Теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах

У розділі вказується на найважливіші професійні особистісні якості майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму - вимогливість до учасників походу, справедливість та об'єктивність оцінювання дій вихованців; уміння усвідомити власні помилки і невдачі; педагогічний такт; уміння переконувати; пробачати помилки; уміння підтримувати відповідний рівень організованості групи навіть у найскладніших ситуаціях; емоційна стриманість; здатність бути лідером групи, взаємодіяти з неформальним лідером, створювати доброзичливий психологічний клімат у групі; уміння своєчасно і правильно приймати рішення в екстремальних ситуаціях; володіти позитивними морально-вольовими якостями (почуття відповідальності за проведення туристського заходу, цілеспрямованість, наполегливість, організованість, терпіння, спостережливість, ініціативність); мати фундаментальні знання з педагогіки та психології, що допоможе в розв'язанні різних педагогічних ситуацій, які виникають при проведенні рекреаційних і туристських заходів.

У другому розділі - “Ретроспективний аналіз розвитку туристичної галузі в Україні” - викладено результати історичного аналізу розвитку туристичної галузі; обґрунтовано історичні етапи розвитку спортивно-оздоровчого туризму на теренах України; проаналізовано розвиток туризму та його вплив на соціально-економічний та культурний потенціал в незалежній Україні.

У процесі дослідження зроблено висновок, що туризм на українських землях пройшов етапи розвитку аналогічні європейським: від поодиноких мандрівок до організації масових подорожей. Історичний аналіз розвитку туристичної галузі дав змогу виокремити основні періоди розвитку туризму на теренах України: період великих географічних відкриттів (від найдавніших часів до початку ХІХ ст.); етап індивідуального туризму (ХІХ ст. - зародження спеціалізованих підприємств із туристичних послуг); етап зародження організованого туризму (1878-1917 рр.); етап становлення туристично-екскурсійної справи (1918-1936 рр.); етап відновлення туристично-екскурсійної діяльності та впровадження нових організаційних форм управління (1945-1968 рр.); етап масового туризму (етап індустріалізації туризму, вдосконалення структури управління туристично-екскурсійною системою - 1969-1985 рр.); етап інтенсивного розвитку туризму (1985-1991 рр., період, який стає ефективним засобом активного відпочинку населення, розвитку особистості, її оздоровлення); етап деструктуризації системи соціального туризму (1991-1995 рр.); перехідний етап (з 1995 року до теперішнього часу, створення національної туристичної індустрії).

На основі аналізу періодів розвитку туристичної галузі на теренах України виокремлено п'ять основних етапів розвитку спортивно-оздоровчого туризму в країні, а саме: етап: “становлення” - 1911-1936 рр. (виникнення молодіжного товариства “Пласт”, відродження російського товариства туристів, у подальшому - товариство пролетарського туризму); етап “структурування” - 1936-1969 рр. (створення системи організації та управління самодіяльним туризмом, створення туристичних клубів); етап “індустріалізації” - 1969-1991 рр. (період інтенсивного розвитку туризму, активного відпочинку населення, створення всесоюзної федерації спортивного туризму); етап “деструктуризації” - 1991-1995 рр. (деструктуризація системи туризму); етап “відродження” - з 1995 року по теперішній час (період у створенні національної туристичної індустрії). Всі етапи віддзеркалюють динаміку соціально-економічного розвитку країни, рівень життя її громадян, їхній матеріальний стан, культурні інтереси, бажання, духовні цінності.

З'язовано, що в період розбудови незалежної України туризм інтенсивно розвивається, поступово набуває характеру туристичної індустрії, ефективно впливає на економіку країни і є одним з її стабілізаторів. Починаючи з 2001 року, основні показники галузі стрімко зростають. Від функціонування туристичної галузі безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 15% населення України. Туризм не лише опосередковано охоплює більшість інших галузей економіки, а й стимулює їх розвиток і таким чином відіграє роль каталізатора соціально-економічного розвитку країни, розвитку її культурного потенціалу. Особливого значення розвиток спортивно-оздоровчого туризму набуває для школярів і студентів, оскільки реалізує їхнє бажання виїхати з міста на природу, залучитися до духовних цінностей (історії, культури, мистецтва), урізноманітнити життєві враження, усунути фізичну і психологічну втому, пізнати нових людей, знайти і проявити себе в спілкуванні з ними, бути в колі друзів в обстановці відпочинку. Тому підготовка фахівців із спортивно-оздоровчого туризму набуває значної актуальності на сучасному етапі, а також потребує у найкороткіші терміни, з незначними капіталовкладеннями відновлення внутрішнього туризму, розвиток якого значною мірою пов'язаний із спортивно-оздоровчим туризмом і зміцненням здоров'я молодого покоління.

У третьому розділі -“Професійна підготовка фахівців туристичної галузі за рубежем” - проаналізовано: проблему професійної підготовки фахівців з туризму в економічно розвинутих країнах, в колишніх соціалістичних країнах; систему професійної підготовки фахівців із спортивно-оздоровчого туризму в Російській Федерації.

Аналіз професійної підготовки фахівців з туризму в економічно розвинутих країнах (США, Англії, Німеччині та ін.) показав, що вона перебуває у стані постійного динамічного розвитку. Так, особливостями американської професійної туристської підготовки є: широкий вибір освітніх програм; тісний зв'язок підготовки з технологією фізкультурного процесу, з практичною діяльністю; диференціація підготовки, що охоплює різні профілі професій у галузі туризму; варіативність організаційних форм підготовки фахівців (очна, заочна, інтерактивна, Інтернет-тренер, семінари, курси та ін.) забезпечена навчально-методичними матеріалами (підручники, навчальні посібники, методичні рекомендації, практикуми, бюлетені); орієнтація на встановлення національних нормативних вимог, що пред'являються до надання туристських послуг (вимоги до методики тестування, проведення занять, місць проведення занять, процедур надання першої медичної допомоги, страхування відповідальності інструктора та ін.); розвиток матеріально-технічної бази фізкультурних вищих навчальних закладів у рамках багатоступеневої системи підготовки, що враховує ліцензійні вимоги до проведення фізкультурно-оздоровчої та оздоровчо-туристської діяльності; створення ефективної системи перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців із спортивного та оздоровчого туризму. У Великій Британії професійна підготовка фахівців з туризму здійснюється в університетах та інститутах і представлена численними освітніми установами туризму, в яких існує широкий вибір спеціальностей, причому велика увага приділяється вивченню соціальних дисциплін, бізнесу, юриспруденції, іноземних мов, практиці. Значний науковий інтерес становить професійна підготовка в Німеччині, для якої характерна чітка, гнучка, багатоступенева система підготовки фахівців з найнижчих і до найвищих ступенів професійної діяльності, яка не суперечить структурі та вимогам загальної системи професійної освіти в цій країні і випливає з її історичних традицій. Так, вища спортивна школа м. Кельна готує “дипломованих учителів фізкультури” для масового спорту і дозвілля протягом 7 семестрів зі спеціальностей “туризм і дозвілля”, “педагогіка дозвілля”. Функціонує широка мережа семінарів, короткотермінових курсів, що дають можливість одержати професійну підготовку без відриву від виробничої діяльності.

Аналіз професійної підготовки фахівців з туризму в колишніх соціалістичних країнах показав, що така підготовка найбільш типово представлена такими країнами, як Польща, Народна Республіка Білорусь, Китайська Народна Республіка, Російська Федерація. Так, університети Польщі готують фахівців за такими трьома спеціалізаціями: організація туризму; туристична політика; готельна індустрія на стаціонарному, заочному відділах і в аспірантурі. Цикл бакалавра (3-х річний) охоплює підготовку за такими спеціалізаціями: туристична політика; готельна індустрія; організація і служба туризму; активна рекреація. Цикл магістра (1,5 річний) включає 3-х річне навчання за вищезазначеними спеціалізаціями. Значна увага в підготовці фахівців туристичної галузі в Польщі приділяється практичним заняттям. Програма літнього табору включає такі дисципліни з фізкультури, як-от: плавання, ходіння під вітрилами, плавання на каное, віндсерфінг, ігрові види спорту. Білоруський університет фізичної культури (Народна Республіка Білорусь) готує педагогів-організаторів фізкультурно-оздоровчої та туристської роботи за трьома ступенями, що відповідають освітньо-кваліфікаційним рівням: бакалавр, спеціаліст, магістр. Інструкторів зі спортивного туризму готує федерація спортивного туризму в школах інструкторів або на спеціальних курсах за програмами, затвердженими Міністерством спорту і туризму Республіки Білорусь. Професійна підготовка фахівців туристичної галузі в Китайській Народній Республіці (КНР) розпочалася з 1949 році. З метою вдосконалення управління туризмом в Китаї було створено Державне управління у справах туризму, що сприяло стрімкому розвитку іноземного туризму та екскурсій у країні (1964 р.). КНР є членом Міжнародної туристської організації і виділяє значні кошти на розвиток туристичної галузі. Разом з тим, кадрове питання туристичної діяльності на державному рівні на сьогодні не вирішено. Професійна підготовка відповідних фахівців здійснюється при університетах, в яких готують фахівців економічної туристичної спрямованості і готельної справи. При відборі змісту освіти для створення навчальних програм і планів інтенсивно використовують досвід європейських країн і США. У Китаї підготовкою фахівців для спортивно-оздоровчого туризму на громадських засадах займається федерація спортивно-оздоровчого туризму за напрямом: курсова підготовка інструкторів (за системою додаткової освіти) при туристських клубах, станціях юних туристів.

У Російській Федерації, на думку російських вчених І.В. Зоріна, І.Б. Попова, підготовка фахівців туристичної галузі ще не відповідає практичним потребам російської туристської індустрії. Головною причиною дефіциту фахівців з туризму є недосконалість освітніх програм підготовки кадрів, недостатньо високий рівень розвитку туризму. Позитивним для російської вищої туристичної освіти є: широкий вибір освітніх програм; формування в студентів необхідних базових практичних навичок; створення відповідної методичної бази (державних освітніх стандартів, підручників, навчальних програм, підготовка викладацьких кадрів та ін.). До недоліків професійної підготовки фахівців у туристичній галузі можна віднести: відірваність академічного навчання від проблем, потреб, вимог і реальної технології індустрії; гіпертрофовану підготовку працівників готельного господарства, яка зведена до технологічних аспектів готельного комплексу; недостатню увагу, що приділяється професійній підготовці, яка відповідає життєво важливим інтересам клієнта (організація розваг, плановий відпочинок, система спортивно-оздоровчих заходів); незалучення професіоналів-практиків російської туристичної галузі до викладацької діяльності. Рівень освіти в російських вищих навчальних закладах виокремлює такі основні рівні освіти туристичного профілю: вищу спеціальну, базову вищу, вищу, повну вищу, професійну вищу градацію. Це свідчить про те, що туристична освіта в Росії виходить на новий якісний етап і в цьому контексті відповідає світовим стандартам.

На відміну від України в Російській Федерації вже з 1996 року російська міжнародна академія туризму здійснює експеримент щодо введення стандартів у навчальні плани підготовки фахівців за фахом “Рекреація і туризм” і як результат у новому “Переліку напрямів підготовки і спеціальностей вищої професійної освіти” представлена спеціальність 03103 - Рекреація і спортивно-оздоровчий туризм - спеціаліст з спортивно-оздоровчого туризму (2005 р.). Крім того, інструкторів спортивного туризму готують на 1 курсі російської міжнародної академії туризму за участі міських (районних) туристських клубів і туристсько-спортивних спідок. Старших інструкторів - на 2 і 3 курсах російської міжнародної академії туризму за участі регіональних туристсько-спортивних спілок і туристсько-спортивної спілки Росії, а інструкторів спортивного туризму міжнародного класу - в школах туристської майстерності туристсько-спортивної спілки Росії після закінчення російської міжнародної академії туризму.

Аналіз професійної підготовки фахівців туристичної галузі у провідних країнах світу дає змогу зробити висновок, що найбільш вагомими для впровадження у професійну підготовку фахівців із спортивно-оздоровчого туризму України є обов'язкове вивчення іноземних мов через спеціальність (викладання деяких предметів іноземною мовою); жорсткі критерії відбору абітурієнтів (наявність реальної мотивації, наявність стажу роботи в галузі, позитивні результати психологічних тестів на профпридатність або співбесіди з участю психологів); ухвалення закону, що закріплює прийняття на роботу осіб з туристською професійною освітою; доцільність функціонування суспільно-кваліфікаційної структури кадрів та активу, задіяного в різних програмах соціального туризму - дитячо-юнацького, спортивно-оздоровчого, молодіжного, сімейного.

У четвертому розділі - “Концептуальні підходи до професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивного-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах” - проаналізовано сучасний стан професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах України; наведено розроблену і обгрунтовану концепцію та модель професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих педагогічних навчальних закладах; критерії ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму.

Вивчення думки опитаних 123 респондентів, учасників Запорізької обласної координаційної ради з питань розвитку дитячо-юнацького туризму (вік 30-65 років, 70% мали стаж роботи більше 10 років) засвідчило, що 94% вважали стан туристської роботи в навчальних закладах незадовільним. Головною причиною цього, на їхню думку, є дефіцит фахівців зі спортивно-оздоровчого туризму (77% респондентів). 100% опитаних вважали за доцільне запровадження спеціалізації “спортивно-оздоровчий туризм” у вищих педагогічних навчальних закладах.

Аналіз сучасного стану професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах України довів, що спеціалізації “спортивно-оздоровчий туризм” на момент початку дослідження (2000 р.) в Україні не існувало. В основному фахівці, які працювали в галузі туризму, готувалися в Київському університеті туризму, економіки і права, Київському державному торговельно-економічному університеті, Львівському інституті економіки і туризму, Інституті туризму федерації профспілок України, Донецькому інституті туристського бізнесу, Харківській національній академії міського господарства за такими напрямами: економіко-правовий, управлінський; рекреаційний, а також в аспірантурах і докторантурах з цих напрямів.

У вищих навчальних закладах України, як правило, готують фахівців фізкультурно-спортивного напряму з освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра за такими спеціальностями: “Фізичне виховання”, “Спорт”, “Здоров'я людини”. Аналіз програм навчання студентів за фахом ”спортивно-масова та туристська діяльність” у шести вищих педагогічних навчальних закладах України засвідчив, що зміст професійної туристської підготовки орієнтовано переважно на організаційну діяльність керівника спортивно-масової роботи і тільки в середньому третина часу відводиться на вивчення предметів туристської спрямованості. До недоліків таких програм належать: відсутність тем, спрямованих на підготовку фахівця, як менеджера туризму, здатного до роботи в туристсько-екскурсійних структурах різного спрямування; обмежене в часі вивчення проблем оздоровлення населення засобами туризму, організації аніматорських заходів. Аналіз сучасного стану професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах України підтвердило доцільність та актуальність наукового пошуку в цьому напрямі.

У розділі подано розроблену концепцію професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, яку доцільно розглядати, як цілісну систему, що будується на основі органічної єдності загального, особливого й індивідуального. Професійна підготовка майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, як загальне - складова професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту; як особливе має свою специфіку, зумовлену особливостями професійної підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі; як індивідуальне відображає залежність ефективності підготовки від особистісних якостей майбутнього фахівця, його психологічної культури, здатності до педагогічної та туристської діяльності. Професійну підготовку майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму доцільно здійснювати в системі професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Разом з тим, принциповою специфічною ознакою професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму є необхідність інтегративного підходу до формування її змісту, відбору форм і методів, оскільки вона інтегрує в собі підготовку фахівців фізичної культури і спорту і фахівців туристичної галузі. У професійній підготовці майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму перевага має віддаватися діяльнісному підходу. Засобами реалізації професійних можливостей майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму в професійній діяльності є їх фізкультурно-педагогічна (формування інтелектуально, фізично і морально розвинутої особистості) та туристична діяльність (менеджер спортивно-оздоровчого туризму). Особливість цієї підготовки полягає також у тому, що фізичний розвиток студента, його спортивна та туристська підготовка здійснюються у нерозривній єдності і взаємозумовленості, що дає змогу ввести нову функцію професійної діяльності майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, а саме, - фізкультурно-спортивно-туристську. Пріоритетною метою професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму є їх підготовка до фізкультурно-педагогічної та туристичної діяльності, які є засобами реалізації професійних можливостей майбутніх учителів фізичної культури, як менеджерів спортивно-оздоровчого туризму і педагогів. Реалізація концепції професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму потребує розробки і впровадження нормативно-правого, організаційно-технічного, фінансового і кадрового забезпечення.

У процесі дослідження було розроблено та обґрунтовано модель професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму. Модель відображає цілісний і неперервний процес професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, який відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням - бакалавр, спеціаліст, магістр. Модель розкриває процес професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму відповідно до мети, завдань, принципів, що відображають інтегративний підхід до професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, оскільки вона за змістом, формами й методами інтегрує в собі як підготовку фахівців фізичної культури та спорту, так і фахівців туристичної галузі.

За моделлю, у змісті професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури та спорту за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр фізичної культури і спорту”, виокремлено інваріантну і варіативну частини професійної підготовки. Інваріантна включає в себе гуманітарні, соціально-економічні та фундаментальні дисципліни, які вивчаються згідно з навчальним планом підготовки вчителів фізичної культури, з інтеграцією окремих тем зі спортивно-оздоровчого туризму. Варіативна частина включає професійно-орієнтовані і вибірково-навчальні дисципліни, які вивчаються згідно з навчальним планом підготовки вчителів фізичної культури з інтеграцією професійно спрямованих дисциплін із спортивно-оздоровчого туризму (“Вступ до туризму”, “Рекреаційна географія”, “Рекреологія”, “Організація спортивно-масової та туристської роботи”, “Основи спортивного туризму”, “Спортивне орієнтування”, “Туризм з методикою викладання”, “Сільський туризм”, “Туристське країнознавство”). На рівні бакалавра увага спрямовується на поглиблення загальної освіти, формування фундаментальних і професійно орієнтованих знань і вмінь, необхідних для вирішення типових професійних завдань, а також підготовку студентів до подальшого набуття спеціалізації “спортивно-оздоровчий туризм”.

Зміст професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту за освітньо-кваліфікаційним рівнем “спеціаліст” згідно з моделлю доповнюється вивченням фундаментальних (“Охорона праці в галузі”, “Цивільна оборона”) та професійно-орієнтованих дисциплін (“Методика викладання спортивно-оздоровчого туризму”, “Краєзнавство та екскурсознавство”, ”Менеджмент та маркетинг в туризмі” “Екстремальний туризм” “Туристсько-рекреаційні ресурси”), практико-польовою підготовкою, переддипломною практикою, керівництвом в туристському поході). На цьому етапі підготовки майбутнього фахівця із спортивно-оздоровчого туризму акцент робиться на професійну підготовку з набуттям початкового практичного досвіду.

У змісті професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр” значна увага приділяється підготовці студентів до наукової та викладацької діяльності у вищих навчальних закладах. У зв'язку з цим до блоку дисциплін освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” додаються такі дисципліни, як “Методи наукових досліджень у туризмі”, “Фізичне виховання та туристська робота у вищих навчальних закладах”, “Основи лекторської майстерності”.

У розділі проаналізовано зміст професійної діяльності викладача з підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму. Показано, що діяльність викладача спрямована на створення організаційно-методичних умов професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, включає стимулювання і мотивацію студентів до навчання, відбір змісту, форм і методів навчання студентів, організацію практичних занять, стажування, впровадження інноваційних педагогічних технологій, контрольно-оцінну складову, самовдосконалення, розроблення навчально-матеріального забезпечення. У дисертації наведено обґрунтовані критерії ефективності діяльності викладача (сформованість операційно-технологічного, мотиваційного, рефлексивного компонентів професійної діяльності) та професійної підготовленості майбутніх фахівців до спортивно-оздоровчої діяльності (загально-педагогічної, професійно-туристської і фізичної підготовленості) та розкрито їх зміст.

Доведено, що на всіх етапах реалізації моделі професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму має забезпечуватися ефективна взаємодія викладачів і студентів, перебіг процесу професійної підготовки як взаємопов'язаних складових, а саме: навчання, виховання, розвиток з боку викладача та учіння, самовиховання і саморозвиток з боку студентів.

У п'ятому розділі - “Організаційно-методичні умови професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах” - подано, розроблено та обгрунтовано зміст професійної підготовки, відібрано форми та методи професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих педагогічних навчальних закладах; проаналізовано організацію практичної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих педагогічних навчальних закладах.

Зміст професійної підготовки майбутніх фахівців за спеціалізацією “спортивно-оздоровчий туризм” конкретизувався для освітньо-кваліфікаційних рівнів - бакалавр, спеціаліст, магістр. У процесі дослідження зроблено висновок, що оптимально, виходячи із терміну навчання бакалаврів - 3 роки 10 місяців, при загальному навчальному обсязі 7182 годин, на туристську підготовку необхідно відвести 2406 годин, зокрема: дисципліни туристської спрямованості - 864 години 1-4 курси; спортивно-педагогічне вдосконалення - 648 годин (туристська підготовка і походи); табірний збір - 192 години (категорійний похід); виробнича практика - 702 години, що складає 33 % від загального обсягу годин. У ході дослідження для професійної підготовки бакалаврів фізичного виховання з подальшою спеціалізацією “спортивно-оздоровчий туризм” розроблено навчальні програми з таких професійно-орієнтованих дисциплін туристської спрямованості: “Рекреаційна географія” (1 семестр, 54 години), “Вступ до туризму” (1 семестр, 54 години), “Рекреологія” (2 семестр, 54 години), “Організація спортивно-масової та туристської роботи” (3 семестр, 54 години), “Основи спортивного туризму” (4 семестр, 104 години), “Спортивне орієнтування” (5 семестр, 54 години), “Туризм з методикою викладання” (6 семестр, 81 година), “Сільський туризм” (7 семестр, 54 години), “Туристське країнознавство” (8 семестр, 54 години). Ці дисципліни інтегровано у цикли професійної підготовки бакалаврів таким чином: гуманітарні та соціально-економічні дисципліни; фундаментальні дисципліни (медико-біологічний, спеціально-теоретичний та спеціально-практичний блоки); професійно-орієнтовані дисципліни; вибіркові навчальні дисципліни (цикл професійно-орієнтовані дисципліни і самостійного вибору вищого навчального закладу). Основними темами означених предметів визначено: сучасний стан туризму в Україні і зарубіжжі, проблеми і перспективи його розвитку; соціально-економічні, організаційні, програмно-нормативні, психолого-педагогічні і науково-методичні основи розвитку спортивно-оздоровчого туризму; типологія, історія, географія і краєзнавство туризму; техніка і тактика спортивно-оздоровчого туризму та ін.

У процесі дослідження доведено, що, виходячи з терміну навчання спеціаліста (один рік), при загальному навчальному обсязі 1242 години, на туристську підготовку доцільно відвести 1120 годин (91 %); переддипломну практику 324 години. Для професійної підготовки спеціалістів із спортивно-оздоровчого туризму необхідно розробити такі курси: загальнодержавні - “Охорона праці в галузі”(54 години), “Цивільна оборона”(54 години); професійно-орієнтовані - “Методика викладання спортивно-оздоровчого туризму”(135 годин), “Краєзнавство та екскурсоведення” (81 година), ”Менеджмент та маркетинг у туризмі”(135 годин), “Екстремальний туризм” (108 годин), “Туристсько-рекреаційні ресурси України” (81 година) та практико-польова підготовка - (переддипломна практика та керівництво у туристському поході (324 години).

Виходячи з терміну навчання магістра (один рік), при загальному навчальному обсязі 1242 годин, у процесі дослідження зроблено висновок про доцільність виділення на туристську підготовку 1080 годин (90%), переддипломну практику 324 години. Зміст професійної підготовки магістра відрізняється від змісту підготовки спеціаліста наявністю дисциплін, пов'язаних із вищою школою (“Основи лекторської майстерності”, “Фізичне виховання та туристська робота у вищих навчальних закладах”), науково-дослідницькою роботою (“Методи наукових досліджень”), а також кількістю відведених годин на їх вивчення. Доведено, що навчальна програма має містити такі відомості: з'ясування суті предмета та його призначення в підготовці фахівців спортивно-оздоровчого туризму; визначення цілей вивчення дисципліни; визначення складу і структури навчальних предметів, вимог до знань і вмінь з кожної теми; планування різних видів занять (лекційних, семінарських, практичних); добір змісту навчального матеріалу з кожної теми.

Водночас, доведено, що програма підготовки майбутніх фахівців за спеціалізацією “спортивно-оздоровчий туризм” має складатися таким чином: на гуманітарні, соціально-економічні дисципліни, які вивчаються згідно з навчальним планом підготовки вчителів фізичної культури з інтеграцією окремих тем із спортивно-оздоровчого туризму, відводиться 25%; фундаментальні дисципліни мають займати 45%, професійно-орієнтовані - 20%, а варіативна частина - 10% від загального змісту. Вказується на доцільність використання таких програм як базових для професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму. Типовими видами діяльності випускників із вищою освітою (спеціалістів і магістрів) має бути навчальна, спортивна, спортивно-оздоровча, туристська, виховна та організаційна робота. Саме це дає змогу майбутнім фахівцям із спортивно-оздоровчого туризму працювати в дошкільних навчальних закладах, загальноосвітніх середніх школах, коледжах, професійно-технічних училищах, вищих навчальних закладах, фізкультурних та спортивних організаціях, національних парках, у системі Збройних сил України.

У розділі подано форми організації навчання (аудиторні та позааудиторні заняття) для студентів. До аудиторних занять віднесено: проблемні лекції, семінари-практикуми, лабораторні заняття на вироблення операційних навичок з використання комп'ютерної техніки та сучасних інформаційних технологій для створення різноманітних оздоровчих програм і контролю за їх виконанням; до позааудиторних - практично-польові заняття. Доведено, що лекції мають бути інформаційно-насиченими, супроводжуватися демонстраційним матеріалом і наочністю (лекція-інформація, “лекція-візуалізація”). Практичні заняття мають проводитися виключно в умовах туристських заходів (походів вихідного дня, туристських зльотів, навчальних змагань).

Вибір методів навчання має пов'язуватися як із вдосконаленням змісту підготовки, так і з розвитком пізнавальних здібностей студентів, їх особистісним удосконаленням, вихованням як майбутніх спеціалістів. Показано доцільність використання таких чотирьох груп методів: організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності студентів, що спрямовані на передачу і засвоєння ними загальнонаукових і професійних знань, виховання свідомості, емоційно-почуттєвої сфери, формування практичних умінь і навичок у галузі фізичного виховання та туризму; стимулювання навчальної діяльності студентів, що спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що активізують пізнавальну діяльність студентів і сприяють їх збагаченню навчальною інформацією; контролю і самоконтролю навчання, які забезпечують перевірку рівня засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок; формування суспільної поведінки, що спрямовані на усвідомлене засвоєння норм і правил суспільної поведінки.

Практичні заняття, що проводяться із студентами після вивчення теми або розділу курсу, мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок у спортивній і туристичній підготовці, необхідній для майбутньої професійної діяльності. Доведено, що практична підготовка повинна мати системний характер і складатися з таких етапів: лабораторні, практичні заняття (формування первинних навичок із спеціальних дисциплін спеціалізації ”спортивно-оздоровчий туризм”; навчальна практика менеджера спортивно-оздоровчого туризму, технологічна практика безпосередньо на підприємствах, в організаціях, установах з виробничим процесом і технологічним циклом виробництва, відпрацювання вмінь і навичок за спеціальністю. Класифіковано види практик - активна, дієва підготовка (виробнича) і практика професійного розвитку (переддипломна). Показано, що важливу роль у практичній підготовці майбутнього фахівця із спортивно-оздоровчого туризму має відігравати така форма навчання, як туристські табори, оптимальним обсягом на проведення яких є 192 години. Крім того доведено, що практична підготовка майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму має відбуватися тільки в умовах туристського походу з отриманням відповідних кваліфікацій: 1 курс - участь у турпоході 1-ї категорії складності (кваліфікація “учасник”); 2 курс - керівник групи (кваліфікація “організатор спортивно-оздоровчого туризму”); 3 курс - участь у турпоході 2-3 категорії складності; 4 курс - керівник групи турпоходів 2-3 категорії складності (кваліфікація “інструктор спортивно-оздоровчого туризму”). Доведено, що стажування необхідно проводити після другого курсу, тривалістю 2 місяці. Ефективною формою організації навчального процесу також є дослідницька діяльність студентів, яка сприяє виробленню нестандартного підходу до виконання фахівцями спортивно-оздоровчого туризму своїх професійних функцій.

У шостому розділі - “Організація і проведення дослідно-експериментальної роботи” - розкрито етапи та методи експериментальної роботи, проаналізовано результати педагогічного експерименту, подано прогностичні напрями професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму.

ВИСНОВКИ

1. Теоретичний аналіз проблеми дослідження засвідчив, що у вищих педагогічних навчальних закладах України на момент початку дослідження професійна підготовка майбутніх фахівців фізичної культури і спорту із спеціалізацією “спортивно-оздоровчий туризм” не здійснювалася, незважаючи на наявність значного попиту населення на спортивно-оздоровчий туризм і відсутність кваліфікованих фахівців. Виявлено, що підготовку спеціалістів з цього виду туризму доцільно проводити на факультетах фізичного виховання, які готують фахівців для фізкультурної, педагогічної, виховної, оздоровчої роботи в початковій та середній ланках освіти.

Аналіз професійної підготовки фахівців туристичної галузі у провідних країнах світу дав змогу виявити найбільш вагомі ідеї, що заслуговують впровадження у професійну підготовку фахівців із спортивно-оздоровчого туризму в Україні, а саме: обов'язкове вивчення іноземних мов через спеціальність (викладання деяких предметів іноземною мовою); строгі критерії відбору абітурієнтів (наявність реальної мотивації, стажу роботи в галузі, позитивні результати психологічних тестів на профпридатність або співбесіди з участю психологів); закріплення на законодавчому рівні забезпечення роботою осіб з туристською професійною освітою; доцільність функціонування суспільно-кваліфікаційної структури кадрів та активу, задіяного в різних програмах соціального туризму: дитячо-юнацького, спортивно-оздоровчого, молодіжного, сімейного.

Спортивно-оздоровчий туризм розглядається як специфічний вид туристсько-спортивної діяльності, яка поєднує рекреаційну функцію туризму та елементи спортивного туризму, за умови, що фізичні навантаження, при цьому не перевищують потенційні можливості людини. Показано, що цей вид туризму виник в Україні на самодіяльних засадах туристів-аматорів і поєднує в собі спорт, відпочинок і розважальні елементи, що дає можливість використовувати його з метою національно-патріотичного виховання та зміцнення фізичного і психічного стану людини, її підготовки до активного та якісного життя, професійної діяльності.

2. На основі аналізу розвитку туризму на теренах України виокремлено та обґрунтовано п'ять основних етапів становлення спортивно-оздоровчого туризму, а саме: етап становлення - 1911-1936 рр. (виникнення молодіжного товариства “Пласт”, відродження російського товариства туристів, у подальшому - товариство пролетарського туризму); етап структурування - 1936-1969 рр. (створення системи організації та управління самодіяльним туризмом, створення туристських клубів); етап індустріалізації - 1969-1991 рр. (період інтенсивного розвитку туризму, створення всесоюзної федерації спортивного туризму; період, коли туризм стає ефективним засобом активного відпочинку населення, розвитку особистості, її оздоровлення); етап деструктуризації - 1991-1995 рр. (руйнування системи туризму); етап відродження - з 1995 року по теперішній час (період створення національної туристської індустрії). Всі етапи віддзеркалюють динаміку соціально-економічного розвитку країни, рівень життя її громадян, їхнє матеріальне становище, культурні інтереси, бажання, духовні цінності.

3. Концепція професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму базується на органічній єдності загального, особливого й індивідуального. Професійна підготовка майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, як загальне, є складовою професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту; як особливе має свою специфіку, зумовлену особливостями професійної підготовки майбутніх фахівців туристської галузі; як індивідуальне відображає залежність ефективності підготовки від особистісних якостей майбутнього фахівця, його психологічної культури, здатності до педагогічної та туристської діяльності. Професійна підготовка майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму спрямована на: формування конкурентоспроможних фахівців відповідно до потреб вітчизняного та європейського ринку праці; необхідність створення належних умов для формування свідомості та самосвідомості особистості в процесі професійного становлення, створення нормативного зразка професійної та особистісної поведінки випускника вищого навчального закладу на ринку праці або у сфері професійної діяльності з урахуванням власних якостей особистості і вимог, що ставляться до професійної діяльності фахівця найближчим зовнішнім середовищем; необхідність врахування історичних здобутків у створенні системної моделі професійної підготовки майбутніх фахівців; необхідності інтегративного підходу до формування змісту, форм і методів професійної підготовки, оскільки остання інтегрує в собі як підготовку фахівців фізичної культури і спорту, так і фахівців туристичної галузі. Реалізація концепції професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму потребує нормативно-правого, організаційно-технічного, фінансового і кадрового забезпечення.

4. Модель професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму відображає цілісний і неперервний процес професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, що відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням - бакалавр, спеціаліст, магістр. Модель відображає процес професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму відповідно до мети, завдань, принципів, що засвідчують інтегративний підхід до професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму, оскільки вона змістом, формами й методами інтегрує як підготовку фахівців фізичної культури і спорту, так і фахівців туристичної галузі.

5. Особливості психолого-педагогічної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму полягають у необхідності оволодіння професійними уміннями притаманними вчителю фізичної культури (дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, авторитарні, комунікативні, педагогічна уява) та менеджеру туристичної галузі, (уміння з організації і керування колективом людей, різних за віком, професію, інтересами; комунікабельність, високі моральні якості, почуття відповідальності за діяльність підлеглих і доручену справу). Важливе значення в психолого-педагогічній підготовці майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму має їх готовність до реалізації суб'єкт-суб'єктних відносин в системах “учитель - учень”, “тренер - спортсмен”, “інструктор - турист”, що значною мірою залежить від таких особистісних якостей, як-от: вимогливість до учасників походу, самокритичність; педагогічний такт; здатність переконувати; уміння пробачити помилки; підтримувати відповідний рівень організованості групи навіть у найскладніших ситуаціях; емоційна стриманість; здатність бути лідером, взаємодіяти з неформальним лідером, створювати позитивний психологічний клімат у групі; уміння своєчасно приймати оптимальні рішення в екстремальних ситуаціях; володіти фундаментальними знаннями з педагогіки і психології для розв'язання різних педагогічних ситуацій, що виникають під час проведенні рекреаційних і туристських заходів.

6. Виявлено, що організаційно-методичними умовами професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму є: узгодження цілей професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму із загальними цілями вищої фізкультурної освіти; необхідність інтегративного підходу до формування змісту, форм і методів професійної підготовки фахівців з фізичної культури і спорту та фахівців туристичної галузі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих педагогічних навчальних закладах; впровадження педагогічних технологій, зокрема інноваційних, спрямованих на ефективну реалізацію змісту професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму. Ефективна професійна підготовка майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму передбачає: психолого-педагогічне забезпечення свідомого професійного самовизначення особистості майбутнього фахівця із спортивно-оздоровчого туризму, можливості для її професійної самоактуалізації та професійної самореалізації; теоретично обґрунтовану зміну форм і методів навчання у вищих педагогічних навчальних закладах з інформаційних, авторитарних, дидактико-центричних технологій на технології антропоцентричні (з гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю, що мають на меті різнобічний, вільний, творчий розвиток студентів: гумано-особистісна технологія, співпраці та вільного виховання). Особистісно орієнтовані та розвивальні технології, спрямовані на розвиток професійної компетентності особистості майбутнього фахівця із спортивно-оздоровчого туризму; забезпечення в процесі фізкультурної освіти можливості ознайомлення з різними напрямами діяльності майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму здійснюється завдяки діяльнісному підходу, який максимально реалізується в процесі різних видів фізкультурно-педагогічної та туристської практик, що включають систему роботи, котра містить не тільки узвичаєні академічні навчальні практики, але й найбільш діяльнісні (туристські походи, анімація, прокладання та опис маршрутів).