Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

УДК

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи

3.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Науковий консультант:

Мадзігон Василь Миколайович

доктор педагогічних наук, професор

Київ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На сучасному етапі культурно-історичного поступу вирішального значення набуває зосередження суспільної уваги на соціальній сфері, на вирішенні проблем, пов'язаних з “виробництвом людини”. Очевидно, що визначником суспільного добробуту, безпеки та перспектив стає не рівень розвитку сільськогосподарського та промислового виробництва, технологій і навіть інформації, а сам творець усіх цих умов суспільного життя - людина. педагог соціалізація демократичний

З огляду на це освіта, шкільна зокрема, має адекватним чином реагувати на соціальні зрушення, долати інертність, гнучко адаптуватись до змін у суспільних пріоритетах. Наразі, пов'язані з цим питання порушуються у новітній концепції загальної середньої освіти в Україні. У ній звертається особлива увага на необхідність підвищувати потенціал шкільної освіти щодо забезпечення соціального розвитку учнів, надання їм достатньої життєвої компетентності.

У зв'язку із зосередженням завдань сучасної школи довкола проблем соціальної адекватності та життєвої компетентності молодої людини виявляється недостатнім озброєння вихованців лише стандартною сукупністю знань, умінь, навичок. Назріла необхідність перегляду традиційної парадигми педагогічної діяльності, за якої школярі набувають досвіду суспільного життя у формі академічного учнівства з подальшою апробацією й актуалізацією його результатів у самостійному житті. Натомість дедалі нагальніше постає завдання забезпечувати у ході шкільного навчально-виховного процесу органічну єдність академічного учнівства та життєвої практики. У новій філософії освіти, об'єктивно зумовленій рухом нашої спільноти до демократичного соціального устрою та розвитку громадського життя, особистість дедалі частіше розуміють як таку, що постійно розвивається разом із соціокультурною системою, до якої вона належить.

Означена настанова щодо феномена людського відповідає усвідомленню педагогічних засад діяльності загальноосвітньої школи, яке усталилося нині у більшості розвинутих країн світу і, передусім, західноєвропейських. Саме на цьому грунтується перегляд безпосередніх фахових завдань західноєвропейської школи, що передбачає розширення її повноважень та відповідальності за створення базових освітньо-виховних умов конструктивної соціалізації молоді. Багато виразних ознак вказують на те, що у країнах Західної Європи відбувається посилення ролі і значущості педагогіки соціалізації у шкільній освіті. Йдеться про педагогіку, яка є особливо чутливою до суспільних потреб і запитів щодо формування креативної людської особистості, а, отже, і здатну конкретизувати у відповідності до суспільного контексту множину освітніх та виховних завдань школи.

Важливою рисою останніх змін у західноєвропейській освіті є відхід від формалізму та академізму в доборі змісту базових знань. Водночас наголошується на необхідності надавати практичні навички та уміння, потрібні учням для життя й діяльності у сучасному суспільстві. Помітними є зрушення у напрямі посилення прогностичної, пропедевтичної, орієнтаційної, соціально-корелятивної, селективної та інших функцій загальної середньої освіти, які належать до системи завдань шкільної соціалізації. Реалізації відповідних педагогічних стратегій сприяють наукові дослідження в галузі шкільної соціалізації, що здійснюють західноєвропейські вчені.

Основоположні думки та ідеї щодо соціального характеру, соціальної зумовленості та соціального спрямування педагогічної діяльності висловлювали свого часу Т.Кампанелла, Ш.Фур'є, Р.Оуен, Е.Кабе, Ж.Ж.Руссо. С.Фор, С.Френе, М.Монтессорі та багато інших європейських мислителів і педагогів.

Значний вплив на розвиток педагогічних поглядів щодо проблем шкільної соціалізації у Європі здійснили такі відомі вчені та державні діячі, як Е.Дюркгейм, Ж.Фурастьє, П. Бурдьє. Їхній творчий доробок і сьогодні привертає увагу багатьох науковців, як педагогів, так і філософів, соціологів, психологів.

Урізноманітнення та ускладнення соціального життя в країнах європейської спільноти у другій половині ХХ століття зумовило посилення уваги європейських учених до проблем соціалізації учнівської молоді. Їхні дослідження спрямовувались на осягнення педагогічного змісту категорії соціалізації, розкриття її значення для розвитку педагогічної науки і практики. Щоправда, реальна педагогічна практика завжди випереджає теоретичну думку, стимулюючи її поступальний рух. До нової плеяди дослідників цього напряму педагогічного пізнання належать Л.Белл, Г.Вайнер, Х.М.Даулінг, Х.Жіру, Р.Еліот, Х.Ентвісл, С.Майлз, М.Хеммерслі, Дж.Уайт (Англія); Дж.Тедеско, І. Мартінез (Іспанія); Ф.Бонзак, В.Карл, С.Лебер, В.Мюллер, К.Тільман (Німеччина); Ж.-М.Бертело, К.Бодело, Р.Бурдонкль, П.Бурдьє, В.Васкес, Ж. Вінсент, М. Дебесс, М. Дуру-Белла, К.Дюбар, Ф.Дюбе, А.Менга, Г.Міларе, М.Міндер, К.Монтадон, П.Перрену, Р.Сірота, П.Тап (Франція).

Західноєвропейські вчені наголошують, що за сучасних умов національні системи освіти, виховання та соціалізації молоді мають не стільки забезпечувати відтворення традиційних моделей суспільного співжиття, скільки ставати засобом їх прогресивної трансформації та вдосконалення, запобігати виникненню деструктивних порушень у взаєминах соціуму та людини.

Категорія соціалізації дає змогу адекватно виокремлювати, ідентифікувати, фіксувати, описувати та аналізувати коло питань, які перебувають на перетині всієї системи соціальних та суто педагогічних відносин суспільства. Загострення цих проблем унаслідок прискорення динаміки суспільного життя актуалізує потребу в їх цілеспрямованому дослідженні. Відтак педагогічне вивчення соціалізації молоді дедалі виразніше починає виокремлюватись у самостійний науково-педагогічний напрям і в нашій країні.

Починаючи з 70-х років минулого століття, необхідність у педагогічному осмисленні соціалізації молоді стала помітно зростати також і в колишньому Радянському Союзі. Пов'язані з цим проблеми порушувались у наукових працях Ю.К.Бабанського, Є.М.Ільїна, А.Г.Здравомислова Л.Н.Когана, І.С.Кона, О.М.Осіпова, Д.І.Фельдштейна, В.Я.Ядова. У сучасній Росії цю проблематику активно опрацьовують Є.В.Бондаревська, В.Г.Бочарова, Б.З.Вульфов, С.І.Григор'єв, Н.Ф.Голованова, Е.Н.Гусинський, Г.Є.Зборовський, Ф.Г.Зіятдінова, Я.Л.Коломінський, А.В.Мудрик, Ф.А.Мустафаєва, В.О.Сластенін, В.І.Новікова, А.О.Реан, В.Д.Семенов, Д.Є.Філіппов, Г.М.Філонов, Є.М.Шиянов та ін.

Гострі питання щодо молодіжної ситуації (проблеми рівності шансів молоді щодо якісної освіти, її соціального захисту, гарантій зайнятості тощо) є злободенними сьогодні не тільки для Росії та інших країн СНД, але й, не меншою мірою, для нашої країни.

В Законі України “Про загальну середню освіту” (1999 р.) вона (освіта) визначається як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Вочевидь соціальний розвиток і соціальне становлення учня утверджуються цим законом як важливі педагогічні цілі діяльності сучасної української школи.

У контексті такого розуміння завдань вітчизняної освіти нині спостерігається посилення уваги українських учених до осмислення, адекватної постановки і розв'язання педагогічних проблем, що безпосередньо стосуються соціального становлення школярів. Ці питання порушуються у працях І.Д.Беха, В.С.Болгаріної, І.Д.Звєрєвої, І.Г.Єрмакова, В.М.Мадзігона, А.Й.Капської, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко, Г.М.Лактіонової, В.В.Москаленко, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховської, О.Я.Савченко, Г.Г.Філіпчука, С.Я.Харченка, С.Р.Хлєбік, В.Т.Циби. Філософсько-педагогічні аспекти цих проблем розглядають В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень.

Соціалізація належить до універсальних соціальних явищ, пов'язаних із становленням людини та суспільства і, отже, притаманних будь-яким культурам. Тому це поняття здатне відігравати роль загального підгрунтя для зіставлення та порівняння цих культур і країн, які їх уособлюють, а отже і їхніх педагогічних систем. У цьому полягає важливе методологічне значення цієї категорії для порівняльно-педагогічних досліджень. Важливі теоретичні положення щодо дослідження соціалізації учнівської молоді з позицій порівняльно-педагогічного підходу містять наукові праці вітчизняних педагогів-компаративістів - Н.В.Абашкіної, Г.С.Єгорова, К.В.Корсака, О.І.Локшиної, О.В.Матвієнко, Б.Ф.Мельниченка, О.В.Овчарук, Л.П.Пуховської, А.А.Сбруєвої та ін.

Останнім часом в Україні були захищені докторські дисертації, автори яких аналізують педагогічні процеси і явища, пов'язані із соціалізацією учнівської молоді. Так, соціалізації дітей та молоді у ході педагогічно-спрямованої соціальної роботи присвячене дослідження І.Д.Звєрєвої. У дисертації Г.М.Лактіонової вивчено педагогічні проблеми соціалізації жіночої молоді в умовах великого міста. У праці О.В.Матвієнко значна увага приділена практико-орієнтованій та соціально-орієнтованій стратегіям розвитку систем середньої освіти в країнах ЄС.

Окремі аспекти соціалізації учнів у ході шкільного навчально-виховного процесу досліджено у кандидатських дисертаціях І.М.Пінчук (співробітництво в процесі соціальної взаємодії школярів); В.О.Киричука (педагогічне стимулювання соціально-комунікативної активності старшокласників); І.М.Шоробури (соціалізація старшокласників засобами гуманітарних предметів).

О.А.Кузьменко та Т.Г.Харченко присвятили свої кандидатські дослідження проблемам взаємодії школи з соціальним довкіллям у ході соціалізації учнівської молоді, зокрема в роботі Т.Г.Харченко висвітлюється досвід французьких педагогів у цій царині. Педагогічні особливості соціалізації дітей та молоді в умовах локальних соціально-культурних і педагогічних осередків вивчали В.М.Іванов, О.Г.Карпенко, Н.М.Огренич, І.П.Печенко, Р.М.Пріма.

Проте нині відсутні цільові, системні дослідження соціалізації молоді як педагогічного процесу, здійснюваного у вітчизняній та зарубіжній середній загальноосвітній школі. Для вітчизняних педагогів, зважаючи на прагнення гідно представити та інтегрувати вітчизняну систему шкільної освіти до європейського освітнього простору, важливо не тільки бути добре поінформованими щодо ідейних, структурних, організаційних, змістових засад функціонування західноєвропейської школи як інституції соціалізації молоді, а й розуміти їх взаємозв'язок з системою європейських культурно-освітніх цінностей та європейського способу життя.

До країн Західної Європи як цілісного геополітичного простору належать країни, які ведуть перед в економічному змаганні не лише на європейському континенті, а й загалом у світі. Традиційно до їх переліку зараховуються, насамперед з географічної точки зору, Франція, Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Німеччина. Ці країни засвідчують високі показники економічного зростання і соціального забезпечення населення, розвитку демократичних інституцій, а також освіти й культури і є досить гомогенними у культурно-історичному, світоглядному, морально-етичному та економічно-політичному розуміннях.

Культурно-історична єдність країн Західної Європи, як сталого цивілізаційного утворення, дає змогу досліджувати характерні риси західноєвропейського культурно-педагогічного (в тому числі й соціалізаційного простору) на прикладі країн-лідерів європейського співтовариства. Насамперед ідеться про Францію, яка посідає чільне місце у розвитку теорії і практики шкільної соціалізації, а також про Велику Британію та Німеччину, які є провідниками сучасної європейської інтеграції, в освітній галузі зокрема. До аналітичного масиву залучалась тематична інформація і щодо країн північно-західної Європи (Швеція, Норвегія, Фінляндія) та країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), а також вибірково розглядалися значимі щодо теми дослідження педагогічні явища і процеси, що відбуваються у сучасній шкільній освіті таких західноєвропейських країн, як Данія, Швейцарія, Австрія, Італія.

Зважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, вихованням та соціалізацією молоді у системах загальної середньої освіти західноєвропейських країн (починаючи з дитячих садків, початкових шкіл і аж до коледжів, ліцеїв, гімназій, середніх шкіл першого та другого ступенів), ми використовуємо загальну назву „учнівська молодь” для позначення учнів усіх вікових категорій, які навчаються в цих закладах .

Суспільно-економічні, політичні, культурні, педагогічні процеси, що відбуваються в нашій країні, не тільки актуалізують необхідність порівняльно-педагогічних теоретичних досліджень такого складного явища, як соціалізація учнівської молоді, але й окреслюють їх нагальність і важливе значення для розвитку вітчизняної педагогіки. Ці обставини зумовили вибір теми наукового дослідження: „Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертаційної роботи є частиною дослідження лабораторії порівняльної педагогіки в Інституті педагогіки АПН України „Реформування освіти в умовах інтеграційних процесів в європейських країнах” (1995-1998 роки). Номер державної реєстрації - 0196U 003226. Тема затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №6 від 16.06.2002).

Об'єкт дослідження - процес соціалізації молоді в країнах Західної Європи.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні основи соціалізації учнів у середніх загальноосвітніх навчальних закладах у країнах Західної Європи.

Мета дослідження - розкрити ідейні, організаційні, змістові та методичні засади здійснення педагогічно керованого процесу соціалізації учнівської молоді у сучасних західноєвропейських країнах; виявити здобутки західноєвропейських педагогів у цій царині і, відповідно, окреслити перспективи впровадження їх досвіду у вітчизняних школах у контексті долучення української молоді до демократичного європейського громадянства.

Концепція дослідження. У таких провідних країнах світу, як західноєвропейські, суспільне життя сягає таких рівнів складності, що його неможливо опанувати спонтанно, на рівні побутової свідомості або стихійної, фрагментарної поінформованості. Становлення молодої особи як повноцінного cуб'єкта соціального життя у такому суспільстві потребує тривалих систематичних цілеспрямованих педагогічних зусиль, а, отже, й відповідного теоретико-методичного забезпечення цього процесу. За таких умов школа у західноєвропейських країнах як один з наймасовіших і найважливіших соціальних інститутів перебирає на себе дедалі більшу частку суспільних соціалізуючих функцій і завдань, які стають безпосередньою метою фахової педагогічної діяльності. З таких науково-пошукових позицій ми підійшли до дослідження діяльності загальноосвітніх навчальних закладів у країнах Західної Європи.

Зважаючи на зумовленість педагогічної практики у цих країнах, зокрема й соціалізуючої, спільною європейською культурною традицією, а також, беручи до уваги сучасні євроінтеграційні тенденції, ми ідентифікуємо та порівнюємо процеси соціалізації учнівської молоді у провідних західноєвропейських країнах на підставі їх педагогічної однотипності. Водночас соціалізація молоді досліджується як діалектична єдність загального й одиничного, універсального і особливого, синхронного і діахронного, неперервного і дискретного, тобто як „єдність багатоманітного”.

Такий підхід дає змогу інтерпретувати соціалізацію учнівської молоді як сукупність культурно зумовлених, структурованих у просторі і часі педагогічних явищ, які позначені загальними рисами і водночас мають, самобутні, інноваційні вияви у країнах Західної Європи.

Завдання дослідження:

1. Окреслити світоглядні, теоретико-методологічні основи та значення міждисциплінарного підходу до дослідження педагогічних проблем соціалізації молоді.

2. З'ясувати теоретичні проблеми, пов'язані з завданнями педагогічного вивчення шкільної соціалізації.

3. Виявити культурно-історичні особливості сучасного західноєвропейського стилю соціалізації молоді.

4. Осмислити концептуальні підходи та педагогічні принципи здійснення процесу соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах.

5. Дослідити структурні компоненти процесу соціалізації учнівської молоді у сучасній західноєвропейській школі.

6. Визначити роль та завдання школи як провідного агента соціалізації молоді в суспільствах західноєвропейського типу.

7. Вивчити педагогічні підходи західноєвропейських вчителів до соціально-ролевої підготовки учнівської молоді до самостійного життя.

8. Проаналізувати зміст, форми та методи соціалізуючої роботи з учнівською молоддю у країнах Західної Європи.

Методологічну основу дослідження становлять:

- педагогічно інтерпретовані гуманістичні ідеї щодо унікальності і самоцінності людської особи як осереддя і сенсу суспільного буття, її соціальної сутності та екзистенційної самобутності;

- визнання всезагальної значущості педагогічного досвіду кожної нації, кожного народу і етносу;

- принцип тематично-системної організації і цільового застосування сукупності загальнонаукових і дисциплінарно-наукових методів пізнання стосовно предмета і завдань дослідження.

Дослідження процесу соціалізації учнівської молоді у західноєвропейських країнах ґрунтується на соціосистемному, культурно-історичному, цивілізаційному, порівняльно-педагогічному та міждисциплінарному методологічних підходах.

Соціосистемний підхід розкриває можливості бачення будь-якої соціальної проблеми, в тому числі й педагогічної, як елемента цілісної системи суспільства як соціуму і його життя як об'єктивного культурно-історичного процесу.

Культурно-історичний підхід полягає у дослідженні та осмисленні педагогічних явищ соціалізації молоді з урахуванням їх історичної ретроспективи, регіонально-культурної специфіки, загальнолюдської цінності та гуманістичної перспективи.

Цивілізаційний підхід передбачає врахування сукупності всіх форм і факторів життєдіяльності та соціалізації дитини у просторі тієї чи іншої цивілізації - матеріальних, ідейних, культурних тощо; з'ясування впливу цивілізаційних особливостей способу людського життя та суспільного устрою на соціалізацію молоді і становлення педагогічних механізмів її здійснення.

Порівняльно-педагогічний підхід ґрунтується на контекстуальному врахуванні соціальних та культурних передумов і чинників тих педагогічних фактів і явищ, які зіставляються та порівнюються за критеріями сутнісних відмінностей та подібностей, а також на можливості робити теоретичні узагальнення щодо наявності певних педагогічних тенденцій на основі порівняння однотипних, повторюваних освітніх явищ, які спостерігаються в окремих країнах світу, і в певному геополітичному просторі.

Міждисциплінарний підхід дає змогу залучати наукові теорії та концепції із суміжних галузей пізнання як засоби осягнення педагогічних проблем, позначених комплексним характером, і, отже, розв'язання яких вимагає застосування пізнавальних можливостей інших гуманітарних наук - культурології, антропології, соціології, психології, етнографії тощо.

Теоретичну основу дисертації становлять філософські погляди щодо феномена людського і людини та її соціального становлення і розвитку (праці В.Баруліна, О.Дробницького, Дж.Дьюї, В.Зеньковського, В.Франкла); базисні соціально-філософські та загальносоціологічні принципи й закономірності процесів соціального самовідтворення і зміни суспільних поколінь (праці П.Бергера, М.Вебера, Е.Дюркгейма, Т.Лукмана, Т.Парсонса, Н.Смелзера, П.Сорокіна); закони і закономірності культурно-історичного, соціально-психологічного та індивідуально-психологічного розвитку особистості (праці Л.Кольберга, О.Леонтьєва, Д.Майерса, Дж. Міда, Ж.Піаже, Д.Шеффера); засадничі положення загальної та соціальної педагогіки щодо сутності педагогічної діяльності як системи цілеспрямованих впливів на соціальне і особистісне становлення молодої людини (праці Б. Бернштейна, К.Дюбара, М.Кагана, І.Кона, М.Міндера, Б.Саймона, П.Тапа, Дж.Тедеско, Д.Фельдштейна, К. Шварцмана).

Методи дослідження. У відповідності до предмета, мети та завдань наукового пошуку використано такі теоретичні методи дослідження:

· аналіз зарубіжних та вітчизняних першоджерел з наступною систематизацією та синтезом отриманої наукової інформації з теми дослідження;

· узагальнення та осмислення існуючих наукових поглядів щодо соціалізації учнівської молоді з опертям на принципи проблемності, об'єктивності і критичності їх сприйняття;

· системний аналіз досліджуваних педагогічних явищ як таких, що розвиваються у контексті позначеного інтеграційними та глобалізаційними тенденціями світу;

· індуктивний та дедуктивний способи встановлення причинно-наслідкових зв'язків між педагогічними та політичними, соціальними, культурними явищами і процесами у країнах Західної Європи;

· порівняльно-історичний аналіз культурно-генетичної спорідненості досліджуваних явищ у шкільній освіті провідних західноєвропейських країн;

· порівняльно-типологічне дослідження близьких у часі та просторі і модально споріднених між собою педагогічних процесів.

Емпіричні методи дослідження:

· спостереження, спілкування, інтерв'ювання учнів та вчителів щодо тематичних проблем дослідження під час закордонного відрядження;

· статистична обробка й систематизація наукових фактів і даних;

· верифікація отриманої інформації шляхом зіставлення даних, оприлюднених у різноманітних наукових джерелах;

· екземплярний підхід до висвітлення типових, споріднених для низки західноєвропейських країн, педагогічних явищ і фактів;

· вивчення законодавства в галузі загальної середньої освіти (закони, постанови, накази, акти тощо) та шкільної документації (програми, підручники, навчальні плани) у провідних країнах Західної Європи.

Джерельна база дослідження:

· філософські, соціологічні, психологічні, педагогічні монографічні дослідження та публікації вітчизняних і зарубіжних авторів;

· праці вітчизняних, російських та зарубіжних учених, опубліковані у філософських, психологічних, педагогічних часописах („Шлях освіти”, „Педагогіка і психологія”, „Практична психологія і соціальна робота”, „Філософська думка”, „Вопросы философии”, „Вопросы психологии”, „Педагогика”, „Народное образование”, „Перспективы” та ін.);

· наукові публікації в зарубіжних часописах (“Education et pedagogies”, “Revue francaise de pedagogie”, “L'orientation scolaire et professionnelle”, “Education et Formation”, “Revue francaise de sociologie”, “British Journal of Sociology”, “Education Nationale”, “Cahiers pedagogiques”, “Journal of Curriculum Studies”, “Psychologie et Education”, “Le Monde de l'education”, “Cahiers francais”, “European Sociological Review”);

· законодавчі акти в галузі освіти, шкільні навчальні програми у країнах Західної Європи;

· вітчизняні та зарубіжні статистичні та реферативні збірники, словники, довідники;

· інформаційні ресурси мережі Інтернет.

Наукова новизна роботи і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше:

- у порівняльно-педагогічному аспекті досліджено концептуальні, організаційно-педагогічні, змістові та методичні основи педагогічного керування процесом соціалізації учнівської молоді у країнах Західної Європи, узагальнено відповідний теоретичний та практичний досвід західноєвропейських педагогів з точки зору перспектив його використання у вітчизняній шкільній освіті;

- з'ясовано коло головних науково-пошукових проблем, дослідження яких конституює пізнавально-предметне поле аналізу соціалізації учнівської молоді як об'єктивного соціокультурного процесу у взаємозв'язку з педагогічними формами його цілеспрямування й організації (зміст, структура, цілі, завдання, агенти соціалізаційної педагогічної діяльності);

- обгрунтовано розуміння соціалізації шкільної молоді як органічного компонента цілісного педагогічного процесу в західноєвропейських школах;

- визначено структуру, зміст, цілі, засадничі принципи соціалізації західноєвропейської учнівської молоді, а також засоби, методи та механізми вирішення соціалізаційних завдань у закладах загальної середньої освіти західноєвропейських країн;

- виявлено особливості соціально-ролевої підготовки школярів та взаємодії школи з соціальним довкіллям у ході соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи;

- окреслено роль учителя як провідного педагогічного агента соціалізації учнів у західноєвропейських школах.

Подальшого розвитку набули:

- педагогічний зміст поняття „соціалізація”, зокрема в аспекті його зв'язків із засадничими педагогічними поняттями і категоріями;

- теоретичні засади осмислення соціалізації західноєвропейської учнівської молоді в умовах формування єдиного європейського освітнього простору;

- міждисциплінарний підхід до вивчення соціалізації учнівської молоді у контексті взаємозв'язків педагогічного пізнання цього явища з філософським, культурологічним, соціологічним, психологічним та соціально-психологічним підходами до його інтерпретації та аналізу.

У процесі дослідження конкретизовано:

- значення наукових понять і термінів, вживаних у працях зарубіжних фахівців у контексті дослідження проблем шкільної соціалізації;

- розуміння культурно-історичних витоків сучасного західноєвропейського стилю соціалізації молоді;

- предметне поле порівняльно-педагогічних досліджень шляхів і способів взаємодії західноєвропейської школи з соціальним оточенням з метою соціалізації учнівської молоді.

Практичне значення дослідження полягає у наданні рекомендацій щодо педагогічного спрямування соціалізації вітчизняної учнівської молоді з урахуванням західноєвропейського досвіду. Впровадження елементів цього досвіду, осмислених та модифікованих відповідно до особливостей поточних і перспективних завдань та умов діяльності національної школи, сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної шкільної освіти та наближенню перспектив її інтеграції у європейський освітній простір. Теоретичні результати дослідження придатні для використання у справі розроблення спеціальних або супровідних програм соціалізації учнівської молоді в Україні, а також наповнення відповідним змістом чинних навчальних програм для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Висвітлені у дослідженні практичні здобутки західноєвропейських педагогів будуть корисними для покращення діяльності шкільних психологічних та профорієнтаційних служб, соціальних служб для молоді і державних структур, які опікуються молодіжною політикою. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Уманського державного педагогічного університету ім. П.Тичини (довідка про впровадження № 1049/01 від 25.11.2005).

Особистий внесок здобувача у колективній монографії (Г.С.Єгоров, Н.М.Лавриченко, Б.Ф.Мельниченко) полягає в обґрунтуванні основних напрямів реформування змісту базової освіти в західноєвропейських країнах, розкритті особливостей перебігу цього процесу в умовах європейської інтеграції, висвітленні концептуальних підходів до формування змісту навчальних програм для основної загальноосвітньої школи Франції, а також у загальній науковій редакції монографічного дослідження. Авторський внесок здобувача у навчальний посібник (Н.М.Лавриненко, В.Д.Крищенко) полягає в педагогічно-філософському осмисленні „Декалогу”, розробці методики його практичного застосування у процесі навчання, виховання та соціалізації учнів середніх загальноосвітніх шкіл.

Вірогідність та об'єктивність наукових результатів дослідження забезпечувалися методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій; вибором адекватних методів пізнання у контексті поставленої мети, завдань, об'єкта та предмета дослідження; валідністю наукових джерел та даних; безпосередньою участю пошукувача в обговоренні досліджуваних проблем із зарубіжними фахівцями на міжнародних науково-практичних конференціях і під час закордонного відрядження.

Апробація результатів дослідження.

Основні теоретичні положення та висновки висвітлювались у виступах автора під час щорічних науково-звітних конференцій в Інституті педагогіки АПН України (м. Київ, 1997, 1999, 2000, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.); на конференціях в Інституті проблем виховання АПН України „Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (м. Київ, 17-18 жовтня 2001 р.) та „Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (м. Київ, 15-16жовтня 2002 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції „Цінності християнської культури як фактор морально-етичного формування особистості” (м. Київ, 8-9 жовтня 2002 р.); на Всеукраїнському семінарі викладачів історії та суспільних дисциплін “Ми - громадяни України” (м. Ірпінь, 20-22 серпня 2003 р.); на Всеукраїнській науково-пошуковій конференції „Розвиток життєвої компетентності учнів у загальноосвітньому навчальному закладі” (м. Запоріжжя, 7-8 жовтня 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 43 наукових працях (з них 41 - одноосібні), серед яких 2 монографії, 1 посібник, 21 стаття у наукових фахових виданнях, 9 наукових статей, 10 тез доповідей у збірниках наукових праць.

Кандидатська дисертація на тему: „Професійна орієнтація учнів у системі середньої освіти Франції” була захищена у 1996 році, її матеріли у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 447сторінок (основний текст - 392 сторінки). Список використаних першоджерел налічує 508 найменувань, з них 243 - іншомовні. Робота містить 5 таблиць і 4 додатки (на 19 сторінках).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; сформульовано концепцію, розкрито новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження, наведені дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації „Методологічні засади педагогічних досліджень соціалізації шкільної молоді” розглянуто світоглядно-філософські концепції соціалізації як метатеоретичне підґрунтя її педагогічного розуміння; окреслено міждисциплінарний контекст педагогічного аналізу проблем соціалізації молоді; проаналізовано теоретичні проблеми педагогічного вивчення шкільної соціалізації; визначено педагогічний зміст категорій „соціальність”, „моральність”, „духовність” та їх методологічні функції у педагогічній теорії та практиці.

Філософське осмислення проблем соціалізації молоді відбувається в усіх філософських дисциплінах: філософській антропології, соціальній філософії, філософії культури та філософії історії, в етиці та естетиці і безпосередньо у філософії освіти та виховання. Аналіз відповідного доробку західноєвропейських мислителів засвідчив, що ці проблеми привертають увагу майже всіх найвизначніших філософських шкіл - прагматизму, екзистенціалізму, феноменології, неотомізму, персоналізму, філософської антропології, структуралізму та ін.

Так, відомий філософ і богослов П.Тейяр де Шарден, використовуючи поняття соціалізації, визначає перспективу поступової гуманізації людства шляхом винайдення нових форм співробітництва між людьми.

У світлі сучасних релігійно-філософських течій (Е.Жільсон, Ж.Марітен, Ш.Ренув'є та ін.) піднесення гідності особистості, її особистої відповідальності перед Творцем як за саму себе, так і за інших і, суспільство загалом, розглядають як засадничі щодо соціалізації молоді проблеми.

Талановитий філософ і богослов В.В.Зеньковський трактує „індивідуальне” та соціальне” як нерозривні феномени і характеризує таку єдність як живильне середовище для становлення і розвитку особистості.

Класик прагматизму Дж.Дьюї головну мету соціалізації вбачав у досягненні єдності переконань усіх членів суспільства.

На думку філософів-екзистенціалістів, сутність людини є значно ширшою, ніж її соціальна діяльність і, щоб вільно виражати себе, людина потребує певного рівня свободи і абстрагування від суспільства.

Важливим світоглядно-філософським підґрунтям педагогічного осмислення проблем соціалізації в умовах сучасних суспільств, наразі західноєвропейських, є науковий доробок представників франкфуртської школи, зокрема теорія „комунікативної дії” Ю.Хабермаса. Згідно з цією теорією, вироблення соціальних норм і цінностей повинно здійснюватися не шляхом наслідування традиції, не на основі вимог монологічного розуму, а в сфері розмовно-комунікативної дії. Ці провідні ідеї німецького філософа значною мірою сприяли виникненню комунікативної педагогіки, яку автор мислив як теорію соціалізації.

У філософії нового гуманізму ( Ж.Піаже, П.Хьорст, Р.Пітерс, М.Уорнок, Дж.Вільсон, А.Харрис, Л.Кольберг та ін.) особлива увага приділяється моральному розвитку особистості як наріжній умові її соціалізації.

Плідним є науковий доробок вітчизняних філософів (Л. Ази, Г. Заїченко, І.Кального, В.Сагатовського, С. Кримського), насамперед у тому, що стосується осмислення соціалізації як процесу, в ході якого діалектично поєднуються і взаємно зумовлюються два головні вектори розвитку особистості - індивідуальний та соціальний.

Інструменталізація цих філософських ідей у площині психологічних, педагогічних, соціологічних конкретно-наукових проблем соціального становлення особистості з усією очевидністю виявляє необхідність окреслення міждисциплінарного контексту досліджень педагогічних проблем соціалізації учнівської молоді, зокрема з'ясування ролі та значення щодо цього таких наукових дисциплін, як культурологія, психологія, соціальна психологія, соціологія, етнографія.

Культурологічні знання дозволяють осягнути явище соціалізації як передусім феномен культури, висвітлюючи педагогічні функції цінностей, норм та артефактів культури як чинників і засобів соціалізації учнівської молоді. Важливим з цієї точки зору є висновок про те, що сім'я, трудові колективи, неформальні групи, і школа також є провідними культурними осередками і культурними агентами соціалізації учнівської молоді.

Результати наукових та прикладних досліджень у галузі психології завжди були вагомим рушієм розвитку педагогічної теорії і практики. Це цілком стосується і педагогіки соціалізації. Для неї особливе значення мають здобутки соціальної психології у розкритті соціально-психологічних законів та механізмів розвитку особистості, її взаємодії із соціумом, соціальними групами та інституціями як середовищем і агентами соціалізації.

Соціологічне вивчення соціалізації ґрунтується на осягненні соціуму як цілісної функціональної системи. Застосування цієї пізнавальної парадигми у педагогічній науці відкриває додаткові можливості щодо вивчення суспільного цілого як соціального середовища, в якому розгортається педагогічна діяльність. Завдяки цьому уможливлюється систематичне співвіднесення та об'єктивна оцінка, а відтак і ефективне коригування, педагогічних впливів на учнів, натомість і соціалізаційних, у відповідності до умов і вимог соціальної реальності.

Соціалізація належить до універсальних процесів, пов'язаних із становленням людини і суспільства, і, отже, притаманних будь-яким культурам, етносам і народам. З такої точки зору наукові результати культурологічних та етнографічних досліджень особливостей соціалізації молоді у різних культурах і в різних народів світу є засадничими для педагогічного, зокрема порівняльно-педагогічного пізнання цього явища.

Дослідження процесу соціалізації молоді у міждисциплінарному контексті дає змогу виокремити суто педагогічний зміст соціалізації і визначити її співвідношення з основними категоріями педагогіки. З цією метою доцільним є звернення до поняття онтогенезу, яке інтегрує уявлення про фізичне, психічне та соціальне становлення і розвиток особистості. Як засвідчують наукові дослідження цього напряму (Л.Виготський, Д. Ельконін, Е.Ільєнков, О.Леонтьєв, А.Мещеряков та ін.) соціальний розвиток особистості, що визначає і веде за собою її психофізичний розвиток, не просто має місце у соціально-педагогічному процесі, а й утворює контекст онтогенезу і завдяки цьому об'єктивно цілеспрямовує цей процес, визначає його загальний зміст. Відтак соціалізація, яка виражає і об'єктивує цю закономірність, виступає провідним аспектом розвитку особистості, а отже має бути розглянута як невід'ємна складова педагогічної діяльності, в основах своїх спрямованої на розвиток особистості учня.

З огляду на це соціалізація не тільки постає одним із елементів триєдиного за змістом і цілями шкільного педагогічного процесу (навчання, виховання і соціалізація учнів), а й виконує у цьому процесі формотворні та цілепокладальні функції. Під таким кутом зору навчання та виховання набувають ролі провідних механізмів і передумов конструктивної і адекватної соціалізації учнівської молоді, хоча за певних обставин і на певних етапах цілісного педагогічного процесу, вони можуть виступати як першоцілі. Наприклад у ході педагогічно керованого опанування учнями різновидів освітньо-фахової кваліфікації (навчання), або у випадку акцентування педагогічної уваги на формуванні в них певних особистісних якостей (виховання).

У системному ж вимірі педагогічної діяльності навчання (у класичному його розумінні) дозволяє індивіду отримати знання про соціальне довкілля, тобто забезпечує його когнітивну соціалізацію. Засобами ж виховання формуються переважно індивідуальні та соціальні якості, соціальні диспозиції особистості, і тим самим забезпечується потенційна її здатність до соціальної діяльності. І лише завдяки соціалізації уможливлюються застосування, втілення і реалізація навченості та вихованості особистості у її соціальному житті й соціальній творчості. Розвиток особистості як унікальної, самоцінної людської істоти у вимірах її екзистенційної самості виявляється інтегративним наслідком цих складових педагогічно спрямованого онтогенезу.

Соціальну компетентність вихованців школи можна розглядати як формальну мету і загальний підсумок згармонізованого у його триєдиності (навчання, виховання та соціалізація) педагогічного процесу. Разом з тим соціалізація як осібний компонент цілісного педагогічного процесу позначена власним змістом і завданнями, які полягають у цілеспрямованому передаванні молодій особі соціального досвіду, науки, мистецтва суспільного життя - суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, алгоритмів, стандартів і принципів поведінки, звичок і традицій, способу та стилю життя, життєвих мотивацій і потягів, формування готовності до здійснення життєво необхідної сукупності суспільних відносин, міжлюдських взаємин, соціальних ролей.

Педагогічний аналіз діяльності різних соціальних груп та інституцій як середовища та агентів соціалізації (сім'я, релігія, ЗМІ, виробничі структури, громадські організації тощо) дає можливість виокремити унікальні щодо цього якості і роль суспільної системи освіти загалом і загальноосвітньої школи зокрема. Якщо для всіх інших агентів соціалізації молоді її успішність є лише однією з умов їх подальшого функціонування, то школа є спеціалізованою суспільною установою, найважливішими цілями якої є створення загальних соціалізаційних передумов інкорпорації молоді у суспільство. Обов'язковість і масовість сучасної шкільної освіти випливає саме з неможливості для школи, зважаючи на її засадничі суспільні завдання та покликання, відмовити жодній дитині у наданні необхідних для життя в суспільстві знань і соціальних компетентностей.

Соціалізація учнівської молоді постає в хронологічному її розгортанні поетапним процесом, що охоплює дошкільну підготовку, молодшу, середню, старшу школу та соціальний дебют вихованців школи. Фрагментація цілісної структури шкільного соціалізаційного процесу на осібні фази відбувається внаслідок існування відповідних особливостей (ритмів) психофізичного розвитку та соціального дорослішання учнів. Кожному з цих етапів притаманний свій особливий характер перебігу процесу соціалізації, який позначається провідними різновидами діяльності - гра, навчання, спілкування, соціальна практика тощо.

Процес становлення вихованців школи як повноправних і самостійних суб'єктів суспільного життя і діяльності (соціалізація) потребує не тільки певного часу, а й простору. Відтак структурування процесу шкільної соціалізації у просторовому вимірі відбувається, передусім, у відповідності до головних сфер суспільних відносин і життя. З огляду на це, як основні напрями шкільної соціалізації можна виокремити особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний та духовно-ціннісний напрями. Кожен з цих напрямів соціалізації є, по суті, спрямуванням педагогічної дії за вектором кінцевої мети - входження індивіда до тієї чи тієї галузі суспільного життя, відносин і діяльності, а отже його інкорпорації до тих чи тих соціальних груп, інституцій, закладів, які є соціально-організаційною формою реалізації цих сфер соціальних відносин і діяльності.

З'ясування місця та ролі соціалізації у понятійному апараті педагогічної науки потребує визначення педагогічного змісту та взаємовідношень таких базисних для педагогіки категорій, як „соціальність”, „моральність” та „духовність”.

Розмежування і співвідношення цих понять плідно досліджувати, розглядаючи моральність, соціальність і духовність як суспільні явища, які мають всезагально людську філогенетичну і соціальну природу і унікально особистісну форму безпосереднього буття. Історико-культурний, цивілізаційний підхід у визначенні глибинної сутності цих категорій засвідчує їх спільні гуманітарні витоки, а практичний або технологічний підхід - множину та розмаїття форм їх здійснення у людському житті. У площині педагогічної практики ці теоретичні положення трансформуються у завдання забезпечувати комплексний підхід у плеканні в молоді соціальності, моральності та духовності як, насамперед, загальнолюдських цінностей і якостей і водночас створювати умови для особистісного соціального, морального й духовного розвитку, самовираження й творчості вихованців.

У другому розділі дисертації ”Розвиток концептуальних засад соціалізації молоді у контексті західноєвропейської культури” розглянуто культурно-історичні особливості формування західноєвропейського стилю соціалізації молоді; формування особистості як головну проблему і мету західноєвропейської педагогіки соціалізації; а також вплив соціального поступу на розвиток педагогічних концепцій соціалізації молоді у західноєвропейських країнах та засадничі принципи діяльності західноєвропейської школи як інституту соціалізації молоді.

Визначальну роль у становленні культурного стилю соціалізації молоді в тому чи тому суспільстві відіграє його символічний універсум. Останній є сукупністю світоглядних ідей і цінностей, які легітимізують та обґрунтовують будь-які інші феномени суспільного життя. Безпосередніми формами існування такого універсуму є релігійні та філософські доктрини, на базисі яких вибудовується множина інших соціальних поглядів і концепцій. Практичною формою існування і дії останніх є ідеологія. Педагогічна ідеологія, як складова педагогічної культури суспільства, обґрунтовує і санкціонує основні характерні риси соціалізації молоді.

Такий спосіб духовно-практичної детермінації загальних характеристик суспільного стилю соціалізації молоді притаманний і для об'єднаних спільною історією та культурою країн Західної Європи. У своїх витоках духовні основи сучасного західноєвропейського стилю соціалізації молоді спираються на філософський доробок стародавніх греків, християнське віровчення та інституційні надбання Римської імперії, а також на гуманістичні ідеали епох Відродження й Просвітництва.

Відчутний вплив на формування західноєвропейського стилю соціалізації здійснив протестантизм як сукупність віровчень, що виникли внаслідок Реформації і згідно з якими істина віри є невід'ємною від праці розуму, а справа віри (чесна мирська стезя) є його практичною справою. Згодом протестантизм набув статусу новітньої трудової етики і став надихаючим началом раціонально-практичного перетворення світу у західноєвропейських країнах, спрямованих на модернізацію і поступ.

Уже за нового часу під впливом трьох визначних європейських революцій - індустріальної, демократичної та освітньої - західноєвропейський стиль соціалізації молоді набув достатньо стійких рис та ознак, що притаманні йому й нині. Його характеризують демократична спрямованість і водночас орієнтація на суспільну відповідальність, законослухняність, світоглядний та культурний плюралізм, поцінування людської творчості і самобутності у будь-яких їх виявах.

Особистість у відкритому суспільстві, яким є західноєвропейське, також має бути відкритою - відкритою до самовдосконалення, конструктивного соціального діалогу, колективної взаємодії та колективного пошуку істини і модернізаційних ідей з метою досягнення загального добробуту, відкритою до світу як досить вразливої, з огляду на численні загрози, цілісності - соціальної, культурної, економічної, екологічної тощо. Саме на таких ідейно-ціннісних та стратегічних підвалинах ґрунтується нині соціалізація молоді у західноєвропейських країнах. Цей соціалізуючий стиль об'єктивно поширюється і на педагогічну практику, зокрема шкільну.

Дотримання того чи того стилю педагогічної діяльності, з одного боку, визначається загальними суспільними передумовами, а, з іншого - безпосереднім чином впливає на характер соціальних відносин у суспільстві. Зворотна дія відбувається значною мірою завдяки педагогічним впливам на формування особистостей з певним рівнем розвитку індивідуальних якостей, здібностей і соціальних компетентностей.

Відтак проблема формування особистості набуває провідного значення і ваги у діяльності всіх без винятку суспільних інститутів західноєвропейських країн і, передусім, освітніх. Європейський культурний контекст зумовлює педагогічне розуміння особистості як суверенної особи, яка розвивається у двох магістральних напрямах - персоніфікації та соціалізації. Під таким кутом зору унаочнюється педагогічно-методологічне значення найбільш авторитетних у Європі психологічних та філософських теорій особистості.

Психодинамічна теорія формування особистості є однією з найпоширеніших у Європі. Її автор З.Фрейд здійснив відкриття підсвідомого, а також дослідив його роль в індивідуальному та соціальному розвитку людини. Соціалізації надається значна увага у цій теорії, адже саме завдяки цьому процесові, висновував З. Фрейд, людина виявляється здатною опанувати негативні підсвідомі інстинкти і керуватись принципом реальності у своїй життєдіяльності. На думку вченого, найголовніше, чого повинні навчитися діти у ході їх соціалізації - це любити і працювати.

Згодом А.Адлер, учень З.Фрейда, переконливо обґрунтував важливе, з педагогічної точки зору твердження про те, що опанування особистістю суспільної реальності можливе тільки за умови цілеспрямованого її навчання і виховання. А відкриття К.Г. Юнга унаочнили вирішальне значення у здійсненні цього процесу колективного підсвідомого і його базисних психічних структур - архетипів свідомості.

Автор когнітивної теорії формування особистості Ж.Піаже розглядає процес становлення особистості крізь призму взаємопов'язаного розгортання психічних та інтелектуальних здібностей дитини, що відбувається у контексті її соціалізації. На думку Ж. Піаже, термін „соціальний” має два значення. По-перше, це стосунки між дитиною і дорослим, по-друге, стосунки між самими дітьми. Перші є відносинами примусу, другі - відносинами кооперації. Соціалізація і є тим процесом, завдяки якому дитина набуває здатності до кооперації, до співробітництва з іншими людьми. Однак неодмінною умовою соціального становлення дитини є її інтелектуальний розвиток, який відбувається у ході взаємодії дитини з ровесниками і дорослими - наставниками, вчителями, вихователями.

Фундатор біхевіористичної теорії формування особистості Дж.Уотсон виходив з того, що людина є такою, якою навчилася бути. Згодом його ідеї втілилися в теорії соціального біхевіоризму, які знайшли своє відображення в працях відомого американського вченого Б. Скіннера. Провідною ідеєю його теорії є детермінованість діяльності людини, її зумовленість і контрольованість навколишньою дійсністю. А звідси й можливість за допомогою зовнішніх стимулів впливати на поведінку людини, зокрема і соціальну, - оперантне навчання.

Автори інтеракціоністської теорії особистості також надають вирішального значення зовнішньому середовищу в процесі формування особистості, однак це середовище мислиться ними як змодельоване через взаємодію індивідів у соціальній групі. Ідея становлення особистості завдяки взаємодії, співробітництву з різними, „інакшими” людьми або їх групами є засадничою для символічного інтеракціонізму. ЇЇ автори - В.Джеймс, Ч.Кулі, Дж.Мід - зробили значний внесок у теорію соціальних ролей, а також збагатили наукові погляди на гру як ефективний механізм соціалізації дитини.

На західноєвропейське розуміння особливостей формування особистості у взаємозв'язку з проблемами її соціалізації значно вплинула і культурологічна теорія О. Шпенглера. В основі цієї теорії лежить думка про те, що смисли однієї культури не перекладаються буквально на мову іншої, проте діалог між культурами можливий завдяки тому, що всі культури мають спільне творче джерело - людину з її універсальністю і свободою.

Великої популярності та визнання в західноєвропейських країнах набула гуманістична теорія розвитку особистості (Е.Фромм, Г.Олпорт, Дж.Келлі, К.Роджерс, А.Маслоу). Гуманістичний підхід до формування особистості в процесі її соціалізації й донині істотно впливає на розвиток педагогіки в Європі загалом і в західноєвропейських країнах зокрема. У світлі цієї теорії шкільна соціалізація постає як процес, у ході якого має здійснюватися самоактуалізація, самореалізація особистості, її становлення як активного суб'єкта власної соціалізації, який здійснює вибір своїх майбутніх соціальних траєкторій і життєвих сценаріїв серед низки можливих.

Під впливом згаданих вище провідних у Європі психологічних та філософських теорій сформувались і основні концепції соціалізації учнівської молоді, які виникали на певних етапах соціокультурного поступу західноєвропейських країн.

...