробка й визначення контекстуальних понять; потребують подальшого осмислення власне лінгводидактичні поняття через уточнення, інформативне насичення суттєвими властивостями й мовно-логічне вдосконалення їх визначень; об'єктивності до характеристики лінгводидактичних явищ додасть історико-логічний аналіз понять, у якому буде враховано генезис розвитку явища, а через нього представлено розуміння того, чим стало нині чинне явище. Наукове вирішення цих завдань сприятиме вдосконаленню понятійної системи лінгводидактики в цілому.

За здатністю теорії відображати назрілі проблеми практики і визначати реальні шляхи їх розв'язання можна значною мірою судити про її наукову, нормативну й практичну значущість. Обов'язковою передумовою ефективної розробки актуальних проблем є належний рівень якості наукових досліджень.

Аналіз сучасного стану досліджень з проблем української дошкільної лінгводидактики, який було здійснено, спираючись на досягнення в галузі загальнонаукової методології та наукознавства й результати методологічних пошуків у педагогіці (П.Атутов, Ю.Бабанський, М.Бургін, В.Гмурман, В.Загвязинський, І.Кантор, В.Краєвський, В.Полонський, М.Скаткін, Я.Турбовськой, В.Шамардін), засвідчив, що велику частку результатів лінгводидактичних досліджень можна віднести до абсолютної чи локально-абсолютної новизни, оскільки в кожній науково-дослідній роботі окремі результати та сукупність їх презентуються вперше. На наш погляд, це може свідчити не лише про наявність широкого поля дослідницької діяльності молодої науки на етапі її інтенсивного розвитку, а й про науковість підходів до отримання нового знання, нормативність і стабільність вимог наукової галузі до процесу пізнання.

На підставі аналізу теоретичної значущості досліджень відзначено, що в українській дошкільній лінгводидактиці спостерігається тенденція до взаємопроникнення прикладних і теоретичних типів дослідження, що свідчить про зростання теоретичного рівня цієї наукової галузі й об'єктивну потребу в її розвитку. Підтвердженням цього є праці, у яких формулюються власні вихідні теоретичні положення, розробляються окремі теоретичні положення лінгводидактики, містяться концептуальні ідеї, спрямовані на пояснення, опис чи прогнозування лінгводидактичних процесів; на їх підставі формулюються принципи й рекомендації щодо окремих аспектів навчання мови. Започатковано нові напрями дослідження: а/ з проблем навчання дітей дошкільного віку української мови як функціонально другої в російськомовних дошкільних закладах освіти; б/ з проблеми підготовки студентів і вихователів до навчання дітей інших національностей української мови; в/ з історії розвитку української дошкільної лінгводидактики.

Здійснений аналіз готовності матеріалів лінгводидактичних досліджень до впровадження засвідчив: а) результати 100% досліджень мають високий ступінь теоретичного узагальнення й систематизації, а розроблені концепції, ідеї подано у взаємозв'язку з методичними пропозиціями; б) у 28% досліджень наукові підходи й методичні пропозиції втілено в нормативні матеріали - програми, навчальні плани, посібники ; в) у 25% досліджень адекватно ідеям теорії створено й апробовано наукове забезпечення діяльності педагога (методичні посібники, дидактичні матеріали тощо); г) у 78% досліджень визначено умови, за яких висновки й рекомендації теорії найбільш ефективно втілюються в практику.

Водночас констатували повільні темпи впровадження результатів дослідження через відсутність усіх необхідних нормативних матеріалів і конкретних вимог до діяльності педагогів за новими науково обґрунтованими методиками, а також перебільшену увагу до інтенсифікації процесу навчання й недостатню - до обґрунтування умов його оптимізації, внаслідок чого практика відстає у своєму розвитку від науки.

Невід'ємною частиною наукової теорії є встановлення наукових законів і закономірностей, що виводяться не для самоцілі, самодостатності наукової теорії, а для пояснення, інтерпретації, передбачення наукових подій, явищ, поєднання їх у логічну систему. Натомість з'ясовано, що емпіричні закономірності української дошкільної лінгводидактики, висвітлюючи зовнішні зв'язки, не розкривають механізм, спосіб існування конкретного лінгводидактичного явища; почасти не підкріплені статистичними даними й через відсутність досліджень щодо виду, форм і характеру взаємозв'язків, межі їх вияву не мають чіткого формулювання. Також відсутня системність у встановленні спеціальних і часткових закономірностей, що унеможливлює висвітлення їх ієрархічної підпорядкованості й формулювання лінгводидактичних законів. Зважаючи на це, ми проілюстрували можливості теоретичного експерименту в дослідженні лінгводидактичних явищ, що збагатить методичний арсенал дослідників-лінгводидактів і допоможе їм глибше проникнути в сутність досліджуваного явища й простежити характер взаємовідносин між елементами лінгводидактичної системи, і представили на теоретичному рівні процес визначення закономірностей, що відображають зв'язки й залежності в цілісному лінгводидактичному процесі. На основі аналізу закономірностей, виявлених в українській дошкільній лінгводидактиці, було запропоновано алгоритм формулювання емпіричних законів, які поширюють свою дію в межах певних напрямів навчання рідної мови дітей дошкільного віку, що збагатить практику пошуку й фіксації закономірних явищ в українській дошкільній лінгводидактиці.

У ході дослідження зясовано, що перспективу розвитку української дошкільної лінгводидактики становить розробка й системне впорядкування спеціальних і часткових закономірностей, виявлених у процесі навчання дошкільників рідної мови не лише на емпіричному, а й теоретичному рівнях. У межах означеного найближчою перспективою є статистичне підкріплення виявлених інтуїтивним чи дедуктивним способом емпіричних закономірностей, представлення аксіоматичних положень української дошкільної лінгводидактики відповідними закономірностями, їх ієрархічне підпорядкування й відповідне оформлення, що забезпечить можливість практичного використання й представлення лінгводидактичних аксіом у вигляді законів.

Функціонування наукового знання залежить від можливостей наукового потенціалу продукувати, накопичувати й використовувати його. Науковий потенціал української дошкільної лінгводидактики визначаємо як можливості наукової галузі через діяльність її „наукової спільноти” вирішувати існуючі та майбутні завдання. Критеріями оцінки наукового потенціалу виступили сформованість наукового колективу й кваліфікаційний ресурс кадрового наукового потенціалу.

На підставі дослідження сформованості наукового колективу дійшли висновку, що сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується найвищою за весь період її існування активністю науковців, чия діяльність безпосередньо інтегрується й скеровується академіком А.Богуш та її послідовниками, учнями, зусиллями яких закладено основи наукової школи з проблем дошкільної лінгводидактики. Вважаємо, що саме існування такої школи сприяло створенню колективу однодумців, який діє в науковому просторі, зусиллями якої й сформувалася нова наукова галузь педагогічної науки.

Якісним показником спроможності кадрового наукового потенціалу є рівень його наукової кваліфікації як пріоритетна економічна категорія виробничих відношень у науковій галузі за умов ринкового середовища. На підставі аналізу чисельно-кваліфікаційної реструктуризації кадрового наукового потенціалу галузі встановлено: за період з 1991р. до 2005 р. концентрація кадрів вищої наукової кваліфікації в галузі збільшилась у 5 разів, що розглядаємо як позитивну тенденцію формування кваліфікаційного ресурсу наукового потенціалу. Рейтинг його сукупної наукової кваліфікації зріс у 4, 23 рази, при цьому рейтинг „докторського” рівня, що змінився за 15 років з 0,5 на 2,5, зростав швидшими темпами, ніж „кандидатський”, який відповідав 6,6 у 2005 р. проти 1,65 у 1991 р.

Позитивна динаміка рейтингу сукупного кваліфікаційного ресурсу кадрової складової наукового потенціалу української дошкільної лінгводидактики засвідчила результативність функціонування наукової галузі й наявність можливості продуктивно вирішувати актуальні питання науки і практики в майбутньому, що підтверджується позитивними тенденціями в реструктуризації кадрового наукового потенціалу української дошкільної лінгводидактики на сучасному етапі її розвитку.

Зроблено висновок: якщо спроможність науковців 20-30-х рр. до створення науки про навчання дітей рідної мови оцінювати як поодинокі дослідження на рівні „наукової думки”, а зусилля науковців 50-80-х рр. як активні несистематичні дослідження на початковій стадії становлення наукової спільноти, то потенцію наукового колективу на початку ХХІ століття доцільно оцінити як систематичні дослідження, об'єднанні спільними концептуальними й методологічними підходами, традиціями наукової комунікації на рівні оформлення „наукової спільноти”. Такий рівень наукового потенціалу науки характеризується як рівень інтенсивного формування практично необмежених наукових можливостей.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми становлення і розвитку перспективних напрямів дошкільної галузі української лінгводидактики.

1. У дослідженні вперше представлено українську дошкільну лінгводидактику як: цілком сформовану самостійну галузь педагогічної науки, що ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена протягом багатьох десятиліть досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики й має власні особливості. Дослідження функцій і взаємозв'язків основних елементів лінгводидактичної системи, провідних тенденцій і закономірностей розвитку дошкільної лінгводидактики допомогло визначити напрями й шляхи подальшого її розвитку, сприяло вірогідному описові, поясненню й прогнозуванню процесів і явищ реальності, які складають предмет цієї науки.

2. Запропоновано концептуальну модель дослідження, що презентувала систематизований добір загальнофілософських (принцип єдності історичного і логічного), загальнонаукових (синергетичний, системний підходи, принципи системотехніки), конкретно-наукових (номінативно-структурний підхід) принципів, положень і методів (теоретичних: історико-генетичний, моделювання, теоретичний аналіз, синтез, індукція, дедукція, зіставлення, порівняння, узагальнення, абстрагування та ідеалізація, конкретизація та емпіричних: вивчення наукової літератури, документів, результатів діяльності, опитування, констатувальний експеримент), забезпечила різнобічне висвітлення методологічного, лінгводидактичного, історичного й наукознавчого аспектів розвитку й функціонування української дошкільної лінгводидактики. Такий цілісний, інтегративний характер дослідження проблеми сприяв глибокому й різнобічному пізнанню сутності предмета дослідження, що відповідає потребам і запитам сучасної науки.

3. Результати дослідження засвідчили, що українська дошкільна лінгводидактика як молода галузь педагогічної науки послуговується у своєму розвитку нормативною методологією педагогіки. Поряд з цим в українській дошкільній лінгводидактиці почали розвиватися власні - частково-наукові - методологічні функції, а саме: гносеологічна, критична, перетворювальна, прогностична, сформувалося своє бачення методології, що виявилося в методологічному обґрунтуванні наукових досліджень і яке ми інтерпретували таким чином: це система загальнофілософських принципів і методів наукового пізнання, що вказують на шляхи розвитку наукового дослідження і, конкретизуючись у даній науці, допомагають глибоко зрозуміти сутність предмета; а також система загально- й конкретно-наукових методів і теоретичних положень, що визначають характер дослідження та сприяють реконструкції знання про предмет, визначають закони, діям яких він підлягає, і на цій підставі забезпечують творче перетворення його, обумовлюючи й обґрунтовуючи результати дослідження.

4. Результати дослідження дали підстави констатувати, що методологічний рівень української дошкільної лінводидактики є прикладним, оскільки він безпосередньо систематизує знання про розвиток і функціонування прикладної науки й дослідницької діяльності теоретико-прикладного характеру. У методологічному аспекті дослідження на матеріалі досліджуваної проблеми було розкрито механізм дії окремих загальнофілософських і загальнонаукових принципів і підходів й у такий спосіб уведено їх в обіг української дошкільної лінгводидактики.

5. Відповідно до реально існуючих напрямів наукової діяльності й системи знань, що склалися в українській дошкільній лінгводидактиці, було створено теоретичну модель предмета дослідження і на її основі встановлено, що сучасна українська дошкільна лінгводидактика - це багаторівнева й багатофункціональна складна система, організована за ієрархічним принципом, в якій теорія змісту навчання, теорія керування процесом навчання й теорія викладання основ науки є системоутворювальними ланками. Характер відношень між ними визначено на підставі аналізу системи цілей означеної структури. За даними дослідження, теорія керування процесом навчання дітей мови підпорядковується теорії змісту навчання мови, і всі зміни в останній зумовлюють адекватне відображення в теорії керування процесом навчання. Теорія викладання основ науки складає наступний підрівень у ієрархічній системі теорії української дошкільної лінгводидактики, безпосередньо підпорядкований першому рівню - теорії керування процесом навчання й опосередковано - нульовому рівню ієрархії - теорії змісту навчання. Така логічна будова української дошкільної лінгводидактики допомогла створити теоретичне уявлення про сучасний стан української дошкільної лінгводидактики як науки: її сутність, структуру, характер взаємозв'язків між елементами лінгводидактичної системи, особливості її функціонування.

6. На основі проведеного дослідження було встановлено зовнішні та внутрішні чинники розвитку такого соціально-культурного феномена, як українська дошкільна лінгводидактика, що допомогло сформувати уявлення про рушійні сили й механізм розвитку науки. Зокрема, з'ясовано, що:

- сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується як такий, що розвивається в епоху постмодерну, а це обумовлює швидкі темпи розвитку, й у період постнекласичних трансформацій у науці, що вплинуло на зміну предмета пізнання в бік глибшого занурення в дійсність і вдосконалення дослідницької діяльності; знаходиться в межах етапу розвитку національної педагогічної науки, яка характеризується трансформаційною кризою, що потребує осмислення й узагальнення в усіх її галузях. Такі якості з'явилися в українській дошкільній лінгводидактиці внаслідок опосередкованого й безпосереднього впливу на неї систем вищого порядку, що й зумовило стрімкий розвиток української дошкільної лінгводидактики й перетворення її з регіональної на самостійну національну галузь науки. Безпосередніми зовнішніми рушійними чинниками в даному випадку виступили соціально-культурні (збільшення інтересу до національної культури) і політичні (здобуття незалежності Україною) сили. Натомість у 30-80-і рр. ХХ ст. соціально-культурні й політичні сили здійснювали потужний гальмівний вплив на процес становлення і розвитку української дошкільної лінгводидактики, що свідчить не лише про їх могутність, а й висуває вимогу пошуку механізму впливу на них з боку української дошкільної лінгводидактики для забезпечення її самозбереження й подальшого поступу;

- процес становлення й розвитку окремих елементів системи української дошкільної лінгводидактики (теоретико-методологічних засад теорії цілеспрямування, теоретико-методологічного підґрунтя змісту навчання рідної мови, основних підходів до визначення принципів навчання мови, методичного аспекту теорії і т. ін. ) відбувався під впливом таких наук, як філософія, психологія, педагогіка, фізіологія, анатомія, лінгвістика, соціолінгвістика, що засвідчує не лише важливу роль міжнаукової інтеграції у процесі еволюції української дошкільної лінгводидактики, а й необхідність вивчення будь-якого лінгводидактичного явища у контексті міжнаукового знання;

- розвиток української дошкільної лінгводидактики відбувається завдяки вирішенню актуальних проблем сучасного стану навчання дошкільників української мови. При цьому лінгводидактичні проблеми є продуктом практики, але висуваються й обґрунтовуються наукою, що надає їм статусу сполучної ланки між практикою і наукою, а суперечність, яка лежить в основі проблеми і є предметом вивчення науки - це внутрішній чинник розвитку науки, що засвідчує не лише необхідність науково обґрунтованого розв'язання назрілих проблем практики через усунення суперечностей, які їх породжують, а й систематичного глибокого вивчення стану навчання дошкільників української мови для вироблення систематизованого знання про актуальні лінгводидактичні проблеми;

- розвиток системи лінгводидактичних знань відбувається під впливом накопичення знання в її структурних елементах, які взаємообумовлюють зміни, що відбуваються в них. У свою чергу, лише суб'єкт творення наукового знання спроможний забезпечити функціонування і системи знань, і процесу виробництва знання, що засвідчує не тільки необхідність систематичного узгодження інформаційних потоків різних структурних елементів науки, а й потребу піклування про розвиток інфраструктури наукової діяльності, один з компонентів якої - підготовка наукових кадрів.

7. На підставі теоретичного експерименту, результати якого підтверджено аналізом емпіричного матеріалу, в історії становлення і розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки виокремлено:

- передісторію (початок ХХ ст.. - 30-і рр.. ХХ ст..), а в ній - особливий історичний етап, що характеризувався потенційною, але не реалізованою можливістю створення української дошкільної лінгводидактики як самостійної галузі науки (20-30-і рр. ХХ ст.), - власне історію (40-і рр. ХХ ст. - теперішній час), що складається з періоду денаціоналізованої лінгводидактики в Україні, або методики навчання рідної (уніфікованої) мови (40-80-і рр.. ХХ ст..), і сучасного періоду - української дошкільної лінгводидактики (початок 90-х рр.. ХХ ст.. - теперішній час). У межах зазначених історичних періодів становлення системних елементів структури української дошкільної лінгводидактики відбувалося неодночасно.

Процес здійснення запропонованої періодизації упорядковано як алгоритм, яким можна скористатись і для періодизації розвитку будь-якої іншої лінгводидактичної проблеми, представленої у вигляді системи.

Зважаючи на те, що зусилля науковців 50-80-х рр. охарактеризовано як активні несистематичні дослідження на початковій стадії становлення наукової спільноти, а потенцію наукового колективу на початку ХХІ століття - як систематичні дослідження, об'єднані спільними концептуальними й методологічними підходами, традиціями наукової комунікації на рівні оформлення „наукової спільноти”, констатували, що сучасна українська дошкільна лінгводидактика як наука знаходиться на стадії становлення, що визначається як рівень інтенсивного формування практично необмежених наукових можливостей.

Означений логічний висновок підтверджується сукупністю висновків, яких дійшли на підставі аналізу емпіричного матеріалу.

8. Доведено, що сучасний стан функціонування української дошкільної лінгводидактики характеризується інтенсивним розвитком понятійної системи, а це є свідченням прогресу даної галузі науки. До структури наукового знання української дошкільної лінгводидактики ввійшли поняття всіх основних рівнів і видів, що вироблені сучасною практикою наукового пізнання. Кожен вид виконує свою функцію, що відповідає його особливостям і природі. Відповідно до змін, що відбулись у структурі наукової теорії української дошкільної лінгводидактики, сформувалася система власне лінгводидактичних понять, адекватна структурі самої науки і здатна відобразити логіку науки. Фундаментальними поняттями для цієї галузі науки є: навчально-мовленнєва діяльність, професійно-мовленнєва діяльність, лінгводидактична підготовка фахівців. Взаємодія понять усіх видів і рівнів сприяє підсиленню пізнавальних можливостей української дошкільної лінгводидактики.

9. З'ясовано, що на сучасному етапі функціонування української дошкільної лінгводидактики як наукової галузі процес отримання наукового знання здійснюється в межах становлення теоретико-прикладного рівня процесу пізнання і характеризується такими ознаками, як: відповідність загальнонауковим методологічним нормативним вимогам до здійснення процесу наукового пізнання, а відтак, - належний рівень якості наукової продукції та наявність потенційної можливості для здійснення ефективної науково-дослідної діяльності; спрямованість на пізнання суто лінгводидактичних предметів і явищ, що й сприяло виокремленню української дошкільної лінгводидактики в самостійну галузь науки із своїм, чітко окресленим, об'єктом пізнання; відповідність прикладному характерові науки, що забезпечується орієнтацією на перетворення лінгводидактичних явищ через виявлення їх сутності, умов функціонування, розкриття способів їх перетворення й розроблення відповідних методик, рекомендацій, правил, навчальних програм, - що загалом свідчить про сформованість у науковій галузі основних концептуальних орієнтирів її розвитку. Свідченням зростання теоретичного рівня означеної галузі науки є формування концептуальних підходів до конструювання лінгводидактичних процесів, встановлення в них закономірних зв'язків і залежностей, започаткування нових теоретичних напрямів лінгводидактичної науки.

10. Досліджено, що в цій галузі науки існує певна практика пошуку й фіксації закономірних явищ, що спостерігаються у процесі навчання дошкільників рідної, української, мови. Підходи, що склалися до їх встановлення, охарактеризовано як інтуїтивні, дедуктивні, статистичні та дедуктивно-статистичні, що свідчить про емпіричний характер встановлених залежностей. Оскільки їх дія виявляється лише на рівні окремого напряму навчання рідної мови дітей дошкільного віку, то охарактеризовано їх як спеціальні, на відміну від загальних і часткових лінгводидактичних. Було встановлено, що закономірні явища в мові науки зафіксовано у вигляді аксіоматичних положень, тверджень про закономірні тенденції й положень із статусом закономірностей і сформульовано в такий спосіб, що надає їм можливість виконувати стимулювальну, описову, пояснювальну й прогностичну функції.

11. Доведено, що сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується найвищою за весь період її існування активністю науковців і формуванням основ наукової школи, існування якої сприяло створенню „наукової спільноти ” - колективу однодумців, що діє в науковому просторі і зусиллями якого й сформувалася нова наукова галузь педагогічної науки - українська дошкільна лінгводидактика. Зміни у внутрішній структурі й динаміка зростання кваліфікаційного рівня наукових кадрів української дошкільної лінгводидактики свідчать про перехід цієї галузі від стадії становлення до стадії розвитку в межах сучасного періоду її функціонування, що загалом засвідчує ефективність і результативність роботи наукового потенціалу в структурі наукової галузі та його спроможність продуктивно вирішувати сучасні й майбутні проблеми лінгводидактичної науки і практики.

12. Визначено тенденції, традиції та закономірні явища в розвитку кожного елемента системи української дошкільної лінгводидактики. Найважливіші з них такі:

- у розвитку теорії цілеспрямування - орієнтація на конкретизацію положень загальнодидактичної цілісної теорії змісту освіти відповідно до специфіки навчання дітей рідної мови. Зокрема, визначено мету навчання дітей рідної мови як окремої навчальної дисципліни; узгоджено її з цілями вищих ієрархічних рівнів - дошкільної й загальної освіти, що забезпечує цілісність навчання в межах освітньої системи; сформульовано мету з орієнтацією на провідний компонент змісту навчання дошкільників мови - формування способів мовленнєвої діяльності, а тому в основу її покладено засвоєння дітьми основних мовленнєвих умінь як компонентів соціального досвіду, досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності (культура мовлення, виразність мовлення, мовленнєвий етикет); крім того, мета зорієнтована на передачу досвіду культури мовленнєвого спілкування, яка є складовою загальної культури нації, спрямовує на засвоєння загальнолюдських і національних цінностей, тобто на формування підґрунтя особистісного світогляду дошкільника та його індивідуальних якостей як основи подальшого всебічного розвитку дитини;

- для змісту навчання дошкільників рідної мови - орієнтація на потреби й інтереси суспільства і дитини; відображення у складі змісту основних структурних елементів мовознавчої науки, які набули статусу дидактичних одиниць змісту навчання; позначення компонентів змісту в термінах змісту й процесу (словникова робота, формування граматично правильного мовлення, розвиток зв'язного мовлення, виховання звукової культури мовлення); спрямованість на розвиток мовленнєвого спілкування; “наскрізне” проникнення компонентів змісту навчання мови в інші види цілеспрямованої дитячої діяльності;

- у прикладному аспекті теорії - створення цілісного методичного забезпечення для конкретного етапу навчання - від цілеспрямування до контролю результатів навчання;

- у теорії викладання основ науки - перехід на якісно новий етап свого розвитку в межах періоду становлення - формування теорії керування процесом підготовки майбутніх фахівців до навчання дошкільників української мови.

Збереження й примноження традицій, розвиток означених тенденцій, які оцінюємо як прогресивні, переведення їх у характерні риси наукової галузі - перспективи подальшого розвитку української дошкільної лінгводидактики, які визначено з урахуванням функціональних особливостей кожного системного елемента науки.

13. Здійснене дослідження започаткувало становлення нового теоретичного рівня в українській дошкільній лінгводидактиці - методологічного, у межах якого потребують подальшого осмислення: теорія способів організації знання, його отримання й використання; сучасні загальнофілософські, загальнонаукові, конкретно-наукові принципи і положення та їх адаптація до вирішення лінгводидактичних проблем; надбання української дошкільної лінгводидактики у зіставленні з лінгводидактичними досягненнями інших держав близького і далекого зарубіжжя; історичний аспект розвитку наукової галузі для актуалізації забутої лінгводидактичної спадщини з метою максимального забезпечення потреб практики; окремий напрям розвитку наукової галузі - навчання дошкільників української мови як функціонально другої; окремі поняття, що утворюють понятійну систему, об'єктивність їх визначення, адекватність відображення ними явищ та історія їх розвитку. Вирішення цих наукових проблем галузі посилить потенціал науки й сприятиме її подальшому розвиткові.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

Монографії

1. Котик Т. Українська дошкільна лінгводидактика: історія, здобутки, перспективи. Монографія. Одеса: СВД М.П. Черкасов, 2004. 296 с.

Колективні монографії

2. Котик Т.М. Формування професійно-мовленнєвої готовності студентів до навчання дітей інших національностей української мови //Актуальні проблеми українського національного дошкілля: Монографія /За ред. М.Г. Стельмаховича. Івано-Франківськ, 1995. С. 119-145.

3. Котик Т.М. Технологія підготовки студентів до навчання дошкільників української мови //Науковий експеримент у системі професійної підготовки педагогів: Монографія /За ред. М.Г. Стельмаховича. Івано-Франківськ, 1995. С. 6-106.

4. Котик Т.М. Сучасний стан готовності педагогів до навчання дошкільників української мови //Лінгводидактика в сучасних закладах освіти: Кол. монографія /За ред. А.М.Богуш. Одеса, ПНЦ АПН України, 2001. С. 129-151.

Навчальні посібники, підручники, програми, методичні рекомендації

5. Богуш А.М., Котик Т.М. Методика навчання дітей української мови в дошкільному закладі: Практикум: Навч. посіб. К.: Вища шк.,1994. 157 с.

6. Богуш А.М., Котик Т.М. Українська мова в дошкільному закладі: Метод. рек. до семінару-практикуму для вихователів дошкіл. закл. /Ін-т системних досліджень освіти України К.: Освіта,1994. 61 с.

7. Дошкільна лінгводидактика. Теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільному закладі освіти. Програма для студентів вищих педагогічних навчальних закладів освіти спеціальності 7.01.01.01.”Дошкільне виховання”/ Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т.М. Одеса: ПНЦ АПН України, 2002. 48 с.

8. Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному закладі. Програма для студентів вищих педагогічних навчальних закладів освіти спеціальності 7.01.01.01.”Дошкільне виховання” / Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т.М. Одеса: ПНЦ АПН України, 2002. 2002. 27 с.

9. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних закладах освіти. Програма для студентів вищих педагогічних навчальних закладів освіти спеціальності 7.01.01.01.”Дошкільне виховання” / Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т.М..Одеса: ПНЦ АПН України, 2002. 30 с.

Статті у фахових виданнях України

10. Котик Т.М. Актуальні проблеми лінгводидактичної підготовки фахівців дошкільного профілю та резерви її удосконалення //Наука і освіта. / Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. №1-2. 1998. С. 123-127.

11. Котик Т.М. Наочні засоби інтенсифікації процесу навчання лінгводидактики у ВНЗ // Наука і освіта. / Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. №1. 2002. С. 137-144.

12. Котик Т.М. Проблема наступності між дошкільною і шкільною ланками освіти в галузі української лінгводидактики //Зб.наук.пр. Бердянського державного педагогічного університету. (Педагогічні науки).№3. Бердянськ, 2002. С. 99-105.

13. Котик Т.М. Методологія пізнання і структура методологічного забезпечення лінгводидактичного дослідження //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Історичні науки. Педагогічні науки. Філологічні науки. Вип.14. Ізмаїл, 2003. С. 50-57.