Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об`єднань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

УДК 37. 013. 42:06. 011:061. 213

13.00.05 - соціальна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об`єднань в Україні

Поліщук Юрій Йосипович

Луганськ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ничкало Нелля Григорівна, Апарат Президії Академії педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти (м. Київ).

Офіційні опоненти доктор педагогічних наук, професор Савченко Сергій Вікторович, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук Лактіонова Галина Михайлівна, заступник директора Державної соціальної служби для сім`ї, дітей та молоді (м. Київ);

доктор педагогічний наук, професор Штефан Людмила Андріївна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Провідна установа Запорізький національний університет, кафедра проблем керування та соціальної педагогіки, Міністерство науки і освіти України, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 25 квітня 2006 р. о 10.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 при Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 25 березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Бутенко Л.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучаснім етапі розвитку педагогічної науки проблеми соціалізації молоді набувають особливого значення. Стратегія реформування інститутів соціалізації нині має бути пов'язана з осмисленням світової педагогічної спадщини, ґрунтуватися на культурологічних традиціях та здобутках європейської цивілізації.

У працях західноєвропейських учених (Г. Вайнер, Р. Еліот, С. Майлз, Ф. Бонзак, С. Лебер, В. Мюллер, К. Бодело, В. Васкес, П. Бурдьє, А. Менга та ін.) проаналізовано основні вимоги, які ставить європейське суспільство до процесу формування особистості. Вони знаходять своє відображення у системі особистісних рис, якостей і властивостей, притаманних загальноєвропейському ідеалові особистості. Суспільство початку ХХІ століття надає молодим людям значно більшу різноманітність професійних, соціальних і духовно-культурних можливостей, ніж це було в минулому. Поряд з тим, фактом є і те, що ні сім'я, ні церква, ні інші традиційні інститути соціалізації не в змозі задовольнити в сучасних умовах всю повноту соціально-духовних запитів і потреб молодого покоління, відповіддю якого на нинішні реалії і постає створення мережі громадських молодіжних об'єднань.

Сучасний український молодіжний рух, що виник у кінці 80-х рр. ХХ століття й оформився в самостійне соціально-педагогічне явище у 90-х рр. минулого століття, стає все більш важливим і помітним інститутом соціалізації особистості. У 2005 р. в Україні функціонувало 125 всеукраїнських молодіжних об'єднань. На рівні реґіонів та областей їх налічується понад 900. Проте цілісне розуміння ролі і суті молодіжного руху в соціально-педагогічному контексті залишається проблематичним, оскільки відсутнім є системний аналіз діяльності молодіжних об'єднань, їх соціалізаційної і виховної спрямованості.

Вихід українського молодіжного руху на принципово новий рівень розвитку, початок його оформлення в повноцінний інститут соціалізації та соціального виховання, потребує наукового обґрунтування і цілеспрямованих дій з боку як державних інституцій, так і вчених.

Розв'язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зокрема між:

- глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загальноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів і особливостями національних систем виховання та соціалізації, що протидіють культурологічній глобалізації;

- зростанням ролі молодіжного руху в житті суспільства та відсутністю науково-педагогічного осмислення цього важливого явища;

- необхідністю врахування впливу діяльності молодіжних об'єднань на процеси формування особистості і відсутністю досліджень національного молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молодого покоління;

- оцінкою дослідниками діяльності молодіжних об'єднань в Україні як ефективного чинника соціалізації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазначеної оцінки;

- вимогами органів державної влади та управління щодо посилення впливу суспільних інститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних переконань молодого покоління та нерозробленістю механізму залучення молодіжного руху до цього процесу;

- необхідністю залучення соціальних педагогів, соціальних працівників і практичних психологів до організації діяльності молодіжних об'єднань та їхньою реальною участю в ній;

- необхідністю залучення соціально активної частини громадян до волонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді і недостатньою участю у ній членів молодіжних організацій.

Розв'язання цих суперечностей потребує обґрунтування змісту діяльності молодіжних об'єднань, функцій і завдань національного молодіжного руху, його ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.

Проблематика становлення і розвитку міжнародного молодіжного руху знайшла своє відображення в працях таких зарубіжних учених, як: К. Аллербек, В. Барбакова, М. Бессінджер, Н. Гросс, Т. Єгорова, Г. Купріянова, Г. Кройтц, В. Мансуров, Д. Нечаєв, Л. Розенмайєр, Р. Свиридон, Л. фон Фріденбург та інші.

Виховна діяльність молодіжних об'єднань України в історико-педагогічному аспекті представлена у дослідженнях І. Андрухіва та С. Черкасової. Окремі аспекти виховної діяльності сучасних спілок молоді відображені в працях М. Баяновської, М. Окаринського, Н. Онищенко та Л. Ярової. Значний науковий інтерес викликає історико-педагогічний досвід діяльності ЛКСМ України. Проблематика вдосконалення виховної діяльності шкільного комсомолу розроблялась в педагогічній науці впродовж усього періоду його існування.

Молодіжний рух в Україні активно вивчається в історичному і політологічному аспектах (К. Балабанов, М. Головатий, В. Головенько, О. Корнієвський, Р. Пальчевський, В. Прилуцький, В. Окаринський, Б. Савчук, І. Шумський та ін.).

Вивчення процесу становлення і розвитку сучасного руху молоді в Україні дає змогу дійти висновку, що в 90-х рр. минулого століття посилився інтерес до молодіжних організацій в історико-педагогічному та соціально-педагогічному контекстах. Аналіз наукових праць з цього напряму дозволяє виявити в процесі дослідження цієї проблеми три етапи.

Перший етап (кінець 80-х рр. ХХ ст.) характеризується появою інтересу науковців до неформальних молодіжних об'єднань та їхньої діяльності. На цьому етапі зусилля вчених спрямовувалися на спостереження за процесом відродження українського молодіжного руху, були зроблені перші спроби аналізу цього явища (А. Гатенюк, В. Головенько, Н. Трегубова).

На другому етапі (90-і рр. ХХ ст.) розширюються межі наукового вивчення національного молодіжного руху в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах. З'являються перші наукові дослідження (М. Баяновська (1996), І. Андрухів (1997), М. Окаринський (2000) з цих проблем.

На третьому етапі, що хронологічно збігається з початком нового століття, розпочинається осмислення теоретико-методологічних засад діяльності сучасних молодіжних об'єднань як інституту соціалізації і соціального виховання особистості (С. Черкасова (2001), Н. Онищенко (2003).

З'ясовано, що у 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ століть сформувався певний науковий інтерес до діяльності сучасних молодіжних організацій і їхнього соціально-педагогічного потенціалу. Особливо це стосується різновікових (дитячих) громадських об'єднань. Зазначений напрям наукових досліджень має у своїй основі значні напрацювання радянського періоду, які доцільно використовувати для подальшого поглиблення наукових пошуків. Аналіз вітчизняної й зарубіжної педагогічної літератури та дисертаційних досліджень дозволяє констатувати, що, незважаючи на наявність окремих праць, в яких здійснена спроба аналізу діяльності дитячих об'єднань, український молодіжний рух ще не став повноправним предметом уваги національної педагогічної науки.

Таким чином, враховуючи актуальність вивчення сучасного молодіжного руху в соціально-педагогічному контексті, а також стан дослідженості зазначеної проблеми та доцільність її розробки, для дисертаційного дослідження обрано тему “Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об'єднань в Україні”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка у зв'язку з розробкою теми “Теоретико-методологічні засади соціально-педагогічної діяльності і соціально-педагогічної освіти” (РК №0104U002386) та Українського інституту соціальних досліджень в частині наукової теми 2.6 „Генезис молодіжного руху України”.

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 9 від 15.10. 1998 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 9.02. 1999 р.).

Об'єкт дослідження: діяльність громадських молодіжних об'єднань України наприкінці ХХ - початку ХХІ століть.

Предмет дослідження: теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об'єднань.

Мета дослідження: на основі цілісного аналізу діяльності громадських молодіжних об'єднань виявити специфічні внутрішні національні та зовнішні загальноєвропейські чинники, що зумовили процес формування соціально-педагогічного потенціалу українського молодіжного руху; теоретично обґрунтувати концепцію соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань; розробити та апробувати соціально-педагогічні технології організації діяльності громадських молодіжних об'єднань. український молодіжний рух громадський

Концепція дослідження. Мета дисертації, її науково-теоретичні засади зумовили визначення концептуальних основ дослідження, потребу обґрунтування їх на методологічному, теоретичному і практичному рівнях.

Методологічний рівень відображає взаємодію та взаємозв'язок фундаментальних наукових підходів до вивчення проблеми, що були застосовані під час дослідження, зокрема:

- системний, що дозволив: проаналізувати різноманітність напрямів, змісту і форм діяльності молодіжних об'єднань на основі цілісності і єдності; розглядати діяльність спілок молоді як систему з відповідними підсистемами; опрацювати кількісні та якісні показники зазначеної діяльності і на цій підставі визначити критерії для класифікації спілок молоді;

- функціональний - спрямований на виявлення і диференціацію особливостей діяльності молодіжних організацій, що дає можливість виокремити та охарактеризувати складові цієї діяльності, їх соціально-педагогічне призначення;

- полісуб'єктний - відображає єдність особистісно орієнтованого і діяльнісного аспектів, а також дозволяє розглядати діяльність молодіжних об'єднань у контексті методології організації соціально-педагогічних досліджень;

- аксіологічний - дає можливість підпорядкувати зміст, форми і методи діяльності молодіжних об'єднань формуванню у молодих людей ціннісних орієнтацій, необхідних для життєдіяльності та відповідної спрямованості особистості;

- культурологічний - уможливлює розгляд соціально-педагогічної діяльності у своєрідному соціокультурному контексті, у єдності розвитку психіки, свідомості і діяльності, що створює умови для відповідного самовизначення та самореалізації особистості.

Теоретичний рівень дозволяє виявити систему вихідних параметрів, дефініцій, теорій, що дає можливість проаналізувати, узагальнити й обґрунтувати соціально-педагогічну діяльність як наукову категорію.

Практичний рівень передбачає дії, спрямовані на апробацію технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань, надання їх роботі соціально значущого і суспільно корисного спрямування.

Отже, соціально-педагогічну діяльність громадських молодіжних об'єднань ми розглядаємо як механізм у системі соціалізації і соціального виховання підростаючих поколінь, що дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно коригувати стосунки в молодіжному соціумі, впливати на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій юної особистості, її ставлення до себе, свого фізичного і морального здоров'я, до зовнішніх соціального та природного середовищ. З урахуванням цього вважаємо, що: соціально-педагогічна діяльність сучасного молодіжного об'єднання - це головним чином колективні та індивідуальні дії його членів, що мають суспільно корисне і соціально значуще спрямування; соціально-педагогічна діяльність молодіжного об'єднання створює педагогічні умови стимуляції й активізації процесів самоактуалізації, самовизначення, самореалізації, самовиховання і саморозвитку особистості; соціально-педагогічна діяльність спілок молоді сприяє формуванню в їхніх членів гуманістичних переконань, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій; успішна реалізація молодіжними об'єднаннями своєї соціально-педагогічної функції можлива за умови науково обґрунтованої системи державної підтримки молодіжних організацій, ефективної державної молодіжної політики.

Концептуальна ідея соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об'єднань базується на теоретичній, нормативній та проективній моделях.

Теоретична модель відображає найсуттєвіші характеристики соціально-педагогічної діяльності молодіжної організації як загальнопедагогічної категорії. Специфічним для неї є спілкування, міжособистісні відносини між членами молодіжного об'єднання, їхні взаємодії і взаємовпливи, а також логіка функціонування молодіжної організації як соціально-педагогічної системи, її змістова наповнюваність (форми, методи, засоби), результативність (контроль, рефлексія). Отже, ця модель виконує функції: 1) опису сутності соціалізаційної, виховної і самовиховної діяльності молодіжного об'єднання за допомогою наявних поняттєвих засобів; 2) тлумачення її на рівні явищ (емпіричний опис) засобами мови, якою користується загальна педагогіка, а також мовами інших наук (перш за все - соціальної психології), які допомагають адекватному розгляду явищ; 3) формування на цій основі уявлень, що дозволяють звести багатоманітність емпіричних явищ до теоретичної єдності.

Нормативна модель втілює уявлення про суть соціально-педагогічної діяльності, тобто про те, якими мають бути її зміст, форми і методи.

Проективна модель узагальнює логіку організації соціалізаційної і виховної діяльності спілки молоді, її впливу на процес перетворення спілки на соціально-педагогічну систему. Метою створення цієї моделі є виявлення умов становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань як фактора самоактуалізації, самовизначення, самовиховання і саморозвитку особистості.

Концептуальні положення втілені в загальній гіпотезі дослідження, яка полягає в тому, що ефективність соціалізаційного і виховного впливу спілки молоді на своїх членів досягається за умови перетворення її на соціально-педагогічну систему в результаті відповідно організованої і структурованої діяльності, а також у часткових гіпотезах, сутність яких полягає у наступному:

- за умови належно організованої і структурованої діяльності молодіжного об'єднання можливі певні зміни в інтелектуальному і духовному розвитку його членів, формуванні їхнього світогляду, особистісних якостей і властивостей;

- за умови єдності мети, завдань молодіжної організації та її діяльності можливі позитивні зміни в процесі соціалізації, виховання і самовиховання молоді;

- за умови оптимізації структури діяльності молодіжної організації, її насиченості соціально значущими і суспільно-корисними справами стає можливим її становлення як соціально-педагогічної системи.

У ході дослідження особлива увага приділялась використанню методологічних підходів і наукових напрацювань із загальної педагогіки, соціальної педагогіки та соціальної психології як базових основ осмислення сутності соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об'єднань.

Відповідно до мети, концепції та гіпотези дослідження були визначені такі завдання:

1. Виявити історико-педагогічні особливості процесу становлення і розвитку національного молодіжного руху.

2. Теоретично обґрунтувати суть понять “соціально-педагогічна діяльність громадського молодіжного об'єднання”, “сучасне громадське молодіжне об'єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об'єднань”.

3. Теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити концепцію соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань.

4. Виявити й схарактеризувати становлення і розвиток соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об'єднань та здійснити класифікацію сучасних громадських молодіжних об'єднань.

5. Розкрити і теоретично обґрунтувати суть процесу становлення і розвитку громадського молодіжного об'єднання як соціально-педагогічної системи.

6. Виявити особливості впливу соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об'єднань на процес становлення духовності, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій особистості.

7. Розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити соціально-педагогічні технології організації діяльності громадських молодіжних об'єднань.

8. Проаналізувати зміст і форми діяльності суб'єктів молодіжного руху в європейських країнах: суть та соціально-педагогічні особливості.

9. Здійснити прогностичне обґрунтування розвитку молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.

10. Розробити науково-методичні рекомендації для соціальних педагогів, працівників соціальних служб, активістів молодіжних організацій щодо впровадження розроблених технологій соціально-педагогічної діяльності у роботу молодіжних формувань.

Загальна методологія дослідження ґрунтується на положеннях теорії пізнання; принципах історизму, науковості, гуманізації, демократизації; теорії систем, що дозволило представити соціально-педагогічну діяльність громадських молодіжних об'єднань як складну і багаторівневу систему із властивими їй підсистемами; культурології, зокрема, розвитку загальнолюдських цінностей людини; теорії соціального суб'єкта; концепції колективного суб'єкта діяльності (Л. Виготський); ідеї провідної діяльності (О. Лєонтьєв); концепції педагогіки середовища (В. Бочарова, М. Гур'янова); концепції педагогіки колективних творчих справ (І. Іванов); концепції педагогіки соціалізації (А. Капська, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, С. Савченко); полікультурного діалогу, використання інноваційного потенціалу молоді, а також на міждисциплінарному підході, який поєднує положення теорії пізнання, теорій особистості, соціалізації особистості у полікультурному просторі.

Теоретичну основу дослідження становлять: основні положення філософії, психології та педагогіки щодо специфіки людської діяльності (Л. Буєва, М. Каган, О. Лєонтьєв, Б. Ломов, Л. Ніколов, Е. Юдін) і розвитку особистості на мікро, мезо- та макрорівнях (Б. Бітінас, Т. Яркіна); культурологічні теорії (М. Бахтін, В. Біблер, Б. Ліхачов); альтернативні теорії особистості (А. Адлер, Е. Еріксон, А. Маслоу, К. Роджерс К. Юнг та ін.); філософські ідеї саморозвитку особистості (І. Донцов, Б. Додонова, І. Кант, Г. Тульчинський); самовиховання особистості (А. Арет, Г. Костюк, А. Кочетов, В. Сухомлинський), а також висновки за результатами психологічних і педагогічних досліджень щодо формування особистості та її розвитку в процесі діяльності (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, В. Кремінь, Н. Ничкало, М. Сметанський, О. Сухомлинська та ін.).

На різних етапах наукового пошуку були використані такі методи дослідження:

теоретичні - узагальнення та осмислення положень щодо соціалізації, соціального виховання і соціально-педагогічної діяльності з опорою на принципи проблемності, об'єктивності і критичності їх сприйняття; історико-теоретичний аналіз соціологічних, архівних матеріалів, нормативних документів, поточної документації молодіжних організацій, статистичних даних з досліджуваної проблеми; порівняльно-історичний метод аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду діяльності молодіжних об'єднань, що дає змогу порівнювати соціально-педагогічні факти, явища і результати; аналіз результатів сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень з проблематики діяльності і функціонування молодіжних об'єднань; індуктивний та дедуктивний способи встановлення причинно-наслідкових зв'язків між суттю і наслідками діяльності молодіжних об'єднань; теоретичне моделювання технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань;

емпіричні - лонгітюдні методи, що передбачали систематичне опитування членів молодіжних об'єднань протягом кількох років; інтерв'ю, анкетування, пряме та непряме спостереження, бесіди, тестування; верифікація отриманої інформації шляхом зіставлення даних дослідження - застосовувалися з метою аналізу змістових компонентів і визначення пріоритетних напрямів діяльності молодіжних об'єднань; соціально-педагогічний експеримент здійснювався з метою визначення ефективності виховного впливу соціально-педагогічних технологій на процес формування особистісних якостей членів молодіжних об'єднань. У дисертації використані методи кількісної та якісної обробки одержаних результатів.

Джерельна база дослідження: законодавчі акти, архівні документи і матеріали, поточна документація молодіжних об'єднань; статистичні дані, які характеризують діяльність зарубіжних і українських молодіжних об'єднань; наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених з проблем історії та сьогодення діяльності молодіжних об'єднань, соціальної і соціально-педагогічної роботи з різними категоріями молоді; публікації з питань соціалізації і соціального виховання молодих людей; матеріали конференцій, “круглих столів”, соціологічних досліджень з проблем молоді. На різних етапах наукового пошуку було опрацьовано 487 джерел, з них 164 архівних. Вивчено 38 справ із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), 42 справи із Центрального державного архіву громадських об'єднань України (м. Київ), 19 справ із фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), 65 справ із Центрального державного історичного архіву України у Львові; проаналізовано 87 статутів, 184 протоколів зборів, 279 звітів та інших поточних документів Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО), обласних комітетів молодіжних організацій та громадських молодіжних об'єднань.

Характеристика основних етапів дослідження. Дослідження проводилося протягом 1995-2005 рр. й охоплювало чотири етапи науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1995-1996 рр.) вивчався стан дослідженості проблеми; аналізувалася документальна база спілок молоді; визначалися предмет, мета і завдання дослідження; формувалися підходи до створення загальної методології дослідження та його методів; теоретично розроблялася концепція, гіпотеза і програма дослідження.

На другому етапі (1997-2001 рр.) продовжувалося уточнення програми дослідження та здійснювалася її реалізація (охоплено 87 молодіжних об'єднань, що діють на всеукраїнському, реґіональному та обласному рівнях). На цьому етапі було розроблено й апробовано концепцію соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань; уточнено і доповнено експериментальну частину дослідження; розроблено і розпочато апробацію технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) перевірялася ефективність розроблених технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань; здійснено корекцію зазначених технологій з урахуванням отриманих результатів; виявлялися особливості і тенденції соціально-педагогічної діяльності.

На четвертому етапі (2004-2005 рр.) здійснювалося узагальнення результатів впровадження концепції та технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань; зіставлялися одержані результати дослідження з його метою і гіпотезою; здійснено аналіз, систематизацію й узагальнення здобутих у процесі теоретичного аналізу та дослідно-експериментальної роботи даних; проводилися “круглі столи”, дискусії з участю представників державних структур і громадських молодіжних організацій, навчання соціальних педагогів, лідерів молодіжних об'єднань щодо використання розроблених соціально-педагогічних технологій для корекції діяльності молодіжних об'єднань. Завершено оформлення монографії та сформульовано загальні висновки дослідження.

Експериментальна база дослідження: у дослідженні брали участь 87 молодіжних об'єднань, понад тисячу членів молодіжних об'єднань з різних реґіонів України.

На всіх етапах наукового пошуку автор особисто займався розробкою концептуальної моделі соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань, організацією і проведенням констатувального та формувального експериментів, розробкою рекомендацій для органів державної влади та управління, УНКМО, обласних комітетів молодіжних організацій, лідерів молодіжних об'єднань, підготовкою науково-методичних рекомендацій для вищих педагогічних навчальних закладів

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

вивчено і проаналізовано процес зародження і становлення українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молоді; здійснено історико-педагогічний аналіз особливостей процесу функціонування молодіжних товариств другої половини ХІХ - початку ХХ століть; 20-30-х рр. ХХ століть (на західноукраїнських землях) та ЛКСМУ (радянського періоду) як джерела формування теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об'єднань; виявлено мету, тенденції, закономірності, основні напрями і форми соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань; на основі порівняльного аналізу розкрито особливості діяльності різних груп молодіжних організацій, виявлено спільні напрями і відмінності в їхньому розвитку; розроблено класифікацію сучасних молодіжних об'єднань; обґрунтовано положення щодо соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань як умови становлення духовності, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій членів об'єднань; теоретично обґрунтовано суть понять “соціально-педагогічна діяльність молодіжного об'єднання”, “сучасне молодіжне об'єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань”; розроблено, обґрунтовано та апробовано концепцію соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань кінця ХХ - початку ХХІ століть; виявлено умови становлення і розвитку молодіжного об'єднання як соціально-педагогічної системи; обґрунтовано роль соціально-педагогічної діяльності як механізму соціалізації і соціального виховання; схарактеризовано періодизацію розвитку українського молодіжного руху; проаналізовано державну молодіжну політику та її вплив на процес реалізації соціально-педагогічних функцій національного молодіжного руху; схарактеризовано молодіжний рух у європейських країнах: суть та соціально-педагогічні особливості.

Удосконалено положення щодо визначення основних структурних елементів соціально-педагогічної системи; особливостей впливу діяльності на процес формування особистості; процедури оновлення механізму взаємодії органів влади і соціальних служб з молодіжними об'єднаннями.

Подальшого розвитку набули: розробка механізму впливу діяльності на процес соціалізації і соціального виховання особистості; теоретичні засади осмислення категорій “соціально-педагогічна діяльність”, “соціалізація” і “соціальне виховання” (у контексті функціонування національного молодіжного руху); міждисциплінарний підхід до осмислення процесу функціонування сучасних молодіжних об'єднань (у контексті взаємозв'язків соціально-педагогічного пізнання цього явища з культурологічним, соціологічним та соціально-психологічним підходами).

У процесі дослідження конкретизовано: значення понять і термінів, введених у науковий обіг у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно молодіжних об'єднань та їхньої діяльності; усвідомлення ролі і значення молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості; роль активу молодіжних об'єднань як провідного агента соціалізації та організатора соціального виховання членів об'єднань; теоретичні ідеї і підходи, напрацьовані вченими та практиками у процесі дослідження й організації діяльності молодіжних формувань.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що: розроблено й апробовано соціально-педагогічні технології їх діяльності; на основі матеріалів дослідження розроблено програму спецкурсу “Сучасний національний молодіжний рух як інститут соціалізації і соціального виховання особистості” для студентів спеціальності “Соціальна педагогіка” спеціалізації “Cоціально-педагогічна робота з громадськими дитячими та молодіжними організаціями”; підготовлено науково-методичні рекомендації для соціальних педагогів, працівників соціальних служб, представників неурядових громадських організацій, активу молодіжних об'єднань; здійснено прогностичне обґрунтування перспективних напрямів подальших інтеграційних досліджень українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.

Теоретичні і практичні результати дослідження придатні для використання в процесі розробки і реалізації молодіжних програм, виховних акцій і заходів; висвітлені у дослідженні практичні здобутки державної молодіжної політики в країнах Європейського Союзу і Російській Федерації будуть корисними для підвищення ефективності роботи владних структур і соціальних служб, які працюють з молоддю. Положення і висновки дослідження можуть використовуватися: працівниками вищих закладів освіти у процесі підготовки майбутніх фахівців, соціальними педагогами, соціальними працівниками, практичними психологами, представниками УНКМО, обласних комітетів молодіжних організацій, лідерами молодіжних об'єднань у проведенні конференцій, семінарів, курсів підвищення кваліфікації, в організації практичних занять і соціально-педагогічних практик.

Особистий внесок здобувача полягає: в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад становлення і розвитку національного молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молоді; в обґрунтуванні концептуальних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань; у розробці та апробації соціально-педагогічних технологій, що адаптовані до специфіки діяльності громадських молодіжних об'єднань; у здійсненні на підставі розроблених автором критеріїв класифікації громадських молодіжних об'єднань; у прогностичному обґрунтуванні (на основі розробленої концепції соціально-педагогічної діяльності, класифікації громадських молодіжних об'єднань та результатів впровадження соціально-педагогічних технологій) перспективних напрямів подальших інтеграційних досліджень українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості; у налагодженні дієвої співпраці з Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді, УНКМО, обласними комітетами молодіжних організацій, лідерами молодіжних об'єднань (участь у симпозіумах, конференціях, з'їздах, семінарах, у підготовці науково-методичних рекомендацій). Автор даного дослідження особисто брав участь у розробці програми соціально-педагогічних практик для студентів спеціальності “Соціальна педагогіка” спеціалізації “Соціально-педагогічна робота з громадськими дитячими та молодіжними організаціями”.

Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечується обґрунтованістю його вихідних теоретико-методологічних позицій, використанням комплексу взаємопов'язаних методів, адекватних об'єктові, предмету, меті та завданням дослідження; системним аналізом значного обсягу законодавчих та інших джерел, вітчизняних та зарубіжних історичних, політологічних, психологічних і педагогічних праць, результатів соціологічних досліджень; діяльності значного числа (87) молодіжних організацій у різних реґіонах України впродовж тривалого часу та позитивними результатами впровадження експериментальної програми дослідження.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження підтверджені довідками про впровадження Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді (м. Київ, довідка №107 від 31.08. 2005 р.), Українського інституту соціальних досліджень (м. Київ, довідка №8 від 09.09. 2005 р.), Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (м. Київ, довідка №92 від 6.09. 2005 р.), Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича (м. Чернівці, довідка №17-38/1816 від 07.09. 2005 р.), Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника (м. Івано-Франківськ, довідка №01-08-546 від 06.09. 2005 р.), Ніжинського державного педагогічного університету імені М. Гоголя (м. Ніжин, довідка №19 від 09.09. 2005 р.), Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка (м. Тернопіль, довідка №561-28/03 від 08.09. 2005 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження автора висвітлювались у його виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: на IV Світовому Конгресі українських молодіжних організацій (м. Київ, 1998), на міжнародних конференціях: “Управління якістю професійної освіти” (м. Артемівськ, 2001); “Технології неперервної освіти і саморозвитку особистості” (Білорусія, м. Гродно, 2001); “Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика” (м. Самбір, 2002); “Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи” (м. Львів, 2002); “Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних процесів в Україні” (м. Чернівці, 2003); “Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем” (м. Ужгород, 2003); “Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах” (м. Ужгород, 2003); на ІІ-х Міжнародних педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю” (м. Київ-Кіровоград-Павлиш, 2003); на всеукраїнських конференціях: “Християнство в українській історії, культурі й освіті” (м. Тернопіль, 2000); “Україна у ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти“ (м. Дніпропетровськ, 2000); “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (м. Івано-Франківськ, 2001); “Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти” (м. Київ, 2001); на 8-мій Щорічній науковій конференції НаУКМА (м. Київ, 2002); “Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів” (м. Вінниця, 2002); на ІХ-х Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність: Батьківська педагогіка” (м. Тернопіль, 2002); “Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2003); “Формування гендерної культури молоді: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2003); “Формування національних та загальнолюдських цінностей спеціаліста у контексті його професійної підготовки у вищому навчальному закладі” (м. Ужгород, 2004); “Підготовка вчителя в умовах модернізації загальноосвітньої школи” (м. Мукачів, 2005); на міжвузівській конференції “Соціальна робота - ознака демократизації суспільства” (м. Хмельницький, 2004); під час дискусій і “круглих столів” з лідерами молодіжних об'єднань, працівниками органів державної влади та управління, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, неурядових організацій різних реґіонів України.

Про отримані результати та висновки роботи автор доповідав на засіданнях ученої ради Українського інституту соціальних досліджень, Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Інституту педагогіки і психології, кафедр педагогіки, соціальної педагогіки і соціальної роботи Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка (1998-2005рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 61 науковій праці (одноосібних), з них: 1 монографія, 2 науково-методичних посібники, 41 стаття, опублікована у фахових науково-методичних виданнях, 5 статей - у збірниках наукових праць, 12 - у збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій. Загальний обсяг особистого доробку становить 67,4 авторських аркушів.

Кандидатська дисертація на тему “Національне виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів у діяльності молодіжних об'єднань України в 20-і роки” була захищена у 1995 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, шести розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації - 499 сторінок, основний - 428 сторінок, список використаних джерел становить 764 найменувань, з них - 37 іноземними мовами; додатків 109 на 301 сторінці (окремим томом). Робота містить шість таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробленості проблеми у науковій теорії та педагогічній практиці, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу й основні положення концепції, визначено методологічні засади, методи дослідження та етапи науково-педагогічного пошуку, подано джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань” здійснено наукове обґрунтування об'єкта і предмета дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат; здійснено дослідження сутності і концептуальних основ проблеми становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об'єднань, уточнено зміст категорії “соціально-педагогічна діяльність”.

На підставі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних дослідників визначено суть ключових понять дослідження: “соціалізація”, “соціальне виховання”, “соціально-педагогічна діяльність молодіжного об'єднання”.

Аналіз наукової і науково-методичної літератури дав змогу виявити, що категорія “соціально-педагогічна діяльність” перебуває в стані наукового осмислення. До найбільш визнаних можна віднести такі підходи: суть соціально-педагогічної діяльності полягає у перетворенні соціального середовища, оптимізації взаємин особистості і соціуму (І.Звєрєва, А.Капська, Л.Міщик); у гармонізації стосунків людини, групи та середовища на основі задоволення потреби в соціокультурній адаптації і самореалізації, у допомозі молодій людині в протистоянні негативним відхиленням від норм поведінки (Л. Бєляєва, М. Гур'янова, Л. Штефан); у здійсненні соціального виховання в контексті соціалізації, створенні сприятливих умов для соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб, а в окремих випадках - у відновленні соціально схвалених способів життєдіяльності людини (О. Безпалько, В. Бочарова, Г. Лактіонова, С. Савченко).

Здійснено порівняльний аналіз різних підходів до уточнення змісту категорій “соціалізація” і “соціальне виховання” (О. Безпалько, М. Гур'янова, А. Капська, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, С. Харченко та ін.). Висвітлено процес трансформації пояснення суті зазначених категорій, їхньої співвіднесеності з категорією “діяльність” та уточнено особливості використання понять “соціалізація” і “соціальне виховання” у контексті дослідження діяльності молодіжних об'єднань. Проаналізовано такі поняття як “процес соціалізації”, “модель соціалізації”, “механізм соціалізації”.

У розділі проаналізовано підходи до формування мети, завдань, основних напрямів, змісту соціально-педагогічної діяльності. Встановлено (О. Безпалько, М. Гур'янова, А. Капська та ін.), що у найбільш загальному трактуванні мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації особистості. Мета реалізується шляхом виконання низки завдань, пріоритетними серед яких є: збереження та зміцнення фізичного, психічного та соціального здоров'я особистості; активізація її адаптаційного потенціалу; створення сприятливих умов в мікросоціумі для розвитку здібностей та реалізації особистості; надання комплексної соціально-педагогічної допомоги та підтримки особистості; попередження та локалізація негативних впливів соціального середовища на особистість. М. Гур'янова до основних напрямів соціально-педагогічної діяльності відносить: інформаційно-просвітницьку, соціально-трудову, соціально-культурну, соціально-освітню, благодійну і громадську діяльність. Зміст соціально-педагогічної діяльності, на думку С. Беляєвої, розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації певних вікових та соціальних груп.

На основі аналізу мети, завдань і досвіду функціонування молодіжних об'єднань, а також опублікованих наукових праць (В. Бочарова, О. Волохов, М. Гур'янова, І. Звєрєва, А. Капська, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, Л. Міщик, В. Нікітін, С. Савченко, С. Харченко, Л. Штефан та ін.) доведено, що основним завданням соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань є сприяння процесу соціалізації і соціального виховання молоді.

Провідна ідея концепції соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об'єднань полягає у формуванні образу і виявленні сутності процесу діяльності членів молодіжного об'єднання як колективу однодумців, як відповідно організованої соціально-педагогічної системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, специфічність та ефективність різних видів впливу на процес соціалізації і соціального виховання даної категорії молоді. В основу цієї концепції покладено положення про те, що різноманітна діяльність соціально значущого і суспільно корисного спрямування членів сучасних громадських молодіжних об'єднань і є соціально-педагогічною діяльністю.

У другому розділі - “Становлення і розвиток соціально-педагогічної діяльності спілок молоді у другій половині ХІХ - ХХ століттях” здійснено історико-педагогічний аналіз особливостей процесу функціонування молодіжних товариств другої половини ХІХ - початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століття (на західноукраїнських землях) та ЛКСМУ (радянського періоду) як джерела формування теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об'єднань; виявлено особливості, основні напрями і форми організації діяльності спілок молоді зазначеного періоду; визначено основні етапи становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних об'єднань. Перший етап - друга половина ХІХ - початок ХХ століть - період зародження діяльності молодіжних гуртків і товариств і становлення основних напрямів, змісту та форм їх діяльності. Другий (20-і рр. - кінець 80-х рр. ХХ ст.) - це період, впродовж якого молодіжний рух існував у формі двох політизованих структур - комсомолу і піонерської організації (виняток складали молодіжні товариства, які діяли на території Західної України у 20-30-х рр.). Третій етап - кінець 80-х рр. ХХ - початок ХХІ століть - це період зародження, розвитку і становлення сучасного національного молодіжного руху.

Встановлено, що основними напрямами діяльності молодіжних товариств друга половина ХІХ - початок ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століть (на західноукраїнських землях) були: самоосвітня, самовиховна, культурологічно-просвітницька, професійно-освітня і благодійницька, формування національної свідомості і самосвідомості; виявлено, що в міру збагачення змісту діяльності, а також становлення організаційних форм роботи (гуртки культурно-просвітницького і професійно освітнього спрямування, театральні аматорські групи, хори, виступи перед населенням тощо) діяльність спілок молоді набувала тенденції до вдосконалення у двох напрямах: внутрішньому (оволодіння знаннями як загального, так і професійного характеру, формування умінь і навичок здійснення різних видів трудової діяльності; формування духовності, ціннісних орієнтацій і моральних переконань) і зовнішньому (робота з ліквідації неписьменності серед неспілкової молоді і старшого покоління; ознайомлення населення з духовно-культурною спадщиною українського народу; благодійницькі акції).

На основі врахування результатів аналізу діяльності молодіжних товариств другої половини ХІХ - початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ ст. (на західноукраїнських землях) з'ясовано, що вони здійснювали громадянське самовиховання, підготовку молоді до самостійного трудового життя, моральне самовиховання, антинаркогенне самовиховання в поєднанні з антинаркогенною профілактичною роботою, сприяли інтелектуальному саморозвитку, формуванню інтересу і любові до духовно-культурної спадщини українського народу. Доведено, що процес становлення соціально-педагогічного потенціалу національного молодіжного руху зазначеного періоду визначався: антидемократичним станом суспільства; відсутністю соціально-економічних і соціально-педагогічних умов для гармонійного саморозвитку особистості; кризовим станом інститутів соціалізації і соціального виховання молоді.

Як свідчать матеріали дослідження, діяльність ЛКСМ України радянського періоду, незважаючи на певну заполітизованість, можна охарактеризувати загалом як соціально-педагогічну. Підтвердженням цьому слугують виявлені науковцями (Ю. Артем'єв, С. Аставін, В. Бузало, В. Гайдукевич, В. Головенько, Е. Губін, М. Малахов, Б. Ручкін та ін.) факти активної участі ЛКСМУ в таких акціях як “похід за ліквідацію неписьменності”, “похід за культуру”, активна участь комсомолу у створенні системи професійно-технічної освіти, в індустріалізації і колективізації, у післявоєнній відбудові народного господарства, освоєнні цілинних земель тощо. У 70-80-х роках соціально-педагогічна діяльність ЛКСМ України значно активізується: зростає чисельність комсомольсько-молодіжних ланок, бригад, започатковується рух молодіжних житлових комплексів, створюються молодіжні агрофірми, молодіжні кооперативи. Проте розвиток подій у країні привів до ліквідації діяльності ЛКСМУ у 1991 році.

Аналіз результатів проведеного дослідження дає підстави вважати, що зародження сучасного руху молоді в Україні було викликане: кризовим станом ЛКСМУ як єдиної “одержавленої” молодіжної організації в Україні; загальною системною кризою інститутів соціалізації і соціального виховання в Україні; об'єктивною потребою оновлення, модернізації і створення нових, адекватних потребі і запитам молоді інститутів соціалізації й соціального виховання особистості; прагненням соціально активної частини молоді реалізувати себе через активну участь у суспільному і політичному житті країни, взяти на себе відповідальність за процес особистісної соціалізації, зреалізувати свою потребу в суспільному самовизначенні і самовираженні.

Отже, процес виникнення в Україні в кінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. численних молодіжних об'єднань різноманітного спрямування був адекватною реакцією молодих людей на кризову суспільно-політичну і соціально-економічну ситуацію в країні і відобразив потребу молоді у створенні принципово нового інституту соціалізації й соціального виховання особистості - українського молодіжного руху.

У третьому розділі - “Особливості соціалізації і соціального виховання особистості в молодіжних організаціях кінця ХХ - початку ХХІ століть” розкрито суть та особливості соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об'єднань, викладено результати вивчення й аналізу процесу становлення українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання, розкрито його соціально-педагогічний потенціал.

Доведено, що соціально-педагогічний потенціал національного молодіжного руху початку XXI століття - це інтеграція мети, завдань, форм, методів і засобів реалізації статутних положень молодіжних організацій, педагогічний ефект дії яких спрямований на самореалізацію, сприяння соціалізації і соціальному вихованню молоді.

На підставі аналізу праць вітчизняних науковців (М. Баяновська, М. Головатий, В. Головенько, Л. Ярова та ін.), російських (Л. Алієва, Л. Бєляєва, І. Валгаєва, Т. Вернігорова, О. Волохов, Р. Гаріфулліна, Т. Пташко та ін.) та з урахуванням результатів проведеного дослідження обґрунтовано доцільність зміни назви “дитячі громадські об'єднання” на “різновікові громадські об'єднання”. З'ясовано, що різновікові (дитячі) об'єднання можна охарактеризувати як самодіяльні об'єднання дітей, підлітків і молоді, створені з метою їх виховання та самовиховання.

Доведено, що формування виховного потенціалу різновікового об'єднання (становлення його як соціально-педагогічної системи) проходить такі етапи: “формування виховного середовища” - “організація виховної діяльності” - “інтеріоризація та ідентифікація”.

У процесі роботи автора з молодіжними організаціями було визначено і обґрунтовано доцільність використання функціональної одиниці соціально-педагогічної діяльності (ФОСПД) як основи дослідження й аналізу змістового компоненту діяльності молодіжного об'єднання. В результаті її використання проаналізовано наявність у соціально-педагогічній діяльності різновікових об'єднань основних напрямів змісту виховання і рівень їх присутності (коефіцієнт присутності), а також визначено пріоритетні напрями змісту виховання (коефіцієнт пріоритетності). З'ясовано, що у діяльності сучасних різновікових об'єднань виразно простежуються розумове, моральне, громадянське, естетичне, екологічне, трудове, військово-патріотичне, правове, релігійне, фізичне виховання.