Інтерактивні технології навчання на уроках математики та інформатики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМ

Інтерактивні технології навчання на уроках математики та інформатики



Зміст

1. Інтерактивне навчання

2. Як спланувати інтерактивний урок

3. Використання інтерактивного навчання на уроках інформатики

4. Використання інтерактивного навчання на уроках математики

Висновки

Література



1. Інтерактивне навчання

Головне завдання сучасної системи освіти - створення умов для якісної освіти. Упровадження компетентісно орієнтованого підходу - це є найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти. Компетентісно орієнтований підхід в освіті пов'язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісними підходами до навчання. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі «для всіх учнів» на суб'єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти.

Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання, перетворюючи таким чином традиційний урок в інтерактивний.

Понад 2004 років тому Конфуцій сказав:

- Те, що я чую, я забуваю;

- Те, що я бачу, я пам'ятаю;

- Те, що я роблю, я розумію.

Ці прості твердження китайського філософа-педагога обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого Конфуція, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

- Те, що я чую, я забуваю;

- Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю;

- Те, що я бачу, чую й обговорюю, я починаю розуміти;

- Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок;

- Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Таким чином, набагато важливіше навчити діяти, ніж просто розповісти.

Як відомо, процес навчання потребує напруженої розумової праці дитини, її активної участі в цьому процесі, здатності використовувати здобуті знання, високого рівня компетентності учня. Тому впровадження інтерактивного навчання в освітній процес є надзвичайно актуальним.

Інтерактивне навчання - спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтеракція - взаємодія, динаміка між учасниками й учасницями, винятково з моделями комунікацій, стосунками і рольовими припущеннями.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють, здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає:

а) моделювання життєвих ситуацій;

б) використання рольових ігор;

в) спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Сприяє:

а) формуванню навичок і вмінь;

б) виробленню цінностей;

в) створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

Формує:

а) мотивацію навчальної діяльності;

б) готовність до самовдосконалення;

в) здатність критично мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивний урок.

Основною формою навчальної діяльності на сьогодні є класно-урочна система. В умовах науково-технічного прогресу вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті й потребує вдосконалення. На жаль, процес реформування освіти в Україні насправді дуже часто зводиться до спроб уведення нового змісту в рамки старої системи: вносяться зміни в навчальні плани та програми, збільшується число років навчання, але ці заходи істотно не впливають на якість навчання, тому що в центрі цих перетворень залишається головним питання «що вивчати».

Такий підхід уже вичерпано самою практикою освіти. Сьогодні перед нами все гострішою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на запитання:

- як навчати;

- як створити умови для розвитку та самореалізації особистості в процесі навчання;

- як підвищити ефективність навчального процесу;

- як досягти високого інтелектуального розвитку учнів.

Значною мірою цього можна досягти, використовуючи інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання, перетворюючи традиційний урок в інтерактивний.

Структура інтерактивного уроку.

Застосування інтерактивних технологій навчання висуває певні вимоги до структури уроку.

Як правило, структура інтерактивного уроку складається з 5 елементів:

1) Мотивація;

2) Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;

3) Надання необхідної інформації;

4) Інтерактивна вправа - центральна частина заняття;

5) Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо ґрунтовніше кожен з цих елементів.

Мотивація.

Мотиви - психічне явище спонукання до виконання тієї чи іншої дії, вчинку. Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми.

Мотивація - психологічна пауза, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати, це місточок для представлення теми уроку. Матеріал, вербалізований під час мотивації, наприкінці уроку обов'язково підсумовується.

Мотивація налаштовує суб'єкт навчання на ефективний процес пізнання, усвідомлення не тільки що, а й навіщо він зараз щось робитиме. Без внутрішніх основ: мотивів учня й мотивації навчальної діяльності - не може бути ефективного пізнання.

З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні запитання, викликають здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій.

Це може бути:

- коротка розповідь;

- бесіда;

- демонстрування наочності;

- нескладна інтерактивна технологія («Мозковий штурм», «Криголам» тощо).

Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, психологічно готує їх до її сприйняття, налаштовує на вирішення певних проблем.

Цей етап займає 5% часу заняття.

2. Як спланувати інтерактивний урок

Планування інтерактивного навчання - зовсім не проста справа. Більшість учителів, які приходять на семінари, де демонструються методи інтерактивного навчання, таким чи іншим способом турбуються про те, як «усе вмістити»: «пройти» усе, закладене у навчальній програмі, але при цьому виділити час для того, щоб учні могли виявити свої творчі здібності й висловити свої ідеї. Тому розглянемо кілька положень, яких необхідно дотримуватись учителю при плануванні інтерактивного навчання на тому чи іншому уроці. Насамперед зауважимо, що фундаментальним підґрунтям застосування інтеракції є не планована діяльність, а загальна відкрита атмосфера навчання, що панує під час уроку, те, як взаємодіє учитель з учнями. Якщо думки учнів поважати і цінувати, то відбудеться заохочення їх до сумлінної праці, до відповідальності, «йти на ризик» і висловлювати вголос те, що вони думають. Учителі, які задають питання, що вимагають добре подумати, питання, над якими часто міркує сам учитель, опиняються в класі, де є цікаві особистості, де досвід одних збагачує навчання інших. І навпаки, педагоги, які просять учнів лише повторювати, у результаті бачать перед собою лише клас папуг.

Важливим є також систематичне надання учням можливості вибору, їм доведеться приймати безліч рішень, щоб добре виконати роботу: «Як я можу використати свій час? З ким я хочу працювати? Чому? Як я буду знати, що я працюю добре? Що допоможе мені, якщо в мене виникнуть труднощі, а я хочу виконати роботу відмінно?».

Вибір - це ключ до інтерактивного навчання та критичного мислення. При відсутності вибору немає дійсної необхідності думати. Учителю бажано завжди створювати ситуації, де учні могли б робити реальний вибір. Діти можуть самі обирати:

- скільки часу витратити на завдання;

- яке завдання виконувати;

- які ресурси (засоби навчання) використати для виконання завдання;

- яким методом опрацьовувати ресурси;

- як оцінити себе та інших (за якими критеріями);

- на яку тему написати письмову роботу;

- в якому вигляді презентувати результати роботи тощо.

Нарешті дуже важливим є постійна підтримка вчителем розвитку класного колективу, його здатності до співпраці, налагодження позитивних особистісних стосунків між усіма учнями. Щоб одержати максимум від інтерактивного навчання, учні й учитель повинні бути поінформовані про ті ресурси, які є в цьому класі: хто пише фентезі, а хто читає біографії? Хто пише без орфографічних помилок, а хто завжди приходить із виконаним домашнім завданням? У реальному світі для нас виявляються корисними таланти інших людей, і ми допомагаємо тим, кому потрібна наша допомога. Клас є чудовою лабораторією, де можна набути цих навичок.

Спеціальні прийоми та види педагогічної діяльності, що дозволяють забезпечити названі положення, не залежать від теми уроку і, як правило, спеціально не плануються. Проте про них треба пам'ятати і не забувати, що вони також можуть забрати у вас частину сил і навчального часу на інтерактивному уроці.

Наступним питанням, яке часто ставлять педагогу на семінарах з ІТН (інтерактивна технологія навчання), є: як можна використати ці методи протягом короткого уроку, який є в їхньому розпорядженні?

Спробуємо відповісти на це питання, розуміючи при цьому, що вчителі різних предметів по різному складають і використовують плани уроків.

Тому рекомендації, наведені нижче, є лише загальними правилами, принципами певного підходу до уроку, а не рецептами для написання плану конкретного уроку.

Учителі часто стверджують, що планування інтерактивного уроку вимагає більше зусиль, ніж планування звичайних традиційних уроків, оскільки в цьому випадку необхідно не просто з'ясувати для себе сторінки підручника, які будуть пройдені на уроці, або зміст лекції, що буде прочитана. Замість цього треба спланувати, як буде координуватись діяльність одразу багатьох учнів.

А це означає, що необхідно продумати, що ми намагаємося досягти за допомогою цього уроку і що учні мають робити, щоб отримати від цього уроку максимальну користь.

Процес планування викладається нижче дуже докладно, щоб показати, як педагог має продумати кожний етап уроку. З досвідом цей процес стає звичним і плани не треба продумувати в таких деталях.

Якою є тема уроку? Планування уроку зазвичай починається з теми. Можна звернутись до навчальної програми, яка інколи визначає тему, або визначити й самому. Краще сформулювати тему у вигляді питання, оскільки питання будять допитливість і заохочують дослідження. Учні й у тому, і в іншому випадку вивчать один і той самий зміст, але питання із самого початку буде стимулювати учнів на пошук відповідей.

Якими є очікувані результати цього уроку? Тобто що відповідно до ваших очікувань учні навчаться або будуть уміти робити до кінця уроку? Результати спрямовують ваше викладання, але тільки якщо вони чіткі, детальні, якщо вони описують бажану поведінку учня настільки зрозуміло, що ви зможете визначити, досяг учень мети чи ні.

Результати навчання повинні передбачати не тільки зміст того, що вивчають учні, але й особливості процесу засвоєння цього змісту, а також прийоми мислення, дослідження й спілкування, якими учні навчаться користуватися в ході уроку.

Якою буде ваша діяльність на початковому етапі уроку під час актуалізації та мотивації? Що ви будете робити на початку уроку, щоб нагадати учням те, що вони вже знають, або щоб дати їм попередню інформацію, або щоб підвести їх до того, щоб вони задали питання або сформулювали мету навчання?

Як ви будете залучати їх до уроку та як привернете увагу до нової теми? Це можуть бути завдання з використанням таких методів, як: мозковий штурм, «мультиголосування», «обміркуйте/об'єднайтеся в пари/обміняйтеся думками», «семантична карта», «мікрофон» тощо.

Якою буде ваша діяльність в основній частині уроку? Що ви будете робити, щоб допомогти учням ознайомитися з матеріалом, особливо таким чином, щоб вони активно його досліджували, співпрацюючи між собою, вивчали нове й робили відкриття? Для проведення завдань цієї фази можуть бути використані наступні методи: «робимо позначки в тексті», «взаємне навчання», «читання в парах», «групова робота» та ін.

Якою буде ваша діяльність у заключній частині уроку під час рефлексії? Що ви будете робити, щоб допомогти учням обміркувати те, що вони вивчили, а також подумали над використанням цього? Як їх можна підвести до того, щоб вони застосували вивчене, інтерпретували його, влаштували з цього приводу обговорення чи дискусію? Для проведення фази консолідації можуть бути використані наступні методи: «павутинка дискусії», «ажурна пилка», «одна хвилина» тощо.

Яке домашнє завдання треба задати учням? Що учні зроблять після цього уроку для того, щоб попрактикуватися в нових навичках, застосувати нові поняття або якось інакше розширити/поглибити вивчене?

Наступним важливим моментом вашої підготовки до інтерактивного уроку має стати продумування питань організації і управління: ресурсів, часу тощо. Зокрема бажано заздалегідь продумати відповіді на такі питання:

- Де саме ви будете проводити інтерактивний урок?

- Які матеріали вам потрібні?

- Скільки часу ви плануєте витратити на окремі частини уроку та методи?

Як ви будете працювати з учнями в кожний момент уроку:

- з усім класом;

- індивідуально;

- з однією малою групою, у той час як інші працюють самостійно, індивідуально або в малих групах;

- з усіма малими групами, де всі учні класу працюють разом;

- разом з іншим педагогом;

- разом з ресурсною особою чи за допомогою більш старших учнів як наставників або керівників малих груп?

Як будуть оцінюватися оволодіння учнями змістом і використовувані ними методи мислення й спілкування?

Яким має бути інтерактивний крок. У багатьох попередніх статтях і публікаціях ми вже зауважували, що інтерактивна модель навчання передбачає застосування технологічного підходу і виглядає як застосування у навчанні сукупності інтерактивних технологій, загальною ознакою яких є принципи інтеракції: багатостороння комунікація, взаємодія та взаємного навчання учнів, кооперована навчальна діяльність з відповідними змінами в ролі і функціях як учнів, так і вчителя.

Така модель передбачає і особливе розуміння уроку як форми навчання, яке теж ґрунтується на технологічному підході. Тому вважаємо за доцільне пояснити деякі аспекти цього підходу.

Останнім часом дослідники проблем організації процесу навчання звернулися до більш глибокого вивчення ролі й функцій учня (студента або взагалі того, хто навчається), а також його взаємодії з іншими елементами процесу навчання, усе частіше використовують технічний термін технологія. Так, англійські автори Ф. Персивал і Г. Зллінгтон визначають технологію навчання як «більш ретельне подання всіх аспектів побудови ситуацій навчання», що передбачає «застосування будь-яких методів і технік навчання, які є найбільш адекватними для досягнення цілей, поставлених перед тими, хто навчається». її роль вони бачать у «наданні допомоги у всілякому підвищенні ефективності процесу навчання».

Серед дослідників освіти пострадянського простору першовідкривачем нового осмислення організації процесу навчання й введення в науковий і практичний обіг поняття «технологія навчання» («педагогічна технологія») став В. Беспалько, який ще в 1989 р. сформував уявлення про педагогічну технологію як «про систематичне й послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу» і визначив педагогічну технологію як «проект певної педагогічної системи, реалізованої на практиці». На думку вченого, характерними рисами педагогічної технології є:

1) попереднє проектування навчально-виховного процесу;

2) визначення структури й змісту не тільки діяльності вчителя,але й навчально-пізнавальної діяльності самого учня;

3) визначення цілей навчання (процес цілепокладання), щоб здійснювати об'єктивний контроль за якістю засвоєння учнями навчального матеріалу й розвитком особистості учнів;

4) цілісне представлення навчально-виховного процесу;

5) гармонічна взаємодія всіх елементів педагогічної системи;

6) забезпечення високої стабільності успіхів у навчанні практично будь-якого числа учнів.

Таким чином, В. Беспалько визначив три параметри технології навчання:

1) цілісність процесу навчання (включаючи діяльність тих, хто навчається);

2) ціле покладання;

3) забезпечення досягнення поставлених цілей навчання.

Інші дослідники (О. Пєхота, В. Сластьонін, С. Сисоєва, О. Філатов, Д. Чернілевськийтаін.) зауважували на системному підході до процесу навчання як на головній ознаці технологізації. Проте більшість учених продовжує розглядати організацію процесу навчання насамперед як діяльність викладача, учителя. Той, хто навчається, як і раніше, посідає в їхніх схемах місце підлеглого, керованого. І представлена в такому вигляді технологія навчання (педагогічна технологія) виявляється досить уразливою. Так, відомий російський дослідник М. Кларін відзначає, що якщо технологія розуміється таким чином, то вона орієнтується на навчання репродуктивного типу, обумовлене загальним тяжінням до відтворюваності навчального процесу. Вона також демонструє (і породжує) не розробленість мотивації навчальної діяльності, що обумовлює більш загальний і, ймовірно, найбільший недолік педагогічної технології - ігнорування особистості»". Проте він справедливо зауважує, що сильною стороною педагогічної технології є те, що «у ній конструюється й здійснюється такий навчальний процес, що повинен гарантувати досягнення поставлених цілей». При цьому обов'язковими є постановка цілей і їхнє максимальне уточнення, жорстка орієнтація всього процесу навчання на поставлені цілі, орієнтація навчальних цілей, а разом з ними й усього ходу навчання на гарантоване досягнення результатів, оцінка поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення поставлених цілей, заключна оцінка результатів.

Узагальнюючи, зазначимо, що технологія навчання, по суті, означає таку організацію процесу навчання, що передбачає певну систему дій і взаємодій усіх, але насамперед активних елементів навчального процесу (його учасників). При цьому важливо підкреслити два моменти.

По-перше, технологія навчання детально розглядає систему дій не тільки вчителя, викладача, але й того, хто навчається - учня, студента. По-друге, вона забезпечує, гарантує при коректному застосуванні досягнення певного результату. Дослідження свідчать, що структура технології навчання, або технологічна структура процесу навчання, є системою певних операцій, технічних дій і функцій учителів і учнів, згрупованих за основними етапами процесу навчання.

Якщо з цих позицій спробувати дати визначення поняття інтерактивна технологія навчання, то це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра в колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії усіх його учасників процесу навчального пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.

Інтерактивні технології навчання включають у себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові й навчальні умови і процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. На відміну від методик, інтерактивні навчальні технології не обираються для виконання певних навчальних завдань, а визначають кінцевий результат.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів: з мотивації (не більше 5% часу заняття), з оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (не більше 5% часу заняття), з надання необхідної інформації (10-15% часу), з інтерактивної вправи - центральної частини заняття (45-60% часу на уроці), з підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку (до 20% часу).

Розглянемо кожен з цих елементів більш ґрунтовно, аналізуючи дидактичні складові його відтворення в рамках уроку.

Метою етапу мотивації є фокусування уваги учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дозволяє дітям насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель й зовсім інші завдання. Крім того, кожна тема, яку ми засвоюємо з учнями відповідно до фундаментальних положень теорії психологічного філософського пізнання, може реально вважатися засвоєною, якщо вона (тема) стала основою для розвитку в особистості суб'єкта пізнання власних новоутворень: у його свідомості, в емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже, суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз буде робити. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності, не може бути ефективного пізнання. З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їхнього отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути і коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрація наочності, й нескладна інтерактивна технологія (мозковий штурм, «мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Як правило, матеріал, вербалізований (словесно оформлений) учнями під час мотивації, наприкінці підсумовується і стає «місточком» для представлення теми уроку.

Мета наступного етапу - оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів.

Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності й спланувати свої дії щодо засвоєння та застосування знань, передбачених темою.

Без чіткого і конкретного визначення й усвідомлення учнями навчальних результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках з використанням інтерактивних технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних результатів уроку (які, по суті, є тим, що ми традиційно називаємо дидактичною метою уроку) є іншим, аніж ми можемо побачити це в існуючих методичних чи дидактичних посібниках.

Оскільки це є принциповий момент інтерактивного навчання, розглянемо його більш ґрунтовно.

Формулювання результатів інтерактивного уроку для сприяння успішності навчання учнів, має відповідати таким вимогам:

- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя,і бути сформульованим таким чином: «Після цього уроку учні зможуть...»;

- чітко відбивати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті уроку. Тому воно має передбачати: обсяг і рівень засвоєння знань учнів, що буде забезпечений на уроці, обсяг і рівень розвитку навичок і вмінь, який буде досягнуто після уроку, розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці - це визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення, учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже, результати мають бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів, наприклад, формування знань і предметних та інших умінь і навичок учнів передбачають, що вони будуть здатні: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцінку, проаналізувати тощо, в емоційно-ціннісній сфері: висловлювати власне ставлення до..., пояснювати своє відношення до...;

- формулюватись так, щоб було зрозуміло, як можна оцінити такі результати, коли вони будуть досягнуті, наприклад: якщо після вашого уроку учні вмітимуть «пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ» - це легко перевірити і виміряти в оціночних балах, врахувавши, наприклад, точність і повноту пояснення та кількість прикладів, які були наведені;

- бути коротким, ясним і абсолютно зрозумілим і для учнів, і для самого учителя, і для батьків учнів, і для інших педагогів, і для директора школи або завуча, який має перевіряти ваш урок з погляду на те, чи досяг він очікуваних результатів.

Таким чином, формулювання результатів учителем під час проектування уроку є обов'язковою і важливою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це надзвичайно важливо, оскільки побудування технології навчання неможливе без чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім досягнені результати - 90% вашого успіху.

Але досягти результатів в інтерактивній моделі ми можемо, тільки залучивши учнів до діяльності. Отже, вони теж повинні розуміти, для чого вони прийшли на ваш урок, до чого їм треба прагнути і як будуть перевірятись їхні досягнення.

Еталонною є ситуація, коли після вашого уроку учень не тільки знає, розуміє, чого він досягнув, а й чого він хотів би, мав би досягти на наступному уроці з вашого предмета, чого він взагалі хоче від вас і вашого курсу для свого життя.

Для того щоб почати з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку потрібно:

- назвати тему уроку або попросити когось з учнів прочитати її;

- якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;

- попросити когось з учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за вашим записом на дошці, зробленим заздалегідь,пояснити необхідне, якщо йдеться про нові поняття, способи діяльності тощо;

- нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти їх.

Якщо це важливо, треба також пояснити учням, як ви будете оцінювати їхні досягнення в балах.

Наступним етапом є надання необхідної інформації. Його мета - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання шляхом інтерактивної взаємодії, але за мінімально короткий час.

Це може бути міні-лекція, читання матеріалу, перевірка домашнього завдання, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна подавати інформацію для попереднього домашнього вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування.

Основним етапом уроку є його інтерактивна частина, яка передбачає застосування педагогом 1-3 інтерактивних технологій, що відбираються залежно від очікуваних результатів. Саме вони мають забезпечити досягнення мети уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% часу на уроці. Кожна з послідовно застосованих технологій може бути названа інтерактивною вправою. Порядок і її регламент проведення містять:

1) інструктування: учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і час на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.);

2) об'єднання в групи, розподіл ролей (1-2 хв.), інші технічні дії учнів (розташування меблів, підготовка обладнання й ін.);

3) виконання завдання: на цьому етапі викладач виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.);

4) презентацію результатів виконання вправи (3-15 хв.);

5) рефлексію результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їхнього спеціального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (5-15 хв.).

Рефлексія є природнім невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає можливість учням і вчителю усвідомити, чому вони навчились, пригадати деталі свого досвіду та отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли перший раз зіткнулись з тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність уже на рівні застосування технологій у своїй подальшій пізнавальній діяльності та в житті, оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу і спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання, порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших й інколи скорегувати певні позиції.

Як постійний елемент навчання - привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії і прогнозуючи подальші кроки. Учителям ця складова інтерактивного навчання дозволяє, крім усього, побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі.

Вона завжди містить декілька елементів: фіксацію того, що відбулось, визначення міркувань та почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток. Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання. Для цього етапу варто застосувати спеціальні прийоми, про які розповідається нижче. Пам'ятайте, кожна інтерактивна вправа обов'язково завершується рефлексією. Якщо ця складова не виконана, говорити про інтерактивне навчання взагалі не можна!

Подібні завдання ставить і останній елемент структури уроку - підбиття підсумків (рефлексія уроку). Часто буває, що коли урок підходить до кінця, багато вчителів розслабляються і проводять коротке, нечітко структуроване обговорення, усі погоджуються, що все було цікавим (наприклад, рольова гра вдалася, вправу виконали дуже добре тощо), і цим справа закінчується. Учитель йде з почуттям виконаного боргу, учні - з почуттям, що спробували щось новеньке.

На жаль, вони не врахували, що підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Під підсумками уроку ми маємо на увазі процес, зворотний інструктажу. Іншим терміном для цього етапу є також «рефлексія». У даному випадку підкреслюється можливість для учасників навчально-виховного процесу ще раз переглянути події, що відбувалися, третій термін - «дискусія», що означає розгляд чи обговорення спірних питань. Його перевагою є також підкреслений зв'язок первісних цілей з оглядом остаточних результатів. Саме тут проясняється зміст проробленого, підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, і встановлюється зв'язок між тим часом, що вже відомо, і тим, що знадобиться їм у майбутньому. Функції цього етапу уроку: прояснити зміст опрацьованого, співставити реальні результати з очікуваними, проаналізувати, чому відбулося так чи інакше, зробити висновки, закріпити чи відкоригувати засвоєння, намітити нові теми для обміркування, установити зв'язок між тим, що вже відомо і тим, що знадобиться вивчити, чому навчитись у майбутньому, скласти план подальших дій.

Навчання в рамках традиційного уроку не потребує переосмислення ні від учителя, ні від учнів, у ньому немає місця рефлексійним видам діяльності. Замість цього застосовується так зване закріплення й узагальнення отриманих знань, яке майже не передбачає наступного коригування вчителем мети та змісту навчання.

Технологізація навчання передбачає обов'язкову рефлексію, під якою в педагогіці розуміють здатність людини до самопізнання, уміння аналізувати свої власні дії, учинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також діями та вчинками інших людей. Мета рефлексії--згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності: її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати тощо.

Проведення рефлексії на уроці проходить за такими етапами:

- зупинка дорефлексійної діяльності. Всяка попередня діяльність має бути завершена чи призупинена. Якщо виникли труднощі у розв'язанні проблеми, то після рефлексії її розв'язання може бути продовжене;

- відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово відтворюється все, що зроблено, у тому числі й те, що на перший погляд здається дріб'язковим;

- вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим задачам тощо. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем;

- виявлення і формулювання результатів рефлексії. Може бути виявлено декілька видів таких результатів: предметна продукція діяльності - ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на питання тощо, способи, які використовувались чи створювались у ході діяльності, гіпотези стосовно до майбутньої діяльності.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії у навчанні, є різноманітність її форм і прийомів, їх відповідність віковим та іншим особливостям дітей. Рефлексія не повинна бути лише вербальною - це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

Рефлексія тісно пов'язана з іншою важливою для технологічного уроку дією - постановкою мети. Формулювання учнем мети свого навчання передбачає її досягнення і наступну рефлексію - усвідомлення способів досягнення поставленої мети. У цьому випадку рефлексія - не лише підсумок, але й старт для нової освітньої діяльності і її нової мети.

Можлива рефлексія щодо самої рефлексії, спрямована на вдосконалення процесу самопізнання.

Після окремих вправ, фрагментів уроку може проводитись:

а) усне обговорення за питаннями: з якою метою ми робили цю вправу? Які думки вона у вас викликала? Які почуття? Чому ви особисто навчились? Чого б хотіли навчитись у майбутньому?

б) незакінчене речення (може бути усним, письмовим). Наприклад, пропонуються підсумкові формули: «Для мене сьогодні важливим було...», «Сьогодні я навчився...», «Мені хотілося в майбутньому навчитись...»;

в) коротке есе з чітким викладенням власної позиції;

г) коротка дискусія, що відбиває тему уроку.

Очевидно, що ключовою функцією підсумків уроку буде повернення до результатів навчання і можливість переконатися, що учні їх досягай.

Стадіями підсумкового етапу уроку будуть:

1) установлення фактів (що відбулося?);

2) аналіз причин (чому це відбулося?);

3) планування дій (що нам робити далі?).

Технологія проведення підсумкового етапу.

На першій стадії:

- використовуйте відкриті питання: як? чому? що?;

- висловіть власну думку;

- наполягайте на описовому, а не оціночному характері коментарів;

- говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зробленим.

На другій стадії:

- запитуйте про причини: чому? як? хто?;

- зверніть увагу на відповіді. Чому цього немає? Що було б,якщо...?;

- шукайте альтернативні теорії. Чи є інша можливість?;

- підберіть інші приклади. Де ще відбувалося щось подібне?;

- наведіть думки незалежних експертів.

На третій стадії: вимагайте від учнів узяття на себе зобов'язань стосовно подальших дій.

Завершуючи, зауважимо, що дотримання вимог до структури та складових інтерактивного уроку є обов'язковою умовою успіху інтерактивного навчання.

3. Використання інтерактивного навчання на уроках інформатики

Зміст курсу інформатики дає змогу вчителю не тільки інформувати і опитувати учнів, а й організовувати їх діяльність в атмосфері вільного обміну думками і поглядами.

Учитель застосовує більше активізуючих методів навчання замість переказування абстрактної, «готової» інформації. Форми роботи мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

У курсі інформатики пропонуються такі методи і технології, які активізують навчальну діяльність учнів:

- робота в парах і невеликих групах;

- учнівські проекти - індивідуальні й колективні;

- ситуативні ігри: рольова гра;

- аналіз аргументів «за» і «проти»;

- дискусії й дебати;

- розв'язування проблеми;

- «мозковий штурм» тощо.

Робота в невеликих групах. Найбільш ефективний процес навчання забезпечується продуманою системою взаємовідносин. Відомо, що до факторів, які сприятливо впливають на пошуковий процес, належить спільна діяльність людей. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності:

- спільна з іншою людиною (формально);

- для іншої людини (цільова);

- «проти» іншої людини;

- за допомогою іншої людини;

- у формі змагань.

Спільна діяльність у процесі пошуку більш продуктивна (злам психологічних бар'єрів, пошук більш швидкого і більш правильного рішення за рахунок збільшення кількості й обговорення пропозицій). До факторів, що гальмують пошук і створюють психологічний бар'єр слід віднести: установки, некритичність мислення, стереотипи і результати досвіду, емоційну нестійкість учнів тощо.

Активне спілкування учнів в процесі навчання означає зняття заборони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню вчення з індивідуальної діяльності в сумісну працю. Мета такої праці - обмін інформацією, порівняння, взаємна оцінка, пізнання своїх можливостей, вплив людини на людину. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до прояву ініціативи.

Робота в невеликих групах дає учням змогу набути навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу командою. Ідеї, що продукуються в групі, допомагають учасникам бути корисним один одному. Висловлення думок допомагає їм відчути власні можливості та зміцнити їх.

Учитель об'єднує учнів у малі групи (по 4-6 осіб), розподіляє завдання між групами. Групи за короткий час (3-10 хв.) мають виконати це завдання і подати результати своєї роботи.

Багато завдань курсу опрацьовується саме в парах або невеликих групах. Під час організації роботи у невеликих групах вчителю необхідно:

1) швидко об'єднати учнів у невеликі групи (4 -6 осіб);

2) ознайомити їх з ролями, які вони можуть виконувати.

Ролі учнів у групах можуть бути такими: керівник, секретар, посередник, доповідач і обчислювач.

Керівник групи зачитує завдання, організовує виконання, пропонує учасникам групи висловлюватися по черзі, заохочує групу до роботи, підбиває підсумки роботи, визначає доповідача.

Секретар веде записи результатів роботи групи (стисло і розбірливо), як член групи він має бути готовий висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник стежить за часом, заохочує групу до роботи.

Доповідач чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи.

Обчислювач виконує оперативні розрахунки.

Послідовність дій учителя під час організації роботи в групах приблизно така запропонувати кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правило) щодо організації групової роботи:

- можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім - по черзі;

- необхідно дотримуватися правила активного слухання: коли хтось говорить, усі слухають і не переривають. Намагатися обговорювати ідеї, а не учнів, які висловили їх;

- утримуватися від оцінок та образ учасників групи;

- намагатися дійти спільної думки, поважати й обов'язково, фіксувати особливу думку, пам'ятати, що вона має право на існування;

- надати час на виконання групової роботи, протягом якого допомогти кожній із груп (в разі потреби);

- запропонувати групам зробити презентацію результатів роботи;

- прокоментувати роботу групи.

Учитель організовує роботу в групах, аж поки учні навчаться діяти самостійно.

Обговорення проблем у групах:

1. Дві шеренги.

Учні утворюють дві шеренги, шикуючись обличчям один до одного. Учні із шеренги А першими ставлять запитання чи висловлюють думку, а учні із шеренги В - відповідають. Наприклад, після ознайомлення з новою темою за допомогою цього прийому можна з'ясувати точку зору учнів на об'єкт, що вивчається. Учнів із шеренги А слід попросити висловити думку «на підтримку», а учнів із шеренги В - «проти».

2. «Думаємо разом - відповідає один».

Учитель розбиває учнів на невеликі групи і присвоює кожному учню певний номер. Учитель ставить запитання всім учасникам, над розв'язанням якого члени кожної групи думають разом.

Потім викладач називає номер, і будь-який учень з цим номером може відповідати на запитання. За кожну правильну відповідь група одержує бали.

Цей прийом можна використовувати на етапі уроку, коли потрібно перевірити, що учням відомо про об'єкт перш аналізувати й визначати його характеристики.

3. «Внутрішнє - зовнішнє коло».

Учні в парах утворюють два концентричних кола Кожен учень у внутрішньому колі стає обличчям до учня в зовнішньому колі Учні відповідають на запитання, працюючи щоразу з новим партнером (кожне коло переміщується на одну людину, кола рухаються в протилежних напрямах).

4. «Тріади».

Учні працюють у групах із трьох осіб. Або всі троє беруть участь у вправі, або два учні беруть участь у рольовій грі, а третій - спостерігає за процесом і робить записи, щоб поділитися своїми думками з іншими учасниками Учні виконують роль спостерігача чи реєстратора по черзі.

5. «Мозаїка».

Стандартний варіант Працюючи в невеликих групах, кожен учень стає експертом із визначеної вчителем теми, частини задачі чи алгоритму та ін. Потім кожен член групи ділиться зі своїми друзями тим, про що довідався. Працюючи разом і використовуючи здобуту інформацію, група виконує невелике групове завдання.

Експертний варіант. За кожною невеликою групою закріплюється визначений аспект теми, програми, алгоритму та ін., які члени групи повинні вивчити й обговорити. Кожен член групи стає експертом із закріпленої за групою теми чи виду діяльності. Формуються нові групи, що включають по одному експерту з первісних груп. У нових групах учні діляться своїми знаннями з різних аспектів предмета, програми або алгоритму. Працюючи в колективі і використовуючи нову інформацію група повинна виконати завдання. Для формування нових груп можна попросити учнів розрахуватися на «першого», «другою», «третього» тощо. Всі «перші» входять в одну групу, всі «другі» - в другу та ін. (Щоб уникнути плутанини первісні групи можна формувати на основі не чисел, а літер).

6. Робота по 1, 2, 4, 8.

Учні працюють індивідуально над вирішенням питання або у формі мозкового штурму, або у формі множинного вибору. Кожен учень знаходить собі партнера, щоб порівняти варіанти відповідей чи списки ідей. Потім учні працюють у групі з чотирьох осіб, обговорюючи ідеї і виконуючи завдання, для чого необхідно шляхом компромісів прийти до консенсусу. Потім четвірки можуть організувати групу з восьми учнів, щоб разом працювати над виконанням іншого завдання. Потім усі учасники семінару аналізують і порівнюють виконану роботу.

7. Матриця думок.

Цей прийом найбільш ефективний, коли невелика група учнів повинна порівняти і зіставити кілька варіантів вирішення складною і неоднозначного питання:

1. Учитель ділить учнів на групи. Потім кожна група одержує питання. Воно повинне мати кілька можливих варіантів вирішення чи думок, а в учнів повинні бути критерії вибору;

2. Учні висловлюють свої думки у формі мозкового штурму і записують їх у горизонтальні графи у верхній частині таблиці;

3. Учні обговорюють критерії і записують їх у вертикальні графи в лівій частині таблиці;

4. Учні оцінюють кожний критерій за шкалою від 1 до 10 у верхньому правому куті графи критеріїв. Бал повинен відбивати, наскільки важливий кожен критерій для ухвалення остаточного рішення. Важливо, щоб кожна група дійшла консенсусу при виставлянні балів за кожним критерієм;

5. Учні ставлять бали від 1 до 10, залежно від того, наскільки кожна думка може відповідати чи відповідає критерію;

6. Необхідно перемножити бали критеріїв на бали думок і записати одержаний результат у центрі внутрішніх граф;

7. Додати величини в кожному стовпчику і записати здобутий результат у нижні графи;

8. Обговорити результати.

Робота в парах. Під час організації роботи учнів у парах учителю необхідно:

- поставити учням запитання для обговорення або описати практичну ситуацію, яку можна розв'язати за допомогою комп'ютера. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації (інколи доцільно запропонувати учням ознайомитись із довідковим матеріалом, який зберігається у розділі «Довідка» відповідної програми, або заздалегідь підготовлений та роздрукований учителем),запропонувати кілька хвилин (1-2 хв.) для обдумування можливих відповідей або самостійних розв'язків;

- об'єднати учнів у пари, визначити, хто з пари висловлюватиметься першим, попросити обговорити свої ідеї один з одним, спробувати реалізувати їх за комп'ютером, використовуючи різне програмне забезпечення. Бажано відразу визначити час на висловлення кожного в парі та спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Пари мають досягти згоди щодо відповіді або розв'язку;

- кожна пара обмінюється своїми ідеями й аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

Мозковий штурм. Мозковий штурм - це ефективний і добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення. Він спонукає учнів проявити уяву і творчість, відверто висловлювати думку, відшукувати кілька рішень конкретної проблеми.

Цей метод застосовується для того, щоб ініціювати дискусію учнів. Мозковий штурм можна проводити із усією групою, в парах, у невеликих групах і навіть індивідуально (при цьому ідеї записуються на аркуші паперу). Головне для проведення ефективного мозкового штурму - це дати учням певне завдання, як тільки списки ідей будуть готові. Можна попросити розташувати названі речі по категоріях, виправити неточності чи розвинути ідеї. Під час початкового мозкового штурму важливо, щоб записувалися (практично) всі пропозиції. Під час такої роботи не слід робити жодних виправлень і дозволяти коментувати ідеї, поки всі пропозиції не будуть записані. Доцільно записувати ідеї на аркуші ватману в міру того, як учні їх називають. Варіант традиційного мозкового штурму - коли записуються твердження чи питання. Потім доцільно розвісити аркуші паперу в різних місцях аудиторії. Кожній групі пропонується представити результати своєї роботи іншим учасникам. Після невеликої перерви кожна група повинна перейти до наступної «станції». Наприклад, одна група учнів працює зі словом «Формат». Вони записують усе, що асоціюється в них з цим словом. Переходячи від станції до станції, кожна група доповнює наявний список.

Для проведення мозкового штурму вчителю необхідно:

1. Запропонувати учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено;

2. Визначити основні правила (див. далі);

3. Повідомити їм проблему, яку треба розв'язати;

4. Запропонувати учасникам висловити свої ідеї;

5. Записувати їх в міру надходження, при цьому не вносити в ідеї жодних коректив;

6. Спонукати учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні;

7. Намагатися уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей;

8. Продовжувати доти, доки надходитимуть нові ідей;

9. Наостанок обговорити та оцінити запропоновані ідеї.

Доцільно ознайомити учнів з правилами проведення мозкового штурму:

- під час висування ідей не пропускайте жодної (якщо Ви оцінюватимете їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші);

- необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї (якщо підчас мозкового штурму не вдасться отримати низку ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі - двічі подумають, перш ніж висловитись);

- потрібно якомога більше ідей. Зрештою кількість породжує якість(у разі висування великої кількості ідей учасники зможуть надати простір своїй уяві);

- спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї інших, оскільки зміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висування нових, які перевершують попередні.

У класі можна повісити плакаті. Говоріть усе, що спадає на думку. Не обговорюйте й не критикуйте висловлювання інших. Ідеї, запропоновані іншими, можна повторювати. Розширюйте запропоновані ідеї.

Вирішення проблем (під час розв'язування задачі на комп'ютері).

Більшість практичних суперечливих питань, що виникають у реальному комп'ютерному середовищі, можна розв'язувати застосовуючи метод вирішення проблем у кілька етапів: Аналіз проблеми - що трапилось? Чому? Як її можна виправити? якої інформації мені бракує і де її можна отримати? Пошук шляху вирішення проблеми - які існують способи її розв'язування? В чому полягають їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони містять?

Вибір способу вирішення - який розв'язок є найкращим з точки зору одержання практичного й ефективного результату, а також інших критеріїв, наприклад, засобів, що використовуватимуться, або простоти? Які труднощі можуть з'явитися при його реалізації? Як повинні виглядати наступні кроки під час впровадження в життя?

Щоразу, коли учні ознайомлюються з новим матеріалом, їм необхідно вміти організовувати інформацію логічно.

Наступні прийоми особливо ефективно допомагають учням розміщувати нову інформацію в контекст і готують їх для більш аналітичного і глибокого обговорення теми.

1. Напиши, передай наступному.

Цей простий метод ефективний, коли необхідно підвести підсумки деякої теми, а також на початку тематичного заняття. Напишіть термін чи твердження у верхній частині блокнота.

Учні по черзі пишуть пов'язане з цим терміном слово чи питання і передають блокнот наступному. Відповіді не повинні повторюватися, але їх можна виправляти. Якщо цей метод використовується для підведення підсумків теми, список відповідей можна передати доповідачу.

2. Знаю, хочу довідатися, довідався.

У цьому варіанті мозкового штурму спочатку учні пояснюють, що вони знають, потім - що вони хочуть дізнатися, а наприкінці заняття - що вони дізналися. Цей метод дуже ефективний, коли учні повинні ознайомитися з великим обсягом матеріалу.

У міру того, як учні просуваються з читанням матеріалу, можна поставити запитання, що вони хотіли б довідатися. При цьому даний метод являє собою гарну вправу для тих учнів, що читають швидко, і допомагає всім учням перевірити розуміння прочитаного.

3. Передбачування.

Перш ніж приступити до читання матеріалів із складної теми, учні відповідають на ряд висловлювань з цієї теми. Висловлення сформульовані таким чином, що учні відповідають «так/ні», «згоден/не згоден», «правильно/неправильно», «ймовірно/малоймовірно» та ін.

Ефективне передбачування допомагає учням прогнозувати результати свого навчання й організовувати нову інформацію в логічні схеми.

4. Рольові ігри/Моделювання.

Рольові ігри дозволяють учням зіграти роль у проблемній ситуації. Це дає їм можливість подивитись на проблему зсередини. Вони також полегшують участь у дискусії, коли учні соромляться відкрито виражати свою думку про ситуацію, але їм важливо обговорити її. Рольова гра може бути формальною і ретельно плануватися заздалегідь, а може бути неформальною і спонтанною.

...